Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
9
Тема 2. Поняття функцій самоменеджменту
1. Функція «визначення мети»
2. Функція самоменеджменту «планування»
3. Функція самоменеджменту «прийняття рішення»
4. Функція самоменеджменту «організація і реалізація»
5. Функція самоменеджменту «контроль»
1. Функція «визначення мети» / «постановка цілей»
Цілі спонукають людину до дій. Поставивши перед собою мету, людина начебто кидає виклик сама собі. Крім того, без сформульованих цілей відсутні критерії оцінки діяльності, отже, цілі є масштабом для оцінки досягнутого, мотивами, що визначають активність людини. Якщо людина поставила собі мету, то внаслідок цього виникає такий стан напруги, що діє, як рушійна сила, і зникає лише тоді, коли мета досягнута.
Цілі є уявленням про майбутнє. Щоб поставити собі цілі, треба думати про майбутнє. Мислення в масштабах цілей сприяє тому, що подробиці підкоряються цілому, стає ясним, у якому напрямку рухатися і яким повинен бути кінцевий результат.
Для самоменеджменту принципове значення має ясне розуміння того, куди людина хоче прийти і куди вона потрапити не хоче (самовизначення), щоб не виявитися там, куди її хочуть привести інші. Цілі служать концентрації сил на дійсно ключових напрямках. Для того, щоб вибрати реальні і досяжні цілі, людина повинна мати досить твердий характер і реалістичний погляд на життя.
Таким чином, постановка мети вимагає висловити і точно сформулювати явні і приховані потреби, інтереси, бажання чи задачі, а також зорієнтувати дії і вчинки на ці цілі і їх досягнення.
Постановка цілей у самоменеджменті означає погляд у майбутнє, орієнтацію і концентрацію власних зусиль і активності на тому, що повинно бути досягнуто; у такий спосіб мета описує кінцевий результат. Доти, поки людина цього не зробить, вона не може бути впевненою, що її зусилля взяли початок у правильному напрямку.
Той, хто ставить перед собою мету, повинен ясно уявляти собі її важливість, а оцінивши це, він одночасно відповість на запитання, чи варто взагалі займатися на даному етапі цією метою.
Цілі не задаються один раз і назавжди. Постановка цілей – це безупинний процес, оскільки цілі можуть і, як правило, міняються з часом. Найчастіше це трапляється, коли в процесі контролю реалізації цілей з’ясовується, що вони були обрані без достатнього обґрунтування і строгої оцінки своїх можливостей і ресурсів, що запити виявилися завищеними чи, навпаки, заниженими.
Знати свої цілі і прагнути до їх досягнення – значить концентрувати свою енергію на дійсно важливих справах, а не витрачати сили даремно.
Постановка цілей є передумовою планування, прийняття рішень і наступної їх реалізації.
Постановку цілей слід здійснювати шляхом пошуку відповідей на питання:
1. чого я хочу?
2. що я можу?
3. до чого я конкретно приступаю?
1. Визначення цілей – «чого я хочу?». Для того, щоб домогтися ясності цілей, варто запитати себе:
– яких цілей я хочу досягти?
– якщо цілей декілька, чи погодяться вони між собою?
– чи існує вища мета і проміжні цілі?
– що я можу зробити для досягнення мети сам (мої сильні сторони)?
– над чим треба працювати для досягнення цілі (мої слабкі сторони)?
Знайти життєві особисті цілі і дати їм визначення означає надати власному життю напрямок, для чого варто точно описати те, чого конкретно хочемо досягти, беручи до уваги при цьому своє найближче оточення (партнерів, родичів, керівників і підлеглих) і свій вік.
2. Ситуаційний аналіз – «що я можу?». Під ситуаційним аналізом розуміється оцінка життєвої ситуації й особистих ресурсів, тобто засобів для досягнення цілей. Він дозволяє визначити, які якості (сильні сторони) варто заохочувати і які варто додатково розвивати (слабкі сторони).
Процес ситуаційного аналізу доцільно розбити на п’ять етапів:
1) Оцінка особистої діяльності. Насамперед, варто відверто і чесно відповісти на питання:
– які мої найбільші успіхи і невдачі?
– які мої сильні і слабкі сторони характеру?
– чи є в мене друзі, і хто вони?
– чи є в мене вороги, і хто вони?
– які можливі труднощі, небезпеки і проблеми?
– яких запобіжних заходів необхідно вжити?
– чого чекає від мене моє найближче оточення?
2) Виявлення сильних і слабких сторін особистості, достоїнств, якостей і переваг, що привели до особистих і професійних успіхів, а також недоліків, прогалин в освіті, професійній підготовці, що стали причиною невдач. Крім того, необхідно чітко сформулювати відповіді на наступні групи питань, що характеризують: економічний стан, фізичний стан, соціальний стан (людські відносини), психологічний стан и сімейне життя.
3) Оцінка професійної діяльності відбиває знання і виконання функціональних обов’язків, вимог керівництва, уміння планувати роботу і вибирати пріоритети, самостійність, успіхи і невдачі в професійній діяльності.
4) Складання балансу особистих успіхів і невдач передбачає зіставлення найбільших досягнень в особистому житті і професійній діяльності з самими серйозними помилками, прорахунками і невдачами.
5) Зіставлення реальної ситуації з намічуваними цілями полягає в аналізі за схемою «мета – засіб», суть якого в зіставленні реальної ситуації (освіта, досвід, час, фінанси, особистісні якості, партнери і конкуренти, кон’юнктура) з наміченими життєвими цілями.
3. Формулювання цілей – «до чого я конкретно приступаю?». Кожна мета має сенс тільки в тому випадку, коли встановлені терміни її втілення і сформульовані бажані результати:
– у який часовий проміжок я хочу домогтися бажаного?
– як я довідаюся, що отримав бажане?
– яким буде результат?
Сформульовані життєві плани варто перевірити з точки зору їх реалістичності за самостійно обраними критеріями. Враховувати при цьому треба власний фізичний стан, потреби в освіті, підвищенні кваліфікації і культурного рівня. Цілі повинні бути реальними, тому що нереальні цілі мають мало шансів бути виконаними.
Наскільки реальні сформульовані цілі, допоможуть відповіді на такі питання:
– якщо досягнення мети прийняти за 100%, то в якій точці від 0 до 100 я зараз знаходжуся?
– що потрібно додати до існуючої ситуації, щоб на 10% (20-30%) наблизитися до 100%?
– від чого в даний момент залежить просування до наміченої мети?
– на що й у якому ступені я можу вплинути особисто?
– хто чи що ще впливає на ситуацію?
– кому ще відомо про моє бажання досягти цієї мети?
– які дії уже початі?
– яких побоювань я зазнаю в зв’язку з наміром домогтися задуманого?
– хто чи що не дозволяє рухатися до мети швидше чи з меншими труднощами?
– які ресурси можуть мені знадобитися?
– кого торкається прямо чи побічно моє прагнення до обраної мети?
Далі варто навести дуже важливий висновок Л. Якокки: «Я засвоїв, що письмовий виклад будь-якої проблеми – це вже перший крок до її рішення. У розмові кожен допускає, нехай навіть неусвідомлено, безліч розпливчастих місць і недомовок». Записуючи мету на папері, ви вже перестаєте мріяти і починаєте щось робити, робите вчинок, створюєте відчутний документ, що спонукає вас до конкретних дій. Саме тому потрібно письмово викласти свої цілі: в одній закінченій фразі, у дійсному часі, точно і ствердно!
Мислити цілями – значить поставити часткове на службу цілому, в результаті чого з’явиться знання того, у якому напрямку йти і якого кінцевого результату треба досягти.
Визначення цілей фактично є першим етапом планування.
2. Функція самоменеджменту «планування»
Планування – це вираження волі, воно означає, насамперед, уміння думати з випередженням і припускає системність у роботі. По суті справи планування – це те, з чого варто починати будь-яку справу.
Планування – це раціональне визначення того, як людина збирається досягти поставлених перед собою цілей.
Незважаючи на всі переваги планування, далеко не завжди люди планують своє майбутнє. З безлічі причин варто особливо виділити одну, яка полягає в тому, що людська природа противиться плануванню свого майбутнього. Підсвідомо людина почуває, що визначення заздалегідь своїх дій обмежує її свободу вибору і дій. Природне прагнення людей зберегти свободу вибору й опір усяким її обмеженням. Проте в міру збільшення обсягу і складності задач, що виникають перед менеджером, планування стає життєво необхідним. Планування майбутньої діяльності не тільки дозволяє чітко уявити собі, чого ж людина хоче, але і змушує розробляти й аналізувати кілька варіантів дій для досягнення мети.
Планування як складова частина задач і правил самоменеджменту означає підготовку до реалізації цілей і упорядкування часу. Обов'язковою умовою є контроль ходу виконання планів.
Головна перевага, яка досягається шляхом планування роботи, полягає в тому, що планування часу приносить виграш у часі: дослідження показують, що одна хвилина, витрачена на планування, зберігає 3-4 хвилини в роботі. Існує також загальне правило, відповідно до якого регулярне планування протягом 10 хвилин майбутнього робочого дня дозволяє заощаджувати щодня до двох годин робочого часу, а також краще вирішувати важливі задачі.
Планування робочого дня методом «Альпи»
Метод «Альпи» розроблений німецькими фахівцями. Він досить простий, зручний, вимагає мало часу: після нетривалої практики складання плану на майбутній робочий день займає 10-15 хвилин.
Складання щоденного плану містить п’ять етапів:
1. Складання завдань. Починати варто зі складання списку всього, що треба зробити завтра:
задачі місячного і тижневого планів;
задачі, не виконані сьогодні;
додаткові справи (що виникли поза планами);
задачі, терміни виконання яких минають завтра;
задачі, проміжні терміни виконання яких необхідно витримати;
періодично виникаючі задачі.
Варто намагатися скласти список задач так, щоб у першому наближенні розподілити їх за пріоритетами, тривалістю виконання, можливостями забезпечити їхнє виконання найбільш раціональним способом (телефон, оптимальний маршрут руху, можливість сполучення операцій). При складанні списку рекомендується максимально використовувати умовні знаки і скорочення.
2. Оцінка тривалості. Реальний план завжди обмежений тим, що людина фактично може зробити. Проти кожного завдання проставляється час на його виконання, потім визначається шляхом підсумовування загальний час, необхідний для виконання плану. Варто мати на увазі, що часто робота вимагає стільки часу, скільки його мається в розпорядженні, тому, встановлюючи для визначених справ конкретний відрізок часу, менеджер змушує себе вкладатися саме в цей термін.
3. Резервування часу варто здійснювати, дотримуючись основного правила планування часу – «60:40». Це значить, що планом повинно бути охоплено не більше 60% робочого часу. Варто твердо довести складений список задач до цифри 60%, установлюючи пріоритети, передоручаючи справи і скорочуючи час на їх виконання.
4. Прийняття рішень щодо пріоритетів, скорочень і передоручень має на меті скоротити час на виконання задач дня до 5-6 годин (60%), для чого необхідно:
однозначно встановити пріоритети для задач дня;
перевірити ще раз складений план витрат часу і скоротити його до реально необхідного часу на виконання плану;
розглянути кожну задачу з точки зору можливості її передоручення і раціонального виконання.
5. Контроль і перенесення незробленого. Досвід показує, що не все заплановане вдається виконати, і частину справ доводиться переносити на наступний день. Якщо та ж сама справа переноситься багаторазово, то вона стає тягарем. У цьому випадку вибирають один із двох шляхів: рішуче беруться за справу і доводять її до кінця або відмовляються від неї (проблема застаріває або вирішується сама собою).
Перевагами письмового оформлення планів є:
розвантаження пам'яті;
письмовий план мотивує до роботи;
велика концентрація на намічених задачах;
можливість контролю результатів і відсутність "втрат" невиконаних задач (плани, які тримають у голові, легко відкидаються чи забуваються);
краще оцінюється час, враховуються перешкоди;
вдосконалюється методика роботи;
велика ясність щодо задач дня.
3. Функція самоменеджменту «прийняття рішення»
Помилки, що допускаються при прийнятті рішень:
Перерахованих помилок при прийнятті рішень можна уникнути, якщо систематизовано підійти до цієї відповідальної справи. У цьому випадку процес ухвалення рішення вибудовується в таку послідовність:
Встановлення пріоритетів, або вибір з декількох альтернатив, є не тільки самим відповідальним, але і самим складним у прийнятті рішень. Пропонується розглянути такі відомі прийоми встановлення пріоритетів, як:
1. Принцип Парето,
2. аналіз «А-Б-В»
3. прискорений аналіз задач по «правилу Ейзенхауера».
1. Принцип Парето – «80:20». Італійський економіст В. Парето на підставі численних спостережень сформулював висновок про те, що всередині даної групи окремі малі частини виявляють більшу значимість, ніж це відповідає їх дійсній питомій вазі в цій групі. Цей висновок отримав численні підтвердження на практиці у різних сферах діяльності:
20% клієнтів (товарів) дають 80% обороту чи прибутку;
80% клієнтів (товарів) дають 20% обороту чи прибутку;
20% помилок обумовлюють 80% втрат;
80% помилок обумовлюють 20% втрат;
20% вихідних продуктів визначають 80% вартості готового виробу;
80% вихідних продуктів визначають 20% вартості готового виробу.
З точки зору самоменеджменту в процесі роботи перші 20% витраченого часу (витрат) дають 80% результатів (прибутку). Стосовно повсякденної роботи це значить, що не слід братися спочатку за найлегші чи цікаві справи, які потребують мінімальних витрат. Необхідно приступати до рішення задач відповідно до їх значення і важливості: спочатку – деякі «життєво важливі» проблеми, а потім – численні «другорядні». Застосування принципу «80:20» полегшується, якщо всі задачі проаналізувати і розставити відповідно до їх частки в підсумковому результаті і розподілити потім їх за категоріями «А-Б-В».
Варто в першу чергу братися за найважливіші справи, що дають найбільші результати.
2. Аналіз «А-Б-В» також базується на наявному досвіді, відповідно до якого частки у відсотках більш важливих і менш важливих справ у загальній їх кількості залишаються в цілому незмінними. За допомогою букв А, Б і В усі задачі поділяються на три класи відповідно до їх значимості з точки зору досягнення професійних і особистих цілей.
Аналіз «А-Б-В» ґрунтується на трьох закономірностях (рис.1):
найважливіші задачі «А» – складають 15% від усієї кількості задач, розв'язуваних менеджером, а їх внесок у досягнення мети складає 65%;
важливі задачі «Б» – складають 20% від їх загального числа, і також 20% складає їх загальний внесок у досягнення мети;
несуттєві задачі «В» – складають 65% від загального числа задач, але їх "частка" у загальному внеску в досягнення мети дорівнює всього лише 15%.
Спираючись на ці закономірності, варто в першу чергу братися за найважливіші справи, що дають найбільші результати (задачі «А»), щоб за допомогою деяких дій забезпечити велику частину загального результату. Потім вирішувати задачі «Б» і в останню чергу – задачі «В».
Рис.1 Співвідношення більш важливих і менш важливих задач і їх внесок у загальний результат
Порядок застосування аналізу «А-Б-В» полягає в тому, щоб:
Критерії виділення задач категорії «А». Виявити задачі, які варто віднести до категорії «А», можна за допомогою пропонованого запитальника:
3. Прискорений аналіз задач по «правилу Ейзенхауера». Практика показує, що досить часто багато часу й енергії витрачається на термінові, але не найважливіші справи. Насправді рідко трапляється так, що важливу задачу треба виконати сьогодні чи в найближчі дні, а термінову задачу прагнуть виконати негайно. Американський генерал Д. Ейзенхауер, який став пізніше президентом США, запропонував правило, що є допоміжним засобом у тих випадках, коли треба швидко прийняти рішення, якій задачі віддати перевагу.
Відповідно до цього правила пріоритети встановлюються за такими критеріями, як важливість і терміновість справи.
У залежності від сполучень цих критеріїв розрізняють чотири можливі оцінки виниклих задач, а отже, і чотири можливих варіанти дій:
1. термінові і важливі справи – виконувати особисто і негайно;
2. термінові і менш важливі справи – передоручити виконання підлеглим;
3. менш термінові і важливі справи – можуть почекати: уточнити ступінь важливості і передоручити виконання;
4. менш термінові і менш важливі справи – у кошик для паперів – від виконання несуттєвих і нетермінових задач варто утриматися (такі справи, як правило, накопичуються в папках протягом тривалого часу, і навіть підлеглі не повинні витрачати на них час).
Правило прискореного аналізу Ейзенхауера дозволяє значно підвищити продуктивність роботи, тому що, застосовуючи його:
починають з найважливіших задач і концентрують увагу винятково на них;
розвантажують себе для дійсно важливих справ і мотивують роботу підлеглих;
доручаючи підлеглим не тільки рутинні справи, втягують їх у сферу своєї відповідальності;
підвищують вимогливість до підлеглих і заохочують тих, хто краще працює.
4. Функція самоменеджменту «організація і реалізація»
Для функція самоменеджменту припускає об'єднання енергії й активності і спрямування їх на досягнення поставленої мети.
Організація роботи протягом дня. Робочий день, як правило, складається з трьох нерівнозначних частин, що мають свою специфіку:
1. початок робочого дня,
2. основна частина робочого дня,
3. завершення робочого дня.
Ефективна організація робочого дня означає, що людина підкоряє собі свою роботу і свій час і не допускає, щоб було навпаки.
1. Початок робочого дня. Робочий день необхідно починати з позитивним настроєм. Рекомендується починати роботу по можливості в один і той же час. І починати її з повторного огляду плану роботи, щоб скласти реальний план на майбутній день. Обов'язково треба погодити плани спільної роботи зі співробітниками і секретарем.
Починати з задач категорії «А» (у вхідній пошті рідко йдеться про справи, що мають вищий пріоритет).
До роботи приступати не гаючи часу – соціальні контакти (обговорення новин і подій) краще перенести на післяобідній час.
Ранком займатися складними і важливими справами – це гарантія того, що наприкінці дня принаймні найважливіші справи будуть зроблені чи хоча б початі.
2. Основна частина робочого дня. Основний робочий час повинен бути організованим з урахуванням зміни психологічної готовності і зміни індивідуального графіка працездатності. Працювати варто антициклічно – важливі задачі виконувати в першій половині дня.
Доцільно переглянути раніше встановлені терміни, що іноді приймаються беззастережно, і по можливості пристосувати встановлені напередодні терміни до сьогоднішнього плану й інтересів. Треба всіляко уникати дій і рішень, що викликають багаторазові переноси термінів, - прагнення займатися все новими і новими справами і проблемами призводить до ламання складеного плану і всього розпорядку дня.
Рішуче відхиляти додатково виникаючі невідкладні проблеми – відволікання на обставини, які здаються терміновими, призводить до забування на якийсь час запланованих важливих задач. Оцінювати виникаючі несподівані проблеми рекомендується за допомогою наступних критеріїв:
які втрати прийнятні, якщо відкласти рішення виниклої проблеми чи взагалі її не вирішувати?
чи необхідна особиста участь у рішенні виниклої проблеми чи задачі?
чи можна передоручити рішення проблеми, і якщо так, то кому?
Уникати імпульсивних незапланованих дій. Якщо виникла ідея чи отримана цікава інформація - зробити потрібні позначки і продовжувати працювати за планом.
Вчасно робити паузи – дотримуватися розміреного темпу роботи (регулярні паузи через 50 хвилин роботи тривалістю 10 хвилин використовувати для розминки чи гімнастичних вправ).
Раціонально завершувати почате – відволікання від основної задачі вимагає додаткових витрат, тому що в будь-якому випадку доведеться потім частково повторювати раніше виконану роботу. Доцільніше доводити почату справу до кінця чи переривати її на якомусь закінченому етапі. Невеликі однорідні задачі доцільно виконувати серіями, поєднуючи їх у блоки.
Використовувати часові проміжки – незаплановані відрізки часу, що йдуть на очікування, найпростіше використовувати для підготовчої, планової чи рутинної роботи. При цьому треба постійно задаватися питанням: як я можу використовувати ці хвилини з максимальною користю?
Обов'язково треба викроювати вільну або «закриту» годину для виконання найважливіших задач – час, протягом якого ніхто не буде заважати.
Постійно контролювати час і плани – відслідковувати час і багаторазово перевіряти ще раз плани з точки зору виконаних задач і встановлення нових пріоритетів.
3. Завершення робочого дня. Закінчити заплановані на день справи: усі початі невеликі задачі завершити протягом дня (кореспонденція, записи, позначки).
Ретельно проконтролювати результати і здійснити самоконтроль: порівняти заплановане і реально виконане з урахуванням цілей і відхилень.
Поставити собі запитання:
Скласти план наступного дня: перевірка переліку задач, встановлення цілей, пріоритетів і часових витрат.
Кожен день повинен мати свою кульмінацію – важливо усвідомлювати, яку якість і цінність для життя має кожен день. Потрібно кожен день по можливості робити вдалим днем.
5. Функція самоменеджменту «контроль»
Контроль як функція самоменеджменту включає три задачі:
Час, тривалість і регулярність контролю залежать від мети задач контролю, у зв'язку з чим розрізняють контроль процесу і контроль результатів.
Контроль процесу здійснюється регулярно, через рівні проміжки часу. У ході контролю процесу перевіряються плани й організація праці. Перевірка виробляється шляхом постановки менеджером таких питань:
Чіткі, самокритичні і своєчасні відповіді на поставлені питання підкажуть менеджеру шляхи і способи оптимізації процесу, дозволять виробити і реалізувати оперативний вплив на виниклі відхилення в ході роботи.
Контроль результатів – це основа процесу самоменеджменту. Розрізняють кілька видів контролю:
1. Регулярний контроль складається з аналізу власних річних, місячних, тижневих і денних планів роботи. Проводиться він після закінчення визначеного планового періоду. Ефективному проведенню цього виду контролю сприяє постановка і пошук відповідей на такі питання:
які результати досягнуті?
що з запланованого зробити не вдалося?
чому не все заплановане виконане (причини)?
що реально з усього запланованого на цей період могло бути виконаним?
де був загублений час і чому?
які висновки варто зробити, плануючи черговий період?
2. Проміжний (поточний) контроль здійснюється у випадку, коли вирішується складна або тривала за часом задача чи вона складається з декількох етапів. Тоді контроль необхідний на проміжних стадіях процесу. Фактично контролюються найбільш важливі проміжні результати (етапи) діяльності. Цей вид контролю дозволяє вчасно знайти відхилення від заданого напрямку і внести корективи у випадку зміни умов діяльності.
3. Цільовий (кінцевий) контроль являє собою оцінку того, якою мірою вдалося досягти поставлених цілей, і здійснюється він наприкінці планового періоду, після виконання задачі. Цей вид контролю, по суті, і є контролем результатів діяльності.
Контроль повинен бути ретельно продуманим, спланованим і вчасно проведеним. У такому випадку буде забезпечена можливість проведення своєчасних коригувань цілей і планів. Якщо лише постфактум визначається, що було зроблено невірно, то це нічого не дасть для виконання задачі.
Самоконтроль дозволяє підвищити ефективність і цілеспрямованість власної діяльності. Наприкінці робочого дня необхідно контролювати не тільки виконання поставлених задач, але і всю ситуацію. Аналізуючи минулий день, перевіряють, що відбулося так, як було заплановано, а що могло бути зроблено краще.
Самооцінка – це власна оцінка результатів минулого дня. Оцінку своєї роботи за минулий день зручно проводити, спираючись на результати самоконтролю. Якщо відповідь на кожне питання самоконтролю оцінити в балах з урахуванням його важливості і ступеня задоволеності (незадоволеності) результатом, то в підсумку можна вивести узагальнену оцінку. Пропонується оцінювати власну щоденну роботу за чотирибальною системою:
"5" - особливо вдалий день: усе, що було заплановано, вдалося виконати повністю, а також були вирішені всі задачі, що виникли поза планом;
"4" - вдалий день: усі задачі вирішені, істотних відхилень від плану не було; настрій гарний, задоволений собою;
"3" - задовільний день: основні задачі вирішені, але довелося докласти додаткових зусиль і вносити корективи в деякі процеси; повного задоволення від зробленої роботи немає;
"2" - невдалий день: основні задачі не вирішені чи вирішені незадовільно, долають невирішені проблеми і турботи, підвищена дратівливість, задоволення від роботи немає, настрій поганий.
Така узагальнена оцінка власної роботи за день позитивно впливає на впевненість у кінцевому успіху своєї діяльності:
по-перше, будь-яка оцінка підкреслює важливість і значення кожного прожитого дня;
по-друге, якщо минулий день виявився невдалим, підведення підсумків спонукає до того, щоб зосередитися на позитивних результатах.
У підсумку навіть якщо загальна оцінка вийшла незадовільною і настрій поганий, загальний баланс буде виглядати привабливішим, оскільки будуть охоплені увагою хоч і невеликі, але все-таки позитивні результати. А це дасть додаткові сили для успішної роботи завтра.