Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки України
Київський університет управління та підприємництва
РЕФЕРАТ
на тему:
«Калькулювання»
на 20___ рік
Дисципліна: «_________________________»
Спеціальність: «________________________»
Група: «_____________»
Студент:__________________ / __________________________________
(підпис) (прізвище, ініціали)
Керівник роботи:________________ / ____________________________
(підпис) (прізвище, ініціали)
Київ – 2013
У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів.
Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.
На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюють за плановими нормами витрат, другі за їх фактичним рівнем.
Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їх проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.
Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв’язування таких методичних завдань: визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їх обчислення.
Об’єкт калькулювання-це та продукція чи послуги собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція, послуги та роботи. Головний об’єкт калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.
Для кожного об’єкту калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру.
У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо фірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.
За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.
В інших країнах порівняно широко застосовують калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляцію включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є таз званий метод “ direct- cost” , коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі – на певний період.
Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним та методично простим є калькулювання одно продуктивному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції.
Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог :
Максимальну частку витрат, які включаються в собівартість треба обчислювати прямо на окремі вироби
Статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.
Орієнтована номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:
Сировина та матеріали
Енергія технологічна
Основна заробітна плата виробників
Додаткова заробітна плата виробників
Відрахування на соціальні потреби виробників
Утримання та експлуатація машин і устаткування
Загальногосподарські витрати
Підготовка та освоєння виробництва
Поза виробничі витрати (витрати на маркетинг)
Сума перших семи статей становить цехову, дев’яти – виробничу і всіх статей – повну собівартість.
В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для машинобудування специфічними є статті „ закупівельні вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств організацій”, „спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення”, „утрати від браку”, у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття” напівфабрикати власного виробництва” (чорна й кольорова металургія) та ін.
Види калькуляцій та елементи системи калькулювання
Для визначення собівартості за об'єктами виникнення та за призначенням користуються групуванням витрат у калькуляційному розрізі ("калькуляція" — від латинського calculare - рахувати).
Калькуляція - це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Отже, калькуляція, на відміну від витрат на виробництво, враховує витрати у відповідності з їх призначенням та місцем виникнення.
На сьогоднішній день принципи калькулювання собівартості продукції регламентує Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджене постановою КМУ' від 26.04.1996 року. Хоча деякі формулювання цього положення в сучасних умовах не діють, але Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості №47 від 02.02.2001 р. [43] не скасовують Типове положення та мають не обов'язковий, а рекомендаційний характер. Формально Типове положення, затверджене КМУ, стоїть у законодавчій ієрархії вище, ніж ПБО, які затверджуються Міністерством фінансів України. Нині це єдиний нормативний акт, що регламентує питання організації внутрішньогосподарського обліку, але користуватися ним слід тільки у частині, що не суперечить національним стандартам.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно. Проте існують так звані "типові" статті калькуляції, за якими можуть групуватися витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг). Типовими статтями калькуляції є:
· сировина і матеріали;
· паливо на технологічні потреби;
· електроенергія на технологічні потреби;
· покупні ресурси, комплектуючі вироби, напівфабрикати;
· роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
· витрати інших матеріальних ресурсів;
· відрахування на соціальні заходи;
· основна заробітна плата виробничих працівників;
· додаткова заробітна плата виробничих працівників;
· амортизація основних виробничих засобів та інших необоротних матеріальних активів;
· витрати по орендній платі основних засобів;
· загально-виробничі витрати.
Щоб визначити дійсну величину витрат на виробництво продукції, тобто собівартість, кінцеві величини загальних витрат на виробництво коригуються на підставі спеціальних розрахунків і даних бухгалтерського обліку. В результаті такого коригування одержують грошову оцінку собівартості товарної продукції підприємства як загальну суму витрат, яка після відповідного перегрупування економічних елементів за статтями калькуляції може бути розподілена між різними видами товарної продукції, що, в свою чергу, дає змогу розрахувати собівартість одиниці продукції кожного виду відповідно до даних про обсяги випуску різних видів товарної продукції.
Після закінчення звітного місяця і формування інших (крім вартості сировини) елементів виробничої собівартості готової продукції необхідно провести коригування собівартості готової продукції з урахуванням фактичних, а не нормативних витрат на її виробництво і відповідно відкоригувати собівартість реалізованої продукції.
Для визначення планової, або фактичної, собівартості, а також * витрат операційної та звичайної діяльності необхідно знати: обсяг виробництва у натуральному виразі як за основними, так і за допоміжними й обслуговуючими цехами;
норми витрачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, паливно-енергетичних ресурсів для виробництва продукції та його обслуговування;
первісну вартість запасів, що використовують, та незавершеного виробництва;
чисельність окремих категорій працівників та фонд оплати праці;
економічні нормативи:
а) норми амортизаційних відрахувань (згідно з методом амортизації, який обрало підприємство);
б) розмір внесків на соціальні заходи, ставки податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які відповідно до законодавства включаються до складу собівартості та належать до витрат операційної діяльності.
Крім того, для складання звітних калькуляцій використовують визначений під час розробки планових калькуляцій норматив умовно-постійних загально-виробничих витрат.
Першим етапом розрахунку планових калькуляцій є визначення прямих витрат. У складі цих витрат виділяють ту частину, яку включають до собівартості реалізованої продукції, тобто окремо обліковують витрати, пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством (адміністративні витрати), витрати, пов'язані із збутом продукції, інші операційні витрати.
Сутність калькулювання собівартості продукції
Під калькулюванням розуміють процес формування собівартості об'єкта витрат, який дає можливість визначити ціну продукції (робіт, послуг), найекономічні- ший процес виробництва, найефективніші підрозділи підприємства тощо.
У процесі калькулювання розв'язуються два основних завдання управлінського обліку:
• на основі витрат на виробництво конкретного виду продукції визначається адекватна, справедлива і конкурентоспроможна продажна ціна;
• дані про собівартість продукції використовуються для прогнозування і управління виробництвом та витратами.
Сутність процесу калькулювання розкривається через такі його принципи:
• науково обґрунтовану класифікацію виробничих витрат (існують галузеві рекомендації з планування й обліку собівартості продукції, робіт, послуг);
• встановлення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць (об'єктом витрат є місце їх виникнення, об'єктом калькулювання — види продукції, робіт, послуг. Калькуляційна одиниця — це одиниця об'єкта калькулювання);
• вибір калькуляційної одиниці (залежить від особливостей організації виробництва і продукції, що виготовляється);
• вибір методу розподілу непрямих витрат (встановлюється підприємством самостійно, відображається в обліковій політиці підприємства і не змінюється протягом звітного періоду);
• вибір методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (вибирається підприємством самостійно і залежить від особливостей підприємства, його галузевої належності, розмірів, технології і асортименту продукції, що виготовляється).
Об'єкти витрат калькулюються за допомогою системи виробничого обліку, яка складається з двох етапів:
• групування витрат за однорідними елементами (матеріальні витрати, витрати на оплату праці та соціальні заходи, загальновиробничі витрати);
• віднесення прямих витрат на об'єкти калькулювання на базі даних первинних документів і розподіл непрямих витрат (загальновиробничих витрат) відповідно до прийнятої бази розподілу (заробітна плата, машино-години роботи обладнання тощо) за п. 16 П(С)БО 16.
Калькулювання і виробничий облік тісно взаємопов'язані та взаємозалежні. Так, базою для розрахунку собівартості одиниці продукції є інформація, зібрана в системі виробничого обліку.
Калькулювання собівартості кінцевого продукту визначається системою і організацією виробничого обліку.
Разом з тим ступінь деталізації виробничого обліку залежить від завдань підприємства у сфері калькулювання.
Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно поділяється на три етапи.
На першому етапі обчислюється собівартість випущеної продукції загалом, на другому — фактична собівартість за кожним видом продукції, на третьому — собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги.
Основне призначення калькуляції полягає в отриманні інформації про собівартість продукції для організації та управління процесом виробництва й контролю за рівнем витрат.
Із системою калькулювання пов'язані роботи, що потребують методологічного вирішення. Зокрема, до них належать:
• визначення переліку витрат, які включаються в собівартість продукції і відносяться на рахунок інших джерел фінансування (прибутку, фондів тощо) (затверджені П(С)БО 16 "Витрати");
• визначення переліку статей витрат виробництва, прийнятих для обліку і калькулювання (Методичні рекомендації);
• обґрунтування методики відображення витрат та їх оцінка за кожною статтею калькуляції (Методичні рекомендації);
встановлення принципів розподілу витрат між готовою (товарною) продукцією і незавершеним виробництвом (Методичні рекомендації);
• розробка обґрунтованих способів розподілу непрямих витрат між окремими видами продукції, робіт і послуг (П(С)БО 16 "Витрати");
• оцінка незавершеного виробництва (Методичні рекомендації);
• визначення переліку об'єктів калькуляції і калькуляційних одиниць (Методичні рекомендації);
• розробка форми калькуляційного листа (Методичні рекомендації);
• встановлення центрів витрат і сфер відповідальності та видів продукції, за якими складаються нормативні та фактичні калькуляції.
До введення в дію Національних положень бухгалтерського обліку основним нормативним документам, пов'язаним з обліком, плануванням та калькулюванням собівартості продукції, було Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, що розроблялося за кожною галуззю окремо і містило особливості методології калькуляційних робіт у різних галузях народного господарства.
Як зазначалося, нині жодний нормативний документ не дає чіткого уявлення про особливості калькулювання собівартості продукції відповідно до вимог П(С)БО та нового Плану рахунків, а також про формування оптових цін на готову продукцію.
