Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ 4 Соціальний працівник: особистість і професія
4. 1. ОСОБИСТІСНО ПРОФЕСІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА
Як відомо "соціальний працівник" є певним сукупним обрисом професії "соціальна робота". Проглядається широка палітра варіантів, підходів, характерних для тієї чи іншої країни, у визначенні сутності, функцій, змісту, методів соціальної роботи, а також модифікацій найменувань представників даної професії. Достатньо скористатись авторитетними довідниками, енциклопедіями провідних країн світу в галузі соціальної роботи, щоб переконатися, які вміння соціального працівника становлять першооснову його функціонального призначення. Зокрема, у Короткому словнику термінів з соціальної роботи США звертається увага на те, що соціальний працівник повинен вміти створювати і розвивати стосунки, які сприяють успішній професійній діяльності, стосунки між людьми та їх оточенням, активізувати зусилля підопічних (індивідів, груп, общин) по розв'язанню власних проблем, сприяти їх довірі, а також бути посередником і налагоджувати стосунки між конфліктуючими індивідами, групами, забезпечувати міжінституційні зв'язки.
Соціальний працівник (у всіх його модифікаціях) - спеціаліст, який виконує соціальну роботу як професіонал. Соціальні працівники - як правило, випускники, Шкіл соціальної роботи, які використовують свої знання і вміння для соціального обслуговування індивідів, сімей, груп, общин, організацій, суспільства в цілому. Соціальні працівники допомагають людям вирішувати проблеми, створюючи для цього необхідні ресурси, забезпечують взаємодію між людьми чи між людиною та середовищем у цілому, підвищують відповідальність організацій за людину, впливають на соціальну політику [2, с. 49].
Професія соціального працівника спрямована на соціальну спеціалізовану діяльність, об'єктивно необхідну для функціонування державних і громадських систем соціальної допомоги різним категоріям населення, для реалізації життєвих, потенційно закладених у кожній людині сил для самозабезпечення і саморозвитку [1, с 55].
Як зазначає, відомий російський дослідник О.Б. Бєлінська, предметно-інструментальна основа професійної діяльності соціального працівника включає професійні знання та досвід. Професія соціального працівника передбачає конкретну діяльність, яка реалізується у визначеній функціонуючій системі соціальної роботи, в конкретній соціальній службі чи окремому спеціалізованому центрі.
Вимоги до рівня знань та умінь соціального працівника витікають з міжнародних вимог до кваліфікації соціального працівника. Згідно із "Стандартом кваліфікації практичної соціальної роботи" йому необхідно мати уяву про теорію і методику роботи з окремими клієнтами і групою; ресурси та послуги, які надаються суспільством; програми і мету соціальних служб як суб'єкта регіонального та локальних рівнів; організацію місцевої інфраструктури і розвитку служб охорони здоров'я та соціального забезпечення; основи соціально-економічної й політичної теорії; расові, етнічні та інші культурні групи в суспільстві (їх морально-етичні цінності та норми, можливі проблеми); результати професійних і наукових досліджень, які можна використовувати в практичній роботі; концепції та методи соціального прогнозування; теорію і практику проведення спостережень, зокрема, за практичною соціальною роботою; теорію і практику управління персоналом; соціальні, психологічні, соціологічні методи і методики; теорії та методи психосоціальної оцінки різних видів і форм втручання з боку соціальних служб, а також диференційований діагноз стану клієнта; теорію та методи адвокатської практики; етичні стандарти і практику професійної соціальної роботи [1, с 57].
Соціальний працівник мусить володіти широким колом відповідних знань та умінь, які умовно можна об'єднати в наступні групи:
загальні вимоги до освіти спеціаліста;
вимоги до знань та умінь з циклу загальних гуманітарних і соціально-економічних дисциплін;
вимоги до знань і вмінь з циклу загальних математичних і природничих дисциплін;
вимоги до знань і вмінь з циклу загально-професійних дисциплін;
• вимоги до знань і вмінь з циклу спеціальних дисциплін.
Розглянемо перелік вимог до соціального працівника за останніми двома циклами. Соціальний працівник повинен знати (за циклом загально-професійних дисциплін):
• специфіку роботи в різному соціальному середовищі;
використовувати передовий вітчизняний та зарубіжний досвід соціально-культурної діяльності;
основні психічні функції та їх фізіологічні механізми, співвідношення природних і соціальних факторів у становленні психіки, розуміти значення волі та емоцій, потреб і мотивів, а також несвідомих механізмів у поведінці людини;
дані наукових досліджень стосовно особистості, її формування в процесі соціалізації, основні закономірності та форми регуляції соціальної поведінки в соціальних спільнотах і групах, особливості протікання соціальних процесів;
володіти основами соціологічного аналізу;
типологію, основні джерела виникнення і розвитку масових соціальних явищ, форми соціальної взаємодії, фактори соціального розвитку, типи і структуру соціальних організацій та інституцій;
основи загальної педагогіки, психології та їх спеціальних розділів;
форми, засоби, методи психолого-педагогічного впливу, форми і методи виховної роботи і просвіти;
національні особливості побуту і сімейного виховання, народні традиції регіонів, вміло використовувати їх у практичній соціальній роботі;
норми сімейного, трудового, житлового законодавства, які регулюють питання охорони материнства та дитинства, права неповнолітніх, пенсіонерів, людей з особливими потребами і забезпечують їх соціальний захист;
основи кримінального та цивільного права;
порядок та організацію опіки, піклування, всиновлення, позбавлення батьківських прав, направлення до спеціальних навчально-виховних закладів;
організацію медико-соціальної роботи, санітарної просвіти і пропаганди здорового способу життя [4, с 337].
Соціальний працівник повинен уміти:
забезпечити посередництво, з одного боку, між особистістю і сім'єю, а з іншого, між різними громадськими і державними структурами;
забезпечити зв'язок між особистістю і мікросередовищем, дітьми та дорослими, сім'єю та суспільством;
впливати на стосунки між людьми та ситуацію в малій групі, стимулювати клієнта до виконання соціально-значущої діяльності;
працювати в умовах неформального спілкування, сприяючи ініціативі та активній життєвій позиції клієнта;
надавати психологічну характеристику особистості (її темпераменту, здібностям і т.п.), інтерпретувати власний психічний стан, володіти прийомами психодіагностики і психічної саморегуляції;
вести організаційно-управлінську, дослідницько-аналітичну, науково-педагогічну і практичну роботу на різних об'єктах професійної діяльності;
надавати першу медичну допомогу.
Згідно з циклом спеціальних дисциплін соціальний працівник має знати:
особливості соціальної екології, методи оцінки стану навколишнього середовища, володіти екологічною культурою:
актуальні проблеми геронтології, методи організації медико-соціального обслуговування людей похилого віку та специфіку роботи з даною категорією;
методи соціальної статистики, використання статистичних вимірів у соціальній роботі;
конкретний досвід діяльності місцевих органів і центрів соціального захисту населення та його використання в практичній роботі;
як використовувати в практичній діяльності особливості спеціальної підготовки: організувати допомогу населенню, соціальну роботу в трудових колективах, медико-соціальну допомогу населенню, соціальну роботу з молоддю, сім'ями та дітьми, соціальну реабілітацію і трудотерапію, роботу з особами похилого віку та людьми з особливими потребами тощо [5, с 73-74].
Соціальний працівник повинен уміти:
володіти методикою і технологією соціального прогнозування та проектування, використовувати отримані знання в реальних проектах;
володіти процедурою і методами соціальних інновацій, творчо використовувати інновації в практиці соціальної роботи;
застосовувати отримані знання для розв'язання сучасних проблем зайнятості населення, вести соціальну роботу серед безробітних, надавати їм моральну та матеріальну підтримку, допомагати в працевлаштуванні;
використовувати поглиблені знання спеціальних розділів психології та педагогіки соціальної роботи;
вести соціальну роботу з урахуванням сучасної етнографічної та демографічної ситуації;
володіти методикою дослідницької роботи при аналізі конкретних явищ і процесів в соціальній сфері, використовувати і впроваджувати отримані результати досліджень [4, с 338].
Окрім цього, соціальний працівник повинен уміти просто і грамотно говорити і писати, навчати інших, уважно і доброзичливо реагувати на емоційні і кризові ситуації, бути прикладом у професійних стосунках, пояснювати складні психосоціальні явища, ефективно організовувати свою роботу, шукати джерела і отримувати засоби для допомоги іншим.
Важливим моментом професійної соціальної роботи є міждисциплінарний підхід до розв'язання проблем, які виникають у клієнта. Працюючи у складі міжпрофесійних груп разом із лікарями, педагогами, соціологами, практичними психологами, соціальними юристами, соціальний працівник має можливість комплексно вирішувати проблеми сім'ї, окремої особистості чи соціальної групи, безумовно, спираючись на потенціал даного суб'єкта.
Таким чином, структура професійних обов'язків соціального працівника досить складна і різноманітна, а обсяг знань, умінь і навичок цього спеціаліста не може обмежуватись характеристиками, які закладені у посадових інструкціях. Вона постійно розвивається і вдосконалюється, що передбачає постійний розвиток особистості соціального працівника, його перепідготовку і підвищення кваліфікації.
На думку О.Б. Бєлінської, серед важливих вимог до соціального працівника слід віднести і таку, як "педагогічна культура соціального працівника". До структурних елементів педагогічної культури, як правило,
відносять педагогічні здібності, педагогічну майстерність, психолого-педагогічну спрямованість особистості, мистецтво спілкування з людьми і культуру професійної поведінки.
До соціального працівника пред'являються наступні кваліфікаційні вимоги.
1. Вимоги до особистісних якостей:
гуманістична спрямованість особистості;
особиста і соціальна відповідальність;
почуття власної гідності й поважання гідності іншої людини;
емпатичність;
готовність зрозуміти іншу людину і надати їй всебічну допомогу і підтримку.
2. Вимоги до діяльності:
а) до посадових обов'язків:
^ організація соціально значущої діяльності для клієнта серед населення;
^ соціально-правовий захист клієнта;
•/ координація діяльності різних громадських і державних організацій для підтримки клієнта;
б) до професійних знань і вмінь:
^ вміти бачити проблеми клієнта, діагностувати їх;
вміти визначати характер необхідної допомоги, надавати консультації в своїй роботі, а також застосовувати корекцію та реабілітацію;
в) до рівня сформованості діяльністно-рольових вмінь;
^ вміти встановлювати партнерські стосунки з клієнтом, формувати нові соціальні ролі у клієнта і т.п.
3. Вимоги до особливостей соціальної взаємодії соціального працівника і клієнта:
• вміти координувати соціальні зв'язки і стосунки, свої власні дії на основі навичок спостереження, відбору та аналізу соціально значущої інформації тощо.
4. Вимоги до комунікативних навичок і вмінь:
• володіти культурою спілкування (вміти слухати і чути, володіти культурою безконфліктного спілкування) [1, с 59].
У професійному становленні особистості соціального працівника виступає "Я-образ", "Я-концепція". Реалізація індивідуально-творчого підходу передбачає перш за все, формування і розвиток у соціальних працівників ідеального особистісно-професійного "Я". Яким я мушу стати, аби бути спеціалістом високого рівня, професіоналом-майстром, спе-ціалістом-творцем. Відповідь на це питання пов'язана з оновленням мотиваційної сфери, результатом чого є виникнення внутрішньої мети, усвідомлення особистісного змісту професійних знань, умінь, навичок, якостей, розвиток професійної рефлексії [1, с 60].
Професійна рефлексія, пов'язана з професійним усвідомленням та самоусвідомленням, допомагає спеціалісту вийти зі стану своєрідного "поглинання" самою професією і подивитись на неї з позиції спостерігача зі сторони, зайняти позицію поза нею, над нею для судження про неї. Професійна рефлексія визначає ставлення спеціаліста до самого себе як до суб'єкта діяльності, спроба побачити себе в конкретній робочій ситуації. Здатність порівнювати, зіставляти власне бачення себе з оцінками інших учасників взаємодії допомагає соціальному працівникові усвідомлювати, як він у дійсності сприймається та оцінюється іншими людьми.
Особливо важливими, на думку відомого російського науковця П. Д. Павленка, є такі особистісні якості соціального працівника, які умовно можна поділити на три групи.
До першої групи належать вимоги, які пред'являють в ході професійної діяльності до психічних процесів (сприймання, пам'ять, уява, мислення), психічних станів (апатія, стрес, тривожність, депресія), емоційних (стриманість, індиферентність) і вольових (наполегливість, послідовність, імпульсивність) характеристик.
До другої групи відносять самоконтроль, самокритичність, самооцінку своїх учинків, а також стресостійкі якості - фізична тренованість, самонавіювання, вміння переключатися та управляти своїми емоціями.
Третя група включає комунікативність (вміння швидко встановлювати контакт з людьми), емпатичність (вміння вловлювати зміну в настрої людей, виявляти їх установки та очікування, співпереживати), красномовність (вміння впливати і переконувати словом) [5, с 75-77].
Таким чином, професійне становлення спеціаліста - складний, неперервний процес "проектування" особистості. Усвідомлення себе в майбутній професії сприяє формуванню власної моделі професіонала, а багатогранність особистості набуває суспільної значущості, стає умовою розвитку як виробничих так і соціальних відносин.
Питання та завдання для самостійної роботи і контролю
Література
4.2. СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА
Аналіз предметної сфери соціальної роботи. Соціальна робота, як вид суспільної діяльності, має свою структуру, яка складається з декількох відносно самостійних, і в той же час залежних один від одного, компонентів. Такими є - суб'єкт, зміст, управління, об'єкт і, об'єднуючі їх в єдине ціле, мета, засоби та функції. Схематично це можна зобразити наступним чином:
Це загальне уявлення про систему соціальної роботи має велике практичне значення. Логіка розташування компонентів не випадкова: соціальна робота, як і будь-який інший вид діяльності, здійснюється в напрямку від суб'єкта до об'єкта, хоча цілком очевидно, що об'єкт є визначальним чинником цієї системи. Тому у теорії і практиці соціальної роботи головним є цілісне осмислення проблем об'єкта соціальної роботи. Яку б конкретно соціальну роботу не доводилось виконувати (соціальний захист безробітних, людей з особливими потребами, неповнолітніх, сиріт, студентів чи одиноких людей похилого віку), у кожному конкретному випадку необхідно визначити особливості об'єкта, підібрати найбільш адекватний суб'єкт соціальної роботи, вибрати відповідний зміст, адекватне управління, визначити мету, віддати перевагу конкретним засоби і функціям. Наведений аналіз свідчить, що окреслений набір компонентів системи соціальної роботи є необхідним: вилучення хоча б одного з них веде до порушення, а інколи й до руйнування системи. Розглядаючи систему соціальної роботи важливо розуміти, що вона зводиться до системи діяльності.
У соціальній роботі як професійній діяльності виділяють три рівні: макрорівень - соціальна політика; мезорівень - соціальні програми регіонального, місцевого рівня і за місцем проживання; мікрорівень -соціальна робота з клієнтом [5, 15]. Існують й інші підходи до виділення предметної сфери соціальної діяльності. Наприклад, якщо за основу взяти сфери соціальної практики, то в такому випадку можна виокремити соціальну роботу в освіті, охороні здоров'я, сфері дозвілля і т.п. Поширеним
підходом є також виділення спеціалізацій соціальної роботи за характеристикою соціально-психологічних особливостей клієнтів: соціальна робота з молоддю, соціальна робота з сім'єю, соціальна робота з важкими підлітками чи іншими проблемними категоріями населення. Особливістю всіх цих видів соціальної роботи є їх конкретизація (наприклад, оптимізація механізмів соціального функціонування індивіда, профілактика і корекція поведінки окремих осіб або груп), що відображено у відповідних посадових інструкціях спеціалістів.
До основних професійних завдань соціальної роботи на макрорівні російський дослідник Є.І. Холостова відносить:
цілеспрямований вплив на формування і реалізацію соціально-економічної політики на всіх рівнях - від місцевого до державного з метою забезпечення соціально здорового середовища життєвого існування і життєвої діяльності людини і створення системи підтримки людей, які опинилися у скрутному становищі;
аналіз впливу змін, які відбуваються в соціальному розвитку суспільства чи окремого регіону, на соціальне становище різних груп населення;
забезпечення взаємодії державних, громадських і благодійних установ у сфері соціального захисту громадян;
розробка (паралельно з державними документами) додаткових (місцевих) показників і критеріїв щодо надання соціальної допомоги населенню [14,127].
Соціальна робота на макрорівні реалізується через систему закладів та організацій соціальної роботи в їх вертикальних і горизонтальних зрізах, а керівною установою виступає Міністерство праці і соціальної політики України.
Вимоги до рівня знань і вмінь спеціалістів, які працюють на цьому рівні, зумовлюються специфікою вирішуваних ними професійних завдань і охоплюють фундаментальні й прикладні знання про політичні, соціальні та економічні процеси в суспільстві, про законодавство, інформаційні технології, соціальну статистику, про проблеми різноманітних груп населення, методи соціального прогнозування, теорії та концепції управління службами соціального захисту населення, теорію і практику організаційних і соціальних систем і т. п.
Найбільш загальним критерієм ефективності соціальної роботи на макрорівні можна вважати стабілізацію негативних тенденцій у соціальному здоров'ї суспільства та його поступове поліпшення. Причому принциповою умовою ефективного впливу соціальних служб на розв'язання проблем соціального здоров'я суспільства є парадигма їх діяльнісного статусу. З огляду на це, у процесі підготовки спеціалістів для роботи на макрорівні вагоме значення має визнання домінуючої ідеології організації соціальної роботи або активне втручання в соціальне середовище з метою
раннього виявлення проблем і здійснення профілактичних заходів на всіх рівнях соціальної роботи чи пасивна констатація явищ, фактів та очікування винятково добровільного, не стимульованого соціальною службою, звертання клієнтів [18, 9]. У зарубіжній практиці макрорівень соціальної роботи відображає напрями соціального адміністрування і планування, а підготовка спеціалістів здійснюється в магістратурі або в рамках так званих «просунутих» освітніх програм.
На мезорівні соціальна робота віддзеркалює специфіку об'єктів її діяльності, конкретних соціальних груп і спрямована на профілактику важких життєвих ситуацій, реабілітацію та адаптацію окремих людей чи груп до нових умов життєдіяльності. Мета соціальної роботи на цьому рівні зводиться до:
створення спеціалізованих соціальних служб для різних груп населення з метою вирішення типових соціальних і особистих проблем;
організації комплексних служб підтримки найбільш соціально незахищених (вразливих) груп населення;
розробки технологій роботи з різними проблемними групами, допомоги їм у процесах соціальної адаптації, реадаптації та реабілітації й отримання відчутних соціальних послуг;
розробка комплексних соціальних програм із розв'язання соціальних проблем конкретної групи населення тощо. [16]
Для даного рівня соціальної роботи підготовка спеціалістів здійснюється або в системі перепідготовки осіб, які вже мають достатній досвід адміністративної або управлінської діяльності, або в рамках таких спеціалізацій, як «Менеджмент соціальної роботи», «Соціально-правовий захист населення», «Економіка соціальної сфери» та ін.
Зміст підготовки фахівців цього рівня становлять знання про специфіку життєдіяльності різноманітних соціальних груп, їх потреби і проблеми, додаткові знання про теорію і методи роботи з групою, про формування системи соціального обслуговування населення, про основи соціально-економічної та політичної теорії, про етнічні, соціальні й культурні групи в суспільстві, їх спосіб життя і цінності, проблеми, які в них виникають і т. п.
Мікрорівень соціальної роботи - це та сама сфера практичної психосоціальної діяльності, але вона в більшій мірі представлена індивідуальною роботою з клієнтами.
Основною метою соціальної роботи на даному рівні є:
збільшення ступеня самостійності клієнта і його здатності контролювати своє життя, самостійно вирішувати проблеми, що виникають у нього в процесі життєдіяльності;
оптимізація процесів адаптації і реабілітації кожної людини у суспільстві;
створення оптимальних умов для життя кожної людини, її саморозвитку й самореалізації, формування і збереження у неї почуття власної гідності.
Соціальна робота на цьому рівні спрямована на вирішення таких професійних завдань:
надання допомоги окремій людині, яка опинилася у важкій життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілітації або використання інших видів соціальних послуг;
актуалізація потенціалу самодопомоги людей, які опинилися у складній життєвій ситуації, активізація потенціалу власних сил і можливостей конкретної людини;
здійснення профілактичної роботи із запобігання виникнення факторів, які негативно впливають на життєдіяльність особистості тощо [16, 74 ].
Кінцевою метою діяльності соціального працівника з конкретним клієнтом є досягнення такого результату, при якому у клієнта відпадає потреба у допомозі соціального працівника.
Підготовка спеціалістів, орієнтованих на «індивідуальні послуги», включає оволодіння знаннями з теорії особистості, персонології, девіантології, професійної етики, теорій і методів психосоціальної оцінки різних видів і форм втручання соціальних служб в особисте життя клієнтів, діагностики стану і проблем клієнтів, різноманітні типи консультування і т.п.
Діяльність спеціалістів цього рівня ґрунтується на принципах співпраці і розуміння, відкритості і конфіденційності, своєчасної соціальної допомоги і підтримки, пріоритетності профілактики психосоціальних проблем, визнання цінності особистості клієнта і значущості його проблем. У зв'язку з цим важливого значення набуває оволодіння етикою соціальної роботи як основи професійної діяльності, що являє собою «сукупність принципів і правил спілкування і поведінки, моральних норм і приписів, які регулюють відносини між працівниками соціальних служб і клієнтами, між самими соціальними працівниками, а також між соціальними працівниками і службовцями державних і недержавних управлінських структур» [ 10, с 381].
Діяльність працівників соціальних служб, незалежно від спеціалізації регламентується принципами, які становлять інваріантний професійний зміст. До цих принципів відносяться:
активний характер соціальної роботи, зорієнтованої на збереження чи створення умов, які дозволяють залучати до роботи самих клієнтів як суб'єктів дії;
цільовий характер соціальної роботи, що проявляється у формуванні принципів і положень, правових норм, які забезпечують соціальний захист різних груп населення, у здійсненні заходів з підтримки належних умов життєдіяльності з урахуванням індивідуальних потреб людей;
превентивний характер соціальної роботи, що передбачає здійснення профілактичних заходів із запобігання девіантної поведінки [17].
Цілком очевидно, що у нашій країні в ситуації економічної кризи і відсутності додаткової матеріальної підтримки соціальних програм, основний акцент буде зроблено на індивідуальну соціальну роботу і, власне,
до неї необхідно готувати спеціалістів, які повинні вміти активізувати потенціал самодопомоги кожної конкретної людини.
Аналіз предметної сфери практичної соціальної роботи свідчить про можливість виділення різних напрямів підготовки спеціалістів: від соціального працівника широкого універсального профілю до вузької прикладної спеціалізації. Для оптимального проектування підготовки фахівців необхідно вивчити потенційні робочі місця як на державному, так і на регіональному і місцевому рівнях, у закладах і організаціях соціального захисту населення, а також у приватних і благодійних організаціях.
Соціальна робота в значній мірі обумовлюється соціально-економічним, політичним, національно-географічним, культурним і духовним аспектами [1,51]:
Як уже зазначалось у попередніх параграфах, соціальна робота є універсальним видом діяльності. Вона вимагає від спеціаліста знань у найрізноманітніших сферах і, що найважливіше, уміння використовувати їх на практиці. У зв'язку з відсутністю державного стандарту із соціальної роботи ми можемо навести лише орієнтовний перелік різноманітних професійних обов'язків соціального працівника.
Обов'язки соціального працівника. Соціальний працівник зобов'язаний:
виявляти сім'ї та окремих осіб, які потребують соціально-медичної, психолого-педагогічної, матеріальної чи іншої допомоги, охорони морального, фізичного і психічного здоров'я;
виявляти причини виникнення у них проблем, конфліктних ситуацій (за місцем роботи, навчання, у сім'ї та ін.), сприяти їх вирішенню і надавати соціальну допомогу;
сприяти різноманітним громадським і державним організаціям і закладам у наданні необхідної соціально-економічної допомоги групам населення, які її потребують;
надавати допомогу в сімейному вихованні, укладанні трудових договорів про надомну роботу жінкам, які мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;
проводити психолого-педагогічну та юридичну консультації з питань сім'ї та шлюбу, виховну роботу з неповнолітніми дітьми з девіантною поведінкою;
виявляти дітей і дорослих, які мають потребу в опікунстві, влаштуванні в лікувальні та навчально-виховні заклади, отриманні матеріальної, соціально-побутової чи іншої допомоги і сприяти їм;
організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників, виступати (у випадку необхідності) в ролі їх громадського захисника у суді;
брати участь у роботі зі створення центрів соціальної допомоги сім'ї (всиновлення, опікунство, соціальна реабілітація), притулків, молодіжних, підліткових, дитячих і сімейних центрів, клубів та асоціацій, об'єднань за інтересами та ін.;
організовувати і координувати роботу з соціальної адаптації та реабілітації осіб, що повернулися з місць позбавлення волі й спеціальних навчально-виховних закладів.
Професійна діяльність соціального працівника характеризується трьома основними підходами до розв'язання проблеми [20, 64-65]:
Функціональний аспект діяльності соціального працівника. Функції соціального працівника - це предметно-інструментальна основа його професійної діяльності. Професійні функції соціального працівника дозволяють уявити структуру функціональних обов'язків як певну суму знань, вмінь і навичок, які забезпечують професійну компетентність спеціалістів у практичній роботі. Ми приділяємо цим питанням особливу увагу тому, що відсутність у студентів чітких уявлень про свої майбутні професійні обов'язки різко знижує мотиваційну функцію процесу навчання. За умови, коли в ході навчання студент чітко пов'язує свою навчальну діяльність із майбутніми функціональними обов’язками, відбувається актуалізація навчальної діяльності, підвищується відповідальність за якість засвоєння.
Аналізуючи функції соціального працівника, вважаємо за необхідне підкреслити різноманітність підходів до їх виділення і класифікації.
Аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури [Сидоров В.М., Лавриненко І.М., Мещанкіна І.С.] свідчить про відокремлення двох підходів до характеристики професійної діяльності соціального працівника через аналіз виконуваних ним функцій: спектральний і процесуальний.
Спектральний підхід характеризує конкретні рольові дії соціального працівника через спектр виконуваних ним функцій (або функціональний спектр). Процесуальний підхід базується на відокремленні функцій соціального працівника як частини процесу його професійної взаємодії з клієнтом, адекватного парадигмі «визначення проблеми - розробка плану -реалізація намірів - оцінка результату» ( за Стівеном Шардлоу).
Український дослідник В.М.Сидоров основні із них об'єднав у два класи: базові та спеціальні [11, 53]. До базових функцій за цією класифікацією автор відносить: діагностичну (оціночну), прогностичну, корекційну. До спеціальних: комунікативну, організаторську, правозахисну, превентивну, психо- терапевтичну, рекламно-пропагандистську, соціально-медичну, соціально-педагогічну, соціально-економічну.
Діагностична функція соціального працівника включає в себе вивчення, аналіз і оцінку клієнтів (індивідів, сімей, груп, спільнот), ступінь і направленість впливу на них соціального середовища і „ставить соціальний діагноз"; дана функція передбачає також і оцінку результатів, досягнутих в процесі соціальної роботи.
Прогностична функція полягає у прогнозуванні соціальним працівником розвитку подій, процесів, які проходять у сім'ї, групі людей, суспільстві і розробці певної моделі соціальної поведінки. Здійснення прогностичної функції вимагає від соціального працівника визначення пріоритетів, тому що проблеми, з якими йому доводиться мати справу, здебільшого багатогранні і вимагають дій за декількома параметрами.
У зарубіжній практиці соціальної роботи прогностична функція соціальних працівників реалізується, як правило, у формі контракту (письмової або усної угоди), яка укладається між соціальним працівником, клієнтом та іншими задіяними особами чи структурами. Контракт здебільшого укладається з метою визначення обов'язків всіх задіяних сторін і деталізації різноманітних аспектів сервісних послуг.
Корекційна функція – російські науковці В.Г. Бочарова і Г.М.Філонов обґрунтують її суть як «конструктивні зміни в соціумі і системі життєзабезпечення людини» [3, 7-8].
Аналіз практики соціальної роботи дозволяє говорити про два рівні реалізації корекційної функції: конкретний і програмний. Конкретний рівень передбачає задоволення потреб індивідів, груп, спільнот за спеціально розробленою моделлю. Корекційна робота на програмному рівні здійснюється шляхом залучення певних груп, спільнот чи прошарків населення до цільових соціальних проектів регіонального, державного або міждержавного характеру. Прикладом корекції на програмному рівні можуть слугувати програми Європейського союзу, «... орієнтовані на молодь, хронічно хворих, мігрантів, етнічні меншини, жінок, осіб, залежних від алкоголю, наркотиків, людей з обмеженими функціональними можливостями. Допомога цим категоріям людей здійснюється в різноманітних формах, включаючи професійне навчання і перекваліфікацію, створення нових робочих місць шляхом відкриття дрібних, у тому числі так званих соціальних підприємств; ... створення умов для незалежного існування людей з обмеженими можливостями, які в іншому випадку змушені були б стати постійними мешканцями закладів інтернатного типу» [8, 69-70 ].
Комунікативна функція забезпечує змістовий аспект співпраці соціального працівника з потенційним чи реальним клієнтом. Вона полягає у встановленні, продовженні чи припиненні необхідних професійних контактів, обміні інформацією, сприйманні та розумінні іншої людини, формуванні у всіх взаємодіючих сторін позитивної перцепції один до одного.
Реалізація організаторської функції полягає в тому, щоб сприяти організації соціальних служб на підприємствах і за місцем проживання, залученню до соціальної роботи волонтерських організацій, громадських об'єднань соціального і соціально-педагогічного спрямування, груп самодопомоги, помічників соціальних працівників і направляти їх діяльність на надання різноманітних видів допомоги та соціальних послуг населенню; а також в узгодженні взаємодії всіх учасників і установ, задіяних до обслуговування даного конкретного клієнта, групи чи спільноти при вирішенні конкретної соціальної ситуації чи проблеми.
Правозахисна функція передбачає оволодіння і вміння соціального працівника використовувати весь комплекс законів та арсенал правових актів для захисту прав і підтримки інтересів клієнтів, надання їм допомоги і підтримки, а також „сприяння у застосуванні заходів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, які допускають прямі чи опосередковані протиправні впливи на клієнта" [2, 16]. Вважаємо за доцільне зауважити, що здійснення правозахисної функції соціальним працівником стосується як населення, яке проживає всередині країни, так і його частини, що з певних причин опинилася поза її межами.
Превентивна функція передбачає наукове обґрунтування і своєчасні дії соціального працівника, направлені на попередження і виникнення можливих життєвих колізій чи проблем у окремих індивідів, спільнот, груп ризику; до превентивної функції соціального працівника відноситься збереження, підтримка і захист нормального рівня життя і здоров'я людей; створення оптимальних умов для саморозвитку і самореалізації кожного громадянина суспільства. Цю функцію ще називають запобіжно-профілактичною, соціально-терапевтичною; інколи частину змістового контексту розглядають як окрему соціально-медичну функцію.
Психотерапевтична функція — українським дослідником В.М. Сидоровим дана функція визначається як комплексний вербальний і невербальний вплив соціального працівника на когнітивну, емоційну і поведінкову сфери особистості клієнта з метою допомогти йому (клієнту) змінити ставлення до наявних проблем і оточуючого соціального середовища (в інших концепціях дана мета подається як особистісний ріст, самоактуалізація, самовизначення, самовиховання та ін.). Окремі автори, виходячи з міркувань, що психотерапію не можна вважати соціальною роботою, пропонують називати цю функцію психологічною, забуваючи при цьому, що «психотерапія може бути змістом соціальної роботи» [7,198]. Таке твердження заслуговує на увагу особливо за умови, якщо йдеться про так звану психотерапію здорових людей, кількість яких, за даними В.Т. Кондратенко і Д.І. Донського, становить не менш як половину пацієнтів психотерапевтів [6, 16].
Рекламно-пропагандистська функція вперше була виділена як окрема функція соціального працівника російським дослідником П.Д. Павленком. Найбільш чітко вона проявляється у поширенні ідей соціального захисту людини, а також у наданні об'єктивної інформації про види соціальних послуг з метою формування попиту на них.
Соціально-педагогічна функція у широкому трактуванні передбачає діяльність соціального працівника і соціального педагога з формування пріоритету цілеспрямованого виховного впливу соціуму на поведінку і діяльність клієнтів. У вузькому трактуванні завдання соціально-педагогічної функції – «виявляти інтереси і потреби людей щодо різних видів діяльності (культурно-відпочинкової, спортивно-оздоровчої, технічної і художньої творчості, туризму) і залучати до роботи з ними різні установи, заклади, товариства, творчі спілки» [13, 122].
Соціально-економічна функція передбачає задоволення матеріальних інтересів і потреб малозабезпечених верств населення. Реалізується вона шляхом надання натуральної та грошової допомоги; визначенні пільг, одноразових компенсацій, здійснення соціально-побутового патронажу. У багатьох країнах світу ця функція є домінуючою в діяльності соціального працівника.
Пропонована типологія постійно доповнюється функціями, які дозволяють детальніше охарактеризувати види практичної соціальної роботи і виявити комплексні професійні вміння. У літературі можна зустріти визначення таких функцій соціального працівника, як евристична, суть якої полягає у підвищенні соціальним працівником своєї кваліфікації і професійної майстерності; системно-моделююча — визначення характеру, обсягу, форм і методів соціальної допомоги; активізуюча — сприяння активізації потенціалу власних можливостей окремої людини, сім'ї та соціальної групи; дієво-практична — передбачає діяльність соціального працівника в напрямі поліпшення взаємовідносин між окремими людьми та їх оточенням, консультації з питань соціального захисту тощо [10; 16].
Така гетерогенність діапазону професійних функцій зумовлена, з одного боку, об'єктом соціального впливу, а з іншого – гострим дефіцитом професійно підготовлених соціальних працівників. У зв'язку з цим перелік професійних функцій спеціалістів з соціальної роботи необхідно розглядати скоріше як певну ідеальну модель, а не як перелік обов'язків і вимог до якості підготовки спеціалістів.
У зарубіжній практиці, здебільшого, розрізняють такі функції соціального працівника: адміністративну, організаторську, індустріальну і клінічну, що дозволяє при складанні освітніх програм не тільки краще враховувати специфіку соціальної діяльності, але й чіткіше орієнтувати майбутніх фахівців на виконання певної функції (при обов'язковому знанні інших) і тим самим створювати умови для більш кваліфікованої підготовки до конкретної роботи.
Вважаємо за доцільне зауважити, що динамічність розвитку соціальної роботи в Україні, як правило, привносить суттєві зміни в систему соціального обслуговування, що, в свою чергу, певною мірою змінює характер функцій працівників соціальних служб.
Ця тенденція змін у функціональному компоненті соціальної роботи як виду професійної діяльності обов'язково має бути врахована в процесі проектування програм навчання, оскільки лише за такої умови може бути реалізований прогностичний компонент розвитку цієї професії.
Для успішного виконання окреслених вище функцій соціальний працівник повинен володіти широким колом відповідних професійних знань і умінь:
мати належну професійну підготовку, володіти глибокими знаннями з теорії і практики соціальної роботи, технології її здійснення, з психології, педагогіки, фізіології, економіки і організації виробництва, законодавства, сучасних інформаційних технологій, методів математичної статистики та ін.;
володіти достатньо високою загальною культурою, бути широко ерудованою людиною у сфері культури, музики, живопису;
володіти інформацією про сучасні політичні, соціальні-економічні процеси в суспільстві, бути достатньо поінформованим про різні соціальні групи населення, їх потреби та особливості;
уміти передбачати наслідки своїх дій, послідовно втілювати у життя цінності професії;
володіти навичками комунікативного спілкування, наприклад, уміти правильно спілкуватися з важкими підлітками, інвалідами, людьми похилого віку;
дотримуватися етики професійної поведінки, професійної таємниці, бути коректним у питаннях, що стосуються інтимних аспектів життя клієнтів;
бути емоційною врівноваженим, готовим до психологічних навантажень, добросовісно виконувати свій професійний обов'язок, не втрачаючи самовладання, доброзичливості та уваги до клієнта;
уміти приймати рішення у складних, несподіваних ситуаціях, чітко формулювати і грамотно висловлювати свої думки.
Реалії сучасного українського суспільства створюють нові стимули і можливості для зростання ролі професійних соціальних працівників у вирішенні, подоланні або, бодай, пом'якшенні багатьох соціальних конфліктів, соціальних колізій, становленні нової стратифікації українського громадянського суспільства.
Професіоналізм у соціальній роботі. Цілком очевидно, що соціальний працівник зможе виконувати названі вище обов'язки і реалізовувати охарактеризовані вище функції тільки за умови, якщо він буде володіти необхідними знаннями, вміннями і відповідними особистісними якостями, тобто, буде професійно компетентною особистістю.
У зв'язку з цим важливо визначити, що таке професіоналізм у соціальній роботі, в чому його суть і фактори формування; чому моральні та етичні якості спеціаліста з соціальної роботи мають бути невід'ємним компонентом його професійної діяльності; в чому специфіка становлення в Україні системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації соціальних працівників. Іншими словами, спробуємо визначити, як формується професіоналізм соціальних працівників в Україні, у чому його зміст, суть, з яких елементів він формується та як його можна і потрібно досягати.
Поняття «професіоналізм в соціальній роботі» до цього часу є недостатньо визначеним з огляду на об'єктивні і суб'єктивні чинники. Одні дослідники переконані, що професіоналізм - це ступінь оволодіння соціальним працівником професійними навичками; інші вважають, що «професійна підготовка» і «професійна кваліфікація» – це обов'язкові компоненти професіоналізму; треті додають до цих компонентів «етичні знання» як невід'ємну частину професійної діяльності соціального працівника; четверті вважають, що професіоналізм у соціальній роботі неможливий без схильності до виконання соціальної роботи, певних задатків до роботи з людьми [12,362-363].
На початку 90-х рр. різні фахівці намагались дати визначення професіоналізму в соціальній роботі. Кожне з наведених нижче трактувань має свої переваги і право на визнання:
соціологи здебільшого акцентують увагу на складових професіоналізму, а саме: професійні цінності, способи соціального впливу, професійне покликання, глибока мотивація до професійної діяльності соціального працівника, професійна підготовка, професійна майстерність, професійна культура, професійна спеціалізація, трудові навички, кваліфікація [4; 16; 19];
психологи, акмеологи більшу увагу звертають на такі аспекти становлення професіоналізму соціальних працівників, як престижність цієї професії, професійна майстерність, соціальна престижність, успішність професійної діяльності, динаміка, етапи, рівні розвитку професіоналізму, знання, вміння, навички професійної діяльності, визначення індивідуально-психологічних властивостей і станів особистості соціального працівника, спрямованість, ієрархія мотивів, ціннісних орієнтацій. На цій основі вони розрізняють три компоненти професіоналізму: професіоналізм власне діяльнісний, професіоналізм власне особистісний, професіоналізм відносно іншого (інших);
педагоги акцентують увагу на таких пріоритетних, на їх думку, якостях, як мотиваційно-ціннісне ставлення до професії, професійна свідомість і самосвідомість, професійно обумовлені якості та властивості особистості, готовність до професійної діяльності. Педагоги значну увагу приділяють вивченню таких компонентів професійно-особистісного розвитку спеціалістів соціальної роботи, як готовність до розвитку і саморозвитку, самопізнання і самовдосконалення, самоуправління, самокорекція.
Цікавим є досвід зарубіжних колег, які також дають різні тлумачення професіоналізму в соціальній роботі, мають різні уявлення про професійну компетентність соціальних працівників. Наприклад, у США вважається, що професійна компетентність соціальних працівників є результатом інтеграції різних типів компетентності, в тому числі: 1) концептуальної (наукової), 2) інструментальної (володіння базовими професійними навичками), 3) інтегрованої компетентності (здатності поєднувати теорію з практикою). Таке переконання сприяє тому, що в освітніх програмах значна увага приділяється формуванню аналітичної, корекційної та оціночної компетентності [9, 17].
Рада США з освіти у галузі соціальної роботи розробила десять критеріїв компетентності соціального працівника загального профілю. Ця компетентність полягає в наявності таких умінь:
10) сприяти вдосконаленню послуг, розвиваючи базу професійних знань і підтримуючи стандарти і етичні норми професії [20, 66-67].
Сутність і традиції становлення і розвитку професіоналізму в соціальній роботі визначаються багатьма чинниками як економічного, соціального, так і психологічного, етичного, культурологічного та іншого характеру, Професіоналізм відображає радикальні зміни ролі соціальної роботи в суспільстві, що сприймається як реакція на негативні зміни, явища в країні. Відомо, що професія в соціальній сфері – це готовність до виконання соціально-доцільної діяльності, яка покращує соціальний світ людини і максимально мобілізує потенційні можливості кожної особистості для розв'язання складних проблем, адекватної реакції на зміни в суспільстві та особистому житті.
Зміст професійної діяльності соціального працівника зумовлюється функціями, які він виконує згідно із законами, законодавчими актами і, звичайно, відповідно до розподілу праці в сфері соціального захисту населення, соціальної сфери суспільства в широкому її трактуванні. Професійна діяльність соціального працівника складається із взаємопов'язаних і взаємно доповнюваних особистісних, функціональних і матеріалізованих (речових) компонентів.
Аналізуючи сферу діяльності соціального працівника, необхідно підкреслити, що вона, зумовлюється його спеціалізацією. Нині соціальні працівники спеціалізуються більш, ніж по 20 напрямах. Відповідно до спеціалізації можна виділити групи соціальних працівників, зайнятих, переважно, управлінською діяльністю (менеджери соціальних служб та органів соціального захисту), контактною соціальною роботою в рамках основних видів соціального обслуговування (соціально-економічні, соціально-медичні, соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-правові та соціально-побутові послуги), профілактичною і превентивною профілактичною роботою тощо.
Виходячи із сказаного, можна зробити висновок, що професіоналізм у соціальній роботі обумовлюється високим рівнем знань, умінь і навичок, які постійно підтримуються на належному рівні, та є основою кваліфікованої допомоги людям у розв'язанні їхніх життєвих проблем, досягненні високої якості і результатів праці.
Професіоналізм соціального працівника характеризується наявністю у нього професійного покликання, глибокої мотивації до виконання роботи в різних її модифікаціях, духовно-моральних якостей, нахилів до роботи з людьми, професійної майстерності, об'єктивно-критичного ставлення до своєї діяльності, професійних знань і професійних вмінь, здатності вчитися протягом усього життя, підвищувати рівень своєї професійної компетентності, професійної гідності як соціально-психологічного стану особистості.
Соціальна робота об'єднує в собі і покликання, і професію, тому професіоналізм повинен визначатися ступенем гармонізації цих складових, їх цілісністю і системністю.
Для характеристики професіоналізму соціального працівника науковці рекомендують наступні групи показників [1, 51]:
показники об'єктивного характеру, які свідчать про те, наскільки людина відповідає вимогам професії, вносить відчутний вклад в практику соціальної роботи;
показники суб'єктивного характеру — дозволяють судити, наскільки професія відповідає вимогам даної особистості, її мотивам, нахилам, прагненням, наскільки людина задоволена своєю професійною діяльністю;
результативні показники - свідчать про адекватність досягнень даного конкретного соціального працівника тим результатам, які очікує сьогодні суспільство у даній сфері професійної діяльності. У сучасній соціальній практиці виділяють два основні види оцінок діяльності працюючих кадрів: а) прямі (оцінки результатів праці) і б) побічні (оцінка діяльності працівників за якістю). Так, наприклад, побічними показниками професіоналізму соціального працівника може служити швидкість і легкість вирішення певних конкретних професійних завдань чи формування певних навичок у клієнтів;
процесуальні показники інформують про те, чи використовує спеціаліст при досягненні своїх результатів сучасні соціальні технології, уміння, особисті якості, наскільки вміло він реалізує різні функціональні ролі (посередника, консультанта, організатора, експерта, адвоката та ін.);
нормативно-етичні показники дозволяють судити, наскільки соціальний працівник засвоїв норми, стандарти професії, чи стали етичні принципи особисто прийнятими; чи керується він у своїй роботі етичними нормами, правилами, прийнятими у світовій і вітчизняній практиці соціальної роботи;
критерії наявного рівня розвитку . Наявний (актуальний) рівень професійного розвитку – це ті результати, які в даний час отримує соціальний працівник в роботі з конкретним клієнтом, сім'єю, спільнотою, організаціями і т.п. Даний рівень найчастіше є предметом вивчення під час атестації;
прогностичні показники — дають інформацію про зону його найближчого розвитку. Це характеристики потенційних можливостей професійного розвитку і саморозвитку професійного соціального працівника, це ті результати і процеси, які тільки намічаються у нього і починають проявлятися;
показники здатності до професійного навчання - це характеристика прагнення соціального працівника до освіти, підвищення рівня своєї професійної кваліфікації, готовності постійно поновлювати теоретичний і прикладний аспекти своєї кваліфікації, вивчати і запозичувати інноваційний досвід своїх колег, проявляти професійну відкритість.
Процес становлення професіоналізму завжди починається з професійної підготовки і виховання фахівців, поетапного формування системи практичних навичок соціальної роботи і професійної майстерності. Без професійної майстерності неможлива успішна організація індивідуальних соціальних послуг з метою розв'язання складних життєвих ситуацій клієнтів і забезпечення соціально-психологічної гармонії в їхньому житті та діяльності.
Професійно-особистісне становлення і розвиток спеціаліста з соціальної роботи передбачає формування професійного покликання, опанування професійною освітою, розвиток і формування професійної майстерності, а також духовно-моральних якостей шляхом саморегуляції і самовдосконалення.
Високий професіоналізм соціальних працівників сприятиме їх вмінню переконати суспільство, державні і громадські структури в необхідності і значущості своєї праці, результативніше вступати в конкурентні відносини на ринку соціальних послуг, демонструючи доцільність, необхідність і переваги свого впливу.
Питання для самостійної роботи і контролю
7. Які, на вашу думку, основні методи поліпшення професійної підготовки спеціалістів у сфері соціальної роботи, всіх працівників соціальних служб?
Завдання для самостійної роботи
Проаналізуйте функціональний репертуар соціального працівника на прикладі реалізації програми «Діти вулиці». Вважаємо за доцільне зауважити, що при аналізі необхідно подати практично всі охарактеризовані у параграфі функції.
Додаткова інформація: Програма «Діти вулиці» почала діяти в Україні з 1998 року. «Вулична дитина або вулична молодь – це неповнолітній, для якого вулиця (у широкому трактуванні слова, включаючи незайняте житло, незаселені землі і т.п.) стало його чи її місцем перебування, а також той, хто не має достатнього захисту» — таке визначення вуличних дітей було запропоновано Міжнародною групою неурядових організацій. Спеціалісти поділяють вуличних дітей на дві основні категорії: діти, які працюють на вулиці і діти, які живуть на вулиці. Останні, як правило, більшу частину свого часу проводять далеко від своїх сімей або не мають їх взагалі.
Оцінка кількості вуличних дітей в Україні є різною. Проте більшість фахівців схиляються до думки, що в Україні таких дітей нараховується близько 160 тисяч.
Примітка: Додаткову інформацію про проект «Діти вулиці» та про роботу з цією категорією дітей можна одержати в: Методичних рекомендаціях по соціальній роботі з дітьми та молоддю «Діти вулиці – турбота загальна чи нічия». – К., 1988. – с. 1-13, а також у праці: Сидоров В.Н. Деятельность социального работника: роли, функции и умения. – М.: СТИ МГУС2000.
Література
6. Кондратенко ВТ., Донской Д.И. Общая психотерапия: Учебное пособие. - Минск, 1997
7. Миддлмэн Р., Голъдберг Г. Социальная работа с группой // Энциклопедия социальной работы. В 3 т. Т.З - М., 1994
4.3. ЕТИКА СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА
Трудова діяльність людини є найбільш типовим прикладом практичної діяльності, в зв'язку з чим на перший план виходить питання про професійну етику - одну з фундаментальних теоретичних основ будь-якої професійної діяльності, науку про професійну мораль, тобто сукупність ідеалів і цінностей, етичних принципів і норм поведінки, які відображають сутність професії та забезпечують взаємостосунки між людьми, що складаються в процесі спільної діяльності. Таким чином, професійна етика - це моральна самосвідомість певної професійної групи, її психологія та ідеологія [5].
У практиці повсякденної діяльності професійна етика являє собою сукупність норм поведінки спеціалістів. Норми професійної етики піддаються змінам під дією зовнішніх і внутрішніх, по відношенню до професії, факторів. Вони безпосередньо впливають на поведінку спеціалістів, змушуючи їх діяти певним чином.
Соціальна робота як особливий вид професійної діяльності складається зі специфічної, тільки їй притаманної системи цінностей, що сформувалися в процесі становлення принципів і норм поведінки спеціалістів. Однак як професійна діяльність соціальна робота базується на трьох фундаментальних положеннях - загальнолюдських цінностях [див. дод 1,2]:
Беручи за основу той факт, що соціальна робота ґрунтується на загальнолюдському досвіді, важливо враховувати такі значущі для особистості моменти:
право індивідів на підтримку з боку свого найближчого оточення і суспільства в цілому в тих випадках, коли вони потрапляють у складну життєву ситуацію;
право на поважання власної людської гідності;
право на самовизначення, якщо це не загрожує власне громадянину та оточуючим;
право на реалізацію своїх потенційних можливостей і право на помилку як компоненти загального права на самовизначення;
відповідальність індивіда за свої вчинки.
Саме тому в своїй практичній діяльності соціальні працівники потребують не тільки моральних орієнтирів, які визначають загальний, основний напрям їхньої діяльності, й окремих правил, характерних для повсякденної роботи, без дотримання яких неможливо реалізувати відповідні моральні норми та принципи. Саме тому в етичних нормах соціального працівника відображено основні вимоги і критерії поведінки фахівця, які випливають зі специфічних умов та змісту його діяльності. Професійна етика соціального працівника пропонує пошук резервів, використання різноманітних ресурсів: від соціальних до особистих як самого соціального працівника, так і його клієнтів. Усе це можливо і допустимо лише з соціальною і професійною метою, і ні в якому разі не у вузькокорпоративних чи особистих корисних інтересах.
Основними категоріями етики соціальної роботи є професійні етичні стосунки, етична свідомість, етичні дії та професійний обов'язок спеціаліста [2, с 49].
Етичні стосунки в соціальній роботі виникають у процесі професійної діяльності як сукупність залежностей і зв'язків, що полягають у досягненні суспільного та особистого блага шляхом перебудови системи «людина – середовище». Ці стосунки виникають між соціальними працівниками як членами певного колективу, між соціальними працівниками та клієнтами, між соціальними працівниками та соціальним оточенням клієнтів, між соціальними працівниками та різними установами, організаціями, приватними особами, з якими соціальний працівник вступає у взаємодію з метою надання соціальних послуг. Сюди також можна віднести стосунки, які виникають між інституціями соціальної роботи державної та недержавної форми та державою в цілому і суспільством.
Етичні стосунки в соціальній роботі існують у формі вимог, які висуваються суб'єктами стосунків один до одного з метою виконання професійних обов'язків, моральних принципів, які лежать в основі соціальної роботи, моральних якостей, якими повинен володіти соціальний працівник, постійного самоконтролю спеціалістів у їхній діяльності.
Етична свідомість соціального працівника являє собою відображення його соціального буття і діяльності в процесі професійних стосунків. Це особлива форма усвідомлення спеціалістом соціальної необхідності, яка набуває специфічного морального обґрунтування: поведінка і діяльність розглядаються вже не з точки зору їх необхідності, а з точки зору їх моральної цінності. З огляду на це професійна діяльність соціального працівника виступає через призму власної необхідності та значущості: як можливість реалізувати свої власні моральні настанови.
Етичні дії. Соціальний працівник сприймає свою діяльність з точки зору не тільки загальнолюдських чи професійних цінностей, а й виходячи з власної системи цінностей, власних понять про мораль. Дії соціального працівника поєднують у собі специфічні моральні мотиви його професійної діяльності. Для соціального працівника, з огляду на його професійні обов'язки, головним змістом професії й важливим кінцевим результатом є задоволення потреб клієнта, розв'язання його проблем. Рішення соціального працівника стосовно тих чи інших дій мають ґрунтуватися на розумінні й знанні того, яку користь отримає клієнт і суспільство в цілому. Дії повинні базуватися на повазі до клієнта та його найближчого оточення з урахуванням його людської гідності та істинного благополуччя.
Етичні принципи соціального працівника
Дотримання розумних інтересів клієнта. Соціальний працівник, розпочинаючи роботу, має піклуватися, передусім, про те, щоб принести найбільшу користь клієнту та суспільству. Соціальний працівник мусить допомогти клієнту визначити пріоритетність проблем, що виникли, а також створити умови для самодопомоги клієнту.
Особиста відповідальність соціального працівника за небажані для клієнта та суспільства наслідки його дій. Розробляючи разом із клієнтом алгоритм спільних дій, соціальний працівник, володіючи арсеналом необхідних знань не тільки щодо сутності проблеми клієнта та його потреб, а й щодо можливостей системи соціального захисту для її вирішення, кількості та якості засобів, необхідних для розв'язання проблеми, несе персональну відповідальність за наслідки свого рішення.
Визнання права клієнта щодо прийняття самостійного рішення на будь-якому етапі спільних дій. Визнання цього права клієнта - це вияв поваги до прав людини в цілому. Клієнт як особистість має бути наділений усіма правами людини, в тому числі й правом самостійно визначати свою долю, стиль і спосіб життя, мати власні переконання, погляди. Розпочинаючи роботу з надання соціальної послуги, соціальний працівник з'ясовує не тільки проблеми і потреби клієнта, але і його бачення проблеми, можливі варіанти її розв'язання, кінцевий результат спільних дій. У будь-якому випадку останнє слово залишається за клієнтом, оскільки він має право самостійно вирішувати свою долю на основі власного життєвого досвіду, потреб і світогляду.
Прийняття клієнта таким, яким він є. Соціальний працівник не має права пред'являти до всіх клієнтів однакові вимоги та надавати однакові рекомендації, не враховуючи особистісний фактор та відповідні обставини. Ігнорування цього принципу значною мірою може знизити ефективність подальшої роботи, призвести до втрати довірливих стосунків між соціальним працівником і клієнтом.
Конфіденційність – один із провідних принципів співробітництва між соціальним працівником і клієнтом. Усе, що стосується клієнта, його особистого життя та виниклих проблем, є конфіденційною інформацією. Інформація про клієнта може бути повідомлена третім особам лише з
безпосередньої згоди клієнта та з метою ефективного розв'язання існуючої проблеми.
Доброзичливість – основа моральної культури соціального працівника, принцип професійної етики й одна з необхідних умов для налагодження ефективної взаємодії з клієнтом. Доброзичливе ставлення до клієнта має спостерігатися на всіх етапах співпраці з ним: від моменту знайомства до етапу обговорення кінцевих результатів спільної взаємодії.
Безкорисливість – необхідний принцип етики соціального працівника. Проявляється, насамперед, у тому, що спеціаліст із соціальної роботи намагається зробити якомога більше для свого клієнта, ніж це обумовлено посадовими інструкціями чи функціональними обов'язками, не сподіваючись на додаткову винагороду.
Чесність і відкритість у взаємостосунках соціального працівника та клієнта є однією з основ взаємної довіри та поваги, що значною мірою впливає на формування між ними партнерських стосунків. Соціальний працівник не має права приховувати від клієнта інформацію, навіть із негативним забарвленням, а навпаки, він повинен, у делікатній формі повідомляти про результати дій, разом аналізувати причини невдач і визначати шляхи щодо найбільш ефективних дій і результатів.
Повнота інформування клієнта про заплановані заходи необхідна для активізації особистості клієнта: він має бути повноправним суб'єктом процесу прийняття рішення, а не пасивним об'єктом впливу.
Відсутність упереджень по відношенню до клієнта – необхідна умова для налагодження партнерських стосунків з ним. Розпочинаючи роботу з клієнтом, соціальний працівник мусить пам'ятати, що кожна людина неповторна і має своє власні погляди, переконання, ідеї, інтереси, думки. Навіть якщо погляди та переконання клієнта повністю суперечать поглядам і переконанням соціального працівника, він має тактовно викласти свою точку зору, не наполягаючи на неї [2, с 60-66].
Особистісні та моральні якості соціального працівника. Соціальна робота належить до таких видів професійної діяльності, де не тільки професійні знання, вміння та навички, а насамперед особистісні якості спеціаліста значною мірою визначають ефективність та успішність роботи. Стиль поведінки соціального працівника, зумовлений сукупністю його особистих якостей, ціннісних орієнтацій, інтересів, також значною мірою впливає на систему стосунків, які він формує не тільки з клієнтом, а й з колегами по роботі.
Чесність - необхідна якість соціального працівника. Соціальний працівник не може створювати ілюзій у клієнта щодо можливих шляхів допомоги. Якщо з огляду на об'єктивні причини соціальний працівник не впевнений у позитивному кінцевому результаті, він повинен попередити про це клієнта, щоб у подальшому не викликати нарікань з його боку.
Совість соціального працівника проявляється як моральна відповідальність за свою поведінку, вчинки. Совість виконує функцію регулятора поведінки як у професійному плані так, і в особистих вчинках: своєрідна пересторога від формального підходу в процесі професійних дій.
Об'єктивність соціального працівника полягає у без емоційному ставленні до клієнта та його індивідуальних якостей.
Справедливість має постійно супроводжувати взаємини між клієнтом і соціальним працівником. Соціальний працівник як людина може мати свої уподобання, симпатії та антипатії, однак вони аж ніяк не повинні домінувати у взаємостосунках із клієнтом. Які б емоції та почуття не викликав клієнт у соціального працівника, ставлення до нього має базуватися на доброзичливості, повазі та розумінні. Справедливість – важлива моральна якість і у взаємостосунках із колегами: оцінка діяльності колег має враховувати об'єктивні та суб'єктивні фактори і ні в якому разі не перебільшувати або применшувати заслуги й недоліки колег.
Тактовність – це якість, яка передбачає вміння соціального працівника додержуватись міри, визначених моральних норм. Вміння врахувати обставини, наслідки своїх вчинків, важливість прийнятих рішень має бути зумовлена професійним тактом соціального працівника, сформованим на основі тактовності як особистісної якості.
Уважність і спостережливість необхідні соціальному працівникові в його практичній діяльності. Саме ці якості дозволяють йому враховувати найменші зміни у настрої, самопочутті клієнта, що значною мірою позитивно вплине на подальшу роботу, дозволить скоригувати обраний план дій.
Терпимість – обов'язкова умова не тільки ефективної роботи з клієнтом, а й важлива особистісна якість соціального працівника. Терпимість проявляється у прийнятті клієнта таким, яким він є: з його інтересами, нахилами, сильними та слабкими сторонами, певним способом життя. Однак це не означає, що соціальний працівник має заохочувати дії та вчинки клієнта, які йдуть усупереч суспільним нормам чи можуть негативно впливати на життєдіяльність як клієнта, так і його оточення.
Витримка та стриманість – якості особистості соціального працівника, без яких неможлива його професійна діяльність. Досить часто у своїй роботі соціальний працівник має справу з клієнтами, які знаходяться у складній життєвій ситуації, що супроводжується різними емоційними станами. Неадекватні емоційні реакції клієнта можуть провокувати аналогічні й у соціального працівника. Однак специфіка його роботи передбачає вміння стримано реагувати на подібні емоційні прояви з метою надання клієнту ефективної допомоги.
Любов до людей – без цієї якості соціальний працівник ніколи не зможе налагодити партнерські стосунки з клієнтом. Спілкуючись із клієнтом, соціальний працівник мусить розгледіти у нього позитивні якості, намагатися змінити у клієнта думку про самого себе і таким чином сприяти позитивній трансформації особистості. Саме такий підхід дозволить згодом змінити на краще і життєву ситуацію клієнта.
Самокритичність – невід'ємна якість соціального працівника. Вміння аналізувати свої вчинки, професійну діяльність, бачити помилки та шляхи їх подолання допомагає соціальному працівникові самовдосконалюватись у своїй професійній діяльності.
Адекватна самооцінка необхідна соціальному працівникові, оскільки значною мірою визначає ефективність його роботи. Соціальний працівник повинен адекватно оцінювати свої можливості та здібності: завищена самооцінка може призвести до самовпевненості, яка, в свою чергу, може стати причиною помилок і негативних наслідків; занижена самооцінка, навпаки, може викликати невпевненість у професійних діях і вчинках.
Терпіння також необхідне соціальному працівникові, оскільки у своїй діяльності він стикається з різними типами клієнтів, багато з яких є важкими у спілкуванні. Для соціального працівника є важливим дати клієнту шанс відкоригувати свої негативні емоції та почуття, спрямувавши їх у конструктивне русло з метою позитивної мотивації на подальшу співпрацю.
Комунікабельність – важлива якість соціального працівника. Від його комунікативних здібностей залежить в цілому успіх всієї діяльності: саме спілкуючись із клієнтом, соціальний працівник має змогу дізнатися про його проблеми, очікування та надії; завдяки спілкуванню можна виробити план спільних дій, вчасно скоригувати можливі шляхи розв’язання проблеми, спрогнозувати очікувані результати. Спілкуючись із колегами, соціальний працівник отримує новий досвід роботи, відповіді на важливі запитання тощо.
Оптимізм соціального працівника – це джерело впевненості у соціальній справедливості, здатності людини до постійного саморозвитку і самовдосконалення.
Сила волі соціального працівника – це свідома вольова спрямованість на виконання об'єктивно необхідних дій, здатність адекватно оцінювати перешкоди, доводити розпочату справу до логічного завершення як умова усвідомлення свого професійного обов'язку. Саме сила волі соціального працівника може допомогти клієнту повірити у свої власні сили і можливості, переглянути свої життєві переконання й тим самим підвищити свій особистий потенціал і соціальну активність.
Емпатія – здатність соціального працівника розуміти свого клієнта і співчувати йому, дивитись на ситуацію його очима. Ця якість розвивається в міру набуття життєвого та професійного досвіду.
Прагнення до самовдосконалення має проявлятись у постійному бажанні соціального працівника до професійного зростання, вдосконалення практичних умінь і навичок, здобуття нових теоретичних знань, духовного та морального розвитку.
Творче мислення – невід'ємна характеристика соціального працівника. Соціальна робота хоч і має заздалегідь визначену класифікацію стандартних положень, однак не має цілком однакових ситуацій та ідентичних випадків. Кожне звернення - це унікальний випадок, і для соціального працівника важливо приймати рішення саме з огляду на конкретну ситуацію, спираючись на свою професійну інтуїцію. Відсутність творчого підходу в роботі може негативно позначитись на стосунках із клієнтом, а іноді й дискредитувати професію соціального працівника [2, с. 84-93].
З урахуванням етичних принципів і вимог до особистих якостей соціальних працівників було розроблено практичні поради. Головні з них такі:
насамперед, зберігайте перспективу, володійте інформацією щодо вашої компетенції, а також відомостями про речі, які є поза вашою компетенцією;
чітко усвідомлюйте, хто ви і для чого дієте;
зберігайте професійну дистанцію. Це означає бути реалістичним, але відвертим, поважливим до клієнта;
пам'ятайте про відмінність між дружніми і професійними стосунками. Соціальні працівники не є друзями своїх клієнтів і не можуть ними бути. Стосунки між ним і клієнтом обмежені в часі й мають для соціального працівника конкретну мету: якісне виконання своєї роботи, досягнення певних цілей тощо;
знайте, що важлива якість соціального працівника - здатність залишатися поруч із кимось у біді або в кризі, не руйнуючись від цієї кризи або від емоцій, що виявляє клієнт;
пам'ятайте, що професійна межа – поняття динамічне; важливо мати особистий простір. Деякі люди можуть із задоволенням тісно спілкуватися з іншими людьми, а інші представники навіть тієї ж самої культури можуть вважати це нестерпним [4, с 41].
Деякі практичні поради можуть розглядатися як перші кроки до систематизації етичних принципів і норм.
Серед нагальних питань сучасного етапу розвитку соціальної роботи в Україні актуалізувалась потреба у розробці та прийнятті «Етичного кодексу», що сприятиме переходу фахівців із соціальної роботи на новий якісний рівень й відповідатиме міжнародним стандартам й вимогам до даної сфери професійної діяльності.
Перший крок на шляху до розробки «Етичного кодексу соціального працівника» був зроблений наприкінці 2000 року на семінарі «Стандарти соціальної роботи і програми підготовки фахівців соціальної сфери в Україні», що проводився у місті Тернополі на базі Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка в рамках проекту «Соціальна освіта в Україні» за ініціативою Української асоціації соціальних педагогів і спеціалістів із соціальною роботи при підтримці Християнського дитячого фонду, Міжнародної Федерації соціальних працівників, Дирекції Швейцарії з питань розвитку і співробітництва.
В обговоренні питань брали участь понад ЗО науковців й практиків з різних регіонів України, а також представники зарубіжних країн. Група розробників керувалася тим, що етична компетенція соціальних працівників є необхідною складовою соціальної практики в будь-якій організації, незалежно від її підпорядкованості. Фахова діяльність соціальних працівників не піддається попередній формальній регламентації, не вміщується й не може бути повністю передбачена в службових, посадових інструкціях. З урахуванням цього особливого значення набувають етичні норми, якими мають керуватися соціальні працівники у процесі своєї роботи. Дотримання етичних норм і вимог на практиці забезпечують якість соціальних послуг, гарантують безпеку клієнту, громаді, суспільству. Крім цього, самі соціальні працівники завдяки наявності професійного етичного кодексу отримують інструмент для забезпечення необхідного загального рівня фаховості, змогу застосовувати відповідні санкції до порушників аж до їх професійної дискваліфікації.
Запропонований для обговорення на семінарі варіант «Етичного кодексу соціальних працівників України» враховував положення і вимоги документа «Етика соціальної роботи: принципи і стандарти», що був ухвалений Міжнародною федерацією соціальних працівників (МФСП) на конференції в Коломбо (Шрі Ланка, 6-8 липня 1994 року) [див. додаток 1]. При цьому укладачі «Етичного кодексу соціальних працівників України» вважали за доцільне розглядати його як нормативний документ для всіх спеціалістів соціальної сфери (соціальних працівників, соціальних педагогів, спеціалістів центрів соціальних служб для молоді, спеціалізованих центрів соціальних послуг).
Проект Етичного кодексу було надруковано в журналі «Практична психологія та соціальна робота» (№9-10,2002 р.). Після аналізу надісланих на адресу редакції журналу рекомендацій та обговорення надрукованого варіанту на конференціях Всеукраїнської громадської організації «Ліга соціальних працівників України», Благодійної організації Фонд соціальної роботи, семінарі щодо підсумків реалізації проекту «Соціальна освіта в Україні» до кодексу були внесені відповідні зміни. Головне – було уточнено назву кодексу – «Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України», що дало можливість розширити круг фахівців, які керуватимуться цим документом. Остаточний варіант кодексу було прийнято на Міжнародній науково-практичній конференції «Соціальна робота в Україні на початку XXI століття : проблеми теорії і практики» (2002 р.), яка була проведена за ініціативою Державного центру соціальних служб для молоді, та на загальних зборах Української асоціації соціальних педагогів і спеціалістів із соціальної роботи в рамках конференції щодо результатів впровадження партнерського проекту «Соціальна освіта в Україні» (2003 р.).
Затверджений текст Українського етичного кодексу спеціалістів із соціальної роботи оприлюднено в різних формах видань. Це створило можливість для клієнтів, засновників організацій із соціальної роботи, безпосередньо соціальним працівникам, представникам інших професійних груп і широкому колу громадян розраховувати на дотримання фахівцями єдиних етичних положень, що означатиме просування на шляху до інтеграції України в міжнародний простір соціальної роботи.
Питання та завдання для самостійної роботи і контролю
Література
Федоренко Е. Н. Профессиональная этика. - К., 1983.