Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
"Vuelva usted mañana (artículo del Bachiller)"
Estas reflexiones hacía yo casualmente no hace muchos días, cuando se presentó en mi casa un extranjero de estos que, en buena o en mala parte, han de tener siempre de nuestro país una idea exagerada e hiperbólica; de éstos que, o creen que los hombres aquí son todavía los espléndidos, francos, generosos y caballerescos seres de hace dos siglos, o que son aún las tribus nómadas del otro lado del Atlante: en el primer caso vienen imaginando que nuestro carácter se conserva tan intacto como [nuestras ruinas] nuestra ruina; en el segundo vienen temblando por esos caminos, y preguntan si son los ladrones que los han de despojar los individuos de algún cuerpo de guardia establecido precisamente para defenderlos de los azares de un camino, comunes a todos los países.
Verdad es que nuestro país no es de aquellos que se conocen a primera ni a segunda vista, y si no temiéramos que nos llamasen atrevidos, lo [comparáramos] compararíamos de buena gana a esos juegos de manos sorprendentes e inescrutables para el que ignora su artificio, que estribando en una grandísima bagatela, suelen después de sabidos dejar asombrado de su poca perspicacia al mismo que se devanó los sesos por buscarles causas extrañas. Muchas veces la falta de una causa determinante en las cosas nos hace creer que debe de haberlas profundas para mantenerlas al abrigo de nuestra penetración. Tal es el orgullo del hombre, que más quiere declarar en alta voz que las cosas son incomprensibles cuando no las comprende él, que confesar que el ignorarlas puede depender de su torpeza.
Un extranjero de éstos fué el que se presentó en mi casa, provisto de competentes cartas de recomendación para mi persona. Asuntos intrincados de familia, reclamaciones futuras, y aun proyectos vastos concebidos en París de invertir aquí sus cuantiosos caudales en tal cual especulación industrial o mercantil, eran los motivos que a nuestra patria le conducían.
Acostumbrado a la actividad en que viven nuestros vecinos, me aseguró formalmente que pensaba permanecer aquí muy poco tiempo, sobre todo si no encontraba pronto objeto seguro en que invertir su capital. Parecióme el extranjero digno de alguna consideración, trabé presto amistad con él, y lleno de lástima traté de persuadirle a que se volviese a su casa cuanto antes, siempre que seriamente trajese otro fin que no fuese el de pasearse. Admiróle la proposición, y fué preciso explicarme más claro.
--Mirad --le dije--, monsieur Sans-délai, que así se llamaba; vos venís decidido a pasar quince días, y a solventar en ellos vuestros asuntos.
--Ciertamente --me contestó--. Quince días, y es mucho. Mañana por la mañana buscamos un genealogista para mis asuntos de familia; por la tarde revuelve sus libros, busca mis ascendientes, y por la noche ya sé quién soy. En cuanto a mis reclamaciones, pasado mañana las presento fundadas en los datos que aquél me dé, legalizados en debida forma; y como será una cosa clara y de justicia innegable (pues sólo en este caso haré valer mis derechos), al tercer día se juzga el caso y soy dueño de lo mío. En cuanto a mis especulaciones, en que pienso invertir mis caudales, al cuarto día ya habré presentado mis proposiciones. Serán buenas o malas, y admitidas o desechadas en el acto, y son cinco días; en el sexto, séptimo y octavo, veo lo que hay que ver en Madrid; descanso el noveno; el décimo tomo mi asiento en la diligencia, si no me conviene estar más tiempo aquí, y me vuelvo a mi casa; aún me sobran de los quince, cinco días.
Al llegar aquí monsieur Sans-délai, traté de reprimir una carcajada que me andaba retozando ya hacía rato en el cuerpo, y si mi educación logró sofocar mi inoportuna jovialidad, no fué bastante a impedir que se asomase a mis labios una suave sonrisa de asombro y de lástima que sus planes ejecutivos me sacaban al rostro mal de mi grado.
Після того як кілька днів тому я випадково набрів на цю думку, до мене в будинок з'явився якийсь іноземець з тих, хто складає у погану або добру сторону вкрай перебільшене уявлення про нашу країну.
Люди цього сорту думають, що сучасні іспанці або все ще залишаються такими ж щедрими, блискучими і по-лицарськи благородними, як і два століття тому, або нічим не відрізняються від диких кочівників, що мешкають по той бік Середземного моря. У першому випадку вони уявляють, що наш характер настільки ж незмінний, як наші древні руїни, у другому, подорожуючи по наших дорогах, вони тремтять від страху: всі наші стражники здаються їм розбійниками, які зараз же почнуть їх грабувати, хоча саме стражникам і доручено охороняти проїжджих від випадковостей, можливих у всіх країнах.
Правда, наша країна не з тих, що пізнаються з першого або навіть з другого погляду, і якби ми не боялися здатися занадто зухвалими, то охоче порівняли б її з тими фокусами, що будуються на сущих дрібницях, які вражають уяву і спантеличують людини необізнаної, але, будучи розкриті, викликають у нього крайнє здивування: невже варто було ламати голову над речами настільки простими. Часто відсутність видимої причини змушує нас підозрювати наявність якихось прихованих причин, що вислизають від нашої проникливості.
Саме такого сорту іноземець, який заручився до того ж рекомендаційними листами, і з'явився у мене в будинку. Він приїхав до Іспанії з метою залагодити якісь вельми заплутані справи, пов'язані з встановленням свого родоводу, пред'явленням позовів і з широкими планами, народженими у нього ще в Парижі, помістити свої величезні капітали в яке-небудь вигідну промислове або торгівельне підприємство.
Будучи людиною діловим, як це і властиво нашим сусідам, він рішуче заявив, що не пробуде у нас довго, особливо якщо не знайде вірного застосування своїм капіталам. Він мені здався людиною вельми порядним, я з ним подружився і, зглянувшись над ним, порадив скоріше забиратися геть, якщо він серйозно задумав займатися тут справами, а не приїхав просто з метою помандрувати. Моя порада його здивував, і я змушений був пуститися в пояснення.
- Послухайте, пане Сан-Деле [133] (так звали мого знайомого), ви розраховуєте, що на всі справи вам вистачить двох тижнів?
- Звичайно, - відповів він, - двох тижнів більш ніж достатньо. Завтра вранці я розшукаю фахівця, який займеться моїми фамільними справами. Протягом дня він перебере свої книги, знайде моїх предків, і до вечора буде відомо, хто я такий. Післязавтра, заручившись усіма необхідними даними, я зможу пред'явити права на спадщину. І так як мої претензії грунтовні і незаперечні (тільки в цьому випадку я і наважуся пред'явити їх), то на третій день справи будуть улагоджені і я поверну те, що належить мені по праву. Що ж до моїх капіталовкладень, то на четвертий день я представлю проект, який виявиться або прийнятним, або неприйнятним і буде або прийнятий, або я отримаю відмову.
Так пройде п'ять днів ... Шостий, сьомий і восьмий день я присвячу огляду визначних пам'яток Мадрида. На дев'ятий день я зраджу відпочинку. На десятий день я замовлю місце в диліжансі, і якщо всі справи будуть зроблені, то я і відправлюся в зворотний шлях. Таким чином у мене в запасі виявиться ще чотири-п'ять днів.
Коли Сан-Деле, викладаючи свої плани, дійшов до цього місця, я ледь стримував напад сміху, який ось-ось готовий був вирватися з моїх грудей, і хоча з почуття такту мені вдалося придушити недоречну веселість, все ж у мене не вистачило сил приховати посмішку, знаменующую крайню ступінь здивування і глибоке співчуття до необачних планам мого співрозмовника.