Стандартами бухгалтерського обліку передбачено визначення собівартості продукції тільки за виробничими витратами, тоді як традиційна методологія калькулювання акцентувалася на включенні всіх витрат (і адміністративних, і збутових) у собівартість продукції. Це призвело до значних утруднень і поглиблення невирішених питань у сфері калькулювання продукції для бухгалтерів- практиків.
Як бачимо, зі всіх етапів облікових робіт, пов'язаних з калькулюванням собівартості продукції, нормативно вирішено тільки питання щодо визначення переліку витрат, які включаються в собівартість продукції (П(С)БО 16), і розробки обґрунтованих способів розподілу непрямих витрат (П(С)БО 16). Що ж до інших етапів облікових робіт, то вони не розглядаються в жодному новому нормативному документі.
Саме зважаючи на те що порядок здійснення управлінського обліку і, зокрема, вибір методу калькулювання підприємство має вибирати самостійно, можливим і доцільним вважається використання методологічних розробок Типового положення в тій частині, що не суперечить чинному законодавству. При цьому обов'язково необхідно дотримувати вимоги П(С)БО 7 "Основні засоби", П(С)БО 9 "Запаси", П(С)БО 15 "Доходи" і П(С)БО 16 "Витрати".
Системи калькулювання собівартості продукції
У вітчизняній практиці склалися й діють дві системи калькулювання собівартості продукції (калькулювання за замовленнями і процесами), що різняться об'єктами і методами калькулювання.
Калькулювання за замовленнями — це система калькулювання продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виробом або за окремою партією виробів.
При цьому методі калькулювання об'єктом обліку є окреме замовлення на виготовлення одного виробу, партії виробів чи на виконання певного обсягу робіт (послуг).
На основі замовлення клієнта бухгалтерія підприємства відкриває виробниче замовлення. Кожному замовленню дається код, який вказується в усіх документах, пов'язаних з виконанням робіт та витрачанням ресурсів.
Для узагальнення витрат і калькулювання собівартості продукції використовується відомість (картка) обліку витрат. У цьому обліковому реєстрі накопичуються всі фактичні витрати, пов'язані з виконанням замовлення.
Накладні витрати розподіляються між замовленнями щомісяця пропорційно встановленій базі розподілу (пряма заробітна плата, машино-година тощо).
Після виконання замовлення на підставі даних відомості обліку витрат визначається його собівартість.
Фактична собівартість замовлення розраховується шляхом підсумовування всіх витрат, здійснених з моменту початку робіт. У свою чергу, незавершене виробництво визначається сумою фактичних витрат за кожним незавершеним замовленням.
Калькулювання за процесами — це система калькулювання продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва.
Ця система характерна для масового та серійного виробництва. До сфери її застосування зазвичай належать такі галузі промисловості: хімічна, нафтопереробна, текстильна, металургійна, фармацевтична, вугільна, взуттєва.
Складність калькулювання за процесами залежить від кількості процесів і технології обробки, наявності та обсягу незавершеного виробництва.
На підприємствах з виробництва однорідної продукції (гідроелектростанції, видобутку нафти, газу, вугілля тощо) може застосовуватись простий метод калькулювання. На цих підприємствах немає незавершеного виробництва або воно незначне, що дає змогу не враховувати його у процесі калькулювання. Тому в таких виробництвах облік витрат ведеться за підприємством загалом, а фактична собівартість продукції визначається сумою всіх витрат звітного періоду (місяця).
Процес калькулювання ускладнюється в умовах, коли підприємство виготовляє продукцію різних видів і постійно має значний обсяг незавершеного виробництва. У такому разі облік організовується за кожним видом продукції (або групою однорідних видів продукції), собівартість кожного виду продукції калькулюється з урахуванням залишків незавершеного виробництва.
Отже,
Фактична собівартість виготовленої продукції = = Незавершене виробництво на початок місяця + Витрати за місяць - - Незавершене виробництво на кінець місяця.
Залишок незавершеного виробництва визначається інвентаризацією або за даними оперативного обліку й оцінюється за плановою (нормативною) собівартістю або за собівартістю еквівалентної одиниці продукції.
У міжнародній практиці калькулювання за процесами здійснюється за допомогою еквівалентних одиниць готової продукції.
Еквівалентна одиниця готової продукції — це одиниця продукції, обробленої за звітний період.
Кількість еквівалентних одиниць готової продукції визначається множенням кількості оброблених виробів на відсоток їх готовності.
Так, якщо підприємство виготовило за місяць 9000 одиниць продукції, а ще 2000 одиниць оброблено наполовину, то витрати підприємства еквівалентні витратам на виготовлення 10000 одиниць готової продукції: 9000-((2000 • 50%) : 100) = = 10000 од.
При такому підході калькулювання за процесами включає:
• розрахунок кількості еквівалентних одиниць;
• визначення виробничих витрат;
• калькулювання собівартості еквівалентної одиниці продукції;
• калькулювання собівартості готової продукції та незавершеного виробництва.