Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Страхування - це сукупність особливих відносин по захисту майнових інтересів юридичних та фізичних осіб у разі настання певних, передбачених страховою угодою подій, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових платежів (страхових премій).
Страхування має важливе економічне і соціальне значення. Перехід до ринкової економіки об‘єктивно руйнує монопольне державне страхування, яке було складовою частиною системи державних відшкодувань, спрямування цих засобів в найбільш перспективні і стабільні галузі економіки з метою їх примноження для максимального захисту інтересу страхових послуг та посилення страхового захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб вирішальне значення має формування відповідних страхових фондів.
Є різні форми організації страхових фондів.
Перша з них полягає в тому, що страховий фонд створюється в рамках окремого господарства чи підприємства (самострахування). Це децентралізована форма організації страхового фонду, що створюється в межах однієї господарської одиниці за рахунок власних ресурсів і тільки для своїх потреб.
Другою можливою формою страхування є централізована форма. Такий фонд є єдиним для певного кола господарств, він створюється в централізованому порядку з централізованих ресурсів, а не на основі внесків відповідних господарств.
Ці дві форми організації страхового фонду децентралізована та суворо централізована, значно поступаються перед третьою формою. Суть її в тому, що при даній формі страховий фонд централізується в спеціальних страхових організаціях, але створюється він в децентралізованому порядку шляхом збору спеціальних внесків до цього фонду з відповідних господарств, підприємств, фізичних осіб. Така форма організації страхового фонду і є страхуванням в його найбільш поширеному плані.
Це визначення поширюється на всі види страхування.
Система страхування виконує ряд функцій, основою яких є відшкодування збитків від стихійного лиха і нещасних випадків, відновлення продуктивних сил суспільства, зміцнення матеріального благополуччя громадян. Існує відновлююча функція, з якою тісно пов‘язана перехідна. Важливу роль відіграє і функція сприяння, подальшого розвитку будівництва, малого і великого бізнесу.
2. Страховики́ (страхівники, страхові компанії) — юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також ті, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Учасників страхування повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні, за Законом України "Про Страхування" здійснюється страховиками — резидентами України та страховиками нерезидентами. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені й діють відповідно до чинного законодавства.
Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.
Страховий випадок - подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
3. Страхувальник має змогу обрати найбільш прийнятний для себе варіант страх-ня і, відповідно, -страховика. Страховик у свою чергу, незалишається пасивною стороною, він також має право обирати:прийняти ризик даного страхувальника чи відхилити його.якщо обидві сторони досягнуть попередньої згоди, вони укладають договір, у якому конкретизуються загальні умови страх-ня, викладені у правилах. Добровільне страх-ня передбачає, що всі істотні моменти договору страх-ня визнач-ся виключно за згодою сторін. страх. відносини виник-ть згідно із законом, а страх-ня здійснюється на підставі відповідних законодав. актів, якими передбачено перелік об”єктів, що підлягають страхуванню; перелік страх. подій, винятки зних; максим страх. тарифи і мінім. страх. суми; рівень страх-го забеспечення та інші суттеві моменти. При укладанні договору обов”язкового страхування ні у страхо-ка ні у страхувальника практично не лишається “свободи маневра”, адже всі суттеві моменти будь якого виду обов”язкового страх-ня, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами.
Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька варіантів. Найважливішим є поділ страхування залежно від спеціалізації страховика на сфери діяльності : страхування життя і загальні види страхування.
В основі віднесення того чи іншого виду страхування до “життя” чи “не-життя” полягає сукупність двох класифікаційних ознак, а саме:
-наявність нагромаджувального хар-ру договору страхування;
-строк дії договору страхування.
Згідно з чинним законодавством У, до договорів страхування життя належать договори, строк дії яких перевищує 10 (в окремих випадках – 5) років.
Не менш важливою є класифікація за об?єктами страхування, тобто об?єктами, на які спрямований страховий захист. Ця класиф-я передбачає виокремлення галузей:
-особистого страх-ня (об?єкти – життя, здоров?я і працездатність страхувальників);
-майнового страх-ня (об?єкти – майно в різних його видах);
-страх-ня відповідальності ( об?єкт – відповідальність за шкоду, нанесену страхувальником життю, здоров?ю, майну 3-ї особи).
Класифікація за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій, які супроводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього погляду в загальному страх-ні виокремлюють, наприклад, автотранспортне страх-ня, морське, авіаційне, страх-ня ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.
Класифікація за статусом страхувальника передбачає поділ усього розмаїття посліг на ті, які обслуговують інтереси громадян і ті, які обслуговують інтереси підприємницької діяльності.
Класифікація за статусом страховика використовується здебільшого для забезпечення держ регулювання страх-вої діяльності ( видання ліцензій, ведення держ реєстру страхових компаній та ін), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному розрізі. У цьому плані можна виокремити страхування комерційне, взаємне, державне.
Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними передбачає кілька підходів. Насамперед це виокремлення певних класів згідно з міжнародними нормами.
Згідно з вимогами внутрішнього законодавства У ця класиф-я передбвчає такі види страхування :
1.Страх-ня життя.
2.Страх-ня від нещасних випадків.
3.Медичне страх-ня ( безперервне стр-ня здоров?я).
4.Страх-ня здоров?я на випадок хвороби.
5.Страх-ня залізничного транспорту.
6.Страх-ня наземного транспорту (крім залізничного).
7.Страх-ня повітряного транспорту.
8.Страх-ня водного транспорту.
9.Страх-ня вантажів та багажу.
10.Страх-ня від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.
11.Страх-ня цивільної відповідальності власників наземного транспорту.
12.Страх-ня відповідальності власників повітряного транспорту.
13.Страх-ня відповідальності власників пводного транспорту.
14.Страх-ня відповідальності перед 3-ми особами.
15.Страх-ня кредитів.
16.Страх-ня інвестицій.
17.Страх-ня фінансових ризиків.
18.Страх-ня судавих витрат.
19.Страх-ня виданих гарантій та поручительств.
20.Страх-ня майна (відмінного від того, що в %-10 пунктах).
4. Соціа́льне страхува́ння — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби; повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; втрати годувальника; безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Соціальне страхування в сучасній Україні
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, а також добровільним соціальним страхуванням через страхові компанії, що мають ліцензії Національного комітету фінансових послуг України.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування
Це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (що включає матеріальне забезпечення громадян у визначених законом випадках) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом.[3] Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Види обов'язкового державного соціального страхування
В Україні існують такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:
На випадок безробіття
Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням [2]
Від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності [5]
Пенсійне страхування.
5. Поняття кредиту
Важливе місце у фінансовій системі України посідає кре¬дит. Кредит — важливий інститут, за допомогою якого держа¬ва здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за правильним використанням їх. Кредит сприяє підвищенню ефективності економіки, забезпечує пере¬лив капіталу, стимулює грошовий обіг та є важливим інструментом державного регулювання економікою.
У юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють всі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.
Встановлений законодавством обов’язковий порядок зберігання всіма підприємствами, організаціями та установа¬ми своїх коштів на рахунках у банках дає можливість викорис¬товувати такі вільні кошти при кредитуванні. В процесі креди¬тування виникають відносини з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів підприємств, організацій, бюджету та населен¬ня, використання яких відбувається на умовах повернення для задоволення економічних і соціальних потреб держави.
У юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють всі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.
Загальне визначення поняття кредиту дається в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р. та в затвердженому постановою Правління Національного банку України Положенні НБУ “Про кредиту¬вання” від 28 вересня 1995 р. При цьому в Законі зазначається, що кредит — це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк під відсоток.
Докладніше термін “кредит” визначено у Положенні про кредитування, де вказано, що кредит — це позиковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користу¬вання на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а кредитна операція це договір щодо надання кредиту, який супроводиться записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.
Кредит як інститут, що включається до фінансової системи держави, виконує емісійну, розподільчу і контрольну функції. Ці функції взаємозалежні і мають при кредитуванні специфічні особливості.
Емісійна функція здійснюється випуском і розміщенням цінних паперів. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредитування і взаємодіє з нею. Нестача платіжних засобів в економіці може також покриватись за рахунок розширення комерційного кредиту.
Розподільча функція виявляється в процесі мобілізації та вит¬рачанні централізованих і децентралізованих фондів коштів, у розподілі та перерозподілі національного доходу між суб’єктами господарської діяльності. Отже, за умов ринкової економіки за¬значена функція сприяє вдосконаленню кредитної політики з метою регулювання грошового обігу і здійснення ефективного впливу на економічні процеси в державі.
Контрольна функція забезпечує нагляд за правильним і ефективним використанням коштів, що надаються клієнтурі банками, та поверненням їх у певні строки.
Таким чином, кредит в Україні є одним із видів еко¬номічних відносин, за допомогою яких здійснюються акуму¬ляція державою кредитних ресурсів та їх використання на умо¬вах повернення, забезпеченості, строковості та відплатності підприємствами, організаціями усіх форм власності та насе¬лення для задоволення потреб господарювання.
Види кредиту
Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.
У банківській практиці існує різна класифікація кредитів, багатогранність їх критеріїв. Так, розрізняють кредит фінансо¬вий, товарний та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.
Фінансовий кредит — це кошти, які надаються банком резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно з законодавством країни перебування нерези¬дента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позичку юридичній або фізичній особі на визначе¬ний строк, для цільового використання та під відсоток. Прави¬ла надання фінансових кредитів встановлюються НБУ (щодо банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (щодо небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.
Товарний кредит — це товари, що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним або фізичним осо¬бам на умовах угоди, що передбачає відстрочку кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсоток.
Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики — це кошти, які залучаються юридичною особою-боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як ком¬пенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів. У господарській діяльності використовуються такі форми кредиту, лізинговий, іпотечний, споживчий, бланковий, консорціумний, інвестиційний податковий.
Лізинговий кредит —це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладан¬ням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.
Іпотечний кредит – це особливий вид економічних відно¬син з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.
Споживчий кредит — це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам резиден¬там України
6. Поняття та функції державного кредиту
Державний кредит - складова фінансової системи держави. Інститут державного кредиту є інститутом Особливої частини фінансового права, на який поширюють свою дію норми Загальної частини. Йдеться про методи правового регулювання, характерні також для відносин у сфері державного та муніципального кредиту, особливості фінансово-правових норм, статус суб'єктів фінансових відносин, що виникають у сфері залучення коштів шляхом оформлення зовнішніх або внутрішніх позик та повернення таких коштів. Як і в будь-якій іншій сфері фінансової діяльності, у сфері державного кредиту актуальним є питання організації і проведення фінансового контролю, роль якого є визначальною у цій сфері, оскільки йдеться про необхідність обов'язкового повернення залучених коштів та сплату процентів за придбаним кредитом.
Державний кредит як метод мобілізації державою додаткових грошових коштів - явище складне й неординарне. Цей процес супроводжується певним ризиком як на стадії виникнення даного виду правовідносин (тобто чи зацікавляться кредитори можливістю вкласти свої гроші в державні цінні папери), так і з точки зору доцільності використання запозичених коштів та можливості їх повернути, сплативши передбачену винагороду. Йдеться про наслідки, адже показником ефективності таких операцій є державний борг.
Економічний зміст і юридична природа державного кредиту водночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його доходну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися. Власне характерні ознаки добровільності, терміновості, платності і повороткості відмежовують кошти, акумульовані шляхом державного кредиту, від доходів держави.
Суми державних позик - державні кошти, оскільки держава може їх вільно використовувати і повністю ними розпоряджатися, однак за своїм фінансовим і економічним характером вони істотно відрізняються від постійних доходів, оскільки пов'язані з певними видатками: відшкодуванням вартості державного цінного папера; виплатою процентів за державними позиками тощо. Отже, одержані державою суми державних позик згодом тягнуть за собою видатки з державного бюджету на погашення державного боргу. Як і інші сфери фінансової діяльності держави, відносини у галузі зовнішніх та внутрішніх запозичень є предметом постійного контролю з боку уповноважених фінансових органів та органів загальної компетенції.
Інститут державного кредиту не допускає однобічності вирішення питання і є надзвичайно чутливим до політичних, економічних змін. Обслуговування і погашення державного боргу - одна з найвагоміших витратних статей державного бюджету. Проте, з власного досвіду і досвіду зарубіжних країн відомо, що найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок цих коштів, визначаються терміни, на які можна їх вкладати, з тим щоб сплата процентів здійснювалася за рахунок одержаних доходів від проінвестованих галузей. Принцип цільового використання позичених коштів є виправданим на будь-якому рівні чи за будь-якої форми кредитування: банківський кредит, державне кредитування, кредити, надані міжнародними фінансово-кредитними установами тощо. Водночас використання позик на погашення заборгованості з заробітної плати, погашення раніше випущених позик тощо не вирішує проблему в глобальному розумінні, а лише збільшує незабезпечений борг. В умовах перебудови економіки слід налагоджувати, розширювати, за потреби перебудовувати національне виробництво, з тим щоб створювати робочі місця, конкурентоспроможну національну продукцію, оживляти міжнародні економічні зв'язки тощо.
Державний кредит дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у держави перед зовнішніми та внутрішніми позичальниками. Зрозуміло, що державний борг, як і будь-яка інша категорія фінансового права, є водночас предметом дослідження фінансової науки, економіки тощо, тобто має складну природу.
Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вирахуванням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.
Відповідно до ст. 12 Бюджетного кодексу України класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання. Бюджетне законодавство встановлює також вимоги щодо граничного обсягу боргу. Зокрема, граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюються на кожний бюджетний період згідно з Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Величина основної суми державного боргу має не перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення зазначеної граничної величини Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з встановленими законодавством вимогами.
Внутрішній державний борг - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.
Внутрішній борг України умовно можна поділити на боргові зобов'язання двох видів: ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, інші позики та зобов'язання. До нього належить також заборгованість, що утворилася в результаті компенсації гарантованих заощаджень громадян чи інших державних боргових сертифікатів Радянського Союзу, розміщених свого часу серед населення. В Україні виник специфічний державний борг перед населенням через несвоєчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій, інші соціальні програми та виплати.
Відповідно до законів України "Про державний внутрішній борг України", "Про структуру державного внутрішнього боргу України за станом на 1 січня 1996 р. і граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1996 та 1997 роки", постанови Верховної Ради України "Про структуру бюджетної класифікації" * державний внутрішній борг має свою структуру, в якій відображається заборгованість Уряду України.
1.Заборгованість перед юридичними особами: сума заборгованості за внутрішніми позиками.
2. Заборгованість перед банківськими установами, у тому числі:
а) перед Національним банком України; б) за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року; в) за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету минулих років; г) за іншими позиками та зобов'язаннями; д) за компенсаційними виплатами населенню в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху; е) за залишками вкладів населення, централізованими колишнім Ощадним банком СРСР, та компенсаціями за ними; є) заборгованість перед іншими банками. 3. Заборгованість сільськогосподарських підприємств за довгостроковими та короткостроковими позикам, віднесена на державний борг.
4. За сумами, спрямованими на індексацію оборотних коштів державних підприємств і організацій.
5. Інша внутрішня заборгованість.
6. Заборгованість перед фізичними особами за цінними паперами та компенсаціями за ними.
Слід зазначити, що структура державного боргу згідно із Законом України "Про державний внутрішній борг України" повинна визначатися щорічно Верховною Радою України водночас із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.
Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. В індустріальне розвинутих країнах порівняно незначна частка сукупного державного боргу відноситься на зовнішній борг, переважна частина державного боргу припадає на вітчизняних інвесторів.
Основними причинами створення і збільшення державного боргу є: збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів; циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки; скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат; вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів для завоювання популярності виборців та збереження влади.
Існує позитивний взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу у свою чергу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. На обсягу бюджетного дефіциту відображаються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі зумовлені впливом інфляції. Тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалася у реальних, .а не лише в номінальних величинах.
7. Креди́тна спі́лка — неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки (ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки»). Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених Законом України «Про кредитні спілки». Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року (ст. 1) кредитну спілку віднесено до кредитних установ — фінансових установ, які відповідно до закону мають право за рахунок залучених коштів надавати кредити на власний ризик.
Органи управління кредитної спілки [ред.]
Вищим органом управління кредитної спілки є загальні збори членів кредитної спілки. Загальні збори збираються щонайменше один раз на рік. Основними повноваженнями зборів є: затвердження статуту та положень про органи управління; обрання органів управління; прийняття рішення щодо реорганізації кредитної спілки.
Спостережна Рада кредитної спілки обирається загальними зборами членів кредитної спілки в кількості не менше 5-ти осіб. Спостережна рада представляє інтереси членів кредитної спілки в період між загальними зборами. Строк повноважень членів спостережної ради визначається рішенням загальних зборів (як правило, це 3 роки).
Кооперативна природа діяльності кредитних спілок відображена в принципах її діяльності (ст.ст. 2, 14, 20, 21, 24, 25 Закону України «Про кредитні спілки»). Ці принципи діяльності кредитних спілок в Україні переплітаються з принципами кредитної кооперації, що ухвалені Всесвітньою радою кредитних спілок 24 серпня 1984 року.
Основні принципи [ред.]
добровільності вступу та свободи виходу з кредитної спілки — членство в кредитній спілці є відкритим для всіх, хто відповідає вимогам певної спільноти, хоче користуватись послугами спілки, готовий прийняти членську відповідальність;
рівноправності членів кредитної спілки — усі члени кредитної спілки мають рівні права, в тому числі у разі голосування на загальних зборах, незалежно від розміру пайового та вступного внесків. Голосування на загальних зборах відбувається за принципом — один член кредитної спілки, присутній на зборах, має один голос;
самоврядування — забороняється будь-яке втручання в діяльність кредитної спілки, за винятком випадків, передбачених законом;
гласності — загальні збори членів кредитної спілки заслуховують та затверджують річні звіти діяльності органів управління та контролю кредитної спілки. Члени кредитної спілки мають право на ознайомлення з протоколами органів управління кредитної спілки;
наданні послуг для поліпшення економічного та соціального захисту членів спілки — кредитна спілка діє з метою задоволення потреб її членів у кредитуванні за рахунок об'єднаних грошових внесків;
неприбутковості — кредитна спілка не має на меті отримання прибутку, для подальшого його розподілу між засновниками. Кредитна спілка самостійно встановлює плату за послуги, які надаються членам кредитної спілки. Послуги, як правило, надаються за ціною близькою до собівартості;
розподілу фінансового результату між членами — нерозподілений дохід, що залишається за результатами фінансового року, розподіляється за рішенням загальних зборів, у тому числі між членами кредитної спілки, пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків (процентів);
зміцнення фінансової стабільності — кредитна спілка формує резерви та фонди в розмірах встановлених чинним законодавством (для відшкодування можливих збитків, які не можуть бути покритими за рахунок надходжень поточного фінансового року, забезпечення платоспроможності кредитної спілки та захисту заощаджень її членів формується резервний капітал; з метою покриття передбачуваних збитків від неповернених кредитів за рахунок частини доходів формується фонд покриття збитків від неповернених кредитів;
співпраці між кредитними спілками — з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів кредитні спілки мають право на добровільних засадах створювати асоціації кредитних спілок.
Державне регулювання діяльності кредитних спілок [ред.]
Державне регулювання діяльності кредитних спілок здійснювали такі органи державної влади 2003–2012 — Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України — Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом; не входить до структури Кабінету Міністрів України. 2012 — Національна комісія, що здійснює регулювання на ринках фінансових послуг — спеціальний орган виконавчої влади.
Порядок створення та припинення діяльності
Порядок создания и прекращения деятельности
Державна реєстрація кредитних спілок здійснюється спеціально Уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг відповідно до вимог Закону України “Про Кредитні спілки” та нормативно-правових актів Уповноваженого органу.
Для державної реєстрації кредитної спілки подаються такі документи:
заява встановленого зразка про державну реєстрацію кредитної спілки;
протокол установчих зборів, до якого додається реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах (список засновників кредитної спілки);
статут кредитної спілки;
копія платіжного документа про сплату реєстраційного збору.
Статут кредитної спілки скріплюється підписом голови спостережної ради кредитної спілки, достовірність якого засвідчується нотаріально.
Державна реєстрація кредитних спілок провадиться за наявності всіх необхідних документів протягом одного календарного місяця. Органи державної реєстрації зобов'язані видати кредитній спілці свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка.
Порядок створення та реєстрації кредитної спілки:
Кредитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів. Чисельність засновників (членів) кредитної спілки не може бути меншою, ніж 50 осіб, які можуть бути членами кредитної спілки та об’єднані хоча б за однією з таких ознак: мають спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї місцевої (включаючи районні та обласні) профспілкової, іншої громадської чи релігійної організації, або проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.
Рішення про створення кредитної спілки оформляється протоколом установчих зборів, який підписують голова та секретар зборів.
Невід’ємною частиною протоколу є реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах (список засновників). У реєстрі обов’язково зазначаються прізвище, ім’я та по батькові особи, дані її паспорта або документа, який його замінює (а для іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - дані національного паспорта або документа, який його замінює), адреса та інші відомості, що підтверджують наявність ознак. Дані про особу засвідчуються її особистим підписом;
Установчі збори затверджують статут кредитної спілки, обирають її органи управління, уповноважують осіб для проведення державної реєстрації, вирішують інші питання, пов’язані із створенням кредитної спілки.
У статуті кредитної спілки обов’язково зазначаються:
найменування кредитної спілки та її юридична адреса;
мета створення і завдання кредитної спілки
ознака членства у кредитній спілці
порядок утворення та діяльності органів управління кредитної спілки, порядок утворення філій та відділень, їх повноваження;
назва та обов’язки членів кредитної спілки;
умови і порядок вступу до кредитної спілки, порядок припинення членства;
порядок сплати вступних та інших внесків;
джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна кредитної спілки, в тому числі порядок і умови надання кредитів членам кредитної спілки, порядок формування та використання фондів, утворюваних спілкою;
порядок звітності та здійснення контролю за діяльністю органів управління кредитної спілки;
порядок внесення змін і доповнень до статуту кредитної спілки;
порядок припинення діяльності кредитної спілки та вирішення майнових питань у зв’язку з її ліквідацією (реорганізацією);
порядок відшкодування можливих збитків кредитної спілки;
порядок розподілу доходів кредитної спілки.
Протягом трьох місяців з дня державної реєстрації кредитна спілка зобов’язана розробити та затвердити з урахуванням вимог чинного законодавства Уповноваженому органу відповідні внутрішні положення та процедури для забезпечення ефективної діяльності кредитної спілки згідно з переліком, визначеним нормативно-правовими актами Уповноваженого органу та статутом кредитної спілки.
Ліцензуванню в кредитній спілці підлягає діяльність по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також інші види діяльності відповідно до Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Кредитна спілка припиняє свою діяльність шляхом її реорганізації (злиття, приєднання та поділу) або ліквідації.
Реорганізація кредитної спілки провадиться за рішенням її вищого органу управління. У разі реорганізації вся сукупність прав та обов'язків кредитної спілки переходить до її правонаступників.
Кредитна спілка ліквідується:
за рішенням її вищого органу управління;
на підставі рішення Уповноваженого органу про скасування державної реєстрації кредитної спілки у зв’язку з виявленими фактами фальсифікації чи викривлення інформації, яка була подана кредитною спілкою на момент її державної реєстрації і мала істотне значення для прийняття відповідного рішення Уповноваженим органом;
за рішенням суду, в тому числі в разі заняття діяльністю без відповідної ліцензії чи діяльністю, забороненою законом, в разі неплатоспроможності кредитної спілки, в інших випадках, передбачених законом, за поданням Уповноваженого органу, позовом членів або кредиторів кредитної спілки
При реорганізації кредитної спіли, після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог, комісія складає передавальний акт (злиття, приєднання) або розподільний баланс (поділ), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань кредитної спілки, що припиняє діяльність, стосовно до всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов’язання, які оскаржуються сторонами.
Ліквідація кредитної спілки провадиться в порядку, встановленому органом, який прийняв рішення про ліквідацію кредитної спілки, та відповідно до вимог, передбачених законодавством.
При ліквідації платоспроможної креитної спілки вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості
у першу чергу задовольняються вимоги працівників кредитної спілки та членів ліквідаційної комісії, пов’язані з трудовими відносинами;
у другу чергу задовольняються вимоги за вкладами членів кредитної спілки на депозитних рахунках та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів);
у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
При ліквідації кредитної спілки залишок коштів резерного та додаткового капіталу після розрахунків з членами спілки та іншими кредиторами зараховується до Державного бюджету України.
8. Банкíвський кред́ит — будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (Відповідно п.6 ч.1 ст.2 Закону України "Про банки та банківську діяльність").
Різновиди банківських кредитів [ред.]
Банківські кредити класифікують за такими ознаками:
за строком погашення — онкольні, короткострокові, середньострокові і довгострокові;
за способом погашення — ті, які погашають одним внеском і ті, які погашають декількома внесками протягом терміну дії кредитної угоди;
за способом одержання позикового відсотка — оплата в момент погашення позики, оплата рівномірними внесками протягом терміну дії кредитної угоди, оплата в момент видачі кредиту;
за наявністю забезпечення — довірчі позики, забезпечені позики, позики під фінансові гарантії третіх осіб;
за цільовим призначенням — позики загального призначення, цільові позики;
за категоріями потенційних позико-отримувачів — аграрні позики, комерційні позики, позики посередникам на фондовій біржі, іпотечні позики власникам нерухомості, міжбанківські позики.
Банківські кредити розрізняють за видами об'єкта куди кредит вкладається:
під товари і товарні документи, наприклад, залізничні (одержувач позики надає право банку у випадку неповернення позики продати товар);
під цінні папери;
під заставу рухомого і нерухомого майна;
для інвестицій тощо.
Крім того, банківські кредити поділяють на активні і пасивні. В першому випадку банк дає кредит, тобто є кредитором, у другому бере кредит, тобто є позикоотримувачем. Банк може входити у кредитні відносини (брати чи надавати кредити) з іншими банками та кредитними організаціями. Що стосується підприємств, організацій, фізичних осіб, то банк щодо цього нефінансового сектора завжди виступає стороною, яка надає кредит.
Банківський кредит — необхідний інструмент стимулювання господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники.