Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Державний комітет архівів України
Український науково-дослідний інститут
архівної справи та документознавства
волкотруб ганна кириліВНА
УДК 929 Клименко: [930. 1+930.25](477)”1887/1955”(043.3)
пилип васильович клименко (1887-1955) –
Історик, джерелознавець, архівознавець
07. 00. 06 – історіографія, джерелознавство
та спеціальні історичні дисципліни
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ – 2005
Дисертацією є рукопис
Роботу виконано в Українському науково-дослідному
інституті архівної справи та документознавства
Державного комітету архівів України
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
МАТЯШ Ірина Борисівна,
Український науково-дослідний інститут
архівної справи та документознавства,
директор
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
КАЗЬМИРЧУК Григорій Дмитрович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри
історії для гуманітарних факультетів
кандидат історичних наук
МОСКОВЧЕНКО Наталія Павлівна,
Центральний державний архів громадських
об’єднань України, начальник відділу
використання інформації документів
Провідна установа: Інститут української археографії
та джерелознавства ім. М.С. Грушевського
НАН України, відділ вивчення та публікації джерел
з історії України кінця XIX – початку XX ст.
Захист відбудеться 26 жовтня 2005 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.864.01 в Українському науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства за адресою: 03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 24.
З дисертацією можна ознайомитися у Науково-довідковій бібліотеці цен-тральних державних архівів України: 03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 24.
Автореферат розісланий 23 вересня 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук С. Л. ЗВОРСЬКИЙ
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. В умовах розбудови України як незалежної держави потреба в науковому переосмисленні багатьох історичних подій, явищ та діяльності окремих осіб, що тенденційно тлумачилися за радянського часу, набула нового імпульсу. Особливе зацікавлення науковців викликають замовчувані донедавна персоналії діячів української науки і культури, які залишилися взірцем служіння своєму народові, але були знищені (фізично чи морально) сталінською тоталітарною машиною. Дедалі більшого значення набуває прагнення дослідників до наукового пізнання їх творчого доробку на підставі історичних джерел, що сприятиме піднесенню національної самосвідомості, формуванню нової системи духовних і культурних цінностей сучасного українського суспільства.
У цьому контексті привертає увагу діяльність Пилипа Васильовича Клименка – історика, архівознавця, джерелознавця, талановитого вченого і організатора архівної справи в Україні у 1920–1930-х рр. У п’ятидесятилітньому віці, перебуваючи у розквіті творчих сил, він був фактично знищений репресивною машиною: майже рік слідства, п’ять років виправно-трудових таборів та два роки спецпоселення призвели до втрати здоров’я, а неможливість оселитися у великому місті, одержати роботу, даремність зусиль бачити результати своєї наукової праці та самотність стали причиною рішення піти з життя добровільно. Наукова діяльність П. Клименка була надзвичайно плідною, вчений залишив значний творчий спадок, який досі зберігає актуальність, потребує детального вивчення, осмислення та залучення до наукового обігу.
Отже, актуальність теми зумовлена потребою адекватної оцінки внеску та впливу П. Клименка на становлення української архівістики в 20–30-х роках XX ст.; визначенням місця та ролі його наукової спадщини в українській історіографії; відсутністю спеціального узагальнюючого дослідження про життя й діяльність П. Клименка; потребою створення повної та об’єктивної наукової біографії вченого.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема досліджувалася згідно з планом науково-дослідної та методичної роботи Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (1.1 “Загальні методологічні та теоретичні дослідження, історія архівної справи”).
Мета і завдання дослідження.
Мета дослідження полягає у науковій реконструкції життєвого й творчого шляху П. Клименка, комплексному аналізі наукового доробку, визначенні ролі та місця вченого в українській історичній науці.
Головні завдання дослідження:
– виявити масив історичних джерел, які містять інформацію про життя та діяльність П. Клименка, з’ясувати інформаційний потенціал джерельної бази дослідження;
– реконструювати життєвий та творчий шлях вченого;
– з’ясувати особливості формування історико-архівознавчих поглядів П. Клименка;
– визначити основні напрями історичних досліджень П. Клименка;
– здійснити проблемно-тематичний аналіз історіографічного та джерелознавчого доробку вченого;
– з’ясувати внесок ученого у становлення українського архівознавства;
– дослідити організаційну діяльність П. Клименка в збереженні архівів;
– проаналізувати педагогічну діяльність П. Клименка, оцінити внесок ученого в підготовку кадрів істориків та архівістів.
Об’єктом дослідження є наукова, педагогічна та організаційна діяльність П. Клименка у сфері української історичної науки, архівної справи та підготовки наукових кадрів, його історико-архівознавчий, джерелознавчий доробок, комплекс історіографічних джерел, пов’язаних із діяльністю вченого, його особистим внеском у розроблення проблем історії України, організацію архівної справи.
Предметом дослідження є процес становлення П. Клименка як історика, джерелознавця, архівознавця, еволюція його світоглядних засад та наукових поглядів у контексті загальних тенденцій розвитку української історіографії, джерелознавства та архівознавства 1920–1930-х рр.
Методи дослідження: для досягнення поставленої у роботі мети використано спеціальні (історико-генетичний, історико-порівняльний) і загальнонаукові (історичний, системно-структурний, логічний, абстрагування) методи пізнання. Застосовані у дослідженні історико-генетичний, порівняльний і ретроспективний методи дали можливість здійснити реконструкцію наукової біографії вченого, укласти бібліографію його праць, визначити пріоритетні напрями практичної діяльності. Виявити та залучити до наукового обігу історичні джерела, здійснити їх аналіз дали можливість застосовані у дослідженні методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації і критики джерел, їх ідентифікації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській історіографії життєвий шлях, наукова діяльність та творчий доробок П. Клименка розглядаються комплексно. До наукового обігу залучено вичерпну архівну інформацію, що уможливило з’ясування невідомих досі фактів життя вченого та реконструювання його наукової біографії.
У дисертації з’ясовано пріоритетні напрями досліджень П. Клименка, проаналізовано його персональний внесок у справу збереження архівів та пам’яток старовини, науковий доробок як історика та джерелознавця, систематизовано творчу спадщину та укладено бібліографію наукових праць.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що одержані внаслідок проведеного дослідження результати та положення збагачують знання з історії архівної справи, історіографії соціально-економічної історії України ХVII–ХІХ ст., дали можливість реконструювати та персоніфікувати внесок П. Клименка в історичну науку та її спеціальні галузі.
Матеріали дисертації також можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць та навчальних посібників з української історіографії, джерелознавства, архівознавства, археографії; укладанні біографічних та бібліографічних довідників; дослідженні біографістики, краєзнавства, історії друкарства тощо.
