Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 2.6
Доходи у ринковій економіці
Формування доходів — це проблема, яка не може залишити байдужою жодну людину. Ми вже знаємо, дохід у ринковій економіці є своєрідною платою за використання виробничого ресурсу або винагородою за його внесок у створення продукту. Кожний ресурс, що бере участь у процесі виробництва, дістає свою ринкову оцінку, а відтак, і відповідну винагороду. Тепер нас цікавитимуть конкретніші питання.
Після вивчення теми ви дізнаєтеся:
· якою буває рента та що таке ціна землі;
· як установлюється заробітна плата конкретному працівникові;
· чому диференціюються ставки позичкового процента;
· що визначає розмір прибутку підприємця.
Власник кожного ресурсу в ринковій економіці отримує винагороду в разі продажу або здачі в оренду даного ресурсу. Розглянемо конкретні форми ринкової винагороди за надані ресурси, тобто різні форми доходів.
Рента — це дохід власника землі або інших природних ресурсів, що є обмеженими. У темі 2.4 були показані особливості формування попиту і пропозиції на землю. Тоді ми зробили припущення, що всі землі в сільськогосподарському обороті мають однакову якість. Таке спрощення дало нам змогу акцентувати увагу на особливостях попиту і пропозиції. Пропозиція землі, як уже відомо, є фіксованою, а її вплив на земельну ренту — пасивним. Попит стає основним фактором, який визначає розмір земельної ренти. Проте сам попит на землю (та інші природні ресурси) залежить власне від якості землі.
Землі розрізняються за своєю родючістю. Оскільки ділянки землі різні за якістю, то це обумовлює різні доходи. Чому це так? Спробуємо дати відповідь на це питання, скориставшись прикладом.
Підприємець, що хазяйнує на гіршій землі, отримує менший врожай, ніж той, хто працює на середніх і кращих ділянках. Це відбувається тоді, коли вони здійснюють однакові витрати. Продається ж однорідна продукція за спільною для всіх ринковою ціною. Отже, підприємці на середніх і кращих землях після реалізації своєї продукції матимуть більшу виручку. Вона дасть їм можливість привласнювати ренту. Проілюструємо це таблицею.
Таблиця 8
Формування ренти
Пояснення до таблиці:
Здійснивши однакові виробничі витрати (колонка 2), підприємці через різну якість земель отримали різний врожай (колонка 3).
Оскільки ціна продажу одиниці продукції є загальною (колонка 4), то виручка підприємців від реалізації є різною (колонка 5).
Рента визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції на середніх і кращих землях і виручкою від реалізації продукції на гіршій землі (колонка 6). На середній землі вона становить 40 (160 – 120 = 40), а на кращій – 80 (200 – 120 = 80).
Коротка історична довідка
Рента як додатковий прибуток на середніх і кращих землях була досліджена видатним англійським економістом Давідом Рікардо ще на початку XIX ст. Своє пояснення він здійснив, спираючись на трудову теорію вартості. Рікардо вважав, що вартість сільськогосподарських продуктів визначається витратами праці на гірших землях, а середні та кращі дають можливість отримувати надприбуток. Він стверджував, що найгірші ділянки взагалі не дають ренти.
К.Маркс, який також будував свою теорію ренти на трудовій теорії вартості, заперечив ідею Рікардо про те, що гірші землі не приносять ренти, на тій підставі, що і найгіршу землю її власник не надасть у користування безплатно. Ренту, яку отримує власник, надаючи землю у користування, і яка не залежить від якості землі, Маркс назвав абсолютною, а ту ренту, яку відкрив Рікардо,— диференціальною.
З огляду на те, що існує рента у формі обов’язкової плати за користування будь-якою землею і рента, породжена господарюванням на середніх і кращих землях, сучасні економісти розрізняють комерційну та економічну ренти.
Комерційна — рента, яка є доходом власника будь-якої землі.
Економічна — рента, яка створюється лише на кращих землях.
Економічна рента може виникати принаймні ще у двох випадках.
Випадок перший пов’язаний із можливостями альтернативного використання однієї і тієї самої землі. Нехай певна ділянка землі традиційно використовувалася для вирощування кукурудзи, а попит на цей продукт і його продажна ціна зумовлювали ренту в розмірі 100 грошових одиниць. Виявилося, що земля придатна для вирощування винограду, а значний попит на виноград підняв ренту до 120 одиниць. У цьому випадку виникає економічна рента в обсязі 20 одиниць (120 – 100 = 20).
Випадок другий пов’язаний із вигідним розташуванням землі щодо ринків збуту, центрів бізнесової активності тощо. Наведемо для прикладу щорічну плату за квадратний метр офісної площі у різних містах Англії в середині 80-х років:
Лондон — 235 ф.ст.
Бедфорд — 33 ф.ст.
Шеффілд — 60 ф.ст.
Ліверпуль — 54 ф.ст.
Диференціація ціни помешкань зумовлена суттєвими відмінностями в ціні землі. Орендна плата за вигідніше розташовані ділянки та будови містить економічну ренту.
Своєрідної форми набуває рента в добувній промисловості. Коли із землі видобувають якийсь мінеральний ресурс, то рента сплачується за тонну видобутої сировини.
Ми вже наголошували, що земля може бути застосована по-різному з точки зору користувача. Одна й та сама ділянка може використовуватися для вирощування різних культур, для випасання худоби, для будівництва, для спортивного майданчика.
Є альтернатива й у власника землі: він може продати землю, здати її в оренду або залишити собі. Від продажу землі він хотів би мати таку суму, яка, будучи покладена в банк, давала б йому дохід не нижчий, ніж рента. Інакше йому вигідніше віддавати землю в оренду й одержувати ренту. На підставі цього розраховується ціна землі, тобто капіталізована земельна рента. Формула її така:
Отже, ціна землі залежить від розміру ренти та від норми процента, що його дає банк своїм вкладникам.
Ціна землі в ринковій економіці зростає, що, безперечно, очікує і нашу країну в процесі побудови справжнього ринку.
Заробітна плата — це дохід (винагорода), який одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємець працівникові за використання його праці.
Давайте поміркуємо: за що конкретно платить підприємець працівникові, коли наймає його на роботу? Логічно було б припустити, що він платить за те саме, що й ми, купуючи інші товари, а саме — за корисний ефект, який дає споживання даного товару. Використання праці в процесі виробництва — це послуга, яку надає робітник наймачеві, її ціною і є заробітна плата. Західні економісти виходять із теорії граничної продуктивності у поясненні заробітної плати. Згідно з цією теорією в забезпеченні випуску продукції (Q) беруть участь три фактори виробництва: праця, земля, капітал (I, L, K). Мовою математики це означає, що величина випуску продукції є функцією від трьох незалежних змінних:
Q = f(I, L, K).
Кожний фактор, який бере участь у процесі створення продукту, має одержати винагороду, пропорційну своєму внескові.
Оскільки йдеться про фактор праці, припустимо, що величини двох інших факторів зафіксовані на незмінному рівні. Тоді збільшення фактора праці на одиницю (наприклад, на одного робітника) приведе до відповідного приросту продукції. Саме цей приріст продукції, одержаний завдяки найму ще одного (додаткового, граничного) робітника, й утворює граничний продукт праці. Підприємцеві вигідно збільшувати кількість найманих працівників до тієї межі, поки вартість граничного продукту дорівнює заробітній платі.
Гранична продуктивність праці, як уже зазначалось у попередній темі, є одним із вирішальних факторів попиту на працю. Пропозицію праці визначають фактори економічної поведінки працівника на ринку. Працівник вибирає між втратою свого вільного часу і тими споживчими благами, які він може придбати, отримавши винагороду за працю. Отже, нижньою межею ціни праці з боку працівника має бути така вартість споживчих благ, яка, принаймні, дає йому змогу відшкодувати витрати своєї робочої сили.
Ставки заробітної плати істотно різняться залежно від професії, рівня кваліфікації і навіть у межах однієї професії. Таке явище називається диференціацією заробітної плати. У загальних рисах вона може пояснюватися взаємодією попиту і пропозиції. Пригадаймо: якщо пропозиція певного товару (робочої сили в даному разі) перевищує попит, то ціна (заробітна плата) буде рухатися вниз. І, навпаки, коли високий попит зустрічається з недостатньою пропозицією, ціна (заробітна плата) зростає. Але чому попит і пропозиція є різними на різних ринках праці щодо різних професій і спеціальностей? Фактори диференціації заробітної плати зображені на схемі.
Схема 20
Диференціація заробітної плати
Пояснення до схеми:
Працівники відрізняються один від одного природними здібностями, рівнем освіти, кваліфікацією. Тому перехід з однієї професійної групи в іншу ускладнюється. Водії таксі, наприклад, не можуть конкурувати з бухгалтерами, а ті — з оперними співаками. Це перешкоджає вирівнюванню заробітної плати, зберігаючи професійні відмінності. Унікальні здібності людини оплачуються вище і в межах однієї професії, роблячи талановитого працівника незамінним: соліст опери оплачується вище, ніж той, хто співає в хорі.
На рівень заробітної плати впливають умови праці. Щоб утримати людей на роботі у шкідливих для здоров’я умовах, треба доплачувати їм, компенсуючи негативний вплив шумових ефектів, забрудненості, вібрації та ін.
Конкурентному встановленню рівноважної заробітної плати перешкоджають і обмеження мобільності робочої сили. Людина прив’язана до місця своєї роботи місцем проживання. Іноді не можна змінити роботу через обмеження з боку профспілок. Обмеження конкуренції на ринку праці пов’язані і з соціальними чинниками. Так, жінки, як правило, одержують нижчу заробітну плату: багато підприємств надає перевагу чоловікам при наймі на певні посади.
Нині в Україні рівень диференціації заробітної плати дуже високий. Одні й ті самі послуги праці, наприклад, програміста, юриста, водія, по-різному оцінюються в різних галузях економіки, регіонах, на підприємствах різних форм власності. Так, середня заробітна плата в економіці України у березні 2002 р. становила 354,8 грн., тоді як по областях вона суттєво розрізнялась: у м. Києві — 599,9 грн., а, скажімо, у Волинській області — 247,4 грн. Ще більшим є галузевий розмах диференціації середньої заробітної плати: у сфері фінансування, кредитування та страхування вона у 5 разів вища, ніж, скажімо, у громадському харчуванні. Розрив між крайніми верхнім і нижнім рівнями заробітної плати називається коефіцієнтом її диференціації.
Щоб знайти конкретну відповідь на питання, чому в ринковій економіці працівник має певну (таку, а не нижчу) заробітну плату, треба усвідомлювати, що її встановлення є складним процесом. Він включає державне регулювання мінімуму заробітної плати, договірне регулювання оплати праці через тарифні угоди та визначення індивідуальної заробітної плати на підприємстві.
Державне регулювання мінімальної зарплати. Держава законодавчо визначає рівень мінімальної заробітної плати, який відбиває вартість робочої сили у певному періоді. Це є водночас тим мінімумом, що забезпечує задоволення всіх основних фізіологічних і соціально-культурних потреб, виходячи із науково обґрунтованих стандартних наборів товарів і послуг. У США, наприклад, мінімальна зарплата сьогодні становить 5 дол. за годину. Такий рівень не забезпечує відшкодування витрат на відпочинок, освіту, харчування поза домівкою тощо. Але задоволення базових потреб він гарантує.
Договірне регулювання оплати праці через тарифні угоди. Загальною базою укладання тарифних угод є гарантований державою мінімум заробітної плати. Тарифна угода — це тристоронній договір, участь у якому беруть уряд, об’єднання підприємців та об’єднання працівників (профспілки). Вони укладаються на трьох рівнях: національному, галузевому, базовому (підприємство). У тарифних угодах відбиваються такі обставини: зростання вартості життя, темп зростання продуктивності праці в галузі, прибутковість підприємств. У ФРН, наприклад, тарифні угоди про оплату праці враховують: збільшення вартості життя (3% — 4,5% щорічно), зростання суспільної продуктивності праці, скореговане на зміну цін (1,5% — 2,5%), приріст чистого прибутку фірми (в межах 4%). Виходячи з цього, заробітна плата поточного року визначається шляхом збільшення зарплати минулого (базового) року на 11% (4,5% + 2,5% + 4% = 11%).
Визначення індивідуальної заробітної плати на підприємстві. Галузеві тарифні угоди стають орієнтиром при укладанні угод на окремому підприємстві. Підприємство має більші можливості для реальної оцінки послуг праці конкретного працівника. Ми вже зазначали, що теоретично дохід конкретного працівника визначається граничним продуктом його праці. Але у конкретній ситуації важко розраховувати граничний продукт і дохід за формулою для кожного працівника. Тому існують опосередковані, непрямі засоби. Наприклад, в англійській промисловості широко застосовують гнучкі тарифні ставки. Вони дають змогу врахувати такі показники роботи, як якість і обсяг, самостійність працівника та його професіоналізм. Методами оцінки стають: ранжування робіт за складністю та впливом на кінцеві результати виробництва та їх бальна оцінка. Заробітна плата працівника корегується з урахуванням кількості набраних балів та з її ринковою оцінкою, яка складається на даному ринку праці (токарів, інженерів, лікарів).
На особливу увагу заслуговує японська система оплати праці. Тривалий час в Японії панувала так звана система пожиттєвого найму, якій відповідала повікова тарифна ставка. Заробітна плата традиційно пов’язувалася з віком, стажем роботи. Така концепція відповідала характеру виробництва, при якому продуктивність праці залежала, насамперед, від стажу та досвіду людини. Сучасні тенденції в розвитку науково-технічного прогресу зумовили нові фактори зростання продуктивності праці. Сьогодні вона залежить від здатності працівника постійно підвищувати свою кваліфікацію, швидко оновлювати знання, виявляти творчість. На це відреагувала тарифна система. На зміну традиційній тарифній ставці прийшла так звана трудова, яка безпосередньо пов’язує винагороду за працю з її результативністю. Проте не відмовляються й від старих форм в оплаті праці. Ось чому основним елементом тарифної системи в Японії є синтезована тарифна ставка — согокаттейкю, яка поєднує елементи традиційної (повікової) та нової (трудової) тарифної ставки.
Процес ринкових перетворень в оплаті праці розпочався і в Україні: держава офіційно визначає мінімальну зарплату, з 1992 р. укладаються тарифні угоди, підприємства отримали певні свободи у розподілі доходів між працівниками. Проте ефект цих перших кроків у переході від адміністративного до ринкового розподілу є скоріше негативним, ніж позитивним. Причину такого стану, напевне, слід шукати у повільному і некомплексному здійсненні ринкових перетворень.
Зокрема, на мінімальну заробітну плату — 15 грн. у 1997 р.— можна було прогодувати в місяць лише 0,15 умовного громадянина. Отже, мінімальна зарплата в Україні має економічний зміст певної доплати, а не гарантії мінімального (але пристойного) рівня споживання, як це відбувається у країнах ринкової економіки.
Держава продовжує утримувати збиткові підприємства. В країні існує значне приховане безробіття. Ситуація погіршується заборгованістю по заробітній платі. За цих умов заробітна плата неспроможна повністю відбивати реальний внесок працівника у формування доходів підприємства.
Без створення конкурентного ринкового середовища годі сподіватись, що підприємства почнуть працювати на споживача і заробітна плата стане формою відшкодування справжнього внеску праці у створення товарів та послуг.
Позичковий процент є доходом (винагородою), який дістає власник грошей за те, що надав їх підприємцям або приватним особам для користування. Гроші самі по собі не є продуктивним ресурсом, тобто не можуть виробляти товари чи послуги. Але за гроші підприємці купують засоби виробництва, наймають робочу силу, орендують землю, одержують інформацію і в результаті отримують готову продукцію. Оскільки частину готової продукції створено завдяки використанню позичених грошей, підприємець має не лише повернути борг, а й заплатити за користування грошима. Ціна, яку сплачують за користування грошима, називається ставкою, або нормою позичкового процента. Вона розраховується як процент від кількості позичених грошей. Наприклад, якщо ви позичили 1000 грошових одиниць, а маєте повернути через рік 1200, то річна ставка процента становитиме 20.
Ставка процента, як ви вже знаєте з попередньої теми, визначається взаємодією попиту і пропозиції на грошовому ринку. Рівень ставки процента залежить від багатьох факторів. Насамперед, слід розрізняти номінальну та реальну ставки процента. Номінальна ставка — це кількісне вираження процентної ставки за поточним курсом грошової одиниці. Реальна ставка дорівнює номінальній мінус рівень інфляції:
де — реальна ставка процента,
— номінальна ставка процента,
— рівень інфляції.
Припустимо, банк надав позику під 50% річних, але рівень інфляції також становить 50%. У такій ситуації інфляція “з’їсть” приріст грошей, а отже, втратиться сенс діяльності банку.
Ставки процента диференціюються залежно від ряду факторів.
Розглянемо фактори, що спричиняють диференціацію ставок процента.
Схема 21
Диференціація процентних ставок
Пояснення до схеми:
Кредитор завжди ризикує, що позичальник не зможе заплатити борг. Чим більшим є такий ризик, тим вищу ставку процента правитиме кредитор.
Довгострокові позички даються під вищий процент, ніж короткотермінові, оскільки кредитори втрачають більше тоді, коли відмовляються від користування своїми грошима на довгий термін.
Кредитор надасть перевагу такому розміщенню грошей, навіть і за менший процент, де дохід оподатковується за меншою ставкою.
Якщо банк не має конкурента, він може призначити будь-яку високу ставку процента. Розвиток конкуренції в банківській справі, усунення монополізму сприяють гнучкості процентних ставок.
Прибуток. Прибуток — це дохід (винагорода), що його одержує підприємець. У наступному розділі йтиметься про підприємство як унікальне явище ринкової економіки, про те, як підприємець обчислює свої доходи. В даній темі розглянемо прибуток як одну з форм ринкової винагороди.
Власник землі одержує ренту, працівник — заробітну плату, власник грошового капіталу — процент, а підприємець винагороджується прибутком. Це є плата за те, що він організовує виробництво, управляє ним, упроваджує інновації (нововведення), ризикує. Виконуючи свої функції, підприємець забезпечує перевищення виручки (доходу) від реалізації продукції над витратами на виробництво.
Джерелом такого перевищення, по-перше, може бути досконалість організації виробництва та кваліфікованість управління. Завдяки цьому підприємець може навіть без додаткових інвестицій скоротити витрати на виробництво. Частка прибутку в ціні продукції збільшиться.
По-друге, реалізація нових ідей у процесі виробництва сприяє зниженню витрат, поліпшенню якості товарів і послуг, появі на ринку нової продукції, збільшенню обсягів продажу, що забезпечує додатковий дохід фірмі.
По-третє, прибуток є платою за ризик, який бере на себе підприємець. Економічним або підприємницьким ризиком називається загроза того, що підприємець матиме збитки, втратить ресурси чи одержить доходи менші, ніж ті, на які він розраховував. Але прибуток підприємець отримує, звичайно, не просто за те, що ризикує, а за те, що вміє своєчасно запобігти можливим втратам, реально оцінити варіанти виробничо-торговельних операцій, обрати кращі. Ризик, на який свідомо йде підприємець, упереджуючи всі негативні наслідки, є розумним. Це — гідна підстава для винагороди.
По-четверте, прибуток може включати відшкодування за виняткове становище виробника в певній галузі.
Прибуток — це дохід, який має кілька елементів. Його частиною є заробітна плата підприємця за управління певною справою. Вона подібна до плати, яку одержує звичайний службовець.
Другою частиною прибутку є так званий нормальний прибуток. Його визначають як прийнятне відшкодування капіталовкладень. Кожний підприємець, вклавши у справу капітал, сподівається на розумне відшкодування інвестицій у певній галузі. Якщо це відшкодування виявиться замалим, то власник капіталу шукатиме іншого способу його застосування. У теоретичній моделі ідеальної ринкової економіки, де ніщо не перешкоджає переміщенню капіталу із галузі в галузь, має існувати загальна, усереднена норма прибутку для всіх. У реальному житті цей процес відбувається не зовсім так. Зокрема, деякі дослідники стверджують, що певні галузі є традиційно більш прибутковими і нормальний прибуток у них вищий, ніж в інших галузях.
Третя частина прибутку — це так звана квазі-рента. Вона є прибутком, що тимчасово виникає у підприємців певної галузі через ускладнення із входженням у неї конкурентів. Такі ускладнення можуть бути спричинені дефіцитом кваліфікованих працівників або необхідністю реконструкції підприємств протягом певного часу.
Четвертим елементом прибутку може бути монопольна рента. Вона виникає тоді, коли комусь із підприємців удається подолати своїх конкурентів і мати монополію у галузі. Це досягається патентуванням певних прав на виробництво, привласненням джерел натуральних ресурсів або надзвичайно майстерним виготовленням певних речей тощо.
Прибутки, які одержують окремі підприємці, розрізняються за своєю величиною, їхня диференціація зумовлюється різними факторами, що відображено у наведеній схемі.
Схема 22
Диференціація прибутку
Пояснення до схеми:
Чим більші обсяги вкладених у виробництво коштів, тим значніші обсяги виробництва, а отже, і виручка від реалізації. Відповідно, збільшується величина отриманого прибутку. Величина прибутку залежить від прибутковості, тобто від співвідношення прибутку і витрат. Існують галузі з різною прибутковістю, що залежить від технологічних особливостей, рівня технічного розвитку. Капітал, вкладений у більш прибуткове виробництво, забезпечує більший прибуток.
