Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 2
Національний університет «Львівська політехніка»
Інститут права та психологія
Кафедра
адміністративного та інформаційного права
ТЕМА № 9
Правове регулювання перевезення пасажирів та багажу
ЛЬВІВ - 2013
ТЕМА № 9
Правове регулювання перевезення пасажирів та багажу
План:
Вступ 3
2. Перевезення пасажирів та багажу автомобільним
транспортом 17
3. Відповідальність за порушення договору перевезення 22
пасажирів та багажу автомобільним транспортом
5. Висновки 29
6. Література 30
Вступ
У всіх країнах світу транспорт є однією з важливих галузей народного господарства та складовою частиною міжлюдських стосунків. Сам процес перевезень не виробляє нового продукту, але виступає як сполучна ланка між підприємствами, сприяючи функціонуванню інших галузей економіки, розв'язанню соціальних задач, раціональному та гнучкому використанню виробничих сил, забезпечуючи обороноздатність країни.
Тому державна політика становлення та розвитку транспортного комплексу України передбачає забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності та входження транспортного комплексу України до європейської і світової транспортної системи.
За договором про перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здачі пасажиром багажу – також доставити багаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання багажу особі; пасажир зобов'язаний сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу – і за його перевезення (910 ЦК України).
Перевезення пасажирів здійснюється залізничним, річковим, морським, повітряним та автомобільним транспортом, а в містах - метрополітеном, трамваями і тролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські перевезення пасажирів та міські автобусні, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськими таксомоторами. Перевезення за плату пасажирів та їхніх речей громадянами, які здійснюють їх епізодично, регулюються нормами про договір підряду, а не правилами транспортного законодавства.
Роль і значення транспорту закріплено статтею 1 Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., в якій визначається, що транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, яка покликана задовольнити потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях. Отже, законодавець визначає транспорт як важливу галузь суспільного виробництва, що перебуває у тісній взаємодії з промисловістю; енергетичним, агропромисловим, будівельним і торговельним комплексом; зв'язком; житловим господарством, побутовим обслуговуванням населення; сферою використання й охорони природних ресурсів тощо. У кожній з перерахованих галузей є окремі специфічні матеріальні умови виробництва, технологічні процеси, структура підприємств, працівники й ін.
На сьогоднішній час чи не найпоширеніша функція транспорту полягає у перевезенні пасажирів. Щорічно обсяги перевезення пасажирів збільшуються на таких видах транспорту, як автомобільний, залізничний, відновлює свої можливості за рахунок покращення матеріальної та технічної бази річковий, морський та авіаційний транспорт.
На даний момент вважається, що для задоволення потреб у перевезенні пасажирів та багажу необхідні транспортні засоби й комплекси, які мають бути побудовані й повинні перебувати у відповідному технічному стані, своєчасне впровадження заходів технічного переозброєння і передових методів з вдосконалення всіх ланок транспортної системи. Досягнення стратегічних результатів, які повинна забезпечувати транспортна система, залежить від виконання вищезазначених завдань.
Сьогодні в Україні транспортний комплекс має свою організаційну структуру. За Законом України «Про транспорт» (розділі II, ст. 21) у нашій країні сформована Єдина транспортна система, яка охоплює всі види державного, колективного й приватного транспорту, транспортно-технічні засоби, рухомий склад, структури управління на кожному виді транспорту та соціально-економічного забезпечення.
Необхідно зазначити, що в юридичній літературі вважається - транспортні правовідносини мають всі ознаки цивільно-правових відносин, які врегульовані нормами цивільного права на підставах договору перевезень
1. Загальні засади перевезення пасажирів та багажу
Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємств становить виробнича діяльність з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних видів діяльності або праці (споживні вартості) і втілюються у товарах, інші, навпаки, не залишають реальних результатів, які б існували окремо від виконавців цих послуг. Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання послуги. Зобов'язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.
У ст. 6 Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 р. визначено загальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація та ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбачено їх статутами.
Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.
Відносини підприємств транспорту загального користування з центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування будуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів відповідно до чинного законодавства України.
Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні. Основні транспортні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів тощо).
Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації вважаються перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту — перевезеннями у прямому змішаному сполученні.
Кожен із видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє з іншими транспортними системами.
У ЦК УРСР (статті 358—368), ЦК України (статті 908—928), ГК України (статті 306—315) визначено загальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та правила, прийняті у встановленому порядку.
Умови перевезення пасажирів, вантажів та багажу автомобільним транспортом і відповідальність сторін за ці перевезення визначаються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 p., Статутом автомобільного транспорту УРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР 27 червня 1969 р., та іншими нормативними актами.
Згідно зі статутами (кодексами) розробляються та затверджуються правила перевезення на окремих видах транспорту, а також у змішаному сполученні.
1.2 Поняття договору перевезення пасажирів та багажу
За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатите встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК).
Договір перевезення пасажира і багажу це оплатний, двосторонній та консенсуальний договір.
Договір укладається як усно в разі попереднього продажу квитка, так і шляхом вчинення конклюдентних дій посадка пасажира при подачі транспортного засобу.
Відповідно до ст. 910 ЦК України - за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення.
Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Укладення договорів перевезення пасажира автомобільним транспортом має свою специфіку.
Зазвичай такі договори укладаються автовокзалами, автостанціями, від імені перевізника (ст. 42 Закону «Про автомобільний транспорт»). Договір укладається в письмовій формі, якщо може бути пасажирський квиток, договір, квитанція тощо.
Встановлюється, що договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду. Укладений в такий спосіб договір набуває чинності з моменту посадки пасажира в автомобільний транспортний засіб.
При туристичних перевезеннях, при перевезеннях на замовлення, а також у випадках, коли пасажир користується право пільгового проїзду договір перевезення вважається укладеним з моменту посадки в автобус. Стосовно таксі встановлюються, що з моменту посадки пасажира договір перевезення набуває чинності (ст. 52 Закону «Про автомобільний транспорт»). Всі ці особливості визначення моменту укладення договору перевезення та набуття ним чинності не мають істотного практичного значення, а лише підкреслюють неконструктивність ідеї використання поряд з правовою конструкцією укладення цивільно-правового договору правової конструкції набуття (набрання) ним чинності (ч. 2 ст. 631 ЦК).
Зміст договору та порядок виконання
Сьогодні при регулюванні транспортних відносин під час перевезення пасажирів та їх багажу постають дві головні проблеми, які пов’язані із:
1) створенням досконалої та систематизованої нормативно-правової бази в сфері транспорту;
2) забезпеченням високого рівня транспортних послуг, які б відповідали світовим стандартам і задовольняли інтереси та потреби пасажира.
Для вирішення зазначених проблем необхідно, в першу чергу, визначити правову природу транспортних відносин та окреслити їх юридичне оформлення.
Як вже зазначалось, виникаючі при наданні транспортом послуг з перевезення пасажирів відносини оформляються договором, в силу якого одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти пасажира в обумовлений пункт призначення, а інша сторона (пасажир) зобов'язується сплатити за проїзд установлену плату. Таким чином в даних відносинах є , як мінімум, дві сторони, що наділені взаємними правами та обов’язками. Такі відносини носять цивільно-правовий характер. Правові підстави договору перевезення пасажирів та їх багажу передбачені ст. 910 Цивільного кодексу України (далі – ЦК).
Відповідно до вказаної статті за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.
Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Необхідно погодитись з тим, що на сьогоднішній час оформлення відносин з перевезення пасажирів у вигляді договору та надання їм цивільно-правового характеру є найоптимальнішим варіантом.
Якщо дати цивільно-правову характеристику даному договору, необхідно зазначити, що він є взаємним, оплатним і консенсуальним. Крім того, договір перевезення пасажирів та багажу транспортом загального користування є публічним.
Перевезення пасажирів та багажу регулюється в загальній формі Цивільним кодексом, транспортними статутами і кодексами, а також діючими Правилами надання послуг по перевезенню пасажирів. Про це зазначає вже згадана ст. 910 ЦК України, що носить відсилочний характер.
Потрібно підкреслити - оскільки стороною розглядуваного договору виступає громадянин-споживач (пасажир), на цей вид перевезень поширюється Закон України “Про захист прав споживачів” та інші правові акти.
Всі згадані нормативні документи в сукупності складають законодавство, яке регламентує інститут перевезення пасажирів. Не можна визнати позитивним існування такої кількості нормативних актів для однієї сфери надання послуг. Це обумовлює виникнення правових колізій, відсутність чіткого механізму відповідальності суб’єктів, що надають послуги з перевезення пасажирів.
Сторони договору перевезення пасажирів та багажу їх правовий статус
Сторонами в розглядуваному виді цивільно-правових договорів є пасажир і перевізник, що мають чітко визначені права й обов’язки, які характеризують їх правовий статус та визначають істотні умови договору.
Однією із істотних умов договору перевезення пасажирів являється плата.
Провізна плата, будучи ціною договору, на транспорті загального користування визначається тарифами, а в інших випадках - угодою сторін.
Тарифи на перевезення встановлюються державними і місцевими (для міського і приміського транспорту) органами виконавчої влади.
Тарифи залежать від виду перевезення, його відстані, роду (типу) перевізних засобів і категорії (класу) займаного в них місця. Існують загальні і пільгові тарифи для деяких пасажирів. У встановлених законом випадках пасажир взагалі може бути звільнений від внесення проїзної плати (пенсіонери в міському транспорті й ін.). Понесені в зв'язку з цим витрати відшкодовуються транспортній організації за рахунок засобів відповідного бюджету. Проїзна плата вноситься при укладанні договору. Виключення складають перевезення в не маршрутних таксомоторах, розрахунки за перевезення в яких здійснюються після їх завершення.
Основний обов'язок пасажира - сплата проїзних платежів. Придбання квитка й означає виконання даного обов'язку, якщо пасажиру не надане право безплатного проїзду. Пасажир зобов'язаний зберігати квиток до закінчення поїздки і пред'явити його в шляху проходження на першу вимогу посадових осіб, уповноважених на перевірку проїзних документів. Пасажир, виявлений без квитка або з квитком, що не дає право на проїзд, зобов'язаний сплатити штраф у встановленому розмірі і, крім того, вартість проїзду до найближчої станції.
Пасажири зобов'язані дотримуватись встановлених правил перевезень.
Права, що належать пасажиру, різні і можуть бути зв'язані з:
а) висновком і виконанням договору перевезення;
б) зміною спочатку укладеного договору
в) відмовленням від його виконання.
