Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Вступ 3
Розділ 1 Сутність джерел екологічного права 5
1.1. Поняття джерел екологічного права, їх класифікація 5
1.2. Специфіка системи джерел екологічного права 6
Розділ 2. Закони як основне джерело екологічного права 9
2.1. Конституція України як джерело екологічного права 9
2.2. Поресурсові кодекси та закони як джерела екологічного права 12
Висновки 29
Література 31
Актуальність теми. Після проголошення незалежності екологічне законодавство стало особливо інтенсивно розвиватися. Про це свідчать положення чинної Конституції України, нового Земельного кодексу України, Кодексу України про надра, Водного та Лісового кодексів України, законів України від 26 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», від 16 червня 1992 р. «Про природно-заповідний фонд України», від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону України», від 9 квітня 1999 р. «Про рослинний світ», від 13 грудня 2001 р. «Про тваринний світ» та інших кодифікованих і спеціальних законодавчих актів, які є джерелами екологічного права. На їх основі формується сучасний зміст українського екологічного права, регулюються відносини у сфері охорони природи.
Останніми роками екологічне та природноресурсове законодавство суттєво реформується та вдосконалюється відповідно до Основних напрямів державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених Верховною Радою України 5 березня 1998 р., і плану законотворчих робіт на найближчі роки та на перспективу.
Верховною Радою України і Міністерством екології та природних ресурсів України вживаються заходи щодо приведення екологічного та природноресурсового законодавства України у відповідність до міжнародних та європейських стандартів у екологічній сфері.
Отже, реформуванням екологічного та природноресурсового законодавства, яке є джерелом екологічного права обумовлена актуальність теми даної курсової роботи.
Особливостям джерел екологічного права, шляхам вдосконалення законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища приділяється багато уваги з боку вчених-правознавців, таких як І.І. Кракаш, О.О.Погрібний, С.А. Боголюбов, Е.Л. Минина, М.І.Малишко та ін.
На підставі аналізу праць вищезазначених вчених, а також нормативно-правових актів в екологічній сфері можна в достатньо повному обсязі вивчити особливості законодавчих актів як джерела екологічного права, в чому й міститься мета даної курсової роботи.
Об'єктом даного дослідження виступають законодавчі акти як джерела екологічного права.
Предмет дослідження – суспільні відносини, що регулюються законодавчими актами, які виступають джерелами екологічного права.
Відповідно до мети в роботі будуть вирішені наступні завдання:
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списка використаної літератури.
Джерелами права прийнято вважати акти компетентних державних та інших органів, які встановлюють або санкціонують норми права. Це форми, способи зовнішнього вираження та закріплення правових норм. Домінуючими джерелами права в Україні є нормативно-правовий акт та ратифікований Україною міжнародно-правовий договір (угода).
Під джерелами екологічного права слід розуміти прийняті уповноваженими державними органами або органами місцевого самоврядування нормативно-правові акти та ратифіковані міжнародно-правові договори, правові норми яких регулюють суспільні екологічні відносини стосовно приналежності, використання, відтворення природних об'єктів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки з метою задоволення екологічних, економічних та інших інтересів суспільства3.
Через складність структурованої ієрархічної системи екологічного законодавства нормативно-правові акти як джерела екологічного права є неоднорідними. Вони можуть бути класифіковані залежно від правової спеціалізації, юридичної сили, предмета регулювання, форми вираження, способу правового регулювання, ступеня систематизації тощо. Зокрема, залежно від спеціалізації та призначення нормативно-правових актів, що регулюють суспільні екологічні відносини, вони поділяються на дві групи.
До першої групи нормативно-правових актів належать ті, що регулюють спеціалізовані екологічні відносини, наприклад, закони України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про охорону атмосферного повітря», поресурсові кодекси (Земельний, Водний, Лісовий і Кодекс про надра та ін.).
Другу групу становлять акти стосовно регулювання певних екологічних відносин у складі інших суспільних відносин, наприклад, Закон України «Про фермерське господарство». Крім того, серед нормативно-правових актів, які регулюють суспільні екологічні відносини, можна виділяти загальні та поресурсові екологічні нормативно-правові акти. До перших належать акти, структурно спрямовані на використання та охорону навколишнього природного середовища як єдиного й інтегрованого об'єкта екологічних правовідносин, наприклад, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Конвенція про охорону біологічного різноманіття, яка ратифікована Верховною Радою України 29 листопада 1994 року, та інші.
Поресурсовими нормативно-правовими актами вважаються акти, норми яких регламентують суспільні відносини щодо приналежності, використання, відтворення та охорони окремих природних ресурсів. Йдеться, зокрема, про природоресурсові кодекси та спеціальні закони, норми яких регулюють відносини, наприклад, у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей тощо4.
Особливістю джерел екологічного права є високий рівень їх кодифікованості. За роки становлення екологічного законодавства в незалежній Україні прийнято Земельний, Водний, Лісовий кодекси та Кодекс про надра.
Специфіка системи джерел екологічного права як самостійної галузі полягає ще і в тому, що у складі цієї системи поки що відсутній єдиний кодекс, норми якого становили б основу для регулювання всіх екологічних відносин.
Джерела екологічного права поділяються також на закони й підзаконні акти. Закони в ієрархічній структурі законодавства займають центральне місце, а решта еколого-правових нормативних актів видаються на основі і в розвиток, на виконання вимог законів, а тому і називаються підзаконними актами5.
Слід зазначити, що екологічні нормативно-правові акти поділяються також на акти законодавчої й виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування, а також інші джерела екологічного права. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади, крім прийняття законів, приймає нормативно-правові акти у формі постанов. Наприклад, постановою від 5 березня 1998 року затверджено «Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки».
Президент України,.у межах своєї компетенції і на основі Конституції та законів України, як гарант законності приймає укази і розпорядження, які мають нормативно-правовий характер. Наприклад, 27 грудня 2005 року Указом Президента України було затверджене Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища.
Кабінет Міністрів України на основі й на виконання Конституції, законів, указів та розпоряджень Президента України також видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими для виконання усіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами. Так, наприклад, Кабінет Міністрів України постановою від 30 березня 1998 року затвердив Положення про державну систему моніторингу довкілля.
Джерелами екологічного права є акти відповідних міністерств, державних комітетів, відомств, органів господарського управління й контролю, на які чинним законодавством покладено функції організації раціонального і ефективного природокористування, а також охорони навколишнього природного середовища. До таких органів належать Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет лісового господарства України та інші. Так, наприклад, Міністерство аграрної політики України видало Наказ від 26 лютого 2004 року № 51 «Про затвердження Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення».
Підзаконні акти міністерств, комітетів та відомств мають, як правило, відомчий, а інколи міжвідомчий характер. В останньому випадку ці нормативно-правові акти є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, комітетами, департаментами, відомствами, юридичними і фізичними особами на території України. Так, міжвідомчий характер має Інструкція про порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій і об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, затверджена Міністерством охорони навколишнього природного середовища 12 березня 1993 року.
Органи місцевого самоврядування і місцеві органи виконавчої влади відповідно до Закону України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні» приймають нормативно-правові рішення і розпорядження, які не повинні суперечити чинному екологічному законодавству. Вони обов'язкові для виконання всіма суб'єктами на підпорядкованій цим органам території.
Основним джерелом екологічного права, норми якого регулюють суспільні екологічні відносини, є закон.
Серед законів, що регулюють екологічні відносини, головне місце належить Конституції України. Виходячи з принципу верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу, і всі закони та нормативно-правові акти, які становлять екологічне законодавство, повинні прийматись на основі Конституції і відповідати їй6.
У Конституції (статті 13; 14; 16; 41; 50; 66; 85; 92; 116; 119; 137; 138 та ін.) врегульовані найважливіші суспільні екологічні відносини. Зокрема, ст. 13 передбачає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу визнано відповідно до ст. 16 Конституції обов'язком держави.
В Основному Законі України визначено принципові засади взаємовідносин «громадянин — держава — природа». Так, згідно з ч. 1 ст. 50 Конституції кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Разом з тим ст. 66 покладає на кожного обов'язок не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані ним збитки. Частина 2 ст. 50 Конституції встановлює, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Підкреслюючи юридичну силу Основного Закону держави, ст. 92 передбачає, що найбільш важливі екологічні відносини, зокрема, засади використання природних ресурсів виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, а також відносини екологічної безпеки повинні регулюватися виключно законами. Отже, зазначені конституційні норми є вихідними положеннями для прийняття відповідного екологічного законодавства з будь-яких конкретних питань.
Конституція України чітко визначає повноваження вищих та інших органів державного управління в галузі екологічних відносин. Так, згідно із п. 3 ст. 116 Кабінет Міністрів України вирішує питання державного управління на основі Конституції, законів України, актів Президента України. На нього, зокрема, покладено обов'язки забезпечення проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Відповідно до Конституції України та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Саме на них покладено забезпечення додержання прав і свобод громадян, у тому числі й екологічних, а також виконання державних і регіональних програм охорони довкілля.
