Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
|
Уся лексика української мови зі стилістичного погляду поді ляється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену. Стилістично нейтральна лексика є основою будь-якого ви словлювання. Стилістично нейтральних слів у мові переваж на більшість. Це звичайні назви явищ природи {вода, сніг, вітер, грім, злива, блискавка), рослин і тварин (верба, явір, жито, пшениця, кінь, заєць, соловей), родинних стосунків (батько, мати, брат, сестра), органів людського тіла (голова, око, брова, нога), будівель та їхніх частин (будинок, дах, ди мар), меблів (стіл, стілець, шафа), страв (борщ, каша). Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мі рою за функціональними стилями. -Розмовно-побутова лексика -Лексика публіцистичного -Лексика художніх творів -Офіційно-ділова лексика |
. Основні принципи Фонетичний написання слова точно відображає його вимову Морфологічний написання відбувається за принципом: та сама частина (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах пишеться однаково, незалежно від їх звучання історичний (традиційний) написання слів історично узвичаєно; пояснити його неможливо- треба лише запам'ятати диференціюючий при написанні знаходяться значення слів, щоб диференціювати (розрізнити) їх, незіважаючи на однакове звучання |
. Словотвір (також деривація) — розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів і способи їх творення. (лексичні одиниці за структурою і способом творення їх). Словотвір вивчає словотворення (деривацію), тобто утворення від наявних у мові нових слів з новим лексичним значенням: афіксами (префіксом: гомін — відгомін: суфіксом: ліс — ліс-ов-ий) словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (Велик-день), абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР — уенер). Як окремий спосіб словотвору виділяють також субстантивацію (полонений-бранець) та адвербіалізацію (восени) і прономіналізацію як морфологічно-синтаксичні засоби словотвору з переходом слова до інших частини мови |
|
Літературна мова — спільна мова писемності одного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Культура мови — рівень володіння нор мами усної і писемної літературної мови |
Фонетика — вивчає звуковий склад мови. Фонологія — вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі. Граматика — вивчає будову мови. Морфологія — вивчає явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови .Синтаксис — вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці. Лексикологія — вивчає лексику (словниковий склад мови) Фразеологія — вивчає лексично неподільні поєднання слів. Лексикографія — наука про укладання словників Ономастика — наука про власні назви. Етимологія — вивчає походження і історію слів мови. Семантика — вивчає значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. |
Під час змінювання і творення слів можуть відбуватися чергування голосних фонем. Найпоширенішим в українській мові є чергування о, є з і. |
|
ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживаємо переважно в якісних прикметниках і числівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прега́рний, презавзя́тий, прекра́сний, прему́дрий, прекра́сно, препога́но; префікс при- вживаємо здебільшого в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибі́гти, прибудува́ти, прикрути́ти, прибо́ркати, пришви́дшити; прибуття́, приту́лок, при́браний, прива́бливо. Пор. прикметники на означення неповноти ознаки з префіксом при-: приста́ркуватий і под. Крім того, префікс пре- виступає у словах прези́рливий, прези́рство й у словах старослов’янського походження: преосвяще́нний, преподо́бний, престо́л; префікс при- вживаємо в іменниках та прикметниках, утворених внаслідок поєднання іменників із прийменниками: при́гірок, при́ярок; прибере́жний, прикордо́нний. |
Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Доручення — це письмове повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні чинності або отримувати матеріальні цінності. Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. 27. Доручення — це письмове повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні чинності або отримувати матеріальні цінності. Буква Е пишеться: 1. Якщо при змінюванні неясний звук випадає: палець — пальця, шевця — швець. 2. Якщо при змінюванні неясний звук чергується з І: осені (осінь), каменя (камінь). Винятки: сидіти, звисати, злипа тися. Буква И пишеться: 1. В кількох дієслівних коренях, де випадає не на го ло ше ний И: загинати, відтинати, на пи на ти, починати, розминати, засинати, вмикати, про ри ва ти. 2. На межі кореня і суфікса, де може бути -ери-, ?ели?: перший, великий. 3. У відкритих складах на ри-, ли-: бриніти, гриміти. |
Публічний виступ - це усне монологічне Слова складаються із найменших значущих компонентів: коренів, префіксів, суфіксів, закінчень. Ці частини слова називаються морфемами Префікс — значуща частина слова, що стоїть перед коренем або іншим префіксом і слугує засобом творення нових слів (не-веселий, по-від-кидати). Суфікс — значуща частина слова, що стоїть після кореня або іншого суфікса і слугує засобом творення нових слів (щир-ість, розум-н-еньк-ий). Закінчення — це морфема, яка стоїть після суфікса або після кореня у змінюваних словах і слугує для вираження граматичного значення слова (книг-а, книз-і).Основа — це частина слова без закінчення (річков-ий). Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. До основних ви́дів публі́чних ви́ступів належать судове, академічне, політичне, церковне та суспільно-побутове красномовство Літерат́урна мóва — спільна мова писемності одного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняються письмово-книжна й усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностям. |
|
Автобіографія – це документ, в якому особа повідомляє основні факти своєї біографії. Цей документ характеризується незначним рівнем стандартизації. Основні вимоги під час його написання – вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу. Реквізити: Назва виду документа. Текст, у якому зазначаються: - Прізвище, ім’я, по-батькові; - Дата народження; - Місце народження; - Відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося навчатися); - Відомості про трудову діяльність (коротко, у хронологічній послідовності назви місць роботи й посад); - Відомості про громадську роботу. - Короткі відомості про склад сім’ї. - Адреса проживання та контактний телефон. Дата написання. Підпис. 45. 1. З- (ІЗ-, ЗІ-). Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с-: сказа́ти, спалахну́ти, стовкти́, сфотографува́ти, схил. Перед усіма иншими приголосними пишемо з-(иноді із-): зба́вити, звести́, зжи́тися, ззирну́тися, зсади́ти, зці́пити, зчепи́ти, зши́ток, ізно́в. Префікс з- виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зеконо́мити, зігнорува́ти, зорієнтува́тися, зумо́вити; зга́слий, з’є́днувати, з’їзд, зма́зати, знадли́вий і под. У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо здебільшого префікс зі-: зібга́ти, зігну́ти, зідра́ти, зізна́тися, зіпсува́тися, зіста́вити, зі́ткнення, зіщу́литися тощо. Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить звукосполучення губний + й: зів’я́лий, зімкну́ти, зім’я́ти, зіп’я́стися (і сп’ясти́ся) тощо. У деяких словах префікс зі- чергується із зо-: зігріва́ти й зогріва́ти, зімліва́ти й зомліва́ти, зіпріва́ти й зопріва́ти, зітлі́ти й зотлі́ти. 2. БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ин. У префіксах без-, від- (од), між-, над-, об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраї́й, безкори́сливий, відкриття́, ві́дстань, міжконтинента́льний, міжплане́тний, надпоту́жний, обпали́ти, обтруси́ти, передпла́та, передча́сний, підтри́мка, понадпла́новий, представни́к, розтягну́ти, ро́зчин, розхита́ти, черезплі́чник. 3. ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживаємо переважно в якісних прикметниках і числівниках для вираження найвищого ступеня ознаки:прега́рний, презавзя́тий, прекра́сний, прему́дрий, прекра́сно, препога́но; префікс при- вживаємо здебільшого в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибі́гти, прибудува́ти, прикрути́ти, прибо́ркати, пришви́дшити; прибуття́, приту́лок, при́браний, прива́бливо. Пор. прикметники на означення неповноти ознаки з префіксом при-: приста́ркуватий і под. Крім того, префікс пре- виступає у словах прези́рливий, прези́рство й у словах старослов’янського походження: преосвяще́нний, преподо́бний, престо́л; префікс при- вживаємо в іменниках та прикметниках, утворених внаслідок поєднання іменників із прийменниками: при́гірок, при́ярок; прибере́жний, прикордо́нний. |
Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи. Розписки можуть бути приватними й службовими та повинні містити такі реквізити: Назва документа. Текст. Дата. Підпис. Засвідчення (за необхідності). Доручення — письмове повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні чинності або отримувати матеріальні цінності.В офіційному дорученні обов'язково зазначаються (реквізити): Назва організації, яка видає доручення. Номер доручення й дата видання. Посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, якій видано доручення. Назва організації чи підприємства, від якого повинні бути отримані матеріальні цінності. Перелік цінностей із вказівкою на їх кількість і суму. Строк дії доручення. Зразок підпису особи, якій видано доручення. Назва документа, що посвідчує особу отримувача цінностей (паспорт, посвідчення). Підписи службових осіб, які видали доручення. Печатка організації, що видала доручення. 59. Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. 60. Сполучення йо в українській мові вживається для позначення на письмі звуків [й], [о] і пишеться на початку слова і складу: Йо-сип, міль-йон. 61. Тематичні виписки — це особливий спосіб запису вмісту почутого або прочитаного. Мета таких виписок — підготовка матеріалу для доповіді, повідомлення. Тези — це стисло сформульовані основні положення прочитаного тексту, що вбирають суть висловленого. Конспект - це стислий виклад змісту статті чи книжки. Від тез конспект відрізняється тим, що поряд з основними даними тексту в ньому коротко наводяться докази цих положень і висновки.
Види конспектів
а) текстуальний: основні положення твору, докази і висновки передаються словами автора, тобто цитатами; б) вільний – це переказ основного змісту книги (статті) своїми словами; в) змішаний – найчастіше використовуваний вид, при якому вільний переказ змісту поєднується із цитуванням. |
47. Графіка (від гр. graphikos - письмовий, зображений) - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі. Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер - телемайстер, картопля - картопля, вода - вода). 48. Літерат́урна мóва — спільна мова писемності одного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. 49. – 50. Основа слова - це частина слова (як правило незмінна), яка вказує на його лексичне значення; частина словоформи без флексії. Основи слова можуть бути непохідні (які складаються з кореня), похідні (з кореня та/чи префіксу та/чи суфіксу) чи перехідні. заява – це офіційний документ що містить повідомлення в письмовій формі. Заява містить найчастіше пропозиції, скарги або прохання якої-небудь людини, адресовані або організації, або посадовій особі. Реквізити заяви: Найменування адресата, якому направляється заява (назва організації, прізвище та ініціали людини, якій адресована заява). Фамілія, ім’я, по-батькові, посада або адреса автора заяви Найменування документа Точний виклад повідомлення Опис документів які додаються до заяви. Дата, підпис. 56. Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. Розрiзняють такі структурно-мовні типи норм: орфоепічні норми (вимова); акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності); словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова); морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень); стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); орфографічні норми (написання слів); . Мова — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людськогоспілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання. 58. Речення від слова й словосполучення відрізняється трьома основними ознаками: комунікативністю, модальністю й предикативністю. Комунікативність — це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації (підвищення й пониження тону, інтонаційне виділення окремих слів тощо), вставних слів на зразок чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань тощо. Той, хто гово рить, хоче, щоб його слухали й реагували на його мову. Модальність — це особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке (ставлення) виражається за допомогою ін тонації (інтонація може бути стверджувальною й заперечною, серйозною й іронічною тощо); вставних слів на зразок на жаль, Мабуть, може, здається, безперечно, справді; часток, таких, як невже, авжеж, ніби, начебто, таки; способу дієслова (дійсний, Умовний чи наказовий). За допомогою цих засобів ми можемо адати своєму повідомленню різних відтінків, часом навіть протилежного значення. Предикативність — це прив'язка висловлювання до дійсності, що виражається за допомогою часових форм дієслові (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність). |