Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
При вивченні даної теми необхідно виділити питання, які вимагають більш детального ознайомлення:
Сутність грошового обороту і системи розрахунків на підприємстві
Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. Процес товарного виробництва на макро-і мікро-рівнях опосередковує грошовий оборот, як рух грошей у формі капіталу. На мікро-рівні грошовий оборот – це оборот капіталу фірми: грошові кошти - сировина, матеріали, паливо тощо – незавершене виробництво – готова продукція – засоби в розрахунках – грошові кошти. Грошовий оборот здійснюється за допомогою грошового обігу – простого переміщення грошей між суб'єктами економічних відносин і етапами обороту капіталу. Отже, грошовий оборот відбувається за умови наявності грошової маси, яка може перебувати у двох формах: готівковій і безготівковій.
До нормативної бази, яка регламентує розрахункові відносини належать: Закон України “Про підприємства в Україні”, Закон України “Про банки і банківську діяльність”; інструкції Національного Банку України “Про безготівкові розрахунки в України в національній валюті”, “Про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України”, “Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України” тощо. Питання розрахунків регламентується окремими листами Національного Банку України та низкою інших нормативно-правових актів.
Готівкові розрахунки – це грошові розрахунки у формі готівкових грошей між підприємствами, підприємцями і фізичними особами за реалізовану продукцію, товари, виконані роботи і надані послуги, а також за операції, які безпосередньо можуть бути не пов'язані з реалізацією продукції. У відповідності з чинним законодавством нині підприємства мають право застосовувати готівкові розрахунки між собою, підприємцями і фізичними особами як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки. Необхідно зазначити, що готівкові розрахунки проводяться через касу підприємства з обов'язковим веденням касової книги і використанням прибуткових і видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, які підтверджують факт продажу товарів чи надання послуг, а також рахунків-фактур, договорів, накладних, актів тощо. Обсяг готівкової виручки одного підприємства з іншим обмежується нормативно-правовими актами і не може бути більшим 10 тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами.
Але більшість розрахунків підприємства здійснюють у безготівковій формі.
Безготівкові розрахунки – це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках банків і полягають у списанні грошових коштів з рахунка платника та переказуванні їх на рахунок одержувача коштів.
У процесі проведення безготівкових розрахунків відбувається перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки здійснюються банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді [2]. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків.
Способи і форми безготівкових розрахунків і платіжні документи
Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків особливе значення має правильне визначення її принципів – основних нормативних положень, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи). Виділяють такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:
Спосіб безготівкових розрахунків характеризує порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) та платником (покупцем). В сучасній системі безготівкових розрахунків суб’єктів господарювання використовують два основних способи платежу:
Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахунків та вчасністю їх проходження. Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів), зі свого боку, також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.
Підприємства можуть здійснювати безготівкові розрахунки за допомогою таких розрахункових документів:
Згідно з Інструкцією НБУ “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” в господарському обороті поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення.
Платіжне доручення – розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача [2]. Платіжні доручення застосовуються:
Платіжне доручення виписує платник і передає його до обслуговуючого банку. Доручення приймаються до виконання банком протягом 10 календарних днів з дня виписки (день заповнення платіжного доручення не враховується). Банк приймає доручення до виконання за наявності на рахунку платника суми коштів, достатньої для оплати. Суму взятого до оплати платіжного доручення банк списує з рахунку платника ті перераховує на рахунок одержувача.
Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями така:
Рахунок-фактура – документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-матеріальних цінностей, що реалізуються (або виконаних робіт чи наданих послуг. Він містить опис та ціну товарів (робіт, послуг).
Розрахунки платіжними дорученнями досить прості та зручні, їхнім недоліком є відсутність повної гарантії платежу постачальнику.
Платіжна вимога-доручення – розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої – вимоги постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому продукції, виконаних робіт чи наданих послуг; нижньої – доручення платника обслуговуючому банкові про списання певної суми коштів зі свого рахунку та перерахування її на рахунок одержувача.
