Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Фінансове право України
Фінансова діяльність та фінансове право:
Фінансова діяльність — це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.
Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:
• фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
• пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
• виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;
• мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
• контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.
Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:
• фінансове прогнозування та планування;
• аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;
• оперативна, поточна фінансово-економічна робота.
Фінансове право — це галузь права, що регулює суспільні відносини в галузі мобілізації, розподілу і використання державних фінансових коштів.
Фінансове право регулює виключно відносини, що виникають у фінансовій діяльності держави: складання, затвердження, виконання бюджету, збір платежів і податків, державне фінансування і кредитування, регулювання грошової і валютної систем та ін.
Фінансове законодавство України — це сукупність нормативно-правових актів, що містять норми фінансового права. До їх числа належать Бюджетний кодекс України (22 червня 2001 р.), Закон України «Про систему оподаткування» (18 лютого 1997 р.), Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (26 грудня 1992 р., з подальшими змінами), Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» (1993 р.) та інші нормативно-правові акти.
Фінансова система України включає:
1) загальнодержавний централізований фонд (Державний бюджет України). За рахунок цих коштів фінансуються Збройні Сили, правоохоронні органи, освіта, охорона здоров'я, культура, соціальний захист населення, охорона природи та інші загально-соціальні справи;
2) централізовані фонди для окремих територій (місцеві бюджети);
3) позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд для вживання заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальному захисту населення та інші фонди);
4) децентралізовані фонди (фінанси галузей народного господарства, підприємств різних форм власності, установ і організацій);
5) різні форми кредиту (банківського і державного). Державний внутрішній кредит становить залучення державою вільних коштів населення (шляхом випуску облігацій та інших цінних паперів) з наступним поверненням цих коштів. Державний зовнішній кредит становить запозичення коштів інших держав і міжнародних організацій. Обслуговування зовнішнього кредиту здійснюється в першу чергу. Банківський кредит надається з вільних коштів Національним банком України комерційним банкам;
6) страхування (наприклад, державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності).
Суб’єктами фінансового права є юридичні та фізичні особи, наділені фінансового правосуб’єктивністю (правоздатність і дієздатність).
Виникнення, зміна чи припинення фінансових правовідносин не відбувається лише за волевиявленням сторін, а зумовлені фінансово-правовим актом.
Бюджет і бюджетна система:
Бюдже́т — грошове вираження збалансованого розпису доходів і видатків держави, адміністративно-територіальної одиниці (області, району, міста, села), підприємства, установи за певний період.
Бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Бюдже́тна систе́ма — це сукупність бюджетів держави та її адміністративно-територіальних утворень (державний бюджет та місцеві бюджети відповідно), побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.
Структура бюджетної системи визначається ступенем розподілу повноважень з концентрації фінансових ресурсів та їх використання між органами публічної влади різного рівня.
Унітарність України, розмежування прав і повноважень між державою Україна, Автономною Республікою Крим і територіальними громадами, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування є основою бюджетної системи України.
Система оподаткування в Україні:
Систему оподаткування становлять сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у визначеному законами України порядку.
Встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам є прерогативою Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів у відповідності до законів України про оподаткування.
Систему оподаткування України складають:
— загальнодержавні податки і збори;
— місцеві податки і збори.
До загальнодержавних податків і зборів належать:
1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно (нерухомість);
8) плата (податок) за землю;
9) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
16) збір на обов'язкове соціальне страхування;
17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
18) збір до Державного інноваційного фонду;19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
20) фіксований сільськогосподарський податок;
21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
22) гербовий збір.
Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
До місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
До місцевих зборів належать:
1) готельний збір;
2) збір за припаркування автотранспорту;
3) ринковий збір;
4) збір за видачу ордера на квартиру;
5) курортний збір;
6) збір за участь у бігах на іподромі;
7) збір за виграш на бігах на іподромі;
8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
9) збір за право використання місцевої символіки;
10) збір за право проведення кіно та телезйомок;
11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
14) збір з власників собак.
Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок їх сплати визначається сільськими, селищними, міськими радами відповідно до вищенаведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Виключення становить збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.
Представлена побудова системи оподаткування базується на таких принципах:
— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності з допомогою введення пільг щодо оподаткування прибутку, спрямованого на розвиток виробництва;
— обов'язковості через впровадження норм щодо сплати податків і зборів та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
— рівнозначності і пропорційності у справлянні податків з юридичних осіб через вилучення певної частки від одержаного прибутку, сплата рівних податків при однакових розмірах прибутку, пропорційно більших податків — з більших прибутків;
— рівності як недопущення проявів податкової дискримінації, застосування однакового підходу до всіх суб'єктів господарювання;
— соціальної справедливості, т.б. забезпечення підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі доходи;
— стабільності шляхом забезпечення незмінності податків, зборів, їх ставок, пільг протягом бюджетного року;
— економічної обґрунтованості рівня податків і обов'язкових зборів з врахуванням показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей держави, необхідності досягнення збалансованості витрат і доходів бюджету;
— рівномірності сплати через встановлення таких строків сплати податків і зборів, які б забезпечили своєчасне надходження коштів до бюджету і фінансування запланованих потреб;
— компетенції, т.б. встановлення і скасування податків і зборів, податкових пільг їхнім платникам повинно здійснюватися відповідно до розмежування повноважень між Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними та міськими радами;
— єдиного підходу в розробці податкових законів з чітким визначенням платника податку і збору, податкового періоду, ставок, строків та порядку сплати, підстав для надання пільг;
— доступності, т.б. забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів.
Податки і обов'язкові збори мають двояке призначення. З одного боку, вони виконують фіскальну функцію, т.б. є головним джерелом доходів бюджетів. З другого боку, їм притаманна і економічна функція, поскільки податки впливають на процес суспільного відтворення і визначають його темпи, інвестиційні можливості підприємств, платоспроможний попит населення.
Елементи податків і обов'язкових зборів.
Кожен податок має чітко визначений об'єкт оподаткування, який дуже часто вказується в його назві, т.б. це предмет, що підлягає оподаткуванню (дохід, майно, прибуток).
Платником, або суб'єктом податку є фізичні або юридичні особи, на яких згідно з діючими законами покладено обов'язок сплачувати податки і збори.
Джерелом податку виступає дохід суб'єкта оподаткування з якого сплачується податок (прибуток, заробітна плата).
Одиниця оподаткування це одиниця виміру об'єкта оподаткування (фізична чи грошова). Наприклад, одиниця виміру земельної ділянки, одиниця потужностей двигуна транспортного засобу, одиниця грошового доходу.
Податкова ставка це встановлена величина податку на одиницю оподаткування.
Податкові пільги повне або часткове звільнення від податків для певних категорій платників.
Класифікація податків і обов'язкових зборів
І. В залежності від рівня державних органів влади, які встановлюють податки, вони бувають:
1) загальнодержавні;2) місцеві.
Склад загальнодержавних і місцевих податків і зборів був наведений вище.
II. В залежності від форми оподаткування є:
1) прямі податки;
2) непрямі податки.
Об'єктом оподаткування прямими податками є дохід, прибуток, майно. Вони накладаються безпосередньо на платників і розмір цих податків залежить від розмірів об'єкта оподаткування. Наприклад, податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю.
Непрямі податки входять до складу цін на товари та послуги, їх розмір не залежить від доходів платника. Непрямі податки вважаються найбільш соціально несправедливими, поскільки вони є обтяжливими для незаможніх верств населення. Проте фіскальне значення цих податків надзвичайно велике, тому що вони забезпечують державі постійні і значні доходи. В складі непрямих податків є універсальні акцизи (податок на додану вартість), специфічні акцизи (акцизний збір).
III. В залежності від об'єкта оподаткування існують:
1) податки на доходи (податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб);
2) податки на споживання (податок на додану вартість, акцизний збір);
3) податки на майно (податок на нерухоме майно, плата за землю).
IV. В залежності від розміру ставок податків розрізняють:
1) пропорційні податки — стягуються за стабільною ставкою незалежно від величини об'єму оподаткування (податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість);
2) прогресивні податки — ставки їх збільшуються відповідно до зростання об'єкта оподаткування (податок на доходи фізичних осіб).
Напрями вдосконалення вітчизняної системи оподаткування. Одним з центральних завдань стратегії економічного та соціального розвитку України на 20002004 рр. є підвищення надійності грошової та фінансової стабілізації, досягти якої можливо перш за все за допомогою зменшення податкового тиску на основі розширення податкової бази; скасування податкових пільг; посилення захисту платників податків; спрощення процедур податкового адміністрування. Особливого значення набуває суттєве зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці.
Успішне вирішення даних завдань залежить від розробки та запровадження у практику Податкового кодексу, який 13.07.2000 р. був прийнятий у першому читанні Верховною Радою України. Даним проектом передбачено здійснити значні зміни в оподаткуванні. Переглянутий як сам сам перелік податків, так і окремі їхні ставки, механізм обчислення, пільги.
До загальнодержавних податків передбачається включити такі податки:
а) податок на прибуток підприємств;
б) податок на доходи фізичних осіб;
в) податок на додану вартість;
г) акцизний податок;
д) податок на майно;
е) державне мито;
ж) мито;
з) податок на транспортні засоби; и) рентні платежі;
і) єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України;
ї) платежі за спеціальне використання природних ресурсів;
й) збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;
к) екологічний збір.
Місцеві податки, згідно із проектом Податкового кодексу включатимуть:
а) податок з реклами;
б) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг
в) шкільний податок;
г) податок за використання місцевої символіки;
д) ринковий збір;
е) готельний збір;
є) збір за паркування автотранспорту;
ж) курортний податок;
з) збір за організацію гастрольних заходів;
и) збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва,
будівництва садових будинків і гаражів.
Планується зменшення ставок по таким загальнодержавним податкам як:
податок на додану вартість (з 20% до 17%, нульова ставка збережена);
податок на прибуток (з 30% до 20%);
податок на доходи фізичних осіб (прогресивне оподаткування за шкалою від 10% до 40% замінене оподаткування за двома ставками: 10% і 20%).
Проектом Податкового кодексу визначено наступний перелік підакцизних товарів: алкогольні напої, бензин, дизельне пальне, пиво, спирт етиловий, транспортні засоби, тютюнові вироби. Обчислення акцизного податку буде здійснюватись із застосуванням ставок: адвалорних (у відсотках), специфічних (у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кількості або іншого натурального показника), змішаних (одночасно у відсотках до бази оподаткування та у твердих сумах).
Передбачається запровадження податку на майно, при цьому об'єктами оподаткування будуть: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; будівлі; споруди.
Ставки податку на земельні ділянки диференційовані в залежності від призначення земель: для земель сільськогосподарського призначення (угіддя) вони встановлюються з одного гектара у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:
а) для ріллі, сіножатей та пасовищ 0,1;
б) для багаторічних насаджень 0,03.Ставка податку на земельні ділянки населених пунктів, за якими встановлено грошову оцінку, визначається у розмірі 1 процента грошової оцінки.
Будівлі передбачається оподатковувати за ставкою, в розмірі 12 проценти бази оподаткування. Визначення бази оподаткування буде проходити окремо по кожному об'єкту шляхом множення площі будівлі у відповідних одиницях виміру (квадратні метри) на середню вартість одиниці виміру будівлі.
Оцінка середньої вартості одиниці виміру будівлі буде здійснюватись за допомогою методу аналогій, за яким середня вартість одиниці виміру будівлі визначатиметься на підставі оцінки середньої вартості одиниці виміру площі будівлі, аналогічної оподатковуваній, залежно від матеріалу, з якого виготовлені стіни, місця розташування, призначення будівлі та інших факторів її оцінки.
Оподаткування споруд планується здійснювати із застосуванням ставок в розмірах не нижче 1 відсотків та не вище 2 відсотків балансової вартості споруд.
В проекті Податкового кодексу визначено склад рентних платежів, до яких віднесено: ресурсну ренту, транзитну ренту та платежі за спеціальне використання природних ресурсів.
Ресурсна рента сплачуватиметься юридичними особами, їх філіалами, відділеннями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами, які видобувають нафту і природний газ, інші корисні копалини, в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, здійснюють операції з реалізації, іншої передачі мінеральної сировини та продукції її переробки.
Транзитну ренту сплачуватимуть юридичні особи, їх філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, які здійснюють транспортування трубопровідним транспортом через територію України мінеральної сировини та продуктів її переробки.
До платежів за спеціальне використання природних ресурсів включено: плату за користування надрами; збір за використання радіочастотного ресурсу України; плату за спеціальне водокористування; плату за спеціальне використання лісових ресурсів.
В проекті Податкового кодексу зменшено перелік місцевих податків з 16 до 10. Передбачається запровадити такі нові місцеві податки як збір за організацію гастрольних заходів, шкільний податок, збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва садових будинків і гаражів.
Законодавство України про банки і банківську діяльність:
Банки - це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове й розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених чинним законодавством. Банки складають головну ланку у фінансовій системі держави.
Правовий статус банків та порядок здійснення банківської діяльності в Україні визначаються статтями 99,100 Конституції України та Законом України " Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р.
Банки є юридичними особами, економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, окрім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність.
Банківська система є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків, у тому числі Зовнішньоекономічного банку України, Ощадного банку України, республіканських та інших комерційних банків різних видів і форм власності.
Національний банк є центральним банком держави, р емісійним центром. Він проводить єдину державну політику в царині грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Основною функцією Національного банку України е забезпечення стабільності грошової одиниці України.
Національний банк створює Державну скарбницю республіки і організує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.
Національний банк представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбачене на рівні центральних банків.
Національний банк згідно з законодавством України: нагромаджує золотовалютні резерви, що зараховуються на його баланс, здійснює операції з їх розміщення (в тому числі і в іноземних банках) самостійно або через банки, уповноважені ним на виконання зовнішньоекономічних операцій.
Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.
Керівним органом Національного банку є Правління Національного банку яке розглядає стан грошового обігу і розробляє пропозиції щодо основних напрямів державної грошово-кредитної політики; ухвалює рішення про рівень резервних вимог і нормативів, процентних ставок на кредити, що надаються комерційним банкам; веде економічні розробки в царині грошового обігу та банківської справи, методики бухгалтерського обліку і звітності; проводить іншу діяльність із виконання своїх функцій згідно зі Статутом Національного банку України.
Правління Національного банку складається з голови Правління, його заступників і членів Правління.
Комерційні банки різних видів і форм власності створюються на акціонерних або пайових засадах. Суб'єкти підприємницької діяльності без реєстрації їх у Національному банку України відповідно до законодавства не мають права використовувати у своїх назвах термін "банк" та похідні від нього словосполучення.
Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути юридичні та фізичні особи, за винятком рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів. Частка будь-кого з засновників, акціонерів (учасників) не повинна перевищувати 35% статутного фонду комерційного банку.
Адміністративне право
Поняття, предмет і метод адміністративного права:
Адміністративне право, подібно до інших складових національної системи права, слід розглядати як: а) галузь права; б) галузь законодавства; в) юридичну науку; д) навчальну дисципліну.
1 Про Положення про Головне управління державної служби України: Указ Президента України від 2 жовтня 1999 р. -1999. - № 1272/99.
Як галузь українського права (законодавства) адміністративне право України являє собою систему адміністративних правових норм, інститутів та нормативно-правових актів, що регулюють і охороняють особливе коло суспільних відносин у сфері державного управління. Як галузь права воно може бути розглянуто в об'єктивному й суб'єктивному розумінні. В об'єктивному розумінні адміністративне право України характеризується сукупністю адміністративних правових норм, інститутів і нормативно-правових актів, що утворюють його внутрішню та зовнішню форми. Внутрішня форма адміністративного права включає внутрішню побудову - систему адміністративного права. Зовнішня форма характеризується джерелами, що являють собою спосіб зовнішнього виразу змісту адміністративно-правових норм та інститутів.
За суб'єктивним розумінням адміністративне право України -це сукупність закріплених нормами об'єктивного права можливостей людини і громадянина, що реалізуються у сфері державного управління.
Адміністративне право України має свій предмет і метод правового регулювання.
Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права є такі:
- вони виникають у результаті державної владно-управлінської діяльності;
- суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;
- їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідомої, вольової, цілеспрямованої діяльності.
Методи адміністративного права - це засоби, способи та прийоми, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права. Аналізуючи засоби, за допомогою яких законодавець здійснює правовий вплив на предмет адміністративного права, слід сказати, що переважно це зобов'язання, заборони та адміністративно-правовий примус. У ряді випадків застосовуються і певні дозволи. Наприклад, дозвіл одержувати певну інформацію для здійснення покладених на орган чи посадову особу завдань.
Серед способів як складового елемента адміністративно-правового методу, слід виділити авторитарний (наказовий, щоб не сказати владний чи диктаторський) та субординаційний. Авторитарний спосіб виправданий "нерівністю" сторін адміністративних правовідносин, а саме: наявністю владного суб'єкта управління та підвладністю об'єкта управління. Наприклад, відносини податкової адміністрації з будь-яким платником податків. Субординаційний спосіб передбачає одержання обов'язкової згоди на дії об'єкта управління від суб'єкта управління.
Отже, наявність власного предмета й методу правового регулювання дає змогу відокремлювати адміністративне право від інших галузей українського права.
Як юридична наука адміністративне право являє собою систему знань, теорій, гіпотез, висновків і рекомендацій стосовно історії виникнення та розвитку, поняття, предмета й методу правового регулювання, системи та джерел галузі адміністративного права (законодавства), науки та навчальної дисципліни. Наука має свій предмет і методи дослідження, свою систему і джерела.
Як навчальна дисципліна адміністративне право вивчається в юридичних навчальних закладах. її предметом є вивчення адміністративного права як галузі права і законодавства, а також як юридичної науки.
Отже, адміністративне право України - одна із профілюючих галузей права, норми, інститути та відносини якої, історія розвитку і функціонування є предметом дослідження юридичної науки і викладається як навчальна дисципліна в юридичних навчальних закладах.
Загальна х-стика кодексу України про адміністративні правопорушення:
Система адміністративного права - це його внутрішня форма, як вже було зазначено, що характеризує його внутрішню побудову. Структура системи адміністративного права включає в себе: а) адміністративні правові норми; б) адміністративні правові інститути.
Адміністративно-правові нормиможна охарактеризувати як загальнообов'язкові, формально-визначені правила поведінки людини в суспільстві, що встановлюються (санкціонуються) і забезпечуються державою з метою закріплення, регулювання й охорони суспільних відносин у сфері державного управління. Адміністративно-правовим нормам притаманні як загальні ознаки, що характеризують будь-яку правову норму, так і певні особливості, характерні тільки для цього виду правових норм. До особливих ознак адміністративно-правових норм можна віднести такі:
- закріплюють владні (керівні) та внутрішньо-організаційні відносини:
- метод впливу на суспільні відносини є державно-владним (імперативним);
- гарантування державного переконання та примусу при їх реалізації;
- органічне об'єднання їх у межах галузі адміністративного права (законодавства) і неможливість існування окремо.
Адміністративно-правові норми мають логічну структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція) і можуть за різними критеріями групуватися за певними видами. Вони можуть об'єднуватися за різними критеріями і створювати адміністративно-правові інститути (наприклад, загальні, особливі та спеціальні). Адміністративно-правовий інститут - це об'єднання двох і більше адміністративно-правових норм в єдину початкову, видову чи родову групу для регулювання відповідних суспільних відносин. Об'єднуючись, норми й інститути утворюють загальну, особливу та спеціальну частини адміністративного права України, Загальна частина об'єднує адміністративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що закріплюють і регулюють основні принципи управління, правовий статус суб'єктів управління, форми та методи їхньої діяльності, функціонування адміністративного процесу та гарантії І способи забезпечення законності в державному управлінні. Особлива частина включає в себе адміністративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що закріплюють і регулюють управління в різних сферах суспільного життя, а саме: в економічній, адміністративно-політичній, соціально-культурній, державно-правовій та ін. Спеціальна частина обіймає адміністративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що регулюють адміністративно-правову діяльність конкретних органів (наприклад, внутрішніх справ, митної служби, податкової адміністрації тощо).
Поняття і види адміністративних проступків:
Адміністративне правопорушення (проступок) – протиправна, суспільно-небезпечна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.
Ознаки адміністративного правопорушення:
• протиправність дії або бездіяльності (тобто діяння, заборонене законом, оскільки може завдати шкоди інтересам особи, матеріальним речам, а також загрожувати небезпекою);
• винна дія або бездіяльність (є адміністративним правопорушенням тоді, коли встановлено вину особи у його вчиненні, а також доведено причинний зв'язок між такими діяннями (дією або бездіяльністю) і шкідливими наслідками, якщо такі настали;
• караність дії або бездіяльності (за вчинення адміністративного правопорушення до особи можуть бути застосовані заходи державного примусу;
• суспільна небезпечність дії або бездіяльності (не є універсальною ознакою всіх без винятку адміністративних правопорушень, багатьом із них вона не властива).
Перелік видів адміністративних проступків містить Особлива частина кодексу про адміністративні правопорушення.
До них належать:
гл.5 В галузі охорони праці і здоров’я населення;
гл.6 Посягання на власність;
гл.7 В галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури;
гл.8 В промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії;
гл.9 У сільському господарстві; порушення ветеринарно-санітарних правил;
гл.10 На транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку;
гл.11 В галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;
гл.12 В галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності;
гл.13 В галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації;
гл.14 Посягання на громадський порядок і громадську безпеку;
гл.15 Посягання на встановлений порядок управління.
Адміністративне правопорушення переростає у злочин, якщо:
1) адміністративний проступок набув ознак складу злочину;
2) адміністративне правопорушення вчинене вдруге.
Склад адміністративного правопорушення:
Адміністративне право надає великого значення складові адміністративного правопорушення. Його необхідно відрізняти від ознак адміністративного правопорушення. Це питання має не стільки теоретичне, скільки практичне значення. Адже за наявності всіх ознак адміністративного правопорушення може бути відсутнім склад адміністративного правопорушення, що тягне за собою протизаконність притягнення до адміністративної відповідальності. Отже, склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він криє в собі: а) об'єкт; б) об'єктивну сторону; в) суб'єкт; г) суб'єктивну сторону. Об'єкт адміністративного правопорушення - це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом, а також регулюються нормами трудового, цивільного, земельного, фінансового права, за порушення яких накладаються адміністративні стягнення. Об'єктом адміністративного правопорушення можуть бути також здоров'я, честь і гідність людини. Тобто, об'єктом виступають конкретні норми, приписи, законні вимоги, заборони. Це означає, що форми, в яких знаходить своє вираження конкретний об'єкт, можуть бути різними. Скажімо, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях - на вулицях, стадіонах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту і т. д. чи поява у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, є посяганням на громадський порядок, а отже - адміністративним правопорушенням. Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом. У багатьох випадках вона залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності. Законодавство про адміністративні правопорушення охоплює саме ці елементи змісту об'єктивної сторони адміністративного правопорушення. Суб'єктами адміністративних правопорушень виступають громадяни чи посадові особи. Адміністративній відповідальності підлягають осудні особи, яким на момент скоєння правопорушення виповнилося 16 років. Особа у віці 16-18 років, яка скоїла адміністративне правопорушення, притягається до відповідальності на загальних підставах.
Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за правопорушення, пов'язані з недотриманням установлених правил у сфері порядку управління, громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, виконання яких входить до їхніх службових обов'язків. Це означає, що посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, а й за неналежне забезпечення виконання їх іншими особами, насамперед підлеглими. На них накладається дисциплінарне стягнення, якщо правопорушення було здійснене під час виконання ними службових обов'язків. Іноземні громадяни та особи без громадянства підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах згідно з чинним законодавством України.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення охоплює вину, мотив і мету поведінки правопорушника. Адміністративне правопорушення може бути вчинене як умисно, так і з необережності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, котра його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа, котра його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Отже, тільки за наявності складу адміністративного правопорушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відповідальності.
Поняття і види адміністративної відповідальності:
Правозастосовна діяльність органів внутрішніх справ у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху спрямована на зміцнення дисципліни на транспорті, боротьбу з порушеннями правил, норм і стандартів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, запобігання дорожньо-транспортних пригод, захист особистих прав громадян. Порядок провадження у справах про адміністративні порушення Правил визначається законодавством про дорожній рух, Кодексом України про адміністративні правопорушення та Інструкцією по організації провадження у справах про адміністративні порушення правил, норм і стандартів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Адміністративна відповідальність за порушення правил настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності. Про вчинення порушення правил працівник міліції згідно із ст.255 КпАП України складає протокол, роз'яснює порушникові його права і обов'язки у відповідності зі ст.268 КпАП України і вручає йому відривну пам'ятку. У випадках, прямо передбачених законодавством, протокол про адміністративне правопорушення можуть складати також службові особи інших державних органів, представники громадських організацій і органів громадської самодіяльності. Якщо порушення вчинено кількома особами, то протокол складається на кожного порушника. Якщо порушник оспорює стягнення, що на нього накладається на місці вчинення правопорушення, вимагає залучення до розгляду справи адвоката, перекладача, так само як і в разі несплати ним штрафу на місці події, складається протокол, і провадження у справі здійснюється в порядку, передбаченому КпАП України. У разі вчинення особою порушення правил, яке у встановленому порядку оформлюється протоколом, у водія вилучається посвідчення водія на строк до винесення постанови по справі та сплати порушником штрафу, що фіксується в талоні до посвідчення водія, який останньому повертається. Якщо посвідчення водія вже було вилучено при оформленні попереднього правопорушення, до винесення постанови у справі та сплати порушником штрафу, вилучається талон до посвідчення водія. Порушнику видається тимчасовий дозвіл (на ЗО діб) на право керування, куди переносяться відмітки про всі вчинені правопорушення. Відповідно до ч. 5 ст.265 КпАП України в разі відсутності у порушника посвідчення водія або талону до нього (після його запровадження) транспортний засіб порушника може бути затриманий до сплати ним штрафу. Водії та інші особи, які керують транспортними засобами, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан сп'яніння (ст.266 КпАП України). Якщо водій ухиляється від огляду з метою встановлення стану сп'яніння відповідно до встановленого порядку, то в присутності двох свідків у протоколі про зазначене адміністративне правопорушення вказуються ознаки сп'яніння і дії порушника щодо ухилення від огляду. При вчиненні правопорушень, передбачених ст.81 (щодо порушень, пов'язаних з використанням автомототранспортних засобів), ч.І, 2, 4 і 5 ст.121, ст.ст.121', 122\ 126, ч.І. 2 ст.130, ч. 2 ст.132, ч. 4
ст.133 КпАП України, працівник ДАІ вилучає номерні знаки транспортного засобу або затримує транспортний засіб і доставляє його для тимчасового зберігання на спеціальному майданчику чи стоянці до усунення порушення, а в разі вчинення порушень, передбачених ст.1222 КпАП України, а так само в разі залишення водієм транспортного засобу на порушення правил зупинки і стоянки - до оформлення відповідних документів про правопорушення. Затримання транспортного засобу або вилучення номерних знаків транспортного засобу при вчиненні особою порушень, передбачених ст.81 (щодо порушень, пов'язаних з використанням автомототранспортних засобів), ч., 2, 4, 5 ст.121, ст. 121', 1223, 126, ч. 1, 2 ст.130, ч. 2 ст.132, ч. 4 ст.133 КпАП України, дозволяється виключно як захід, що забезпечує усунення порушення. Забороняється вилучати номерні знаки транспортного засобу при вчиненні особою порушень, передбачених ст.126, ч. 1, 2 ст.130 КпАП України, так само як і в інших передбачених законодавством випадках, транспорту інших регіонів, коли повернення вилучених номерних знаків буде ускладнено. Забороняється затримувати транспортний засіб порушника в передбачених цим пунктом інструкції випадках, як захід, що не забезпечує усунення порушення, зокрема, порушення, передбаченого ст.81, а також ч. 1 і 2 ст.121 КпАП України (за винятком випадків, коли подальший рух несправного транспорту заборонено). Недоцільно затримувати транспортний засіб порушника з доставленням на спеціальну стоянку, коли усунення порушення можливо провести безпосередньо на місці виявлення порушення.
За вчинення адміністративних порушень правил відповідними статтями КпАП України передбачено накладення таких адміністративних стягнень:
- штраф;
- позбавлення права керування транспортними засобами;
- сплатне вилучення транспортного засобу.
Справи про порушення правил розглядаються у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (службовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративні правопорушення та інших матеріалів справи (ст.277 КпАП України). Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні два місяці з дня його виявлення (ст.38 КпАП України). У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. Розглядати від імені органів Державтоінспекції справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: Справа про порушення Правил розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про й своєчасне сповіщення про місце й час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (ст.268 КпАП України).
Провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин (ст.247 КпАП України):
- відсутність події і складу адміністративного правопорушення;
- недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;
- неосудність особи, яка вчинила протиправну дію або виявила бездіяльність;
- вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;
- видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
- скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;
- закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КпАП України;
- смерть особи, до якої було розпочато провадження у справі. Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ несуть відповідальність за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, на загальних підставах (ст.15КпАП України).
У справі про адміністративне правопорушення посадова особа Державтоінспекції (міліції) виносить одну з таких постанов (ст.284 КпАП України):
- про накладення адміністративного стягнення;
- про закриття справи, причому Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні;
- усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд товариського суду, комісії по боротьбі з пияцтвом, утвореної на підприємстві, в установі, організації чи їх структурних підрозділах, громадської
організації чи трудового колективу, відповідним органам для вирішення питання про притягнення військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності або передачі їх прокурору, органу попереднього слідства чи дізнання, а також при наявності обставин, передбачених ст.247 КпАП України.
Види адміністративних стягнень:
1. Попередження в письмовій формі.
2. Штраф - грошове стягнення.
3. Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вилучення або безпосереднім об’єктом адм. правопорушення - примусове вилучення цього предмета з подальшою реалізацією і передачею вирученої суми колишньому власникові за відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.
4. Конфіскація предмета; грошей, одержаних внаслідок вчинення адм. правопор. - примусова безоплатна передача цього предмета у власність держави.
5. Позбавлення спец. права (права полювання, керування трансп. засобами) - до 3 років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.
6. Виправні роботи - до 2 міс. за місцем постійної роботи особи і з відрахуванням до 20% її заробітку в доход держави.
7. Адм. арешт - до 15 діб і лише у виняткових випадках.
Оплатне вилучення та конфіскація - це основні і додаткові адм. стягнення, решта - тільки основні. За одне порушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.
Для неповнолітніх (16-18 років) такі заходи впливу:
- зобов’язання публічно або в ін. формі попросити вибачення у потерпілого;
- застереження;
- догана або сувора догана;
- передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
Ст. 24 КпАП установлює такі види адміністративних стягнень; 1) попередження; 2) штраф; 3) сплатне вилучення предмета; 4) конфіскація предмета; 5) позбавлення спеціального права; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт.
До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване адміністративне видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону "Про правовий статус іноземців").
Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) на термін до 15 діб. Його не застосовують до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2 груп (ст. 32), також військовослужбовців, призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (ст. 15).
Усі названі стягнення тісно пов'язані між собою й утворюють єдину систему. Їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами.
Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальності, призначеної за проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання адміністративної відповідальності і тягне для винного несприятливі юридичні наслідки.
Адміністративні стягнення, як правило, полягають в позбавленні або обмеженні прав чи благ.
Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів управління, що мають примусовий характер. Примусовий вплив повинен бути справедливим, відповідати характеру проступку й особи правопорушника. Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.
Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфіскація, попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт, позбавлення прав, виправні роботи).
Так, ст. 68 Кодексу "Торговельного мореплавства України" передбачає, що капітан судна у випадку недостачі і продовольства, "якщо усі життєві припаси, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з метою загального розподілу має право провести реквізицію необхідної кількості продовольства, що є в розпорядженні осіб, які перебувають на судні, і реквізицію вантажу, що перебуває на судні і який може бути використаний для харчування.
Дане стягнення застосовується органами адміністративної юрисдикції (найчастіше суддями, митними органами, органами внутрішніх справ), як правило, як додаткове стягнення (статті 46; 85; 133; 160; 162 та ін.). Як основне адміністративне стягнення конфіскація передбачена тільки за порушення деяких митних правил (статті 208 і 209).
Так, відповідно до п. 22 ст. 11 Закону "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. її робітникам надане право вилучати при необхідності зброю, боєприпаси, вибухові речовини і матеріали;
Виселення за межі України як міра адміністративного стягнення застосовується за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України.
Адміністативна відповідальність неповнолітніх:
Стаття 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) встановлює, що адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Згідно зі ст. 13 КпАП України до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються відпо відні заходи впливу, передбачені ст. 24[1] КпАП, а саме:
• зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
• попередження;
• догана або сувора догана;
• передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному чи трудовому ко лективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх про хання.
Заходи впливу мають виховний характер і можуть бути засто совані до неповнолітніх, які скоїли адміністративний проступок, у віці 16-18 років, якщо орган адміністративної юрисдикції дійде висновку, що виправлення правопорушника можливе без засто сування до нього суворішого адміністративного стягнення. У су купності ці заходи утворюють систему, що складена з урахуванням збільшення тяжкості примусових заходів — від менш суво рих до суворіших.
У разі вчинення особами віком 16-18 років окремих адміністративних правопорушень вони підлягають адміністративній відпо відальності на загальних підставах. Згідно КпАП до таких правопорушень належать:
- незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);
- дрібне викрадення чужого майна (ст. 51);
- порушення правил дорожнього руху (ст. 121—127, ч. 1, 2 і 3 ст. 130);
- пошкодження автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів і технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів щодо їх усунення (ст. 139);
- порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами (ч. 2 ст. 156);
- дрібне хуліганство (ст. 173);
- стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку (ст. 174);
- злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівни ка міліції, члена громадського формування з охорони громадсько го порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185);
- порушення правил дозвільної системи щодо вогнепальної, хо лодної чи пневматичної зброї та бойових припасів (ст. 190-195).