Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2
Міністерство освіти й науки України
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Друга світова війна
Роботу виконав
студент 41 групи
історичного факультету
(заочне відділення)
Науковий керівник:
Житомир – 2012
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………………..3
Розділ І. Причини, характер та періодизація Другої світової війни……………5
Розділ ІІ. Основні етапи Другої світової війни
2.1. Початок світової війни…………………………………………………9
2.2. Розширення фашистської агресії……………………………………..15
2.3. Докорінний перелом у ході Другої світової війни…………………..19
2.4. Розгром фашизму в Європі……………………………………………26
2.5. Розгром Японії…………………………………………………………28
Розділ ІІІ. Підсумки та уроки Другої світової війни
3.1. Підсумки війни………………………………………………………..30
3.2. Уроки Другої світової війни………………………………………….32
Висновки…………………………………………………………………………..34
Список використаних джерел та літератури……………………………………36
ВСТУП
Актуальність цієї науково-дослідної роботи полягає в тому, що Друга світова війна – це найбільший конфлікт в історії людства. У ній взяло участь більше 60-ти країн. Воєнні дії велися на всіх океанах, в Європі, Азії, Африці та ін. До армій країн, що воювали, було мобілізовано близько 10 млн. чол. Мета дослідження полягає в тому, щоб охарактеризувати особливості та основні причини початку Другої світової війни, періодизацію цієї трагічної сторінки в історії людства; охарактеризувати основні її етапи та найголовніше вказати на підсумки та уроки війни.
Завдання:
Об′єктом дослідження виступає історія країн світу протягом 1939 – 1945 років.
Предметом дослідження виступає Друга світова війна в історичній оцінці.
У процесі дослідження були використані такі загальнонаукові та конкретно-історичні методи:
Структура та обсяг дослідження: робота складається зі вступу, трьох частин, висновків, джерел та літератури і додатків; загальний обсяг - 36 сторінок.
РОЗДІЛ І. ПРИЧИНИ, ХАРАКТЕР ТА ПЕРІОДИЗАЦІЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Друга світова війна – це настільки масштабне і складне історичне явище, що в оцінці її проблем, у тому числі її причин, до цих пір серед істориків, політиків існують різні точки зору. Звичайно, причини Другої світової війни складні та неоднозначні. Деякі дослідники вважають, що вони випливають перш за все з рішень Версальської конференції, яка закріпила суперечності між переможцями і переможеними у Першій світовій війні. Певну роль відіграв також фактор СРСР і антирадянська політика західних держав їх курс на умиротворення Німеччини. Відповідальність за початок війни несуть і США. Вони маючи колосальний економічний, воєнний потенціал зайняли політику нейтралітету, що цілком влаштовувало Гітлера. До причин війни можна віднести і політику малих європейських держав, і перш за все Польщі, Угорщини, Румунії та інших, які своїми діями блокували можливість утворення системи колективної безпеки в Європі.
Першопричиною Другої світової війни була імперіалістична, агресивна політика фашистської Німеччини та її союзників.
Друга світова війна належить до числа найважливіших історичних подій ХХ ст. Вона тривала 6 років, охопила майже всі континенти. У ній взято участь понад 60 держав, її масштаби набагато перевищували масштаби Першої світової війни.
Причини:
Найбільші держави агресивного блоку – Німеччина та Японія – прагнули до світового панування. 10 лютого 1939 р., виступаючи на секретній нараді військового командування, Гітлер так визначив мету своєї політики: а) панування в Європі; б) світове панування на століття. Стратегічна мета Японії полягала в «об’єднанні восьми кутів світу під одним дахом». Італія прагнула до перетворення Середземного моря в Італійське озеро і повернення собі колишніх володінь стародавньої Римської імперії.
Характер Другої світової війни став національно-визвольним з боку країн, що стали жертвою фашистської агресії. Загроза, яка нависла над людством у результаті ескалації фашистської агресії, привела до об’єднання держав з різним суспільно-економічним устроєм: Радянського Союзу – тоталітарної держави, де панувала сталінська диктатура з демократичними країнами Заходу – Великобританією та США.
Вивчення та аналіз міждержавних і соціально-класових відносин напередодні війни переконують, що вона виникла не випадково.
Причини її – у глибоких суперечностях, які були між державами імперіалістичної системи, а також системою, яка щойно народилася. Із суперечностей випливають і цілі війни:
політичні – прагнення керівних кіл великих держав перерозподілити сфери впливу, забезпечити неподільне панування своєї системи;
економічні - розширити сфери впливу застосування капіталу, отримати дешеві джерела сировини і робочої сили.
В історичній науці існують різні варіанти періодизації Другої світової війни. Найчастіше її поділяють на 5 періодів.
За іншим — Друга світова війна хронологічно поділяється на три великих періоди.
Перший період — з 1 вересня 1939 р. до червня 1942 р.; для нього характерний дедалі більший масштаб війни за збереження переваги сил агресорів.
Другий період — з червня 1942 р. по січень 1944 р. — час переламу в ході війни, коли ініціатива і перевага в силах переходять до країн антигітлерівської коаліції.
Третій період — з січня 1944 р. по 2 вересня 1945 р. — заключний етап війни, коли позначилася криза правлячих режимів держав-агресорів і відбувся їхній крах.
РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ЕТАПИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
2.1. Початок Світової війни
Друга світова війна (1939-1945 рр.) розпочалася з нападу гітлерівської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р.
11 квітня 1939 р. Гітлер затвердив так званий «Білий план», який передбачав напад на Польщу та її окупацію.
За планом «Вайс», затвердженим ще 11 квітня 1939 р., стратегічне зосередження й розгортання німецьких військ завершилося 25 серпня. Проти Польщі було кинуто 62 дивізії, у тому числі 7 танкових. Німецьким військам протистояли польські збройні сили у складі 39 дивізій, що мали втричі менше танків і в 5 разів менше літаків.
Аби виправдати агресію, увечері 31 серпня група перевдягнених у польську форму есесівців захопила радіостанцію власного прикордонного міста Глейвіц. Після цього Гітлер заявив, що Польща «не хоче поважати німецьких кордонів» і Німеччина «повинна відповісти на силу силою». Німецькі війська рано-вранці 1 вересня без оголошення війни вторглися на територію Польщі. У відповідь на це 3 вересня Великобританія та Франці оголосили війну Німеччині. Разом з Англією у війну вступили її домініони: Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз. США оголосили про нейтралітет. Японія та Італія залишилися поки що «невоюючими» союзниками Німеччина.
Воєнні плани вермахту враховували можливість вступу до війни Великої Британії та Франції і передбачали розгром Польщі в ході "блискавичної війни" ("бліцкригу"), щоб встигнути після цього перекинути війська на захід. Для цього 2/3 вермахту було зосереджено проти Польщі, що забезпечило перевагу над польською армією.
1 вересня 1939 р. о 4.45 німецька авіація завдала ударів по аеродромах, вузлах комунікацій, економічних та адміністративних центрах Польщі. Німецький лінкор "Шлезвіг Гольштейн", що заздалегідь прибув до польського узбережжя, відкрив вогонь по півострову Вестерплятте. Сухопутні сили вермахту перейшли кордон і вдерлися до Польщі з півночі — зі Східної Пруссії, з заходу — зі Східної Німеччини і з півдня — із Словаччини.
Лідери нацистської держави розглядали війну проти Польщі як перший етап боротьби за світове панування. Тільки 3 вересня об 11 годині уряд Великої Британії, маючи зобов'язання перед Польщею, оголосив війну Німеччині, а шістьма годинами пізніше те ж зробила Франція. Деякі європейські країни, а також США заявили про свій нейтралітет.
Хоча плани вермахту не були реалізовані повністю, вже 16 вересня столицю Польщі Варшаву було оточено. Обложена Варшава билася до 21 вересня.
17 вересня за угодою з Німеччиною до Польщі ввійшла Червона Армія, що означало фактичний вступ СРСР у Другу світову війну. Польська держава фактично припинила існування. Радянські і німецькі війська в Польщі розмежовувала лінія по ріках Нарев, Вісла, Сян, як і було передбачено секретним додатковим протоколом від 23 серпня 1939 р.
Розпочалася Друга світова війна.
Німецький план ведення війни виходив з того, що Англія і Франція через свою непідготовленість не почнуть відразу активних дій проти Німеччини. Тому на франко-німецькому кордоні гітлерівське командування залишило незначне прикриття, а головні свої сили кинуло у наступ проти Польщі. На польському фронті 62 німецьким дивізіям 9 у тому числі 7 танковим і 4 механізованим), добре оснащеним і навченим, протистояло лише 30 польських дивізій, в яких переважала піхото і кавалерія.
Після поразки Польщі на Західному фронті продовжувалася «дивна» війна: Англія і Франція вичікували, їхні військ, що дислокувалися вздовж німецького кордону, стояли бездіяльними. Німеччина ж посилено готувалася до рішучого удару по союзниках.
30 листопада 1939 р. СРСР оголосила війну Фінляндії, і ціною значних жертв домігся перемоги. До складу СРСР увійшли весь Карельський перешийок з м. Виборгом і низка територій на узбережжі Балтійського моря. За цю агресію СРСР був виключений з Ліги Націй. У червні 1940 р. в результаті політичного тиску Румунія передала СРСР Бессарабію і Північну Буковину. Ще у вересні-жовтні 1939 р. СРСР уклав угоди з Естонією, Латвією і Литвою та одержав право на розміщення своїх військ на їхніх територіях. А в серпні 1940 р. ці держави було включено до складу СРСР. Після початку Другої світової війни зовнішня політика розвивалась у руслі таємних радянсько-німецьких протоколів.
9 квітня 1940 р. гітлерівські війська без оголошення війни напали на Данію та Норвегію. Данія капітулювала відразу ж після нападу, Норвегія вчинила опір агресії. На допомогу норвежцям був надісланий англо-французький експедиційний корпус, що спробував затримати просування загарбників углиб країни. Однак у командуванні норвезькою армією активізувалися прихильники фашистів на чолі з колишнім військовим міністром Квіслінгом. У червні 1940 р. у зв’язку із загрозливим становищем на Західному фронті десант союзників був евакуйований до Англії. Уся Норвегія була окупована гітлерівськими військами.
10 травня 1940 р. німецька армія перейшла до активних наступальних дій на Заході, одночасно увірвавшись на територію нейтральних країн – Бельгії та Голландії. Союзники направили головні свої сили на заздалегідь підготовлені оборонні рубежі у головні свої сили на заздалегідь підготовлені оборонні рубежі у Бельгії , намагаючись зупинити німецький наступ. Але німецьке командування перехитрило їх і завдало нищівного удару могутнім танковим угрупованням через територію Люксембургу в тил англо-французьких армій. Війська союзників вже через кілька днів опинились у критичному становищі.
У Великобританії в цей час уряд очолив прихильник рішучих дій, один з лідерів Консервативної партії Уїнстон Черчіль. Уряд Черчіля енергійно заходився рятувати англійські війська у Франції, яким загрожувала неминуча поразка. Британському флоту за підтримки авіації за короткий строк вдалося евакуювати через Ла-Манш більше 330 тис. англійських і французьких солдат та офіцерів. Озброєння та військове спорядження союзників потрапило до рук німців.
5 червня гітлерівські війська розпочали наступ углиб Франції. Ослаблена поразками французька армія відступала під ударами німецьких частин. 10 червня французький уряд переїхав з Парижа на південь, у місто Бордо. У цей час Італія поспішила оголосити війну Франції, сподіваючись, що дуже скоро вона опиниться серед переможців. Однак італійські війська мало не зазнали від французів нищівної поразки в Альпах,їх врятувало тільки перемир’я, на яке пішов новий французький уряд.
16 червня прем’єр-міністром Франції став прихильник перемир’я з Німеччиною маршал Петен, який відразу ж звернувся з відповідним проханням до Гітлера. 22 червня 1940 р. в Комп’єнському лісі, в тому самому вагоні, де німці підписували в 1918 р. умови перемир’я, продиктовані союзниками, тепер німці примусили французів укласти найпринизливіше для них перемир’я.
За його умовами, німецькі війська окупували 2/3 французької території, включаючи Париж. Решта Франції мала управлятися урядом Петена, який знаходився в маленькому містечку Віші на півдні країни. Під його контролем залишалася невелика армія і колонії, французький флот мав бути озброєний і залишався на своїх базах. 1,8 млн. французьких полонених повинні бути знаходитися в Німеччині «до укладення миру», на Францію накладалась непомірна контрибуція.
Патріотично налаштована частина французьких військових не визнала ганебного перемир’я ы створила на чолі з генералом Ш. де Голлем в Англії організацію «Вільна Франція». Під його керівництво перейшли деякі французькі колонії. Блискавична поразка Франції значно зміцнила Третій Рейх і поставила Великобританію в скрутне становище. Однак британський уряд на чолі з У. Черчіллем намагався енергійними заходам виправити становище. Англійська промисловість переводилася на військові рейки і швидкими темпами стала наздоганяти німецьку. Восени 1940 р. Гітлер розпочав масовані бомбардування Англії з повітря й активну підводну війну проти британського флоту. Однак Англія мужньо захищалася і завдавала ворогові відчутних втрат. Значну допомогу Англії надавали США. Коли золоті і валютні резерви Великобританії вичерпалася, за ініціативою президента Рузвельта 11 березня 1941 р. у США був прийнятий закон про ленд-ліз, тобто про надання матеріальної допомоги на умовах довгострокового кредиту тим країнам, оборона яких має для США першочергове значення.
Переконавшись, що висадитися на Британські острови у 1940 р. нереально, Гітлер вирішив відкласти цю операцію. 18 грудня 1940 р. він затвердив план війни проти СРСР – план «Барбаросса», де підкреслювалася необхідність «розгромити Радянську Росію в ході короткочасної компанії ще до того, як буде завершена війна проти Англії».
Планом "Барбаросса" передбачався розгром Радянського Союзу протягом однієї короткочасної кампанії (7-8 тижнів) ще до того, як буде закінчено війну проти Великої Британії. Головними стратегічними об'єктами були визнані Ленінград, Москва, Центральний промисловий район і Донецький басейн. За планом "Барбаросса" для нападу на СРСР виділялося 152 дивізії (в тому числі 19 танкових і 14 моторизованих), 2 бригади. Сателіти Німеччини виставляли 29 піхотних дивізій і 16 бригад. Таким чином, якщо рахувати дві бригади за одну дивізію, всього виділялося 190 дивізій. Крім того, до війни проти СРСР залучалося дві третини усіх німецьких сил ВПС і значні сили флоту.
У листопаді 1940 р. союзниками Німеччини стали Угорщина, Румунія, Словаччина, а березні 1941 р. – Болгарія. На територіях цих держав Німеччина розташувала свої війська.
У 1940 -1941 рр. відбувалися також військові дії в Північно-Східній Африці, на Балканах та на Близькому Сході. В Африці першими перейшли в наступ італійські війська, які здійснили спробу захопити англійські володіння в Сомалі та Єгипті. Однак у грудні 1940 р. британські війська завдали їм поразки в Єгипті, а навесні 1941 р. – у Сомалі. У травні 1941 р. італійці втратили всі свої колонії у Східній Африці. Рятуючи свого союзника, Гітлер натрапив до Північної Африки німецький корпус на чолі з генералом Е. Роммелем.
На Балканах 6 квітня 1941 р. фашисти увірвалися до Югославії та Греції. Крім військ Німеччини та Італії, в операції брали участь угорські війська. Югославська армія була у короткий строк розгромлена і 17 квітня капітулювала, англійські війська було евакуйовані з Греції, переважно на острів Кріт.
20-31 травня 1941 р. німецькі повітрянодесантні війська здійснили операцію по захопленню острова. Фашистські десантники зазнали відчутних втрат від англійських та грецьких військ, що обороняли Кріт. Морські десанти, направлені до острова, були розгромлені британським флотом. Однак завдяки перевазі в анімації гітлерівці отримали перемогу. Англійські війська були евакуйовані з Криту до Єгипту.
На Близькому Сході Німеччина здійснила спробу утвердилась у Сирії, що контролювалася французьким урядом Петена. В Іраку у квітні 1941 р. відбувся антианглійський переворот, який фашисти прагнули використати в своїх інтересах. Однак у травні Ірак був зайнятий англійськими військами. У червні британська армія спільно з військами «Вільної Франції» встановила контроль над Сирією та Ліваном.
У вересні 1940 р. японські війська окупували північну частину Індокитаю, планували захоплення Індонезії та Філіппін. Плани Японії зачіпали інтереси США, Великобританії, Голландії на Далекому Сході. Між США і Японією проходили переговори про розподіл сфер впливу в басейні Тихого океану. Поряд із цим СРСР підписав з Японією договір про ненапад.
Отже, влітку 1941 р. війська Німеччини та її союзників окупували майже всю Європу, вели військові дії у Північній Африці, Далекому Сході та морських комунікаціях. Завоювання країн Близького Сходу і Північно-Східної Африки А. Гітлер відклав до завершення війни проти СРСР.
2.2. Розширення фашистської агресії
Радянське керівництво було переконане у міцності радянсько-німецької дружби, тому припустилося низки стратегічних прорахунків у зовнішній політиці, які потім завдали СРСР значних втрат. Незважаючи на інтенсивну підготовку обох держав до війни, ініціатива залишалася за Німеччиною.
22 червня 1941 р. німецька армія на величезному фронті від Балтійського до Чорного морів розпочала наступ проти СРСР. Друга світова війна вступила у новий період. Разом з Німеччиною війну СРСР оголосили Італія, Румунія, Угорщина, Фінляндія, Словаччина.
Причини невдач Червоної Армії.
радянського командування вже не було сумнівів у нападі Німеччини, до західних округів телеграфом було надіслано директиву про приведення військ до бойової готовності. Однак директива запізнювалася, ворог відкрив шквальний вогонь і завдав бомбових ударів по містах і селах, штабах, вузлах зв'язку, мостах, залізничних комунікаціях. Першого дня війни німецька авіація розбомбила 66 радянських аеродромів, знищивши 1200 літаків.
внаслідок репресій тільки 7% командирів мали вищу військову освіту, а 37% не пройшли повного курсу навчання навіть у середніх військово-навчальних закладах.
підпорядкування, що стримувало ініціативу командирів, породжувало схильність до шаблонів, застарілих схем. Багато вищих командирів (Ворошилов, Будьонний та інші) абсолютизували досвід громадянської війни, переносили його у цілком нові умови.
види озброєнь було поставлено на серійне виробництво тільки у 1940-1941 рр.
Було демонтовано інженерні оборонні споруди на радянсько-польському кордоні 1939 р., вони опинилися у тилу Червоної Армії, а нові не були споруджені.
Сталіним, що майбутня війна відбуватиметься на території ворога, тому використання оборонних споруд фактично не планувалося у стратегічному відношенні.
можливого напрямку головного удару противника. Пріоритетним у Генеральному штабі Червоної Армії вважався київський напрямок, а мінсько-смоленсько-мос-ковський — як другорядний; у підпорядкування Київського Особливого військового округу було передано великі сили.
політичне керівництво не мало серйозного плану на випадок масштабних дій. Не було заздалегідь розподілено обов'язки відповідальних за різні сфери економічного і соціального життя, за евакуацію, переоснащення виробництва тощо. У перші дні війни Сталін був деморалізований, а всі головні питання замикалися особисто на ньому.
договорами 1939 р. з Німеччиною, у багатьох були
занадто великі ілюзії з цього приводу.
поспішав з приведенням військ до бойової готовності. Лише за 2-3 тижні до початку війни було мобілізовано частину воїнів запасу й розпочалася дислокація п'яти армій з внутрішніх округів до прикордонних.
війни. Більшість дивізій перших ешелонів армій прикриття перебувала в учбових таборах; артилерія, інженерні війська, зв'язок часто опинялися у відриві від своїх з'єднань.
Стратегічне розгортання Червоної армії не було завершене, війська були розосереджені на фронті в 4,5 тис. км і вглибину більше ніж на 400 км. Значну частину збройних сил (40 дивізій) доводилось тримати для охорони далекосхідних кордонів від японських мілітаристів. Червона армія не мала достатнього досвіду ведення операцій в умовах сучасної війни. Не вистачало досвідчених, добре підготовлених командирів. Основна маса командирів та воєначальників 9до 40 тис. осіб) була репресована або усунена з армії. У країні був нездоровий військово-політичний і психологічний клімат. Примус, адміністрування не сприяли мобілізації внутрішніх духовних сил суспільства на відсіч ворогові.
Радянські війська розпочали військові дії у вкрай невигідних умовах. Лінія оборони була швидко розірвана німецькими танковими ударами. У перший день війни було знищено 1200 радянських літаків, головним чином на аеродромах, зруйнований зв'язок, транспортне постачання. За 3 тижні німецькі війська просунулися на 350-600 км углиб СРСР. Червона армія зазнала великих втрат у живій силі і техніці: близько 1 млн. осіб, 3,5 тис. літаків, 6,5 тис. танків.
28 червня фашистські війська захопили Мінськ і оточили дві радянські армії. Одночасно розпочався активний наступ вермахту у Прибалтиці, були захоплені Вільнюс, Рига і виникла загроза Ленінграду. В Україні між німецькими і радянськими танковими частинами точилися запеклі бої в районі Луцька. Проте фашистські війська перемогли і розгорнули наступ на Київ.
Ситуація ставала все більш загрозливою, але в липні під Смоленськом у кровопролитних боях темп німецького наступу різко сповільнився. Опір Червоної Армії почав наростати.
Для управління всією країною в надзвичайних умовах був утворений Державний комітет оборони, для керівництва військами – Ставка верховного головокомандування. Навколо великих промислових центрів створювалися украп райони, почалася евакуація промисловості на схід.
Прагнучи за будь-яку ціну оволодіти промисловим потенціалом України, Гітлер зосередив для наступу на флангах київського угруповання радянських військ значні танкові сили. У результаті глибокого прориву німецьких танків у тил Південно-Західного фронту у вересні радянські війська потрапили в оточення. Після цього гітлерівцями було зайнято Лівобережну Україну. До жовтня тривала оборона Одеси, продовжував чинити стійкий опір Севастополь.
Восени 1941 р. ситуація на радянсько-німецькому фронті була вкрай напруженою. За п’ять місяців війни гітлерівці просунулися вглиб СРСР на 900-1200 км. Німецьке командування розраховувало, що із захопленням Москви буде досягнуто перемоги. Для наступу на Москву було зосереджено понад 1 млн. добре озброєних солдатів та офіцерів. Радянських військ на московському напрямку було значно менше, бо в першій половині жовтня 1941 р. у районі Вязьми у ворожому оточенні трагічно загинуло п’ять армій і 12 дивізій народного ополчення.
До грудня 1941 р. фашисти контролювали територію СРСР, на якій до війни проживало близько 80 млн. осіб, або 42% населення, було розміщено велику частину його економічного потенціалу, а також захопили 3,8 млн. радянських військовополонених.
До Москви перекидалися резерви. Командуючим Західним фронтом, що обороняв Москву, було призначено Г. К. Жукова. Частина дивізій була знята з далекосхідного кордону. Після напружених оборонних боїв у ніч з 5 на 6 грудня у дію були введені свіжі резервні армії. Фашистські війська, знекровлені в попередніх боях, почали відступ. У результаті контрнаступу радянських військ німецькі сили були відкинуті від Москви на 100-300 км.
Після цього розпочався наступ Червоної Армії на декількох ділянках фронту. План блискавичної війни було зірвано. Боротьба все більше набирала затяжного характеру.
З нападом фашистської Німеччини на СРСР прискорився процес формування антигітлерівської коаліції. Правлячі кола у Великобританії та США розуміли, що поразка ССР дозволить Німеччині завдати удар і по їхніх країнах. Прем’єр-міністр Великобританії У. Черчілль і президент США Ф. Рузвельт заявили про рішучість своїх країн підтримати СРСР в його війні проти Німеччини. Вже 12 липня 1941 р. СРСР і Великобританія уклали угоду про спільні дії у війні проти Німеччини. 2 серпня 1941 р. уряд США оголосив про надання економічної допомоги СРСР.
Важливим програмним документом стала підписана Рузвельтом і Черчіллем у серпні 1941 р. Атлантична хартія, де проголошувались основні цілі і завдання союзників у Другій світовій війні (відновлення суверенітету і незалежності окупованих фашистами країн, створення системи міжнародної безпеки після перемоги над агресором, відмова від територіальних приєднань країнам-переможницям, право народів на вибір суспільно-політичної системи, рівний доступ до ринків збуту і джерел сировини).
Наприкінці 1941 р. Японія активізує агресію на Тихому океані. 7 грудня японська авіація, що піднялася з авіаносців, завдала раптового нищівного удару по тихоокеанському флоту США у Перл-Харборі на Гавайських островах. 8 американських лінкорів було потоплено або виведено з ладу, знищено 270 літаків. Військово-морські сили США зазнали тяжких втрат.
США вступили у Другу світову війну. На першому етапі тихоокеанської війни Японія мала значні успіхи. У лютому 1942 р. її війська захопили найбільшу англійську військову базу Сінгапур.
2.3. Докорінний перелом у ході Другої світової війни
Період від 19 листопада 1942 р. до 1943 р. включно – докорінний перелом у ході Другої світової війни. Він характеризується переходом радянських військ у наступ по всьому фронту і масовим вигнанням ворога з окупованої території, активізацією дій англо-американських військ у Північній Африці й на Середземному морі, початком кризи фашистського блоку, активізацією партизанського і національно-визвольного руху, різким наростанням військового виробництва в країнах антигітлерівської коаліції тощо.
В середині 1942 р. у війні на Тихому океані стався перелом. У травні 1942 р флот союзників отримав першу перемогу над японською ескадрою у Кораловому морі, а у червні 1942 р. японський флот зазнав поразки біля острова Мідуей.
У 1942 р. завершилося формування антифашистської коаліції. Наприкінці травня нарком закордонних справ СРСР В. Молотов вилетів з візитом до Англії та США. 26 травня у Лондоні він підписав радянсько-британський договір «Про союз у війні проти Німеччини і союзників та про співробітництво після війни». 11 червня у Вашингтоні був укладений радянсько-американський договір «Про принципи, що застосовуються до взаємної допомоги проти агресії».
У боротьбі з Німеччиною Великобританія та США вважали своїм першочерговим завданням оволодіння Північною Африкою. 23 жовтня 1942 р. англійські війська, що захопились в Єгипті, під командуванням генерала Монтгомері перейшли в наступ в районі Ель-Аламейна. Італійські і німецькі з’єднання зазнали поразки і змушені були відступати у Лівію. Майже одночасно 8 листопада почалася висадка союзників у Північно-Західній Африці, в портах Алжиру і Марокко, під командуванням Д. Ейзенхауера. Французькі колоніальні війська перейшли на їх бік.
Центральною подією 1942-1943 рр. є Сталінська битва.
Сталінградська битва, її наслідки та значення
До середини липня 1942 р. ударні сили німецьких військ прорвалися до великої луки Дону та його нижньої течії. Розгорнулася велика Сталінградська битва (17 липня 1942 р. — 2 лютого 1943 р.).
Битва, в якій з обох боків у середині листопада 1942 р. брало участь більше 2 млн. чоловік, охопила територію площею до 100 тис. кв. км і тривала 200 днів і ночей. Ворог вів наступ силами 6-ї польової і 4-ї танкової армій за участю італійських, румунських, угорських військ і незабаром досяг околиці Сталінграда.
23 липня 1942 р. війська 6-ї армії (командувач генерал-полковник Ф. Паулюс) розпочали наступ з метою захопити Сталіиград, Астрахань, закріпитися на Волзі. Німецький танковий клин, прорвавши оборону послаблених у боях частин Червоної Армії, вийшов до Волги. Авіація противника порушила телефонно-телеграфний зв'язок з Москвою. Для оборони міста спішним порядком створювалися робітничі загони, винищувальні батальйони, загони народного ополчення. Сталінград безупинно піддавали бомбардуванню, місто палало. Сил і матеріальних засобів для організації контрнаступу практично не було. 25 серпня місто на Волзі було оголошене у воєнному стані. ДКО вирішив відрядити туди Г. Жукова.
У серпні бої розгорнулися безпосередньо в місті.
В період з 17 серпня по 12 вересня радянські війська ціною величезної напруги і великих втрат зірвали план противника і зупинили його перед міським оборонним обводом. 13-15 вересня нацистські війська продовжували наступ до Волги, завдаючи основного удару в напрямку Мамаєвого кургану і вокзалу. На кінець 14 вересня ворог прорвався до вокзалу, а в районі Купоросне (південна околиця міста) вийшов до Волги. Після переправи до Сталінграда стрілецької дивізії під командуванням генерала О. і. Родимцева, який мав досвід керівництва боями на вулицях Мадрида 1936 р., війська з ходу контратакували противника і 16 вересня відбили Мамаїв курган. До 27 вересня тривала запекла сутичка за вокзал, що 13 разів переходив з рук де рук. Німцям здавалось, що місто от-от буде захоплене, але цього не трапилося.
У листопаді ворог кілька разів намагався наступати, але безрезультатно. За період з липня по листопад німецькі війська втратили під Сталінградом до 700 тис. чол., понад 1000 танків, понад 2000 гармат і мінометів, понад 1400 літаків. Наступ агресорів було зупинено. Закінчився оборонний період Сталінградської битви.
Контрнаступ військ Південно-Західного і правого крила Донського фронтів розпочався після потужної артпідготовки рано вранці 19 листопада 1942 р. Ця подія знаменувала початок докорінного переламу у всій Другій світовій війні. 23 листопада передові частини Південно-Західного і Сталінградського фронтів замкнули кільце оточення сталінградського угрупування противника у міжріччі Дону і Волги. У "котлі" опинилися основні сили 6-ї армії і частина сил 4-ї танкової армії — 22 дивізії і 160 окремих частин загальною чисельністю 330 тис. чол. На цей же час війська Південно-Західного і Сталінградського фронтів утворили зовнішній фронт оточення, відстань від якого до внутрішнього фронту становила від 40 до 100 км.
8 січня 1943 р. радянське командування висунуло командуванню 6-ї армії вермахту ультиматум про капітуляцію, але останнє, за наказом гітлерівського керівництва, відхилило його. 10 січня радянські війська під командуванням К. К. Рокосовського розпочали ліквідацію оточеного під Сталінградом противника. 31 січня ліквідовано південне угрупування, його рештки на чолі з командувачем 6-ї армії Ф. Паулюсом, якого Гітлер щойно зробив генерал-фельдмаршалом, здалися в полон. 2 лютого здалися і залишки північної групи. На цьому Сталінградська битва завершилася.
Значення Сталінградської битви
Героїчна оборона Сталінграда і Кавказу, успіхи воєнної економіки, створення великих резервів підготували умови для контрнаступу Червоної армії. 19 листопада 1942 р. радянські війська перейшли в контрнаступ під Сталінградом. Силами Південно-Західного, Сталінградського, Донського фронтів було оточено 330-тисячне угруповання німецьких військ, 2 лютого 1943 р. залишки оточеного угруповання капітулювали. В полон потрапило все його командування – 24 генерали на чолі з фельдмаршалом Паулюсом.
Це був великий успіх радянського військового мистецтва і початок докорінного перелому в ході війни.
Ця перемога змусила Японію і Туреччину зберегти «нейтралітет» щодо Радянського Союзу.
Перемога під Сталінградом прискорила розпад фашистського блоку, різко підірвала моральний стан фашистських армій.
Було створено сприятливу обстановку для подальшої активізації руху Опору проти фашистських окупантів. Тільки чисельність військових формувань європейських держав, які було створено на території Радянського Союзу, перевищила до кінця війни 550 тис. осіб. Після битви під Сталінградом значно виріс і впливу Радянського Союзу.
Започаткований перемогою під Сталінградом, докорінний перелом у війні був закріплений битвою під Курськом влітку 1943 р.
Здійснивши тотальну мобілізацію. Значно збільшивши випуск бойової із планом «Цитадель» вирішила взяти реванш новим наступом на Курській дузі. Радянське командування розгадало задум противника, і розпочатий 5 липня 1943 р. наступ німецьких військ зазнав краху. Особливо жорстокою була танкова битва під Прохоровкою – найбільша у Другій світовій війні. Битва на Курській дузі завершилась 23 серпня визволенням Харкова.
Битва продовжувалась 50 днів і за своїми масштабами перевершила Московську і Сталінградську битви. Так, якщо в битві під Москвою з обох сторін брало участь 1, 5 млн. осіб, під Сталінградом – 2 млн., то в битві на Курській дузі – 4 млн. осіб. Ця битва поставила фашистську Німеччину перед катастрофою. Відтепер і до кінця війни вона вимушена була тільки оборонятися.
Почався новий переможний наступ радянських військ, у ході якого Червона армія визволила Донбас і Лівобережну Україну, провалились розрахунки гітлерівців організувати оборонний рубіж на Дніпрі. Військова майстерність, набута Червоною армією в ході війни, дозволила з ходу форсувати Дніпро, визволити 6 листопада 1943 р. столицю України Київ і просунутись далеко на Правобережжя.
На центральному відрізку радянсько-німецького фронту радянські війська визволили Брянськ, Гомель, Смоленськ, східну частину Білорусії. Велику допомогу регулярній армії надали партизани. В 1943 р. вони організували в 5 разів більше диверсій і знищили в 4 рази більше фашистів, ніж у 1942 р.
Чисельність збройних сил СРСР, США і Великобританії більше ніж у півтора рази перевищувала збройні сили фашистського блоку.
Така перевага над силами держав-агресорів не могла не позначитись на різних театрах Другої світової війни, до певної міри сприяла координації союзників. Саме в розпал битви під Сталінградом 22 жовтня 1942 р. 8-ма англійська армія під командуванням генерала Б. Монтгомері перейшла в наступ у районі Ель-Аламейма. Маючи багатократну перевагу сил над корпусом Роммеля, англійська армія завдала поразки ворогові. Італо-німецькі війська стали відступати з Єгипту на територію Лівії. Саме в цей момент на іншому кінці Північної Африки в портах Марокко й Алжиру (колоніальні володіння уряду Віші) союзний флот висадив англо-американський десант під командуванням американського генерала Д. Ейзенхауера.
Тепер обидва угруповання союзників зі Сходу і Заходу просувались до Тунісу, куди Гітлер перекинув німецькі війська. Лише 13 травня 1943 р. італо-німецькі війська капітулювали. До рук союзників потрапило 240 тис. полонених. Загальні втрати італо-німецьких військ перевищили 300 тис. солдат і офіцерів.
Хоч оволодіння Північною Африкою було великим успіхом союзників, але воно ще не означало відкриття другого фронту, як про це часто твердять англійські та американські історики. Тільки в травні 1943 р. на зустрічі у Вашингтоні Рузвельт і Черчіль прийняли рішення відкрити другий фронт у Франції не пізніше 1 травня 1944 р. Конференція ухвалила також план висадки на Сицилії з метою вивести Італію з війни, плани повітряних бомбардувань Німеччини і плани операцій на Тихому океані.
Забезпечивши свої комунікації, 10 липня 1943 р., під час битви на Курській дузі, англо-американські війська висадились на Сицилії і, не зустрівши серйозного опору, оволоділи островом.
В італійських правлячих колах, які переконались у невідворотності поразки, настала криза. Муссоліні було заарештовано королівською охороною, зміщено з поста прем’єр-міністра і замінено колишнім начальником генерального штабу маршалом Бадольйо. 8 вересня 1943 р. лондонське радіо оголосило про підписання перемир’я з Італією.
Крах фашистського режиму в Італії і перехід на бік союзників мав велике політичне значення: італійська армія вийшла з боротьби, в Південній Італії фашизм впав, а в Північній і Центральній тримався тільки на німецьких багнетах. Головні країни фашистського блоку – Німеччина і Японія – після капітуляції Італії опублікували спільну декларацію про вірність Троїстому пакту, але кожен із партнерів уже ставив лише власні цілі. Не маючи можливостей для нового наступу, Японія з осені 1942 р. перейшла до оборони.
Докорінний перелом у Другій світовій війні сприяв розширенню антигітлерівської коаліції. В 1942-1943 рр. цілий ряд раніше нейтральних країн, у тому числі Мексика, Бразилія, Іран, Ірак, Болівія, Колумбія, вирішили оголосити війну державам фашистського блоку, приєднатися до антигітлерівської коаліції і підписати Декларацію Об’єднаних Націй. До кінця 1943 р. Декларацію підписали 32 держави. У жовтні 1943 р. в Москві відбулася конференція міністрів закордонних справ СРСР, США і Великобританії, яка фактично підготувала першу зустріч керівників трьох великих держав – Сталіна, Черчіля і Рузвельта – у листопаді-грудні 1943 р. в Тегерані.
Тегеранська конференція прийняла узгоджене рішення здійснити висадку англо-американських військ у Північній Франції в травні 1944 р. і підтримати її операцію в Південній Франції. Радянський Союз, у свою чергу, обіцяв організувати великий наступ на Східному фронті й підтвердив своє рішення після війни в Європі вступити у війну проти Японії.
2.4. Розгром фашизму в Європі
У 1944 р. Друга світова війна вступила в завершальний період. Керівництво Німеччини і Японії переглянуло плани ведення війни, перейшовши до стратегічної оборони.
Наступ радянських військ на всьому протязі Східного фронту в 1944 р. став головною передумовою остаточного рішення США й Англії про відкриття другого фронту, яке відбулося 6 червня 1944 р. Союзники розпочали операцію «Овердорд» - висадку своїх військ у Північній Франції. Це була найбільша десантна операція Другої світової війни: 6 тис. військових, десантних і торгових суден доставили до берегів Нормандії 3 армії союзників, до складу яких входило 10 танкових дивізій, повітряна армада – 11 тис. літаків – прикривала їх з повітря; разом з англійськими й американськими військами в десанті брали участь канадські війська, а також французькі військові частини, сформовані Французьким комітетом національного визволення, який напередодні висадки проголосив себе Тимчасовим урядом Франції. Основним силам гітлерівців чудом вдалося уникнути оточення і вони відступили з півночі на схід.
15 серпня 1944 р. союзники приступили до операції «Енвіл». Вони висадили на півдні Франції дві армії, які незабаром з’єдналися з військами на півночі. В результаті уже до вересня майже всю Францію було очищено від окупантів. Англо-американські війська вступили на територію Бельгії і Нідерландів.
Висадка союзників у Франції і наступні воєнні дії в Західній Європі привели до відкриття другого фронту. На радянсько-німецькому фронті аж до кінця війни воювало від 60 до 70 % військ фашистської Німеччини, а дії англо-американських військ у Західній Європі відтягнули на себе до 1/3 сухопутних військ Німеччини.
Правителі фашистської Німеччини, розуміючи повну безнадійність суто оборонної тактики, вирішили організувати контрнаступ на Західному фронті і примусили Великобританію і США укласти сепаратний мир. У грудні 1944 р. німецькі війська завдали нищівного удару військам союзників під Арденнами і просунулись вперед на 100 км. Потім почався наступ гітлерівців в Ельзасі. У зв’язку з цим 12 січня 1945 р. на прохання союзників радянські війська почали наступ на всьому протязі радянсько-німецького фронту і відтягнули на себе 16 дивізій із Західного фронту. Успіхи Червоної армії дали можливість союзників відновити фронт і підготуватись до нового наступу.
За перші шість наступу радянські війська прорвали оборону на 500 кілометровому відрізку фронту і стали рішуче наближались до кордонів рейху, а на початку лютого 1945 р. вийшли на Одер за 60-70 км від Берліна. На південному відрізку радянські війська спільно з югославськими, болгарськими і румунськими частинами завершили визволення Угорщини.
Останні надії гітлерівці тепер покладали на розкол антигітлерівської коаліції і сепаратний мир із Великобританією і США. Але вони були розвіяні Кримською (Ялтинською) конференцією глав урядів трьох держав (Сталін, Рузвельт і Черчіль), що відбулася в лютому 1945 р. Учасники конференції погодили плани розгрому Німеччини і домовились про спільну політику стосовно переможеної Німеччини і визволеної Європи. Союзники прийняли рішення роззброїти і розпустити всі німецькі збройні сили, знищили німецький генеральний штаб, ліквідувати або взяти під контролем військову промисловість Німеччини, покарати військових злочинців і т. д. Для досягнення цієї мети союзники вирішили на тривалий час окупувати Німеччину, поділивши її на відповідні зони. Кримська конференція постановила скликати 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско Установчу конференцію ООН. Учасниками її могли стати всі держави, які оголосили війну Німеччині і Японії до 1 березня 1945 р. Було досягнуто домовленості про те, що членами ООН разом із Радянським Союзом стануть Українська і Білоруська РСР. Секретною угодою керівників трьох держав визначились умови, на яких СРСР мав вступити у війну з Японією.
Після Кримської конференції спроби гітлерівців вступити в офіційні переговори із західними державами зайшли в глухий кут. 8 лютого 1945 р. англо-американські війська перейшли в наступ на Західному на й на початку квітня оточили угруповання німецько-фашистських військ у районі Руру. Німецьку оборону на Західному фронті було прорвано, і союзні війська, не зустрічаючи серйозного опору, стали швидко просуватись вглиб Німеччини.
2 травня капітулював гарнізон Берліна, а 8 травня в Берліні під головуванням маршала Г. К. Жукова відбулось урочисте підписання акта про беззаперечну капітуляцію фашистської Німеччини. 9 травня радянські війська визволили повсталу Прагу. Воєнні дії в Європі закінчились.
2.5. Розгром Японії
Після завершення війни в в Європі 17 липня 1945 р. почалася Постдамська конференція «великої трійки», в якій США представляв президент Трумен, а Великобританію – прем’єр-міністр К. Еттлі (У. Черчілль був відкликаний у зв’язку з поразкою консерваторів на виборах). На конференції було вирішено питання про майбутнє Німеччини, в якій мала проводитися денацифікація, демілітаризація та демократизація. Для суду над головними військовими злочинцями створювався Міжнародний військовий трибунал. Репарації країни-переможниці мали отримувати кожна зі своєї окупаційної зони. Виняток становив СРСР, який крім цього ще отримував 25 % репарацій із західних зон. Для підготовки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками створювалася Рада міністрів іноземних справ головних учасників коаліції. СРСР знову підтвердив намір вступити у війну проти Японії.
Відповідно до рішень Кримської та Постдамської конференцій 8 серпня 1945 р. СРСР оголосив війну Японії і приєднався до Постдамської декларації. Розгромивши мільйонну Квантунську армію, радянські війська визволили Північно-Східний Китай і Північну Корею, оволоділи Південним Сахаліном і Курильськими островами. Чимало істориків вважають, що атомні в бомбардування Хіросіми і Нагасакі, жертвами яких стали сотні тисяч мирних японців, були викликані невоєнною необхідністю, а скоріше демонстрацією сили американців. Деякі історики вважають, що це був початок «холодної війни» проти СРСР.
2 вересня 1945 р. в Токійській затоці на борту американського лінкора «Міссурі» під головуванням головокомандувача союзних військ генерала Д. Макартура відбулося підписання Акта про капітуляцію Японії. Згідно з цим актом, японські війська в Японії і на окупованих територіях складали зброю. Південний Сахалін і Курильські острови передавались Радянському Союзу. Американські війська окупували японію. Друга світова війна скінчилася.
Перемогу над Німеччиною, Італією, Японією, їхніми союзниками і сателітами було досягнуто спільними зусиллями СРСР, США, Великобританії, Китаю, Канади та інших країн антигітлерівської коаліції – недовговічного, але великого бойового союзу народів і держав, що об’єдналися для боротьби з агресією.
РОЗДІЛ ІІІ. ПІДСУМКИ ТА УРОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
3.1. Підсумки війни
Головним підсумком Другої світової війни полягає у всесвітньо-історичній перемозі над фашизмом. Перемога врятувала світову цивілізацію, зруйнувала претензії Німеччини на світове панування. Фашистські держави - Німеччина, Італія, Японія і їх союзники були розгромлені. Їх збройні сили, економіка, політика, ідеологія зазнали повного краху. Фашистські режими було ліквідовано, партії заборонено, фашистські ватажки зазнали заслуженої кари. Країни і народи, яким загрожував фашизм, відстояли свою незалежність і демократичні свободи.
Друга світова війна була найжорстокішою і найкровопролитнішою в історії людства. Якою ж ціною здобуто перемогу над фашизмом? Під час війни загинуло близько 60 млн. осіб, в тому числі більше 27 млн. радянських людей. Десятки мільйонів людей були поранені, стали інвалідами. Війна спустошила цілі країни, перетворила в руїни багато міст і сіл.
Не можна забути і про такий звірячий оскал фашизму, як концентраційні табори і табори знищення, в яких за роки війни були 18 млн. осіб, 11 млн. з них знищено гітлерівцями.
Трагічні сторінки Другої світової війни закликають народи світу до пильності.
Війна показала здатність демократичних сил Землі згуртувалися перед загальною смертельною небезпекою. У ході війни було створено антигітлерівську коаліцію, до якої на початку 1942 р. входило 25 держав, а наприкінці війни - 56. Перемога у війні – це спільна заслуга і загальний капітал всіх держав і народів. Тут слушно нагадати, що до збройних формувань багатьох держав антигітлерівської коаліції входило чимало українців, і вони зробило свій внесок у перемогу. Як стверджують відомі історики І. Муковський та І. Лисенко у своїй книзі «Звитяга і жертовність: українці на фронтах Другої світової війни», тільки у канадській армії у часи війни служило від 35 до 50 тис. українців, причому 11,4 % із них одягли військову форму добровільно. Близько 40 тис. американців українського походження воювали в Азії, Північній Африці, Європі, допомагали здійснювати поставки до СРСР за ленд-лізом, брали участь в операції «Оверлонд» і, нарешті, зустрілися зі своїми земляками – бійцями Червоної армії на Ельбі в 1945 р. Безперечно, Німеччина зазнала на Східному фронті найбільших втрат і в живій силі, і в техніці. Але це не дає підстав для применшення внеску союзників, країн великих і малих у досягнення перемоги.
Друга світова війна стала одним із переломних етапів історії сучасного світу. Змінилася політична карта світу, утворилася нова світова структура, змінилося співвідношення сил у капіталістичних країнах. Іншими словами, перемога намітила основні тенденції післявоєнного розвитку. І, нарешті, з’явилася нова міжнародна організація – ООН, яка проголосила, що її основна мета - підтримання міжнародного миру і безпеки. У Статуті ООН, який нині є одним із найважливіших документів міжнародного права, було зафіксовано принципи мирного співіснування; рівноправність і самовизначення народів; невтручання у внутрішні справи інших держав; розв’язання міжнародних спорів мирними засобами і т.д. Особливо акцентувалась увага на міжнародному співробітництві з питань прав людини. Інакше кажучи, закладено підвалини демократичного розвитку сучасного світу. ООН було засновано на Установчій конференції, що відкрилась 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско,а з 26 червня вже відбулася урочиста церемонія підписання Статуту ООН.
В ході Другої світової війни почався розпад колоніальної системи. Багато колоніальних країн – Сирія, Ліван, В’єтнам, Камбоджа, Індонезія, Бірма, Філіппіни, Корея – проголосили себе незалежними. Рішуче вимагали незалежності патріоти Індії й Малайзії. Хоч колонізатори відновити своє панування, все ж вони не змогли придушити волі до незалежності. Цей процес продовжувався у повоєнному світі й закінчився повним крахом колоніальної системи.
На фронтах війни, в німецьких концтаборах загинуло понад 50 млн. чол., у т. ч. в СРСР більше 26 млн. чол., в Німеччині – 13 млн. чол., Польщі – 6 млн. чол., Франції – 600 тис. чол., Англії – 370 млн. чол., США – 400 тис. чол., Італії – 500 тис. чол. Було зруйновано 21 млн. будинків, сотні міст, десятки тисяч сіл.
Воєнну і політичну поразку потерпів блок фашистських держав і їх сателітів. Перемогу здобули держави антигітлерівської коаліції. Плани Гітлера про знищення СРСР і завоювання світового панування провалилися.
Наслідком війни було встановлення нових кордонів в Європі, ліквідовано фашистські режими в усі європейських країнах. Значна роль у цьому належала збройним силам СРСР, які втратили вбитими за звільнення Європи 3 млн. чол., у т. ч. в Польщі – 600 тис. чол., Чехословаччині – 140 тис. чол., Румунії – 69 тис. чол.
У результаті Другої світової війни значно посилилась роль у світі двох держав - США і СРСР. Відмінність їх політичних курсів у подальшому призвела до невтримної гонки озброєнь, зокрема виробництва нових видів зброї. Закінчення Другої світової війни не привело до миру і спокою у світі. Протистояння двох наддержав – СРСР і США, яке розпочалося після завершення війни, започаткувало третю, «холодну війну».
3.2. Уроки Другої світової війни
Перший і головний урок Другої світової війни полягає в тому, що третьої світової війни не повинно статися, тому що в ній не було переможців, залишаться тільки лиш руїни людської цивілізації.
Другий урок – за іншої передвоєнної політики війни можна було б уникнути. І якщо цього не сталося, то перш за все внаслідок кризи довіри між державами, особливо між СРСР і західними демократіями. Не вдалося створити системи колективної безпеки, що породило ситуацію поступового втягування людства у війну. В сучасних умовах, коли скінчилася «холодна війна», є всі умови для будівництва не тільки європейського, а й світового дому, в якому б не було місця не лише тотальній, а й малим війнам, тероризму і т. д.
Третій урок – досвід війни показує, що політика Мюнхена, тобто «умиротворення» агресора, безпринципних угод і секретних протоколів, непорозуміння різниці між демократією і фашизмом не до чого доброго не приводить. Навпаки - створює умови для виникнення війни.
Четвертий урок – це урок політики сталінського керівництва і політики західних країн стосовно сусідніх держав. Він вчить: не можна гарантувати свою безпеку за рахунок інших країн. Необхідно постійно враховувати зв'язок політики і моралі.
П’ятий урок – наявність тоталітарних режимів з їх ідеологією і практикою та мілітаризм, імперські амбіції, формування агресивних військових блоків можуть призвести до великої світової пожежі, як це сталося в 1939 -1945 рр. Війна є продовженням лише тієї політики, яка спрямована на її підготовку.
ВИСНОВКИ
Головним підсумком війни був розгром союзниками збройних сил держав "осі" та їх сателітів, що загрожували існуванню світової цивілізації.
Радянський Союз зазнав найбільших втрат серед усіх країн, які брали участь у Другій світовій війні. Загальні втрати СРСР у війні за даними генштабу Радянської армії становлять 27 млн., а за даними незалежної експертизи - 46 млн. осіб.
Протягом шестирічної війни Німеччина втратила 3 млн. чоловік убитими на фронтах, ще 3,8 млн. - серед цивільного населення. За іншими підрахунками загальні втрати Німеччини у війні становили 8-11 млн. чол. 20% населення - 6 млн. чол. втратила Польща. Понад 1,3 млн. цивільних осіб і 300 тис. вояків втратила Югославія. Великобританія втратила 452 тис. солдатів і 60 тис. цивільного населення. Людські втрати США на фронтах і на морі становили 295 тис. чол. Злочином проти людства була атомні бомбардування японських міст Хіросіми й Нагасакі, так само як і нищення японськими завойовниками китайських, бірманських, філіппінських міст і сіл.
Друга світова війна дала могутній поштовх розвитку науки й техніки. До найбільших відкриттів періоду війни слід віднести виготовлення спільними зусиллями вчених кількох країн атомної бомби, що позначилося на всьому розвитку науки й техніки. Радарні установки, винайдені в Англії для виявлення німецьких повітряних армад стимулювали подальший розвиток радіоелект роніки. Загалом обидва ці напрямки у галузі фізики сприяв форсованому розвитку кібернетики.
Німцям вдалося, хоча й на кінець війни, приступити до серій нового виготовлення літаків з реактивними двигунами. До серйоз них відкриттів періоду війни відносяться німецькі ракети Фау-1 та Фау-2, що в подальшому зусиллями вчених США та СРСГ трансформувалися у ракети-носії ядерної зброї та космічних к раблів.
До серйозних досягнень світової наукової й інженерної дум належить один з кращих танків періоду війни - радянський тан "Т-34", а також важкий KB, що на той час не мав аналогів у світі.
Величезний парадокс науки полягав у тому, що зусилля вче них підпорядковувалися винайденню ефективніших засобів масового знищення людей, а не засобів їхнього захисту.
Друга світова війна була складним політичним і соціальним явищем. Протягом шести років її характер і цілі учасників змінювались. Досвід війни показав, що в ній велику роль відіграють політичні домагання лідерів. Амбіції державних керманичів особливо зросли на завершальному етапі війни, коли війська за наказами своїх головнокомандуючих, незважаючи ні на які людські втрати, прагнули захопити якомога більше територій, аби забезпечити лідерство вождям у досягненні повоєнних геополітичних переваг.
Війна дала могутній поштовх соціальному, антиколоніальному й визвольному рухам, що, зрештою, призвело до падіння колоніальних імперій і демократизації ряду європейських країн.
Друга світова війна змінила не тільки політичну карту світу, але й долю багатьох народів, зокрема депортованих і тих, що були піддані масовому геноциду. Відбувся розкол окремих народів і країн на два державні формування (В'єтнам, Корея, Німеччина, Китай), що на довгі роки затримало процес їхнього об'єднання.
Одним з результатів війни стало посилення ролі у світі двох наддержав - США і СРСР. Біполярність світу призвела до нестримної гонки озброєнь і неприхованої недовіри й ворожнечі протилежних таборів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ: