Лекція 1 ТЕОРЕТИКОКОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФІНАНСІВ ДОМОГОСПОДАРСТВ Економічній системі нашої країни характ

Работа добавлена на сайт samzan.net:

74

Лекція 1. ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФІНАНСІВ ДОМОГОСПОДАРСТВ

Економічній системі нашої країни характерні три фінансово-господарські одиниці, яким відводиться основне місце у контексті соціально-економічних відносин: держава, підприємства, домогосподарства. Незважаючи на значний поступальний рух і низку трансформаційних перетворень, наша держава все ж не вийшла із стану становлення власної економіки. Саме на даному етапі слід приділити значну увагу первинним економічним інститутам, таким як: людина, сім’я, домашнє господарство, оскільки саме вони являються незмінними носіями соціально-економічного добробуту суспільства.

Ще зовсім недавно домашні господарства являлись найменш вивченими і страждали від дефіциту дослідницької уваги. Проте сьогодні можна спостерігати докорінні зміни даної ситуації і ріст зацікавленості до вивчення даного інституту. Раніше увага науковців приділялась лише зв’язку домашніх господарств із державою чи іншими сегментами фінансової системи, забуваючи про вивчення чинників, що відбуваються всередині самого домогосподарства. Являючись первинною економічною одиницею існування будь-якої суспільної системи домогосподарство заслуговує не лише на увагу із наукової сторони , але й на усесторонню підтримку держави.

Але для визначення природи даного поняття та уникнення інтуїтивних тверджень необхідно знайти найбільш точний опис, який би в повній мірі розкривав суть дефініції домогосподарство.

Найперші згадки про домашні господарства з’являються у трактаті Ксенофонта (435-354 рр. до н.е.) «Домоустрій». У ньому домашнє господарство розглядалось спільне ведення побутових домашніх робіт та провадження натурального господарства. Варто зазначити, що і сьогоднішнє значення даного поняття, у загальному розумінні, є дуже схожим із твердженням давньогрецького історика.

У 40-60-ті роки ХХ ст. у кейнсіанській течії приділяється увага до вивчення суті домогосподарств. Найяскравішими представниками цього роду досліджень виступали Дж. Кейнс та І. Фішер. Вчені підходили до вивчення із сторони макроекономічного підходу, розглядаючи домогосподарство, як невід’ємну складову економіки країни, а також виробника та споживача товарів і послуг.

У середині 60-их років ХХ ст. Г. Беккер розробляє нову концепцію. Її положення базуються на тому, що домогосподарства можуть створювати власне виробництво, незважаючи на те, що всередині них не діятимуть базові мотиваційні явища, які зустрічаються у підприємствах, а саме: кар’єрний ріст (ріст авторитету) та заробітна плата. Відповідно таке судження підкреслило певну самодостатність домашніх господарств.

Паралельно до цих напрямків дослідження розвивається також інституціальний підхід. Яскравими представниками даного напрямку виступають А. Дж. Тойнбі, У. Мітчел,  Т. Веблен. Вчені наголошували, що домогосподарство існує у певному ізольованому середовищі і отримує неповну інформацію про фінансовий ринок. Така ізольованість впливає на нераціональність використання ресурсів наявних у домашніх господарств. Інституціоналісти були переконані, що крім економічних на домогосподарство впливає ще й ряд інших чинників, таких як: моральні, релігійні, соціокультурні, тощо.

Своєрідним доповненням до інституційного виступає неінституційний підхід (трансакційний), який сформувався у 80-ті роки ХХ століття. Особлива у даній течії приділяється внутрішньому середовищу домогосподарства та його функціональній структурі. Представники неоінституціональної теорії, зокрема Е. Етціоні, акцентували увагу на тому, що поведінку членів домогосподарств мотивує власна вигода, корисність та моральний обов’язок.

За часів СРСР таке явище практично не розглядалось у зв’язку із певними політичними та ідеологічними переконаннями. Слабкий розвиток ринкової економіки, а також значна ізоляція від іноземних впливів не давали можливості досліджувати, а тим більше, відокремлювати домогосподарство в окремий інститут економічних відносин. Домашнє господарство здебільшого ототожнювалось із індивідуальною трудовою діяльністю.

Серед економічних досліджень та різноманітної фінансової літератори можна знайти різні підходи, щодо тлумачення поняття домогосподарство. Найчастіше його визначають, як спільну діяльність господарську діяльність людей, що мають спільні доходи і можливість вільно розпоряджатись ними. Дуже часто, даючи визначення, науковці спираються не лише на зовнішні ознаки, але й на основні функції, які виконує домогосподарство.

Під час Всеукраїнського перепису населення 2001 року у Законі України «Про Всеукраїнський перепис населення» від 19 жовтня 2000 р. законодавець закріпив наступне визначення: «Домашнє господарство – це сукупність осіб (або однієї особи), які спільно проживають в одному житловому приміщенні (його частині), ведуть спільне господарство (мають спільні витрати на утримання житла, харчування тощо), повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із цих стосунків або бути і в тих, і в інших стосунках».

Досить схоже визначення наведено у демографічно енциклопедичному словнику, а саме: «сукупність учасників, котрі є членами соціально-економічного осередку, який об’єднує людей відносинами, що виникають під час організації їх сумісного побуту (ведені загального домашнього господарства, спільному проживанні тощо)». Основним недоліком даного визначення являється те, що воно характеризує домашнє господарство лише із боку спільного проживання. Такий підхід є дещо звуженим і не дає можливості цілковитого розкриття поняття.

У підручнику «Політична економія» автор Ф.Г. Федоренко наводить два твердження, щодо розкриття суті домогосподарства. Перше трактування полягає у тому, що домашнє господарство являється сукупністю індивідів, які спільно провадять господарську діяльність і мають спільний бюджет. Друге твердження підходить з тієї сторони, що «домашні господарства країни – це сукупність усіх приватних господарств, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб». Проте дані визначання також мають ряд недоліків. Так перше, як зазначає Т.О. Кізима не враховує можливості ведення спільного побуту. Тобто, спільно вести господарську діяльність можуть і фінансові об’єднання, що також дозволяє їм мати спільний бюджет. Недоліком другого твердження виступає поняття комерційної вигоди, яка характерна і учасникам інституту підприємницьких структур.

Т.О. Кізима наводить своє визначення домогосподарства – це невелика група осіб (або одна особа, що має власне джерело доходу), які спільно проживають в одному житловому приміщенні, ділять спільний побут, постачають на відповідні ринки різноманітні ресурси (працю, капітал, підприємницький хист), що перебувають у їхній власності, і спільно приймають економічні рішення стосовно формування своїх доходів та здійснення основних витрат з метою відтворення людського капіталу та задоволення матеріальних і духовних потреб.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені дані, ми можемо сформувати визначення, що домогосподарство – це сукупність осіб, що спільно ведуть побут, утворюють власний бюджет повністю або частково об’єднуючи свої кошти та витрачаючи їх. Також домогосподарство може складатись і з однієї людини, що має власне джерело доходу. Учасники домогосподарства можуть знаходитись у родинних стосунках або у ролі свояків, не перебувати у таких стосунках або бути в якості тих та інших одночасно.

Будучи первинною ланкою економіки, домогосподарство розкриває власну сутність через виконувані функції. До основних функцій слід віднести: виробництво та споживання товарів і послуг, постачання ресурсів, здійснення заощаджень залежно від рівня фінансової обізнаності заощадження здатні переходити у інвестиції, вливаючись в загальний грошовий оборот і розкриваючи ще одне функціональне призначення домашніх господарств. Дані функції слід проаналізувати для детальнішого ознайомлення із суттю досліджуваного поняття (рис.1).

Рис. 1. Функції домогосподарства

Функція споживання товарів і послуг полягає у тому, що домашні господарства більшу частину свого доходу витрачають на споживчі товари. У більшості розвинених країн 2/3 ВВП припадає на споживчі витрати домогосподарств. В Україні цей показник коливається на рівні 50–57%, тобто 1/2 від загального рівня валового внутрішнього продукту. Будучи постачальником ресурсів домогосподарство володіє чотирма основними його видами: землею, капіталом, працею та підприємницьким хистом. За умов ринкової економіки ці ресурси переоцінюються і постачаються на відповідні ринки.

Домашнє господарство може виробляти товари і послуги без утворення юридичної особи (фізичні особи-підприємці), окрім цього вони можуть надавати власну працю іншим підприємствам переходячи у ранг найманих працівників. Саме це і характеризує функцію виробництва товарів і послуг.

Переважно невитрачений дохід домогосподарства перетворюють у заощадження, причинами можуть слугувати: накопичення з метою купівлі більш дорогих речей у майбутньому, забезпечення певного рівня забезпеченості у старості, збереження коштів  з розрахунку на кризові періоди, тощо. Досить часто, за необхідного рівня фінансової грамотності заощадження робляться інструментом інвестиційних операцій, з метою отримання прибутку у майбутніх періодах. Згідно теорії Дж. Кейнса у закритій економіці обсяг заощаджень дорівнює рівню інвестицій. Також Кейнс розробив концепцію «ефективного попиту», за якої попит складається із споживчого та інвестиційного компонентів. Зменшення споживчих витрат, не залежно від факторів які це викликали, незмінно приводить до падіння і стримування самого виробництва. В Україні досить яскраво спостерігається ситуація за якої через низький рівень заробітної плати підприємства не можуть нарощувати виробництво, а отже не збільшують товарооборот.

Функціональним особливостям домогосподарств притаманна низка характерних ознак:

•  всередині домашнього господарства діють, як формальні так і неформальні відносини (досить часто переважають останні).
•  за умов нестабільного доходу члени домогосподарства прагнуть до максимальної диверсифікації дохідних джерел намагаючись охопити усі сфери отримання прибутку.

Така діяльність характерна для будь-якої країни, оскільки члени домогосподарств в першу чергу прагнуть забезпечити власний добробут.

Економічній поведінці домогосподарств характерний значний консерватизм. Це пов’язане із природною схильністю людей до створення навколо себе стабільного середовища. Саме цей консерватизм являється вирішальним чинником у прогнозуванні їхньої поведінки. Діяльність і значення домашніх господарств на пряму залежить від економічної, політичної та соціальної ситуації у державі. Їхня роль досить часто міняється, проте не перестає бути базовою у житті будь-якої країни, оскільки домогосподарство виступає її основною та первинною ланкою. Провідними цілями домогосподарства являються забезпечення добробуту існування усіх його членів та забезпечення їхньої нормальної життєдіяльності у майбутньому. Така діяльність, як відпочинок, купівля автомобіля, наявність заміського будиночка, відвідування театрів та інших культурно-розважальних закладів може різнитись залежно від рівня доходів, вподобань, культурних орієнтирів його членів.До основних завдань домогосподарств слід віднести планування коротку та довгу перспективу доходів та видатків, визначення рівня заощаджень, націленість на інвестиційну діяльність, ідентифікація наявних пасивів та активів, побудова стратегії поведінки за невизначених та кризових умов.

Фінанси домашніх господарств, як і гроші у їх загальному вимірі, являють собою фінансово-валютні процеси, щодо формування та використання грошового капіталу з метою забезпечення матеріальних і суспільних критеріїв життя його членів.

Однією із характерних ознак домогосподарства являється особа або група осіб, які спільно приймають певні фінансові рішення. Дані рішення є надзвичайно різноманітними та існують на усіх етапах розвитку домогосподарства. При цьому, для ефективного втілення у життя даних рішень і забезпечення нормального функціонування самого домогосподарства необхідна певна економічна складова. Саме такою незамінною економічною категорією і виступають фінанси домогосподарств, які виражають реально існуючі економічні відносини, що носять об’єктивний характер і які мають специфічне суспільне призначення.

Загально відомо, що фінансові відносини набувають, переважно, грошового вираження. Там де не спостерігається рух грошових засобів чи їх еквівалентів, немає і фінансових відносин. Відповідно ведення домашнього господарства неможливе без використання грошей, як в готівковому так і не готівковому їх вираженні.

Представник пострадянської фінансової школи, російський вчений В. В. Ковальов трактував поняття «фінанси», як узагальнений термін, який характеризує сукупність фінансових об’єктів і способів управління ними в процесі функціонування економіки. Під фінансовими об’єктами маються на увазі фінансові активи і зобов’язання, а управління ними передбачає систему організації їх ефективного функціонування. Структурно вона виражається у створенні в країні певної фінансової системи як сукупності державних фінансових органів і установ, фінансових інститутів і ринків, а її функціонування здійснюється шляхом застосування до фінансових об’єктів різноманітних фінансових методів та інструментів.

Найбільш поширений науковий підхід полягає у тому, що по суті фінанси домашніх господарств – це поєднання доходів та витрат домогосподарств. Дане твердження хоча і виражає суть, проте залишається досить загальним і неповним. Як вважають А. Бабіч і Л. Павлова у своєму підручнику «Фінанси»: «Фінанси домогосподарств виступають сукупністю грошових відносин з приводу формування і використання сімейних бюджетів».

Виходячи з того, що домогосподарство є первинною ланкою існування держави, можна зазначити, що і вхідні, і вихідні фінансові потоки домогосподарств виступають базовими у фінансовій системі домогосподарств. Таким чином стан фінансів домогосподарств на пряму пов’язаний із ефективністю і стабільністю функціонування національної економіки.

Зважаючи на сучасну економічну ситуацію, домогосподарства не можуть існувати відособлено, вони постійно вступають у відносини із іншими суб’єктами фінансової системи. Такі відносини можуть існувати як всередині самого домогосподарства так і за його межами.

До внутрішніх, слід віднести відносини, які виникають між його учасниками з приводу формування сімейних грошових фондів, формування розміру страхового резерву, обсягу заощаджень та інвестованих коштів, тощо.

Домашнє господарство може вступати у такі фінансові відносини на зовнішньому рівні:

•  з іншими домашніми господарствами з метою обміну, формування та використання грошових фондів;
•  із підприємствами, що працюють у найрізноманітніших сферах матеріального виробництва чи наданню послуг, як з приводу споживання вищезазначеного та як наймані працівники на даних підприємствах;
•  з комерційними банками, щодо розміщення вільних грошових коштів на депозитних чи ощадних рахунках, з приводу взяття кредитів та їх погашення;
•  з страховими організаціями з метою формування та використання різного типу страхових послуг та страхових фондів;
•  з державою з приводу освіти, охорони здоров’я та інших делегованих державі обов’язків (рис. 2 ).

Рис. 2. Відносини в які вступає домогосподарство на внутрішньому та зовнішньому рівнях

Дані відносини формують соціально-економічний зміст поняття «фінанси домогосподарств». Виходячи з цього, фінанси домашнього господарства – це сукупність грошових відносин, щодо створення та використання фондів грошових коштів в які вступають дані інститути і його окремі учасники в процесі своєї соціально-економічної діяльності.

Соціально-економічна сутність фінансів домашніх господарств також розкривається не лише через внутрішні та зовнішні зв’язки, але і через виконувані ними функції. Однією із найважливіших функцій домашніх господарств являється розподільча. Вона проявляється під час забезпечення матеріальними ресурсами безперервності процесу створення робочої сили – як одного із виробничих факторів. Саме через цю функцію фінансів домогосподарств забезпечується ресурсами кожна людина, член домогосподарства, для підтримання необхідної їй робочої сили та самореалізації в майбутньому. Об’єктом дії розподільчої функції являється дохід, який знаходиться у власності домогосподарств – частина того доходу, яка залишилась після виплати податків та інших обов’язкових платежів. Суб’єктами розподілу виступають усі учасники домогосподарства.

Ще однією важливою функцією домогосподарства являється контрольна. В умовах ринкової економіки домашнє господарство виступає самостійно діючим господарюючим суб’єктом, тобто рівень життя членів домогосподарства на пряму залежить від ефективності та результативності їхньої соціально-економічної діяльності та рівня отримуваного ними доходу. На дохід мають вплив цілий ряд факторів. Під їх дією він може змінюватись, як в сторону росту, так і в сторону спаду, а за певних обставин залишатись на стадії нерухомості. Тому, маючи на меті підтримку звичного рівня споживання, домашнє господарство не може обійтись без контролю над отриманням, витрачанням і розподілом власних грошових ресурсів, адже від цього, на пряму, залежить їх добробут. Воно зобов’язане постійно слідкувати за цільовим витрачанням власних коштів. Саме це і підкреслює важливість функції контролю у сфері фінансів домогосподарств.

Фінанси домашнього господарства за своєю формою являються збірним і систематизованим поняттям. Основними складовими частинами даного поняття являються доходи та витрати домогосподарств, оскільки саме вони формують грошову базу домашнього господарства і являються основною причиною розподілу його грошових ресурсів. Баланс фактичних доходів і витрат домашнього господарства за визначений період часу (квартал, місяць, рік) являє собою бюджет домогосподарства.

До основних доходів домогосподарств слід віднести:

•  власні доходи домогосподарств;
•  споживчий кредит;
•  соціальні трансферти;
•  інші ресурси (виграш у лотерею, дохід отриманий від позичених ресурсів у інших фізичних осіб).

У свою чергу власні доходи домогосподарств також можна розподілити на :

•  дохід від заробітної плати;
•  дохід від підприємницької діяльності;
•  дохід від продажу сільськогосподарської продукції;
•  пенсії, стипендії, субсидії, грошові допомоги;
•  інші грошові доходи.

Досить часто, домашнє господарство розпочинає свою фінансову діяльність не з нуля, тобто у них уже мається в наявності деяке збережене раніше багатство. Воно може мати найрізноманітніше походження: подарунок, спадок. Спадкові ж ресурси також можуть набирати свого вираження не лише у готівковій формі, але й у формі нерухомості, дорогоцінних металів, транспортних засобів, а в деяких випадках і цінних паперів.

До структури фінансових витрат домашнього господарства слід віднести:

•  грошові кошти призначені для нагальних потреб, тобто на купівлю товарів першої необхідності. До таких витрат слід віднести: купівля продуктів харчування,непродовольчих товарів, що використовуються, порівняно, не довгий проміжок часу (одяг, взуття, товари гігієни, тощо), плата за періодично використовувані послуги та інші;
  •  грошові засоби призначені для капітальних витрат. Тобто такі, які використовуються на будівництво, ремонт або розширення житла;
  •  купівля непродовольчих товарів призначених для використання на значний період часу (меблі, житло, автомобіль і тому подібне);
  •  оплата послуг, досить рідко використовуваних учасниками домогосподарства (освіта, медичні послуги, туристична подорож);
  •  грошові засоби призначені для заощаджень. Переважно це той дохід, що залишається після сплати податків і купівлі товарів та послуг, які зазначені вище, якщо такі мають місце у потребах членів домогосподарства.
  •  грошові засоби призначені для інвестиційної діяльності.

Як видно з даного переліку, витрати домогосподарств можна поділити на першочергові, тобто на купівлю товарів і послуг першої необхідності, так і на купівлю товарів і послуг, які являються предметом розкоші і не є обов’язковими, щодо забезпечення нормального існування членів домогосподарства. Така диференціація витрат здійснюється на основі індивідуальних вподобань та рівня фінансової забезпеченості. Окремим складником фінансів домогосподарств ми, вважаємо за доцільне, виділити заощаджувальну та інвестиційну діяльність. Заощадження є важливою складовою існування будь-якого домашнього господарства, а їхній обсяг виступає індикатором доходів усіх його членів. За своє суттю заощадження – це усі грошові ресурси, що залишаються після сплати податків та купівлі необхідних товарів і послуг. Вони можуть здійснюватись із найрізноманітнішими цілями. З точки зору кейнсіанської теорії, заощадження покликані вирішувати наступні питання:

•  накопичення грошей для здійснення закупів, сума яких перевищує поточні теперішні доходи;
•  створення грошового резерву на випадок непередбачуваних витрат у майбутньому (лікування, ремонт, пов’язаних з безробіттям, тощо);
•  для нагромадження коштів, щоб задовольнити свої потреби у майбутньому (оплата навчання, тощо).

В свою чергу, інвестиційна діяльність, на відміну від заощаджувальної, потребує певного рівня фінансової обізнаності та набору необхідних знань про фінансовий ринок. Інвестування здійснюється у різні сфери фінансового ринку, так найпоширенішими являються:

•  інвестування у цінні папери;
•  інвестування у нерухомість;
•  інвестування у дорогоцінні метали.

Основною і принциповою відмінністю інвестицій і заощаджень являється те, що перша діяльність забезпечує отримання прибутку, а інша збереження сталої суми грошей на певний період з урахуванням інфляційних процесів.

Таким чином, фінанси домашніх господарств являються окремим інститутом у системі фінансових відносин держави. У сукупності з іншими елементами  вони впливають на процеси суспільного виробництва, як на макро так і на мікро рівнях. Проте незважаючи на це, фінанси домогосподарств володіють певними індивідуальним ідентифікаційними особливостями.

Звідси стає зрозуміло, що фінанси домогосподарств відіграють важливу роль в економіці, яка полягає в тому, що:

а) шляхом розвитку фінансового стану домогосподарств і поліпшення їх фінансових зв’язків з різними елементами фінансової системи відкривається не тільки перспектива економічної стабільності країни, але й прискорення переходу до ринкової економіки;

б) частина доходу, що залишається невикористаною домогосподарствами при здійсненні витрат на поточне споживання, накопичується і може стати потужним джерелом формування фінансових ресурсів держави;

в) за наявності порушень функціонування фінансів домогосподарств є ризик порушення функціонування не лише системи фінансових інститутів, але й економіки в цілому, адже домогосподарства є незамінною сполучною ланкою між усіма елементами цієї системи;

г) розвиток суспільства в цілому підпорядкований передусім забезпеченню інтересів громадян та їх об’єднань;

д) формування й використання фінансових ресурсів населення безпосередньо пов’язане з розвитком інших складових фінансової системи, зокрема державних фінансів, фінансів суб’єктів господарювання, а також з розвитком страхування, кредитної та банківської систем;

є) фінанси домогосподарств забезпечують стабільність споживання в межах суспільства, а також допомагають зберегти належність домогосподарства до певного суспільного класу за умов зміни його доходів.

Лекція 2. ДОХОДИ ДОМОГОСПОДАРСТВ: СУТНІСНО-АНАЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

Домашнє господарство та його дохід безпосередньо беруть участь у всіх трансформаційних процесах, що відбуваються в соціально-економічній системі суспільства, впливають на динаміку й тенденції розвитку економіки і в цьому розумінні мають системний характер. Системна сутність категорії «дохід», багатоплановість джерел, які її формують фінансові ресурси домогосподарств потребують ретельного аналізу. Досвід останніх десятирічних економічних трансформацій в Україні свідчить, що соціально-економічна політика держави призвела до росту економічної нерівності серед населення.

Структура доходів домогосподарств у вітчизняній економіці за джерелами походження змінювалася адекватно трансформаційним процесам, але не забезпечила підвищення рівня життя населення та зменшення напруженості у суспільстві. Джерела формування доходу та його розподіл між суб’єктами економіки завжди мали конфліктну сутність, тому розв’язання цих проблем є особливо актуальним і сьогодні. Таким чином, перед тим як провести аналіз джерел та порядку формування доходів необхідно спробуємо коротко з’ясувати їхню сутність.

В економічній науці поняття доходу є доволі складним і не завжди має однозначне трактування. Це свого часу визнав один із світових авторитетів у цій сфері – відомий англійський економіст Д. Р. Хікс, який зазначав, що багато вчених викликали один в одного (та й у самих себе) певне замішання, приймаючи різні визначення доходу, що були досить суперечливими та не цілком задовільними. Частково така розбіжність у тлумаченні сутності доходу пояснюється широкою сферою його застосування на макро- і мікрорівнях (національний дохід, дохід держави, дохід підприємства, дохід сім’ї тощо).

Відзначимо, що в Україні доволі часто ототожнюють дохід домогосподарства та дохід населення. Так для прикладу Державний комітет статистики України подаючи визначання доходів населення, констатує, що вони включають в себе «обсяг нарахованих в грошовій та натуральній формі: заробітної плати (включаючи одержану населенням з-за кордону), прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальних допомог та інших поточних трансфертів». За словами Г. Поляка «Доходи домашнього господарства – частина національного доходу, що створюється в процесі виробництва і призначена для задоволення матеріальних і духовних потреб членів господарства». Ще один підхід визначає дoходи домашнього господарства як частину національного доходу, що ствoрюється в процесі виробництва і призначена для задоволення мaтеріальних і духoвних потреб членів господарства. Проте поза увагою вчених залишилося питання: чи слід ураховувати при визначенні доходу домашнього господарства непередбачені надходження або збитки, пов’язані зі зміною в даному періоді зовнішніх стосовно домашнього господарства економічних умов (скажімо, інфляції). Основними видами доходів домогосподарств, які фіксуються офіційною статистикою в Україні, є: доходи від найманої праці, доходи від підприємницької діяльності, доходи від власності й соціальні трансферти. Звідси саме величина цих доходів є однією з найважливіших характеристик рівня життя населення. Члени домогосподарства за результатами своєї діяльності можуть отримувати як первинні, так і вторинні доходи.

Первинні доходи – це доходи, які отримують працівники сфери матеріального виробництва та частково соціальної сфери (ті, що зайняті продуктивною працею) в процесі створення і первинного розподілу валового внутрішнього продукту. Одна частина (необхідний продукт) надходить в індивідуальне розпорядження працівників у формі заробітної плати, а також у формі доходів працівників міста й села від індивідуальної трудової діяльності й підсобного господарства. Другу частину (додатковий продукт у формі прибутку) отримують власники засобів виробництва й грошового капіталу у вигляді підприємницького доходу, відсотка за капітал, дивідендів, земельної ренти.

Вторинні (похідні) доходи – це доходи, які отримують працівники соціальної сфери, не зайняті продуктивною працею, а також непрацездатна частина населення в процесі перерозподілу валового внутрішнього продукту. Участь домогосподарств у перерозподільних процесах реалізується при сплаті членами домогосподарств податків та інших обов’язкових платежів, завдяки чому вони набувають права отримувати вторинні доходи у вигляді пенсій, стипендій, допомоги та інших трансфертних виплат.

Відзначимо, що держава повинна зайняти активну позицію у сфері регулювання доходів громадян, стимулюючи їхнє бажання самостійно заробляти необхідні кошти, а не пасивно очікувати на допомогу з боку державних органів і громадських формувань. Кожен дієздатний громадянин України повинен у першу чергу розраховувати на власні сили й можливості, формуючи добробут членів своєї родини та суспільства загалом.

У переважній більшості випадків визначення доходу, побудоване на висновках Дж. Хікса, а потім адаптоване до завдань економічної статистики, має такий вигляд: дохід – це та сума, яку домашнє господарство могло б спожити протягом певного періоду часу, не зменшуючи при цьому реальну вартість свого майна.

Рівень доходів членів домогосподарств є найважливішим показником їхнього добробуту, оскільки визначає матеріальні та духовні можливості життя людини, її відпочинку, отримання освіти, підтримання здоров’я та задоволення інших потреб. Для оцінки рівня і динаміки доходів домогосподарств використовують показники номінального й реального доходу.

Економічною наукою розроблено низку класифікацій доходів домогосподарств за різними критеріями. Тому це дало можливість виокремити головні ознаки, покладені в основу класифікації доходів домашніх господарств (рис.1.2.).

Рис. 1.2. Класифікація доходів домогосподарств за різними критеріями

За матеріально-речовою формою всі доходи домогосподарств поділяють на грошові (сукупність грошових коштів, отриманих членами домашніх господарств у вигляді заробітної плати, доходу від індивідуальної трудової та підприємницької діяльності, соціальних трансфертів, доходів від власності, коштів від продажу продуктів особистого підсобного господарства, грошової допомоги від родичів та інших грошових надходжень) і не грошові, або натуральні (надходження продукції від особистого підсобного господарства та в порядку самозаготівель, пільги та субсидії безготівкові, вартість безкоштовних послуг, а також надходження натурою від підприємств, держави, громадських організацій, інших домогосподарств). У сучасних економічних умовах грошові доходи, звичайно, домінують над натуральними.

За економічним походженням джерел доходи домогосподарств поділяють на: доходи зароблені власною працею; доходи від реалізації активів, що перебувають у власності; доходи від фінансових активів, трансфертні платежі з державного бюджету та позабюджетних фондів; інші доходи.

Залежно від рівномірності надходжень доцільно виокремлювати: регулярні доходи (оплата праці, орендна плата тощо), періодичні доходи (авторські гонорари, доходи від цінних паперів тощо), випадкові або разові доходи (подарунки, доходи від реалізації майна).

За можливістю розпорядження доходи домогосподарств поділяють на мобільні (якими населення розпоряджається без жодних обмежень) та іммобільні (як правило, не грошові надходження у вигляді послуг установ соціальної сфери: охорони здоров’я, культури тощо, які мають цільове спрямування, тому населення не може вільно ними розпоряджатися). Якщо розмір мобільного доходу домогосподарства залежить у більшості випадків від кількості працюючих членів, то величина іммобільного доходу визначається розміром домогосподарства, складом, віком його членів тощо.

За критерієм суспільного визнання доходи населення поділяють на легальні (отримані від діяльності в легальному секторі економіки), тіньові (неоподатковані доходи, джерелом яких є законодавчо дозволені види діяльності) і кримінальні доходи (джерелом яких є кримінальна діяльність, законодавчо заборонена в країні: наркобізнес, торгівля людьми, зброєю тощо.)

Окремої уваги на нашу потребує структура домогосподарства в розрізі зайнятості його членів, та відповідно й складу отримуваних доходів. Питанню щодо доцільності віднесення фізичних осіб, що працюють без утворення юридичної особи до сфери вивчення фінансів домогосподарств в сучасних дослідженнях приділена не значна увага. В переважній більшості випадків науковці обмежуються виділенням у складі доходів домогосподарств доходів від підприємницької діяльності, від ведення власного бізнесу або ж надання послуг населенню тощо, що може викликати певне непорозуміння щодо суб’єктів сфери фінанси домогосподарств. На формування та використання ресурсів домогосподарства впливає ряд факторів. Серед основ виокремлюють вплив на формування ресурсів домогосподарств державою та окремими юридичними особами через систему пенсійного забезпечення, виплату стипендій безоплатне або пільгове навчання, медичне обслуговування, надання путівок тощо. Окрім того зазначається, що на доходи домогосподарств безпосередньо впливає господарська діяльність домогосподарства, яка включає виконання домашньої роботи, роботу в особистому підсобному господарстві, роботу за межами домогосподарства, і діяльність домогосподарства як самостійної одиниці на ринку товарів і послуг.

Рис 1.3. Формування первинних і вторинних доходів домогосподарств

Таблиця 2.1

Склад доходів домогосподарств протягом 2007-2012 рр. млн. грн.

Доходи / роки	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Доходи - всього	623289	845641	894286	1101175	1266753	1407197
в тому числі:
заробітна плата	278968	366387	365300	449553	529133	593213
прибуток та змішаний доход	95203	131139	129760	160025	200230	212420
доходи від власності	20078	28432	34654	67856	68004	74620
соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти	229040	319683	364572	423741	469386	526944
в тому числі:
соціальні допомоги	124472	180455	204101	237213	263633	301044
інші одержані поточні трансферти	18209	26092	32984	34397	40978	33369
соціальні трансферти в натурі	86359	113136	127487	152131	164775	192531

З огляду на показники наведені в таблиці можна відзначити, що їхній номінальний розмір невпинно зростає. Так в 2008 році загальний розмір зарплати отриманий усіма працівниками в Україні становив 366387 млн. грн., що на 87419 млн. грн.. більше, а ніж у 2007 році. У 2009 внаслідок розкручування негативних тенденції фінансової кризи розмір отриманої заробітної плати склав лише 366387 млн. грн., що на 1087 млн. грн. менше аналогічного показника попереднього року. Якщо аналізувати період протягом 2009-2012 років, то розмір отриманої заробітної плата збільшився на 84253 млн. грн. порівняно з 2009 роком, в 2011 році також відбулось зростання проте, дещо повільнішими темпами лише на 79600 порівняно з 2010 роком. За попередніми даними розмір заробітної плати отриманої домогосподарствами в 2012 склав 593213 млн. грн., що 64080 млн. більше аналогічного показника попереднього року. Окрім заробітної плати також збільшився розміри доходів від власності та змішаний прибуток. Проте, їхнє зростання відбувалось повільнішими темпами, а ніж розмір заробітної плати. Щодо соціальної допомоги, яка надається населенню та розмірів соціальних трансфертів, то тут відстежується динаміка зростання. В 2008 році розмір офіційно наданих трансфертів збільшився на 55983 млн. грн. в порівнянні з 2007 роком. В 2009 році зростання склало 44889 млн. грн. відносно попереднього року. Дещо вдалось збільшити їхній розмір і в 2010 році, а саме на 59169 млн. грн. Протягом 2011 р. розмір таких поточних трансфертів збільшився на 45645 млн. грн.. та 57558 млн. грн. відповідно. На нашу думку, загальні показники доходів населення не дають об’єктивної оцінки щодо зростання індивідуальних доходів домогосподарств та ролі кожного окремого виду доходу в загальній структурі фінансових ресурсів домогосподарств. Тому, пропонуємо провести аналіз частки кожного із джерел доходів домогосподарств в розрахунку на одне домогосподарство в Україні (див.табл.2.2.).

Таблиця 2.2.

Структура сукупних доходів домогосподарств за місяць в розрахунку на одне домогосподарство протягом 2005-2011 рр.*

	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Сукупні доходи, грн.	1321,4	1611,7	2012,1	2892,8	3015,3	3469,1	3841,7
Грошові доходи у % до загальної кількості доходів. З них:	86,4	87,6	89,0	87,9	88,5	90,1	89,9
- оплата праці	46,0	48,4	50,6	49,4	47,9	47,9	49,3
- доходи від підприємницької діяльності та само зайнятості	4,9	4,6	5,2	5,3	5,1	6,2	4,6
- доходи від продажу сільськогосподарської продукції	4,6	3,8	3,6	3,3	2,9	3,4	3,2
- пенсії, стипендії, соціальні допомоги, надані готівкою	24,0	23,7	23,0	23,1	26,0	25,9	25,5
- грошова допомога від родичів, та інші грошові доходи	6,9	7,1	6,6	6,8	6,6	6,7	7,3
Вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства та від самозаготівель	6,0	5,4	4,8	4,0	4,6	4,8	4,5
Пільги та субсидії безготівкові на оплату житлово-комунальних послуг, електроенергії, палива	0,5	0,6	0,7	0,5	0,6	0,5	0,6
Пільги безготівкові на оплату товарів та послуг з охорони здоров’я, туристичних послуг, путівок тощо, на оплату послуг транспорту, зв’язку	0,6	0,6	0,5	0,5	0,6	0,5	0,5
Інші надходження	6,5	5,8	5,0	7,1	5,7	4,1	4,5

Із вище наведеної таблиці чітко видно що номінальна кількість фінансових ресурсів домогосподарств із року в рік зростає. Проте, це зростання відбувається надто повільними темпами, що в свою чергу не дає можливості покращити життєвий рівень домогосподарств та їх членів зокрема. Позитивною тенденцією на нашу думку є зростання розміру частки грошових доходів в структурі усіх доходів, так їх питома вага збільшилась від 86,4% у 2005 році до 90,1% у 2010 році. Доволі незначну частку займають доходи від підприємницької діяльності та само зайнятості і варіюють в діапазоні від 4,9 % у 2005 році до 6,2% у 2011 році. Щодо соціальної допомоги наданої готівкою (пенсії, стипендії) то її частка коливається в межах 24-26%. Проте незважаючи на доволі значну частку в загальній структурі ми вважаємо види такої соціальної допомоги не завжди є ефективними. Значну увагу відносять доходам від продажу сільськогосподарської продукції. Але в Україні вона незначна і не перевищує 4% від загальної суми доходів домогосподарств. Доволі мізерними є доходи у формі безготівкових пільг та субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, електроенергії, палива та пільг безготівкові на оплату товарів та послуг з охорони здоров’я, туристичних послуг, путівок на бази відпочинку тощо, на оплату послуг транспорту, зв’язку розмір яких в сукупності не перевищує 1,5%. Найбільшу ж частку в загальній структурі фінансових ресурсів домогосподарств складає заробітна плата частка якої сягає 46-50% в загальній структурі сукупних доходів домогосподарств. Тому, пропонуємо приділити її більш значну увагу як основному джерелу доходів домогосподарств.

Так в період 2005-2008 років розмір середньої зарплати зріс на 1000 грн., тобто майже у 2,3 рази. В 2009 році світ охопила світова фінансова криза, відтак зростання зарплати в середньому становило лише 100 грн. і на кінець року становила 1906 грн. Дещо кращою була ситуація в наступних роках так в 2010 році середній розмір офіційної середньої зарплати склав 2249 грн., що на 333 грн. більше за аналогічний показник минулого року. В 2011-2012 роках знову відбулось зростання середньої зарплати на 394 грн. та 393 грн. відповідно. Як ми бачимо приріст розміру зарплатні постійно відбувається причому доволі значним темпами. Проте, це не завжди позитивно впливає на рівень життя населення, відповідно купівельна спроможність домогосподарств не збільшується. Для того, щоб показати як саме впливає ріст зарплати на купівельну спроможність потрібно оцінити не номінальну, а реальну зарплату, а точніше темпи їхнього приросту

Проведені розрахунки показують, що на протязі аналізованого періоду відбувається зростання реальної заробітної плати (виключенням залишається 2009 рік коли реальна зарплата знизилась на 9,2%), проте таке зростання відбувається значно повільнішими темпами, а ніж зростання номінальної зарплати. В 2009 році номінальна зарплата зросла на 5,5%, тоді як розмір реальної зменшився на 9,2% порівняно з 2008 роком. В 2010–2011 роках темпи приросту номінальної зарплати випереджають темпи приросту номінальної, що є основною причиною низької купівельної спроможності домогосподарств. В 2012 році в Україні офіційно не було зазначено інфляції, відтак саме в цьому році темпи приросту номінальної та реальної зарплати були майже ідентичні. Відтак проаналізувавши роль оплати праці у структурі загальних доходів домогосподарств України, зазначимо, що незважаючи на зростання частки цього джерела доходів за останні роки вона доволі незначною за міжнародними стандартами (скажімо в сумарних доходах населення Великої Британії заробітна плата становить 65%, Німеччини –64%, Франції –58%). Тож Україна помітно відстає за цим показником від економічно розвинутих країн світу, що потребує кардинальних змін як безпосередньо в організації оплати праці, так і в процесах розподілу доходів загалом. На думку вітчизняних вчених державі необхідно спрямувати свої зусилля на підвищення добробуту населення, збільшення частки оплати праці в структурі доходів та ВВП, відновлення відтворювальної функції заробітної плати, посилення державних соціальних гарантій з виплати заробітної плати

Доволі актуальною проблемою для України є формування значною частиною населення свого життєвого рівня через механізми так званого «тіньового» сектора економіки. Саме в ньому економічно активні члени українського суспільства дістають достойне визнання своїх талантів і наполегливої праці. Робоча сила в тіньовому секторі оплачується за реальною вартістю, застосовуються всі необхідні моральні та матеріальні стимули до праці, тобто ринкові реформи реалізуються ефективніше, ніж це робиться на легальному рівні. Проте, зрозуміло, що всі отриманні доходи таким чином абсолютно не оподатковуються. Відтак збитків зазнає як держава (через недотримання податкових надходжень з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску тягар зі сплати якого лягає на роботодавця) так і усі члени суспільства (низький рівень офіційної заробітної плати не дозволить в майбутньому отримати гідне пенсійне забезпечення.

Вагоме місце в структурі тіньових доходів населення займає корупція. Таке джерело як корупція включає: уникнення від сплати податків, отримання хабарів, лобіювання своїх інтересів на законодавчому рівні. Офіційної статистики щодо розміру доходів отриманих громадянами від корупційних діянь немає, проте, на нашу думку це доволі вагома частка в структурі доходів нашого суспільства. Адже дивним є той факт, що державні службовці декларуючи свої доходи в декілька тисяч гривень за рік мають можливість придбати елітні авто та квартири. Звідси надзвичайно важливим питанням сучасної фінансової політики держави є виведення доходів громадян із «тіні» та створення необхідних економічних умов для цього. За твердженням українських учених, «тіньова діяльність спричиняє понад 43 % загальної нерівності, а заробітна плата – менше 23 %, чистий дохід від особистого підсобного господарства – 11 %».

З огляду на статистичні показники України розуміємо, що формування доходів населення будь-якої країни залежить від економічного зростання в ній. Протягом останніх років в Україні спостерігаються загалом позитивні зрушення у структурі загальних доходів населення — збільшення питомої ваги оплати праці, пенсійних виплат, доходів від підприємництва, а також зниження частки натуральних доходів i трансфертів у вигляді пільг та субсидій. Рівень доходів населення виступає важливим показником добробуту суспільства. Він визначає рівень платоспроможного попиту і соціальні можливості населення. Проте загальний рівень доходів в державі залишається вкрай низьким, у першу чергу, внаслiдок низьких стандартів оплати праці та високого рівня тіньового сектору «економіки». Тому, з метою підвищення рівня життя населення, його соціального захисту, необхідно забезпечити сталий економічний розвиток держави; відновити роль доходів від трудової діяльності працівників, поліпшивши ситуацію на ринку праці; підвищити питому вагу оплати праці в структурі грошових доходів через реформування систем оплати праці; хоча б частину заробітної плати із тіні; посилити захист купівельної спроможності населення від впливу інфляції.

Лекція 3. ВИТРАТИ ДОМОГОСПОДАРСТВ

Для задоволення своїх потреб члени домашнього господарства здійснюють певні витрати, тобто використовують наявні у них ресурси на певні цілі. Це може відбуватися двома шляхами: використанням грошових доходів або через натуральне самозабезпечення за рахунок власної трудової діяльності окремих членів господарства.

Вітчизняні науковці досліджуються різноманітні напрями використання доходу домашніх господарств, часто ототожнюючи їх з витратами. Наприклад, професор А. Ю. Чернов, залежно від функціонального призначення, виділяє такі групи витрат домашнього господарства: а) особисті споживчі витрати (придбання матеріальних благ і оплата послуг); б) податки та інші обов'язкові платежі; в) грошові накопичення і заощадження. 3 таким підходом в основному погоджуються й автори колективної монографії «Фінансова система і економіка», які вважають, що «грошові витрати бюджету домогосподарств доцільно поділяти на:

•  споживчі витрати (купівля товарів і оплата послуг). Оплата послуг включає: квартирну плату і комунальні платежі, оплату побутових послуг, внески до дитячих установ, витрати на путівки в санаторії і будинки відпочинку, лікування в платних медичних установах тощо;
•  обов’язкові платежі і добровільні внески, які передбачають сплату податків та обов’язкових зборів, внесків на соціальне страхування, внесків у громадські та кооперативні організації, повернення позик, придбання лотерейних квитків тощо;
•  грошові накопичення і заощадження, які включають: здійснення населенням внесків до установ Ощадбанку, в комерційні банки, придбання облігацій».

Проте, Т. Кізима відзначає, що віднесення «грошових накопичень і заощаджень» до витрат домашнього господарства не є правомірним, оскільки, скажімо, неорганізовані заощадження громадян (тобто кошти, що зберігаються на руках в населення) за своєю економічною природою не є витратами, вони лише тимчасово виведені з обігу і відкладені на випадок непередбачених подій. Тобто, витратами домашнього господарства можна вважати грошові кошти або інші матеріальні активи (скажімо, продукцію особистого підсобного господарства), які вже використані домашнім господарством з метою задоволення особистих чи колективних потреб. Грошові витрати домашнього господарства є сукупністю платежів, які здійснює домогосподарство з метою забезпечення його життєдіяльності, а також добровільні внески його членів на користь інших осіб. Іншими словами, витрати домашнього господарства можна охарактеризувати як фактичні затрати, які спрямовані на задоволення матеріальних і духовних потреб його членів та є необхідними для забезпечення життєдіяльності і розвитку домогосподарства.

Класифікацію витрат, домогосподарства можна провести за наступними ознаками: за цільовим призначенням; за ступенем регулярності здійснення витрат; за періодичністю; за ступенем необхідності здійснення витрат (рис.1.4.).

Рис. Класифікація витрат домогосподарства за основними ознаками

Витрати за цільовим призначенням можна поділити на три основні групи:

•  обов’язкові платежі, які передбачають сплату податків, єдиного соціального внеску, внесків на добровільне страхування, відсотків за користування кредитом тощо;
•  споживчі витрати, які включають витрати на харчування, придбання непродовольчих товарів, оплату житлово-комунальних послуг, послуг освіти, транспорту та зв’язку тощо;
•  неспоживчі витрати, до складу яких відносять інвестиційні витрати (купівля цінних паперів, валюти, вклади до банківських установ тощо) та інші витрати (допомога родичам, капітальний ремонт і будівництво житла, придбання худоби тощо).

В умовах ринкової економіки саме домашні господарства, користуючись своїми доходами, зрештою, вирішують, що, скільки і коли виробляти, інвестувати доходи чи їх заощаджувати. Використання доходів домашніх господарств відбивається у попиті. Кожен суб’єкт економіки, а отже, і кожне домашнє господарство вкладатиме наявні фінансові кошти так, щоб якомога повніше задовольняти свої потреби. Тобто цей суб’єкт прагне до якнайбільшої особистої вигоди. При цьому вигода виявляється не обов’язково у придбанні товарів. Вигода може полягати в обмеженні своїх споживчих потреб, наприклад, коли потрібно заощадити кошти для якоїсь великої покупки.

Державний комітет статистики України до сукупних витрат домогосподарств відносить усі грошові витрати (тобто витрати на купівлю продуктів харчування, непродовольчих товарів, на оплату послуг, витрати, пов’язані із веденням особистого підсобного господарства, грошову допомогу родичам та іншим особам, витрати на купівлю нерухомості, на будівництво, капітальний ремонт житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, приріст вкладів до банківських установ, аліменти, податки (крім податку з доходів фізичних осіб, збори, внески тощо), а також вартість спожитих домогосподарством продовольчих товарів, отриманих з особистого підсобного господарства, в порядку самозаготівель або подарованих родичами та іншими особами, суми безготівкових пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, електроенергії та палива, суми безготівкових пільг на оплату телефону, проїзду в транспорті, на оплату товарів та послуг з охорони здоров’я, туристичних послуг, путівок на бази відпочинку тощо. Вартість подарованих домогосподарством родичам та іншим особам продуктів харчування, отриманих з особистого підсобного господарства, включається до сукупних витрат у зв’язку з постійним характером цієї допомоги.

Загальна сума витрат домашніх господарств залежить від низки чинників, які, з погляду сфери виникнення, можна поділити на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх факторів належать (у порядку значущості): величина сукупних грошових доходів домогосподарства; ступінь забезпечення потреб домашнього господарства за рахунок ведення натурального господарства; рівень організації ведення бюджету домашнього господарства; рівень матеріальних і духовних потреб членів домогосподарства тощо. Зовнішніми чинниками є: рівень роздрібних цін на спожиті домашнім господарством товари і послуги; величина державних дотацій, що направляються на фінансування медицини, освіти, транспорту; суми сплачених домогосподарством податків та інших обов’язкових платежів; рівень розвитку споживчого кредитування в національній економіці тощо. Окрім того, у різних країнах світу на величину, структуру і динаміку витрат домашніх господарств суттєвий вплив здійснюють також історичні, кліматичні умови, а також умови проживання і стереотипи поведінки населення.

Державний комітет статистики України до витрат домогосподарств відносить суму платежів домогосподарств за товари та послуги, отримані в звітному періоді, сума коштів, направлених ними на купівлю акцій, сертифікатів, валюти, нерухомості, на будівництво, капітальний та поточний ремонт, допомогу родичам і знайомим, на вклади до банківських установ, на податки (крім прибуткового) та інші внески. Для всебічного аналізу використання ресурсів домогосподарств вивчаються грошові витрати, які відповідають вищенаведеному визначенню, їх основні складові – споживчі та неспоживчі грошові витрати, а також обраховуються споживчі та неспоживчі сукупні витрати та зведений показник сукупних витрат. Сукупні витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих сукупних витрат. Сукупні витрати включають фактично сплачені грошові витрати домогосподарства, вартість натуральних надходжень, суми пільг та безготівкових субсидій. Вартість подарованих домогосподарством родичам та іншим особам продуктів харчування, отриманих з особистого підсобного господарства, включається до сукупних витрат у зв’язку з постійним характером цієї допомоги. Сукупні витрати характеризують структуру використання домогосподарством сукупних ресурсів.

Таблиця 2.3

Склад витрат домогосподарств в Україні в 2007-2012 рр., млн. грн.

Витрати / Роки	2007	2008	2009	2010	2011	2012
витрати та заощадження – всього в тому числі	623289	845641	894286	1101175	1266753	1407187
придбання товарів та послуг	509533	695618	709025	838213	1030635	1179071
доходи від власності	16924	30406	37831	28844	29064	28017
поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти в тому числі:	49053	67606	67053	72251	83931	95549
поточні податки на доходи, майно тощо	35598	46926	45368	51112	60683	68716
внески на соціальне страхування	8326	11987	11796	13073	13827	14956
інші поточні трансферти	5129	8693	9889	8066	9421	11877
нагромадження не фінансових активів	9939	29515	10493	19578	-1159	18525
Приріст фінансових активів, з них:	37840	22496	69884	142289	124282	86035
приріст грошових вкладів та заощаджень в цінних паперах	94526	91212	2528	81024	43607	-
заощадження в іноземній валюті	19908	32561	75834	44406	75922	-
позики, одержані за виключенням погашених (-)	77043	116629	-39172	-31639	-8288	-

Відповідно до споживчих грошових витрат відносять грошові витрати домогосподарства на купівлю продуктів харчування, алкогольних та тютюнових виробів, товарів та послуг (одягу та взуття, оплату житла, води, газу, електроенергії та інших видів палива; предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточного утримання житла; витрати на охорону здоров’я, транспорт, зв’язок, відпочинок та культуру, освіту тощо). Включаються всі витрати домогосподарств на ці цілі незалежно від місця їх здійснення (у торговельній мережі, зі складу підприємства, організації, на ринку чи в окремих громадян). До цієї статті включається також вартість куплених товарів та продуктів харчування для годування домашніх тварин-улюбленців (котів, собак, папуг тощо).

Неспоживчі грошові витрати – включають поточні витрати, пов'язані з веденням особистого підсобного господарства (купівля насіння, добрив, сільськогосподарського реманенту, палива та мастильних матеріалів тощо), грошову допомогу родичам та іншим особам, витрати на купівлю нерухомості, на будівництво та капітальний ремонт житла та господарських будівель, на купівлю великої рогатої худоби, коней та багаторічних насаджень для особистого підсобного господарства, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, приріст вкладів до банківських установ, аліменти, обов’язкові податки (крім оподаткування доходів фізичних осіб), збори та внески, а також інші грошові витрати, які не згадувалися раніше.

Беручи до уваги вищенаведені показники, зазначимо, що загальні витрати домогосподарств постійно зростають. Так витрати на придбання товарів та послуг протягом останніх років зростають дуже швидкими темпами. Зокрема в 2008 році вони становили 695618 млн. грн., що на 186085 млн. грн. більше, а ніж в 2008 році. В 2009 році такі витрати зросли лише на 13407 млн. грн., проте вже у 2010–2011 зростання витрат на придбання товарів та послуг становило відповідно 129188 млн. грн. та 192422 млн. грн. відповідно. В 2012 році витрати на придбання товарів та послуг в Україні сягнули суми в розмірі 1179071 млн. грн., що дає підстави говорити про значення зростання споживання в першу чергу. Для того, щоб більш ретельно та глибше оцінити використання витрат домогосподарствами пропонуємо проаналізувати їх в середньому на одне домогосподарства протягом місяця (див. табл.2.4.)

Таблиця 2.4

Структура сукупних витрат домогосподарств за місяць у розрахунку на одне домогосподарство в Україні у 2005-2011 рр.

Витрати / Роки	2007	2008	2009	2010	2011
Сукупні витрати, грн.	1722,0	2590,4	2754,1	3072,7	3456,0
Структура сукупних витрат домогосподарств	У відсотках
Споживчі сукупні витрати	90,0	86,2	87,8	90,0	90,2
продукти харчування та безалкогольні напої	51,4	48,9	50,0	51,6	51,3
алкогольні напої, тютюнові вироби	2,6	2,2	3,2	3,3	3,4
непродовольчі товари та послуги	36,0	35,1	34,6	35,1	35,5
в тому числі:
одяг і взуття	5,9	5,9	5,6	6,1	5,8
житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива	10,9	9,1	9,4	9,3	9,6
предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла	2,9	2,8	2,3	2,4	2,2
охорона здоров’я	2,5	2,7	3,1	3,1	3,1
транспорт	3,4	4,0	3,8	3,7	4,0
зв’язок	2,6	2,3	2,5	2,7	2,6
відпочинок і культура	2,4	2,5	1,8	1,8	2,0
освіта	1,3	1,3	1,3	1,3	1,3
ресторани та готелі	2,3	2,4	2,5	2,4	2,5
різні товари і послуги	1,8	2,1	2,3	2,3	2,4
Неспоживчі сукупні витрати	10,0	13,8	12,2	10,0	9,8

З огляду на вище зазначені розрахунки, ми можемо зробити висновок, що найбільшу питому вагу у витратах домогосподарств займають витрати на продукти харчування та безалкогольні напої. До них включають хліб та хлібопродукти, м'ясо та м’ясопродукти, риба і рибопродукти, молоко, сир та яйця, олія та жири, фрукти, овочі, цукор, кондитерські вироби та безалкогольні напої (чай, кава, соки, мінеральна вода тощо). Так згідно статистичними даними такі витрати становлять від 56% у 2005 році до 51% у 2011 році. Це на нашу думку вкрай невтішна ситуація, адже в такому випадку можемо говорити про доволі високу частку бідного населення яке немає можливості витрачати свої кошти ні нащо інше окрім підтримання своїх мінімальних умов життя. Ці закономірності вперше дослідив німецький статистик Е. Енгель. Він стверджував, що зі зростанням доходу частка витрат на харчування зменшується; витрати на одяг, житло, опалення й освітлення змінюються порівняно менше, несуттєво; а питома вага витрат на задоволення культурних та інших нематеріальних потреб помітно збільшується. Це означає, що потреби споживачів задовольняються від простіших (актуальних) до вищих залежно від рівня доходів домашніх господарств.