Особистий внесок здобувача. Викладені положення та висновки належать дисертантові одноосібно і зводяться до здійсненого вперше в
українській історіографії комплексного дослідження життя і діяльності
П. Клименка як історика, джерелознавця, архівознавця, педагога.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертації було апробовано на наукових конференціях та джерелознавчих читаннях: Міжнародній науковій конференції “Архіви та краєзнавство: шляхи інтеграції” (Трускавець, 2003); II Міжнародній науково-теоретичній конференції “Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжин, 2004); Міжнародній науковій конференції “Сучасний стан та перспективи розвитку документознавства” (Київ, 2004); Шостих джерелознавчих читаннях, присвячених 60-річчю кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Архіви як скарбниця історичної пам’яті” (Київ, 2004).
Публікації. Основні результати дослідження відображено у 7 одноосібних публікаціях загальним обсягом 4 друк. арк. у фахових виданнях
(з них 6 у виданнях, внесених до переліків ВАК України).
Структура дисертації зумовлена метою й завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів (восьми підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (422 позиції) і трьох додатків. Загальний обсяг дисертації 225 сторінок, у тому числі 176 сторінок основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Розділ 1 “Історіографія та джерельна база дослідження” складається
з двох підрозділів і присвячений огляду історіографії питання та джерельної бази дослідження життєвого й творчого шляху П. Клименка, його наукової спадщини.
У підрозділі 1.1 “Праці українських та зарубіжних дослідників про життя та творчість П. В. Клименка” проведено аналіз наукового доробку вчених, дослідження яких стосувалося окремих аспектів життя та творчості П. Клименка. Ці дослідження можна умовно поділити на спеціальні, які висвітлюють життєвий та творчий шлях вченого, та праці загального характеру, присвячені питанням: 1) організації архівної справи
у 1920–1939-х рр.; розроблення теоретичних і практичних засад; діяльності представників державних пам’ятко-охоронних інституцій; 2) історії ВУАН у 1924–1930 рр.; 3) діяльності археографічних комісій ВУАН (1924–1933)
і ЦАУ УСРР (1929–1931) та аналізу творчого доробку її членів.
До спеціальних досліджень віднесено ювілейну статтю (до 80-річчя
з дня народження П. Клименка) О. Компан і М. Суслопарова (1967); документальні біографічні нариси І. Дивного (1996), І. Матяш (2001), у яких досліджено його гімназійні та студентські роки, науково-організаційну, педагогічну діяльність, поціновано внесок у справу збереження документальних пам’яток українського народу; монографію О. Юркової (1999) про Науково-дослідну кафедру історії України М. Грушевського (далі – НДКІУ), в якій висвітлено діяльність П. Клименка як дійсного члена кафедри, його роль у підготовці вчених-істориків, подано біографічну довідку та укладено бібліографію праць (43 позиції).
До праць, які містять перші згадки й оцінку наукової роботи П. Клименка як професора Кам’янець-Подільського державного українського університету (далі – КПДУУ) належать публікації Д. Дорошенка “Огляд
української історіографії” та “Мої спомини про недавнє-минуле. (1914–1918)” (1923).
Загалом за життя вченого його наукові розвідки не викликали особливого зацікавлення науковців-істориків, за винятком позитивних рецензій: О. Шульгіна на працю “Западно-русские цехи XVI–XVIII ст.” (1916),
М. Петровського на ґрунтовне дослідження “Місто й територія на Україні за Гетьманщини (1654–1754 рр.)” (1927) та джерелознавчу статтю “До історії м. Ніженя” (1928).
В українській історіографії радянського періоду 1930–1950-х рр. бракує оцінок наукової праці П. Клименка. Ймовірно, замовчування творчості вченого зумовлене його участю в 1925–1930 рр. у діяльності НДКІУ, створеної та очолюваної академіком М. Грушевським. Переважна більшість вчених, яких згуртував навколо себе М. Грушевський, наприкінці 1920–
1930-х рр. зазнали репресій. Така ж доля спіткала і П. Клименка.
У середині 1950-х рр. дослідження історії ВУАН з’явились за кордоном. Це праці українських істориків Н. Полонської-Василенко, О. Оглоблина, Б. Крупницького. Оскільки праці вчених-емігрантів з об’єктивних причин не могли опиратись на солідну джерельну базу, а переважно ґрунтувались на споминах авторів, вони мають дещо суб’єктивний характер та хибують на неточності.
Водночас у 1960–1970-х рр. внесок П. Клименка в історичну науку в Україні 1920-х рр. відмічали А. Санцевич, В. Сарбей у нарисі “Історія” видання про Академію наук Української РСР (1967); В. Дядиченко,
Ф. Лось, В. Сарбей у книзі “Розвиток історичної науки в Українській РСР” (1970); М. Ковальський у навчальному посібнику “Источники истории
Украины (XVI – первая пол. XVII вв.)”(1977).
На початку 1990-х рр. активізувалися дослідження раніше замовчуваних тем, результатом яких стали монографії, збірники, дисертації та статті з питань впливу тоталітарної системи на розвиток історичної науки в
Україні в 1920–1930-х роках. Працю П. Клименка як дослідника історії Поділля висвітлили М. Петров (1991) і Л. Баженов (1993). Л. Баженов подав стислу біографічну довідку та уклав бібліографію праць вченого з історії середньовічних цехів, ремесла й торгівлі на Поділлі. Діяльність П. Клименка в історичних установах ВУАН, його внесок у підготовку наукових кадрів розглядається у ґрунтовному дослідженні П. Соханя, В. Ульяновського, С. Кіржаєва “М. С. Грушевський і Academia. Ідея, змагання, діяльність” (1993). У нарисах П. Тронька, О. Завальнюка, М. Петрова до збірника “Репресоване краєзнавство”(1991), монографії В. Заруби “Постаті” (1993), присвячених діяльності історичних установ ВУАН, згадується про репресивні міри щодо П. Клименка під час його роботи в КПДУУ та НДКІУ М. Грушевського.
Співпрацю П. Клименка з Археографічною комісією ВУАН (далі –
АК ВУАН) та Археографічною комісією ЦАУ (далі – АК ЦАУ) висвітлено у нарисі О. Журби “Київська археографічна комісія (1843–1921)” (1993) та дисертаційних дослідженнях С. Кіржаєва (1994), Г. Папакіна (1995), де проаналізовано праці П. Клименка “Цехова книга бондарів, стельмахів, колодіїв, столярів Кам’янця-Подільського від 1601 до 1803 рр.” та “Компути та ревізії XVIII століття”, підкреслено вагомий внесок ученого у вивчення соціально-економічної історії України XVII–XVIII ст.
Поціновано внесок П. Клименка у розвиток архівної справи та збереження національної історико-культурної спадщини в УНР доби Директорії, коли він очолював Архівну комісію при КПДУУ, Комітет охорони пам’яток старовини і мистецтва при Головному управлінні мистецтв і національної культури Міністерства народної освіти (далі – ГУМНК МНО), Архівну комісію при МНО у монографії І. Матяш “Архівна наука і освіта в Україні 1920–1930-х років” (2000) та історико-архівних нарисах О. Алтухової,
С. Борисевича, В. Ляхоцького, О. Нестулі, Г. Папакіна, З. Сендика.
В енциклопедичних виданнях стаття науково-довідкового характеру про П. Клименка з’явилась уперше в Енциклопедії українознавства (1959). Найбільш повні та уточнені науково-довідкові статті сучасного періоду належать О. Юрковій – у навчальному посібнику “Довідник з історії
України” (2001) та біобібліографічному довіднику “Українські історики
XX століття” (2003).
Відомості про навчання П. Клименка в університеті, участь у історико-етнографічному гуртку під керівництвом М. Довнар-Запольського та становлення як історика-професіонала висвітлювали С. Михальченко (1997), І. Верба (1994, 2000); початок діяльності П. Клименка в Київській науково-дослідній кафедрі історії України академіка М. Василенка – В. Ульяновський (1997).
Про співпрацю П. Клименка з литовським істориком А. Янулайтісом, роботу над монографією про великого князя литовського Миндаугаса (Миндовга), внесок П. Клименка у вивчення історії Литви йдеться у розвідці З. Кяупи “Зв’язки Історичного товариства Литви (1929–1940) і українських істориків” (1999).
П. Клименко як історик згадується у дисертаційних дослідженнях, присвячених історикам та архівістам, чиї імена і творчий доробок впродовж десятиліть були незаслужено забуті: Н. Павловської про В. Веретенникова (2003), І. Маги про В. Романовського (2003), О. Вербового про В. Базилевича (2004).
Проаналізовані праці стали підґрунтям для комплексного дослідження життєвого та творчого шляху П. Клименка. Однак деякі факти його біографії, наукової та організаційної діяльності на ниві української історії, джерелознавства, архівознавства, археографії, педагогіки досі не знайшли достатнього висвітлення у науковій та науково-популярній літературі. Ці прогалини заповнює дана дисертація.
Підрозділ 1.2 “Джерельна база дослідження життя та діяльності
П. В. Клименка” присвячений аналізу документів, які зберігаються у
21 фонді 12 архівосховищ центральних, обласних, міських архівів України, Науковому архіві Інституту історії України НАН України (НА ІІУ НАН України), Інституті архівознавства та Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ІР НБУ). Серед них найважливішим є особовий фонд ученого, який знаходиться на постійному зберіганні в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені
В. І. Вернадського (ф. 354 – Клименко Пилип Васильович (06.11.1887 – 05.07.1955) – учений у галузі історії та архівознавства, 1818–
1966 рр., 241 од. зб.). Великий масив документів зберігається в центральних архівах України: ЦДАВО України (ф. 14 – Головне архівне управління при Кабінеті міністрів України; ф. 166 – Народний комісаріат освіти УРСР; ф. 331 – Уповноважений Комісії сприяння вченим Ради Народних Комісарів СРСР при Раді Народних Комісарів УРСР (Всеукраїнський Комітет сприяння вченим); ф. 3179 – Головний військово-історичний музей-архів при Генеральному штабі УНР; ф. 3689 – Головне управління мистецтва та національної культури УНР; ф. 1072 – Міністерство віросповідань УНР;
ф. 1131 – Головноуповноважений уряду УНР на Поділлі; ф. 538 – Губернський Кам’янець-Подільський комісаріат УНР; ф. 3504 – особовий фонд М. Ю. Обідного); ЦДІА України, м. Київ (ф. 261 – особовий фонд М. В. Довнар-Запольського); ЦДАМЛМ України (ф. 28 – особовий фонд М.К. Зерова); а також у НА ІІУ НАН України (оп. 3, спр. №170 – Науково-дослідна кафедра історії України); Держархіві Хмельницької області (ф. Р-582 – Кам’янець-Подільський державний український університет; ф. Р-12 – Кам’янецький комітет охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи “Повіткамподкост”); Держархіві м. Києва (ф. 16 – Університет св. Володимира); Держархіві Київської області (ф. 1187 – Київський археологічний інститут); Галузевому державному архіві СБУ України (спр. 50021 фп. – судово-слідча справа П. В. Клименка); ІР НБУ імені В. І. Вернадського(ф. X – Архів Всеукраїнської Академії Наук; ф. 70 – особовий фонд А. Х. Середи); Відділі Держархіву Чернігівської області у м. Ніжині (ф. 1367 – Ніжинська класична гімназія); Ніжинському державному краєзнавчому музеї (фото П. Клименка на випускному планшеті гімназії 1907 р.).
Найважливішу складову джерельної бази дослідження становлять писемні джерела, які умовно поділені на групи: 1) документи особового походження (автобіографії, анкети, особові листки, довідки, посвідчення, заяви тощо; 2) документи, що відклалися в результаті службової діяльності (накази, розпорядження, планово-звітна документація, доповідні записки, тексти доповідей, офіційне листування та ін); 3) наукові й інші праці та підготовчі матеріали до них; 4) епістолярій; 5) періодичні та бібліографічні видання.
Серед матеріалів першої групи – атестат зрілості за 1907 р., виданий П. Клименку Ніжинською класичною гімназією, лекційна книжка студента історико-філологічного факультету Університету св. Володимира, численні посвідчення, анкети, заяви тощо. Інформаційно насиченою є судово-слідча справа П. Клименка, яка містить паспорт, постанову про арешт, протоколи допитів, вирок про покарання, постанову про реабілітацію. Другу групу складають джерела, що відтворюють службову діяльність П. Клименка. Це, зокрема, “трудовий список”, який відклався у слідчій справі, що дало змогу уточнити деякі дати перебування на службі протягом 1912 – 1933 рр. Інші документи, виявлені в особовому фонді П. Клименка в Інституті архівознавства та архівосховищах міст Києва і Хмельницького, доповнюють ці відомості. Документи ДА м. Києва, ДАКО, ЦДАВО України,
НА ІІУ НАН України та Держархіву Хмельницької області висвітлюють перебування П. Клименка професорським стипендіатом Університету
св. Володимира, викладацьку роботу в Київському археологічному інституті (КАІ), КПДУУ (з 1921 р. – Кам’янець-Подільський ІНО), діяльність у НДКІУ ВУАН, АК ВУАН та АК ЦАУ, керівництво Архівною комісією при КПДУУ, Кам’янецьким комітетом охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи, Науково-дослідною кафедрою народного господарства та культури Поділля при Кам’янець-Подільському ІНО, відділом феодалізму
Всеукраїнського історичного музею в м. Києві. Серед документів виділено службове листування, яке становить окрему, досить чисельну підгрупу джерел, що хронологічно охоплює всі періоди науково-організаційної та творчої діяльності П. Клименка.