У самому загальному виді вони зазначені в Цивільному кодексі України та конкретизовані в транспортних статутах і кодексах.
Так, відповідно до ст. 911 ЦК пасажир має право:
1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;
2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;
3) купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;
4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);
5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;
6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);
7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.
Пасажир може мати також інші права, встановлені іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Таким чином перелік прав пасажира не замикається в рамках транспортного законодавства. Пасажир, що виступає як споживач, має й інші права, що випливають із Закону “Про захист прав споживачів”.
Насамперед, пасажир має право зайняти місце відповідно до квитка. У випадку ненадання пасажиру місця відповідно до квитка перевізник зобов'язаний надати йому місце хоча б і більш високої категорії без стягування доплати. При згоді пасажира зайняти місце меншої вартості йому повертається різниця. Якщо пасажир відмовляється від запропонованої йому заміни, перевізник повертає вартість проїзду. Крім того, пасажир вправі провозити із собою безкоштовно одну дитину визначеного віку, якщо вона не займає окремого місця. Інші з пасажиром діти провозяться по дитячих квитках з наданням окремого місця.
Пасажир вправі також безкоштовно провозити із собою речі (ручну поклажу) у межах установлених вагових норм. Понад ці норми ручна поклажа може провозитися як багаж за окрему плату. Пасажир вправі зробити одну зупинку на шляху (якщо це можливо в залежності від виду транспорту), попередивши про те перевізника, із продовженням терміну придатності квитка на встановлений час, а у випадку хвороби — на час хвороби (при наявності довідки з лікувальної установи).
Нарешті, пасажир вправі відмовитися від договору до початку перевезення або на шляху проходження. Відмовлення може бути змушеним (хвороба, затримка рейсу і т.д.) і добровільним. При змушеному відмовленні пасажиру повертаються гроші по невикористаному цілком або частково квитку. Наслідки добровільного відмовлення залежать від часу відмовлення. Частина, що повертається пасажиру, вартості проїзду назад пропорційна кількості часу, що залишилась до відправлення транспортного засобу. Вона визначається в транспортних статутах і кодексах.
У випадку припинення договору на шляху проходження пасажиру повертається вартість проїзду за непрослідовану відстань. В усіх випадках повернення проїзних документів з пасажира стягується встановлений збір.
Інша сторона договору - перевізник зобов'язаний доставити пасажира в пункт призначення в терміни, визначені транспортним законодавством. Ці терміни фіксуються в затверджених перевізником розкладах руху транспортних засобів (польотів). Перевізник несе відповідальність за затримку відправлення пасажира, а також за запізнення прибуття транспортного засобу, що перевозить пасажира, у пункт призначення (за винятком перевезень у міському і приміському сполученнях) [30, с. 381].
Відповідальність перевізника настає при наявності його провини і полягає, як правило, в сплаті неустойки (штрафу) у розмірі, встановленому транспортним статутом або кодексом.
Провина перевізника в такому простроченні презумується: він відповідає, якщо не доведе, що затримка або запізнення мали місце внаслідок нездоланної сили, усунення несправності транспортних засобів, що загрожує життю або здоров'ю громадянина, або інших обставин, що не залежать від перевізника. Крім того, при відмовленні пасажира від перевезення через затримку відправлення транспортного засобу перевізник повертає пасажиру проїзну плату [37, с. 863].
Необхідно зазначити, що відповідальність перевізника за заподіяння шкоди життю і здоров'ю пасажира визначається не правилами про договір перевезення, а нормами деліктного права. У цьому випадку перевізник відповідає за заподіяння шкоди життю і здоров'ю пасажира (у тому числі безквиткового), виступаючи як власник джерела підвищеної небезпеки.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що умови, підстави та порядок укладення договорів перевезення пасажирів є майже однаковими на всіх видах транспорту:
- сторонами в таких правовідносинах виступають перевізник та пасажир;
- істотною умовою договору є його ціна, яку сплачує пасажир;
- основні права та обов’язки сторін є ідентичними.
Система прав пасажирів досить досконала, але тільки при їх узагальненні, при наданні послуг певним видом транспорту дуже велике значення має його специфіка, враховуючи яку задовольнити всі вимоги пасажира досить складно. Таким чином перелічені вище права пасажирів та ознаки відповідальності транспортних перевізників можуть бути лише базою для побудови окремих правовідносин. Охарактеризуємо розглядуваний вид договорів за ще однією істотною ознакою – формою їх укладення.
Форма договору перевезення пасажирів та багажу
Будь-який договір перевезення пасажирів та багажу оформляється видачею пасажиру проїзного квитка та багажної квитанції, в яких вказуються всі істотні умови договору. Квиток та квитанція і являються своєрідною формою даної цивільно-правової угоди.
Сама форма вказаних провізних документів встановлюється в порядку, передбаченому транспортними статутами і кодексами. На окремих видах міського транспорту (наприклад, метро) договір може полягати конклюдентними діями пасажира без видачі квитка (при проході через турнікети метро і здійсненні платежу магнітною картою або жетоном). На усіх видах транспорту проїзні квитки є пред'явницькими документами: транспортна організація зобов'язана виконати договір перевезення у відношенні будь-якого пасажира, що пред'явив квиток або його аналог при посадці. Однак після початку перевезення передача проїзного квитка не допускається. Утрачений квиток не відновлюється, а внесена по ньому плата за проїзд не повертається.
Щодо самого договору перевезення пасажирів та багажу, необхідно зазначити, що квитки можуть бути разові (для однократного проїзду) і тривалі. Останні застосовуються при перевезеннях міським і приміським транспортом і укладаються шляхом придбання абонементного квитка. Разові договори можуть полягати для проїзду в одному, а іноді й у зворотному напрямку (туди і назад) і мають установлений термін дії (термін придатності), у межах якого пасажир має право робити зупинки в шляху, тобто переривати перевезення. У деяких випадках термін придатності квитка може бути продовжений. При цьому, якщо квиток не був використаний з поважної причини (наприклад, через хворобу пасажира), перевізник зобов'язаний, а в інших випадках вправі продовжити термін придатності квитка.
Особливості правовідносин перевезення
Транспортні правовідносини, які виникають під час перевезення пасажирів та багажу, мають свої особливі ознаки, серед яких можна виділити наступні:
1. Транспортні правовідносини складаються у сфері, де перевезення виступає у формі процесу виробництва на транспорті, закінченим продуктом якого є надання послуг.
2. Транспортні правовідносини виникають у разі обов'язкової участі відповідного транспортного органу або посадової особи цього органу (підприємства, організації, установи). Для цих відносин характерна наявність державно-владного організуючого впливу або виконавчо-розпорядчої діяльності (наявність відповідних нормативних актів, планів перевезень, графіків руху транспортних засобів, дозволів на використання шляхів сполучення, ліцензування тощо).
3. Транспортні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. Проте згода чи бажання другої сторони майже завжди є обов'язковою. Наявність згоди другої сторони відокремлює транспортні правовідносини від адміністративних.
4. Транспортні правовідносини виникають з приводу експлуатації транспортних засобів і шляхів сполучення, які виконують роль засобів виробництва, а відповідно і роль засобів праці робітників транспорту.
5. Предметом транспортних правовідносин завжди є діяльність з надання послуг. Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного досяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає у самому процесі надання послуги.
Перераховані особливості транспортних правовідносин та їхня характеристика дають змогу зробити висновок про те, що не будь-які суспільні відносини входять до кола транспортно-правових. Деякі ознаки мають місце і в інших, наприклад, цивільно-правових відносинах. Лише наявність у правовідносинах сукупності всіх наведених вище ознак дає підстави вважати його транспортним.
Транспортні відносини будуються на умовах рівності сторін, де права одних суб'єктів відповідають обов'язкам інших, і навпаки.
Такі відносини прийнято називати горизонтальними.
Горизонтальними транспортними правовідносинами визнаються відношення, в межах яких сторони відносно фактично і юридично рівноправні. Це відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного. Саме такі відносини, при певному виключенні, виникають з договору про перевезення пасажирів і багажу. Існування такого роду горизонтальних відносин найоптимальніше створює можливості для задоволення потреб і вимог пасажирів.
2. Перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом
Не менш проблематичні питання існують і при наданні послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом.
На сьогоднішній час правовими основами для діяльності автомобільного транспорту в України є відповідний Статут автомобільного транспорту, Закон «Про автомобільний», Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджених постановою Кабінеті міністрів від 18.02.1997 № 176 (у редакції 2007 р.) та інші нормативні документи.
Порядок та умови організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом затверджені наказом Міністерства транспорту України № 21 від 21.01.1998р. (далі – Порядок).
Однією із основних умов перевезення пасажирів автомобільним транспортом є те, що технічний стан автобусів та вантажопасажирських автомобілів, які працюють на маршрутах, повинен відповідати вимогам Правил дорожнього руху та інструкціям заводів-виготовлювачів. Акцент на даному питанні є важливим, оскільки за браком коштів більшість авто підприємств сьогодні використовують застарілий парк машин, які не відповідають вимогам безпеки руху і можуть завдати шкоди здоров’ю.
Так, наприклад, згідно із встановленими правилами на маршрутах у гірській місцевості не допускається використання автобусів та вантажопасажирських автомобілів з пробігом понад 200 тис. км з початку їх експлуатації, при цьому автошини повинні мати ступінь зносу не більш як 50 відсотків від нормативного. Але можна з впевненістю стверджувати, що дані норми не дотримуються.
Неприпустимим є і випуск на лінію автобусів та вантажопасажирських автомобілів:
з несправним спідометром та пошкодженням обладнання аварійного відкриття люків, дверей, вікон у салоні автобусів;
не забезпечених необхідним протипожежним обладнанням, медичними аптечками, знаками аварійної зупинки, противідкотними упорами;
В автобусах та вантажопасажирських автомобілях, які виконують перевезення пасажирів, не повинно бути конструктивних елементів, не передбачених заводом-виготовлювачем, у тому числі заблокованих дверей і аварійних виходів; пошкоджень оббивки сидінь і внутрішніх стінок салонів та пофарбування; плям і подряпин, а також не повинні використовуватися непрозорі матеріали для заміни скла.
Автобуси та вантажопасажирські автомобілі на маршрутах у гірській місцевості повинні бути обладнані протитуманними фарами і фарами заднього ходу.
Перевізник повинен здійснювати контроль за дотриманням водіями розкладу руху та норм місткості автобусів і вантажопасажирських автомобілів на предмет відповідності до паспорта заводу-виготовлювача.
На міських та приміських маршрутах кількість пасажирів в автобусі не повинна перевищувати загальної місткості, передбаченої інструкцією заводу-виготовлювача.
На міжміських, міжнародних та таксомоторних маршрутах кількість пасажирів не повинна перевищувати кількості місць для сидіння.
До роботи на автобусі допускається водій тільки тієї категорії, яка дозволяє працювати на пасажирському автомобільному транспорті.
Посадка (висадка) пасажирів у маршрутні таксомотори та вантажопасажирські автомобілі проводиться на зупинках та на шляху прямування транспорту на вимогу пасажирів. Посадка на вимогу на шляху прямування проводиться тільки за наявності вільних місць, із дотриманням Правил дорожнього руху.
Маршрутні таксомоторні перевезення та вантажопасажирські перевезення здійснюються відповідно сертифікованими автобусами (мікроавтобусами) та вантажопасажирськими автомобілями.
Необхідно підкреслити і про важливість передбачення законодавством спеціальних вимог до розміщення візуальної інформації на автобусах, мікроавтобусах та вантажопасажирських автомобілях.
Так, наприклад, на таксомоторі повинен обов’язково встановлюватись таксометр, сигнальний ліхтар із зеленим та червоним світлом угорі праворуч на лобовому склі, розпізнавальний ліхтар оранжевого кольору на даху таксі з композицією з чорних квадратів, розташованих у шаховому порядку.
Сьогодні укладання договорів про організацію перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом має наступні особливості:
1. Перевезення пасажирів автомобільним транспортом здійснюється на підставі одного з таких документів:
квитка, який посвідчує право громадянина на користування автомобільним транспортом та перевезення за плату багажу на міських (у тому числі маршрутних таксомоторних), приміських і міжміських маршрутах. Форма квитка та багажної квитанції на міжнародні перевезення пасажирів, Інструкція з оформлення квитка та багажної квитанції на проїзд в автобусах міжнародних маршрутів встановлюються чинним законодавством;
довгострокового договору перевезення організованих груп дітей, зразок якого затверджений наказом Мінтрансу та Міносвіти від 10.12.97 р. N 431/7, договору разового перевезення організованих груп дітей у формі замовлення, зразок якого затверджений наказом Мінтрансу та Міносвіти від 09.01.98 р. N 4/8, а також дозволу на перевезення організованих груп дітей, зразок якого затверджений наказом Мінтрансу та Міносвіти від 09.01.98 р. N 5/9;
зовнішньоекономічного договору про сумісну діяльність, пов'язану з міжнародним регулярним перевезенням пасажирів, та договору про міжнародні нерегулярні і маятникові автомобільні перевезення пасажирів;
довгострокового договору на перевезення туристів, зразок якого затверджений наказом Мінтрансу та Держкомтуризму від 10.12.97 р. N 433/5 та договору разового перевезення туристів, зразок якого затверджений наказом Мінтрансу та Держкомтуризму від 09.01.98 р. N 6/4;
договору про сумісну діяльність, пов'язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом ;
договору оренди приміщення підприємствами, що надають послуги населенню та пасажирам.
2. При перевезенні пасажирів суттєве значення відіграє обслуговування населення та пасажирів на автостанціях.
Згідно із встановленим порядком працівники автостанції, робота яких пов'язана з обслуговуванням населення і пасажирів, повинні мати службові знаки розпізнавання (індивідуальні інформаційні картки).
Забуті, знайдені і нерозпізнані речі видаються з оформленням відповідного акта про їх виявлення, форма якого затверджується Мінтрансом, після детального опитування заявника і подання ним документів, що посвідчують особу.
Обслуговування населення, пасажирів та водіїв, приймання і відправлення автобусів на автостанціях, автовокзалах (далі автостанції) організовується згідно з вимогами технологічного процесу роботи автостанції та паспортом автостанції.
Типовий технологічний процес роботи автостанції – це акт, що регламентує обслуговування населення, пасажирів і водіїв, забезпечення цілеспрямованих і послідовних дій щодо організації приймання, відправлення пасажирів та їх інформаційного забезпечення; раціональної організації роботи квиткових кас, камери зберігання багажу; організації диспетчерського управління; побутового та іншого обслуговування населення та пасажирів на автостанції.
Населенню та пасажирам на автостанції надається інформація про її роботу на маршрутах, які нею обслуговуються, їх відкриття і закриття, та вартість квитків. Інформаційне забезпечення автостанції поділяється на візуальне і звукове.
3. Організація роботи квиткових кас:
Квиткові каси автостанції провадять попередній та поточний продаж квитків. У квиткових касах можуть продаватися квитки за окремими або всіма напрямками. Якщо в касах продаються квитки за окремими напрямками, то над кожною касою вивішується покажчик з переліком населених пунктів, до яких продаються квитки, а у разі продажу квитків за всіма напрямками - покажчик «Продаж квитків за всіма напрямками».
Усі квиткові каси (коли їх більше однієї) повинні бути пронумеровані і мати інформацію про режим роботи (початок та кінець роботи, перерву на обід), а також інформаційну картку касира.
Каси попереднього продажу квитків припиняють їх продаж, починаючи з 17 год. дня, що передує даті відправлення автобуса в рейс. Відповідна інформація розміщується біля кас.
Бронювання місць здійснюється оператором (касиром) за телефоном або за особистим зверненням замовника не пізніше ніж за 1 год. до відправлення автобуса в рейс на міжміських та міжнародних маршрутах з реєстрацією в журналі.
Замовлення квитка за телефоном передбачає його доставку за названою замовником адресою або придбання квитка у касах, в межах узгодженого часу, з реєстрацією оператором (касиром) в журналі .
4. Організація побутового та іншого обслуговування:
Багаж та ручна поклажа зберігаються у стаціонарних та автоматизованих камерах зберігання.
Зберігання багажу та ручної поклажі в камерах зберігання приймається з оголошенням та без оголошення їх вартості.
Камери зберігання забезпечуються інформацією про режим роботи , що визначається начальником автостанції, з урахуванням розкладу руху автобусів.
У місцях розташування стаціонарних та автоматизованих камер зберігання на доступному для огляду місці закріплюються відповідні інструкції про користування ними.
Зміст договору перевезення пасажирів автомобільним транспортом, що включає права та обов’язки перевізника та пасажира, є аналогічним із договором перевезення пасажирів залізничним транспортом.
3. Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу
Необхідно зазначити, що специфічні ознаки правових відносин у сфері транспортної діяльності, їх складний характер та особливості зобов'язань суб'єктів перевезень накладають відбиток і на умови їх відповідальності.
Основні положення та умови відповідальності підприємств транспорту встановлюються ст. 13 Закону України «Про транспорт», в якій зазначається, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань щодо перевезення пасажирів і багажу відповідальність підприємств транспорту визначається кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими законодавчими актами. За шкоду, заподіяну внаслідок загибелі або ушкодження здоров'я пасажира під час користування транспортом як джерелом підвищеної небезпеки підприємства транспорту несуть відповідальність у порядку встановленому чинним законодавством України, тобто на загальних умовах. За втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо перевізник не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з його вини.
Ці положення в повному обсязі кореспондують з вимогами, умовами і підставами цивільно-правової відповідальності, передбаченої кодексами, статутами, іншими нормативними актами окремих видів транспорту, а в деяких випадках знайшли свій подальший розвиток (наприклад, у Законі України «Про автомобільний транспорт» - ст. 68).
Аналіз норм цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов'язань дозволяє виділити такі загальні риси:
1. Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника (боржника) наслідком і полягає у застосуванні до нього в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру — відшкодування збитків, виплату неустойки (штрафу, пені). Підставою такої відповідальності є наявність відповідних норм права та складу правопорушення.
Вона настає, якщо є:
а) протиправна поведінка особи;
б) шкідливий результат (шкода);
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди г) вина особи, яка заподіяла шкоду.
Проте однією з особливостей цивільно-правової відповідальності, взагалі, і у сфері транспортної діяльності, зокрема, є те, що вона може наставати і без вини, досить довести, що поведінка боржника була протиправною, а вина припускається. (Законі Україні «Про автомобільний транспорт» — ст. 68),
Відповідальність без вини може наставати і у випадках, якщо це передбачено законом або договором. Це стосується в основному виконання сторонами своїх планових зобов'язань (ст. 128 Статуту автомобільного транспорту).
На сьогоднішній час фахівці підкреслюють, що транспортним правовідносинам притаманні специфічні принципи відповідальності, хоча й цивільно-правової.
2. Цивільно-правова відповідальність у сфері транспортних правовідносин носить компенсаційний характер, оскільки її метою є відновлення порушених майнових прав учасників правовідносин, а тому розмір відшкодування не може перевищувати розміру завданих збитків (ст. 68 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Таким чином можна зробити висновок, що встановлено особливий режим відповідальності за невиконання зобов'язань по перевезенню і загальні правила цивільно-правової відповідальності застосовуються до перевезень у випадках, коли інше не випливає із нормативних актів, які регламентують перевезення пасажирів та їх багажу.
У разі невиконання сторонами зобов'язань, які випливають безпосередньо з договору, характер відповідальності може виступати як каральний, як засіб спонукання добровільно виконати свій обов'язок. Засоби спонукання, оперативного впливу не відновлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на запобігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають запобіжний характер і можуть застосовуватись в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу».
3. Однією з особливостей цивільно-правової відповідальності у сфері транспортної діяльності є те, що умови відповідальності перевізного процесу неоднакові. Перевізник у всіх випадках, крім шкоди, заподіяної внаслідок загибелі або ушкодження здоров'я пасажира, несе відповідальність за правилами транспортного законодавства. Вантажовідправник перед перевізником несе відповідальність за нормами транспортного законодавства, а перед вантажоодержувачем — за нормами цивільного законодавства. Зазначене породжує і особливий порядок розгляду майнових спорів на транспорті.
4. Особливість цивільно-правової відповідальності полягає в тому, що транспортним відносинам притаманний особливий, відмінний від усталеного для вирішення інших господарських спорів, претензійний порядок здійснення задоволення вимог. Наприклад, претензії до автотранспортних підприємств можуть бути заявлені протягом шести місяців, а претензії з приводу штрафів — протягом 45 діб ( ст. 165 Статуту автомобільного транспорту).
Таким чином, зазначені особливості цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов'язань якоюсь мірою відокремлюють її від загальної цивільно-правової відповідальності. Це сталося внаслідок нашарування на загальні цивільно-правові норми суто галузевих норм, які враховують специфіку діяльності транспорту, його розвиток, можливість покриття збитків, заподіяних клієнтам та його соціальну цінність у сфері економіки.
Вказані особливості відповідальності проявляються в конкретних порушеннях учасниками транспортних відносин своїх обов'язків, які випливають в основному з плану та договору перевезень. У цьому зв'язку цивільно-правову відповідальність на транспорті бажано розглядати за цими двома ознаками.
Необхідно зазначити, що цивільно-правова відповідальність під час здійснення перевезень обумовлена договірним характером самих перевезень пасажирів. Але це не виключає застосування й інших видів юридичної відповідальності – адміністративної та кримінальної, за злісні та суспільно-небезпечні проступки учасників транспортних правовідносин.
Щодо договору перевезення пасажира, то не допускається будь-яка домовленість між перевізником і пасажирами про обмеження або виключення встановленої законом відповідальності перевізника. Однак таке правило не виключає можливості домовленості про обмеження або виключення передбаченої відповідальності пасажира, а також про підвищення відповідальності перевізника, наприклад у разі повітряного перевезення.
Відповідно до ст. 922 ЦК за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін транспортними кодексами (статутами). Перевізник звільняється від відповідальності, якщо це сталося внаслідок: непереборної сили; усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажира; інших обставин, що не залежали від перевізника.
Характерною рисою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором перевезення багажу є її обмежений характер. Наприклад, відповідно до ст. 68 Закону України "Про автомобільний транспорт", у разі втрати або нестачі багажу - в розмірі вартості багажу, який втрачено або якого бракує; у разі пошкодження (псування) багажу - в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу; у разі втрати багажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, — в розмірі оголошеної цінності багажу.
Згідно зі ст. 928 ЦК, перевізник несе відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира за правилами глави 82 ЦК, якщо договором або законом не встановлено відповідальність перевізника без вини. Можливість притягнення перевізника до цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира зумовлено тією обставиною, що законодавець розглядає транспортний засіб як джерело підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК).
А особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає також за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом
З метою застосування мір юридичної відповідальності за порушення правил автомобільних перевезень також встановлюється відповідна система контролю. Для проведення контролю за перевезеннями пасажирів автобусами міських, маршрутних таксомоторних, приміських, міжміських маршрутів, таксі, організованих груп дітей, міжнародними перевезеннями по території України та перевезеннями туристів, безпекою та якістю надання послуг, в тому числі автостанціями, дотриманням Правил дорожнього руху, Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, умов і правил, зазначених у спеціальних дозволах (ліцензіях) на здійснення міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, залучаються контролери, а також працівники Державної інспекції безпеки на наземному транспорті Міністерства інфраструктури України.
Контролери повинні мати відповідні знання в обсязі, який визначається згідно з п.8 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1997 року № 176.
Контроль за перевезеннями може здійснюватися контролером як під час користування автомобілем, так і згідно з графіком та відповідним завданням на контроль за перевезеннями, які затверджуються відповідними органами.
Якщо на шляху слідування автомобіль зупинено для перевірки контролером, а в ньому знаходиться контролер, який займає посаду вищу від того, яким зупинено автомобіль, то перевірка здійснюється тільки з дозволу контролера старшого за посадою. Перевірка автомобіля провадиться в усіх випадках, якщо контролер виконує завдання на контроль за перевезеннями.
У разі виявлення порушень в автомобілі, в якому знаходиться контролер старший за посадою, складається акт, де зазначається прізвище, номер посвідчення цього контролера. Контролер зобов'язаний:
пред'явити посвідчення на право проведення контролю водію або кондуктору. Видача посвідчення здійснюється в межах України та в межах області, району на термін до одного року. Посвідчення реєструються в журналі обліку видачі посвідчень на право контролю за перевезеннями пасажирського автотранспорту;
перевірити в автобусі або в маршрутному таксомоторі наявність квитків у пасажирів;
вилучити виявлені у пасажирів недійсні квитки та фіктивну дорожню документацію у водіїв, кондукторів, скласти акт про порушення і додати до нього вилучені документи;
зробити відмітку про результати контролю у дорожній документації, зазначивши дату, час, місце перевірки, стислий зміст результатів контролю, місце роботи, номер службового посвідчення, посаду, прізвище і завірити запис своїм підписом;
відобразити результати контролю і здати його за місцем видачі не пізніше п'яти днів після закінчення контролю. У разі участі кількох контролерів результати контролю можуть відображатися в одному завданні на контроль і засвідчуватися підписами всіх учасників контролю;
скласти акти про порушення та проводити записи в дорожній документації кульковою ручкою або чорнилами;
у разі втрати посвідчення на право контролю за перевезеннями - в триденний строк повідомити про це за місцем його видачі.
Загублені посвідчення вважаються недійсними.
Відсутність відмітки контролера у подорожньому або у квитково-обліковому листі розглядається як невиконання своїх обов'язків при здійсненні контролю за перевезеннями.
Контролерам надається право безкоштовного проїзду в автобусах та маршрутних таксомоторах - у межах, зазначених в посвідченні на право проведення контролю, під час його виконання.
У разі порушення Правил дорожнього руху, Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, умов і правил, зазначених у спеціальних дозволах (ліцензіях) на здійснення міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, безпеки та якості надання послуг при перевезеннях в таксі, на міських, маршрутних таксомоторних, приміських, міжміських, міжнародних маршрутах, перевезеннях організованих груп дітей та туристів, в тому числі автостанціями, а також порядку інформування перевізника і замовника складається акт.
Для виконання спеціального завдання з контролю за перевезеннями або пов'язаного з ним службового відрядження керівникам Державної інспекції надається право залучати посадових осіб, які не мають спеціальних посвідчень, з видачею разових посвідчень на право контролю за перевезеннями на строк, що забезпечить виконання завдання.
У разі виявлення фактів порушення перевізником (водієм) Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, Правил дорожнього руху і умов перевезень при виконанні міжнародних перевезень пасажирів:
1. Письмово з обґрунтуванням підстав констатації порушення інформує про це компетентний орган держави іноземного перевізника, а українського перевізника – попереджає.
2. Тимчасово припиняє видачу дозволів на виконання міжнародних перевезень пасажирів та дозволів на нерегулярні рейси.
Висновки
Таким чином, слід підкреслити, що сьогодні основним завданням транспорту залишається задоволення потреб населення у перевезеннях. Основні функції, які сьогодні виконує транспорт пов’язані саме із перевезенням пасажирів та багажу.
Різновидом договору перевезення є договір перевезення пасажира та багажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК).
Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (перевезення пасажира) або реальний (перевезення багажу), відплатний.
Сторонами договору є пасажир — фізична особа (як при перевезенні пасажира, так і його багажу) та перевізник (транспортна організація, яка належить, як правило, до транспорту загального користування).
Відносно форми договору, то слід зауважити, що допускається усна (при купівлі квитка або шляхом здійснення конклюдентних дій, наприклад, шляхом подання міського транспорту до зупинки, посадка пасажира в таксі, прохід через турнікети метро, сплата за проїзд жетоном тощо).
Предметом договору є надання послуг, пов'язаних із перевезенням.
Згідно зі ст. 928 ЦК, перевізник несе відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира за правилами глави 82 ЦК, якщо договором або законом не встановлено відповідальність перевізника без вини. Можливість притягнення перевізника до цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира зумовлено тією обставиною, що законодавець розглядає транспортний засіб як джерело підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК).
Література
1. Конституція України. № 254к/96-ВР від 28.06.1996. // Відомості Верховної Ради. –1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, ратифікована Законом України № 581-XIV від 08.04.1999.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення. № 8073-X від 07.12.1984. // Відомості Верховної Ради Української РСР 1984, додаток до № 51, ст.1122.
4. Цивільний кодекс України. № 435-IV від 16.01.2003.// Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40-44. – Ст.356.
5. Цивільний процесуальний кодекс України. № 1618-IV від 18.03.2004. // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст.492.
5. Закон України від 10 листопада 1994 року «Про транспорт».
6. Закон України від 5 квітня 2001 року «Про автомобільний транспорт» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 22. – Ст. 105
7. Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті». Затверджено постановою КМУ від 14 серпня 1996 р. № 959.
8. Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1997 року N 176.
9. Курс лекцій з цивільного права / І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, О.О. Підопригора. – К.:, 1999. – 382 c.
9. Гіжевський В.К. Правове регулювання транспортною системою України. / Гіжевський В.К., Мілошевич А.В. – К.:, 2007. – с. 418
10. Гражданское право Украины: Учеб.: В 2-х ч. / Под ред. А.А.Пушкина, В.М.Самойленка. - Ч. 1.К., 2005, - 298 с.
11. Договір у цивільному і трудовому праві. Довідник. У 2-х частинах Ч. 1. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2000. – 280 с.;
12. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: В 4 т. / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. – Т. 2. – К.: Ін-т юрид. дослідж., 2005. – 928 с.
13.Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України, К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2007. – 480 с;
14. Панасюк В.М. Господарське право. Навч. посіб. / В.М. Панасюк. – Xарків: Фолио, 2007. – 250с.
15. Мілашевич А.В. Транспортне право України / А.В. Мілашевич. – Харків: Консум, 2007. – 495 с.
16. Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е.Ф., Гіжевський В.К., Демський С.Е., Мілашевич А.В. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 416 с.
17. Харитонов Е.О. Гражданское право Украины: Учеб. – 2-е изд. / Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. – Харков: ООО «Одиссей», 2005. – 960 с.
18. Цивільне право України / Під ред. Ч.Н.Азімова, С.Н .Приступи. – Харків, «Право», 2007. – 418 с.
19. Цивільне право України. Книга перша. За ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К., Юрінком інтер, 2006. – с. 428
20. Цивільне право України: Академ. курс: У 2 томах / За заг. ред Я М. Шевченко. - 2 Т. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре» 2007. – 513 с.
21. Цивільне право України: Підруч. У 2-х кн. / [О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.]; / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – Кн. 2. – 736 с.
22. Цивільне право: підруч. /За ред. О.А.Підопригори, Д.В.Бобрової. - К.: Вентурі, 2007 р. – 476 с.
23. Цивільний кодекс України. Наук. практ. комент.: У 2 частинах. / За заг. ред. Я.М. Шевченко – К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 2007. – Ч.1. – 692.
24. Щербина B.C. Господарське право. / В.С. Щербина. – К.: Юринком Інтер, 2007. – 230с.