Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
26
Харківський національний університет
імені В.Н.Каразіна
Клопота Євгеній Анатолійович
УДК 159.923.2 – 056.262
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ
”Я-ОБРАЗУ” В ОСІБ З ВАДАМИ ЗОРУ
19.00.01 – загальна психологія, історія психології
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Харків – 2004
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України
Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент Кузнєцов Марат Амірович,
Харківський державний педагогічний
університет ім. Г.С.Сковороди, професор
кафедри практичної психології
Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор Шестопалова Людмила Федорівна,
Інститут неврології, психіатрії та наркології
АМН України, м. Харків, завідувач відділу медичної психології
кандидат психологічних наук
Церковний Альберт Олександрович, Харківська державна академія культури, Міністерство культури України,
завідувач кафедри соціальної психології
Провідна установа Інститут психології ім. Г.С. Костюка
АПН України, лабораторія вікової фізіології
та шкільної гігієни, м. Київ
Захист відбудеться _________ 2004 р. о ______ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.08 в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4; ауд. 5-24.
З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077 м. Харків, пл. Свободи, 4
Автореферат розісланий “_____”_____________ 2004 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Крейдун Н.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. У широкій палітрі питань, пов’язаних з дослідженням внутрішнього світу людини, проблема репрезентації у її самосвідомості суб’єктивної картини самої себе, образу власного Я посідає особливе місце, оскільки прямо і безпосередньо пов’язується з найактуальнішою потребою сьогодення – потребою виховання особистості як суб’єкта власної життєдіяльності. Такі дослідження дозволять особистості швидше розібратися у собі та соціальних ситуаціях, орієнтуватися в міжособистісних стосунках, а також розвивати фрустраційну толерантність. Це досить важливо для будь-якої людини, але особливої ваги такі знання набувають для людей із обмеженими фізичними можливостями, зокрема осіб з вадами зору, тобто таких, для яких ситуацію існування можна порівняти з екстремальною.
В Україні зараз мешкає близько 65000 громадян, які не бачать, а ще значно більше тих, що мають ті чи інші порушення зору. Проблеми реабілітації таких людей викликають все більший науковий, практичний і навіть державний інтерес. Зараз на державному рівні створено програми інтеграції в соціумі людей з обмеженими фізичними можливостями, всебічної адаптації і їх професійної самореалізації. Однак практичне втілення подібних програм потребує відповідної науково-теоретичної бази та методичного інструментарію.
Аналізуючи праці К.Бюрклена, Л.С.Виготського, В. Гудоніса, В. Журова, М.І. Земцової, А.І. Зотова, В. Кобильченка, О.М. Леонтьєва, О.Г. Литвака, Г.Ю. Мустафаєва, Дж. Омвига, В.С. Сверлова, І.М. Сеченова, О.П. Синьової, О.І. Скороходової, О.В. Шингарєвої та ін., ми дійшли висновку, що пріоритетними у більшості досліджень є пізнавальні здібності, проблеми просторової орієнтації, життєві плани, а також питання трудової реабілітації людей з вадами зору. Досліджувався вплив зорової депривації на перебіг психічних процесів, прояви особистісної сфери, оволодіння комунікативними навичками дітей з відхиленнями у функціонуванні зорового аналізатора. У галузі медичної психології В.Ф. Матвєєвим, Д.Ч. Теммоєвим проведено ряд досліджень патологічних змін психічної діяльності особистості з тотальними або парціальними дефектами зору. Однак для вирішення проблем соціальної адаптації таких людей, в основі якої є адекватне уявлення про себе, свої здібності та можливості, на наш погляд, необхідне вивчення особливостей “Я-образу”. Ці питання практично не розглядалися, за винятком вивчення деяких аспектів особистості незрячої людини взагалі. Актуальність і нерозробленість даної проблеми зумовили вибір теми дослідження: “Особливості формування Я-образу в осіб з вадами зору”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося в рамках наукової програми кафедри практичної психології Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди „Виявлення психологічних характеристик пізнавальної активності школярів і студентів” (номер державної реєстрації 0187 0. 7122д).
Об’єкт дослідження – “Я-образ” в осіб з вадами зору.
Предмет дослідження – особливості формування “Я-образу” в осіб з вадами зору.
Мета дослідження полягає у визначенні психологічних особливостей
“Я-образу”, а також у розробці та апробації соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на корекцію “Я-образу” людей, які мають порушення зору.
Для досягнення мети було поставлено такі задачі дослідження:
1. Здійснити теоретичний аналіз сучасних підходів до дослідження проблеми “Я-образу”.
2. Вивчити в емпіричному дослідженні психологічні особливості “Я-образу” в осіб із різним рівнем зору.
3. Вивчити розповсюджені у соціумі типові стереотипні уявлення про сліпоту, можливості незрячої людини, про доступні їй соціальні ролі й види діяльності.
4. Розробити й апробувати програму соціально-психологічного тренінгу, який буде спрямований на усвідомлення особливостей “Я-образу” незрячих людей та формування адекватного уявлення про себе.
5. Здійснити аналіз ефективності розробленого комплексу формуючих і психокорекційних вправ , окреслити можливі шляхи впровадження отриманих результатів у практику адаптації сліпих і слабозорих людей у спеціалізованих школах та реабілітаційних центрах.
У процесі дослідження перевірялась наступна гіпотеза. “Я-образ”, що є амодальною регулятивною психічною підструктурою особистості, створюється багато в чому за рахунок асиміляції зорових вражень суб’єкта про самого себе, реакції на себе з боку інших людей, проміжних і кінцевих результатів власної предметної діяльності. Відсутність чи обмеженість зору додають “Я-образу” певну специфіку, що виявляється в самоставленні, ієрархії цінностей, локалізації контролю за власним життям, у результатах порівняння себе з іншими людьми й оцінці своїх життєвих перспектив.
Методологічною основою дослідження стали такі теоретичні положення про особистість як активний суб’єкт діяльності і поведінки (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, С.Л.Рубінштейн, В.О.Татенко), про сутність, механізми й умови формування самосвідомості особистості та її ставлення до себе (І.С.Кон, В.В.Столін, І.І.Чеснокова та інші), розуміння спілкування як умови формування та розвитку особистості (О.О.Бодальов, О.М.Леонтьєв,
Б.Ф. Ломов, В.Н.Мясіщев), розгляд людини як суб’єкта власної життєдіяльності (Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, Т.М.Титаренко), компенсаторний підхід і теорії соціальних ситуацій розвитку в межах концепції культурно-історичного розвитку психіки Л.С.Виготського, а також складність структури дефекту.
