Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Загальна характеристика господарського права
У народному господарстві існують наступні види права: господарське, адміністративне, фінансове, кримінальне.
Предмет господарського права визначається двома головними поняттями: «народне господарство» і «господарська діяльність».
Народне господарство України – (Закон «Про економічну самостійність») включає усі підприємства та організації, що працюють (існують) на території України.
У залежності від мети та способу організації та виконання господарської діяльності відрізняють 2 види: підприємницьку та непідприємницьку (некомерційну) діяльність.
Господарське Право України має розвиток як система норм, що регулюють три сектори економіки:
– державний (він домінує);
– підприємства, що засновані на засаді колективної власності;
– приватний сектор, що швидко прогресує.
Об'єктивні причини необхідності державного регулювання:
1. виконання соціальних функцій (створення умов щодо нормальної життєдіяльності суспільства);
2. наявність у країні певної та значної кількості підприємства, що належать державі, та нею потрібно керувати.
Особливості господарських відносин (у порівнянні з громадянським правом):
– скорочена кількість суб’єктів, господарське право більш вузьке поняття ніж громадянське право;
– одночасна наявність організаційних та майнових елементів;
– матеріальний глузд (суспільне виробництво): у т.ч. матеріальне виробництво + виконання послуг).
Методи господарського права це сукупність способів регулювання впливу норм господарського права на поведінку суб’єктів господарських правовідносин.
Методи:
1. Метод автономних рішень – підприємці можуть приймати які завгодно рішення, що не суперечать Законодавству України;
2. Метод владних вказівок – їх надають відповідні владні органи – вони обов’язкові для виконання усіх суб'єктів (квоти, ліцензії, спеціальні режими тощо).
Система господарського законодавства в цілому зумовлено предметом регулювання, тобто господарською діяльністю.
Предметом господарського права є господарські відносини між організаціями, що займаються виробництвом та реалізацією продукції, відносини у капітальному будівництві, транспортних організаціях з клієнтами, відносини у держаному страхуванні, зовнішньоекономічної діяльності, планові та господарське-процесуальні відносини.
Господарське право – самостійна область, система нормативних актів, правила, що регулюють господарські відносини щодо організацій у виконанні господарської діяльності у області суспільного виробництва та обігу.
Приклад нормативного акта – Закон України «Про підприємства в Україні».
Господарське право пов’язано з правом комерційним інших країн. та існує на наступних принципах:
1. принцип пріоритету – спеціальних норм міжнародного права понад загальними нормами господарського права України
2. принцип надання нормам міжнародних економічних угод статуту національного законодавства України.
3. принцип поєднання господарського законодавства України із комерційним правом інших країн у праві сторін зовнішньоекономічних угод обирати самостійно право тієї країни, що визначають права та обов’язки сторін угоди.
Нормативні акти Господарського права.
1. Господарський Кодекс.
2. Господарські Закони (приклад «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства» і т.і.).
3. Законодавчі акти (Постанови Верховної Ради, Декрети Кабміну, розпорядження Президента України, акти міністерств, акти місцевої адміністрації).
Основа Господарського законодавства є система статних (компенсаційних) законів, що визначають правове становище суб'єктів господарювання (» Про підприємства в Україні, «Про підприємництво»).
Суб’єкт Господарського права – учасники господарських відносин: організації, Їх структурні підрозділи, окремі громадяни – підприємці приватні (вони не є суб'єктами Громадянського Права).
Суб’єкти господарського права:
1. підприємства та їх структурні підрозділи;
2. об'єднання підприємств;
3. фінансові інститути;
4. громадяни-підприємці;
6. органи держаної влади в економіці.
2. Підприємство як спосіб здійснення господарської діяльності
Підприємство це господарюючий суб’єкт – товаровиробник, колектив працівників, що на професійній основі виготовляє та реалізує свій товар з метою отримання прибутку. Зі своїм власним майном.
Правовий статут підприємства наведено у Законі України «Про підприємства в Україні».
Форми підприємств:
1. приватне підприємство (власність у єдиних руках);
2. колективне підприємство (належить колективу, у статуті юридичної особи, керівництво – найманці, майно належить на праві власності, приклади: АТ, ТДВ, ЗАТ, ТОВ);
3. державне підприємство – організаційно-правова форма підприємства, засновано на державної власності, майно належить на засаді господарського володіння – спеціальний правовий режим щодо майна державних підприємств;
4. спільне підприємство (СП) засновано на базі поєднання майна різних форм власності (змішана форма власності), приклад: звичайні СП, СП з іноземними інвестиціями (більш 10% в статутному фонді доля інвестицій);
5. мале підприємство – кількість робітників промисловості – до 200 чол., їх правовий статут та пільги, в інших галузях до 50 чол. (згідно до Постанови Міністрів 1990 р. «Про заходи по створенню та розвитку малих підприємств»).
Поняття, ознаки та види суб’єктів господарської діяльності.
Суб’єкти – це учасники господарських відносин, що здійснюють свою господарську діяльність або керують такою діяльністю, створене у встановленому законом України порядку, мають необхідне для створення такої діяльності майно та володіють господарською правосуб’єктністю.
Ознаки суб’єктів.
1. Особисто здійснення господарської діяльності або керівництво господарською діяльністю, що характерна для володарів майна підприємства, господарських об'єднань, промислово-фінансових груп та господарських міністерств та відомств.
2. Створення у встановленому порядку згідно до Закону України.
3. Наявність майна, що потрібно для здійснення обраною суб’єктом або необхідної (згідно з умовами створення) господарської діяльності або керівництво такою діяльністю.
4. Наявність господарської правосуб’єктності, тобто такої, що визнана державою за певним суб’єктом господарювання щодо спроможності бути суб’єктом прав (мати та здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за них щодо їх належного виконання і мати юридичну спроможність захищати свої права та законні інтереси від всіляких порушень). Обсяг господарською правосуб’єктності фіксується у законі та в його постановах.
Суб’єкти існують (залежно від характеру діяльності):
– суб’єкти, що самі здійснюють господарську діяльність (до них відносяться індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарські товариства);
– суб’єкти, що здійснюють керівництво господарської діяльності (господарські міністерства, відомства, промислово-фінансові групи, володарі майна підприємств = товариства інвалідів тощо).
Суб’єкти існують (залежно від форми власності):
– державні (державні та казенні підприємства, підприємства господарського об’єднання, господарські міністерства, відомства);
– комунальні (комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи);
– колективні (господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об’єднання (декілька фірм), унітарні підприємства, створені кооперативами, суспільні та релігійні організації);
– приватні (індивідуальні підприємці, приватні підприємства);
– змішані (СП. промислово-фінансові групи, орендні підприємства).
Індивідуальні підприємці.
Згідно до Закону України від 07.02.1991 р. «Про підприємства», до них відносяться фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), що не обмежені Законом у правоздібності або дієздібності, що зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкт підприємницької діяльності, що самостійно відтворює таку діяльність.
Перелік категорій яким заборонено впроваджувати таку діяльність (згідно до Закону України): військовослужбовці, держслужбовці, народні обранці (депутати) України та ін. особи, що вповноважені здійснювати функції держави, особи з непогашеним терміном судимості за корисні порушення (крадіжки, хабарі і т.і.).
Реєстрація суб’єктів (згідно до Закону ст.. 8 «Про підприємництво» та постанову Кабміну України від 25.05.1998 р. №740 «Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності») – здійснюється за місцем знаходження суб’єкта при умові подачі необхідних документів:
– реєстраційної картки встановленого зразка (заява);
– копії індивідуального ідентифікаційного коду;
– квитанції про сплату держмита за реєстрацію.
Реєстрація повинна бути проведено у термін 5 діб з доби подачі.
У випадку потреби отримають у строк до 1 місяця – ліцензію (закон України від 01.06.2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та ін. актами.
Для здійснення певних видів підприємницької діяльності (роздрібна та оптова торгівля, за винятком сільгоспвиробників, гральний бізнес, валютні операції, надання побутових послуг за готівку) існує Закон від 23.03.1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». Отримання патенту-дозволу на торгівлю (у т.ч. індивідуальним підприємцям) впроваджується держорганами за місцем знаходження пункту продажу.
Господарські організації: поняття, ознаки та види.
Господарські організації це створене колективом фізичних і(або) юридичних осіб організація, що має організаційну єдність, що передбачає відокремленість даного колективу, як єдиного цілого від інших колективів. Організаційна єдність та відокремленість прописано у статутних документах господарських організацій.
Порядок створення. Ознаки.
1. Організація повинна бути створена певним органом, що має законі підстави для цієї діяльності:
– господарські товариства мають утворювати 2 (або більше) особи (юридичні чи фізичні);
– виробничі кооперативи – 3 чи більше особи (віком за 16 років);
– господарські об'єднання – більш ніж 2 юридичні особи.
Держреєстрація взагалі або спеціальному порідку впроваджується згідно до Постанови Кабміну «Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності»).
2. Господарська організація – повинна володіти майном (базою), мати господарську правосуб’єктність: компетенції та проваздібності. Мають всі окрім: філій, представництв, дочерніх підприємств, господарських міністерств та відомств, вони мають лише господарську компетентність.
Господарські організації це певним чином (законним) організаційно оформлені і створені згідно до Закону колективи фізичних і (або) юридичних осіб, що здійснюють самі господарську діяльність або керують такою діяльністю, мають потрібне для цього майно, володіють господарською правосуб’єктністю.
I. Види за формою власності:
– організації держвласності (ДП, казенні підприємства, підприємства міністерств та відомств);
– комунальна власність (органи місцевого самоврядування, виконкоми);
– приватні організації (приватні підприємства).
І. Види за наявністю або відсутністю статуту юридичної особи:
– організації, що мають статут юридичної особи;
– організації, що не мають статуту юридичної особи (філії, представництва, дочірні підприємства, промислово-фінансові групи), що повинні діяти (нести відповідальність), тільки у межах встановленого нормативними документами порядку (Закону, Положення), на засаді яких вони діють.
ІІІ. Види на основі залежності від порідку створення, подільності або неподільності майна (фонду) на частини:
– господарські організації корпоративного типу (більш ніж 2 засновника та майно поділяється між двома засновниками на частини);
– унітарні господарські організації (від одного засновника, не з цієї організації, він же власник неподільного майна), до них належать державні та казенні підприємства, що створено товариствами.
Державне підприємство (ДП) – підприємство унітарного типу, що діє на базі окремо частини державної власності без розділу її на частини, створюється у розпорядчому порядку вповноваженими органами та входить до сфери керування вказаного органу.
Казенне підприємство – це таке унітарне підприємство, що діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, без поділу на частини, створюється шляхом перетворення із держвласності по рішенню Кабміну та входить до сфери керування органа, що вповноважено керувати відповідним держмайном.
Орендне підприємство – це підприємство у формі господарського товариства, що створено членами трудового колективу державного, комунального або іншого підприємства, з метою оренди та використання цільного майнового комплексу підприємства для здійснення господарської комерційної діяльності.
Господарські товариства – це господарські організації, що створено фізичними і (або) юридичними особами, на договірних основах шляхом об’єднання майнової та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.
Правовий статус (Положення) господарських товариств регулюється Законом України від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства».
Акціонерне товариство – це господарські товариства зі майновим фондом, що поділено на певну кількість частин рівної номінальної вартості, що виступає у акціях та що несе відповідальність за своїми обов’язками усім приватним майном.
Товариство з обмеженою відповідальністю (ВАТ, ЗАТ) – господарське товариство зі уставним фондом, що поділено на частини, що визначено статутними документами у розмірі, та що несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном, учасники, що повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, що пов’язані з діяльністю підприємств, у розмірі своїх внесків.
Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) – таке товариство, що має статутний фонд, що поділено на частини, що вказані у статутних документах, та що несе відповідальність за своїми обов’язками усім власним майном. а у випадку її нестачі – також майном засновників у розмірі. що пропорційно визначено до внеску у статутний фонд кожного з них.
Повне товариство – господарське товариство, де кожен з учасників фipми спільно здійснюють підприємницьку діяльність та несуть додаткову відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.
Господарське об’єднання – організаційно оформлена група підприємств різних форм власності, що створено з метою координації діяльності своїх учасників, поєднання зусиль щодо вирішення задач любого змісту.