Окрім того, значна частина ресурсів витрачається на придбання непродовольчих товарів та отримання, близько 30% загального доходу. Важливим фактором, що безпосередньо впливає на збільшення споживчих витрат є посилення зовнішнього тиску на споживача, передусім через рекламу, яка цілеспрямовано розробляє і вдосконалює засоби впливу на громадян, стимулює виникнення нових потреб (далеко не завжди обґрунтованих реальною необхідністю) та спонукає д все нових та нових витрат. В Україні, на відмінну від західного споживача, опірність населення до агресивної та недостатньо регульованої реклами є слабкою. До того ж відсутність імунітету до рекламного впливу накладається й дефіцит можливостей самостійної перевірки споживачем одержаної інформації. Щодо витрат домогосподарств на освіту та відпочинок, то вони є доволі незначними і становлять відповідно 1-1,5% - освіта тане більше 3% на відпочинок. Також незначна частка спрямовується і на охорону здоров’я, не більше 3%. Як бачимо проаналізовані показники дають підстави зробити висновки, що життєвий рівень простого населення майже не покращується. Останніми роками в Україні дещо зростає частка видатків домогосподарств, що припадає на оплату послуг. Однак більшою мірою це пов’язано не з поліпшенням якості чи асортименту наданих послуг, а з підвищенням цін і тарифів на них. Частка витрат на проживання в готелях та відвідування ресторанів є доволі низькою і не перевищує 2,3-2,5% від загальної суми сукупних витрат в місяць, що становить в середньому 40-80 гривень. Витрати на транспорт до яких відносять витрати на купівля нових транспортних засобів та тих, які були у користуванні (легкові автомобілі, мотоцикли, моторолери, мопеди, велосипеди, гужовий транспорт), запчастини до них та спеціалізовані засоби по догляду за ними, паливо, мастила, ремонт, технічне обслуговування та миття особистих транспортних засобів; корми, збруя тощо для тяглових тварин; плата за гаражі чи паркувальні майданчики, які не використовуються на постійній основі, а забезпечують тимчасове зберігання автомобіля; прокат приватних транспортних засобів; послуги, що надаються населенню різними видами транспорту (послуги залізничного, автодорожнього, повітряного, водного та іншого транспорту) також доволі незначні і не перевищують 4% від загальних витрат. Помітну частку серед загальних сукупних витрат займають Неспоживчі грошові витрати, а саме 9-10%. До таких витрат включають:

•  витрати на особисте підсобне господарство – витрати на купівлю худоби (крім великої рогатої худоби та коней), птиці, бджіл, кормів та медикаментів для них, сільськогосподарського реманенту (лопат, грабель, сокир, парникових рам та плівки, сепараторів, дійниць, хомутів тощо), насіння, розсади, саджанців (крім багаторічних насаджень для особистого підсобного господарства), добрив, отрутохімікатів, а також плата за ветеринарні послуги, страхування худоби, обробіток тощо;
•  допомога родичам та іншим особам – гроші, подаровані або передані як допомога родичам, друзям та іншим особам;
•  купівля нерухомості – витрати на купівлю будинків, квартир, дач, гаражів тощо;
•  будівництво, капітальний ремонт житла та інших будівель – сума оплати робіт та вартості матеріалів, витрачених на будівництво та капітальний ремонт житла, дачних будинків, будівель господарського призначення тощо.

Хотілось б відмітити, що цікавою є тенденцією останніх років щодо збільшення кількості товарів тривалого користування, що свідчить про незначне, проте поступове підвищення добробуту населення (табл.2.5).

Таблиця 2.5

Наявність у домогосподарствах окремих товарів тривалого користування у 2005-2012 рр.

Роки	2005	2006	2008	2010	2012
Наявність у домогосподарствах окремих товарів тривалого користування (у середньому на 100 домогосподарств, штук)
телевізори кольорові	91	96	107	110	115
відеоплеєри, відеомагнітофони, DVD-програвачі, цифрові фотоапарати	22	21	21	41	43
магнітофони, магнітоли	34	27	20	13	10
фотоапарати	36	35	38	26	21
персональні комп’ютери	9	12	22	25	33
холодильники і морозильники	99	100	106	109	112
мікрохвильові печі	9	14	29	33	41
кухонні комбайни	5	5	9	10	12
пральні машини	77	78	84	85	87
електропилососи	62	64	74	75	77
швейні машини	35	32	31	28	25
кондиціонери	1	1	4	6	8
супутникові антени	1	3	10	13	18
мотоцикли, сноумобілі	4	3	3	2	2
велосипеди, моторолери, мопеди, скутери	44	44	48	47	49
автомобілі	16	17	20	21	22
мобільні телефони	44	81	149	167	187

Беручи до уваги усі статистичні показники ми розуміємо, що формування доходів населення будь-якої країни залежить від економічного зростання в ній. Протягом останніх років в Україні спостерігаються загалом позитивні зрушення у структурі загальних доходів населення — збільшення питомої ваги оплати праці, пенсійних виплат, доходів від підприємництва, а також зниження частки натуральних доходів i трансфертів у вигляді пільг та субсидій. Рівень доходів населення виступає важливим показником добробуту суспільства. Він визначає рівень платоспроможного попиту і соціальні можливості населення. Проте загальний рівень доходів в державі залишається вкрай низьким, у першу чергу, унаслідок низьких стандартів оплати праці. Тому, з метою підвищення рівня життя населення, його соціального захисту, необхідно забезпечити сталий економічний розвиток держави; відновити роль доходів від трудової діяльності працівників, поліпшивши ситуацію на ринку праці; підвищити питому вагу оплати праці в структурі грошових доходів через реформування систем оплати праці; посилити захист купівельної спроможності населення від впливу інфляції.

Для того, аби максимально оптимізувати свої споживчі витрати, членам домашніх господарств в ході самостійного аналізу доцільно передусім визначитися, до якої групи споживачів вони належать, щоб у подальшому мати можливість об’єктивно сформувати витратну частину свого бюджету. Фахівці з економічної психології виділяють декілька типів споживачів:

•  «депресивні споживачі», для яких покупки є способом емоційної розрядки. Такі індивіди часто купують непотрібні речі і, як правило, здійснюють надлишкові (зайві) витрати, не узгоджені з їхніми доходами;
•  «споживачі-наслідувачі», котрі здійснюють покупки під впливом знайомих і друзів за принципом: «у мене також повинно бути». Такі люди, як правило, стикаються з фінансовими проблемами;
•  «жертви реклами» - індивіди, які вірять в необхідність для них усіх товарів, про які їм стає відомо з рекламних оголошень. Такі споживачі не лише здійснюють необґрунтовані витрати, але досить часто наносять шкоду власному здоров'ю, використовуючи неперевірені засоби особистої гігієни чи ліків;
•  «споживачі, які купують для особистого задоволення» – індивіди, котрі не можуть відмовити собі в задоволенні купити не дуже потрібну річ. Такі люди здійснюють надлишкове споживання в основному за рахунок непередбачених доходів;
•  «скупі споживачі» – особи, котрі не купують навіть необхідні товари і здатні економити на харчуванні;
•  «раціональні споживачі» – індивіди, які здійснюють заплановані витрати і здатні відкласти покупку, щоб переконатися в її доцільності.

Зазначимо, що з метою дотримання витратної частини бюджету домогосподарства громадяни повинні вміти правильно оцінювати характер спрямованої на них реклами. Вони мають чітко розділяти інформаційні повідомлення про появу нових товарів чи властивостей від агресивної реклами, спрямованої на провокування емоційного пориву купити той чи інший товар, а також на формування стилю життя як рекламного прийому, що використовується замовниками і розробниками з метою збільшення своїх продаж. Також при здійсненні покупок потрібно дотримуватися простих правил, серед яких можна виділити наступні: найдорожчі магазини і ресторани знаходяться у центрі міста; найневигідніший курс обміну валюти – в аеропортах і готелях; при вигідному обмінному курсі необхідно поцікавитися у працівника банку, чи не стягуватиметься додаткова комісія при обміні валюти тощо.

Неспоживчі сукупні витрати (близько 10% усіх сукупних витрат домогосподарств) включають витрати, пов’язані з веденням особистого підсобного господарства (купівля реманенту, насіння, палива), грошову допомогу родичам, витрати на купівлю нерухомості, будівництво та капітальний ремонт житла, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, приріст вкладів до банківських установ, на сплату аліментів, податків та інших обов’язкових платежів, а також суми використаних заощаджень, позик та повернених домогосподарством боргів.

Щодо витрат пов’язаних із оподаткуванням доходів домогосподарств Відповідно до п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу об’єктом оподаткування платника податку (як резидента, так і нерезидента) є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, який складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. Підпунктом 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу встановлено, що доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку і є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб. Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, – обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності (п. 164.6 ст. 164 Податкового кодексу).

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу ставка податку становить 15% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих), у тому числі, але не виключно, у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри. У разі якщо база оподаткування, визначена з урахуванням норм п. 164.6 ст. 164 Податкового кодексу щодо вищезазначених доходів, у календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17%.

Лекція 4. ЗАОЩАДЖЕННЯ ДОМОГОСПОДАРСТВ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ

Формування у домогосподарств руху грошових коштів дозволяє говорити про утворення фінансових ресурсів, які за відрахуванням витрат на споживання створюють основу для заощаджень домогосподарств. Як і будь-які ресурси, такі заощадження потребують рішень щодо їх ефективного використання, тобто виступають об’єктом управління. Досвід функціонування домогосподарств в умовах трансформаційних відносин свідчить про наявність проблемних аспектів щодо формування фінансових ресурсів та їх подальшого залучення до інвестиційних процесів, зокрема в розрізі оптимізації структури витрат домогосподарства та забезпечення належного рівня доходів, які б дозволили формувати заощадження. Крім того, домашніми господарствами України досі не використовується в повному обсязі весь спектр інструментів, які дають можливість не тільки зберегти, а й примножити фінансові ресурси.

Відзначимо, що в країнах з розвиненою економікою домогосподарства є найбільшим постачальником грошових ресурсів на фінансових ринках. Їх коштом задовольняють свої потреби у додаткових фінансових ресурсах усі інші сектори економіки – не фінансові та фінансові корпорації, центральні й місцеві органи влади. Тобто заощадження домогосподарств виступають джерелом фінансування не тільки інвестиційних потреб економіки, але і значних обсягів поточних суспільних потреб невиробничого призначення.

Вихідним критерієм класифікації заощаджень, вважаємо, є функціональна спрямованість або спонукальні мотиви для здійснення заощаджень, у відповідності з яким заощадження домогосподарств поділяють на мотивовані (або добровільні) та немотивовані (або вимушені).

Оскільки мотив – це підстава (привід) для певних дій та вчинків, можемо стверджувати, що мотиви є суб’єктивним явищем, пов’язаним із психологічними аспектами поведінки людини. Заощаджуючи частину отриманого доходу, домогосподарства керуються різними мотивами, серед яких виділимо:

•  створення резерву на випадок непередбачених обставин (наприклад, хвороби, нещасного випадку, втрати роботи) – мотив перестороги;
•  бажання забезпечити добробут наступного покоління – мотив спадку;
•  накопичення заощаджень у працездатному віці з метою забезпечення гідного майбутнього (наприклад, турбота про старість, майбутній добробут дітей, їх освіту, одруження) – мотив життєвого циклу;
•   накопичення коштів для купівлі товарів тривалого користування або ж оплати послуг, які потребують значних коштів (придбання автомобіля, нерухомості, здобуття освіти, організація відпочинку, оплата медичного обслуговування тощо) – накопичувальний мотив;
•  задоволення почуття скнарості шляхом немотивованого накопичення грошей та інших активів – мотив жадібності;
•  насолоджування почуттям матеріальної незалежності та свободою дій і поведінки – мотив незалежності;
•  здійснення заощаджень з метою отримання прибутку – інвестиційний мотив.

Створення мотивованих заощаджень визначається намаганням підвищити або хоча б зберегти рівень задоволення потреб членів домашнього господарства у майбутньому. Мотивовані заощадження, як правило, є добровільними. Це означає, що громадяни свідомо та добровільно відмовляються від певної частки поточного споживання задля забезпечення майбутніх потреб.

Однак інколи виникають ситуації, коли громадяни через певні, незалежні від них обставини, змушені відмовлятися від звичних обсягів споживання і збільшувати свої заощадження. У таких випадках мають місце немотивовані (вимушені) заощадження, виникнення яких пов’язують із такими основними причинами:

•  порушенням відтворювальних процесів в економіці, коли має місце невідповідність платоспроможного попиту населення пропозиції товарів і послуг;
•  швидким зростанням доходів, коли можливості для розширення споживання ще не спричинили до виникнення нових потреб;

отриманням окремими групами населення доходів від тіньової економічної діяльності тощо

Основним джерелом для формування заощаджень є грошові кошти, що залишаються у розпорядженні домогосподарства після здійснення витрат на споживання. Основою грошових коштів є дохід домогосподарства. Стабільність розвитку домогосподарства як суб’єкта економічних відносин тісно пов’язана із забезпеченням належних умов для фізіологічного розвитку членів цього утворення (придбання продуктів харчування, витрати на одяг, взуття та ін.) Саме після задоволення першочергових споживчих потреб у домогосподарств з’являється можливість для формування заощаджень. Як свідчать статистичні дані, розмір грошових доходів, що їх отримують вітчизняні домогосподарства, недостатній для здійснення заощаджень – у структурі сукупних витрат домогосподарств витрати на споживання є домінуючими. Питома вага цієї групи витрат коливається в межах 90%. Відтак частка заощаджень залишається вкрай низькою. Також крім рівня доходу, на процес накопичення коштів впливають:

•  інфляційні очікування – чим вищою очікується інфляція, тим менше домогосподарства схильні заощаджувати;
•  сподівання домогосподарств щодо розвитку економічної ситуації в країні та власних перспектив;
•  демографічні чинники (склад сім’ї, місце проживання, рівень освіти, сектор зайнятості);
•  зміни в системі оподаткування;
•  зміни процентних ставок тощо.

Кожен чинник може впливати на процес заощадження як у напрямі його активізації, так і навпаки – виступати каталізатором для збільшення витрат на споживання. Наприклад, збільшення відсоткових ставок за депозитами стимулює домогосподарства до внесення коштів на депозитні рахунки, пониження ставок зменшить зацікавленість щодо цього інструменту та пожвавить інтерес до альтернативних шляхів заощаджень.

Зазначимо, що в ринковій економіці існує велика кількість доступних форм вкладення заощаджень і необмежена свобода їхнього вибору. Основними критеріями, що визначають заощаджувальну поведінку населення, є дохідність, безпека та ліквідність їх заощаджень. Найбільш поширеними серед домогосподарств є види заощаджень наведені на рис. 2. 4.

Рис. 2.4 Види заощаджень, що користуються найбільшим попитом серед домогосподарств

Окрім того, О. Шаманська стверджує, що ефективність розміщення заощаджень населення залежить від багатьох факторів як суб’єктивного, так і об’єктивного характеру. До таких факторів можна віднести: обсяг заощаджень конкретного домогосподарства; термін розміщення фінансових ресурсів; ступінь ризиковості, з яким їх планується розміщувати; попит на фінансові ресурси від установ, підприємств та організацій; урегульованість питань розміщення фінансових ресурсів на законодавчому рівні.

Потреба заощаджувати гроші випливає із системи мотивів їх утворення, керуючись якими домогосподарства приймають рішення про акумулювання частини поточного доходу. Цими мотивами можуть бути:

•  купівля товарів і послуг, оплата котрих перевищує існуючий в даний момент обсяг грошових коштів (придбання дорогих товарів довгострокового користування, купівля нерухомості, організація літнього відпочинку, затрати на освіту). Цей мотив обумовлений тим, що рівень доходів населення в більшості випадків накладає обмеження на ступінь можливого задоволення постійно зростаючих потреб, чим і визначається необхідність накопичення грошей для купівлі необхідних товарів і послуг. Це протиріччя і є внутрішньою основою розвитку інвестицій, виражене в прагненні подолати обмежуючі грошові рамки для задоволення потреб;
•  попереджувальний мотив формування заощаджень, котрий виражається в тому, що споживач не повністю витрачає поточний дохід, а створює страховий резерв на випадок несподіваного падіння доходів чи екстрених витрат, тобто створює грошові резерви на непередбачені випадки;
•  мотив створення грошових ресурсів у випадку допомоги батьків дітям – в основному при створенні ними сімей, покриття витрат, які пов’язані з дотриманням звичаїв і традицій (весілля, хрестини), а також витрат на освіту;
•  «амортизаційний» мотив, котрий виражається в тому, що у певний момент часу домогосподарство володіє раніше придбаними матеріальними благами. Вартісна оцінка цих благ, як правило, знижується в процесі їх споживання (товари довготривалого користування). В цьому випадку заощадження створюються в якості своєрідного амортизаційного фонду для оновлення фізично і морально застарілого майна;
•  пенсійний мотив – полягає у тому, що заощадження створюються заради збереження звичного рівня і структури споживання після виходу на пенсію. Існування даного мотиву пояснюється тим, що рівень пенсійних виплат суттєво нижчий рівня доходу працюючої людини. Заощадження, сформовані під впливом пенсійного мотиву, становлять особливий інтерес в якості інвестиційного ресурсу, оскільки мають довгостроковий характер і направляються на споживчі потреби тільки в крайніх випадках;
•  мотив комфортності, котрий спонукає здійснювати заощадження для зручності та спокою, щоб сформувати запас ліквідних коштів, почувати себе впевненіше та мати можливість задовольняти свої споживчі потреби в будь-який момент;
•  інвестиційний мотив, під впливом котрого заощадження формуються заради отримання прибутку;
•  заощадження за звичкою, тобто заощадження здійснюються просто заради глибоко вкоріненої звички заощаджувати.

До основних же факторів, що визначають сучасний заощаджувальний процес відносять:

•  політична і економічна стабільність держави, соціально-економічна орієнтація її політики. Саме почуття нестабільності не дозволяє розвинути ефективну систему заощаджень;
•  фінансова стабільність держави. Цей фактор змінює структуру заощаджень і здійснює двояку дію: збільшує розміри організованих (банківських) заощаджень і зменшує обсяги неорганізованих (латентних) заощаджень. Сумарний об’єм заощаджень зменшується, оскільки зникає необхідність компенсації втрат доходів від інфляції, створення резервів для подолання можливих фінансових негараздів, знижуються інвестиційні ризики та з’являються нові можливості для підприємницької діяльності;
•  демографічна ситуація (вікова структура та стать населення країни, склад сім’ї, тривалість життя, рівень народжуваності);
•  ринкові особливості стереотипів споживання та заощадження, які склалися в даній країні, регіоні і т.д. Тут відіграють велику роль реклама нових товарів і послуг, ефект демонстрації споживчих стандартів засобами масової інформації, а також наявність гнучких фінансових інструментів (наприклад, кредиту), які дозволяють задовольнити потребу в житлі, відпочинку тощо;
•  культурно-історичні та природно-кліматичні особливості структури споживання, а відтак і заощадження. Так, країни з більш суворим кліматом в структурі споживання мають особливі статті видатків, що пов’язані з підтримкою теплового балансу житла і нежитлових приміщень, необхідністю купівлі сезонних видів одягу, калорійного харчування і т. п.

Таблиця 2.6

Депозити домашніх господарств, залучені депозитними корпораціями (крім національного банку України) у 2005-2012 рр. млн. грн.

			У тому числі за строками
Період	Усього	Темп приросту %
			На вимогу	Темп приросту %	До 1 року	Темп приросту %	Від 1 року до 2 років	Більше 2 років
2005	74 778	-	18 660	-	19 025	-	37093	-
2006	108 860	145,5	25 940	139,1	22 853	120
2007	167 239	153,6	40 123	154,6	32 504	142,5	81901	12 711
2008	217 860	130,2	40 578	101,1	55 878	171,6	98626	22 777
2009	214 098	98,2	57 265	141,1	98 157	175,8	46638	12 038
2010	275 093	128,5	66 164	115,5	99966	101,8	91 938	17 025
2011	310 390	112,8	70 921	107,2	104 440	104,5	113 824	21 206
2012	369264	119,0	77 153	108,7	125 560	120,2	139490	27 062

Ще одним фактором, що визначає обсяги та форму заощаджень, є темпи інфляції: за умов високих темпів інфляції рівень організованих заощаджень зменшується, оскільки населення надає перевагу зберіганню своїх заощаджень у їх найбільш ліквідній формі – готівковій. Наведені фактори справляють комплексний вплив на вибір організованої форми заощаджень, що представляє собою заощадження населення, мобілізацію і розміщення яких проводить банківська система, або небанківські фінансово-кредитні установи, які згідно із законодавством мають право здійснювати операції щодо залучення коштів населення та їх розміщення. Від розміщення заощаджень у фінансово-кредитних установах населення отримує доходи у вигляді відсотків і дивідендів. Для того, щоб дати більш чітку характеристику заощаджень пропонуємо проаналізувати формування депозитів в Україні (табл. 2.6).

