Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
81.Історично конкретна єдність продуктивних силд та виробничих відносин називається способом виробництва.Філософська категорія «спосіб виробництва» виражає соціальний аспект діяльності суспільної людини зі створення необхідних для її життя матеріальних благ.Способу виробництва у розвитку суспільства належить особлива роль.У складній системі взаємозв’язку і взаємодії різних сторін і сфер суспільного життя він є основним.Матеріалістична соціальна філософія вважає, що у кінцевому підсумку спосіб виробництва зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі.Історія людства у першу чергу є історією зміни способів виробництва.Зі зміною способу виробництва змінюється вся система суспільних відносин і спогсіб життя людей.Творцями способів виробництва є безпосередні виробники матеріальних засобів життя.Отже, матеріальне виробництво – це основа існування і розвитку суспільства,така реальність,у якій кожне покоління людей змушене жити і працювати.Матеріальне виробництво забезпечує системність, цілісність суспільства.Однак суспільне життя не зводиться лише до виробництва матеріальних засобів,але і включає духовне виробництво(виробництво знань,ідей,теорій,програм,свідомості та інше),виробництво певного типу особливості(відповідно до потреб суспільства), виробництво суспільних відносин.Проте всі ці складові духовного виробництва інтегровані процесом матеріального виробництва,способом виробництва,єдністю продуктивних сил та виробничих відносин.
82.Суспільство – це складна соціальна система.ЇЇ типологія – фундаментальне завдання соціальної філософії з причини необхідності розробки проетів майбутнього суспільства, «ідеального сіспільства», тобто суспільства як ідеалу, в якому не має місця недолікам і вадам суспільства,що існує.Ще Платон розрізняв три історичних типи суспільства:Природний;суспільний, розумний чи ідеальний.Об’єктивним критерієм вивчення типів соціальних систем з різних причин слугували виробничі відносини.Будь-яке суспільство не може існувати без виробничих відносин.Виробничі відносини виражають прямий і послідовний зв'язок в історії між усіма етапами її розвитку і всіма сферами життя і діяльності суспільства.Виробничі відносини завжди перебувають у русі, зміні і розвитку.такими були основні обставини, відповідно до яких формаційна методологія взяла за істотний критерій типології суспільства виробничі відносини.З позицій формаційної методології і вчення про суспільно-економічну формацію, за історію людства відомо поки п’ять основних типів виробничих відносин: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна,капіталістична, посткапіталістична.Формаційний поділ суспільства не тотожній реальному історичному процесу.Кожна формація становить цілісну ситему. Її матеріальною основою є спосіб виробництва – історично-діалектична єдність продуктивних сил і виробничих відносин.Базис визначає і надбудову суспільства.Категорія «надбудова» відображає ідеалогічні суспільні відносини, суспільну свідомість, організації і установи, у яких вони закріплюються. У більшості відомих соціально-економічних формацій надбудова змінюється на політичну, правову, моральну,естетичну, релігійну та інші види, кожний з яких є системою відповідних суспільних відносин .
83.Базис і надбудова діалектично єдині й історично конкретні.Кожна суспільно-економічна формація має свої специфічні базис і надбудову.Надбудова формується відповідно до свого базису,тобто який базис така і надбудова.Сукупність базису і надбудови характеризує конкретний тип суспільно-економічних формацій.»Чистого» базису не існує, тому аналізуючи конкретне суспільство,для одержання повної і точної картини рівня його розвитку і зрілості, необхідно розглядати не тільки пануючий тип виробничих відносин,а усю сукупність виробничих відносин, які становлять економічну структуру суспільства.Надбудова водночас відносно самостійна щодо базису.Вона може випереджати базис чи відставати від нього,має свою внутрішню логіку розвитку.Дослідження звязків базису і надбудови є діалектика філософських категорій змісту і форми.Під змістом будь-якої системи розуміється, все те що міститься в цій системі,сюди відносяться і елементи системи,відношення,звязки, тенденції та зміни в системі.Форма – це внутрішня та зовнішня організація системи.Форма та зміст діалектично взаємоповязані, можуть мінятися місцями.
84.Політичний вид надбудови включає політичну свідомість,політичні відносини, як форму політичної діяльності і політичну організацію суспільства(органи влади з такими засобами,як збройні сили,міліція,розвідка і контррозвідка;політичні партії і рухи;масові громадські організації – профспілки, інші обєднання і спілки громадян).Водночас всі види надбудови інтегруються в певну цілісність:політичні рішення, наприклад,грунтується на нормах і принципах права, які у свою чергу спираються на норми моралі. Політична діяльність є усвідомлена, цілеспрямована діяльність соціальних спільностей - суб'єктів політики в реалізації політичних інтересів та потреб, конкретної політичної діяльності людей і їх об'єднань: громадсько-політичних, соціальних та ін. Одним з важливих компонентів політичної системи є політична свідомість - невід'ємний елемент політичної діяльності. Політична свідомість - це відображення політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях, соціально-політичних почуттів людини, соціальної спільності людей та ін. Ще недавно спостерігалась висока політична активність населення України, радували інтенсивні процеси демократизації, але потім провали в політиці перетворень, нездійснені сподівання, надії і розчарування, зневір'я широких верств суспільства, зростаюче недовір'я до політичних і управлінських структур, до політичних лідерів породили в багатьох людей апатію, соціальну стомленість. Політичне життя — це сукупність духовних, чуттєвих, емоціональних і практичних предметних форм політичного буття людини і суспільства, що характеризує їх ставлення до політики і участь в ній. Поняття політичне життя використовується для загальної оцінки політичної і соціальної обстановки конкретних епох, країн, суспільств, діяльності і політичної поведінки класів, соціальних верств, груп, окремої людини. Зміст політичних відносин визначається відносинами держави і суспільства, влади і народу, класів, груп і верств суспільства.
85.Релігія має справу з великими масами людей, спрямовані на все суспільство, всі соціальні спільності. Релігія - частина політичної надбудови суспільства, найбільш віддалена, стоїть далі від матеріального життя. Релігія ж - явище загальнолюдське, але в тих або інших умовах може відображати інтереси різноманітних соціальних спільностей, на озброєнні яких перебуває. Від політики у вирішальному ступені залежить становище релігії та церкви в суспільстві, можливості здійснення нею своєї ролі як форми суспільної свідомості та культури, як світогляду великих груп людей, які вірують, через що релігія зворотно впливає на політику, на політичні рухи. Релігія, ілюзорно відображаючи зовнішній світ, зовсім небайдужа до подій, що відбуваються у світі, здатна своєрідними шляхами і засобами відгукуватися на них, орієнтуючи людей, які упевнені, що вірять. Релігія, залежно від історичних умов, відволікає тих, хто вірить від боротьби за поліпшення життя або, навпаки, активізує їх в такій боротьбі, тобто може відігравати прогресивну або негативну роль, спираючись на свої соціальні принципи і моральні норми.
Істотні зміни в релігійній догматиці і обрядовості, в її канонічній структурі не викликають змін у політиці тоді, як великі політичні зміни ведуть до змін у формах релігії, в політиці церковних об'єднань, що активно пристосовуються до нових умов. На відміну від Людвіга Фейербаха, що перебільшував соціальну роль релігії, бачив в ній джерело соціально-політичних змін, класики марксизму показали, що в дійсності спостерігається протилежна закономірність. Форми релігійної ідеології постійно мінялися в зв'язку з політичними змінами, що виявляли себе вже на найранніших ступенях формування релігійних вірувань. В язичеських релігіях первісно всі боги рівні, тому що в первіснообщинному ладі існувала загальна рівність людей. Виникнення майнової нерівності породжувало і нерівність серед богів - виділення головних і підлеглих.Релігія і церква мають ясно виражену соціально-політичну функцію,виконуючи цю функцію, церква впливає на політику державної влади, політичні установи, політичну організацію суспільства; церква політично впливає на віруючих багатьма каналами: через священні книги (Біблія, Коран, Талмуд та ін.), де викладені прозорі політичні настанови про відносини між багатими і бідними, про ставлення до державної влади, до її глав - царів та інших монархів, про ставлення до насильства, до війни і миру та інше; через церковні проповіді священики по-своєму тлумачать священні книги у світлі політики церкви і умов сучасності. Соціально-політичні доктрини, що формуються церковною ієрархією і кадрами богословів, декларації і заяви церковних об'єднань з питань внутрішньої і зовнішньої політики держави. За допомогою розгалуженого ідеологічного апарату церква здійснює вплив на широкі маси віруючих, формує їх релігійний світогляд. Здійснювані церквою періодичні видання, релігійна література, виступи по радіо та телебаченню; суспільно-політична діяльність церковних об'єднань, їх представництво в органах влади і місцевого самоврядування сприяють поширенню релігії, вірувань та обрядів. Церква постійно здійснює співробітництво з державними та суспільними організаціями, з політичними партіями, що виникли на релігійній основі.