Усі конституційні норми, що регулюють відносини, пов'язані з використанням і охороною природних ресурсів, можна поділити на такі основні групи:
Слід зазначити, що закріплюючи принцип свободи власника щодо володіння, користування і розпорядження природними ресурсами, які йому належать на праві власності або праві користування, Конституція чітко визначає її межі, зумовлені гарантіями прав і законних інтересів інших осіб та забезпеченням екологічної безпеки на території нашої країни.
Серед законів як джерел екологічного права самостійне місце займають відповідні поресурсові кодекси та закони, норми яких регулюють відносини щодо використання, охорони та відтворення окремих природних ресурсів. До кодифікованих поресурсових актів належать Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року, Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року, Лісовий кодекс України, прийнятий 8 лютого 2006 року, Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року.
Основне завдання цих кодексів полягає у встановленні принципових положень правового регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу на природні ресурси. Особливістю кодексів як джерел права є те, що вони покликані стати інтегруючою основою для розвитку природноресурсового законодавства.
За своєю структурою поресурсові кодекси є законодавчими актами, покликаними конкретизувати основні положення Конституції щодо регулювання земельних, гірничих, лісових, водних відносин та визначати основні положення всіх інститутів природноресурсового права. Слід зазначити, що поресурсові кодекси багато в чому подібні один до одного. Наявність багатьох спільних рис у предметі та об'єкті правового регулювання передбачає багато спільного і в структурі цих нормативних актів та їх змісті. Завданням цих кодексів є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення відповідних природних ресурсів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у відповідних природних ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання8.
Поресурсові кодекси регламентують порядок виникнення, реалізації та припинення права власності або користування природними ресурсами. Вони визначають порядок та органи державного управління в галузі раціонального використання й охорони природних ресурсів. Поресурсові кодекси містять також положення щодо порядку ведення державного кадастру природних ресурсів, здійснення державного контролю за їх використанням, прав та обов'язків суб'єктів користування природними ресурсами, відповідальність за порушення законодавства та інші норми
Розглянемо більш детальніше окремі поресурсові кодекси.
Земельний кодекс України прийнято 25 жовтня 2001 р. Він набув чинності 1 січня 2002 року й став третім в історії кодифікації земельного законодавства України з моменту здобуття незалежності й суверенітету. Чинний Земельний кодекс є кодифікованим спеціалізованим законом у сучасній системі екологічного законодавства України, а в системі земельного законодавства - основним.
За своєю структурою Земельний кодекс України складається з десяти розділів. У загальних положеннях Земельного кодексу визначаються основні положення щодо земельного законодавства і його завдання, склад земель та форми власності на землю, право землекористування та повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування.
Завданням Кодексу є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а також створення умов для раціонального використання й охорони земель, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища.
Земельний кодекс регулює такі питання, як повноваження державних органів влади і органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин, склад та цільове призначення земель України відповідно до їх категорій, види прав на землю, набуття та реалізація цих прав, гарантії та способи захисту прав на земельні ділянки, відповідальність за порушення цих прав, порядок вирішення земельних спорів, зміст і порядок охорони земель, спрямованої на їх раціональне використання, порядок встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, державний земельний кадастр, підстави і порядок відповідальності за порушення земельного законодавства.
У Земельному кодексі України встановлений порядок передачі земель у власність та надання їх у користування, призупинення і перехід прав на землю, порядок викупу земель та плати за землю, права та обов'язки землекористувачів і гарантії захисту їх прав. Земельний кодекс визначає порядок і особливості використання земель сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, транспорту та зв'язку, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, земель лісового та водного фондів і запасу. Врегульований також порядок охорони земель, стягнення збитків власником землі і землекористувачем. Здійснення контролю за охороною і використанням земель і їх моніторингу, порядок ведення державного лісового кадастру і здійснення землеустрою, розгляд земельних суперечок, відповідальності за порушення земельного законодавства, а також особливості дії міжнародних договорів України в галузі земельних відносин9.
Земельний кодекс покликаний стати інтегруючою основою для становлення й розвитку вітчизняного земельного законодавства. Однак, незважаючи на всеохоплюючий характер, його ціль не зводиться до вичерпної, повної й детальної регламентації всіх без винятку суспільних земельних відносин. Він не є єдиним нормативним регулятором зазначених відносин. Різноманіття останніх об'єктивно обумовлює необхідність більш детальної їхньої регламентації, деталізації окремих положень за рахунок додаткових, спеціальних законів і підзаконних нормативно-правових актів. У зв'язку із цим у ньому, поряд з нормами прямої дії, закріплені й відсильні норми.
Деталізація принципових положень Земельного кодексу здійснюється й на рівні підзаконних нормативно-правових актів (наприклад, порядок визначення й відшкодування збитків власникам землі й землекористувачам установлюється Кабінетом Міністрів України - ч. 2 ст. 157). Крім того, оскільки земельні відносини в процесі реалізації земельної реформи перебувають у постійному розвитку, це об'єктивно вимагає врахування відповідних тенденцій у законодавчому забезпеченні, вдосконалення їхнього правового регулювання й на рівні самого Земельного кодексу шляхом внесення в нього змін і доповнень. Чинний Земельний кодекс, будучи основним актом земельного законодавства України, за своїм змістом, структурою й напрямкам значно відрізняється від Земельного кодексу в редакції 1992 року. Цей документ відображає стратегію держави, спрямовану на поглиблення й подальший розвиток земельної реформи, створює необхідну законодавчу основу для подальшої нормоутворюючої практики.
Особлива увага в Земельному кодексі приділяється охороні земель, що випливає із змісту ст. 14 Конституції України, відповідно до якої земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. У новій редакції Земельного кодексу знайшов своє закріплення ряд принципових положень. Так, замість категорії земель населених пунктів у складі земель України самостійне місце тепер займають землі жилої й суспільної забудови. Окремої уваги заслуговує повна, логічно і юридично зважена система земельно-процесуальних норм, які повинні забезпечувати реалізацію земельних норм матеріального права й гарантії прав на землю. Земельним кодексом встановлено, що землі сільськогосподарського призначення можуть перебувати в приватній власності тільки громадян України. Якщо ж вони будуть отримані в спадщину іноземними громадянами або особами без громадянства або ж іноземними юридичними особами, то ці землі підлягають відчуженню протягом року10.
Цей Закон, остаточно закріпивши багатосуб'єктність права власності на землю, забезпечує пріоритет права приватної власності на даний об'єкт природи. Чинний Земельний кодекс відкриває шлях для здійснення наступних етапів земельної й аграрної реформ і формування класичних ринкових відносин. У цілому він відображає сучасні ідеї й тенденції в сфері регламентації земельних відносин. Його норми є нормами прямої дії. У той же час окремі положення Кодексу вимагають деталізації й конкретизації, він містить значну кількість відсильних норм. З моменту набрання чинності Кодекс перетерпів істотні зміни й доповнення, що стосуються, зокрема, земельних сервітутів та ін.
Складовою частиною екологічного законодавства є законодавство України про надра. Основним кодифікованим джерелом законодавства про надра є Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р., який регулює гірничі відносини з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр, їх охорони, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорони прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.
Кодекс України про надра складається з дев'яти розділів, в яких міститься 69 статей. Окремі розділи поділяються на глави, яких всього налічується шість. В окремих главах загального розділу кодексу встановлено вимоги щодо надання надр у користування, права та обов'язки користувачів надр, плата за користування надрами. Вимоги щодо геологічного вивчення надр передбачено в другому розділі кодексу, а державний облік запасів і проявів корисних копалин, а також ділянок надр регулюється в третьому розділі. Особливості користування, будівництво і введення в експлуатацію гірничодобувних об'єктів, користування надрами для розробки родовищ корисних копалин регулюються в четвертому і п'ятому розділах цього законодавчого акта.
Питання охорони надр, державного контролю і нагляду за веденням робіт по геологічному вивченню надр, за їх використанням та охороною, а також спори з питань користування надрами, юридичної відповідальності та міжнародних відносин у цій галузі врегульовані в окремих розділах та главах Кодексу України про надра11.
Особливістю правовідносин щодо охорони і використання надр є право виключної власності народу України і надання їх тільки у користування. Це право здійснюється через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим та місцеві ради. Законодавством встановлено, що державний фонд надр включає всі ділянки надр, які використовуються і не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.
Наступним поресурсовим кодексом є Водний кодекс України. Водний кодекс України було прийнято 6 червня 1995 р. Він складається із 112 статей, що розміщені в 23 главах, які об'єднуються у шість розділів. Крім загального розділу, у Водному кодексі України виділяються розділи, які регулюють державне управління і контроль у галузі використання, охорони вод і відтворення водних ресурсів, водокористування, охорони вод, порядок розгляду суперечок з цих питань, юридичної відповідальності та міжнародних відносин у цій галузі.
Ще одним поресурсовим кодексом є Лісовий кодекс, прийнятий 21 січня 1994 р. За своєю структурою він складається із десяти розділів, у яких міститься 103 статті. В свою чергу розділи поділяються на глави, яких налічується 23.