На основі вище наведених даних відзначимо, що розміри депозитів з року в рік зростали (винятком є лише 2009 рік, коли темп приросту залучених депозитів склав 98,2 % відповідно до 2008 року). Так розмір депозитів залучених протягом 2005-2012 років збільшився майже у 5 разів і сягнув 369264 млн. грн. Зазначимо, що в структурі усіх депозитів найменша частка відведена довгостроковим вкладенням (понад роки). Їхній розмір коливається в межах 5-15% від загальної кількості депозитів. Крім того, мало місце збільшення кількості короткострокових депозитів: на початок січня 2010 р. питома вага депозитів зі строками погашення до 1 року в загальній сумі становила 46% проти 26% за результатами 2008 р. не змінилась загальна картина і на протязі 2011–2012 рр., коли частка таких депозитів становила 33,6% та 34% відповідно. Ця тенденція не є позитивною, з огляду на важливість довгострокових депозитів як складових інвестиційних ресурсів для розвитку економіки.

Ситуація з депозитними внесками вітчизняних домогосподарств яскраво продемонструвала залежність інвестиційних рішень домашніх господарств від загальної політичної та економічної ситуації в країні. Має місце і зворотний зв’язок: зміни інтересів населення суттєво впливають на стан функціонування фінансових установ і позначаються на загальній ситуації в країні, адже депозити домогосподарств становлять близько 60% усіх коштів, залучених депозитними корпораціями. Щодо структури депозитних вкладів відносно валюти то можна відзначити, що в період 2005-2010 рр. суму депозитів в національні валюті перевищувала суму депозитів у валюті (виключенням є лише 2008 рік депозити у валюті перевищили депозити у гривні на 13 млрд. гр.). Проте, уже в 2011 році депозити у валюті перевищували депозити в гривні 10,8 млрд. грн., а в 2012 році на 4,2 млрд. грн. Причиною цього стало коливання курсу гривні відносно долара та недовіра населення до національної одиниці.

Стан довіри населення до українських банків доволі невисокий. Це істотно знижує зацікавленість розміщувати кошти на вклади. Хоча стан довіри не має визнаного офіційного статистикою показника, про нього опосередковано можна судити за динамікою кількості ліквідованих банків. Висока ризиковість банківської діяльності в Україні визначає особливу актуальність проблеми захисту заощаджень населення, розміщених у банківській системі. Ця проблема має два складники: внутрішній і зовнішній захист. Внутрішній захист заощаджень населення ґрунтується на забезпеченні стабільності та підвищенні ефективності функціонування банківської системи загалом і кожного конкретного банку зокрема. Він передбачає:

•  створення адекватної реальним економічним умовам системи управління ризиками комерційних банків;
  •  забезпечення правового захисту прав та інтересів банків у їх взаємовідносинах з клієнтами та органами державного управління;
  •  підвищення ефективності банківського нагляду. Для того, щоб комерційні банки мали змогу запровадити ефективну систему управління ризиками, необхідно розробити організаційні та методичні засади цієї проблеми, а також забезпечити комплексний підхід до стратегії зростання обсягів заощаджень у банківській системі.

Важливо також переорієнтувати політику банків від одержання короткострокової вигоди до довгострокових стратегій розвитку, що органічно поєднують фактори зростання доходів та відносно низькі витрати і дають змогу постійно підвищувати ефективність діяльності банків та закладати базу для майбутнього зростання. Зовнішній захист заощаджень населення має на меті створення спеціальних фондів, які виступають гарантом повернення вкладів у разі банкрутства окремого банку або кризи банківської системи.

Таким чином, проведений аналіз свідчить про те, що розвиток банківського стимулювання заощаджень населення перебуває під впливом протилежних економічних інтересів населення та банків. У розвинутих банківських системах створені механізми максимального узгодження цих інтересів. Для захисту інтересів вкладників створені ефективні механізми гарантування депозитів населення, а для захисту інтересів банків сформувалися могутні структури, що спеціалізуються на обслуговуванні населення, створюють особливу ощадну систему, яка забезпечує їм вигідність роздрібних депозитних операцій.

Як інструмент накопичення та інвестування домогосподарствами можуть використовуватись також і цінні папери (акції, облігації державної позики тощо). За підсумками приватизації середини 90-х років ХХ ст. більшість українців стали власниками акцій підприємств, але через нерозвиненість фондового ринку, відсутність розуміння та досвіду використання цього інструменту, з огляду на нестабільність економічної ситуації та масові банкрутства підприємств вітчизняні домогосподарства не мали можливості ефективно скористатися цінними паперами, і, як наслідок, в подальшому втратили зацікавленість до такої форми інвестування грошових коштів. За даними опитувань, таким фінансовим інструментом, як операції на фондовому ринку користується 0,4% респондентів, а і в перспективі передбачається зниження цього показника.

Ще одним інструментом інвестування, які пропонують банківські установи, є купівля дорогоцінних металів (золота, платини тощо) та цінних монет. І це перспективний інструмент, адже їх вартість постійно збільшується, однак для більшості вітчизняних домогосподарств така операція недоступна через доволі високу вартість та відносно невисоку ліквідність злитків, які і виступають об’єктом інвестування. На нашу думку, даний вид заощаджень є одним із найефективніших та найнадійніших в сучасних умовах.

Отже, через низку обставин наявні фінансові інструменти не завжди використовуються в повному обсязі для формування заощаджень українськими домогосподарствами. За даними досліджень, фінансовими інструментами заощадження коштів користується менше 20% опитаних, натомість за наявності надлишкових коштів 49% респондентів надасть перевагу збереженню коштів удома у готівковому вигляді. Така ситуація яскраво демонструє наявність проблемних аспектів у цій сфері. Як свідчать дані опитувань, вітчизняні домогосподарства не мають фінансової можливості взагалі здійснювати заощадження – 76 % опитаних, 14 % респондентів до головної перешкоди у формуванні заощаджень віднесли відсутність довіри до фінансових установ. Істотно вплинула на ситуацію економічна криза 2008р., наслідки якої ще відчутні, зокрема у контексті повернення довіри населення до різних фінансових інститутів.

У ринковій економіці заощадження населення займають особливе місце серед економічних явищ, бо перебувають на межі інтересів громадян, держави та фінансових організацій. З одного боку, заощадження є важливим показником рівня життя населення, пов`язаним із його споживанням, доходами та видатками, а з іншого – заощадження являють собою цінний ресурс економічного розвитку, джерело інвестицій та кредитування господарства. Стійкості ощадно-інвестиційного процесу в Україні сприятиме дотримання низки умов, найважливішими серед яких є:

•  досягнення такого рівня доходів населення, за якого б існувала можливість після задоволення усіх найважливіших потреб здійснювати заощадження з метою інвестування в різні активи і отримувати додаткові доходи;
•  стабільне функціонування фінансових інститутів, здатних акумулювати заощадження домогосподарств і забезпечити їх збереження, у т.ч. завдяки системі державних гарантій;
•  наявність різноманітних за ступенем дохідності та ризиковості фінансових інструментів, які дають змогу населенню ефективно інвестувати грошові кошти при високій ліквідності вкладень.

Отже, можна зробити висновок, що в умовах ринкової економіки домогосподарство, здійснюючи заощадження своїх коштів, має потужний арсенал різноманітних інструментів. Формування у домогосподарств заощаджень саме організованої форми є яскравим показником стабільності в суспільстві та довіри до фінансової системи, адже накопичення готівки у населення не дає змоги залучити цей ресурс для потреб економіки.

Лекція 5. ФІНАНСОВА ПОВЕДІНКА ДОМОГОСПОДАРСТВ

Одним із найактуальніших питань як для розвинених, так і перехідних економік на сьогоднішній день продовжує залишатися проблема фінансової поведінки домогосподарств, а саме механізму трансформації заощаджень населення в інвестиції, адже саме через інвестиції здійснюється вплив заощаджень на функціонування усієї економічної системи. Під трансформацією заощаджень домогосподарств в інвестиції ми розуміємо механізм перетворення тимчасово вільних коштів (грошових ресурсів) домогосподарств у фінансові та нефінансові (матеріальні і нематеріальні) активи з метою отримання майбутнього доходу на ці вкладення. При цьому існують два методи перетворення заощаджень в інвестиції: прямий та опосередкований. За прямого методу кошти переміщуються безпосередньо від інвесторів до позичальників, і у такому випадку інвестори беруть на себе значну частину ризиків, пов’язаних з інвестуванням. За опосередкованого методу зв’язок між інвесторами і позичальниками реалізується через фінансових посередників (банки, інвестиційні, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди тощо), які забезпечують переміщення коштів від інвесторів до позичальників. Структурно-логічну схему механізму трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиції на макрорівні подано на рис. 4. 1.

Рис. 1.4. Структурно-логічна схема трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиційні ресурси

Трансформація заощаджень домогосподарств в інвестиції передбачає майбутнє зростання доходу за рахунок максимально прибуткового вкладення вільних грошових ресурсів при умові мінімізації інвестиційних ризиків. Саме високі ризики обумовлюють значні обсяги заощаджень населення в готівковій національній та іноземній валюті поза фінансово-кредитною системою як найбільш безпечні в умовах економічних та політичних потрясінь. Світовий досвід переконує, що у країнах, які розвиваються (у тому числі і в Україні), основною метою інвестування готівкової національної та іноземної валюти є не стільки отримання доходу, скільки збереження її вартості в умовах інфляції. Адже у країнах з нестабільною економікою домогосподарства здійснюють готівкові вкладення, передусім, з метою страхування від інфляційного знецінення, а уже потім, по можливості, з метою використання їх як капіталу.

Макроекономічний аспект трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиції пов’язаний, передусім, із забезпеченням стабільності економічного розвитку держави. Проте навіть в умовах відносної макроекономічної стабільності, яка тривала до осені 2008 року, в Україні не спостерігалося суттєвої концентрації заощаджень населення у вітчизняних фінансових інституціях, що, на наш погляд, пов’язано із низкою причин, а саме:

•  відсутністю повноцінного цивілізованого національного фінансового ринку, здатного працювати із дрібним інвестором по усіх сегментах;
•  недостатнім розвитком інституту фінансового посередництва (зокрема, небанківських фінансових установ, спроможних стабільно і ефективно співпрацювати з населенням);
•  обмеженою пропозицією фінансових послуг та відсутністю спеціальних інвестиційних інструментів, призначених для роздрібного інвестора;
•  недовірою до діяльності держави загалом та фінансових посередників зокрема, що пов’язано із негативним досвідом співпраці населення із цими суб’єктами на початковому етапі ринкових реформ;
•  неналежним рівнем фінансової грамотності населення та відсутністю культури інвестування заощаджень у кількох поколінь населення країни;
•  відсутністю зрозумілої, доступної інформації для основного потенційного інвестора національної економіки – домашніх господарств;
•  незрілістю інституту фінансового (інвестиційного) консультування фізичних осіб;  
•  відсутністю ефективного податкового стимулювання інвестицій громадян;
•  обмеженістю сфери застосування компенсаційних механізмів на фінансовому ринку України загалом та відсутністю ефективної системи державних гарантій збереження заощаджень населення зокрема.

Ефективність ощадно-інвестиційного процесу значною мірою визначається взаємообумовленістю державної політики доходів та інвестиційної політики. Вважаємо, що цілеспрямована державна політика у сфері доходів дозволить знизити диференціацію населення за рівнем доходів і забезпечить стійкий платоспроможний попит в економіці, який є необхідним для розвитку національного виробництва. А державна інвестиційна політика основними пріоритетами має визначити формування належної інфраструктури фінансового ринку та стимулювання вкладень у високотехнологічні та інноваційні галузі економіки. Традиційно держава фінансує перспективні, проте й найбільш ризикові інвестиційні проекти, тому зрозуміло, що уряд повинен активно залучати до фінансування венчурних проектів саме корпоративних інвесторів, а не приватних (скажімо, було б абсурдним залучати до фінансування ризикових проектів пенсійні накопичення). Водночас, держава не повинна самоусуватися від регулювання приватних інвестицій, а її роль у цьому процесі має полягати у правовому регулюванні та ліцензуванні окремих видів діяльності, а також створенні системи ефективного державного контролю за збереженістю приватних заощаджень (відсутність такого контролю призвела на початку 90-х років минулого століття до масового утворення фінансових пірамід та інших зловживань із коштами фізичних осіб).

Важливим питанням, пов’язаним із трансформацією заощаджень домогосподарств в інвестиції, є підвищення рівня інвестиційної грамотності та освіченості приватних інвесторів. За умов постійної зміни кон’юнктури ринку приватному інвестору, котрий не володіє потрібною інформацією (адже вона, як правило, недоступна для пересічного громадянина), дуже важко уникнути втрат. Відтак, проведення інформаційно-освітньої роботи серед населення стосовно роз’яснення переваг та ймовірних ризиків при використанні тих чи інших фінансових інструментів є особливо актуальним в сучасних умовах. З цією метою доцільним бачиться створення спеціалізованого інформаційного ресурсу для нефахових інвесторів в Інтернеті; відкриття короткострокових курсів для населення з активним залученням професійних учасників ринку до фінансування таких освітніх проектів при одночасному збереженні жорсткого державного контролю за об’єктивністю і незалежністю підготовлюваних програм, здійснюваних оцінок та рекомендацій; створення відповідної соціальної реклами; викладання основ особистих фінансів у шкільних освітніх програмах та у вищих навчальних закладах тощо.

З проблемою підвищення фінансової грамотності населення тісно пов’язане питання формування інституту фінансового (інвестиційного) консультанта. На Заході розібратися у власних фінансових справах людині допомагають спеціально підготовлені фінансові аналітики (консультанти), які надають кваліфіковані поради стосовно ефективного управління особистими фінансами громадян. В Україні, на жаль, спеціальні фінансові служби, які б консультували громадян з питань ефективного ведення їхніх фінансових справ, в сучасних умовах не набули належного розвитку. Запровадження інституту фінансового (інвестиційного) консультанта має супроводжуватися обов’язковою вимогою щодо ліцензування такої діяльності з метою надання цими особами якісних, кваліфікованих послуг своїм клієнтам.

В сучасних умовах вітчизняної економіки особливого значення набуває податкове стимулювання інвестицій населення. Сьогодні в Україні одні інвестиційні доходи (скажімо, доходи від операцій з акціями та облігаціями) оподатковуються за ставкою податку з доходів фізичних осіб (5%), інші (відсотки за депозитами та іменними ощадними сертифікатами, відсотки на вклади членів кредитних спілок) – ні. На наш погляд, така ситуація ставить інвестиційні інструменти вкладання тимчасово вільних коштів населення в нерівні умови, адже величина доходу на вкладені кошти має досить важливе значення для домогосподарств (тим паче що, скажімо, більшість вкладів населення у банківських та інших фінансових установах – досить невеликі суми, тобто це є переважно вкладення далеко не заможних громадян). Звільнення від оподаткування інвестиційних доходів у сучасних економічних умовах для дрібних власників дозволить підвищити дохідність інвестицій для таких осіб і зробить їх привабливою альтернативою, на котру, як правило, зважають громадяни. В умовах економічної стабільності, а тим паче економічного зростання, коли фінансовий ринок зокрема та національна економіка загалом задовольнять свої потреби в інвестиційних ресурсах, цілком логічним і справедливим буде запровадження оподаткування таких доходів (адже, безперечно, усі доходи, незалежно від джерел походження, повинні оподатковуватися, однак, безумовно, не в умовах економічної кризи).

До іншої особливості вітчизняного інвестиційного процесу відносимо те, що в Україні до теперішнього часу не завершено процес формування середнього класу, який є основним інвестором в економічно розвинених країнах світу. При формуванні особистих інвестиційних портфелів представники українського середнього класу традиційно виявляють мотив обережності, витрачаючи значні кошти на покращення житлових умов, придбання заміського будинку, відпочинок, лікування тощо. Отримання ж доходу на інвестиції, як важливого джерела коштів для існування і збільшення свого сукупного багатства, на жаль, не стало пріоритетною метою заощаджень представників вітчизняного середнього класу.

Ще однією важливою проблемою, пов’язаною із ощадно-інвестиційними процесами, є відсутність в Україні належних умов для диверсифікації інвестицій. Вітчизняні потенційні інвестори високо оцінюють ризики вкладень у фінансові активи. Саме тому упродовж тривалого періоду часу відносно безпечними формами заощаджень в Україні були купівля іноземної валюти і відкриття рахунків у банківських установах. До того ж, як засвідчує вітчизняна практика, обережність, властива інвестуванню на рівні домогосподарства, характеризується помітною інерцією.

Необхідно відмітити, що на процес трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиції великий вплив здійснює інфляція. Знецінення грошей обумовлює нестійкість формування заощаджень, посилює диференціацію та майнову нерівність домогосподарств, оскільки призводить передусім до знецінення заробітних плат, пенсій і допомог. Проте від знецінення потерпають індивідуальні доходи не лише працівників бюджетної сфери, але й представників середнього класу (причому останні мають навіть менше можливостей для індексації своїх доходів). Це пов’язано з тим, що представники середнього класу, як правило, є власниками капіталів, розміщених в основному у кредитній сфері. В умовах інфляції, коли ці капітали починають знецінюватися, основну вигоду від росту цін отримують боржники, а кредитори терплять відчутні збитки.

Проте найважливішою проблемою, пов’язаною із трансформацією заощаджень домогосподарств в інвестиції, вважаємо відновлення довіри населення як до держави та національної грошової одиниці загалом, так і до інституцій фінансового ринку зокрема. Необхідно зазначити, що у сучасному суспільстві категорія довіри уже давно перестала належати лише до сфери психології чи філософії. Довіра, поза усілякими сумнівами, – це категорія економічна, і падіння рівня довіри, як слушно зауважують науковці, «завжди кореспондується в економіці з втратою економічних вигід».

Українські домогосподарства, з огляду на досвід радянських часів та кризових явищ у незалежній Україні, обирають зберігання грошових коштів вдома у готівковій формі, тим самим вилучаючи їх на певний час. В сучасних умовах української економіки вкрай необхідними є розроблення і впровадження дієвих та ефективних механізмів залучення заощаджень вітчизняних домогосподарств до економічних процесів. Серед найбільш пріоритетних напрямів вітчизняні науковці виокремлюють:

•  інституціональний (становлення і стрімкий розвиток, окрім розгалуженої мережі банківських установ, різноманітних небанківських фінансово-кредитних інституцій: кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування тощо);
•  інструментальний (розширення переліку фінансових послуг і продуктів, що надаються приватному інвестору, а також продукування нових інвестиційних інструментів, створення належних умов для диверсифікації вкладень домогосподарств);
•  гарантійний (удосконалення чинного законодавства щодо гарантування вкладів фізичних осіб з урахуванням зарубіжного досвіду, а також захист і підтримка конкурентних позицій вітчизняних фінансових установ стосовно аналогічних установ-нерезидентів на українському ринку, оскільки входження у національну фінансову систему іноземних власників та іноземного капіталу ускладнює процес прогнозування та контролю за ефективністю їх функціонування);
•  освітньо-інформаційний (створення належних умов для здобуття громадянами необхідних знань щодо основних тенденцій та особливостей функціонування фінансового ринку, а також доступних пересічному інвестору джерел отримання необхідної фінансової інформації).

Перераховані вище заходи законодавчого, організаційного та освітнього характеру сприятимуть активізації фінансової поведінки вітчизняних домогосподарств і залученню їх до діяльності на фінансовому ринку України. У свою чергу, збільшення кількості роздрібних учасників фінансового ринку та масштабів акумульованих на ньому активів сприятиме поступовому виходу національної економіки із кризового стану.

Після аналізу макроекономічних тенденцій, пов’язаних із фінансовою поведінкою населення, зупинимося на характеристиці ощадно-інвестиційної поведінки домашніх господарств з позиції мікрорівня.

Спершу відмітимо, що процес заощадження на рівні домогосподарств загалом проходить три основні етапи:

– неінтенсивні заощадження на початку трудової діяльності членів домашнього господарства. Це обумовлено тим, що молоді люди у цьому віці мають значно вищі потреби (скажімо, в одязі, їжі, облаштуванні житла, утриманні дітей, подорожах), ніж в інші періоди життя. Тому споживчі витрати у цей період життєвого циклу, як правило, домінують над заощадженнями;

– інтенсивні заощадження у передпенсійний період, обумовлені ефективною реалізацією раніше накопиченого людського капіталу членами домогосподарства, що сприяє отриманню ними максимальних доходів. До того ж, саме у цей період життєвого циклу починають приносити прибутки раніше здійснені інвестиції, реалізуються можливості отримання спадщини від родичів старшого покоління та одночасно знижується або стабілізується споживання індивідом товарів і послуг;

– забезпечення поточного споживання за рахунок поступового зниження накопиченого обсягу активів після виходу на пенсію, що пов’язано із втратою поточного доходу від самостійної трудової діяльності. Лише мізерна частка осіб, котрі є власниками значних фінансових активів, може дозволити собі після виходу на пенсію жити на доходи від цих активів і не зменшувати загальний обсяг накопиченого майна. Відтак, фінансові активи та інше майно через механізм успадкування може переходити від одного покоління до іншого.

Сформовані в економічній науці два основних підходи до формування особистих заощаджень (перший – заснований на гіпотезі життєвого циклу, другий – на концепції трансфертів між поколіннями однієї родини) у жодному випадку не протирічать, а лише доповнюють один одного та відображають специфіку країн з різним рівнем економічного розвитку.

Лекція 6. УПРАВЛІННЯ ОСОБИСТИМИ ФІНАНСАМИ В УМОВАХ РИНКУ

В останні роки набрали розголосу багато праць, щодо оптимізації процесу менеджменту на підприємствах, проте перенесення такого досвіду на процес управління фінансами домогосподарств залишається рідкістю. Між тим, поширення таких методів може привести до покращення управління сімейним бюджетом, збільшити доходи і мінімізувати витрати у час значних перетворень і динамічних економічних змін.

В доходах населення найбільшу частку займає плата за працю і дохід від ведення підприємницької діяльності без необхідної фінансової освіти. Тому важливе значення для багатьох має правильний вибір місця роботи, максимізація та оптимізація власних і спільних доходів, а також їхній раціональний розподіл.

Важливим елементом ведення господарської діяльності всередині домогосподарства виступає управління власними фінансовими активами. Саме завдяки ньому здійснюється раціональний розподіл грошових коштів домогосподарства, формується ефективний інвестиційний портфель та мінімізуються фінансові ризики.

Характерною рисою цього процесу являється певна самодостатність, оскільки ефективний контроль і менеджмент за ресурсами домогосподарства здійснюють самі його члени, а уже більш опосередковано: держава і комерційні установи. Така ситуація досить складна, оскільки з однієї сторони члени домашнього господарства зацікавлені у ефективному управлінні власними фінансами, проте не можуть його здійснювати відособлено від державних установ, норм, законів та інших інститутів. З іншого боку, як уже зазначалось, домогосподарство є важливим елементом у державній системі, який забезпечує створення необхідних ресурсів та їх розподіл на первинному рівні економічної системи країна, але коли остання не зацікавлена у стимулюванні діяльності домашніх господарств виникає значний дисонанс у фінансовій сфері.

У своїй діяльності члени домашнього господарства завжди переслідують певні цілі, що стосуються забезпечення нормального функціонування та розвитку домогосподарства загалом. Досить часто досягнення таких цілей здійснюється стихійно без напрацьованого плану дій так будь-яких стратегій. Тому можна сказати, що саме поняття «управління» не має на меті просте розпорядження своїми коштами на інтуїтивних засадах, а являється поняттям збірним та системним. Процес управління фінансовими коштами домогосподарств має на меті розробку та цілеспрямоване формування плану дій, середньо та короткострокових стратегій розвитку, що спрямовуються на досягнення конкретних, заздалегідь визначених, цілей (наприклад: отримання інвестиційного прибутку, виплата кредиту, купівля автомобіля, відпочинок, тощо).

Таким чином можна визначити, що під управлінням фінансами домогосподарств мається на увазі діяльність його членів, щодо регулювання його вхідних і вихідних грошових потоків з метою підвищення загального добробуту усіх членів домогосподарства, а також діяльність органів державної влади та управління, пов’язану з впливом на процес формування доходів і витрат домогосподарства, щодо оптимізації і раціоналізації фінансових відносин у державі [19].

Як і будь-який інший процес, управління фінансовими ресурсами домогосподарств має, як об’єкти так і суб’єктів цих відносин. Об’єктами виступають найрізноманітніші види фінансових відносин, які виникають в процесі управління, також до них доцільно зарахувати і сукупне багатство домогосподарств, оскільки саме воно виступає сферою на яку спрямована основна увага управлінця; характер даних відносин тісно залежить від економічного та політичного устрою країни в якій вони мають місце відбуватися.

Як стверджує Т. О. Кізима сукупне багатство домогосподарств здатне набувати трьох основних форм: матеріальне або фізичне багатство (будинок, автомобіль, меблі, коштовності, земельні ділянки); фінансове багатство (гроші, акції, облігації, ощадні сертифікати, кошти на рахунках у банках, тощо); людський ресурс – тобто багатство, що знаходить своє вираження у самій людині, тобто її культурному, інтелектуальному, духовному, моральному  рівнях, також можна зарахувати і людські дані отримані від природи: пам’ять, талант, фізичні дані, тощо. З допомогою кожного із зазначених видів багатства, а, найчастіше, із їхнім вдалим поєднанням, людина здатна досягти росту власного доходу. Цікавим являється і те, що впродовж життєвого циклу індивіда частка даних видів багатства є різною (рис. 3). З цього ми можемо зробити висновок, що його величина для домогосподарства є динамічним явищем.

Рис. 3. Особливості динаміки людського капіталу та фізичних і фінансових активів індивіда упродовж його життєвого циклу

До суб’єктів ми можемо віднести усіх членів домогосподарства, які здатні розпоряджатись коштами, так і окремих осіб на яких, члени домогосподарства, делегують частину своїх повноважень. Важливим суб’єктом даного процесу виступає і держава в особі вповноважених органів, що здійснюють опосередкований вплив на діяльність домашнього господарства (податкова служба України, фонди обов’язкового соціального страхування, тощо).

Важливим складовими процесу управління виступають фінансова тактика та фінансова стратегія. Фінансова тактика – це застосування конкретних фінансових прийомів та методів, спрямованих на вирішення стратегічних завдань. Тобто фінансова тактика являється короткостроковим планом дій, основним завданням якого виступає виконання поставлених цілей у даний момент, тобто оперативне його призначення. Стратегія виступає поняттям ширшим поняттям і, по суті, включає у себе останнє. Фінансова стратегія передбачає «формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності і вибір найефективніших шляхів їх досягнення». Ми можемо виділити три основні особливості, що характерні для процесу управління фінансами домогосподарств:

Життєвий цикл кожного індивіда є поетапною складовою структурою його розвитку, що, в свою чергу, робить процес управління фінансами домогосподарств циклічним поняттям. На першому етапі, коли людина усвідомлює важливість управління особистими фінансами відчувається гостра необхідність у певному наборі знань, не лише економічних, але і з інших галузей знань. Тому переважна частина коштів, на цьому етапі, мобілізується для оплати послуг освіти. Другий етап полягає у трудовій діяльності, тобто у використанні набутих знань на практиці. Основна задача даного етапу, це:

•  максимізація дохідності фінансового капіталу,
•  ефективне управління інвестиційним портфелем,
•  створення необхідного розміру заощаджень.

На третьому етапі стоїть завдання у максимізації дохідності з метою забезпечення нормального існування у пенсійний і перед пенсійний періоди.

Успішній фінансовій поведінці будь-якого домогосподарства завжди загрожують певні фінансові ризики. До них можна віднести: інфляційні процесі, ризики втрати доходу, банкрутства, тощо. Основним методом мінімізації ризиків являється самострахування, добровільне і обов’язкове страхування. Певні ризики, які ми називаємо «соціальні» страхуються згідно із чинним законодавством і відносяться до обов’язкового соціального страхування. Відповідно перед домогосподарством постає завдання побудови ефективної системи ризик-менеджменту, здатної, у час економічної нестабільності, вберегти від фінансових втрат або хоча б мінімізувати їх.

Досить часто домогосподарства стикаються із проблемою вирішення двох полярних завдань. Наприклад це може бути збільшення дохідної частини за рахунок кредиту. Безперечно спочатку фінансові активи будуть на більш високому рівні, ніж до того, проте з часом вони будуть знижуватись за рахунок виплати відсотків по кредиту.

В умовах ринкової економіки на процес управління фінансами домогосподарств досить часто впливають різноманітні фактори, як макро так і мікро економічного походження. До них слід віднести:

•  значна диференціація інформації про фінансовий ринок країни. В умовах трансформаційних перетворень виникає велика кількість фінансової інформації. Така її кількість призводить до роздробленості у поглядах, оскільки створити одне централізоване джерело фінансової інформації, до якого б мали доступ усі громадяни країни неможливо. Ситуацію ускладнює і наявність неправдивої або некомпетентної фінансової інформації, що призводить до значних помилок у прийнятті рішень, щодо управління особистими фінансами;
  •  досить часто податкова політика країни, являється не лише стимулюючим фактором, але і чинником, що перешкоджає нормальному розвитку домогосподарства. Так, надмірне податкове навантаження здатне призвести до ведення, членами домогосподарства, тіньової економіки, оскільки основним завданням його членів є підтримка нормального існування і максимізація його дохідної частини;
  •  невдала кредитна поведінка досить часто являється фактором, що негативно впливає на доходи домогосподарств. Без належного фінансового плану та детального обліку власних доходів та витрат, індивіди досить часто беруть кредити, які, на їхню думку, опираючись на інтуїтивні знання, вони здатні виплатити. Проте таке ведення господарства найчастіше призводить до фінансового дефіциту домогосподарства і його члени змушені звертатись за допомогою до кваліфікованих консультантів.

Безперечно, це ще не весь обсяг факторів, що здатні впливати на фінансове становище домогосподарства, а також на процес управління їхніми активами. З кожним роком, з’являється все більше чинників, які необхідно враховувати. Умовно їх можна поділити на: морально-етичні(диктовані вихованням, культурними рівнем, душевним здоров’ям людини), політичні (залежать від напрямку політики, яку обрала правляча верхівка країни та політичного клімату у ній), а також соціально-економічні(фактори, що випливають із економічної ситуації країни, а також соціально-орієнтованих настроїв її населення).

Характерною особливістю управління фінансами домогосподарств, являється також те, що їхні грошові ресурси знаходяться не просто у одному збірному вигляді, а з них формуються специфічні бюджети домогосподарств і саме управління здійснюється в розрізі даних бюджетів. Так, ми можемо виділити їхні основні три види:

•  загальний сімейний бюджет. Усі фінансові ресурси, що знаходяться у власності подружжя розподіляються разом, за спільною згодою обох сторін.
  •  пайові бюджети. Даними видами бюджетів розпоряджаються лиш ті члени домогосподарства, які мають безпосереднє до них відношення по праву власності. Наприклад, кожний член подружжя може мати власний бюджет і розпоряджатись ним на власний розсуд без спільної на то згоди.
  •  комбіновані бюджети. Даний вид бюджету являє собою оптимізоване поєднання загального сімейного бюджету і особистого. Такий його вид являється найбільш практичним і найчастіше застосовуваним.

Кожне домогосподарство здатне саме вибирати вид бюджету який найбільш йому підходить, опираючись, на інтуїцію, досвід, культурні вподобання чи інші фактори. Таким чином даний процес набуває індивідуального характеру і унеможливлює існування однієї ідеальної моделі творення бюджету домогосподарства.

Вплив фінансів на людину не обмежується економічними відносинами, що виникають між членами сім’ї чи домогосподарства. Вони відіграють вагому роль в формуванні культурних і моральних цінностей, що комплексно впливають на розвиток індивіда і на суспільство загалом. Таким чином наголошуючи на важливості правильного управління фінансами і на раціональному розподілі сукупного грошового доходу.

Одним з основних завдань управління фінансами домогосподарства є оптимізація його інвестиційного портфеля з метою зниження фінансових ризиків і підвищення дохідності вкладень. В процесі формування інвестиційного портфеля реалізуються інвестиційні уподобання членів домогосподарства та їх ставлення до фінансових ризиків. Кінець ХХ – початок ХХІ століть ознаменувалися тривалим циклічним підйомом, лібералізацією фінансових відносин та появою нових фінансових інструментів, що призвело до зміни обсягів та структури інвестиційних портфелів домогосподарств з одночасним зростанням фінансових ризиків та посиленням ефекту асиметричності інформації. Ці події обумовили інтерес теоретиків і практиків до моделювання процесу особистого інвестування, а також до вивчення сучасних особливостей формування інвестиційних портфелів домогосподарств.

Концепція формування інвестиційного портфеля посідає в сучасній фінансовій теорії одне із чільних місць. В її основу були покладені теоретичні розробки, здійснені у 50-х роках минулого століття Г. Марковіцем, суть яких зводиться до наступного: рішення щодо розміщення фінансових активів інвестори приймають, виходячи із співвідношення середньої величини потенційних доходів та їх дисперсії. В таких моделях передбачено, що інвестори здійснюють свої вкладення в певні моменти часу, роблячи вибір із великої кількості фінансових активів. З моменту появи моделі Г. Марковіца у фінансовій теорії домінуючою стала теза про те, що основним рішенням, яке приймає інвестор, є рішення про вибір фінансового активу з метою ефективного вкладення коштів та визначення частки цього активу в інвестиційному портфелі.

Етимологічно термін «портфель» походить від фр. рorter – «носити» і feuille – «листок» і є збірним поняттям, що означає сукупність форм і видів економічної, фінансової діяльності, співвідносних до них документів, грошових коштів, заказів, об’єктів. Відтак, інвестиційний портфель домогосподарства визначимо як сукупність фінансових інструментів, у які домогосподарства вкладають свої тимчасово вільні кошти з метою отримання максимального доходу та мінімізації ймовірних ризиків.

Основними фінансовими інструментами, що входять до інвестиційного портфелю домогосподарства, можуть бути: депозити у національній та іноземній валютах, державні цінні папери, акції та облігації підприємств і корпорацій, паї (частки) в інститутах спільного інвестування, а також золоті злитки, нерухомість тощо.

Вітчизняні науковці зазначають, що українці більше, ніж представники інших країн, бояться банкрутства банків (31%). Саме тому вони – єдині серед опитаних європейців, хто надає перевагу заощадженням у готівці (38%). Характерною рисою фінансової поведінки наших співвітчизників також є те, що українці менше, ніж їхні найближчі сусіди, дбають про забезпечену старість (лише 11% заощаджують для підтримання належного рівня життя у похилому віці), відкладаючи кошти передусім на великі покупки та ремонт (45%) або на відпочинок (20%).

Під управлінням інвестиційним портфелем науковці розуміють «діяльність щодо його формування і реструктуризації при зміні зовнішніх і внутрішніх умов здійснення фінансових інвестицій». У контексті нашого дослідження управління інвестиційним портфелем домогосподарства ми схильні визначати як мистецтво членів домашнього господарства формувати сукупність фінансових інструментів і розпоряджатися ними таким чином, щоб вони зберігали свою вартість та приносили максимальний дохід, мінімально залежний від ймовірних ринкових і позаринкових ризиків.

Засадовим принципом портфельного інвестування є диверсифікація вкладень, тобто їх розподіл за різними видами, строками, регіонами і галузями з метою забезпечення рівноваги між «захисними» і «агресивними» фінансовими активами. Скажімо, у світовій практиці прийнято вважати, що акції виступають локомотивом дохідної частини інвестиційного портфеля, а облігації і депозити пом’якшують високі ризики, що незмінно супроводжують вкладення у акції. Відтак, завдання диверсифікації полягає у вибудовуванні балансу між доходами і ризиками інвестора таким чином, щоб уберегти його від суттєвих втрат.

Ефективність управління інвестиційним портфелем передбачає необхідність проведення його постійного моніторингу з метою поточного коригування інвестиційних рішень домогосподарств.

Вважаємо за необхідне відмітити, що наприкінці минулого століття в США та європейських країнах значного поширення набули емпіричні дослідження активів і пасивів домашніх господарств на основі статистичних даних, які виявили ряд невідповідностей між практикою особистого інвестування і теорією портфельного вибору. Зокрема, не підтвердилася теоретична гіпотеза про те, що молоді інвестори мають у своїх портфелях більшу частку ризикових вкладень, ніж інвестори похилого віку, адже виявилося, що молодь має значно більші накопичення на банківських рахунках, ніж особи похилого віку. Таку ситуацію можна пояснити кількома обставинами. По-перше, люди починають накопичувати кошти на майбутню пенсію (і, відповідно, вкладати гроші у цінні папери), досягнувши, як правило, середнього віку. По-друге, молодь у переважній більшості не прагне володіти достатньою інформацією, яка б дозволяла ефективно управляти інвестиційним портфелем (включаючи і цінні папери), адже придбання такої інформації пов’язане зі значними додатковими витратами. Тому для того, аби уникнути їх, молоді люди в основному формують консервативні інвестиційні портфелі, у яких превалюють банківські вклади. Покоління середнього віку, на відміну від молодшого, зацікавлене у довгострокових вкладеннях. У їхніх інвестиційних портфелях відносно високою є частка акцій. Проте з наближенням терміну виходу на пенсію структура інвестиційних портфелів людей середнього віку змінюється: у них починають переважати найменш ризикові активи. Виходячи на пенсію, особи похилого віку в основному намагаються продавати свій бізнес, тому частка їхніх фінансових активів (і банківських вкладів зокрема) у сукупному багатстві підвищується.

У цей же період виявилася ще одна цікава особливість індивідуального інвестування: не зважаючи на зростання участі приватних осіб у біржовій торгівлі (через посередництво брокерів), структура особистих інвестиційних портфелів залишилась відносно простою. На наш погляд, такий консерватизм інвесторів можна пояснити значними трансакційними витратами, які обмежують операції з купівлі-продажу активів, тому інвестори віддають перевагу вузькому набору активів. Також необхідно враховувати і той факт, що сильно диверсифікований портфель вимагає значних витрат на відслідковування динаміки цін на фінансові активи, які входять до його складу.

Протиріччя між теорією портфельного вибору та емпіричними даними особливо гостро проявило себе умовах фінансової глобалізації. Зокрема, економістами був виявлений феномен, який отримав назву ефекту «домашнього заміщення» (home bias effect), суть якого полягає у наступному. З позиції портфельної теорії, розвиток світового фінансового ринку, який дав інвесторам можливість активно вкладати кошти в іноземні активи, дозволяє суттєво диверсифікувати інвестиційний портфель, а саме: знизити його ризиковість і підвищити дохідність за рахунок операцій з іноземними активами. Однак на практиці виявилося, що в умовах глобалізації портфельні інвестиції здійснюються, в основному, у цінні папери національних емітентів (для прикладу, на Амстердамській фондовій біржі іноземні емітенти становлять майже половину лістингу, проте на них припадає лише біля 1% біржового обороту). Вочевидь, ефект «домашнього заміщення» можна пояснити високою ціною інформації про зарубіжних партнерів, а також ризикованістю таких вкладень в умовах невизначеності.

Співставлення положень сучасної теорії портфельного вибору та емпіричних даних про формування заощаджень конкретних категорій громадян, а також аналіз наукових публікацій, присвячених цьому питанню, дозволили зробити наступні висновки:

•  індивідуальні інвестори, схильні до великих ризиків, не прагнуть диверсифікувати своє сукупне багатство за рахунок вкладень у найменш ризикові активи (наприклад, нерухомість);
•  вкладення в ризикові активи загалом є характерними для багатих людей, а також для професійних біржових гравців, які володіють інформацією про стан ринкової кон’юнктури;
•  молодь, як правило, володіє низькоризиковими активами;
•  з наближенням пенсійного віку інвестиційний портфель громадян стає більш консервативним. Зокрема, у ньому знижується частка акцій, а переважають в основному банківські депозити, нерухомість, державні цінні папери.

Варто зазначити, що специфіка інвестиційного процесу у сфері фінансів домогосподарств досить тісно пов’язана із психологічними особливостями їхніх членів. Багатьом із них достатньо важко відмовитися від поточного споживання заради майбутнього збільшення доходу, тому доволі часто навіть скрупульозно розроблені інвестиційні плани на практиці залишаються нереалізованими.

Загалом процес прийняття членами домогосподарства інвестиційних рішень проходить у кілька етапів.

На першому етапі члени домогосподарства формують свої основні інвестиційні цілі, які можуть різнитися залежно від віку і величини отримуваних доходів. Звичайно ж, головною метою інвестування є отримання максимального доходу від вкладання коштів або зростання вартості активів за мінімального рівня інвестиційних ризиків.

На другому етапі в процесі детального аналізу бюджету домогосподарства формується обсяг заощаджень, які можуть бути проінвестовані.

На третьому етапі вивчаються альтернативні можливості інвестування заощаджень та аналізуються фінансові інструменти для їх реалізації. Цей етап вимагає від інвесторів, по-перше, базових знань щодо закономірностей функціонування фінансового ринку; по-друге, вмінь застосувати ці знання на практиці, що дасть змогу інвесторам вірно визначати пріоритетні сфери інвестування.

На четвертому етапі інвестори повинні оцінити ймовірні фінансові ризики від вкладення коштів. Причому оцінка таких ризиків може здійснюватися як на базі апробованих науковцями економіко-математичних методів, так і на підставі чисто інтуїтивних факторів.

На п’ятому етапі члени домогосподарства здійснюють аналіз дохідності інвестицій при визначеному рівні фінансових ризиків. Знову ж таки, це може бути здійснено як за допомогою математичного апарату, так і емпіричним шляхом.

На шостому етапі інвестори безпосередньо вкладають кошти у вибрані ними фінансові активи.

На сьомому етапі забезпечується поточний аналіз ризиків, дохідності та ліквідності вкладень і, за необхідності, вносяться корективи у розміщення коштів, спрямованих на інвестиційні цілі.

В Україні управління інвестиційними процесами на рівні домогосподарств має свої специфічні риси, до яких відносимо:

•  існування вузького горизонту планування і, відповідно, прийняття рішень щодо інвестицій в умовах загальної макроекономічної нестабільності;
•  недостатність заощаджень як джерела потенційних інвестицій, яка обумовлена низьким рівнем доходів населення. Як правило, заощадження громадян в умовах трансформаційної економіки формуються на випадок непередбачених подій; відповідно, вони повинні бути високоліквідними. Такі заощадження населення переважно зберігає у формі грошей (в тому числі у іноземній валюті, на рахунках в кредитних установах або ж удома) і не використовує для операцій на фінансовому ринку, а їхні власники змушені обмежуватися низькими доходами від такого розміщення вільних коштів або навіть терпіти збитки внаслідок їх інфляційного знецінення;
•  незначну диверсифікацію інструментів, які входять до інвестиційних портфелів домогосподарств, через нестійкість фінансово-кредитних інститутів та нерозвиненість фінансового ринку загалом. До того ж, існує великий ризик для операцій населення з використанням інструментів фондового ринку, який обумовлений: недостатністю чіткої і деталізованої інформації про емітентів цінних паперів; доволі частими випадками використання трейдерами інсайдерської інформації, що призводить до матеріальних втрат індивідуальних інвесторів; великим розміром комісійних, що стягуються брокерами за операції з цінними паперами;
•  надзвичайно низьку інвестиційну культуру населення як особливий тип поведінки, заснований на усвідомленні важливої ролі управління особистими фінансами для забезпечення високого рівня життя своєї родини.

Відтак, зважаючи на зазначене вище, наголошуємо на необхідності якнайактивнішої пропаганди основних переваг і вигод інвестиційної моделі фінансової поведінки домогосподарств в сучасних умовах, що сприятиме, у кінцевому підсумку, формуванню фінансової незалежності кожного домогосподарства та забезпечуватиме гідний рівень добробуту його членів.  

Доволі часто, особливо на побутовому рівні, може видаватися, що управління інвестиційним портфелем є надзвичайно складним і недоступним для розуміння непрофесіоналів завданням. Однак насправді це завдання може виявитися набагато простішим і приємнішим, якщо, звичайно ж, потенційний інвестор освоїть найзагальніші принципи раціоналізації управління особистими фінансами та зможе використати їх у практичній діяльності. А фахівці радять:

- плануючи інвестиції, обов’язково вивчати альтернативні їх варіанти. Корисно завжди радитися, збирати інформацію, консультуватися зі спеціалістами, переглядаючи рейтинги фінансових установ, вивчаючи сайти відповідних організацій. Доцільно також детально аналізувати конкретні факти та їх інтерпретацію;

- приймаючи рішення про інвестування, обов’язково вивчати документи, читати і запитувати, щоб самим навчитися розуміти особливості обраного для вкладень сегменту ринку, що безумовно збільшуватиме шанси на прийняття правильного інвестиційного рішення;

- детально аналізувати взаємозв’язок ризику і дохідності, пам’ятаючи про те, що чим більшим є імовірний дохід, тим більшим буде і ризик (хоча, безумовно, певний ризик присутній і при зберіганні грошей вдома, адже їх знецінює інфляція);

- завжди намагатися розподіляти ризики, за жодних обставин не вкладати усі свої заощадження в один фінансовий інструмент, яким би надійним він не видавався (адже навіть найдосвідченіший фахівець не в змозі стовідсотково прорахувати усі ризики). Потрібно обов’язково диверсифікувати інвестиції, використовуючи різні інструменти: банківські депозити (як гривневі, так і валютні), вкладення у нерухомість, цінні папери, банківські метали тощо;

- крок за кроком вибудовувати власну інвестиційну стратегію («краще недосконалий план, ніж ніякого»), бажано на основі чітко усвідомлених фінансових рішень;   

- по можливості формувати резервний фонд на випадок непередбачених обставин;

- ніколи не вкладати останні (а особливо – чужі) гроші, адже це дуже ризиковано. До того ж, інвестиції не повинні зменшувати рівень задоволення основних поточних потреб членів домогосподарства;

- не піддаватися тиску, коли хтось агітує дуже швидко і терміново вкласти гроші, обіцяючи неймовірні вигоди (як правило, у 99% подібних ситуацій виникають збитки).  

Безумовно, знання основ інвестиційного менеджменту необхідні кожному. Багато наших громадян уже використовують їх у своїй практичній діяльності (навіть якщо вони ніколи й не чули цього словосполучення), адже формування особистої фінансової безпеки вимагає таких знань.

Підсумовуючи вищевикладене, відмітимо, що удосконалення механізму трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиції та формування ефективного інвестиційного портфеля будь-якого економічного суб’єкта продовжує залишатися одним із найважливіших завдань сучасної вітчизняної економічної науки. Однак збільшення рівня заощаджень та інвестицій в економіці України не повинно стати самоціллю за будь-яку ціну, тим паче, що номінальне збільшення обсягів заощаджень ще не гарантує економічного успіху. На наш погляд, витрати домогосподарств на інвестиційні цілі можуть слугувати одним із чинників економічного зростання, але лише за умови формування сприятливого макроекономічного та інституційного середовища в країні і реалізації урядом ефективної довгострокової фінансової стратегії. Вважаємо, що тільки за таких обставин підвищення рівня національних заощаджень може трансформуватися у підвищення темпів економічного зростання.

ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Розрахункова частина до лекції 6

МОДУЛЬ 1

Визначення вартості грошей у фінансових розрахунках домогосподарства

Уявіть, що хтось пропонує отримати вам 100 грн. сьогодні чи 100 грн. через 10 років. Яким буде Ваш вибір? Відповідь на запитання достатньо проста. Очевидно, що отримання 100 грн. сьогодні уявляється більш вигідним, так як ви можете покласти дану суму в банк і отримати її через 10 років разом із нарахованими відсотками. Звідси висновок:

Розглянемо важчий приклад. Уявимо, що хтось пропонує Вам отримати 100 грн. сьогодні чи 200 грн. через 10 років. Яким буде Ваш вибір? Для відповіді на це запитання нам необхідний спосіб порівняння грошових сум в різні моменти часу. Виконуючи такі розрахунки економісти використовують поняття «приведеної вартості». Приведена вартість любої суми грошей у майбутньому рівна кількості грошей у поточному часі, які генерують цю майбутню вартість при існуючих відсоткових ставках.

Приведена, поточна вартість

Щоб краще зрозуміти, як потрібно використовувати концепцію приведеної вартості, розглянемо рішення двох прикладів.

Приклад 1. Запитання: Якщо ви покладете в банк 100 грн. сьогодні, яка буде цінність даної суми через  років? Іншим словами, яка буде майбутня вартість наявних у Вас сьогодні 100 грн.

Відповідь: давайте позначимо відсоткову ставку як  і виразимо її у формі десяткового дробу (тобто якщо відсоткова ставка рівна 8%, то ). Якщо відсотковий дохід нараховується щорічно і капіталізується (додається до основної суми заощадження, які зберігається на вашому рахунку у банку), то ваші 100 грн. перетворяться в  через рік, в  – через два роки, в  – через три роки і т.д. Через  років ваші 100 грн. перетворяться в  Наприклад, якщо ви інвестуєте 100 грн. на 10 років під 8% річних, то майбутня вартість ваших грошей складе  або 216 грн.

Запитання: тепер уявимо, що вам запропонують виплатити 200 грн. через  років. Яка приведена вартість даного майбутнього платежу? Іншими словами, яку суму коштів вам слід відкласти в банк сьогодні, щоб через  років отримати 200 грн.

Відповідь: для вирішення даного завдання скористаємось методикою дослідження попереднього прикладу. У ньому ми розрахували майбутню вартість грошей помноживши їхню поточну вартість на коефіцієнт . Щоб розрахувати приведену (поточну) вартість майбутньої суми коштів, ми розділимо її значення на той же коефіцієнт . Таким чином, приведена вартість 200 грн. через  років рівна . Якщо ця сума буде покладена у банк, то через  років вона перетвориться у , тобто 200 грн. Наприклад, якщо відсоткова ставка складає 8%, то приведена вартість 200 грн., які будуть отримані через 10 років, складе .

Наведений приклад ілюструє використання спільного правила:

Тепер повернемось до нашого вихідного запитання: чи вартує Вам взяти 100 грн. сьогодні чи 200 грн. через 10 років? Рішення ми можемо прийняти на основі наших розрахунків приведеної вартості про те, що при відсотковій ставці 8% Вам слід надати перевагу отримання 100 грн. сьогодні. Оскільки майбутні через 10 років 200 грн. мають поточну приведену вартість рівну 93 грн., що менше ніж 100 грн. сьогодні. Тому не вартує чекати обіцяних коштів 10 років.

Відмітимо таку особливість, що відповідь залежатиме від розміру відсоткової ставки. Якщо б її значення було рівне 5%, то приведена вартість 200 грн. обіцяних через 10 років була б рівна . У такому випадку домогосподарству вигідніше було взяти 200 грн. через 10 років. Чому ж відсоткова ставка має таке велике значення? Справа у тому, що чим вона більша, тим більше домогосподарство могло б отримати поклавши свої гроші у банк, і тим привабливіше буде отримати 100 грн. сьогодні. У нашому прикладі:

•  за умови 8% вигідніше буде взяти 100 грн. сьогодні, тому що теперішня вартість обіцяних через 10 років 200 грн. лише 93 грн., а майбутня вартість 100 грн. через 10 років відповідно 216 грн.
•  при 5%, вигіднішим буде взяти через 10 років 200 грн., тому що теперішня вартість таких грошей 123 грн., а не обіцяних сьогодні 100 грн.

Поняття приведеної вартості можна використовувати у різних ситуаціях, у тому числі для оцінки домогосподарствами привабливості тих чи інших напрямів використання своїх заощаджень. Наприклад, певна корпорація розглядає питання про будівництво нового заводу. Припустимо, що таке будівництво обійдеться у 100 млн. грн. сьогодні і принесе дохід у розмірі 200 млн. грн. через 10 років. Чи потрібно домогосподарству інвестувати кошти у даний проект. Відповідь на це запитання знаходиться тим же способом, що і у нашому прикладі: корпорації необхідно порівняти приведену вартість доходів у 200 млн. грн. через 10 років із величиною вкладених 100 млн. грн. сьогодні.

Відповідно, рішення компанії буде залежати від рівня відсоткової ставки. Якщо вона буде рівна 5%, то приведена вартість заводу сьогодні складе 123 млн. грн. і тому його будівництво є доцільним. На противагу, при відсотковій ставці 8% приведена вартість заводу складе сто

годні лише 93 млн., і тоді від проекту слід відмовитись.

МОДУЛЬ 2

Визначення дохідності портфеля домогосподарства за один період

Дохідність портфеля активів за фіксований період визначається за наступною формулою:

,  (1)

де  – дохідність портфеля  за період;

- дохідність активу  за період;

– питома вага активу  у портфелі (ринкова вартість активу  у загальній ринковій вартості всього портфелю);

- кількість активів у портфелі.

Коротко рівняння (1) записується наступним чином:

.    (2)

Рівняння (2) показує, що дохідність портфеля, який складається із  активів , рівна сумі всіх зважених дохідностей окремих активів портфеля. Дохідність портфеля ,яку визначають за формулою 1 називають дохідністю за період володіння, або реалізованою дохідністю.

В якості прикладу розглянемо наступний портфель, який складається із трьох активів.

Активи	Ринкова вартість (тис. грн.)	Дохідність (%)
1	6	12
2	8	10
3	11	5

Загальна ринкова вартість портфелю рівна 25 тис. грн. Таким чином:

 

 

 

Звертаємо увагу, що сума питомих ваг рівна 1, або 100%. Підставимо дані в рівняння 1 і отримаємо:

Тобто дохідність розглянутого портфеля за аналізований період рівна 8,28%.

Очікувана дохідність портфеля ризикових активів

Рівняння (1) визначає реалізовану дохідність портфеля за деякий проміжок часу. Управляючи портфелем, домогосподарство-інвестор зазвичай хоче знати його очікувану дохідність.

При цьому питома вага очікуваної дохідності кожного активу визначається як частка ринкової вартості окремого активу в загальній ринковій вартості портфелю. Таким чином:

 (3)

Вираз  означає очікуване значення величини, а тому  ще називають очікуваною дохідністю портфеля за визначений період. Очікувана дохідність ризикового активу вираховується наступним чином. Спочатку задається розподіл ймовірностей для можливих значень реалізованої дохідності. Розподіл ймовірностей – це функція, яка співставляє між собою кожне можливе значення дохідності і ймовірність реалізації даної дохідності. При заданому розподілі ймовірностей, очікуване значення випадкової величини є середньозважене її можливих значень, при цьому роль ваг відіграє ймовірність реалізації даних значень. Замість терміну «очікуване значення дохідності активу» ми будемо використовувати поняття очікувана дохідність активу. Математично очікувана дохідність активу виражається наступним чином:

   (4)

де  – -е можливе значення дохідності -го активу;

– ймовірність реалізації значення дохідності  для -го активу;

 – кількість можливих значень дохідності.

Припустимо, домогосподарство бажає придбати акції компанії , розподіл ймовірностей дохідності яких (за визначений період) наведено у таблиці 1. На практиці розподіл ймовірностей ґрунтується на статистичних даних про минулі (реалізовані) дохідності, які ми розглянемо пізніше.

