Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Актуальність теми. Розбудова сучасної Української держави потребує врахування історичного досвіду, а також глибокого наукового аналізу низки проблем, зокрема тих, які пов’язані з формуванням територіальної цілісності України та функціонуванням її державного механізму. Саме тому нині зростає значення досліджень історії національної державності і права. Насамперед це стосується проблем, розв’язанню яких у попередні десятиліття приділялася недостатня увага. Серед останніх особливо актуальними є дослідження історико-правових аспектів діяльності державних та самоврядних органів територіальної влади, що діяли в окремі історичні періоди на землях, які нині становлять територію України, зокрема, у Галичині і Буковині.
З огляду на це важливе місце серед історико-правових проблем, які потребують розв’язання, посідає питання, пов’язане з формуванням та функціонуванням органів управління Галичиною і Буковиною в складі Австрії наприкінці XVIII –у першій половині XIX ст.
У досліджуваний період Галичина і Буковина були приєднані до Австрійської монархії, де діяв принцип централізації державного управління. Створений у Галичині і Буковині управлінський апарат підпорядковувався центральному урядові, а його методи діяльності повністю відповідали тогочасним традиціям австрійського абсолютизму. Органи самоврядування перебували під контролем державних органів і не мали реальної самостійної влади. Деякі демократичні форми адміністративного управління Галичиною і Буковиною почали запроваджуватися тільки після буржуазно-демократичної революції 1848 р.
У вітчизняній історико-правовій науці основна увага приділялася висвітленню соціально-економічного, політичного та правового становища західноукраїнських земель у різні історичні періоди. Цим питанням присвячені праці таких учених: Г.Гербільського, І.Жалоби, М.Кріля, В.Кульчицького, М.Никифорака, І.Новосівського, В.Осечинського,Р. Петріва, Ф.Стеблія, А.Ткача, Б.Тищика. Зацікавленість істориків та правознавців викликають також проблеми становлення державно-правових інститутів у Галичині та Буковині протягом тривалого періоду австрійського панування. Однак недостатньо дослідженою досі залишається проблема організації управління Галичиною та Буковиною в період їх перебування у складі Австрії від першого поділу Польщі 1772 р. до буржуазно-демократичної революції 1848 р.
Усе це зумовлює актуальність теми, за якою виконане дисертаційне дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у контексті наукової теми „Актуальні проблеми історії держави і права України, політичних і правових вчень та зарубіжної історії”, затвердженої наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка № Н-239 від 16. 04. 2003 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення історико-правових знань стосовно формування та функціонування органів управління Галичиною і Буковиною у 1772–рр. та їх місця в державному апараті Австрії.
Для реалізації поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
Об’єктом дослідження є соціально-політичні та державно-правові відносини, що виникали у процесі формування та функціонування органів управління Галичиною і Буковиною в складі Австрії (1772–рр.).
Предмет дослідження –історико-правові особливості формування органів управління Галичиною і Буковиною у 1772–рр. та функціонування цих органів у державному апараті Австрії.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Історичний метод дав змогу виявити причини змін, що відбулися в управлінні Галичиною і Буковиною наприкінці XVIII –у першій половини XIX ст. Застосування діалектичного методу дозволило простежити еволюцію державно-правових інститутів Австрійської монархії у досліджуваний період. На підставі системно-структурного методу розкрито структуру конкретних органів влади у Галичині і Буковині, відображено організаційні засади їхньої діяльності та взаємозв’язок між ними. Зі спеціально-юридичних методів у роботі використані: порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-догматичний та метод тлумачення правових приписів. Історико-правовий метод допоміг з’ясувати закономірності формування та функціонування апарату управління Галичиною і Буковиною у 1772–рр. Порівняльно-правовий метод дав змогу виявити подібні та відмінні риси в організації управління Галичиною як складовою державного устрою Польщі та Австрії. Формально-догматичний метод використовувався для аналізу нормативно-правових актів, а метод тлумачення правових приписів –для з’ясування змісту правових норм, що містяться у них.
Ці та інші методи здебільшого використовувалися у взаємозв’язку та тією мірою, якою вони відповідають предметові дисертаційного дослідження.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1772 р. до 1848 р. включно. Отримавши у 1772 р. внаслідок першого поділу Польщі Галичину, австрійський уряд ліквідував існуючу там систему управління і запровадив аналогічну тій, що діяла в інших провінціях імперії. Під час буржуазно-демократичної революції 1848 р. в Австрії відбулася спроба реорганізувати абсолютистську монархію в конституційну, в результаті чого виникли нові органи управління державою в цілому та її адміністративними одиницями.
Територіальні рамки дослідження в основному обмежуються територією, що входила з 1772 р. до складу Австрії під назвою коронного краю Галичини, окремим округом якого у 1776 –рр. була Буковина. В деяких випадках вони охоплюють усю Австрію.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у сучасній вітчизняній історико-правовій науці досліджень особливостей формування та функціонування органів управління Галичиною і Буковиною в складі Австрії наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст.
У результаті дослідження сформульовано низку положень, яким притаманні елементи наукової новизни:
–уточнено, що Австрія анексувала Галичину і Буковину передусім для того. щоб розширити власну територію та зміцнити кордони, а тому не мала на меті сприяти самостійному політичному та соціально-економічному розвиткові цих земель;
–розкрито сутність австрійської урядової політики в Галичині, що полягала у зміцненні централізації управління краєм. Забезпечення такої централізації покладалося на Галицьке губернське правління, очолюване губернатором, і військову адміністрацію на Буковині (1774–рр.). Діяльність цих органів відповідала традиціям австрійського абсолютизму того часу, який полягав у ліквідації будь-яких децентралізованих методів управління;
– виявлено, що створення у 1775 р. Галицького станового сейму мало стати свідченням використання австрійською владою демократичних методів управління новою провінцією. Однак протягом усього періоду існування він реально не виконував своїх завдань, а тому не відіграв важливої ролі у суспільно-політичному житті краю;
– з’ясовано, що окружну владу очолював староста, який забезпечував виконання приписів австрійського уряду і губернської влади. Влада у селах належала поміщикам (домініям) та мандаторам, повноваження яких сприяли зміцненню феодальних порядків. Загалом місцеві органи управління Галичини і Буковини були важливою ланкою чинної в Австрії централізованої системи державної влади;
–доведено, що в досліджуваний період у Галичині і Буковині в умовах панування абсолютизму монархії Габсбургів було зведене нанівець міське самоврядування, що підтверджувало авторитарний характер реформ австрійського уряду щодо управління краєм;
–виявлено, що особливість впровадження колоніальної політики Австрії в управлінські структури Галичини і Буковини полягала в тому, що адміністративний апарат формувався майже виключно з представників австрійського чиновництва, що спричинювалося до відсутності українського представництва у владних структурах усіх рівнів;
–встановлено, що демократизація управління краєм розпочалася у 1848 р. і виявилася у скасуванні селянських повинностей (яке відбулося в Галичині набагато швидше, ніж в інших австрійських провінціях); створенні національних органів, що координували взаємовідносини населення краю та австрійської влади; прийнятті першої австрійської конституції; наданні депутатам від Галичини й Буковини змоги відстоювати інтереси своїх виборців у першому австрійському парламенті.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення та висновки певною мірою поглиблять знання у вітчизняній історико-правовій науці, присвяченій дослідженню державно-правового розвитку України. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі юридичних та інших гуманітарних закладів, зокрема, у викладанні курсів „Історія держави і права України”, “Історія держави і права зарубіжних країн”, „Історія політичних і правових вчень”, „Конституційне право”, “Історія державного управління”. Вони будуть корисними при підготовці спеціальних курсів та узагальнюючих праць, підручників і навчальних посібників. Наведений у роботі фактологічний матеріал може використовуватися для подальшого дослідження питань організації державного управління на українських землях з розширенням територіальних і хронологічних рамок.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею здобувача наукового ступеня кандидата юридичних наук.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка, кафедри теорії та історії держави і права Львівського юридичного інституту МВС України. Окремі положення дисертації доповідалися автором на III, IV, V, X регіональних науково-практичних конференціях „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 1997, 1998, 1999, 2004 рр. відповідно); на І Регіональній науковій конференції аспірантів-правознавців „Проблеми державотворення і законотворення в Україні (м. Львів, 1998 р.); на науково-практичній конференції ”Механізм правового регулювання в правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства” ( м. Львів, 2004 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені автором у восьми статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, а також у трьох випусках матеріалів наукових конференцій.
Структура та обсяг роботи. Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 242 найменування, та додатків. Повний обсяг дисертації становить 200 сторінок, у тому числі основний текст 177 сторінок.
ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічна основа, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.
Розділ 1. „Стан розробки проблеми і характеристика джерел дослідження” присвячений аналізові наукових праць, що стосуються теми дослідження, узагальненню опублікованих документів та архівних матеріалів.
У процесі дослідження були опрацьовані узагальнюючі праці українською, німецькою, англійською, чеською, польською, російською мовами, які стосуються політичної історії Галичини і Буковини, їхнього адміністративного устрою і пов’язаного з ним управлінського апарату. Вказано, що серед українських дослідників одними з перших проблеми управління і правових відносин у Галичині вивчали Я.Головацький та І.Франко. Питання реформаторської діяльності австрійського уряду вивчали такі відомі вчені, як О.Добржанський, Г.Гербільський, І.Жалоба, М.Кріль, В.Осечинський, Р.Петрів, Ф.Стеблій, А.Ткач та інші.
Низка ґрунтовних досліджень з історії австрійського управління і Галицького станового сейму належить визначним українським історикам права В.Кульчицькому та Б.Тищику.
Заслуговують на увагу праці, присвячені аналізові державного ладу та права на Буковині в період її перебування у складі Австрії (Г.Кожолянко, О.Масан, М.Никифорак, І.Новосівський, М.Сайко та інші).
Аналіз української історіографії з цього питання свідчить, що вчені основну увагу приділяли політичній, соціально-економічній чи культурній історії Галичини і лише фрагментрно згадували австрійську систему управління та її особливості на західноукраїнських землях. Значно краще висвітлена проблема ролі і місця Буковини в державно-правовій системі Австрії.
Помітним внеском у вивчення історії Галичини за часів австрійського панування стали праці польських авторів, зокрема, О.Бальцера, Б.Вінярського, Е.Дубановіча, С.Гродзіського, В.Калінки, Б.Лозинського, С.Стажинського, О.Чоловського, у яких зібраний великий фактичний матеріал, хоча питання, пов’язані з формуванням управлінського апарату в Галичині, викладені лише у загальних рисах.
З численної німецької та австрійської історіографії використані праці, які безпосередньо стосуються галицької проблематики (Г.Бідерман, Р.Кан, А.Тейлор, А.Фікер, Е.Цьольнер та інші).
Джерельну основу дослідження становлять опубліковані та почасти рукописні неопубліковані матеріали, які зберігаються в Державному архіві Львівської області (ДАЛО), Центральному державному історичному архіві України у Львові (ЦДІА України у Львові), а також у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України (ЛНБ ім. В.Стефаника). Використані джерела умовно можна поділити на декілька груп: офіційні урядові документи; матеріали, пов’язані з діяльністю різноманітних політичних угруповань та громадських установ; праці тогочасних авторів; періодичні видання; статистичні відомості; спогади.
Комплексне і критичне використання доступного для опрацювання матеріалу дало змогу об’єктивно висвітлити основні аспекти австрійського управління в Галичині і Буковині у досліджуваний період.
Розділ 2. „Політико-правові аспекти приєднання Галичини і Буковини до Австрії” складається з трьох підрозділів, у яких висвітлюються особливості державного устрою Австрії у досліджуваний період, проблеми юридичного оформлення приєднання Галичини і Буковини до її складу; аналізується їх становище як складових австрійської монархії.
У підрозділі 2.1. „Особливості державного устрою Австрії наприкінці XVIII –у першій половині XIX ст.” здійснено аналіз державотворчих традицій династії Габсбургів; розглянуто територіальні зміни, що відбулися в Австрії в останній третині ХVІІІ ст. Австрійська абсолютна монархія була багатонаціональною державою, в якій панівна нація –німецькомовні австрійці, становила меншість. Як свідчать статистичні джерела, слов’янське населення габсбурзьких володінь становило 53,18 % усіх їх мешканців.
У досліджуваний період в Австрії посилився процес централізації державного управління монархією, землі якої охоплювали майже третину Європи. Габсбургам вдалося створити доволі струнку й ефективну систему управління підвладними територіями як у центрі, так і на місцях. Політико-адміністративний поділ території володінь Габсбургів здійснювався з урахуванням австрійських державотворчих традицій, рідко бралися до уваги інтереси земель і народів, які з різних причин втратили незалежність і стали складовими державного устрою Австрії.
Спадковий монарх зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, військової та судової влади. Свої функції імператор виконував за допомогою особистої канцелярії, наділеної значними владними повноваженнями. У 1774–та 1797–рр. діяла окрема канцелярія для Галичини. Вона містилася у Відні і підпорядковувалася безпосередньо імператорові, що підтверджувало централізованість державного управління в австрійській монархії.
У підрозділі 2.2. „Юридичне оформлення приєднання Галичини і Буковини до Австрії” висвітлюються історичні та політичні передумови поділу Польщі 1772 р., участь у якому взяли Австрія, Пруссія та Росія. Переговори з цього питання закінчилися підписанням відповідної декларації. Територія, яку здобула Австрія, складалася з двох частин –української та польської. Попри значні відмінності між цими землями вони були об’єднані в єдину адміністративну одиницю –коронний край з офіційною назвою: королівство Галичини і Лодомерії з великим князівством Краківським та князівствами Освенцімським і Заторським. Його столицею стало місто Львів.
З метою узаконення своїх дій уряд Австрії опублікував історико-правові обгрунтування, у яких доводив її династичні права на галицькі землі. Виготовлені документи повинні були створити видимість правомірності несправедливого поділу Польщі та участі у ньому Австрії.