Під час розрахунків платіжними вимогами-дорученнями постачальник списує (не менше як у двох примірниках) розрахунковий документ з вимогою до платника сплатити на підставі надісланих йому розрахункових документів вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Платник, отримавши платіжні документи, при згоді оплатити її повністю або частково здає вимогу-доручення в установу баку, що його обслуговує. Після цього акцептована за платіжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді та банком не контролюється. Платник здає в банк нижню частину вимоги-доручення. Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, що не перевищує коштів, наявних на рахунку платника. Платник може відмовитися від акцептування платіжної вимоги-доручення, якщо поставлені товари не відповідають умовам договору, відвантажені достроково або не за адресою тощо
Застосування цієї форми грошових розрахунків прискорює оформлення розрахункових документів, сприяє зміцненню договірних стосунків між діловими партнерами, підвищує відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є не поширеною. Недоліком такої форми безготівкових розрахунків є відсутність гарантії платежу, невчасна оплата рахунків платниками, відмова від акцепту, що, в кінцевому рахунку, сповільнює рух грошових коштів.
Грошові розрахунки підприємства можуть також здійснювати з використанням чеків. Українське законодавство визначає чек – як грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред’явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпорядження коштами, що є на розрахунковомі рахунку. При розрахунках чеками виникають економічні відносини між двома суб’єктами:
У грошових операціях підприємства використовують два види чеків: грошові та розрахункові. У сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими чеками. Розрахунковий чек містить письмове розпорядження чекодавця банку-емітенту сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів. Власник рахунку виписує чеки в межах залишку коштів на рахунку в установі банку (або понад цей залишок, якщо є домовленість щодо овердрафту). Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками затвердила такі їх обов’язкові реквізити:
Банк-емітент видає чеки клієнтові у формі чекових книжок по 10, 20 та 25 аркушів. Термін чинності чекової книжки – один рік. Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому балансовому рахунку. Оплата чеками прискорює здійснення та значно спрощує техніку проведення розрахункових операцій, скорочує їх трудомісткість.
В Україні розрахунки чеками не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків. Чеки не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті внаслідок недостатності коштів на рахунках клієнтів та обмеженої платоспроможності комерційних банків.
Найширше розповсюдження в сучасних умовах набула акредитивна форма розрахунків. Акредитив – це розрахунковий документ, за яким одна установа банку доручає іншій здійснити за рахунок спеціально депонованих (заброньованих) для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред’явникові акредитива певну суму коштів. При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:
виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги;
При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб’єкти:
Відкриття (виставлення) акредитива здійснюється за рахунок власних коштів покупця або кредитів банку, депонованих на суму акредитива. Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником. Час дії акредитива визначається покупцем у межах 15 днів з дня відкриття Виплату постачальникові за акредитивом здійснюють на повну суму або частинами. Покупець має право відкликати акредитив. Акредитив застосовується в міжміських та міжнародних розрахунках між покупцем та постачальником. Схема розрахунків з використанням акредитивної форми показана на рис.2.
Рис.2. Схема акредитивної форми розрахунків
Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність та повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані послуги, з іншого – сповільнює обіг (рух) грошових коштів, тому що вимагає депонування покупцем певної суми грошей ще до того, як здійснений акт купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей.
Однією з форм безготівкових розрахунків із погашення боргів за товарно-матеріальні цінності є розрахунки за допомогою векселів.
Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Вексель одночасно є розрахунковим документом (засобом платежу) та цінним папером, що може купуватися й продаватися на фондовому ринку. Векселі можуть існувати в паперовій або непаперовій формах (у вигляді записів на електронних рахунках).
Основними суб’єктами економічних відносин при розрахунках векселями є:
Векселі класифікуються за такими видами: прості (соло-векселі), переказні (тратта), казначейські, фінансові, приватні, товарні (комерційні), забезпечені. Випускаються два види векселів: простий і переказний.
Простий (соло-вексель) містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей (рис.3).
Видача векселя
Пред'явлення векселя до оплати
Оплата векселя
Вручення погашеного векселя
Рис.3 Схема обігу простого векселя
Переказний вексель (тратта) містить письмовий наказ векселедержателя (кредитора або трасанта), адресований платникові (боржникові або трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Ремітент – одержувач грошей, що володіє векселем, пред’являє його до оплати трасату й одержує гроші. Трасат (платник) стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Вексель може виписати як платник, так і постачальник. Якщо вексель випускається постачальником, то платник обов’язково акцептує його (рис.4).
Рис.4. Схема обігу переказного векселя
В процесі обігу вексель передається від одного тримача до іншого через індосамент – спеціальний передавальний напис на зворотному боці векселя. Особа, яка здійснює індосамент, називається індосантом, а особа, на користь якої робиться індосамент, – індосат.
Оплата за векселем може бути гарантована банком. Банківська гарантія платежу за векселем називається “аваль”. Вона передбачає відповідальність банку-аваліста перед векселедавцем за сплату боргу (оплату векселя) у встановлений строк за рахунок кредиту банку.
Основною відмінністю простого векселя від переказного є те, що при розрахунках за допомогою простого векселя векселедавець і платник є однією особою. Предметом вексельних розрахунків можуть бути тільки гроші. Дозволяється виставляти вексель як у національній, так і в іноземній валютах.
Строк платежу за векселем встановлюється за взаємною домовленістю між постачальником і покупцем. При настанні строку платежу за векселем він оплачується за рахунок коштів платника з його розрахункового рахунку. В разі невиконання договірних умов платник (трасат) може відмовитися від платежу за векселем. В такій ситуації вексель подають на опротестування та оформляють нотаріальну вимогу щодо сплати за векселем.
Порядок використання векселів у господарському обороті регулюється Законом України “Про обіг векселів в Україні” [4], Положенням “Про операції банків з векселями” [5] та Положенням “Про переказний та простий вексель” [6].
В сучасних умовах зростає обсяг грошових розрахунків з використанням пластикових карток. При використанні останніх немає потреби носити значні суми готівки, а також забезпечується збереження коштів. Сьогодні в Україні обслуговуються картки міжнародних платіжних систем Visa, MasterCard, Europay та інших.
Види банківських рахунків і порядок їх відкриття
Підприємства для проведення всіх видів банківських операцій і зберігання коштів мають право відкривати рахунки у банку за згодою останнього та на власний вибір. При цьому підприємство повинно враховувати місцезнаходження банку, рівень обслуговування, рівень депозитних і кредитних ставок, різноманітність операцій, які виконує банк та інше. Необхідно зазначити, що підприємство може відкривати два і більше рахунків у національній валюті та рахунки у іноземній валюті. Для відкриття поточних рахунків підприємство подає в установу банку такі документи:
Підприємства можуть відкривати в банку такі види рахунків у національній валюті:
Банківські рахунки у іноземній валюті можуть бути такі: і. поточні, розподільчі, кредитні, депозитні. Розподільчий рахунок призначений для попереднього зарахування коштів у іноземній валюті, оскільки певна їх частина (50%) в обов’язковому порядку підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України і у вигляді гривневого еквівалента попадають на поточний рахунок, а інша частина використовується за призначенням.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Аваль – банківська гарантія платежу за векселем.
Акредитив – грошовий документ із дорученням однієї кредитної установи (банку) іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги абр виплатити пред’явникові акредитива певну суму коштів.
Акцепт – згода на оплату або гарантування оплати платіжних документів.
Безготівкові розрахунки – грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках клієнтів у банках.
Бенефіціар – особа, якій призначено платіж або на користь якої відкрито акредитив.
Вексель – цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю).
Готівкові розрахунки – форма розрахунків, яка здійснюється за допомогою готівки.
Грошові потоки – надходження та витрачання коштів у процесі здійснення господарської діяльності підприємства.
Індосамент – пердавальний напис на векселі, чеку, іншому цінному папері, який засвідчує перехід прав за цим документом до іншої особи.
Платіжне доручення (доручення на оплату) – письмове розпорядження платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної в доручені суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.
Платіжна вимога-доручення – комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої – вимоги постачальника до платника сплатити на підставі надісланих йому документів вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг; нижньої – доручення платника обслуговуючому банкові перерахувати з рахунку платника на рахунок постачальника визначеної суми коштів.
Розрахунковий чек – чек, оплату якого здійснюють шляхом перерахування грошей з рахунку чекодавця на рахунок пред’явника.
Трасант – особа, яка видала переказний вексель.
Трасат – особа, яка зобов’язана сплатити за переказним векселем.
PAGE 1