Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Самостійна робота №8
Тема. Течії протестантизму.
Протестанти́зм — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у 16 столітті(лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (адвентисти, баптисти, методисти, євангелісти, п'ятидесятники та ін.). Церкви і спільноти протестантів національного чи локального характеру є в усьому світі і продовжують розповсюджуватися .
Протестантизм виступає за спрощення та здешевлення культу, відкидає молитву за померлих, поклоніння Богородиці і святим, почитання мощів, ікон та інших реліквій. На перший план богослужіння висувається проповідь. Богослужіння ведеться на народних мовах, складається з проповіді, співання молитовних гімнів і читання Біблії. Протестантизм відкидає розподіл віруючих на духовенство і мирян — тобто кожен віруючий може звернутися до Бога без посередників [1].
Основною ідеєю протестантизму, сформульованою Мартіном Лютером, є заперечення того, що спасіння можна досягти добрими вчинками чи будь-якими людськими зусиллями (на момент появи протестантизму суттєвим моментом була також боротьба з продажем індульгенцій, тобто ідеєю того, що від гріхів можна позбавитися за гроші). Натомість, спасіння досягається винятково вірою у викупну жертву Ісуса Христа, згідно з ключовим для протестантизму біблійним текстом — Послання до Ефесян 2:8,9: Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився.
Протестантизм, що виріс із боротьби з церковними традиціями, які, на думку протестантів, часто-густо відходять від витоків християнства, характеризується особливим наголошенням на знанні Біблії та оцінці усіх аспектів життя саме відповідно до біблійних постулатів.
Протестантизм усіх напрямків відстоює ту позицію, що знання релігійної істини дається людині божественним одкровенням. Протестантизм позбавляв папство і церкву монопольного права тлумачення Біблії — протестанти проголошували право кожного віруючого не тільки самостійно читати, але й тлумачити Біблію. З огляду на соціальні та політичні умови виникли різні течії протестантизму:
Деякі з цих течій із плином часу зникли (цвінгліанство) або значно трансформувалися (анабаптизм). У пізніші часи з'явилися нові течії в протестантизмі. Серед них можна відзначити баптизм,адвентизм (від «пришестя»), п'ятидесятництво тощо. Вони, в свою чергу, теж зазнали поділів. Часто до протестантів відносять Свідків Єгови, а також унітаріїв, проте багато представників інших християнських конфесій не вважають Свідків Єгови християнами, тому що вони не визнають Ісуса Христа Богом, заперечують Трійцю і духівництво. Однак, багато релігієзнавців не поділяють такої думки.
Англіка́нська церква — християнська протестантська церква, заснована в 1534 році Генріхом VIII унаслідок Реформації. Є державною в Англії. Головою Англіканської церкви є англійський король. Усі католицькі догмати та обряди зберігалися, землі й цінності монастирів конфіскувались і переходили у власність короля. З часом, на церкву дедалі більше впливали різні протестантські рухи, і на теперішній час вона оформилась в напрямок, майже ідентичний лютеранству, але відкидає лютеранське розуміння євхаристії та пастирського служіння. Усі англіканські Церкви світу становлять Англіканську Спільноту, до неї, зокрема, відноситься єпископальна церква (США).
Найважливіші питання церковного життя підлягають розглядові в парламенті; вища церковна ієрархія має тісні зв'язки з фінансовими колами і земельною аристократією Англії: їй надано різні привілеї аж до членства в палаті лордів.
Лютера́нство — напрямок протестантизму, названий так на честь засновника — Мартіна Лютера, який поклав у віровчення не лише ідеї реформування церкви, але і свій власний духовний досвід.
Велике місце у творах Лютера відводилося концепції «свободи християнина». Божественна справедливість розумілася Лютером не як властивість покарання і подяки, а як божественна активність, яка виправдовує людину. Справедливість, як і милість Божа, не залежить від особистих достоїнств людини, але дається по особистій волі Творця і сповіщається Святим Духом. Бог не впливає насильницьки на волю людини, але, як абсолютний пан, направляє волю до своєї мети. В результаті чоловік діє вільно навіть в питанні власного порятунку, оскільки істинно вільна лише людина «виправдана» — її доля вже визначена Богом, який вирвав її із земних умовностей. Але людина повинна підкорятися законам долі.
Головні доктрини Лютера, що викладені у «Аугсбургськом сповіданні віри» (разом з Меланхтоном) і в «Книзі Злагоди», відкидають папську владу, а єдиним авторитетом визнають Святе письмо — Біблію. Основна теза — виправдання тільки вірою, що дарується людині Богом без посередництва церкви. Головну увагу лютерани приділяють не обрядам, а проповідям.
Лютеранство швидко вийшло за межі Німеччини і поширилося в інших країнах Європи, перш за все — у Скандинавії. У Швеції реформація церкви здійснювалася за ініціативою короля і лютеранство стало способом затвердження відділення країни від Данії і диктату Ватикану (30-і роки XVI століття).
На сьогодні налічується понад 70 млн лютеран (Німеччина, Скандинавія, США та ін.). На території СРСР існували естонська і латвійська євангелістсько-лютеранські церкви, на чолі яких стоять єпископи, обрані самими віруючими.
В лютеранській церкві зберігся єпископат, признається 2 таїнства: хрещення та причастя, в храмах дозволяються ікони та розп'яття, але їм приділяється небагато уваги. Центральне місце в богослужінні займає проповідь.
Кальвіністська церква засуджує марнотратство, обстоює ощадливість, не визнає бідність як ознаку святості, вимагає сумлінної праці заради накопичення багатства. У кальвінізмі відкинуто всі зовнішні атрибути культу — вівтар, ікони, свічки, хрест. Обрядове життя зводиться до слухання молитов, створених пастором, його проповіді, співу псалмів. Шлюб освячується вдома, над померлими вдома читається молитва. Скасовані літургії та всі католицькі свята, окрім воскресіння.
Для кальвінізму характерно:
Поширений у Шотландії, Нідерландах і в частині Швейцарії; також є прийнятим пуританами в Англії, Новій Англії й Пресвітеріанською іКонгрегаціоналістською церквами в США. Основу доктрини становить ідея передвизначення, відповідно до якої деякі душі заздалегідь обрані Богом, завдяки жертві Христа, для спасіння, а інші прокляті. Хоча в наш час[Коли?] кальвінізм у його найсуворішій інтерпретації зустрічається рідко, у ХХ столітті спостерігалося його відродження у вигляді неокальвінізму, завдяки роботам Карла Барта.
Баптизм (від грец. Βάπτισμα: хрещення) — один із напрямів протестантизму.
До початку 1500 року у різноманітних країнах Західної Європи почали утворюватися групи віруючих, які були не погоджувалися з діями офіційноїКатолицької Церкви, а точніше — з діями Римо-католицької церкви по країнах свого поселення.
Початок XII століття — і наступні декілька століть — стали часом виникнення нових християнських течій у Західній Європі: вальденси (XII ст.),лолларди (Англія, 1380 р.), гусити (Чехія, 1410 р.), Саванаролла (Італія, 1490 р.), лютерани (Німеччина, 1517 р.), реформатори (Швейцарія,1520 р.), анабаптисти (Швейцарія — Німеччина, 1527 р.), менноніти (Німеччина, 1535 р.), кальвіністи (Швейцарія, 1541 р.), гугеноти (Франція, 1570 р.), пуритани (Англія, 1580 р.), індепенденти, (або конгрегаціоналісти) (Англія, 1590 р.), баптисти (Нідерланди, 1609 р.), перша баптистська Церква — Англія, 1612 р.
Перші баптисти були англійцями-конгрегаціоналістами, які через релігійні переслідування емігрували з Англії в Нідерланди. Засновником баптизму і першим керівником першої баптистської громади став Джон Сміт. У 1612 році, коли в Англії виникла хвиля релігійних переслідувань, частина амстердамських баптистів повернулася на батьківщину — але вже без засновника баптизму. І в цьому ж, 1612 році, в Лондоні виникла перша баптистська громада. Саме в Англії повністю сформувались віровчення і догмати — і саме в Англії англійці почали називати себе баптистами. Спершу течія мала незначне поширення, хоча вже у війську пуритан Олівера Кромвеля знаходимо його представників.
І в Україні відомі кілька центрів пробудження. Баптистські громади виникли на основі штундизму — течії протестантського характеру, що розвивалася у німецьких колоніях. Першим у 1852 році стало село Основа Одеського повіту Херсонської губернії. Другим — це села Карлівка та Любомирка Єлизаветградського повіту Таврійської губернії. Визначним проповідником на Наддніпрянщині був простий селянин Рябошапка. На Західну Україну євангельський рух долунав пізніше: на Волинь у 1864 році, на Буковину, яка була під Румунією у 1920 році, на Галичину у 1920–1925 роках. УБессарабії пробудження почалалося в 1870 році. А вже в 2000 році в Україні було понад 2000 громад та близько 150 тис. членів баптистських церков.
За радянських часів баптисти переслідувалися, багато з них загинули по таборах. В 60-х роках баптистський рух зазнав розколу — виділилася група т. зв. «прокоф'євців», котрі вирізнялися консерватизмом й антирадянським спрямуванням. Дана група отримала назву «нереєстровані» або «відділені» й сформувала свій провід (Рада церков), друкований орган тощо. Основна течія (і набагато чисельніша)називалася «реєстровані». Виникли й менші групи — «чисті» баптисти та «автономні» громади. Репресії влади однак були спрямовані і проти «реєстрованих» і проти «нереєстрованих». З останніх найвідомішим є в'язень радянських таборів Георгій Вінс.
В Україні Головою Союзу євангельських християн-баптистів (ЄХБ), тобто «реєстрованої» течії, з 1990 по 2006 рр. був Григорій Іванович Комендант; у 2006 р. Головою ЄХБ України був обранийВ'ячеслав Васильович Нестерук, його заступником — Шемчишин Володимир Павлович.
Цвінгліанство — течія протестантизму.
Ульріх Цвінглі (1484–1531 pp.) започаткував Реформацію у Швейцарії, перебуваючи під впливом філософії Еразма Ротердамського. У 1523 р. він опублікував 67 тез, де обгрунтував своє вчення. Це була перша протестантська праця німецькою мовою. Основні принципи віровчення викладені у книзі «Про істинні й хибні релігії». За основу свого віровчення Цвінглі бере послання апостола Павла, особливо його вчення про «спокутну жертву Ісуса Христа» і благодать Господню, яка дарується Богом глибоко віруючій особі. Цвінгліанство схоже в цьому плані з лютеранством, однак відрізняється від нього істотними рисами. Для У. Цвінглі істинним у релігійній вірі є те, що підтверджується Біблією, а для М. Лютера — те, що не суперечить Святому письму. Цвінглі послідовніший спіритуаліст, ніж Лютер. Він вимагає викинути з культу все, що відволікає від віри: картини, музику, скульптуру, різні прикраси. Релігійні таїнства розглядаються як зовнішні ознаки, і Божа благодать через них не надходить. Наприклад, обряд причастя — лише спомин про спокутну жертву Ісуса Христа. Це по суті заперечення релігійних таїнств та обрядів. Відкидаються ним культ святих, пости, чернецтво, поклоніння мощам, проголошується принцип незалежності віруючих від єпископів і папи римського.
У. Цвінглі дискутує в Цюріху з католиками і здобуває перемогу. Міський магістрат проголошує основною релігією цвінгліанство, а Цвінглі обирається членом міської ради. Він спрямовує подальший розвиток реформації, полемізує з Лютером з питань церковної структури і державного устрою. Цвінглі обстоював республіканський устрій церкви, кращою державною формою правління вважав демократію. Особлива роль у державній структурі відводилася державному пророку, який повинен бути наставником і радником, сповіщати громадянам Божу волю. У. Цвінглі не лише пропагував нову релігію, він активно займався політикою: шукав союзників за кордоном, намагався організувати в Швейцарії союз протестантських кантонів, які б протистояли так званим «католицьким лісним кантонам». В одній із воєн, які точилися між протестантами і католиками, У. Цвінглі загинув як військовий священик.
Цвінгліанство не набуло значного поширення, згодом воно злилося з кальвінізмом.
Євангелісти (грец. ευαγγελιστής) — чотири укладачі, визнані християнською церквою, ранньохристиянських творів — євангелій: Матвій, Марко, Лука, Іван.
Також Євангеліст — проповідник, що звищає добру новину (Євангеліє) про спасіння і зцілення.
Євангелісти написали святі Євангелія, де описано як жив і чого навчав Ісус Христос, Його терпіння, смерть і воскресіння. Новий Заповіт складається з чотирьох письм-євангелій, що їх написали євангелісти:
Також Євангелісти — течія в протестантизмі - Євангельські Християни, які при радянській владі були примусово об'єднанні з баптистами в єдиному Союзі Євангельських Християн-баптистів.
П'ятдеся́тники — християни євангельської віри, релігійна організація, в основі віровчення якої лежить об'явлення Святого Духа на апостолів на 50-тий день після воскресіння Христа, внаслідок чого вони отримали дар пророкування та говоріння на різних мовах. Зараз це найбільша у світі протестантська та друга за чисельністю християнська конфесія. Загальна кількість людей, що сповідують вчення п'ятдесятниці налічує 450–600 млн. чол. Єдиної п'ятдесятницької конґреґації не існує, є дуже багато помісних церковних об'єднань.
Ця протестантська течія відродилася на початку ХХ ст. в США. До України потрапила в 20-х рр. ХХ ст. через українських репатріантів, хоч існували предтечії п'ятдесятників українського походженнямолокани та штундисти. В історії християнства двадцяте століття є століттям п'ятдесятницького руху, який, виникнувши як новий рух у протестантизмі на зламі XIX–XX ст., стрімко поширився у всьому світі й наприкінці минулого століття нараховував у своїх рядах, за оцінками різних фахівців, біля 540 мільйонів послідовників з різним соціальним статусом у суспільстві, освітою тощо. Загальноприйнята назва «п'ятдесятники» відбиває теологічну особливість цього руху, що засвідчує важливість і сутність події, яка сталася у свято П'ятдесятниці в Єрусалимі — зішесття Духа Святого, і такою ж мірою — віру в те, що духовна сутність П'ятдесятниці (хрещення Святим Духом) є не тільки історичним фактом духовного життя церкви, але й явищем повторюваного характеру, а відтак необхідним переживанням кожного окремого віруючого.
Однак самі п'ятдесятники в нашій країні та деяких інших країнах іменують себе, як правило, Церквою християн віри євангельської, обґрунтовуючи цю назву Біблійними текстами (Дії Апостолів 11:26 і 1:27). Богослов'я Церкви християн віри євангельської ґрунтується на головному системоутворюючому принципі протестантизму, що чітко й коротко сформулював ще Мартін Лютер — «тільки Писання». Визнаючи певну користь і значимість тих чи інших церковних історій, переказів і джерел, християни віри євангельської твердо переконанні в тому, що єдиним непогрішимим, надійним джерелом для формування віровчення, підставою і керівництвом для практики церковного життя може бути лише Біблія. Заявляючи, що «Слово Боже доступне для читання і дослідження всякій людині», пастори і проповідники закликають всіх віруючих самостійно читати і досліджувати Священні Писання, вірити в них і в практичному житті жити в повній згоді і гармонії з євангельськими нормами, спираючись на слова Ісуса Христа: «Якщо любите мене — дотримуйтеся моїх заповідей».
Харизматичний рух — рух всередині християнства, в основному серед протестантських громад, які здебільшого безпідставно відносять себе до христіян узагалі, оскільки допускаючи можливість "обоження" людини за життя, фактично схиляються до певних форм язицтва.
Харизмати — це євангельський рух у християнстві, який відбувся під впливом п'ятдесятництва.
Такі слова, як «харизматичний рух» або «харизматичне оновлення», будуть використовуватися з посиланням на той релігійний рух, який з'явився всередині багатьох основних церков у 1960-ті роки і характеризувався наголосом, поставленим на досвід так званого «хрещення Святим Духом». Оскільки його основні вірування походять з п'ятдесятництва, у деяких колах він отримав назву неоп'ятдесятництво. Рух усередині Лютеранської Церкви Місурійського Синоду поступово і все більше набуває назви «харизматичний», ніж «неоп'ятдесятницький». Власне харизматичний рух починає розповсюджуватися з 1960 роках на початку у протестантському середовищі США, швидко перекинувшись і на інші континенти. З часом харизматичний рух поширився не лише серед протестантських деномінацій, але й у межах Католицької Церкви та окремих закордонних Православних Церков.
Адвенти́зм (від лат. adventus — пришестя; дослівно: «біля порогу») — релігійна християнська протестантська течія, яка проповідує кінець світу що наближається: «друге пришестя Христа» та встановлення «тисячолітнього царства Божого».
Сьогодні ЦАСД — це всесвітня християнська Церква, яка динамічно розвивається і до якої щорічно приєднується майже півтора мільйона нових віруючих. До складу ЦАСД входять 13 світових центрів, відділень ГК — дивізіонів, які діляться на регіональні поля — уніони, конференції, місії. ЦАСД має представництва в 206 країнах світу, веде проповіді 735 мовами. ЦАСД керується демократичними засадами існування.
Чисельність церкви, включаючи дітей і підлітків, становить приблизно 25 мільйонів чоловік. Найстарішою в Євро — Азіатському дивізіоні є ЦАСД України, що відсвяткувала свій 115-літній ювілей.
Релігійних рух, назва якого — «адвентизм», зародився в 1830-х роках в США та згодом зорганізувався в кілька релігійних організацій, найбільшою із яких — Церква адвентистів сьомого дня (АСД). Рух цей заснував баптист Вільям Міллер (англ. William Miller) в 1840-х роках; сам він був фермером і проповідником у Лоу-Хемптоні (англ. Low Hampton), штат Нью-Йорк.
Церква АСД організувалась як духовна організація з початком XIX століття і вважає появу нової конфесії результатом подальшого розвитку Реформації, що почалася в XVI сторіччі в Європі. МетаРеформації — повернувшись до витоків, відновити християнську Церкву такою, якою була вона у ті часи, коли Христос і апостоли її заснували. Взагалі всі реформатори Європи, починаючи відЛютера, змагалися за очищення християнства від нововпроваджених язичницьких традицій і вірувань, заснувавши свою віру тільки на Святому Письмі. Оскільки протестанти — це християни, які протестували проти відступу в християнстві від Біблії, вираз «Біблія і лише Біблія» (лат. Sola Scriptura), стало гаслом протестантизму.
На початку XIX століття серед баптистів, методистів та інших, розгорнувся адвентистський рух серед тих протестантів, які очікували швидкого повернення Христа. Це привело до того, прихильники цієї ідеї в 1863 році об'єдналися в братерство Церкви християн АСД. У наш час[Коли?] АСД здійснюють своє служіння людям у 220 країнах земної кулі, мають близько 42 000 церков, в яких поклоняються Богу близько 11 млн дорослих членів Церкви, а коли врахувати дітей — більш ніж 20 млн.
Церква АСД — одна із тих, що визначається у світі своїм швидкий приростом: щодня зростає більш ніж 2-х тис. чоловік. Церква ця серед представників інших конфесій відома також під назвою «суботники».
Реставраціонізм — неоднорідний напрям у християнстві, що виник на ґрунті протестантизму та поділяє частину його підходів, але відкидає вчення про апостольську спадкоємність. Лютеранське вчення про вавілонському полоненні Церкви в епоху папства реставраціоністи радикалізують до заперечення присутності Церкви в цей період, званий ними Великим відступництвом. Представники реставраційних деномінацій вірили, що ними відновлено християнство у первісному, автентичному вигляді, хоча успішність реставрації в цих деномінаціях сприймалася іншими церквами і групами критично. Вірування реставраціоністсів спонукали їхніх адептів повернутися до структури, етики та досвіду первісного християнства, проте такий досвід часто призводив до виходу низки рухів і груп за межі християнської ортодоксії в цілому, і протестантської зокрема. До реставраціних рухів у межах протестантизму відносять такі течії:
Іноді до протестантських реставраціоністскім рухам відносять також деякі групи п'ятидесятників (наприклад, Об'єднана міжнародна пятидесятницька церква (англ.) і ранній адвентизм .
До парахристиянських угрупувань і течій реставраціоністського походження належать: