Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
4.1. Виробнича програма підприємства, її зміст і основні завдання
Стратегія та цілі підприємства, заплановані на конкретний період, є основою розроблення стратегічного плану, в якому
визначається стратегічне становище підприємства на основі аналізу конкурентного зовнішнього середовища та внутрішніх особливостей підприємства.
Найскладніший напрям діяльності підприємства — виробнича діяльність, її організація, планування й оперативне регулювання в просторі та часі.
Виробнича діяльність підприємств характеризується системою показників. Найістотнішими з них в умовах вільних ринкових відносин є такі, як попит на продукцію та обсяг виробництва, величина пропозиції й виробнича потужність підприємства, витрати й ціни на продукцію, потреба в ресурсах та інвестиціях, обсяг продажу та загальний дохід тощо.
Найважливішим у процесі планування діяльності підприємств є розроблення виробничої програми, тобто обґрунтування обсягу виготовлення продукції, конкретної номенклатури й асортименту відповідно до потреб ринку.
За результатами дослідження потреб ринку в продукції під-
приємства визначають обсяг виробництва кожного виду про-
дукції, при цьому досягається рівновага попиту та пропозиції.
Це означає, що плани виробників та споживачів з виготовлення
й споживання того чи іншого виробу або послуги збігаються,
що є важливою умовою нормального функціонування підпри-
ємства.
Планування виробництва продукції на підприємствах — це процес розроблення та виконання основних показників з обсягів виробництва. Номенклатуру, асортимент і кількісні показники продукції визначають виходячи з потреб ринку, на підставі яких складають план збуту продукції.
У процесі планування виробництва продукції досягають забезпечення збалансованості виробничої програми й виробничої потужності, конкретизації обсягів та термінів виконання робіт і послуг, також виконують розрахунки потреб в усіх видах ресурсів і визначають можливості забезпечення ними процесу виробництва.
Вирішуючи, яку продукцію виробляти на підприємстві та в якій кількості, варто виходити з:
Попит зовнішнього та внутрішнього ринку на товари й послуги вивчають служби маркетингу підприємств, які проводять ринкові дослідження з допомогою виставок, ярмарків та інших форм, на яких виявляють попит на відповідні вироби й послуги, приймають замовлення, укладають договори на поставку тощо.
У процесі планування виробництва продукції необхідно забезпечити взаємоузгодження обсягів виробництва продукції зі зміною попиту на неї в певні періоди.
Визначаючи виробничі можливості, виконують розрахунки наявних і потрібних виробничих потужностей, кількості працівників, матеріальних ресурсів. У ринкових умовах основним обмеженням обсягів виробництва товарів та послуг, що плану ються, є недостатність ресурсів. Через це та через межі, що вони ставлять перед усякою виробничою діяльністю, обсяг виробниц тва на кожному підприємстві лімітується багатьма факторами. Важливим чинником виробничих можливостей підприємства є виробнича потужність. Вона визначає рівень виробництва продук ції та послуг, ступінь стримування обсягу випуску, тобто верхню межу продажу продукції. Верхня межа зумовлена наявністю вироб ничих площ, технологічного устаткування, трудових ресурсів, матеріалів і капіталу.
На етапі планування виробничої програми й особливо її струк тури, тобто питомої ваги конкретних видів виробів чи послуг, необхідно виходити з основних економіко-теоретичних положень, суть яких полягає в тому, що можливий випуск продукції за повного й ефективного використання ресурсів при даному розвитку технології характеризує крива виробничих можливостей, на якій зображено альтернативні варіанти структурної програми за повного використання ресурсів. Наприклад, у виготовленні двох різних виробів можливі такі співвідношення (табл. 4.1, рис. 4.1).
Таблиця 4.1
ТАБЛИЦЯ ВИРОБНИЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ
|
Можливості |
Виріб 1 (шт.) |
Виріб 2 (шт.) |
|
А |
5 |
0 |
|
Б |
4 |
2 |
|
В |
2 |
5 |
|
Г |
0 |
6 |
Рис. 4.1. Крива виробничих можливостей
З таблиці видно, що збільшення виготовлення виробу 2 зменшує виготовлення виробу 1 і навпаки. Крива АБВГ, яку називають кривою виробничих можливостей (рис. 4.1), показує альтернатив ні варіанти за повного використання ресурсів. Усі точки, які міс тяться всередині фігури 0АГ, означають неповне використання ресурсів (наприклад, точка Д — одночасне виготовлення двох виробів 1 і трьох виробів 2). І навпаки, будь-яка виробнича програма, точки якої розміщуються за межами фігури 0АГ, не буде забезпечена тими ресурсами, які має підприємство (наприклад, точка Е — одночасне виготовлення п’яти виробів 1 і чотирьох виробів 2). Крива виробничих можливостей має випуклу форму. Це означає, що кожне збільшення виготовлення, наприклад, виробу 1 на одиницю потребує дедалі більше ресурсів, які використовують для виготовлення виробу 2.
Якщо збільшуються ресурси або поліпшується технологія, площа фігури 0АГ зростає, а крива АБВГ зміщується вгору та вправо.
Крива виробничих можливостей може використовуватися для характеристики структурних зміщень між різними номенклатурними позиціями виробничої програми.
Наведемо умовний приклад формування виробничої програми підприємства з урахуванням виробничих можливостей. Підприємство великосерійного типу виготовляє два види виробів: С1 і С2. Ціна С1 становить 1,2 тис. грн, а С2 — 1 тис. грн. Прибуток на одиницю: С1 — 0,24 тис. грн, С2 — 0,15 тис. грн. Розрахунки наведено в табл. 4.2.
Таблиця 4.2
АЛЬТЕРНАТИВНІ ВАРІАНТИ
|
Варіанти |
Виробнича програма, шт. |
Обсяг реалізації, тис. грн |
Прибуток, |
Усього |
||||
|
С1 |
С2 |
С1 |
С2 |
С1 |
С2 |
Обсяг |
Прибуток |
|
|
А |
10 |
2 |
12,0 |
2,0 |
2,4 |
0,48 |
14 |
2,88 |
|
Б |
8 |
4 |
8,6 |
4,0 |
1,92 |
0,6 |
12,6 |
2,52 |
|
В |
6 |
6 |
7,2 |
6,0 |
1,44 |
0,9 |
13,2 |
2,34 |
|
Г |
4 |
8 |
4,8 |
8,0 |
0,96 |
1,2 |
12,8 |
2,16 |
Усі варіанти виробничої програми сформовані з урахуванням ресурсних можливостей підприємства. Вибір варіанта залежить від обсягу замовлень споживачів на верстати С1 і С2. Для підприємства вигідніший варіант А виробничих можливостей. Виробнича програма підприємства, яка сформована за варіантом А, забезпечує більший обсяг реалізації та суму прибутку за повного використання ресурсів.
Плануючи виробничу програму, використовують як теоретичні положення, так і практичні матеріали, що їх наведено нижче:
За принципом формування виробничої програми можна виокремити три групи номенклатурних позицій:
Номенклатура продукції є переліком найменувань виробів, послуг, завдання з випуску яких передбачається планом виробництва продукції. Асортимент — різновиди продукції кожного найменування, що відрізняються певними техніко-економічними показниками (типорозмірами, маркою тканини — у легкій промисловості, дизайном тощо).
Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, окрім державного контракту та державного замовлення, розмір яких установлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства та за згодою дирекції.
Державний контракт і державне замовлення формуються на основі пропозицій міністерств і відомств — державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться з державного бюджету, а державного замовлення — за рахунок власних коштів підприємств та організацій і наявних кредитних ресурсів.
Відповідальність замовників (споживачів) і виконавців за виконання державного контракту й державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством
України.
Виконавці державного контракту й замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно укладенням прямих договорів з підприємствами-постачальниками й посередницькими організаціями. Оплата замовником виготовленої за державним замовленням продукції проводиться у строк до 30 днів. Якщо в зазначений строк виготовлену продукцію не оплачено замовником, виконавець має право реалізувати її самостійно іншим споживачам.
Виробнича програма (план виробництва продукції) є визначаль ним розділом господарської діяльності та розвитку підприємства.
Особливості розроблення виробничої програми як етапу стратегічного та довгострокового планів виходять із того, що стратегічний і довгостроковий плани спрямовані на досягнення якісно нових цілей, пов’язаних з докорінними змінами стану підприєм-
ства, як з погляду видів та якості продукції, так і з точки зору технічних і технологічних змін процесу виробництва.
Виробничу програму розробляють на основі прогнозів потреби в певній продукції, при цьому накреслюють стратегію збільшення виробництва окремої продукції, з урахуванням змін її техніко-економічних показників, технології процесу виробництва й попиту на неї.
Складаючи стратегічний і довгостроковий плани виробництва продукції, використовують прогнози, які можуть бути розраховані різними методами, у тому числі і складанням сценаріїв та ситуацій, можливих у певний період довгострокового плану.
Розроблена виробнича програма таких планів є основою для подальших розрахунків програми дій, необхідних для досягнення поставлених цілей, визначення вартісної оцінки програми, розподілу матеріальних, трудових і фінансових ресурсів тощо. У процесі виконання довгострокової програми план виробництва тієї чи іншої продукції може збільшуватись або зменшуватись, тимчасом як виробнича програма поточного плану на рік, квартал, місяць не змінюється, а якщо й бувають зміни кількості окремих виробів під впливом попиту, то вони незначні.
У поточному плані виробництва програма також є головним розділом, на основі якого проводять планування багатьох розділів, в яких розраховують потреби в матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсах, собівартість, прибуток та інші фінансові показники.
Виробнича програма з номенклатури й обсягу випуску має забезпечувати повне завантаження всіх робочих місць (устаткування) і персоналу (операторів).
Крім цього, розробляючи річну виробничу програму, необхідно забезпечити максимальний дохід, високу фінансову стійкість і платоспроможність кожного підприємства. Це передбачає відбір і включення в план виробництва найбільш конкурентоспроможних і рентабельних видів продукції. Для цього складають матрицю (наприклад, БКГ), у якій розміщують чотири основні види продукції, що мають високі темпи зростання, частки на ринку й забезпечують підприємству найбільший ефект. Ця матриця не є універсальною, тому для аналізу часто застосовують інші варіанти вибору, наприклад, матрицю ефект-випуск. Ці матриці слугують орієнтиром для включення в річну виробничу програму конкретних виробів. Для прийняття остаточного рішення необхідно неодмінно брати до уваги такі економічні показники, як сукупний дохід, граничні витрати та інші розрахункові дані.
Продукція, яка виготовляється на підприємствах, відтворюється в натуральній і вартісній формах. Тому, плануючи виробничу прог раму підприємства, розраховують обсяг виробництва в натуральних вимірниках і вартість обсягу виготовлення продукції. Схему форму вання виробничої програми підприємства наведено на рис. 4.2.
Вимірниками обсягу продукції в натуральному вираженні є конкретні фізичні одиниці — штуки, метри, кілограми, тонни тощо. Іноді використовують умовно-натуральні (наприклад, умовні тонни, штуки цегли) і подвійні натуральні показники (наприклад, тканини, лінолеум можуть вимірюватися погонними та квадратними метрами).
Обсяг продукції у вартісному вираженні на підприємствах різ них галузей виробничої сфери визначається показниками товар ної, валової, чистої та реалізованої продукції.
Плановий обсяг виготовлення кожного виробу розподіляється за календарними періодами року (кварталами, місяцями). При цьому керуються такими вимогами:
Розподіляючи виробництво продукції, ураховують:
Рис. 4.2. Схема формування виробничої програми підприємства
У річній програмі можливі такі варіанти розподілу виробництва й випуску окремих найменувань виробів серійного й масового виробництва:
У дрібносерійному або одиничному виробництві для забезпечення рівномірного завантаження виробництва доцільно розділяти різну номенклатуру виробів на кілька комбінацій, або планових наборів. Це дасть можливість більш доцільно завантажити устаткування основних підрозділів, закріпити виготовлення кожного такого набору за конкретним періодом року.
Для того щоб зменшити ускладнення виготовлення широкої номенклатури різних виробів, необхідно, складаючи календарний план виробництва, домагатися скорочення кількості позицій, що одночасно виготовляються.
Виробнича програма цехів основного виробництва містить ті самі позиції, що й програма підприємства, але з більшою деталізацією номенклатури.
4.2. Планування обсягів виробництва продукції у вартісному вираженні
Розрахунки обсягів виробництва продукції у вартіс ному вираженні дають змогу на єдиній ціновій основі зіставляти, аналізувати й визначати сумарний обсяг випуску різнорідної продукції. Проте при цьому необхідно враховувати зміни ринко вих цін під час планування й визначення обсягів виробленої та реалізованої продукції в різні періоди.
У вартісному вираженні планують обсяги виробництва й реалізації: товарна, валова та реалізована продукція, а також визначають чисту продукцію.
Товарна продукція — це загальна вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, призначених для продажу або реалізації різним споживачам.
Товарна продукція підприємства охоплює:
Роботи й послуги невиробничого характеру не включають у товарну продукцію (наприклад, капітальний ремонт будівель, послуги транспорту підприємства, науково-дослідні та проектні роботи стороннім споживачам).
Товарну продукцію планують у діючих і незмінних цінах. Розрахунок товарної продукції в діючих цінах необхідний для визначення обсягу продажу, у незмінних цінах товарну продукцію визначають для встановлення динаміки обсягів виробництва та інших показників.
Товарну продукцію розраховують на основі плану виробниц-
тва в натуральних показниках, тобто на підставі виробничої програми, у натуральному вимірі за такою формулою:
, (4.1)
де ТП — товарна продукція, грн; n — кількість найменувань продукції, що виробляється у плановому періоді; Ці — ціна і-го виробу, грн; Nі — кількість і-х виробів у виробничій програмі.
Для визначення виробничої програми по кожному виробу, а потім обсягу всієї товарної продукції виходять із планового обсягу продажу, необхідного запасу готової продукції на кінець та початок планового періоду. Розрахунок проводять по кожній номенклатурній позиції за такою формулою:
, (4.2)
де Nі — виробнича програма і-го виробу в плановому періоді, шт.; РПі — обсяг продажу (реалізації) і-го виробу в плановому періоді, шт.; — відповідно залишки нереалізованої продукції на кінець та початок планового періоду, шт.
Розрахунок наведено в табл. 4.3.
Таблиця 4.3
ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ТА ОБСЯГ ТОВАРНОЇ ПРОДУКЦІЇ
|
Найменування продукції |
План |
Залишки готової нереалізованої |
Виробнича |
Ціна за одиницю, грн |
Товарна продукція, тис. грн |
|
|
С1 |
500 |
4 |
5 |
501 |
700 |
350,7 |
|
С2 |
300 |
8 |
5 |
297 |
900 |
297,3 |
|
Y1 |
620 |
10 |
7 |
617 |
650 |
401 |
|
Усього |
— |
— |
— |
— |
— |
1049 |
Якщо обсяг реалізації й залишки нереалізованої продукції представлені у вартісному вираженні, то товарну продукцію обчис люють так:
ТП = РП + НРПк – НРПп , (4.3)
де РП — реалізована продукція, тис. грн; НРПк, НРПп — відповідно, залишки нереалізованої продукції на кінець та початок планового періоду, тис. грн.
Залишки нереалізованої продукції охоплюють:
Чиста продукція — це заново створена на підприємстві вартість, що характеризує результати використання власного трудового потенціалу.
Чисту продукцію розраховують за такою формулою:
ЧП = ТП – М – Ам, (4.4)
де ЧП — чиста продукція у плановому періоді, грн; М — матеріальні витрати на виробництво товарної продукції в плановому періоді, грн; Ам — сума амортизаційних відрахувань, грн.
З товарної продукції вилучають вартість уречевленої праці (сировини, матеріалів, купованих напівфабрикатів, перенесену вартість засобів виробництва тощо) і в такий спосіб визначають вартість обсягу виробництва, на який будуть витрачені власні кошти підприємства й отримано відповідний прибуток.
Валова продукція — це вартість усієї виробленої в плановому періоді продукції, незалежно від ступеня її виготовлення.
Валова продукція охоплює товарну продукцію, зміну залишків незавершеного виробництва протягом розрахункового періоду, вартість сировини й матеріалів замовника та деякі інші елементи залежно від галузевих особливостей виробничої діяльності підприємства (наприклад, на машинобудівних підприємствах у валову продукцію включаються зміни вартості незакінченого виробництвом технологічного оснащення власного виготовлення). Розраховують валову продукцію так:
Динаміку залишків незавершеного виробництва враховують лише на тих підприємствах машинобудування, де більш тривалий виробничий цикл різних видів продукції.
Обсяг товарної та валової продукції виробничого об’єднання, у складі якого підприємства або підрозділи перебувають на самостійному балансі, визначають підсумовуванням їх відповідних показників.