Третя група джерел – наукові праці П. Клименка, які за способом відтворення можна поділити на рукописні і машинописні; за цілісністю: закінчені, без початку (чи закінчення), фрагменти. Загалом, всі праці історика розподіляються на опубліковані (остання – 1932 р.) та ті, що залишились
у рукописах.
Окреме місце в джерельній базі посідають праці П. В. Клименка історіографічного циклу, які стосуються організаційного становища цехів на Україні в II пол. XVIII ст. – I пол. XIX ст. та історії руху виробничого населення на Україні XVII–XVIII ст. за історично-статистичними матеріалами.
Четверту групу джерел склала епістолярна спадщина П. Клименка, яка представлена документами особового фонду вченого в Інституті архівознавства та особового фонду художника А. Середи в ІР НБУВ. Епістолярні джерела умовно поділено на дві підгрупи: листи й поштові листівки
П. Клименка та листи до нього встановлених і невстановлених осіб. Серед адресатів П. Клименка – сестра М. Закревська, В. Герасименко, В. Дубровський, П. Лазаревський, А. Середа, П. Тутковський, А. Янулайтіс та ін. Багато листів, вилучених під час арешту, втрачено. Опрацювання епістолярної спадщини вченого ( 32 од. зб.) дозволило зробити ряд уточнень
й доповнень до біографії та скласти уявлення про вченого як особистість.
П’ята група – періодичні та бібліографічні видання: “Университетские известия”, “Юбилейный сборник Историко-этнографического кружка при Университете св. Владимира”, “Українська старовина”, “Вільна українська школа”, “Народна справа”, “Записки Кам’янець-Подільського державного українського університету”, “Вісник цукрової промисловості”, “Труди
Українського наукового інституту книгознавства”, “Пролетарська правда”, “Україна”, “Записки Історично-філологічного Відділу ВУАН”, “Записки Українського Наукового Товариства у Києві”, “Ювілейний збірник на пошану академика Дмитра Йвановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п’ятдесятих роковин наукової діяльності”, “Ювілейний збірник на пошану академика Михайла Сергієвича Грушевського з нагоди шістьдесятої річниці життя та сорокових роковин наукової діяльності”, “Український Археографічний Збірник”, “Бібліологічні вісті”, “Бібліографія українознавства за 1914–1923 рр.”, “Бібліографія історії України, Росії та українського права, краєзнавства й етнології за 1917–1927 рр.”, перший біобібліографічний покажчик праць П. Клименка, укладений М. Суслопаровим, який завдяки зусиллям С. Білоконя був включений у програму вечора, присвяченого історії київського міського транспорту (1985). У цих виданнях опубліковані огляди діяльності Науково-дослідної кафедри народного господарства та культури Поділля при Кам’янець-Подільському ІНО, НДКІУ ВУАН, АК ВУАН, АК ЦАУ; наукові студії та розвідки П. Клименка із соціально-економічної історії України XVII–XVIII ст.; програмні статті, присвячені проблемам архівної справи на Україні та завданням збереження культурної спадщини українського народу; рецензії на наукові праці українських, польських та німецьких дослідників, зокрема, рецензія (1928) на книгу В. Романовського “Нариси з архівознавства. Історія архівної справи на Україні та принципи порядкування в архівах” (1927).
Отже, виявлена і опрацьована джерельна база є репрезентативною для здійснення комплексного наукового дослідження життя й діяльності
П. Клименка як історика, архівознавця, археографа, джерелознавця, педагога.
Розділ 2 “Основні напрями наукової діяльності П. В. Клименка” складається з трьох підрозділів, у яких висвітлено процес становлення його наукових поглядів як історика та архівіста, формування морально-етичного світогляду, визначено тематику, проблематику та основні напрями історичних досліджень вченого.
У підрозділі 2.1 “П. В. Клименко як представник наукової школи
М. В. Довнар-Запольського” висвітлено сімейне оточення, гімназійні та студентські роки П. Клименка, участь в Історико-етнографічному гуртку під керівництвом М. Довнар-Запольського, опанування ним методики роботи з історичними джерелами, підкреслено вплив видатного вченого М. Довнар-Запольського на формування П. Клименка як науковця, спільність та відмінність тематики досліджень щодо основних наукових інтересів керівника. З’ясовано, що на формування національної самосвідомості П. Клименка мали вплив родинне оточення, викладачі Ніжинської класичної гімназії, зокрема, учитель історії – “українець світоглядом” І. Сребницький, гурток якого він відвідував; під час навчання в університеті – українська студентська громада та спілка “Молода Академія”. Велику роль у формуванні світогляду майбутнього вченого відіграли відомі діячі науки, які викладали в період його навчання в Університеті св. Володимира: М. Бубнов, О. Гіляров, Т. Голубєв, В. Данилевич, М. Довнар-Запольський, Ю. Кулаковський, А. Лобода, Г. Павлуцький, Т. Флоринський. Визначальне значення для становлення П. Клименка як історика, вироблення у нього практичних навичок дослідницької роботи з історичними джерелами мали заняття в історико-етнографічному гуртку М. Довнар-Запольського. Вплив керівника в значній мірі зумовив подальший вибір напрямів наукових досліджень ученого. Досліджено, що ще до вступу 1911 р. до історико-етнографічного гуртка П. Клименко почав розробляти тему західно-російських цехів XVI–XVIII ст. Ця робота під назвою “Западно-русские цехи XVI–XVII вв.” 1912 р. була захищена як дипломна і принесла її авторові золоту медаль, що давало право залишитися при університеті для здобуття звання приват-доцента. Фаховому зростанню вченого як джерелознавця, розуміння ним ролі та значення архівів як історико-культурної спадщини українського народу сприяла його робота після закінчення університету у Київському центральному архіві давніх актів (1912–1914) під керівництвом І. Каманіна. Тут він набув першого досвіду археографічної роботи, що стало підґрунтям для укладання ним під час роботи в АК ВУАН та ЦАУ (1924–1932 рр.) збірок документів з історії Україні XVII – поч. XIX ст.
1914 р. П. Клименко був затверджений професорським стипендіатом при кафедрі російської історії історико-філологічного факультету університету, 1918 р. закінчив магістерський курс і одержав звання приват-доцента. Зазначено, що в умовах політичної біполярності в університетському середовищі, що склались у 1918 р., йому як поборнику українського національного відродження, члену “Молодої академії” читати лекції “чорносотенна” професура університету не дозволила. Захистити магістерську дисертацію йому також не вдалося.
У підрозділі 2.2 “Історичні дослідження П. В. Клименка: тематика, проблематика, напрями” проаналізовано тематику й проблематику наукової творчості П. Клименка. З’ясовано, що основна тематика праць вченого – соціально-економічна історія України XVI–XVIII ст.: розвиток міст та міського господарства; сільського господарства, а саме – цукрового виробництва; цехового ремесла; виробничий рух українського населення; зародження чорної металургії; історія ВКЛ.
Основне місце в історичній спадщині П. Клименка займають праці з розвитку міського виробництва і, зокрема, цехового ладу та його особливостей на Україні. У своїх розвідках вчений, аналізуючи стан ремісничого виробництва на території Литви, Білорусі і України, дійшов висновку, що занепад цехів у XVIII ст. пов’язаний із процесом соціально-економічної диференціації ремісників. Велика кількість праць вченого присвячена дослідженню історично-статистичних матеріалів про виробничий рух українського населення Лівобережної України XVIII – поч. XIX ст. На підставі архівних документів, матеріалів переписів українського населення 1654, 1666, 1764, 1767 рр., були написані розвідки про професійно-станову змінність українського населення за часи гетьманського урядування, співвідношення міського і територіального населення України за Гетьманщини, проведено правно-політичний аналіз цього явища. Вчений відмічав важливість статистичних переписів населення, які є основою як для сучасного державного і економічного впорядкування, так і для пізнання і вивчення руху населення в майбутньому. Друга проблема, якою вчений займався протягом всього життя – історія ВКЛ, досліджувати яку він почав ще в студентські роки, вивчаючи історію цехового ладу Литви, Білорусі та північно-західної України. Особливе зацікавлення дослідника викликав період з історії Литви XIII ст.: правління першого і останнього литовського короля Миндаугаса та започаткування ним литовської державності. Цими дослідженнями він займався з 1913 р. до 1950 р. (за винятком періоду позбавлення волі). У монографії “Генеза литовського феодалізму в половині XIII століття” вчений зробив спробу виявити економічні й виробничі відносини, вирішальні до певної міри при генезі класового феодального суспільства. Історичній постаті – великому князю литовському Миндаугасу – присвячені наукові розвідки П. Клименка, які зберігаються в особовому фонді вченого: статті “Створення Литовського князівства під проводом Миндовга і його сина Войшелка в половині XIII ст.”, “Грамоти Миндовга Ливонському орденові” та монографія “Литва за часів Миндовга”. Наголошено, що джерелознавчі праці П. Клименка базуються на значному джерельному матеріалі – літописі ВКЛ, книгах Рум’янцевського опису, грамотах, універсалах, колекції документів О. Лазаревського, окладних книгах Казенної палати, переписних книгах, зокрема, документах перепису населення Лівобережної України 1666 р., записових книгах українських цехів, цехових статутах, документах архівосховищ міст Києва, Харкова, Чернігова, Полтави, Москви, Петербурга, музейних збірках. Основні джерелознавчі праці вченого перекликаються із підготовленими ним археографічними збірниками.
У підрозділі 2.3 “Архівознавчі праці П. В. Клименка та публікація джерел” аналізуються праці джерелознавчого та архівознавчого спрямування, методика дослідження вченим актових та нарративних джерел
з історії України.
Головна заслуга П. Клименка в тому, що завдяки його зусиллям збережено ряд цінних документів з історії українських ремесел. Це видана “Цехова книга бондарів, стельмахів, колодіїв, столярів міста Кам’янця-Подільського від 1601 до 1803 рр.” (1932). Друга цехова книга – кам’янець-подільських кушнірів 1702–1779 рр., яку П. Клименко готував разом із
М. Суслопаровим, залишилася невиданою і зберігається у його особовому фонді. Ці праці сьогодні мають велику цінність з огляду на гуманітарну катастрофу, яка сталася у Кам’янець-Подільському міському архіві.
Розділ 3 “Науково-організаційна та педагогічна діяльність П. В. Кли-менка” складається з трьох підрозділів. У першому – “П. В. Клименко як організатор архівної справи в Україні в 1920–1930-х роках” – досліджено внесок П. Клименка у справу охорони пам’яток старовини та рятування архівів, коли він з 1919 по 1924 рр. у м. Кам’янець-Подільському обіймав посади: голови Архівної комісії при КПДУУ (1919), в. о. голови Відділу охорони пам’яток старовини й мистецтв при ГУМНК МНО (1919), голови Архівної комісії при МНО (1919), голови Кам’янецького повітового комітету охорони пам’яток старовини мистецтв і природи (1921), завідувача Кам’янець-Подільським архівним управлінням (1923). Архівна комісія при КПДУУ, крім свого основного завдання – впорядкування університетського архіву, склала проект протесту проти нищення архівів, а також записку про охорону архівів, з якими звернулася до МНО. У записці пропонувалося розробити закон про архівну справу, відкрити спеціальну археографічну школу, а до початку її діяльності влаштувати в університетських містах короткотермінові архівні курси. Відділ охорони пам’яток старовини й мистецтв при ГУМНК МНО під керівництвом П. Клименка за період своєї діяльності розробив ряд важливих інструкцій та здійснив остаточне редагування розробленого Архівною комісією при МНО проекту закону “Про охорону пам’яток старовини і мистецтв”. Проектом передбачалося, що під охорону та догляд держави підпадуть всі історико-культурні скарби українського народу: музейні, архівні, бібліотечні, архітектурні та археологічні, а також визначалися санкції до порушників умов їх збереження. У дисертації акцентовано увагу на тому, що пам’ятко-охоронними структурами, очолюваними П. Клименком, в умовах політичної нестабільності в УНР за доби Директорії, а також у перші роки радянської влади було врятовано від знищення цінні архіви та видано ряд обіжників, наказів та інструкцій, які відіграли значну роль у збереженні культурної спадщини українського народу. Особисто П. Клименком влітку 1923 р., при переїзді з Кам’янця до Києва, на підставі мандату ГАУ УСРР та ВУАН було вивезено 25 пудів цінних історичних документів, які неминуче б загинули, та передано до рукописного відділу Всенародної бібліотеки України.
Підрозділ 3.2 “Співпраця з ВУАН” присвячено діяльності П. Клименка у НДКІУ, створеній 1924 р. та очолюваній академіком М. Грушевським, участь у виконанні основних завдань дослідження соціально-економічного розвитку України періоду 1725–1925 рр., які кафедра ставила перед собою, а також співпрацю з археографічними комісіями ВУАН та ЦАУ.
До затвердження дійсним членом НДКІУ, П. Клименко вже мав досвід наукової роботи на кафедрах. Так, влітку 1922 р. він увійшов до складу створеної при Кам’янецькому ІНО НДК історії та економіки Поділля, яка проводила роботу з історії, археології, етнографії та економіки. Одночасно його зараховують до складу створеної при Київському ІНО НДКІУ, яку очолив академік М. Василенко. На жаль, укладений план наукових досліджень кафедри залишився нездійсненим, тому що Науковий комітет Головпрофосу не затвердив ні його, ні персональний склад кафедри. До того ж, навесні 1923 р. керівника кафедри заарештували і кафедру було ліквідовано.
З НДКІУ ВУАН П. Клименко почав співпрацювати з січня 1924 р., ще обіймаючи посаду керівника НДК історії та економіки Поділля. У квітні 1925 р. Укрголовнаука офіційно затвердила П. Клименка дійсним членом НДКІУ ВУАН, як вченого, що “збагатив науку у своїй галузі вченими працями високого значіння”. З цього часу розпочинається найбільш плідний період у житті вченого. Він з жовтня 1926 р. керує підсекцією джерелознавства та допоміжних дисциплін історії (згодом – джерелознавства та політичних історичних дисциплін), бере участь у колективно-дослідницькій роботі секції методології і соціологічного обгрунтування історії, яка досліджувала проблеми соціально-економічних відносин Лівобережжя в другій половині XVIII ст. У період з 1924 до 1930 рр. П. Клименком було підготовлено та видано 48 праць, з них – 6 монографій, 24 статті, 17 рецензій
і “Програма для збирання матеріалів до історії цехового ладу на Україні” (1928). Кожна із студій опиралася на солідний джерельний матеріал, який обов’язково був вміщений у додатках.
До співпраці з АК ВУАН П. Клименко був запрошений у серпні 1924 р. з правом дорадчого голосу, а дійсним членом затверджений 17 липня 1930 р. На першому засіданні комісії від 10 серпня 1924 р., на якому він був присутній, виступив із доповіддю про сучасний стан архівів у Кам’янці-Подільському. Ним було запропоновано підготовку та видання цілого ряду збірок, які й були включені у видавничий план комісії. Із запланованих праць були підготовлені до друку та опубліковані: монографія ”Компути та ревізії XVIII століття” (1930) (як продовження розвідки “Місто й територія на Україні за Гетьманщини” (1926), збірка “Цехова книга бондарів, стельмахів, колодіїв, столярів міста Кам’янця-Подільського від 1601 до 1803 р.” (1932). Збірка “Матеріали до історії переписів на Лівобережній Україні
XVIII ст. (1932) опублікована не була, оскільки передмова автора отримала негативну рецензію за “немарксистське” і “вульгаристичне” трактування окремих процесів соціально-економічного розвитку України.
До складу АК ЦАУ УСРР П. Клименко ввійшов на початку 1931 р.
За період співпраці з комісією (1931–1932) він одноосібно та у співавторстві з О. Мокрієм, К. Антиповичем, Ф. Ястребовим та ін. працював над підготовкою збірок документів з історії київського міського господарства в
XIX ст.; панського фільваркового господарства на Правобережній Україні XVIII ст.; інвентарної реформи (1847–1861 рр.) в Правобережній Україні.
Із запланованих праць була підготовлена і подана до редакційно-видавничого відділу ЦАУ УСРР у травні 1931 р. збірка “Інвентарна реформа на Правобережній Україні 40–60-х років XIX ст”. Ця збірка, забракована як “ідеологічно шкідлива, з одвертими буржуазно-куркульськими трактовками питань історії реформи”, до того ж підготовлена “буржуазним професором націоналістом Клименком та сином куркуля Мокрієм”, відклалася
у особовому фонді вченого. Її аналіз свідчить про повноту підібраних документів.
У підрозділі 3.3 “Педагогічна діяльність П. В. Клименка” на підставі залучених архівних документів та опублікованих матеріалів проаналізовано викладацьку роботу П. Клименка у навчальних закладах, досліджено його внесок у підготовку наукових кадрів.
Педагогічну діяльність П. Клименко розпочав у листопаді 1918 р. у Київському археологічному інституті, де читав курс лекцій із західно-російської історії. З відкриттям 22 жовтня 1918 р. у м. Кам’янці-Подільському Українського державного університету він подає до МНО документи з проханням зарахувати на посаду приват-доцента університету. З 1 січня 1919 р. професорська рада університету визнає його приват-доцентом по кафедрі історії України, у травні 1919 р. його обирають на посаду професора та декана історико-філологічного факультету. У добу творення незалежної України молодий професор у своїх лекціях розкривав перед студентською молоддю велич та силу волелюбного українського народу, який у всі віки героїчно боровся за своє національне та соціальне визволення, виховував у неї почуття національної гідності, бажання працювати на користь рідного народу.
Підготовкою істориків-науковців вищої школи П. Клименко почав займатися з весни 1922 р., ще під час завідування сектором історії культури НДК історії Поділля при Кам’янець-Подільському ІНО (якою він почав керувати із січня 1924 р.), зокрема, він опікувався підготовкою аспіранта М. Карачківського, який у 1923–1924 рр. відбував аспірантський стаж і під його керівництвом написав розвідку про Кам’янець-Подільські цехи
XIX ст. За період діяльності у НДКІУ ВУАН (1926–1930 рр.) П. Клименко керував роботою аспірантів К. Антиповича, В. Камінського, М. Карачківського (якого восени 1925 р. було зараховано аспірантом НДКІУ), Ф. Кольченка, І. Кравченка, Л. Миловидова. Аспірантам та кандидатам в аспіранти П. Клименко почав читати вступний курс з методології історії вже наприкінці 1924 р., ще не будучи дійсним членом кафедри. 15 жовтня 1925 р. на засіданні кафедри він виступив з ініціативою щодо створення при кафедрі секції історіографії, архівознавства та джерелознавства, яка у жовтні 1926 р., пройшовши узгодження із Укрголовнаукою, була затверджена як підсекція джерелознавства та допоміжних наук історії у складі секції методології і соціологічного обґрунтування історії. П. Клименко розробив детальний план роботи цієї секції, завданням якої було “вивчати, досліджувати й удосконалювати технічні засоби історичного знання”. 30 січня 1926 р. П. Клименко розпочинає читати курс лекцій з архівознавства. Для читання лекцій та проведення практичних занять у семінарі під назвою: “Методи і форми дослідження та використовування архівних матеріалів”, вчений склав ґрунтовну програму, згідно з якою аспіранти під час навчання мали засвоїти “ідею архіву взагалі, українського зокрема, історію архивотворення взагалі й на Україні зокрема”, знати про сучасний стан архівів та “архівастику” (урядові розпорядження, науково-дослідні та видавничі заклади), розуміти техніку архівознавчої, архівно-видавничої та архівно-дослідної роботи. На початку 1930-х рр. П. Клименко також викладав спеціальні історичні дисципліни в організованій при Київському центральному історичному архіві аспірантурі з археографії та архівознавства, яка готувала аспірантів-архівістів, що мало велике значення для архівної системи з її нагальною потребою в освічених кадрах.
Таким чином, під час відвідування лекційних курсів та семінарських занять, які проводив П. Клименко, аспіранти оволодівали історичними знаннями, набували практичних навичок і засвоювали методи історичного дослідження. Як педагог, П. Клименко відіграв важливу роль у підготовці освічених істориків, джерелознавців, архівознавців.
За підсумками проведеного дослідження на захист виносяться такі основні висновки:
1. У сучасній історіографії життєвий шлях, наукова творчість та організаційна і педагогічна діяльність П. Клименка не знайшли належного висвітлення. Попередні дослідження, хоч і були різноплановими, в основному стосувалися окремих аспектів його біографії, а наукову творчість освітлювали лише побіжно. Джерельна база дослідження є багатогранною і насиченою. Архівні документи доповнюють відомості про родинні, гімназійні та студентські роки, дружнє та колегіальне оточення, формування світогляду науковця та його суспільно-політичні погляди. Аналіз наукового доробку вченого уможливив виділити основні напрями досліджень та здійснити об’єктивну оцінку його досягнень як історика-науковця.
2. У життєвому та науковому шляху вченого виокремлено такі етапи: “кам’янецький” (1919–1923), “київський” (1924–1938) та “козелецький” (після повернення із заслання – 1946–1955). Науковий доробок вченого за період з 1919 по 1932 рр. складає 58 опублікованих праць. Від 1932 р. жодна робота (загалом близько 90 монографій, збірників, статей, рецензій) не була опублікована. З’ясовано, що найбільш плідним був “київський” період. Вченим було підготовлено та видано 48 праць, з них – 6 монографій,
24 статті, 17 рецензій і “Програма для збирання матеріалів до історії цехового ладу на Україні” (1928).
3. На формування суспільно-політичних та наукових поглядів П. Клименка мали вплив родинне оточення, викладачі Ніжинської класичної гімназії, зокрема, викладач історії “українець світоглядом” І. Сребницький, відомі діячі науки, які викладали в період його навчання в Університеті св. Володимира. Навчання в університеті, коли інтерес серед молоді до українських проблем став набирати органічного характеру, було пов’язане для П. Клименка з участю у одному з гуртків української студентської громади, а з 1916 р. – у спілці “Вільна Академія”. Визначальну роль у становлення П. Клименка як історика-професіонала, вироблення у нього методичних навичок практичного джерелознавства відіграли заняття в історико-етнографічному гуртку М. Довнар-Запольського. Вплив керівника зумовив подальший вибір напрямів наукових досліджень ученого. Фаховому зростанню вченого як джерелознавця, розуміння ним ролі та значення архівів як історико-культурної спадщини українського народу сприяла його робота після закінчення університету в Київському центральному архіві давніх актів під керівництвом І. Каманіна.
4. Внесок в історичну науку П. Клименка репрезентується комплексом наукових досліджень з напрямів: соціально-економічна історія України XVII–XIX ст.; історія ВКЛ, історіографія, джерелознавство, архівознавство, археографія та педагогіка. Підготовлені ним монографія “Компути та ревізії XVIII століття” (1930) та документальна збірка “Цехова книга бондарів, стельмахів, колодіїв, столярів міста Кам’янця-Подільського від 1601 до 1803 рр.” (1932) істотно розширили джерельну базу соціально-економічної історії України XVII–XVIII ст. Залучення до наукового обігу неопублікованих збірок “Цехова книга кушнірів м. Кам’янця-Подільського від 1702 до
1779 рр.”, “Інвентарна реформа на Правобережній Україні 1848 р. та селянські рухи при проведенні реформи”, “Історія чорної металургії на
Україні. 1779–1793 рр.” допоможе глибше й повніше пізнати тогочасне життя українського народу.
Про різнобічність наукових інтересів ученого свідчать його дослідження мистецького й музичного життя українського народу першої чверті
XIX ст., а саме: українських ритодруків, шрифтів та екслібрисів, портретів, київської міської капели.
5. П. Клименко відіграв важливу роль у становленні українського архівознавства. Вченому було притаманне прищеплене школою М. Довнар-Запольського надзвичайно уважне ставлення до архівних документів. Все його життя пройшло не тільки у наполегливому вивченні і пошуках архівних документів, а й кропіткій роботі у пам’ятко-охоронних органах у 1920–1930-х рр. у м. Кам’янці-Подільському. Справі рятування та збереження документальних і мистецьких скарбів українського народу прислужився часопис “Українська Старовина”, заснований очолюваною П. Клименком Комісією для охорони пам’яток старовини і мистецтв, у першому числі якого він виступив із програмною статею “Архівна справа на Україні”.
6. Обіймаючи керівні посади у пам’ятко-охоронних структурах у 1920–1930-х рр., П. Клименко зробив вагомий внесок у справу збереження історико-культурної спадщини України. Своїми діями він зумів мобілізувати на вирішення проблем збереження національної історико-культурної спадщини можливості як державних органів, так і широких кіл громадськості. Очолюваними ним пам’ятко-охоронними органами було розроблено ряд важливих документів: проект закону уряду УНР “Про охорону пам’яток старовини і мистецтв”, проект постанови “Про заборону вивозу з України предметів старовини, мистецтва й культури”, положення “Про губернські учені архівні комісії для охорони і дослідження старовини”, а також видано ряд наказів, інструкцій, обіжників тощо.
7. У педагогічній роботі (Київський археологічний інститут, КПДУУ) П. Клименко керувався настановами, закладеними учителем М. Довнар-Запольським. Курси його лекцій із західно-російської історії та історії
України відзначалися насиченістю джерельним матеріалом. Підготовкою істориків-науковців вищої школи почав займатися з 1922 р. під час завідування сектором історії культури НДК історії Поділля при Кам’янець-Подільському ІНО. Найбільш плідною була робота з аспірантами у НДКІУ ВУАН, де він керував роботою семи аспірантів, читав курс лекцій з методології історії, з архівознавства та вів практичний семінар “Методи і форми дослідження та використовування архівних матеріалів”. За його ініціативи у складі секції методології і соціологічного обґрунтування історії НДКІУ було відкрито підсекцію джерелознавства та допоміжних наук історії. Підготовлені ним історики-науковці та архівознавці внесли значний внесок у дослідження історії України.
Основний зміст дисертації викладено у публікаціях:
1. Волкотруб Г. До джерельної бази української біоісторіографії (особовий фонд П. В. Клименка) // Студії з арх. справи та документознавства. – 2004. – Т. 11. – С. 254–257.
2. Волкотруб Г. Життя та творчість П. В. Клименка у працях українських та зарубіжних дослідників // Студії з арх. справи та документознавства. – 2004. – Т. 12. – С. 194–206.
3. Волкотруб Г. Джерельна база дослідження життя та діяльності Пилипа Клименка // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвід. зб. наук. праць. Вип. 7. Архівна наука та наука в архівах // Держкомархів України. УНДІАСД; Ін-т історії України; Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського; Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2003. – С. 113–144.
4. Волкотруб Г. Праці польських дослідників 1920 – 1930-х рр. у оцінці Пилипа Клименка // Пам’ятки: Археогр. Щорічник. Т. 5. / Держкомархів України. УНДІАСД; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – К., 2005. – С. 132–142.
5. Волкотруб Г. “Прошу суд дати мені можливість працювати …і спокутувати свою вину” (за матеріалами слідчої справи Пилипа Клименка) // Студії з арх. справи та документознавства. – 2005. – Т. 13. – С. 201-205.
6. Волкотруб Г. Історик Пилип Клименко: марксист, “попутник” чи націоналісті // Література та культура Полісся / Ніжинський держ. ун-т
ім. М. Гоголя. – Ніжин, 2005. – Вип. 29. Регіональна історія та культура в українському східноєвропейському контексті. – С. 164–170.
7. Волкотруб Г. Польська історіографія 1920–1930-х років у оцінці
П. В. Клименка // Nad Wisłą i Dnieprem. Polska i Ukraina w przestrzeni europejskiej – przeszłość i teraźniejszość = Україна і Польща в європейському вимірі – минуле і сучасність: [Наукові праці викладачів та студентів Київського нац. лінгвістичного ун-ту та Ун-ту Миколая Коперніка в Торуні]. – К.; Торунь, 2003–2004. – № 2–3. – С. 359–364. – (Historia, Systemy Międzynarodowe i Globalny Rozwój = Історія, міжнародні системи і глобальний розвиток).
АНОТАЦІЯ
Волкотруб Г. К. Пилип Васильович Клименко (1887–1955) – історик, джерелознавець, архівознавець. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства. – Київ, 2005.
Дисертація присвячена дослідженню життя та творчості талановитого вченого-історика, джерелознавця, архівознавця, археографа, організатора архівної справи в Україні 1920–1930-х рр., педагога П. В. Клименка. На основі всебічного аналізу історіографії питання, широкої джерельної бази, наукового доробку вченого висвітлено його внесок у справу збереження архівів та пам’яток старовини, розроблення проблем соціально-економічної історії України XVII–XIX ст., видання цінних історичних джерел, підготовку істориків-науковців та архівознавців. Досліджено процес формування світоглядних засад і наукових поглядів ученого, висвітлено вплив
М. В. Довнар-Запольського на становлення П. В. Клименка як історика та джерелознавця, проаналізовано спільність та відмінність тематики досліджень. Систематизовано і комплексно досліджено творчу спадщину
П. В. Клименка, визначено пріоритетні напрями його наукових досліджень: соціально-економічна історія України XVII–XIX ст., історія ВКЛ, архівознавство, археографія, джерелознавство, історіографія, мистецтвознавство, педагогіка.
Ключові слова: П. В. Клименко, архівна справа, архівознавство, джерелознавство, історіографія, історія України, історичне джерело, пам’ятки.
АННОТАЦИЯ
Волкотруб А. К. Филипп Васильевич Клименко (1887–1955) – историк, источниковед, архивовед. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 – историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. Украинский научно-исследовательский институт архивного дела и документоведения. – Киев, 2005.
Диссертация посвящена исследованию жизни и творчества талантливого ученого-историка, источниковеда, архивоведа, археографа, организатора архивного дела на Украине в 1920–1930-х гг., педагога Ф. В. Клименка.
Реконструировано процесс формирования мировоззрения и научных взглядов ученого, освещено влияние М. В. Довнар-Запольского на становление Ф. В. Клименка как историка и источниковеда, определено общность и отличие тематики исследований.
Предложено периодизацию творчества Ф. В. Клименка: выделено три периода научной деятельности – “каменец-подольский” (1919–1923), “киевский” (1924–1938) и “козелецкий” (1946–1955). Особенное внимание уделено “киевскому” периоду – работе в Научно-исследовательской кафедре истории Украины М. С. Грушевского, археографических комиссиях ВУАН и ЦАУ УССР – как наиболее плодотворному в жизни ученого и проанализировано его вклад в науку как историка, источниковеда, археографа и педагога.
Освещено вклад Ф. В. Клименка в дело сохранения архивов и памятников старины, участие возглавляемых им структур в разработке проектов законов, постановлений, инструкций, приказов, имевших важное значение для сохранения историко-культурного наследия украинского народа.
Путем всестороннего анализа историографии вопроса, обширной источниковой базы, научного наследия ученого систематизировано и комплексно исследовано творческое наследие Ф. В. Клименка, уточнено и дополнено библиографию научных работ, выделено основные направления его исследований: социально-экономическая история Украины XVII–
XIX вв.; история ВКЛ, источниковедение, историография, архивоведение, археография, педагогика, искусствоведение. Определено проблематику исследований ученым социально-экономической истории Украины XVII–
XIX вв.: развитие цехового ремесленничества; состояние государственного хозяйства и финансовой политики в Гетманщине; социально-экономический анализ историко-статистических материалов состава населения Украины XVIII в.; развитие сельского хозяйства.
Проанализировано научно-педагогическую деятельность Ф. В. Клименка, определено его роль в подготовке научных кадров для архивной системы.
Ключевые слова: Ф. В. Клименко, архивное дело, архивоведение,
источниковедение, историография, история Украины, памятники.
ANNOTATION
Volkotrub G. K. Pylyp Vasyliovych Klymenko (1887–1955) – a historian, specialist in the field of source study and an archivist. – Manuskript.
Dissertation for a degree of the Candidate of Historical Sciences on speciality 07.00.06 – Historiography, Source Study and Special Historical Disciplines. Ukrainian Research Institute for Archives and Record Studies. – Kyiv, 2005.
The dissertation devoted to investigation of the life and creative activity
of a talented historian, specialist in the field of source study and archeography,
the initiator of archive study in Ukraine in 1920–1930, the pedagogue P. V. Klymenko.
On the basis of complete analyzing of the historiography of the problem and a wide-range of primary historical sources, scientific heritage of the historian it is described in the dissertation the scholar’s contribution to saving of archive records and ancient memorials, learning some problems of the social and economical Ukrainian history of the XVI–XVIII century, issuing of valuable historical sources, preparing of the specialists in the field of history and archive affairs. Also it was investigated the process of formation of the world-look and scientific views of the historian and defined the influence of M. V. Dovnar-Zapols’kyi on the Klymenko’s formation as a historian and specialist in the field of source study, analyzed the community and differences of investigation’s themes. It was systematized and completely analyzed the Klymenko’s archival and scientific heritage, determined the priority ways of his scientific investigations: social and economic history of Ukraine in XVII–XIX centuries, history of the Great Principality of Lytva, archive study, archeography, source study, historiography, art study, pedagogy.
Key words: P. V. Klymenko, archival affairs, archive study, source study, historiography, history of Ukraine, historical source, memorials.