Після отримання Галичини австрійський уряд зосередив увагу на Буковині. Приєднання цього краю забезпечило б тісніший звязок між провінціями імперії та зміцнило б її кордони. Саме це було вирішальним мотивом окупації Буковини, яку Австрія завершила у 1774 р.
Відтак окупація Галичини і Буковини Австрією та її юридичне закріплення були здійснені з позиції сили при вмілому використанні сприятливих міжнародних відносин. Це був типовий для епохи європейського абсолютизму зовнішньополітичний акт.
Підрозділ 2.3. „Галичина і Буковина як складові Австрійської монархії”. Запровадити на приєднаних територіях адміністративно-територіальний устрій, на зразок інших коронних земель монархії організувати ефективне управління ними –такими були першочергові завдання австрійського уряду. Галичина спочатку була поділена на шість циркулів у межах колишніх польських воєводств, які своєю чергою поділялися на 18 дистриктів. У 1782 р. поділ на дистрикти ліквідували. Залишився поділ на 18 циркулів, які називалися також округами. Від 1786 до 1849 р. до складу Галичини як 19 округ входила Буковина.
Адміністративно Королівство Галичини і Лодомерії мало статус коронного краю і було наділене тими ж правами і повноваженнями, що й аналогічні адміністративні одиниці монархії. Звертається увага на те, що воно відрізнялося від інших провінцій Австрії великою територію і густотою населення, правовий статус якого визначався належністю до певного стану: шляхти, духовенства, міщан чи селян. Більшість населення коронного краю (71,8 %) становило селянство, майже 80% якого перебувало у цілковитій залежності від поміщиків. Привілейоване становище посідали шляхта і духовенство, які знайшли порозуміння з новою владою задля збереження власного панування. Цьому сприяв і принцип, яким керувалась Австрія і який був головним принципом усіх абсолютних монархій у Європі –спиратися на два класи: феодальних землевласників та заможних поміщиків, урівноважуючи водночас вплив і силу кожного із цих класів впливом і силою іншого.
У розділі 3. „Апарат управління коронним краєм Галичини” досліджені проблеми формування і функціонування губернського правління, військової адміністрації на Буковині та Галицького станового сейму; а також особливості правового статусу місцевих органів управління.
У підрозділі 3.1. ”Структура та основні напрями діяльності губернського правління” зазначається, що спеціальним імператорським декретом 1772 р. у Галичині були ліквідовані усі попередні державні установи і запроваджена нова, загальноприйнята в Австрії централізована система управління. Фактичним керівником краю став губернатор, який призначався і зміщувався імператором. Він очолював Галицьке губернське правління, що складалося із департаментів. До компетенції цього органу, зокрема, належало адміністративне управління краєм, розпорядження державним майном, нагляд за церковними справами та безпекою підданих, стягнення податків, розв’язання військових та поліційних питань, контроль за промисловістю, сільським господарством, торгівлею, шляхами сполучень.
Від 1772 до 1848 р. у Галичині змінилося 14 губернаторів (першим був граф А. Перген). Усі вони, за винятком останнього –польського магната В. Залеського, були заможними і впливовими австрійськими німцями. Губернське правління стало основним органом, який втілював австрійську політику в управлінні коронним краєм Галичини. Наділене широкими владними повноваженнями, навіть військовою силою, воно, однак, перебувало під постійним контролем уряду Австрії.
Підрозділ 3.2. „ Механізм функціонування військової адміністрації на Буковині (1774–рр.)”. Військова адміністрація на Буковині була запроваджена як тимчасова у 1774 р. і діяла до 1787 р. Вона підпорядковувалася безпосередньо Придворній військовій раді у Відні та Генеральному командуванню Галичини і Лодомерії у Львові. Адміністративні посади у ній обіймали тільки військові. Першим військовим комендантом краю став у 1778 р. генерал-майор Г. Сплені. Подальше вдосконалення управлінської системи Буковини пов’язане з діяльністю генерал-майора К. Енценберга, який очолював крайову військову адміністрацію у 1778–1786 рр. Незважаючи на нечисельний апарат, військова адміністрація як перехідна форма правління виконала завдання, поставлені перед нею австрійським урядом: облаштувала і зміцнила кордони, впорядкувала відносини між станами, вдосконалила судочинство і загалом підготувала умови для запровадження в краю цивільного управління.
Підрозділ 3.3. “Порядок формування та діяльність Галицького станового сейму”. На підставі аналізу архівних джерел простежується процес створення та порядок формування Галицького станового сейму а також основні аспекти його діяльності. Виявлено, що австрійський абсолютизм був змушений зберігати деякі зовнішні форми станової організації, що зумовлювалося тогочасною політичною ситуацією в державі. Імператорським патентом від 1775 р. у Галичині був заснований провінційний становий сейм. Його виконавчим органом був Становий комітет. До участі у сеймових засіданнях допускалися представники магнатів (в тому числі духовенства), лицарів і найбільших королівських міст (фактично право на представництво було надане тільки Львову і ніколи не поширювалося на інші міста). Склад сейму 1787 р. поповнили представники станів Буковини.
Упродовж свого існування (1775–рр.), незважаючи на проголошувану демократизацію суспільства, зменшення податкового тиску уряду, припинення політики онімечування населення, сейм реально нічого не зробив для поліпшення становища населення Галичини і Буковини. Аналіз компетенції і діяльності сейму доводить, що він був показною формою станової монархії, декоративною установою, яка жодним чином не обмежувала абсолютизм. Його створення мало на меті завоювати прихильність шляхетської верхівки краю і таким чином зміцнити там австрійське панування.
Підрозділ 3.4. „Особливості правового статусу місцевих органів управління”. Важливе місце в централізованій системі державного управління Галичиною посідала окружна влада. Округи (циркули) очолювали старости. До їхньої компетенції належали всі адміністративні та поліційні справи, нагляд за торгівлею, промисловістю, призов на військову службу тощо. До складу окружної влади входили староста, декілька комісарів, секретар, два діловоди, практикант і два кур’єри. Старост і комісарів призначав безпосередньо імператор, усіх інших –староста. Австрійський уряд не створив низової ланки державного апарату і передав політичну владу в сільських місцевостях поміщикам (домініям). Виконання розпоряджень домініальної влади покладалося на мандаторів, війтів і присяжних.
З’ясовано, що низкою послідовних заходів австрійська влада значно обмежила самоврядування в містах. Так, у 1786 р. було ліквідовано Магдебурзьке право у Львові. Внаслідок детальної урядової регламентації самоврядування у віданні міської влади залишалося тільки обмежене право судочинства й управління громадським майном. На території багатьох міст Галичини створювались “юридики” –ділянки, вилучені з підпорядкування міській владі та судочинству. Складним було становище приватновлас-ницьких міст і містечок, населення яких за правовим статусом майже не відрізнялося від кріпосних селян. Загалом органи місцевого самоврядування на галицьких землях слугували шляхетській верхівці краю. І хоча вони були дещо демократичніші, ніж урядові органи, та все ж захищали усталені порядки й різними способами підтримували інтереси заможних верств населення.
Розділ 4. „Роль революції 1848 р. у демократизації управління Галичиною і Буковиною” складається з двох підрозділів і присвячений аналізові суспільно-політичних змін, що відбулися в Галичині і Буковині під впливом революції 1848 р., а також дослідженню діяльності галицьких і буковинських депутатів у першому австрійському парламенті.
У підрозділі 4.1. “Суспільно-політичні зміни у Галичині і Буковині під впливом революції 1848 р.” підкреслено, що віденські революційні події 1848 р. спричинилися до низки суспільно-політичних змін у Галичині та Буковині. 17 квітня 1848 р. імператор підписав патент (указ) про ліквідацію панщини в Галичині з 15 травня, а 9 серпня дію цього патенту австрійський уряд поширив на Буковину. Незважаючи на те, що скасування кріпосного права затяглося в часі, сам факт ліквідації феодальних повинностей мав позитивне значення для розвитку суспільних відносин у краї.
У зв’язку з революційним рухом у країні 25 квітня 1848 р. “Віденська газета” опублікувала проект першої австрійської конституції, яка проголошувала монархічно-конституційні засади розбудови держави та деякі демократичні права і свободи її громадян. Однак цей проект так і не набув сили конституції і 16 травня 1848 р. був скасований.
З’ясовано, що революція 1848 р., загостривши соціальні протиріччя, викликала піднесення національно-визвольних рухів. На жаль, ні польський національний рух, очолюваний Центральною радою народовою, ні український під керівництвом Головної руської ради, що заявили про свою прихильність до демократії й обіцяли справедливо розв’язати національне питання, не визнали за українським народом права на політичне самовизначення, проігнорували його національні інтереси. Цим вони відштовхнули від себе українське населення краю, підірвали єдність усіх революційних сил, змусили лідерів суспільно-політичних організацій Галичини і Буковини шукати компроміс із центральною владою Австрії.
Підрозділ 4.2. “Представництво Галичини і Буковини у першому австрійському парламенті.” Автор звертає увагу на те, що Галичина й Буковина мали у першому австрійському парламенті – рейхстазі найчисельніше селянське представництво (38 депутатів) з-поміж усіх провінцій монархії, що свідчило про велику політичну активність сільського населення. 3 вересня
1848 р. група українських і польських депутатів подала на розгляд рейхстагу програму-адресу. У ній були сформульовані основні програмні вимоги селянства, які свідчили про розуміння депутатами соціальних і національних потреб своїх виборців. Вимоги стосовно закріплення за селянами земель, скорочення терміну рекрутської служби, зменшення розміру податків, ліквідації низки станових привілеїв, запровадження національної школи підтверджували самостійність і незалежність галицьких та буковинських депутатів-селян у рейхстазі у 1848 р. як від австрійської влади, так і від представників шляхти.
Під час революції назріла проблема адміністративного поділу Галичини за етнічною ознакою, однак уряд залишив її поза увагою. У червні 1848 р. представники Буковини подали імператорові Фердинанду І петицію про надання їй автономних прав, однак тільки 4 березня 1849 р. новий імператор Франц Йосиф І визнав Буковину окремою провінцією, що посилило роздрібненість західноукраїнських земель.
У згадуваний період зазнала змін політична ситуація в імперії. Австрійський парламент розробив проект конституції, який передбачав внутрішній поділ на національні округи. На противагу парламентському проектові, віденський уряд створив власний, головною ідеєю якого було централізоване управління монархією. 4 березня 1849 р. імператор октроював (дарував) цю конституцію у формі маніфесту, а 8 березня розпустив рейхстаг.
ВИСНОВКИ
У дисертації по-новому розв’язується наукове завдання, яке полягає у поглибленні історико-правових знань про особливості формування і функціонування органів управління Галичиною і Буковиною в складі Австрії (1772–рр.). Основні висновки, що відображають погляди дисертанта на цю проблему, виражені у наступних положеннях.
1. Уточнено, що Галичина була приєднана до складу Австрії в результаті
І поділу Польщі 1772 р. з метою розширення території монархії, а Буковина –в результаті акту анексії 1774 р., який мав стратегічну мету зміцнення кордонів і поліпшення сполучення між провінціями. Відтак обгрунтування австрійських прав щодо Галичини і Буковини, на нашу думку, були фікцією, оскільки не мали під собою жодних об’єктивних історичних та правових підстав. Землі, отримані Австрією внаслідок поділів Польщі, були штучно об’єднані в одну адміністративну одиницю –коронний край з центром у Львові. У 1786 р. до його складу (як 19 округ) увійшла Буковина. Адміністративно-територіальний устрій Галичини і Буковини був організований на зразок існуючого у спадкових землях монархії, що давало австрійському урядові змогу здійснювати ефективне управління віддаленими від Відня володіннями.
2. Розкрито сутність австрійської урядової політики у Галичині, що полягала у зміцненні централізації управління краєм. З’ясовано, що фактичним його керівником став губернатор, який забезпечував втілення в життя правових приписів імператора та уряду Австрії. Централізація державної влади виявлялася у тому, що низка установ і організацій безпосередньо підпорядковувалися губернаторові або навіть очолювалися ним. Галицьке губернське правління і військова адміністрація Буковини (1774–1787 рр.) були основними органами, створеними для зміцнення позицій Австрії на приєднаних землях. Їхні методи управління повністю відповідали традиціям австрійського абсолютизму досліджуваного періоду.
3. Виявлено, що імператорським патентом від 13 червня 1775 р. Королівство Галичини і Лодомерії було включене до складу Станової організації австрійських провінцій, що було своєрідним актом формального підтвердження його належності до Австрії. У цьому документі йшлося про організацію Галицького станового сейму як представницького органу різних соціальних верств. Цей факт мав стати свідченням використання австрійською владою демократичних методів в управлінні Галичиною і Буковиною. Однак обмежені повноваження Галицького станового сейму, відсутність у ньому представників усіх верств населення не дали змоги йому стати виразником інтересів краю.
4. З’ясовано, що окружна влада була важливою ланкою в централізованій системі австрійського державного управління. Очолював округ староста, який забезпечував виконання приписів австрійського уряду і губернської влади та досить ефективне управління суспільно-політичним життям округу. Встановлено, що структура і повноваження окружного апарату визначалися адміністративно-територіальними реформами краю. Особливістю місцевого адміністрування стало те, що австрійський уряд не створив на галицьких землях дієвої низової ланки управління на місцях. Політична влада у селах передавалася поміщикам (домініям), управлінські повноваження яких сприяли зміцненню феодальних порядків. Виконання розпоряджень поміщиків покладалося на мандаторів, які здійснювали адміністративно-поліційні функції. Свавілля мандаторів погіршувало і без того важке становище селян Галичини.
. Доведено, що у досліджуваний період значно обмежувалося міське самоврядування, що свідчило про авторитарний характер реформ австрійського уряду. Відтак значна кількість міст втратила колишні привілеї і потрапила у юридичну та економічну залежність від поміщиків. Зловживання владою з боку міської адміністрації, аморальна та брутальна поведінка чиновництва були характерними рисами австрійського бюрократизму в містах Галичини і Буковини.
