Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 16 : Державний борг
План
1.Державний борг, його види та причини виникнення.
2. Структура державного боргу і механізм його формування.
3. Методи управління державним боргом.
Відповідно до Бюджетного кодексу, державний борг - загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.
Державний борг - це сума заборгованості держави перед своїми внутрішніми і зовнішніми кредиторами.
Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Розрізняють поточний і капітальний державний борг.
Поточний борг - це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками.
Капітальний борг - це загальна сума заборгованості й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.
Основними причинами виникнення та збільшення державного боргу є:
Внутрішній борг - це сукупність зобов'язань держави перед резидентами або заборгованості з випущених і непогашених внутрішніх державних позик.
Зовнішній борг - це сукупність зобов'язань держави перед нерезидентами (незалежно від того, в чиїй національній валюті номіновано зобов'язання) або фінансових зобов'язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату.
В свою чергу, загальний обсяг внутрішнього боргу держави може бути поділений на дві частини:
Також існує державний прямий борг та державний гарантований борг.
Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміну. Реальний внутрішній державний борг, крім номінального боргу, включає також невиконані фінансові зобов'язання держави перед суб'єктами економіки (неоплачені державні замовлення, заборгованість по заробітній платі перед працівниками бюджетної сфери, невідшкодований ПДВ і т. ін).
Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позикам забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим регулювати платіжний баланс.
Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Однією з головних характеристик становища боргової залежності країни є відношення суми державного боргу до ВВП. Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80-100 %. За даними МВФ, у 1995 р. сумарний борг щодо ВВП становив у США 69 %, у Німеччині - 56 %, у Франції - 51,9 %, у Великобританії - 46,6 %, у Японії - 87 %, в Італії - 126,7 %. На початок 1996 р. найбільший розмір зовнішнього боргу мала Мексика (125 млрд дол.) і Китай (111 млрд. дол.). Значні розміри зовнішнього боргу мають також Бразилія, Індонезія, Угорщина. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку, відбувається зростання зовнішньої заборгованості у світі. Особливо вирізняються стрімкими темпами зростання заборгованості країни, що розвиваються. У більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавчо. В Україні величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту.
Боргова політика нашої держави почала формуватись у 1994-1995 p., коли державне запозичення набуло масового характеру, хоча початок було покладено міжурядовими позикам ще в 1992 р. З 1994 р. Україна стала одержувати кредити від міжнародних фінансових організацій (МФО), а з 1995 р., залучати кошти через комерційні позики на зовнішньому фінансовому ринку і шляхом випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) на внутрішньому ринку. Усього за дев'ять років (1993-2001 pp.) Україною ззовні було залучено 20,7 млрд. дол. США. Система внутрішнього запозичення найбільшого розвитку досягла у 1997-1998 pp., коли щорічно мобілізовувалося на фінансування бюджетного дефіциту понад 8 млрд. грн. Однак після фінансової кризи 1998 р. внутрішні запозичення пішли на спад і в даний час істотного значення в мобілізації коштів не відіграють. Проблеми запозичення на внутрішньому фінансовому ринку ускладнюються недостатнім розвитком фінансово-банківської інфраструктури, котра не в змозі акумулювати тимчасово вільні фінансові ресурси (збереження). У країнах із розвиненою ринковою економікою основними кредиторами держави є фізичні особи. Але в Україні залучення державою коштів від населення утруднене, по-перше, через низький рівень доходів громадян, а, по-друге, внаслідок недовіри до держави і до банків. Разом з тим за оцінками експертів на руках у населення перебуває 8-10 млрд. дол. США готівкою, а вклади населення в комерційних банках, у тому числі і в Ощадному банку України, постійно зростають - щорічно в середньому на 35-50 %. Це свідчить про наявність потенційних можливостей у подальшому нарощуванні державних внутрішніх запозичень. Важливим заходом по відновленню внутрішнього фінансового ринку є переорієнтація внутрішніх фінансових позичкових ресурсів на розвиток виробництва, а не на державне споживання, суттєве їх здешевлення.
Щодо зовнішніх запозичень, то їх обсяг останніми роками дещо скоротився. Безумовно, рівень ризику, пов'язаний із паданням кредитів Україні, дуже високий. Проте слід зазначити, що Україна, як країна з перехідною економікою, що орієнтується на інтеграцію в Європу, користується певною підтримкою і міжнародних фінансових організацій, і урядів європейських країн, і Європейського Союзу в цілому. Однак можливості в залученні відносно дешевих кредитів не означають автоматизму в кредитуванні. Так, у 2000-2002 рр. Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку припиняли кредитні програми у зв'язку з невиконанням Україною узятих на себе зобов'язань. Але після поліпшення ситуації в частині досягнення встановлених орієнтирів грошово-кредитної політики і кредитування відновлювалось.
Рефінансування - погашення частини державного боргу за рахунок нових позик.
Конверсія - це обмін поточних державних позик на нові зобов'язання. Вона проводиться з причин зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі передбачувати дохід. При цьому проводиться зміна первісних умов позики: строків погашення, ставок процентів, способів виплати доходів тощо.
Консолідація - це збільшення строків погашення випущеної позики (наприклад, переведення короткострокових зобов'язань в довгострокові). Може проводитись одночасно з конверсією.
Уніфікація позик - це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики.
Анулювання боргів ( дефолт ) - держава повністю відмовляється від зобов'язань по боргах, що може бути зумовлено її фінансовою неспроможністю (банкрутством або політичними мотивами).