Методи дослідження. Для вирішення задач дослідження були використані такі методи:
1) теоретичний аналіз психологічної літератури за темою, визначення стану вивченості проблеми;
2) психодіагностика особливостей “Я-образу” осіб з вадами зору;
3) формуючий експеримент у вигляді розробки та апробації соціально-психологічного тренінгу для осіб з вадами зору;
4) математико-статистичний аналіз із використанням методів непараметричної статистики, контент-аналізу, факторного і кореляційного аналізу.
Психодіагностична частина емпіричного дослідження виконувалася за допомогою відповідного інструментарію: “Ціннісні орієнтації” (М. Рокіч); “Тест життєвих цілей” (PIL, Дж. Крамбау, Л. Махолік); “Методика діагностики соціально-психологічної адаптації” (К. Роджерс, Р. Даймонд); “Тест самовідношення” (В.В. Столін); “Методика дослідження рівня суб’єктивного контролю” (Є.Ф. Бажин, О.А. Голинкіна, О.М. Еткінд); “Методика множинної ідентифікації” В.Ф. Петренка (модифікація М.А. Кузнєцова і Є.А. Клопоти); “Тест егоцентричних асоціацій” (Т. Шустрова); тест установок особистості на себе “Хто Я? Двадцять речень” (М. Кун, Т. Макпартленд); “Самооцінка і рівень домагань” Дембо-Рубінштейн (модифікація А.М. Прихожан); “Опитувальник самооцінки групової роботи”.
Організація й база дослідження. Дослідження здійснювалося на базі трьох шкіл міста Харкова (Харківської обласної гімназії для сліпих дітей ім. В.Г.Короленка, школи-інтернату для слабозорих дітей і загальноосвітньої школи № 67 м. Харкова), а також Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди і Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. На діагностичному етапі у дослідженні брали участь 35 незрячих (період сліпоти більше 10 років), 17 слабозорих (порушення зору більше 10 років), 51 досліджуваний з нормальним зором. У формуючому експерименті – 20 тотально незрячих. Усього у психологічному дослідженні брали участь 123 особи, серед них 60 юнаків та 63 дівчат віком від 15 до 24 років.
Психодіагностичне дослідження було проведено з метою вивчення найбільш суттєвих особливостей уявлень про себе та самоставлення людей з вадами зору, а формуючий експеримент, був спрямований на корекцію “Я-образу” незрячих і слабозорих людей.
Наукова новизна дослідження:
- вперше досліджено особливості “Я-образу” в осіб з вадами зору на підставі принципу порівняльного дослідження, який дав можливість виявити характеристики “Я-образу” людей залежно від рівня їх зору;
- вперше здійснено аналіз психосемантичних репрезентацій зрячих та незрячих людей про сліпоту, розроблено комплексну програму корекції уявлення про себе, самоставлення незрячої особистості та стимуляції її адаптивних можливостей;
- уточнено взаємозв’язок “Я-образу” та захисно-адаптивних механізмів особистості з порушеннями зору; зокрема показано, як саме при формуванні “Я-образу” за відсутності зору виявляються механізми ретрофлексії, проекції, знецінювання й інші у взаємодії з навколишнім середовищем;
- набули подальшого розвитку теоретичні уявлення про вплив образів “тілесного Я” і “реального Я” на формування “Я-образу” незрячої людини; установлено факт більш частої переоцінки чи недооцінки своїх можливостей сліпими людьми в порівнянні зі зрячими; виявлено специфіку “тілесного Я” незрячих, що полягає в інтрапсихічному конфлікті між образом “людини з тростиною” і образом “здорової людини”;
- набули подальшого розвитку уявлення про роль зору у формуванні
“Я-образу” людини; зір трактується як засіб збору соціально значущої інформації, яка використовується людиною при інтерпретації себе, своїх мотивів і намірів; він необхідний для коригування елементів “Я-образу” і його адаптації до вимог різноманітних життєвих задач.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані дані свідчать про те, що розроблений як результат даного дослідження соціально-психологічний тренінг може стати ефективним інструментом та корекції “Я-образу”, забезпечення адекватної адаптації осіб з вадами зору в соціумі, а також призначений для широкого використання в реабілітаційній роботі з даною категорією людей.
Впровадження програми соціально-психологічного тренінгу для осіб із глибокими порушеннями зору було здійснено в 2002 році на базі обласної Харківської гімназії ім. В.Г.Короленка для сліпих дітей.
Матеріали дослідження використані у роботі реабілітаційних центрів для людей з обмеженими фізичними можливостями м. Харкова та м. Запоріжжя.
Особистий внесок здобувача у працях, опублікованих у співавторстві, полягає в постановці проблеми, наборі емпіричного матеріалу та його інтерпретації, у доробці тренінгової програми.
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалась теоретичним аналізом проблеми, використанням взаємодоповнюючих методів, що відповідають меті та задачам дослідження, репрезентативністю вибірок, поєднанням кількісного та якісного аналізів отриманих емпіричних даних, використанням методів математичної статистики.
Апробація роботи. Результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри практичної психології Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди, а також на міжнародних науково-практичних конференціях “Сучасні напрямки психологічного консультування в системі освіти” (Київ, 2001),”IV Каразинские чтения” (Харків, 2002), “Жизненные ценности студенчества в начале XXI века” (Харків, 2003), “Люди з обмеженими можливостями: Європейські перспективи спільного навчання та проживання” (Запоріжжя, 2003).
Публікації. Матеріали дослідження знайшли відображення у 9-х статтях, з них 6 – у наукових фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатку. Загальний обсяг роботи – 176 сторінок. Дисертація містить 13 таблиць, 8 графіків і один додаток. Список літератури містить 213 найменувань.
Основний змІст роботи
У вступі обґрунтовано актуальність вивчення “Я-образу” осіб з вадами зору, визначено об’єкт, предмет, мету і задачі дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, сформульовано гіпотезу, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження у практику.
У першому розділі “Я-образ, його структура і особливості формування при наявності і відсутності зору в людини” характеризується сучасний стан проблеми, розкриваються основні поняття “Я-образу”, структура, захисно-адаптивні функції та фактори його формування, викладені особливості сприйняття образу світу людей з вадами зору та їх особливості “тілесного Я” і “реального Я”.
Аналіз вітчизняних і зарубіжних психологічних досліджень таких учених, як Р. Бернс, М.Й. Боришевський, Н.А. Гульянова, Ф. Зімбардо, І.Ю. Зубкова, І.С. Кон, О.С. Кочарян, О.М. Кочубейник, М.А. Кузнєцов, О.М. Лактіонов, Р. Лейнг, С.Д. Максименко, А.А. Налчаджян, С.Р. Пантилєєва, А.Р. Пєтруліте, Г.К. Середа, В.В. Столін, Є.Т. Соколова, В.О. Татенко, І.І. Чеснокова, Є.С. Шильштейн, Т. Шибутані свідчить про різноманіття підходів до проблеми “Я-образу”, які іноді взаємодоповнюють, а нерідко і вступають у протиріччя один з одним. Більшість дослідників визначають “Я-образ” як підсумковий результат самосвідомості та її продукт. Слід зазначити, що уявлення про себе, як продукт самосвідомості, одночасно є і її істотною умовою, оскільки пізнаючи себе, особистість використовує цілу систему внутрішніх засобів: уявлень, образів, понять, – серед яких важливу роль займає уявлення про себе, свої особистісні риси, здібності та мотиви.
Проблема “Я-образу” у психології розглядається в межах більш загальної проблеми – структури самосвідомості. Так І.С. Коном, В.В. Століним, І.І. Чесноковою використовується безліч різних термінів: “Я - концепція”, “Я - система”, “Я - образ”, уявлення про себе, відношення до себе, образ самого себе. Крім того, В.В. Столін виділяє два аспекти “Я-образу”: знання про себе і самоставлення.
Хоча деякі автори і намагалися співвіднести поняття, упорядкувати термінологічне поле, все ж таки у багатьох дослідженнях терміни вживаються в невизначеному сенсі та виступають нерідко як цілком чи частково взаємозамінні.
У зарубіжній психології, зокрема в Р. Бернса, В. Джеймса, Ч. Кулі, ототожнюються “Я-концепція” особистості та “Я-образ” як стійка, більшою чи меншою мірою усвідомлювана і пережита система уявлень особистості про себе, на основі якої вона будує свою поведінку. Уявлення особистості про себе є результатом діяльності її самосвідомості, що містить у собі, по-перше, усвідомлення своєї тотожності; по-друге, усвідомлення власного “Я” як активного, діяльного початку в собі; по-третє, усвідомлення своїх психічних властивостей і якостей; по-четверте, певну сукупність соціально-моральних позицій.
Поняття самосвідомості в більшості досліджень використовується як родове для позначення всієї галузі в цілому, включаючи як процесуальні, так і структурні характеристики. Самосвідомість являє собою нерозривну єдність трьох компонентів: когнітивного (самопізнання), емоційного (відношення до себе) і регулятивного. “Я-образ” розглядається як структурне утворення самосвідомості, тобто її підсумковий продукт.
Таким чином, “Я” є рефлексивною, динамічною структурою в процесі розвитку особистості, що включає самосвідомість, почуття і вчинки. Психодіагностика самосвідомості, як правило, спрямована на виявлення продукту самосвідомості, тобто уявлення про себе. “Я-образ” є важливим чинником детермінації поведінки людини, таким внутрішньоособистісним утворенням, що визначає напрямок її діяльності, поведінки в ситуаціях вибору контакту з людьми.
Відповідно до сучасних уявлень, “Я-концепція” особистості має складну структуру. Вона включає образ тіла (“тілесне Я”), “реальне Я”, “динамічне Я”, “фантастичне Я”, “ідеальне Я”, “ймовірне Я”, “уявне Я”, “фальшиве Я” (“викривлене Я”).
Парціальна й особливо тотальна сліпота спотворює “Я-образ” особистості, призводить до зміни уявлень індивіда про себе й емоційного відношення до себе, перегляду, переоцінки цінностей і цілей, збільшення соціально- психологічної дезадаптивності в силу суб’єктивного локусу контролю, втрати свого місця в соціумі. Це відбувається внаслідок порушення гармонії між внутрішнім і зовнішнім світом особистості. Оскільки “Я” – це відображення самого себе, погляд із середини, відповідно у кожної особистості формується свій “Я-образ”. А.Маслоу, К.Роджерс, Р.Бернс відстоюють пріоритети самої особистості у виборі дій і вчинків, у самовизначенні і формуванні себе. Вони зосереджують увагу на усвідомленні і розвитку внутрішніх сил особистості, її емоціях, відносинах, переконаннях, цінностях, сприйняттях і прагненнях. Відношення до світу і оточуючих, здатність до прийняття самостійних рішень, здійснення вільних і відповідальних дій визначаються характером уявлень індивіда про себе. У зв’язку з цим, формування адекватного “Я-образу” вважається однією з найважливіших задач у процесі розвитку гармонійної особистості.
Важливою умовою психологічної адаптованості людини є гнучкість, коригованість “Я-образу”. Розвинута здатність збирати інформацію, асимілювати її і вносити уточнення в “Я-образ” є відмітною рисою психологічно зрілої особистості.
“Я-образу” людей, що мають глибокі порушення зору, притаманна специфіка, яка обумовлена неможливістю використовувати зорову інформацію для накопичення даних про світ і про себе. Через це “Я-образ” із значно більшою, ніж у зрячих людей, вірогідністю може перетворитися в закриту систему. Як наслідок, незряча людина, у більшості ситуацій, керується неточними знаннями, помилковими когнітивними схемами і тому потребує допомоги в їх психологічній корекції.
Зір відіграє провідну роль в орієнтуванні, пізнавальній та трудовій діяльності людини. За його допомогою сприймаються предмети: розрізняються форми, величини, розміри, відстані, протяжність, кольори та світлотіні. Через візуальний канал людина здобуває уявлення про себе і світ. Загальноприйнято, що під час формування особистості, її самосвідомості через зоровий канал надходить основний потік інформації з навколишнього світу. Якщо за якихось обставин людина втрачає зір, то яким же чином відбувається сприймання та уявлення навколишньої дійсності і себе у ній? Оскільки організм є цілісною системою, під час порушень зорового аналізатору активізуються компенсаторні резерви і за певних умов та тренувань незряча людина може адаптуватися й вести повноцінне життя.
У соціумі існують міфи про незрячих, які, як правило, описують дві позиції. Згідно першого міфу, незряча людина має надприродні можливості і здібності, може бачити “внутрішнім поглядом”, пророкувати майбутнє. Другий, більш розповсюджений, навпаки, говорить про те, що такий індивід – повний інвалід, і має обмеження як фізичні, так і інтелектуальні.
Протягом багатьох століть у людській свідомості складалися уявлення про особистість незрячого, як про глибоко занедбану людину. В результаті сліпого уявляли як людину абсолютно іншого роду, ніж зряча, а можливості формування позитивних властивостей і удосконалювання його особистості вважали вкрай обмеженими.