. Виявлено, що особливістю впровадження колоніальної політики Австрії в управлінські структури Галичини і Буковини було те, що формування адміністративного апарату там здійснювалося виключно силами австрійської влади. Підтвердженням цього було призначення на керівні посади людей, які не тільки належали до заможних верств, а й пройшли вишкіл у бюрократичному апараті власне Австрії, а не Польщі чи іншої держави; обмеження дії органів місцевого самоврядування; відсутність автономних форм управління, чому сприяла надмірна централізація влади; звуження представницьких можливостей українців у владних структурах усіх рівнів.
7. Встановлено, що період революції 1848 р. характеризувався створенням національних органів (Головна руська рада, Центральна рада народова), які взяли на себе координацію відносин між населенням краю та австрійською владою. Це мало безпосередній вплив на наступні політико-правові реформи: скасування селянських повинностей (яке відбулося в Галичині набагато швидше, ніж в інших австрійських провінціях), обстоювання вимог об’єднання західноукраїнських земель та надання їм деякої автономії. Вагомим результатом демократичних змін, що відбувалися в імперії стала участь селянських депутатів з Галичини і Буковини у роботі першого австрійського парламенту.
Усе це стало початком запровадження в Австрійській монархії демократичних методів управління, сприяло реалізації завдань захисту політико-правових інтересів українського населення та формуванню української політичної еліти.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Колодяжна І. [Настасяк І.] Соціально-політичне становище Галичини в перші роки австрійського панування // Щорічник наукових праць молодих вчених "Держава і право" Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. –Випуск 2. –Київ, 1998–. –С. 49–.
2. Настасяк І. Скасування кріпосного права в Галичині // Вісник Львівського університету. Серія юридична. –Випуск 34. –Львів, 1999. –С. 46–.
3. Настасяк І. Галицький Становий Сейм: історія становлення та діяльності (1775–рр.) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. –Випуск 36. –Львів, 2001. –С. 75–.
4. Настасяк І. Історико-правовий аналіз входження Галичини до складу австрійської імперії // Вісник Львівського університету. Серія юридична. –Випуск 38. –Львів, 2003. –С. 84–.
5. Настасяк І. Правовий статус міст Галичини в період австрійського панування // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. –Випуск 3. –Львів, 2003. –С. 291–.
6. Настасяк І. Галицьке губернське правління: його структура та діяльність // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. –Випуск 11. –Івано-Франківськ, 2003. –С. 3–.
7. Настасяк І. Особливості правового становища шляхти в Галичині (кінець XVIII - початок XIX ст.) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. –Випуск 39. –Львів, 2004. –С. 117–.
8. Настасяк І. Причини, перебіг та значення селянської реформи в Галичині (1772–рр.) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. –Випуск 40. –Львів, 2004. –С. 113–.
9. Колодяжна [Настасяк] І. Загарбання Австрією Галичини і перші заходи щодо створення колоніального державного апарату // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали III регіональної наукової конференції (лютий 1997 р.). –Львів, 1997. –С. 125–.
10. Настасяк І. Роль губернського правління у зміцненні державного ладу в Галичині // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали регіональної наукової конференції (лютий 2004 р.). –Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2004. –С. 115–.
1. Настасяк І. Роль судових органів Галичини в державному апараті австрійської імперії // Механізм правового регулювання в правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства: Матеріали науково-практичної конференції (квітень 2004 р.). –Львів: Львівський юридичний інститут. –. –С. 57–.
Анотація
Настасяк І. Ю. Організація управління Галичиною і Буковиною в складі Австрії ( 1772–рр.). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. –теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. –Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2005.
У дисертації на підставі аналізу наукової літератури, архівних документів, а також першоджерел досліджуються проблеми організації управління Галичиною і Буковиною в складі Австрії (1772–1848 рр.). Аналізуються передумови та обставини створення Королівства Галичини і Лодомерії. Розкрито особливості національного та соціального складу його населення. Висвітлено місце і роль вищих та місцевих органів управління Галичини в державно-правовій системі Австрії. Розкрито їхню компетенцію, структуру та порядок роботи. З’ясовано, що управлінська діяльність на території коронного краю розвивалась у контексті традицій австрійського бюрократизму. Значна увага приділена висвітленню діяльності галицьких та буковинських депутатів в австрійському парламенті. Доведено, що найбільшими здобутками революції 1848 р. у Галичині та Буковині було скасування селянських повинностей, піднесення національно-визвольних рухів та часткова демократизація управлінської системи Австрії.
Ключові слова: Королівство Галичини і Лодомерії, органи управління, губернське правління, Галицький становий сейм, окружна адміністрація, скасування селянських повинностей.
Настасяк И.Ю. Организация управления Галичиной и Буковиной в составе Австрии (1772–1848 гг.). –Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01. –теория и история государства и права; история политических и правовых учений. –Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2005.
В диссертации исследуются вопросы организации управления Галичиной и Буковиной в составе Австрии (1772–1848 гг.). Работа выполнена на основании изучения архивных материалов, исторических документов, трудов отечественных и зарубежных историков права. Автором освещены предпосылки и условия разделов Польши, в результате которых к Австрии отошла большая часть западноукраинских земель, и дана им историко-правовая оценка. Указано, что в 1772 г. было создано Королевство Галичины и Лодомерии с центром в городе Львове. В административном отношении оно имело статус коронного края и было наделено теми же правами и полномочиями, что и аналогичные административные единицы Австрийской империи. Прослежены основные этапы административно-териториальной реформы в Галичине и процесс вхождения в её состав Буковины.
Установлено, что специальным императорским декретом в Галичине была введена новая, общепринятая в Австрии централизироваванная система управления. Во Львове было создано губернское правление во главе с губернатором, который был фактическим руководителем края, наделённым широкими полномочиями.
Следует отметить, что, австрийский абсолютизм сохранил некоторые внешние формы сословной организации. Так, в 1775 г. был создан Галицкий сословный сейм с весьма ограниченой компетенцией. В целом он выражал интересы галицкой и буковинской шляхты и не отыграл существенной роли в общестенно-политической жизни края.
Что касается местных органов управления, то главным звеном в строго централизированной австрийской системе государственного управления была окружная власть. Посредством её воплощались в жизнь все распоряжения и правовые нормы правительства и губернской власти. Подчёркнуто, что административными органами, которые осуществляли непосредственное управление на местах, были доминии в сельской местности и магистраты в городах. В целом управленческая деятельность на территории коронного края развивалась в контексте традиций австрийского бюрократизма того времени.
Подчёркнуто, что с 15 мая 1848 г. в Галичине, а с 9 августа того же года на Буковине была ликвидирована барщина. Несмотря на длительность этого процесса, сам факт ликвидации крестьянских повинностей имел положительное значение для развития общественных отношений.
О политической активности сельского населения Галичины и Буковины говорит тот факт, что в австрийском парламенте оно имело наибольшее представительство по сравнению с другими провинциями империи. Основные программные требования крестьянских депутатов свидетельствовали об их понимании социальных и национальных потребностей своих избирателей.
В июне 1848 р. представители Буковины обратились к императору с просьбой о предоставлении ей автономных прав, а 4 марта 1849 р. Буковина стала отдельной провинцией Австрии.
Установлено, что в ходе революции 1848 г. была сделана попытка реорганизации абсолютной монархии в конституционную. Это послужило поводом для создания новых органов управления государством и его административными единицами.
Ключевые слова: Королевство Галичины и Лодомерии, органы управления, губернское правление, Галицкий сословный сейм, окружная администрация, ликвидация крестьянских повинностей.
SUMMARY
Nastasyak I. Yu. –Establishing control in Halychyna and Bukovyna as parts of Austria (1772–1848). –Manuscript.
Thesis for acquiring a scientific degree of the candidate of law sciences. Speciality 12.00.01 –Тheory and Нistory of State and Law; History of Political and Legal Sciences. – The Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, 2005.
The thesis provides the research of the problems of establishing control in Halychyna and Bukovyna as parts of Austria (1772 – 1848) basing on the analysis of scientific literature, archival documents, and the texts of first primary sources. The preconditions and the circumstances for establishing The Kingdom of Halychyna and Lodomeriya are analyzed. The peculiarities of national and social composition of its population are exposed. The place and role of the suprime and local authorities of Halychyna in Austrian state-legal system is researched. Their power, structure and the way of performance is exposed. It is revealed that management activity on the territory of the Kingdom developed in the context of Austrian bureaucracy traditions. Much attention is given to the activity of deputies of Halychyna and Bukovyna in Austrian Parliament. It is proved that the greatest achievements of revolution in 1848 in Halychyna and Bukovyna were the cancellation of villagers’compulsory service and the raise of national liberation movements of Polish and Ukrainian peoples.
Key words: The Kingdom of Halychyna and Lodomeriya, authorities, province governing, Halytskyy Camp Seym, county administration, cancellation of villagers’compulsory service.
Відповідальний за випуск
кандидат юридичних наук, професор
Тищик Б.Й.
Підписано до друку 31.10.2005 р. Формат 60х90/16.
Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид.арк. 0,9.
Тираж 100 прим. Папір офсетний. Зам. № 393
Надруковано видавничим центром
Львівського національного університету імені Івана Франка
, м. Львів, вул. Дорошенка, 41