ся с поўним ясним сонцем; нам на долин~ в густій стденній мрац~ гиб~ти
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Русалка Днѣстровая
ПЕРЕДСЛІВЄ.
Судило нам ся послѣдним бути. Боколи другі Славяне вершка ся дохаплюют, и єстли не ўже то небавком побратают-ся с поўним, ясним сонцем; нам на долинѣ в густій стденній мрацѣ гибѣти. Мали и ми наших пѣвцѣв и наших учителів, али найщли тучи и бури, тамті занѣмѣли, а народови и словесности на доўго ся здрѣмало; однакож язик и хороша душа руска була серед Славлянщини, як чиста слеза дѣвоча в долони серафима. —
Зволила добра доля появити-ся и у нас збeркам народних наших пѣсень, и иншим хорошим и цѣловажним дѣлам [1]; є то нам як заранє по доўгих тмавих ночох, як радость на лицѣ нещасного, коли лутша надѣя перемчит скрізь сердце єго; сут то здорові поўно-сильні рістки, о которих нам цѣлою душею дбати, огрѣвати, плекати и зрощати док під крилом часу и добрих владнувателѣв хорошою и крѣпкою засияют величею.
Не журися Русалочко з над Днѣстра, що-сь не прибрана, в нарядѣ який від природи и простодушного и добросердного народа твойого приймила-сь, — стаєшь перед твоѣми сестрицями. Они добрі, видачятти, приймут тя и прикрасят. —
Сказати нам дащо о правописи сей книжочки. Хочемо зачинати, проте знати нам конче, якє теперѣшному язикови истинноє лице; за-для-того держалисмо-ся правила: „пиши як чуєшь, а читай як видишь.“ Из сего огляда приймилисмо сербскоє џ (виџу wydzu) и волоскоє ў (аў, αυ Erazm. Rotterd., au, еў, ευ: спѣваў, spiwαυ; душеў dušευ) а є завсѣда в силѣ је або ье употребляєм (моє, moje землє, zemlĕ, загородє, zahorodĕ, zahorodie.) —
Поклони-ся Русалко наша низко Всечестному Сподареви Николѣ Верещинскому, що тобє звелѣў родитися, и всѣм що тя пристроѣли пѣснями народними и Стариною; именно: Трудолюбивому Мирославови Илькєвичови, — потом Православови Каўкови, Йвану Бѣлѣньскому, Маркєллу Кульчицкому, Мѣнчакєвичу — и иншим; — честьим най буде и слава, а в руских дѣтех най усерднѣйша подяка! — —
- Вгору↑ Енеида на малороссійкій язык переложенная М. Котляревским; тричи виданая 1798, 1808 и 1809 в С. Петербурзѣ.
Князя Цертелева: Опыт собранія старинных малороссійских пѣсен. С. П. 1819.
Малороссійскія пѣсни, изданныя Михаилом Максимовичем. Москва 1827. тойже издаў:
Украинскія народныя пѣсни Моск. 1834.
Запорожска старина. — Харков 1833 — 1834. IV. части. —
Малороссійскія повѣсти изд. Основяненьком в Моск. 1834. Малороссійскія пословици — Харков 1833.
Приказки малороссійскія изд. Гребеньком. С. Петерб.
Войцеховича малороссійскій словарь помѣщенний в трудах моск. общества любителей Россійской словесности Ча.III.1818. — — В извѣстіях росс. Акад. в книжцѣ 7. читаєм що Академієў куплений словарь „Малороссійскій поручєн от Академіи Господину члену оной Николаю Ивановичу Гнѣдичу, и при нем двум любителям словесности, знающим малороссійскоє нарѣчіє и согласившим-ся из усєрдія к общей ползѣ содѣйствовать в сем предпріємлемом грудѣ а имено Господину Капнисту и Князю Цертелеву.“
Пѣют також хорошо руским язиком Че. Гуляка Артемовскій, Тома Падурра, — и инши.
Про маленько мѣстця лише набилиняєм о Грамматиках Павловского (Моск. 1818.) Лучкая (Slavo-Ruthena в Будимѣ 1830.) Левѣцкого (в Перемишли 1834) — о дѣлах (Wacława z Oleska Pieśni polskie i ruskie ludu Galicyjskiego (у Львовѣ 1833) и Лозѣньского: Ruskoje wesile (в Перемишли 1835.) — - ПЕРЕДГОВОР.
- К народним руским пѣсням.
- Нарід Руский оден з головних поколѣнь Славяиньских, в серединѣ меж ними, роскладає-ся по хлѣбородних окрестностьох з ноза гір Бескидких за Дон. Він най щирше задержєў у своѣх поведѣнках, пѣсньох, обрядах, казках, прислівйох все, що єму передвѣцькі дѣди спадком лишили; а коли другіѣ племена Славлян тяглими загонами лютих чужоплеменників печалені бували, и чясто питетна власть рѣками крьви теряних чяд пересякала, коли на послѣдок схилили вязи під окови зелѣзні и лишили-ся самостоянства, Русь заступлена була Бескидами, що ся на низу ланцами повязали, и огорнена густими и великими рѣками, що як сестрицѣ почѣпляли-ся за руки. —
- Го́ри як ведити, рѣки як сяни[1], Славлянщина вколо Бѣлим-богом стерегли сѣдий передвѣк, злучали Русинів и серед нападів вражих були засѣком народа, не-чѣм ѣх так чясто в пѣсньох поминают и величяют. — Святая Русь була селом райских птиць и дивів; ясні небеса одѣвали ю чистою опанчею, мір віддихаў любовію — Рускій нарід буў великим и величаним, порозумѣў обняў природу, чтиў и до серця ю пригортаў, и буў мири гаразд и любовь взаѣмна. — Сюда належят небиличні и обрядні пѣснѣ. — Хрест на землю Руску невнесено напрасно, и хочь мѣсто храмів звелися торонкіѣ церкви, священники спѣвали службу божую бесѣдою власною народа, не гороѣжилися, не ставилися панами, лише перед сотнями лѣт, як ще й днеська жили з мірянами мов отец з дѣтьми, були ѣм другами, подѣляли смуток и радість під ѣх низкими стрѣхами. Не було, хтоби забераў давніѣ поведѣнки, и затираў з молоком виссані чувства; проповѣдачи витереблаючи боганьство, не перли чужоѣ души в нарід. Руский нарід правоє свѣтловняў в серца колокучі, а окрашаючи єго поверхноє лице влюбленими красотами, не запорчяў єго внутренноѣ чистоти цѣло. —
- Свѣт ясний всякими барвами буйно, буйно процвиваў. Доокола різні рукодѣла ставали, перемишль зрастаў широко и вступляў на вершок все зарімно обнявши; бариство великоє повязало Руский нарід межи собою и с чужими поколѣнями далеко и широко, нечѣм и Русь вся напоўнена була имѣнями безчисленними и неперебраними статками. А коли Руський нарід під верховодом Великого Князя в одно тѣло ізрѣо, гостинцѣ в ширъ и вздоўж покопано, и правду з простих серць и давних поведѣнків установлено, а Руска земля честь и славу мала. В той час на ловах Бояни пускали по десять соколов на стадо лебебей, а з уст виливали почесну славу витязѣв хоробрих и уми поострювали мужеством, а умцѣ черкали золотими буквами пѣснѣ и чудніѣ казки; зо сотних церквів Києва блищяли золотіѣ хрести по над облаки, а по майданах воўновали-сь тьми хоробрих молодцѣв; Киязѣ сидячи в золотих стільцьох велѣли отрубляти походи далекі, а зелѣзніѣ полки носадами орали море рускоє[2] — нечѣм в обрядових пѣсньах так много згадок о князях княгинях, о боярах о єдамашках, о ковальчиках що золото куют, и о инчих ремѣсничках, которих у великой почести мали. —
- Лиш скоро стали сварніѣ князѣ крамоли ковати и Русь дробила-ся и падала а тьми торонкіѣ дивих орд пабѣгали кровавими путями, и красні царини рускіѣ кіньскими орали копитами, а райскіѣ птицѣ сполошені улетѣли далеко — тай гараздиз ними. —
- А коли Татари сѣрими воўками на земли рускій загнѣздили-ся, зійшла на ню недоля. Густіѣ осади трупами устелили, а рѣки крьвою ударили. Недосѣченного, невиполоненого міру бѣдні послѣдки, лишивши курища давних городів утѣкали в гори и засѣкали-ся у печерьох, и були в поўній неўгодѣ без пристановища, принуџені з воўками сѣпати-ся о поживу и з бурянів варити страву. — Тут розродивши-ся сступали знова на долину, але сступали по новую недолю, бо були лукавіѣ гісиолюбцѣ, которі приставши до ворогів,чуженѣли, а здвигши-ся з ними ховали чѣпи своѣм братям. — Ночами отогували небеса луни горячих сел, а вѣтри заносили зойк стинаного и полоненого міру; а коли зоря розсвѣчала день бѣлий гонили гайдуки міран пиўсопних, на лань понужателѣв — із народа побратимого, томили гірш Татар, крьвавий піт обливаў буйний полон, а глумлених тяглими роботами дротяними нагайками наперано. Тим дѣлом Русин в навалѣ — горести спиниў-ся и в журбѣ стаў думати над своєў недолеў ужясноў; но тая щораз ся перепоўняла, потери учящали-ся, непевність була в имѣньох гірко придбаних, нещоби и у власним житю и стільки любимоѣ родини, жінок, дочок та синів, на которих люті остроємі нападали яструби. —
- Так много ужєсноѣ недолѣ відси — на протѣв буйні привиди руской души, и красна природа, зелені погаря, цвитущіѣ царини гноєні кістьома дѣів, ниви золотоколосі, поўні божого дару — а знова горблячіѣ-ся могили на рідних батьках, та братьох, тямка минулоѣ чести, гаразду, и великости Руси, — конче надѣляли руский нарід, вязали до любоѣ отчини и поперли го в вир житя, поўного дѣланія, и дикой бородьби с падею, и овін стераючий-ся, тягло дерся с крьвавими грудьми, та иськаў привернѣня перѣшних щастливших веремень. —
- Так нарід руский прославляў-ся, га раздуваў, бѣдиў-ся, бороў-ся, розбиваў тугу и надѣяў-ся, — таким конче и гадкам єго и пѣсням бути. — —
- В думах розцвиває лицарскими дѣлами буйність, звязана з перепоўненим внутреним призраком; они сут найчеснѣйшйм образом борючих-ся и загибаючих стратенцѣв. Із Запорожя лицарских дѣл гомін зашибаў-ся високими курганами по всей Руси, а з Бескидів и всяких сторон розбѣгали-ся мстиві молодцѣ за печальную неволю міран. Чистий воздух и красни окресности творили мір гарний и шпаркий, ум одѣвали буйними гадками, насадили в серця сильніѣ чувства и розцвиліѣ призраки, а Русин всьо що видѣў, що терпѣў и що дѣяў виливаў словами, а виливаў з поўноѣ души; — а в яким уклаў-ся состояню в закорѣнках свого викопованя-ся з під намету горести и насилія так строѣў и свій голос и своѣ спѣванки и роздѣлиў ѣх як зажегнене свѣтло, в різнобарвих цвѣтах горющеє; и се здвигло єго ще вишче. — Мужацькіѣ думи суть по найбільшій части биличними, и воўнюют буйною тай дикою силою. Муж закликаний падею, славою, або справою народа, лишає родину що га любила, виплекала, вилелѣяла солодкими словами, ѣде на крьвавий пир, сестри му коня виводят, сѣделце виносят, а родина цѣла виводит го слезними очами и журними чадками, благословлячи го, на широкі степи. — Мамка розговорує-ся с конем, випитує-ся птиць, в серце в копуют-ся тоски печальніѣ, чоло роз-орує жаль, а попертого в вир недолѣ дожџі дрібні полочут, густі терни росчѣсуют, а буйні вѣтри осушуют. — Зійшла блѣдая зоря; молодцѣ иа ворон коньох полетѣли на чорний шлях, и навязали не одну сотню Татар — и тогди буйна радість розлягла-ся пѣснею по степах. Або огорненіѣ тьмами Татар, з ростолоченими чашками в крьви постелили собѣ перестільницю... Ворон кінь вѣрненький вбиў-ся по колѣна в землю, припаў до ніжочок свого пана, а сизий жироѣдний орел осѣў на лоб, наступаў на кучерѣ и випиваў очи. Смерть на побійцѣ була у него жениханьом, лише журба родини сумує го, тѣшит ю медівними словами, пращає стару неньку, що-ся над ним роспукає. — Гетьман пращає війско, товаришів и отечину. —
- А коли вечером мѣсяць блѣдий серед звѣзд меркотючих мрѣє, дѣд сивобородий с кобзою сѣў при могилѣ, глянуў по костьох, що ся межи травою бѣлѣют, задумаў и заспѣваў сумную думку; або при ватрѣ обступлений молодцями прославляў досадними словами и сильнѣшчим нѣж на могилѣ голосом минуліѣ лѣта и минулих витязѣв. —
- Думки (пѣснѣ жіноцькі) провѣвают буйною гарностію, и зажегненими чувстьами, повязаними з журбою и тугою. Дѣвочѣ чувства стелят-ся в них крещачим барвѣнком, крутая рутка узеленяє терновіѣ вѣньцѣ страсти, дивная бородьба з невідмѣнним присудом проколює-ся з них. — Обмана Козаків, лихая падь що милого забрала, злиднищо го побили, або смерть що го загорнула, розсерџує дѣвицю, що ся цѣлою душею влюбила, обгортає роспукою, серце зайшлоє крьвлею ниє, сама розбиває-ся о камѣнь, під землю западає, під воду йде. Обманена-ли зрадливим Козаком (ледѣнем, молодцем) заметує го жаркими клятвами, або неўдаючи-ся в тугу и роспуку, надѣє-ся прикликати го назад, скаче в городец, копає зѣля, що під бѣлим каменем росте, чарує молодця, котрий наглум прилѣтає, и стає-ся добродушною посмѣшкою милоѣ, шчо ся єго наворотом радує. —
- Козак вѣрний пускає-ся на війну ити, мила відпустивши єго, хотячи й нехотячи, лишає-ся з журними гадками, тужна пѣсонька розлягає-ся сумними ярами — лишена виступає на високу могилу смотрити, чей милий не ѣде, висилає сиві соколи,та чорні ворони по вѣсти, котрі або вертают и тѣшат або мѣсто них сивенька зазуля сумно закує погибель милого. Тогди она попала-ся богатому лютому нелюбови, або якому пройдисвѣту, тогда з усихаючих грудей тосклі викопуют-ся вздохи, душа в горованю лѣтае по за гори и снит в піўявно о миленьким, згадка й туга сумною пѣснею о погиблим спливає. — Другий дочуўши-ся на чужинѣ, що мила присилувана вѣнчати-ся з инчим, найчастѣйше з богачем, невертає-ся у свійню, розбива-є тугу степами по за Днѣпр, або присѣвши у могили загомонит думку о щастю що сплило, а пѣсня, що нею молодец тужит по своѣй небозѣ, не відличає-ся від думки, що ю мила спѣває у тузѣ по милим[3]. — Любовніѣ пѣснѣ, де нема провини туги провѣвают гарною любостію, веселою буйностію, нетямливим веселієм, и сут поскочні до танка. —
- До жіноцьких пѣсень причѣсляются всѣ обрядовіѣ. В сих не той смуток и горость що в думках. Пѣвцѣ ними забувают зелѣзноє жите и проливают-ся поў ними чувствами. Там видит-ся инчий свѣт; на чудних, крилах летит гадка в передвѣк, любая слобідна нетямка огортає душу, в них являє-ся Русин истинним Славляном, не любуючим собѣ в борбѣ, лише в тихеньким домашним гараздѣ. На всякоє веремне года суть обряди, суть пѣснѣ: воскреслая весна, настаюче лѣто, обжинки, конець всѣм роботам и инчі, — скликуют молодих и старих всього села в по святні мѣстця, нинѣ коло церкви, на оболоню, також у гай, кладут огнѣ; молодцѣ грают своѣм способом, а дѣвицѣ йдут танком и спѣвают пѣснѣ безконечні, бо и танок безконечний. Лиш танок обрядовий, и голос до пѣсень обрядових нестроѣт-ся так, як танок и голос коршемний. В буйній радости россипає руса красавиця ясні бипди як дугу по небесах, тає чувствами, що ся мѣсйчиим мрѣньом в гарній бесѣдливости з еѣ медових проливают усточок; а чим душа воўнюссь, то й на лици и в танку и во всяким пометѣ тѣла являє-ся; так на примѣр в Гаѣвцѣ: „Ой Данчику Бѣлоданчику“ стояча серед круга подружочків дѣвиця, що проспѣвуюг тоє дѣє — росчѣсує косу руками, поглаџує брови, злегонька підскакує, и виберає одную з круга на своь мѣстце в середину.
- Пѣснѣ обрядові лишились чесним святим вѣном дѣдів передхристових; склад ѣх не теперѣшний, имена нечувані й незнакомі. В них встрѣчаєм много згадок о богах Славляньских, о раю, райских птицях, райским деревѣ о гаях — Самі имена: Ладканя, Купайла, Коляда (Колядки зовут також громадскими пѣснями) Гагілки, (гаѣвки, веснівки) Русалки (троѣцкіѣ пѣснѣ), Щедрівки свѣдчят тому. — Пѣснѣ тоті сут золотим поєлѣдком счаснѣйших веремень, коли ще сама лише природа промовляла до рускоѣ души, а він ю сильно нагортаў у своѣ нѣдра. Тогда дух вививаў-ся під небеса, під сонце, мѣсяць и зори, й братаў-ся з ними, прикликаў ѣх на землю, прикрасиў ними обряди Лади, и вплѣў ѣх до ладканя, — або злинувши бистрим соколом, лѣтаў поза граюшче-є море, набераў золота на крила золотити княгиню, и приносиў кудерне деревце, що ся в рай похилило и сильненько зацвило долею будучою; квѣтка тая сияла у коровайови як мѣсяць ясним, затиканим звѣздами — все тоє являє домасѣ гаразд будушчий. — У ладканьох проколює-ся також туга, лиш не такого зарубу як в думках. Жаль за родиною, за зѣльничком, за вѣнцем дѣвочим, лякаючи-ся лихого свекра, тулит надѣя счастя маючого настати за любимим. Із сего огляду передом идут сиротиньскіѣ пѣснѣ.
- Перед сотнями лѣт князѣ, княгинѣ, королѣ, бояри увеличали рускую землю, паволоки єдамашки, шоўкові свити, золотокуюшчіѣ ковальчики и инчі ремѣснички, которі народови многочесними були, посвѣдчяли о непослѣдніи славѣ дѣдів наших; — памятник тому великий стоѣт доси, и перестоѣт нас и наші дѣти у пѣсньох обрядових.
- (Виймено из ширшой росправи Далибора Вагилевича.)
- I. ДУМИ И ДУМКИ.
|
Co się stało! B o h d a n Z a l e s k i. |
- 1.
|
Ой поѣхаў Романонько |
- 2.
|
Чому кури не пѣєте, |
- 3.
|
Гей по під гай зелененькій |
- 4.
|
В славнім мѣстѣ городѣ там була вдова, |
II. ОБРЯДОВІ ПѢСНѢ.
А. КОЛЯДКИ.
(Від Калушѣ зібраў Д. Вагилевичь.)
1.
|
Ой! у садоньку павоньки ходят, |
2.
|
А з гори, з долу вѣтер повѣваў |
3.
|
Та вжеж до тебе в рік Біг приходит, |
4.
|
Ой в горѣ, в горѣ, в шоўковій травѣ, |
5.
|
Ой рано, рано куроньки пѣли, |
6.
|
Ой из за гори, за зеленоѣ |
7.
|
Була в батенька нова свѣтлонька, |
Б. ГАГІЛКИ.
(Від Золочева.)
1.
|
Воротаре, воротаре, |
2.
|
Ой Данчику, Бѣлоданчику! |
3.
|
Ой нѣхто там не буваў В селѣ Миханенько! — Ой яворе явороньку — — — ∗ ∗ Ой нѣхто там небуваў |
ЗГАДКА.
|
Заспѣваю що минуло, |
ПОГОНЯ.[1]
|
Чи то сокіл пташку жене? ∗ ∗ Чи то вірли крильми бют-я? |
ДѢВЧИНА А РИБА.
|
Дѣвчина край моря сидѣла, |
ДѢВЧИНА ДО РОЖИ.
|
Ах! моя водо студенная! Р. Ш. |
|
|
Передговор к Старинѣ (Маркіян Шашкевич) |
Пѣснѣ зо староѣ руѣописи→ |
СТАРИНА є то пѣснь хороша звеняча, що різним способом в нашѣ часи загомонює, що різним настройом озиває-ся з передвѣка до нас — и раз тихим миленьким голосом промовляє, обнимає солодким чувством сердця, а з нова піднимає величною силою душу, чудує казаў-бись надприродними дѣлами ум послѣдних, — то знова залебедит тужно, плачем голубиним дѣдів розплакує сини — то знова обвѣвує потѣхою и радощи в сердця нагортає, а в душах, зводит святую почесть покійним праотцям. — Старина є то великій образ, є то зерка. ло як вода чистоє в котрім незмущенноє являє-ся лице столѣтей. Там тобѣ внуче глянути, а взришь, як твоѣ отци, твоѣ дѣди жили, що дѣялн, що ѣх веселило, радувало, а що печалило, акоє сонце межи ними сияло, як думали, яким духом обнимали природу, охрестности, свѣт цѣлий, ским ся стирали, и як се на них дѣлало, який ѣх свѣт внутренний, а який зверхний, що ѣх надѣляло до сильного дѣяня, а що ѣм силу віднимало, який ѣх язик, яка бесѣда, яка ѣх душа, яке сердце — словом, якими хотѣли перед тобою явити-ся, и що по тобѣ ждали. —
Сесе всьо для нас не бридня. Чужина нас займає, чомужби нашина не прилягла до сердця, не промовила до душ наших сильним словом. — Окрухи, ба великі куснѣ сего образа, сего чудного зєркала придержали-сь до нинѣ, переховали-сь по церквах, по манастирьских книжницьох, по честних священниках, по пѣснолюбних дяках, нещоби и під низкими стрѣхами, по сановитих господарах, — которе вони честят, и переховуют мовь святині подарок з неба. — Сукромі голоси бринят по всей Руси (то пѣснеў, то казкоў, то небилицею, то поведѣнкою, то приповѣдкою, то заганкою, то обрядом и м.и) лишь ѣх скликати в одно, а стане пѣснь велика, доўга, безконечна, що цѣлим свѣтом загуде, що сильно розгремит славу перѣдних и нинѣшних лѣт всього нарада. —
Знайшли-сь многоучені мужеве, (лишь ѣх не годѣ на так великоє дѣло) що занимают-ся хотячи згорнути тату неувядаєму красоту передвѣцьку. — Честь, и поўна подяка не мине ѣх; коб лишь не далеко відсували радость нашу, и що скорше дали нам госновати-ся тим, що придбали своѣми трудами. —
Руслан Шашкєвичь.
|
Пѣснѣ зо староѣ руѣописи |
Розмежє Острова и Дроховичь, з образцем→ |
|
Лѣтай, лѣтай сивий орле по глубокой долинѣ! |
|
|
|
|
РУСКОЄ ВЕСѢЛЄ описаноє через І. Лозѣньского в Перемишли — в типографіи владичній гр. кат. 1855.
Велика и всехвяльна була гадка писателя сего дѣла, згорнути ладканя, привести ѣх в лад, и приложити к ним опис обрядів весѣльних народа руского. Путрудиў-ся писатедь не мало, заким ѣх з помеж народа, з вѣчноѣ казаў-бись нетямки двиг, також з других писателѣв виняў и всякую пѣснь на єя питомим постановиў мѣстци. [1] Лишь жальковати-ся, що ще и половини всѣх обрядів и пѣсень по всей Руси сцѣваємих не зібраў — лишь доганочка, що не ветрѣчаєм в сей книжцѣ того, чогосмо ждали, и чого при зберцѣ народних пѣсень не льза забувати. — К чемуби нам придались зберки народних, перед всѣма обрядових пѣсень, з якого станища нам ся присмотрувати на них и самся присмотрюваў, як давні тиѣ пѣсни и обряди, и про що доси не зветочѣли и не перего монѣли, котрі передвѣцькі а котрі нинѣшні, яка в них всѣх разом мисль; що там дѣют князѣ, княхинѣ, бояри, хоругви, коровай, кудерне деревце в ним, золотокуючі ковальчики, що косу росковуют, єдамашки, паволока, посаг, хлѣб й сіль, козаки, скупини, и много єнчого; — на останок о папѣвѣ и складѣ пѣсень весѣльних, чим відличают-ся від думок, чабарашок, шумок, коломийок, и єнчих пѣсень руских? — о сем всѣм нѣ слѣду; писатель бѣля того тозлегонька незнакомо перемчяў, або моўчки цѣло мимолишиў. — Язик и правопись в сесѣм хорошім дѣлѣ, (не мовлю в пѣсньох) перший мало а вторая цѣло, не рускі. Велично красні дѣви (ладканя); прибраў влахматєне наськє переплѣў красні пахнющі цвѣти терниноў и бодлаками, нарядиў чужі мисли и слока нагинками рускими, и поставиў на ѣх причолку дивогляди Księdz, największy, seudzia łasno, starościny, choronży, żridło, и аще дуже много єнчих, що истинного Русина ужєсают.
Найбільшою обманою, ба неспрощенним грѣхом в сем дѣлѣ є, що писатель відвегши Азбуку питому рускую, приняў букви ляцькіѣ, котрі цѣло не пристают к нашому язикови. [2]Чи годит-ся безчестити святиню? чи годит-ся потручати ногою сивенького старця, що ся нами від молодости нашой опѣкувау, заступаў від бури, хорониў перед жегущим огнем, придаржуваў душу в тлѣннім тѣлѣ? Чи годит-ся відвергати Азбуку святого Кирилла любомудрця високоумного, многоученного, що ся так добре вдивиў в язик славлянскій, що бистрим соколовим оком проймиў го на вскрізь, що сильним думающим духом обняў всѣ голоси величного звенящого язика Славлян, а знаючи добре, що ѣх нѣ греческими нѣ римскими буквами не льза писати, яў-ся подати нам су кромі знаки, писменні сотворити Азбуку народно-славляньскую, и звѣў дѣло піднебесноє, с котрим кромѣ греческой и латиньской нѣ одна травопись з помеж тая многа язиків рімнѣ придержати нездужат? — Лишиў-ся тот подарок сего великого мужа святим найчестнѣйшим, найдорожчим спадком, котрого нам всѣ завидуют, котрий нас перед веським прославляє свѣтом, до которого наші дѣди цѣлим сердцьом прилѣгали, неугасимою милостію обнимали, вѣчно-дбаючим оком стерегли, и питомими грудьми заступали. — И чиж можно було инакше? Азбука святого кирила була нам небесною, незборимою твердею перед довершенним знидѣньом, була найкрѣплѣсчим стоўпом, несхолибимою скалою, на котрій Русь святая через тілько столѣтей люто печалена, крепко стояла. — Е то дѣва райская звѣздострійна озорена добродѣйною силою, що нас теплим солоденьким дохом овѣвує; єѣ то чудне дѣло, що ми доси СУСИМАМИ! —
2. Создаем новый файл размером 500500 пикселей
3. Принципы ценообразования в административнокомандной и рыночной экономике
4. Туризм ІІ семестр 20132014 н
5. Методы формализованного представления систем в исследованиях.html
6. История Греции и Европы
7. Острая сердечная недостаточность
8. тема знаний и представлений о важнейших процессах возникновения и развития древнейших цивилизаций Древнего
9. Let~s tlk bout Britin Wht do you know bout this country The United Kingdom of Gret Britin nd Northern Irelnd is the officil nme of the country which comprises Englnd Scotlnd Wles nd Northern I
10. Товарищества публикантов Литературные и законодательные источники- Бааш Э
11. Задание
12. Лекция 12 Метафизика и диалектика
13. Тема номера Место России в мировой экономике
14. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ по выполнению дипломного проекта Для специальности 070601
15. I мощность излучения на единицу площади излучающей поверхности в единичном интервале частот в перпендикул
16. Нормы правового регулирования
17. Охорона праці. Назвіть основні етапи розвитку охоро
18. ТЕМА 1- ПСИХОЛОГІЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН 1
19. Наименование и содержание разделов учебной дисциплины п-п Н
20. Шрифт в печатном издании