Зміна фізичного стану відбивається на всіх сферах життєдіяльності. Між суспільством і особистістю незрячої людини виникає межа, причому вона підтримується з обох боків. З одного боку, це зумовлено соціальними стереотипами про сліпоту, як нездоланний бар’єр для нормального існування. З іншого боку, відбувається відгородження і самоізоляція незрячих від соціуму внаслідок страху бути незрозумілими, осміяними, неприйнятими. Відсутність зору порушує відносини особистості як з фізичним світом, так і з соціальним середовищем. Це може стати приводом для відповідного ставлення до людини з боку оточуючих, і тим самим вплинути на формування “Я-образу”. Значення ставлення оточуючих для формування уявлень індивіда про себе, а тому, і для ефективності функціонування особистості, незаперечне. Включення факту дефективності до структури “Я - образу” призводить до неадекватної самооцінки, пасивної життєвої позиції, незадоволеності міжособистісними стосунками, емоційного дискомфорту. Особистість, наділена здатністю до рефлексії, співвідносить свої можливості і досягнення з можливостями і досягненнями інших. При цьому власний дефект порівнюється не тільки з образом “здоров’я”, але й з іншими хворобами та дефектами.
А.І. Суславічюсом встановлено, що переоцінка і недооцінка власних можливостей в осіб із порушеним зором, виражені набагато яскравіше, ніж у зрячих. Самооцінка у школярів молодшого віку формується на основі того, як їх оцінюють дорослі, і особливо батьки. У цьому віці часті негативні наслідки гіперопіки.
Що ж відбувається з “Я-образом” у випадку втрати зору? На початковому етапі особистість виявляється фрустрованою, що пов’язано з переживанням стану позбавлення, тобто депривації. При цьому відбувається деформація ситуативного “Я-образу” за допомогою: а) самосприймання; б) відображення реакції інших; в) приписування іншим тих чи інших думок про себе і реакція на ці приписувані думки. Крім того, можуть виникати депресивні чи невротичні стани, апатія, втрата життєвих орієнтирів і цілей. Можливі суїцидальні думки, страх, тривога і невизначеність. Особистість потрапляє в зовсім інші, незвичні умови, тому не здатна адекватно адаптуватися до нових обставин. На цьому етапі часто відбувається розрив із соціальним середовищем. Воно, у свою чергу, найчастіше демонструє нерозуміння, розгубленість, жалість і страх, тому що в суспільстві існують стандарти образу здорової людини, невідповідність яким і призводить до виникнення подібних почуттів. Крім того, в цей період найчастіше відбувається включення захисних механізмів, таких як конфлуенція, еготизм, заперечення ситуації, девалідизація, регресія та інші.
На наступному етапі, через деякий час, особистість підпорядковується новому положенню і її “Я-образ” зазнає зміни. Найбільш істотні, на наш погляд, зміни відбуваються в образах “тілесного Я” і “реального Я”.
Втрата зору – це фізичне випадання однієї з найважливіших функцій із цілісної системи організму, що призводить до обмеження пересувань у просторі, невпевненості в рухах, залежності від інших. Для того, щоб одержати самостійність і можливість пересуватися у просторі, такому індивіду необхідно взяти до рук тростину. Таким чином, до образу тіла незрячого додається новий елемент. Однак, хоча тростина значно полегшує пересування, вона ж створює передумови і для внутрішнього конфлікту: виникає психологічне неприйняття свого фізичного образу, тобто свого “тілесного Я”. Незряча особистість перестає відповідати прийнятому в суспільстві стандарту здорової людини. Виникає конфлікт між “образом здорової людини” і власним образом “людини з тростиною”. Як наслідок, виникає захисна реакція у вигляді проекцій типу: “Усі люди дивляться на мене, засуджують, не розуміють тощо”.
“Реальне Я” набуває, у свою чергу, кілька викривлень: переоцінюються власні можливості і створюється, таким чином, ілюзорний “Я-образ”, або вони недооцінюються, що викликає уповільнення особистісного розвитку чи його регрес. Крім цього, розвивається емоційна нестійкість осіб із вадами зору.
Описані викривлення в образах “тілесного Я” і “реального Я” спричиняють соціально-психологічну дезадаптацію, що, в свою чергу, призводить до болісних внутрішньоособистісних конфліктів, втрати звичних контактів із соціальним середовищем, порушення здатності виконувати відповідні соціальні ролі. У цих умовах можливий розвиток пасивної життєвої позиції, апатії, а в більш важкій формі - невротичних і депресивних станів.
Проте проблема адекватного формування “Я-образу” полягає в тому, що у незрячих людей ускладнюється процес творчого пристосування до навколишнього середовища, тому в них формується хибне уявлення про світ і про себе в ньому. Адекватність вимірюється тим, наскільки успішно особистість реалізує власні потреби в соціумі, знаходить там своє місце і на емоційному рівні відчуває гармонію та почуття задоволення.
Для досягнення адекватного формування “Я-образу” та виявлення його особливостей в осіб з вадами зору було проведено психологічне дослідження описане в другому розділі, а також розроблено і апробовано програму соціально-психологічного тренінгу, який спрямований на підвищення рівня самосвідомості, соціальної активності і вдосконалення адаптивних можливостей взагалі, що має оптимізувати процес соціалізації даної категорії людей.
Другий розділ “Емпіричне дослідження чинників формування
Я-образу людей із різним рівнем зору” містить аналіз особливостей “Я-образу” залежно від рівня зору, взаємозв’язок чинників та аналіз психосемантичних репрезентацій зрячих і незрячих про сліпоту. Загальною метою психологічного дослідження було порівняння різних аспектів Я-образу” зрячих, слабозорих і незрячих людей, а також виявлення його найбільш суттєвих особливостей. Розв’язання цієї мети зумовило вибір психодіагностичних методик, які допомогли її реалізації.
У результаті проведеного дослідження, якісного та кількісного аналізу отриманих даних були виявлені наступні особливості: з формуванням “Я-образу” незрячої особистості пов’язані такі цінності, як життєва мудрість, пізнання, тверда воля, освіченість.
