Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
71.
исследование вербального и невербального интеллекта
Следующим шагом в анализе интеллектуальных способностей стала попытка выяснить, нет ли закономерной динамики генотип-средо-вых соотношений в изменчивости оценок, получаемых по отдельным субтестам. Естественной гипотезой было предположение о том, что невербальные, т.е. «свободные от влияния культуры», характеристики окажутся под большим влиянием факторов генотипа, чем вербальные.
Обобщения некоторых работ [322] показали, что устойчивых закономерностей здесь нет. В четырех работах одна и та же когнитивная способность (вербальная, пространственная и др.) могла занимать совсем разные ранговые места по выраженности генотипических влияний от первого до четвертого места.
Те же результаты были получены при сопоставлении 10 исследований, включавших измерения первичных способностей по Терстону: вербаяьных, пространственных, числовых. Однако авторы отмечают, что относительно большие различия во внутрипарном сходстве МЗ и ЛЗ близнецов (и следовательно, больший коэффициент наследуемости обнаруживают группа пространственных тестов, словарный запас и рассуждение.
Большая генетическая обусловленность вербальных тестов факт неожиданный, но повторяющийся в разных работах. В работе Р. Пломина [355] суммированы некоторые данные [см. также 132]. В Норвежском исследовании взрослых близнецов (по 40 пар МЗ и ДЗ близнецов, тест Векслера) по вербальному IQ корреляция МЗ rМЗ = 0,88, rДЗ = 0,42, откуда h2 = 2(0,88 0,42) = 0,92; по невербальному: rМЗ = 0,79, rДЗ =0,51, следовательно, h2 = 0,56. В шведском лонгитюд-н^м исследовании близнецов 12 и 18 лет вербальные тесты обнаружили большую генетическую обусловленность, чем невербальные в 18 лет (h2 = 0,70 и h2 = 0,50 соответственно), причем с возрастом наследуе-мость повышается особенно отчетливо именно для вербальных способностей (с 0,20 в 12 лет до 0,70 в 18 лет).
В более раннем шведском исследовании [294], охватившем большие группы МЗ (269 пар) и ДЗ близнецов (532 пары), результаты оказались теми же: наследуемость вербального интеллекта 0,34; невербального 0,22. Хотя здесь в целом оценки наследуемости ниже обычно получаемых, все же вариативность вербальных способностей обнаруживает большую зависимость от факторов генотипа.
Выяснилось также, что, вопреки ожиданиям, невербальные способности более чувствительны к влияниям среды. Оригинальную экспериментальную модель для проверки этого предположения использовала Е. Уилсон [цит. по: 132]. В тех семьях, в которых были и дети-близнецы, и их одиночнорожденные сиблинги, она образовала пары, состоящие только из сиблингов, и пары, состоящие из одного близнеца и сиблинга.
Оказалось, что в парах сиблинг х сиблинг и МЗ близнец х сиб-линг сходство по общему и вербальному интеллекту примерно одинаковое, а по невербальному во втором типе пар ниже, чем в первом. Можно предположить, что причина этого кроется в специфической среде МЗ близнецов, поскольку количество общих генов у членов всех пар в среднем одинаково 50\%. Иными словами, невербальный интеллект более чувствителен к каким-то особенностям близнецовой среды.
Чем можно объяснить парадоксальный факт большей генетической обусловленности вербального интеллекта, пока неясно. Возможно, прав /лДженсен, полагая, что вес генетического компонента в вариативности любого теста отражает удельный вес в этом тесте фактора «g», т.е. Фактора общего интеллекта [296]. Эти исследования еще впереди.
Систематических исследований отдельных когнитивных функций вимания, памяти и т.д. практически нет, хотя они поддаются гораздо более четкому, чем интеллект, определению и, соответствен но, более адекватной диагностике. Это должно было бы сделать цк более удобным объектом психогенетического изучения; однако реально они исследуются лишь постольку, поскольку включены в различные тестовые батареи.
Тем не менее некоторые обобщения есть. Одно из них в табл. 9.7
Таблица 9.7
Средние внутрипарные корреляции, полученные в близнецовых исследованиях специальных способностей [по: 132]
|
Специальные способности |
'M3 |
r» |
'M3 '"ДЗ |
h1 |
Количество исследований |
|
Вербальная понятливость |
0,78 |
0,59 |
0,19 |
0,38 |
27 |
|
Математические |
0,78 |
0,59 |
0,19 |
0,38 |
27 |
|
Пространственные представления |
0,65 |
0,41 |
0,23 |
0,46 |
31 |
|
Память |
0,5 |
0,36 |
0,16 |
0,32 |
16 |
|
Логическое рассуждение |
0,74 |
0,50 |
0,24 |
0,48 |
16 |
|
Беглость речи |
0,67 |
0,52 |
0,15 |
0,30 |
12 |
|
Дивергентное мышление |
0,61 |
0,50 |
0,11 |
0,22 |
10 |
|
Точность |
0,70 |
0,47 |
0,23 |
0,46 |
15 |
|
Успешность в усвоении языка |
0,81 |
0,58 |
0,23 |
0,46 |
28 |
|
Успешность в изучении социальных дисциплин |
0,85 |
0,61 |
0,24 |
0,48 |
7 |
|
Успешность в изучении естественных дисциплин |
0,79 |
0,64 |
0,15 |
0,30 |
14 |
|
Все способности |
0,74 |
0,54 |
0.21 |
0,42 |
211 |
Наименьший коэффицент наследуемости в изменчивости оценок дивергентного мышления способности человека генерировать новые идеи, альтернативные решения проблем и т. д., т.е. способности, близкой к понятию творческости, креативности. Максимальное влияние генотипа опять-таки в вербальном субтесте способности к логическому рассуждению, в перцептивной скорости и пространственных способностях. Однако и в этих оценках роль среды достаточно велика (средовую изменчивость читатель может оценить в первом приближении сам, воспользовавшись формулами, изложенными в гл. VII).
