Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Короста — інфекційне паразитарне захворювання шкіри, яке супроводжується свербінням шкіри та розчухами. Щороку у світі реєструється до 300 млн випадків корости.
Зміст
[сховати]
Особливості збудника[ред. • ред. код]
Збудник корости — кліщ (Sarcoptes scabiei), який паразитує у верхніх шарах шкіри, носієм є тільки людина. Життєвий цикл складається з двох періодів — репродуктивного (від яйця до личинки) і метаморфічного (від личинки до молодого кліща). Ходи в роговому шарі шкіри хворого на коросту прокладають запліднені самиці і личинки — німфи. Личинки виходять із ходів і занурюються у вічка волосяних фолікулів та під лусочки рогового шару епідермісу. Період розвитку кліща від личинки до дорослої особини відповідає появі на шкірі хворого дрібних фолікулярних папул (вузликів), поодиноких везикул, ледве помітних ходів. У день запліднена самиця перебуває в ходах у спокої, а ввечері, переважно між 18 і 21-ю годинами, прогризає нові ходи. Таким чином, посилення сверблячки ввечері і вночі пояснюється добовим біоритмом життєдіяльності коростяного кліща.
За межами організму людини коростяний кліщ живе 3-5 діб, цим пояснюється рідкість непрямого способу зараження. Кліщ гине за температури вище 50 °C, тому кип'ятіння білизни чи прасування її гарячою праскою вбиває його. Кліщі та їхні личинки практично відразу гинуть за температури нижче нуля, це можна використати в зимовий період для дезінфекції матраців, виставивши їх на мороз.
Шляхи зараження та інкубаційний період[ред. • ред. код]
Висипання на руці
Джерелом зараження є хвора на коросту людина. Основний шлях поширення хвороби — сімейно-побутовий. Це може відбутися у разі безпосереднього контакту з хворою людиною (сон в одному ліжку, статеві контакти тощо) або через речі, якими користувався хворий (постільна і натільна білизна, одяг, рушники, рукавички, іграшки, гроші тощо). Трапляються випадки зараження коростою в лазнях, душових, готелях, поїздах, на пляжах.
Зараження відбувається переважно у разі перенесення запліднених самок на шкіру здорової людини. При цьому інкубаційний період хвороби практично відсутній, оскільки паразити негайно починають прогризати ходи в роговому шарі епідермісу, що супроводжується сверблячкою. Заразитися можна також личинками, тоді клінічна симптоматика розвивається приблизно через 2 тижні.
Чинники, що сприяють поширенню корости: утримання дітей у колективах (дошкільні дитячі заклади, інтернати, школи), міграція населення (туризм, сезонні роботи, відрядження), нехтування правилами особистої гігієни, несвоєчасне звертання по медичну допомогу, нераціональне самолікування, діагностичні помилки лікарів, відсутність огляду і лікування контактних осіб тощо.
Клінічна картина захворювання[ред. • ред. код]
Коростяний хід
Класична короста[ред. • ред. код]
Класична форма корости має такі клінічні симптоми:
Сверблячка спостерігається не тільки на тих ділянках тіла, де заглиблюються кліщі, а й рефлекторно на інших. Він посилюється з кожним днем і може набути поширеного характеру. Сверблячка іноді може посилитися в процесі лікування корости або зберігатися після закінчення лікування внаслідок подразливої дії ліків. У такому разі його легко усунути шляхом застосування місцевих засобів. Коростяні ходи найчастіше можна побачити на бокових поверхнях кистей і пальців, на згинальних і бокових поверхнях променево-зап'ясткових суглобів, ліктів, тильних поверхнях ступень. Це білуваті або бурого кольору лінії, які злегка підвищуються над рівнем шкіри, вони прямі або звивисті, завдовжки 0,5-10 см.
Малосимптомна короста[ред. • ред. код]
Малосимптомна короста розвивається в осіб, які дотримуються правил особистої гігієни. У таких випадках коростяні ходи відсутні, а кількість висипань незначна. Це міліарні фолікулярні папули, ізольовані везикули, окремі уртикарні елементи, кров'янисті кірочки, подряпини в типових для корости місцях локалізації, помірна або слабковиражена сверблячка.
Лікована короста[ред. • ред. код]
Лікована короста спостерігається в осіб, які неправильно чи недостатньо лікувалися протипаразитарними засобами, або в осіб, які лікувалися кортикостероїдними мазями, що зменшують вираженість запальних явищ і сверблячка, але не виліковують коросту. При цьому клінічна картина хвороби змінюється, і це утруднює діагностику. Тому під час оцінки об'єктивних даних необхідно враховувати сам факт лікування корости в анамнезі.
Короста у дітей[ред. • ред. код]
Короста дітей грудного і раннього дитячого віку. Спостерігається низка особливостей, невластивих перебігу корости у дорослих. Висипання локалізуються на будь-якій ділянці тіла, в тому числі на обличчі, шиї, волосистій частині голови і особливо на долонях та підошвах. Значна частина висипань зосереджується на шкірі нижніх кінцівок (стегна, гомілки, кісточки, внутрішні поверхні ступень). Можлива наявність бульозних елементів у типових місцях локалізації корости, особливо на долонях і підошвах. У разі корости в дітей грудного і раннього дитячого віку наявні уртикарні елементи, висипання більш соковиті з ексудативним характером. У ділянці міжпальцевих складок кистей, на бокових поверхнях пальців висипань може й не бути. У хворої дитини дуже виражений свербіж, що порушує сон. У грудних дітей коростяний кліщ може уражувати нігті, вони потовщуються, стають крихкими, на поверхні їх утворюються поздовжні і поперечні тріщини. У дітей дошкільного віку клінічні прояви корости можуть бути мінімальними, коростяних ходів мало або вони слабко виражені.
Ускладнення[ред. • ред. код]
Внаслідок розчосів шкіри можуть виникати гноячкові хвороби — стрептококове та змішане імпетиго, ектима, фолікуліти, фурункули, іноді з явищем екзематизації, дерматити. У хворого може розвинутися постскабіозна лімфоплазія шкіри; постскабіозні вузлики виникають після або під час основної хвороби. Вузлики круглі або овальні з гладенькою поверхнею, щільної консистенції, поодинокі або множинні, за розміром від горошини до квасолини, мають синюшно-рожевий або буро-червоний колір. Вони часто локалізуються на жіночих статевих органах, внутрішніх поверхнях стегон, животі, в ділянці пупка, пахвових ямках, довкола сосків, рідко — на внутрішніх вушних раковинах, повіках. Характерним є інтенсивний свербіж. Перебіг хвороби тривалий — упродовж місяців та років, але доброякісний. Для неї характерні спонтанний регрес і рецидиви на тих самих місцях, можливий розвиток вузликів і в інших ділянках. У крові можливий лімфоцитоз (до 45%). Вузлики резистентні до місцевої терапії, в тому числі й протикоростяної. Ускладненнями перебігу корости також можуть бути дерматити, іноді з явищами екзематизації, які зумовлені лікуванням хвороби.
Можуть розвиватися ускладнення і з боку внутрішніх органів та крові. Так, коростяна нефропатія (білок у сечі) розглядається або як вияв імунологічного феномена, або як така, що спричиняється бактерійним чинником, зокрема нефритогенним бета-гемолітичним стрептококом. Можлива еозинофілія на тлі ускладнення гноячковими хворобами — лейкоцитоз, пришвидшена РОЕ.
Лікування[ред. • ред. код]
У якості протипаразитичних засобів застосовують суспензію бензилбензоату або просту сірчану мазь. Лікування доцільно проводити у вечірній час, між 18 і 24-ю годинами, враховуючи біоритм життєдіяльності коростяного кліща. При цьому протикоростяні препарати діють безпосередньо на кліщів і личинок, а також потрапляють в організм кліща у разі прогризання ним ходів, що трапляється переважно увечері. Перед кожним втиранням препаратів рекомендується прийняти ванну чи душ. Цим досягається змивання личинок з поверхні шкіри, а також розм'якшення епідермісу, що сприяє проникненню препаратів у коростяні ходи чи елементи висипання.
Для дітей до 4 років застосовують 10% суспензію бензилбензоату. Втирання проводять також у шкіру шиї, обличчя, волосистої частини голови, оскільки короста у малолітніх дітей уражує і ці ділянки. Під час лікування дітей треба остерігатися потрапляння суспензії в очі, щоб запобігти розвитку кон'юнктивіту.
Протиепідемічні заходи[ред. • ред. код]