Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
Інститут історії України
Пиріг Олександра Андріївна
УДК 93/99 (4 Укр)
РИНКОВІ ВІДНОСИНИ ПЕРІОДУ НЕПУ В УКРАЇНІ:
ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
07.00.01 –історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора історичних наук
Київ –Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі історії України 20-х-30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України Національної Академії Наук України.
Науковий консультант: доктор історичних наук, професор КУЛЬЧИЦЬКИЙ Станіслав Владиславович, Інститут історії України НАН України, заступник директора, завідувач відділу історії України 20-х-30-х рр. ХХ ст.
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ДАНИЛЕНКО Віктор Михайлович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії культури українського народу
доктор історичних наук, професор ДИЛАНЯН Анатолій Амазасович, Національна академія оборони України, професор кафедри основ теорії державного і військово-соціального управління
доктор історичних наук, професор ЛАНТУХ Валерій Васильович, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, професор кафедри історії Росії
Провідна установа: Київський національній університет імені Тараса Шевченка, кафедра української історії та етнополітики
Захист відбудеться “” червня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).
Автореферат розісланий “” травня 2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор історичних наук Гуржій О. І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність та наукова значимість теми. Складні процеси сучасного національного державотворення, особливо трансформація соціально-економічної системи України переконливо доводять необхідність врахування світового і вітчизняного досвіду реформування економіки на ринкових засадах. Тому вивчення розвитку ринкових відносин в Україні 20-х років є актуальним, має як теоретичне, так і прикладне значення.
Саме у той час Україна переживала економічний колапс та глибоку політичну кризу. Могутній вибух соціального невдоволення поставив під загрозу існування радянської влади. Більшовики змушені були тимчасово відмовитися від реалізації комуністичної доктрини і повернути на шлях, торований усім цивілізованим світом –відновити ринкові відносини.
Запровадження трестування та госпрозрахунку в одержавленій промисловості активізували процес її відбудови. Продподаток, оренда землі та використання найманої праці в селянських господарствах дали поштовх підйому сільськогосподарського виробництва. Важливою складовою економічної політики більшовиків стало оздоровлення фінансової системи. Вдало проведена грошова реформа 1922– рр., організація мережі кредитно-банківських установ створили умови для розвитку підприємництва. Стрижнем економічних перетворень більшовиків стала торгівля. Розвиток усіх її видів –державної, кооперативної, приватної –приносив великий прибуток державі. Налагодження зовнішньоекономічних зносин дозволило поступово ввійти в європейський ринок. За короткий термін на основі впровадження ринкових відносин було досягнуто значного господарського піднесення.
Звичайно, ототожнювати проблеми 20-х рр. минулого і початку нинішнього століття не можна. Але аналізувати, використовувати з поправкою на час позитивний досвід, не повторювати помилок у реформуванні вітчизняної економіки –необхідно.
Друга причина актуалізації цієї наукової проблеми визначається сучасною парадигмою національної історіографії, необхідністю переосмислення нашого складного минулого, висвітлення його на основі нових методологічних підходів. Поза сумнівом, тема нової економічної політики більшовиків у радянській історичний науці була однією з найбільш міфологізованих, ідеологічно заангажованих.
Отже, актуальність наукової проблеми, теоретичне та практичне значення її розв'язання, відсутність у новітній українській історіографії спеціальної роботи спонукали автора до проведення цього дослідження.
Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблема розроблялася згідно з планом науково-дослідної роботи Інституту історії України НАН України за напрямом наукових досліджень відділу історії України 20-х –-х рр. ХХ ст., а також пов'язана з науково-дослідною і навчально-методичною діяльністю кафедри філософських та соціальних наук Київського національного торговельно-економічного університету.
Об'єктом дослідження є економічна політика правлячої партії, детермінована комплексом тогочасних ідейних, господарчих і соціальних чинників.
Предмет вивчення складають ринкові відносини як стрижнева основа непу та інструмент збереження політичної влади більшовиків.
Хронологічні рамки роботи обмежені 1921– рр. Початок відродженню ринкових відносин поклало рішення X з'їзду РКП(б) “Про заміну розверстки натуральним податком”. Кінець періоду визначає перемога планових засад в економіці, введення карткової системи розподілу продуктів і товарів широкого вжитку.
Територіальні межі дисертації окреслені тогочасною УСРР. Проте особливості обраної проблеми вимагали від автора постійного виходу за ці рамки для аналізу вироблення стратегії нової економічної політики та порівняння реалізації її положень у союзних республіках, зокрема у РСФРР.
Мета роботи полягає у всебічному осмисленні й розкритті місця і ролі ринкових відносин в економічній політиці більшовиків 20-х рр.
Завдання визначені відповідно до поставленої мети:
- проаналізувати ступінь наукової розробки досліджуваної проблеми в українській і зарубіжній історіографії;
- охарактеризувати стан джерельної бази та її тематично-інформаційний потенціал;
- розкрити процес впровадження ринкових відносин у сільське господарство, промисловість, кредитно-банківську сферу;
- показати торгівлю як стрижневу складову ринкового організму;
- визначити співвідношення державної політики і стихійних процесів у ході відновлення ринку;
- з'ясувати ступінь використання владою наукового потенціалу у справі відродження ринкових відносин;
- дослідити взаємообумовленість соціальної нестабільності та ступеню впровадження ринкових відносин;
Наукова новизна роботи визначається:
- постановкою і комплексним розв'язанням актуальної проблеми переходу до ринкових відносин в Україні 20-х рр.;
- критичним аналізом радянської та новітньої історіографії теми;
- введенням у науковий обіг нових неопублікованих архівних джерел;
- сучасними методологічними підходами до вивчення проблеми;
- повнотою показу таких складових непу, як грошова реформа, податкова система, кредитно-банківська сфера, ціноутворення;
Методологічну основу дисертації складають базові принципи історизму та об'єктивності. Водночас у роботі широко використані традиційні методи дослідження: проблемно-хронологічний, порівняльний, системно-структурний, ретроспективний та інші. Автор також дотримувався критичного підходу при використанні історичних джерел та аналізі літератури.
Науково-теоретичне й практичне значення дослідження полягає в отриманні результатів, які збагачують знання з історії нової економічної політики в Україні, реформування господарства на ринкових засадах, відтворюють генезис ринку у першій половині 20-х рр. та тенденції до його поступового згортання. Зміст та висновки роботи стануть у нагоді науковцям при написанні фундаментальних праць з історії непу, історії України, історії ринку та підприємництва в Україні, а також при підготовці підручників, посібників, лекційних курсів “Історія України”, “Історія розвитку ринку”, “Історія підприємництва”. Отримані результати дослідження можуть бути використані в процесі сучасного реформування економіки України.
Апробація результатів дисертації. Результати роботи оприлюднювалися на наукових та науково-практичних конференціях:
а) міжнародних: “Актуальні проблеми формування професійної та гуманітарної культури сучасного спеціаліста”(Київ, 1994), “Методичні проблеми підготовки фахівців для ринкової економіки за нових умов роботи ВНЗ України”(Київ, 1994), “Україна-Європейський союз: проблеми зовнішньоекономічної діяльності та перспективи співробітництва”(Київ, 1995), “Собственность в XX столетии (социально-экономические, политические и правовые аспекты)”(Москва, 2000), “Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі XXI ст.”(Київ, 2000), “Державне регулювання торгівлі в ринкових умовах”(Київ, 2001);
б) всеукраїнських: “Ринок і проблеми гуманітарної підготовки економічних кадрів у вищій школі”(Київ, 1992), “Українська державність: історія і сучасність”(Київ, 1993), “Проблеми економіки та вдосконалення економічної освіти в вищій школі України”(Кіровоград, 1998), “Проблемы и перспективы развития предпринимательства в Украине”(Донецьк, 2000);
в) вузівських: “Наукова конференція професорсько-викладацького складу КДТЕУ за підсумками науково-дослідної роботи за 1997–навч. рік”(Київ, 1999), “Наукова конференція професорсько-викладацького складу КНТЕУ за підсумками науково-дослідної роботи за 1999–навч. рік”(Київ, 2001).
Результати дослідження відображені у двох індивідуальних монографіях “НЕП: більшовицька політика імпровізації”(Київ, 2001, 15,9 друк. арк.), “Ринок і торгівля України (історичний аспект)”(Київ, 1996, 8,4 друк. арк.) та 41 науковій публікації, 23 з яких –у наукових фахових виданнях, одному зарубіжному науковому виданні; 9 –у випусках матеріалів наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій –,5 друк. арк.
Основні положення роботи знайшли відображення в лекціях, прочитаних дисертантом для слухачів факультету післядипломної освіти та студентів Київського національного торговельно-економічного університету в курсах “Історія України”та “Історія розвитку ринку”.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається з вступу, 6 розділів (16 підрозділів), висновків, списку джерел та літератури (372 стор., 421 назви), 1 додаток на 15 стор. Загальний обсяг дисертації 408 стор.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, зв'язок з напрямами наукових розробок відділу історії України 20-х-30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України, визначено об'єкт і предмет, сформульовані мета й завдання дослідження, показано наукову новизну одержаних результатів, подано відомості щодо апробації результатів роботи, можливостей їх використання, наведено структуру дисертації.
У розділі першому “Методологія, історіографія та джерела дослідження” автор розкриває методологічні засади, аналізує стан наукової розробки проблеми, дає характеристику джерельної бази дисертації.
Підрозділ 1.1. “Методологічні засади” присвячений аналізу сучасного стану історичної науки, який характеризується пошуком нестандартних підходів до вивчення історичного минулого. При цьому наголошується, що в сфері методології надзвичайно важливим є питання про категоріальний апарат. Автор розглядає трактування таких дефініцій, як “історичний прогрес”і “історичний розвиток”, уточнює зміст понять “ринок”, “ринкова економічна система”, “ринкова економіка”тощо.
У підрозділі вказується на обмеженість можливостей формаційного методу при аналізі історичного процесу, відзначаються переваги цивілізаційного підходу, зорієнтованого на сприйняття історичного поступу як багатовимірного поліцентричного процесу в рамках єдиної людської цивілізації. Як перспективний метод дослідження історії розглядається й синергетика (від грецького sinergia –спільна дія).
Поширення в історичній науці пізнавальних моделей, напрацьованих інтелектуальною елітою світу, не означає відмови від апробованих часом методологічних принципів –історизму та об'єктивності. Зокрема, перший в дослідженні ринкових відносин в Україні 20-х рр. реалізується через зв'язок непу з політикою “воєнного комунізму”та перемогою планових засад у тогочасній радянській економіці. Щодо принципу об'єктивності, то автор вважає його неодмінним елементом дослідницької роботи, визнаючи, що науковець як суб'єкт історичного процесу зазнає впливу соціокультурного середовища.
У підрозділі 1.2. “Історіографія проблеми” проведено комплексний аналіз праць істориків, економістів, господарників, урядовців, у яких висвітлюються різні аспекти непу.
Історіографію непу започаткували праці, що вийшли друком у 20-ті рр. Важливими є роботи економістів, особливо тих, хто фахово займався розробкою проблем ринкової економіки і не змінив своїх поглядів в умовах політики “воєнного комунізму”. Це праці відомих учених М. Кондратьєва1, О. Чаянова2, Л. Юровського3, О. Челінцева4 (у співавторстві), присвячені як загальним проблемам ринку, так і окремим їх аспектам. Зокрема, в них розкриваються питання циклічності розвитку ринкової економіки, місця і ролі селянського господарства в умовах ринку, організації фінансової системи тощо.
У монографія П. Лященка5 та В. Устинова6 висвітлюється процес виникнення і розвитку товарного господарства, торговельного капіталу, інфраструктури ринку. Проблеми розвитку приватного капіталу, в тому числі й доби непу, розглядаються в роботах Ц. Крона7 та Н. Мінгуліна8.
Окрему групу праць з історії непу складаються публікації організаторів господарської роботи. Г. Сокольніков9 був не лише генератором ідей, а й мав можливість як нарком фінансів втілювати їх у життя. Тогочасний досвід стабілізації грошової системи має певний практичний сенс й нині. Нарком внутрішньої торгівлі А. Лежава10 у своїй книзі проаналізував реалізацію економічної політики в галузі торгівлі. Те ж на матеріалах УСРР зробив й П. Коломойцев11.
У статтях Н. Воробйова, М. Вовсі, В. Авілова, С. Сперанського, Д. Шапіро дана характеристика торговельної мережі, масштабів оптової торгівлі, діяльності трестів та синдикатів, розвитку кустарної промисловості. Стан торгівлі відбивають й роботи правників Є. Данилової12 та В. Гордона13, в яких розкривається структура органів регулювання торгівлі, правова основа діяльності наркомвнуторгу, ВРНГ, УЕР та місцевих економічних нарад.
До кола праць з історії непу належать й брошури науково-популярного характеру. Вони містять інформаційно-статистичні метеріали, хоч й мають цільове призначення –пропаганду економічних заходів правлячої партії1. До цієї історіографічної групи слід віднести статті та замітки у періодичній пресі2.
Встановлено, що більшість праць 20-х рр. зазнали впливу чинників політичного, ідеологічного, матеріального та часового характеру. Увагу істориків, економістів було спрямовано на дослідження ринкових відносин у РСФРР. Майже всі вони розглядають цей процес виходячи з настанов правлячої партії. Слід зазначити, що вони писалися “по гарячих слідах”. Можливості видання робіт були обмеженими.
Загалом література 20-х рр. з історії непу представлена переважно працями економістів, керівників та фахівців окремих галузей. Пріоритетне значення у них надано висвітленню питань торгівлі. Історичних праць з цієї проблеми у той час не було створено. Автор пояснює це стрімким згортанням непу у другій половині 20-х рр., відсутністю часової дистанції та слабкістю радянської історичної науки.
В історичній літературі 30-х –середини 50-х рр. проблеми нової економічної політики майже не висвітлювалися. Неп був ліквідований. З суспільної свідомості витравлювалася сама ідея ринкової економіки. Тому неп подавався як відступ від курсу на побудову комунізму, прихильники непу викривалися як “вороги народу”. Наприклад, З. Атлас у монографії “Гроші та кредит”писав: “Проте закріпити золотий курс з паперовим червінцем зовсім не є ідеал нашого грошового обігу. Це є ідеал лише для ідеологів контрреволюції, як для шкідника-фінансиста Юровського та його однодумців…”3. Лише в поодиноких працях неп розглядався як засіб швидкої відбудови народного господарства УСРР4.
З другої половини 50-х рр. інтерес учених до проблем непу значно активізувався. У центрі уваги дослідників Е. Генкіної, П. Пирогова, Л. Леонтьєва знаходилося висвітлення ролі Леніна в розробці і реалізації нової економічної політики. Побудовані на цитуванні та коментуванні праць Леніна, вони однотипні й за висновками1. Хоч деякі положення Е. Генкіної актуальні й сьогодні. Це, насамперед, розуміння відсутності у Леніна, правлячої партії готової концепції непу. Стаття П. Заостровцева, Н. Заостровцевої та Г. Богомазова2 виділяється відсутністю ідеологічних штампів, логікою викладення матеріалу та обґрунтованістю висновків.
Праці В. Дмитренка, Н. Черненка, М. Гімельфарба цікаві наведеними статистичними даними та викладом фактичного матеріалу, хоч загалом для них властиві типові підходи радянської історіографії до висвітлення цієї теми3.
Серед публікацій 70-х рр. виокремлюються статті Ю. Кунаха4 про діяльність в УСРР змішаних акціонерних товариств та розвиток кооперативного руху, побудовані на активному використанні архівних матеріалів.
У тритомній “Історії народного господарства Української РСР”5 причини, сутність та значення непу викладені відповідно до канонів радянської історіографії, критиці піддані “буржуазні”економісти М. Кондратьєв, В. Громан, В. Базаров та інші.
Отже, не дивлячись на зростання інтересу дослідників до проблем непу, залишилися невисвітленими кардинальні питання теми –ринкові відносини, їх суперечливий характер, особливості економічної політики більшовиків в УСРР.
Звільнення від ідеологічного тиску, розширення джерельної бази, повернення наукового доробку попередників спонукало учених до переосмислення базових положень нової економічної політики більшовиків. Першим серед сучасних істориків на нових методологічних засадах почав концептуальний перегляд непу С. Кульчицький1. Новизна його підходів полягала у наголосі на ринку як основному змісті непу. Він довів, що розробка теоретичних основ і практичних заходів велася більшовицькою партією під тиском реалій життя. У наступних працях С. Кульчицький2 висвітлював різні аспекти непу: взаємозв'язок економічного курсу і політичних трансформацій суспільства, внутрішньополітична боротьба, формування каральних органів. Учений ввів поняття “державна партія”для характеристики зрощування партійного і державного апарату в 20-х рр. Визнаючи вагомий внесок С. Кульчицького у новітню інтерпретацію проблем непу, слід зауважити його зосередженість на політичних аспектах теми. Питання впливу ринку на різні галузі господарства лише окреслено. Обійдено сутність дискусії, що точилася тоді серед учених-економістів, партійного активу, політиків.
Частково цю прогалину заповнили праці А. Диланяна3, присвячені переосмисленню проблем формування та регулювання ринку. Учений довів необхідність регуляторної політики, показав шляхи пристосування державного сектора економіки до умов ринку, засоби подолання “ножиць цін”. Водночас слід зазначити, що автор для аналізу проблеми недостатньо використав фактичний матеріал УСРР, а також праці тогочасних учених-ринковиків.
У 90-ті рр. з'явилася низка монографічних досліджень різних аспектів непу. У роботі С. Ляха4 висвітлено проблему використання найманої праці у селянському господарстві. Автор навів чисельність і структуру наймитів, показав умови праці та побуту. Тематично близькою є й монографія В. Калініченка5, присвячена індивідуальному селянському господарству. На великому фактичному матеріалі розкрито його стан, засоби державного регулювання, хлібозаготівельні кампанії тощо. На наш погляд, автор переоцінює роль держави у подоланні голоду 1921–рр. в українському селі.
Проблеми торгівлі в УСРР стали предметом дослідження В. Лантуха1. З широкого кола питань відновлення ринкових відносин докладно проаналізовано організацію безгрошового товарообігу, а також державної, кооперативної і приватної торгівлі. Автор подав широку картину відновлення торговельних відносин як підґрунтя ринкової економіки, показав пошук їх відповідних форм, механізмів державного регулювання цін. Особливою повнотою відзначається характеристика процесу організації торгівельних підприємств, об'єднань та апарату управління оптовою і роздрібною торгівлею. У роботі зустрічаються й дискусійні положення. Важко погодитися з висновком В. Лантуха, що навесні 1918 року В. Ленін завершив розробку плану перебудови економіки країни на соціалістичних засадах.
У монографії В. Гринчуцького2 знайшла висвітлення одна з важливих складових непу –трестування промисловості. Розкриті причини виникнення радянських трестів, організація їх роботи та управління, співвідношення ринкових та планових засад у їх функціонуванні. Менше уваги автор приділив політичним наслідкам трестування промисловості.
Певним внеском у дослідження проблем непу є монографія В. Марочка3, один з розділів якої висвітлює стан кооперації дрібних товаровиробників в українському селі 20-х рр. На великому фактичному матеріалі автор показав розвиток селянської кооперації, соціальний склад членів товариств, особливості кооперації в національних адміністративних утвореннях. Господарська ж діяльність селянської кооперації, її вплив на формування ринкових відносин висвітлені менш ґрунтовно.
Різноманітні проблеми історії непу знайшли відображення у дисертаційних роботах молодих українських учених. О. Бакуменко4 дослідив соціально-політичні аспекти непу, І. Каспрук1 провів історико-політичний аналіз його початкового періоду, К. Лобач2 з'ясувала історико-економічні проблеми, В. Анісімов3 вивчив життя земельних громад, І. Бунін4 –стан легкої промисловості, Ю. Волосник5 –діяльність міських рад по реалізації непу. У своїй сукупності ці роботи додають нові штрихи до загальної картини впровадження непу в УСРР.
З'явилося перше спеціальне дослідження історіографії непу в Україні, виконане Г. Коцур6. Їй вдалося прослідкувати еволюцію накопичення наукових знань з цієї важливої дослідницької проблеми, здійснити їх типологію, провести періодизацію, визначити перспективи дослідження історії непу в Україні. Автор дійшла логічного висновку про відсутність фундаментальної комплексної праці з історії непу в УСРР.
Вагомий внесок у вивчення теми зробили й сучасні вітчизняні фахівці з економічної історії Т. Дерев'янкін, Р. Толстов, Л. Горкіна, Е. Лортикян7. Особливе значення мають дослідження теоретико-методологічних аспектів непу.
Загалом сучасний етап розвитку історичної науки характеризується якісно новими підходами до осмислення теорії і практики непу. Українська історіографія подолала догматичне сприйняття нової економічної політики як “геніальної”ленінської концепції, завершує деміфологізацію цієї важливої наукової проблеми, спираючись на нові архівні джерела, реконструює різні складові формування ринкових відносин у республіці, висвітлює драматизм внутрішньополітичної боротьби, співвідношення ринкових і планових засад, історичну детермінованість згортання ринку при реалізації комуністичної доктрини.
Утвердження сучасної парадигми української історіографії дало незаперечний поступ у висвітленні такої глобальної наукової проблеми, як нова економічна політика. Проте цей прорив дозволив лише скласти мозаїчну картину теми. Поза сумнівом, історія непу, ринкових відносин 20-х рр. потребує ґрунтовного комплексного дослідження.
Підрозділ 1.3. “Джерельна база дослідження”відбиває пошукову роботу автора по виявленню і аналізу документальних та інших матеріалів. З певною долею умовності дисертант виокремлює кілька груп. Перша –архівні матеріали. Насамперед, це документи керівних органів УСРР, зосереджені у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО).
Документи ВУЦВК (ф. 1) та РНК УСРР (ф. 2) дають можливість уявити процес ухвали принципових рішень з питань господарського розвитку, впровадження ринкових відносин, реалізації директив союзного уряду та ЦК РКП(б). Матеріали Української економічної ради (ф. 3040) розкривають різні напрямки економічної політики: трестування, надання оренди і концесій, створення інфраструктури ринку, розвиток внутрішнього товарообігу тощо. Інформативно насиченими є матеріали Української ради народного господарства (ф. 34). Протоколи засідань, звіти, аналітичні матеріали дають узагальнені дані про ступінь розвитку ринкових відносин в республіці.
Реалізацію непу в Україні дозволяють реконструювати документи провідних наркоматів республіки. Матеріали народного комісаріату земельних справ (ф. 27) відбивають складання державної системи управління сільгоспвиробництвом, стягнення продподатку, пошук джерел продовольства, організації посівних кампаній, боротьбу з голодом. Документи народного комісаріату фінансів (ф. 30) носять здебільшого не вузько галузевий, а синтетичний характер. Вони розкривають один із важливих напрямів економічної діяльності державної партії –фінансово-кредитну політику. У дисертації широко використані й матеріали наркомату внутрішньої торгівлі (ф. 423). Це інформації про підсумки роботи ярмарків, положення і статути бірж, заходи по розширенню внутрішнього товарообігу тощо.
У Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО) були вивчені документи ЦК КП(б)У (ф. 1). Протоколи засідань політбюро, оргбюро, секретаріату ЦК та матеріали до них, інформації місцевих партійних комітетів дозволяють відслідкувати діяльність партійно-державного керівництва УСРР по реалізації загальнопартійних рішень з питань впровадження непу.
Дисертант також опрацював документи низки фондів Російського державного архіву економіки (РДАЕ). Насамперед, це матеріали Президії Вищої ради народного господарства, Держплану, наркомфіну (фф. 4329, 4372, 7733). Вони містять не лише директивні документи щодо вироблення стратегії непу, але й багатий фактичний матеріал, включаючи і дані по УСРР.
Документи Державного архіву Російської Федерації (ДАРФ), зокрема Управління справами Раднаркому СРСР та секретаріату О. Рикова (ф. Р-5446, 5446 –с.) розкривають механізм підготовки постанов щодо торгівлі, оподаткування тощо.
Охарактеризовані вище документи центральних архівосховищ України і Російської Федерації, представлені оригіналами або завіреними копіями, датовані, мають службове призначення і як історичні джерела відзначаються високим ступенем достовірності.
Другу групу джерел, використаних дисертантом, становлять фундаментальні збірники документів КПРС та КП(б)У, вищих органів влади СРСР та УСРР. Це багатотомне видання “КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК”. - Т. 2. - К., 1979, “Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам”. - Т. 1. - М., 1967; “Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК”: У 2-х т. - К., 1976; “Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України”. - Харків, 1921-1929. Автор вивчив також стенографічні звіти деяких партійних з'їздів.
Ці публікації є важливим джерелом висвітлення історії непу, адже кардинальні питання вироблення і реалізації економічної політики належали до виключної компетенції з'їздів та пленумів правлячої партії. Вони відзначаються хронологічною послідовністю та систематичністю викладу матеріалу, відбивають офіційну позицію вищих партійно-державних інстанцій. З іншого боку ці видання далекі від усталених археографічних вимог, не мають належних приміток, покажчиків, легенд тощо. Поза сумнівом, це відсепарований документальний матеріал, що потребує критичного аналізу.
Взірцем сучасної едиційної археографії, на наш погляд, може служити багатотомне видання “Как ломали нэп. Стенограммы пленумов ЦК ВКП(б) 1928-1929 гг.”В 5-ти томах. - М., 2000. Публікація документів супроводжується ґрунтовною вступною статтею, має примітки, іменні коментарі та покажчики, список скорочень тощо. Видання цих стенографічних звітів фактично подає весь комплекс політичних причин згортання непу.
До третьої групи джерел належать праці партійних і державних діячів. Визнаючи роботи В. Леніна, Й. Сталіна, М. Бухаріна історичним джерелом, автор виходить з того, що вони були творцями і реалізаторами нової економічної політики. Високе службове становище давало їм доступ до широкої інформації про стан ринкових відносин на певному відтинку часу. Праці В. Леніна відображають, по-перше, пошук урядовою партією шляхів і засобів подолання економічного колапсу та утримання більшовиками політичної влади, по-друге, непослідовність і суперечливість регенерації ринкових відносин і, по-третє, приреченість непу в контексті догматів комуністичного вчення.
Для дослідження історії непу важливе значення мають праці вищих посадових осіб республіки В. Чубаря, Г. Петровського, С. Косіора, Е. Квірінга, чільних господарських керівників. Вони відбивають позицію верхів УСРР щодо реалізації стратегічних установок союзного керівництва, містять аналіз стану різних галузей господарства, економіко-статистичні дані. При використанні цього виду джерел автор усвідомлював, що їхні погляди на товарообмін, форми торгівлі, ринок, планові засади економіки еволюціонували у руслі загальнопартійної лінії.
Як своєрідне джерело у дисертації використано роботи російських та українських економістів-ринковиків. Це важливо для дослідження генезису ринкових відносин в Україні 20-х рр. Зокрема, у працях М. Кондратьєва, Є. Слуцького доведено можливість прогнозування спадів у економіці та впливу держави на їх пом'якшення. Праці Л. Юровського розкривають механізм стабілізації грошової системи. Цим питанням присвячені й роботи Г. Сокольнікова. Слід мати на увазі, що ці економісти у 20-х рр. були залучені більшовиками до організації ринкового господарства.
Ще одним джерелом, використаним у дисертації, є опубліковані статистичні матеріали. Автор, зокрема, послуговувався збірником “Итоги десятилетия Советской власти в цифрах. 1917-1927 гг.”, який містить дані про кількість трестів, обсяги промислового виробництва, число індивідуальних селянських господарств, комун, колгоспів і радгоспів, обсяги внутрішнього і зовнішнього товарообігу.
Для дослідження економічної політики більшовиків автор як джерело вивчав матеріали періодичної преси, насамперед публікації газет “Правда”, “Коммунист”“Промышленность и торговля Украины”та інших.
Загалом сукупність цих груп джерел створює достатнє інформаційне поле для ґрунтовного, комплексного дослідження відновлення, розвитку та зламу ринкових відносин періоду непу в Україні.
Підрозділ 1.4. “Неп: витоки моделі розвитку”присвячено висвітленню питань пошуків лідерами РКП(б) засобів подолання господарської розрухи та політичної кризи початку 20-х рр. Розкрито роль В. Леніна у визначенні конкретних заходів щодо задоволення вимог селянства, показано його роздуми й вагання з приводу відновлення вільної торгівлі, зокрема доведено помилковість ідеї безгрошового товарообміну, провал її реалізації.
Автор звертає увагу на те, що В. Ленін був знайомий з новітніми досягненнями європейської економічної думки. У своїх роботах 1921-1922 рр. він спирався на публікації статистика П. Попова, публікації І. Скворцова-Степанова, положення економічних праць П. Сорокіна.
Доведено, що у визначенні економічної політики 20-х рр. правляча партія використовувала науковий доробок М. Кондратьєва, Л. Юровського, О. Чаянова, К. Воблого та інших учених. Отже, нова економічна політика була “новою”лише у порівнянні з політикою “воєнного комунізму”.
У розділі другому “Аграрна політика більшовиків” розкрито комплекс заходів державної партії щодо села початку непу, їх обумовленість, поступове відродження ринкових відносин та їх розвиток в аграрній сфері, зміну курсу державної партії у другій половині 20-х рр.
У підрозділі 2.1. “Стан приватного сектора сільськогосподарського виробництва”доведено, що кризовий стан сільського господарства, спричинений першою світовою війною й аграрною політикою більшовиків, та невдоволення селян, що набуло форми селянської війни, змусили РКП(б) відступити від комуністичної доктрини та положень партійної програми. З метою збереження влади правляча партія скасувала продрозкладку і ввела натуральний податок, дещо послабивши соціальну напругу в селі. Особливістю запровадження продподатку в УСРР було те, що, по-перше, більшовики України спочатку висловилися проти заміни розкладки натуральним податком, по-друге, процес стягнення податку у 1921 р. відбувався водночас із збором продрозкладки.
Автор дослідження спростовує поширену в радянській історіографії та висловлену в деяких сучасних роботах думку, що введення продподатку змінило економічні відносини на селі. Заміна продрозкладки натуральним податком лише послабила тиск держави на село, однак не усунула його цілком. Продподаток був досить важким тягарем для селян, хоча у визначенні його розміру влада дотримувалася класового принципу. Основний тягар податків припадав на заможні селянські господарства.
На основі аналізу документального матеріалу в дисертації показано, що введення продподатку викликало необхідність подальшого реформування аграрних відносин в УСРР. Зокрема було дозволено оренду землі, худоби, реманенту. Цим скористалися дрібні власники, які не могли обробити свій наділ або вважали економічно недоцільним утримувати власну худобу в невеликому господарстві. Оренда землі сприяла розвитку заможних господарств, які були основними виробниками товарного хліба й створювала попит на робочу силу.
В умовах надлишку вільної робочої сили в українському селі й неспроможності влади задіяти її у промисловому виробництві остання зробила ще один “крок назад”, дозволила використання найманої праці. Це означало визнання правлячою партією існування ринку робочої сили –обов'язкового елемента ринкового господарства.
Органічною складовою реформ в аграрній сфері був дозвіл на концесії. Надання іноземцям концесій супроводжувалося низкою вимог: допуск іноземного капіталу не повинен підривати основи господарства; концесії надавали лише на ті землі, що потребували певних капіталовкладень на їх облаштування; у таких господарствах було обов'язковим дотримання законів про працю тощо. Однак розрахунки більшовиків на залучення іноземних інвестицій у сільське господарство України не справдилися. Концесії у цій галузі господарства мали епізодичний характер.
Отже, введення продовольчого, а з 1923 р. й грошового податку, дозвіл на оренду, концесії й використання найманої праці стимулювали підприємницьку ініціативу селян, сприяли відродженню ринкових відносин на селі й наповненню внутрішнього ринку УСРР харчовими продуктами та товарами сільськогосподарського виробництва.
Генезис ринкових відносин на селі відбувався напіворганізовано –напівстихійно. Організаційні засади цього процесу прослідковуються в тому, що відродження ринку відбувалося з ініціативи держави, хоча й під тиском конкретних обставин економічного та політичного характеру. Скасування продрозкладки дало поштовх бурхливому розвитку торгівлі. Влада намагалася спрямувати стихійний ринковий процес у нею ж визначене річище. Низка постанов РНК УСРР, УЕР, матеріали Укрдержплану регламентували підприємництво в аграрному секторі економіки, стримуючи темпи розвитку ринку. Директиви органів влади визначали розміри посівних площ по кожній губернії, порядок обрахування натурального податку і, навіть, терміни вивозу гною на лани України.
Особливістю реформування сільського господарства на початку 20-х рр. були несприятливі погодно-кліматичні умови. Запровадження ринкових відносин відбувалося на тлі посухи у південних та південно-східних губерніях України й голоду. Тож їх результати відчулися нескоро.
Водночас більшовицька партія розробляла програми відбудови і зміцнення сільського господарства. Одна з них була матеріалізована у вигляді акціонерного товариства “Село-Допомога”, основною метою діяльності якого було надання допомоги селянам реманентом тощо. Однак, внаслідок малоефективної комерційної діяльності фінансові можливості товариства були обмеженими. Забезпечити прискорення відбудови сільського господарства воно не змогло.
У підрозділі 2.2. “Колективні та радянські господарства в умовах непу” показано, що запровадження й розвиток ринкових відносин у сільському господарстві УСРР відбувалися паралельно з процесом створення колективних та радянських господарств. Це засвідчувало вірність більшовиків ідеї відчуження селян від власності. У першій половині 20-х рр. для колгоспного будівництва були властиві дві протилежні тенденції: утворення нових колективних господарств та розпад малопотужних колгоспів. Безсистемна організація колгоспів та радгоспів, мізерність капіталу та обігових коштів, відсутність дієвої допомоги держави, незадовільна комерційна діяльність поясняють той факт, що ці господарства були слабосилими і нерентабельними. Однак і вони відчули дію ринкових відносин. Землю, реманент, худобу збиткових колгоспів і радгоспів було дозволено здавати в оренду.
Важливе місце в аграрній політиці РКП(б) посідала кооперація, яка розглядалася владою як засіб контролю підприємницької діяльності дрібного виробника, шлях “залучення населення у соціалістичне будівництво”. Разом із тим враховувалося, що в основі діяльності кооперації лежали товарно-грошові відносини, які забезпечували динамічне пристосування кооперації до умов ринку. В Україні швидко організовувалися різні форми кооперації –сільськогосподарська, споживча та інші.
Таким чином, існування різних форм власності в українському селі, заміна продрозкладки натуральним, а згодом і грошовим податком, оренда і концесії, використання найманої праці сприяли розвитку ринкових відносин. Економічний інтерес селян став підгрунтям збільшення посівних площ, відновлення поголів'я худоби, посилення матеріально-технічної бази селянських господарств.
Разом із тим державна партія допускала ринкові відносини лише тією мірою, яка допомагала їй вирішити господарську чи політичну проблему певного відтинку часу. Більшовики ніколи не відмовлялися від “соціалістичних перетворень на селі”. У другій половині 20-х рр. наступ держави на ринкові відносини посилився. Хлібозаготівельна криза 1927 р. й перехід до розверстки поклали край ринку й започаткували добу планово-директивної економіки.
Розділ третій “Промислова політика правлячої партії” розкриває проблеми реформування промисловості періоду непу в Україні.
У підрозділі 3.1. “Велика промисловість у системі ринкових відносин” доводиться, що в основі промислової політики РКП(б) лежала необхідність задовольнити потреби мільйонних селянських мас у промтоварах, у першу чергу в предметах широкого вжитку. Високі темпи націоналізації промислових підприємств й нездатність більшовиків налагодити виробництво необхідної продукції, наслідки першої світової та громадянської війн перетворили промисловість, за влучним висловом російського економіста С. Прокоповича, на “промисловий цвинтар”.
В умовах зростання селянського невдоволення економічною політикою радянської влади, допуску ринкових відносин у сільське господарство нагальною проблемою було наповнення внутрішнього ринку продукцією промислового виробництва.
Для її вирішення правляча партія розробила і реалізувала комплекс заходів щодо реанімації великої промисловості, розвитку середньої та дрібної промисловості, використання виробничих можливостей кооперації. В центрі уваги більшовиків була велика промисловість державного сектора господарства. Поштовхом до її відбудови стала реформа управління. Влада відмовилася від жорсткої, перейшовши до більш гнучких форм організації державної промисловості, апробованих у капіталістичному господарстві, –трестів.
У дисертації доведено, що процес трестування сприяв концентрації державної промисловості, оскільки водночас здійснювався перегляд виробничих можливостей підприємств, внаслідок якого до складу новостворених трестів увійшли лише ті підприємства, що зберегли матеріально-технічну базу. Виробництва, які вимагали значних капіталовкладень для організації їхньої діяльності, були законсервовані.
Процес трестування був тривалим у часі. Протягом 1921-1922 рр. склалася двоступенева система управління трестованою промисловістю. Частину трестів, як правило великих, було підпорядковано УРНГ. Дрібні трести, інколи утворені за територіальними ознаками, підлягали губраднаргоспам і мали місцеве значення. З утворенням СРСР частина підприємств України увійшла до трестів загальносоюзного значення, що ускладнило управління українською промисловістю. Дисертант доводить, що кількість трестів в УСРР змінювалася протягом 20-х рр., що пояснює наявність у науковій літературі різних даних щодо чисельності трестів. Відзначається, що процес трестування мав значною мірою стихійний характер. У багатьох випадках трести копіювали главки періоду “воєнного комунізму”.
Реорганізація управління державною промисловістю супроводжувалася послабленням директивних й запровадженням економічних методів управління, які мали стимулювати виробничу діяльність трестів. На початку 20-х рр. останні одержали певну господарську самостійність. Вони мали право вирішувати питання використання виділених державою коштів, реалізації на ринку частини своєї продукції, закупівлі потрібних для виробництва товарів, тобто запровадження госпрозрахунку пов'язувало державний сектор промисловості з внутрішнім та зовнішнім ринками.
Автор спростовує усталену в радянській та сучасній історіографії думку, що введення госпрозрахунку забезпечило відбудову великої промисловості. Виконання підприємствами державних замовлень, а в деяких галузях вони становили більше 50% загального обсягу виробництва, гарантувало збут виробів будь-якої якості. На ринку ця продукція виявлялася неконкурентоздатною.
“Червоні директори”, які звикли до вольових методів керівництва, надто повільно пристосовувалися до нових умов господарювання. Крім того, у своїй діяльності вони повинні були враховувати інтереси усього державного сектора промисловості. Відсутність закону про банкрутство промислових підприємств теж знижувало ефект запровадження госпрозрахунку.
Таким чином, трестування й госпрозрахунок дали певний поштовх відбудові великої промисловості, однак результати цієї реформи могли бути вагомішими за умови вивчення кон'юнктури ринку, організації гнучкого виробничого процесу. Максимально реалізувати можливості госпрозрахунку держава не дозволила, оскільки штучно обмежувала дію його механізму.
Підрозділ 3.2. “Розвиток середньої, дрібної й кустарної промисловості” присвячено висвітленню ролі середнього і дрібного виробника для наповнення внутрішнього ринку промисловими товарами, в першу чергу, селянського вжитку. Дрібна й кустарна промисловість зазнала менших руйнувань у роки першої світової та громадянської війн. Значно менше їх зачепила “червоногвардійська атака на капітал”, яку проводили більшовики, прийшовши до влади. Як правило, підприємства-майстерні дрібної і кустарної промисловості розташовувалися поблизу джерел сировини, на їх роботі мало позначився стан транспорту. Для організації виробництва не потрібні були значні капіталовкладення. Отже, в низці постанов партійних органів наголошувалося на необхідності якнайшвидшої відбудови цих видів промисловості.
Разом із тим РКП(б) розуміла необхідність тримати під контролем процес розвитку дрібної і кустарної промисловості, оскільки “дрібнобуржуазна стихія”здатна відтворити і збільшити приватний капітал. З метою встановлення контролю за підприємницькою діяльністю дрібних виробників РНК СРСР взяв курс на їх кооперування. Водночас посилився процес одержавлення кооперації. В УСРР було створено спеціальний орган –Укркустпром, який координував роботу кустарів, узгоджував її з державними інтересами. Влада отримала право залучати дрібного виробника до виконання держзамовлень. Заходи партії щодо розвитку дрібної промисловості дали позитивні результати. У 1922 р. половина усіх товарів на внутрішньому ринку вироблялася підприємствами дрібної промисловості та кустарями.
Складовою частиною промислової політики правлячої партії була оренда та концесії націоналізованих підприємств. Дозвіл на оренду та концесії вирішував водночас декілька проблем: залучав до справи відбудови промисловості кошти, приховані від радянської влади під час “експропріації експропріаторів”, та іноземні інвестиції, підприємців з досвідом роботи в умовах ринку, зрештою, забезпечував швидке надходження промислової продукції на ринок. В оренду передавалися, як правило, дрібні та середні підприємства. Найбільше оренда була поширена у легкій та харчовій галузях. На 1 січня 1922 р. серед орендарів було 40,1% колишніх власників цих підприємств.
Пропозицій концесій було небагато. Іноземні підприємці не поспішали вкладати свої капітали в економіку радянських республік, пам'ятаючи збитки, спричинені приходом більшовиків до влади. Процес надходження іноземних інвестицій у промисловість УСРР та СРСР гальмувала також невизначеність багатьох питань, зокрема форми договору, термінів концесій, способу відповідальності концесіонера за експлуатацію підприємств тощо. У першій половині 20-х рр. спостерігалася тенденція зростання кількості договорів про концесії. Якщо у 1922 р. було реалізовано 4,4% пропозицій, то у середині 20-х рр. –,6%. Однак відчутної ролі у відбудові промисловості вони не відіграли. Таким чином, основним завданням промислової політики державної партії було наповнення внутрішнього ринку продукцією промислового виробництва, в першу чергу селянського вжитку. З метою оживлення промисловості було реформовано систему управління підприємствами державного сектора, введено госпрозрахунок, який сприяв залученню націоналізованих підприємств до ринку, вжито заходів щодо розвитку дрібної промисловості (державна допомога у придбанні сировини, кредитуванні тощо), запроваджено оренду і концесії. Застосування елементів ринкової економіки дозволило в історично-короткі терміни відновити промисловість, однак максимально реалізувати можливості ринку для зростання промислового виробництва держава не дала.
У четвертому розділі “Торгівля в умовах непу” розкрито місце і роль торгівлі в системі ринкових відносин 20-х рр. У підрозділі 4.1. “Проблеми внутрішньої торгівлі” доведено, що визнання лідерами більшовицької партії ролі торгівлі в господарському будівництві прийшло не відразу. На початку непу вони спробували організувати безгрошовий товарообмін між містом і селом, однак ідея виявилася мертвонародженою. Товарообмін влітку 1921 р. перетворився на купівлю-продаж, торгівлю.
Стихійний розвиток торгівлі змусив правлячу партій переглянути свої погляди на цей інститут: від її повного заперечення більшовики перейшли до використання задля реалізації своєї мети. В практичну площину було поставлено питання подолання зневажливого ставлення до торгівлі, невміння і небажання “зрозуміти комерційні відносини і торгівлю”, породжених самою ж партією і задекларованих у її програмних документах.
Оскільки в той час РКП (б) розглядала кооперацію як шлях до соціалізму, а В. Ленін ставив знак рівності між кооперацією і соціалізмом, то пріоритетна роль відводилася кооперативній торгівлі. Для її організації держава надавала всілякі пільги: кредити, пільгові умови оренди приміщень під крамниці тощо. Водночас створювалася мережа державної торгівлі. Вона була представлена відділами збуту трестів, з 1922 р. –синдикатами, підприємствами роздрібної торгівлі. Кадровий голод, брак спеціальних знань та досвіду “червоних купців”, відсутність підприємливості стали на заваді прибутковій роботі державних торговельних підприємств.
В період непу швидкими темпами розвивалася приватна торгівля. Її “стартовий капітал”становили кошти, приховані від радянської влади. Підприємливість приватних комерсантів дозволила їм посісти пріоритетне місце у роздрібній торгівлі. На периферії України, де державних торговельних підприємств було обмаль, потреби населення у товарах широкого вжитку задовольняв приватник.
Правляча партія вжила заходів до створення інфраструктури ринку. З ініціативи влади поновили роботу товарні біржі. За характером своєї діяльності вони були універсальними й спеціалізованими торговельними закладами, які здійснювали оптову реалізацію товарів за їх зразками. Особливістю радянських бірж було те, що переважну роль у біржових торгах відігравали державні та кооперативні організації. Послугами бірж не користувалися іноземці, що обмежувало коло покупців-продавців і відповідно зменшувало товарообіг бірж. Основним недоліком у їх роботі була відсутність міжбіржових угод, що послабляло контакти із загальноукраїнським ринком. Разом із тим біржові торги сприяли оживленню внутрішнього товарообігу.
Одним із важливих елементів інфраструктури ринку 20-х рр. були ярмарки. За вказівкою “зверху”було організовано мережу великих і малих ярмарків. Особлива увага влади приділялася відновленню відомих в Україні та далеко за її межами ярмарків –Контрактового у Києві та Харківського Хрещенського. У торгах під час їх роботи брали участь підприємці з Петроградської губернії, Центрально-Промислового та Центрально-Землеробського районів, Уралу, Поволжя, Сибіру, Білорусії, а також представники 68 іноземних фірм із Польщі, Німеччини, Австрії. В губерніях та повітах пожвавленню економічного життя сприяли дрібні ярмарки.
Велика увага приділялася відновленню функціонування стаціонарної торговельної мережі, яка була представлена універмагами, магазинами, кіосками. Стихійно розвивалася дрібна торгівля, яка важко піддавалася контролю з боку держави.
У підрозділі 4.2. “Регулювання цін” розкривається одна з важливих складових торговельної політики РКП (б) –ціноутворення. Доведено, що навесні 1921 р. невизначеність більшовиків щодо торгівлі й спроба організації безгрошового товарообігу обумовили невтручання влади у дію ринкового механізму ціноутворення, де співвідношення попиту та пропозиції визначало ціну товару. Однак, брак продуктів харчування та товарів промислового виробництва, особливо широкого вжитку, зумовив зростання цін на внутрішньому ринку, що викликало невдоволення збіднілих верств споживачів. У цих умовах більшовики вдалися до грубого втручання у дію ринкового механізму ціноутворення, яке полягало у директивному визначенні цін на деякі види продуктів та промтоварів. Боротьба влади з дорожнечею стала стрижнем цінової політики. Зниження цін на ряд товарів промислового виробництва призвело до збиткової роботи деяких державних трестів та синдикатів, однак дозволило на деякий час пом'якшити соціальну напругу. Адміністрування в галузі ціноутворення стримувало розвиток ринкових відносин, підприємницької ініціативи виробників як державного, так і приватного секторів.
У підрозділі 4.3. “Зовнішньоторговельні зв'язки” дисертант простежує налагодження і розвиток зовнішньоторговельних відносин УСРР. На початку непу зовнішня торгівля розглядалася як дієвий засіб наповнення внутрішнього ринку товарами першої необхідності. У подальшому вона використовувалася владою як засіб реалізації продукції власного виробництва з метою одержання необхідної валюти. Особливістю зовнішньої торгівлі СРСР була державна монополія цієї галузі, яка зберігалася протягом 20-х рр. Відновлення ринкових відносин, державна монополія зовнішньої торгівлі є ознакою суперечливості політики більшовиків. Розвиток ринку вимагав вільного виходу виробників і торговців на зовнішній ринок. Влада свідомо його перекривала.
Показано, що державна монополія на зовнішню торгівлю, встановлена ще у 1918 р., мала на меті не допустити швидкого й безконтрольного зростання приватного капіталу. Світовий ринок розглядався не як господарський організм, сфера, в якій здійснюється купівля-продаж, а як зона безпосереднього контакту “керованого пролетаріатом господарства СРСР”з “ворожим до нас капіталістичним світом”. Автор довів, що і в галузі зовнішньої торгівлі політичні інтереси брали верх над економічними. Природно, що державна монополія стримувала розвиток приватного підприємництва.
Розділ п'ятий “Становлення і розвиток фінансово-кредитної системи”присвячений дослідженню проблем фінансової політики РКП (б).
У підрозділі 5.1. “Грошова реформа та її вплив на розвиток ринкових відносин” простежено зміну поглядів більшовиків на роль грошей у радянському господарстві. Автор спростував пануючу в радянській історіографії думку, що більшовики з приходом до влади прагнули впорядкувати грошовий обіг та налагодити кредитування і фінансування народного господарства. В дослідженні показано, що в умовах нормалізації світового грошового обігу, допуску ринкових відносин в економіку України та РСФРР правляча партія змушена була відмовитися від програмних положень про несумісність товарно-грошових відносин з соціалізмом й впорядкувати грошову систему в країні. Внаслідок реформи 1922-1924 рр. було замінено радзнаки та інші грошові сурогати сталою одиницею –червінцем, що позитивно позначилося на стані внутрішнього товарообігу. Дисертація розкриває також механізм розробки та проведення комплексу заходів щодо стабілізації грошової системи в СРСР, зокрема висвітлено роль науковців старої школи, фінансистів з дожовтневим досвідом роботи у розробці грошової реформи та вирішенні проблем, які виникали у ході її проведення. Автор довів, що завдяки зусиллям наркома фінансів, “більшовицького фінансиста”Г. Сокольнікова, який, попри сталу недовіру правлячої партії до старих спеціалістів, залучив до розробки засадничих принципів реформи Н. Кутлера, Л. Юровського та інших фахівців фінансової справи, більшовикам вдалося провести реформу організовано і певний час підтримувати конвертованість червінця. Однак, шукаючи джерела фінансування будівництва індустріальних гігантів, правляча партія, не рахуючись із законами грошового обігу вдалася до збільшення грошової маси шляхом емісії.
Підрозділ 5.2. “Організація фінансової системи” висвітлює один з найменш досліджених аспектів проблеми –нормалізацію державних фінансів. Показано, що відродження ринкових відносин на початку 20-х рр. у практичну площину поставило питання визначення фінансової політики більшовиків. Її стрижнем став пошук джерел збільшення державних доходів. З метою впорядкування фінансової системи було введено засади єдиної каси, платність державних господарських послуг, режим економії, зокрема скорочено наполовину кредити на непередбачені витрати відомств, підприємств та установ. В основу оплати праці робітників та службовців було покладено ступінь її інтенсивності.
Основним джерелом доходів держави були податки. У дисертації доведено, що податкова політики більшовиків була громіздкою, нестабільною. Кількість і розміри податків часто змінювалися протягом непу в залежності від фінансових потреб держави. Часто податки не узгоджувалися між собою. Доведено, що незважаючи на класовий принцип стягнення податків, вони лягли важким тягарем на плечі основної маси населення. Особливо відчутним він був для селян України, господарство яких потерпало у 1921-1923 рр. від стихійного лиха та неврожаїв. Застосування владою примусових засобів збирання податків (вилучення худоби, реманенту у селян-боржників, притягнення до суду, використання загонів Червоної армії тощо) засвідчувало, що держава прагнула одержати податки будь-якою ціною, навіть, ціною розорення селянських господарств.
Показано, що незадовільне надходження податків до державної скарбниці змушувало владу вдосконалювати податкову систему. В умовах розвитку ринкових відносин, стабілізації грошової системи натуральний податок замінено грошовим. Було зменшено трудгужподаток, міське населення трудовий податок могло сплачувати грошима.
Непослідовність і певною мірою непередбачуваність податкової політики більшовиків негативно позначилися на стані приватного підприємництва як у сфері виробництва, так і у галузі торгівлі. Автор також показує інші джерела доходної частини державного бюджету, зокрема такси за користування послугами пошти, телеграфу, канцелярські та акцизні збори, кріпосні мита тощо. Розглянуто й процес формування місцевих бюджетів.
У дисертації доводиться, що в другій половині 20-х рр. система податків стала не лише джерелом наповнення державного бюджету, а й дієвим засобом боротьби проти приватного капіталу. Постійне підвищення податків з приватної підприємницької діяльності привело до її згортання. Непродуманість податкової системи стримувала розвиток підприємництва й не дозволяла зробити бюджет бездефіцитним.
У підрозділі 5.3. “Функціонування банківської системи” розглянуто процес відтворення кредитно-банківської системи –важливого інституту ринкового господарства. Розкривається суперечливість, непослідовність кредитно-банківської політики більшовиків. Закривши Держбанк в період “воєнного комунізму”, вони змушені були у жовтні 1921 р. заснувати Державний банк РСФРР, а в листопаді того ж року було організовано Всеукраїнську контру Держбанку. Автор досліджує процес організації мережі кредитно-банківських установ, значними складовими якої були Промбанк, Покобанк, Українбанк, Центральний сільськогосподарський банк та інші.
У дисертації показано залежність функціонування республіканської кредитно-банківської системи від центру, а також спроби керівництва УСРР впливати на процес створення банків, який визначався Москвою. Прослідковано тенденції у розвитку кредитно-банківської сфери, показано спроби заснування іноземних банків на території СРСР.
На основі архівних документів та матеріалів доведено, що кредитно-банківська система створювалася під контролем держави. Пріоритет в одержанні кредитів мали підприємства та організації державного і кооперативного секторів господарства. Кредитування приватника було обмеженим, й у другій половині 20-х рр. у зв'язку з політикою “наступу на приватний капітал”воно скорочується, а на межі 20-х –-х рр. зовсім припиняється.
Розділ шостий “Планові засади господарювання та ринок”розкриває одну з особливостей непу: запровадження і розвиток ринкових відносин в умовах формування планової системи економіки.
Підрозділ 6.1. “Формування системи планування у 1921-1925 рр.” висвітлює процес заснування мережі органів планування господарського розвитку. Показано, що планування розглядалося правлячою партією як форма контролю за станом, тенденціями розвитку народного господарства. У першій половині 20-х рр., коли відродження ринкових відносин давало відчутний економічний ефект, було створено систему Держплану та Укрдержплану. Основним завданням плануючих органів були розробка плану розвитку УСРР на основі вивчення усього господарського процесу, визначення методів його реалізації та контролю за виконанням останнього.
Автор приділив увагу питанням теоретичного обгрунтування необхідності організації системи планування, можливостей узгодження планування та дії ринкових регуляторів економіки. Розглядається також боротьба поглядів щодо ролі плану в розвитку економіки. Плануванням було охоплено в першу чергу державний сектор економіки, зокрема зовнішня торгівля, кредитно-банківська та податкова система. Доведено, що держава прагнула до планування господарської діяльності дрібної та кустарної промисловості через систему виробничої кооперації. Особливого поширення планування набуло у сфері заготівель, де встановлювалися не лише обсяги, а й заготівельні ціни.
Доведено, що система планування була недосконалою. Через відсутність методології планування, прогнозувати ціни на сільгосппродукти було неможливо, оскільки основним виробником сільгосппродукції виступали мільйони індивідуальних селянських господарств, зацікавлених у продажу своєї продукції за ринковими цінами.
Планування кредитування стримувало розвиток господарської ініціативи державних підприємств та організацій, банків, оскільки кредити одержували як рентабельні, так і збиткові підприємства і галузі. Показано також генезис планової системи від річних промислових планів до формування п'ятирічного плану розвитку усього народного господарства.
Висвітлено спробу держави спланувати податкове обкладення населення. Відсутність методики оцінки доходів підприємств та населення, точних відомостей про кількість платників податків, нестабільна грошова система прирекли її на провал.
Розкрито проблему формування планів, підгонку планів республіки під директиви зверху, з Москви, неузгодженість планів експортно-імпортних операцій з ситуацією на зовнішньому ринку тощо.
Доведено посилення планових засад в економіці СРСР після ХІІІ партконференції 1924 р., яка висунула завдання активізувати роботу по узгодженню дій господарських органів з метою посилення впливу на ринкові відносини. Нове положення про Державну планову комісію (квітень 1925 р.) визначило її головне завдання: розробка перспективного плану УСРР як частини загальнодержавного плану народного господарства. План дозволяв владі тримати під контролем абсолютно усі сфери економіки й розглядався державною партією не як засіб регулювання ринку, а як перспективний підхід в організації радянського господарства.
У підрозділі 6.2. “Посилення планових засад в економіці другої половини 20-х рр.” досліджується генезис системи планування в СРСР загалом й в Україні зокрема. Показано, що у боротьбі всередині партії між прихильниками ринкових та планових засад останні брали гору. Відбулася корекція економічної політики ВКП (б), що стало сигналом до посилення централізації управління господарством.
Саме з середини 20-х рр. активно розроблявся перший п'ятирічний план розвитку народного господарства, нарощувалася мережа плануючих органів, йшло формування бюрократичного апарату, посилення його ролі в економіці Радянського Союзу, що й засвідчувало поступове згортання ринкових відносин.
Висвітлюються суттєві вади планування, зокрема неузгодженість загальнодержавних і місцевих та відомчих інтересів, ігнорування наукових засад планування, поширення партією директивних методів керівництва й у плануванні. Централізм у цій сфері суперечив ринковим відносинам, породжував хаос в економіці.
Розкрито процес витіснення елементів ринкової економіки у промисловості, сільському господарстві, інших галузях економіки. Насильницькі методи хлібозаготівель, застосовані сталінським керівництвом у 1928 р., по суті відновили продрозкладку й поклали край ринковим відносинам. Дефіцит промислових товарів на внутрішньому ринку, надзвичайні заходи державної партії по вилученню хліба у селян, нав'язування їм облігацій внутрішньої позики зменшували роль грошей та підривали кредитну систему. Водночас скорочувалася мережа приватних торговельних підприємств.
Жорстке планування якнайкраще відповідало тоталітарній системі, яка склалася на кінець 20-х рр. Жоден із планів періоду непу й перша п'ятирічка не були виконані, а система планування у кінцевому підсумку завела економіку СРСР у глухий кут.
У висновках узагальнено основні підсумки проведеного дослідження. Нова економічна політика, яку проводили більшовики у 1920-х роках, мала два основних аспекти: економічний і політичний. Пріоритетне значення мав політичний дискурс. Саме гостра необхідність зберегти владу в своїх руках підштовхнула державну партію до крутої зміни економічного курсу. Від централізації управління господарством, комуністичного розподілу більшовики змушені були поступово перейти до використання торгівлі, ринкових відносин як основи економічної системи.
В.Ленін, інші представники партійної еліти були знайомі з теорією і світовою практикою ринкової економіки, однак підходили до їх аналізу й оцінки з позицій марксизму, акцентували увагу на здатності ринкової системи породити соціальний вибух такої сили, який приведе до зміни політичного ладу. Виходячи з цього, комуністична доктрина базувалася на жорсткому централізованому плануванні господарського поступу. Спроба її реалізації протягом 1917–рр., як визнавали самі більшовики, призвела до економічного колапсу та глибокої політичної кризи.
Перед лідерами правлячої партії постало питання необхідності реформування в галузі економіки. Частина їх вважала доцільним тимчасовий відступ від більшовицької доктрини, інші обстоювали ідею планових засад господарства. На початку 20-х рр. тимчасову перемогу здобули ті, хто вбачав у ринку ефективний спосіб подолання господарської розрухи, вгамування соціальних пристрастей та збереження радянської влади. Внутрішньопартійна боротьба з цих питань тривала аж до 1928 р., ускладнюючи процес запровадження елементів ринкової економіки.
Готової концепції реформування господарства і часу для її розробки більшовики не мали. Правляча партія почала імпровізувати, виходячи з конкретних реалій. Першим кроком на цьому шляху стала заміна продрозкладки натуральним податком. Цей захід був ефективним лише на початку непу, коли продподаток сприймався селянами у порівнянні з продрозкладкою. Тому натуральний податок, на наш погляд, можна розцінювати як певне пом'якшення політики правлячої партії щодо села.
Головне, чого домагалося селянство –відновлення ринку, який би нормалізував відносини виробників сільськогосподарської продукції та її споживачів, забезпечив необхідними промтоварами та сприяв би розвитку їх підприємницької діяльності. Державна партія вільного ринку боялася, але змушена була крок за кроком відступати від комуністичних постулатів. В імпровізаціях більшовиків нічого принципово нового не з'явилося. Влада використовувала деякі елементи ринкової економіки, які були широко запроваджені в індустріально розвинутих державах. Зокрема, дозволялося використання в сільському господарстві допоміжної найманої праці, оренда землі, концесії. Особливістю більшовицької політики щодо українського села було те, що тут у роки непу не тільки поступово відновлювалися ринкові відносини, але й тривав і розвивався процес створення різних форм колективних господарств, який ще раз довів, що РКП(б) не збиралася відмовлятися від комуністичної доктрини.
Потреби селянства диктували необхідність кардинальних змін у промисловому виробництві. Пошуки шляхів наповнення внутрішнього ринку промтоварами привели владу до історично вивірених засобів подолання "промислового цвинтаря" –оренди та концесій дрібних і середніх підприємств. Відмовившись від надмірної централізації керівництва промисловим виробництвом, більшовики використали світовий досвід –запровадили трестування, надаючи трестам певну господарську самостійність. Госпрозрахунок виявився неефективним, оскільки трестована промисловість працювала на держзамовлення і лише частину промислових товарів дозволялося реалізувати на ринку. Разом із тим заходи державної партії щодо задоволення попиту селян на промислову продукцію частково зняли соціальну і політичну напругу на селі.
Велику роль у житті селян відігравала торгівля. Спроба влади організувати безгрошовий товарообмін провалилася. РКП(б) змушена була не лише визнати роль ринку у подоланні економічної та політичної кризи, а й поспіхом організовувати державну торгівлю, створювати інфраструктуру ринку, вчити більшовиків тонкощам комерційної справи. Пріоритетного значення правляча партія надавала кооперативній торгівлі. Постійна увага приділялася й проблемам державної торгівлі, яка забезпечувала реалізацію в основному оптових партій товарів промислових підприємств державного сектора. Приватник допускався лише у сферу роздрібної торгівлі. Його позиції були досить міцними на периферії. Багатоукладність торгівлі сприяла виникненню здорової конкуренції. Однак держава свідомо обмежувала останню, надаючи пільгові умови кредитуванню кооперативної та державної торгівлі.
Відновлення ринкових відносин вимагало стабілізації грошової системи, тому правляча партія відмовилася від одного з положень своєї програми (1919 р.) про несумісність грошей і соціалізму. Грошова реформа, вдало проведена більшовиками, нормалізувала грошовий обіг.
Повернення до ринку як основи економіки вимагало також налагодження кредитно-банківської системи. Зруйнувавши останню у 1917–рр., більшовики вжили заходів до створення державних, акціонерних та приватних банків, забезпечення правового поля їх діяльності. Мережа кредитно-банківських установ різних форм власності відчувала брак коштів, зазнавала постійного тиску держави, зокрема щодо надання кредитів державним підприємствам та організаціям, термінів повернення боргів тощо.
Торгівля та ринок, відроджуючись і розвиваючись напівстихійно –напіворганізовано, у практичну площину поставили питання про збалансування доходної та витратної частин державного бюджету. Основна увага приділялася податковій системі як головному джерелу наповнення доходної частини бюджету. При цьому кількість, розмір та терміни сплати податків визначалися в залежності від стану бюджету, тобто майже довільно. До того ж ці параметри досить часто змінювалися, що негативно позначалося на підприємницькій діяльності.
Більшовики не лише не знайшли оптимального варіанта державного регулювання запровадження ринкових відносин у господарство, але явно перебільшили контроль держави за розвитком ринку. Саме це породило цілий ряд суперечностей в економічній політиці правлячої партії.
Ринок, який значною мірою імпровізовано створила правляча партія, був далеким від цивілізованого, проте він функціонував. Саме завдяки ринковим відносинам РКП(б) змогла вирвати господарство з прірви кризи, забезпечити подальший економічний поступ, вгамувати соціальні пристрасті.
Результати непу могли бути вагомішими за умови зменшення тиску держави на ринок, ширшого використання його саморегулюючих механізмів. На наш погляд, великою помилкою більшовиків було нехтування вітчизняного наукового потенціалу. Не випадково, що правляча партія не мала концепції непу, обміркованих і виважених заходів щодо запровадження ринкових відносин у господарство. На розвитку ринкової економіки негативно позначився також брак кадрів із досвідом роботи в умовах ринку. "Висуванці" навіть після певної фахової підготовки не могли забезпечити прибуткову діяльність державного сектора господарства.
Цінова й кредитна політика також гальмувала розвиток приватного господарства, стримувала підприємницьку ініціативу, зрештою знижувала ефективність функціонування ринку. На заваді розвитку ринку стала й недосконалість правового поля, довільна зміна заходів, особливо тих, що регулювали розміри, терміни та умови стягнення податків. Проте визначальним гальмівним чинником була комуністична ідеологія, яка активно втручалась у сферу економічних процесів.
Неп в Україні мав і свої особливості. Вони пов'язані перш за все з відсутністю державного суверенітету. Підписання УСРР "союзного робітничо-селянського договору" у грудні 1920 р., а потім й входження її до складу СРСР поставили уряд України у повну залежність від рішень Москви, в тому числі у галузі економіки. Це обмежувало господарську ініціативу уряду УСРР та його можливості в реалізації економічної політики.
Специфікою непу в Україні було й те, що тут радянська влада утвердилася пізніше, ніж у Центральній Росії, з відставанням розпочалася й націоналізація "командних висот", а відтак краще збереглися елементи (складові) ринкової економіки та контингент підприємств із досвідом роботи в умовах ринку. Дещо м'якше, ніж у Росії, здійснювалася й політика "воєнного комунізму".
В УСРР зберігався значний прошарок заможного селянства, що сприяло більш повному втягненню селянських господарств у ринкові відносини. Використавши розвиток ринку для стабілізації радянської влади у першій половині 20-х рр., партія завершує відступ і переходить до їх поступового згортання. Встановлення плану хлібозаготівель по кожній губернії, а потім і по округу, підвищення ставок податків на приватне підприємництво як у селі, так і у місті, згортання грошового і товарного кредитування приватного сектора господарства, нарешті введення карткової системи розподілу харчових продуктів та прийняття першого п'ятирічного плану поклало край ринковим відносинам і приватному підприємництву. Неп не став шляхом до раціональної й ефективної економіки. Директивна економіка виявилася органічною складовою тоталітарного режиму. Правляча партія повернулася до реалізації комуністичної доктрини.
Перехід від комуністично-розподільчої до планово-ринкової системи господарювання, здійснений державною партією на початку 20-х рр., засвідчує:
1. Нова економічна політика була новою лише у порівнянні з політикою "воєнного комунізму".
. Економічні й політичні наслідки запровадження ринкових відносин у 20-х рр. доводять високу ефективність ринкової економіки.
. Неп формувався як низка імпровізованих заходів державної партії. Історичний досвід вчить, що процес створення високоефективної ринкової економіки повинен базуватися на науково обгрунтованій концепції.
. Створення цивілізованого ринку можливе за умови оптимального співвідношення втручання держави в ринкові процеси та дії ринкового механізму саморегулювання. Зокрема, держава має забезпечити економічну та правову підтримку вітчизняного підприємництва, організовувати систему підвищення професіоналізму і ділової кваліфікації підприємців, контролювати дотримання правил добросовісної конкуренції, не допускати монополізації ринку.
. Економічні методи управління є найбільш дієвими. Адміністративні методи доцільно використовувати лише в екстремальних умовах.
. Формування цивілізованого ринку вимагає сталої грошової системи. Безконтрольні емісії можуть призвести до непередбачуваних наслідків.
. Неприпустимим є грубе втручання держави в дію ринкового механізму ціноутворення.
. Економіка повинна бути вільною від будь-якого ідеологічного тиску. Вона має бути прагматичною й відповідати об'єктивним реаліям.
В ті роки державна партія нагромадила значний досвід використання ринкових відносин у справі подолання економічного колапсу. Цей досвід було використано країнами Заходу у подоланні великої депресії 1929–рр. Є підстави вважати, що уроки непу стали у нагоді керівництву Китаю, яке сьогодні успішно розбудовує ринкову економіку.
Досвід державного регулювання ринкової трансформації національних економік Польщі, Словенії, Словакії, Угорщини останнього десятиріччя також свідчить про великі можливості держави в організації ринкової економіки. Певною мірою він використовується і пострадянськими державами, зокрема Україною. Все це ще раз засвідчує, по-перше, значні потенції ринкової економіки у розвитку продуктивних сил за умови її державного регулювання, по-друге, несумісність ринку і комуністичної доктрини.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Індивідуальні монографії:
1. НЕП: більшовицька політика імпровізації. –К.: Вид-во Київ. нац. торг.- ек. ун-ту, 2001. –с. Рец.: Кузьминець О. Пиріг О. НЕП: більшовицька політика імпровізації // Бібліотечний вісник. –. - № 6. –С. 55-56; Калакура Я. Неп: Погляд із сьогодення // Вісник Книжкової палати. –. - № 9 (62). –С. 10-11.
. Ринок і торгівля України (історичний аспект). –К.: УКРНДІСВ, 1996. –с. Рец.: Марочко В.І. О.А. Пиріг. Ринок і торгівля України (історичний аспект) // Укр. іст. журн. –. - № 5. –С.139-140; Гошуляк І. Торгівля в Україні з давнини до сьогодення // Книжковий кур'єр. –(11) –. –С. 11.
Публікації у наукових фахових виданнях:
3. В.І. Ленін про роль торгівлі у соціалістичному будівництві // Укр. іст. журн. –. –№ 2. –С. 39-50.
. Проблеми формування ринкових відносин в літературі 20-х рр. // Сторінки історії. Збірник наукових праць. –К. - 1999. –№ 12. –С. 3-15.
. Проблему непу в новітній історіографії // Питання історії України. Збірник наукових статей. –Т.2. –Чернівці. –С. 290-296 (у співавторстві з Демочко В.К.)
. В.В. Лантух. Становление и развитие торговли на Украине в 1921–гг. // Укр. іст. журн. –. –№ 10. –С. 136–(рец.).
. Кредитно-банківська система України початку непу // Питання історії України. Збірник наукових статей. –Т.4. –Чернівці, 2000. –С. 128-130 (у співавторстві з Коцур Г.Г.)
. Місце грошової реформи 1922-1924 рр. у здійсненні нової економічної політики // Укр. іст. журн. –. –№ 3. –С. 92-102.
. Роль держави у відродженні ринкових відносин в період непу // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. –Вип. 9. –Запоріжжя. –. –С. 87-98.
10. Джерела з історії непу: потреба нового прочитання // Архіви України. –. –№ 1-3. –С. 58-62.
. Наука й політика: співвідношення в період непу // Історична пам'ять. Науковий збірник. –Полтава. - 2000. –№ 1-2. –С. 108-115.
. Державна промисловість України в контексті нової економічної політики // Наукові записки з української історії. –Вип. 10. –Переяслав-Хмельницький. –. –С. 342-354.
. Стан наукової розробки та періодизація історіографії непу в Україні // Наукові записки з української історії. –Вип. 11. –Переяслав-Хмельницький. –. –С. 121-130 (у співавторстві з Коцур Г.Г.)
. Неп в Україні: крізь призму одного документа // Архіви України. –. –№ 1-2. –С. 99-101.
. Становлення податкової системи в Україні у часи НЕПу (20-ті роки ХХ ст.) // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. –. –№ 1. –С. 132-138.
16. Зовнішня торгівля України на початку непу // Наукові записки з української історії. –Вип. 12. –Переяслав-Хмельницький, 2001. –С. 293-303.
. Історичний поступ: технології пізнання // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. –Т. 6. –К. –. –С. 278-286.
. НЭП: общее и особенное // Собственность в ХХ столетии. –М.: РОССПЭН, 2001. –С. 341-352.
19. Цінова політика більшовиків в роки непу // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. –Вип. 13. –Запоріжжя. –. –С. 147-155.
. Документальна база дослідження банківської системи України 1920-х років // Архіви України. –. –№ 4-5. –С. 110-113.
. Формування інфраструктури ринку України в період непу // Вісник КДТЕУ. –. –№ 4. –С. 121-128.
. Історичні знання в системі підготовки сучасного фахівця комерційного профілю // Вісник КДТЕУ. –. –№ 1. –С. 12-17.
. Проблеми функціонування внутрішнього ринку України в період непу // Вісник КНТЕУ. –. –№ 1. –С. 105-109.
24. Ринкові відносини в Україні в контексті непу // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. –К. –. –С. 26–.
. Планові принципи господарювання та ринок в Україні у 1921-1925 рр. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. –Вип. 15. –Запоріжжя. –. С. 238–.
Матеріали та тези конференцій:
26. Комерційна освіта: історія і сучасність // Ринок і проблеми гуманітарної підготовки економічних кадрів у вищій школі. Республіканська науково-методична конференція. Тези доповідей 22-24 вересня 1992 р. –К. –. –С. 114-115.
. Державна торговельна політика в Україні на початку непу // Українська державність: історія і сучасність. Матеріали наукової конференції. Січень 1993 р. –К. –. –С. 261-263.
28. Історія українського бізнесу та її вплив на формування сучасного менеджера // Актуальні проблеми формування професійної та гуманітарної культури сучасного спеціаліста. Міжнародна науково-методична конференція 20-22 вересня 1994 року. –Ч. 1. –К. –. –С. 136-138.
. Історія ринку і торгівлі як засіб гуманізації комерційної освіти // Методичні проблеми підготовки фахівців для ринкової економіки за нових умов роботи ВНЗ України. Республіканська науково-методична конференція торговельних і комерційних вузів 23-24 лютого 1994 р. –К. –. –С. 30-31.
. Україна –Європейський союз: джерела інтеграції // Україна –Європейський союз: проблеми зовнішньоекономічної діяльності та перспективи співробітництва. Міжнародна науково-практична конференція 22-23 листопада 1995 р. –К. –. –С. 27-29.
. Формування ринкової ерудиції майбутнього фахівця в процесі вивчення курсу “Історія розвитку ринку України”// Демографія, економіка праці та соціальна політика. Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції “Проблеми економіки та вдосконалення економічної освіти в вищій школі України”-22 травня 1998 року. –Кіровоград: Вип. 5. –Ч.1 –. –С. 52-54.
. До питання про розробку теорії непу // Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 1-2 березня 2000 року. –Ч. 3. –К. –. –С. 185-187.
. Підприємництво в Україні: історичний екскурс // Проблемы и перспективы развития предпринимательства в Украине. Материалы всеукраинской научно-практической конференции 28-29 октября 2000 г. –Донецк. –. –С. 37-39.
34. Державне регулювання торгівлі в період непу // Державне регулювання торгівлі у ринкових умовах. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 24-26 жовтня 2001 року. –К. –. –С. 121-123.
Публікації, які додатково відображають результати дисертації:
35. Нова економічна політика: теорія і практика її реалізації на Україні. –К.: РВВ КТЕІ, 1991. –с.
36. Исторический опыт и решение современных проблем развития торговли // Торговля в условиях рынка. Сборник научных трудов. –К., 1992. –С. 90-96.
. Украинские ярмарки: исторический аспект // Менеджмент: стратегия и практика управления торговлей. Сборник научных трудов. –К., 1993. –С. 75-82.
38. Методичні рекомендації з організації факультативу “Історія української торгівлі”. –К.: РНМК Мінторгу України, 1992. –С. 3-22 (у співавторстві з Кулагіним Ю.І).
. Методичні матеріали до курсу “Історія ринку і торгівлі України”. –К.: РВВ КТЕІ, 1993. –с.
. Актуальні проблеми історії ринку і торгівлі. –К.: РВВ КТЕІ, 1995. –с.
. Програма курсу “Історія розвитку ринку”. –К.: РВВ КДТЕУ, 1999. –с.
. Робоча програма курсу “Історія розвитку ринку”. –К.: РВВ КДТЕУ, 1997. –с.
. Історія розвитку ринку. Опорний конспект лекцій. –К.: РВВ КДТЕУ, 1998. –С. 3-33 (у співавторстві з Притуляком П.П.).
Анотації
Пиріг О.А. Ринкові відносини періоду непу в Україні: історичний аспект. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 –історія України. –Інститут історії України Національної Академії Наук України, Київ, 2002.
У дисертації комплексно досліджено місце і роль ринкових відносин в економічній політиці більшовицької партії у 20-х рр. ХХ ст. На основі аналізу широкого кола джерел та літератури показано, що економічний колапс та політична криза початку 20-х рр. змусили правлячу партію відступити від комуністичної доктрини й запровадити ринкові відносини в радянське господарство. Доведено, що заздалегідь розробленої програми реформування економіки більшовики не мали, нова економічна політика була політикою імпровізації. РКП (б) використала історично вивірені форми організації економіки. З'ясовано внесок вчених-ринковиків дожовтневої школи у відновлення ринкового господарства.
Висвітлено процес запровадження ринкових відносин у сільське господарство, промисловість, кредитно-банківську сферу, торгівлю. Розкрито зв'язок радянської економіки із світовим господарством, зокрема з європейським ринком. Доведено, що генезис ринкових відносин відбувався паралельно з процесом становлення та зміцнення системи планування, яка розглядалася більшовиками як перспективна форма господарювання. Розкриті суперечності та особливості реалізації нової економічної політики в Україні. Обгрунтовано висновок про те, що ринкові відносини допускалися в господарство лише тією мірою, яка допомагала більшовикам зберегти владу. Показано домінування комуністичної ідеології, політики над економічною доцільністю.
Ключові слова: ринкові відносини, ринок, економічна політика, планування, економічний колапс, політична криза, державна партія, директивні методи керівництва, тоталітарна система.
Пирог А.А. Рыночные отношения периода нэпа в Украине: исторический аспект. –Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 –история Украины. –Институт истории Украины Национальной Академии Наук Украины, Киев, 2002.
В диссертации комплексно исследовано место и роль рыночных отношений в экономической политике большевистской партии в 20-х гг. ХХ ст. На основе анализа широкого круга источников и литературы показано, что экономический коллапс и политический кризис начала 20-х гг. заставили правящую партию отступить от коммунистической доктрины и внедрить рыночные отношения в советское хозяйство. Доказано, что заранее разработанной программы реформирования экономики большевики не имели, нэп был политикой импровизации. Проблемы политического и экономического характера, которые возникали в тот или иной момент 20-х гг., заставляли РКП(б) искать пути их решения. В интересах сохранения политической власти партия изменила форму взаимоотношений с крестьянством, введя продналог. Необходимость более полного удовлетворения требований села вызвала к жизни реформы организации промышленности, торговли кредитно-банковской системы и др.
Показано, что В. Ленин и другие лидеры большевистской партии владели теорией рынка, были знакомы с достижениями европейской экономической мысли, но поспешность, с которой отдалялись они от создания модели централизованного планового хозяйства, и идеологическая зашоренность не позволила им эффективно использовать научные разработки ни зарубежных, ни российских и украинских ученых, ни мировой опыт организации рыночной экономики. Научный потенциал был востребован лишь в той степени, которая позволяла им снять политическое напряжение в стране. Выяснен вклад ученых дооктябрской школы в восстановление рыночного хозяйства.
Проанализирован процесс внедрения рыночных отношений в основные отрасли хозяйства. Освещена проблема перестройки аграрной политики РКП(б), раскрыта особенность сельского хозяйства Украины –наличие колхозов и совхозов, показано их место и роль в условиях рыночных отношений.
Доказано, что в области реформирования промышленности правящая партия использовала исторически проверенные формы ее организации –хозрасчет, трестирование, однако ограниченность реформ и жесткий контроль государства не позволили промышленным предприятиям использовать возможности рынка для повышения своей рентабельности.
Показано, что одним из “шагов назад”было признание РКП(б) роли торговли в восстановлении и развитии хозяйства. Освещены вопросы организации государственной и кооперативной торговли, контроля за функционированием частных торговых предприятий, воссоздание инфраструктуры рынка –синдикатов, бирж, ярмарок.
Раскрыта одна из важнейших составных торговой политики правящей партии –ценообразование. Доказано, что в условиях роста цен на внутреннем рынке, большевики прибегли к грубому вмешательству в действие рыночного механизма ценообразования, директивно определяя цены на некоторые виды продуктов питания и промтоваров, что сдерживало развитие рыночных отношений, предпринимательской инициативы производителей государственного, кооперативного и частного секторов экономики.
Рассмотрена связь советской экономики с мировым хозяйством, в частности с европейским рынком. Показано, что восстановление и генезис рыночных отношений требовали свободного выхода производителей и торговцев на внешний рынок. Власть сознательно его перекрыла, введя еще в 1918 г. монополию на внешнюю торговлю и сохраняя ее в период нэпа.
Освещены проблемы становления и развития финансово-кредитной системы. Доказано, что в условиях нормализации мирового денежного обращения, допуска рыночных отношений в экономику Украины и РСФСР, правящая партия вынуждена была, опираясь на знания и опыт старых специалистов, провести денежную реформу.
Проанализирован процесс организации финансовой системы, определены основные источники государственного бюджета, акцентировано внимание на налоговой политике большевиков. Показаны проблемы функционирования сети кредитно-банковских учреждений.
Доказано, что генезис рыночных отношений происходил параллельно с процессом становления и укрепления системы планирования, которая рассматривалась большевиками как перспективная форма хозяйствования. Раскрыты вопросы формирования планов, их подгонку под директивы сверху, несогласованность планов экспортно-импортных операций с ситуацией на внутреннем рынке.
Раскрыты противоречия нэпа, особенности реализации новой экономической политики в Украине.
Обоснован вывод о том, что рыночные отношения допускались в хозяйство только в той степени, которая помогала большевикам сохранить власть. Показано доминирование коммунистической идеологии, политики над экономической целесообразностью.
Ключевые слова: рыночные отношения, рынок, экономическая политика, планирование, экономический коллапс, политический кризис, государственная партия, директивные методы руководства, тоталитарная система.
Pyrih O.A. Market Relationship of NEP Period in Ukraine: Historical Aspect. - Manuscript.
Thesis for a Doctor of Historical Sciences' degree in speciality 07.00.01 –History of Ukraine. –Institute of History of Ukraine National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2002.
In the thesis there have been fully investigated the place and the role of market relationship in economic policy of the Bolsheviks Party in the 20-s years of the XX century. On the basis of the analysis of a broad range of sources and literature there have been shown that economic collapse and political crisis of the early 20-s made the ruling party recede from the communist doctrine and introduce market relationship in the Soviet economy. There have been proved that the Bolsheviks didn't have a preassigned program of economic reforms, New Economic Policy was the policy of improvisation. Russian Communist Party (Bolsheviks) was using historically proved forms of economy organization. There has been investigated the contribution of researchers of the pre-revolutionary school into recovery of the market economy. There has been investigated the process of market relationship implementation into the agriculture, industry, banking, commerce. There has been shown the connection of Soviet economy with the world economy, the European market in particular. There has been proved that the genesis of market relationship proceeded in parallel lines with the process of development and consolidation of planning system that was regarded by the Bolsheviks as a perspective economic system. The conclusion has been made that market relationship was restricted and was only allowed as far as it helped the Bolsheviks retain their power. The prevalence of the communist ideology, policy over economic expediency has been shown.
The contradictions of NEP, peculiar features of New Economic Policy realization in Ukraine have been revealed.
Key words: New Economic Policy, market relationship, planning, economic collapse, political crisis, totalitarian system, state party.
Пиріг Олександра Андріївна
РИНКОВІ ВІДНОСИНИ ПЕРІОДУ НЕПУ В УКРАЇНІ:
ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
Підп.до друку 14.05.2002. Формат 60х84/16. Папір друк.
Офс. друк. Ум. друк. арк. 1,80. Ум. фарбо-відб. 1,92.
Обл.-вид.арк. 1,90. Тираж 100 пр. Зам. 343.
Видавничий центр КНТЕУ. Друкарня ВЦ КНТЕУ
, Київ-156, вул. Кіото, 19.