В работе Л. Кардона и Д. Фулкера [228] были объединены данные. полученные при лонгитюдном прослеживании приемных и биологических сиблингов (по 100 человек) и при использовании метода близнецов (по 50 пар МЗ и ДЗ). Авторы исходили из иерархической модели интеллекта, предполагающей наличие нескольких уровней специфических, но коррелирующих между собой способностей, формирующих, в конечном счете, общий интеллект фактор «g». Соответственно такому пониманию для выделения компонентов феноти-пической дисперсии они использовали и иерархическую генетико-математическую модель.
В данных отчетливо прослеживаются некоторые тенденции. Во-первых, структура дисперсии всех способностей подвержена возрастным изменениям, разным для разных признаков. Например, различия по памяти в 3, 4 и 7 лет почти полностью определяются наследственностью, в 9 лет индивидуальной средой. Во-вторых, наиболее стабильно обнаруживается генетическая обусловленность опять-таки вербальных способностей: h2 изменяется от 0,46 до 0,74, в то время как в дисперсии других признаков он иногда опускается до нуля или незначительной величины. Наконец, в-третьих, в большинстве случаев средовые воздействия относятся к индивидуальной среде (е2); большее влияние общей среды констатируется только трижды. Это особенно ценный момент, так как примененный авторами вариант генетико-математического анализа позволил освободить этот коэффициент от обычно включенной в него ошибки измерения (см. гл. VIII).
Возрастная динамика генотип-средовых отношений в изменчивости отдельных когнитивных характеристик в диапазоне 6-14 лет была показана Н.М. Зыряновой [35а]: оказалось, что невербальный интеллект в большей мере определяется наследственностью, чем вербальный, и самое большое значение h2 = 0,84 констатируется в 7 лет. Оценки наследуемости вербального и общего интеллекта значительно ниже: 0,03-0,26 для первого и 0,26-0,52 для второго (с максимумом в 10 лет).
В.Ф. Михеев [97] и И.С. Аверина [2] показали большую наследственную обусловленность невербальной памяти по сравнению со сло-весно-логической. В первой из этих работ, проведенной на близнецах 10-20 лет (39 пар МЗ и 59 ДЗ), коэффиценты Холзингера для невербальных стимулов трех модальностей (зрительные, тактильные, слуховые) были равны соответственно 0,93, 0,69 и 0,86, для вербальных зрительных и слуховых 0,38 и 0,37.
В работе И.С. Авериной, правда на небольших близнецовых группах, обнаружен больший вклад генотипа в узнавании, чем в воспроизведении. Интересно и показанное в ее работе снижение с возрастом генетического контроля в интегральной оценке мнемической функции: он констатирован только у младших школьников; в среднем и таршем школьном возрасте изменчивость этого показателя формируется в основном под влиянием среды.
В.Д. Мозговой [97] исследовал устойчивость, переключение ц распределение внимания у близнецов 10-11, 14-15 и 20-50 лет. Оказалось, что в младшей возрастной группе гентическая обусловленность обнаруживается во всех характеристиках внимания, в двух старших только в его устойчивости.
В целом в этой области пока можно лишь констатировать разную природу изменчивости и отдельных способностей, и даже их разных характеристик во-первых, и возрастную динамику генотип-средо-вых соотношений во-вторых; по-видимому, детальные исследования конкретных психологических функций еще впереди.
Наконец, рассмотрим исследование когнитивных стилей индивидуальных особенностей переработки информации, которые, по-видимому, служат своеобразным связующим звеном между личностными и когнитивными характеристиками в общей структуре индивидуальности [165 и др.]. Наиболее изучена в психогенетике зависимость-независимость от поля, т.е. когнитивный стиль, свидетельствующий о способности человека «преодолевать контекст» и, очевидно, являющийся одним из показателей психологической дифференцированное™ [см. 132]. Как показали многие исследования, он связан с самыми разными личностными особенностями: автономностью, критичностью, социальной независимостью и т.д. [165].
Суммарные данные по исследованиям этого стиля в психогенетике привели в своей работе Е.А. Григоренко и М. ЛаБуда [44] (табл. 9.8).
Таблица 9.8
Психогенетические исследования зависимости-независимости от поля
|
Пары родственников |
Корреляция (взвешен.) |
Количество пар |
|
МЗ близнецы |
0,663 |
356 |
|
ДЗ близнецы |
0,355 |
240 |
|
Сиблинги |
0,268 |
944 |
|
Родители ´ дети |
0,282 |
7022 |
|
Разлученные родители ´ дети |
0,065 |
287 |
|
Приемные родители ´ дети |
0,020 |
287 |
|
Со-близнецы ´ их дети |
0,015 |
100 |
|
Супруги со-близнецов ´ их дети |
0.170 |
100 |
|
Ассортативность |
0,177 |
841 |
Всего обследовано таким образом более 9000 пар родственников. Этот материал, будучи подвергнут современному генетико-математи' ческому анализу структурному моделированию, которое позволяя объединить данные, полученные разными психогенетическими методами, дал оценку наследуемости в 50\% ± 1,3\%. Это меньше, чем коэффициент наследуемости, вычисленный только по близнецовым данным А2 = 2(0,663 0,355) = 0,61, и точнее, так как меньше ошибка. Но в обоих случаях в средовом компоненте доминирует индивидуальная среда.
Возможно, не учтенные в исследованиях особенности именно этой среды послужили причиной практически нулевой корреляции между биологическими родителями и их отданными в чужие семьи детьми (см. табл. 9.8). Обратим внимание: если бы использовался только метод приемных детей (как говорилось в гл. VII, имеющий высокую разрешающую способность), то нужно было бы признать средовую природу этого стиля.
* * *
Объединение данных, полученных на группах родственников разных степеней родства, и использование адекватных такой экспериментальной схеме методов генетико-математического анализа дает возможность получить более надежные и дифференцированные оценки генетического и средового компонентов в изменчивости оценок интеллекта. В целом результаты такого анализа говорят о том, что в общих когнитивных способностях генетические влияния обнаруживаются вполне отчетливо, отвечая в среднем примерно за 50\% их вариативности, хотя оценки наследуемости колеблются в широких пределах 0,4-0,8. Это означает: от 40 до 80\% различий между людьми по этому признаку объясняется различиями между ними по их наследственности.
Отдельные когнитивные способности исследованы несравненно менее систематично, поэтому и выводы менее надежны. Среди субтестов IQ надежно выделить более и менее зависящие от факторов генотипа пока не удалось, хотя намечается парадоксальная тенденция к большей наследуемости вербального интеллекта по сравнению с невербальным и, по-видимому, наиболее отчетливо генетические влияния обнаруживаются в пространственных способностях.
Психогенетические исследования не ограничиваются выделением генетического компонента в вариативности психологического признака. Не меньше внимания современная психогенетика уделяет и средовой составляющей. Показано, что общесемейная среда, т.е. те параметры среды, которые варьируют от семьи к семье, но одинаковы для членов каждой семьи и потому повышают их сходство между собой, объясняет 10-40\% межиндивидуальной вариативности по общему интеллекту. Индивидуальная среда, по разным работам, ответ-ственна за немного меньшую часть дисперсии баллов IQ (10-30\%), надо помнить, что в эту оценку входит и ошибка измерения.
Помимо общесемейной и индивидуальной среды выделяется среда, специфичная для разных вариантов внутрисемейных диад, причем ее влияние на когнитивные способности различно в разных диадах. Общая тенденция такова: близнецовая среда > сиблинговая > родительско-детская > двоюродных родственников; эти типы сред объясняют, соответственно, 35, 22, 20, 11\% дисперсии [444]. При этом влияние общесемейной среды падает к подростковому возрасту и практически исчезает у взрослых.
Важно иметь в виду, что, как уже говорилось, речь идет о математическом выражении той доли межиндивидуальной вариативности, за которую ответствен данный тип средовых воздействий. Конкретное же психологическое содержание каждого средового компонента дело специальных, скорее же собственно психологических исследований. Однако значимость сравнительных оценок средовых компонентов (которые можно получить только в психогенетическон исследовании) трудно переоценить: именно они должны указать психологу, где надо искать релевантные исследуемой черте средовые переменные (например, в особенностях общей или индивидуальной среды). В этом один из продуктивных аспектов взаимодействия двух наук.
72.
З віком коефіцієнт інтелекту змінюється незначно, виявляючи високу стабільність протягом багатьох десятків років. Окремі здібності можуть змінюватися в різній мірі, деякі демонструють певне зростання (словниковий запас, загальні знання, певні навички), інші поступово знижуються у міру старіння, наприклад, здатність до абстрактних міркувань, пам'ять, швидкість обробки інформації.
Успадковання IQ
У 1981 р. Т. Бушар і М. Макгі звели воєдино результати близько 150 робіт, виконаних з різними типами родичів (віковий контингент - в основному діти і підлітки). Коефіцієнти успадкування інтелекту змінюються з віком, складаючи в дитинстві приблизно 20%, у підлітків близько - 40% і у дорослих - близько 60% і вище. Вплив загального середовища досить істотний в дитинстві (близько 30% дисперсії) і практично зникає у дорослих.
Результати лонгитюдних близнюкових досліджень показують, що динаміка вікових змін інтелекту значною мірою збігається у МЗ близнюків і значно більше різниться у ДЗ близнюків.
Оскільки стосовно інтелекту (фактору g) вже можна вважати практично доведеним вплив спадковості на формування популяційних відмінностей, проведення додаткових традиційних генетико-епідеміологічних досліджень близнюків, прийомних дітей та інших родичів вже не має сенсу. Набагато більший інтерес на теперішній час представляють експериментальні підходи, в яких вивчаються генетичні кореляції й ведеться пошук конкретних локусів, пов'язаних з варіативністю фактора g. Представляють інтерес також дослідження, спрямовані на аналіз середових факторів, що впливають на інтелект.
Розглянемо що таке генетичні кореляції. Вимірюючи кореляції між оцінками здібностей, ми отримуємо фенотипові кореляції. У середньому такі кореляції між різними суб’єктам складають 0,30. Фенотипові кореляції - це статистичний зв'язок між параметрами. В основі таких кореляцій може лежати залежність обох параметрів від будь-якого загального фактора. Для суб’єктів інтелекту це імовірно певний чинник g.
Близнюковий метод дозволяє одержувати так звані крос-кореляції. При звичайному використанні близнюкового методу ми, корелюючи оцінки близнюків за одною й тою ж ознакою (наприклад, за рішенням арифметичних завдань), отримуємо коефіцієнт кореляції, який вказує на ступінь подібності або неподібності МЗ або ДЗ близнюків. При підрахунку крос-кореляцій ми вибираємо дві ознаки (припустимо, крім рішення арифметичних завдань, ще складання геометричного візерунка з кубиків). Значення першої ознаки (рішення арифметичних завдань) першого близнюка об'єднуються для кореляційного аналізу з другою ознакою (складанням візерунка) другого близнюка. Таким чином, обчислюють коефіцієнти крос-кореляції окремо в групах МЗ та ДЗ близнюків. Якщо крос-кореляції в групі МЗ вище, ніж у групі ДЗ, значить, в основі фенотипових кореляцій може лежати загальний генетичний контроль обох ознак.
На основі крос-кореляцій обчислюються генетичні кореляції. Виявилося, що генетичні кореляції між окремими когнітивними здібностями набагато вище їх фенотипових кореляцій і становлять близько 0,80. Настільки високі генетичні кореляції дозволяють припустити існування загального генетичного фактору, що лежить в основі розумових здібностей.
Одним з перспективних напрямків сучасної психогенетики інтелекту є вивчення генетичного і середового походження коваріацій між проблемами в поведінці дітей та їх інтелектом. Генетичний аналіз множинних змінних дозволяє виявити різний характер генетичних впливів при порушеннях розвитку, що призводять до зниження інтелекту. Наприклад, якщо у випадках важкої розумової відсталості ми виявляємо, що сібси уражених мають нормальний інтелект, значить, ми маємо справу або з рідким геном, або з хромосомним порушенням або зі спонтанною мутацією. Отже, таке захворювання не має відношення до нормальнї варіативності інтелекту. При помірній розумовій відсталості, навпаки, ми виявляємо, що сібси також мають знижений інтелект. Це ознака того, що помірна розумова відсталість носить сімейний характер і пов'язана з популяційною варіативністю IQ. У подальшому для аналізу генетичних механізмів різних форм розумової відсталості повинні застосовуватися й різні молекулярно-генетичні підходи.
Отже, було встановлено, що для загального інтелекту, мабуть, має місце адитивний тип успадкування й чутливість до середових впливів. Це означає, що IQ - це складна кількісна ознака, що залежить від дії безлічі генів та чутлива до різноманітних впливів середовища. Для пошуку генів таких ознак адекватною є процедура аналізу зчеплення для локусів кількісних ознак (QTL). Саме ця процедура і була застосована в дослідженні Р. Пломіна та І. Крейга в 2001 р. (Plomin R., Craig I., 2001).
Є свідчення позитивного зв'язку між нормальною варіативністю загального інтелекту (або g) з двома генами-кандидатами. Один з них - катепсин D (CTSD), другий - холінергічний мускариновий рецептор (CHRM2).
Робота по гену CTSD особливо цікава тим, що вона пов'язана з генетичними дослідженнями деменції (старечого недоумства), що проводяться в широких масштабах. У цій роботі інтелект тестувався у людей похилого віку, починаючи з 50 років, протягом 15-річного періоду, щоб зафіксувати падіння інтелекту, пов'язане з розвитком деменції. Початкові оцінки g, як і в інших подібних дослідженнях, негативно корелювали з падінням інтелекту з віком. Однак виявилося, що ген CTSD ніяк не пов'язаний з віковим падінням оцінок, але добре асоціюється з початковими оцінками інтелекту в 50 років. Інші лонгитюдні дослідження інтелекту (Plomin) показують, що вікова стабільність інтелекту в основному пов'язана з генетичними причинами, тоді як його зміни - з середовими.
Оскільки дослідження деменції і загального інтелекту йдуть паралельно, вони мають пересічні моменти. Наприклад, ген аполіпопротеїну, для якого доведений значний зв'язок з деменцією, не має асоціацій з нормальним інтелектом у дітей та дорослих.
Крім зазначених двох генів-кандидатів, до теперішнього моменту виявлено ще декілька функціональних поліморфних локусів, пов'язаних із загальним інтелектом. Робота в цьому напрямку продовжується. Як вважають провідні генетики, що працюють у цій області, однією з перспективних стратегій є аналіз усіх поліморфізмів в конкретних генних системах. Іншою можливою стратегією є сканування всього геному для пошуку асоціацій з інтелектом.
Вплив середовища на коефіцієнт інтелекту
На сьогоднішній день абсолютно очевидно, що інтелект є надзвичайно складною психологічною характеристикою, що складається в процесі взаємодії багатьох складових за участю генів і середовища.
Впливи середовища на інтелект можна підрозділити на соціальні та біологічні.
До соціальних факторів можна віднести все, що відноситься до поняття культурного середовища: як, де і з ким живуть люди, чим вони займаються. Все це впливає на їхні розумові здібності. Культура європейця значно відрізняється від культури представника народів Півночі або культури корінного жителя Центральної Африки. Відмінності настільки різноманітні, що важко піддаються опису. Якщо ми виявляємо міжкультурні або міжетнічні відмінності в оцінках інтелекту, ми можемо приписати це відмінностям культур, а можемо пояснити й інакше - тим, що розумові здібності представників цих груп такі, що своєрідність культури є наслідком своєрідності їх здібностей. Розглянемо, які соціальні чинники впливають на інтелект.
Одним з факторів є рід занять. Оцінки інтелекту можуть бути предикторами професійного рівня людини. У свою чергу, сам рід занять (професія) впливає на інтелект: чим складніше робота, тим більше вона вимагає гнучкості розуму, що сприяє підвищенню інтелекту. Приблизно покоління тому IQ у мешканців міст у США був приблизно на 6 одиниць вище, ніж у мешканців сільської місцевості. В даний час цей розрив скоротився до 2 одиниць. Швидше за все, це є відображенням змін у середовищі. Розвиток транспорту та інших систем комунікацій, впровадження нових технологій і т.д. наблизили сільське середовище до міського. У той же час не можна скидати з рахунків і підвищення можливостей міграції, що призводить до змішування генофондів сільського та міського населення.
Відвідування школи є ще одним середовим фактором, що впливає на інтелект. У свою чергу, інтелект дитини визначає ті умови, в яких він буде вчитися. Якщо дитина має ознаки розумової відсталості, її школа буде відрізнятися від школи обдарованої дитини. Незалежно від початкового рівня інтелекту, відвідування школи здатне вплинути на його рівень. Діти одного і того ж віку, які відвідують і не відвідують школу, відрізняються за рівнем IQ. Діти, які відвідують школу регулярно, мають більш високі оцінки IQ, ніж ті, що часто пропускають заняття або зовсім не ходять до школи. Немає сумніву, що школа дає можливість для розвитку основних інтелектуальних навичок, але ступінь розвитку одного і того ж досвіду розрізняється у конкретних дітей.
Застосування розвиваючих методів також здатне вплинути на рівень інтелекту. Точно так само, як розумові здібності дітей, що ростуть в збідненому середовищі, мають тенденцію знижуватися, інтелект дітей, що мають багаті можливості для розвитку, зазвичай підвищується. В останні роки і у нас в країні, і за кордоном дуже популярні різні розвиваючі програми, в яких беруть участь діти дошкільного віку. Лонгитюдне обстеження дітей, що беруть участь в таких програмах, показує, що вони рідше потрапляють у розряд невстигаючих, рідше залишаються на другий рік і частіше вступають до вищої школи, в порівнянні з контрольними дітьми. Найбільш успішним виявився проект, здійснений в США в штаті Кароліна. У цьому проекті діти поміщалися в збагачене середовище, починаючи з дитячого віку. Вже до двох років їх інтелект був вищим, ніж у контрольній групі. До 12 років вони випереджали своїх однолітків на 5 одиниць. Вони помітно перевершували дітей з контрольної групи і за рівнем академічної успішності.
Немає сумніву, що одним з важливих факторів розвитку інтелекту є родинне середовище. Для розвитку нормального рівня інтелекту необхідно, принаймні, щоб середовище в сім'ї відповідало звичайним нормам. Важка депривація, відсутність турботи, погане поводження негативно впливають на розвиток дитини.
Дослідження показують, що добробут сім'ї (її можливості), мова батьків корелюють з оцінками інтелекту дітей. Однак такі кореляції можуть виникати як за рахунок середових, так і за рахунок генетичних причин. Дослідження інтелекту у психогенетиці підтверджують, що в дитячому віці фактор загальносімейного середовища вносить досить істотний внесок у варіативність інтелекту (близько 30%). Починаючи з підліткового віку, його роль значно зменшується.
До біологічних факторів середовища, що впливає на інтелект, відносяться пренатальні (пов'язані з внутрішньоутробним розвитком), перинатальні (пов'язані з періодом, що починається за кілька тижнів до пологів і закінчується через тиждень після пологів) і постнатальні. Сюди включаються особливості харчування, схильність токсичним агентам, різні пренатальні і перинатальні стресори (наприклад, недоношеність, родова травма, гіпоксія).
Серед біологічних факторів найбільш вивченими є впливи неповноцінного харчування та інтоксикацій (сполуки свинцю і алкоголь).
Показано, що білкове голодування в дитинстві призводить до значного погіршення показників розумового розвитку дітей. Програми допомоги дітям слаборозвинених країн демонструють, що введення нормальної дієти покращує показники розвитку дітей навіть з найбідніших верств населення цих країн. Показано також, що в країнах з нормальним рівнем харчування різні харчові добавки, що включають вітаміни і мікроелементи, здатні добре впливати на розумовий розвиток дітей.
Негативний вплив на інтелект надають сполуки свинцю, які містяться у вихлопних газах автомобілів і в промислових викидах. У дітей, що живуть поблизу забруднюючих атмосферу підприємств, рівень свинцю в крові вище. Більш високий рівень свинцю негативно корелює з оцінками інтелекту протягом усього періоду дитинства. Негативний вплив на інтелект робить і алкогольна інтоксикація плоду, якщо мати вживає алкоголь під час вагітності. У більш важких випадках розвивається алкогольний синдром плода, що супроводжується розумовою відсталістю та порушеннями фізичного розвитку, проте навіть не дуже великі дози алкоголю, що приймаються матір'ю регулярно, тягнуть за собою зниження інтелекту дитини на декілька одиниць. До числа перинатальних факторів, що впливають на інтелект, відноситься глибока недоношеність (вага при народженні менше 1500 г).
Таким чином, численні дослідження показують, що інтелект людини є складною системою різних здібностей. У його формуванні, безсумнівно, беруть участь спадкові механізми, проте не потрібно думати, що спадковість є вирішальним фактором у визначенні рівня інтелекту конкретної людини. Сприятливі умови середовища, починаючи з ранніх етапів розвитку, безумовно, здатні позитивно впливати на інтелект. Психологи-практики, основним завданням яких є формування адекватного середовища для максимальної реалізації всіх можливостей людини, повинні усвідомлювати це повною мірою. Навіть при несприятливому генотипі (наприклад, спадкові захворювання) правильно підібране середовище розвитку може зробити багато.
73.
Саме поняття «обдарованість» вже містить в собі ідею про якийсь дар, отриманий від народження. Концепція вродженого таланту вже апріорі пов'язує видатні здібності з спадковими задатками. Психологічна властивість, яка зазвичай згадується в якості необхідних умов геніальності, включає інтелект, творчий початок і мотивацію.
Існує величезна кількість повідомлень про надзвичайні здібності, які проявляються у дітей в ранньому віці. Переважна більшість цих описів має ретроспективний характер і рідко спостерігається фахівцями з самого початку.
Є повідомлення про виявлення незвичайних здібностей у дітей, що страждають на аутизм. Це можу бути видатні рахункові здібності, абсолютний слух, вміння малювати з дивним дотриманням пропорцій та ілюзією руху. Ці діти віддають своїм улюбленим заняттям весь час, демонструючи нав'язливу концентрацію на одному виді діяльності.
В ході вивчення людей з екстраординарними здібностями виявляється цілий ряд альтернативних впливів, якими можна пояснити досягнення, приписувані вродженому таланту. Це кількість і якість практики в тій чи іншій сфері діяльності, увага та здатність до концентрації, рівень мотивації, впевненість в собі і оптимізм, ентузіазм і енергійність.
Виникає досить парадоксальна ситуація. З одного боку, концепція вродженої обдарованості не знаходить достатньо переконливого підтвердження. Нащадки геніїв, як правило нічим не відрізняються від звичайних людей. З іншого боку, дії зовнішнього середовища, пов'язані з виникненням особливої обдарованості, теж не вдається ідентифікувати.
Поняття "геніальність" тісно пов'язане з обдарованістю, креатівністю і раннім розвитком. Геніальність і обдарованість іноді вважають синонімами, розуміючи як геніальність особливо рідкісні й видатні досягнення. Обдарованість, зокрема в контексті здібності до навчання або творчого таланту, визначають менш строго.
Геніальність (лат. genialis - властивий генієві, плідний) - здатність отримувати результати у певній сфері діяльності, які зумовлюють корінні зрушення, впливають на діяльність інших людей протягом тривалого часу.
Дослідження біографій видатних людей засвідчили, що помітні історичні фігури походили з високоосвічених сімей, мали міцне здоров'я і сильний характер. Не було виявлено зв'язків між геніальністю і патологіями чи хворобливістю.
Як довели сучасні дослідження, учених, художників і фахівців, що вирізнялися надзвичайною продуктивністю або творчими здібностями, крім високого інтелекту об'єднували деякі особистісні риси, мотивація до роботи і перцептивний стиль.
Вирішальне значення у підвищеній творчій віддачі відіграє не надзвичайний природний дар, а велике прагнення до реалізації, дуже сильна установка, що стимулює до безперервних пошуків. Часто генії довго не можуть виявити, в якій галузі вони обдаровані. Головними у феномені геніальності є підвищений тонус, здатність до концентрації, потужність життєвих сил. Вивчаючи генетичні передумови геніальності, вчені зосереджуються на особливостях обміну речовин, гормонального балансу, що можуть підвищувати продуктивність діяльності.
У пояснення феномену геніальності суттєвий внесок зробили представники патологічних, психоаналітичних теорій, а також теорій якісної та кількісної переваги.
Патологічні теорії пов'язують геніальність із безумством, недоумством, "расовою дегенерацією", занепадом фізіологічних функцій особи. Цю традицію започаткували ще Арістотель і Платон, які вивчали особливості марення великих людей. Надалі було доведено, що рівень психічного здоров'я геніїв справді часто далекий від норми. На думку В. Ланж-Ейхбаума, який вивчив 800 біографій відомих людей, патологічний стан підвищує емоційну сенситивність, ослаблює самоконтроль, що призводить до пригніченості, ставить людину перед необхідністю гіперкомпенсації. У комплексі це сприяє підвищенню креативності.
Психоаналітичні теорії, зосереджені на мотиваційних компонентах творчості, розглядають геніальність як один із психологічних захистів (сублімацію). Згідно з цим підходом, творчість є компенсаторною відповіддю на психологічні або фізіологічні проблеми.
Теорії якісної переваги визначають геніальну людину як особливу, відмінну від решти, наділену креатив-ним інтелектом - здатністю породжувати не тільки суб'єктивно, а і об'єктивно нове.
Теорії кількісної переваги вважають геніальність досягненням верхньої межі здібностей, які спочатку властиві багатьом, але переважно не отримують мотиваційного або освітнього підкріплення.
Емпіричних доказів правильності жодної із цих теорій досі не отримано, і геніальність розглядають як полідетерміноване явище.
На дослідженні геніальності як підвищеної розумової активності зосереджувався генетик Володимир Ефроїмсон (1908-1989), який використовував метод пато-графії (вивчення хвороб) видатних людей минулого. Геніальність він трактував як наслідок взаємодії соціальних і біологічних чинників, вважав, що її формування можливе за дотримання таких умов:
1) становлення в дитячо-підлітково-юнацькому періоді твердих ціннісних установок;
2) вибір діяльності відповідно до індивідуальних об-дарованостей, які є в кожної людини;
3) оптимальні умови для розвитку цих обдаровано-стей, іноді створені навіть усупереч соціуму;
4) наявність сприятливих соціальних умов (соціального замовлення, "попиту") для самореалізації.
Прояви виняткової обдарованості підвищують соціальні та інформаційні кризи, які стимулюють пошук нових ресурсів. Проте вирішального значення в розвитку і прояві геніальності Ефроїмсон надавав спадковості, встановлюючи тісний зв'язок між надобдарованістю і особливостями фізіології людини, що призводять до екзотичних захворювань (рідкісних, як і сама геніальність). Розвиваючи ці міркування, він виокремив найстійкіші комплекси "синдром - геніальність":
1. Підвищений рівень сечової кислоти (подагра і гіперурикемія). Подагрична стимуляція мозку може підвищувати його діяльність до рівня талановитості або геніальності. Міждисциплінарне дослідження, присвячене ролі подагриків у світовій історії, довело, що багато її діячів страждали від подагри - Александр Македонський, Петро І, ПІ. де Голль.
2. Синдром Марфана - особлива форма диспропорційного гігантизму, наслідок системного дефекту сполучної тканини. Його успадковують домінантно, тобто за вертикальною лінією, але з дуже варіативними проявами. За максимального прояву спостерігаються високий зріст за відносно короткого тулуба, величезні кінцівки, арахнодактилія (довгі павукоподібні пальці), вивих кришталика, надзвичайна худорлявість і деформована грудна клітка, порок серця, аневризма аорти. При цьому рідкісному захворюванні (1 : 50 000), що істотно скорочує тривалість життя, наявний підвищений викид адреналіну, який підтримує високий фізичний і психічний тонус. Такими людьми були А. Лінкольн, Г.-Х. Андерсен, К. Чуковський.
3. Тестикулярна фемінізація (синдром МоррІса) - спадкова нечутливість периферійних тканин до маску-лінізуючої дії чоловічого гормону сім'яників. Унаслідок цього розвиток організму, наділеного чоловічим набором хромосом (46/ХУ) і сім'яниками, парадоксально відбувається в жіночому напрямі. Розвивається псевдогермафродит - висока, струнка, статна, фізично сильна жінка без матки, з малою піхвою; у неї немає менструації, вона не може народжувати, однак здатна до сексуального життя і зберігає нормальний потяг до чоловіків. Через безплідність псевдогерма-фродитів, носіїв мутації, ця аномалія дуже рідкісна (1: 65 000 серед жінок). Псевдогермафродитизм міг би спричинювати тяжкі психічні травми, але емоційна стійкість, життєлюбність, багатоманітна активність, фізична і розумова енергія хворих на нього людей вражають. За фізичною силою, швидкістю, спритністю вони настільки перевершують фізіологічно нормальних осіб жіночої статі, що дівчат і жінок із синдромом Морріса (їх легко визначити за відсутністю статевого хроматину в мазках слизової рота) виключають із жіночих спортивних змагань. Від цієї аномалії, ймовірно, потерпали Жанна д'Арк, Єлизавета Тюдор, Аврора Дюпен (Жорж Санд), Олена Блаватська.
4. Гіпоманіакально-депресивний психоз. У більшості досліджуваних осіб Ефроїмсон спостерігав клінічні прояви психічного розладу у фазах депресії, відмову від їжі, мутизм, багатотижневе мовчання, знищення готових творів, спроби самогубства, але справжніх маній з безглуздою гіперактивністю майже не було. Психопатологічну стимуляцію розумової діяльності спричинюють лише ті випадки, коли хворі на піку спалаху маніакаль-ності проявляють не безглузду метушливість, а підвищену працездатність, з різким, багатосезонним, багаторічним періодом смутку і бездіяльності між творчими підйомами. Такими людьми могли бути Дж.-Г. Байрон, Р. Берне, О. Пушкін.
5. Гігантолобість і високолобість. Збільшення голови і лобових часток у процесі природного добору є основою для припущення про деяку кореляцію між висотою лоба та інтелектом. За даними досліджень, у більшості тканин транскрибується тільки 3-Н$% унікальної ДНК, тоді як у тканинах мозку миші транскрибується 10-13% цієї ДНК, а в мозку людини - 20%. Отже, в мозку максимально мобілізується і використовується генотип людини. Водночас припускають, що частина мозку людини, яка керує фізіологічною функцією центральної і периферійної нервових систем, становить близько третини або чверті його об'єму, тоді як 2/3-3/4 виконує функцію мислення. Завдяки цим даним актуалізується питання про значення об'єму мозку.
Антропологічну і психометричну позитивну кореляцію між розмірами лоба і рівнем мислення підтвердило вивчення серій портретів видатних діячів у різних галузях. Переважно вони були високолобі і дуже високоло-бі, а гігантолобість серед них траплялася приблизно так само часто, як і середньолобість. Якщо подагра, гіперурикемія, гіпоманіакальність, синдром Марфана властиві 25-70% геніїв, то гігантолобість і високолобість- 100%.
Отже, геніальність значною мірою зумовлена генетичними механізмами, виявляється в надконцентрації на значущій діяльності і нерідко супроводжується порушеннями фізичного і психічного здоров'я. Однак цих знань недостатньо для всебічного розуміння сутності геніальності, а тому вона потребує подальшого вивчення.
74.
Ефект Флінна — статистичний феномен, що виражається в поступовому підвищенні показників коефіцієнта інтелекту (IQ) з плином років як в окремих країнах, так і в цілому світі. Ефект названий на честь американського вченого-політолога Джеймса Флінна, який у 1984 опублікував статтю The mean IQ of Americans: Massive gains 1932 to 1978 в журналі Psychological Bulletin. Ефект Флінна представляється парадоксальним — зростання спостерігалося в рамках десятиліть, тому важко пояснити його еволюційно-генетичними факторами як буквальне «порозумніння» людського роду.
Тести на коефіцієнт інтелекту спочатку стандартизуються на основі великої тест-групи: складність тестів і час їхнього виконання підбираються так, щоб величина IQ = 100 була середнім медіанним значенням: приблизно половина тестованих має IQ менше ніж 100, інша половина - IQ більше ніж 100. Тести періодично оновлюються і стандартизуються на нових тест-групах, в яких медіанне значення також прирівнюється до 100.
Ефект Флінна полягає в наступному: з плином років медіанне значення зростає, перевищуючи 100. Нові суб'єкти тестування показують на старих тестах дедалі вищі результати. Це означає, що середній IQ новітнього часу, визначений за новими тестами, відповідає вищому IQ минулих років. Таким чином, середній IQ людей безперервно підвищується, а складність тестів неперервно зростає.[1]
Флінн показав, що з 1934 до 1978 середній IQ жителів США збільшився на 15 пунктів - приблизно на 3 пункти за кожне десятиліття. Аналогічні дослідження в інших країнах показали схожі результати, які все ж відрізняються за країною. Так, Флінн описав підвищення на 20 пунктів IQ голландських призовників з 1952 до 1982.
Дослідження, проведені після 2000 року, показали спад ефекту Флінна - зростання IQ сповільнюється, припиняється або навіть змінюється спадом. Так, проведене в 2004 році дослідження даних про IQ норвезьких призовників показало, що після середини 1990-х років зростання зупинилося й замінилося невеликим спадом; роботи Тісдейла та Оуена, проведені 2005 й повторно 2008 року, продемонстрували, що результати тестів на IQ данських призовників росли з 1959 по 1979 на 3 пункти в десятиліття, за десятиліття 1979-1989 виросли тільки на 2 пункти, за 1989-1998 роки - на 1,5 пункта і за 1998-2004 роки знизилися на ті ж 1,5 пункта.
Емергенез - явище, яке полягає в існуванні ознак, що визначаються особливою конфігурацією генів або набором властивостей, кожна з яких обумовлена генетично (емергенна риса). Будь-яка зміна конфігурації генів призводить до зникнення цієї риси. Таким чином, подібність за прояву емергенної риси у родичів виявляється не частіше ніж у випадкових людей.
У монозиготних близнюків за цими ознаками відзначається дуже висока ступінь кореляції. Це наприклад характеристики ЕЕГ, такі риси особистості як імпульсивність і екстраверсія.
У дослідженні прояву творчих здібностей Брамвелл виявив помірно високі значення кореляції у монозиготних близнюків (0,54). У той же час кореляція для дизиготних близнюків виявилася практично нульовою. Ця обставина вказує на те, що здатність до творчості може бути емергенною рисою.
Імпресінг - події в дитячому віці, які справляють глибоке враження і на все життя можуть визначити мотиви діяльності людини, її інтереси і шкалу цінностей.
75.
Виявлено деякі фактори середовища, що впливають на прояви талановитості, такі як батьківська депривація, тобто позбавлення батьківського піклування у дитячому віці внаслідок втрати одного або двох батьків. Така подія призводить як до збільшення випадків антисоціальної поведінки і психічних розладів, так і до більшого відсотку видатних особистостей серед людей, які рано втратили батьків.
Наступний фактор це порядок народження. Старші діти демонструють тенденцію до ортодоксальних поглядів, молодші згодом стають прихильниками радикальних думок. Видатні особистості частіше зустрічаються серед первістків.
76.
Какие же внутренние стимулы способствуют гениальности? В.П. Эфроимсон называет 5 специфических «стигм» гениальности, характеризующих анатомо-морфологические и биохимические параметры человека: 1. Фактор гиперурикемической (подагрической) стимуляции умственной деятельности - нарушение гомеостаза, обусловленное повышением в крови содержания мочевой кислоты. 2. Синдром Марфана - имеет место повышенный выброс в кровь адреналина. 3. Синдром Морриса - повышение содержания в организме половых гормонов андрогенов. 4. Гипоманиакалыю-депрессивный синдром - наличие своеобразных поведенческих реакций с резкими подъемами и спадами настроения. 5. Гигантолобость и высоколобость - увеличение лобных долей мозга. Как видим, из 5 механизмов гениальности - 4 из них являются биохимически-гормональными (гиперурикемические, гормональные, гипоманиакальные), а 1 как компонент эктоморфной конституции. Некоторые деятели имели одновременно два, а некоторые даже три фактора наивысшей активности».