Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки України
Бердичівський коледж промисловості економіки та права
ЛЕКЦІЯ
З ДИСЦИПЛІНИ
« БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ»
Для студентів усіх спеціальностей
Тема 2.1.Структурно-функціональна організація людини з точки зору взаємодії її з оточуючим середовищем
Обговорено та схвалено
на засіданні циклової комісії
фізичного виховання
«__» 2008 р.
Протокол №
Голова ЦК
Корж І.В.
Бердичів 2008
Психологічні особливості людини
1. Значення нервової системи в життєдіяльності людини
Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: орга нізм і психіку.
Організм як біофізіологічну систему ми розглянули раніше.
Психіка — це властивість нервової системи.
Нервова система — це сукупність структур в організмі, яка об'єднує діяльність усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.
Функції нервової системи людини:
Фактично люди мають дві нервові системи: центральну і вегета тивну. Центральна нервова система керує відносинами людини із зовнішнім світом. Вона включає: спинний мозок, великі півкулі головного мозку, які зв'язані з проміжним мозком, середній мозок, задній мозок, довгастий мозок, мозочок. Вегетативна нервова сис тема керує діяльністю внутрішніх органів.
Головний мозок людини — найдосконаліший орган живої при роди. Він містить 20 млрд клітин і 300 млрд міжклітинних з'єднань. Головний мозок керує діяльністю всього організму людини, це центр нервової системи мислення, волі і почуттів. Середня його вага — 1360 г.
Встановлено, що функція лівої півкулі — оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахунок, тимчасом як функція правої півкулі — це оперування образами, орієнтування у просторі, розрізняння музичних тонів, розпізнавання складних предметів, продукування сновидінь.
Для лівопівкульно мислячих (логічний тип) людей характерна оптимістичність та самостійність. Вони легко вступають у контакт з іншими людьми, в роботі вони більше покладаються на розрахун ки, ніж на інтуїцію, інформації з офіційних джерел довіряють біль ше, ніж власним враженням. Для цих людей краще працювати там, де є потреба в логічному мисленні: викладачем, конструктором, організатором виробництва, програмістом, пілотом, водієм тощо.
У людей з ушкодженням лівої півкулі головного мозку порушу ється мова, страждає або відсутня логіка в судженнях.
Правопівкульно мислячих (художній тип) людей характеризує нахил до певного песимізму: вони більше покладаються на власні почуття, ніж на логічний аналіз подій, що не завжди приносить користь справі. Ці люди не дуже товариські, але вони можуть про дуктивно працювати навіть у несприятливих умовах (шум, розмови, гуркіт тощо), їх чекає успіх у галузях діяльності, де переважає образне мислення (художник, актор, архітектор, лікар, вихователь тощо).
При порушенні цілісності правої півкулі різко збіднюється емоційна сторона життєдіяльності. Якщо порушена лобна частина головного мозку, то страждає рухальний механізм мови, регуляції форм поведінки, мислення. Якщо уражена височна частина головного мозку, то порушується сприйняття слухових, смакових якостей, аналіз і синтез звуків, пам'ять.
Якщо у людей однаково виявляються обидва типи мислення, то відкривається широкий спектр діяльності: поєднання послідовності у роботі і, водночас, образне, цілісне, швидке сприйняття подій, ретельне обміркування своїх вчинків, особливо в екстремальних ситуаціях.
Наявність мозку, нервових систем, ендокринних залоз дає мож ливість організму реагувати на внутрішні або зовнішні ситуації та ким чином, щоб бути готовим до можливих змін. Поведінка людини дає певне уявлення про інформацію, яку вона отримала із зовніш нього світу або від свого організму за допомогою органів чуття. Зв'я зок між відчуттям і поведінкою встановлюється переважно в певних ділянках кори головного мозку і, залежно від подразника, відбува ється адекватна дія організму — рефлекс. Рефлекси можуть бути двох видів — безумовні й умовні.
Безумовні рефлекси — це стереотипи поведінки, набуті людиною у постійних умовах зовнішнього середовища, які формувалися в процесі всієї попередньої історії розвитку і передаються у спадковість.
Умовні рефлекси — це поведінка, яку набувають у результаті навчання або у разі дій, які часто повторюються, особливо якщо послі довність їх виконання довго залишається незмінною. Це дозволяє вико нувати ці дії в напівавтоматичному режимі. Такі дії називають дина мічним стереотипом.
Однією з фундаментальних властивостей центральної нервової системи є її здатність створювати осередки гальмування і осередки активності (домінанти). Здатність до довготривалої активної праці і протидії втомі залежить від індивідуальної витривалості нервової системи по відношенню до збуджувального та гальмівного проце сів, тобто від її сили. Від сили нервової системи залежить також здатність до екстреної мобілізації в аварійній ситуації і здатність успішно діяти, незважаючи на відволікаючі фактори. Від рухомості і лабільності нервової системи, від урівноваженості нервових про цесів залежить така важлива якість безпеки, як здатність до пере ключення уваги і до швидкого реагування на небезпечні сигнали.
Функції нервової системи здійснюються шляхом урівноваження збуджувальних і гальмівних процесів: порушення в одних пунктах супроводжується гальмуванням в інших. При цьому в ділянках галь мування відновлюється працездатність нервової тканини.
Мала рухливість при розумовій роботі й одноманітність при фі зичній праці призводять до стомлення нервової системи. Стомлен ня нервової системи послаблює її регулюючу функцію і може спро вокувати виникнення ряду хвороб: серцево-судинних, шлунково-кишкових, шкірних і т.д.
Найбільш сприятливі умови для нормальної діяльності нервової системи створюються при правильному чергуванні праці, активного відпочинку і сну. Усунення фізичної утоми і нервової перевтоми на стають при чергуванні одного виду діяльності з іншим, при цьому навантаження будуть відчувати по черзі різні групи нервових кліток. В умовах високої автоматизації виробництва профілактика перевтоми досягається особистою активністю працівника, його творчою зацікав леністю, регулярним чергуванням моментів праці і відпочинку.
2. Психіка людини і безпека життєдіяльності
Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з людь ми, які жили 20—30 тис. років тому, то можна було б помітити, що за цей період людина зовні майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, не стало колишньої сили, витривалості.
Це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він відбувався головним чином у психіці. Розвиток психіки — це ре зультат еволюції нервової системи: під впливом навколишнього се редовища ускладнюється нервова система.
Психіка — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єк тивного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах пси хічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.
Психічні процеси — це короткочасні процеси отримання, пере робки інформації та обміну нею (наприклад, відчуття, сприйняття, нам 'ять і мислення, емоції, воля тощо).
Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні пере живання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депре сія, стрес).
Психічні властивості — сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність від повідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).
Психіка людини тісно пов'язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.
Дослідами встановлено, що у 70% нещасних випадків, що трап ляються у сфері виробництва, винуватцями є самі люди.
Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбережен ня, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень. Причинами, як показує досвід, можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчин ки, поведінку в процесі життєдіяльності.
Усім живим істотам притаманна перша сигнальна система — ре акція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки людина має другу сигнальну систему, таку, як реакція на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє.
Для людини слово — це не тільки поєднання звуків чи зобра ження букв, але і насамперед форма відображення матеріальних явищ і предметів навколишнього світу в поняттях і думках. За допомогою слова утворюються загальні поняття, передаються сигнали про кон кретні подразники, і в цьому випадку слово служить принциповим подразником, сигналом сигналів. У деяких випадках слово може бути негативним подразником і викликати негативні емоції, стре сові ситуації, розлади нервової системи, що призводить до пору шення функціонування всього організму.
Рівні розвитку нервової системи визначають типи поведінки людини. Людині притаманні такі види поведінки: інстинкт, навич ки, свідома поведінка.
Інстинктивна поведінка — це дії, вчинки, які успадковуються
видом «Homo sapiens». На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків ін стинктивної поведінки людини належать ті, які пов 'язані із самозбе реженням, продовженням роду тощо.
Поведінка за навичками — це дії, які склалися і застосовуються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренувань. Як наслідок людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування), і без нього (спроби і помилки).
Свідома поведінка — найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах.
Розрізняють свідомість конкретної людини і її самосвідомість. Результат першої — це знання конкретної людини про світ, а другої — знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямовується як на зовнішній, так і на внутрішній світ. Такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною розвитку особис тості.
Властивості людини
До властивостей людини як особистості належить все те, що:
-зумовлює її відмінність від інших (стать, темперамент, риси);
-виявляється у взаємодіях з іншими суб'єктами або предмета ми навколишнього середовища (особливості поведінки, спілкуван ня, поведінка в конфліктних ситуаціях).
Властивостей людини безліч, та всі вони характеризуються умо вами появи, ступенем прояву та можливостями вимірювання, їх можна класифікувати за трьома основними ознаками:
-атрибути — це невід'ємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темпера мент, здоров'я, мова, спрямованість).
-риси — це стійкі властивості, що проявляються постійно, їх дуже багато (розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостій ність тощо).
-якості — це ті властивості, які мають різний ступінь вияву залежно від умов, ситуацій (здібності, сприйняття, пам'ять, мислення тощо).
Властивості людини становлять неперервну єдність з внутрішнім і зовнішнім середовищем.
3. Атрибути людини
Стать — сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, яка забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості орга нізмів жіночі і чоловічі особливості. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні. Це можна довести такими ознаками:
Вік — поняття, яке характеризує період (тривалість) життя людини, а також стадії її життя. Відлік віку ведеться від народжен ня до фізичної смерті. Можна виділити чотири підвиди віку: хроноло гічний, біологічний, соціальний і психологічний.
Психологічний вік тісно пов'язаний з поняттям психологічного часу, а саме з тим, як людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік. Так, молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони є, і так само — інших. Після 40 років спостерігається зво ротна тенденція — люди сприймають себе молодшими, ніж вони є. І чим старшими вони стають, тим більше «молодшають», і лише біологічний вік нагадує про справжні роки.
Головна особливість психологічного віку — це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього — і на поведінку людини. Людина сприймає сучасність через вплив минулого. Зв'язок між майбутнім і сучасним може змінювати поведінку людини сьогодні. Так, молоді люди легше задовольняються тимчасовою роботою, ніж люди у пізній зрілості, оскільки вони здебільшого орієнтуються на майбутнє: «ще встигнеться».
Вікова психологія визначає, що дорослою людина стає після 25 років (розуміння повної відповідальності за своє життя, за свої рі шення, за свої дії).
Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини:
Знання психологічних особливостей кожного вікового періоду (нестійкість і максималізм молоді; висока працездатність і професіо налізм дорослої людини; підвищена образливість, інтерес до спілку вання, втомлюваність людей старшого віку) — необхідна умова для забезпечення ефективної праці й результативної поведінки.
Темперамент — це риса, яка визначає нашу індивідуальність.
Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони від різняються один від одного своєю поведінкою: по-різному прояв ляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовніш нього середовища. Так, одні відзначаються врівноваженістю поведін ки, діють обмірковано, не показують зовні свої почуття, інші в тих же обставинах нервують, емоційно збуджуються та вибухають вул каном почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з оточенням, життєрадісні, а інші — навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх про явів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюб на, смілива, які її прагнення та інтереси. Є люди, які легко перехо дять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну життєвих умов переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває й індивідуальний темп перебігу психічної діяль ності: швидкий, повільний, млявий. Ці особливості проявляються в розумовій та практичній діяльності.
У деяких видах діяльності від типу темпераменту (холерик, сан гвінік, флегматик, меланхолік) може залежати не тільки хід виконання, але й кінцевий результат. Деякі види діяльності висувають жорсткі вимоги до темпу та інтенсивності дій, а тому вимагають спеціального добору за цими якостями.
Отже, в нормальних умовах темперамент має прояв лише в особ ливостях індивідуального стилю. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність життєдіяльності суттєво підсилюєть ся, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективни ми і необхідна додаткова мобілізація організму, аби впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами — подразниками.
При організації робочих пар враховують, що найбільш ефектив на робота у парах: холерик — сангвінік; сангвінік - меланхолік; меланхолік — флегматик.
Від типу темпераменту залежить, як сама людина реалізує свої дії. Темперамент виявляється в особливостях психічних процесів, впли ває на швидкість відтворення і міцність запам'ятовування, рухли вість розумових операцій, стійкість і переключення уваги тощо.
На базі темпераменту в людини формуються і риси її якості, і багато в чому — життя.
4. Риси людини
Як уже зазначалося, риси людини — це стійкі особливості пове дінки, що повторюються в різних ситуаціях. Вони суттєво вплива ють на життєдіяльність людини і її безпеку.
Інтелект –(глузд, розум, розсудливість) у загальному розумінні –це мислитель ні здібності людини.
Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти.
Інтелект дозволяє забезпечити реалізацію здатності людини до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної поведінки. Інте лект має особливе значення в нестандартних ситуаціях.
Процес інтелектуального розвитку людини безперервно пов'яза ний з періодами розвитку її психіки впродовж усього життя.
До найважливіших характеристик інтелекту належать: глибина, критичність, гнучкість, широта розуму, швидкість, оригінальність, допитливість.
Життєдіяльність людини загалом та будь-яка діяльність зокрема неможливі без відповідальності її суб'єкта.
Відповідальність — це поняття, яке відображає об'єктивний, кон кретно-історичний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення висунутих взаємних вимог. Відповідальність визначає ставлення людини до обов 'язку і до наслідків своєї поведінки.
Тягар відповідальності нерідко зумовлює постійну тривогу і стурбованість та навіть невролітичні прояви. Відповідальна пове дінка виявляється у вчинках, діях, позиціях, рішеннях, намірах, планах людини. Є люди, які більшою мірою беруть відповідаль ність за події, що відбуваються в їх житті, на себе. Інші мають схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім чин никам, знаходячи причину в інших людях, у своєму оточенні, у своїй долі. Люди першого типу вважають себе відповідальними за свою безпеку, здоров'я, а якщо вони хворі, то звинувачують себе і вважають, що їх одужання багато в чому залежить від їхніх дій. Люди другого типу вважають, що здоров'я і хвороби — це резуль тат випадковий і сподіваються, що одужання настане внаслідок дій інших людей.
У різних видах діяльності та ситуаціях людина проявляє відповідні психічні властивості — базові риси.
Базові риси конкретної людини можна визначити за допомогою тестів. Для осіб чоловічої статі характерними є такі риси: суворість, реалістичність, наполегливість, відповідальність, базова готовність до зростання та змін, високий самоконтроль поведінки, формаль ність у контактах. Для жіночої статі — сердечність, гнучкість, низь кий самоконтроль поведінки, інтерес до участі в суспільних спра вах, низький рівень самостійності, доброта.
Серед базових рис одні бажані, а інші — не дуже. Але одні риси переважають в одній діяльності, інші — в іншій.
Певні риси людини суттєво впливають на її життєдіяльність. Саме тому бажано, щоб обрана сфера діяльності мала позитивну кореля цію, тобто підсилювалась наявними рисами особистості. Знання власних рис — це шлях не тільки до ефективної діяльності, а й можливість уникнути небезпек або зменшити їх вплив на орга нізм людини, зберегти здоров'я.
Характер — це сталі риси особистості, що формуються і прояв ляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Характер є сукупністю певних рис особистості.
Існує декілька підходів до класифікації характеру людини, але нас цікавить класифікація за її ставленням до певних аспектів ді яльності:
Отже, ланцюги дій (поведінка) та звичок формують характер, а той, своєю чергою, визначає результативність і ефективність життє діяльності людини та її безпеки.
5. Якості людини
Якості людини — це ті її властивості, які виявляються по-різно-
му залежно від умов, ситуацій.
Розглянемо основні властивості людини, які значною мірою впли вають на життєдіяльність людини: здібності, емоційні та вольові якості.
Здібності — це психофізіологічні властивості людини, які реалізу ють функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: від чуття, сприйняття, пам’ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага).
Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальні — при таманні багатьом людям, спеціальні — це такі властивості, які да ють змогу досягти високих результатів в якійсь галузі діяльності. Особливі здібності, які виявляються в творчому розв'язанні завдань,
називаються талантом, а людей, яким вони притаманні — таланови тими. Найвищий ступінь у розвитку здібностей — геніальність.
Природні можливості розвитку здібностей кожної людини нази вають задатками.
Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини характеризує здатність людини до розвитку певних здібностей.
Задатки розвиваються у процесі виховання, навчання та практич ної діяльності. До задатків належать психологічні процеси, ступінь їх прояву. Однією з особливостей психологічного процесу е відчуття.
Відчуття — це основа знань людини про навколишній світ, це
відображення властивостей предметів, що виникають у людини при безпосередній дії їх на її органи чуття.
Відчуття має рефлекторний характер, фізіологічною основою якого є нервовий процес, що стимулюється дією того чи іншого подраз ника на адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприйняття.
Сприйняття — це відображення у свідомості людини предметів як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття.
Цей процес залежить не тільки від інформації органів чуття, а й від настрою, очікувань, життєвого досвіду людини. Це активний процес, у якому задіяно минулий досвід, очікування, застереження, значущість для людини того, що вона сприймає. Інформація, яку сприймає людина, накладається на ту, яка в неї вже є.
Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітико-синте-тична діяльність усієї кори головного мозку.
За допомогою сприйняття людина спроможна своєчасно вияви ти небезпечну ситуацію і адекватно реагувати на неї. Особливе зна чення мають такі особливості сприйняття, як пороги зору та слуху, час реагування на небезпеки, надійність сприйняття в умовах дефі циту часу, сприйняття простору тощо.
Сприйняття взагалі та здібності щодо сприйняття інформації мають суттєве значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам'яті.
Пам'ять — одна з найважливіших функцій людського мозку.
Якщо сприйняття — це початковий етап пізнавального процесу, відображення об'єктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то пам'ять — це відображення реальності, що діяла в минулому.
Пам'ять — це здатність людини фіксувати, зберігати і відтво рювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Людська нам 'ять утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту (прижиттєву).
Генетична пам'ять зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції впродовж багатьох тисячоліть. Вона виявляється безумов ними рефлексами та інстинктами і передається спадково.
Набута пам’ять зберігає інформацію, яку людина засвоює в про цесі життя, від народження до смерті. Вона реалізується в умовних рефлексах. Розрізняють такі види набутої пам'яті: рухову, образну, емоційну й символічну (словесну та логічну).
Набута пам'ять поділяється за формами на миттєву, коротко часну, проміжну і довготривалу.
Миттєва пам'ять - це форма збереження інформації впродовж незначної миті; інформацію не можна затримати в пам'яті, відтвори ти. Час збереження сліду інформації в миттєвій пам'яті — 10—60 с.
Частина інформації з миттєвої пам'яті потрапляє до короткочас ної, час збереження якої — декілька хвилин.
Інформація з короткочасної пам'яті після певного перекодуван ня потрапляє до проміжної пам'яті, де вона зберігається, доки не з'являється можливість перевести її на довготривале утримання. Час збереження інформації у проміжній пам'яті становить години. Про цес очищення проміжної пам'яті відбувається переважно у сні й, можливо, саме цим значною мірою визначається його специфіка і призначення.
Обсяг довготривалої пам'яті практично не має обмежень, так само як час збереження в ній інформації. При необхідності використан ня інформації з довготривалої пам'яті вона знову переводиться до короткочасної.
На розвиток якості пам'яті людини впливають її фізичний і пси хічний стан, тренованість, професія, вік. Пам'ять погіршується з віком. До 20—25 років пам'ять покращується і до 30—40 років зали шається на тому ж рівні. Потім здатність запам'ятовувати й згадува ти поступово йде на спад. Професійна пам'ять зберігається і в по хилому віці.
Реалізація різних видів і форм пам'яті зумовлюється особливос тями сприйняття інформації, потребами і мотивами, інтересами, вольовими зусиллями, застосуванням спеціальних прийомів, психо фізичним станом організму.
Пам'ять є суттєвою характеристикою пізнавальних здібностей людини. Проникнення в таємниці пізнання явищ навколишнього світу можливе лише завдяки мисленню.
Мислення — це найвища форма відображення реальності та сві домої цілеспрямованої діяльності людини, що направлена на опосеред кування, абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв 'язків між явищами. Найважливіше значення в про цесі мислення мають слова, мова, аналізатори.
Мислення спрямовується на вирішення певних завдань — від найпростіших, елементарних, до складних, що їх ставить саме жит тя. Вся розумова діяльність (судження, розуміння, формування по нять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порів няння, узагальнення, абстракція і конкретизація.
Аналіз — це мислений поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.
Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак,
властивостей предметів, явищ або понять.
Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загаль ного, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об'єкта.
Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять.
Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв 'язок тео рії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.
Для забезпечення надійності та безпеки в складних ситуаціях слід виділити такі риси мислення, як винахідливість, кмітливість, швид кість прийняття рішення, критичність, розсудливість.
Психомоторні здібності характеризуються діями, спрямованими на досягнення елементарної мети одним або декількома рухами.
Психомоторні здібності впливають на безпеку діяльності люди ни, особливо пов'язаної з виробництвом в умовах автоматизації та механізації. При цьому велике значення мають такі ознаки рухів та реакцій: швидкість реакцій, швидкість руху, точність рухів, координованість, темп рухів, ритми рухів (періодичність), надійність.
Увага — це спрямованість та зосередженість у свідомості на об'єк тах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуаль ної та рухової активності.
До основних функцій уваги належать вибір впливів, регулюван ня і контроль діяльності доти, доки не буде досягнуто її мети. Увагу характеризують концентрація, стійкість, розподіл, переключення й обсяг.
Концентрація уваги — це стан свідомості, необхідний для того, щоб включитися в діяльність, зосередитися на завданні.
Стійкість уваги — це тривалість привертання уваги до одного й того самого об'єкта або завдання. Стійкість мимовільної уваги, що виникає без зусилля, всього 2-3 с, довільна увага досягається вольо вим зусиллям, послабляється через 15 хв. напруженої праці.
Розподіл уваги — це здатність людини одночасно концентрувати увагу на декількох об'єктах, що дає можливість виконувати одразу декілька дій.
Переключення уваги — це зворотний бік розподілу уваги. Воно вимірюється швидкістю переходу від одного виду діяльності до ін шого. Погане переключення уваги призводить до неуважності.
Обсяг уваги — це кількість предметів або явищ, що їх людина утримує одночасно в своїй свідомості.
За всіх обставин управління увагою — це передумова ефективної життєдіяльності та безпеки людини.
6. Емоційні якості людини
Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, рі зноманітні реакції людини на неї розуміють як емоції.
Емоції — це психічні процеси, які відображають особисту значу щість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльнос ті людини у формі переживання.
Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес.
Афект — це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю за хоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння. В афекті змінюється увага: знижується мож ливість переключення, забувається все, що відбувалося до події, викликала афектну реакцію (стан ейфорії після звільнення від не безпеки, ступор при повідомленні про смерть).
Власне емоції — це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.
Почуття — стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.
Настрій — найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає за гальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною сві ту. Настрій може бути похідним від темпераменту.
Стрес — це неспецифічна реакція організму у відповідь на не сподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобі лізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби, до втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна — зростає ефективність діяльності, пасивна — ефек тивність діяльності різко зменшується.
Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реак ціями. Це первинні емоції: страх і тривога як прояв потреб у само збереженні; радість як реакція задоволення від реалізації потреб; гнів як наслідок обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціальності та усвідомлення вла сного «Я». Ці емоції не пов'язані з життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість, злорадство, пихатість тощо).
Емоції:
Первинні:
Вторинні:
Позитивні:
Негативні
Головне в природі емоцій — залежність їх від потреб (цілей) та дефіцит прагматичної інформації.
Кілька прикладів негативних емоцій: лють, страх, переляк, горе тощо.
Позитивні емоції: натхнення, ентузіазм; людина безстрашна, якщо має вичерпні відомості про те, як вийти з небезпечного становища; почуття торжества, тріумфу виникає тільки у того, хто подолав ве ликі перешкоди на шляху до мети; успіх підбадьорює, породжує почуття впевненості в своїх силах.
Емоційна урівноваженість сприятливо впливає на життєдіяль ність людини і зменшує її схильність до небезпеки.
Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її життєдіяльності.
Біологічні ритми — це періодичне повторювання зміни характеру та інтенсивності біологічних процесів та явищ у живих організмах.
Усі матеріальні об'єкти у Всесвіті здійснюють циклічний рух. Так, Місяць обертається навколо Землі приблизно за ЗО діб, а Земля навколо Сонця — за 365 діб. Період обертання Сонця навколо центра Галактики становить близько 200 млн. років. Ритми притаманні та кож усім об'єктам мікросвіту і людині в тому числі. Вони пронизу ють усе живе на Землі: на клітинному, тканинному, функціональ ному рівнях.
Видатний хронобіолог Ф. Хальберг поділив усі біологічні ритми на три групи:
• Ритми високої частоти з періодом, що не перевищує півго динний інтервал. Це ритми скорочення серцевих м'язів, дихання, біострумів мозку, біохімічних реакцій, перистальтики кишечника.
Найменший відрізок часу, на який може реагувати мозок людини і її нервова система, становить від 0,5 до 0,8 с. Не випадково тому скорочення нашого серця в середньому становить 0,8 с. Приблизно
такий же темп руху наших ніг і рук при ході. Інтервал часу в 0,5-0,7 с відповідає швидкості наших слухових та зорових рецепторів.
Крім цих малих ритмів, установлена ще одна поширена періодич ність, яка дорівнює ЗО хв. Сюди належать цикли сну, скорочення м'язів шлунка, коливання уваги і настрою, а також статева актив ність. Спить людина або не спить, вона через кожні півгодини за знає то низьку, то підвищену збудженість, то спокій, то тривогу.
Добові ритми людини цікаві передусім тим, що максимум і міні мум активності різних біологічних процесів не збігаються у часі.
Існують експериментальні дані про наявність добового ритму в роботі органів травлення. Утворення жовчі у печінці чергується з утворенням гліко гену. В першій половині дня утворюється найбільша кількість жовчі, що за безпечує оптимальні умови для перетравлення, зокрема, жирів. У другій по ловині дня печінка накопичує глікоген і воду.
У ранкові години посилюється перистальтика кишечника і моторна функ ція шлунка, відбувається очищення кишечника.
Увечері найбільш виражена виділяюча функція нирок, мінімум її припа дає між 2 годиною ночі та 5 годиною ранку.
Протягом доби людина має декілька піднесень фізіологічної активності. Вдень вони спостерігаються з 10 до 12 години і з 16 до 18 години. В цей час організм максимально стійкий до кисневого голоду. Цей час найбільш сприят ливий для виконання фізичної роботи, прийняття рішень, нових починань. Вночі піднесення фізіологічної активності припадає на час від 0 до 1 години. Нерідко цей час використовується для творчості працівниками інтелектуаль ної сфери.
Встановлено, що на 5-6 годину ранку припадає найбільший добовий під йом і потенційно має місце найвища працездатність людини. Саме в цей час зростає тиск, серце б'ється частіше, пульсує кров. Опір організму дуже силь ний. При зустрічі з вірусами і бактеріями є найбільший шанс уникнути інфек ції. Печінка вивела всі шлаки. В цей час в жодному разі не можна вживати спиртне, щоб не перевантажувати печінку.
Після 12 години дня минає перший період денної активності. Починає від чуватися втома, реакції людини уповільнюються. Після 14 години наше само почуття знову починає поліпшуватись, а о 16 годині бере початок новий добо вий підйом. В цей час можуть інтенсивно тренуватися спортсмени, тому що організм відчуває потребу в рухах, але психічна активність поступово вгасає, організм стає чутливим до болю.
Після 18 години зростає тиск крові, ми стаємо нервовими, легко виника ють сварки з дрібниць. Це поганий час для алергіків, часто в цей час почина ється головний біль.
Після 19 години наша увага досягає максимуму, реакції стають незвичайно швидкими. В цей час реєструється найменше дорожньо-транспортних пригод.
Після 20 години наш психічний стан знову стабілізується. Цей час придат ний для заучування текстів, оскільки поліпшується пам'ять.
Після 21 години температура тіла знижується, продовжується обмін клі тин, організм треба готувати до сну.
Вночі падає загальний тонус людини. Між 2 і 4 годинами погіршується пам'ять, координація рухів, з'являється уповільненість в рухах, зростає кіль кість помилок при виконанні розумової роботи; зменшуються на 2-4 кг м'я зові зусилля; на 15-20 ударів скорочується частота серцебиття; на 4-6 видохів знижується частота дихання; на 2-2,5 літри у хвилину зменшується вентиля ція легень; на 4-5% падає насичення крові киснем. Лише печінка використо вує цей період для інтенсивного обміну речовин, виводячи з організму всі отруйні речовини. В нашому організмі відбувається «велике очищення».
Із усіх виявлених у людини циклів найбільш вивченим виявився добовий як головний. Біологічний годинник, запущений зміною дня і ночі, веде за собою близько 50 ритмів, які змінюють свої характерис тики від дня до ночі. Всі ритми організму підпорядковуються ієрархіч ній залежності — поділяються на провідні (головні) і підпорядковані. Провідними є біоритми центральної нервової системи. Причина їх «керівництва» зрозуміла, вони відповідають за зв'язок з навколишнім середовищем, від ступеня їх готовності і здатності адекватно реагува ти на вплив середовища залежить безпека організму людини.
Прикладом досконалості їх взаємодії може служити настройка організму на пробудження. До моменту пробудження від сну в ін шому режимі починають працювати провідні ритми головного моз ку, вони включають підпорядковані: прискорюється пульс, підніма ється артеріальний тиск, підвищується температура тіла — організм активізується, готується до нового стану.
Добовий ритм фізіологічних функцій є біологічним і доречним. Враховуючи його, людина може напружено працювати в години оптимального стану організму і використовувати періоди порівняно низького рівня активності функцій для поновлення сил.
При порушеннях природного ритму зовнішніх умов виникає де синхронізація добових ритмів різних фізіологічних функцій, що надалі призводить до захворюваності.
Довготривала робота в нічний час супроводжується перебудовою добових ритмів і виявляється важкою для багатьох людей не стільки через зниження працездатності вночі, скільки через порушення режиму життя.
Числу «сім» з прадавніх часів приділялась велика увага. Ще Піфагор проголошував семирічність основою світопорядку. Деякі вчені вважа ють, що у формуванні тижневого біоритму велику роль відіграють місяч но-приливні явища, інші посилаються на міжпланетне магнітне поле.
Встановлено тижневу періодичність інтелектуальних емоційних і фізичних проявів. Протягом тижня працездатність людини нерів номірна. В перші дні тижня вона збільшується, досягаючи найви щого рівня на третій день, а потім поступово зменшується, помітно спадаючи в останній день. Встановлення робочого періоду тривалістю більше шести днів недоцільне, бо праця стає непродуктивною.
Усі відомі людині явища, що відбуваються як загалом у Всесвіті, так і в Сонячній системі, пронизані ритмами. Цілком природно, що ритми організму людини та інших біологічних об'єктів, що є части ною цієї системи, підпорядковуються її законам: адже життя біоло гічних організмів сформувалося саме завдяки цим ритмам.
Сучасній науці відомі закони взаємозв'язку між енергією, інформа цією та управлінням. Біоритми ніби зводять разом енергетичну, інфор маційну та управлінську характеристики. Ось чому біологічні ритми — дуже тонкий і точний важіль для управління життєдіяльністю людини. Вони дозволяють заздалегідь розрахувати хід процесів в організмі: якщо порушилось управління, якийсь процес чи порушилась функція якоїсь системи, то на ранній стадії можна визначити відхилення.
Біоритмологія дозволяє не лише визначати, а й прогнозувати, передбачати той стан організму, який характеризується як стан на межі хвороби. Подібний стан «на межі» і визначає межу організму. Біоритмологія допомагає визначити межу, коли може наступити перевищення можливостей організму і виникнути серйозні пору шення у ньому. Враховуючи, що межа не визначена для кожного з нас раз і назавжди, наука підказує, як відсунути її далі, як пошири ти «територію можливостей» організму — тренуванням, збільшен ням навантаження тощо.
Література: