Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 1. ІСТОРІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ.
1. Передумови європейської інтеграції
Промова Вінстона Черчілля (1946 p.). У своїй промові в Цюріхському університеті прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчілль закликав до створення Сполучених Штатів Європи. Першим кроком на шляху до об'єднаної Європи мало стати партнерство Франції, Великобританії та Німеччини. Хоча пропозиція Черчілля так і не була реалізована, саме вона стала першою передумовою появи Європейського Союзу.
Заснування Ради Європи (1949 p.). Засновниками цієї міждержавної політичної організації були Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція та Швеція (на сьогодні її членами є 47 держав). Головними керівними органами цього об'єднання є Комітет міністрів і Парламентська асамблея. Штаб-квартира Ради Європи розташована в м. Страсбурзі (Франція).
Раду Європи засновано з метою захисту прав людини та верховенства права; зміцнення та розширення демократії й співробітництва на всьому континенті; створення єдиних стандартів суспільної та законотворчої практики держав-членів; підвищення європейської самосвідомості, що базується на загальноєвропейських цінностях різних культур.
План Роберта Шумана (1950 p.). Міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман проголосив, що об'єднання Європи є головною передумовою миру та стабільності у світі, і воно потребує передусім припинення тривалої ворожнечі між Францією та Німеччиною. У зв'язку з цим він запропонував створити франко-німецьке співтовариство вугілля та сталі, до якого зможуть приєднатися інші європейські держави.
2. Створення Європейських Співтовариств
Договір про Європейське Співтовариство вугілля і сталі (1951 p.). Так план Р. Шумана призвів до появи Договору про Європейське Співтовариство вугілля і сталі. Державами-засновницями цього Співтовариства стали: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція.
Договір передбачав формування спільного ринку в сфері вугільної та сталеливарної промисловості. Несумісними із спільним ринком визнавалися імпортні та експортні збори і мита, інші дії, що мали еквівалентний ефект, а також кількісні обмеження на рух товарів. Заборонялась дискримінація щодо виробників, покупців і споживачів.
Договір установив, що Співтовариство є юридичною особою і створює спеціальні інститути: Вищий керівний орган, Спеціальну Раду міністрів, Загальну асамблею та Суд.
Договір про Європейське Економічне Співтовариство (Договір про Співтовариство) та Договір про Європейське Співтовариство з атомної енергії (Договір про Євроатом 1957 p.). Головною метою Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) є "створення спільного ринку та координація економічної політики держав-членів, розвиток економіки, посилення стабільності, послідовне підвищення життєвого рівня та зближення держав-членів" (ст. 2 Договору про Співтовариство). Це досягається шляхом зниження митних зборів та квот на експорт й імпорт товарів у межах Співтовариства, введення спільних митних тарифів і спільної економічної політики щодо третіх країн, усунення серед держав-членів ЄС перешкод пересування осіб, руху послуг і капіталу, забезпечення вільної конкуренції на спільному ринку, прийняття спільної сільськогосподарської та транспортної політики, поступове наближення національних законодавств держав-членів, а також їх економічної, валютної, фіскальної та соціальної політики. Договір закріпив принцип субсидіарності, а також заборонив дискримінацію юридичних і фізичних осіб на підставі їх зв'язку з тією чи іншою державою-членом (тобто громадянства, реєстрації тощо). Договір про створення Співтовариства встановив майже таку ж інституційну структуру Співтовариства, що й в Європейському Співтоваристві вугілля і сталі.
Метою Євроатому є підвищення життєвого рівня в державах-членах і розвиток взаємообміну з іншими країнами шляхом створення необхідних умов для розвитку атомної промисловості. Для досягнення цієї мети Євроатом повинен: розвивати дослідницьку роботу та поширювати технічні знання, розробляти єдині норми безпеки для захисту здоров'я робітників своїх атомних підприємств і всього населення, спрощувати інвестиційний режим та заохочувати ініціативу підприємств, створювати умови для проведення фундаментальних досліджень у галузі атомної енергетики, слідкувати за регулярним і справедливим постачанням для споживачів Співтовариства ядерного палива та руди.
Створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) (1960 p.). Велика Британія не була готова до обмеження свого державного суверенітету настільки, щоб приєднатися до Договору про Співтовариство. Натомість вона запропонувала створити зону вільної торгівлі в Європі, де не було б внутрішніх тарифних бар'єрів, проте питання про торгівлю з державами, які не входять до цієї зони, вирішувалось кожною державою самостійно.
ЄАВТ було засновано Австрією, Великою Британією, Данією, Ірландією, Норвегією, Португалією та Швецією.
Президент Франції Шарль Де Голль двічі накладав вето на членство Великої Британії в ЄЕС (в 1963 p.і в 1967 р.).
Укладення Договору, який об'єднав Ради і Комісії трьох Співтовариств (ЄЕС, Європейського Співтовариства вугілля та сталі та Євроатому) відбулося у 1965 р.
Створення Митного Союзу між державами-членами ЄЕС (1968 p.). У документах Митного Союзу передбачалося скасування тарифів і кількісних обмежень між державами-членами, заміна національних внутрішніх тарифів на спільні зовнішні тарифи.
Набуття членства в ЄЕС Великою Британією, Данією та Ірландією (1973). Набуття членства в ЄЕС Грецією (1981 p.).
Перші прямі вибори до Європейського Парламенту (1979 p.).
У 1985 р. Європейська Рада затверджує програму, яка передбачає завершення формування внутрішнього ринку Спів-товариства до грудня 1992 р.
Єдиний Європейський Акт (ЄЄА) (1986 p.). ЄЄА є модифі- кацією трьох попередніх установчих договорів Співтовариств і містить угоду держав-членів про запровадження спільної євро-пейської зовнішньої політики, яка закладає юридичну основу для європейської політичної кооперації.
Метою ЄЄА було завершення формування внутрішнього ринку Співтовариства, який визначався як "простір без внутрішніх кордонів, у якому гарантується свобода руху товарів і капіталу, пересування осіб" до 31 грудня 1992 р. Для підвищення ефективності процедури прийняття рішень в ЄЕС рішення Ради Міністрів ЄЕС стали прийматися кваліфікованою більшістю. ЄЄА також передбачає тісніше залучення Європейського Парламенту до законотворчого процесу: йому надано право накладати вето на рішення щодо прийняття в ЄЕС нових членів. Закріплено так звану процедуру "комітології", згідно з якою Рада Міністрів ЄЕС отримала право делегувати частину своїх повноважен ь Комісії ЄЕС на певних умовах.
Набуття членства в ЄЕС Іспанії та Португалії (1986 p.).
3. Створення Європейського Союзу
Договір про Європейський Союз (Маастрихтський Договір 1992р.). Метою Європейського Союзу (ЄС) є створення економічного та валютного союзу, зокрема запровадження єдиної валюти, проведення спільної політики в галузі закордонних справ і безпеки, встановлення єдиного громадянства ЄС, співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ. Новими напрямами діяльності ЄЕС (назву Європейського Економічного Співтовариства Маастрихтським Договором було змінено на Європейське Співтовариство (далі за текстом – Співтовариство) стали: освіта, культура, охорона здоров’я, захист прав споживачів та транс-європейська мережа комунікацій. Зросла роль Європейської Ради, що визначає основні напрями політичної діяльності ЄЄ.
Договір про Європейський Союз затвердив триопорну структуру ЄС:
Згідно з Договором про ЄС діяльність Співтовариства регулюється наддержавним законодавством Співтовариства. Співробітництво в другій та третій опорах відбувається шляхом міжурядової співпраці держав-членів.
Договір про створення Європейського Економічного Простору (ЄЕП) (1992 p.). Цей Договір був укладений між країнами ЄАВТ та державами-членами ЄС. Договір про ЄЕП розглядався як еквівалент членства і мав інтегрувати економіки країн ЄАВТ до ЄС, не надаючи їм права участі в роботі його інститутів.
Самміт глав держав-членів ЄС у Копенгагені (1993 p.). На цьому зібранні держави-члени ЄС проголосили, що країни Центральної та Східної Європи, з якими підписано угоди про асоціацію, можуть у майбутньому стати членами ЄС, та встановили критерії, за якими буде оцінюватися готовність держави-кандидата вступити до ЄС.
Підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами у Люксембурзі (16 червня 1994 p.).
Набуття членства в ЄС Австрії. Фінляндії та Швеції (1995 p.).
Україна стала членом Ради Європи (1995 p.).
Амстердамський Договір (1997р.) встановлює принципи "прозорості" та "відкритості" ЄС. Таким чином, рішення в рамках ЄС мають прийматися максимально відкрито і бути наближеними до громадян ЄС. Проголошуються принципи поваги прав людини, демократії та верховенства права, на яких грунтується ЄС, і дотримання яких є умовою для вступу до нього. До ст. 2 Договору про Співтовариство включено нові завдання Співтовариства: забезпечення високого рівня зайнятості населення і забезпечення «свободи, безпеки та справедливості».
Однією з найбільш суттєвих змін, внесених до Договору про Співтовариство, є віднесення частини питань, що раніше регулювалися в третій опорі (співробітництво з юстиції та поліції в кримінальних справах), до першої опори (Співтовариство) та включення їх до розділу, що розглядає вільне пересування осіб: візи, імміграція, надання притулку, співпраця у цивільних справах. Амстердамський Договір також інтегрував Шенгенські домовленості про візову політику для громадян інших країн у законодавство Співтовариства, завдяки чому було усунено дублюючі структури у механізмі роботи Європейського Союзу.
В одинадцяти державах-членах ЄС 1 січня 1999 р. було введено єдину грошову одиницю – євро – у безготівковий обіг.
Концепція розвитку (Agenda) 2000 (1999 p.). ЄС визначає країни Центральної та Східної Європи, з якими він готовий розпочати переговори про членство в ЄС (Болгарія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Румунія, Угорщина, Чехія).
Ніццький Договір (2001 р.) став необхідним кроком у підготовці ЄС до майбутнього розширення. Перспектива вступу нових членів до ЄС вимагала негайних структурних реформ Європейського Парламенту, Ради Міністрів та Європейської Комісії. Між іншим, було збільшено загальну кількість місць у Європейському Парламенті, але водночас зменшено їх кількість для кожної окремої держави-члена. Крім того, суттєвих змін зазнала система прийняття рішень Радою Міністрів – був збільшений перелік питань, які вирішуються представниками держав-членів кваліфікованою більшістю голосів. Запроваджені до установчих договорів ЄС зміни дозволили державам, що приєдналися до ЄС після 2003 p., брати участь у керуванні Співтовариством та ЄС на рівні з іншими державами-членами.
Європейський Конвент (2001 p.). У м. Лаакен (Бельгія) Європейська Рада прийняла Декларацію про майбутнє ЄС, яка відкрила шлях до подальших реформ інституційного та конституційного устрою ЄС. Було створено Європейський Конвент – тимчасовий міжурядовий орган для підготовки проекту Конституційного Договору ЄС. Головою Конвенту було призначено колишнього президента Франції Валері Жискара д'Естена.
Європейський Конвент складався із 105 членів, зокрема до його складу увійшли представники голів або урядів держав-членів та держав-кандидатів ЄС, посланці від національних парламентів держав-членів та держав-кандидатів, представники Європейського Парламенту, Європейської Комісії, Економічного та соціального комітету, Комітету регіонів.
У дванадцяти державах-членах ЄС з 1 січня 2002 р. в обіг поступили готівкові євро (банкноти та монети).
Набули чинності Акти вступу до ЄС Естонії, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Угорщини, Чехії (2003 p.).
Європейський Конвент ухвалив проект Конституційного Договору ЄС (2003).
Підписання Конституційного Договору ЄС у м. Рим (Італія) головами урядів держав-членів ЄС (2004 p.). Цей документ включав у себе всі існуючі установчі угоди ЄС та Хартію основних прав ЄС. Після набрання чинності Конституційного Договору ЄС усі попередні джерела первинного права ЄС мали бути замінені на єдиний кодифікований акт – Конституційний Договір ЄС.
Основною новацією Конституційного Договору ЄС стала заміна незграбної триопорної структури ЄС на єдиноопорну, хоча спеціальні міждержавні сфери зовнішньої політики, безпеки та юстиції та кримінальної поліції було збережено. Крім того, було усунено колізії між Договором про ЄС та Договором про Співтовариство шляхом визначення міжнародної правосуб'єктності ЄС. Для вступу в дію Конституційного Договору ЄС була необхідність його ратифікації всіма державами-членами ЄС. 30 травня 2005 р. французькі громадяни висловились проти ратифікації Конституційного Договору ЄС, а 2 червня 2005 р. негативне ставлення до ратифікації було висловлено за результатами референдуму у Нідерландах. Таким чином, Конституційний Договір ЄС не набув чинності.
Вступ до ЄС Болгарії та Румунії (2007 p.).
13 грудня 2007р. підписання главами держав-членів ЄС Договору про Реформи (Лісабонський Договір) у м. Лісабон (Португалія).
Лісабонський Договір фактично переносить головні положення та новели Конституційного Договору ЄС до установчих договорів ЄС. Таким чином, на відміну від Конституційного Договору ЄС, який мав на меті консолідацію усіх установчих договорів ЄС. Лісабонський Договір їх просто доповнив. Для подальшого застосування Лісабонський Договір містить перехресні посилання на існуючі установчі договори ЄС. Зокрема, Лісабонський Договір скасовує Європейське Співтовариство та надає Європейському Союзу статус міжнародної організації та юридичної особи, посилює роль Європейського Парламенту та національних парламентів держав-членів. скасовує триопорну структуру ЄС, встановлює посаду Президента Європейської Ради тощо.
1 липня 2013 року двадцять восьмим членом ЄС стала Хорватія.
Контрольні питання