У загальних положеннях Лісового кодексу України визначено, що усі ліси на території України становлять її лісовий фонд, до якого належать також земельні ділянки, які не вкриті рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Поряд із повноваженнями органів державної влади і місцевого самоврядування в Лісовому кодексі встановлюються права та обов'язки постійних і тимчасових лісокористувачів, їх захист та підстави припинення. Крім цього визначаються система та повноваження органів, які здійснюють державне управління і державний контроль у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
У Лісовому кодексі України передбачаються основні вимоги організації лісового господарства, поділ лісів на групи, порядок переведення лісових ділянок до нелісових та особливості використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі право загального і спеціального використання лісових ресурсів та відтворення лісів і підвищення їх продуктивності. З метою охорони і захисту лісів встановлюються обов'язки громадян і юридичних осіб, а також організується лісова охорона, права і обов'язки якої визначаються Лісовим кодексом12.
Крім поресурсових кодексів до джерел екологічного права належать окремі закони. Маючи найвищу юридичну силу, спеціальні закони посідають головне після кодифікованих актів місце в ієрархічній структурі законодавства, а всі інші нормативні акти видаються на основі, в розвиток і на виконання вимог Конституції, кодексів, законів і в зв'язку з цим називаються підзаконними актами.
Основним законодавчим актом екологічного характеру є Закон України «Про навколишнє природне середовище», яким визначаються правові, економічні і соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища. Цей Закон складається з преамбули та 16 розділів: загальні положення; екологічні права та обов'язки громадян; повноваження рад народних депутатів у галузі охорони навколишнього природного середовища; повноваження органів управління у галузі охорони навколишнього природного середовища; спостереження, прогнозування, облік та інформування у галузі охорони навколишнього природного середовища; екологічна експертиза; стандартизація і нормування у галузі охорони навколишнього природного середовища; контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища; регулювання використання природних ресурсів; економічні механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища; заходи щодо забезпечення екологічної безпеки; природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні; надзвичайні екологічні ситуації; вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища; відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; міжнародні відносини України в галузі охорони навколишнього природного середовища. Законом визначені завдання законодавства про охорону природи, основні принципи охорони довкілля, право власності на природні ресурси, об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища, право громадян на безпечне для їхнього життя і здоров'я природне середовище. Комплексно врегульовано всі інші основні групи екологічних відносин. В цілому Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» є стрижнем галузі екологічного права і законодавства.
До джерел екологічного права належать спеціальні закони, переважна більшість норм яких спрямована на регулювання тих чи інших природноресурсових відносин. Прикладом вказаних актів можуть бути Закон України «Про тваринний світ», прийнятий 13 грудня 2001 року, Закон України «Про охорону атмосферного повітря», прийнятий 21 червня 2001 року, Закон України «Про рослинний світ», прийнятий 9 квітня 1999 року, а також закони України від 16 червня 1992 р. «Про природно-заповідний фонд України», від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону України», від 9 квітня 1999 р. та ін.
Розглянемо деякі з цих законів більш докладніше.
Закон України «Про охорону атмосферного повітря» був прийнятий 16 жовтня 1992 р. Цей Закон є оновленою редакцією першого закону в цій галузі від 21 листопада 1981 р. з аналогічною назвою. За своїм змістом і структурою цей законодавчий акт складається із 46 статей, які містяться в десяти розділах. Крім загальних положень, закон регулює питання стандартизації і нормування в цій галузі, організаційно-правових заходів щодо охорони атмосферного повітря, додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об'єктів. Значне місце в законі приділено питанням регулювання відносин у галузі використання атмосферного повітря, економічного механізму забезпечення його охорони, а також контролю, державного обліку та моніторингу охорони атмосферного повітря, а також питанням правопорушень щодо атмосферного повітря і відповідальності за них та міжнародним відносинам у цій галузі.
В Законі визначено, що атмосферне повітря є одним із найважливіших елементів навколишнього природного середовища, збереження сприятливого стану якого, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище є метою правового регулювання в цій галузі. Законодавчий акт визначає правові й організаційні основи та екологічні вимоги у галузі охорони та використання атмосферного повітря.
Закон України «Про рослинний світ» регулює суспільні відносини у сфері охорони, використання та відтворення дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угруповань і місцезростань. Слід враховувати, що відносини, пов'язані з використанням та охороною лісу, регулюються Лісовим кодексом, а використання та охорона дикорослих рослин поза лісами — законодавством про рослинний світ.