Таблиця 1

Розподіл ймовірностей дохідності акцій компанії

	Дохідність (%)	Ймовірність реалізації
1	15	0,5
2	10	0,3
3	5	0,13
4	0	0,05
5	-5	0,02
Повна		1,00

Підстановка у рівняння (4) даних таблиці дає наступні результати:

Отже, 11% – це очікувана, або середня, дохідність акцій кампанії .

Визначення ризику портфеля цінних паперів

Слово ризик у словнику розшифровується як «… підтвердження небезпеці, збиткам, втратам і т.п.». По відношенню до інвестування це визначення змінилось, і було замінене Марковіцем на статистичну величину – варіацію як міру можливих відхилень від очікуваного (середнього) значення.

Варіація, або дисперсія, випадкової величини слугує мірою розкидання її значень навколо середнього значення. Для дохідності (як випадкової величини) варіація, що оцінює «ступінь відхилення» можливих конкретних значень або очікуваної дохідності, слугує мірою ризику, пов’язаного з даною дохідністю.

Формула для визначення варіації дохідності -го активу записується наступним чином:

, або

  (5)

Використовуючи розподіл дохідності для акцій компанії , можна визначити варіацію дохідності .

Таким чином, варіація враховує не тільки розмір відхилень можливих значень дохідності від середнього, але і ймовірність такого відхилення. У цьому сенсі дисперсія вказує на міру невизначеності в очікуваннях інвестора, який оцінює майбутню дохідність як середню по всім можливим значенням. Ця обставина і дозволила Марковіцу вважати дисперсію мірою ризику інвестицій.

Оскільки варіація має розмір квадрату вимірюваної величини, її прийнято перетворювати у стандартне відхилення, тобто знаходити корінь квадратний.

У нашому випадку для акцій компанії  стандартне відхилення буде рівне:

Так як ці поняття, по суті еквівалентні, то говорять, що ризик інвестицій тим більший, чим більша варіація, або стандартне відхилення.

Вимірювання ризику портфеля із двох активів

Формула (5) дає варіацію окремого активу. Найти варіацію портфеля із двох активів не набагато важче. Вона залежить не тільки від варіації двох активів, але і від «ступеня узгодженості» у поведінці активів, яка вимірюється таким показником як коваріація.

Варіація має вигляд:

,  (6)

де – коваріація дохідностей активів  та .

Зміст рівняння (6) полягає у тому, що варіація дохідності портфеля рівна середньозваженій сумі зважених варіацій дохідностей двух активів та їхньої коваріації.

Коваріація – математичний термін, який у контексті управління інвестиційним портфелем домогосподарства, означає ступінь взаємозв’язку двох активів. Для вимірювання коваріації нема таких спеціальних одиниць як гривня чи відсотки. Позитивна коваріація означає, що дохідності обох активів змінюються (в середньому) в одному напрямку, а негативна – у протилежному. Коваріація двох активів розраховується на наступною формулою:

,  (7)

де,   – -е можливе значення доходності активу ;

– -е можливе значення доходності активу ;

– ймовірність реалізації -го значення дохідності для активів  та ;

– число можливих значень дохідності.

Щоб показати, як розраховується по цій формулі коваріація двох активів, використаємо дані таблиці 2. Акції компанії  – ті самі, що були і в попередньому прикладі. Інші гіпотетичні дані – це акції компанії .

Таблиця 2

Розподіл ймовірностей дохідності акцій компанії  та

	Дохідність акцій  (%)	Дохідність акцій (%)	Ймовірність подій
1	15	8	0,50
2	10	11	0,30
3	5	6	0,13
4	0	0	0,05
5	-5	-4	0,02
Всього			1,00
Очікувана дохідність	11	8
Варіація	24	9
Стандартне відхилення	4,9	3

Користуючись табл.2 та формулою (7), підрахуємо коваріацію цих акцій:

Поняття кореляції між дохідностями активів аналогічне поняттю їх коваріації. Кореляція дохідностей  та  визначається як коваріація двох активів, поділена на добуток їх стандартних відхилень.

  (8)

Суттєвої відмінності між поняттями «варіація» та «коваріація» немає. Ділення коваріації на результат стандартного відхилення просто нормує коваріацію, перетворюючи його на безрозмірний показник – коефіцієнт. Кореляція дохідностей компаній  та  така:

Коефіцієнт кореляції приймає значення у проміжку від  до . При цьому значення , відображає повний збіг напрямку руху дохідностей активів, а  означає повну розбіжність.

Розрахунки по статистичним даним

У прикладах, яких ми використали, розрахунки очікуваних даних, стандартного відхилення, коваріації та кореляції, здійснювалися виходячи із відомого розподілу ймовірностей для двох акцій. З цієї точки зору вони дійсно «очікувані величини». На практиці, оцінка даних величин виходить із статистичних спостережень за дохідністю.

В табл. 3 наведені статистичні дані про дохідності за п’ять часових проміжків для двох гіпотетичних акцій  та . Відображені три випадки, для кожного із яких наведені отримані по розглянутим вище формулам оцінки середнього значення, варіації, стандартного відхилення, коваріації і кореляції.

Таблиця 3

Величини, побудовані на основі статистичних даних про дохідності

Випадок	Акції	Дохідність за період (%)	Середнє (%)	Варіація (%)	Стандартне відхилення (%)
		1	2	3	4	5
1		2	4	6	8	10	6	10	3,2
		4	8	12	16	20	12	40	6,3
	Коваріація = 20,2	Кореляція = +1
2		12	8	20	4	16	12	40	6,3
		8	0	4	6	2	4	10	3,2
		Коваріація = 0,0	Кореляція = 0
3		2	4	6	8	10	6	10	3,2
		20	16	12	8	4	12	40	6,3
		Коваріація = - 20,2	Кореляція = -1

Випадок 1 демонструє повну позитивну кореляцію: дохідності акцій  та  ростуть із тією ж відносною швидкістю. Випадок 2 показує нульову кореляцію, тобто дохідності акцій змінюються незалежно один від одного. У випадку 3 існує негативна кореляція: дохідність акцій  росте, у той час як акцій  у тій же пропорції падає. У практиці такі випадки зустрічаються дуже рідко. Дохідності більшості акцій маю між собою малу, але позитивну кореляцію. Тим не менш, ці три приклади наочно демонструють загальний зміст понять коваріації і кореляції дохідностей акцій.

Оскільки варіація портфеля залежить від коваріації його складових, цінних паперів, незважаючи на те, що ризик окремих активів може бути достатньо великим, ризик самого портфеля можна знизити. Цей принцип важливий не тільки для управління портфелем, але і для отримання стандартів оцінки професійного інвестиційного менеджера.

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

САМОСТІЙНА РОБОТА

Розрахункова частина

Завдання 1

Припустимо портфель складається із чотирьох активів. Ринкова вартість і реалізована дохідність кожного активу за деякий фіксований період наступні:

Актив	Ринкова вартість (тис. грн.)	Дохідність (%)
1	15	11
2	45	15
3	30	-6
4	10	1

Порахуйте дохідність портфеля за період

Завдання 2

Нехай розподіл ймовірностей дохідності деякого активу за один період виглядає наступним чином:

Дохідність	Ймовірність
0,20	0,10
0,15	0,20
0,10	0,30
0,03	0,25
-0,06	0,15

1.  Яка очікувана дохідність цього активу за період?
2.  Яка варіація і стандартне відхилення дохідності активу за один період?

Завдання 3

Президент США Теодор Рузвельт одного разу сказав: «З точки зору моралі нема ніякої різниці між грою у карти, грою на скачках і грою на біржі». Яким соціальним цілям служить, на вашу думку, існування біржі та ринку акцій?

Завдання 4

Уявимо, що ви познайомились із менеджером, який поділився з вами своїми поглядами на принципи управління інвестиціями домогосподарства. Він каже: «Мені не важливо, ким є мій клієнт. Управління портфелем цінних портфелів – це управління портфелем цінних портфелів. Я притримувався однієї стратегії незалежно від того, є мій клієнт студентом, сім’янином з дітьми чи пенсіонером». Прокоментуйте дану позицію.

Завдання 5

Уявімо, що ви виграли 1 млн. грн. у лотерею, але ця сума буде виплачуватись Вам рівними частинами упродовж 5 років по 200 тис. грн. у рік. Яка реальна вартість виграшу при річній відсотковій ставці 7%? За рахунок чого забезпечується прибутковість державних лотерей?

САМОСТІЙНА РОБОТА

Теоретична частина

№ списку	Варіант	№ списку	Варіант	№ списку	Варіант	№ списку	Варіант
1	15;17	9	14;23	17	4;18	25	9;24
2	3;10	10	6;9	18	2;10	26	11;27
3	18;3	11	11;29	19	13;20	27	22;17
4	12;29	12	1;22	20	21;8	28	30;14
5	12;25	13	5;20	21	2;30	29	5;21
6	16;22	14	7;28	22	17;28	30	16;19
7	19;2	15	13;23	23	4;27
8	6;26	16	7;17	24	29;8

1.  Банківські депозити як форма заощаджень домогосподарств
2.  Банківські метали як форма заощаджень домогосподарств
3.  Довіра як чинник впливу на формування заощаджень домогосподарств
4.  Етапи прийняття інвестиційних рішень домашніх домогосподарств
5.  Заощадження домогосподарства в небанківські кредитні установи
6.  Заощадження домогосподарства як джерело інвестиційних витрат: сутність, форми, мотиви формування
7.  Інвестиційна тактика та стратегія домогосподарства
8.  Концепція формування інвестиційного портфелю домогосподарства Г. Марковіца
9.  Макроекономічний аспект трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиційні ресурси
10.  Механізм трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиційні ресурси
11.  Мікроекономічний аспект трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиційні ресурси
12.  Напрями оптимізації заощаджень домогосподарства як джерела інвестиційних витрат
13.  Неорганізовані готівкові заощадження домогосподарств
14.  Нерухомість як форма заощаджень домогосподарств
15.  Основні елементи заощаджень домогосподарств
16.  Особливості індивідуального інвестування упродовж життєвого циклу
17.  Ощадно-інвестиційна поведінка домогосподарства на мікрорівні
18.   Правила та принципи прийняття інвестиційних рішень домашніх домогосподарств
19.  Склад та структура активів домашніх господарств
20.  Склад та структура пасивів домашніх господарств
21.  Споживання і заощадження домогосподарств
22.  Структура активів і пасивів домашніх господарств
23.  Сучасна теорія портфельного вибору індивіда
24.  Теоретичні засади сутності заощаджень домогосподарств
25.  Умови стійкості ощадно-інвестиційних процесів в Україні
26.  Фактори впливу на формування заощаджень домогосподарств
27.  Форми заощаджень домогосподарства
28.  Цінні папери як форма заощаджень домогосподарств
29.  Заощадження та інвестиції домогосподарств в системі національних рахунків
30.  Визначення вартості грошей у фінансових розрахунках домогосподарств

ПИТАННЯ ІСПИТУ

1.  Еволюція поняття «домогосподарство» та його відмінність від поняття «сім’я»
   1.  Функції домогосподарства
   2.  Внутрішні та зовнішні фінансові відносини домогосподарства
   3.  Соціально-економічна суть та призначення фінансів домогосподарства
   4.  Роль фінансів домогосподарств в економіці
   5.  Сутність доходів домогосподарства
   6.  Первинні та вторинні доходи домогосподарства: суть, особливості формування
   7.  Класифікація доходів домогосподарства
   8.  Склад та структура доходів домогосподарств України у 2007–2012 рр.
   9.  Проблеми формування доходів домогосподарства в сучасних умовах
   10.  Сутність витрат домогосподарства
   11.  Класифікація витрат домогосподарства
   12.  Склад та структура витрат домогосподарств України у 2007–2012 рр.
   13.  Проблеми здійснення витрат домогосподарства в сучасних умовах
   14.  Сутність та особливості утворення заощаджень домогосподарств
   15.  Критерії класифікації та мотиви заощаджень домогосподарств
   16.  Види заощаджень домогосподарств
   17.  Склад та структура заощаджень домогосподарств України
   18.  Проблеми формування заощаджень домогосподарства в сучасних умовах
   19.  Фінансова поведінка домогосподарства: суть та особливості проведення на макрорівні
   20.  Фінансова поведінка домогосподарства: суть та особливості проведення на мікрорівні
   21.  Структурно-логічна схема трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиційні ресурси
   22.  Проблеми трансформації заощаджень домогосподарств України в інвестиційні ресурси
   23.  Напрями підвищення дієвості механізму залучення заощаджень домогосподарств України до економічних процесів
   24.  Етапи заощаджень домогосподарств на макрорівні
   25.  Сутність, об’єкт та суб’єкт управління фінансами домогосподарств
   26.  Фінансова стратегія та фінансова тактика управління особистими фінансами
   27.  Фактори впливу на процес управління особистими фінансами
   28.  Концепція формування інвестиційного портфеля домогосподарства
   29.  Етапи прийняття членами домогосподарства інвестиційних рішень
   30.  Проблеми управління інвестиційними процесами на рівні домогосподарств України
   31.  Принципи раціоналізації управління особистими фінансами

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1.  Доходи та заощадження в перехідній економіці Україні / В. Бандера, В. Буняк, О. Ватаманюк, Н. Дорофєєва, Г. Коротка ; [С. Панчишин (ред.), М. Савлук (ред.)]. – Л. : Видав. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 406 с.
2.  Екшембиев Р.С. Персональные финансы в финансовой системе государства / Р.С. Екшембиев ; под. ред. проф. В.А. Слепова. – М. : Магистр, 2008. – 302 с.
3.  Ковалюк О.М. Сімейні господарства України: принципи, механізми, перспективи : навч. посіб. / О.М. Ковалюк, Г.А. Лех, С.К. Реверчук ; [за ред. проф. С.К. Реверчука]. – К. : Атіка, 2002. – 176 с.
4.  Самуэльсон П. Экономика: ученик, в сокр. / П. Самуэльсон. – Севастополь : Ахтиар, 1995. – 384 с.
5.  Фетисов В.Д. Финансы граждан : монография / В. Фетисов. – Н. Новгород : Изд-во ННГУ им. Н.И. Лобачевского, 2000. – 383 с.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1.  Данілов О.Д. Фінансовий потенціал населення України: теоретичне визначення та оцінка / О.Д. Данілов, А.М. Вдовиченко // Наук. вісн. Нац. ун-ту ДПС України. – 2007. – № 3 (38). – С. 55–60.
2.  Єфременко Т. Фінансова поведінка населення України / Тетяна Єфременко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – № 2. – С. 165–175.
3.  Ільченко Т. Методологічні підходи до дослідження заощаджень населення / Т. Ільченко // Вісник Терноп. нац. екон. ун-ту. – 2009. – № 2. – С. 56–60.
4.  Кашин Ю. Финансовые активы населения (сбережения): подход к оценке уровня жизни / Ю. Кашин // Вопросы статистики. – 1998. – № 5. – С. 43–51.
5.  Кириленко О., Сидорчук А. Недержавні пенсійні фонди на фінансовому ринку: світовий досвід та реалії України / О. Кириленко, А. Сидорчук // Світ фінансів. – 2005. – № 3–4 (4–5). – С. 131–142.
6.  Кізима Т. Управління фінансами домашніх господарств: теоретико-прагматичні аспекти / Т. Кізима // Світ фінансів. – 2009. – №4. – С. 22 – 33.
7.  Крищенко К. Формування доходів населення в умовах економічного зростання / К. Крищенко // Україна: аспекти праці. – 2006. – № 8. – С. 38 – 44.
8.  Мэнкью Н. Принципы Экономикс / Н. Мэнкью. – Спб. : Питер Ком, 1999. – 784 с.
9.  Ойкен В. Основы национальной экономики : [предисл. В. Автономова, В. Гутника; послесл. В. Освальта] / В. Ойкен –  М. : Экономика, 1996. – 342 с.
10.  Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія) : навч. посіб. / В. М. Опарін. – [2-ге вид., доп. і перероб.]. – К. : КНЕУ, 2002. – 240 с.
11.  Плахова Л.В. Финансовое поведение населения в формировании инвестиций / Л. Плахова // Финансы и кредит. – 2007. – № 18 (258).
12.  Политика доходов и зароботной платы : учебник / [под. ред. П. Савченко, Ю. Кокина]. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Єкономистъ, 2004. – 389 с.
13.  Рамський А.Ю. Інвестиційний потенціал заощаджень фізичних осіб та механізми його реалізації / А. Рамський // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 5 (71). – С. 173–178.
14.  Слуцький Є. До теорії збалансованого бюджету споживача / Є. Слуцький // Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. Злупко. – К. : Знання, 2007. – 694 с. – С. 485–498.
15.  Суринов А.Е. Доходы населения: опыт количественных измерений / А. Суринов. – М. : Финансы и статистика, 2000. – 431 с.
16.  Шинкарук Л.С. Структуризація доходів від власності як джерела національних заощаджень / Л. Шинкарук // Економіка і прогнозування. – 2005. – № 3. – С. 89–114.
17.  Юрій С.І. Фінанси домогосподарств: теоретичні підходи до трактування сутності / С. Юрій, Т. Кізима // Фінанси України.– 2008.– № 8 (153). – С.3–10.
18.  Янель Ю.А. Заощадження домогосподарства України та їх мотивація / Ю. Янель, К. Соломянова // Економіка. Фінанси. Право. – 2006. – № 6. – С. 9–13.
19.  Markowitz H. Portfolio Selection / H. Markowitz // Journal of Finance. – 1952. – № 7. – Р.69–83.

1. На тему- ldquo; Молоко и молочные продукты
2. 20г заочной формы обучения
3. Основные идеи и их методическое воплощение в коммуникативно-деятельностной системе СА Зыкова
4. Современные технологии программирования
5. О чем поют птицы
6. ный коллоидный раствор полимера частично гидролизованного декстрана синтезируемого штаммом СФ4 Leuconostoc mesen
7. Курсовая работа- Государственное регулирование экономики в США
8. Об охране окружающей среды; Государственное управление в области охраны окружающей среды- ФКЗ О
9. 1 Адресация IPv6 Семенов Ю
10. БАНК ТОП20Должность- руководитель дирекции информационных технологийОбязанности- Руководство внед
11. тема менеджмента качества СТАНДАРТ ПРЕДПРИЯТИЯ ПОАТК03
12. Когда я смотрю на своего четырнадцатилетнего внука мне иногда кажется что он какойто инопланетянин так
13. Тема- Транспорт Цель- развитие фонематических представлений
14. Види учіння та особливості мотивації учбової діяльності
15. Основные особенности учительской деятельности
16. Национальная безопасность страны- морально-психологический фактор
17. задание ~ номер страницы не проставляется Каждый раздел рекомендуется начинать с нового листа -с.
18. Противостояние организма изменениям барических и термических услови
19. Виды и основания освобождения от уголовной ответственности
20. Архитектурные памятники Казанского Кремля.html

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе