Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Поняття державних та місцевих доходів
Доходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, орг-ями, фіз. особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.
Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету — від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні — держ та місц. До місц. відносять бюджети АРК, міст К. та Сев., обласні, міські, районні, сільські та селищні.
У цьому параграфі розглядаються доходи Державного бюджету.
Головним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу і утворення бедж. доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей.
Співвідношення між ними залежить від економічної та соціальної ситуації в державі, рівня економічного розвитку держави, стратегії держави в міждержавних відносинах. Податки, збори та обов'язкові платежі є головним методом перерозподілу національного доходу, їх частка в окремих країнах може досягати 90 %.
Джерела доходівДержавного бюджету України визначені Бюджетним кодексом та іншими нормативними актами. Конкретизація доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі про Державний бюджет на поточний рік. Розглянемо класифікацію доходів, подану в табл.
У першому розділі бедж. класифікації "" визначені такі джерела доходів:
податкові надходження; неподаткові надходження;доходи від операцій з капіталом; офіційні трансферти; цільові фонди.
Податкові надходження — це передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі.
Неподаткові надходження включають усі безповоротні надходження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження від штрафів і санкцій, крім штрафів за порушення податкового законодавства, а також добровільні, невідплатні поточні надходження з недержавних джерел. Таким чином, неподатковими надходженнями визнаються:
доходи від власності та підприємницької діяльності;
адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
надходження від штрафів та фінансових санкцій;
інші неподаткові надходження.
Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів, землі та нематеріальних активів і включають:
надходження від продажу осн. капіталу;надходження від реалізації держ.запасів товарів; надходження від продажу землі та немат.активів;
податки на фінансові операції та операції з капіталом.
Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, ОМС, ін. держав або міжн. організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Офіц. трансферти включають невідплатні, безповоротні платежі, отримані від ін.органів держ. управління, недерж. джерел або міжн.орг-й. Офіц. трансферти можуть надходити:
від органів держ.упр-ня; урядів заруб.країн та міжн.організацій;з іншої частини бюджету.
На рівень доходів Державного бюджету впливають зовнішні та внутрішні фактори .Вони можуть мати ек.,соц.,політ.,нац. спрямування. Розглянемо лише ек.напрям як найб. вагомий.
Склад доходів Державного бюджету України передбачений ст. 29 Бюджетного кодексу.
Доходи Державного бюджету України включають: доходи (за винятком тих, які згідно з Бюджетним кодексом закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та ін. визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств; гранти і дарунки у вартісному обрахунку; міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.
Як окрема економічна категорія, доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов'язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів регіонального рівня і використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону.
Доходи місцевих бюджетів мають відповідну законодавчу базу — Конституція України, Бюджетний кодекс, ЗУ "Про податкову систему України", "Про МС в У." та ін. НПа.
У Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних рад у містах (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. У дохідній частині місцевого бюджету починаючи з 1998 р. окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.
Починаючи з 2000 р. доходи включають загальний фонд і спеціальний фонд. Сьогодні на формування місцевих бюджетів існує два погляди. Прихильники одного з них вважають, що місцеві бюджети мають формуватися "знизу", тобто, забезпечивши потреби конкретної адміністративно-територіальної одиниці, надлишок коштів передавати до вищих бюджетів. Прихильники іншої точки зору — навпаки, стверджують, що потрібно насамперед забезпечити заг-держ потреби, тобто місц.бюджетам залишати тільки забезпечення мінім. потреб, і в разі наявності коштів — розподіляти їх між усіма відп. адм-тер одиницями.
Для досягнення оптимальної забезпеченості загальнодержавного та місцевих бюджетів та пропорційності між ними мають бути дотримані такі умови:
Єдність бюджету та державного плану економічного і соціального розвитку.
Забезпечення кожного бюджету стійкими доходами, які тісно пов'язані з ек., соц.і еколог. ситуацією регіону.
Збалансованість кожного бюджету незал. від обсягів закріплених за ним дохідних джерел.
Заінтересованість державних і місцевих органів влади в успішному виконанні планів загальнодержавних доходів (податкових і неподаткових) на території конкретного регіону.
Забезпечення рівномірності надходжень коштів і усунення будь-яких затримок через незбігання термінів здійснення видатків і отримання доходів.
Джерела доходів місцевих бюджетів формуються відповідно до законодавства України, зокрема Бюджетного кодексу, інструктивних матеріалів Кабінету Міністрів України Доходи міських, районних, селищних, сільських бюджетів формуються згідно з цими юридичними актами, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів.
