Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 8
ТЕМА 9. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ І ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА
1. Суть і роль фінансів. Структура фінансової системи.
2. Державний бюджет і його структура. Бюджетний дефіцит.
3. Податкова система і податкова політика держави.
1. СУТЬ І РОЛЬ ФІНАНСІВ. СТРУКТУРА ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ
Найважливішим інструментом ринкового механізму управління економікою і важелем підвищення її ефективності є фінанси. Термін "фінанси" походить від латинського finantia, що означає в перекладі „доход”, „платіж”.
У сучасних умовах фінанси визначають як систему економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу ВВП і національного доходу.
Фінанси, таким чином, безпосередньо пов'язані з грошовими відносинами, але не тотожні їм. Так, до фінансів не належать гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін (купівля товарів у роздрібній торгівлі, оплата комунальних послуг, особистих транс портних засобів, зв'язку, охорони здоров'я). Гроші, отримані у вигляді заробітної плати чи грошового переказу від родичів, теж не є фінансами. Не є фінансами і гроші, які, наприклад, центральний банк надає у позику комерційним банкам, або гроші фізичних та юридичних осіб, що перебувають на рахунках комерційних банків. Не належать до фінансів і гроші, отримані у спадщину або від реалізації нерухомості громадянами та інше. Це означає, що гроші набувають форми фінансів, якщо вони певним чином акумулюються і з певною метою та на строго визначених засадах розподіляються і використовуються.
Незважаючи на те, що існування фінансів безпосередньо пов'язане з існуванням грошей, причиною, що зумовила виникнення та існування їх, є не гроші, а потреби суб'єктів економіки (домогосподарств, під приємницького сектора та держави) у ресурсах, які б забезпечували їхню життєдіяльність.
Фінансам властиві дві функції: розподільча і контрольно-стиму лююча. У своїй розподільчій функції фінанси обслуговують процес розподілу і перерозподілу ВВП і національного доходу. В результаті цієї функції утворюються різні грошові фонди і здійснюється їх використання. Розглядувана функція проявляється перш за все через систему оподат кування, трансфертні платежі, утримання бюджетної сфери та інше. В контрольно-стимулюючій функції фінанси виступають як засіб еконо мічного контролю за процесом утворення, розподілу і перерозподілу грошових ресурсів. Грошові потоки в економіці контролюються фінансовими органами. В цьому проявляється контрольна функція фінансів. В той же час, для стимулювання певних галузей економіки, окремих виробництв можуть надаватись фінансові пільги при оподаткуванні, збільшення транс фертних платежів через дотації, субсидії, субвенції тощо. В цьому виражається стимулююча функція фінансів.
Фінанси виникли як реакція на реальні потреби суб'єктів суспільного життя. Завдяки акумуляції грошових ресурсів, тобто зібранню та накопиченню їх, здійснюється стабілізаційний вплив на економіку, відбувається економічне та соціальне вирівнювання в суспільстві.
Система фінансових відносин різних рівнів та інститутів, що забезпечують їхнє функціонування, утворює фінансову систему країни. Найважливішою ланкою фінансової системи країни є державний бюджет. Структура фінансової системи країни включає в себе такі складові:
1. Державні фінанси - головний елемент у структурі фінансової системи. Це система грошових фондів, що знаходяться в розпорядженні держави і призначені для фінансового забезпечення властивих їй функцій (управління народним господарством, утримання законодавчої та виконавчої влади, оборона, охорона законності та правопорядку, розвиток фундаментальної науки, охорона природи та ін.). За рахунок централізованих джерел фінансуються витрати на вирівнювання соціальної забезпеченості регіонів. Державні фінанси охоплюють також відповідні механізми мобілізації ресурсів та їх зосередження в державі. Так, основним механізмом мобілізації фінансових ресурсів у державний бюджет є податкова система.
2. Фінанси областей (регіонів) та органів місцевого самоврядування За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються витрати з розв'язання проблем місцевого рівня. Джерелами місцевих доходів є: кошти від приватизації, орендна плата, дивіденди від підприємницької діяльності, місцеві податки. Так, прибутковий податок із громадян повністю передається до бюджетів за місцем їх проживання. В розмірі 100 відсотків до місцевих бюджетів передаються всі місцеві податки і збори.
3. Фінанси суб'єктів господарювання, які становлять систему відносин, що виникають у процесі господарської діяльності у зв'язку і формуванням і використанням грошових фондів, що забезпечують процес виробництва та відтворення в межах підприємства (фірми). У фінансах суб'єктів господарювання відображається вся їх господарська діяльність, ефективність використання основного та оборотного капіталу, інвестиційна політика, обсяг реалізації продукції протягом певного періоду. За структурою власності фінанси суб'єктів господарювання поділяють на приватні, змішані та державні.
4. Фінанси населення—це грошові фонди, які формуються у населення країни із доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності. Фінанси суб'єктів господарювання та фінанси населення є джерелом ресурсів для державних фінансів, насамперед на них націлені існуючі для цього мобілізаційні механізми - податкова система, система страхових і пенсійних відрахувань, митні, рентні та інші платежі. Фінанси суб'єктів господарювання та населення пов'язані не лише з державними фінансами, а й між собою.
5. Позабюджетні фонди, що займають особливе місце в системі фінан сів. Державні позабюджетні фонди (пенсійний, фонд соціального страхування, приватизації, інноваційний та ін.) створюються за рахунок, закріплених джерел (в тому числі державного бюджету). Недержавні позабюджетні фонди формуються за рахунок джерел, які зазначені в їхніх статутах (наприклад, благодійний фонд.
Державним фінансам (державні бюджетні та позабюджетні фонди) належить провідна роль у всій фінансовій системі. Це своєрідний барометр, що відображає загальний стан економіки, потужний чинник, що визначає її розвиток.
2 ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ І ЙОГО СТРУКТУРА. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ
Центральне місце в системі державних фінансів займає державний бюджет. Державний бюджет - це річний план державних витрат і джерел їх фінансового покриття. Структура бюджету країни залежить перш за все від її державного устрою. В країнах, які мають унітарний устрій, бюджетна система має дворівневу побудову - державні і місцеві бюджети. В країнах з федеративним устроєм (США, ФРН, Росія) є проміжна ланка - бюджети штатів, земель, республік). Державний бюджетом є таким чином не тільки бюджет центрального уряду, але сукупністю бюджетів усіх рівнів державних адміністративних властей.
Проект бюджету щорічно обговорюється і приймається законодав чим органом - парламентом країни, штату або муніципальними зборами. Після завершення фінансового року повноважні представники виконав чої влади звітують про свою діяльність щодо мобілізації доходів і здій снення витрат у відповідності до прийнятого у попередньому році закону про бюджет. У 2001 році Верховною Радою був прийнятий Бюджетний кодекс України, який містить ряд позитивних положень ринкового спрямування. Міжбюджетні відносини до Мінфіну, районів і міст обласного підпорядкування будуються напряму, безпосередньо. Місцеві бюджети обслуговуються тільки через казначейства. А це означає, що вільно розпоряджатися грошима не за цільовим призначенням місцева влада не може.
Важливою складовою частиною фінансової системи держави є місцеві бюджети. За рахунок їх витрат фінансуються у першу чергу об'єкти комунальної власності, будівництво доріг, шкіл, розвиток засобів зв'язку, а також житлове будівництво. Бюджети місцевих органів влади використовуються також на утримання місцевої адміністрації, органів суду, міліції (поліції) і прокуратури.
При формуванні місцевих бюджетів можуть використовуватись дотації, субсидії і субвенції. Дотації надаються нижчому місцевому бюджету як допомога на певну суму тоді, коли він не може скоротити власні видатки. Дотації не мають строго цільового призначення, тому їх отримувач на власний розсуд витрачає одержані кошти. Субсидії видаються на фінансування конкретних закладів чи заходів, тобто мають цільове призначення і видаються на збалансування поточного бюджету. Субвенції також мають строго цільовий характер, видаються переважно на цілі розвитку і на основі пайової участі у фінансуванні передбачених витрат. Наприклад, з Державного бюджету України неодноразово виділялися значні кошти Закарпатській області у вигляді субвенцій на ліквідацію стихійного лиха (повені).
Державний бюджет завжди є компромісом, який відображає співвідношення сил основних груп носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між:
1. Власниками і працюючими за наймом по питаннях оподаткування власності, доходів і заробітної плати, з приводу бюджетних витрат па соціальні цілі;
2. Компроміс між загальнодержавними і місцевими інтересами;
3. Компроміс між промисловими і сільськогосподарськими районами стосовно розподілу податків і бюджетних дотацій;
4. Компроміс між інтересами окремих галузей і монополій з приводу податків і субсидій, державних замовлень і т.д.
Кожний такий компроміс супроводжується політичною боротьбою, передвиборною і в стінах парламенту, фракційною всередині партій і на сторінках преси.
Доходи державного бюджету складаються у першу чергу з податків, які вилучаються як центральними, так і місцевими органами влади, державних позик, доходів від державної власності, внесків у державні фонди соціального страхування та інші.
Структура бюджетних витрат і питома вага окремих статей у державному бюджеті країн з ринковою економікою виглядає приблизно так (%):
Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті. Ці витрати покликані пом'якшити диференціацію в доходах соціальних груп, яка неминуче виникає у ринковому господарстві. Крім того, ці витрати забезпечують господарство найважливішим фактором виробництва - кваліфікованою і здоровою робочою силою, а значить, збільшують національне багатство країни.
У витратах на господарські потреби, як правило, виділяються бюджетні субсидії сільському господарству, які мають соціальну, політичну і господарську направленість.
Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративно-управлінські витрати впливають на попит на споживчі товари і послуги. Розміри цих витрат суттєво впливають на масштаби попиту і величину інвестицій. У періоди криз і депресій витрати державного бюджету на господарські цілі, як правило, зростають, а під час перегріву кон'юнктури - скорочуються.
Структура витрат державного бюджету робить регулюючий вплив на розміри попиту і капіталовкладення, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, на національну конкурентноздатність на світових ринках.
Бюджетний процес передбачає балансування (вирівнювання) державних доходів і витрат. А. Сміт підкреслював: "Єдиним хорошим бюджетом є збалансований бюджет". Однак на практиці майже у всіх країнах в нинішній час є значне за своїми масштабами перевищення державних витрат над доходами. Наслідком цього є швидке зростання бюджетних дефіцитів.
Причин цього явища є багато, але найважливіше значення має постійне зростання ролі держави в різних сферах життя, розширення її економічних і соціальних функцій, збільшення воєнних витрат, чисель ності державного апарату. Динаміка бюджетних дефіцитів відображає також і поточні коливання господарської кон'юнктури, періодичні спади і піднесення виробництва.
Найважливішою умовою фінансування (покриття) бюджетних дефіцитів став державний кредит (держава виступає позичальником, а населення і приватний бізнес - кредиторами грошових засобів). Основна форма державного запозичення фінансових ресурсів - це випуск державних позик, як правило, у формі облігацій. Цей процес організує і здійснює казначейство. Казначейство - державна фінансова організація, яка займається касовим виконанням бюджету.
Державні позики випускаються на різні строки і діляться за цією ознакою на короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 3 до 5 років) і довгострокові (понад 5 років). Існує внутрішній і зовнішній борг держави. Внутрішній борг означає, що держава винна своїм власним громадянам, зовнішній - іноземцям. Зростання зовнішньої заборгованості створює досить серйозні проблеми. Головною з них є зростаюча залежність як країн-кредиторів, так і дебіторів від зовнішніх факторів, які не піддаються контролю національними засобами. Проблема державної заборгованості напряму пов'язана зі складним комплексом проблем грошового обігу, бюджетної політики, ефективністю державного впливу на економічну активність і процеси в соціальній сфері.
3. ПОДА ТКОВА СИСТЕМА І ПОДА ТКОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
Протягом усієї історії людства жодна держава не могла існувати 6ез податків. За допомогою податків держава отримує ресурси, необхідні для виконання своїх суспільних функцій. П. Самуельсон у підручнику "Економікс" відзначає: "У далекому минулому податки встановлювалися тими, хто був при владі, виключно заради їхньої вигоди, йї оподатковувалися ті, хто не був при владі".
У розвиненій ринковій економіці податкова система побудована на інших принципах. Основні серед них такі:
1. Платоспроможність. Рівень податкової ставки повинен встановлюватись з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня доходів. Податок повинен бути однаковим для осіб з однаковою платоспроможністю. Люди з різним рівнем доходів повинні сплачувати різні податки. Пропорційний податок (часом його називають податком з однаковою ставкою) означає, що ставка податку є однаковою для всіх платників. Наприклад, прибутковий податок для всіх фізичних осіб в Україні з 1 січня 2004 року становить 13 відсотків. Це і є пропорційний податок. Прогресивний податок означає, що ставка податку є вищою для тих, хто має вищий рівень багатства чи доходів. Регресивний податок означає, що бідні люди платять більшу ставку податку, ніж люди з вищим рівнем багатства чи доходів. Сюди належать непрямі податки, тобто податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, митні збори та інші. Оскільки вони перекладаються через ціни на споживчі товари в однаковій мірі на осіб з високими і низькими доходами, то поглинається відносно більш висока частка доходів низькооплачуваних верств.
2.Ефективність. Податок не повинен перешкоджати активності виробника. Податок повинен стимулювати людей до роботи і до інвестицій у новий бізнес. Він повинен більшою мірою стимулювати більш ефективного виробника, ніж менш ефективного виробника. Відомий американський вчений у галузі оподаткування А. Лаффер ще в середині 70-х років XX ст. показав, що податкові надходження є одночасно продуктом і податкової ставки, і податкової бази (суми доходів). В міру того, як податкова ставка зростає, база скорочується.
Лаффер зробив висновок про те, що завдання пожвавлення ділової і перш за все інвестиційної активності потрібно вирішувати шляхом радикального полегшення податкового навантаження. На його думку, у вигляді податків не можна вилучати у бюджет понад 30% всієї суми доходів підприємців і населення. Високі податки не збільшують, а зменшують надходження в бюджет.
3. Простота. Система і процедура виплати податків повинна бути простою, зрозумілою і зручною для платників і економною для установ, які збирають податки. Легко збирати податки з заробітної плати, акцизи і податки на додану вартість, митні збори на кордоні. Важко - податки з корпорацій (можливість зниження прибутку за рахунок штучного підвищення собівартості, пільги, відрахування у різні фонди), доходи приватних підприємців, осіб вільних професій, рантьє, податок на нерухомість і т.д.
4. Обов'язковість сплати податків. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків у неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, суспільна думка в країні повинні бути такими, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідними, ніж своєчасне і чесне виконання обов'язків перед податковими органами.
5. Оподаткування повинно мати одноразовий характер. Багаторазове оподаткування доходу або капіталу недопустиме.
6. Податкова система повинна бути гнучкою і легко адаптуватися до змін суспільно-політичних потреб.
7. Диференційованість в оподаткуванні різних сфер діяльності. Наприклад, не можна брати однакові податки з підприємств виробничої сфери і з закладів посередницької сфери, в яких практично немає основних фондів, а отже, і необхідності їх відтворення. Це дозволяє брати з них більший відсоток податків.
8. Пільговість для мало захищених підприємств, підприємств окремих видів діяльності, деяких інвестицій. Податкові пільги, як і податки, встановлюються законодавчими актами (культурні заклади, благодійні організації, підприємства інвалідів або ветеранів війни, малі підприєм ства, що виготовляють товари народного споживання і т.д.).
Сучасні податкові системи будуються на основі прагматичних комп ромісів, які враховують елементи вигоди і жертвування. Елемент вигоди - різні люди повинні оподатковуватися пропорційно до тієї вигоди, яку вони можуть очікувати від держави. Елемент жертвування - податки повинні перерозподілятися в інтересах суспільства.
Розрізняють прямі та непрямі податки. Прямі пов'язані в основному з прогресивним оподаткуванням (податки на прибуток, особистий доход). Непрямі - з регресивним оподаткуванням (податки на продажі, акцизні збори).
Податки виконують три найважливіші функції:
1. Забезпечення фінансування державних витрат (фіскальна функція).
2. Підтримання соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між доходами окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між ними (соціальна функція).
3. Державне регулювання економіки (регулююча функція).
У всіх державах, при всіх суспільних формаціях податки у першу чергу виконують фіскальну функцію, тобто забезпечують фінансування суспільних витрат, у першу чергу витрат держави.
Протягом останніх двох десятиріч помітний розвиток отримали соціальна і регулююча функції. Податки відіграють важливу роль соціальному житті. Про податки йдуть суперечки на всіх рівнях, і мало хто задоволений видами і рівнем податків. Наприклад, податки на прибутки корпорацій (фірм) і на особисті доходи, як правило, розрахо вуються за прогресивною шкалою, що відповідає принципу справед ливості. Однак саме ці податки є предметом політичної боротьби. Ліві партії і профспілки вважають, що шкала прогресії є недостатньою. Праві партії і підприємці - надто великою. Соціальну функцію виконують податки і при наданні податкових пільг окремим верствам населення. Регулююча функція податків полягає в наступному:
1. Установлення і зміна системи оподаткування;
2. Визначення податкових ставок, їх диференціація;
3. Надання податкових пільг - звільнення від податків частини прибутків і капіталу з умовою їх цільового використання у відповідності до завдань державної економічної політики.
Система оподаткування складається з двох великих підсистем: оподаткування доходів громадян (фізичні особи) і оподаткування прибутку (доходів) юридичних осіб (підприємств, об'єднань, органі зацій). Ці підсистеми, як свідчить світова практика, повинні бути тісно взаємопов'язані і взаємозалежні, зміна ставок умов оподаткування і пільг в одній із них повинна призводити до перегляду іншої. У різних країнах різний розмір податків. Він визначається моделлю розвитку економіки, а також співвідношенням тих, хто працює, і тих, хто не працює, обсягом безоплатних послуг, витрат на оборону тощо.
Податкова система у ринковій економіці включає в себе такий важливий елемент, як підсистема податкових органів (податкова інспекція, податковий слідчий апарат, незалежна комісія з контролю діяльності податкової інспекції). Підприємства зобов'язані подавати до інспекції декларації про доходи, баланси та інші документи. Окремі громадяни також подають декларації раз на рік - кожен має ретельно вести реєстр своїх доходів.
Податки виступають важливим регулюючим інструментом в системі ринкового господарства. Вони функціонально пов'язані з фінансами і державним бюджетом. Зміна структури податків впливає на фінансові і бюджетні відносини в суспільстві. Уряд будь-якої економічно розвинутої країни повинен володіти інструментами макроекономічної політики (фінанси, бюджет, податки і т.д.), чітко уявляти її цілі і наслідки.