Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
16
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Петренко Вікторія Василівна
УДК 32.019.5
Політична мова як засіб маніпулятивного впливу
23.00.02. –політичні інститути та процеси
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Київському національному університеті
імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник
доктор філософських наук, професор
Кирилюк Федір Михайлович
Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, завідувач кафедри політології
Офіційні опоненти
доктор політичних наук, професор
Макаренко Євгенія Анатоліївна
Інститут міжнародних відносин Київського
національного університету імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри міжнародних комунікацій та
зв’язків з громадськістю
кандидат політичних наук
Ващенко Костянтин Олександрович
Державний комітет України у справах сім’ї та молоді,
перший заступник голови
Провідна установа
Інститут держави і права імені В.М. Корецького,
відділ правових проблем політології, НАН України,
м. Київ
Захист відбудеться “16” червня 2003 р. о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у
Київському національному університеті імені Тараса Шевченка
за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.
З дисертацією можна ознайомитись у
Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розісланий “13” травня 2003 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Виключно важлива роль мови в життєдіяльності суспільства й надалі стрімко та невпинно зростає. Головною причиною цього зростання став інформаційний бум, зумовлений становленням та розвитком найновітніших технологій. Це викликало необхідність доступу до інформації та максимально швидкого обміну нею, удосконалення старих та створення нових засобів зв’язку, в тому числі й електронних, а також надало нового імпульсу розвитку засобів масової інформації. Володіння інформацією, інтенсивний обмін нею в сучасних умовах загострили проблему ефективності комунікації. Це безпосередньо стосується і політики. Сучасне суспільство стає більш динамічним і політична комунікація в ньому набуває все більшого значення. Одним із найважливіших її компонентів є політична мова. Аналіз її функціонування в суспільстві дає можливість не тільки дослідити особливості самої проблеми політичної мови, а й отримати уявлення про розвиток усієї системи політичної комунікації.
Усезростаюча роль політики й політиків у світі, перебування їх у центрі уваги засобів масової інформації, співпраця політичних структур і мас-медіа, активізація виборчого процесу, а відповідно і загострення конкурентної боротьби між політиками та політичними силами, що у свою чергу призвело до необхідності ефективного впливу на суспільну свідомість, до потреби у ціленаправленому формуванні громадської думки –усі ці фактори в значній мірі зумовили інтерес до проблем політичної мови. У наш час, коли такі засоби впливу на громадськість як фізичний примус, насилля почали відходити на задній план, а натомість все більшого значення набувають механізми політичного маніпулювання, мова стала відігравати ще важливішу роль у політичному житті суспільства, оскільки вона є одним із основних і безпосередніх елементів маніпулятивного процесу. Тому дослідження маніпулятивних можливостей політичної мови, особливостей застосування їх у різних видах політичної комунікації є на сьогодні необхідним для глибшого розуміння як взагалі нових процесів, які відбуваються в нашому суспільстві, так і тих факторів, які впливають на ефективність публічної діяльності сучасних політиків.
Окрім того, як для країн перехідного типу, так і для більшості сучасних демократій, актуальною є проблема забезпечення прозорості політичного процесу. В Україні ж сьогодні спостерігається підвищення уваги до застосування різноманітних маніпулятивних технологій, особливо в контексті виборчого процесу. Відповідно постає проблема вироблення дієвих механізмів, які б забезпечували обмеження маніпулятивного впливу на суспільство. У зв’язку з цим дослідження маніпулятивного потенціалу політичної мови може сприяти вирішенню цієї проблеми. Таким чином, вивчення політичної мови як засобу маніпулятивного впливу є важливим як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Але на відміну від західної політичної науки, де дослідження політичної мови стали вже традиційними, у вітчизняній науці ця проблема залишається ще мало вивченою. Та все ж досвід політичної діяльності останніх років в Україні зумовив зростання наукового інтересу до дослідження проблем політичної мови. Тому тема дисертаційної роботи пов’язана з однією з нових проблем вітчизняної політичної науки, яка в теперішній час набуває все більшої актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” та науково-дослідної теми філософського факультету 01БФ041-1 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.
Мета і задачі дослідження. Мета і задачі роботи визначені недостатнім рівнем розробленості проблеми у вітчизняній політичній науці.
Мета роботи полягає в тому, щоб на основі накопиченого теоретичного і практичного матеріалу розкрити сутність та особливості функціонування політичної мови як засобу маніпулятивного впливу.
Досягнення цієї мети обумовило необхідність вирішення наступних задач:
розглянути специфіку взаємодії мови і політики;
визначити сутність і основний зміст поняття “політична мова”;
розкрити роль та значення політичної мови як засобу маніпулятивного впливу;
проаналізувати основні аспекти мовно-маніпулятивної діяльності сучасного політика;
визначити основні шляхи обмеження мовного політичного маніпулювання в українському суспільстві.
Об’єктом дослідження є політичне маніпулювання.
Предметом дослідження виступає політична мова як засіб маніпулятивного впливу.
Методи дослідження. Для вирішення завдань, поставлених у роботі, були використані такі методи: порівняльний –у загальнотеоретичному розділі для виявлення спільного, відмінного й особливого у підходах науковців до різних проблем політичної мови та тлумачення самого поняття “політична мова”; описовий –для розкриття мовно-маніпулятивного потенціалу засобів масової інформації, політичної реклами та пропаганди, політичних міфів та стереотипів, опису механізмів маніпулятивного впливу мови політичних діячів; біхевіористський –для виявлення особливостей поведінки та сприйняття аудиторією повідомлень, від врахування яких залежить ступінь маніпулятивного впливу публічних промов політичних діячів.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження зумовлена сукупністю поставлених задач і полягає в тому, що в дисертації:
вперше у вітчизняній політичній науці здійснено комплексний підхід до аналізу політичної мови; окреслено основне коло проблем, які складають теоретико-політологічний та практично-прикладний зміст досліджень політичної мови: співвідношення мови і влади, зокрема проблема мовного насилля; взаємовідносини мови й ідеології, зокрема роль мови в ідеологічному протиборстві; функціонування мови у тоталітарному та демократичному суспільствах; особливості соціально-політичної лексики; мова як інструмент впливу на масову свідомість; маніпулятивний потенціал політичної мови; специфіка мовного впливу в політичній пропаганді, рекламі, засобах масової інформації, публічному мовленні політичних діячів; особливості індивідуальної мовної поведінки політиків;
дістало подальшого розвитку розуміння політичної мови як складного та багатоаспектного феномена, обгрунтовано доцільність авторського визначення політичної мови як сукупності вербальних структур, які використовуються у сфері політики і здійснюють вплив на політичну свідомість індивідів та їх участь у перебігу політичних процесів;
поглиблено аналіз взаємозв’язку мови й маніпулювання в політиці; доведено, що політична мова має значний маніпулятивний потенціал, оскільки дає можливість через реалізацію своїх основних функцій –комунікативної та інтерпретаційно-оціночної –здійснювати приховане управління свідомістю та поведінкою людей у бажаному для суб’єктів влади напрямку; з’ясовано, що найбільш повно маніпулятивні можливості політичної мови реалізуються у політичних міфах та стереотипах, у політичній рекламі та пропаганді, у публічному мовленні політиків;
здійснено подальше розкриття взаємообумовленості політичної інформації, мови та засобів масової інформації; обгрунтовано, що визначальну роль у мовному політичному маніпулюванні в сучасних умовах відіграють засоби масової інформації, оскільки інтенсивність, фрагментарність і непередбачуваність політичної інформації позбавляють громадськість здатності до об’єктивного осмислення політики, роблять її залежною від різноманітних мовних прийомів, за допомогою яких їй нав’язується потрібне бачення дійсності та провокуються необхідні дії;
виявлено нові аспекти в розумінні особливостей поведінки та сприйняття аудиторією повідомлень, від врахування яких залежить ступінь маніпулятивного впливу публічних промов політичних діячів: дія механізму масового зараження, який працює в натовпі; важливість безпосереднього спілкування політиків із аудиторією; схильність масової аудиторії до сприйняття спрощеної інформації; надання масовою аудиторією переваги рішучим, вражаючим уяву висловлюванням політиків; роль “лідерів думок” у передачі інформації; селективність аудиторії, тобто вибірковість у сприйнятті інформації; не однакова потреба різних типів аудиторії в поданні аргументів “за і проти”;
вперше визначено заходи, які повинні сприяти обмеженню мовного політичного маніпулювання в українському суспільстві: розвиток наукових досліджень політичної мови за допомогою сучасних методів аналізу політичних текстів, які дозволяють виявити глибинні, приховані мотиви та зміст політичних повідомлень; висвітлення проблем мовного маніпулювання у засобах масової інформації, науково-популярній літературі; формування громадянської політичної культури, яка обмежує можливості маніпулятивного впливу.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є внеском до розробки як загальнотеоретичного аналізу сутності політичної мови, так і практичних проблем підвищення ефективності діяльності сучасних політиків. Сформульовані в дисертації основні теоретичні положення і висновки можуть доповнити зміст навчальних курсів із політології та низки спецкурсів для студентів спеціальності “Політологія” вищих навчальних закладів України.
Здійснений у дисертації аналіз політичної мови як засобу маніпулятивного впливу може бути використаний державно-владними структурами у практично-політичній діяльності, а засвоєння відповідних знань має важливе значення для формування громадянської політичної культури.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були викладені автором і обговорювалися на наукових конференціях “Дні науки” викладачів, докторантів, аспірантів і студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2001-2002 роках, науково-теоретичних семінарах аспірантів філософського факультету у 2000-2001 роках, науково-практичній конференції “Мовні конфлікти і гармонізація суспільства”, що відбулася 28-29 травня 2001 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у чотирьох статтях, три з яких містяться у фахових наукових виданнях із питань політології та двох тезах конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації складає (без врахування списку літератури) 163 сторінки, кількість використаних джерел складає 167 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У “Вступі” обгрунтовується актуальність теми дослідження, вказується на зв’язок роботи з науковими програмами та темами Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Визначається об’єкт, предмет, мета, задачі та методи дослідження. Формулюється наукова новизна, практичне значення отриманих результатів, зазначається їх апробація.
У першому розділі дисертації –“Теоретико-методологічні засади дослідження політичної мови” –здійснюється огляд наукових праць за темою, визначаються основні напрямки досліджень окресленої проблеми, розглядаються різні підходи до розуміння сутності політичної мови та визначається основний зміст поняття “політична мова”.
У роботі зазначається, що аналіз взаємозв’язку мови і політики має досить давню історію. Він прослідковується ще в роботах Арістотеля, Т.Гоббса, Н.Макіавеллі. Не одне десятиріччя ця проблема знаходиться в полі зору і сучасних науковців. Інтерес до неї у значній мірі зумовлений тією надзвичайно важливою роллю, яку відіграє мова у функціонуванні політичної сфери суспільства.
Дослідження проблем політичної мови є досить різноманітними і проводяться вони в багатьох напрямках. У роботі наголошується, що теоретико-політологічний і практично-прикладний зміст досліджень політичної мови складає значне коло проблем.
Однією з них є проблема співвідношення мови та влади, яка розроблялася в філософії структуралізму Р.Бартом та М.Фуко. У рамках цієї проблеми аналізується питання використання мови політичною владою та висувається уявлення про специфічну владу мови над індивідами. Взаємозв’язок мови та політики розглядається також як проблема мовного насилля (П.Рікер). При цьому наголошується, що не тільки фізичний примус, а і мова може бути засобом насилля, інструментом владної зміни дійсності.
Важливою в дослідженні політичної мови є проблема взаємовідносин мови й ідеології (Т.Б.Крючкова, Ю.Д.Дешерієв, І.К.Білодід, Ю.В.Коваленко, Г.Клаус, Г. Кресс, Р.Ходж). Її аналіз показав, що вона є досить складною та багатоаспектною. Дослідження цієї проблеми охоплює широке коло питань, серед яких найбільш актуальними є такі два напрямки, як роль мови в ідеологічному протиборстві, її вплив на процес формування і розповсюдження ідеології та вплив ідеології на функціонування та розвиток мовних процесів.
Значний інтерес для дослідження політичної мови становить проблема функціонування мови у тоталітарному та демократичному суспільствах. Тут об’єктом досліджень виступають особливості, відмінності та основні тенденції розвитку політичної мови комуністичного та посткомуністичного суспільств (А.Клепіков, В.Вовк, А.Маколкін, Г.Почепцов, А.Вежбицька, А.Баранов, Г.Бєляков).
Актуальним при дослідженні політичної мови є також аналіз соціально-політичної лексики (В.Г.Костомаров, А.Н.Баранов, В.Н.Цоллер, О.В.Олейченко, Т.В.Весна, Л.В.Мінаєва), оскільки, як відомо, саме лексична система мови найбільш оперативно відображає ті соціально-політичні переміни, які відбуваються в суспільстві.
На особливу увагу заслуговує дослідження використання мови в політичній сфері з метою здійснення впливу на масову свідомість (Р.Бахем, М.Еделман, Д.Болінджер, Р.Блакар та ін.). Дослідження даної проблеми грунтується на вивченні особливостей застосування суб’єктами політики мовних засобів у зв’язку з своїми мотивами, цілями, політичною позицією та світоглядом.
У рамках зазначеної проблеми увагу приділено аналізу специфіки мовного впливу в політичній пропаганді, рекламі, засобах масової інформації, публічному мовленні політичних діячів. Для цього напрямку характерними є дослідження організації текстів пропагандистських та рекламних повідомлень, прагматичних орієнтацій мови засобів масової інформації, мовних засобів та прийомів, застосування яких сприяє більш ефективному впливу на аудиторію (А.А.Стриженко, І.В.Рогозіна, Б.П.Базилєв, Т.М.Бережна, К.С.Горюнов та ін.).
Особливим напрямком у дослідженні політичної мови є аналіз індивідуальної мовної поведінки політиків. При цьому досліджуються різноманітні тексти політичних діячів (Д.Вінтер, В.Вейнтрауб, Є.Ширяєв, Л.Зігельмен, К.Головинський та ін.), з’ясовується вплив мовної поведінки політиків на ставлення до них виборців (М.Новикова-Грундт, Т.Піщева, Є.Кіктєва) та ін.
Загалом же, в роботі зазначається, що для останніх десятиріч характерним є інтенсивне вивчення різноманітних проблем політичної мови. Дослідження цих проблем проводяться представниками багатьох наук (психологами, лінгвістами, філософами, політологами), здійснюються із різних позицій та переслідують як суто теоретичні, так і практичні цілі.
Хоча увага до питань взаємоз’язку мови і політики спостерігається ще з античних часів, та при всій актуальності, загальнотеоретичній та практичній значимості цієї проблеми вона залишається ще недостатньо дослідженою у вітчизняній політичній науці. Існують лише окремі спроби розглянути той чи інший аспект політичної мови, але фундментальних досліджень із цієї проблематики ще не існує. Крім того, у багатьох роботах, особливо радянського періоду, політична мова не є безпосереднім предметом аналізу. Тут досліджуються, як правило, периферійні питання політичної мови і то у зв’язку з розглядом інших проблем мови чи політичної комунікації.
При розкритті сутності політичної мови наголошується, що дати визначення цьому феномену досить непросто. Аналіз цієї проблеми показав, що серед дослідників не тільки не існує єдиного підходу до визначення змісту політичної мови, а й сам термін “політична мова” не є загальноприйнятим.
Для означення досліджуваного феномена в науковій літературі іноді вживаються такі терміни як “спеціальна мова політики”, “спеціальний словник політики”. При цьому до складу політичної мови відносять не тільки спеціальну політичну лексику та термінологію, а й політично не забарвлені мовні одиниці, політичну термінологію вважають переважно поліфункціональною. Проаналізувавши даний підхід до трактування політичної мови, автор робить висновок, що її не можна ставити в один ряд із так званими “спеціальними мовами”, оскільки вона дуже тісно переплітається із загальновживаною мовою. До того ж “спеціальні мови”, як правило, застосовуються спеціалістами в певній сфері, тоді як політична мова використовується як політиками та політологами, так і засобами масової інформації, а також входить до складу повсякденної мови.
Науковцями, при дослідженні питань функціонування політичної мови, також вживається для позначення цього феномена термін “політичний дискурс”. При цьому частина з них використовують як термін “політичний дискурс”, так і термін “політична мова” не розрізняючи їх. Інші ж трактують політичний дискурс як сукупність усіх мовних актів, які використовуються у політичних дискусіях. У роботі підкреслюється, що серед українських та російських дослідників більш популярним і частіше вживаним є саме термін “політичний дискурс”. На думку автора, така прихильність до цього терміну пояснюється тим, що він почав вживатися науковцями в посткомуністичний період, коли на зміну радянській прийшла нова політична мова, головною ознакою якої став плюралістичний діалогізм, для якого характерним було масове залучення в дискусії, обговорення питань соціально-політичного життя. Тому за мовою сучасної вітчизняної політики закріпилася назва “політичний дискурс”. Але в роботі наголошується, що політичну мову не можна зводити тільки до мови публічних політичних дискусій, оскільки вона є більш ширшою і включає в себе й недискурсивні види, наприклад, мову політичних документів.
При трактуванні політичної мови можна виділити також вузьке й широке її розуміння. Іноді під політичною мовою розуміють деяку вузьку сферу, наприклад, мову публічних виступів політиків і т.п. За іншим підходом вона трактується досить широко: до неї відносяться всі мовні висловлювання, у яких ідеться про політику та які продукуються з позицій влади, будь-які тексти, присвячені політичному життю.
Як підсумок проведеного в цьому розділі дисертації аналізу окресленої проблеми робиться висновок, що для позначення досліджуваного феномена доцільно вживати саме термін “політична мова”. Запропоновано визначати політичну мову як сукупність вербальних структур, які використовуються у сфері політики і здійснюють вплив на політичну свідомість індивідів та їх участь у перебігу політичних процесів. До неї потрібно відносити, перш за все, мову публічних виступів політичних діячів. Особливим видом політичної мови є парламентська мова або так звана “мова парламентських дебатів”. Сюди входить і мова політичної пропаганди та політичної реклами як в усній, так і в письмовій формі. Специфічним видом політичної мови є мова різноманітних політичних документів (договорів, угод, законів). До проявів політичної мови також відноситься мова різноманітних передач на політичні теми, блоків політичних новин на радіо та телебаченні, рубрик, які відводяться політичним подіям у пресі, статтей на політичні теми і т.п.
У другому розділі дисертації –“Маніпулятивний потенціал політичної мови” –здійснюється аналіз маніпулятивних можливостей політичної мови та з’ясовується, яким чином вони реалізуються у політичних міфах та стереотипах, у політичній рекламі й пропаганді та в діяльності засобів масової інформації.
У роботі відзначається, що основне соціальне призначення мови –бути засобом комунікації, зберігання і передачі інформації. Але в політичній сфері мова використовується не тільки як інструмент формування і висловлення думок, засіб комунікації, а і як засіб впливу на індивідуальну та громадську свідомість. Можливість застосування її з метою впливу закладена в самій природі мови та людського спілкування. Мова в значній мірі визначає і обумовлює наше розуміння оточуючого світу та відношення до нього, оскільки саме завдяки їй відбувається відображення існуючої реальності в нашій свідомості. Це дає можливість за допомогою мови потрібним чином впливати на сприйняття дійсності, особливо тоді, коли воно відбувається поза безпосереднім досвідом і людина не в змозі співставити реальну картину з її вербальним зображенням.
Можливість впливу за допомогою мови пов’язується також із прагматичною направленістю самого акту комунікації. Ця направленість передбачає досягнення потрібної зміни в уявленнях об’єкта комунікації. Найбільш дієвим способом реалізації цієї направленості є відповідний підбір слів та організація їх у висловлювання. Цьому сприяє і те, що об’єктивне повідомлення інформації, вільне від будь-якої інтерпретації та оцінки неможливе, оскільки вже сам вибір мовних засобів передбачає відношення суб’єкта до змісту інформації. Тобто, вже самі мовні знаки в момент їх реалізації володіють заданістю на вплив.
У роботі доведено, що всі ці об’єктивно притаманні мові та комунікації особливості активно використовуються у сфері політики з метою здійснення маніпулятивного впливу, оскільки їх застосування дозволяє приховано впливати на людську свідомість. Тому політична мова завжди включає не тільки повідомлення про політичну дійсність, а й її інтерпретацію та як явну, так і приховану оцінку, вона орієнтована на те, щоб викликати бажану для суб’єкта мовну чи поведінкову реакцію з боку об’єкта комунікації.
У роботі робиться висновок, що політична мова має значний маніпулятивний потенціал, оскільки дає можливість через реалізацію комунікативної та інтерпретаційно-оціночної функції здійснювати приховане управління свідомістю та поведінкою людей у бажаному для суб’єктів влади напрямку.
Аналіз застосування політичної мови з метою здійснення маніпулятивного впливу показав, що значні можливості мови як засобу маніпулювання суспільною свідомістю знайшли своє втілення у політичних міфах та стереотипах, які створюються та розповсюджуються саме за допомогою мови. Міфи й стереотипи задають певні схеми інтерпретації дійсності. Мова ж, завдяки тій особливості, що слова завжди несуть у собі певну інтерпретацію, найкращим чином підходить для процесів міфологізації та стереотипізації. При цьому використання мовних засобів сприяє розумінню політичної дійсності через запропоновану міфом чи стереотипом схему інтерпретації. У політичних міфах та стереотипах слова несуть символічне значення. Ці символи, створюючи для громадськості ілюзорну реальність, надають політичній мові маніпулятивної сили.
У роботі також доведено, що маніпулятивні можливості політичної мови активно використовуються в діяльності засобів масової інформації. У сучасному світі саме через систему ЗМІ здійснюється найбільш значний вплив на громадську свідомість. За допомогою певного відбору інформації, а також способу і форми її подачі, засоби масової інформації створюють у громадськості певне сприйняття та бачення політичного життя суспільства. Інформація у ЗМІ передається за допомогою різноманітних мовних засобів, яким, як відомо, вже притаманна заданість на вплив. Тому повідомляючи інформацію, засоби масової інформації завжди разом із нею подають нам і оцінку політичних подій та явищ. Це дає можливість мас-медіа, використовуючи різноманітні мовні прийоми, інтерпретувати політичну реальність у вигідному для певних сил світлі, нав’язувати громадськості потрібне бачення дійсності та спонукати її до необхідних дій.
У дисертації аналіз маніпулятивного потенціалу політичної мови пов’язується також із політичною пропагандою. При цьому наголошується, що пропаганда являється однією із форм маніпуляції суспільною свідомістю за допомогою мови. Її ефективність у значній мірі залежить від того, наскільки повно в ній використовуються прагматичні можливості мови. Підкреслюється, що організація мовного впливу в пропаганді визначається таким основним завданням: за допомогою цілеспрямованого підбору мовних засобів передати певний смисл, який, поєднуючи в собі інформацію і суб’єктивну оцінку, повинен викликати у громадськості наперед заданий прагматичний ефект. Особлива увага приділяється аналізу різноманітних прийомів, методів, технік мовного маніпулювання, застосування яких у пропаганді дає можливість чинити вплив на свідомість громадськості, контролювати та направляти її дії.
Аналіз такого виду політичної комунікації як політична реклама показав, що тут, так само як і в пропаганді, активно використовуються маніпулятивні можливості політичної мови. Реклама будується, перш за все, на навіюванні, сугестії, потужним засобом якої є саме мова, яка справляє значний емоційний вплив і може викликати не лише бажаний відгук, але і спричиняти певні форми поведінки. Тому ефективність маніпулятивного впливу реклами багато в чому залежить від того, яким чином та за допомогою яких мовних засобів у ній відбувається конструювання повідомлень. Здійснене в роботі дослідження прагматичної направленості політичної реклами засвідчило, що в її текстах застосовуються різноманітні мовні прийоми та засоби аргументації, які сприяють здійсненню маніпулятивного впливу на свідомість споживачів цієї реклами. Завдяки їх ефективному застосуванню здобувається довіра громадськості до рекламованого об’єкта чи суб’єкта та долаються бар’єри в його сприйнятті.
У третьому розділі дисертації –“Маніпулятивні аспекти публічного мовлення сучасних політиків” –аналізується публічне мовлення політиків із точки зору його маніпулятивної направленості, зокрема виявляються деякі фактори, від яких залежить ступінь маніпулятивного впливу публічних промов політичних діячів, з’ясовується роль засобів масової інформації у мовно-маніпулятивній діяльності політиків, визначаються заходи, які можуть сприяти обмеженню мовного політичного маніпулювання в українському суспільстві.
Підкреслюється, що публічні промови політичних діячів являються найбільш традиційним, освоєним практикою та дієвим інструментом політичного впливу. Аналіз ролі публічних промов у політичному житті суспільства показав, що вони завжди використовувалися як ефективний засіб маніпулювання суспільною свідомістю. Для сучасних політиків вміле володіння засобами переконуючого впливу, знання особливостей мовного маніпулювання є однією з передумов їх успішної політичної діяльності, важливим чинником досягнення потрібних їм цілей.
У роботі наголошується, що одним із факторів, який до певної міри впливає на ступінь маніпулятивного впливу публічних виступів політичних діячів є вид промови. У результаті аналізу різноманітних видів промов, які доводиться виголошувати політикам у своїй публічній діяльності, з’ясовано, що найбільший маніпулятивний потенціал мають мітингові та агітаційні промови. Значні маніпулятивні можливості мітингових промов пов’язані з тим, що їхній вплив часто направлений перш за все на емоції, а не на розум людей, оскільки у масової аудиторії, яка є характерною для мітингів, інтелектуальні процеси та вольовий контроль послаблені. Це дає можливість спонукати людей до дій, які іноді суперечать їх власним інтересам та потребам. Для агітаційних промов також характерним є звернення до ірраціональних моментів. Вони часто направлені на створення у виборців певного образу політика, який не завжди відповідає дійсності.
Одним із найбільш визначальних факторів, від якого залежить ступінь маніпулятивного впливу публічної промови, є взаємодія політика як суб’єкта, що здійснює ціленаправлений вплив та аудиторії як об’єкта, на який цей вплив направлено. Для кожного виступу політичного діяча характерною є принципова направленість на потенційну аудиторію, намагання схилити її до потрібного сприйняття політичної реальності чи до здійснення певних дій. У процесі дослідження було з’ясовано, що ступінь маніпулятивного впливу публічних промов політиків у значній мірі залежить від врахування ними таких особливостей поведінки та сприйняття повідомлень різних аудиторій (окремих індивідів, груп, натовпу), як дія механізму масового зараження, який працює в натовпі, важливість безпосереднього спілкування політиків із аудиторією, схильність масової аудиторії до сприйняття спрощеної інформації, надання масовою аудиторією переваги рішучим, вражаючим уяву висловлюванням політиків, роль “лідерів думок” у передачі інформації, селективність аудиторії, тобто вибірковість у сприйнятті інформації, не однакова потреба різних типів аудиторії в поданні аргументів “за і проти”.
Значна увага в роботі приділяється дослідженню ролі засобів масової інформації у мовно-маніпулятивній діяльності політиків. При цьому зазначається, що мас-медіа здійснюють значний вплив на мовну діяльність політиків. З їх появою та розвитком значно збільшилися мовно-маніпулятивні можливості політичних діячів. З’ясовано, що, з одного боку, політики використовують їх у своїй мовно-маніпулятивній діяльності. Зокрема, через засоби масової інформації вони мають доступ до величезної аудиторії, тобто, завдяки ЗМІ, здатні розповсюджувати свій маніпулятивний вплив на масову свідомість. Також практикується підготовка так званого “кінцевого продукту” для мас-медіа, тобто створення готових текстів, які майже не можливо редагувати, та фраз, які можуть вживатися у різних контекстах не змінюючи свого смислу. Усе це сприяє мовно-маніпулятивному впливу політиків на громадськість, оскільки дає їм можливість контролювати ту інформацію, яка з’являється у засобах масової інформації після їхніх заяв і виступів та подавати свою діяльність у потрібному ракурсі, приховуючи невигідні для них моменти. З іншого боку, засоби масової інформації самі здатні впливати на мовну діяльність політиків, маніпулюючи їхніми висловлюваннями та створюючи або не створюючи потрібні умови для їх ефективної мовної діяльності.
У сучасному світі важливою є проблема запобігання маніпулятивному впливу політиків. У зв’язку з цим визначені заходи, які можуть сприяти обмеженню мовного політичного маніпулювання в українському суспільстві. Серед них важливе значення має проведення наукових досліджень політичної мови за допомогою сучасних методів аналізу політичних текстів (лінгвістично-психологічного аналізу, мотиваційного аналізу, когнітивного картування та операційного кодування, двофакторного контент-аналізу та ін.). Ці методи дають можливість виявити більш глибинні, приховані за висловлюваннями політиків моменти –їх особистісні характеристики, мотиви їхньої поведінки, справжні наміри. Володіння такою інформацією про політика допомагає з’ясувати чи відповідає його власним переконанням те, що він говорить, чи можливо його висловлювання є популістськими й він намагається маніпулювати свідомістю аудиторії задля досягнення своїх цілей. Крім того, для обмеження маніпулятивності політичного мовлення необхідним є розповсюдження інформації про проблеми мовного маніпулювання через мас-медіа та науково-популярну літературу. Тому що наявність у громадськості знань про різноманітні мовно-маніпулятивні прийоми та засоби сприяє виробленню у неї імунітету проти маніпулювання. Зменшенню мовного політичного маніпулювання допомагатиме також формування в українському суспільстві громадянської політичної культури, важливим елементом якої є взаємна довіра та відповідальність політиків і громадян. Це сприятиме розвитку демократичного дискурсу в суспільстві, який об’єктивно обмежує можливості здійснення мовно-маніпулятивного впливу.
ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній політичній науці наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розкритті сутності та особливостей політичної мови як засобу маніпулятивного впливу. Вирішення цієї проблеми стало можливим завдяки розгляду специфіки взаємодії мови і політики; визначенню сутності і основного змісту поняття “політична мова”; розкриттю ролі та значення політичної мови як засобу маніпулятивного впливу; аналізу основних аспектів мовно-маніпулятивної діяльності сучасного політика.
Основні наукові результати роботи відображені у наступних положеннях:
1. Політична мова є складним і багатогранним феноменом, який потребує всестороннього та багатоаспектного аналізу. Саме тому вона є предметом вивчення цілого ряду наук. Аналіз функціонування мови у сфері політики знаходиться у центрі уваги філософів, лінгвістів, політологів та представників інших наук. Розглянувши різноманітні підходи до дослідження взаємозв’язку мови і політики, з’ясовано, що теоретико-політологічний та практично-прикладний зміст досліджень політичної мови складає таке коло основних проблем: співвідношення мови і влади, зокрема проблема мовного насилля; взаємовідносини мови й ідеології, зокрема роль мови в ідеологічному протиборстві; функціонування мови у тоталітарному та демократичному суспільствах; особливості соціально-політичної лексики; мова як інструмент впливу на масову свідомість; маніпулятивний потенціал політичної мови; специфіка мовного впливу в політичній пропаганді, рекламі, засобах масової інформації, публічному мовленні політичних діячів; особливості індивідуальної мовної поведінки політиків.
2. У сучасній науці немає єдиного підходу до трактування феномена політичної мови. Для його позначення вживаються різноманітні терміни: “спеціальний словник політики”, “мова політики”, “політичний дискурс”, “політична мова”. Проаналізувавши різні підходи до розуміння досліджуваного феномена з’ясовано, що для його означення доцільно вживати саме термін “політична мова”. При цьому політичну мову слід розуміти як сукупність вербальних структур, які використовуються у сфері політики і здійснюють вплив на політичну свідомість індивідів та їх участь у перебігу політичних процесів. До неї можна віднести, перш за все, мову публічних виступів політичних діячів. Особливим видом політичної мови є парламентська мова або так звана “мова парламентських дебатів”. Сюди входить і мова політичної пропаганди та політичної реклами як в усній, так і в письмовій формі. Специфічним видом політичної мови є мова різноманітних політичних документів (договорів, угод, законів). До проявів політичної мови також відноситься мова різноманітних передач на політичні теми, блоків політичних новин на радіо та телебаченні, рубрик, які відводяться політичним подіям у пресі, статтей на політичні теми і т.п.
. Політична мова виконує в першу чергу комунікативну функцію. Разом з тим вона здійснює також й інтерпретаційно-оціночну функцію, що дає можливість використовувати її як важливий інструмент маніпулятивного впливу на громадськість. З’ясовано, що можливість застосування мови як засобу впливу закладена в самій природі мови і людського спілкування. Це проявляється в тому, що будь-який акт комунікації має прагматичну направленість, яка найкращим чином реалізується за допомогою відповідного підбору слів та організації їх у висловлювання. Крім того, об’єктивне повідомлення інформації, вільне від будь-якої інтерпретації та оцінки, неможливе, оскільки вже сам вибір мовних знаків передбачає відношення суб’єкта до змісту інформації, тобто в самих мовних знаках у момент їх реалізації закладена заданість на вплив. Усі ці об’єктивно притаманні мові та комунікації особливості активно використовуються у сфері політики. Це дозволяє за допомогою політичної мови здійснювати приховане управління свідомістю та поведінкою людей у бажаному для суб’єктів влади напрямку.
. Доведено, що маніпулятивний потенціал політичної мови найкращим чином проявляється у політичних міфах та стереотипах, політичній рекламі та пропаганді, у функціонуванні засобів масової інформації та в публічному мовленні політичних діячів. Значні можливості мови як засобу маніпулятивного впливу на суспільну свідомість знаходять своє втілення у різноманітних політичних міфах та стереотипах. Тут мовні засоби застосовуються для того, щоб сприяти розумінню політичної дійсності через запропоновані міфами та стереотипами схеми інтерпретації. Маніпулятивний потенціал політичної мови проявляється також у політичній пропаганді та рекламі. Для цих видів політичної комунікації характерним є активне використання прагматичних можливостей мови. У пропагандистських і рекламних текстах застосовуються різноманітні мовні прийоми, засоби аргументації, які сприяють здійсненню маніпулятивного впливу на суспільну свідомість. У здійсненні мовного політичного маніпулювання значну роль відіграють засоби масової інформації. За допомогою відбору інформації, певного способу і форми її подачі, вони створюють у громадськості деяке сприйняття політичної дійсності. При цьому застосування різноманітних мовних прийомів допомагає засобам масової інформації інтерпретувати політичну реальність у вигідному для певних сил світлі, нав’язувати громадськості потрібне бачення дійсності та провокувати її на необхідні дії.
. Значні маніпулятивні можливості мають промови політичних діячів. У результаті аналізу ролі публічних промов у політичному житті суспільства в різні історичні періоди, було з’ясовано, що вони були і залишаються для сучасних політиків одним із найбільш дієвих інструментів політичного впливу, ефективним засобом маніпулювання суспільною свідомістю і вміле володіння засобами переконуючого впливу є однією з передумов успішної публічної діяльності сучасного політика. Найбільший маніпулятивний потенціал мають мітингові та агітаційні промови політичних діячів. Для них характерним є звернення у першу чергу до ірраціональних моментів, їхній вплив часто направлений на емоції, а не на розум людей.
. Сила маніпулятивного впливу публічних виступів політиків залежить від багатьох факторів. Одним із найбільш визначальних є взаємодія політика як суб’єкта, що здійснює ціленаправлений вплив та аудиторії як об’єкта, на який цей вплив спрямовано. У процесі дослідження вдалося виявити особливості поведінки різних аудиторій та сприйняття ними повідомлень, від врахування яких у значній мірі залежить ступінь маніпулятивного впливу публічних промов політичних діячів, зокрема дія механізму масового зараження, який працює в натовпі; важливість безпосереднього спілкування політиків із аудиторією; схильність масової аудиторії до сприйняття спрощеної інформації; надання масовою аудиторією переваги рішучим, вражаючим уяву висловлюванням політиків; роль “лідерів думок” у передачі інформації; селективність аудиторії, тобто вибірковість у сприйнятті інформації; не однакова потреба різних типів аудиторії в поданні аргументів “за і проти”.
. На мовну діяльність політиків величезний вплив здійснюють засоби масової інформації. З їх появою і розвитком значно збільшилися мовно-маніпулятивні можливості політичних діячів. У роботі з’ясовано, що, з одного боку, вони сприяють мовно-маніпулятивній діяльності політиків, оскільки надають їм можливість здійснювати маніпулятивний вплив на масову свідомість завдяки доступу до величезної аудиторії та дозволяють політикам подавати свою діяльність у вигідному для них світлі. З іншого боку, засоби масової інформації самі здатні впливати на мовну діяльність політиків, маніпулюючи їхніми висловлюваннями та створюючи чи не створюючи потрібні умови для їх ефективної мовної діяльності.
8. В українському суспільстві важливого значення набула проблема запобігання маніпулятивному впливу політиків на громадськість. У дисертації сформульовано ряд заходів, які повинні сприяти обмеженню мовного політичного маніпулювання: по-перше, це –розвиток наукових досліджень політичної мови за допомогою сучасних методів аналізу політичних текстів, які дозволяють з’ясувати глибинні, приховані за висловлюваннями політиків моменти –особистісні характеристики, мотиви поведінки –, що дає можливість виявити маніпулятивну направленість їхнього мовлення; по-друге, висвітлення проблем мовного маніпулювання у засобах масової інформації, науково-популярній літературі, оскільки, отримуючи знання про механізми мовно-маніпулятивного впливу, громадськість має змогу виробити імунітет проти маніпулювання; по-третє, формування громадянської політичної культури, яка передбачає взаємну довіру та відповідальність політиків і громадян, що сприяє розвитку демократичного дискурсу в суспільстві, який об’єктивно обмежує можливості здійснення мовно-маніпулятивного впливу.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Мова і політика // Політологічний вісник. –. –№ 6. –С. 117-123.
. Мистецтво говорити як умова діяльності політика // Політологічний вісник. –. –№ 9. –С. 92-97.
3. Особливості функціонування політичної мови як засобу маніпулятивного впливу // Політологічний вісник. –. –№ 11. –С. 66-72.
. Мова в діяльності політика // Вісник Львівського університету. Філософські науки. –. –Вип. 2. –С. 224-229.
. Роль мови в політиці // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. –. –Вип. 37. –С. 52-53.
. Маніпулятивний потенціал політичної мови // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. –. –Вип. 42-45. –С. 86.
АНОТАЦІЯ
Петренко В.В. – Політична мова як засіб маніпулятивного впливу. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук із спеціальності 23.00.02. –політичні інститути та процеси. –Київський національний університет імені Тараса Шевченка. –Київ, 2003.
У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній політичній науці зроблено теоретичне узагальнення та комплексний аналіз проблеми політичної мови, досліджено сутність та особливості політичної мови як засобу маніпулятивного впливу.
У роботі розглянуто специфіку взаємодії мови і політики та з’ясовано коло основних проблем, які складають теоретико-політологічний та практично-прикладний зміст досліджень політичної мови, визначено сутність і основний зміст поняття “політична мова”. Розкрито роль та значення політичної мови як ефективного засобу маніпулятивного впливу. Доведено, що політична мова має значний маніпулятивний потенціал, який найбільш повно реалізується у політичних міфах та стереотипах, у політичній рекламі та пропаганді, у функціонуванні засобів масової інформації та в публічному мовленні політичних діячів. У дисертації проаналізовано основні аспекти мовно-маніпулятивної діяльності сучасного політика, обгрунтовано визначальну роль засобів масової інформації у мовному політичному маніпулюванні, визначено заходи, які повинні сприяти обмеженню мовного політичного маніпулювання в українському суспільстві.
Ключові слова: політична мова, маніпулятивний вплив, мовне маніпулювання, маніпулятивний потенціал, публічне мовлення політиків, політична пропаганда та реклама, політичні міфи та стереотипи, засоби масової інформації.
АННОТАЦИЯ
Петренко В.В. Политический язык как средство манипулятивного влияния. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02. –политические институты и процессы. –Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2003.
Диссертация посвящена исследованию сущности и особенностей политического языка как средства манипулятивного влияния. В ней впервые в отечественной политической науке сделано теоретическое обобщение и комплексный анализ данной проблемы.
В диссертационной работе анализируется специфика взаимодействия языка и политики, очерчивается основной круг проблем, которые составляют теоретико-политологическое и практически-прикладное содержание исследований политического языка, выясняется суть и основной смысл понятия “политический язык”, определяются его виды.
В исследовании раскрывается роль и значение политического языка как эффективного средства манипулятивного воздействия. При этом доказывается, что политический язык имеет значительный манипулятивный потенциал, поскольку дает возможность через реализацию своих основных функций совершать скрытое управление сознанием и поведением людей в нужном для субъектов власти направлении. В работе выяснено, что манипулятивные возможности политического языка реализуются в политических мифах и стереотипах, в политической пропаганде и рекламе. Здесь активно используются разнообразные языковые приемы, которые способствуют осуществлению манипулятивного влияния на общественное сознание.
В результате анализа основных аспектов языковой манипулятивной деятельности современного политика, выяснено, что значительные манипулятивные возможности имеют речи политических деятелей. Наибольшим манипулятивным потенциалом при этом владеют митинговые и агитационные речи. В процессе исследования также выявлены особенности поведения разных аудиторий и восприятия ими сообщений, которые в значительной мере влияют на эффективность манипулятивного воздействия публичных речей политиков.
В диссертационной работе обосновывается определяющая роль в языковом политическом манипулировании в современных условиях средств массовой информации. С одной стороны, они способствуют языковой манипулятивной деятельности политиков. А с другой стороны, средства массовой информации сами способны влиять на языковую деятельность политиков, манипулируя их высказываниями.
В диссертации подчеркивается важность проблемы предупреждения манипулятивного влияния политиков на общественность и формулируется ряд мер, которые должны способствовать ограничению языкового политического манипулирования в украинском обществе.
Ключевые слова: политический язык, манипулятивное влияние, языковое манипулирование, манипулятивный потенциал, публичная речь политиков, политические мифы и стереотипы, политическая пропаганда и реклама, средства массовой информации.
ANNOTATION
Petrenko V.V. Political language as a means of manipulative influence. –Typescript.
Thesis for the title of political sciences in speciality 23.00.02. –political institutions and processes. –Kyiv Taras Shevchenko National University. –Kyiv, 2003.
In thesis the theoretical generalization and the complex analysis of political language problem were made for the first time in political science of Ukraine. There were researched the matter and the features of the political language as a means of manipulative influence.
It was considered specificity of language and politics interaction, found out the range of the main problems that form the theoretical-political and practical-applied matter of political language analyses, given the definition of the term ‘political language’. It was determined the role and the meaning of the political language as an effective means of the manipulative influence, proved that the political language bas the considerable manipulative potential that is realized in political myths and stereotypes, political publicity and propaganda, public language of politicians.
In the thesis the main aspects of language-manipulative activity of contemporary politician was analyses, the important role of mass-media in language political manipulation in modern conditions was substantiated, the measures that should favour the restriction of the language political manipulation in Ukrainian society were determined.
Key words: political language, manipulative influence, language manipulation, manipulative potential, public language of politicians, political publicity and propaganda, political myths and stereotypes, mass-media.