Тваринний світ є невід'ємним компонентом навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей13. Правовою основою охорони, використання і відтворення тваринного світу є Закон «Про тваринний світ». Завданням законодавства про тваринний світ є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу, збереження та поліпшення середовища існування диких тварин, забезпечення умов збереження всього видового і популяційного різноманіття тварин, збереження та поліпшення середовища його перебування, забезпечення умов збереження всього видового і популяційного різноманіття тварин.
Закон України «Про тваринний світ» складається з 59 статей, які розміщені у семи розділах. Цим Законом встановлено, що під час проведення заходів щодо охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу, а також під час здійснення будь-якої діяльності, яка може вплинути на середовище перебування тварин та стан тваринного світу, повинні забезпечуватися такі основні вимоги і принципи: збереження умов існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі; недопустимість погіршення середовища перебування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин; збереження цілісності природних угруповань тварин; додержання науково обгрунтованих нормативів і лімітів використання об'єктів тваринного світу, забезпечення невиснажливого використання диких тварин та їх відтворення; раціональне використання корисних властивостей і продуктів життєдіяльності диких тварин; платність за спеціальне використання об'єктів тваринного світу; регулювання чисельності тварин з метою охорони здоров'я населення і запобігання заподіянню шкоди природі та народному господарству; врахування висновків екологічної експертизи щодо народногосподарських об'єктів, які можуть впливати на стан тваринного світу.
Згідно зі ст. 16 Закону «Про тваринний світ» громадянам гарантується право безоплатного загального використання об'єктів тваринного світу для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо).
Закон України «Про тваринний світ» регулює чисельність окремих видів тварин. Так, згідно зі ст. 32 даного Закону в інтересах охорони здоров'я і безпеки населення, запобігання захворюванням сільськогосподарських та інших свійських тварин, відвернення заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, господарській та іншій діяльності здійснюються заходи, спрямовані на регулювання чисельності окремих видів диких тварин.
Ці заходи повинні здійснюватися способами, які не допускали б заподіяння шкоди іншим видам тварин і забезпечували збереження середовища існування диких тварин.
Згідно зі ст. 33 даного Закону користувачі об'єктами тваринного світу в установленому законодавством порядку мають право: здійснювати спеціальне використання об'єктів тваринного світу відповідно до цього Закону; власності на добуті (придбані) в законному порядку об'єкти тваринного світу і доходи від їх реалізації; оскаржувати рішення органів виконавчої влади і посадових осіб, що порушують їх права на використання об'єктів тваринного світу.
Ст. 34 Закону «Про тваринний світ» передбачені наступні обов'язки користувачів об'єктами тваринного світу: додержання встановлених правил, норм, лімітів і строків використання об'єктів тваринного світу; використання тваринного світу у способи, що не допускають порушення цілісності природних угруповань і забезпечують збереження тварин, яких не дозволено використовувати; безперешкодний допуск до перевірки всіх об'єктів, де утримуються, перероблюються та реалізуються об'єкти тваринного світу, представників органів, що здійснюють державний контроль за охороною і використанням тваринного світу, своєчасно виконувати їх законні вимоги та розпорядження; своєчасний внесок збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу.
Отже, Закон України «Про тваринний світ» детально регламентує порядок використання об’єктів тваринного світу. В ньому визначено основні вимоги і принципи щодо раціонального використання тваринного світу.
Ще одним законодавчим актом, який регулює відносини у сфері охорони тваринного світу є Закон України «Про мисливське господарство і полювання».
Закон України «Про мисливське господарство і полювання» був прийнятий 22 лютого 2000 р. Закон складається з 7 розділів і 43 статей.
Цей закон визначає правові, економічні та організаційні основи діяльності у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує дотримання рівних прав для всіх користувачів мисливських угідь у галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу. Законодавчий акт про мисливське господарство і полювання визначає повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування в цій галузі, встановлює вимоги щодо здійснення полювання, ведення мисливського господарства та користування мисливськими угіддями, контроль і відповідальність у цій сфері діяльності. Відносини користування мисливськими угіддями регулюються статтями 21-36 (розділ IV) зазначеного Закону.
Законом України «Про мисливське господарство та полювання», як й Законом «Про тваринний світ» користувачам надаються відповідні права та обов’язки.
Так, згідно зі ст. 30 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» користувачі мисливських угідь мають право: користуватися державним мисливським фондом у межах мисливських угідь; використовувати мисливських тварин та користуватися мисливськими угіддями в установленому порядку; розпоряджатися мисливськими тваринами, добутими або набутими в інший спосіб у законному порядку, і доходами від їх реалізації; організовувати полювання для мисливців.
Користувачі мисливських угідь зобов'язані: додержуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків добування мисливських тварин; виконувати біотехнічні заходи, виділяти мисливські угіддя для охорони і відтворення мисливських тварин, визначати пропускну спроможність мисливських угідь та забезпечувати їх упорядкування; раціонально використовувати державний мисливський фонд, не допускати погіршення екологічного стану мисливських угідь; проводити первинний облік чисельності і добування мисливських тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь і в установленому порядку подавати цю інформацію органам, які здійснюють державний облік чисельності тварин та облік їх добування, ведення державного кадастру і моніторингу тваринного світу; негайно інформувати місцеві органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, ветеринарні, санітарно-епідемологічні служби про виявлення випадків захворювань тварин, погіршення стану середовища їх перебування, виникнення загрози знищення та загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики і боротьби із захворюваннями; обладнати згідно з ветеринарно-санітарними вимогами майданчики для оброблення відстріляної на полюванні дичини та забезпечити проведення представниками органів державної ветеринарної медицини ветеринарно-санітарної експертизи дичини, призначеної для використання на харчові цілі; здійснювати охорону державного мисливського фонду, створювати єгерську службу; додержуватися режиму охорони тварин, занесених до Червоної книги України і включених до переліків видів тварин, які підлягають особливій охороні на території Автономної Республіки Крим та областей, у межах наданих у користування мисливських угідь; не допускати самовільного переселення або акліматизації тварин; не допускати до полювання мисливців у кількості, що перевищує пропускну спроможність мисливських угідь; проводити комплексні заходи, спрямовані на відтворення, у тому числі штучне, мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування, щорічно вкладати кошти на їх охорону і відтворення з розрахунку на 1 тисячу гектарів лісових угідь не менше шести, польових — чотирьох, водно-болотних — двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; здійснювати заходи щодо виконання загальнодержавних і місцевих екологічних програм з питань охорони тваринного світу; самостійно припиняти використання мисливських тварин у разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворювальної здатності та виникнення загрози знищення тварин, негайно вживати заходів до усунення негативних факторів впливу на тварин і середовище їх перебування; безперешкодно допускати до перевірки стану мисливських угідь, усіх об'єктів, де утримуються, перероблюються та реалізуються мисливські тварини, представників органів, що здійснюють державний контроль у галузі мисливського господарства та полювання, своєчасно виконувати їх законні вимоги.
У разі невиконання або порушення користувачем мисливських угідь зазначених вимог спеціально уповноважений орган виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання або спеціально уповноважений орган виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища можуть попередити його про необхідність усунення порушення у визначений термін чи заборонити використання державного мисливського фонду в угіддях цього користувача терміном до трьох років14.
Користувачі мисливських угідь можуть мати й інші передбачені законом права та обов'язки щодо використання мисливських тварин та користування мисливськими угіддями.
В Законі України «Про мисливське господарство та полювання» регламентовано порядок здійснення полювання на мисливських тварин, зокрема, селекційний та вибірковий діагностичний відстріли мисливських тварин для ветеринарно-санітарної експертизи (ст. 32); відстріл та відлов хижих та шкідливих тварин, добування мисливських тварин для наукових цілей, переселення в нові місця перебування (ст. 33) та ін.
Окремі вимоги, які стосуються використання, охорони та відтворення тваринного світу, містяться в законах України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд» та ряді інших.
Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від і 6 червня 1992 р. визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання та відтворення природно-заповідного фонду України, його природних комплексів та об'єктів. За своєю структурою та змістом закон про природно-заповідний фонд складається з 67 статей, які розподілені в одинадцяти самостійних розділах. Крім того, в третьому розділі виділено одинадцять окремих глав. В законі визначаються поняття та види природно-заповідного фонду, який становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність.
В окремих розділах закон про природно-заповідний фонд передбачає систему і повноваження органів управління в цій галузі, режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду та охоронні зони, науково-дослідні роботи та економічне забезпечення організації та функціонування природно-заповідного фонду.
Джерелом екологічного права є також Закон «Про виключну (морську) економічну зону України», який визначає, що морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України, ширина якої становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море. Закон встановлює права України у її виключній (морській) економічній зоні.
Джерелами екологічного права є також закони, які регулюють правовідносини в галузі екологічної безпеки. До них належать законодавчі акти в галузі санітарно-епідемічного благополуччя населення (санітарної безпеки), радіаційної та ядерної безпеки, а також законодавство в галузі ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших природних і техногенних надзвичайних екологічних ситуацій15.
Найголовнішими з них є такі.
В галузі забезпечення санітарної безпеки Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Закон України «Про якість і безпеку продуктів харчування та продовольчої сировини» і ряд інших.
До законодавчих актів, які регулюють екологічну безпеку, належать закони України від 2 березня 1995 р. «Про пестициди і агрохімікати», від 8 лютого 1995 р. «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та інші.
Надзвичайно важливе значення для забезпечення екологічної безпеки мають такі законодавчі акти, як закони України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану», від 3 лютого 1993 р. «Про цивільну оборону», від 8 червня 2000 р. «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» і ряд інших.
На підставі вищевикладеного, зробимо наступний висновок.
Фундаментальними джерелами усіх галузей права, у тому числі екологічного є нормативні акти, закріплені в Конституції України. Їх фундаментальний характер визначає юридичну основу для вироблення доктрини держави у сфері регулювання екологічних відносин і розвитку системи загальних і спеціальних норм екологічного права.
Роль Конституції як основного джерела права визначається насамперед тим, що в ній встановлюються правові норми, які є основними для всіх інших нормативно-правових актів різних галузей права, у тому числі і природноресурсового, що виходять з конституційних норм і забезпечують їх деталізацію. Конституційні норми визнають і юридично оформлюють найважливіші соціально-економічні і політичні інститути суспільства. Вони забезпечують стійкість системи суспільних відносин, збереження і зміцнення основних засад організації суспільства і держави; надають суспільним відносинам у сфері регулювання порядку використання й охорони природних ресурсів в Україні правову форму.
Конституція як Основний Закон нашої країни має найвищу юридичну силу, а її норми є юридичними нормами прямої дії. Вони становлять юридичну основу формування і функціонування національної правової системи, а отже, є фундаментальними джерелами усіх галузей права, у тому числі природноресурсового. Їх фундаментальний характер визначає юридичну основу для вироблення доктрини держави у сфері регулювання природноресурсових відносин і розвитку системи загальних і спеціальних норм природноресурсового права.
Важливою особливістю екологічного права є наявність кодифікованих законодавчих актів — Земельного кодексу, Кодексу про надра, Водного кодексу, Лісового кодексу. Основне завдання цих актів полягає у встановленні принципових положень правового регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу на природні ресурси.
На жаль, поресурсові кодекси мають однакові недоліки. По-перше, вони мають значну кількість відсильних норм, які ускладнюють їх застосування й істотно знижують ефективність їх регулюючої сили (ст. 42 ЛК, ст. 22 Кодексу про надра). По-друге, у зазначених нормативно-правових актах є багато нечітких, безадресних формулювань й декларативних положень, які практично не впливають на розвиток відповідних природноресурсових відносин. По-третє, деякі позиції поресурсових кодексів і законів не «працюють», бо не мають відповідного механізму реалізації. По-четверте, окремі їх норми фактично не відповідають вимогам регулювання природноресурсових відносин в умовах розвитку ринкової економіки та зумовленої її процесами малоконтрольованої антропогенної діяльності, а також нерідко не відрізняються належною науковою обгрунтованістю.
До законодавчих актів, що регулюють суспільні екологічні відносини, інтегрованим, загальним об'єктом яких є природа, належать закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про виключну (морську) економічну зону України» та ін.
Необхідно підкреслити, що чинні законодавчі акти, що регулюють відносини в екологічній сфері, потребують свого подальшого вдосконалення.
3 Малишко М.І. Екологічне законодавство України: система і основні джерела. – К., 1997. – С.21
4 Малишко М.І. Екологічне право України: Навч. посібник / За ред. В.З.Янчука. – К., 2001. - С.26
5 Петров В.В. Эклогическое право России: Учебник. – М., 1995. – С.24
6 Малишко М.І. Екологічне законодавство України: система і основні джерела. – К., 1997. – С.23
7 Природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды: Учебник. – М., 1998. – С.33
8 Малишко М.І. Екологічне законодавство України: система і основні джерела. – К., 1997. – С. 36
9 Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.І.Семчика. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С.14
10 Земельне право України: Підручник / За ред. М.В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С.28
11 Природоресурсове право України: Навч. посібник / За ред. І.І. Каракаша. – К., 2005. – С.64
12 Бобко А. Удосконалення лісового законодавства // Економіка України. – 2005. – № 2. – С. 64
13 Екологічне право України: (Особлива чистина): Навч. посібник. – Х., 1996. – С.124
14 Малишко М.І. Екологічне право України: Навч. посыбник / За ред. В.З Янчука. – К., 2001. – С. 44
15 Малишко М.І. Екологічне законодавство України: система і основні джерела. – К., 1997. – С. 259
25