Скорочення витрат на виробництво підносить частку прибутку в ціні продукції. Засобами скорочення витрат можуть бути: підвищення технічної озброєності праці, поліпшення її організації, економія сировини, палива тощо.
Прискорення обороту капіталу навіть при незмінній сумі коштів, що обертається, збільшує обсяги виробництва та реалізації продукції, а отже, й величину прибутку.
Коливання ринкової ціни спричиняє коливання величини прибутку. Якщо ціна формується на рівні витрат, підприємство взагалі не отримує прибутку. Ціна на рівні, що перевищує витрати, дає можливість отримувати прибутки. Своїми зусиллями у сфері реалізації підприємець може стимулювати попит на продукцію і в такий спосіб підвищити прибуток.
Прибуток, що обчислюється як різниця між виручкою (ціною реалізації) та витратами фірми (на виробництво і реалізацію продукції), називається балансовим, або бухгалтерським, прибутком. Отримавши його, фірма має зробити певні виплати та відрахування. Головним чином це — податок на прибуток, проценти за кредити, рентні платежі.
Після всіх відрахувань у підприємця залишається чистий прибуток. Хоча він є власністю підприємця, його ніколи не використовують тільки на особисті цілі. В ринковій економіці прибуток є головним джерелом фінансування розвитку підприємства.
У конкурентній економіці прибуток виконує три функції:
1) розвитку виробництва, оскільки частина прибутку знову вкладається в розширення та оновлення підприємства, підготовку та перепідготовку кадрів, преміювання працівників тощо;
2) стимулу виробництва, оскільки прибуток спонукає підприємця до пошуку нових, нетрадиційних рішень у виробництві та реалізації продукту;
3) орієнтиру доцільного розподілу ресурсів, оскільки прибуток показує, яку галузь слід розвивати, а яку, навпаки, скорочувати чи залишати як неконкурентоспроможну.
Підсумки теми
ü Основними формами доходів у ринковій економіці є рента, заробітна плата, процент і прибуток.
ü Рентою називається плата за користування землею або іншими природними благами. Ця плата залежить від якості ресурсу. Власник кращої землі, крім плати за передання права користування (абсолютної, або комерційної ренти), може отримувати і плату за вищу якість, а отже, й більшу продуктивність землі (диференціальну, або економічну ренту).
Земля в умовах ринку може продаватись, її ціна залежить від величини ренти і ставки позичкового процента:
ü Рента буває диференціальною та абсолютною.
ü Заробітна плата є платою за використання послуг праці. Ціна ресурсу праці формується на рівні її граничного продукту, тобто корисного ефекту, який приносить підприємцеві участь даного фактора в процесі виробництва. Заробітна плата диференціюється залежно від професіональних та особливих відмінностей працівників, умов їхньої праці у різних областях, галузях та сферах економіки, а також внаслідок різних обмежень мобільності робочої сили на ринку праці. Встановленню конкретної зарплати на окремому підприємстві передують: визначення державою гарантованого мінімуму заробітної плати, укладання загальнонаціональних і галузевих тарифних угод.
ü Позичковий процент — це винагорода, яку одержує власник грошей за надання їх у позику, або плата за користування грошима. Ціна, що сплачується за користування грошима, — процент від суми позичених грошей, або ставка (норма) позичкового процента. Факторами диференціації позичкового процента є ризик, терміновість, оподаткування доходу, конкуренція на грошовому ринку.
ü Прибуток — це винагорода, яку одержує підприємець за виконання організаційних, управлінських функцій, новаторство та ризик. Він може формуватись і під впливом виняткових умов, які підприємець має у галузі. Розмір прибутку залежить від таких факторів: кількість вкладених у виробництво коштів, прибутковість виробництва, рівень витрат на виробництво, швидкість обороту капіталу, коливання ринкових цін.
МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ ІЗ ТЕМИ
Ø Дізнавшись про різні види доходів, ви зможете спрямувати свою діяльність на одержання коштів з різних джерел. Наприклад, із заробітної плати і процентів на гроші, покладені в банк.
Однією із найпрактичніших ідей цієї теми є висновок про те, що в основі ринкової винагороди за будь яких обставин лежить напружена праця, висока обізнаність, компетентність і впевненість у прийнятті необхідного рішення.