За шкалою глобального рівня самовідношення (інтегральний показник (S) зрячі досліджувані набрали 87,71, а незрячі – 67,55. Простежується зворотній взаємозв’язок глибини порушення зору і загального рівня самоставлення. Використання U-критерію Манна-Уітні свідчить про наявність суттєвих відмінностей між вибірками зрячих і незрячих (U = 73,5; p<0,01). Низький рівень аутосимпатії продемонстрували незрячі досліджувані (57,21). Крім того, були виявлені суттєві відмінності за цією шкалою між незрячими і слабозорими (U = 82; p<0,03), а також між незрячими і зрячими досліджуваними (U = 58,0; p<0,002). Шкала аутосимпатії незрячих досліджуваних має позитивну кореляцію зі шкалами самоінтересу, інтернальності в галузі досягнень та міжособистісних стосунків, а також негативну – зі шкалою самозвинувачення. Втрата зору має вплив на те, як особистість ставиться до самої себе, тобто на її самоставлення. Цей дефект вносить зміни в “образ тіла” та “реальне Я” особистості, і, як результат, вона відчуває себе не такою як інші, а це, у свою чергу, призводить до неприйняття свого нового “Я-образу”.
Очікування позитивного ставлення з боку інших у незрячих має кореляцію із шкалами інтернальності у відношенні до здоров’я та хвороб, самопослідовності та самокерування, а також негативну – з цілепокладанням (за PIL). Це підтверджує думку про те, що незрячі співвідносять рівень здоров’я та позитивне ставлення з боку інших, тобто, чим кращим є їхнє здоров’я, тим позитивніше, на їх думку, ставляться до них оточуючі. Високі бали за шкалою самозвинувачення можуть свідчити про наявність почуття провини у незрячих перед оточуючими. Можна припустити, що ця провина є проявом приборканої агресії.
За шкалою інтернальності у відношенні до здоров’я та хвороб (Із):
82% екстернальності у незрячих свідчать про те, що вони вважають хворобу, у тому числі свій дефект – ваду зору, результатом випадку, волі обставин, а не власних дій, і тому мають надію на одужання за допомогою інших людей чи зовнішніх обставин. Водночас 71% інтернальності слабозорих та 76% зрячих свідчать про їх переконаність у своїй відповідальності за стан власного здоров’я. Відмінності між групами незрячих та слабозорих досягли рівня значущості (U = 57,5; p<0,001). Суттєві відмінності були знайдені також між групами незрячих та зрячих (U = 46,0; p<0,0004). Вказані факти можуть бути пояснені усвідомленням глибини дефекту власного здоров’я і його наслідків: чим глибшою є вада, тим меншою є надія в людини на самостійне її подолання.
Статистичний аналіз показав відсутність значних розходжень у наявності цілепокладання, а це свідчить про те, що усі три вибірки (незрячих, слабозорих і зрячих досліджуваних) знаходяться практично на однаковому рівні цілепокладання: люди незалежно від рівня зору, як правило, будують життєві плани і націлені в майбутнє для їх реалізації. Хоча глибокі порушення зору можуть створювати як фізичні, так і соціальні обмеження у виконанні певних видів діяльності, вони не є істотною перешкодою в побудові суб’єктивних уявлень про себе і своїх можливостей, у формуванні власного образу “майбутнього Я”. У всіх трьох вибірках була виявлена позитивна кореляція цілепокладання особистості і її соціально-психологічної адаптації. Це вказує на те, що рівень адаптованості особистості безпосередньо пов’язаний з її життєвими цілями (вмінням їх ставити й досягати), незважаючи на різні ступені порушення зору. Можна стверджувати, що чим більш адаптованою є особистість у соціальному середовищі, тим більш розвинені в неї навички цілепокладання.
Щодо особливостей сприймання образу світу і самосприймання особистості, залежно від рівня зору, можна зазначити, що в незрячих досліджуваних виявлено тенденцію до злиття з іншими людьми, невизначеність свого місця і ролі в житті, невпевненість у майбутньому, аналіз власної значущості і тих чинників, які впливають на долю. У слабозорих досліджуваних, у свою чергу, практично відсутній аналіз внутрішнього світу: пріоритетно описується навколишній світ (наявна фіксація на візуальних символах).
Виходячи з аналізу психосемантичних уявлень зрячих і незрячих, досліджуваних на сліпоту, можна стверджувати про поширеність у суспільстві стереотипного образу “типового сліпого”, – образу, що належить до структури взаємин зрячих і незрячих у соціумі, накладає відбиток на формування їх уявлень один про одного, а також незрячих – про себе (рис. 1, 2). Головна особливість цього образу – переоцінка серйозності наслідків дефекту. Іншими словами, зрячій людині соціальна позиція і життя незрячого уявляється більш безнадійним і трагічнішим, ніж це є насправді. Проте добре адаптована незряча особистість почувається досить упевнено, принаймні, у певних галузях життя і діяльності.
Щодо слабозорих досліджуваних, відзначимо наступне. Серед пріоритетних цінностей цієї вибірки можна виділити такі, як акуратність, самоконтроль, незалежність та свободу. За допомогою кореляційного аналізу, в людей цієї категорії виявлено позитивний взаємозв’язок між інтегральним показником (S) і очікуванням ставленням з боку інших, самоприйманням, самозвинуваченням, саморозумінням та вмінням цілепокладання. Наявність цього зв’язку свідчить про те, що, чим більшим є рівень загального самоставлення у слабозорих досліджуваних, тим більше вони замислюються над своїми життєвими цілями. У зрячих спостерігається позитивний зв’язок досліджуваного показника з самоповагою, а також негативний – з самопослідовністю та самокеруванням.
Рис.1.Семантичний простір соціальних ролей незрячих випробуваних
Рис.2.Семантичний простір соціальних ролей зрячих випробуваних
Слабозорі досліджувані продемонстрували низький рівень за шкалою очікування позитивного ставлення з боку інших (40,5). Виявлені також суттєві відмінності між слабозорими і незрячими досліджуваними (U = 88,5; p<05), слабозорими та зрячими (U = 75,0; p<0,01). Це може бути обумовлено тим, що вони знаходяться на своєрідній межі між людьми з нормальним зором і незрячими. Глибоке порушення зорового аналізатора призводить до невпевненості у власних силах, бажання відповідати стандартам зорового рівня, недостатнього розуміння своїх здібностей та великих затрат енергії на отримання інформації із навколишнього світу за допомогою пошкодженого зорового аналізатора, при цьому вони недостатньо розвивають альтернативні канали сприймання.
Одержані дані свідчать про необхідність спеціальних корекційних впливів на “Я-образ” осіб з вадами зору, їхнє уявлення про себе, ставлення до себе та інших.
У третьому розділі “Соціально-психологічний тренінг для осіб з вадами зору” виділяються принципи групової роботи для людей із глибокими порушеннями зору, та особливості тенінгу з незрячими. При складанні програми соціально-психологічного тренінгу ми керувалися принципами активності, дослідницької (творчої) позиції, об’єктивації (усвідомлення) поведінки, партнерського (суб’єкт-суб’єктного) спілкування, добровільна участь у тренінгу, реалістичність, системність, спілкування на рівних, спілкування, засноване на гуманності і доброзичливості, діалогічне спілкування, спрямоване на досягнення взаєморозуміння в групі, спілкування, спрямоване на нестереотипне сприйняття і прагнення до усвідомлення своєрідності партнера, спілкування з урахуванням і аналізом зворотного зв’язку у взаємодії.
Особливості тренінгової групи осіб із глибокими порушеннями зору:
1) наявність порушень комунікативних процесів, пов’язаних з невербальними способами спілкування, внаслідок відсутності зору;
2) труднощі у сприйманні і розумінні партнера, а також отриманні зворотного зв’язку за допомогою невербальної взаємодії під час групової роботи;
3) неадекватність сприймання і відображення навколишньої дійсності у результаті відсутності зорових уявлень про її основні компоненти;
4) заміна реальних еталонів і схем міжособистісних трансакцій уявними, сформованими на базі неадекватного сприймання образу світу і власного “Я-образу” в ньому.
Особливості тренінгової роботи в групі незрячих людей:
1) проведення тренінгу в умовах максимально наближених до реальних з метою оптимізації процесів адаптації і самореалізації членів групи;
2) зниження чисельності групи до мінімально можливого числа (6-8 учасників), з метою полегшення орієнтації незрячих у просторі групової роботи;
3) аналіз можливостей вправ, що використовуються, і які пов’язані з невербальними способами спілкування, їх модифікацією з урахуванням специфіки групи;
4) компенсація невербальних вправ, що недостатньо використовуються, вербальними і тілесно-орієнтованими;
5) проведення “змішаних груп”, тобто залучення зрячих для посилення терапевтичного ефекту через можливість порівняння існуючого “Я-образу” з тим, що буде отриманий у результаті зворотного зв’язку від зрячих учасників.
Мета соціально-психологічного тренінгу для тотально незрячих і слабозорих людей полягає в формуванні позитивного емоційно-ціннісного ставлення до себе, розвитку здатності до самоаналізу і самоспостереження, підвищення рівня відповідальності й усвідомлення себе як цілісної особистості.
Програма тренінгу розрахована на шість занять по шість годин кожне. Вправи добиралися і розроблялися на основі особливостей проведення групової роботи з даною категорією людей.
Формування адекватного “Я-образу” осіб з вадами зору здійснюється за такими етапами:
1) усвідомлення свого дефекту;
2) прийняття свого дефекту;
3) оцінка своїх можливостей і внутрішніх ресурсів;
4) переосмислення своєї життєвої позиції;
5) включення нового “Я-образу” в систему повсякденної життєдіяльності особистості.
З метою виявлення змін “Я-образу” учасників під час тренінгу проведено психодіагностичне дослідження перед початком роботи і на її завершальному етапі. У дослідженні брали участь експериментальна та контрольна групи. Члени контрольної групи не брали участі у тренінговій роботі.
На першому етапі діагностичним інструментарієм для обох груп стали методики:
1) “Тест егоцентричних асоціацій” Т. Шустрової;
2) “Хто Я? Двадцять речень” Куна – Макпартленда;
3) “Самооцінка і рівень домагань” Дембо-Рубінштейн.
На заключному етапі, після проведення соціально-психологічного тренінгу, знову використовувалися ті ж методики (для обох груп), а крім того, “Опитувальник самооцінки групової роботи”, який стосувався лише експериментальної групи (див.: с.3).
Після соціально-психологічного тренінгу у 45% членів групи збільшився показник центрації на собі, у 40% учасників – здатність до усвідомлення своїх індивідуально-психологічних рис, у 30% – зменшилася кількість соціально-формальних висловлювань. Учасники стали краще усвідомлювати свої емоції та настрої, збільшився рівень саморозуміння і самосприймання, відбулися позитивні зміни “Я-образу”, а також члени групової роботи отримали навички саморефлексії, які необхідні у процесі адаптації і повсякденній життєдіяльності.
ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні представлено теоретико-емпіричне узагальнення і нове розв’язання проблеми специфіки формування Я-образу тотально незрячих та слабозорих людей. Відповідно до мети дослідження, розробка проблеми здійснювалася у трьох напрямках. Перший пов’язаний з теоретичним аналізом структури, функцій та закономірностей розвитку
“Я-образу” при частковій чи повній відсутності зору; другий – з виявленням в емпіричному дослідженні найбільш істотних особливостей “Я-образу” таких людей, а третій – з розробкою й апробацією соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на корекцію даного “Я-образу”.
1. Проблема “Я-образу” відноситься до категорії психологічних та соціальних проблем особистості. Незважаючи на розходження, що існують у поглядах на структуру самосвідомості, уявлення про місце і значення “Я-образу” в ній, більшість дослідників визначають “Я-образ” як підсумковий результат самосвідомості. Уявлення про себе, як продукт самосвідомості, одночасно є і її істотною умовою, оскільки пізнаючи себе, особистість використовує цілу систему внутрішніх засобів: уявлень, образів, понять, – серед яких важливе місце займає уявлення про себе та свої особистісні риси. Специфіка формування “Я-образу” осіб з вадами зору полягає в тому, що втрата зору накладає відбиток на сприймання свого “тілесного Я” та “реального Я”. У незрячої особистості виникає конфлікт між образом “здорової людини” та “образом людини з тростиною”, яку можна віднести до категорії людей із фізичними обмеженнями. “Реальне Я” при цьому зазнає такого викривлення, як переоцінка чи недооцінка власних можливостей і свого реального світосприймання. Крім того, на формування “Я-образу” незрячої особистості впливають і соціальні стереотипи відносно сліпоти, які досить поширені у суспільстві.
2. Втрата зору має вплив на те, як особистість ставиться до себе, тобто на її самоставлення. Цей дефект вносить зміни в “образ тіла” і “реальне Я” особистості, і, як результат, вона відчуває себе не такою як інші, а це, у свою чергу, призводить до неприйняття свого нового “Я-образу”. Водночас незрячі співвідносять рівень здоров’я та позитивне ставлення з боку інших, тобто, чим кращим є їхнє здоров’я, тим більш позитивно, на їх думку, ставляться до них оточуючі. Незрячі вважають хворобу, у тому числі свій дефект – ваду зору – результатом випадку, волі обставин, а не власних дій, і тому мають надію на одужання за допомогою інших людей чи зовнішніх обставин. На відміну від незрячих, слабозорі та зрячі переконані у своїй відповідальності за стан власного здоров’я. Вказані факти можуть бути пояснені усвідомленням глибини дефекту власного здоров’я і його наслідків: чим глибшою є вада, тим меншою є надія в людини на самостійне її подолання.
3. Люди, незалежно від рівня зору, як правило, будують життєві плани і націлені у майбутнє для їх реалізації. Хоча глибокі порушення зору можуть створювати як фізичні, так і соціальні обмеження у виконанні певних видів діяльності, вони не є істотною перешкодою в побудові суб’єктивних уявлень про себе і свої можливості, у формуванні власного образу “майбутнього Я”. Можна стверджувати, що чим більш адаптованою є особистість у соціальному середовищі, тим більш розвинуті в неї навички цілепокладання.
4. У незрячих досліджуваних виявлено тенденцію до злиття з іншими людьми, невизначеність свого місця і ролі у житті, невпевненість у майбутньому, аналіз власної значущості і тих чинників, які впливають на життєдіяльність. У слабозорих досліджуваних, у свою чергу, відсутній аналіз внутрішнього світу: пріоритетно описується навколишній світ, тобто наявна фіксація на візуальних символах.
5. Виходячи з аналізу психосемантичних уявлень зрячих і незрячих, досліджуваних на сліпоту, можна стверджувати про поширеність у суспільстві стереотипного образу “типового сліпого”, – образу, що входить до структури взаємин зрячих і незрячих у соціумі, накладає відбиток на формування їх уявлень один про одного, а також незрячих – про себе. Головна особливість цього образу – переоцінка серйозності наслідків дефекту. Іншими словами, зрячій людині соціальна позиція і життя незрячого уявляється більш безнадійною і трагічною, ніж це є насправді. Проте добре адаптована незряча людина почуває себе досить упевнено, принаймні, у певних галузях життя і діяльності.
6. Слабозорі люди знаходяться на своєрідній межі між людьми з нормальним зором і незрячими. Глибоке порушення зорового аналізатора призводить до невпевненості у власних силах, бажання відповідати стандартам зорового рівня, недостатнього розуміння своїх здібностей та великих затрат енергії на отримання інформації із навколишнього світу за допомогою пошкодженого зорового аналізатора. При цьому такі люди недостатньо розвивають альтернативні канали сприймання.
7. У результаті проведення соціально-психологічного тренінгу для осіб з вадами зору були виділені такі особливості роботи з незрячими людьми, як зменшення групи до 6-8 учасників, модифікація і заміна невербальних вправ вербальними і тілесно-орієнтованими, урахування специфіки зворотного зв’язку незрячих людей. Після соціально-психологічного тренінгу в членів групи збільшився показник центрації на собі, збільшилась здатність до усвідомлення своїх індивідуально-психологічних рис, зменшилася кількість соціально-формальних висловлювань. Учасники стали більше усвідомлювати свої емоції та настрої, збільшився рівень саморозуміння і самосприймання, відбулися позитивні зміни “Я-образу”. Також члени групової роботи отримали навички саморефлексії, які необхідні у процесі адаптації та повсякденній життєдіяльності.
Перспективами подальшого дослідження є:
а) вивчення взаємозв’язку між параметрами “Я-образу” і фактором часу та обставин утрати зору; б) адаптація наявних і розробка нових методик діагностики “Я-образу” незрячих і слабозорих людей; в) розробка прийомів і методів корекції їх “Я-образу”.
СПИСОК ОПУБІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Клопота Є.А. Специфіка образу світу у людей з вадами зору // Вісник ХДПУ ім.Г.С.Сковороди. Психологія. – Харків: ХДПУ, 2001. – Вип.5. – С.72-76.
2. Клопота Є.А. Роль компенсації в світосприйнятті і адаптації незрячої людини до життя // Вісник ХДПУ ім.Г.С.Сковороди. Психологія. – Харків: ХДПУ, 2001. – Вип.6. – С.138-143.
3. Клопота Є.А. Я-образ у структурі самосвідомості незрячої людини // Вісник ХДПУ ім.Г.С.Сковороди. Психологія. – Харків: ХДПУ, 2001. – Вип.8. – С.104-110.
4. Клопота Є.А. Рівень суб’єктивного контролю залежно від порушень зору у старшокласників // Актуальні проблеми психології. – К.: Інститут психології ім.Г.С.Костюка АПН України, 2002. – С. 95-98.
5. Клопота Є.А. Формування образу світу та шляхи його корекції в людей із глибокими порушеннями зору // Дефектологія. – 2003. – №1. – С. 49-51.
6. Кузнецов М.А., Клопота Е.А. Психосемантический анализ представлений зрячих и незрячих людей о слепоте и личности слепого человека // Вісник Харківського університету. Сер. психологія. – № 550. – С. 155-158.
7. Клопота Є.А. Особливості проведення психологічних тренінгів у групах незрячих людей // Сучасні напрямки психологічного консультування в системі освіти. Збірник матеріалів конференції. – К.: КМІУВ імені Б.Грінченка, 2001. – С. 43-45.
8. Клопота Е. Ценностные ориентации как фактор формирования
“Я-образа” выпускников средних учебных заведений // Жизненные ценности студенчества в начале XXI века. – Харків: Изд-во НУА, 2003. – С. 67.
9. Клопота Е.А. Роль зрения в формировании “Я-образа” человека // Люди з обмеженими можливостями: європейські перспективи спільного навчання та проживання: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 6-8 червня 2003 року / Від. ред. Міщик Л.І. – Запоріжжя: ЗДУ. – 2003. – С. 37-41.
АНОТАЦІЯ
Клопота Є.А. Особливості формування “Я-образу” в осіб з вадами зору. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія, історія психології. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2004.
У дослідженні аналізуються особливості формування “Я-образу” в осіб з вадами зору. Розглянуто структуру та фактори формування, а також взаємозв’язок “Я-образу” та захисно-адаптивних механізмів особистості. Доповнено і уточнено теоретичні уявлення про вплив образів “тілесного Я” і “реального Я” на формування “Я-образу” незрячої людини в цілому. Встановлено факт більш частої переоцінки чи недооцінки своїх можливостей незрячими людьми порівняно зі зрячими; поглиблено уявлення про роль зору в формуванні “Я-образу” особистості. Зір трактується як засіб збору соціально значущої інформації, яка використовується людиною при інтерпретації себе, своїх мотивів і намірів. Здійснено аналіз семантичних репрезентацій зрячих та незрячих людей про сліпоту. Уперше розроблено та апробовано комплексну програму соціально-психологічного тренінгу для людей з глибокими порушеннями зору, який спрямовано на корекцію “Я-образу”, тобто уявлення про себе, самоставлення незрячої особистості та її адаптивних можливостей.
Ключові слова: Я-образ, Реальне Я, Тілесне Я, самоставлення, соціальна адаптація, психосемантичні репрезентації, соціально-психологічний тренінг.
АННОТАЦИЯ
Клопота Е.А. Особенности формирования “Я-образа” у лиц с нарушениями зрения. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 – общая психология, история психологии. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2004.
В исследовании анализируются особенности формирования “Я-образа” людей с нарушениями зрения. Рассматриваются структура и факторы формирования, а также взаимосвязь “Я-образа” и защитно-адаптивных механизмов личности. Дополнены и уточнены теоретические представления влияния образов “телесного Я” и “реального Я” на формирование “Я-образа” незрячего человека в целом. Установлен факт более частой переоценки или недооценки своих возможностей незрячими людьми в сравнении со зрячими. Выявлена специфика телесного Я незрячих, которая состоит в интрапсихическом конфликте между образом “человека с тростью” и “образом здорового человека”. Более глубоко изучены представления о роли зрения для формирования “Я-образа” личности. Зрение трактуется как способ сбора социально значимой информации, которая используется человеком при интерпретации себя, своих возможностей и намерений. Проанализированы психосемантические репрезентации зрячих и незрячих людей о слепоте. Результаты диссертационного исследования подтверждают, что “Я-образ” незрячих и слабовидящих людей имеет особенности, которые обусловлены как социальными факторами развития личности, так и собственно дефектом зрения.
Проведённое исследование позволило определить наиболее существенные особенности “Я-образа” лиц с нарушениями зрения. Была обнаружена обратная взаимосвязь степени нарушения зрения и общего уровня самоотношения. Низкий уровень самоотношения и аутосимпатии незрячих свидетельствует о том, что отсутствие зрения вносит изменения в “образ тела” и “реального Я”, в результате чего личность ощущает себя не такой как другие, а это, в свою очередь, приводит к неприятию своего нового “Я-образа”. Также незрячие соотносят уровень здоровья с ожиданием позитивного отношения других, то есть, чем лучше их здоровье, тем позитивнее к ним относятся окружающие. У незрячих испытуемых обнаружен высокий уровень самообвинения в отличии от зрячих. Как показали исследования, нарушения зрения не влияет на формирования целей личности.
Исследование “Я-образа” слабовидящих испытуемых показало, что они находятся на границе между зрячими и незрячими людьми. Глубокое нарушение зрительного анализатора приводит к неуверенности в своих силах, желанию отвечать образу людей с нормальным зрением, недостаточному пониманию своих способностей. Слабовидящим людям приходится тратить больше энергии на получение информации из окружающего мира, с помощью повреждённого анализатора, в тоже время они недостаточно развивают альтернативные каналы восприятия. Также у них существует страх потери зрения, за которым стоит нежелание быть причисленными к категории незрячих.
Кроме того, анализ психосемантических репрезентаций зрячих и незрячих о слепоте показал, что в обществе широко распространён стереотипный образ “типичного слепого”, который, включаясь во взаимоотношения зрячих и незрячих, накладывает отпечаток на формирование их представлений друг о друге, а также незрячих о себе. Главная особенность этого образа – переоценка серьёзности последствий дефекта зрения.
Исследование подтвердило, что психокоррекция “Я-образа” лиц с нарушениями зрения повышает адекватность их представлений о себе, формирует более адекватную самооценку, уровень центрации на себе и самопрезентации.
Формирование адекватного “Я-образа” незрячих и слабовидящих людей проходит этапы осознания своего дефекта, его принятия, оценки своих возможностей и внутренних ресурсов, переосмысления собственных жизненных позиций, включения нового “Я-образа” в систему жизнедеятельности личности.
В диссертации разработана и экспериментально апробирована программа социально-психологического тренинга для лиц с нарушениями зрения, которая направлена на формирование адекватного “Я-образа” таких людей. Тренинг позволил повысить эмоционально-ценностное отношение участников к себе, уровень ответственности, развить способности к самоанализу и самонаблюдению, а также осознание себя как целостной личности. Программа рассчитана на 6 занятий по шесть часов каждое. Упражнения подбирались и разрабатывались на основе особенностей проведения групповой работы данной категории людей. Психодиагностическое исследование, проведённое до и после тренинговой работы, показало, что участники стали более четко осознавать свои эмоциональные состояния. У них повысился уровень самопонимания, самопринятия, произошли позитивные изменения “Я-образа”; члены групповой работы овладели навыками саморефлексии.
Разработанный социально-психологический тренинг для лиц с нарушениями зрения может использоваться в специализированных школах для слепых и слабовидящих детей, реабилитационных центрах и организациях, которые занимаются адаптацией таких людей.
Ключевые слова: Я-образ, реальное Я, телесное Я, самоотношение, социальная адаптация, психосемантические репрезентации, социально-психологический тренинг.
SUMMARY
Klopota Eugen Anatolijowich Peculiarities of forming “I- form” in people with sight problems. – Manuscript.
Research-work for receiving a scientific degree of the candidate of psychological sciences in speciality 19.00.01.– General psychology and history of psychology. V.N.Karasin Kharkiv National University. Kharkiv, 2004.
Peculiarities of formation “I-form” in people with sight problems are analysed in the research. We study the structure and the reforming facts and also interconnection between “I-form” and defending-adaptive mechanisms of personality.
We aded and pointed out the theoretical views about the influence of “forms of corporal and real I” on the formation of “I-form” of a person who can`t see in general. We deepend the idea of the sight role in the formation of “I-form” of a person. We analysed semantic representations of people who can see and who can`t see about blindess. For the first time we made up and tested the complet program of socio-psychological training for people with deep sight breaches, wich is directed to the correction of “I-form”, that is the idea of yourself, self-attitude of a person who can`t see and his adaptive opportunities.
Kye-words: I-form, Real I, Bodial I, selfattitude, social adaptation, psychosemantic representation, social-psychological training.
Підписано до друку 09.04.2004.
Формат 60х88/16. Папір офсетний. Друк офсетний.
Зам. № 0403/04. Умов. друк. арк. 0,9
Тираж 100 прим.
Надруковано у друкарні видавництва “Константа”
61145, м. Харків, вул. Космічна, 26, к. 113.
Тел. (0572) 17-55-21, 30-36-88.