Уперше при формуванні дохідної частини місцевих бюджетів у 2001 р. були застосовані нові підходи до їх наповнення, а саме:
доходи місцевих бюджетів мають плануватись на формульній основі;
обласним радам заборонено збільшувати обсяг доходів понад ті, що визначені Законом України "Про Державний бюджет України на 2001 рік".
У Бюджетному кодексі передбачена структура місц. бюджетів, яка включає надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АРК, МДА та ОМС. Усі надходження і витрати складають єдиний баланс відп..
2.Система державних та місцевих доходів
Для виконання завдань і функцій держава повинна мати у своєму розпорядженні достатню кількість коштів, тобто мобілізувати необхідні фінансові ресурси для забезпечення фінансової діяльності. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона використовує для покриття власних видатків. Таке використання відбувається внаслідок переходу до державної власності у вигляді різних видів платежів. Враховуючи значення таких платежів, держава закріпила на рівні Конституції України (ст. 92), що виключно законами встановлюються система оподаткування, податки і збори, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу.
Відповідно до ст. 142 Конституції України та ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" власні доходи мають територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах, якими розпоряджаються відповідні органи місцевого самоврядування.
Державні доходи являють собою сукупність надходжень у грошовій формі до державних фондів коштів для подальшого їх використання з метою реалізації завдань і функцій держави. Доцільно зауважити, що не слід плутати поняття державних доходів та фінансових ресурсів держави, оскільки останні є значно ширшим поняттям, що включає у себе доходи не лише держави, а й усіх фізичних та юридичних осіб України, що отримують доходи на території України і за її межами та володіють певним майном на праві власності.
У свою чергу доходи бюджету - це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Вони посідають центральне місце у системі доходів держави. За Бюджетним кодексом України, доходи бюджету поділяються на податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом та трансферти. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі; неподатковими надходженнями - доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження.
Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї не призводить до наслідків більш тяжких, ніж високий рівень оподаткування, оскільки тягне за собою інфляцію.
Залежно від порядку формування системи державних доходів їх можна поділити на:
- централізовані - кошти, що утворюються у процесі розподілу валового продукту і надходять до державних та муніципальних централізованих фондів, у тому числі цільових позабюджетних;
- децентралізовані - доходи, що залишаються у розпорядженні державних підприємств, установ, організацій при розподілі та перерозподілі внутрішнього валового продукту і формуються переважно за рахунок їх прибутку.
У світовій практиці ведення національного господарства проблема застосування податків є однією з найскладніших і суперечливих. Як свідчить практика, існує залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких факторів, як життєвий рівень населення країни, рівень його культури, існуючі традиції в оподаткуванні та шляхи вдосконалення механізму стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, властивості системи оподаткування мінімізувати ухилення від їх сплати. Зокрема, істотні масштаби непрямого оподаткування у Франції, Німеччині, Італії зумовлені особливостями соціально-економічної політики, яка проводиться у цих країнах. Особливістю економічної політики держави є те, що життєво необхідний для неї потенціал може забезпечити тільки вона сама, маючи таке важливе прибуткове джерело, як податки. Завдання макроекономічної стабілізації та економічного піднесення має пов'язуватися тільки з податками, їх фіскальною і регулюючою функціями. Мета здійснення фіскального адміністрування - забезпечення держави фінансовими ресурсами, а також ефективне їх використання. Якщо податки можуть дорівнювати державним витратам, бюджет буде збалансований.
З перетворенням податків на постійне джерело доходів держави ступінь їх раціональності набуває першочергового значення. Оскільки вміла організація оподаткування нерідко перетворюється на визначальний фактор суспільного, у тому числі економічного, прогресу, її вирішення не може залишитися прерогативою однієї особи, а передається на волю колективного розуму. Податкова система як складне фінансове явище формується на досить високому рівні соціально-економічної організації суспільства.
Обов'язкові платежі посідають провідне місце у формуванні доходної частини бюджетів будь-якого рівня. При цьому, як правильно зазначають науковці, обов'язкові платежі не вичерпуються податками, зборами та іншими платежами податкового характеру. Значну їх частину становлять неподаткові надходження (штрафи; плата за послуги, надані органами державної влади та місцевого самоврядування; кошти, що надходять від використання державного та комунального майна тощо), які мають відмінні від податків правову природу та механізм регулювання.
Отже, податки і збори є найголовнішим, але не єдиним джерелом наповнення бюджетів. Перебільшення їх ролі і значення орієнтує на жорстку фіскальну політику держави і не стимулює пошук інших, неподаткових джерел ресурсів. А податки і збори повинні покривати ту частину бюджету, яка недостатньо наповнюється за рахунок інших джерел надходжень. Звідси доцільно погодитися з висновком, що чисто фіскальна спрямованість податкової політики значною мірою невиправдана і свідчить про недостатнє використання державою інших ресурсів.
Аналізуючи стан економіки останніх років, слід зазначити, що мобілізація податкових доходів до бюджетів відбувалася в умовах певної стабілізації економіки, про що свідчить зростання валового внутрішнього продукту. При цьому одним з головних резервів використання потенціалу податків у дохідній частині бюджетів є діяльність органів.
Основними фінансовими інструментами формування доходів виступають:
- податки, що являють собою плату суспільства державі за виконання нею певних завдань та функцій, відрахування частини ВВП на суспільні цілі та потреби;
- відрахування, що здійснюються за встановленими нормативами та передбачають цільове призначення платежів, у тому числі при зарахуванні до Спеціального фонду бюджету;
- плати, які передбачають певну еквівалентність взаємовідносин між державою та платниками, оскільки держава виступає власником ресурсів або має монопольне право на надання певних послуг, яких потребують юридичні та фізичні особи.
Мобілізація фінансових ресурсів забезпечується набором фінансово-правових норм, що регулюють відносини, які виникають при: встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджетів та цільових фондів; визначенні принципів мобілізації фінансових ресурсів, структури доходів бюджетної системи; справлянні податків та обов'язкових зборів, плат тощо; здійсненні контрою за надходженням коштів до бюджету; застосуванні уповноваженими органами санкцій за порушення фінансового законодавства.
3.Податок:поняття,функції,принципи,елементи та класифікація
Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в певному розмірі, у чітко визначені строки і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Податкам характерні такі риси:
а) примусовість і обов'язковість, тобто відсутність у платника вибору щодо сплати податку (платити чи не платити) і встановлення юр. відповідальності за ухилення від його сплати;
б) безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до держави за відсутності зустрічних зобов'язань із боку держави;
в) безумовність, тобто сплата податку без виконання будь-яких дій із боку держави;
г) нецільовий характер, а саме відсутність чітких вказівок щодо напрямів використання надходжень від певного податку;
ґ) розподіл коштів від конкр.податків між бюджетами різних рівнів і держ.цільовими фондами;
д) безповоротність, тобто кошти, сплачені у вигляді податків, не повертаються до платників;
е) регулярність стягнення, що полягає в безперервності бюджетного процесу та необхідності наповнення фондів коштів.
Функції податків:
а) фіскальна (лат. fiscus - державна казна) - наповнення доходної частини бюджетів усіх рівнів для задоволення потреб суспільства;
б) регулююча — як через регулювання галузей суспільного виробництва, так і через регулювання споживання;
в) контрольна - шляхом регламентування державою фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва, отримання доходів громадянами, використання ними належного їм майна та дотримання фінансової дисципліни;
г)розподільча - є продовженням фіскальної: наповнення доходної частини бюджету, з наступним розподілом отриманих коштів для фінансування функцій та завдань держави та органів місцевого самоврядування;
ґ) стимулююча — шляхом запровадження окремим платникам податків пільг щодо їх сплати, що стимулює розвиток окремих галузей народногосподарського комплексу або здійснює підтримку незахищених верств населення країни.
Принципи податку реалізуються крізь конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму:
1) одноразовість обкладання означає, що один і то же об’єкт може оподатковуватися одним видом податку тільки один раз за певний період (податковий період);
2) найбільш важливі податки, які здійснюють основні надходження коштів у бюджет, і перелік всіх інших визначаються вищим органом законодавчої влади. Механізм оподаткування регулює уряд;
3) універсалізація податку припускає незалежність податкового тягаря від форм власності платника, рівний підхід до умов оподаткування будь-яких суб’єктів. Цей принцип формує також умови рівного відрахування будь-якої частини об’єкту, незалежно від джерел його одержання. Таким чином, всі платники зобов’язані відраховувати рівну частку прибутку, залежно від своєї діяльності;
4) науковий підхід в формуванні елементів податкового механізму.
Кожний податок має обов`язкові елементи. До них відносяться:
* суб`єкт податку або платник - особа, на яку законом покладено обов`язок сплачувати податок;
* об`єкт податку - доход або майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, прибуток, майно, цінні папери і т.п.);
* джерело податку - дохід, за рахунок якого сплачується податок;
* ставка податку - розмір податку, який припадає на одиницю оподаткування (грошова одиниця доходу, одиниця земельної площі і т.п.). У практиці оподаткування розрізняють тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні ставки податків.
Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання незалежно від розміру доходу (наприклад, за тонну нафти, за 1 куб. м газу).
Пропорційні - діють в однаковому відсотковому відношенні до об`єкта податку без врахування диференціації його величини.
Прогресивні ставки - середня ставка прогресивного податку підвищується у міру зростання доходу.
Регресивні ставки - середня ставка регресивного податку знижується у міру зростання доходу.
Обов'язкові платежі податкового характеру класифікуються за різними підставами.
1) залежно від органу влади, який встановлює і скасовує податки та території дії податку:
- загальнодержавні — встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України;
- місцеві—встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України;
2) за видом фонду, до якого надходять податки:
- закріплені—надходять до конкретного бюджету або спеціального цільового фонду:
- регулюючі (різнорівневі)— надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства;
3) за видом платника:
- податки з фізичних осіб—сплачують лише фізичні особи;
- податки з юридичних осіб — сплачують лише юридичні особи;
- змішані—сплачують як юридичні, так і фізичні особи;
4) за формою оподаткування:
- прямі — встановлюються безпосередньо щодо платників податків і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування;
- непрямі — встановлюються в цінах товарів і послуг та сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів;
5) за економічним змістом:
- податки на доходи—стягуються безпосередньо з доходів фізичних і юридичних осіб;
- податки на споживання—сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні і справляються у формі непрямих податків:
- податки на майно—встановлюються стосовно рухомого або нерухомого майна:
6) за характером використання:
- загального призначення—використовуються на загальні цілі без конкретизації заходів або витрат, на які вони витрачаються (це власне податки у вузькому розумінні).
- цільові податки—встановлюються з метою фінансування конкретного напряму публічних видатків;
7) за періодичністю стягнення:
- разові—сплачуються один раз протягом певного часу при здійсненні певних дій (більшою мірою такий різновид податків має характер зборів);
- систематичні (регулярні)- сплачуються регулярно через певні проміжки часу й протягом усього періоду володіння або діяльності платника (щомісячно, поквартально, щорічно):
8) за обліком податкового платежу:
- податки, фінансовані споживачем (акциз, податок на додану вартість):
- податки, що включаються у собівартість (податок з власників транспортних засобів, земельний податок);
- податки, фінансовані за рахунок балансового прибутку (податок на майно, податок з реклами):
- податки, фінансовані за рахунок чистого прибутку (збір за право торгівлі, за використання національної символіки);
9) за способом стягнення:
- розкладні — спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави й місцевого самоврядування в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні - між платниками (історично це перша форма стягнення податків);
- окладні— передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо, а загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників;
10) за методом оподаткування:
- прогресивні— податки, ставки яких зростають зі збільшенням величини об'єкта оподаткування;
- пропорційні — податки, ставки яких не залежать від розміру об'єкта оподаткування;
- регресивні—податки, ставки яких зменшуються зі зростанням величини об'єкта оподаткування;
11) за формою стягнення:
- грошові—стягуються в грошовій формі;
- натуральні податки—стягуються у вигляді певних товарів, наприклад, продуктами сільськогосподарського виробництва.
4.Система,методи,органи оподаткування в Україні.
Закон України “Про систему оподаткування” № 77/97-Р від 18.02.97 р. визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів.
Сукупність податків і зборів до бюджетів та Державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.
Податкова система – це сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми, методи і терміни стягнення податків і платежів, які мають податковий характер і необхідні державні для виконання її функції. Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну діяльність господарюючих суб’єктів, стимулюючи економічну і інвестиційну активність.
Практика свідчить, що наслідком збільшення ставок і маси стягнених державою податків завжди є збільшення інформаційних тенденцій. Збільшення маси або напрямку податків призводить до зростання цін веде до погіршення фінансового становища господарюючих суб’єктів, що характеризується подальшим поглибленням кризи і спадом виробництва у загальноекономічному масштабі.
Інколи підприємства штучно утримують низькі ціни за свою продукцію з метою, щоб, з одного боку зменшити абсолютну масу податкових платежів до бюджету, з іншого, шляхом створення штучного дефіциту здійснювати кінцеву реалізацію своїх товарів за посередництва тіньових комерційних структур. Зрештою все одно спрацює механізм ринку: споживач оплачує продукт за ринкової ціною, Разом із тим для держави стає безглуздим збільшення податків, оскільки основна маса прибутку присвоюється виробником і посередником безконтрольно.
Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджету та внесків до державних цільових фондів, що справляються у визначеному порядку. Її сьогоднішній стан можна схарактеризувати як створення основ, реформування самої податкової системи (впровадження податків, характерних для більшості розвинутих країн з ринковою економікою, наприклад, податку на додану вартість, наповнення нових форм оподаткування ринковим змістом.
Податки є формою фінансових відносин мі державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.
Податки і збори – це обов’язкові платежі до бюджету і державних цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах. Визначених законодавчими актами України.
Державні цільові фонди – це фонди, створені відповідно до законів України, що формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб, незалежно від форм власності, і внесків фізичних осіб.
Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на які відповідно до законодавчих актів, покладено обов’язок сплачувати податки і обов’язкові платежі. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Пенсійного фонду України (ст. 2 Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування № 77/97 від 18 лютого 1997 р.).
Об’єктами оподаткування є доходи, додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.
Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані:
1) сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законами терміни;
2) вести бухгалтерських облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;
3) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до Законів України декларації, бухгалтерську звітність та інші документи, відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів);
4) допускати посадових осіб державних податкових органів для перевірок, обчислення і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Під час перевірки, що проводиться податковими органами, керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи зобов’язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами України, виконувати вимоги державних податкових органів, про усунення виявлених порушень законів України про оподаткування, а також підписати акти про проведення перевірки.
Припиняється обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) – зі сплатою податку, збору або його скасуванням.
Заборгованість платників податків і зборів у раді ліквідації юридичної особи сплачується у порядку, встановленому законами України.
Обов’язок фізичної особи зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється зі сплатою податків і зборів обов’язкових платежів (або його скасуванням), а також у разі смерті платника.
Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) мають право:
1) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їхніх посадових осіб;
2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, здійснених державними податковими органами;
3) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування у порядку, встановленому законами України.
Облік платників податків і зборів здійснюється податковими органами та іншими державними органами відповідно до законодавства України. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків і зборів (обов’язкових платежів) лише за умови пред’явлення ними документів, що підтверджують взяття їх на облік у державному податковому органі, і у триденний термін повідомляють про це державний податковий орган.
Сукупність податків і зборів до бюджетів і державних цільових фондів, що стягуються у визначеному законами України порядку, становить систему оподаткування.
---------------------------------------------------------------------------------------------------
Податкова система повинна чітко визначити всю сукупність податків, зборів, їх форму та структуру, методи побудови і стягнення. Постійно здійснювати фінансовий контроль за виконанням податкових зобов’язань. Кожна держава в світі енергійно використовує свою податкову систему для регулювання ринку та грошового обігу. Молода Українська держава протягом десяти останніх років створює свою власну податкову систему, яка враховує досвід інших країн, але не є простим його копіюванням. Адже, податкова система кожної окремо взятої держави повинна відображати конкретні особливості країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню і внутрішню політику та безліч інших чинників. Ось чому форми оподаткування однієї країни суттєво відрізняються від форм оподаткування іншої, і в світі немає хоча б двох країн з повністю однаковими системами оподаткування.
Податкова система повинна включати в себе такі податки та обов’язкові платежі. Які б забезпечували стабільну фінансову базу держави. Без цього держава не в змозі безперервно фінансувати свої видатки.
В Україні найкращими помічниками держави в цьому плані є такі непрямі податки, як мито, а також такі прямі податки, як податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю.
Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік з 1992 року. Це досить короткий час для створення високоефективної політики оподаткування, оскільки створення ефективної системи оподаткування – це не тільки практична, а й дуже серйозна наукова проблема. Адже податкова система включає в себе цілу низку встановлених в країні податків, обов’язкових платежів, а також складні механізми їх нарахування та внесення до бюджету та до державних цільових фондів. У той же час це не механічна сукупність, а внутрішньо організована, функціонально взаємоузгоджена, взиємодоповнююча, цілеспрямована система, яка базується на науково обґрунтованих і вже історично перевірених принципах податкової політики. Принцип відносно будь-якої системи – це та наукова основа та правило, від якого не відступають. Дотримання основних принципів оподаткування дуже важливе для ефективної реалізації податкової політики сьогодні та створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому.
Розміри ставок податку можуть змінюватися відповідно до обраного методу оподаткування. Під методом оподаткування розуміють механізм зміни ставок оподаткування залежно від збільшення податкової бази.
Існує кілька основних методів оподаткування.
1. Рівне оподаткування — метод оподаткування, за якого однакова сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод припускає подушне оподаткування — самий стародавній і простий вид оподаткування. Цей метод не враховує майнового становища платника податків і тому застосовується лише у виключних випадках (цільові податки).
2. Пропорційне оподаткування — метод оподаткування, за якого встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об’єкта оподаткування. Приклад пропорційного оподаткування — податок на прибуток підприємств.
3. Прогресивне оподаткування — метод оподаткування, за якого у разі зростання податкової бази збільшується ставка податку. Вибір прогресивного оподаткування оснований на визначенні дискреційного доходу, тобто вільного доходу, використання якого визначається в основному інтересами платника. Дискреційний доход являє собою різницю між сукупним доходом, отриманим платником, і неоподатковуваним мінімумом доходів.
Метод прогресивного оподаткування передбачає використання кількох видів прогресії:
а) проста порозрядна прогресія. Її суть полягає у тому, що для загального розміру податкової бази встановлюються ступені (розряди) і для кожного розряду визначається сума податку, оклад в абсолютній величині;
б) проста відносна прогресія припускає встановлення для загального розміру податкової бази розрядів, за яких для кожного розряду визначаються різні ставки (як тверді, так і процентні). За цього методу ставка застосовується по всій базі оподаткування залежно від загального розміру бази;
в) складна прогресія, що розділяє базу на податкові розряди. Але кожен розряд існує самостійно й обкладається окремо за своєю ставкою, яка не залежить від загального розміру податкової бази. Прикладом цієї прогресії є шкала прибуткового податку з громадян, коли підвищена ставка застосовується не до всього доходу, а тільки до його частини, яка перевищує певний рівень;
г) приховані види прогресії передбачають використання системи пільг для доходів, що входять у різні розряди. У такому разі розряди та ставки є незмінними і зовні не буде помітною яка-небудь диференціація оподаткування.
4. Регресивне оподаткування — метод, за якого при зростанні податкової бази відбувається скорочення розміру ставки. У цьому разі податкові стягнення пропорційні збільшенню оподаткованого об’єкта. В економічному розумінні регресивними є непрямі податки (акцизний збір, податок на додану вартість), оскільки за самою своєю підставою непрямі податки, що справляються зі споживання, неминуче мають поголовний характер, тобто не розрізняють, хто споживає, чи може він бути визнаний податним суб’єктом, чи ні.
5. Змішане оподаткування передбачає поєднання окремих елементів зазначених вище методів оподаткування. Відбувається начебто дроблення податкового об’єкта, за якого для окремих його елементів використовують різні методи оподаткування.
Надійність та ефективність податкової системи залежить від двох чинників: раціональності побудови податкової системи і рівня організації податкової служби держави.
Податкова служба - це сукупність державних органів, які організують і контролюють надходження податків, податкових і окремих видів неподаткових платежів.
Формування податкової служби України розпочалось у 1991 році, що було пов’язане з переходом від системи платежів у бюджет до системи оподаткування. За умов податкового методу формування доходів бюджету вкрай необхідна самостійна, чітко організована і міцна державна служба, яка здійснює контроль у сфері оподаткування. Раніше окремих податкових органів не існувало. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідно управління, відділи та інспекції державних доходів. Вони несли відповідальність за дотриманням чинного порядку збирання бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджету.
У 1991 році при Міністерстві фінансів була створена Державна податкова інспекція України, а в 1996 році на базі Державної податкової інспекції України та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України з боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування була створена Державна податкова адміністрація України, якій надали статус центрального органу виконавчої влади.
До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (рис.3). У складі органів державної податкової служби функціонують відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція) і підрозділи з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів.
Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.
У Державній податковій адміністрації України та державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії, які є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.
Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України.
Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють голови, які призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України.
Державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції очолюють начальники, які призначаються на посаду і звільняються з посади Головою Державної податкової адміністрації України за поданням голів відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Начальники управлінь податкової міліції призначаються Головою Державної податкової адміністрації України.
Таким чином, податкова служба України має три рівні:
-Державну податкову адміністрацію України - вища ланка;
-державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - середня ланка;
-державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції - базова ланка.
Головними завданнями державної податкової служби України є:
здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі);
внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;
прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;
роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;
запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.