Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
5. Навчання дітей дошкільного віку
Навчання має своєю метою засвоєння новими поколін нями соціального досвіду, яке відбувається під час спілку вання дорослих і дітей у різних видах їхньої взаємодії, а також цілеспрямованої, організованої, планомірної, систематичної діяльності педагога і дітей у навчальних зак ладах, спрямованої на передавання та засвоєння науко вих знань і вмінь.
5.1. Загальні основи дошкільної дидактики
Реформи освітньої системи, як правило, починають з її середньої ланки — шкільного навчання. Однак вони не мо жуть бути успішними без урахування того, що важливі складові навчальної діяльності закладаються в дошкільно му дитинстві.
Особливості навчання дітей дошкільного віку
Людина пізнає світ у різних видах діяльності, однак особливо цілеспрямованими є її пізнавальні старання у процесі навчання, яке справедливо вважається найважли вішим і найнадійнішим способом здобуття знань.
Навчання — спільна діяльність педагога і дитини, зорієнтована на засвоєння знань, умінь і навичок, способів пізнавальної діяльності.
У навчанні взаємодіють діяльність педагога, спрямова на на відбір змісту і форм передавання знань, умінь і нави чок (навчання) і діяльність дитини щодо усвідомлення, засвоєння і використання знань (учіння).
Сутність навчання, його особливості досліджує дидак тика — наука про навчання, його закони і закономірнос ті, принципи і зміст, методи і форми організації. З її по гляду найважливішими є такі функції навчання:
Дидактика визначає також принципи — головні прави ла і вимоги до процесу навчання:
Процес навчання має суперечливий характер. Його не можна зводити до заучування готових знань, воно не може бути механічним процесом їх «передавання — присвоєн ня». Загалом, навчальному процесу властиві суперечності між вимогами навчання, які постійно зростають, і можли востями учнів (рівнем їхніх знань, розвитку, способами діяльності); між особистим життєвим досвідом учня і нау ковими знаннями, які йому належить засвоїти; між попе реднім рівнем знань і новими знаннями; між знаннями й умінням їх використовувати; між вимогами і ставленням учнів до навчання; між складними пізнавальними завдан нями і наявними, недостатніми для їх вирішення знаннями.
Проблеми дидактики одержали свій розвиток у теоріях розвивального навчання — сукупності принципів, методів, прийомів навчання, спрямованих на ефективний розвиток психічних функцій, особистісних якостей дітей. Для нього важливо не стільки формування знань і вмінь, як способи розумових дій, здатність інтенсифікувати розумовий роз виток. Ці можливості повинен передбачати передусім зміст навчального матеріалу, похідними якого є методи організа ції навчання. У цьому контексті важлива роль належить ці леспрямованій навчальній діяльності — особливій формі активності дитини, зорієнтованій на зміну себе як суб'єкта учіння. За таких умов дитина свідомо обирає цілі навчан ня, спрямовує свою навчальну діяльність.
Розвивальний ефект навчання досягається мотивацією (поясненням доцільності) вивчення нових знань. Основою такого навчання є принцип змістового узагальнення, за яким загальні знання передують окремим і конкретним знанням.
Розвивальне навчання дошкільників спирається на обґрунтовану О. Запорожцем концепцію самоцінності дошкільного дитинства, згідно з якою окремі психічні функції розвиваються не самостійно та автономно, а у взає мозв'язку, як якості цілісної, наділеної природними за датками особистості дитини. Тому педагогічну роботу слід спрямовувати на цілісний особистісний розвиток у різно манітних видах діяльності. За словами Л. Венгера, у на вчання дошкільнят мають бути включені привабливі для них види діяльності, які найбільше відповідають їхнім ві ковим особливостям: гра, конструювання, зображувальна, літературно-творча діяльність тощо. Завдання педагога полягає у спрямуванні пізнавальної діяльності дітей, окресленні змісту знань, виборі способів організації на вчальної діяльності, організації та стимулюванні пізна вальної активності, оцінюванні її результату. Він, як стверджував К. Ушинський, «повинен організувати почат кове навчання так, щоб дитина не могла не встигати».
