Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
193
ЗНАЧЕННЯ İ ТЕОРЕТИЧНİ ОСНОВИ ФİНАНСОВОГО АНАЛİЗУ
Суть і значення фінансового аналізу
У традиційному розумінні суть фінансового аналізу полягає в оцінці й прогнозуванні фінансового стану підприємства за даними фінансової звітності та обліку.
Фінансовий аналіз – це процес дослідження фінансового стану і основних результатів фінансово-господарської діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості та забезпечення ефективного розвитку, це засіб накопичення, трансформації й використання інформації фінансового характеру.
Фінансовий аналіз є основою для управління фінансами підприємства.
В узагальненому вигляді він включає в себе три головні елементи:
Фінансовий стан підприємства як об’єкт фінансового аналізу
Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансової діяльності. На фінансовий стан підприємства позитивно впливають безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.
Під фінансовим станом підприємства розуміють спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективного використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю.
Об’єкт і суб’єкт фінансового аналізу, його мета та основні завдання
Об’єктом фінансового аналізу виступають конкретне підприємство та його фінансовий стан.
Суб’єктами фінансового аналізу є фінансові аналітики, які зацікавлені в діяльності підприємства з будь-яких причин.
Фінансовий стан підприємства може бути стійким, нестійким і кризовим. Він характеризується системою показників, які відображують процес формування й використання фінансових ресурсів підприємства. У ринковій економіці фінансовий стан підприємства по суті характеризується кінцевими результатами його діяльності. Крім того фінансовий стан господарюючого суб’єкта – це характеристика його фінансової конкурентоспроможності (тобто плато- та кредитоспроможності), використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов’язань перед державою та іншими господарюючими суб’єктами.
Метою фінансового аналізу є всебічна оцінка фінансового стану підприємства, резервів його діяльності та ділової активності задля пошуку резервів підвищення рентабельності, виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства, а також виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами; розробки найвірогідніших передбачень і прогнозів майбутніх умов функціонування підприємства, визначення дохідності підприємства для порівняння її з аналогічними показниками інших підприємств або оцінка підприємства з погляду його ринкової вартості; своєчасного виявлення та усунення недоліків у господарській діяльності для визначення шляхів підвищення фінансового стану підприємства та його платоспроможності, виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому розрізі та основних чинників, які впливають на фінансовий стан підприємства, прогнозування основних тенденцій у фінансовому стані.
Для досягнення мети фінансового аналізу мають вирішуватись такі основні завдання:
дослідження рентабельності підприємства;
дослідження фінансової стійкості підприємства;
об’єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості підприємства;
дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства оборотними коштами;
оцінка конкурентоспроможності підприємства;
аналіз ділової активності підприємства та його стану на ринку цінних паперів;
визначення ефективності використання фінансових ресурсів:
- загальна оцінка фінансового стану і чинників його зміни;
- вивчення співвідношення між джерелами оборотних коштів, їх розміщенням і ефективністю використання;
- додержання підприємством фінансової, розрахункової та кредитної дисципліни;
- визначення ліквідності і фінансової стійкості підприємства;
- довго- і короткострокове прогнозування стійкості фінансового стану.
Для того щоб виконати ці завдання, вивчають:
наявність, склад і структуру оборотних коштів підприємства, причини та наслідки їх змін;
наявність, склад і структуру джерел власних коштів підприємства, причини та наслідки їх змін;
стан, структуру і зміни довгострокових активів;
наявність, структуру поточних активів у сферах виробництва й обігу, причини та наслідки їх змін;
платоспроможність і фінансову гнучкість;
ефективність використання активів;
окупність інвестицій.
Оцінка фінансового стану – невід’ємна частина економічного аналізу діяльності підприємства, без якого неможливе paціональне ведення господарства будь-якого суб’єкта господарювання. Враховуючи це, фінансовий стан – одна з найважливіших сторін господарської діяльності кожного підприємства.
Основні напрями і види фінансового аналізу
За організаційними формами проведення виділяють внутрішній і зовнішній фінансовий аналіз.
Внутрішній аналіз проводять фахівці самого підприємства.
Зовнішній аналіз здійснюють аналітики, які є сторонніми особами для підприємства, і тому не мають доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства. Такий аналіз більш формалізований і менш деталізований.
Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:
- значна чисельність суб’єктів аналізу користувачів інформації про діяльність підприємства;
- різноманітність цілей та інтересів суб’єктів аналізу;
- наявність типових методик аналізу, стандартів обліку і звітності;
- орієнтація аналізу тільки на публічну зовнішню звітність підприємства;
- обмеженість завдань аналізу;
- максимальна доступність результатів аналізу для користувачів інформації.
Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу є:
аналіз показників прибутку;
аналіз показників рентабельності;
аналіз фінансового стану, ринкової стійкості, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства.
аналіз ефективності використання позикового капіталу;
економічна діагностика фінансового стану підприємства і рейтингова оцінка емітентів.
Фінансовий аналіз за даними фінансової звітності називають класичним аналізом.
Основний зміст внутрішнього фінансового аналізу такий самий, як і зовнішнього, проте в ньому використовують як джерело інформації оперативні дані системного бухгалтерського обліку, нормативну і планову інформацію.
Він включає аналіз ефективності авансування капіталу, аналіз взаємозв’язку витрат, обороту і прибутку, а також оцінку ефективності господарської діяльності.
2. За обсягом аналітичного дослідження розрізняють повний та тематичний фінансовий аналіз підприємства.
Повний фінансовий аналіз проводять з метою вивчення усіх аспектів фінансової діяльності підприємства в комплексі;
Тематичний фінансовий аналіз обмежується вивченням окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Предметом фінансового аналізу може бути ефективність використання активів підприємства, оптимальність залучення фінансових ресурсів з окремих джерел, стан фінансової стійкості та платоспроможності підприємства, оптимальність фінансової структури капіталу тощо.
3. Залежно від об’єкта фінансового аналізу можна виділити такі його види:
аналіз фінансової діяльності підприємства в цілому. У процесі такого аналізу об’єктом вивчення є фінансова діяльність підприємства в цілому без виділення окремих його структурних одиниць та підрозділів;
аналіз фінансової діяльності окремих підрозділів підприємства. Цей аналіз ґрунтується в основному на результатах внутрішнього аналізу підприємства;
аналіз окремих фінансових операцій підприємства. Предметом такого аналізу можуть бути окремі операції, пов’язані з коротко- або довгостроковими фінансовими вкладеннями, з фінансуванням окремих реальних проектів.
4. Залежно від періоду проведення виділяють попередній, поточний (оперативний) та прогнозний фінансовий аналіз.
Попередній фінансовий аналіз пов’язаний з вивченням умов фінансової діяльності в цілому або здійснення окремих фінансових операцій підприємства. Наприклад, оцінка власної платоспроможності при необхідності отримання банківського кредиту.
Поточний (оперативний) фінансовий аналіз проводиться в процесі поточної фінансової діяльності з метою оперативного впливу на результати фінансової діяльності. Як правило, він обмежується невеликим періодом часу (місяць, квартал).
Прогнозний (ретроспективний) фінансовий аналіз здійснюється підприємством за певний перспективний або звітний період (місяць, квартал, рік). Він дає змогу глибше та повніше проаналізувати фінансовий стан і результати фінансової діяльності підприємства порівняно з попереднім та поточним аналізом, оскільки ґрунтується на звітних матеріалах, а також спрогнозувати діяльність підприємства на перспективу.
Прийоми фінансового аналізу
Найважливішими спеціальними прийомами фінансового аналізу є порівняльний, або просторовий, аналіз. Суть прийому порівняння полягає в порівнянні фінансових показників звітного періоду з їх плановим значенням (норматив, норма, ліміт) із показниками попереднього періоду.
Деталізація як прийом широко використовують при аналізі чинників факторів і результатів господарської діяльності в часі та місці (просторі). За допомогою цього прийому виявляють позитивні та негативні дії окремих чинників, результати впливу яких, як правило, взаємно протилежні.
Групування як засіб розподілу сукупності на однорідні за ознаками елементи застосовують в аналізі для того, щоб розкрити зміст середніх підсумкових показників і впливу окремих одиниць на ці середні.
Балансовий прийом застосовують у тому разі, якщо потрібно вивчити співвідношення двох груп взаємопов’язаних економічних показників, підсумки яких мають бути рівними. Найбільш поширеним є прийом балансових оцінок.
Горизонтальний (у часі) аналіз передбачає порівняння кожної позиції звітності з аналогічною позицією попереднього періоду. Він дає змогу виявити тенденції зміни окремих статей або їх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності.
Найпоширенішими є такі форми вертикального (структурного) аналізу:
вертикальний (структурний) аналіз активів. У процесі цього аналізу визначають співвідношення (чистку) оборотних та необоротних активів; склад оборотних і необоротних активів, які використовують, склад активів підприємства за ступенем їх ліквідності, склад інвестиційного портфеля тощо;
вертикальний (структурний) аналіз капіталу передбачає визначення частки власного та позикового капіталу, склад власного і позикового капіталу, які використовують, за видами та склад позикового капіталу за строковістю зобов’язань тощо;
вертикальний (структурний) аналіз грошових потоків. У процесі цього аналізу в складі загального грошового потоку виділяють усі грошові потоки по оперативній (виробничій), фінансовій та інвестиційній діяльності. Кожен із цих видів грошових потоків, у свою чергу, може бути більш глибоко структурований за окремими складовими.
Методи і моделі фінансового аналізу
Методи фінансового аналізу – це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.
В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.
За класифікацією розрізняють неформалізовані й формалізовані методи аналізу. Неформалізовані (евристичні) методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв’язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:
До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності. Основні з них такі:
виокремлення ізольованого впливу факторів;
інтегральний;
простих та складних відсотків;
та ін.
Фінансовий аналіз здійснюють за допомогою різних моделей, які дають змогу структуру вати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовують у процесі аналізу фінансового стану підприємства:
дескриптивні;
предикативні;
нормативні.
Дескриптивні моделі (описового характеру) є основними для оцінки фінансового стану підприємства. До них належать побудова системи звітних балансів, подання фінансових звітів у різноманітних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, трендовий аналіз, аналіз відносних показників і коефіцієнтів, порівняльний, або просторовий аналіз,
факторний аналіз, система аналітичних коефіцієнтів. Дескриптивні моделі ґрунтуються на використанні інформації з фінансової звітності.
Предикативні моделі – це моделі прогностичного характеру, які використовують для прогнозування доходів та прибутку підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них такі:
розрахунок точки критичного обсягу продажу (аналіз беззбитковості);
побудова прогностичних фінансових звітів;
моделі динамічного аналізу (детерміновані або факторні моделі) та регресивні моделі;
4) моделі ситуаційного аналізу.
Нормативні моделі – це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними. Ці моделі застосовують, як правило, у внутрішньому і фінансовому аналізі. їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.
Показники та фактори у фінансовому аналізі, їх класифікації
Натуральні показники відбивають величину явища у фізичних величинах (вагових, лінійних, об’ємних), вартісні – величину складних за складом явищ у грошовому вимірі.
Абсолютні показники – це вартісні, натуральні, трудові чи умовні вимірювачі, відносні – це відношення одного показника до іншого: коефіцієнти, індекси, відсотки. Вони характеризують ступінь виміру явища (процесу) або його результату в часі, просторі, структуру показників, що вивчаються, їх частоту та інтенсивність.
Економічний показник – це кількісна і якісна характеристика явища, процесу або фінансових результатів.
Залежно від ознак можна запропонувати таку класифікацію показників:
за властивістю явищ і процесів – кількісні та якісні показники;
за ступенем використання – загальні та специфічні;
за способом утворення – первинні, похідні та синтетичні (інтегральні);
4) за способом розрахунку – абсолютні й відносні.
Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства перебувають у взаємозв’язку та взаємообумовленості. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на основі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.
Розглянемо економічну характеристику показників оцінки фінансового стану підприємства.
І. Показники оцінки майнового стану.
Сума господарських коштів, які є в розпорядженні підприємства. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.
Частка активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів слід розуміти машини, обладнання та транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці, як правило, розцінюють як позитивну тенденцію.
3. Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує частину зношених основних засобів у загальній їх вартості. Як правило, його використовують для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.
4. Коефіцієнт оновлення основних засобів показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.
5. коефіцієнт вибуття свідчить про те, яка частина основних засобів, з якими підприємство розпочало діяльність у звітному періоді, вибула через знос та з інших причин.
II. Показники прибутковості підприємства дають змогу оцінити ефективність діяльності фірми.
1. Прибутковість інвестицій у компанію слід розглядати як показник ефективності управління компанією. Загальний обсяг інвестицій підприємства можна визначити як суму капіталу, вкладеного в підприємство його власниками, та частини прибутку, що залишається після всіх відрахувань.
Вважають, що фірма, яка одержує більший прибуток на інвестований капітал, працює краще, ніж та, де цей показник нижчий.
Прибутковість інвестицій у звичайні акції відображує рівень дохідності, тобто ефективність інвестицій, що фінансуються за рахунок звичайних акцій.
Головний показник прибутковості стає в нагоді при порівнянні підприємств з різним рівнем оподаткування.
III. Показники ліквідності та платоспроможності. Показники цієї групи дають змогу описати та проаналізувати спроможність підприємства відповідати за своїми поточними зобов’язаннями. В основу розробки цих показників покладено зіставлення поточних активів чи оборотних коштів з короткостроковою дебіторською або кредиторською заборгованістю.
1. Величина власних оборотних коштів (функціонуючий капітал) характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають оборотність менш як один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств, які займаються комерційною діяльністю та іншими посередницькими операціями. За інших однакових умов зростання цього показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Головним та постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток.
2. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов’язань можна в разі потреби погасити негайно. Рекомендована нижня межа показника – 0,2.
Маневреність функціонуючого капіталу характеризує частину власних оборотних коштів у формі грошових коштів, тобто коштів, які мають абсолютну ліквідність.
Коефіцієнт покриття (загальний) дає загальну оцінку ліквідності активів, указуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань.
Коефіцієнт швидкої ліквідності за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, проте обчислюється по більш вузькому колу поточних активів, коли з розрахунку вилучено найменш ліквідну їх частину – виробничі запаси.
Частка власних оборотних коштів у покритті запасів характеризує ту частину вартості запасів, яка покривається власними оборотними коштами.
Коефіцієнт покриття запасів розраховують як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів.
8. Коефіцієнт критичної (миттєвої) оцінки є співвідношенням найбільш ліквідної частини поточних активів та поточних пасивів.
9. Показник інкасації дебіторської заборгованості свідчить, скільки днів збут товарів у кредит залишається несплаченим, тобто не стягується дебіторська заборгованість.
10. Тривалість кредиторської заборгованості – показник, який фактично є протилежною величиною до показника оборотності кредиторської заборгованості. Іноді його навіть називають зворотним показником кредиторської заборгованості.
11. Співвідношення довгострокових зобов’язань кредиторам та довгострокових джерел фінансування свідчить про місце довгострокових пасивів у загальній структурі капіталу підприємства.
Співвідношення грошових коштів та заборгованості кредиторам – показник, який використовують при оцінці платоспроможності підприємства.
Відношення довгострокової заборгованості до акціонерного капіталу вказує на ризик неплатоспроможності.
Відношення надходжень готівки до довгострокової заборгованості – показник, що допомагає оцінити достатність коштів у підприємства, аби задовольнити не тільки його поточні, а й довгострокові потреби.
Співвідношення нерозподіленого прибутку до всієї суми активів – тенденція зміни відносного показника, яка відображує прибутковість підприємства за певний період часу.
IV. Показники фінансової стійкості та стабільності підприємства. Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є стабільність його діяльності на довгострокову перспективу.
1. Коефіцієнт концепції власного капіталу характеризує частку власності підприємства в загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, тим більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство.
2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Коли його значення наближається до 1 (100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.
3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.
4. Коефіцієнт автономії (незалежності) – показник, нормативне значення якого більше за 0,5. Зростання коефіцієнта свідчить про збільшення фінансової незалежності підприємства, зниження ризику фінансових ускладнень у майбутньому, збільшує гарантії погашення підприємством своїх зобов’язань.
5. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства.
6. Коефіцієнт структури довгострокових вкладень показує, яка частина основних засобів та інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто належить їм, а не власникам підприємства.
7. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці – негативна тенденція, яка вказує на те, що підприємство все більше залежить від зовнішніх інвесторів.
Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майно підприємства відображує частку реальної вартості майна виробничого призначення в усьому майні підприємства. Нормативне його значення – 0,5. І
Показник заборгованості кредиторам визначає частину активів підприємства, що фінансується за рахунок кредиторів. Для кредиторів бажаною є менша величина цього показника, а для власників капіталу (акціонерів) – навпаки; переваги можуть віддаватися збільшенню частки активів, що фінансуються кредитами.
V. Показники рентабельності та ділової активності підприємства. До основних показників оцінки рентабельності належить рентабельність авансованого та власного капіталу. Економічна інтерпретація цих показників очевидна – скільки гривень прибутку припадає на одну гривню авансованого (власного) капіталу. При розрахунку можна використовувати або валовий, або чистий прибуток.
Аналізуючи рентабельність у просторово-часовому аспекті, потрібно приймати до уваги три основні особливості цих показників, які є суттєвими для формування обґрунтованих висновків.
Перша особливість пов’язана з часовим аспектом діяльності підприємства. Так, коефіцієнт рентабельності продукції визначається результативністю праці звітного періоду. Вірогідний та планований ефект довгострокових інвестицій він не відображує.
Друга особливість пов’язана з проблемою оцінки. Чисельник та знаменник показника рентабельності власного капіталу висвітлені (у деякому розумінні) у грошових одиницях різної купівельної спроможності.
Кількісну оцінку здійснюють за двома напрямами:
Для реалізації першого напряму аналізу доцільно також урахувати порівняльну динаміку основних показників. Оптимальним є таке їх співвідношення.
Тп.в > То.д > Та.к > 100%,
де Тп.в > То.д > Та.к – відповідно темп зміни валового прибутку від операційної діяльності авансового капіталу. Ця залежність означає, що:
а) економічний потенціал підприємства зростає;
б) порівняно із зростанням економічного потенціалу обсяг реалізації збільшується більш високими темпами, тобто ресурси підприємства використовуються більш ефективно;
в) прибуток зростає більш високими темпами, що свідчить, як правило, про відносне зниження витрат виробництва та обігу.
VI. Показники акціонерного капіталу
1. Прибутковість акцій – показник, за допомогою якого визначають дохід, що мають власники часток капіталу підприємства від своїх інвестицій.
2. Дохід на звичайну акцію свідчить, яка величина нетто-прибутку припадає на одну звичайну акцію.
3. Рентабельність акцій характеризує відсоток повернення на капітал, вкладений в акції підприємства. Це прямий ефект. Є ще й побічний ефект (дохід або збитки), який виражається в зміні ринкової ціни акції даного підприємства.
4. Дивідендний дохід розраховують діленням дивіденду, який виплачується на акції, на дохід на акцію. Найбільш наочне тлумачення цього показника – частина чистого прибутку, виплачена акціонерам у вигляді дивідендів. З цим показником тісно пов’язаний коефіцієнт реінвестування прибутку, який характеризує його частку, спрямовану на розвиток виробничої діяльності. Сума значень показника дивідендного виходу і коефіцієнта реінвестування прибутку дорівнює 1.
5. Коефіцієнт котирування акцій розраховують відношенням ринкової ціни акції до її облікової ціни.
Експрес-аналіз. Мета аналізу – наочна й проста оцінка фінансового добробуту і динаміки розвитку підприємства. Його виконують у три етапи:
підготовчий;
попередній огляд;
економічне читання і аналіз звітності.
Розрізняють такі типи аудиторських висновків.
Стандартні – це підготовлений у стислому вигляді документ, що містить позитивну оцінку аудитора про відповідність звітів підприємства чинним нормативам.
Нестандартні – більш об’єктивні, які містять додаткову інформацію, бувають з позитивною оцінкою або мають позитивну оцінку із застереженням.
Мета попереднього огляду – це ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу.
Мета стану економічного читання і аналізу звітності – це узагальнена оцінка результатів діяльності підприємства.
Сенс експрес-аналізу – відображення невеликої кількості найбільш важливих показників і відстеження їх динаміки.
Після проведення експрес-аналізу потрібно проаналізувати п’ять взаємопов’язаних таблиць:
Господарські кошти підприємства і їх структура.
Основні активи підприємства.
Структура та динаміка оборотних коштів підприємства.
Основні результати фінансово-господарської діяльності.
Ефективність використання фінансових ресурсів підприємства.
Деталізований аналіз. Мета аналізу – характеристика майнового і фінансового стану підприємства за результатами фінансової діяльності у звітному періоді, а також можливості розвитку підприємства на перспективу.
Програма деталізованого аналізу включає:
1. Попередній огляд економічного і фінансового стану підприємства:
- характеристика загального напряму фінансово-господарської діяльності;
- виявлення ”хворих” статей звітності.
2. Оцінка економічного потенціалу підприємства:
а) оцінка майнового стану
- вертикальний аналіз балансу;
- горизонтальний аналіз балансу;
- аналіз якісних зрушень у майновому стані;
б) оцінка фінансового стану:
- оцінка ліквідності;
- оцінка фінансової стійкості.
3. Оцінка результативності фінансово-господарської діяльності:
- оцінка основної діяльності;
- аналіз рентабельності;
- оцінка стану на ринку цінних паперів.
Деталізований аналіз закінчується стислою характеристикою та оцінкою основних показників, що використовувались у фінансовому аналізі підприємства.
Необхідність, суть і значення фінансової інформації
Фінансова інформація – це набір даних (у систематизованій певним способом формі) про:
Існує кілька підходів до оцінки діяльності фірми. Один із них – це аналіз фінансових звітів фірми. Він передбачає:
Мета аналізу фінансових звітів – допомогти фінансовим аналітикам обґрунтувати свої фінансові плани, виявити слабкі місця у фінансових операціях підприємства, вжити відповідних заходів, які допоможуть виправити становище, прийняти рішення про найефективніше вкладання коштів і ресурсів, скоригувати напрями майбутньої діяльності підприємства.
При аналізі фінансових звітів найважливішим є фінансовий стан підприємства в попередній і у звітний період. Такий аналіз дає змогу визначити вірогідність успіху чи банкрутства фірми, а саме:
фінансову структуру – активи, які належать підприємству, та зобов’язання, які вона на себе взяла, у тому числі її гнучкість;
оперативний цикл – стадії, через які проходить підприємство для того, щоб її продукція та послуги з’явились на ринку;
тенденції та порівняльну ефективність – напрям розвитку компанії в тому вигляді, в якому він проявляється виходячи зі зіставлення фінансових результатів за низку періодів діяльності цього підприємства.
Фінансова звітність – це сукупність форм звітності, складених на основі даних фінансового обліку з метою надання зовнішнім та внутрішнім користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан у вигляді, який зручний і зрозумілий для прийняття цими користувачами певних ділових рішень.
У світовій і національній практиці фінансова звітність ґрунтується на принципах:
а) відкритості інформації;
б) зрозумілості фінансової звітності особам, які приймають ділові рішення на її основі;
в) корисності або значущості та вірогідності;
г) припущень і обмежень, які дають змогу для адекватної інтерпретації фінансової звітності.
Мета фінансової звітності – надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:
придбання, продажу та володіння цінними паперами;
участі в капіталі підприємства;
оцінки якості управління;
оцінки спроможності підприємства вчасно виконувати свої зобов’язання;
забезпеченості зобов’язань підприємства;
визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;
регулювання діяльності підприємства;
інших рішень.
Мета і завдання аналізу фінансових звітів
Головна мета аналізу фінансових звітів – дати оцінку результатів ефективності діяльності підприємства за звітний період і його поточного фінансового стану, своєчасно виявляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності та знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства та підвищення його платоспроможності.
За допомогою аналізу фінансових звітів проводять:
попередню (загальну) оцінку фінансового стану підприємства;
аналіз кредитоспроможності підприємства та ліквідності його балансу;
аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;
аналіз фінансових результатів підприємства;
аналіз обігу оборотних коштів;
оцінку потенційного банкрутства;
аналіз дохідності (рентабельності);
аналіз використання капіталу;
аналіз рівня самофінансування;
аналіз валютної самоокупності.
Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку
Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі – П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87. П(С)БО 1 встановлює мету фінансових звітів, їх склад, звітний період, якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів, вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.
П(С)БО 1 ”Загальні вимоги до фінансової звітності” передбачено застосовувати при підготовці та наданні фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі – підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте в ньому не наведено правила складання консолідованої фінансової звітності.
В основу П(С)БО і покладено Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий у 1997 р.) Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Відповідно до П(С)БО 1 фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, яка відображує фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладено на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.
Для прийняття економічних рішень користувачами фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. Згідно з П(С)БО 1 до неї відносять:
Баланс (ф.№ 1);
Звіт про фінансові результати (ф. № 2);
Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3);
Звіт про власний капітал (ф. № 4);
Примітки до звітів (ф. № 5).
Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 вимагає наявності в ній даних про:
підприємство;
дату звітності та звітний період;
валюту звітності та одиницю її виміру;
відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;
облікову політику підприємства та її зміни;
Баланс як основне джерело інформації для фінансового аналізу
Баланс – звіт про фінансовий стан підприємства, який відображує на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.
Як і будь-яка форма фінансової звітності, баланс містить заголовок, основні її елементи (класи) та підкласи. У заголовку наводиться:
- назва підприємства, його організаційно-правова форма та місце находження;
- назва звіту;
- дата, на яку складено звіт;
- валюта, в якій складено звіт, та рівень її точності.
Елементами балансу, безпосередньо пов’язаними з визначенням фінансового стану підприємства та змін у ньому, є:
Звіт про фінансові результати як джерело інформації
про прибутковість підприємства
Звіт про фінансові результати (ф. № 2) складається з трьох розділів.
Призначення Звіту про фінансові результати полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою у формі звіту передбачено послідовне зіставлення його статей. Отже, процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі кроки:
Крок 1. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації і продукції (товарів, робіт, послуг).
Крок 2. Розрахунок валового прибутку (збитку).
Крок 3. Визначення фінансового результату – прибутку (збитку) – від операційної діяльності.
Крок 4. Розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування.
Крок 5. Визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності.
Крок 6. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.
Звіт про рух грошових коштів як джерело аналізу грошових потоків
Під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів і їх еквівалентів. Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.
Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.
Рух коштів відображується у Звіті про рух грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.
Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансовою. Це:
- надходження коштів від реалізації продукції (товарів, послуг);
- надходження коштів за надання права користування активами (оренда, ліцензії);
- платежі постачальникам;
- виплати працівникам тощо.
İнвестиційна діяльність – це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Це:
- платежі, пов’язані з придбанням основних засобів і нематеріальних активів;
- надходження коштів від продажу необоротних активів;
- надання позик іншим підприємствам;
- надходження коштів від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки).
Фінансова діяльність – це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу. Це:
- випуск власного капіталу (акцій);
- отримання позик та їх погашення;
- викуп акцій власної емісії;
- виплата дивідендів.
Негрошові операції – це операції, які не потребують грошових коштів або їх еквівалентів. Це:
- бартерні операції;
- надходження основних засобів на умовах фінансового лізингу;
- перетворення зобов’язань на власний капітал.
Для складання Звіту про рух грошових коштів використовують показники Балансу, Звіту про фінансові результати та дані аналітичного бухгалтерського обліку.
Процес складання звіту про рух грошових коштів включає п’ять основних етапів (рис. ...).
|
1. Визначення зміни залишків грошових коштів та їх еквівалентів |
|
2. Визначення руху грошових коштів у результаті операційної діяльності |
|
3. Визначення руху грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності |
|
4. Визначення руху грошових коштів у результаті фінансової діяльності |
|
5. Подання отриманої інформації у формі звіту про рух грошових коштів |
Рис. ... Послідовність складання Звіту про рух грошових коштів
У Примітках до фінансової звітності розкривається інформація про рух грошових коштів:
а) склад грошових коштів та їх еквівалентів;
б) склад статей ”Інші надходження”, ”Інші платежі” та інших статей, які об’єднують кілька видів грошових потоків;
в) негрошові операції інвестиційної та фінансової діяльності;
г) наявність значного сальдо грошових коштів та їх еквівалентів, які є в наявності у підприємства і які недоступні для використання групою, до якої належить підприємство.
У разі придбання або продажу майнових комплексів протягом звітного періоду слід розкривати:
а) загальну вартість придбання або реалізації майнового комплексу;
б) частину загальної вартості майнового комплексу, яка була сплачена або отримана у формі грошових коштів та їх еквівалентів;
в) суму грошових коштів та їх еквівалентів у складі активів майнових комплексів, що були придбані чи реалізовані;
г) суму активів (крім грошових коштів та їх еквівалентів) і зобов’язань придбаного або реалізованого майнового комплексу в розрізі окремих статей.
Слід пам’ятати, що власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна (А – активи) і борговими зобов’язаннями (3):
К = А - 3.
Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.
Разом з тим власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найсуттєвіших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:
4) кредитоспроможності;
Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяють на дві категорії:
- інвестований (вкладений або сплачений капітал);
- нерозподілений прибуток.
За рівнем відповідальності власний капітал поділяють на:
- статутний капітал;
- додатковий капітал (нереєстрований), тобто додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.
Економічна суть майна підприємства, його структура і класифікація
Активи – це економічні ресурси підприємства у формі сукупних майнових цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку; це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.
Формування активів будь-якого підприємства пов’язане з трьома етапами його розвитку на різних стадіях життєвого циклу:
Основною метою формування активів підприємства є виявлення та задоволення потреби в окремих їх видах для забезпечення операційного процесу, а також оптимізація їх складу для забезпечення умов ефективної господарської діяльності.
1. Врахування перспектив розвитку операційної діяльності та форм її диверсифікації.
2. Забезпечення співвідношення обсягу та структури сформованих активів, обсягу та структури виробництва і збуту продукції.
3. Забезпечення оптимального складу активів з позицій ефективності господарської діяльності.
Процес цієї оптимізації здійснюється за трьома наступними етапами:
На першому етапі оптимізується співвідношення сукупних розмірів необоротних та оборотних активів підприємства, які використовуються в процесі його операційної діяльності.
На другому етапі оптимізується співвідношення активної та і пасивної частини необоротних активів.
На третьому етапі оптимізується співвідношення трьох основних видів оборотних активів: - суми запасів товарно-матеріальних цінностей; суми дебіторської заборгованості; суми грошових активів.
Активи підприємства розподіляються за різними класифікаційними ознаками (рис. ...).
Активи мають визнаватись і відображуватись у балансі в грошовому виразі з використанням певної бази оцінки, а саме:
1. Історичної собівартості (за сумою сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання);
2. Поточної собівартості (за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого або еквівалентного активу на поточ-
ний момент);
|
Активи підприємства |
|
За формами функціонування |
|
Матеріальні активи Нематеріальні активи Фінансові активи |
|
За характером участі в господарському процесі та швидкістю обороту |
|
Оборотні (поточні) активи Необоротні активи |
|
За характером обслуговування окремих видів діяльності |
|
Операційні активи İнвестиційні активи |
|
За характером фінансових джерел формування |
|
Валові активи Чисті активи |
|
За характером володіння |
|
Власні активи Орендовані активи |
|
За ступенем ліквідності |
|
Активи в абсолютно ліквідній формі Високоліквідні активи Середньоліквідні активи Низьколіквідні активи Неліквідні активи |
Рис. ... Класифікація активів підприємства за основними ознаками
3. Вартості реалізації (за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент через продаж активу в ході звичайної реалізації);
4. Теперішньої вартості (за теперішньою дисконтовою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати стаття під час звичайної діяльності підприємства).
Основою оцінки є історична собівартість. Вона, як правило, комбінується з іншими оцінками.
Вертикальний аналіз показує структуру майна підприємства та його джерел.
Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові однієї чи кількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами зростання (зниження).
Однак сама по собі структура майна не визначає фінансового стану підприємства. Аналіз структури майна підприємства, її динаміки не дає відповіді на запитання, наскільки вигідно для інвестора вкладення коштів у певне підприємство, воно дає змогу оцінити стан активів і наявність коштів для погашення зобов’язань.
До структури майна (активів) підприємства належать:
необоротні активи;
оборотні активи;
витрати майбутніх періодів.
Необоротні активи (основні засоби) характеризуються такими якостями:
є матеріальною частиною майна організації;
використовуються як засоби праці при виробництві продукції, виконанні робіт і надання послуг чи для управління організацією та не призначені для продажу;
їх використання покликане приносити дохід;
використовуються протягом періоду, що перевищує 12 місяців, або звичайного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців, незалежно від вартості.
Залежно від характеру участі основних засобів у галузі матеріального виробництва їх поділяють на:
виробничі – об’єкти, використання яких спрямовано на систематичне отримання прибутку як основної мети діяльності, тобто використання в процесі виробництва промислової продукції, в будівництві, сільському господарстві, торгівлі та громадському харчуванні, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо;
невиробничі – об’єкти, які безпосередньо не беруть участі у процесі створення продукції та надання послуг, і призначені для задоволення соціально-побутових потреб працівників організації.
Залежно від цільового призначення та функцій, які вони виконують, основні засоби поділяють на такі види:
будівлі, у тому числі зовнішні прибудови до будівлі, які мають господарське значення (склади, гаражі тощо);
споруди (автодороги, мости тощо);
передаточні пристрої (трубопроводи, мережі електропередачі тощо);
машини та обладнання;
вимірювальні й регулюючі пристрої та прилади (манометри, терези, мікроскопи тощо);
обчислювальна техніка (комп’ютери, монітори, принтери);
транспортні засоби (засоби руху, призначені для пересування людей, вантажів і речовин різного призначення);
інструменти (предмети, які мають самостійне значення і не є складовою частиною якогось об’єкта);
господарський інвентар (шафи, столи, сейфи тощо);
інші основні засоби (робочий скот тощо).
З точки зору участі основних засобів у виробничому процесі, їх поділяють на дві частини:
За приналежністю основні засоби поділяють на:
власні (що знаходяться на балансі організації);
залучені (ті, що взяті на тимчасове користування в іншої opганізації на умовах оренди).
За ознакою використання основні засоби поділяють на:
діючі (ті, що функціонують у процесі виробництва);
недіючі (ті, що знаходяться на консервації чи у запасі).
Капітальні вкладення являють собою витрати на:
Капітальні вкладення в основні засоби можна поділити за:
характером відтворення;
призначенням;
галузевим напрямом;
складом;
джерелами.
Облік у натуральних показниках (площа будівель та споруд, одинична потужність машин тощо) необхідний для визначення кількості та виробничої потужності основних засобів.
Вартісна оцінка основних засобів необхідна для планування розширеного відтворення основних засобів, визначення ступеня зносу та розміру амортизаційних відрахувань.
Об’єкти основних засобів відображаються у бухгалтерському обліку при їх постановці на облік по первісній вартості.
Первісна вартість основних засобів – сума фактичних витрат організації на їх набуття, спорудження та виготовлення, за винятком ПДВ та інших податків, що відшкодовуються.
Відтворювальна вартість – вартість відтворення основних засобів, тобто їх будівництво чи набуття за ринковими цінами на конкретну дату. Відтворювальна вартість основних засобів визначається також за результатами їх переоцінки.
Первісну, а після переоцінки – відтворювальну вартість прийнято називати балансовою вартістю.
Залишкову вартість основних засобів визначають шляхом віднімання суми зносу з їх балансової вартості.
Аналіз основного капіталу (необоротних активів) підприємства
Під основним капіталом (необоротними активами) підприємства розуміють сукупність усіх майнових прав, які належать даному суб’єкту господарювання, у тому числі основні засоби, нематеріальні активи, оборотні кошти.
До необоротних активів належать:
Частиною майна підприємства є нематеріальні активи, що являють собою вкладання грошових коштів підприємства в нематеріальні об’єкти, які використовуються протягом довгострокового періоду в господарській діяльності підприємства та приносять дохід.
Оцінка нематеріальних активів підприємства
Нематеріальні активи характеризують активи підприємства, які не мають матеріальної форми, але беруть участь у господарській діяльності та приносять прибуток.
Первісну оцінку нематеріальних активів здійснюють за собівартістю їх придбання чи створення.
Справедлива вартість нематеріального активу – це сума, за якою актив може бути обміняний або отриманий в операції між незалежними, обізнаними та зацікавленими сторонами.
Незавершене будівництво – це сума інвестицій, вкладених у незавершене будівництво (включаючи устаткування для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.
Оцінка матеріальних активів (основних засобів)
та фінансових інвестицій
Основні засоби – це матеріальні активи, які:
Серед основних виробничих засобів виділяють активну та пасивну їх частини.
До пасивної частини основних виробничих засобів належать ті, які створюють необхідні умови для процесу праці.
Співвідношення між активною та пасивною частинами основних виробничих засобів визначаються насамперед специфікою виробничих і технологічних процесів, які відбуваються в даному суб’єкті, та рівнем технологічного оснащення суб’єкта господарювання.
Кваліфікований актив – це актив, який обов’язково потребує суттєвого періоду часу для підготовки його до використання і за призначенням чи реалізації.
Основні засоби можуть бути отримані обміном на подібні або неподібні активи.
Подібні активи – це активи, які мають однакове функціональне призначення та подібну справедливу вартість.
Довгострокові фінансові інвестиції – це фінансові інвестиції на період більше від одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.
Фінансові інвестиції – це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора.
Довгострокові фінансові інвестиції – це інвестиції, які не можуть бути класифіковані як поточні.
Довгострокова дебіторська заборгованість – це заборгованість фізичних і юридичних осіб, яка буде погашена після 12 місяців з дати балансу.
Відстрочені податкові активи – це сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах унаслідок виникнення різниці між обліковою та податковою базами оцінки.
İнші необоротні активи – всі інші необоротні активи, які не є нематеріальними активами, основними засобами, довгостроковими фінансовими інвестиціями, довгостроковою дебіторською заборгованістю та відстроченими податковими активами.
У процесі виробництва основні засоби, які експлуатуються, зношуються фізично та старіють морально. Ступінь фізичного зносу визначають у процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах як засіб:
3) накопичення фінансових ресурсів для наступного заміщення вибуваючих з виробничого процесу основних засобів чи вкладення в нові виробництва.
Різновидність видів та елементів необоротних активів підприємства визначає необхідність їх попередньої класифікації з метою забезпечення цілеспрямованого управління ними за такими основними ознаками.
1. За функціональними видами необоротні активи в сучасній практиці фінансового обліку та управління поділяють таким чином:
а) основні засоби;
б) нематеріальні активи;
в) незавершені капітальні вкладення;
г) устаткування, призначене до монтажу;
д) довгострокові фінансові вкладення.
2. За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства виділяють такі групи необоротних активів:
а) необоротні активи, які обслуговують операційну діяльність (операційні необоротні активи);
б) необоротні активи, які обслуговують інвестиційну діяльність (інвестиційні необоротні активи);
в) необоротні активи, які задовольняють соціальні потреби персоналу (невиробничі необоротні активи).
3. За характером володіння необоротні активи підприємства поділяють на такі групи:
а) власні необоротні активи;
б) орендні необоротні активи.
4. За формами забезпечення кредиту під заставу та особливостями страхування виокремлюють наступні групи необоротних активів:
а) рухомі необоротні активи;
б) нерухомі необоротні активи.
На першій стадії сформовані підприємством необоротні oпераційні активи (основні засоби та нематеріальні активи) в процесі свого використання та зносу переносять частину своєї вартості на готову продукцію;
На другій стадії в процесі реалізації продукції знос необоротних операційних активів накопичується на підприємстві у формі амортизаційних відрахувань.
На третій стадії кошти амортизаційного фонду як частина власних фінансових ресурсів підприємства направляються на відмовлення діючих та придбання аналогічних нових видів необоротних операційних активів.
На третьому етапі аналізу оцінюється стан необоротних активів, які використовує підприємство за ступенем їх зношення (амортизації). У процесі оцінки використовують такі основні показники:
- Коефіцієнт зносу основних засобів. Він розраховується за формулою
КЗо.з = Зо.з /ПВо.з,
де: КЗо.з – коефіцієнт зносу основних засобів;
3 – сума зносу основних засобів підприємства на певну дату;
ПВо.з – первісна вартість основних засобів підприємства на певну дату.
- Коефіцієнт строку використання основних засобів. Для його розрахунку використовується формула:
Ко.з = ЗВо.з /ПВо.з,
де: ЗВо.з – залишкова вартість основних засобів підприємства на певну дату.
- Коефіцієнт амортизації нематеріальних активів. Його розрахунок проводиться за формулою:
КАн.а = Ан.а / ПВн.а,
де: КАоз – коефіцієнт амортизації нематеріальних активів;
Ан.а – сума амортизації нематеріальних активів підприємства на певну дату;
ПВн.а – первісна вартість нематеріальних активів підприємства на певну дату.
На четвертому етапі аналізу визначається період обороту операційних необоротних активів, які використовує підприємство. Він розраховується за формулою:
ПОо.н.а = ОНА/3,
де: ПОо.н.а – період обороту операційних необоротних активів, які використовує підприємство;
ОНА/З – середньорічна сума всіх операційних необоротних активів підприємства за первісною вартістю;
3 – середньорічна сума зносу всіх операційних необоротних активів, які використовує підприємство.
На п’ятому етапі аналізу вивчається інтенсивність оновлення необоротних активів у майбутньому періоді. У процесі аналізу використовують такі основні показники:
- Коефіцієнт вибуття операційних необоротних активів. Він характеризує частку вибулих операційних необоротних активів у загальній їх сумі та розраховується за формулою:
КВо.н.а = ОНАа / ОНАпоч,
де: КВо.н.а – коефіцієнт вибуття операційних необоротних активів;
ОНАа – вартість вибулих операційних необоротних активів у звітному періоді;
ОНАпоч – вартість операційних необоротних активів на початок звітного періоду.
- Коефіцієнт оновлення операційних необоротних активів. Він характеризує приріст нових операційних необоротних активів у загальній їх сумі та розраховується за формулою:
КОо.н.а = (ОНАвв - ОНАв) / ОНАк,
де: КОо.н.а – коефіцієнт оновлення операційних необоротних активів;
ОНАвв – вартість знову зведених операційних необоротних активів у звітному періоді;
ОНАв – вартість вибулих операційних необоротних активів у звітному періоді;
ОНАк – вартість операційних необоротних активів на кінець звітного періоду.
Вказані показники розраховуються в процесі аналізу не тільки по операційних необоротних активах у цілому, а й у розрізі їх видів – основних засобів та нематеріальних активів.
На шостому етапі аналізу оцінюється рівень ефективності використання операційних необоротних активів у звітному періоді. У процесі оцінки використовують такі основні показники:
- Коефіцієнт рентабельності операційних необоротних активів. Його розрахунок відбувається за формулою:
КРо.н.а = ЧПод/ОНАсер,
де: КРо.н.а – коефіцієнт рентабельності операційних необоротних активів;
ЧПод – сума чистого прибутку, отримана підприємством від його операційної діяльності у звітному періоді;
ОНАсер – середня вартість операційних необоротних активів підприємства у звітному періоді.
- Коефіцієнт виробничої віддачі операційних необоротних активів. Він характеризує обсяг реалізації продукції в розрахунку на одиницю операційних необоротних активів, які використовує підприємство. Розрахунок цього показника відбувається за формулою:
КВВо.н.а = ОР/ОНАсер,
де: КВВо.н.а – коефіцієнт виробничої віддачі операційних необоротних активів;
ОР – обсяг реалізації продукції у звітному періоді;
ОНАсер – середня вартість операційних необоротних активів у звітному періоді.
Якісну характеристику основних засобів оцінюють за допомогою показників:
Усі ці показники характеризують майновий стан підприємства з різних боків.
İндекс постійного активу показує частку основних засобів та необоротних активів у джерелах власних коштів. Його розраховують за формулою:
Оз
КПА = ------,
Вк
де: Оз – основні засоби та необоротні активи;
Вк – власні кошти.
Коефіцієнт накопичення зносу характеризує інтенсивність формування одного із джерел коштів на капітальні вкладення. Цей показник визначають за формулою
Сз
КНЗ = ------,
Со.з
де: Сз – нарахована сума зносу;
Со.з – початкова балансова вартість основних засобів.
Цей показник свідчить про ступінь фінансування основних засобів за рахунок зносу.
Важливим показником характеристики майнового стану підприємства є коефіцієнт реальної вартості майна, який показує, яку частку у вартості майна становлять засоби виробництва:
Оз.з + В з + Нв + Мш.п.
КВМ = ---------------------------,
А
де Оз.з – основні засоби за залишковою вартістю;
Вз – виробничі запаси;
Нв – незавершене виробництво;
Мш.п. – п малоцінні та швидкозношувані предмети;
А – вартість активів підприємства.
Цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва. Загальноприйнято, що якщо значення цього показника нижче за 0,5, це негативна ознака як для підприємства, так і для його партнерів.
АНАЛІЗ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ
Завдання аналізу оборотного капіталу
і його інформаційне забезпечення
Оборотний капітал – це сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговує господарський процес і повністю використовується протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу. У практиці бухгалтерського обліку до них відносять майнові цінності (активи) всіх видів зі строком використання менше від одного року або операційного циклу, якщо він перевищує рік.
Для здійснення ефективного аналізу оборотного капіталу фінансовий аналітик має виходити із суті цього поняття, що визначають такі основні знаки:
по-перше, оборотні активи підприємства формуються і використовуються з досить локальною метою – для обслуговування лише його операційної діяльності;
по-друге, важливою ознакою оборотних активів є те, що вони належать до складу так званих мобільних активів підприємства (швидко можуть бути перетворені в гроші);
по-третє, суттєвою ознакою оборотних активів підприємства є значна (порівняно із необоротними активами) різноманітність їх видів, груп та конкретних найменувань, що значно ускладнює процес поточного управління ними та потребує забезпечення певної гнучкості цього управління;
по-четверте, відповідно до практики бухгалтерського обліку до оборотних активів включають певні види засобів праці, які віднесені до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів;
по-п’яте, суттєвою ознакою поняття оборотних активів є те, що їх формування як активів підприємства нерозривно пов’язано із конкретними джерелами капіталу, що забезпечують це формування.
Термін ”оборотні активи” в економічній теорії має кілька синонімів (оборотні кошти, оборотний капітал, робочий капітал), однак незважаючи на різноманітність термінів, економічна суть цього поняття трактується у вітчизняній та зарубіжній літературі однаково.
Аналіз оборотних активів здійснюють з метою забезпечення і такої організації, щоб забезпечити ефективність їх використання. Зазначений аналіз здійснюють за такими напрямами:
Відповідно до розробленої економічної політики та необхідної інформаційної бази підприємство:
Основною інформаційною базою для аналізу оборотного капіталу є фінансова звітність підприємства.
Класифікація оборотних активів
У зарубіжній та вітчизняній практиці оборотні активи класифікують за низкою ознак.
За фінансовими особливостями формування оборотні активи підприємства поділяють на валові та чисті. Така класифікація оборотних активів набула поширення у зарубіжній практиці.
Валові оборотні активи (або валовий оборотний капітал) – це увесь їх обсяг незалежно від джерел фінансування.
Чисті оборотні активи (або чистий робочий капітал) – це різниця між валовою сумою активів та загальною сумою поточних (короткострокових) пасивів підприємства.
За належністю оборотні активи поділяють на власні та позикові (залучені).
Власні оборотні активи характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок власного капіталу підприємства, до якого згідно з нормативною базою України умовно відносять так звані ”стійкі пасиви”.
Власний оборотний капітал підприємства з розвитком підприємницької діяльності та акціонування відіграє визначальну роль, оскільки забезпечує фінансову стійкість і оперативну самостійність суб’єкта господарювання.
Позикові (залучені) оборотні активи характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок залученого підприємством товарного або фінансового кредиту як на довго-, так і на короткостроковій основі.
Класифікація за окремими видами основана на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (GAAP) та Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
За рівнем ліквідності всі види оборотних активів поділяють за критерієм швидкості їх перетворення на гроші з метою забезпечення платоспроможності підприємства. У загальному їх складі виділяють:
абсолютно ліквідні активи, або оборотні активи у формі готових засобів платежу (гроші в касі та на поточних рахунках у банку):
швидколіквідні оборотні активи, до яких відносять усі форми дебіторської заборгованості на користь підприємства, крім безнадійної;
низьколіквідні оборотні активи, до яких належать запаси товарно-матеріальних цінностей у різних формах.
За формами функціонування у конкретному періоді часу оборотні активи поділяють на матеріальні та фінансові.
До матеріальних відносять оборотні активи у формі запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, незавершеного виробництва та готової продукції.
До фінансових належать оборотні активи у формі грошових коштів, короткострокових фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості. Таку класифікацію оборотних активів використовують при плануванні відповідних матеріальних або фінансових потоків на підприємстві. Доцільною вона є й для аналізу.
За рівнем варіабельності розміру оборотні активи поділяють на постійні та тимчасові.
Постійними оборотними активами вважають такі, що постійно перебувають у розпорядженні підприємства (протягом часу, що розглядається), визначають мінімальну потребу в них, що забезпечує господарську діяльність, є основою постійного оборотного капіталу.
При виникненні додаткової потреби в коштах утворюється змінний (тимчасовий) оборотний капітал.
Тимчасовими оборотними активами називають такі, обсяг яких коливається відповідно до сезонних потреб виробництва та реалізації продукції або до циклічних змін кон’юнктури ринку. У певні періоди часу тимчасові оборотні активи набувають нульового значення.
Основні показники оцінки стану, структури й ефективності використання оборотних активів підприємства
Стан оборотних коштів підприємства характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Відповідно до П(С)БО 2 ”Баланс” наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між підсумком розділу І пасиву балансу ) ”Власний капітал” (рядок 380) та підсумком розділу І активу балансу ”Необоротні активи” (рядок 080) (ф. № 1). Отже, із суми розділу І пасиву балансу ”Власний капітал” (рядок 380) та суми рядка 430 ”Забезпечення наступних витрат і платежів” вираховується сума показників розділу І активу ”Необоротні активи” (рядок 080).
Визначення власних оборотних коштів за двома методичними підходами мають правову основу.
Неврегульованість розміщення оборотних активів і джерел їх формування обумовили пропозиції з удосконалення алгоритму розрахунку власних оборотних коштів щодо повноти їх урахування. Можна виділити такі методичні підходи:
1) ВОК = (Рядок 260 + Рядок 2701) - (Рядок 620 + Рядок 6301).
За цим методичним підходом запропоновано до оборотних активів додати ті оборотні активи, які знайшли відображення в розділі III активу балансу, і від цієї суми відняти дані розділу IV пасиву та поточні зобов’язання, які відображено в розділі V пасиву:
2) ВОК = (Рядок 260 + Рядок 270) - (Рядок 620 + Рядок 630).
За другим розрахунком власних оборотних коштів передбачено враховувати всі витрати та доходи майбутніх періодів. Якщо підприємство має на балансі довгострокові кредити, то їх також ураховують, оскільки вони призначені для капітальних інвестицій.
3) ВОК = (Рядок 260 4- Рядок 270) - (Рядок 480 + Рядок 620 + Рядок 630).
Точність фінансового аналізу оборотних активів і фінансових коефіцієнтів може бути забезпечена у разі розшифровок у Примітках до фінансової звітності складу ”Витрат майбутніх періодів” щодо оборотних і необоротних активів, а ”Доходів майбутніх періодів” у розрізі довгострокових та поточних зобов’язань та врахуванні їх при розрахунках.
Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу встановити нестачу або надлишок власних оборотних коштів.
Нестача власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю їх, що може бути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання (на-
–––––––––––––
1Оборотні активи чи поточні зобов’язання.
приклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.
Основними причинами нестачі (браку) власних оборотних коштів можуть бути:
Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів над їх нормативами, необхідними для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах.
До причин появи надлишку власних оборотних коштів можна віднести:
перевищення фактично отриманого прибутку над передбаченим планом;
несплату в повному обсязі платежів до бюджету та державних цільових фондів;
безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій;
неповного використання прибутку на інші цілі, передбачені фінансовим планом, тощо.
Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів з нормативною, можна судити про абсолютну зміну їх величин.
До показників, що характеризують стан оборотних коштів, відносять коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (Кр.в.). Цей показник визначають як відношення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства:
Фн
Кр.в = ------,
М
де: Фн – фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн.);
М – вартість майна підприємства, грн.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовують різні показники, найважливішим з яких є швидкість обороту, яку обчислюють у днях. Вона характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять усі стадії кругообороту на підприємстві:
С . Т
О = ––––––
Р
де: О – строк обороту оборотних коштів, днів;
С – середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;
Т — тривалість періоду, за який обчислюється оборот, днів;
Р – обсяг реалізованої продукції, грн.
Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як середню арифметичну або середню хронологічну. Дані для розрахунку використовують залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначають оборотність. Якщо її розраховують за рік, то для розрахунку необхідно брати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця.
Отже, формула, за якою визначають середню арифметичну, буде мати такий вигляд:
(С1 + С2 +, ..., + С12 + С13)
С = -------------------------------------
13
де: С1 + С2 +, ..., + С12 – сума (вартість) оборотних коштів на початок кожного місяця року (з січня по грудень);
С13 – сума оборотних коштів на початок наступного року.
Середню суму оборотних коштів із середньою хронологічною обчислюють за формулою:
(1/2С1 + С2 +, ..., + С12 + С13)
С = -------------------------------------
12
Хоча результати підрахунків за обома формулами мають незначні розбіжності, розрахунок, виконаний за формулою (2), статистика вважає точнішим.
Тривалість обороту коштів – це синтетичний показник, за і допомогою якого можна визначити одночасно результати процесу матеріального
відтворення – обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний
період – та ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовують коефіцієнт обороту, який визначають за формулою:
Р
Ко.= ------,
С
де Ко – коефіцієнт обороту;
Р – обсяг реалізації;
С – середня величина оборотних коштів.
Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Чим більше оборотів вони здійснюють, тим краще використовуються.
Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обороту показником і визначається за формулою.
Він характеризує наявність оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн. обороту, тим ефективніше вони використовуються.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів застосовують коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних коштів) і рентабельності, які обчислюють за формулами:
П П
Кс = ------; Р = ---- . 100%,
С С
де: П – прибуток від реалізації продукції, грн.;
Р – рентабельність оборотних коштів, %.
Якщо Кс є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів, то Р – відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Чим більше значення першого і другого показників, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.
Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:
Поліпшення використання оборотних коштів приводить до їх вивільнення. Розрізняють абсолютне та відносне їх вивільнення.
Абсолютне вивільнення оборотних коштів – це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).
Відносне вивільнення оборотних коштів відбувається тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.
Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов’язань.
Найчастіше в практиці застосовують такі показники:
коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к) (коефіцієнт автономії Ка);
коефіцієнт покриття (Кп);
коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.).
Коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к) визначають як відношення різниці між обсягами власних коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів – виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок розділів II і III активу балансу).
Відповідно до П(С)БО 2 ”Баланс” цей Кз.к визначається як відношення різниці між обсягами власних коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів – виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій та інших оборотних активів (підсумок II активу балансу рядок 260), тобто:
Вк
Кз.к = ----------,
∑о.к.
де: Вк – власні кошти, грн.;
∑о.к. – загальна сума оборотних коштів, грн.
Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможна. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.
Коефіцієнт покриття Кп – це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу, який визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумок розділу II активу балансу) до суми короткострокових зобов’язань (підсумок розді лу IV пасиву балансу):
∑п.а
Кп = ----------,
∑к.л.
де: ∑п.а – сума всіх поточних активів, грн.;
∑к.л. – сума короткострокових зобов’язань, грн.
Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Вважають, що його рівень у межах 2,0-2,5 є прийнятним.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л) обчислюють як відношення суми грошових коштів та короткострокових фінансових інвестицій підприємства до короткострокових зобов’язань, грн.:
Гк + Кв
Кабс.л = -------------,
∑к.з.
де: Гк – грошові кошти;
Гв – короткострокові інвестиції;
∑к.з – сума короткострокових зобов’язань.
Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта 0,25-0,35. Якщо його значення менше ніж 0,2, підприємство вважається неплатоспроможним.
Показники стану й ефективності використання оборотних коштів узагальнимо в табл. ... .
В усіх цих формулах бере участь показник суми оборотних коштів, який складається з оборотних коштів у виробничих запасах, оборотних коштів у виробництві, готової продукції, коштів і коштів у розрахунках. Отже,
Фоб = Фз.р + Фн.в + Фг.п + Фн.н,
де: Фз.р – запас ресурсів;
Фн.в – незавершене виробництво;
Фг.п – запас готової продукції на складі;
Фн.н – ненормовані оборотні кошти (готова продукція відвантажена).
Проведення аналізу оборотного капіталу за вказаною схемою включає п’ять етапів:
1. На першому етапі аналізують динаміку загального обсягу оборотних активів, що використовуються підприємством: темпи зміни середньої їх суми в порівнянні з темпами зміни обсягу реалізації продукції та середньої суми всіх
Показники стану й ефективності використання оборотних коштів
|
№ nop. |
Показник |
Визначення |
Економічна суть |
|
1 |
Наявність оборотних коштів |
(Вк+ В)-(Фос+ПК) |
Характеризує величину власних обо-ротних коштів |
|
а) нестача |
Фп < Н |
Перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю |
|
|
б) надлишок |
Фп > Н |
Перевищення фактичної наявності оборотних коштів над нормативом |
|
|
2 |
Коефіцієнт реальної вартості оборотних кошті у майні підприємства |
Фп / М |
Відображує частку вартості оборотних коштів у загальній вартості майна підприємства |
|
3 |
Оборотність |
Фоб. Т/Вр |
Характеризує час, за який оборотні кошти здійснюють один оборот |
|
4 |
Коефіцієнт обороту |
Вр/Фоб |
Характеризує кількість оборотів за період, що аналізується |
|
5 |
Коефіцієнт завантаження |
Фоб/Вр |
Показує, скільки оборотних коштів авансовано в 1 грн. реалізованої про-дукції |
|
6 |
Прибутковість |
П/Фоб |
Характеризує, скільки прибутку припа-дає на 1 грн. оборотних коштів |
|
7 |
Рентабельність |
П. 100%/Фоб |
Визначає ступінь використання оборот-них коштів |
активів; динаміку частки оборотних активів у загальній сумі активів підприємства.
2. На другому етапі аналізують динаміку складу оборотних активів підприємства в розрізі основних їх видів – запасів сировини, матеріалів та напівфабрикатів, запасів готової продукції, дебіторської заборгованості, залишку грошових активів. У процесі цього етапу аналізу розраховують та вивчають темпи зміни суми кожного з цих видів оборотних активів порівняно з темпами зміни обсягу виробництва та реалізації продукції, розглядають динаміку частки основних видів оборотних активів у загальній сумі. Аналіз складу оборотних активів підприємства за окремими видами дає змогу оцінити рівень їх ліквідності.
3. На третьому етапі вивчають оборотність окремих видів оборотних активів та загальної їх суми. Цей аналіз проводять з використанням показників – коефіцієнта оборотності та періоду обороту оборотних активів. У процесі аналізу встановлюють загальну тривалість та структуру операційного, виробничого та фінансового циклів підприємства, досліджують основні чинники, які визначають тривалість цих циклів.
Ро.к = Rв.р. Коб . 100%,
де: Ро.к – рентабельність оборотних коштів;
Rв.р – рентабельність виручки від реалізації;
Коб – коефіцієнт оборотності.
5. На п’ятому етапі аналізу розглядають склад основних джерел фінансування оборотних активів – динаміку їх суми та частку в загальному обсязі фінансових ресурсів, що інвестовані в ці активи, визначають рівень фінансового ризику, який генерується структурою джерел фінансування оборотних активів, яка склалась.
Аналіз оборотних коштів підприємства і джерел їх формування
Джерелами формування майна підприємства можуть бути як власні, так і залучені кошти.
Власні кошти мають забезпечувати майнову та оперативну самостійність підприємства, необхідну для рентабельної його діяльності.
Залучені кошти в джерелах формування оборотних активів у сучасних умовах набувають важливого значення та покривають тимчасову додаткову потребу підприємства в коштах.
До залучених джерел формування оборотних активів відносять короткострокові позики та кредити банку, інвестиційний податковий кредит і рідше довгострокові позики і кредити банку.
Переважна частина оборотних активів покривається за рахунок позикового капіталу, що відповідає правилам фінансування. Вони визначають принципи, за якими підприємство має мобілізувати фінансовий капітал для покриття потреби у фінансових ресурсах. Підприємство при дотриманні правил фінансування забезпечує собі стабільну ліквідність та платоспроможність.
Золоте правило фінансування потребує реалізації двох умов, що виражають його зміст:
Довгострокові активи. Короткострокові активи
1. ------------------------------- ≤ 1; 2. --------------------------------- ≥ 1.
Довгострокові пасиви Короткострокові пасиви
У зазначений період цих умов на підприємстві дотримуються.
При дослідженні джерел формування майна виходять із таких правил, що потребують не тільки паралельності строків фінансування, а й дотримання певних співвідношень між окремими статтями пасивів та активів. Для цього мають бути виконані дві умови:
а) основні засоби мають фінансуватися за рахунок власного капіталу та довгострокових позик;
б) довгострокові капіталовкладення мають фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви мають використовуватися не тільки для фінансування основних фондів, а й для довгострокових оборотних активів (наприклад, оборотні засоби, авансовані у стратегічні запаси сировини тощо).
У фінансовому аналізі розрізняють чотири види стратегій фінансування оборотних активів: ідеальну, агресивну, консервативну, компромісну.
İдальна стратегічна модель означає, що поточні активи за своєю величиною дорівнюють короткостроковим зобов’язанням. На практиці така модель практично не зустрічається.
Агресивна стратегічна модель означає, що довгострокові пасиви виступають джерелом покриття необоротних активів і тієї мінімальної частини поточних активів, які необхідні для проведення господарської діяльності (системної частини поточних активів). Варіаційна частина поточних активів покривається повністю кредиторською заборгованістю.
Консервативна стратегічна модель передбачає, що і системна, і варіаційна частини поточних активів покриваються довгостроковими пасивами.
Компромісна стратегічна модель є найбільш реальною. У цьому випадку необоротні активи, системна частина поточних активів і половина варіаційної частини поточних активів покриваються довгостроковими пасивами.
Поєднання стратегій управління оборотними активами та джерел їх фінансування формує комплексну політику управління оборотним капіталом. Вона може бути консервативною, помірною або агресивною.
Аналіз стану виробничих запасів на підприємстві
На виробничі результати і фінансовий стан підприємства має значний вплив якість виробничих запасів. Запаси повинні бути оптимальними.
Накопичення великих запасів свідчить про спад ділової активності підприємства. Великі понадпланові запаси призводять до заморожування оборотного капіталу, уповільнення його оборотності. Крім того, виникають проблеми з ліквідністю, зростають складські витрати, що негативно впливає на кінцеві результати діяльності.
Водночас нестача виробничих запасів також негативно впливає на фінансовий стан підприємства, оскільки зростають ціни за терміновість постачання, зменшується виробництво продукції у зв’язку з його перервним характером, зростають ціни на сировинні ресурси, що призводить до зменшення величини прибутку. Тому кожне підприємство має прагнути до того, щоб виробництво вчасно і в повному обсязі не тільки забезпечувалося всіма необхідними ресурсами, а й щоб ці ресурси не залежувались на складах.
Завдання фінансових менеджерів підприємства полягає в тому, щоб знайти оптимальне співвідношення між надмірно великими запасами, які спроможні привести до фінансових труднощів, та надмірно малими запасами, небезпечними для стабільного виробництва.
Основними завданнями аналізу й контролю стану запасів є:
забезпечення та підтримання ліквідності й поточної платоспроможності підприємства;
забезпечення витрат виробництва через їх зменшення на створення та зберігання запасів;
зменшення витрат робочого часу та простою обладнання через нестачу виробничих запасів;
запобігання псуванню, розкраданню та безконтрольному використанню запасів.
Поставлені завдання можна реалізувати за виконання такої аналітичної роботи:
При прямому методі розрахунку нормативів застосовують два показники:
- одноденні витрати (потреба споживання підприємством), що визначається згідно з кошторисом витрат за квартал, рік;
- норматив запасу в днях.
Аналіз стану виробничих запасів підприємства необхідно розпочинати з вивчення динаміки та перевірки відповідності фактичних залишків їх плановій потребі.
Ефективність використання виробничих запасів досліджують за допомогою показників оборотності.
Швидкість обороту виробничих запасів визначають за формулою:
Собівартість реалізованої продукції
Оборотність виробничих запасів = ------------------------------------------------
Середня величина виробничих запасів
Строк збереження запасів обчислюють за формулою:
Строк збереження Середня величина виробничих запасів . Тривалість періоду
виробничих запасів = ----------------------------------------------------------------------------
Собівартість реалізованої продукції
Для оперативного управління запасами проводять більш докладний аналіз їх обороту за кожним їх видом.
Період обороту запасів (сировини і матеріалів) дорівнює часу зберігання їх на складі від моменту отримання до передачі у виробництво. Чим менший цей період, тим менший за всіх рівних умов виробничо-комерційний цикл:
Період Середнє сальдо по рахунках сировини і матеріалів . Тривалість періоду
обороту = ------------------------------------------------------------------------------------------.
сировини і Сума кредитових оборотів по рахунках сировини і матеріалів
матеріалів
На підприємстві значну частку в поточних активах займає готова продукція. Тривалість знаходження капіталу в готовій продукції дорівнює часу зберігання готової продукції на складах від моменту її отримання з виробництва до відвантаження покупцям:
Тривалість
обороту Середнє сальдо по рахунку ”Готова продукція” . Тривалість періоду
готової = ------------------------------------------------------------------------------------
продукції Сума кредитових оборотів по рахунку ”Готова продукція”
Оцінити стан незавершеного виробництва на підприємстві можна за допомогою визначення тривалості виробничого циклу. Тривалість виробничого циклу дорівнює часу, протягом якого із сировини виробляється готова продукція:
Тривалість Середні залишки незавершеного виробництва . Тривалість періоду
виробничого = --------------------------------------------------------------------------------------
циклу Собівартість виробленої продукції
Ефективність управління використанням виробничих запасів можна оцінити за допомогою суми коштів додатково вивільнених з обороту чи додатково залучених в оборот для забезпечення виробничої діяльності підприємства.
Суму коштів, додатково вивільнених з обороту, можна визначити за формулою:
Δ СО = (ві - во) . т1
де: ві, во – оборотність запасів у звітному та базисному періодах;
т1 – одноденний фактичний оборот у звітному періоді.
Δ СО = (1,15-1,02) . 14 183 / 360 = 18,91 тис. грн.
Оцінка стану дебіторської заборгованості
Аналіз стану дебіторської та кредиторської заборгованості має велике значення, їх розмір має значний вплив на фінансовий стан підприємств. Небезпечним є стрімке накопичення взаємних валових боргів між підприємствами, які призводять до необґрунтованого банкрутства багатьох підприємств.
Оскільки кредиторська заборгованість одного економічного суб’єкта є дебіторською іншого, то алгебраїчна сума кредиторської та дебіторської заборгованості для всієї економіки могла б дорівнювати нулю. Однак на підприємствах України кредиторська заборгованість є більшою за дебіторську. Основними причинами цього є:
кредиторська заборгованість оцінюється за повною ринковою ціною, тоді як дебіторська – за витратами;
до суми кредиторської заборгованості включено заборгованість перед бюджетом, державними цільовими фондами та з виплати заробітної плати.
Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності визначаються П(С)БО 10 ”Дебіторська заборгованість”. Дебіторською заборгованістю вважають суму заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Уся дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову й поточну. Відповідно до п. 6 П(С)БО 10 у разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування.
Довгострокова дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка не виникає у ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.
Поточна дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка не виникає у ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, щодо якої існує невпевненість у її погашенні боржником, називається сумнівним боргом. Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість у її неповерненні боржником або за якою минув строк позовної давності, - це безнадійна дебіторська заборгованість.
Для аналізу дебіторської заборгованості розраховують коефіцієнт відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, який дорівнює відношенню суми дебіторської заборгованості за певний період до загальної суми оборотних активів підприємства. Коефіцієнт розраховують у динаміці.
Проаналізуємо середній період інкасації дебіторської заборгованості та кількість оборотів дебіторської заборгованості за визначений період.|
Середній період інкасації дебіторської заборгованості обчислюють як відношення середнього залишку дебіторської заборгованості в періоді, що аналізується, до одноденної виручки від реалізації в цьому періоді.
Кількість оборотів дебіторської заборгованості характеризує швидкість обороту інвестованих у неї коштів протягом визначеного періоду і визначається як відношення загальної суми виручки від реалізації за період до середнього залишку дебіторської заборгованості за період, що аналізується.
Відповідно до облікової політики підприємства нормальною вважають дебіторську заборгованість зі строком погашення до 3-х міс, а зі строком погашення більше від 3-х міс. – простроченою. Коефіцієнт простроченої заборгованості розраховують як суму - дебіторської заборгованості, несплаченої в строк, до загальної суми дебіторської заборгованості підприємства.
Середній ”вік” простроченої дебіторської заборгованості визначають як відношення середнього залишку дебіторської за боргованості, неоплаченої в строк у період, що аналізується, до суми одноденного обороту по реалізації в цьому періоді.
Досить показовим при аналізі дебіторської заборгованості є порівняння наявного рівня заборгованості покупців з оптимальним її розміром.
Оптимальний розмір дебіторської заборгованості визначають за формулою:
Од.з = (ОР . Кс/ц . (Сп.о + СПП) / 360,
де: ОР – плановий обсяг реалізації продукції з наданням комерційного кредиту;
Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції;
Сп.о – середній період обороту дебіторської заборгованості в минулому періоді;
СПП – середній період прострочення платежів.
У результаті проведеного аналізу можна зробити висновок про тенденції до поліпшення політики управління дебіторською заборгованістю на підприємстві. Свідченням цьому є розраховані коефіцієнти:
На підприємстві потрібно формувати резерв сумнівних боргів, вести їх облік, оскільки прострочена понад 1 рік дебіторська заборгованість може перетворитись на безнадійну, якщо керівництво підприємства не вживе заходів, спрямованих на її стягнення.
Підвищенню якості дебіторської заборгованості на підприємстві сприятиме також використання векселів при розрахунках з покупцями.
Проведений аналіз свідчить про можливість підвищення ефективності політики управління дебіторською заборгованістю на підприємстві та необхідність здійснення постійного аналізу.
Аналіз руху грошових коштів підприємства
Рух грошових коштів являє собою вхідні та вихідні грошові потоки в процесі операційної (основної), інвестиційної та фінансової діяльності суб’єкта господарювання.
Для того, щоб гроші працювали на підприємство, потрібно пускати їх в оборот з метою отримання прибутку, тобто:
розширювати власне виробництво;
інвестувати в прибуткові проекти інших суб’єктів господарювання з метою отримання вигідних відсотків;
зменшувати величину кредиторської заборгованості з метою скорочення витрат по обслуговуванню боргу;
оновлювати основні фонди, придбавати нові технології тощо.
Збільшення або зменшення залишків готівки на рахунках у банку зумовлюється рівнем незбалансованості грошових потоків, тобто вхідних і вихідних потоків грошових коштів. Перевищення вхідних грошових потоків над вихідними збільшує залишок вільної грошової готівки, і навпаки, перевищення вихідних грошових потоків над вхідними призводить до нестачі грошових коштів та збільшення потреби в кредиті:
Середній залишок грошових коштів
Коефіцієнт участі грошових активів = ----------------------------------------------- Середня сума оборотного капіталу
У процесі аналізу руху грошових коштів потрібно вивчати динаміку залишків готівки на рахунках у банку, період надходження капіталу в даному виді активів (період обороту грошових коштів) та кількість оборотів середнього залишку грошових коштів (оборотність грошових коштів).
Період обороту грошових коштів визначають так:
Період обороту Середні залишки грошових коштів . Тривалість періоду
грошових коштів = ------------------------------------------------------------------------
Сума кредитових оборотів по рахунках грошових коштів
Кількість оборотів середнього залишку грошових коштів (оборотність грошових коштів) обчислюють за формулою:
Кількість оборотів Загальна сума по обороту від реалізації продукції
грошових коштів = ------------------------------------------------------------------
Середній залишок грошових коштів
Для визначення оборотності грошових коштів можна використати таку формулу:
Оборотність Загальний видаток грошових коштів у періоді, що аналізується
грошових коштів = --------------------------------------------------------------------------------
Середній залишок грошових коштів
Використання останньої формули, на наш погляд, дасть більш точний результат, оскільки загальний видаток грошових коштів – це кредитовий оборот по рахунку ”Розрахунки в національній валюті” за період, а загальна сума обороту від реалізації в бухгалтерському обліку відображує не тільки кошти, які фактично і отримані за реалізовану продукцію, а й дебіторську заборгованість за відвантажену, але не оплачену продукцію.
АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВА
Теоретичні основи методології здійснення аналізу
Постійний – це та частина капіталу, яка перетворюється в засоби виробництва і в процесі виробництва не змінює своєї величини.
Змінний – це та частина капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змінює свою величину (зростає).
Поділ капіталу на постійний і змінний дає змогу з’ясувати, що постійний капітал виступає лише як передумова для створення й збільшення вартості. Створює і збільшує вартість тільки жива робоча сила, яка своєю конкретною працею переносить стару вартість, а абстрактною працею не лише відтворює вартість робочої сили, а й створює додаткову вартість.
Оскільки капітал постійно перебуває в русі, всі його три частини (грошова, виробнича та товарна) здійснюють кругообіг. Безперервний рух капіталу у сферах виробництва й обігу, послідовне повторення стадій кругообігу перетворюють його в оборот капіталу.
У зв’язку з тим, що різні частини капіталу обертаються з різною швидкістю, майно підприємства поділяють на майно довгострокового користування, яке перебуває в обороті більш як один рік, і майно, яке використовується протягом одного циклу і повністю переносить свою вартість на знов створену продукцію. Таке майно перебуває в обороті не більше від одного року. Іншими словами, весь капітал підприємства поділяється на основний і оборотний.
Чим більше співвідношення між основним і оборотним капіталом на користь останнього, чим коротші виробничі цикли, тим швидше може обертатись капітал.
Так, за джерелами формування капітал поділяють на власний і позиковий.
Власний капітал підприємства визначається вартістю його чистих активів, яку розраховують як різницю між вартістю майна підприємства та його зобов’язаннями. Власний капітал складається зі статутного, додаткового та резервного капіталу, нерозподіленого прибутку.
Позиковий капітал – це частка вартості майна підприємства, сформованого за рахунок зобов’язань, які в майбутньому мають бути погашені. До складу позикового капіталу входять довго- та короткострокові зобов’язання.
Аналіз наявності, складу і динаміки джерел формування майна
Поряд з аналізом структури активів для оцінки фінансового стану підприємства необхідним є аналіз структури пасивів, тобто джерел власних і позикових коштів, вкладених у майно. Співвідношення цих джерел визначає перспективи розвитку суб’єкта господарювання.
При аналізі джерел фінансових ресурсів, їх динаміки та структури слід мати на увазі, що оцінка структури джерел здійснюється як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами бухгалтерської інформації. Відповідно до цього існують різні підходи до аналізу.
Внутрішній аналіз структури джерел майна пов’язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. Основними критеріями вибору виступають ступінь ризику, ціна того чи іншого джерела фінансування, умови залучення позикових коштів, строки сплати боргу, можливі напрями використання тощо.
Власний капітал складається з двох складових: інвестованого капіталу, тобто капіталу, вкладеного власниками в підприємство, та накопиченого, тобто створеного на підприємстві крім того, що був спочатку авансований власниками.
İнвестований капітал включає номінальну вартість простих та привілейованих акцій, а також додатково сплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. Перша складова інвестованого капіталу відображена в балансі підприємства статутним капіталом, друга – додатковим капіталом (у частині отриманого емісійного доходу).
Накопичений капітал знаходить своє відображення у вигляді статей, які виникають у результаті розподілу чистого прибутку (резервний капітал, нерозпо-
ділений прибуток, фонд накопичення)1.
Залежно від ступеня строковості позикові кошти поділяють на довгострокові та короткострокові.
До довгострокових зобов’язань належать усі форми функціонуючого на підприємстві позикового капіталу зі строком його використання більше від одного року.
До короткострокових зобов’язань відносять усі форми залученого на позиковій основі капіталу зі строком його використання до одного року.
Важливе значення в аналізі структури джерел коштів має оцінка раціональності (співвідношення власних і позикових коштів.)
Фінансування діючого підприємства за рахунок власного капіталу здійснюється, по-перше, через реінвестування прибутку і, по-друге, через збільшення капіталу підприємства (випуск нових цінних паперів).
Якщо в процесі своєї виробничо-господарської діяльності підприємство в основному орієнтується на власні джерела, це приводить до зміцнення його стабільності та підвищення фінансової незалежності. Для банків та інших інвесторів така ситуація є більш надійною, оскільки виключає фінансовий ризик неповернення боргів. Разом з тим підприємства, що обрали таку стратегію фінансування, мають невисокий рівень дохідності, оскільки ефективність використання позикових коштів у більшості випадків більш висока, ніж власних.
Якщо головним джерелом фінансування на підприємстві є позикові кошти, то виникає загроза різкого зменшення джерел фінансування в наступному періоді, причому як позикових, так і власних.
Нарешті, оскільки величина зобов’язань і строки їх погашення наперед відомі, можна більш точно здійснювати фінансове планування грошових потоків.
Отже, усі ці моменти мають бути враховані у фінансовому аналізі при оцінці раціональності структури пасивів2.
––––––––––––––––
1Ефимова О. В. Финансовый анализ.- М.: Бухгалтерский учет. – 1999. – С. 66-67.
2 Там само. – С. 80-82.
До основних показників, що характеризують структуру капіталу, відносять коефіцієнт незалежності, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансування. їх розраховують за наведеними нижче формулами.
1. Коефіцієнт незалежності:
ВК
КН = -------,
∑ К
де: ВК – класний капітал;
∑К – загальний капітал (валюта балансу).
Цей коефіцієнт розраховують як інвестори, так і кредитори підприємства, оскільки він характеризує частку коштів, вкладених власниками в загальну вартість майна підприємства. Теоретично вважається, що якщо коефіцієнт незалежності більший або дорівнює 50%, то ризик кредиторів мінімальний: продавши половину майна, сформованого за рахунок власних коштів, підприємство зможе погасити свої боргові зобов’язання. Слід наголосити, що таке положення не може розглядатися як загальне правило. Воно потребує уточнення і врахування специфіки діяльності підприємства, його галузевої незалежності та впливу інших факторів.
2. Коефіцієнт фінансової стійкості:
ВК+ДПК
КФС = ---------------,
∑ К
де: ДПК – довгострокові позикові кошти.
Значення коефіцієнта відображує частку довгострокових пасивів у складі сукупного капіталу, тобто тих джерел фінансування, які підприємство може використовувати у своїй діяльності тривалий час.
3. Коефіцієнт фінансування:
ВК
КФ = -------,
ПК
де: ПК – позиковий капітал.
Коефіцієнт показує, яка частина діяльності підприємства фінансується за рахунок власних, а яка – за рахунок позикових коштів. Ситуація, при якій величина коефіцієнта фінансування менша за одиницю (більша частка майна підприємства сформована за рахунок позикових коштів), може свідчити про загрозу платоспроможності і перешкоджати отриманню кредитів.
Продовжує аналіз структури джерел фінансування оцінки факторів, що впливають на співвідношення власних і позикових коштів відповідно, на фінансову стійкість підприємства. До числа важливих факторів, що обумовлені внутрішніми умовами роботи суб’єкта господарювання, відносять:
1 Спосіб розміщення джерел коштів в активах підприємства. У цьому проявляється нерозривний зв’язок пасивної та активної частини балансу.
У процесі оцінки цього фактора перевіряють співвідношення:
необоротних активів і джерел їх формування;
оборотних активів і джерел їх формування;
запасів і джерел їх формування.
Перевірка відбувається на основі балансової моделі з урахуванням загального правила забезпечення фінансової стійкості:
НА + ОА = ВК + ДЗ + КЗ,
де: НА – необоротні активи; ОА – оборотні активи; ВК – власний капітал; ДЗ – довгострокові зобов’язання; КЗ – короткострокові зобов’язання.
2. Швидкість одного обороту коштів. Підприємство, швидкість обороту коштів у якого вища, може мати більшу частку позикових джерел у сукупних пасивах без загрози для власної х платоспроможності і без збільшення ризику для кредиторів.
3. Співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і строку погашення кредиторської заборгованості Чим більший період виробничо-комерційний цикл обслуговується капіталом кредитора, тим менша частка власного капіталу може бути у підприємства.
Необхідну підприємству (теоретичну) величину власного капіталу визначають виходячи з прямої пропорційної залежності, яка існує між критичним обсягом реалізації та власним капіталом і виражається таким співвідношенням:
ВКТ Vрк
--------- = ------
П Vр
де: П – сукупні пасиви;
ВКТ – теоретична величина власного капіталу;
Vрк – критичний обсяг реалізації;
Vр – фактичний обсяг реалізації за період.
Звідси теоретична величина власного капіталу становитиме:
П .Vрк
ВКТ- = ----------
Vр
До складу власного капіталу відносять:
1. Статутний капітал, який характеризує початкову суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування активів на початку його створення.
2. Додатковий капітал являє собою приріст вартості майна підприємства в результаті його дооцінки відповідно до встановленого порядку, безоплатного отримання майна в процесі здійснення капітальних вкладень, отриманого емісійного доходу1.
3. Резервний капітал формується згідно із встановленим законом порядком за рахунок прибутку підприємства і має суворо цільове призначення. Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу, що призначена для внутрішнього страхування господарської діяльності підприємства.
4. Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємства, отриманого в попередньому періоді та не використаного на споживання власниками і персоналом.
Позиковий капітал, який використовують суб’єкти господарювання, харак-
––––––––––––––
1 Селезнева Н.Н., Ионова А.Ф. Финансовый анализ: Учеб. пособие. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – С. 318.
теризує в сукупності обсяг його фінансових зобов’язань. Такі фінансові зобов’язання в сучасній господарській практиці за строковістю погашення диференціюються так:
1) довгострокові фінансові зобов’язання, до яких належать усі форми функціонуючого на підприємстві капіталу зі строком його використання більш як
один рік. Основними формами цих зобов’язань є довгострокові кредити банку та довгострокові позикові кошти;
2) короткострокові фінансові зобов’язання, до яких відносять усі форми позикового капіталу зі строком його використання до одного року.
Окремо вивчають середню тривалість використання кредиторської заборгованості в обороті підприємства, її розраховують за формулою:
Д . Кр.З
ТКр.З = ----------
С/В
де: Д – кількість днів досліджуваного періоду;
Кр.З – середні залишки кредиторської заборгованості;
С/В – повна собівартість виробництва.
Аналіз рентабельності капіталу
Коефіцієнти рентабельності капіталу характеризують його здатність генерувати необхідний прибуток у процесі господарського використання та визначають загальну ефективність формування капіталу підприємства. Для здійснення оцінки використовують такі основні показники:
коефіцієнт рентабельності інвестованого капіталу;
коефіцієнт рентабельності власного капіталу.
Перший показник характеризує рівень валового прибутку, що генерується сукупним капіталом підприємства. Його розраховують за формулою:
ВП
РİК= --------,
∑К
де: ВП – загальна сума валового прибутку;
∑К – величина інвестованого (загального) капіталу.
Другий показник характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в підприємство і визначається за формулою:
ЧП
РВК= -------,
ВК
де: ЧП – загальна величина чистого прибутку1.
ВК – величина власного капіталу.
Неважко помітити, що рентабельність власного капіталу та рентабельність сукупного капіталу тісно пов’язані між собою: |
ЧП ∑К ЧП ∑К
РВК= ------- . ------ = ------ . ----- .
ВК ∑К ∑К ВК
Розширити факторну модель рентабельності власного капіталу можна за рахунок розкладу на складові частини показника рентабельності сукупного капіталу, тобто
ЧП Vp ∑К ЧП Vp ∑К
РВК= ------- . ------ ------= ----- . ----- . -----
∑К Vp ВК Vp ∑К ВК
ЧП
Перший фактор – рентабельність продажу -------- характеризує ефектив-
Vp
ність управління витратами і ціновою політикою підприємства.
Vp
Другий фактор – коефіцієнт оборотності капіталу ------ відображає інтен-
∑К
сивність його використання та ділову активність підприємства.
∑К
Третій фактор – фінансова структура підприємства ------- проявляє обрану
ВК
підприємством політику в галузі фінансування. Чим вищий його рівень, тим вищий ступінь ризику банкрутства підприємства, але разом з тим вища дохідність власного капіталу.
Розглянемо взаємозв’язок між рентабельністю власного капіталу й названи-
–––––––––––––
1 Бланк И.А. Управление формированием капитала. – С. 111-112.
ми коефіцієнтами.
Для того щоб привести алгоритм розрахунку цих трьох показників у залежність від одних величин, здійснимо деякі перетворення:
1. Коефіцієнт поточної ліквідності розраховується за формулою:
ОА
Кп.л. = ----
КП
де: ОА – оборотні активи;
КП – короткострокові пасиви.
Враховуючи його орієнтовне нормативне значення (1,5-2,0), запишемо:
ОА
Кп.л. = ------ = 2(1,5);
КП
ОА = 2(1,5)КП.
2. Рентабельність власного капіталу:
ЧП
РВК= -------,
ВК
ВК = ОА + НА-КП-ДЗ,
де: НА – необоротні активи;
ДЗ – довгострокові зобов’язання.
Тоді вихідна формула набуде такого вигляду:
ЧП
РВК= ----------------------------,
ОА + НА – КП – ДЗ
Якщо врахувати результати попередніх перетворень (ОА = 2(1,5)КП), то
ЧП
РВК= ----------------------,
КП + НА – ДЗ
3. Коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними коштами:
ВОК
Кз= ----------,
ОА
де: ВОК – власні оборотні кошти.
Враховуючи алгоритм розрахунку величини власних оборотних коштів:
ВОК = ОА-КП.
Для того щоб кількісно визначити, на скільки відсотків підвищиться рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позикового, використовують модель ефекту фінансового важеля:
ПК
ЕФВ = (РİК(1-Коп) - СВ). -------,
ВК
де: РİК(1-Коп) – рентабельність інвестованого капіталу після сплати податків;
Коп – коефіцієнт оподаткування (відношення суми податків до величини валового прибутку);
СВ – ставка відсотка за кредит (відношення величини загальної суми витрат, пов’язаних з обслуговуванням боргів, до їх середньорічної суми).
Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:
1) різниці між рентабельністю інвестованого капіталу та ставкою відсотків за кредит
[РİК(1-Коп) - СВ];
2) плеча фінансового важеля ЗК/ВК.
Оцінка вартості капіталу
Загальну суму коштів, яку необхідно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, називають ціною капіталу. Її величина, або вартість капіталу, певною мірою визначається наявними у підприємства можливостями вибору джерел фінансування.
Така оцінка на підприємстві поступово здійснюється в кілька етапів:
оцінка вартості власного капіталу;
оцінка вартості позикового капіталу;
оцінка середньозваженої ціни капіталу.
Перший підхід полягає в тому, що вартість власного капіталу визначається поточною вартістю дивідендів, які акціонери або отримують, або очікують отримати від підприємства. Логіка концепції полягає в тому, що явні або очікувані витрати чистого прибутку у вигляді дивідендів розглядаються як плата за власний капітал.
У зарубіжній практиці для розрахунку вартості власного капіталу таким способом використовують формулу:
Прогноз дивіденду на акцію
Цак = ------------------------------------------
Поточна ринкова ціна акції
Включення у формулу прогнозного значення очікуваного темпу зростання дивідендів дає змогу уточнити розрахунок:
Прогноз дивіденду на акцію Очікуваний темп
Цак = ------------------------------------------ . зростання дивідендів ’
Поточна ринкова ціна акції
Однак використання цих формул у вітчизняній практиці ускладнюється відсутністю стабільної інвестиційної та дивідендної політики, стабільного рівня очікуваного чистого прибутку та деяких інших умов.
Тому спрощеним варіантом розрахунку є така формула визначення ціни власного капіталу:
Дивіденди, сплачені у звітному періоді
Цак = ------------------------------------------------------- .
Середня величина власного капіталу
На цьому припущенні ґрунтується другий підхід – дохідний, який передбачає включення повного розміру прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.
У зарубіжній практиці одним зі способів практичної реалізації такого підходу є використання формули:
Очікуваний прибуток на акцію
Цак = ---------------------------------------------- .
Поточна ринкова ціна акції
Проблеми використання формули пов’язані з надійністю прогнозу очікуваного чистого прибутку і, власне, існуванням ринкової вартості акцій.
Варіантом розрахунку ціни власного капіталу в межах цього підходу є такий спрощений спосіб:
Чистий прибуток
Цак = -------------------------- .
Власний капітал
Так само, як і при дивідендному підході, аналітику необхідно обирати між історичним і прогнозним значенням показників, що беруть участь у визначенні ціни власного капіталу.
Третій підхід передбачає встановлення нормальної ринкової дохідності акцій, скоригованої залежно від ступеня ризику. Для використання цього підходу необхідна інформація про оцінку рівня дохідності вільних від ризику цінних паперів, оцінку рівня дохідності цінних паперів, середніх за ступенем ризику, характеристику величини ризику. Останнім параметром виступає коефіцієнт ß, який визначає величину систематичного ризику, тобто ризику, що виникає у результаті коливань дохідності на ринку цінних паперів.
При цьому підході використовують формулу:
R = Rj + ß (Rm - Rf),
де: Rj – ставка дохідності за безризиковими вкладеннями;
Rm - середньорічний рівень дохідності звичайних акцій;
ß – коефіцієнт ”бета”.
Складова ß (Rm – Rf) являє собою коригування на ризик у порівнянні з дохідністю вкладень, вільних від ризику.
АНАЛІЗ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ
Поняття, види і значення грошових потоків для підприємства
На сьогодні в Україні під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Однак, на наш погляд, більш змістовним та точним визначенням цієї категорії є таке, за яким грошовий потік являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат грошових коштів, що генеруються господарською діяльністю підприємства [4].
1. Грошовий потік від операційної діяльності характеризується витрачанням грошових кошів, пов’язаних зі сплатою рахунків постачальників та підрядників, виплатою заробітної плати, відрахуванням до бюджету та внесками в державні цільові фонди, сплатою відсотків за кредити і позики; іншими виплатами, які забезпечують здійснення операційної діяльності.
Грошовий потік від фінансової діяльності складається насамперед з надходжень від випуску акцій, залучення банківських кредитів і позик. Вибуття коштів у зв’язку з фінансовою діяльністю включає виплату дивідендів та повернення позик і кредитів.
Грошовий потік від інвестиційної діяльності охоплює придбання (створення) та реалізацію майна довгострокового використання.
Пріоритетний потік – це виплати комерційного характеру, необхідні для нормального стану діяльності, які є пріоритетними відносно інших виплат.
Дискреційний потік охоплює виплати чи надходження коштів, які не є обов’язковими, тобто за необхідності їх можна відкласти.
Фінансовим потоком уважають надходження й виплати коштів, пов’язані зі змінами довгострокового капіталу. Він включає надходження від емісії акцій чи отримання кредитів, виплати основної суми боргу (якщо ці виплати не розглядалися як пріоритетні), викуп компанією власних акцій або погашення інших довгострокових фінансових інструментів.
1) Грошовий потік по підприємству в цілому. Це найбільш агрегований вид грошового потоку, який акумулює всі види грошових потоків, що обслуговують господарський процес підприємства у цілому;
грошовий потік по окремих видах господарської діяльності підприємства. Цей вид грошового потоку характеризує результат диференціації сукупного грошового потоку підприємства в розрізі окремих видів його господарської діяльності;
грошовий потік по окремих структурних підрозділах підприємства. Така диференціація грошового потоку підприємства визначає його як самостійний об’єкт управління в системі організаційно-господарської побудови підприємства;
грошовий потік по окремих господарських операціях.
За методом визначення об’єму грошові потоки поділяють на:
валовий грошовий потік, який характеризує всю сукупність надходжень і витрат грошових коштів у період часу, що розглядається в розрізі окремих його інтервалів;
чистий грошовий потік, який характеризує різницю між позитивними і негативними грошовими потоками (між надходженням та витрачанням грошових коштів). Чистий грошовий потік є важливим результатом фінансової діяльності підприємства, що визначає фінансову рівновагу і темпи зростання його ринкової вартості.
За рівнем достатності обсягу виділяють:
надлишковий грошовий потік – це грошовий потік, при якому надходження коштів суттєво перевищують реальну потребу підприємства в цілеспрямованому їх витрачанні;
дефіцитний грошовий потік – це такий грошовий потік, при якому надходження коштів значно нижчі за потреби підприємства в них.
За безперервністю формування розрізняють:
регулярний грошовий потік, який характеризує надходження або витрачання коштів по окремих господарських операціях, яке здійснюється постійно. Характер регулярних носить більшість видів грошових потоків від операційної діяльності, потоки, що пов’язані з обслуговуванням фінансового кредиту і реалізацією довгострокових інвестиційних проектів;
дискретний грошовий потік, що характеризує надходження або витрачання грошових коштів, пов’язаних зі здійсненням одиничних господарських операцій. До цього виду потоку можна віднести одноразове витрачання грошових коштів, що пов’язані з придбанням підприємством цілісного майнового комплексу, купівлею ліцензій тощо.
За напрямом руху грошових коштів виділяють:
1) позитивний грошовий потік, який характеризує сукупність надходжень грошових коштів на підприємство від усіх видів господарських операцій;
2) негативний грошовий потік, який характеризує сукупність виплат грошових коштів підприємством у процесі здійснення його виробничо-господарської діяльності.
Розрахунок тривалості фінансового циклу
Таку оцінку здійснюють за допомогою показника тривалості фінансового циклу, який характеризує середню тривалість між відпливом грошових коштів у зв’язку зі здійсненням поточної виробничої діяльності та їх припливом як результатом виробничо-господарської діяльності1.
Безумовно, операційний і фінансовий цикли пов’язані, але описують різні сторони процесу функціонування підприємства як суб’єкта господарювання. На основі схеми нескладно визначити алгоритм розрахунку тривалості циклу:
Тф = Ов.з + Од.з-Ок.з,
де: Ов.з – оборотність коштів, утілених у виробничі запаси;
Од.з – оборотність дебіторської заборгованості;
Ок.з – оборотність кредиторської заборгованості.
Для реалізації окресленого кола завдань розглянемо алгоритм розрахунку періоду погашення (інкасації) дебіторської заборгованості, який визначають за формулою:
––––––––––––––
1 Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. – М.: Финансы и статистика, 2002. – С. 473.
Т . ДЗ
Пд.з = ----------,
Vp
де: Т – тривалість періоду, що аналізується;
ДЗ – середня величина дебіторської заборгованості;
Vр – виручка від реалізації продукції.
З формули видно, що величина ДЗ перебуває в прямій залежності з показником Пд.з, а обсяг реалізації – у зворотній.
Це означає, що досягти скорочення періоду інкасації дебіторської заборгованості можна або за рахунок збільшення виручки від реалізації, або зменшенням величини дебіторської заборгованості.
Умови розрахунків обираються так, щоб, з одного боку, рання сплата була привабливою для покупців, а з другого – доцільною для продавців. У зв’язку з цим виникає необхідність оцінки можливості надання знижки при достроковій оплаті.
Розмір та умови надання знижки встановлюються з урахуванням:
темпів інфляції;
середньорічної ставки відсотка за кредит;
норми прибутку.
Розглянемо техніку аналізу. В умовах інфляції падіння купівельної спроможності грошей за період характеризується коефіцієнтом Кц, який є оберненим до індексу цін. Якщо зазначена договором сума до отримання становить S, а динаміка цін характеризується індексом Iц, то реальна сума грошей
S
з урахуванням їх купівельної спроможності в момент сплати буде: —
Iц,
Для того щоб визначити їх загальну величину, потрібно також урахувати втрати, що несе підприємство від надання знижок. Для цього використовують формулу:
Кз
----- . Vп.к. rз,
Мв
де: Кз – кількість днів, протягом яких діє знижка;
Мв – максимальна відстрочка платежу;
Кц.к – обсяг продажу товару в кредит;
rз – розмір знижки.
Другий фактор, що впливає на тривалість фінансового циклу, - оборотність виробничих запасів, яку розраховують за формулою:
Т . ВЗ
Ов.з = ----------,
Св
де: Т – тривалість періоду, що аналізується;
ВЗ – середня величина запасів;
Св – собівартість реалізованої продукції.
Наведений алгоритм розрахунку вказує на те, що основними заходами, завдяки яким можна скоротити період обороту виробничих запасів (Ов.з) є зниження собівартості продукції та зменшення залишків запасів.
Meтоди оцінки руху грошових коштів
Аналіз грошових потоків підприємства передбачає визначення таких основних структурних елементів1:
цілей і завдань аналізу;
сукупності синтетичних і аналітичних показників та їх взаємозв’язків;
факторів, що впливають на зміну показників;
конкретних методів аналізу;
джерел інформації.
Головною метою аналізу руху грошових коштів є оцінка спроможності підприємства заробляти грошові кошти в розмірі і в строки, необхідні для здійснення запланованих витрат.
Сформульована основна мета фінансового аналізу в процесі управління грошовими коштами може бути досягнута завдяки вирішенню таких завдань:
––––––––––––
1. Див. Кірейцев Г.Г, Виговська Н.Г., Петрук О.М. Фінансовий менеджмент. – Житомир, 2002.
1. Визначення обсягів і джерел грошових коштів, що надходять на підприємство. У процесі здійснення такого напряму аналізу доцільно зупинитися на розгляді таких питань:
чи не відбулося надходження грошових коштів за рахунок збільшення короткострокових зобов’язань, які потребують погашення в майбутньому;
чи не збільшився акціонерний капітал за рахунок додаткової емісії акцій;
чи не було розпродажу майна (основних засобів, виробничих запасів);
чи скорочуються запаси матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, готової продукції на складі.
2. Дослідження основних напрямів використання грошових коштів.
У цьому зв’язку слід проаналізувати питання:
3. Оцінка причин дефіциту грошових коштів Такими причинами можуть бути:
4. Аналіз достатності власних коштів для здійснення інвестиційної діяльності. Джерелами грошових коштів для інвестиційної діяльності підприємства можуть бути надходження у формі амортизаційних відрахувань та чистого прибутку, доходи безпосередньо від інвестиційної діяльності, надходження за рахунок джерел довгострокового фінансування (емісія акції та корпоративних облігацій, довгострокові кредити та позики).
5. Оцінка причин невідповідності величини грошових коштів сумі отриманого прибутку. При аналізі фінансового стану підприємства необхідно розрізняти, що прибуток за звітний період і грошові кошти, отримані підприємством протягом періоду, - не одне й те саме.
Основні причини розбіжності між величиною грошових коштів і сумою отриманого прибутку.
1. Прибуток (збитки), що відображується у Звіті про фінансові результати, формується відповідно до принципів бухгалтерського обліку, згідно з яким доходи і витрати визнаються в тому обліковому періоді, в якому вони були нараховані (незалежно від реального руху грошових коштів):
а) облік реалізованої продукції на момент її відвантаження (виставлення розрахункових документів покупцям), пов’язаний із розбіжністю величини відвантаження і надходження грошових коштів від покупців. Причина такої розбіжності – зміни залишків дебіторської заборгованості;
б) наявність витрат, що відносяться до майбутніх періодів, призводить до того, що реальна сума платежів відрізняється від собівартості продукції, в яку, як відомо, включаються витрати тільки звітного періоду;
в) наявність відкладних платежів, тобто нарахованих, але не здійснених у звітному періоді витрат збільшує собівартість продукції на ці витрати, але відтоку грошових коштів не відбувається;
г) поділ витрат на капітальні та поточні. Якщо поточні витрати безпосередньо відносяться на собівартість реалізованої продукції, то капітальні відшкодовуються протягом тривалого періоду часу через амортизаційні відрахування. Проте саме капітальні витрати супроводжуються більш значним відтоком грошових коштів.
Джерелом збільшення грошових коштів не обов’язково є прибуток (наприклад, притік грошових коштів може бути забезпечений за рахунок їх залучення на позиковій основі), так само як відтік грошових коштів часто не пов’язаний зі зменшенням фінансового результату.
Придбання активів довгострокового характеру і пов’язаний з цим відтік грошових коштів не впливає на величину прибутку, а їх реалізація змінює сукупний фінансовий результат на суму результату від цієї операції.
На величину фінансових результатів впливають витрати, які не супроводжуються відтоком грошових коштів (наприклад, амортизаційні відрахування).
На розбіжність фінансового результату та величини грошових коштів безпосередній вплив мають зміни в складі оборотного капіталу.
Діяльність підприємства, що накопичує запаси товарно-матеріальних цінностей, неминуче супроводжується відтоком грошових коштів; але до того моменту, поки запаси не будуть відпущені у виробництво, величина фінансового результату не зміниться. Отже, збільшення залишків по статтях оборотних активів призводить до додаткового відтоку грошових коштів, а скорочення – до їх притоку.
6. Відплив грошових коштів пов’язаний із закупкою товарно-матеріальних цінностей і визначається характером розрахунків із кредиторами. Наявність кредиторської заборгованості дає змогу підприємству використовувати запаси, які ще не сплачені. Відповідно чим більше період погашення кредиторської заборгованості, тим більша сума несплачених запасів перебуває в обороті підприємства і тим вагомішою є розбіжність між обсягом матеріальних цінностей, відпущених у виробництво (собівартість peaлізованої продукції), і розміром платежів кредиторам1.
Логіка аналізу руху грошових коштів полягає в тому, щоб визначити залишок грошових коштів на початок і кінець періоду за видами діяльності, а також їх надходження та напрями використання.
При аналізі руху грошових коштів використовують методи вертикального і горизонтального аналізу.
Фінансова інформація про рух грошових коштів може бути використана для розрахунку аналітичних показників. У практиці фінансового аналізу використовують групу показників платоспроможності, які розраховують як відношення надходжень і платежів. Такі показники можуть застосовуватися як до грошових потоків від певних видів діяльності, так і до грошових потоків підприємства в цілому.
Базова формула розрахунку показника має такий вигляд:
Гн
Кпл = ----,
Гв
де: Кпл – коефіцієнт платоспроможності;
Гн – грошові надходження за період;
Гв – грошові витрати.
Визначення цього коефіцієнта потрібне для того, що показати, наскільки в разі несприятливих умов можуть бути скорочені надходження грошових коштів без загрози необхідним розрахункам2.
Очевидно, що значення Кпл, не має бути меншим за одиницю.
–––––––––––
1 Див. Ефимова О.В. Финансовый анализ. – М., Бухгалтерский учет, 1999.
2 Там само. – 600 с.
У противному разі можна говорити про те, що поточних надходжень недостатньо для здійснення поточних платежів і підприємство здійснює їх за рахунок залишку грошових коштів на початок періоду.
У цьому зв’язку слід зазначити, що однією з основних умов стабільного фінансового стану підприємства є надходження грошових коштів, що забезпечує
покриття його поточних зобов’язань. Відсутність такого мінімально необхідного запасу грошових коштів свідчить про фінансові труднощі підприємства.
Наступним показником, що вказує на виникнення фінансових ускладнень, є тенденція до скорочення частки грошових коштів у складі оборотних активів підприємства при зростаючому обсязі його поточних зобов’язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення грошових коштів і найбільш термінових зобов’язань (строк яких закінчується в поточному місяці) може надати точну інформацію про надлишок (нестачу) грошових коштів на підприємстві.
Іншим методом оцінки достатності грошових коштів є визначення тривалості періоду їх обороту. З цією метою використовують таке співвідношення:
ГК . Т
Тоб = ----------,
Ог.к.
де: Тоб – тривалість періоду обороту;
ГК – середні залишки грошових коштів;
Т – тривалість періоду, що аналізується (рік, квартал);
Ог.к – оборот грошових коштів за період.
Для розрахунку середніх залишків грошових коштів використовують внутрішні облікові дані про величину залишків на початок і кінець періоду (наприклад, місяць) на рахунках грошових коштів. З цією метою використовують формулу:
ГК1 ГКп
----- + ГК2 + ГК3 + ...------
2 2
ГК = -----------------------------------,
n - 1
де: ГКп – залишки грошових коштів на початок n-го місяця, тис. грн.;
n – кількість місяців у періоді.
Для аналізу зміни обороту грошових коштів протягом звітного періоду, з моменту надходжень грошей на поточний рахунок до моменту їх вибуття, складають аналітичну табл. 6.2.
Таблиця ....
Зміна тривалості обороту грошових коштів підприємства по місяцях
|
Місяць |
Залишки грошових коштів, грн. |
Оборот за місяць, грн. |
Період обороту, дні [(гр. 1 . 30): гр. 2] |
|
Січень Лютий Березень ... Грудень |
При використанні фінансової інформації про рух грошових коштів основним показником є результат зміни грошових коштів від поточної діяльності. По цьому показнику роблять висновки про спроможність підприємства генерувати грошові кошти в результаті своєї основної діяльності. Саме тому важливо відокремити грошові кошти, що створюються на підприємстві, від коштів, що залучаються у вигляді кредитів, додаткових внесків власників тощо.
Отже, аналіз руху грошових коштів значно доповнює методику оцінки платоспроможності та ліквідності і дає змогу реально оцінити фінансово-економічний стан суб’єкта господарювання. З цією метою використовують як прямий, так і непрямий методи оцінки руху грошових коштів.
Прямий метод ґрунтується на русі грошових коштів по рахунках підприємства. Переваги методу полягають у тому, що він дає змогу:
визначити основні джерела притоку і напрями відтоку грошових коштів;
робити оперативні висновки про достатність коштів для платежів за поточними зобов’язаннями;
встановлювати взаємозв’язок між обсягом реалізації продукції та грошовою виручкою за звітний період;
ідентифікувати статті, що формують найбільший притік і відтік грошових коштів;
використовувати отриману інформацію для прогнозування грошових потоків.
Розв’язати названі суперечності покликаний непрямий метод, який передбачає трансформацію чистого прибутку в суму грошових коштів.
Перевага непрямого методу при використанні в оперативному управлінні грошовими потоками полягає в тому, що він дає змогу встановити відповідність між фінансовим результатом та власними оборотними коштами. З його допомогою можна виявити найбільш проблемні місця в діяльності підприємства (накопичення іммобілізованих грошових коштів) та розробити шляхи виходу з критичної ситуації.
При застосуванні непрямого методу фінансовий результат перетворюється за допомогою низки коригувальних процедур у величину зміни грошових коштів за період (різниця сум на початок і кінець періоду). У методичних цілях необхідно виділити певну послідовність здійснення таких коригувань1.
На першому етапі встановлюють відповідність між фінансовим результатом і власним оборотним капіталом. Для цього усувають вплив на фінансовий результат:
операцій нарахування амортизації;
операцій, пов’язаних з вибуттям об’єктів довгострокових активів.
На другому етапі коригування встановлюють відповідність і змін власного оборотного капіталу і грошових коштів. У цьому зв’язку необхідно визначити, як зміни по кожній статті оборотного капіталу впливають на стан грошових коштів підприємства.
––––––––––––––
1. Ефимова О.В. Финансовый анализ.
Для того щоб оцінити реальний притік грошових коштів на підприємство від його покупців, розглянемо механізм відображення бухгалтерських операцій на прикладі рахунка ”Розрахунки з покупцями і замовниками”. Сальдо цього рахунка являє собою заборгованість покупців на початок (кінець) періоду, оборот за дебетом – виникнення (збільшення) заборгованості, оборот за кредитом – її погашення.
Очевидно, що рух грошових коштів виникає лише при операціях, що відображуються за кредитом рахунку (надходження грошових коштів). Як і для
будь-якого активного рахунка, для цього рахунка діє принцип визначення кінцевого сальдо за формулою:
С2 = С1 + Од – Ок,
де: С1, С2 – сальдо на початок і кінець періоду;
Од, Ок – обороти за дебетом і кредитом рахунка.
Тоді:
Ок = Од + С1 - С2 = Од - (С2 – С1).
Якщо протягом звітного періоду заборгованість покупців збільшується
(С2>С1), це вказує на те, що притік коштів на підприємство був нижчим за зафіксований у Звіті про фінансовий результат на величину різниці кінцевого і початкового залишків, тобто ця різниця має бути вилучена з величини чистого прибутку.
Очевидно, що зменшення дебіторської заборгованості приводить до збільшення реального притоку грошових коштів, а отже, у даному разі різниця між розмірами дебіторської заборгованості на початок і кінець періоду має бути додана до чистого прибутку.
Аналогічним буде механізм коригувань по рахунку ”Матеріали”. Господарські операції, що відображуються за дебітом цього рахунка, пов’язані з надходженням матеріальних цінностей на підприємство; оборот за кредитом рахунка характеризує їх вибуття (списання на виробництво і реалізацію). Отже, рух коштів пов’язаний з надходженням матеріальних цінностей (їх платою), а операції їх вибуття формують собівартість продукції. Тоді, використовуючи формулу:
Од = Ок + (С2 – С1),
можемо стверджувати, що якщо С2>С1, тобто відбувається збільшення запасів, то Од>Ок Це означає, що якщо протягом звітного періоду виробничі запаси збільшилися (наприклад, на 30 000 грн.), то реальний відтік грошових коштів буде на цю величину вищим, ніж сума витрат, відображених у собівартості продукції.
З цієї причини для підприємства прибуток є завищеним на 30 000 грн. і має бути зменшеним на цю величину.
У операцій, що відображуються на пасивних рахунках, механізм впливу на рух грошових коштів обернений.
На третьому етапі коригувальних процедур проводять додаткові операції, пов’язані з використанням чистого прибутку (штрафи, що сплачуються з чистого прибутку, дивіденди, виплати з фонду споживання тощо).
У зв’язку з тим, що рух грошових коштів, а також його результати (чистий грошовий потік) впливають на ліквідність та платоспроможність підприємства, у межах ретроспективного аналізу поряд з класичними його завданнями доцільно здійснити аналіз:
ліквідності та платоспроможності;
втрат у грошовому потоці внаслідок непродуманої політики стосовно дебіторів;
внутрішніх ресурсів підвищення платоспроможності;
шляхів підвищення ліквідності балансу підприємства
На першому етапі ретроспективного аналізу розглядають динаміку обсягу формування позитивного грошового потоку підприємства в розрізі окремих джерел.
На другому етапі вивчають динаміку обсягів формування негативного грошового потоку підприємства, а також структуру цього потоку за напрямами розподілу грошових коштів.
На третьому етапі розглядають збалансованість позитивного і негативного грошових потоків, а також вивчають динаміку показника чистого грошового потоку як найважливішого показника фінансової діяльності підприємства та індикатора рівня збалансованості його грошових потоків у цілому.
Одним із аспектів аналізу, що здійснюється на цьому етапі, є визначення достатності чистого грошового потоку, що генерується підприємством, з позиції його потреб. У таких цілях використовують коефіцієнт достатності чистого грошового потоку, який розраховують за формулою:
Чг.п
КД = ------------------,
БЗ + ΔЗ + Д
де Чг.п – сума чистого грошового потоку підприємства в період, що розглядається;
БЗ – сума виплат основного боргу за довго- та короткостроковими кредитами і позиками підприємства;
ΔЗ – сума приросту запасів товарно-матеріальних цінностей у складі оборотних активів підприємства;
Д – сума дивідендів (процентів), що сплачені власникам підприємства (акціонерам) на вкладений капітал (акції).
З метою усунення впливу господарських циклів розрахунок коефіцієнта достатності чистого грошового потоку підприємства рекомендується здійснювати за три останніх роки.
На четвертому етапі аналізу досліджують синхронність формування позитивного і негативного грошових потоків у розріз окремих інтервалів звітного періоду, розглядають динаміку залишків грошових активів підприємства, що відображує рівень цієї синхронності та забезпечує абсолютну платоспроможність. У процесі дослідження синхронності формування різних видів грошових потоків розраховують коефіцієнт ліквідності грошового потоку підприємств:
ГПв.п – (ГК1 – ГК0)
Лг.п = --------------------------,
ГПв.н
де: Лг.п – коефіцієнт ліквідності грошового потоку підприємства;
ГПв.п, ГПв.н – відповідно сума валового позитивного і негативного грошових потоків;
ГК1 – ГК0 – сума залишку грошових активів підприємства на кінець і початок періоду.
На п’ятому етапі аналізу визначають ефективність грошових потоків підприємства. Узагальнюючим показником такої оцінки виступає коефіцієнт ефективності грошового потоку підприємства, який розраховують за формулою:
Чг.п
Кс.ф = ------,
ГПв.н
Певне уявлення про рівень ефективності грошового потоку дає змогу отримати коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку:
Ч.г.п – Д
Кр.= -----------,
ΔIр + ΔIф
де: ΔIр, ΔIф – сума приросту реальних і довгострокових фінансових інвестицій.
Наведені узагальнюючі показники можуть бути доповнені коефіцієнтом рентабельності використання середнього залишку грошових активів у короткострокових фінансових вкладеннях та коефіцієнтом рентабельності використання середнього залишку накопичених інвестиційних ресурсів у довгострокових фінансових вкладеннях тощо.
Дані такого аналізу дають змогу:
визначити привабливість підприємства для інвестицій та надати інвесторам інформацію при достатність коштів для фінансування його виробничо-господарської діяльності;
переконати потенційних кредиторів у достатності коштів для розрахунків за зобов’язаннями;
надати вичерпну інформацію акціонерам та аудиторам, відображуючи динаміку руху коштів протягом періодів;
розглянути можливості оплати підприємством непередбачених фінансових зобов’язань;
виявити резерви оптимізації грошових потоків.
Необхідність в організації підприємства оперативного аналізу грошових потоків пов’язана з низкою вихідних передумов. Головна з них – це важливість коштів у процесі забезпечення стабільного функціонування підприємства та необхідність вирішення питань з управління грошовими потоками в оперативному режимі.
Зазначений аналіз передбачає реалізацію таких завдань:
аналіз поточної платоспроможності;
аналіз резервів підтримання поточної платоспроможності;
аналіз використання тимчасово вільних грошових активів;
аналіз оборотності грошових коштів.
Одним із найважливіших завдань оперативного аналізу грошових потоків, безумовно, є пошук резервів прискорення оборотності грошових активів. До класичних резервів, управління якими можна здійснювати в оперативному режимі, слід віднести:
відмову від утворення дебіторської заборгованості;
прискорення інкасації коштів, у результаті чого скорочується залишок грошових активів у касі;
скорочення розрахунків готівкою (готівкові розрахунки збільшують залишок у касі і скорочують строк користування власними грошовими активами на період проходження платіжних документів постачальника).
Необхідність в організації стратегічного аналізу грошових потоків зумовлена передусім тим, що отримання приросту грошових коштів є важливою перспективною метою будь-якого підприємства та запорукою його виживання у ринкових умовах. У зв’язку з цим аналіз здійснюється з метою досягнення платоспроможності підприємства у заданому перспективному періоді через раціоналізацію грошових потоків у часі за їх величиною та структурою.
При формуванні завдань стратегічного аналізу грошових потоків пропонується виходити з необхідності вирішення двох класів управлінських проблем:
Оцінка оптимального рівня грошових коштів
Одна з таких моделей належить В. Баумолю. Вона ґрунтується на положенні, що управління коштами, як і товарними запасами, передбачає сукупні витрати, пов’язані з підтриманням певного їх рівня на рахунку, які умовно можна поділити на дві групи.
Математичний алгоритм розрахунку оптимального розміру залишку грошових коштів відповідно до моделі Баумоля має такий вигляд:
2 . Вк . Пг.к
ГКопт = √ ----------------,
Вз
де: Пг.к – планова потреба в грошових коштах;
Вк – витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів;
Вз – рівень витрат доходів при забезпеченні грошових коштів (середня ставка відсотка по короткострокових фінансових вкладеннях).
ГКопт
Середній запас грошових коштів становить -------
2
Модель Баумоля є простою і достатньою мірою, прийнятною для підприємств, грошові витрати яких стабільні й прогнозовані. Насправді таке трапляється рідко; залишок коштів на поточному рахунку змінюється випадково, причому можливі значні коливання.
Модель, розроблена Міллером і Орром, являє собою компроміс між простотою та реальністю. Побудова моделі ґрунтується на процесі Бернулі (стохастичному процесі), в якому надходження і витрачання грошей від періоду до періоду є незалежними випадковими подіями.
Реалізація моделі здійснюється в кілька етапів.
Встановлюють мінімальну величину грошових коштів (ГКmin), яку доцільно постійно мати на поточному рахунку. (Вона визначається експертним шляхом виходячи із середньої потреби підприємства в оплаті рахунків, можливих вимог банку тощо).
За статистичними даними визначають варіації щоденного надходження коштів на поточний рахунок (δ2).
Визначають витрати по зберіганню коштів (Вз) на поточному рахунку (зазвичай їх приймають в сумі ставки щомісячного доходу по короткострокових цінних паперах) та витрати по взаємній трансформації грошових коштів і цінних паперів (Вт) (ця величина постійна).
Розраховують розмах варіації залишку грошових коштів на поточному рахунку за формулою:
3 . ВТ . δ2
РВ = З. 3√ -------------,
4 . Вз
5. Розраховують верхню межу грошових коштів на поточному рахунку (ГКmin), при перевищенні якої необхідно частину грошових коштів конвертувати в короткострокові цінні папери:
ГКmin = ГКmin + Рв.
6. Визначають точку повернення (Тп) – величину залишку грошових коштів на поточному рахунку, до якої необхідно повернутися у випадку, якщо фактичний залишок коштів на рахунку (ГКmin ,ГКmax)1:
Рв
Tп = ГКmin + -----.
З
––––––––––––––
1.Ковалев В.В. Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 1998. – С. 360.
Визначення вартості грошей у часі
Відомо, що гроші – це особливий товар, який можна обмінювати на будь-які інші товари без обмежень. Крім того, гроші – це еквівалент вартості всіх інших товарів, оскільки саме за допомогою грошей у вигляді фіксованої їх кількості вимірюється вартість будь-якого товару.
Однак самі гроші мають вартість. Причому грошова одиниця, яка є сьогодні, і грошова одиниця, яка очікується до одержання через деякий час, не є рівноцінними: мати певну суму грошей сьогодні завжди краще, ніж мати її завтра (принцип діє незалежно від зміни загального рівня цін). Це пояснюється впливом трьох основних факторів (рис. ...).
|
ФАКТОРИ |
|
Інфляція |
Ризик |
Оборот |
Рис. ... Фактори, що впливають на зміну вартості грошей у часі
Інфляція – явище, властиве практично будь-якій економіці, j наслідком якого є знецінення грошей.
Ризик неодержання очікуваної суми також є достатньо очевидною причиною.
Оборот коштів – фактор, який полягає в тому, що кошти, як і будь-який актив, повинні з часом генерувати дохід за ставкою, яка задовольняє власника.
У будь-якому разі вартість однієї й тієї самої суми грошей сьогодні завжди є більшою, ніж завтра, оскільки вимірювання вартості грошей ґрунтується на можливості їх використання протягом певного періоду часу.
Саме на основі розрахунку вартості використання грошей протягом певного періоду часу ґрунтуються концепції майбутньої та теперішньої їх вартості, алгоритм визначення якої полягає в такому.
Найпростішим видом фінансової угоди є одноразове надання в борг певної суми РV з умовою, що через деякий час t буде повернена більша сума FV. Як відомо, результативність подібної угоди може бути охарактеризована двояко: або за допомогою абсолютного показника – FV – PV або розрахунком певного відносного показника. Абсолютні показники частіше за все не підходять для подібної оцінки у зв’язку з їх незрівнянністю в просторово-часовому аспекті. Тому використовують спеціальний коефіцієнт – ставку. Цей показник розраховують відношенням приросту вихідної суми до базисної величини, якою можуть бути PV або FV. Отже, ставку обчислюють за формулою:
FV - PV
rt = -------------.
PV
У фінансових розрахунках такий показник має назву ”відсоткова ставка”, ”відсоток”, ”ставка відсотку”, ”норма прибутку”; він являє собою виражене у відсотках відношення суми нарахованого за певний інтервал доходу до суми, що є на початок даного інтервалу.
FV - PV
dt = -------------.
FV
Визначену так відсоткову ставку називають обліковою, або дисконтом. Цей показник розраховують як відношення суми доходу, що виплачується за певний інтервал, до величини нарощеної суми, одержаної по закінченні цього інтервалу.
Очевидно, що обидві ставки взаємозв’язані, тобто знаючи один показник, можна розрахувати інший:
dt rt
rt = ------, або dt =-----
1-dt 1+rt
У будь-якій простій фінансовій угоді завжди присутні три величини, дві з яких задані, а одна є шуканою.
Процес, в якому задані вихідна сума і відсоткова ставка, у фінансових розрахунках має назву нарощення. Процес, в якому задані очікувана в майбутньому до отримання сума і коефіцієнт дисконтування, називають процесом дисконтування У першому випадку йдеться про рух грошових потоків від сучасного до майбутнього, у другому – про рух від майбутнього до сучасного
Відомі дві основні схеми нарахування відсотків: проста і складна.
Схема нарахування простих відсотків припускає незмінність бази, з якої відбувається нарахування. Якщо на початку року інвестор розміщує на рахунку в банку суму Р під відсоток r, то через n років вкладник одержить:
Pn = P + P . r + ... + P . r = P(1+rn)
Якщо простий відсоток нараховують протягом періоду, який менший за рік, то попередня формула трансформується в таку:
t
Pn =Р . 1 + r----- .
360
При нарахуванні складних відсотків черговий річний дохід визначають не з вихідної величини інвестованого капіталу, а із загальної суми, яка включає також раніше нараховані, але незатребувані інвестором відсотки. У цьому разі відбувається капіталізація відсотків у міру їх нарахування.
Відповідно до ідеології нарахування складних відсотків у кінці першого року розмір інвестованого капіталу дорівнюватиме: P1 = P + P . r = P . (1 + r);
у кінці другого: P2 = P1 + P1 . r = P1 . (1 + r) = P. (1 + r)2; у кінці n-го року:
Pn = P (1 + r)n.
Використання в розрахунках складних відсотків у разі багаторазового його нарахування більш логічно, оскільки в цьому випадку капітал, що генерує доходи, постійно зростає. При застосуванні простого відсотка доходи в міру їх нарахування доцільно знімати для споживання або використання в інших інвестиційних проектах чи поточній діяльності.
Формула складних відсотків є однією з базових формул у фінансових розрахунках, тому для зручності користування значення множника FM1(r, n), що називається мультиплікатором і забезпечує нарощення вартості, табульовані для різних значень r і n. Тоді формула алгоритму нарощення за схемою складних відсотків матиме такий вигляд:
Pп = P1 . FM1(r, n),
де: FM1(r, n) = (1 +r)n – мультиплікатор.
Економічний зміст множника FM(r, n) полягає в тому, що він показує, чому буде дорівнювати одна грошова одиниця через n періодів при заданій відсотковій ставці r.
Оцінюючи доцільність фінансових вкладень у той чи інший вид бізнесу, виходять з того, що визначають прибутковість цих і вкладень. Завдання зводиться до того, щоб порівняти інвестиції, які підприємець має зробити сьогодні, із грошових надходжень, які він отримає в майбутньому. Тобто виникає необхідність порівняння сум грошей у різні моменти часу. Для цього їх приводять до одного часового знаменника – до теперішнього часу.
Основна ідея цієї процедури полягає в тому, щоб оцінити і майбутні грошові надходження з позиції поточного моменту, тобто визначити величину суми Р, яка в майбутньому має становити задану величину Рn. У цьому випадку буде відповідати поточній (теперішній, приведеній) вартості Pn.
Теперішня вартість – грошова вартість майбутніх доходів на теперішній час. Розрахунки теперішньої вартості здійснюють за допомогою дисконтування.
Дисконтування – це зведення економічних показників різних років до порівняльного в часі виду. Дисконтування здійснюють за допомогою формули:
Pn
P =----------- = Pn . FM2 (r, n) .
(1 + r)n
де: Pn – майбутня вартість;
Р – поточна вартість;
1
----------- - коефіцієнт дисконтування.
(1 + r)n
Значення коефіцієнта дисконтування табульовані, а його економічний зміст полягає в тому, що він відображує теперішню ціну однієї грошової одиниці майбутнього, тобто чому з позиції поточного моменту дорівнюватиме одна грошова одиниця, що циркулює у сфері бізнесу n періодів з моменту розрахунку.
АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ
ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Економічна сутність ліквідності та платоспроможності підприємства
З позиції фінансової діяльності будь-якому підприємству доводиться вирішувати такі завдання:
підтримання спроможності своєчасно відповідати за своїми поточними фінансовими зобов’язаннями;
забезпечення фінансування в необхідних обсягах.
Ці завдання формуються з позиції коротко- та довгострокової перспектив.
Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які в загальному вигляді характеризують його спроможність своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки за короткостроковими зобов’язаннями перед контрагентами1.
Незважаючи на те, що на практиці поняття ліквідності та платоспроможності тісно взаємозв’язані, вони не є тотожними. Ліквідність у загальному розумінні означає здатність цінностей перетворюватися в грошові кошти. Вона характеризується наявністю в підприємства ліквідних засобів у формі залишку грошей у касі, грошових коштів на рахунках у банку та тих елементів оборотних активів, що легко реалізуються.
Ступінь ліквідності визначається тривалістю часового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротший період, тим вища ліквідність цього виду активів.
У зв’язку з цим ліквідність необхідно розглядати:
1) як час, необхідний для продажу активів;
2) як суму, одержану від продажу активу.
–––––––––––
1 Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 5-е изд. / Г.В. Савицкая. – Минск: Новое знание, 2001. – С. 303
Платоспроможність підприємства характеризується його можливістю і здатністю своєчасно й повністю виконувати свої фінансові зобов’язання перед
внутрішніми та зовнішніми партнерами, а також державою1.
Основними ознаками платоспроможності є:
а) наявність у достатньому обсязі коштів на поточному рахунку;
б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості2.
Оцінка платоспроможності необхідна не тільки для підприємства з метою аналізу й прогнозування його подальшої фінансової діяльності, а й для його зовнішніх партнерів і потенційних інвесторів. Як правило, досліджують поточну і перспективну платоспроможність.
Поточна платоспроможність характеризує поточний стан розрахунків на підприємстві та аналізується на основі даних про його фінансові потоки: приток грошових коштів має забезпечити покриття поточних зобов’язань господарюючого суб’єкта.
Перспективна платоспроможність визначає можливість підприємства у майбутньому розраховуватися за своїми короткостроковими боргами і досліджується переважно за допомогою показників ліквідності. Саме від рівня ліквідності залежить як перспективна, так і поточна платоспроможність. Отже, ліквідність і платоспроможність не тотожні, хоча й дуже близькі поняття, причому ліквідність є більш місткою категорією, ніж платоспроможність.
Взаємозв’язок між платоспроможністю та ліквідністю підприємства, ліквідністю балансу і ліквідністю активів показано на рис. ...
Ліквідність балансу виражається в ступені покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошову готівку відповідає строку погашення платіжних зобов’язань. Ліквідність балансу досягається встановленням рівності між зобов’язаннями підприємства та його активами3.
____________________________
1Ефимова О.В. Финансовый анализ. – С. 86..
2 Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – С. 305.
3Ковалев В.В. Финансовый анализ: Методы и процедуры.–М.: Финансы и статистика, 2001.– С. 636.
|
4. Платоспроможність |
|
3. Ліквідність підприємства |
|
2. Ліквідність балансу |
|
1. Ліквідність активів |
Рис.... Взаємозв’язок між показниками ліквідності
та платоспроможності
Ліквідність підприємства характеризує наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов’язань навіть з порушенням строків погашення, які передбачені контрактом1.
У зв’язку з цим вважаємо, що найбільш точним є визначення, коли під ліквідністю розуміють мобільність активів, їх спроможність (у разі потреби і за короткий проміжок часу) перетворюватися з натурально-речовинної форми в грошову.
Виходячи з викладеного можна дати таке визначення: ”ліквідність підприємства” – це мобільність підприємства, його спроможність (при виникненні будь-яких обставин) за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел оперативно вишукувати резерви платіжних коштів, необхідних для погашення боргів, і постійно, на будь-який момент часу, підтримувати рівновагу між обсягами і строками перетворення активів у грошові кошти та обсягами і строками погашення зобов’язань.
Основною ознакою ліквідності є формальне перевищення (у вартісній оцінці) оборотних активів над короткостроковими пасивами.
При визначенні рівня ліквідності недостатнім є лише порівняння величини поточних активів з величиною поточних пасивів. На практиці іноді виникає ситуація, коли поточні активи перевищують за величиною короткострокові пасиви, показники ліквідності характеризують фінансовий стан як задовільний,
––––––––––
1 Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – С. 304.
проте така оцінка вважається помилковою, оскільки в оборотних активах значну частку займають неліквіди та прострочена дебіторська заборгованість.
До неліквідів, як правило, відносять залежані виробничі запаси, споживчі властивості яких роблять неможливим їх використання в технологічному процесі, готову продукцію, що не користується попитом, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів1.
Отже, можна зробити висновок, що від структури оборотних активів за ступенем ліквідності залежить платоспроможність підприємства.
Неплатоспроможність може бути випадковою, тимчасовою, хронічною або тривалою. Тому, аналізуючи стан платоспроможності підприємства, необхідно розглянути причини фінансової скрути, частоту її виникнення та тривалість прострочених боргів.
Аналіз показників ліквідності та платоспроможності
Як уже зазначалося, підприємство може бути ліквідним у більшому або меншому ступені, оскільки до складу активів входять різнорідні їх елементи, серед яких є як ті, що легко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються для погашення зовнішньої заборгованості.
За ступенем ліквідності статті активів умовно можна розподілити на чотири групи:
Перша група (A1) – це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.
Друга група (А2) – активи, що швидко реалізуються.
Третя група (А3) – це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво.
Четверта група (А4) – це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові вкладення, незавершене бу-
–––––––––
1 Ковальов В.В., Волкова О.Н. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – М., 2000. – С. 28.
дівництво1,2.
Оскільки в складі короткострокових пасивів можна виділити зобов’язання різного ступеня строковості, то одним зі способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву.
У зв’язку з цим усі зобов’язання підприємства залежно від строковості їх погашення поділяють на чотири групи:
Перша група (П1) – найбільш строкові зобов’язання (кредиторська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).
Друга група (П2) – середньострокові зобов’язання (короткострокові кредити банку).
Третя група (П3) – довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банку та позики).
Четверта група (П4) – власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства1.
Схематично процедура порівняння статей активів з відповідними статтями пасивів подана на рис. ...)3.
Баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо: А1 ≥ П1; А2 ≥ П2; А3 ≥ П3;
А4 ≤ П4.
При цьому, якщо виконуються перші три обов’язкові умови ліквідності
А1 ≥ П1; А2 ≥ П2;А3 ≥ П3, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то виконується і остання нерівність А4 < П4, яка має балансуючий характер та підтверджує наявність у суб’єкта господарювання власних оборотних коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.
Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсу-
_______________
1Ковалев В. В. Финансовый анализ: Методы и процедуры. – С. 638-639.
2 Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – С. 310.
3Ковалев В. В. Финансовый анализ: Методы и процедуры. – С. 638-639.
ється їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація за вартісною величиною. Однак у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому, якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою буде відрізнятися від абсолютної.
Зіставлення найбільш ліквідних активів і тих їх елементів, що швидко реалізуються, з найбільш строковими зобов’язаннями і короткостроковими пасивами дає змогу оцінити поточну ліквідність. Порівняння активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов’язаннями відображує перспективну ліквідність.
Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність підприємства в найближчий до моменту проведення аналізу час.
Перспективна ліквідність являє собою прогноз платоспроможності на основі зіставлення надходжень і платежів1.
Так, до групи активів з мінімальним ступенем ризику відносять грошові кошти і короткострокові цінні папери, що легко реалізуються.
Активи з малим ступенем ризику – це дебіторська заборгованість підприємств з нормальним фінансовим станом, запаси (крім залежаних), готова продукція, що користується попитом.
До групи активів із середнім ступенем ризику належать незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.
Високий ступінь ризику мають такі елементи оборотних активів, як сумнівна дебіторська заборгованість, запаси готової продукції, яка не користується попитом, залежані запаси, інші неліквіди2.
Узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття), який визначається співвідношенням усіх поточних активів
_________________
1Ефимова О.В. Финансовый анализ. – С. 88.
2 Ковальов В.В., Волкова О.Н. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – С. 50.
до поточних зобов’язань і характеризує достатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань:
ОА
Кп.л = -------,
КП
де: ОА – оборотні активи; КП — короткострокові пасиви.
В економічній літературі наводиться теоретичне значення коефіцієнта поточної ліквідності – від 1,5 до 2.
Дисконтована вартість поточних активів дає відповідь на запитання про теперішню вартість активів з урахуванням можливих строків їх продажу для перетворення на гроші, а дисконтова на вартість короткострокових пасивів – про теперішню їх вартість з урахуванням строків виконання всіх короткострокових зобов’язань підприємства. Для розрахунку коефіцієнта поточної ліквідності запропоновано таку формулу:
ΣPV(ОА)I + Вп.л
Кп.л = ---------------------,
ΣPV(КП)j
де: PV(ОА)I – теперішня вартість активів підприємства з урахуванням строків можливої реалізації (перетворення на гроші);
PV(ОА)j – теперішня вартість короткострокових зобов’язань підприємства з урахуванням строків їх виконання;
Вп.л – ліквідна вартість низьколіквідних (неліквідних) поточних активів.
За своїм змістом, аналогічним коефіцієнту поточної ліквідності, є коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховують по більш вузькому колу оборотних активів, коли з їх загальної величини вилучають найменш ліквідну частку – р виробничі запаси за формулою:
ОФ - ВЗ
Кш.л = ------------,
КП
де: ВЗ – виробничі запаси.
Найбільш жорстким критерієм ліквідності є коефіцієнт абсолютної ліквідності, який визначається відношенням найбільш ліквідних активів (грошових коштів) до поточних зобов’язань:
ГК
Ка.л = -------,
КП
де ГК – грошові кошти.
При оцінці ліквідності та платоспроможності крім відносних використовують також абсолютні показники. Одним із основних показників є власні оборотні кошти. Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів (тобто активів, що мають оборотність менш як один рік). Він є розрахунковим показником і залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Величину власних оборотних коштів розраховують за формулою:
ВОК = ОА-КП.
Економічна інтерпретація показника полягає в тому, що він показує, яка сума оборотних коштів залишається в розпорядженні підприємства після розрахунків за короткостроковими зобов’язаннями. У практиці фінансового аналізу цей показник також називають чистими оборотними активами, робочим капіталом, функціонуючим капіталом.
Крім розглянутих вище фінансових показників визначається коефіцієнт, що характеризує ступінь забезпеченості поточної діяльності власними оборотними коштами. Його розраховують за формулою:
ВОК
Кз = --------.
ОА
Цей коефіцієнт показує, яка частка оборотних активів фінансується за рахунок коштів підприємства.
Наступним показником є маневреність власних оборотних коштів (функціонуючого капіталу), який характеризує частку власних оборотних коштів, яка знаходиться у формі грошових коштів, тобто коштів, що мають абсолютну ліквідність:
ГК
Мф.к = --------.
ВОК
Ще одним показником, який досліджується в процесі аналізу ліквідності та платоспроможності, є частка власних оборотних коштів у покритті запасів. Цей коефіцієнт являє собою поодинокий випадок попереднього показника, коли в знаменнику замість загальної величини оборотних активів залишається лише їх частина – запаси і витрати:
ВОК
Кп.з. = -------.
З
Показником, який також являє певний інтерес для аналітика, є коефіцієнт покриття запасів. Його розраховують як співвідношення величини ”нормальних” джерел покриття запасів до суми запасів.
До ”нормальних” відносять джерела, які можуть розглядатися як джерела покриття запасів. До них належать:
Певний науковий інтерес представляє французька методика оцінки платоспроможності. На основі дослідження 95 малих та середніх підприємств була розроблена модель, яка дає змогу оцінити ймовірність затримки платежів фірмою залежно від значення такого дискримінантного показника:
Q = -0,6У1 – 0,22У2 + 0,87У3 + 0,1У4 – 0,24У5,
Грошові кошти + Дебіторська заборгованість
де: У1 = ----------------------------------------------------------------;
Підсумок балансу
Власний капітал + Довгострокові пасиви
У2 = --------------------------------------------------------;
Підсумок балансу
Фінансові витрати
У3 = -----------------------------;
Виручка від реалізації
Витрати на персонал
У4 = ----------------------------------------;
Прибуток після оподаткування
Прибуток до сплати відсотків і податків
У5 = ---------------------------------------------------------;
Позиковий капітал
Імовірність затримки платежів, що мають різне значення показника Q, наведено в табл. ...
Таблиця ...
|
Зна-чення Q |
+0,21 |
+0,48 |
+0,002 |
-0,026 |
-0,0068 |
-0,087 |
-0,107 |
0,131 |
-0,164 |
|
|
Імовір-ність затримки плате-жів, % |
100 |
90 |
80 |
70 |
60 |
50 |
40 |
30 |
20 |
10 |
У вітчизняній практиці з метою прогнозування платоспроможності підприємства розраховують коефіцієнт відновлення (втрати) плато-спроможності:
п.л.
Кк.п. + 6(3) к.п. п.п.
------ (К п.л. - Кп.л.)
T
Кв.в. = -------------------------------,
н
К.п.л.
к.п. п.п.
де: К п.л. , Кп.л. – фактичний коефіцієнт поточної ліквідності відповідно на початок і кінець періоду;
н.
К п.л. – нормативний рівень коефіцієнта поточної ліквідності;
Т – тривалість звітного періоду, міс;
6(3) – період відновлення (втрати) платоспроможності, міс; за період відновлення платоспроможності прийнято 6 міс, період втрати – 3 міс.
Отже, алгоритм розрахунку коефіцієнта Кв.в. являє собою конструкцію, в чисельнику якої прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності, розраховано на перспективу, а в знаменнику – його нормативний рівень. Показник відображує наявність реальної можливості у підприємства відновлювати або втрачати платоспроможність протягом певного періоду.
Підставою для визнання структури балансу підприємства незадовільною, а підприємства – неплатоспроможним є виконання однієї з таких умов:
а) коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше ніж 2;
б) коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду менший за 0,1.
Якщо одна з названих умов не виконується, оцінюється можливість відновлення платоспроможності підприємства. Для цього визначають прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець так званого ”періоду відновлення платоспроможності”, що дорівнює 6 міс, і зіставляють його з нормативним рівнем. Якщо значення показника Кв.в не менше за 1, підприємство протягом і 6 міс. спроможне вийти на нормативний рівень коефіцієнта поточної І ліквідності та відновити свою платоспроможність. Якщо Кв.в.<1, то підприємство швидше за все не матиме такої можливості.
У разі відсутності підстав для визнання структури балансу незадовільною досліджують імовірність втрати підприємством платоспроможності.
Як комплексний індикатор фінансової стійкості деякі вчені пропонують таку комбінацію коефіцієнтів:
R1 = Виручка від реалізації / Середня вартість запасів;
R2 = Оборотні активи / Короткострокові пасиви;
R3 = Власний капітал / Позиковий капітал;
R4 = Прибуток звітного періоду / Підсумок балансу;
R5 = Прибуток звітного періоду / Виручка від реалізації.
Отже, формула для оцінки фінансової стійкості матиме вигляд:
N = 25Ri + 25Ri + 20Ri + 20Ri + 1025Ri,
1 2 3 4 5
Фактичне значення показника R1,
де: Rn= -------------------------------------------------
1 Нормативне значення цього показника
Нормативне значення коефіцієнтів установлюється підприємством самостійно і є для нього оптимальним.
Коефіцієнти 25, 25, 20, 20, 10 являють собою частку впливу кожного з факторів і пропонуються експертами.
Якщо N≥100, то фінансова ситуація на підприємстві вважається стабільною, якщо N<100, вона викликає занепокоєння. Чим суттєвіше відхилення від значення 100 в менший бік, тим складніша ситуація і вища ймовірність того, що в підприємства протягом короткострокового періоду виникнуть фінансові труднощі.
Політика управління оборотними коштами має забезпечити компроміс між:
а) витратами на підтримання оборотних активів у сумі, складі, структурі, які напевно гарантують відсутність збоїв у технологічному процесі;
б) доходами у зв’язку із безперебійною роботою підприємства;
в) втратами у зв’язку з ризиком втрати ліквідності та платоспроможності;
г) доходами від додаткового включення оборотних коштів у господарський процес.
Хоча не існує будь-яких однозначних універсальних алгоритмів розробки ефективної політики управління оборотними коштами, все-таки базові рекомендації в цьому напрямі відомі. Так, щодо:
виробничих запасів пропонується використання системи моделі, що оптимізують сукупні витрати по замовленню, доставці та зберіганню запасів, в основі якої закладено параметри, встановлені в плановому порядку або за допомогою експертних оцінок;
дебіторської заборгованості рекомендується застосування системи знижок за дострокову сплату відвантаженої продукції, що призводить до прискорення оборотності коштів у розрахунках;
грошових коштів передбачено застосування системи моделей, і призначених для аналізу, прогнозування та оптимізації грошових коштів1.
______________
1 Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – С. 319.
АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ
ТА СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Суть фінансової стабільності та стійкості
Запорукою виживання підприємств в умовах кризи та основою їх фінансово стійкого стану є фінансова стабільність.
Фінансова стабільність підприємства є однією із найважливіших характеристик фінансового стану підприємства і пов’язана з рівнем його залежності від кредиторів та інвесторів. За різних умов, у яких функціонує підприємство, останнє для досягнення фінансової стабільності проходить різні етапи. Так, в умовах кризи підприємство може досягати фінансової стабілізації за такими етапами:
ліквідація поточної неплатоспроможності підприємства;
відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги у коротко-строковому періоді);
забезпечення фінансової рівноваги у довгостроковому періоді.
Кожному етапу фінансової стабілізації відповідають певні її внутрішні механізми – оперативний, тактичний і стратегічний, що являють собою систему заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань.
Оперативний механізм фінансової стабілізації – це система заходів, спрямованих, з одного боку, на зменшення розміру поточних зовнішніх зобов’язань підприємства у короткостроковому періоді, а з другого – на збільшення суми найліквідніших активів (грошей), що забезпечують термінове погашення цих зобов’язань.
Тактичний механізм фінансової стабілізації являє собою систему заходів, спрямованих на досягнення точки фінансової рівноваги підприємства у наступному періоді. Під фінансовою рівновагою тут слід розуміти відповідність між можливим обсягом генерування власних фінансових ресурсів ОГв.ф.р та необхідним обсягом споживання власних фінансових ресурсів ОСв.ф.р, тобто:
ОГв.ф.р = ОСд.ф.р.
Стратегічний механізм фінансової стабілізації є винятково наступальною стратегією фінансового розвитку, яка забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів з метою прискорення економічного зростання підприємства. Тобто стратегічний механізм фінансової стабільності – це система заходів, спрямованих на підтримання досягнутої фінансової рівноваги підприємства у довгостроковому періоді. Цей механізм ґрунтується на використанні моделі стійкого економічного зростання підприємства, що забезпечується основними параметрами його фінансової стратегії. У цьому разі застосовують таку модель економічного зростання підприємства:
ΔОР = ЧП : ОР . ККП . А : ВК . КОа,
де: ЧП : ОР – коефіцієнт прибутковості реалізації продукції;
ККП – коефіцієнт капіталізації чистого прибутку;
А : ВК – коефіцієнт левериджу активів;
КОа – коефіцієнт оборотності активів.
За цього підходу фінансова стабілізація являє собою єдиний процес і взаємопов’язує основні його складові.
Фінансова стабільність підприємства, з одного боку, - це економічний процес, а з другого – економічна категорія.
Як економічний процес фінансова стабільність являє собою органічний процес чіткої взаємодії внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства — оперативного, тактичного та стратегічного з метою виведення підприємства з кризового стану або забезпечення економічного його зростання.
Отже, фінансова стабільність – це спроможність підприємства досягати стану фінансової рівноваги при збереженні достатнього ступеня фінансової стійкості та зберігати цей стан у довгостроковій перспективі при ефективному управлінні фінансами.
Фінансова рівновага підприємства – це відповідність обсягів формування та використання (споживання) власних фінансових ресурсів.
Ресурсна стійкість – це оптимальна структура трудових і матеріальних ресурсів підприємства.
Потенційна стійкість – це можливість підприємства щодо нарощування обсягів діяльності та його спроможність вийти на новий рівень фінансової рівноваги.
Фінансова стійкість – це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення.
Основні чинники, що впливають на фінансову стійкість підприємства
На фінансову стійкість підприємства впливає ціла низка чинників. З метою управління окремими з них, посилення чи послаблення їх впливу на фінансову стійкість підприємства їх можна об’єднати в групи залежно від рівня виникнення та ступеня значущості.
За рівнем виникнення виділяють внутрішні та зовнішні чинники.
Залежно від ступеня їх значущості виділяють чинники І рівня (базові),
II рівня (похідні) та III рівня (деталізуючі).
Оскільки з різних причин виникають чинники, що впливають на фінансову стійкість, то при виборі методів управління ними необхідно це врахувати. Вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на фінансову стійкість підприємства може бути різним, яким потрібно і можливо управляти в певних межах. За складом та ступенем значущості чинники, що впливають на фінансову стійкість, можна охарактеризувати так.
Чинники I рівня – це узагальнюючі (базові) чинники, які є результатом впливу чинників II і III рівнів і водночас виступають генератором взаємодії більш дрібних чинників.
До чинників І рівня відносять:
Фаза економічного циклу розвитку економічної системи є базовим зовнішнім чинником, що впливає на фінансову стійкість підприємства. Залежно від фази економічного розвитку системи будуть різними темпи реалізації продукції, виробництва, їх співвідношення, рівень інвестицій підприємства у товарні запаси, доходів підприємства та населення.
Чинники II рівня – похідні. Вони є результатом дії основоположних (базових) чинників (фази економічного розвитку системи та стадії життєвого циклу підприємства). До складу чинників II рівня (похідних) належать:
Чинники II рівня бувають як зовнішніми, так і внутрішніми.
Зовнішні чинники – це такі, вплив яких пов’язаний з характером державного регулювання (податкова, грошово-кредитна, амортизаційна, соціальна, демографічна політика тощо).
До внутрішніх похідних чинників II рівня, що забезпечують фінансову стійкість, належать стратегія управління обсягами діяльності підприємства, політика управління його активами, власним і позиковим капіталом.
Чинники III рівня – є деталізуючими. За допомогою їх з’ясовують і деталізують механізм впливу на фінансовий стан підприємства похідних чинників. До чинників III рівня (деталізуючих) відносять:
Вплив чинників НІ рівня на фінансову стійкість є різним. Тому за їх значимістю одним із найважливіших внутрішніх чинників фінансової стійкості є оптимізація складу та структури активів підприємства.
Другим за своєю значущістю внутрішнім чинником III рівня є стратегія управління капіталом – оптимізація складу та структури джерел фінансування активів, власних фінансових ресурсів, f а також правильний вибір політики управління ними.
Отже, політика розподілу та використання прибутку є одним із основних внутрішніх деталізуючих чинників, що впливають на фінансову стійкість підприємства.
На фінансову стійкість підприємства значний вплив мають кошти, що додатково мобілізуються на ринку позичкового капіталу.
Вплив зовнішніх чинників III рівня на фінансову стійкість особливо зростає на стадії економіки кризового періоду. З фінансовою стійкістю підприємства тісно пов’язаний обсяг платоспроможного попиту населення, оскільки зростання обсягу попиту є стимулом до розширення обсягу його діяльності.
Кількісна оцінка фінансової стійкості підприємства
Значна кількість чинників, що впливає на фінансову стійкість підприємства, обумовлює значною мірою відсутність в економічній літературі єдиного підходу до її визначення та оцінки. Передумовою оцінки фінансової стійкості майже в усіх методичних підходах визнається проведення аналізу фінансового стану підприємства та його оцінка за допомогою системи коефіцієнтів, які дають змогу зробити висновок про ступінь фінансової стійкості підприємства. Фінансова стійкість є однією з найважливіших характеристик фінансового стану. В Україні використовують різні методики оцінки фінансового стану підприємств. Різні системи показників оцінки фінансового стану і стали причиною існування не одного підходу до визначення та оцінки фінансової стійкості, і Методичні підходи до визначення фінансової стійкості.
Фінансову стійкість підприємства оцінюють за допомогою абсолютних і відносних показників. За абсолютний показник фінансової стійкості приймають наявність власних оборотних коштів. Це розрахунковий показник. Він визначається як різниця між поточними активами і поточними зобов’язаннями:
НВОК = II р АБ –ІV р. ПБ,
де: II р АБ – поточні активи, тобто підсумок за II розділом активу балансу;
IV р. ПБ – поточні зобов’язання, підсумок за IV розділом балансу.
Крім абсолютних показників оцінки фінансової стійкості підприємства застосування відносних дозволяє більш детально її оцінити. Виділяють три методичних підходи щодо визначення фінансової стійкості за відносними показниками: 1) коефіцієнтний; 2) агрегатний; 3) інтегральний.
Суть коефіцієнтного підходу оцінки фінансової стійкості підприємства полягає в обчисленні та аналізі низки фінансових коефіцієнтів.
Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюють через розрахунок та оцінку таких коефіцієнтів (табл. ...).
Агрегатний підхід ґрунтується на визначенні фінансової стійкості на основі агрегатів. Такий методичний підхід є доповненням до наведеного вище, оскільки виділяють чотири типи поточної фінансової стійкості підприємства.
Інтегративний підхід дає змогу дати інтегровану оцінку ступеню фінансової стійкості. Його можна застосовувати на практиці, особливо в умовах кризового стану економічної системи, коли господарські зв’язки підприємства, що існували раніше, порушені і відбувається процес налагодження ним нових зв’язків з партнерами, зацікавленими у достатній фінансовій стійкості.
Фінансова стійкість – це спроможність підприємства забезпечувати про-
Таблиця ...
Алгоритм розрахунку основних показників (коефіцієнтів)
фінансової стійкості підприємства
|
№ пор. |
Показник |
Порядок розрахунку показника (коефіцієнта) |
|
1. |
Коефіцієнт фінансової автономії |
рядок 380 Балансу Кавт = -------------------------- рядок 640 Балансу |
|
2. |
Коефіцієнт фінансової залежності |
рядок 640 Балансу Кзал = 1/Кавт-------------------------- рядок 380 Балансу |
|
3. |
Коефіцієнт фінансового ризику |
(рядок 430 Балансу + рядок 480 Балансу + рядок Кф.р = 620 Балансу + рядок 630 Балансу : рядок 380 ----------------------------------------------------------------- Балансу |
|
4. |
Коефіцієнт маневре-ності власного капіталу |
рядок 680 Балансу - рядок 080 Балансу Кман. = ----------------------------------------------------- рядок 380 Балансу |
|
5. |
Коефіцієнт структури покриття довгостроко-вих вкла-день |
рядок 480 Балансу Кп.д.в. = -------------------------- рядок 080 Балансу |
|
6. |
Коефіцієнт довгостро-кового залучення коштів |
рядок 480 Балансу Кд. = ------------------------------------------------------ рядок 380 Балансу + рядок 480 Балансу |
|
7. |
Коефіцієнт фінансової незалежності капіталі-зованих джерел |
рядок 380 Балансу Кн.к.д = --------------------------------------------------- рядок 380 Балансу + рядок 480 Балансу |
порційний розвиток при збереженні достатнього рівня плато- та кредито-спроможності.
Характеристика типу фінансової стійкості та її визначення
У процесі функціонування підприємство може мати різну фінансову стійкість, яку поділяють на чотири типи.
Перший етап фінансової стійкості – це абсолютна стійкість фінансового стану підприємства. За цього типу стійкості запаси і витрати менше суми власного оборотного капіталу та кредитів банку під товарно-матеріальні цінності:
ЗВ<ΣВОК + КРт.м.п.,
де: ЗВ – запаси і витрати;
КРТ.М.П. – кредити під товарно-матеріальні цінності.
Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів (Кзз) більше одиниці:
∑ ВОК + КРт.м.ц
Кзз = ---------------------- > 1.
ЗВ
Другий етап фінансової стійкості – це нормальна стійкість фінансового стану. За цього типу стійкості гарантується платоспроможність підприємства і виконується умова:
ЗВ = ∑ ВОК + КРт.м.ц,
і відповідно дорівнює одиниці коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів:
∑ ВОК + КРт.м_ц
Кзз = --------------------------- = 1.
ЗВ
У цій ситуації підприємство використовує для покриття запасів крім власних оборотних коштів також довгострокові і залучені. З погляду фінансового менеджменту такий тип фінансування запасів є ”нормальним”. Нормальна фінансова стійкість є найбільш бажаною для підприємства.
Третій етап фінансової стійкості – це нестійкий (передкризовий) фінансовий стан. За цього типу стійкості відбувається порушення платоспроможності, але зберігається можливість відтворення рівноваги платіжних засобів платіжних зобов’язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел засобів (Дт.в) в оборот підприємства:
ЗВ > ∑ ВОК + КРт.м.ц + Дт.в
і відповідно:
∑ ВОК + КРт.м.ц + Дт.в
Кзз = --------------------------- = 1.
ЗВ
Фінансова нестійкість вважається припустимою, якщо виконуються такі умови:
1. Виробничі запаси (ВЗ) і готова продукція (ГП) дорівнюють сумі короткострокових кредитів і позикових коштів (ККПК), що беруть участь у формуванні запасів, або перевищують її:
ВЗ + ГП ≥ ККПК.
2. Незавершене виробництво (НВ) і витрати майбутніх періодів (ВМП) дорівнюють величині власного оборотного капіталу або менші від неї:
НВ + ВМП≤ ΣВОК.
У цій ситуації існує можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів, скорочення дебіторської заборгованості, прискорення оборотності запасів.
Четвертий етап фінансової стійкості – це кризовий фінансовий стан. За цього типу стійкості підприємство знаходиться на межі банкрутства, за якого запаси і витрати більші від суми власних оборотних коштів, кредитів під товарно-матеріальні цінності та залучених тимчасово вільних джерел засобів:
ЗВ = ∑ВОК + КРт.м.ц + Дт.в
і відповідно:
∑ ВОК + КРт.м.ц + Дт.в
Кзз = --------------------------- <1.
ЗВ
Оцінка запасу фінансової стійкості
Важливим аспектом фінансового аналізу є визначення запасу фінансової стійкості, що дає змогу належним чином обґрунтувати управлінські рішення в бізнесі. Такий аналіз прийнято називати маржинальним аналізом. Методика його базується на вивченні співвідношення між трьома групами важливих економічних показників: ”витрати – обсяг виробництва (реалізації) продукції – прибуток” і прогнозуванні величини кожного із цих показників при заданому значенні інших.
Маржинальний дохід підприємства являє собою постійні витрати і прибуток.
Поріг рентабельності (Прен) являє собою відношення суми постійних витрат (ПВ) до питомої ваги маржинального доходу у виручці (ПВМД):
ПВ
Прен = ----------.
ПВМД
Економічний зміст цього показника полягає в тому, що визначається та сума виручки, яка необхідна для покриття всіх постійних витрат підприємства. Рентабельність тут дорівнює нулю. За допомогою цього показника розраховують запас фінансової стійкості (ЗФС):
ВР - Прен
ЗФС = ----------- . 100%,
ВВ
або ЗФС = ВР - Прен
АНАЛІЗ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Сутність, значення і принципи кредитування
У результаті цього процесу виникає об’єктивна економічна суперечність між потребами підприємства в грошових коштах та їх наявністю.
Аналіз кредитоспроможності позичальника
Характер кредитної угоди диктується репутацією позичальника та його потребами в обсязі кредиту, його строках, засобах забезпечення повернення.
Кредитоспроможність – це спроможність клієнта в повному обсязі та у визначений кредитною угодою строк розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Кредитоспроможність пов’язана із платоспроможністю.
Платоспроможність характеризується своєчасністю погашення всіх видів боргів, у тому числі кредитів та позик, і тому є більш широким поняттям, ніж кредитоспроможність.
Метою аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на основі якої кредитор приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних відносин з клієнтом.
При дослідженні активу балансу рекомендують звернути увагу на такі моменти:
При вивченні пасиву балансу особливу увагу слід приділити дослідженню розділів, що відображують стан залучених коштів.
Викладені вище умови оцінки кредитоспроможності підприємства визначають зміст способів її оцінки. До способів оцінки кредитоспроможності відносять:
Оцінку кредитоспроможності позичальника виконують у два етапи. На першому етапі визначають показники, які характеризують фінансовий стан підприємства, а на другому здійснюють оцінку та узагальнення показників і визначають клас надійності позичальника.
Оцінка кредитоспроможності підприємства
на основі фінансових коефіцієнтів
Аналіз фінансово-господарської діяльності позичальника згідно з Положенням Національного банку України передбачає дослідження таких показників:
Крім того, комерційним банкам рекомендується враховувати такі суб’єктивні показники, як:
ефективність управління підприємством;
ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та в галузі;
наявність державних замовлень і державної підтримки позичальника;
професіоналізм керівництва та його ділова репутація1.
З метою більш точного визначення кредитоспроможності позичальника, а відповідно рівня фінансового ризику банку використовують методики, які ґрунтуються на аналізі фінансових коефіцієнтів. Як правило, система оціночних коефіцієнтів зводиться до таких п’яти груп:
III. Коефіцієнти фінансової стійкості (фінансового левериджу).
IV. Коефіцієнти прибутковості.
V. Коефіцієнти обслуговування боргу2.
Показники кредитоспроможності, що входять до кожної із цих груп, можуть відрізнятися великою різноманітністю (табл. ...).
______________
1 Кредитний ризик комерційного банку: Навч. посіб. / В. В. Вітлінський, О. В. Пернарівський, Я. С. Наконечний, Г. І. Великоіваненко; За ред. В. В. Вітлінського. – К. / Т-во ”Знання”, КОО, 2000.
2 Положення НБУ ”Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” від 06.07.2000 р. № 279.
Таблиця ...
Показники оцінки кредитоспроможності позичальника
|
№ пор. |
Показник |
Нормативні рівні1 |
|
1 |
Коефіцієнти ліквідності: поточної ліквідності швидкої ліквідності |
2-1,25 |
|
2 |
Коефіцієнти ефективності (оборотності): запасів дебіторської заборгованості основних засобів активів |
|
|
3 |
Коефіцієнти фінансового левериджу: співвідношення боргових зобов’язань і активів співвідношення боргових зобов’язань і власного капіталу співвідношення боргових зобов’язань і акціонерного капіталу співвідношення боргових зобов’язань і матеріального акціонерного капіталу (акціонерний капітал – нематеріальні активи) співвідношення довгострокової заборгованості та фінансових (основних) активів співвідношення власного капіталу і активів співвідношення власних оборотних коштів і поточних активів |
0,25-0,6 0,66-2,0 |
|
4 |
Коефіцієнти прибутковості: норми прибутку рентабельності норми прибутку на акцію |
|
|
5 |
Коефіцієнти обслуговування боргу: покриття відсотка покриття фінансових платежів |
7,0-2,0 |
______________
1 Рекомендовані в різні періоди спеціалістами Світового банку.
Коефіцієнти ліквідності. Як уже зазначалося (див. розд. ...), ліквідність підприємства характеризується показниками ліквідності балансу як співвідношення активів і платіжних зобов’язань.
Коефіцієнти ефективності використання активів доповнюють першу групу показників і дають змогу зробити більш обґрунтовані висновки про результативність діяльності підприємства та його кредитні можливості.
Коефіцієнти фінансового левериджу. Створення і функціонування будь-якого комерційного підприємства спрощено являє і собою процес інвестування фінансових ресурсів на тривалій основі з метою отримання прибутку. Поточна діяльність суб’єкта господарювання, як правило, пов’язана з ризиком, зокрема виробничим і фінансовим.
Виробничий ризик – це ризик, що більшою мірою обумовлений галузевими особливостями бізнесу, тобто структурою активів, у які підприємство вирішило вкласти свій капітал.
Фінансовий ризик – ризик, обумовлений структурою джерел. У цьому разі йдеться не про те, куди вкладені грошові кошти, а про те, з яких джерел отримано кошти і яке співвідношення цих джерел.
Коефіцієнти прибутковості (рентабельності). Ці коефіцієнти застосовуються для загальної характеристики використання всього капіталу і розглядаються як додаткові до названих вище груп показників. Для оцінки кредитоспроможності використовують такі показники рентабельності:
а) коефіцієнти норми прибутковості:
рентабельність одиниці продукції
Прибуток від реалізації одного виробу
_________________------------------------------------------------; ____________________________Собівартість цього виробу
рентабельність основної діяльності
Прибуток від реалізації продукції
-------------------------------------------------------;
Витрати на виробництво і збут продукції
рентабельність продажу
Прибуток від реалізації продукції
---------------------------------------------;
Виручка від реалізації продукції
б) коефіцієнти рентабельності:
рентабельність сукупних активів (майна) підприємства
Прибуток звітного року (ф.№ 2)
------------------------------------------;
Середня сума активів
рентабельність власного капіталу
Чистий прибуток
------------------------------------------------;
Середня величина власного капіталу
в) коефіцієнти норми прибутку на акцію:
дохід на акцію
Дивіденди по простих акціях
-----------------------------------------;
Середня кількість простих акцій
дивідендний дохід
Річний дохід на одну акцію
--------------------------------------.
Середня ринкова ціна акції
Коефіцієнти обслуговування фінансового боргу (ринкові коефіцієнти) відображують, яка частка прибутку погашається відсотковими та фіксованими платежами. Загальна формула їх розрахунку полягає в наступному:
Прибуток за період
Коефіцієнт покриття відсотків = --------------------------------------
Відсоткові платежі за період
Коефіцієнт покриття Прибуток за період
відсоткових платежів = ---------------------------------------------------
Відсотки + Лізингові платежі +
+ Дивіденди по привілейованих акціях +
+ Інші фіксовані платежі
Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу грошових потоків
Аналіз грошового потоку – спосіб оцінки кредитоспроможності підприємства, в основу якого покладено використання факторних показників, що характеризують оборот коштів у клієнта в звітному періоді. Саме цим метод аналізу грошового потоку принципово відрізняється від методу оцінки кредитоспроможності клієнта на основі системи фінансових коефіцієнтів, розрахунок яких будується на звітних (сальдових) показниках.
Аналіз грошового потоку полягає в зіставленні відпливу і припливу коштів у позичальника за період, який відповідає строку надання кредиту (див. розд....).
Перевищення ціни реалізації над балансовою оцінкою розглядається як надходження коштів, а зворотна ситуація – як їх витрачання.
Приплив (відплив) коштів у зв’язку зі зміною вартості основних засобів = Вартість основних засобів на кінець періоду – Вартість основних засобів на початок періоду + Результати реалізації основних засобів протягом періоду.
Для аналізу грошового потоку використовують дані як мінімум за три останніх роки. Якщо клієнт мав стійкі перевищення надходження коштів над їх витрачанням, то це свідчить про його фінансову стійкість, а отже, кредитоспроможність.
Насамкінець, систематичне перевищення відтоку грошових коштів над їх притоком характеризує клієнта як некредитоспроможного. Середня величина чистого грошового потоку, що мало підприємство протягом досліджуваного періоду, може бути використана як межа надання нових кредитів чи позик.
Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику
Діловий ризик – це ризик, пов’язаний з несвоєчасним завершенням кругообороту фондів та неефективним використанням ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових). Факторами ділового ризику є різні причини, що призводять до припинення або затримки кругообороту фондів на окремих стадіях: постачання, виробництва, реалізації.
Стадію постачання можна оцінити за такими показниками:
кількістю постачальників та їх надійністю;
потужністю і кількістю складських приміщень;
відповідністю способу транспортування характеру вантажу;
доступністю цін на сировину та його транспортування для позичальника;
кількістю посередників між покупцями і виробником сировини та інших матеріальних цінностей;
віддаленістю постачальника;
економічними факторами;
модою на сировину та інші цінності, що закуповуються;
чинниками валютного ризику;
небезпекою впровадження обмежень на вивіз та ввіз імпортної сировини.
Стадію виробництва можна оцінити за такими показниками:
Стадію реалізації оцінюють за допомогою таких показників, як:
Визначення класу кредитоспроможності підприємства
Клас А.
Клас Б.
Клас В.
Клас Г.
Клас Д.
Рейтинг – розташування показників у певному порядку залежно від суми по кожному показнику та загальної їх суми по всіх показниках для оцінки класу кредитоспроможності.
Таблиця ...
Рейтингова шкала кредитоспроможності позичальника
|
№ пор. |
Значення інтегрального показника |
Клас |
|
1 |
Понад 200 |
А |
|
2 |
160-200 |
Б |
|
3 |
135-160 |
В |
|
4 |
110-135 |
Г |
|
5 |
Менш як 110 |
Д |
Таблиця ...
Залежність можливостей і умов надання кредиту
від рейтингу позичальника
|
Клас |
Кредитний рейтинг |
Можливість і умови надання кредиту |
|
А |
Дуже високий |
Пільговий відсоток за користування кредитом. Надання кредиту без забезпечення. Контроль за фінансовим станом необов’язковий |
|
Б |
Високий |
Відсоток установлюється на рівні середньої ставки, що діє на ринку. Зменшення форм забезпечення. Контроль за фінансовим станом необов’язковий |
|
В |
Задовільний |
Кредит може бути наданий на загальних умовах. Здійснюється поточний контроль за фінансовим станом |
|
Г |
Низький |
Кредит може буди наданий за більш високою ставкою, що включає премію за ризик; під кілька видів забезпечення, в обмеженій (розміром статутного капіталу) сумі. Здійснюється контроль за документооборотом угоди, що кредитується |
|
Д |
Неприйнятний |
Кредит не видається |
Таблиця ....
Розподіл показників за класами
|
№ |
Показники |
Нормативне |
Розподіл за класами |
||
|
пор. |
значення |
1-й |
2-й |
3-й |
|
|
1 |
Коефіцієнт абсолют-ної ліквідності Ка.л |
0,2-0,35 |
0,2 і вище |
0,1-0,2 |
< 0,1 |
|
2 |
Коефіцієнт швидкої ліквідності Кш.л |
0,5-1 |
0,5 і вище |
0,3-0,5 |
< 0,3 |
|
3 |
Коефіцієнт поточної ліквідності Кп.л |
2,0 |
2,0 і вище |
1-2 |
< 1 |
|
4 |
Коефіцієнт оборотно-сті активів Коб |
– |
Приско-рення |
На одному рівні |
Уповіль-нення |
|
5 |
Коефіцієнт автономії Ка |
0,5 |
0,5 і вище |
0,3–0,5 |
< 0,3 |
АНАЛІЗ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Теоретичні аспекти оцінки ділової активності
суб’єктів господарювання
Оцінка ділової активності передбачає визначення результативності діяльності суб’єкта господарювання шляхом застосування комплексної оцінки ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів, що формують оптимальне співвідношення темпів зростання основних показників, а також зумовлюють проміжні та кінцеві результати діяльності.
В умовах нестабільної економіки виділяють такі рівні ділової активності:
високий (достатній);
середній (задовільний);
низький (незадовільний).
Нормальна ситуація властива високому рівню ділової активності та означає такий збіг умов і обставин, коли створюються сприятливі умови для функціонування суб’єкта господарювання, при яких формується стійка тенденція підвищення темпів зростання оціночних показників.
Проблемна ситуація існує на підприємстві, рівень ділової активності якого відповідає середньому і визначається як збіг господарських умов та чинників, при яких формується тенденція до погіршення стану підприємства та спостерігається нестійка динаміка оціночних показників ділової активності.
Кризова ситуація характеризує низький рівень ділової активності і виникає в разі відсутності оперативного реагування на стратегічні питання, які потребують термінового вирішення. Її можна визначити як збіг обставин, які формують стійку негативну тенденцію оціночних показників ділової активності та погрожують підприємству банкрутством.
Наступною складовою бізнес-середовища є внутрішнє середовище підприємства, яке являє собою сукупність агентів, що діють усередині підприємства, та їх відношень, які виникають у процесі фінансово-господарської діяльності. До них належать керівництво, співробітники та власники.
Для досягнення головної мети будь-якого підприємства – отримання максимального прибутку – недостатньо лише забезпечити виробництво необхідними сировиною, матеріалами та високотехнологічним обладнанням.
Оскільки вплив середовища на ділову активність підприємства характеризується багатьма факторами, розглянемо дві їх групи, що відповідають складовим бізнес-простору. Так, до зовнішніх відносять фактори:
До внутрішніх факторів відносять:
конкурентну позицію підприємства;
принципи діяльності;
ресурси та їх використання;
маркетингову ситуацію й політику;
фінансовий менеджмент.
Основні напрями оцінки ділової активності підприємства
Оцінка ділової активності – один з основних аспектів аналізу діяльності суб’єкта господарювання, якому належить провідне і місце в системі завдань фінансового аналізу.
Такими якісними критеріями є:
широта ринків збуту продукції;
наявність продукції, що експортується;
наявність унікальної продукції, техніко-економічні параметри якої перевищують або відповідають світовим аналогам;
репутація підприємства;
стійкість зв’язків з клієнтами, партнерами тощо.
Кількісну оцінку та аналіз ділової активності здійснюють за двома напрямами:
ступенем виконання плану на основі показників, що забезпечують задані темпи їх зростання;
рівнем ефективності використання ресурсів.
Найбільш інформативні аналітичні висновки формуються в результаті зіставлення темпів їх змін. У цьому зв’язку найоптимальнішим є зіставлення таких показників:
100%<Тс.к<Тр<Тп,
де: Тс.к – темп зміни сукупного капіталу, авансованого в діяльність підприємства;
Тр – темп зміни обсягів реалізації продукції;
Тп – темп зміни прибутку.
Перша нерівність (100%<Тс.к) означає, що економічний потенціал підприємства зростає, тобто розширюються масштаби його діяльності.
Друга нерівність (Тс.к<Тр) вказує на те, що в порівнянні із збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації підвищується більш високими темпами, тобто ресурси комерційної організації використовуються більш ефективно, підвищується віддача з кожної грошової одиниці, вкладеної в компанію.
Із третьої нерівності (Тр<Тп) видно, що прибуток зростає випереджальними темпами, що свідчить про відносне зниження витрат виробництва та обігу як результат дій, спрямованих на оптимізацію технологічного процесу і взаємовідносин з контрагентами.
У процесі своєї виробничо-господарської діяльності підприємство використовує такі види ресурсів:
фінансові;
матеріальні;
трудові.
Метою аналізу ділової активності підприємства є розрахунок відповідних аналітичних показників, виявлення тенденцій і причин їх змін для дослідження досягнутого рівня ефективності виробничо-господарської діяльності та визначення потенційних можливостей підприємства щодо підвищення останнього.
Аналіз ділової активності проводиться в інтересах як внутрішніх, так і зовнішніх споживачів інформації. У зв’язку з цим його поділяють внутрішній і зовнішній.
Внутрішній аналіз ділової активності проводиться управлінським персоналом підприємства всіх рівнів за даними оперативного, фінансового та бухгалтерського обліку. Основною його метою є забезпечення підвищення ефективності використання виробничих та фінансових ресурсів і на цій основі – збільшення прибутку та зниження собівартості.
Зовнішній аналіз ділової активності підприємства здійснюється зовнішніми відносно підприємства споживачами інформації. До них належать: інвестори, постачальники, покупці, конкуренти, ділові партнери, фінансово-кредитні та податкові органи. Вони вивчають інформацію виходячи зі своїх інтересів.
Аналіз виробництва та реалізації продукції
Основними завданнями аналізу виробництва і реалізації продукції є:
Причинами, що зумовили виникнення такої ситуації, могли бути:
а) впровадження в попередньому періоді нової продукції, етап зростання якої збігався з 2-м роком періоду, що досліджувався;
б) освоєння нових ринків збуту, де попит на продукцію достатньо високий, у результаті чого була реалізована не тільки виготовлена в певному році продукція, а й її залишки, накопичені в попередньому році.
Крім розглянутих вище факторів, під впливом яких відбуваються зміни обсягів реалізації, необхідно також ураховувати:
зміни кількості реалізованої продукції;
зміни ціни реалізації.
Якщо виручку Vp подати як добуток ціни р і кількості реалізованої продукції q, то її величина за базисний (плановий) та за звітний періоди дорівнюватиме:
Vp0 = р ∙ q0;
Vp0 = р1 ∙ q1.
Виходячи з цього розрахунок впливу першого чинника (при незмінних цінах) на зміну виручки від реалізації здійснюється так:
ΔVp = р0 ∙ q1 – р0 ∙ q0 = р0 ( q1 – q0) = р0 ∙ Δq .
Розрахунок впливу зміни ціни реалізації (при незмінній кількості проданої продукції) на зміну виручки виконують за таким алгоритмом:
ΔVp = р1 ∙ q0 – р0 ∙ q0 = q0 (р1 – р0) = q0 ∙ Δр.
Враховуючи те, що визначальною умовою реалізації є виробництво, особливу увагу приділяють факторам, що впливають на обсяг виробництва продукції. їх можна об’єднати в три групи:
Аналіз собівартості продукції
Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміють сумарні витрати всіх видів ресурсів у грошовій формі: основних засобів, сировини, матеріалів, палива, енергії, праці, які безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції і виконання робіт, а також для збереження й поліпшення умов виробництва та його вдосконалення1.
У зв’язку з цим головною метою аналізу собівартості продукції є виявлення можливостей більш раціонального використання виробничих ресурсів, зниження витрат на виробництво та реалізацію і забезпечення зростання величини прибутку.
Завданнями аналізу собівартості продукції є:
оцінка обґрунтованості та напруженості плану за собівартістю продукції, витратами виробництва й обігу;
визначення динаміки та ступеня виконання плану за собівартістю;
виявлення факторів, що впливають на динаміку показників собівартості та виконання плану по них, величини і причин відхилення фактичних витрат від планових;
оцінка резервів зниження собівартості продукції.
Аналіз собівартості продукції здійснюється за такою схемою:
визначають абсолютні та відносні відхилення показників собівартості від аналогічних показників плану і минулих років;
здійснюють оцінку зміни структури собівартості, визначають відхилення частки окремих статей витрат від аналогічних даних плану і минулих років, розраховують вплив цих відхилень на підсумковий показник. Разом з тим виділяють статті втрат, що мають найбільшу частку в собівартості, і статті витрат, по яких відбулися суттєві зміни. Характерною особливістю цього розділу аналізу є те, що статті витрат у цьому разі виступають і як фактори, які впливають на зміну собівартості, і як окремі компоненти, які формують її структуру;
визначають рівень витрат на 1 грн. товарної продукції, який характеризує їх окупність, здійснюють аналіз динаміки цього показника та оцінку факторів, що впливають на його рівень.
________________
1Селезнева Н. Н., Ионова А. Ф. Финансовый анализ. – С. 160.
Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції – витрати на одну грошову одиницю товарної продукції, який є універсальним: він може застосовуватися в будь-якій галузі і наочно відображує прямий зв’язок між собівартістю та прибутком. Якщо собівартість товарної продукції подати як суму добутків собівартості одиниці продукції по кожному найменуванню продукції на кількість виробів, а обсяг товарної продукції – як добуток кількості продукції на її ціну, то формула для розрахунку рівня витрат на одну грошову одиницю продукції буде такою:
n
∑ q1∙ ci
t=1
Ра = ----------- ,
n
∑ q1∙ рi
t=1
де q1 – кількість виробів в натуральних одиницях виміру і-го виду товару;
ci – собівартість одного виробу;
рi – ціна продукції;
n – кількість видів товару в номенклатурі.
Безпосередній вплив на зміни рівня витрат на одну грошову одиницю продукції здійснюють п’ять факторів, які перебувають з ним у прямій функціональній залежності:
структура виготовленої продукції;
обсяг виробництва в натуральних показниках;
рівень витрат на виробництво окремих виробів;
ціни та тарифи на спожиті матеріальні ресурси;
ціни на продукцію.
Проте, в обліково-аналітичній практиці економічно розвинених країн для характеристики ділової активності компаній крім темпових показників використовують коефіцієнти стійкого економічного зростання, який розраховують за формулою:
ЧП-Д
Ке.з = -------- . 100,
ВК
де ЧП – чистий прибуток (прибуток, призначений до розподілення акціонерів);
Д – дивіденди, що сплачуються акціонерам;
ВК – власний капітал.
Враховуючи те, що власний капітал акціонерної компанії може збільшуватися або за рахунок додаткового випуску акцій, або за рахунок реінвестування отриманого прибутку, коефіцієнт Ке.з відображує, якими темпами в середньому збільшується власний капітал за рахунок саме останнього фактора.
Через побудову детермінованої факторної моделі нескладно ідентифікувати чинники, які визначають значення коефіцієнта стійкого економічного зростання:
∑ ЧП ЧП Vв ПК + ВК
Ке.з = -------- . ------ . ----- . ---------- ,
ЧП Vв ∑А ВК
де ∑ЧП – величина чистого прибутку, яка реінвестується в розвиток підприємства;
Vв – об’єм виробництва (реалізації) продукції;
∑А – сума активів підприємства;
ПК – залучений капітал.
Економічна інтерпретація моделі полягає в тому, що:
перший її чинник характеризує дивідендну політику компанії, яка передбачає вибір економічно доцільного співвідношення між сплаченими дивідендами величиною реінвестованого у виробництво прибутку;
другий чинник характеризує рентабельність випуску / продажу;
третій чинник характеризує ресурсовіддачу;
четвертий чинник (коефіцієнт фінансової залежності) характеризує співвідношення між залученнями та власними джерелами коштів.
Аналіз ефективності використання ресурсів підприємства
Для повної характеристики ефективності використання основних засобів приймають систему показників, які поділяють на узагальнюючі та конкретні. До узагальнюючих показників належать фондовіддача, фондомісткість, рентабельність засобів, питомі капітальні вкладення на одну грошову одиницю приросту продукції, відносна економія основних виробничих засобів, коефіцієнт використання виробничих потужностей.
Конкретні показники використовують для характеристики окремих видів машин, обладнання, виробничої площі. Наприклад, середній випуск продукції в натуральному вираженні на одиницю обладнання за зміну, випуск продукції на
1 м2 виробничої площі.
Перелік узагальнюючих показників ефективності використання основних засобів та формули їх розрахунку наведено в табл. ...
Велике значення для оцінки ефективності використання трудових ресурсів на підприємстві в умовах ринкової економіки має показник рентабельності персоналу (відношення прибутку до середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу).
Оскільки прибуток залежить від рентабельності продажу, коефіцієнта оборотності капіталу та суми функціонуючого капіталу, факторну модель цього показника можна подати так:
Пр Пр Vв К
---- = ---- . ----- . ---- або
ЧР Vв К ЧР
Пр Пр Vв ТП
---- = ---- . ----- . ---- ,
ЧР Vв ТП ЧР
де Пр – прибуток від реалізації продукції;
ЧР – середньоспискова чисельність робітників;
Vв – виручка від реалізації продукції;
К– середньорічна сума капіталу;
Таблиця
Показники ефективності використання основних засобів
|
Показник |
Формула розрахунку |
Позначення в алгоритмах |
|
Фондовіддача (Фв) |
Фв = Vв : ОФ |
Vв – обсяг виробництва (реаліза- ції) продукції; ОФ – середньо-річна вартість основних засобів |
|
Фондомісткість (Фм) |
Фм = ОФ : Vв |
|
|
Рентабельність основних засобів (Рф) |
Рф = Пр : ОФ |
Пр – сума прибутку |
|
Рівень капітальних вкладень на 1 грн. приросту продукції (КВ) |
КВ = КВз : ΔVв |
КВз – сума капітальних вкладень, що забезпечує приріст продукції; Δ Vв – приріст обсягу виробни-цтва продукції |
|
Відносна економія основних виробничих засобів (Еф) |
Еф = ОФ1.- ОФ0 . Кр |
ОФо (ОФ1) – середньорічна вар-тість основних виробничих засобів у базисному та звітному році; Кр – індекс зростання виробництва продукції у звітному році відносно базисного |
|
Коефіцієнт викори-стання виробничих потужностей (Кв.п) |
Кв.п = Vв : ВП |
ВП – середньорічна виробнича потужність1 підприємства |
1Під виробничою потужністю підприємства розуміють максимально можливий випуск продукції при реально існуючому обсязі виробничих ресурсів і досягнутому рівні техніки, технології та організації виробництва.
ТП – вартість випуску товарної продукції в діючих цінах;
Пр
---- – рентабельність продажу;
Vв
Vв
---- – оборотність капіталу;
К
К
---- – капіталоозброєність праці;
ЧР
Vв
---- – частка виручки у вартості випущеної продукції;
ТП
ТП
---- – середньорічний виробіток продукції одним робітником у діючих
ЧР
цінах.
По першій моделі, використовуючи метод ланцюгових підстановок або абсолютних різниць, можна визначити вплив зміни рівня рентабельності продажу, коефіцієнта оборотності капіталу та капіталоозброєності праці на рентабельність персоналу.
Друга модель дає змогу встановити зміни прибутку на одного робітника за рахунок рівня рентабельності продажу, частки виручки у загальному обсязі виробленої продукції та продуктивності праці.
АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Завданням джерела інформації аналізу фінансових результатів
Рівень ефективності господарської діяльності будь-якого підприємства визначають фінансові результати, отримані внаслідок цієї діяльності. Це можуть бути як прибуток, так і збитки.
Позитивний фінансовий результат діяльності підприємства характеризується абсолютними і відносними показниками (сумою отриманого прибутку і рівнем рентабельності).
Прибуток – це додаткова вартість, яка утворюється в процесі виробництва понад вартість спожитих виробничих ресурсів і робочої сили. Прибуток – це частина чистого доходу, створеного у процесі виробництва і реалізованого у сфері обігу, який безпосередньо отримують підприємства. Тільки після продажу продукції чистий дохід набуває форми прибутку.
Отже, на формування абсолютного розміру прибутку впливають:
Величина прибутку і рівень рентабельності залежать від обсягу операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Показники прибутковості характеризують всі напрями господарювання підприємства.
Прибуток є джерелом нарощування власного капіталу підприємства, виплат дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів підприємства за його рішенням тощо. За величиною прибутку підприємства та ефективністю використання визначається його рейтинг.
Оціночна функція характеризує ефект господарської діяльності підприємства. Реалізація у повному обсязі можлива тільки за умов ринкової економіки.
Зміст розподільчої функції полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства.
Виконання стимулюючої функції визначається тим, що прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання (фонд накопичення, фонд виробничого і соціального розвитку, фонд виплати дивідендів, фонд споживання та ін.).
Прибуток є якісним показником, оскільки його величина відображує зміну доходів підприємства, обсяг витрат, рівень використання ресурсів, пов’язаних з його діяльністю. Отже, прибуток синтезує всі сторони діяльності підприємства та відображує її ефективність.
У зростанні прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава. Розмір прибутку залежить не тільки від ефективності діяльності підприємства, а й від чинників макроекономічного характеру.
Головними завданнями аналізу фінансових результатів підприємства є:
Джерелами аналітичної інформації є:
1. Бізнес-план.
2. Фінансовий план.
3. Баланс підприємства (форма 1).
4. Звіт про фінансові результати (форма 2).
5. Звіт про рух грошових коштів (форма 3).
6. Звіт про власний капітал (форма 4).
7. Декларація про прибуток підприємства.
8. Доходи від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
9. Зведена таблиця основних показників (форма 22).
10. Дані бухгалтерського обліку – рахунки класу 7. Рахунок 79 ”Фінансові результати” та його субрахунки:
У процесі діяльності підприємства використовують такі показники прибутку: валовий прибуток; загальна сума прибутку; прибуток від іншої звичайної діяльності; прибуток від надзвичайних і подій; неоподаткований прибуток (цільовий); чистий прибуток; нерозподілений прибуток.
Вертикальний і горизонтальний аналіз
фінансових результатів підприємства
Операційний прибуток – це фінансовий результат від операційної діяльності, який визначається відніманням від валового прибутку операційних витрат, додаванням до одержаного результату інших операційних доходів.
Прибуток або збиток від звичайної діяльності до оподаткування – це результат від фінансової діяльності, що визначається додаванням до операційного прибутку доходу від участі в капіталі, фінансових доходів у формі дивідендів, відсотків, отриманих від фінансових інвестицій, та інших доходів (від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, доходу від неопераційних курсових різниць), і відніманням від отриманого результату фінансових витрат у формі відсотків та інших витрат, пов’язаних із залученням позикового капіталу, втрат (збитків) від участі в капіталі та інших витрат (собівартість фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, втрат від неопераційних курсових різниць, втрат від уцінки фінансових інвестицій і необоротних активів.
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності після оподаткування – це різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток.
Чистий прибуток (збиток) – це алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку і податків з надзвичайного прибутку.
Чистий прибуток повністю залишається у розпорядженні підприємства.
Прибуток від продажу основних засобів і нематеріальних активів визначають як різницю між продажною ціною та залишковою вартістю на момент акта купівлі-продажу.
Прибуток від надання товарного (комерційного) кредитів – це сума відсотків, отримана підприємством і зменшена на суму витрат, пов’язаних з цією операцією.
Прибуток від володіння корпоративними правами – акціями, які придбані на ринку цінних паперів або від інших прав, що не є борговими вимогами, але дають змогу брати участь у прибутках (внески до статутних фондів інших підприємств). їх називають дивідендами.
Прибуток у формі відсотків від володіння борговими вимогами, зокрема векселями, облігаціями, бонами та іншими платіжними документами, включаючи державні скарбничі зобов’язання визначають як різницю між одержаною сумою відсотків і сумою витрат, пов’язаних з операцією володіння борговими вимогами.
Прибуток від лізингу – це орендна плата, отримана орендодавцем і зменшена на суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення зданих в оренду основних засобів та інших витрат, пов’язаних з цією операцією.
Прибуток для оподаткування визначають відніманням від скоригованого валового доходу валових витрат підприємства та амортизаційних відрахувань, визначених відповідно до порядку, встановленого Законом України ”Про оподаткування прибутку підприємств” (за податковим обліком).
Аналіз результатів діяльності підприємства включає такі обов’язкові елементи:
У процесі аналізу прибутку необхідно визначити і оцінити основний показник, що характеризує валовий прибуток.
Основним показником, що характеризує валовий прибуток, є коефіцієнт валового прибутку, який визначається за такою формулою:
Кв.п. = Валовий прибуток . 100 / Обсяг реалізованої продукції.
Коефіцієнт валового прибутку характеризує рівень, за якого підприємство може збільшити прибуток, знижуючи накладні витрати. Так, якщо коефіцієнт валового прибутку 50%, це означає, що продажна ціна у два рази більша, ніж виробництва.
Коефіцієнт валового прибутку може змінюватись з таких причин:
Після аналізу загальної суми валового прибутку необхідно ознайомитися з порядком визначення валового прибутку на одиницю продукції. При зростанні обсягу реалізації продукції на одиницю виручка збільшується на однакову чи постійну суму, а змінні витрати також зростають на постійну величину.
Отже, різниця між продажною ціною та змінними витратами на кожну одиницю продукції також має бути сталою величиною. Ця різниця між продажною ціною та змінними витратами і буде валовим прибутком на одиницю продукції.
У зв’язку з трансформацією бухгалтерського обліку замість поняття ”балансовий прибуток” використовують інше поняття – загальний прибуток, який характеризує позитивний фінансовий результат усіх видів господарської діяльності підприємства.
Фінансовий результат звітного періоду визначають шляхом зіставлення рахунків класу 9 і класу 7, тобто доходів звітного періоду з витратами, які були здійснені для одержання цих доходів. Вони відображаються в обліку та звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і списання коштів.
Інформацією для здійснення аналізу загальної суми прибутку є дані бухгалтерського обліку (рахунок 79 ”Фінансові результати” та його субрахунки).
На основі цих даних визначаються загальна сума прибутку підприємства, що переноситься до ф. № 2 ”Звіт про фінансові результати”, а також сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку), що переноситься до ф. № 1 ”Баланс”. Форма № 1 ”Баланс” і ф. № 2 ”Звіт про фінансові результати” – це основні джерела аналізу фінансових результатів.
За даними моделі аналізу загальної суми прибутку можуть бути три варіанти аналітичних висновків:
I. Загальна оцінка виконання плану прибутку;
II. Зміна окремих складових частин прибутку і вплив цієї зміни на загальну суму прибутку;
ПІ. Зміна темпів зростання загальної суми прибутку через вплив окремих складових частин.
У процесі аналізу фінансових результатів необхідно:
Система директ-кост як теоретична база аналізу витрат
та оптимізації прибутку
В умовах самостійності функціонування підприємств, складності їх орієнтації в ринкових умовах господарювання суттєво зростає роль обліку та аналізу як єдиного інструмента для прийняття необхідних управлінських рішень. Проблема полягає в практичному застосуванні на підприємствах обґрунтованих прийомів і методів економічного аналізу, зокрема системи директ-кост.
Метод урізаної собівартості, або директ-кост, з’явився у 1953 р. у США.
В Європі він отримав назву маржинальної бухгалтерії.
Системі директ-кост властиві такі особливості:
1. Поділ витрат на постійні і змінні. Це головна особливість директ-кост, основаного на поділі витрат на постійні та змінні, є те, що собівартість виготовленої продукції обліковується й планується тільки в частині змінних витрат. Постійні витрати збирають на окремому рахунку та із заданою періодичністю списують безпосередньо на дебет рахунка фінансових результатів. Отже, постійні витрати не включають у розрахунок собівартості виробів, а як витрати даного періоду списують на одержаний і прибуток протягом того періоду, в якому їх було здійснено;
2. Об’єднання виробничого і фінансового обліку. По системі директ-кост облік і звітність на підприємствах організовано таким чином, що з’являється можливість регулярного контролю даних за схемою ”витрати-обсяг-прибуток”;
3. Багатостадійність складання звіту про доходи.
Побудова звітів про доходи при системі директ-кост багатоступенева. Звіти включають два фінансових показники – маржинальний дохід та прибуток, які визначають за такою схемою.
Виділяють основну модель для аналізу прибутку і триступеневу. За змістом основна модель являє собою табл. ...
Таблиця...
Звіт про доходи за системою директ-кост
|
№ п/п |
Показник |
Значення показника |
|
1 |
Виручка від реалізації продукції (В) |
1600 |
|
2 |
Змінні витрати (ЗВ) |
1000 |
|
3 |
Маржинальнии дохід (М) |
В – ЗВ = 600 |
|
4 |
Постійні витрати (ПВ) |
300 |
|
5 |
Прибуток(П) |
М – ПВ = 300 |
Величину маржинального доходу (М), тобто суму постійних витрат і прибутку, в літературі називають по-різному: валовим доходом, валовим прибутком, брутто-прибутком, сумою покриття, доданою вартістю. Поняття ”валовий дохід” та ”валовий прибуток” мають самостійне значення.
Маржинальний дохід являє собою різницю між виручкою від реалізації і змінними витратами або суму постійних витрат і прибутку від реалізації. Ця обставина дозволяє формувати багатоступеневі звіти, що важливо для детального аналізу. Так, якщо в основному звіті змінні витрати поділити на прямі виробничі й накладні виробничі, то звіт стане триступеневим. При цьому спочатку визначається первинний виробничий маржинальний дохід, потім маржинальний дохід у цілому, потім прибуток від реалізації.
4. Розробка методики економіко-математичного і графічного подання й аналізу звітів для прогнозу прибутку від реалізації.
У світовій практиці використовують два види директ-косту:
Простий директ-кост подано на рис. ...
Для простого директ-косту (маржинальної бухгалтерії) характерні дві риси:
|
Обсяг реалізації |
|
мінус (–) |
|
Перемінна собівартість |
|
дорівнює (=) |
|
Маржа (різниця) |
|
мінус (–) |
|
Постійні витрати |
|
дорівнює (=) |
|
Маржа (різниця) |
|
мінус (–) |
|
Результати (+, –) |
Рис. ... Схема формування фінансових результатів
за простого директ-косту
Метод змінної і прямої собівартості, або розвинутий директ-кост ілюструє така схема (рис. ...):
|
Виручка від реалізації |
|
мінус (–) |
|
Змінна собівартість |
|
дорівнює (=) |
|
Маржа I |
|
мінус (–) |
|
Постійні прямі витрати |
|
дорівнює (=) |
|
Маржа II |
|
Загальна (маржа I + маржа II) |
|
мінус (–) |
|
Постійні непрямі витрати |
дорівнює (=)
|
Результати (+, –) |
Рис. ... Схема формування фінансових результатів
за розвинутого директ-косту
Розвинутий директ-кост характеризують такі принципи директ-косту:
Аналіз варіантів розвинутого і простого директ-косту (маржинального обліку), які використовують у практиці зарубіжних підприємств, свідчить, що завдяки цим методам підвищується ефективність управління витратами.
Аналітичні можливості системи директ-кост розкриваються найповніше при дослідженні зв’язку собівартості з обсягом реалізації продукції і прибутком. Розглянемо вихідне рівняння для аналізу. Обсяг реалізації продукції, або виручка (N) пов’язаний із собівартістю (Z) і прибутком від реалізації (R) таким співвідношенням:
N = Z + R.
Якщо підприємство працює прибутково, то значення R > 0, якщо збитково, то значення R <0. Якщо R = 0, то немає ні прибутку, ні збитку і виручка від реалізації дорівнює витратам. Точка переходу із одного стану в другий
(при R = 0) називається критичною точкою. Вона цінна тим, що дозволяє отримати оцінки обсягу виробництва, ціни виробу, виручки, рівня постійних витрат і інших показників, виходячи із вимог загального фінансового стану підприємства. Для критичної точки маємо:
N = Z або N = Zc + Zv,
де: N – обсяг виробництва продукції у вартісному виразі;
Z – повна собівартість продукції (витрати на виробництво);
Zc – постійні витрати;
Zv – змінні витрати;
К – точка критичного обсягу виробництва.
Якщо виручку представити як добуток ціни продажу одиниці виготовленої продукції (Р) і її кількості (q), а змінні витрати перераховувати на одиницю виготовленої продукції, то отримаємо розгорнуте рівняння:
Р = q = Zc + Zv. q,
де: Zc — постійні витрати на весь обсяг виробництва продукції;
Zv – змінні витрати, у розрахунку на одиницю виготовленої продукції.
Це рівняння є основним для розрахунку та оцінки критичних обсягів:
Указані вище показники можна розрахувати таким чином.
1.Критичний обсяг виробництва розраховують за формулою:
qk (р - Zv) = Zс,
Zс Zс
qk = ------- = ----,
Р - Zv = d
Де: qk – критичний обсяг виробництва продукції (кількість одиниць виробів);
d – маржинальний дохід на одиницю виробу, грн.
Маржинальний дохід на весь випуск визначається як різниця між виручкою і сумою змінних витрат.
2. Критичний обсяг виручки (реалізації). Для визначення критичного обсягу реалізації використовують рівняння критичного обсягу виробництва. Помноживши ліву і праву частину цього рівняння на ціну (Р), отримаємо другу формулу:
Zс
qk = -------;
Р - Zv
р . Zс
р . qk = ------- = Nk,
р - Zр
де: Nk – критичний обсяг реалізації у вартісному виразі, решта умовних позначень відповідають прийнятим раніше.
Для розрахунку критичного обсягу реалізації за умови зміни величини маржинального доходу використовують таке співвідношення:
d0 . q0 = d1. q1,
звідки випливає, що
d0 . q0
q1 = ------- ,
d1
де: 0 – індекс значення показника в базовому періоді;
і – індекс значення показника у звітному періоді.
3. Критичний рівень постійних витрат. Для розрахунку використовують вихідну формулу виручки в критичній точці:
N = Zc + Zv.,
звідки маємо
Zc = N – Zv = р – Zv . q = (р – Zv),
тобто
Zc = q . d.
Ця формула зручна тим, що дозволяє визначити величину постійних витрат, якщо заданий рівень маржинального доходу у відсотках до ціни виробу або обсягу реалізації (виручки). Тоді формула для вирахувань буде така:
d в % kN
Zc = q . --------------- . N,
100
4. Критична ціна реалізації. Ціна реалізації визначається виходячи із заданого обсягу реалізації і рівня постійних і змінних витрат у розрахунку на одиницю виробу, маємо:
N = Zc + Zv.,
або
рk . q = Zc + Zv – Zv. q,
звідки
Zc
рk =---- + Zv,
q
5. Рівень мінімального маржинального доходу. Якщо відомі величина постійних витрат і очікувана величина виручки, то рівень мінімального маржинального доходу у % до виручки визначається із формули:
Zc
d в % kN =------ . 100.
Nq
6. Плановий обсяг продажу для заданої суми планового (очікуваного) прибутку. Якщо відомі постійні витрати, ціни одиниці виробу, змінні витрати на одиницю виробу, а також сума розрахункової (бажаної) суми прибутку, то обсяг продажу визначається за формулою
Zс + Rпл
qпл = -------------,
р - Zр
де: qпл – обсяг продажу, що забезпечує отримання планової суми прибутку; Rпл – планова сума прибутку.
Ця формула прямо ”випливає” із визначення маржинального доходу як суми постійних витрат і прибутку від реалізації.
7. Обсяг продажу, що забезпечує однаковий прибуток за різних варіантів виробництва (різних варіантах технології, цін, структури витрат тощо).
Алгебраїчне вирішення задачі знаходимо за використання такої формули (аналіз двох варіантів):
(р1 – Zv1) × q – Zс1 = (р2 – Zv2) × q – Zс2,
звідки випливає розрахунок величини обсягу продажу:
Zс2 – Zс1
q = -------------,
d2 – d1
де Zс2, Zс1 – постійні витрати за різними варіантами;
d2 – d1 – маржинальний дохід на одиницю виробу за різними варіантами.
З переходом вітчизняної економіки до ринку та реорганізації системи бухгалтерського обліку, виокремлення з неї фінансового обліку та організації на підприємствах управлінського обліку дозволяє:
Факторний аналіз прибутку від реалізації продукції
Факторний аналіз – це методика комплексного системного вивчення і вимірювання впливу чинників на величину результативних показників.
Одним із прийомів проведення факторного аналізу є прийоми елімінування. Елімінувати означає усунути, вилучити вплив усіх чинників крім одного на величину результативного показника.
Основними завданнями факторного аналізу є:
Виявлення й вимір дії різних факторів на прибуток.
Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг)) – різниця між виручкою від реалізації продукції в діючих цінах (без ПДВ й A3) і витратами на виробництво й реалізацію продукції:
Аналіз прибутку від реалізації продукції включає не тільки загальну оцінку динаміки виконання плану, але й оцінку різних факторів, що впливають на величину й динаміку прибутку від реалізації.
На прибуток від реалізації продукції впливає зміна таких факторів:
Розрахунок загальної зміни валового прибутку здійснюється за формулою:
ΔР = Р1 – Р2 = ∑ΔР,
де: ΔР – зміна прибутку від реалізації продукції за аналізований період;
Р1 – прибуток звітного року;
Р0 – прибуток минулого року;
і – фактори, що впливають на величину прибутку.
Такої загальної оцінки прибутку від реалізації продукції не достатньо для того, щоб дати кваліфіковану оцінку факторам, які на нього вплинули, та оцінити резерви зростання. Розрахуємо та оцінимо вплив окремих факторів на прибуток – відпускних цін, обсягу реалізованої продукції, змін у структурі й асортименті та собівартості:
І. Вплив на прибуток відпускних цін на реалізовану продукцію обчислимо за формулою:
p p
ΔР1= N1 – N1,0 =∑p1q1 – ∑p0q1,
де: =∑p1q1 – реалізація у звітному році в цінах звітного року;
∑p0q1 – реалізація у звітному році в цінах минулого року;
р – ціна продукції;
q – кількість продукції.
II. Вплив на прибуток змін в обсязі реалізованої продукції (ΔР2) визначимо за формулою:
ΔР2= P0 k1 – P0 = P0 (k1,2 – 1),
де: k1 – коефіцієнт зростання обсягу реалізації продукції у відпускних цінах, визначається за формулою k1 = N1,0 / N0; P0 – прибуток, одержаний у минулому році, у цінах і за собівартістю минулого року;
N1,0 = ∑ p0q1 – реалізація у звітному році в цінах минулого року;
N0 = ∑ p0q0 – реалізація у звітному році в цінах звітного року;
р – ціна продукції;
q – кількість продукції.
III. Вплив на прибуток змін у структурі та асортименті реалізованої продукції (ΔР3) визначається за формулою:
ΔР3= P1,0 – P0 . k1,
де: P1,0 – прибуток, одержаний від фактично реалізованої продукції у звітному році у цінах і за собівартістю минулого року;
P0 – прибуток, одержаний у минулому році, у цінах і за собівартістю минулого року.
k1= N1,0 / N0,
де: N0 = ∑p0q0 – реалізація у звітному році в цінах звітного року;
N1,0 =∑p0q1 – реалізація у звітному році в цінах минулого року;
р – ціна продукції;
q – кількість продукції.
IV. Вплив на прибуток собівартості продукції (ΔР4) обчислюється за формулою:
ΔР4= S1,0 – S1,
де: S1 – фактична собівартість реалізованої продукції;
S1,0 – фактична собівартість реалізованої продукції за звітний рік у цінах і тарифах минулого року.
Аналіз розподілу і використання чистого прибутку
В умовах ринкової економіки підприємства самостійно можуть обирати політику розподілу чистого прибутку. У процес використання підприємствами чистого прибутку не має права втручатись навіть держава, крім тих, що належать державі. Ринкові умови господарювання визначають пріоритетні напрями розподілу власного прибутку.
Чистий прибуток розподіляють згідно зі статутом підприємства. За рахунок чистого прибутку виплачують дивіденди акціонерам підприємства, можуть створювати фонди накопичення, споживання, резервний фонд, спрямовувати на поповнення власного оборотного капіталу та інші цілі.
Для аналізу розподілу і використання використано інформацію з форми № 2 ”Звіт про фінансові результати”, форми № 4 ”Звіт про власний капітал”, розрахунки та кошториси використання фондів.
Аналіз показників рентабельності
Рентабельність (від німецького rentabel – дохідність, прибутковість) – це рівень прибутковості, який вимірюється у відсотках. Підприємство вважається рентабельним, якщо доходи від реалізації продукції (робіт, послуг) покривають витрати виробництва і, крім того, забезпечують прибуток, достатній для нормального його функціонування.
Основними завданнями аналізу (оцінки) рентабельності є:
Рентабельність оцінюють з різною метою залежно від потреби (зовнішньої чи внутрішньої). Найчастіше рентабельність (підприємств оцінюють потенційні інвестори з метою доцільності інвестування коштів. Для державних підприємств така оцінка може здійснюватися на державному рівні з метою виявлення можливостей підвищення рентабельності за наявності негативних тенденцій у державному секторі. На приватних підприємствах оцінку рентабельності з метою прийняття необхідних управлінських рішень, направлених на підтримання або підвищення рівня рентабельності, проводять їх власники та виконавчі директори.
Аналіз показників рентабельності є важливим для оцінки потенційних можливостей підприємства щодо формування прибутку та оцінки фінансового стану.
Аналіз рентабельності на підприємстві здійснюють за системою показників, використання кожного з яких залежить від характеру оцінки ефективності діяльності підприємства.
До основних показників рентабельності відносять:
1. Рентабельність активів (майна) – показує, який прибуток отримує підприємство з кожної гривні, вкладеної в його активи. Цей показник обчислюють за формулою:
Чистий прибуток (ряд. 220 ф. 2)
РА =––––––––––––––––––––––––––––––.
Валюта балансу (ряд. 380 ф. 1)
Аналіз рентабельності активів здійснюють для оцінки ефективності діяльності підприємства, а також використовують при вивченні попиту на продукцію.
На рентабельність активів впливають: оборотність активів; рентабельність реалізованої продукції.
2. Рентабельність сукупного капіталу обчислюють за формулою:
Прибуток до оподаткування (ряд. 170 ф. 2)
РК = ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– .
Усього джерел коштів ( ряд. 640 ф. 1)
Показник рентабельності власного капіталу цікавить, перш за все, інвесторів.
3. Рентабельність власного капіталу розраховується за формулою:
Чистий прибуток ( ряд. 220 ф. 2)
Рвк = ––––––––––––––––––––––––––––––.
Власний капітал ( ряд. 380 ф. 1)
Цей показник цікавить наявних і потенційних власників і акціонерів. Рентабельність власного капіталу показує, який прибуток приносить кожна інвестована власниками капіталу грошова одиниця.
Це основний показник, що використовується для характеристики ефективності вкладень у діяльність того або іншого виду.
На рентабельність власного капіталу впливають: зміна чистого прибутку; фондовіддача (Ф); структура авансованого капіталу:
Рвк = РР . Ф . Кфз
де РР – рентабельність реалізації продукції;
Кфз – коефіцієнт фінансової залежності.
Поряд з цим показником розраховують також показник періоду окупності власного капітал (ПОвк) за формулою:
Власний капітал (ряд. 380 р. ф 1)
ПОвк = –––––––––––––––––––––––––––––– .
Чистий прибуток (ряд. 220 ф. 2)
4. Рентабельність продажу. При оцінці рентабельності продажу на основі показників прибутку і виручки від реалізації розраховують коефіцієнти рентабельності всієї продукції або окремих її видів. Аналогічно рентабельності капіталу, існує багато показників оцінки рентабельності продажу, різноманіття яких зумовлене вибором того або іншого виду прибутку. Частіше всього використовується валовий, операційний або чистий прибуток. Відповідно розраховують три показники рентабельності продажу.
Валова рентабельність реалізованої продукції визначається за формулою:
Валовий прибуток ( ряд. 150 ф. 2)
Рв = –––––––––––––––––––––––––––––––––– .
Виручка від реалізації (ряд. 035 ф. 1)
Коефіцієнт валового прибутку показує ефективність виробничої діяльності підприємства, а також ефективність політики ціноутворення.
Операційна рентабельність реалізованої продукції визначається за формулою:
Операційний прибуток ( ряд. 100 ф. 2)
Ро = –––––––––––––––––––––––––––––––––––.
Виручка від реалізації ( ряд. 035 ф. 1)
Цей коефіцієнт показує рентабельність підприємства після вирахування затрат на виробництво і збут товару.
Показник операційної рентабельності є одним із найкращих інструментів визначення операційної ефективності і свідчить про спроможність керівництва підприємства отримати прибуток від діяльності до вирахування витрат, які не відносяться до операційної ефективності. Аналіз цього показника у сукупності з показником валової рентабельності дозволяє сформувати уявлення про те, чим викликані зміни рентабельності. Якщо, наприклад, на протязі ряду років валова рентабельність суттєво не змінилась, а показник операційної рентабельності поступово знижувався, то реальна причина прихована, скоріше за все, у збільшенні витрат за статтями адміністративних і збутових витрат.
Чиста рентабельність реалізованої продукції визначається за формулою:
Чистий прибуток ( ряд. 220 ф. 2)
Рч = ––––––––––––––––––––––––––––––––– .
Виручка від реалізації ( ряд. 035 ф. 1)
Найчастіше використовують саме показник чистої рентабельності реалізованої продукції. Незмінність протягом якого-небудь періоду показника операційної рентабельності з одночасним зниженням показника чистої рентабельності може свідчити або про збільшення фінансових витрат і отримання збитків від участі у капіталі інших підприємств, або підвищення суми сплачених податкових платежів. Цей коефіцієнт повністю відображає вплив структури капіталу і фінансування підприємства на її рентабельність
5. Рентабельнiсть виробництва показує, наскільки є ефективною віддача виробничих засобів, тобто відображає величину прибутку, що приходиться на кожну гривню виробничих ресурсів (матеріальних активів) підприємства. Визначаться за формулою:
Прибуток до оподаткування (ряд. 220 ф. 2)
Рв = ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––,
Середня вартість основних засобів + середня вартість ТМЦ
На рівень рентабельності виробництва впливають: рентабельність обсягу продажу; фондомісткість основних виробничих засобів (Фм); коефіцієнт закріплення матеріальних оборотних коштів (Кзок):
Ро,п
Рв = –––––––– ,
Фо.з + Кз.о.к
де: рв – рентабельність виробництва;
Ро.п – рентабельність обсягу продажу;
Фо.з – фондомісткість основних виробничих засобів;
Кз.о.к – коефіцієнт закріплення оборотних коштів.
У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку перелічених вище показників рентабельності та провести їх порівняння із значеннями аналогічних коефіцієнтів по галузі, а також з показниками рентабельності конкурентів.
Показник рентабельності активів показує, скільки припадає прибутку на одиницю інвестованого в активи капіталу. Чим вищий цей показник, тим краще.
На рентабельність активів впливають: оборотність активів; (рентабельність реалізованої продукції.
Ці показники взаємопов’язані між собою. Цей взаємозв’язок можна представити таким чином:
ЧП ВР ЧП
Ра = –––– . ––– . ––– ,
А А ВР
де: ЧП – чистий прибуток;
А – активи
ВР – виручка від реалізації продукції.
Рентабельність виробництва відображає величину прибутку, що припадає на кожну гривню виробничих ресурсів.
Рентабельність інвестицій показує величину прибутку, яка припадає на одиницю інвестованого капіталу.
Операційна рентабельність показує, скільки припадає прибутку від операційної діяльності на одиницю виручки від реалізації продукції.
Рентабельність продукції характеризує рівень прибутку на 1 грн. витрат на виробництво цієї продукції.
Факторний аналіз показників рентабельності
Поряд з оцінкою основних показників рентабельності слід провести оцінку дохідності обсягу продажу, яка є одним з важливих аспектів аналізу рентабельності. Отже, розрахуємо рентабельність обсягу продажу та проведемо його факторний аналіз.
На рентабельність обсягу продажу впливають: зміна собівартості та ціна продукції, що відображає формула:
|
Показники |
Позначення |
|
1. Виручка від реалізації, тис. грн. |
ВР |
|
2. Собівартість реалізованої продукції, тис. грн. |
С |
|
3. Прибуток від реалізації, тис. грн. |
Пр |
|
4. Рентабельність обсягу продажу % |
Рп |
1) зростання виручки від реалізації визначається за формулою
ВР1–С0 ВР0–С0
ВВ = ––––––– – ––––––– .
ВР1 ВР0
2) збільшення собівартості продукції визначимо за формулою::
ВР1 – С1 ВР1 – С0
С = –––––––– – ––––––––.
ВР1 ВР1
Рентабельність товарного випуску окремих видів продукції, яка вплинула на зниження показника рентабельності продукції. Ця залежність відображається формулою:
Аналіз резервів зростання прибутку
Для забезпечення зростання прибутку потрібно відшукати невикористані можливості його збільшення, тобто резерви зростання. Визначення резервів зростання прибутку базується на науково обґрунтованій методиці розробки заходів щодо їх мобілізації.
У процесі виявлення резервів виділяють три етапи:
Збільшення прибутку можливе за рахунок:
Резерв зростання прибутку за рахунок збільшення обсягу продукції розраховують за формулою:
n n
РЗо = ∑Пі ΔР,
i=1
n
де: П – планова сума прибутку на одиницю і-ї продукції;
і
∆Р – додатково реалізована продукція (тис. грн.).
Якщо прибуток розраховано на 1 грн. продукції, то суму резерву його зростання в результаті збільшення обсягу реалізації розраховують за формулою:
ф
Пр
РЗо = ––––ΔР(р.з),
Рф
Рф – фактичний обсяг реалізації;
∆Р(р.з) – резерв збільшення реалізації продукції.
İншим важливим напрямом пошуку резервів збільшення прибутку є зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції.
Для виявлення й підрахунку резервів зростання прибутку за рахунок зниження собівартості аналізують звітні дані щодо витрат на виробництво за калькуляціями, користуючись методом порівняння фактичного рівня витрат з прогресивними науково обґрунтованими нормами та нормативами за видами витрат (сировини й матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів), нормативами використання виробничих потужностей, обладнання, нормами непрямих матеріальних витрат, капітальних вкладень тощо.
Величину резервів визначають порівнянням досягнутого рівня з нормативною величиною за формулою:
∑С(р.з.)= С1і - Сні,
де: ∑С(р.з.) – резерв зниження собівартості продукції за рахунок і-ro виду ресурсів;
С1і – фактична величина використаного і-го виду ресурсу;
Сні – нормативна величина використаного і-го виду ресурсу.
Тоді загальну величину виявлених резервів зниження собівартості продукції визначимо за формулою:
заг n
∑С(р.з) = ∑ РЗcі.
i=1
Резерви зниження собівартості продукції будуть водночас резервом збільшення прибутку. Розрахунки резерву зростання прибутку здійснюють за формулою:
∑РЗп.с = См (Р1 + Рп).
де: ∑РЗп.с – резерв зростання прибутку;
См – можливе зниження витрат на 1 грн. продукції;
Рі – реалізована продукція за звітом;
Рп – можливе зростання обсягу реалізації.
Підрахунок зростання прибутку за рахунок виявлених резервів зниження собівартості можна проводити за такими напрямами:
1. Впровадження організаційно-технічних заходів можна отримати економію протягом 12 міс. з моменту їх повного впровадження, що визначається за формулою:
∑РЗс = (Сl – С2) . ВП,
де ∑РЗс – економія від упровадження організаційно–технічних заходів, грн.;
Сl – С2 – собівартість одиниці продукції відповідно до і після здійснення даного організаційно-технічного заходу, грн.;
ВП – річний обсяг випуску продукції після здійснення організаційно–технічного заходу, грн.
2. Зменшення кількості працівників – захід може забезпечити економію за багатьма напрямами через те що він передбачає:
Для всіх цих напрямків можна користуватися формулою:
РЗч = (Ч . Зо) + Фс
де РЗч – резерв, отриманий за рахунок зменшення чисельності працівників, грн.;
Ч – середньорічна чисельність скорочених працівників, осіб;
Зо – середня заробітна плата звільненого робітника, грн.;
Фс – сума відрахувань до соціальних та інших фондів.
n
∑РЗн.т.п = ∑ (Ро.- Р1)
i=1
де ∑РЗн.т.п – резерв за рахунок запровадження заходів науково-технічного прогресу, грн.;
З0 , З1 – витрати на оплату праці стосовно одиниці продукції до і після впровадження досягнень науково-технічного прогресу, грн.;
ВПнат – обсяг виробництва продукції після впровадження досягнень до кінця року в натуральних одиницях виміру.
n п п
∑РЗп.и = (Нм.- Цм - Нм. . Цм) ВП,
i=1
де ∑РЗп.м – сума прибутку, одержана за рахунок зниження матеріальних витрат, грн.;
Нп , Нл – норма витрат прямих матеріальних ресурсів до і після впроваджен-
м м
ня науково-технічного прогресу у натуральних одиницях виміру;
Цм – ціна прямих матеріальних витрат, грн.;
ВП – обсяг виробництва продукції після впровадження досягнень НТП, грн.
5. Зниження умовно–постійних витрат, яке може спостерігатися у зв’язку із зростанням обсягу випуску продукції. Цю залежність можна виразити формулою:
∑РЗу.п = (Ск.с . Чу-п – Аб)Ку-п ,
де ∑РЗу.п – сума збільшення прибутку за рахунок зниження умовно-постійних витрат, грн.;
Ск.с – сума витрат за однією з комплексних статей, грн.;
Чу-п – частка умовно-постійних витрат у статтях витрат;
Аб – сума амортизаційних відрахувань у собівартості базового періоду, грн.;
Ку-п – коефіцієнт темпів приросту обсягу випуску продукції.
6. Підвищення якості продукції – значний резерв збільшення прибутку
АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності
Одним із найважливіших напрямів трансформування економіки України до ринкових відносин є орієнтація на створення і випуск конкурентоспроможної продукції, що потребує від підприємств активізації процесу модернізації та реконструкції виробництва, вдосконалення технології, підвищення рівня їх матеріальної бази.
На думку провідних дослідників, визначення поняття ”інвестиції” є предметом дискусії серед фахівців з фінансових питань.
Узагальнюючи підходи, що мають місце в економічній літературі щодо визначення економічної сутності категорії ”інвестиції”, можна виділити такі основні концепції:
1. Інвестиції як предмет економічного управління.
3. Інвестиції як можливість використання накопиченого капіталу в усіх альтернативних формах.
4. Інвестиції як альтернативна можливість вкладення капіталу в будь-які об’єкти господарської діяльності.
5. Інвестиції як джерело генерування ефекту підприємницької діяльності.
6. İнвестиції як об’єкт ринкових відносин.
7. Інвестиції як об’єкт власності та розпорядження.
8. Інвестиції як об’єкт переваги.
9. Інвестиції як носій ризику.
10. Інвестиції як носій ліквідності.
Вважається, що більш докладно економічну природу інвестицій пояснює
класифікація, в основу якої покладено різні ознаки, які деякі науковці1 в подаль-
шому пропонують використовувати:
За видами інвестиції поділяють на:
- грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;
- рухоме та нерухоме майно;
- майнові права, пов’язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;
- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань.
- права користування землею, ресурсами, а також майнові права;
- інші цінності.
За об’єктами вкладення капіталу розрізняють:
- реальні інвестиції;
- фінансові інвестиції;
За характером участі в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на:
- прямі;
- непрямі.
У регіональному аспекті виділяють інвестиції:
- внутрішні,
- іноземні,
––––––––––––––
1Див.: Савчук В.П., Прилипко С.И., Величко Е.Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов: Учеб. пособие. – К.: Абсолют, 1999.
-зарубіжні.
За періодом інвестування прийнято розподіляти інвестиції на:
-довгострокові.
За формами власності інвестиції поділяють на:
За ступенем ризику інвестиції поділяють на такі види:
Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:
а) можливість втрати всієї суми розрахункового прибутку – допустимий ризик;
б) можливість втрати не тільки прибутку, а й розрахункового валового доходу після реалізації проекту – критичний ризик;
в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора – катастрофічний ризик.
За формами відтворення розрізняють такі інвестиції:
Так, за видами обраної підприємством інвестиційної стратегії виділяють:
За відтворювальною спрямованістю розрізняють:
- реноваційні інвестиції, що характеризують обсяг капіталу, який інвестується в просте відтворення основних засобів і нематеріальних активів, що амортизуються;
- чисті інвестиції, що визначають обсяг капіталу, який інвестується в розширене відтворення основних засобів і нематеріальних активів. У кількісному вираженні чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань.
За характером використання капіталу в інвестиційному процесі виділяють:
- первинні інвестиції, які характеризують використання знов сформованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як і власних, так і позикових фінансових ресурсів;
- реінвестиції, які являють собою повторне використання капіталу в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення в процесі реалізації раніше обраних інвестиційних процесів;
- дезінвестиції, які являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях1.
Загальний аналіз інвестиційної діяльності підприємства здійснюється з використанням формалізованих критеріїв:
1) оцінки реальних інвестицій;
2) оцінки фінансових інвестицій.
Методологія оцінки реальних інвестицій
Фінансово-економічна оцінка інвестиційних проектів займає центральне місце в процесі обґрунтування та вибору можливих варіантів вкладення коштів в операції з реальними активами. При всіх інших сприятливих характеристиках
––––––––––––––
1Див.: бланк Я. Л. Инвестиционный менеджмент.
проекту він ніколи не буде прийнятий до реалізації, якщо не забезпечить:
Критичними моментами в процесі оцінки інвестиційних проектів є:
вибір ставки дисконтування;
оцінка показників ефективності проекту;
аналіз невизначеності та ризику інвестиційних проектів.
Оцінка показників ефективності проекту
У системі управління реальними інвестиціями оцінка ефективності інвестиційних проектів являє собою один із найвідповідальніших етапів. Від того, наскільки об’єктивно і всебічно проведена ця оцінка, залежать строки повернення вкладеного капіталу, варіанти альтернативного його використання, додаткове отримання прибутку підприємства в майбутньому періоді. Ця об’єктивність і всебічність значною мірою визначається використанням сучасних методів її проведення.
Розглянемо базові принципи та методичні підходи, які використовують у сучасній практиці оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів. Основні принципи полягають у тому, що:
1) оцінка ефективності реальних інвестиційних проектів має здійснюватися на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум та строків повернення інвестованого капіталу – з другого.
Що стосується інвестиційної діяльності, то такий принцип реалізується зіставленням прямого й зворотного потоків інвестованого капіталу;
2) оцінка обсягу інвестиційних витрат повинна охоплювати всю сукупність ресурсів, що використовуються і пов’язані з реалізацією проекту.
У процесі оцінки мають бути враховані всі прямі й непрямі витрати грошових коштів (власних і позикових), матеріальних і нематеріальних активів, трудових та інших видів ресурсів;
3) оцінка повернення інвестованого капіталу має здійснюватися на основі показника ”чистого грошового потоку”.
Цей показник формується за рахунок сум чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у процесі експлуатації інвестиційного проекту. При проведенні різних видів оцінки можна розглядати як середньорічний, так і диференційований такий показник по окремих періодах експлуатації інвестиційного проекту;
Методичні рекомендації щодо оцінки інвестиційних проектів та їх відбору для фінансування, методика ЮНІДО (Організації Об’єднаних Націй по Промисловому розвитку) та інші вітчизняні і зарубіжні праці з оцінки ефективності інвестицій пропонують розрізняти прийнятні для цієї мети методи:
У першому випадку фактор часу до уваги не беруть, і методи, основані на облікових оцінках, передбачають використання в розрахунках бухгалтерських даних про інвестиційні витрати і доходи без їх дисконтування.
У другому випадку до уваги беруть чинник часу, тому дисконтні методи розрахунку передбачають обов’язкове дисконтування інвестиційних витрат і доходів по окремих інтервалах періоду, що розглядається.
До методів, основаних на облікових оцінках, відносять:
До методів, основаних на дисконтованих оцінках, належать:
У сучасній інвестиційній практиці показники оцінки ефективності реальних проектів, основані на використанні дисконтних методів розрахунку, є переважаючими.
Вони обов’язково мають бути розраховані по всіх середніх і великих реальних інвестиційних проектах, реалізація яких має довгостроковий характер. Показники, основані на облікових методах оцінки, як правило, використовують у процесі аналізу ефективності невеликих короткострокових реальних проектів.
Розглянемо суть названих методів докладніше.
Простий бездисконтний метод окупності проекту ґрунтується на тому, що визначається кількість років (місяців), необхідних для повного відшкодування початкових капітальних витрат. Іншими словами, визначається момент, коли грошовий потік доходів від проекту зрівняється із загальною сумою витрат по ньому. За допомогою цього методу розраховують саме ту точку в прогнозному життєвому циклі інвестицій, коли початкове вкладення повністю окупається із суми отриманого доходу. Йдеться про визначення періоду, починаючи з якого проект стає економічно привабливим. Показник допомагає визначити частину життєвого циклу, що залишилася, як надбавку за ризик, відображує приблизний час роботи проекту після проходження точки окупності.
Якщо дохід розподілений по роках рівномірно, то строк окупності визначається співвідношенням одноразових витрат до величини річного доходу, обумовленого ними. Якщо дохід розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховують прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Показник РР розраховують за формулою:
п
РР = min, при якому ∑Рk = İС,
i=1
де: Рk – розмір річних доходів протягом n років;
İС, – розмір інвестицій.
Як правило, обираються проекти з мінімальними строками окупності капітальних вкладень.
Такий метод дає змогу оцінити ліквідність і ризикованість проекту. Цей метод не враховує грошові надходження після закінчення строку окупності проекту, можливості реінвестування отриманих від проекту доходів і вартість вкладених у нього грошових коштів. Тому проекти з однаковими строками окупності капітальних витрат, але різною часовою структурою доходів визнаються рівноцінними.
Деякі фахівці при розрахунку показника ”строк окупності” все-таки рекомендують ураховувати часовий аспект.
Формула розрахунку дисконтованого строку окупності (DPP) матиме такий вигляд:
п Р
DРР = min, при якому ∑ ––––– ≥ İС,
i=1 (1 + r)
де: r – коефіцієнт дисконтування.
Очевидно, що в разі дисконтування строк окупності збільшується, тобто DPP > PP. Іншими словами, проект, прийнятний за критерієм PР, може бути неприйнятний за критерієм DPP.
Необхідно зазначити, що в оцінці інвестиційних проектів критерії РР і DPP можуть бути використані двояко:
а) проект приймається до реалізації, якщо окупність має місце;
б) проект приймається тільки в тому випадку, якщо строк і окупності не перевищує встановленого в компанії певного ліміту.
Метод облікової (простої) норми прибутку застосовують для оцінки проектів з коротким періодом окупності капітальних витрат (до 1 року). Проста норма прибутку – відношення прибутку, отриманого від реалізації проекту, до вихідних інвестицій. Для розрахунку рентабельності інвестиційного проекту приймають чистий прибуток (після оподаткування), до якої часто додаються амортизаційні відрахування, що генеруються проектом. В останньому випадку враховують увесь грошовий потік від проекту, а його рентабельність підвищується. Розрахунок здійснюють за формулою:
ЧП
R = ––––––– . 100,
İС
де: ЧП – чистий прибуток від проекту;
А – амортизаційні відрахування.
Для реалізації обирають проект з найбільшим розміром норми прибутку. Цей метод ігнорує:
Метод чистого приведеного доходу NPV базується на основній цільовій настанові, яка визначається власниками компанії, - підвищення цінності фірми, кількісною оцінкою якої виступає її ринкова вартість.
Такий метод дає змогу отримати найбільш узагальнену характеристику результату інвестування, тобто його кінцевий ефект в абсолютній сумі. Під чистим приведеним доходом розуміють різницю між приведеною до сучасної вартості сумою чистого грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту та сумою інвестиційних витрат на його реалізацію.
––––––––––
1 Савчук В.П., Прилипко С.И., Величко Е.Г. Анализ и разработка. – С. 197.
Припустимо, прогнозується, що інвестиції IС будуть генерувати протягом n років річні доходи в розмірі Р1, Р2, Р3 ... Рn. Тоді загальна накопичена величина дисконтованих доходів РV чистий приведений дохід NPN одноразовому здійсненні інвестиційних витрат відповідно розраховують за формулами:
п Р
РV = ∑ –––––––,
i=1 (1 + r)k
п Рk
NРV = ∑ ––––––– - İС.
i=1 (1 + r)k
Якщо інвестиційні витрати, пов’язані з реалізацією інвестиційного проекту,
здійснюються в кілька етапів, розрахунок показника чистого приведеного доходу виконують за формулою:
п Рk п İС.
NРV = ∑ ––––––– - ∑ ––––
i=1 (1 + r)k k=1 (1 + r)k
Характеризуючи показник ”чистий приведений дохід”, слід зазначити, що він може бути використаний не тільки для порівняння оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів, а й як критерій доцільності їх реалізації.
Метод розрахунку індексу рентабельності інвестицій (РІ) є по суті наслідком розрахунку показника NPN. Індекс рентабельності розраховують за формулою:
п Рk
Рİ = ∑ ––––––– ÷ İС.
k=1 (1 + r)k
Очевидно, що якщо: Рİ > 1, то проект приймають до реалізації;
Рİ < 1, проект не приймають до реалізації;
Рİ = 1, проект вважають і неприбутковим, і незбитковим.
На відміну від чистого приведеного доходу індекс рентабельності є відносним показником. Він характеризує рівень доходу на одиницю витрат, тобто ефективність вкладень. Чим більше значення цього показника, тим вища віддача кожної грошової одиниці, інвестованої в проект. Завдяки цьому критерій Рİ активно використовують при виборі одного проекту з низки альтернативних, які мають майже однакові значення NPV (зокрема, якщо два проекти мають однакові значення NPV, але різний обсяг необхідних інвестицій, то обирають той, який забезпечує більшу ефективність вкладень), або при комплектуванні портфеля інвестицій з метою максимізації сумарного значення NPN Цьому критерію віддають перевагу при комплектуванні портфеля інвестиційних проектів, коли обсяг джерел фінансування має певні обмеження. Незалежні проекти обирають у міру зменшення Рİ; до портфеля послідовно включаються проекти з найбільшим значенням Рİ.
Метод розрахунку внутрішньої норми прибутку інвестицій (IRR). Під внутрішньою нормою прибутку інвестиції розуміють значення коефіцієнта дисконтування r, при якому NPV проекту дорівнює нулю, тобто:
İRR = r, при якому NPV = f(r) = 0.
Економічна суть цього коефіцієнта при аналізі ефективності запланованих інвестицій полягає в тому, що İRR відображує максимально допустимий відносний рівень витрат, які можуть бути асоційовані з даним проектом. Наприклад, якщо проект повністю фінансується за рахунок позики комерційного банку, то значення İRR відображує верхню межу допустимого рівня банківської відсоткової ставки, перевищення якого робить проект збитковим.
На практиці будь-яке підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі інвестиційну, з різних джерел. Платою за користування авансованими в діяльність підприємства фінансовими ресурсами виступають відсотки, дивіденди, винагороди тощо, тобто підприємство несе певні обґрунтовані витрати на підтримання свого економічного потенціалу. Показник, що характеризує відносний рівень цих доходів, називають ціною авансованого капіталу (СС). Цей показник відображує складений на підприємстві мінімум повернення на вкладений у його діяльність капітал, його рентабельність і розраховується за формулою середньозваженої.
Економічний зміст цього показника полягає в тому, що: підприємство може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких не нижчий за поточне значення показника СС. Саме з ним порівнюють показник İRR розрахований для кожного проекту. При цьому зв’язок між ними такий:
Якщо: İRR > СС, проект слід прийняти;
İRR < СС, проект не приймається;
İRR = СС, проект є і неприбутковим, і незбитковим.
Практичне застосування цього методу полягає в послідовних ітераціях з використанням табульованих значень дисконтованих множників. Для цього за допомогою таблиць обирають два значення коефіцієнта дисконтування r1 < r2 так, щоб в інтервалі (r1; r2) функція NPV = f(r) змінювала своє значення з ”+” на ”-” або з ”-” на ”+”. Після цього використовують формулу:
f(r1)
İRR = r1 + –––––––––– . (r1) - (r2),
f(r1) - f(r2)
де: r1 – значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r1) > 0, f(r1) < 0); r2 – значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому
f(r2) < 0, f(r2) > 0;
Точність розрахунків обернено пропорційна до довжини інтервалу (r1); (r2), а найбільш точне значення IRR отримують, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1%), тобто r1 і r2 ближчі один до одного значення коефіцієнта дисконтування, які задовольняють умові зміни знака функції з ”+” на ”-”.
Множинність критеріїв, природно, породжує проблему їх вибору та пріоритетності використання. Очевидно, що аналізований проект не обов’язково буде прийнятним з позиції всіх критеріїв одночасно. Вважають, що в цьому разі слід орієнтуватися на критерій NPV. Такої думки дотримуються вчені, які виходять з основної цільової настанови – максимізація добробуту власників. Однак на практиці така рекомендація не є домінуючою. Зокрема, результати дослідження, проведеного в США, показали, що менеджери американських компаній віддають перевагу критерію İRR замість критерію NPV у співвідношенні 3 : 11. Це зумовлено тим, що, по-перше, серед практиків існує по-
–––––––––––
1Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. – С. 445.
ширена думка, що рішення в галузі інвестицій легше приймати, ґрунтуючись на відносних, а не на абсолютних оцінках. По-друге, практики вважають, що критерій İRR дає можливість отримати більш швидко оцінку ступеня ризикованості того чи іншого проекту.
На практиці в більшості компаній розраховують кілька критеріїв, при цьому їх значення використовують як один із формалізованих аргументів при прийнятті рішень щодо інвестиційних проектів.
Аналіз невизначеності і ризику інвестиційних проектів
Інвестиційний проект розробляють, базуючись на певних припущеннях відносно капітальних і поточних витрат, обсягів реалізації виробленої продукції, цін на товари, часових обмежень проекту. Незалежно від якості і обґрунтованості цих припущень майбутній розвиток подій, пов’язаних з реалізацією проекту, завжди неоднозначний. У цьому зв’язку практика інвестиційного проектування розглядає, у числі інших, аспекти невизначеності та ризику.
Під невизначеністю розуміють стан неоднозначності розвитку певних подій у майбутньому, а також неможливості точного визначення величин основних показників розвитку діяльності підприємства, у тому числі реалізації інвестиційного проекту1.
Виходячи з теорії про точку беззбитковості, таким показником є насамперед ціна одиниці продукції, залежність якої від даного об’ємного показника можна описати таким алгоритмом:
Zс
р = –– + Zv,
q
де: р – ціна одиниці виробу;
q – кількість одиниць виробленого товару;
Zс – постійні витрати;
Zv – змінні витрати.
––––––––
1Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий: Прикладные вопросы с анализом деловых ситуаций. – К.: Максимум, 2001. – С. 502.
З наведеної формули видно, що між ціною р і обсягом виробництва q, існує зворотний зв’язок. Тобто якщо обсяги виробництва продукції збільшуються, ціна знижується.
Розглянемо приклад умовної ймовірності ціни за умови досягнення певного значення обсягу виробництва. Умовна ймовірність – імовірність певної події за умови здійснення іншої події із заданою ймовірністю.
Очікуваний обсяг виробництва, який розраховують за формулою:
Vb = ∑ q . іq.
Його розмір у даному разі дорівнює 6800 од. продукції.
Для розрахунку очікуваної ціни слід спочатку визначити розрахункову ймовірність появи кожного з рівнів ціни:
R = іp. іq.
Тоді очікувана ціна одиниці продукції становитиме:
Pp =∑ . (іp. іq) = ∑ р . R
Виходячи з розміру очікуваного обсягу продукції і ціни, можна розрахувати очікуваний вартісний обсяг продукції:
Е(V) = Vb . Pp .
В інвестиційному і фінансовому менеджменті під ризиком розуміють міру невизначеності в одержанні очікуваних доходів від вкладених інвестицій.
Очевидно, що для загального визначення ризику слід виходити з того, за яких умов він виникає.
Система потрапляє в поле дії фактора ризику за наявності трьох умов:
Отже, враховуючи викладене, під ризиком реального інвестиційного проекту розуміють імовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрат очікуваного інвестиційного доходу в ситуації невизначеності умов його здійснення1.
Математичним очікуванням, або середнім очікуваним значенням випадкової величини D, називається число, яке дорівнює сумі добутків значень величини D на відповідні ймовірності іd.
n
M = ∑ Dm . іdm .
m=1
Цей показник виражає зміни кількості оцінки ознаки при переході від одного випадку (варіанта) до іншого.
Виходячи з результатів розрахунків, визначимо абсолютні показники ризику, до яких належать дисперсія та середньоквадратичне відхилення:
σ2 = ∑(Dm - М)2 . іd;
d
Відносний показник ризику, до якого відносять коефіцієнт варіації V, для проекту, що розглядається:
σ(NPV)
V = ---------
М(NPV)
Метод ”дерева рішень” дає змогу найбільш комплексно враховувати ризики реального інвестиційного проекту по окремих послідовних етапах його здійснення.
Метод доцільності витрат орієнтований на виявлення потенційних зон ризику. Перевитрати затрат можуть бути викликані такими факторами:
––––––––––––
1 Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – С. 244.
Метод використання аналогів полягає в пошуку та використанні схожості, подібності явищ, проектів та їх зіставленні з іншими аналогічними об’єктами. Для цього методу, як і для методу експертних оцінок, характерний певний суб’єктивізм, оскільки вирішальне значення при оцінці об’єктів має інтуїція, досвід та знання експертів, аналітиків1.
На відміну від попередніх методика зміни грошового потоку дає змогу оцінити появу заданої величини грошових надходжень по інвестиційному проекту для кожного року. Після цього складають новий проект на основі відкоригованих за допомогою знижувального коефіцієнта грошових потоків і для них розраховують NPV.
Особливе місце займає розробка методики здійснення аналізу інвестиційної чутливості. Метою аналізу чутливості проекту є визначення рівня впливу окремих факторів, що варіюються, на його фінансові показники.
Аналіз чутливості проводять у такій послідовності:
До факторів, що варіюються, відносять:
_____________
1 Бочаров В.В. Финансовый анализ. – СПб.: Питер, 2002. – С. 214-215.
Методологія оцінки фінансових інвестицій
Функціональна спрямованість операційної діяльності підприємств визнає пріоритетною формою здійснення реальних інвестицій. Однак на окремих етапах розвитку підприємство виправдано здійснює також фінансові інвестиції. Така спрямованість інвестицій може бути викликана необхідністю ефективного використання інвестиційних ресурсів, коли кон’юнктура фінансового ринку дає змогу отримати значно більший рівень прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність.
Фінансове інвестування здійснюється підприємством у таких формах:
Під цінними паперами розуміють документ, що засвідчує з дотриманням установленої форми та обов’язкових реквізитів |майнові права, здійснення або передача яких можливі лише при і його поданні.
Оцінка вартості фінансових активів
Облігація є емісійною ціною папера, яка закріплює права її власника на отримання від емітента в передбачений строк її номінальної вартості та зафіксованого в ній відсотка від цієї вартості або майнового еквівалента.
Іншими словами, облігація засвідчує:
За характером обороту облігації поділяють на конвертовані та неконвертовані.
Конвертовані облігації підлягають обміну на акції або інші облігації відповідно до умов емісії.
Власники неконвертованих облігацій подібним правом покупки акцій не володіють.
За способом погашення розрізняють:
Відкладений фонд призначається для погашення облігаційної позики (частково або всієї суми) за номінальною вартістю облігацій шляхом прямого обернення до власників цих цінних паперів.
Викупний фонд призначається для викупу частки облігаційної позики на ринку за раніше встановленою ціною.
Відзивні облігації передбачають можливість їх дострокового погашення за бажанням власників. При цьому рішенням про випуск облігацій визначаються вартість погашення і строк, не раніше якого облігації можуть бути пред’явлені до погашення достроково.
Безвідзивні облігації погашаються у встановлений товариством строк погашення за номіналом, тобто в розмірі тієї грошової суми, яка позначена на лицьовому боці облігації.
За способом виплати доходу розрізняють облігації:
Слід зауважити, що облігації характеризуються різними вартісними показниками, основним з яких є номінальна, конверсійна і теоретична вартість, а також викупна і ринкова ціни.
Номінальна вартість надрукована на самій облігації і найчастіше використовується як база для нарахування відсотків. Цей показник має значення тільки в двох випадках: у момент випуску облігацій при встановленні ціни розміщення, а також у моменти нарахування відсотків, якщо останні прив’язані до номіналу.
Конверсійна вартість – розрахунковий показник, що характеризує вартість облігації, в умовах емісії якої передбачена можливість конвертації її при певних умовах у звичайні акції фірми емітента.
Поточна теоретична вартість (ціна, інвестиційна вартість) (облігації визначається розмірами та можливістю отримання в майбутньому доходів по ній.
Тому сучасна вартість майбутнього потоку платежів і є поточною теоретичною
___________________
1Див.: Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий: прикладные вопросы с анализом деловых ситуаций.
вартістю цінних паперів.
Теоретична вартість – один із основних показників, що характеризує фінансові інвестиції. На основі теоретичної ціни визначається інвестиційна привабливість цінних паперів.
Викупна ціна (ціна дострокового погашення, відзивна ціна) – це ціна, за якою здійснюється викуп облігації емітентом по закінченні строку облігаційної позики.
Ринкова (курсова) ціна облігації визначається кон’юнктурою ринку. Значення ринкової ціни облігації у відсотках до номіналу називають курсом облігації.
Оскільки грошові надходження по роках по облігації з нульовим купоном (за винятком останнього року) дорівнюють нулю, вартість такої облігації з позиції інвестора розраховується за формулою:
Вт = С . FM2 (r, n),
де: С – сума, що сплачується при погашенні облігації;
n – число років, через які відбудеться погашення облігації;
FM2 (r, n) – коефіцієнт дисконтування з фінансової таблиці.
Теоретична вартість безстрокової облігації, яка передбачає невизначено довгу виплату доходу у встановленому розмірі, визначають за формулою:
Вт = С / r,
де r – прийнятний (очікуваний) рівень дохідності.
Грошовий потік по безвідзивних облігаціях з постійним доходом складається з однакових по роках надходжень С та номінальної вартості облігації Вн, що виплачується в момент погашення. Тому формула розрахунку внутрішньої вартості даного виду облігації буде такою:
Вт = С . FM4 (r, n) + Вн . FM2 (r, n).
Відзивна облігація відрізняється від безвідзивної наявністю двох додаткових характеристик: викупної ціни і строку захисту від дострокового погашення.
Акція – це емісійна ціна папера, що закріплює право її власника на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством і на частину майна, що залишається після його ліквідації. Вона є безстроковою, оскільки обертається на ринку доти, поки існує акціонерне товариство, яке її викупило.
Емісія акцій здійснюється при:
Акції свідчать про вклад їх власників – акціонерів – у статутний капітал AT. Акціонери є колективними власниками майна товариства, що забезпечує їм право отримання частини прибутку від діяльності в AT.
Клас акцій характеризується великим різноманіттям.
Розрізняють акції по емітенту, тобто випущені акціонерним товариством, біржею, банком, інвестиційним фондом і компанією. Причому всі акції поділяють на розміщені та об’явлені.
Розміщені акції – це реалізовані акції, які визначають величину статутного фонду акціонерного товариства.
Об’явлені акції – це акції, які акціонерне товариство має право розмістити додатково до розміщених. Кількість об’явлених акцій визначено в статуті.
З погляду прав акціонерів акції поділяють на звичайні (прості) та привілейовані.
Звичайна акція дає один голос при вирішенні питань на зборах акціонерів і бере участь у розподілі чистого прибутку тільки після виплат доходів по облігаціях і дивідендів по привілейованих акціях.
Привілейована акція права голосу не дає, якщо інше не передбачено в статуті AT, але на відміну від звичайної акції приносить гарантований дивіденд і має переваги під час розподілу прибутку та ліквідації товариства.
Як і у випадку з облігаціями, розрізняють кілька кількісних характеристик, що використовуються при оцінці акції: внутрішня, номінальна, балансова, конверсійна та ліквідаційна вартості, а також емісійна і курсова ціни.
Внутрішня вартість являє собою розрахунковий показник, що визначають за формулою:
∞ Сі
Вв = ∑ --------,
і=1 (1+r)і
де Сі – очікуваний грошовий потік в і-му періоді.
Конверсійну вартість розраховують для привілейованих акацій, в умовах емісії яких передбачена можливість їх конвертації в звичайні акції.
Номінальна вартість акції – вартість, що вказана на бланку акції.
Емісійна ціна являє собою ціну, за якою акція емітується, тобто продається на первинному ринку.
З початком операцій компанії частка капіталу, що припадає на одну фірму, змінюється. З цього погляду акція характеризується балансовою вартістю, яка може бути розрахована за балансом як відношення вартості ”чистих” активів (загальна вартість активів за балансом за мінусом заборгованості кредиторам) до загального числа акцій, що були випущені.
Ліквідаційна вартість акції може бути визначена тільки в момент ліквідації товариства.
Для обліку і аналізу найбільше значення має курсова (поточна ринкова) ціна.
Оцінка доцільності придбання акцій, як і у випадку з облігаціями, передбачає розрахунок теоретичної вартості акції та порівняння її з поточною ринковою ціною.
З теоретичного погляду, ціна звичайної акції має визначатися дисконтуванням усіх доходів, тобто дивідендів, які будуть по ній сплачені. Тоді формула визначення вартості акції буде такою:
∞ Сі
Ва = ∑ --------,
і=1 (1+r)і
де: Сі – дивіденд, який буде виплачений в період t;
r – ставка дисконтування (дохідності).
Формула дещо змінюється, якщо інвестор, враховуючи динаміку економічного циклу, бажає володіти акцією в період піднесення підприємства, коли воно отримує більш високі доходи, а потім планує її продаж. Для оцінки вартості такої акції використовують формулу
n Сі Рn
Ва = ∑ -------- + -- ------ ,
і=1 (1+r)і (1+r)n
де: Pn – ціна акції в кінці періоду n, коли інвестор планує її продати.
При визначенні вартості акції виникають труднощі з прогнозуванням дивідендів, розмір яких підставляється в чисельник формули. У зв’язку з цим розглядають три варіанти динаміки прогнозних значень дивідендів:
а) дивіденди не змінюються, тоді використовують формулу:
Ва = С / r;
б) дивіденди зростають з постійним темпом приросту, тобто передбачається, що базова величина дивіденду дорівнює С, щороку вона збільшується з темпом приросту q. Тоді формула розрахунку вартості акації буде такою:
∞ С . (1+ q)і
Ва = ∑ --------------- ;
і=1 (1+r)і
в) дивіденди зростають із змінними темпами приросту. Якщо прогнозується, що за період володіння акацією темпи приросту дивідендів будуть змінюватися, наприклад, двічі, то формула визначення вартості акції набуде вид:
n Со . (1+ q1)і ∞ С1 . (1+ q2)і
Ва = ∑ --------------- + ∑ ------------------
і=1 (1+r)і і=n +1 (1+r)і
де: q1 – темп приросту дивідендів за перший період, який буде тривати
n років;
q2 – темп приросту дивідендів за наступні роки;
Со – розмір дивідендів у першому періоді;
С1 – прогноз дивідендів у наступний період1.
Оцінка дохідності фінансових активів
Дохідність – це відносний показник, який розраховують як відношення доходу D, що генерується даним фінансовим активом, до величини інвестицій СІ в цей актив, тобто в найбільш загальному вигляді він може бути поданий так:
D
k = -----.
IC
Залежно від виду фінансового актив сув доходом D найчастіше виступають дивіденд, купонні виплати, приріст капіталізованої вартості (різниця між ціною погашення Р1 і придбання Р0 ціною фінансового активу)2. Отже, існують різні варіанти розрахунку дохідності.
Так, основними характеристиками дохідності облігації без права дострокового погашення виступають:
1) показник купонної дохідності;
2) дохідність до погашення.
Показник купонної дохідності розраховують як відношення абсолютної величини річного купонного доходу до номінальної вартості облігації, тобто
C
kk = ----- . 100,
Вн
____________
1Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий: прикладные вопросы с анализом деловых ситуаций. – С. 213-214.
2Зазвичай вважають, що Р1 > Р0 , хоча в принципі виконання цієї нерівності не є обов’язковим; якщо Р1 < Р0 , то говорять про збитки від капіталізації і відповідній їм від’ємній дохідності.
де: kk – показник купонної дохідності;
С – абсолютна величина купонної дохідності;
Вн – номінальна вартість облігації.
Купонні виплати здійснюються щороку або періодично внутрішньо річними платежами і виражаються абсолютною величиною:
r . Вн
С = ----- ,
100
де: r – річна купонна ставка, %.
Показник дохідності до погашення УТМ розраховують відношення середньорічного доходу (річний відсоток плюс частина різниці між номінальною вартістю та ціною покупки облігації) до середньої величини інвестиції:
С + Вн - Цп
n
УТМ = ------------------- ,
Вн - Цп
2
де: Цп – поточна (на момент оцінки) ціна облігації;
n – кількість років, що залишилися до погашення облігації.
Дохідність до погашення облігації з нульовим купоном визначають за формулою:
n Вн
УТМн.к = √ ------- - 1.
Цп
У разі потреби визначення доходності акції використовують такі три показники:
Д
kД = ----- . 100,
Рном
де: Д – абсолютний рівень дивіденду в грошових одиницях; Рном – номінальна ціна акції;
Д
kп = ----- ,
Рп
де Рп – поточна ринкова ціна акції;
повну норму доходності, яка являє собою суму поточної Д і капіталізованої до-
-----
Р0
хідності Р1 – Р0 ..
Р0
У цьому разі інвестор крім доходів від дивідендів отримує ще й дохід від капіталізації (дохід від приросту капіталу), який виникає тоді, коли акції скуповуються в спекулятивних цілях і через деякий час мають бути продані за ціною Р1 більшою, ніж ціна їх придбання Р0. При цьому використовують таку формулу:
Д (Р1 – Р0)
k = -----+ -----------,
Р0 Р0
де Р0 – ринкова ціна акції на момент прийняття рішення про їх купівлю;
Р1 – очікувана ціна акації на момент її продажу.
Оцінка очікуваної дохідності конвертованої привілейованої акції також може бути отримана за допомогою попередньої формули, як Р1 має виступати очікувана конверсійна вартість акції.
Для оцінки значень очікуваної загальної дохідності звичайних акцій з рівномірно зростаючими дивідендами можна використати формулу, отриману на основі моделі Гордона:
Д0 (1 + q) Д1
k = ----------- + q ---- + q,
Р0 Р0
де Д0 – останній отриманий до моменту оцінки дивіденд по акції;
Д1 – очікуваний дивіденд;
Р0 - ціна акції на момент оцінки;
q – темп приросту дивіденду.
З формули видно, що очікувана капіталізована дохідність звичайної акції з рівномірно зростаючим дивідендом збігається з темпом приросту дивіденду або темпом приросту ціни акції. Отже, показник q має кілька інтерпретацій:
по-перше, це капіталізована дохідність;
по-друге, темп приросту дивідендів;
по-третє, темп приросту ціни акції.1
________________
1Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий: прикладные вопросы с анализом деловых ситуаций. – С. 224-225.
КОМПЛЕКСНИЙ ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ
Поняття комплексного фінансового аналізу
У сучасній практиці управління корпоративними фінансами важливе місце займає проблема якісного та кількісного обґрунтування управлінських фінансових рішень, ефективне прийняття яких неможливе без використання фінансового аналізу. Водночас значна частина управлінських фінансових рішень потребує комплексного (інтегрального) підходу до дослідження об’єкта аналізу.
Вивчивши матеріал теми, Ви повинні вміти:
Мета організації та проведення комплексного фінансового аналізу
Системоутворюючим елементом моделі КФА є мета організації та проведення аналізу, від чіткості формулювання якої залежить як ефективність усієї моделі КФА, так і достовірність результатів дослідження. КФА ґрунтується на загальних принципах фінансового аналізу, однак їх практичне застосування спрямоване на досягнення принципово іншої мети – у достатньо короткі строки провести розрахунки на основі обраної математичної моделі комплексного фінансового дослідження операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства – об’єкта дослідження, ідентифікувати фактичні результати та обґрунтувати прогнозний тренд розвитку фінансового стану суб’єкта господарювання у коротко- або довгостроковому періодах.
При цьому через отримання результатів комплексного фінансового дослідження діяльності підприємства забезпечується обґрунтованість прийняття (або відхилення) управлінських фінансових рішень щодо позиціонування такого суб’єкта господарювання на цільовому ринку (іншому економічному просторі).