Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Як відомо, завершальною стадією судового процесу у кримінальних справах є виконання вироку, ухвали, постанови (далі судового рішення). У цій стадії здійснюється реалізація судового рішення, яке набрало законної сили, а також вирішуються судом питання, що виникають при зверненні судового рішення до виконання та безпосередньому його виконанні, здійснюється нагляд і контроль за його виконанням. Саме в цій стадії досягається той результат, який бажає мати держава, починаючи кримінальне переслідування особи, саме на цю стадію зорієнтовані всі інші стадії кримінального процесу, всі його інститути. Якщо вирок не буде виконуватися, можна вважати, що вся робота по розкриттю і розслідуванню злочину, розгляду кримінальної справи проведена марно і мета правосуддя не буде досягнута. Стадія, в якій відбувається реалізація судових рішень у кримінальних справах, у КПК називається “виконання вироку, ухвали і постанови суду”, в юридичній літературі – “виконання вироку”, а фактично йдеться про виконання всіх судових рішень у кримінальних справах.
2.До недавнього часу порядок виконання вироків передбачався КПК 1960 року. Однак, в Україні вступив в дію новий КПК, розділом VIII якого відтепер регламентується порядок виконання судових рішень. Порядок вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням вироку детально врегульовано статтею 539 нового КПК. У старому Кримінально-процесуальному кодексі України дія принципу забезпечення засудженому права на захист у разі вирішення судами питань, пов’язаних з виконанням судових рішень, була дещо обмежена, та й статус засудженого, тобто сукупність його прав, законних інтересів і обов’язків не було визначено. В юридичній літературі дискусійним було питання щодо положення про обов’язкову участь захисника в процесі вирішення питань, які виникають у стадії виконання судових рішень у кримінальних справах. В новому КПК чітко визначено, що Питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов’язків чи законних інтересів.
3. Як відомо, завершальною стадією судового процесу у кримінальних справах є виконання вироку, ухвали, постанови (далі судового рішення). Саме у цій стадії реалізується судове рішення, яке набуло законної сили, вирішуються судом питання, що виникають у разі звернення судового рішення до виконання та безпосереднього його виконання, а також здійснюється нагляд і контроль за його виконанням. У цій стадії досягається той результат, який бажає мати держава, починаючи кримінальне переслідування особи, саме на цю стадію зорієнтовані всі інші стадії кримінального процесу, всі його інститути. Якщо вирок не виконуватиметься, можна вважати, що вся діяльність по розкриттю і розслідуванню злочину, розгляду кримінальної справи проведена марно і мету правосуддя не буде досягнуто. Також варто зазначити, що значення стадії виконання судових рішень полягає і в тому, що процесуальна діяльність на цій стадії сприяє формуванню у громадян переконання у неминучості відбування покарання за вчинення злочинного діяння, забезпечує охорону прав і законних інтересів потерпілого, засудженого, інших учасників процесу. Власне, створення необхідних процесуальних умов для успішної реалізації вироку – саме така мета стадії його виконання.
4-5.Основним актом, який регулює порядок вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку є і був КПК. До недавнього часу порядок виконання вироків передбачався КПК 1960 року. Однак, в Україні вступив в дію новий КПК, розділом VIII якого відтепер регламентується порядок виконання судових рішень. Порядок вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням вироку детально врегульовано статтею 539 нового КПК.
Серед законів можна виділити також Кримінальний кодекс України, розділ ХІІ, ХІІІ (статі 78, 79, 81-85, 91)та Кримінально-виконавчий кодекс України (статі 11-19, 25, 26, 29, 30, 36, 41, 47, 48, 50, 57, 87, 91, 154, Глава 26).
Крім КПК, порядок вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку регулюється, зокрема, постановами Пленуму ВСУ, до яких належать: ППВСУ від 21 грудня 1990 р. № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироку», ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким», ППВСУ від 28 вересня 1973 р. № 8 (з наст. змінами і доповненнями) «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу», ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 16 «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості». Можна виділити також і інші нормативно-правові акти, які стосуються вирішення конкретних питань на стадії виконання вироку.
6. Виконання вироку — завершальна стадія кримінального процесу, в якій вирок суду, що одержав законну силу, звертається до виконання і безпосередньо реалізуються рішення суду (про покарання, про відшкодування шкоди, про оправдання і звільнення з під варти тощо) та вирішуються питання, що виникають у зв'язку зі зверненням вироку до виконання і його виконанням.
Одним з принципів кримінального процесу є обов'язковість вироку, ухвали і постанови суду, згідно з якою вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Обов'язковість рішень суду є конституційним принципом правосуддя, що знайшов закріплення в п. 9 ст. 129 Конституції України. Суть виконання вироку як стадії кримінального процесу полягає в сугубо процесуальній діяльності, спрямованій на звернення до виконання і забезпечення виконання вироку та в вирішення проблемних питань, що виникають при виконанні вироку.
Особливості процесуальної діяльності в стадії виконання вироку полягають у тому, що при цьому не змінюється суть прийнятого судом вироку, а при розгляді виникаючих проблемних питань суд вирішує тільки питання, що виникають з виконання вироку, не погіршуючи становища засудженого.
7. До структури стадії виконання вироку входять: звернення вироку до виконання; вирішення питань, які виникають при зверненні вироку до виконання; вирішення питань, що виникають в процесі виконання покарання та після його виконання (дана теза використовується в дисертації Харченко І.О.)
Деякі науковці до даної структури додають також стадію набрання рішенням законної сили.
8. Стаття 409 старого КПК. Питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.
Стаття 411 старого КПК. Питання зв'язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні з участю прокурора.В судове засідання, як правило, викликається засуджений, а за його клопотанням і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, викликається також при необхідності цивільний позивач і цивільний відповідач. Неявка цих осіб не зупиняє розгляду справи.При вирішенні судом питання про звільнення від відбуття покарання в зв'язку з хворобою обов'язкова присутність представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого.Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого заслуховуються пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, і думка прокурора. Потім суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови.При вирішенні судом питань, зв'язаних з виконанням вироку, ведеться протокол судового засідання.
Стаття 539 нового КПК. Питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов’язків чи законних інтересів.Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається:1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні) частини першої статті 537 цього Кодексу;2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13 частини першої статті 537 цього Кодексу;3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9 частини першої статті 537 цього Кодексу;4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбаченихпунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п’ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв’язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цього розділу.У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого; лікарська комісія, що дала висновок стосовно питань застосування до засудженого примусового лікування або його припинення, у випадку розгляду відповідних питань; спостережна комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопотання; цивільний позивач і цивільний відповідач, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, інші особи у разі необхідності.Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов’язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Оскарження прокурором ухвали суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким зупиняє її виконання.
9. Стаття 532 Вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення.Ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення.
Стаття 535. Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України.Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов’язок виконати судове рішення.У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість.
10. Стаття 537 КПК. Під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання:1) про відстрочку виконання вироку;2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;3) про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким;4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років;6) про звільнення від покарання за хворобою;7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення;8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком;9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку;10) про заміну покарання відповідно до частини п’ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України;11) про застосування покарання за наявності кількох вироків;12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв’язку з розглядом справи в суді;13) про звільнення від покарання і пом’якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України;14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
11. У стадії виконання вироку вимагають судового вирішення низка процесуальних питань, які умовно можна розділити на декілька груп.
Питання, які виникають у процесі звернення вироку до виконання: про застосування давності виконання обвинувального вироку щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі, про звільнення від покарання за декриміналізовані діяння — виконання закону, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання.
Питання, які вирішуються судом у процесі фактичного виконання вироку(стаття537 КПК питання 10
)Питання, які вирішуються після відбуття засудженим призначеного покарання: Після відбуття покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі суд, який ухвалив вирок, має право розглянути питання про зняття судимості з цієї особи за її клопотанням
12.
13-14. Відстрочка - відкладення на певний час у виняткових, передбачених законом випадках реального виконання призначеного судом покарання. Стаття 536 нового КПК. Виконання вироку про засудження особи до виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі може бути відстрочено у разі:1) тяжкої хвороби засудженого, яка перешкоджає відбуванню покарання, - до його видужання;2) вагітності засудженої або за наявності у неї малолітньої дитини - на час вагітності або до досягнення дитиною трьох років, якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким;3) якщо негайне відбування покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім’ї через особливі обставини (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім’ї тощо) - на строк, встановлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.
Відстрочка виконання вироку не допускається щодо осіб, засуджених за тяжкі (крім випадків, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті) та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.
15-16-17. Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, згідно з ч. 1 ст. 107 КК застосовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Від інших видів покарань (як основних, так і додаткових) такі особи звільненню не підлягають.
При умовно-достроковому звільненні від відбування основного покарання засудженого, щодо якого було застосовано додаткове покарання, суд може вирішити питання про його повне або часткове звільнення від відбування і додаткового покарання не тільки тоді, коли про це порушено питання у поданні органу, який відає виконанням покарання, а й за своєю ініціативою. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (стаття 81 КК України) може бути здійснене тільки судом. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:1)не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;2)не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
18. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк. При цьому більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду
покарання, і не повинне перевищувати невідбутий строк покарання, призначеного вироком.До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).
Заміна може бути застосована після фактичного відбуття засудженим:
1)не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;2)не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
Особи, яким покарання було замінено більш м'яким, можуть бути умовно-достроково звільнені і від цього більш м'якого покарання за правилами, передбаченими ст. 81 КК
19. Підставами застосування звільнення від відбування покарання таких жінок ст. 83 КК називає;
а) наявність вагітності, що повинна мати місце під час відбування покарання або народження в цей же період дитини, крім засуджених До позбавлення волі за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини на строк більше п'яти років;б) засудження до обмеження волі або позбавлення волі;в) недоцільність тримання таких засуджених у місцях позбавлення волі у зв'язку з вагітністю або народженням дитини.
Умовами застосування ст. 83 КК є:а) наявність у засудженої можливості самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини або наявність сім'ї чи родичів поза місцями позбавлення волі;б) згода останніх на спільне проживання з засудженою. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, є правом, а не обов'язком суду. Рішення про це суд приймає з урахуванням названих вище підстав і умов. Причому, крім заборони застосування такого звільнення у разі засудження жінки до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, інших обмежень у ст. 83 КК не міститься.Відповідно до ч. 1 ст. 83 КК строк звільнення від відбування покарання визначається судом у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.
20. Умовність цього виду звільнення від покарання пов'язана з тим, що суд може за певних умов прийняти рішення про скасування звільнення від відбування покарання. Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком.
21.Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.
Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком.
22. Стаття 84 ККУ передбачає три види звільнення від покарання за хворобою:
а) у зв'язку з захворюванням особи під час відбування покарання на психічну хворобу (ч. 1);
б) у зв'язку з захворюванням на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2);
в) у зв'язку з визнанням військовослужбовців, засуджених до службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, непридатними до військової служби за станом здоров'я (ч. 3).
При звільненні від покарання особи, яка захворіла на психічну хворобу під час відбування покарання, вирішальне значення має характер психічного захворювання. Вичерпний перелік захворювань, які є підставою для направлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.
Обов'язковою умовою цього виду звільнення є тяжкість психічного захворювання: воно позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК.
Особа, яка захворіла на іншу тяжку хворобу, на відміну від психічно хворої, усвідомлює небезпечність вчиненого і адекватно сприймає виправно-трудовий вплив. Тому в основу звільнення таких хворих покладена впевненість суду в тому, що тяжко хворий значною мірою втратив свою суспільну небезпечність, а тому є впевненість в тому, що він не вчинить нового злочину. Причому закон має на увазі такі види тяжких хвороб, які об'єктивно перешкоджають відбуванню покарання. Якщо осуджений захворів на тяжку хворобу, але вона не перешкоджає відбуванню покарання, то немає підстав для його дострокового звільнення
23.У відповідності зі ст. 96 КК примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини і мають захворювання, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб. У залежності від виду покарання примусове лікування проводиться за місцем відбування покарання або в спеціальних лікувальних установах.
Якщо примусове лікування щодо засуджених, які є алкоголіками або наркоманами, не було призначене при постановленні вироку, це питання підлягає вирішенню в стадії виконання вироку
Питання про застосування примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами і відбувають покарання у установі виконання покарань, якщо примусове лікування не було їм призначене вироком суду відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем відбування ними покарання за поданням адміністрації установи виконання покарань на підставі висновку лікарської комісії.
24. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на
шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 Крим. Кодексу.
25. Іспитовий строк (ч. 3 ст. 75 КК) при звільненні від відбування покарання з випробуванням встановлюється тривалістю від одного до трьох років, який може бути меншим за строк призначеного основного покарання, рівним йому або перевищувати визначений строк покарання. Тривалість іспитового строку залежить, зокрема, від виду основного покарання та його розміру. Наприклад, іспитовий строк при засудженні до позбавлення волі з випробуванням має бути, як правило, тривалішим, ніж при засудженні до виправних робіт з випробуванням.
Закінчення іспитового строку не означає, що засуджений визнається звільненим від відбування призначеного покарання. Його звільнення мож ливе тільки за рішенням судді районного (міського) суду за місцем прожи вання засудженого. Таке рішення суддя приймає на підставі подання контролюючого органу кримінально-виконавчої системи. У випадку успішного проходження випробування подання направляється до суду після закінчення іспитового строку з обґрунтуванням необхідності звільнення засудженого від відбування покарання. При невиконанні засуд женим покладених обов'язків чи інших умов випробування подання (за де яким винятком) направляється впродовж іспитового строку з відповідними документами і обґрунтуванням необхідності направлення його для реально го відбування покарання.
26. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині Крим. Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Дане питання вирішує суд в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок
27. Частина 2 ст. 74 КК передбачає звільнення особи, засудженої за діян ня, від відбування покарання, караність якого новим прийнятим законом усунена (декриміналізація діяння). Підставою для такого звільнення є усу нення злочинності діяння, за яке особа була засуджена. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунута, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання (ч. 2 ст. 74 КК). Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК звільненню від покарання (основного і додаткового) відповідно до ч. 2 ст. 74 КК передбачено: а) звільнення засудженого від реально призначеного покарання; 6) звільнення від подальшого відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням; в) пом'якшення призначеного покарання. Дане питання вирішує суд в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок
28.
29. Після відбуття покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі суд, який ухвалив вирок, має право розглянути питання про зняття судимості з цієї особи за її клопотанням. Клопотання (подання) про вирішення даного питання, пов’язаного із виконанням вироку подається до суду, який ухвалив вирок.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Положення закону про судимість поширюються на весь строк відбування як основного, так і додаткового покарання, а у випадках, передбачених пунктами 5-9 ст. 89, пунктами 2-4 ч. 2 ст. 108 КК, - і на певний строк після відбуття покарання. При вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості, або починає обчислюватися строк, протягом якого вона вважатиметься такою, що має судимість.
Відповідно до ч. 3 ст. 88 КК такими, що не мають судимості, визнаються особи, яких засуджено за вироком суду без призначення покарання або яких повністю звільнено від покарання, чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом.
30. У старому Кримінально-процесуальному кодексі України дія принципу забезпечення засудженому права на захист у разі вирішення судами питань, пов’язаних з виконанням судових рішень, була дещо обмежена, та й статус засудженого, тобто сукупність його прав, законних інтересів і обов’язків не було визначено. В юридичній літературі дискусійним було питання щодо положення про обов’язкову участь захисника в процесі вирішення питань, які виникають у стадії виконання судових рішень у кримінальних справах. В новому КПК чітко визначено, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов’язків чи законних інтересів.
У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого; лікарська комісія, що дала висновок стосовно питань застосування до засудженого примусового лікування або його припинення, у випадку розгляду відповідних питань; спостережна комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопотання; цивільний позивач і цивільний відповідач, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, інші особи у разі необхідності.
31-32. У старому Кримінально-процесуальному кодексі України дія принципу забезпечення засудженому права на захист у разі вирішення судами питань, пов’язаних з виконанням судових рішень, була дещо обмежена, та й статус засудженого, тобто сукупність його прав, законних інтересів і обов’язків не було визначено. В юридичній літературі дискусійним було питання щодо положення про обов’язкову участь захисника в процесі вирішення питань, які виникають у стадії виконання судових рішень у кримінальних справах. В новому КПК чітко визначено, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов’язків чи законних інтересів.
У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого; лікарська комісія, що дала висновок стосовно питань застосування до засудженого примусового лікування або його припинення, у випадку розгляду відповідних питань; спостережна комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопотання; цивільний позивач і цивільний відповідач, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, інші особи у разі необхідності. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов’язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.
33. Відповідно до ч.2 статті 539 КПК Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається:1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким; про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;про звільнення від покарання за хворобою;про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні)
2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань,у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України, про застосування покарання за наявності кількох вироків; про звільнення від покарання і пом’якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України;
3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років, про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку;
4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, про відстрочку виконання вироку, про заміну покарання відповідно до частини п’ятої статті 53 Кримінального кодексу України, про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв’язку з розглядом справи в суді;, інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку
34. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 КПК, з урахуванням положень цього розділу.У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого; лікарська комісія, що дала висновок стосовно питань застосування до засудженого примусового лікування або його припинення, у випадку розгляду відповідних питань; спостережна комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопотання; цивільний позивач і цивільний відповідач, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, інші особи у разі необхідності.
Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов’язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Оскарження прокурором ухвали суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким зупиняє її виконання.
35. За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Оскарження прокурором ухвали суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким зупиняє її виконання.У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням розгляд повторного клопотання з цього самого питання щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п’яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.
У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо зняття судимості розгляд повторного клопотання з цього ж питання може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову.У разі задоволення клопотання про звільнення від подальшого відбування покарання засудженим, який захворів на психічну хворобу під час відбування покарання, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 Кримінального кодексу України.
36. Відповідно до ч.2 статті 539 КПК Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається:1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким; про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;про звільнення від покарання за хворобою;про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні)
37. Відповідно до ч.2 статті 539 КПК Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань,у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України, про застосування покарання за наявності кількох вироків; про звільнення від покарання і пом’якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України;
38. Відповідно до ч.2 статті 539 КПК Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років, про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку;
39. Відповідно до ч.2 статті 539 КПК Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, про відстрочку виконання вироку, про заміну покарання відповідно до частини п’ятої статті 53 Кримінального кодексу України, про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв’язку з розглядом справи в суді;, інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку
40. За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Оскарження прокурором ухвали суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким зупиняє її виконання. У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням розгляд повторного клопотання з цього самого питання щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п’яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо зняття судимості розгляд повторного клопотання з цього ж питання може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову. У разі задоволення клопотання про звільнення від подальшого відбування покарання засудженим, який захворів на психічну хворобу під час відбування покарання, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 Кримінального кодексу України.