Наукова дидактика сформувалася і розвинулась із практичного досвіду народу в галузі виховання, тобто на родної дидактики — складової частини етнопедагогіки, яка об'єднує педагогічні знання і досвід народу в навчанні дітей. Вона відображає погляди народу на мету і завдання освіти, зміст навчання, підготовки дітей до життя в су спільстві, втілює теоретичні знання, практичний досвід народу у використанні методів навчання. Найважливішим засобом народної дидактики є рідна мова. Активно використовує вона усну народну творчість, народні ігри та ін. Як динамічне соціально-педагогічне явище, народна ди дактика постійно оновлюється, конкретизується, вдоско налюється. Навчання згідно з нею ґрунтується на єдності пізнавальної, виховної і розвивальної діяльності, що перед бачає одночасне засвоєння знань, трудових умінь, навичок, формування світогляду, прищеплення відповідно до ідеа лів народу морально-етичних способів поведінки, розумо вий розвиток. Важливими для неї є достовірність, система тичність і послідовність знань, зв'язок навчання з життям, виховний характер навчання, відповідність знань віковим особливостям дітей і рівневі їхнього розвитку. Народна ди дактика пройнята гуманістичним духом, вірою в можли вості дитини («Не кажи: не вмію, а кажи: навчусь!»). Ці її принципи покладено в основу наукових дидактичних принципів навчання.
Важливою складовою дидактики є дошкільна дидакти ка, яка, живлячись надбанням народної та загальної ди дактики, спирається на вікові особливості дошкільників.
Дошкільна дидактика — теорія навчання дітей дошкільного віку, яка визначає мету, розробляє зміст, методи й форми організації навчання дітей.
Засновником дошкільної дидактики є Я.А.Коменський, який основними дидактичними завданнями вва жав розширення безпосереднього досвіду дитини, збага чення її знань про предмети і явища, формування вміння розрізняти схожі предмети та явища і правильно назива ти їх. Він обґрунтував програму навчання, зміст якої ста новлять відомості про предмети і явища навколишньої дійсності, згруповані й позначені науковими термінами «фізика», «оптика», «астрономія», «географія», «геомет рія», «статика», «діалектика» та ін. Наприклад, діалекти кою Я.А.Коменський вважав виховання у дітей уміння «ставити питання і відповідати на них, не відволікаючись, твердо тримати думку в межах запропонованої теми». Від чуття й уявлення, думки й слова, мова й діяльність, на йо го погляд, є важливими умовами процесу навчання, який повинен відповідати рівню розумового розвитку дитини. Це є запорукою успішного її навчання. Крім того, необхід но брати до уваги різні здібності дітей до навчання: «є ді ти з гострим розумом і бажанням вчитися; з гострим розу мом, слухняні, повільні; з гострим розумом, але нестри мані і вперті; слухняні і допитливі, але повільні і мляві; байдужі, мляві, без інтересу до навчання; тупі, із зіпсова ною і злою натурою».
Дотримання дидактичних принципів, на думку Я.А. Коменського, забезпечить повноцінний розумовий розвиток дитини, а саме навчання сформує звичку до розумової пра ці, у розвитку якої полягає головне і найважче завдання виховання.
За переконаннями Й.-Г. Песталоцці, з раннього віку навчання повинно забезпечувати пізнання дитиною навко лишнього світу, допомагати перейти від незнання до знан ня, усувати випадкове й актуалізувати значуще. Значно дієвішим, порівняно з життєвим засвоєнням знань, умінь і навичок, є систематичне навчання під керівництвом до рослого, призначене «зробити для дитини, наскільки це можливо, очевидними, правильними і широкими первісні враження, одержані при першому сприйманні найважли віших предметів нашого пізнання».
Співзвучне з такими міркуваннями є твердження Є. Тихеєвої про те, що навчання дитини починається за довго до того, як вона візьме в руки буквар і перо. Дослід ниця створила програму навчання у дитячому садку, яка охоплює розвиток мовлення дітей, формування знань про соціальні явища, природу, основи математики тощо.
О. Усова доводила, що навчання як засіб прямого і без посереднього впливу вихователя на дошкільників покли кане забезпечити надання конкретних відомостей про дій сність, виховання правильного ставлення до неї, опануван ня дітьми конкретних прийомів дій, всебічну підготовку їх до школи. Знання, якими оволодівають діти дошкільного віку, вона поділила на дві категорії: прості знання й умін ня, які вони опановують без спеціального навчання, а в пов сякденному спілкуванні з дорослими, під час ігор, спосте режень, інших видів діяльності; більш складні знання й уміння, які можуть бути засвоєні лише в процесі спеціаль ного навчання дітей на заняттях.
Основою навчальної діяльності дітей дошкільного ві ку, за переконаннями психолога Г. Люблінської, є поєд нання суспільного досвіду, який засвоює дитина, з невели ким її власним досвідом, і збагачення його у процесі учіння. Головними компонентами такої діяльності є:
За спостереженнями О. Суровцевої, навчання дітей дошкільного віку передбачає:
Дошкільне навчання має підготувати дитину до систе матичного шкільного навчання. Однак вони не є тотожни ми за жодним параметром. Тому невиправдані, навіть шкідливі намагання перенести у дошкільний заклад інфор маційну модель навчання, предметне викладання тощо.
Особливістю дошкільного навчання є те, що воно здій снюється не лише на спеціально організованих, обов'язко вих заняттях, а й у повсякденному житті. Ця принципова відмінність від шкільного класно-урочного навчання зумов лена тим, що за навчання лише на обов'язкових заняттях ді ти дошкільного віку, які значно відрізняються за рівнем і темпами розвитку, не зможуть ефективно оволодівати знан нями, брати активну участь у навчальному процесі. Нато мість значну частину знань і вмінь дошкільник засвоює поза заняттями — у повсякденному спілкуванні з доросли ми та однолітками, іграх, під час спостережень. Цей емпі ричний досвід дитина уточнює, систематизує та закріплює в процесі занять. Вдумливий, творчий вихователь, заці кавлений в успішному формуванні у дітей навичок нав чальної діяльності, сприятиме встановленню зв'язку між знаннями, здобутими дитиною в повсякденному житті, та новою інформацією, доповненню і збагаченню тих знань, які має дитина. Із цією метою використовують влучне сло во, народні прикмети, прислів'я і приказки, читання ху дожньої літератури, розповіді, загадки, головоломки. Отже, педагог забезпечує зв'язок організованого навчання на заняттях та навчання поза ними.
Ще однією особливістю дошкільного навчання є стиль взаємин між усіма учасниками навчального процесу, який можна визначити як співробітництво (дитини і педагога, дітей між собою).
Знання вихователем особливостей навчальної діяль ності дітей допоможе правильно спрямувати їх навчання, організувати пізнавальну діяльність, сприяти розвитку дитини в процесі навчання.
Зміст навчання дітей дошкільного віку
Проблема змісту навчання є однією з найактуальніших у дошкільній дидактиці, адже ефективність навчання за лежить передусім від його змістового наповнення. Зміст навчання дітей дошкільного віку має відповідати таким принципам:
Цей принцип виявляється у виборі змісту факту, який розкриває його сутність на основі поняття про нього. На приклад, у змісті знань про живі об'єкти головними є роз криття зв'язку живого організму із середовищем, закономір на будова живого організму, що забезпечує ці зв'язки, тощо.
У кожному навчальному матеріалі важливо вирізняти центральні питання, упорядковуючи навколо них інші. Створення ієрархічних систем знань може охоплювати та кі етапи:
Свідоме ставлення до навколишньої дійсності форму ється лише на основі розуміння сутності її фактів і явищ. Тому при вивченні будь-якого матеріалу слід знаходити можливості для виховання осмисленого ставлення дітей до предметів і явищ, виокремлюючи у змісті знань те, що ста новить для дітей інтерес і може спричинити виховний ефект. Наприклад, розповідаючи про працю дорослих, важливо наголосити на значущості для людей її результа тів. Діти найкраще засвоюють цікаві, важливі знання, які поглиблюють процес пізнання.
За змістом навчання дітей дошкільного віку є енцикло педичним, тобто програма знань зорієнтована на широкий обсяг предметів і явищ дійсності. Цього вимагає соціаль ний розвиток дитини, адже вона, інтегруючись у соціальне середовище, повинна у ньому орієнтуватися і діяти. Тому зміст програми охоплює знання, уміння і навички з най різноманітніших сфер (про людину, об'єкти живої і нежи вої природи, з літератури, образотворчого мистецтва, музики, лічби); видів діяльності людини (трудової, мов леннєвої, образотворчої, музично-виконавської, конструк ційної, пізнавальної, рухової), а також правила поведінки та ін. Диференціація різних сфер дійсності у змісті навчан ня дошкільників необхідна для підготовки їх до предмет ного навчання у школі.
У програмах навчання і виховання дошкільників знан ня і вміння згруповані за відповідними розділами: жива і нежива природа; знання про найближче оточення; суспіль ствознавчі знання; математичні знання; уміння художньої діяльності; знання й уміння мовленнєвої діяльності; етичні знання й уміння; уміння навчальної діяльності. Кожен роз діл містить факти, предмети, явища, події, які є основою для створення системи знань у дошкільному дитинстві і протягом подальшого життя. Програми вибудувані на осно ві принципу концентричності, згідно з яким знання дитини про предмет або явище розширюються, поглиблюються, уточнюються, систематизуються, узагальнюються.
Успіх навчання залежить від змісту навчального матері алу, педагогічного керівництва навчальним процесом, особистісних якостей, рівня розвитку дитини.
У процесі навчання як провідного чинника розумового розвитку діти оволодівають такими найважливішими ком понентами навчальної діяльності, як уміння розуміти на вчальне завдання, планувати свою діяльність, діяти за планом і відповідно до рекомендацій дорослого, здатність до самоконтролю і самооцінки. У них формується довіль ність психічних процесів, виховується організованість і відповідальність.
Як зазначає український педагог Олександра Савченко, сучасний зміст початкового навчання повинен бути ба гатокомпонентним, включати систему знань (уявлень, понять, фактів, зв'язків, залежностей) про природу, людину, суспільство, техніку тощо; систему загальних способів на вчальної діяльності; досвід індивідуальної творчої діяль ності; досвід емоційно-вольового, морального, естетичного ставлення людини до навколишньої дійсності; вміння ко ристуватися системою цінностей суспільства.
Дошкільна дидактика розглядає навчання як двоєди ний процес взаємодії вихователя і дітей, спрямований на засвоєння дітьми знань, умінь і навичок, всебічний розви ток їх як особистостей. Навчання є особливо могутнім дже релом і засобом розумового розвитку, якщо вихователь надає дитині можливість для самостійного пошуку.
Значну роль в успішному навчанні дітей відіграє сім'я. Батьки мають бути добре поінформовані про особливості навчальної роботи дошкільного закладу, брати участь у збагаченні знань дітей, організовувати їхню навчальну діяльність удома. Доцільно інформувати батьків про на вчальні успіхи їхньої дитини, залучати до виконання не складних завдань з підготовки дітей до занять (читання ху дожньої літератури, спостереження, екскурсій та ін.).
Принципи і типи навчання
У процесі навчання поєднуються різноманітні об'єк тивні і суб'єктивні чинники. Попри важливість кожного з них, ефективність навчання залежить передусім від їх гар монійної єдності та взаємодії, а також підпорядкування їх дидактичним принципам (принципам навчання).
Принципи навчання. Будь-яка діяльність вибудовуєть ся на певній основі, має своє сутнісне начало. У навчальній діяльності важливо, щоб пропоновані дітям знання і спосо би їх осягнення відбувалися за стрункою, логічно вмотиво ваною, зорієнтованою на можливості дітей системою. Саме на цих засадах ґрунтуються принципи навчання — основ ні вихідні положення теорії навчання, що випливають із його закономірностей, окреслюють загальне спрямування навчального процесу, вимоги до його змісту, методики й організації. Узагальнено їх можна тлумачити як систему дидактичних вимог до навчання, які є продуктом осмис лення навчального досвіду і навчальних завдань. Будучи за своєю суттю універсальною, ця система передбачає спе цифічні вимоги для дітей різних вікових груп.
Сучасна дидактика вимагає, щоб навчальний процес у дошкільних закладах вибудовувався на основі таких прин ципів:
Принцип наочності навчання. Обґрунтований він Я.А.Коменським. Суть його полягає в необхідності де монстрації дітям конкретних предметів, явищ, процесів, моделей, щоб вони не тільки чули, а й бачили і завдяки цьо му включали різноманітні психологічні механізми освоєн ня дійсності. Наочність може бути предметною і словесною. Головним наочним матеріалом є навколишня дійсність.
Засоби наочності, які використовують у навчанні (кар тинки, таблиці, схеми, діаграми, альбоми, атласи, макети, моделі, гербарії та ін.), називають навчальними посібника ми, їх поділяють на натуральні, зображувальні, схематич ні, об'ємні, площинні та ін.
Наочний посібник є моделлю реального процесу або явища, засобом пізнання, основою формування чуттєвих образів, уявлень, на підставі яких роблять висновок. Вико ристовують його для формування у дітей конкретних уяв лень про явища, предмети навколишньої дійсності.
Принцип свідомості й активності. Він орієнтує на ви користання таких методів навчання, які відкривають дитині можливості бути реальними суб'єктами процесу пізнання.
Активність дітей виявляється в їхньому ставленні до пізнавальної діяльності, в готовності до сприймання і за своєння нових знань, прагненні до самостійного пошуку, в ініціативі щодо вибору об'єкта і способів діяльності. Задо волення цих потреб породжує нові, значно вищі.
Майстерність вихователя полягає в тому, щоб підвес ти дітей до самостійних «відкриттів», стимулювати їхню пізнавальну діяльність. Використання ним прийомів зі ставлення, порівняння сприяє глибокому усвідомленню причинно-наслідкових взаємозв'язків предметів і явищ, налаштовує дітей на пошукову діяльність, елементарні досліди із живою і неживою природою, на застосування знань у власній пізнавальній і практичній діяльності. Іг норування цього принципу породжує явище «навченої безпорадності» — нездатності використати знання і вмін ня, коли навіть незначна зміна навчального завдання створює для дитини нездоланні труднощі, зумовлює не обхідність нового його пояснення.
Принцип систематичності й послідовності. Суть його полягає у раціональному плануванні пізнавального матеріалу, дотриманні логічної послідовності під час по дання його дітям, у повтореннях того, що вивчається, з ме тою глибшого його засвоєння.
Система знань повинна передбачати розвиток логічно го мислення — операцій порівняння, синтезу, аналізу узагальнення, абстрагування, дедуктивних (від загального до часткового) та індуктивних (від часткового до загально го) його форм.
Принцип індивідуального підходу до дітей. Обґрун тований він Я.А.Коменським як одна з провідних вимог до навчання дітей. Дотримання цього принципу в навчан ні зобов'язує до вивчення і врахування індивідуальних, вікових особливостей кожної дитини з метою її всебічного розвитку. Головним засобом вивчення індивідуальних особливостей дітей є систематичні спостереження, індиві дуальні й групові бесіди, тестові завдання. З'ясувавши їх, педагог організовує процес навчання, спираючись на по зитивні якості індивідуальності. Як зауважував
В. Сухомлинський, немає абстрактної дитини, на яку поширюва лися б усі закономірності навчання і виховання. Тому не має і єдиних для всіх дітей передумов успіху в навчанні.
Важливу роль у цьому відіграє диференціація навчан ня — відбір змісту, методів і форм навчання залежно від особливостей дітей. У колективній роботі здійснювати ін дивідуальний підхід складно. Однак кожна дитина повин на бути у полі зору вихователя, щоб сильних стимулювати до ще кращих результатів, даючи їм складніші завдання, а слабким — легші, поступово ускладнюючи їх, підтягуючи дітей до того рівня засвоєння знань, умінь і навичок, без якого неможливі подальший їхній розвиток та успішне навчання у школі.
Типи навчання. Педагогіка завжди шукала найоптимальніших способів донесення до дітей знань, організації їхньої пізнавальної діяльності, контролю й оцінювання її результатів. У цьому процесі в лоні педагогічної практики викристалізувалися різноманітні типи (за іншою терміно логією — види) навчання, які утворюють важливу сферу дидактики.
Існує кілька класифікацій типів навчання. Однак, з огляду на особливості навчання дітей дошкільного віку, найоптимальніше вести мову про пряме, проблемне, не пряме, опосередковане навчання.
Пряме навчання. Особливість його полягає в тому, що педагог чітко формулює дидактичне завдання, послугову ючись при цьому відповідним зразком («Будемо розповіда ти про те, що бачили під час екскурсії. Послухайте, як можна розповісти про побачене...»). Під час виконання дітьми завдань вихователь спрямовує їхню діяльність, виправляє помилки, дає поради і вказівки. Такий тип навчання доцільний за необхідності дати нові знання, сфор мувати нові навички й уміння.
Проблемне навчання. Орієнтуючись на проблемне навчання, педагог уникає прямого повідомлення знань і відповідного формулювання завдання, а створює проб лемну ситуацію, яка вимагає від дитини пошуку пра вильного вирішення на основі нового способу викорис тання здобутих знань, установлення в них нових зв'яз ків, оволодіння новими знаннями і вміннями. Проблемна ситуація вирішується в процесі колективної пошукової діяльності, яка є своєрідною послідовністю думки і дії, спрямованих від педагога до дітей, від однієї дитини до іншої. Завдання педагога полягає в тому, щоб, активізу ючи враження від попередніх спостережень, уявлень про предмети і явища, співставлень та аналізу, керувати цим складним процесом, у якому кожній дитині належить провідна роль.
Непряме навчання. Здійснюють його у процесі непов ного формулювання дитині навчального завдання, коли вона конкретизує, вносить елементи творчості у мету і спо соби виконання навчального завдання (наприклад, позна йомити гостей з рідним містом, життям нашого дитячого садка), або надання дітям матеріалу без формулювання конкретного завдання, що спонукає їх самостійно визнача ти завдання, способи його реалізації.
Опосередковане навчання. Суть його полягає у на вчанні різних способів пізнання навколишнього світу. При цьому змінюється роль дитини у навчальному процесі, ос кільки їй доводиться не тільки навчатися, але й навчати інших. Дошкільник поєднує у своїй навчальній діяльності позиції об'єкта і суб'єкта процесу навчання. За таких умов вихователь має бути не лише організатором процесу на вчання, а й дослідником, що зобов'язує його постійно від-стежувати рівень знань і потенційних можливостей кож ної дитини. Водночас він повинен створити розвивальне середовище, у якому дошкільник знаходитиме засоби (предмети, іграшки, книги, матеріали для дослідів, росли ни тощо) для самостійного навчання, а також спонукати дітей до активної діяльності у цьому середовищі.
Поєднуючи різні типи навчання, педагог створюватиме умови для особистісно-орієнтованого підходу. Як відомо, діти успішніше і з більшим задоволенням виконують зав дання, які вимагають нових способів дій. Тому завдання, способи їх виконання, використовуваний при цьому мате ріал мають бути максимально різноманітними. Підбираючи завдання, необхідно орієнтуватися, щоб кожна дитина в процесі їх виконання активізувала свої знання і вміння, здійснювала зусилля думки, а також відчувала задоволен ня від успішно виконаної роботи. Важливо, щоб досягну тий дошкільником успіх був підтриманий схваленням пе дагога, особливо його передбачувальною оцінкою («Я впев нена, що ти знайдеш правильну відповідь»).
Ефективне навчання вимагає врахування внутрішньої мотивації діяльності дитини. Якщо ця мотивація має у своїй основі пізнавальний інтерес, прагнення набути знання, навчитися, є всі підстави вважати процес навчан ня успішним.
Значної педагогічної майстерності вимагає встанов лення вихователем «міри» прямого і непрямого керівниц тва розвитком пізнавальної діяльності дошкільників, ви значення рівня складності завдань з метою запобігання як перевантаження дитини, так і недооцінки її можливостей, що також позначається на розвитку інтересу до навчання. Емоційне переживання дитиною власного успіху має бути підтримане вихователем у напрямі посилення мотиву ді яльності («Ти старався, і бачиш, як приємно навчитись но вого»), акцентування позитивного («Ти такий уважний»), а також авансування успішної діяльності (« Я впевнена, що ти впораєшся із цим завданням») тощо.
Слід домагатися, щоб дитина не боялась докласти зу силь для досягнення мети, не орієнтувалась на невдачу, активно прагнула успіху.
Запитання. Завдання