Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ПЛАН:
Вступ
Розділ І. Історія виникнення Великоморавської держави
І.1 Передумови і причини виникнення
І.2 Історія та розвиток держави — Велика Моравія
Розділ ІІ. Найвизначніші пам’ятки Великоморавської культури
ІІ.1 Спільні риси пам’яток Великої Моравії
ІІ.2 Микульчицьке городище — найвідоміша пам’ятка Великоморавської держави
ІІ.3 Поселення Старе Місто — одне з найбільших міст Великої Моравії
ІІ.4 Городище Бржецлав-Поганско — аграрне поселення Великоморавії
ІІ.5 Нітра і Девіна — словацькі пам’ятки Великоморавської культури
ІІ.6 Аналіз археологічних знахідок та письмових джерел про Великоморавську державу
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Додатки
Вступ
Велика моравська держава ранньофеодальна держава західних слов'ян в ІХ — поч. Х ст. Передумовами виникнення Великоморавської держави виявивився процес феодалізації й необхідність оборони від франкської експансії.
У період свого розквіту Велика моравська держава охоплювала території Моравії, Словаччині, Чехії, Лужиць, Паннонії, очевидно, Малої Польщі й частину словенських земель. Столицею було м. Велеград, точне місце розташування якого не встановлено і є предметом дискусії. Багаточисельні розкопки чехословацьких археологів (В. Грубого, І. Поулика, Ф. Калоусека) на територїї Моравії свідчать про високу культуру землеробства у Великій моравській державі, розвиток ремесел — гончарного, залізоробного, скляного, ювелірного й ін., про розквіт торгівлі. Судячи з археологічних знахідок, існували тісні торговельні зв'язки Великоморавської держави з Візантією, Київською Руссю й Чорноморськими містами.
Економічне і політичне життя Великоморавської держави зосереджувалося в градах — укріплених фортецях і резиденціях знаті, які були центрами ремесла й торгівлі. Найважливіші з них: Старе Місце в м. Угерске-градиште, Микульчице в м. Годонин, Поганско, Нітра, Девінське, Нова-Вага. При археологічних розкопках тут виявлені залишки храмів, житлових будівель, великі цвинтарі, де знайдені численні прикраси, предмети побуту й інші.
Першим історично відомим князем був Моймир I (правив в 830-846 рр.), який приєднав до Великоморавської держави Нітранське князівство (833 р.), при ньому почалося поширення християнства. Правління спадкоємця Моймира Ростислава (846-870 рр.) було часом посилення Великоморавської держави. Ростислав вів активну боротьбу проти франкської агресії, уклав союз із Візантією (862 р.). В 863 на прохання Ростислава у Великоморавську державу прибули з Візантії славетні просвітителі Кирило й Мефодій. Вони створили незалежну від франкського єпископата церкву (869 або 870 рр.), яка сприяла зміцненню політичної самостійності Великоморавської держави. Творці слов'янської писемності Кирило й Мефодій сприяли тому, що надалі Велика Моравія перетворилася в те вогнище, звідки слов'янська писемність поширилося в інші слов'янські країни.
Актуальність теми. В ході загального переосмислення світової історії, яке відбувається впродовж останніх років, дедалі актуальнішою стає необхідність розширення історичних досліджень про населення ранніх хронологічних горизонтів історичного процесу. Адже підвалини культурної неповторності сучасних мешканців Європи та усього світу закладаються саме у дописемний час. В результаті первісна людність, яка проживала на території сучасної Європи, поступово стає об'єктом історичного дослідження поряд із традиційними для історичної науки суспільствами пізніших періодів.
Історичні реконструкції, що стосуються дописемного часу, базуються переважно на всебічному аналізі матеріальних решток життєдіяльності давніх колективів і потребують застосування своєрідних методологічних підходів для їх теоретичного осмислення й інтерпретації.
Отже, актуальність теми обумовлюється тією важливою роллю, яку відігравала Великоморавська держава в загальноєвропейській історії і насамперед в історії суспільно-політичних відносин тієї доби та історії воєн. Всебічне висвітлення оригінального комплексу історичних подій, які відбувалися в час існування Великоморавської держави, визначення її місця в еволюції історії та культури Східної та Західної Європи і зокрема Словенії та Чехії, вироблення та удосконалення відповідного плину історичних подій на сучасному етапі дозволяють дослідити історію Великоморавської держави та її населення більш детально і ґрунтовно.
Науковим завданням роботи став аналіз історії існування, суспільства, яке населяло, зовнішньої та внутрішньої політики князів Великоморавської держави.
Мета передбачає необхідність вивчити, систематизувати та узагальнити фактичний матеріал, з історії Моравської держави та державних утворень давніх моравів, економічний та суспільно-політичний стан Великоморавської держави часів раннього середньовіччя, дослідити археологічні знахідки, на основі яких зробити аналіз культури і побуту населення Великоморавської держави. Для цього доцільним вважаємо вирішення наступних задач дослідження:
- збір, вивчення та аналіз джерел та літератури з історії Існування Великоморавської держави;
- аналіз суспільної та політичної організації в період виникнення, становлення та розвитку державних формувань моравів ІХ – X ст.;
- встановлення особливостей культури життєзабезпечення та побуту населення Моравської держави;
- узагальнення даних про історію Великоморавської держави та визначення значення її існування для подальших поколінь.
- дослідження найвідоміших пам’яток часів Великоморавської держави.
Об'єктом дослідження постає давня історія виникнення та розвитку суспільно-політичного та економічного життя Великоморавської держави та аналіз побуту її населення.
Предмет дослідження - вивчення процесів та основних механізмів, об'єктивних та суб'єктивних факторів, які зумовили виникнення та становлення Великоморавської та закономірності її розвитку в ранньосередньовічний період.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період заснування Великоморавської держави - ХІ ст. — до періоду її завоювання мадярами у ХІ ст.
Джерельну базу дослідження становлять дані археології (результати розкопок та розвідок археологічних пам'яток різних типів), геології, культурології; використовуються теоретичні моделі, розроблені представниками цих та інших наукових дисциплін.
Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, дослідження явищ в їхньому розвитку, всебічності, об'єктивності. Використовувались порівняльно-історичний, хронологічний та інші методи історичних досліджень.
Практичне значення проведеної роботи полягає в тому, що її аспекти можуть бути використані при науково-дослідних роботах, написанні узагальнюючих і науково-популярних праць, а також в ході наукової та викладацької діяльності
Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури.
Розділ І. Історія виникнення Великоморавської держави
І.1 Передумови і причини виникнення
Слов'яни центра й сходу Європи в 454 - 560 р. переживали епоху відносного благоденства через відсутність зазіхань на їхні землі з боку кочівників сходу й прагнення германців опанувати територіями полеглої Західно-Римської імперії. Район, зайнятий пам'ятками археологічної культури Прага - Корчак V — VII ст., вказує на те, що слов'яни в V — VI ст. спустилися долинами рік Прут і Дністер до низов'їв Дунаю.
Одночасно слов'яни-анти, які створили археологічну культуру Прага - Пеньковка V - VII ст., просунулися з території правобережного подніпров'я на землі сучасної Румунії й також вийшли на дунайський рубіж Східно-Римської імперії ромеїв.
У другій половині VI ст. у долину Дунаю ввірвалися орди аварів. Із приходом нової хвилі войовничих тюркських кочівників епоха благоденства для слов'ян центра й сходу Європи завершилася й почалася довга боротьба за виживання з жорстокими й численними супротивниками.
В 627-662 р. зложився військово-державний союз слов'ян центра Європи на чолі із Само. В VII ст. могутність авар у центрі Європи було похитнута не тільки воєнними діями держави Само, але й невдачами в боротьбі з Візантією й непримиренністю, що панувала в степах Північного Причорномор'я. Візантія мистецьки зіштовхувала тюрків-аварів з тюрками-болгарами й хазарами, нейтралізуючи й тих, і інших.
Західні слов'яни в 630 р. завдали військової поразки армії франків, очолюваній королем Дагобертом.
Після кончини Само союз західних слов'ян розпався. Він у значній мірі виконав своє завдання по стримуванню авар і франків. У чеській і словацькій історичній літературі обговорюється питання про роль напівдержавного утворення Само в становленні Великоморавської держави. Більшість дослідників вважає, що основи моравської державності були закладені в боротьбі слов'ян з аварами й Велику Моравію варто розглядати як продовження князівства Само [22, 23-25]. Археологічні знахідки свідчать, що економічне життя в Моравії йшло поперед інших земель Аварського каганату. Фіксуються сліди розвитку металургії й різних ремесел. Цілком очевидно, що культурні досягнення Великої Моравії були підготовлені місцевими слов'янами в VIII сторіччі. Однак питання про локалізацію князівства Само залишається невирішеним.
Археологічні матеріали VI-VII ст., з усією визначеністю свідчать, що розселення слов'ян у басейні Морави там, де пізніше зложилося ядро Великоморавської держави, здійснювалося не цілісними племінними праслов'янськими групами. Це було масове переміщення більш-менш великих і дрібних груп носіїв пражсько-корчакської культури з різних місць її ареалу, у результаті якого колишня племінна структура була в значній мірі зруйнована.
Це відповідає й інформації історичних джерел. Російський літопис прямо повідомляє: "...пришедше седоша на реце имянемъ Марава, і прозвашася морава" [1, 68]. Якихось помітних регіональних розходжень в археологічних матеріалах на території Моравії виявити не вдається [2, 18]. Очевидно, що морави були новим територіальним утворенням ранньосередньовічного слов'янства, яке склалось вже в басейні річки Морави в умовах стабілізації життя й формування державності.
В VII-VIII ст. слов'янське населення басейну Морави входило до складу Аварського каганату. Аварська культура, яка відбиває аваро-слов'янський симбіоз, поширювалася й на цей регіон. Моравія була окраїною Каганату, і є всі підстави стверджувати, що слов'янський етнічний компонент тут був на всіх етапах домінуючого, а досить нечисленні авари-тюрки, що виконували військово-адміністративні функції [2, 18-19], уже до середини VIII ст. розчинилися в місцевому середовищі. Говорити про слов’яно-аварський симбіоз для цієї окраїнної землі можна лише з великим застереженням.
Так, поступово на передові позиції у світі слов'ян центра Європи стала виходити Моравія, відбита й очищена від авар. Так звернемося до історії Моравії, тому що її роль у світі слов'ян Європи в IX ст. була чи не визначальною.
І.2 Історія та розвиток держави — Велика Моравія
Хоча Велика Моравія — велике державне утворення слов'ян Середнього Подунав’я — проіснувала порівняно недовго, вона стала великим осередком розвитку матеріальної й духовної культури ранньосередньовічного слов'янства. Створені в Моравії культурні традиції стали потужним імпульсом розвитку культури всього слов'янського світу.
Після завершальних ударів, початих в 805-806 роках Карлом Великим проти аварів, слов'янське населення Середнього Подунав’я остаточно звільнилося від їхнього панування. У слов'янському світі цього регіону почалося зародження самостійних політичних утворень. Близько 822 р. франкські аннали фіксують етнополітичну спільність моравів. У грудні цього року на придворний з'їзд франкського короля і "імператора римлян" Людовика Благочестивого, що мав місце у Франкфурті-на-Майне, морави поряд з іншими політико-племінними утвореннями того часу вислали своїх послів і піднесли дарунки. Це повідомлення дозволяє вважати, що до 20-х років IX ст. у Середньому Подунав’ї оформилося самостійне Моравське князівство. Локалізується воно в басейні р. Морави, лівого рукава Дунаю.
У зальцбургському трактаті "звернення баварів і карантанців", який був складений у 870-871 рр., розповідається про князя При-Біна, до складу володінь якого входила Нітра. Повідомляється, що в Нітрі — граді Прибіни — був споруджений християнський храм, освячений близько 828 р. зальцбургським архієпископом Адальрамом (824-836 р.). В 30-х роках IX ст. Прибіна був вигнаний зі своїх володінь Моймиром — "князем мораван над Дунаєм" [23, 211-212]. Багато фортець, споруджених при правлінні Прибіни, були зруйновані дощенту й ніколи вже не відновлювалися.
В епоху піднесення імперії франків Моравія була примушена до плати данину германцям. Крім того, в IX ст. землі Моравії були густо заселені германськими колоністами. У першій половині IX ст. князь Моймир почав поєднувати слов'ян, які населяли Моравію. Так Моймир виявився основоположником державного устрою Великої Моравії IX ст.
Розглядаючи історію Древньої Русі IX - XI ст., можна побачити, як багато загального в шляхах примноження різних слов'янських держав. Втім, є ї різниця в їхніх долях. Якщо в центрі Європи слов'яни боролися з латинізованими франками, то на сході Європи рідкий рік обходився без набігу тюркських кочівників.
Моймир I (пом. близько 846 р.) був першим великим політичним діячем Великоморавскої держави. Її територія охоплювала Моравію й значну частину сучасної Словаччини (додат. І). У IX ст. у Моравію стало проникати християнство. І у 831 р. єпископ Пассау (Баварія) охрестив "всіх мораван".
Аналіз повідомлень, які містяться в "Каролінгських анналах", дозволив польському історику Г.Ловмяньському стверджувати, що Велика Моравія в розглянутий час була вже формуючимся ранньодержавним утворенням. Племінна знать змушена була піти з історичної сцени, затверджувалося уявлення про територію держави як власності князівського роду, складався ранньофеодальний панівний клас [19, 15-17].
При правлінні спадкоємця Моймира Ростислава (846-870 р.) Великоморавська держава чинила завзятий опір кількаразовим спробам східно-франкських королів підкорити її своїй влади. Франкські джерела повідомляють про потужні фортеці, споруджені Ростиславом і ворожими військами, які витримали натиск. Конкретно названа тільки фортеця Dowina — Девін, де Ростислав в 864 р. зломив натиск військ Людовика Благочестивого.
Згадується ще столиця Моравії (не названа по імені), яка виділяється потужним характером своїх зміцнень. Міцності, як повідомляють аннали, були також центрами світської й духовної влади, здійснюючи керування окремими територіями Великоморавскої держави.
Церковне підпорядкування моравських земель баварським центрам у Збезлісенні й Пассау негативно позначилося в боротьбі із франками за державну незалежність. Духівництво не було опорою держави, воно проводило політику своїх королів і герцогів.
Тому Ростислав звернувся в Константинополь із офіційним проханням направити єпископа. Візантійський імператор Михайло III задовольнив прохання, і в 863 р. у Моравію прибула візантійська місія на чолі з Кирилом і Методієм, які стали основоположниками слов'янської писемності. З іменами цих просвітителів зв'язана ціла епоха культурного життя Великоморавської держави.
Як ми бачимо, аж ніяк не випадково князь Великої Моравії Ростислав в 862 р. відправив послів у Візантію, просячи надіслати християнського проповідника.
Звернемося до свідчення "Іпатіївського літопису". Під 898 р. у ньому поміщена розповідь про події, що раніше відбулися у Великій Моравії: "Князі Ростислав, Святополк і Коцел послали до царя Михайла (Михайло III 842 - 867 р.) говорячи — земля наша хрещена, але немає в ній учителів. Хто б нас навчив і розтлумачив святі книги, тому що не розуміємо ані грецької мови, ані латинської. На раді Михайлу сказали, що є в Солуні чоловік ім'ям Лев, а його сини розуміють мову словенську. Михайло послав у Солунь — надіслати Мефодія й Костянтина. Вони прийшли до князів Ростислава й Святополка й Коцела. І почали становити письмена абеткою слов’янською. Німці (ньчії) почали хулити слов'янські книги, говорячи, що негідно жодній з мов мати букв своїх крім єврейської, грецької і латинської" (переклад зі старослов'янського зробив автор книги). [12, 36]
І отут укладач Іпатіївського літопису дав одповідь латинянам: "... так аще хто хулити словеньскую грамоту так буть відлучений від церкве... ти бо суть волци. а не овци... " [7, 58]
Костянтин повернувся вчити болгар, а Мефодій залишився в Моравії. Князь Коцел поставив Мефодія на чолі кафедри єпископа в Паннонії. Мефодій посадив за роботу попа-скорописця, і через шість місяців, з березня по жовтень, були перекладені християнські книги із грецької на слов'янську мову. Так світ слов'ян центра Європи в 862 р. прийняв християнство з рук Візантії.
Велика Моравія стала вогнищем, звідки слов'янська писемність поширювалося в інші слов'янські землі. У Моравії одержало перевагу грецьке й слов'янське духівництво, було допущене богослужіння слов'янською мовою.
В 869 р. Ростислав домігся створення для Великої Моравії й сусідніх з нею слов'янських земель архієпископства (на базі колишнього єпископства Сірмія-Срема), на чолі якого встав Мефодій.
Реакція германського духівництва не змусила себе довго чекати. Латиняни повели нещадну боротьбу з Ростиславом, політика якого налякала їх більше, ніж все слов'янське воїнство. У Німеччині згадали про Святополка, який правив у Нітрі, племінника Ростислава. Останній схопив дядька й видав германцям. Ростислава засліпили й кинули до темниці. [12, 38]
У той же час у полон до германців потрапив Мефодій.
Князь Святополк в 870 р. затвердився на престолі Великої Моравії, визнавши верховну владу Германської імперії. І знову надії Німеччини були обмануті. Святополк, який підозрівався в невірності, був схоплений і відправлений у Регенсбург на суд Людвіга Німецького. А покинута князями Моравія потрапила в руки маркграфів.
Немає нічого дивного в тому, що дуже скоро над Моравією зайнялося полум'я повстання, на чолі якого стала людина на ім'я — Славомир. Людвіг Німецький вирішив погасити полум'я зустрічним вогнем. У Німеччині Святополка визнали невинним і відправили на умиротворення Моравії. І знову надії Німеччини не збулися. Святополк об'єднався з повсталими, вигнав з Моравії маркграфів і винищив ледь не все германське військо. Відбулися ці події в 871 р.
І отут доля, хоча й не надовго, змилостивилася над Великою Моравією. В 874 р. у Форхгеймі Людвіг Німецький, стиснутий хвилюваннями у Німеччині, уклав зі Святополком мир, вигідний скоріше Моравії. Одночасно розгорнули окуті залізом ворота перед Мефодієм, який вернувся в Моравію.
Але кінця боротьбі латинського заходу зі східним (православним) християнством, що розгорілася у Моравії в IX ст. видно не було. Германська партія примусила Святополка поставити в помічники до Мефодія єпископа Вікінга. Мефодій помер у 884 р (деякі джерела вказують на 885 р.)., і Вікінг, ставши на чолі архієпископської кафедри Моравії й Паннонії, прийнявся за вигнання учнів Мефодія й передачу церковної влади в руки вихідців з Німеччини. [12, 39]
Є і інша версія стосовно становища церкви після смерті Мефодія. Слов'янська місія у Великій Моравії тривала двадцять один рік. Після смерті Мефодія князь Святополк не захотів підтримувати занадто строгу релігію, яка забороняла багатоженство, яка вимагала дотримуватися численних постів і накладала строгі єпитимії за церковні гріхи. Моравська знать багато в чому продовжувала зберігати язичеські традиції, на які латинська церква дивилася поблажливо. Святополк виганяє учнів Мефодія із країни, більшість із них знаходить пристановище в Чехії й Болгарії, куди й переміщається центр слов'янської культури.
У 887 - 899 р. Німеччиною правив Арнульф. Князь Святополк зумів уберегти межі Великої Моравії від маркграфів. Більше того, могутність Святополка охороняла безпеку Чехії, Паннонії, Лузації, Словаччини, які входили в склад держави.
Тому, можна стверджувати, що найбільшого розквіту політичне життя Великоморавської держави досягла за часів правління Святополка (870-894 р.). Значно розширюється і її територія. Влада Святополка поширюється на землі басейну верхів'їв Ельби (із Влтавою) на заході й на всю Словаччину до Тиси на сході. Області верхньої Вісли також підкорилися моравському князеві. У результаті успішних воєн з Східно-франкським королівством у складі Великої Моравії опиняються й заселені слов'янами паннонські землі аж до нижньої течії Драви. У військово-політичних союзницьких відносинах з Великою Моравією перебували сорби. [3, 49-51]
Однак, за своїм характером Велика Моравія не була централізованою державою, не мала єдиної системи керування. Місцеві князі тільки формально підкорялися Святополку й платили йому данину, а на першу вимогу правителя виставляли свої війська, разом з тим кожне окремо взяте князівство було досить самостійним.
Тому, таке велике політичне утворення виявилося неміцним. Після кончини Святополка (+ 894 р.), як часто трапляється в історії, його сини прийнялися за поділ батьківської спадщини, не тримаючи при цьому в голові й думки про цілісність і силу держави. Цим скористалася Чехія. Частина областей, приєднаних до Великоморавської держави Святополком відпала від неї. Тривали військові конфлікти між Моравією й Східно-франкським королівством, яке претендувало на деякі землі Великоморавскої держави. Остання якийсь час стримувала натиск свого потужного західного сусіда, але державна влада в останніх десятиліттях IX ст. значно ослабла.
Тим часом і Арнульф усе більше вникав у справи Моравії. Але в цей час у центр Європи ввірвалися угри. Запросив їх на середній Дунай Арнульф.
Ослаблена смутою Моравія не вистояла. Її землі заволокло пилом, який піднявся від копит мадярських коней. На самому початку Х ст. у Придунайській низовині з'явилися угорці. За словами російського літописця, угри "...устремишася чересъ гори великия яже прозвашася гори Угорьскиа, і почаша воевати на живуча ту волохи й словени. Седяху бо ту преже словени, і волохове прияша землю словеньску. Посемъ же вугри прогнаша волъхи, і наследиша землю ту, і седоша съ словены, покоривша я під ся, і оттоле прозвася земля Угорьска" [6, З3]. Сформована до цього часу кризова ситуація підірвала військовий потенціал Великої Моравії. Вона не змогла витримати натиск угорців, який призвів до падіння цієї держави.
І ми знову зіштовхуємося з особливістю слов'янської історії. Угри зруйнували державність Великої Моравії. Але угри ж відкинули германців на захід від слов'янських земель Карпатської улоговини.
В XI ст. Моравія була віднята в угрів Чехією й з тих пор виступала як самобутня провінція Чеської держави. Словаччина, що простягалась до північного сходу від земель Моравії, при сині Святополка князі Моймире II також підпала під владу угрів. Частина Словаччини, що тяжіла до Чехії, зі своїми князями Спитигневом і Вратиславом угорскому вторгненню віддала перевагу владу Німеччини. В 900 р. Словаччина виступила як спільниця Німеччини під час походу германців у Моравію.
Особливість Словаччини в тому, що вона довше за Чехію й Моравію зберігала вірність грецькому обряду, кирилиці й всьому ладу архітектури, мови й культури, властивим слов'янам центра Європи епохи великоморавських князів Ростислава й Святополка.
Отже, наприкінці IX ст. Великоморавська держава розпалася під напором союзу мадярських племен, які перемістилися в басейн Дунаю, зі Східної Європи, однак за порівняно короткий період його існування розвинена матеріальна культура, ідеологія, форми соціальної організації населення зробили сильний вплив на мешканців сусідніх слов'янських територій, сприяючи їхній еволюції убік формування державності.
Процеси ці завершилися до кінця Х ст. створенням Польської й Чеської ранньофеодальних держав. Джерела дозволяють уявити повною мірою лише заключний етап цього процесу (середина - друга половина Х ст.), коли ліквідація останніх "племінних" князівств відбувалася в обстановці гострого суперництва між чеськими й польськими правителями. Перші кроки до утворення єдиної ранньофеодальної держави на території пізнішої Чехії були розпочаті в 80-ті роки IX ст., коли князь племені чехів Борживий з роду Пржемисловичів, який прийняв хрещення у дворі Святополка, зумів за його підтримкою стати головним серед племінних князів Чеської долини. Остаточне об'єднання племінних князівств Чеської долини під владою чеських князів зі столицею в Празі відноситься до правління князя Болеслава I (935-972 рр.). До цього часу влада празьких правителів поширилася й на землі в районі Морави — старе ядро Великоморавської держаави, і на землі слензян і їхніх сусідів на Верхній Одрі, землі лендзян і вислян на верхній Віслі й навіть на частину східнослов'янських племен, що граничили з останніми. Велика держава була, однак, настільки ж неміцною по складу, як і Великоморавська держава. Це виявилося, коли експансія чеських князів зштовхнулася з експансією політичного центра, що виник на землях племінного князівства полян і зумів до середини Х ст. підкорити собі ряд сусідніх територій. В останніх десятиліттях Х ст. розгорнулася гостра боротьба між князем полян Мешко I (помер 992 р.) і чеським князем Болеславом II (973-999рр.), у результаті якої чеські князі втратили владу над землями в басейні верхньої Одри, а в 90-ті роки син Мешко I Болеслав Хоробрий (992-1025 рр.) опанував і землі вислян і лендзян. Надалі всі ці землі міцно закріпилися в складі нового державного утворення полян, яке охоплювало всю територію течій Вісли й Одри аж до земель поморян на півночі й чеських землях на півдні. Від племені полян, до якого належала князівська династія, ця держава вже на рубежі X-XI ст. одержала загальну назву Polonia — Польща. Болеслав Хоробрий намагався піти далі й підкорити своїй владі й центр Чеської держави. Але тут його політика зіштовхнулася з опором уже сформованого в Чехії панівного класу й ранньофеодальної держави й не мала міцного успіху. Його панування в Чехії тривало дуже недовго. Моравія до початку 20-х років XI ст. теж повернулася під владу чеських Пшемислівців. [4, 354-355]
Розділ ІІ. Найвизначніші пам’ятки Великоморавської культури
ІІ.1 Спільні риси пам’яток Великої Моравії
У басейні ріки Морава виявлена величезна кількість селищ, городищ, фортець, могильників епохи існування Великоморавської держави. У них знаходять залишки високорозвиненої середньовічної культури. Дослідники виявляють величезну кількість срібних, бронзових і золотих прикрас, виконаних у техніці зерні й скані (контакт із візантійськими майстрами), оригінальні вироби з кольорових металів микульчицького типу. Багато знахідок вказують на розвиток різних ремесел: столярного, гончарного, ковальського й ін. Франкські джерела повідомляють про велику кількість фортець, які спорудив Ростислав, спадкоємець Моймира. У них морави витримували численні облоги німецьких феодалів, зокрема, докладно розповідається про міцність Довіна (855 рік), де Ростислав здобув перемогу над Людовиком Благочестивим (Німецьким). Таку ж укріплену міцність представляла й столиця Великоморавскої держави — місто Велеград, точне місце розташування якого зараз не встановлено. Крім кам'яних фортець, церков і кам'яного ж дитинця, у містах поширені зрубні конструкції із глиняними підлогами й глинобитними печами в одному з кутів житла (Микульчицький кам'яний град з дитинцем і передмістям). Сільські ж поселення були в мораван неукріпленими, житла в них в основному стовпові дерев'яні з кам'яною або глинобитною піччю у куті.
У довеликоморавських шарах знаходять фігурки людей, тварин, різноманітні посудини, що мають ритуальний характер. У шарах, що ставляться до великоморавської епохи, знаходять безліч хрестиків і наконечників із зображенням священиків і хрестів, позолочений мощевик, виконаний у вигляді богослужбової книги. Храмові будівлі свідчать про поширення християнства в Моравії з різних країн Європи. Зокрема, з Баварії, а також Адріатики й Далмації.
Отже, у басейні р. Морави — центральній області Великоморавської держави –— виявлено й досліджено безліч пам'ятників розглянутої епохи —селища, городища, могильники. Політична й військова міць моравських князів опиралася насамперед на укріплені міста, серед яких не можна не назвати Микульчице на правому березі річки Морави, Старе Місце в м. Угерску Градишті, Поганско біля Бржецлава, Девін при впаданні р. Морави в Дунай і Нітру в Словаччині. Первісні назви їх (крім Девіна) не збереглися. Вважаємо, що вивченню кожної з цих пам’яток слід приділити окрему увагу.
ІІ.2. Микульчицьке городище — найвідоміша пам’ятка Великоморавської держави
Значним центром було городище Микульчице. В VII-VIII ст. тут перебувало поселення, яке було захищено частоколом. Самий нижній обрій культурних відкладень містив ліпну кераміку пражсько-корчакського вигляду.
У довеликоморавських нашаруваннях досліджена безліч залишків зрубних житлових будівель із глиняними або піщаними підлогами. Великий інтерес представляє відкриття майстерень по обробці золота й бронзи, у яких знайдені тигельки й безліч бронзових і позолочених виробів. Керамічний матеріал представлений фрагментами високоякісних гончарних посудин.
Серед знахідок є численні глиняні фігурки людей, тваринних і кінських сідел, що мають безсумнівно ритуальний характер. Передбачається, що тут перебував язичеський жертовник.
Для вирішення питання про суспільне становище Микульчицького городища VIII ст. важливі знахідки залізних і бронзових шпор з гачками. Вони зустрічаються тут у великій кількості, що помітно виділяє цей пам'ятник серед інших синхронних поселень. Це дозволило дослідникам вважати, що Микульчицький град був резиденцією одного з ранньоморавських племінних князів, де розміщалася і його кінна дружина [3, 12-13].
Наприкінці VIII ст. колишні укріплення на Микульчицькому городищі були замінені новими могутнішими фортечними спорудженнями. За частоколом був споруджений вал із внутрішніми конструкціями з дерева, із зовнішньої сторони до якого примикала кам'яна стіна. У північно-західній частині городища були влаштовані в'їзні ворота. Площа городища при його реконструкції збільшилася більш ніж удвічі й склала 6 га. Це був дитинець — замок, у якому жили князь і пануюча верхівка великоморавського суспільства.
До нього з декількох сторін примикали посадські селища й укріплені садиби не аграрного характеру, де розміщалися вельможі, їхні дружинники й слуги. Загальна площа поселення досягала 200 га. Розкопками в передмісті відкрито понад сотню будинків зрубної конструкції із глиняними підлогами й глинобитними печами. Розміри жител — від 16 до 70 кв.м. У декількох садибах виявлені залишки кам'яних церков.
Багато дослідників вважають, що Микульчицький кам'яний град із передмістям і садибами вельмож і був столицею Ростислава, яка безіменно згадана у Фульдському літописі. Усередині Микульчицького граду відкриті фундаменти понад десяти кам'яних церков. Серед них найбільший храм — василька з трьома нефами і баптистерієм. Розкопками встановлено, що вона була відділена від іншої території князівського дитинця частоколом. Це була автономна церковна ділянка. У цьому зв'язку висловлене припущення, що в Микульчицах у той період, коли архієпископом був Методій, перебував також і церковний центр. Втім, інша група істориків відстоює локалізацію резиденції моравського архієпископа на городище Старе Місце.
Матеріали розкопок Микульчицького поселення вказують на досить високий рівень ремісничого виробництва. Різноманітний набір ковальських виробів і інструментарій свідчать, що ця галузь ремесла була однією з найважливіших у виробничій діяльності великоморавського періоду. Серед знахідок із заліза помітне місце належить знаряддям столярної справи — сокирам, пилкам, долоту, свердлам, стругам. [8, 46]
Величезний інтерес представляє микульчицька колекція золотих, срібних і бронзових виробів, серед яких чимало високомистецьких творів прикладного мистецтва. Це — різнотипні прикраси, пряжки, наконечники (додат. ІІ ) і накладні бляшки розкішних поясів, хрести, позолочені шпори й інше.
Більшість їх виготовлена в місцевих бронзоливарних і ювелірних майстернях, деякі з яких були досліджені розкопками. Серед ремісників були й місцевих умільців, і майстри з узбережжя Адріатики й зі Східного Середземномор'я. Початок великоморавського прикладного мистецтва в основному ж пов'язане з місцевими традиціями. Для першої половини IX ст. характерними є вироби з кольорових металів оригінального микульчицького типу. До таких, зокрема, належать позолочені й срібні поясні наконечники з рельєфними або гравірованими зображеннями чоловічих фігур з піднятими руками (додат. ІІІ), бронзові хрести з людськими масками на лопатах (додат. ІV), позолочені шпори. У другій половині IX ст. одержало поширення виробництво сережок, перснів і інших прикрас, виконаних у техніці зерні й скані, що вказує на контакти Моравії з візантійським майстернями. Типовою знахідкою стають бронзові, срібні й позолочені ґудзики, прикрашені карбованим рослинним або геометричним візерунком.
Розкопки в Микульчицях дали важливі матеріали для характеристики текстильного ремесла. Знайдено біля двох тисяч глиняних пряселець, деякі з яких прикрашені геометричними візерунками. Тканини виготовлялися на вертикальних ткацьких верстатах, використовувалися як рослинні волокна, так і вовна. Близько 70% досліджених залишків тканини було виконано полотняним переплетенням, більш рідкі знахідки саржевого переплетення. У двох випадках зафіксоване виготовлення тканин із двох матеріалів — з вовни й шовку й з льону й шовку. [22, 19-20]
Про гончарне виробництво свідчать численні знахідки фрагментів глиняного посуду. В основному це були горщикоподібні посудини, прикрашені у верхній частині поясами із хвилястих або горизонтальних ліній. Крім того, зустрічається в значно меншій кількості більше якісна кераміка. Це — глечики, дворучні амфори й бутилкоподібні посудини, виконані з добре відмученої жовтої глини. Виготовлялася ця кераміка, як показали археологічні дослідження, у Микульчицькому граді й, ймовірно, призначалася для родин пануючого стану.
У Микульчицях знайдена також велика кількість цілих скляних предметів і їхніх фрагментів. Слідами місцевого склоробства є лише знахідки шлаків, самих майстерень поки не виявлено. Основна ж маса виробів зі скла є предметами імпорту. До таких безумовно належать кубки, прикрашені золотом і кольоровими візерунками. Деякі з них привезені з Рейнського регіону. Предметами імпорту були також шовкові тканини (з Візантії), італійські денарії, наконечники поясу з альмандином і перлами й інші знахідки.
Дослідниками Микульчицького поселення встановлено, що продукція землеробства надходила сюди в основному з околишніх аграрних селищ. У великоморавьских шарах Микульчиця знайдені зерна жита, пшениці, ячменя й проса, насіння огірків і зерна винограду. Ботанічні дослідження показали, що в самих Микульчицях були фруктові дерева (слива, персики, ренклоди). Розкопками Микульчицького передмістя й садиб встановлено, що їхні жителі мали велику кількість худоби. Серед остеологічних матеріалів переважають кості свиней (до 60%), розводилися також кози, вівці й коні. Одним із засобів існування жителів Микульчиця була риболовля. При розкопках знайдені залізні й бронзові рибальські гачки, гарпуни, грузила й безліч костей риб. [3, 26]
Плани досліджених розкопками кам'яних церков відрізняються один від одного, що обумовлено поширенням християнства в Моравії місіонерами з різних країн Європи. Ряд микульчицьких храмових будівель першої половини IX ст. (церкви із прямокутними "пресвітеріями") безсумнівно пов'язаний з Баварією. Кілька церков виявляють аналогії з будівелями Адріатики й Далмації.
Про поширення християнства в Микульчицях свідчать не тільки церкви, але й знахідки хрестиків і наконечників із зображеннями священиків і хрестів. Однією з найцікавіших знахідок є позолочений мощевик, виконаний у вигляді богослужбової книги. Біля васильки з трьома нефами знайдені металеві писала.
У Микульчицях при церквах і біля них досліджено понад півтори тисячі похованнь. Чимало похованих супроводжувалися різними речами. Серед них є залізні мечі, шпори, багато з яких позолочені або інкрустовані сріблом і міддю, розкішні пояси з позолоченими й срібними наконечниками. Аналіз похоронного інвентарю досліджених цвинтарів свідчить про значну соціальну диференціацію великоморавського суспільства. Серед похованих є чимало представників пануючого й князівсько-дружинного стану, а в одному з них дослідники вбачають поховання князя Моймира I. Похованням з роскошно обробленою зброєю й шпорами, золотими й срібними прикрасами, залишками дорогоцінних імпортних тканин протистоять маси поховань, взагалі позбавлені будь-яких предметів або які супроводжуються простими одиничними речами.
У першій половині Х ст. Микульчицьке поселення прийшло в запустіння. Його укріплення й будівлі поступово руйнувалися, і ніхто їх не обновляв [3, 29]. На околицях Микульчиць археологами виявлено кілька селищ, де проживало землеробське населення. Життя на цих поселеннях тривало й після падіння Великоморавської держави.
ІІ.3 Поселення Старе Місто — одне з найбільших міст Великої Моравії
Великим виробничим і торговим центром Великої Моравії було поселення Старе Місце, розташоване при закруті ріки Морави біля м. Угерске Градиште. У результаті багаторічних розкопок встановлено, що воно виникло ще в VII ст. і нижні обрії його культурного шару містять пражсько-корчакську кераміку. На початку IX ст. поселення захищається ровом шириною 5 м і довжиною близько 350 м, який був заповнений водою й своїми кінцями виходив до заплави ріки. Потім поселення розростається, і біля середини IX ст. споруджуються ще два рови, з яких зовнішній розташовувався через 300 м від раннього. До кінця цього сторіччя на відстані близько 500 м виникає нова система зміцнень, що складалася із частоколів і ровів і що обмежила забудовану ділянку площею в 250 га. Дослідник пам'ятника В. Грубий вбачає в території, обгородженій першим, внутрішнім ровом, град — дитинець, а в іншій частині поселення — два передмістя. У цілому він вважає це поселення одним з великоморавських міст. [22, 23]
Розкопками поселення відкриті численні житла, що розподіляються по трьох будівельних обріях; більша дерев'яна будівля, ймовірно монастирська; майстерня по обробці оленячих рогів — сировини для кісткорізного ремесла; три плавильні печі й фундаменти кам'яних церковних будівель. Печі мали округлу форму діаметрами 1,3-1,9 м. Дно їх було чашеподібним. У печах переплавлявся метал (мідь, олово, свинець), з якого виготовлялися різні прикраси. При розкопках поселення виявлена безліч речових знахідок, у числі яких є пари золотих сережок. (додат. V).
Фундаменти церков споруджувалися з бутового каменю, що скріплювався вапняним розчином. Припускається, що на цих фундаментах стояли кам'яні стіни, оштукатурені й побілені вапном. На деяких шматках штукатурки замічені коричневі й чорно-коричневі смуги — сліди колишнього розпису храму. Розкопками зафіксовані також відбитки дерев'яних стовпів і залишки якихось дерев'яних конструкцій. Чи є вони частинами фахверкових стін, що піднімалися над кам'яними, або це залишки перекриттів, сказати важко.
Встановлено, що одна з досліджених церков була споруджена ще до прибуття кирило-мефодієвської місії. У якийсь час вона серйозно постраждала під час пожежі, була заново відбудована й незабаром після 900 р. була остаточно зруйнована. Біля церкви тривалий час функціонував цвинтар, у якому налічується понад 2000 могил. Багато похованих супроводжувалися глиняними посудинами (горщиками, одноручними глечиками, дворучними амфорами або флягами), рідше дерев'яними цебрами або баддями із залізними обручами. У ряді поховань виявлені предмети озброєння (мечі, наконечники копій і стріл), залізні шпори, іноді зі срібною або мідною інкрустацією, побутові вироби (ножі, сокири, серпи), залізні й бронзові пряжки, бронзові, срібні й позолочені ґудзики. У жіночих могилах багато серг різних типів, у тому числі понад сотня золотих, нерідкі персні й шийні намиста зі скляного, пастового і бронзового намиста (додат. VІ).
До числа високомистецьких добутків належить карбована прикраса з листового срібла, знайдена в похованні біля храму в місцевості "Шпитальки". На виробі зображений вершник, який тримає в руці сокола. Мисливець одягнений у короткий підперезаний каптан, на ногах м'які чоботи, волосся довге, розпущене (додат. VІІ). Соколине полювання в середні століття було улюбленою розвагою. Мистецтвознавчий аналіз свідчить про зв'язок виконання цієї знахідки з художнім ремеслом Середнього Сходу.
У джерелах XII ст. у районі цього городища згадується торговельне село Велиград. У цьому зв'язку В.Грубий вважає, що Старомістцьке укріплене поселення великоморавського періоду йменувалося Велиградом і після його руйнування жителі, які залишилися, заснували по сусідству невелике селище, давши йому колишню назву [10, 298-299].
Залишки кам'яних церков великоморавського періоду з некрополями досліджувалися археологами й у найближчих околицях Старого Місця. На території с. Сади при впаданні р. Ольшанки в Мораву крім залишків кам'яної будівлі IX ст. розкопками були вивчені гончарні горни, у яких обпікалася згадана вище високоякісна кераміка жовтої глини, форми якої, як вважають дослідники, пов'язані з античною традицією [22, 25].
ІІ.4 Городище Бржецлав-Поганско — аграрне поселення Великоморавії
Великий інтерес представляють і роботи на городище Бржецлав-Поганско, яке перебуває недалеко при злитті рік Диї й Морава. Поселення, оточене валом, має площу 28 га. Багаторічними археологічними розкопками встановлено, що в VI-VII ст. у цьому регіоні спостерігається концентрація поселень пражсько-корчакської культури [12, 43-44]. Життя на них тривало й у наступні сторіччя. У великоморавський період це були аграрні поселення, які поставляли продукцію сільськогосподарської праці виниклому тут укріпленому протогородському центру.
Розкопками на городище розкриті залишки кам'яних храмових будівель, досліджувалися численні поховання. Матеріали пам'ятника багато в чому тотожні микульчицьким. Найбільший інтерес представляє монографічне дослідження однієї із садиб великоморавського вельможі. В її історії виділяється два етапи. На початку (середина IX ст.) садиба займала площу 4230 кв.м, по периметрі вона була обгороджена дубовим частоколом. Резиденція її хазяїна була виділена внутрішнім частоколом. Крім того, садиба мала дві прибудови, одна з яких обгороджувала культове місце, друга ж призначалася для захисту будівель, у яких утримувалася худоба. На наступному етапі, який датується другою половиною IX ст., площа садиби збільшується до 7000 кв.м. Якщо раніше для в'їзду в неї були зроблені прості ворота, то тепер влаштовані ворота з башнеподібною надбудовою [3, 46].
Розкопками Бржецлава-Поганско зібрана велика колекція різних речових знахідок, серед яких чимало прикрас із дорогоцінних металів, які є творами мистецтва (додат. VІІI). До найцікавіших виробів великоморавського художнього ремесла належить прикраса з листового срібла з карбованим зображенням коня з хижим птахом, який сидить верхи, знайдене в одному з поховань у Желенках (додат. ІX).
ІІ.5 Нітра і Девіна — словацькі пам’ятки Великоморавської культури
У Словаччині найважливіші результати були отримані при дослідженнях у Нітрі й Девіні. Останнє поселення назване, як було сказано вище, в одному франкському джерелі під 864 р. Це було невелике в порівнянні з описаними вище городищами прикордонне укріплення, у якому розкопками відкриті також залишки кам'яних церковних будівель [3, 47].
Великоморавськая Нітра була заснована також у щільно заселеному слов'янами регіоні ще в VI-VIII ст. Залишками князівського граду Прибіні є городище з валами й ровами, влаштоване на підвищеній місцевості в підніж’я гори Забір. У граді розкопками виявлені залишки церковної будівлі, а в укріпленому передмісті зафіксовані сліди бурхливої ремісничої діяльності (кування заліза, ковальська й бронзоливарна справа, виготовлення кістяних гребенів і жерновів). Розкопками на Штуровій вулиці відкриті склоробні печі, а на Лупці - гончарні горни [12, 49].
ІІ.6 Аналіз археологічних знахідок та письмових джерел про Великоморавську державу
Розглянуті великі укріплені поселення, розчленовані на гради й передмістя, у яких концентрувалося торгово-ремісниче населення, свідчать про глибоку соціальну диференціацію великоморавського суспільства й початкову стадію становлення не феодального ладу. Ці поселення стали центрами Великоморавської культури, імпульси якої поширювалися по всьому ядру Великоморавської держави. Наслідком державної й культурної інтеграції слов'янського населення Чеської Моравії й Південно-Західної Словаччини, що становлять це ядро, стали, мабуть, і єдині етномовні процеси, які протікали тут. Інші землі, у різний час включені до складу Великої Моравії, характеризуються специфічними культурними особливостями й не становили етнокультурної єдності із цим регіоном.
Ряд непрямих свідчень письмових джерел дозволив Б.Н.Флоре висловити припущення, що в Моравії мав місце процес формування Великоморавських народностей і становлення етнічної самосвідомості [7, 91]. Прямих підтверджень цьому в археологічних матеріалах розглянути не вдається. Але якщо такий процес дійсно відбувався, то він був рішуче перерваний на початку Х ст., коли відбулося руйнування державності. Адміністративно-культурні центри Великої Моравії припинили існування, а надалі частині її території виявилися в різних історичних умовах. Слов'яни західної частини ядра Великоморавської держави були пов'язані з угорцями лише данницькими відносинами й були залучені в процес формування чеських народностей. Моравськая діалектна група сучасної чеської мови, мабуть, походить від ранньосередньовічного утворення мораван, які склали західну частину населення ядра Великоморавської держави. Населення східної частини цього ядра виявилося в складі Угорської держави; надалі тут почався процес складання словацьких народностей, у вивченні якого вже не можуть бути використані археологічні матеріали. Деякі словацькі дослідники вважають, що Моймир I, розгромивши нітранського князя Прибіну, зруйнувавши багато укріплень прибіновського періоду й поширивши політичну владу на землі сучасної Словаччини, не зміг завершити процес державної уніфікації на всій території Великої Моравії. [7, 93-94]
Протягом всієї історії Великоморавської держави існував певний "дуалізм"; словацькі землі розвивалися до деякої міри незалежно, зберігаючи й збільшуючи традиції прибіновського князівства в Нітрі. Від цього часу й походить початковий процес становлення словацького етносу [2, 65-66].
На закінчення не можна не сказати про існуючі у науці дискусії щодо локалізації ядра Великоморавськох держави. На початку 70-х років І.Боба опублікував роботу "Моравськая історія. Реінтерпретація середньовічних джерел", у якій, проаналізувавши історичні, філологічні й археологічні дані, стверджував, що ядро Великої Моравії (Моравія Святополка й Мефодія) перебувало не в сьогоднішній Моравії й Словаччині, а в південній частині Середнього Подунав’я, у Славонії [3, 71]. У наступний час цей дослідник продовжив вишукування в цьому напрямку. На підставі інтерпретації історичних відомостей І.Боба локалізує єпархіальний центр Мефодія на правому березі Сави, ототожнюючи його з античним Сирміумом. В "Житії Мефодія" прямо говориться, що він успадковував престол святого Андроніка, а останній, як добре відомо, був єпископом Сирміума (Сремська Митровиця) [3, 77]. Археологам, які відкрили яскраві сліди Великоморавської цивілізації в Чеській Моравії й Словаччині, важко погодитися із цими положеннями І.Боби.
Висновки
Розвиток феодальних відносин в VIII і IX ст. створив передумови для більш міцного об'єднання Чехо-Моравії. Важливе значення мала при цьому необхідність, загальної оборони слов'ян у зв'язку із загарбницькими діями Карла Великого і його спадкоємців і особливо у зв'язку з агресією Германського королівства, яке виникло після розпаду Каролінгської імперії. У першій половині IX ст. між Середнім Дунаєм і верхів'ями Лаби й Одри утворилася велика держава західних слов'ян — Великоморавське князівство. Спадкоємець Карла Великого — Людовік Благочестивий, котрий прагнув до знищення виниклої самостійної слов'янської держави, спробував здійснити свої плани за допомогою деяких зі слов'янських князів і феодалів, що були супротивниками центральної влади. Однак союзник Людовика — князь Нітри Прибіна був вигнаний з Нитри великоморавським князем Моймиром (818-843 рр.).
Першому королю Германського королівства Людовику Німецькому вдалося скинути Моймира за допомогою його племінника Ростислава. Але спроба нав'язати слов'янській державі панування чужоземних феодалів і за допомогою німецького духівництва поширити серед слов'янського населення західнохристиянську релігію викликала протест народних мас Великоморавії й змусила більшість великоморавських феодалів і самого князя Ростислава (846-870 рр.) виступити проти Людовика Німецького. В 860 р. морави вбили Прибіну, який проводив політику в інтересах німецьких феодалів у його новому князівстві — Паннонії. Після цього син Прибіны — Коцела зайняв стосовно Людовіка Німецького ворожу позицію.
Рішуча боротьба з експансією німецьких феодалів викликала потребу створення у Великоморавії власної слов'янської церковної організації. Ця ж боротьба зробила для Великоморавії необхідним політичне зближення з Візантією, що також була зацікавлена в обмеженні німецького просування на схід. На прохання князя Ростислава візантійський уряд направив у 863 р. у Великоморавію Костянтина (Кирила) і брата його Мефодія, діяльність яких одержала важливе політичне й культурне значення в історії ряду слов'янських народів. Ця діяльність сприяла створенню в них церковної організації, пов'язаною із східною православною церквою й з богослужінням слов'янською мовою, була закладена й основа писемності старослов'янською мовою.
Боротьба з агресією німецьких феодалів стала у Великоморавії всенародною справою. Незважаючи на те, що германському королю вдалося в значній мірі залучити на свій бік великоморавського князя Святополка (870-894 рр.), який домігся влади за його підтримки, збереження незалежності Великоморавії було забезпечено рухом народних мас. В 874 р. Людовік Німецький був змушений визнати незалежність слов'янської держави.
Створення Великоморавської держави й здобуті нею перемоги мали важливе політичне значення для всіх західних слов'ян. Влада Великоморавської держави поширилася на Паннонію, заселену в той час переважно слов'янами, а також на слов'янські землі по верхів'ях Лаби, Одри й у Карпатах.
З 80-х років почалося поступове ослаблення Великоморавії. Ця величезна держава ще не мала внутрішню міцність. До того ж у пануючому класі все більшого значення набували елементи, які прагнули обпертися на західнохристиянську церкву в боротьбі за покріпачення селянських мас.
При синах Святополка у Великоморавській державі почалися внутрішні хвилювання. Окремі слов'янські племена відпали від держави, і ослаблена Великоморавська держава не змогла відбити удару, нанесеного їй в 905-906 р. кочовими племенами угорців. Угорці завоювали словацькі землі, що становили значну частину Великоморавської держави. Із цього часу історичний розвиток словаків, які підпали під іноземне ярмо, пішов особливим шляхом, відрізняючись від розвитку чехів, які утворили свою самостійну державу.
Список використаних джерел та літератури:
1. Артамонов М.И. Происхождение славян. — М., 1950;
2. Вaнечек В. Государство моравов // в кн. Великоморавская держава. — Прага, 1963. — с. 18;
3. Великоморавская держава. Тысячелетняя традиция государственности и культуры. // пер. с чеш. — Прага, 1963;
4. Всемирная история: В 24 томах. Т. 7: Раннее средневековье / Редакционная коллегия И.А. Алябьева; Т.Р. Джум, С.М. Зайцев, В.Н. Цветкова, Е.В. Шиш. — Минск: Литература, 1998 — 592 с.
5. История средних веков: Европа / А. Н. Бадак, И. Е. Войнич, Н. М. Волчек и др. — Мн.: Харвест 2000. - 717 c.;
6. Грот К. Я. Моравия и мадьяры с половины IX до начала Х века. — СПб., 1881;
7. Гудзь-Марков А. В. История славян. — М., 1997;
8. Достал Б. Некоторые общие проблемы археологии Древней Руси и Великой Моравии // Древняя Русь и славяне. — М., 1978. — С. 84;
9. Історія західних і південних слов'ян (з давніх часів до XX ст.). Курс лекцій / В. Яровий, П. М. Рудяков, В. П. Шумило та ін. — К.: Либідь, 2001;
10. История Чехословаки // под ред. Санчука Г.Э. и Третьякова П.Н. — М., 1956 — Т.1;
11. История южных и западных славян: В 2 т. – М., 1998. – Т. 1;
12. Истрин В.М. Моравская история славян и история поляно-руси как предполагаемые источники Начальной русской летописи // Byzantinoslavica. — 1931. — Roc. III. — С. 36 - 55;
13. Кобыле В. П. В поисках прародины славян. — М., 1973;
14. Козьма Пражский. Чешская хроника. — М., 1962;
15. Ковалевский А. П. Славяне и их соседи в первой половине Х в. по данным аль-Масуди // Вопросы историографии и источниковедения славяно-германских отношений. — М., 1973;
16. Королюк В.Д. Славяне и восточные романцы в эпоху раннего средневековья. — М., 1985;
17. Краткая история Венгрии. С древнейших времен до наших дней. — М., 1991;
18. Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. — М., 1988;
19. Ловмяньский Г. Происхождение славянских государств. //Вопросы истории , 1977— №12;
20. Повесть временных лет. Ч. 1. — М.; 1950. — С. 21. С. 11;
21. Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. — М., 1982— С. 82-96;
22. Третьяков П. Н., Новые данные о Великоморавском государстве// Вопросы истории, 1961,— № 5;
23. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 2 т. — Минск, 1987. — Т. 1.
ДодаткиВелика Моравія
Великоморавска держава при правлінні Моимира I і Ростислава; б — територіальні збільшення до 874 року; в — збільшення при правлінні Святополка; г — ареал слензан, що ймовірно входив до складу Великоморавскої держави; д — регіон сорбів, які перебували за правління Святополка в союзницьких відносинах з Великою Моравією; е — границі сусідніх політичних утворень; ж — найважливіші населені пункти Великої Моравії.