Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 4
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Запорозький Національний Технічний Університет
Гуманітарно-правовий факультет
Кафедра Соціальної роботи
Курсова робота
На тему: «Соціальне страхування як база захисту населення»
Запоріжжя
2012
Зміст.
Вступ.
Розділ 1.Теоретичні основи соціального страхування.
Розділ 2. Практичні аспекти правових основ соціального страхування.
2.1. Нормативно-правове забезпечення державного соціального страхування.
2.2.Реформа системи соціального страхування України.
2.3.Практичні рекомендації щодо ефективності соціального страхування.
Висновки.
Список використаних джерел.
Вступ.
У нашій державі поряд із податковою системою діє й система соціального страхування; а всі суб’єкти господарювання – як підприємства (установи та організації), так і громадяни, які там працюють, – зобов’язані сплачувати страхові внески до фондів соціального страхування.
Страхування є самостійною ланкою фінансової системи України. Воно виступає у двох відокремлених формах: у формі соціального страхування (державного й недержавного) та страхування, яке пов’язано з непередбачуваними надзвичайними подіями. Відповіднодо ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також за віком і в інших випадках, передбачених законодавством.[1,23] Це правило гарантовано загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Об’єктом дослідження є соціальне страхування.
Предмет дослідження: визначити принципи та загальні правові засади соціального страхування громадян в Україні.
Актуальність теми. Протягом життя, кожна людина знаходиться перед небезпекою настання обставин, які можуть самим безпосереднім чином вплинути на стан її здоров’я та призвести до втрати заробітку – основного джерела засобів до існування. До таких обставин відносять хворобу, старість, інвалідність. Побороти ці обставини в більшості випадків особа не може самостійно, оскільки вони визначаються об’єктивними соціально-економічними умовами, тісно повязані із трудовою діяльністю і майже не залежать від волі особи. Проте вони впливають на соціальну стабільністьсуспільства і тому, держава бере на себе певну відповідальність за їх настання і створює систему соціального захисту. Ніхто, крім держави, не може законодавчо захистити людей від можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. На жаль, механізми такого захисту в Україні майже повністю відсутні. Нестабільна економічна ситуація в державі призводить до диференціації різних верств суспільства за доходами, дедалі більша частина людей потребує державної допомоги. Загально визнаною є недосконалість діючої в Україні системи соціального страхування та необхідність його подальшого реформування.
Тому формування системи соціального страхування в Україні – одна з найактуальніших проблем і „камінь спотикання” політики зайнятості.
Метою даної роботи є аналіз ситуації соціального страхування в Україні і визначення основних проблем в соціальному страхуванні .
Для досягнення мети було поставлено ряд наступних завдань:
1.З’ясувати шляхи становлення державного с оціального страхування в Україні.
2.Визначити поняття, мету та цілі соціального страхування.
3.Проаналізувати такі поняття як страховий ризик та страховий випадок.
4.Ознайомитись з нормативно-правовою базою державного соціального страхування.
5.Розглянути реформи соціального страхування в Україні.
6.Запропонувати практичні рекомендації, щодо ефективності соціального страхування в Україні.
Структура та обсяг курсової роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження курсова робота складається із вступу, 2 розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг роботи – сторінки, список використаних джерел ( у кількості найменувань)
РОЗДІЛ І.Теоретичні основи соціального страхування
1.1. Становлення державного соціального страхування в Україні
Суть, функції і призначення страхування формувалися історично, відбиваючи як рух, тенденції загального історичного розвитку, так і особливості іманентного саморозвитку. Враховуючи обидва фактори, синтезуючи історичні й теоретичні аспекти дослідження, можна визначити потребу і функції страхування як одного з різновидів людської діяльності, з'ясувати суспільно-політичні, історико-культурні передумови появи страхування, основні тенденції, закономірності, національну специфіку та етапи розвитку.
Зміст і характер, функції й адресації, а отже, і роль страхування змінювалися залежно від загального рівня суспільного й культурного розвитку, особливостей кожного етапу страхового процесу.
Україна, як відомо, майже 350 років знаходилась у колоніальному стані, будучи частиною імперії, як у складі царської Росії, та і в складі СРСР. У цей період вона ніколи не проводила самостійної соціальної політики і не приймала самостійних рішень щодо соціального страхування і соціального забезпечення.
Зародження страхування на терені України припадає лише на 90-ті роки ХІХ століття.
Історично в Україні форми соціальної самоорганізації населення визначалися специфікою традиційного суспільства, основу якого становили родина, громада у сільській місцевості та цехові організації у центрах промисловості, що народжувалися. Протягом XVI ст. – першої половини XVII ст. патріархальність солідарної допомоги і взаємодопомоги залишалися базовим принципом, на якому в той час формувалася будова суспільства. У другій половині XVIII ст. традиційні форми соціального захисту (сімейна, громадська, християнська) почали доповнюватися артільною (яка стала прикладом спрощеної корпоративної соціальної політики). Члени трудової артілі (рибалки, чумаки, ремісники, селяни-підприємці) об’єднували свої зусилля від постійних і чисельних ризиків щодо прибутковості своєї діяльності та для самодопомоги.
З XVIII ст. поодинока соціальна допомога поступово замінюється систематизованою. Політика в галузі соціального захисту набуває диференційованого характеру. Спостерігається виборчий підхід до соціального забезпечення різних категорій громадян. Розвиваються суспільні форми підтримки вразливих верств населення, посилення адресності надання соціальної допомоги. Фізично здорові громадяни повинні були працювати. Знедолені діти влаштовувалися до господарств з метою набуття професії, а у монастирі – для навчання.
Поступово держава починає виділяти кошти на соціальну допомогу. Відбувається трансформація громадських механізмів соціальної допомоги у державні. Відповідно до Укладу про губернії та указу від 1 листопада 1775 р., виникла дворівнева система соціальної допомоги (яка проіснувала 143 роки), а саме: 1) соціальні державні структури в формі органів (наказів) суспільної допомоги у складі губернської управлінської системи (їм підпорядковувалися лікарні і психіатричні будинки); 2) місцеві органи піклування станового характеру: дворянська опіка і міський сирітський суд. Органи соціальної допомоги функціонували на умовах самофінансування. Доходи формувалися за рахунок прибутків від господарської діяльності, надходжень від фонду приміщень, благодійних внесків, організації аптек тощо. Найбільш інтенсивно розвивалась медична допомога населенню, система якої зазнала протягом XVIII ст. організаційних змін і в цілому визначала прогресивний характер соціальної політики.
З адміністративних нововведень слід відмітити утворення Наказів суспільного нагляду для управління медичними закладами і запровадження посад повітових лікарів (1875 р.), створення громадянських лікарняних управ в губерніях. У 1770 р. утворені Медична канцелярія як центральний орган охорони здоров’я, а потім – Медична колегія, що замінили собою Аптекарський наказ. З метою подолання безпритульності у містах відкривалися будинки виховання, при яких були палати для народження. Реорганізація системи адміністративного управління охороною здоров’я відбувалася в поєднанні з удосконаленням статистичної бази. Запроваджувалася демографічна статистика, зокрема народжуваності і смертності населення .
Додатково до державної системи соціального захисту формувався інститут благочинності. Добровільна безплатна допомога, поки вона не набула законодавчого підґрунтя, виконувала свої функції у незначних обсягах. Лише з 1854 р. філантропічній та просвітницькій діяльності надається особливий статус, і вона отримує поштовх до розширення. За статистичними даними, більше половини бюджету системи органів суспільної допомоги забезпечувалося за рахунок приватної благочинної діяльності.
Із настанням фабрично-заводського періоду економічного розвитку виникають нові форми та структура соціального захисту, в межах яких відбувається інтеграція різних сфер діяльності і забезпечується координація зусиль найманих працівників по формуванню колективної системи соціальної допомоги. Остання набуває страхового характеру і поступово замінює соціальний захист, заснований на принципах самопідтримки, сімейного забезпечення і благодійності. Слід зауважити, що держава в період змін займає позицію спостерігача. Її активна роль у соціальному захисті торкається лише надання деяких видів гарантій і допомоги (переважно пенсійної) державним службовцям і робітникам, праця яких мала високий професійний ризик (гірнича справа та ін.).
Вперше серед капіталістичних країн фабричне законодавство з питань праці було введено у Великій Британії. Законодавчо регулювалися тривалість робочого дня, питання охорони та гігієни праці, запроваджувалося обов’язкове страхування на випадок втрати працездатності на виробництві в окремих галузях економіки. Наприкінці ст. в інших західноєвропейських країнах також з’являються елементи законодавчого регулювання питань праці та лікування. У 1890-ті роки в Німеччині стався проривний перехід до системи обов’язкового соціального страхування.
Стратегія формування ефективної системи соціального захисту мала позитивний вплив на упорядкування й розвиток політики соціального захисту в Україні, яка створювалася в законодавчому полі Росії. Варто відмітити, що, використовуючи зарубіжний досвід, Росія та Україна вже в той час мали власний досвід соціального захисту, йшли своїм шляхом (враховуючи територіальну та економічну специфіку суспільного устрою). Так, організація медичної допомоги мала теоретичне обґрунтування доцільності створення національної системи охорони здоров’я, почалися практичні дії по її здійсненню. Формувалися земська система з принципами безоплатної загальнодоступної медичної допомоги, медико-санітарна статистика, фабрично- заводська і міська медицина, що заступала на місце застарілої структури органів суспільної допомоги. Розраховувалися нормативи стаціонарної та амбулаторної допомоги за рахунок підприємств.
Перші страхові закони в Україні, яка була складовою частиною Російської імперії, з'явились на початку 20 століття як захисна реакція урядових структур на вимоги робітників створити гарантовані правила соціальної захищеності на виробництві. Вже в 1901 році законодавчим актом передбачалось призначення пенсій робітникам гірничих заводів і копалень за рахунок роботодавців, яких визнавали винними в пошкодженні здоров'я. І, як прямий наслідок організованих виступів і масових страйків робітників, 2 червня 1903 року введено «Правила о вознаграждении потерпевших вследствие несчастных случаев рабочих и служащих, а равно членов их семейств в предприятиях фабрично-заводской, горной и горнозаводской промышленности». Цей день вважається днем започаткування державного соціального страхування в Росії та Україні.
З кінця 80-х років XIX ст. соціальне страхування поширюється на Південну Україну регіон, який займав провідні позиції у справі соціального забезпечення робітників. На підприємствах Одеси запроваджувалося добровільне страхування робітників у приватних загально страхових товариствах від ризиків їх здоров’ю в результаті нещасних випадків на виробництві. Для середніх підприємств така форма страхування була найбільш прийнятною в економічному відношенні. Відшкодування втрат здоров’ю внаслідок травми або професійного захворювання, які часто траплялись, їм було вигідніше виплачувати через систему саме добровільного комерційного страхування. На малих і великих підприємствах приватне страхування не набуло помітного розвитку: на перших – через дефіцит фінансових ресурсів; на других – навпаки, віддавали перевагу компенсаційним виплатам за рахунок підприємства.
Одеська ініціатива згодом поширилась на промислові центри Херсонської губернії (Миколаїв, Херсон, Єлисаветград). За статистичними даними, протягом 1896 р. роботодавці отримали від страхових компаній 23,9% суми сплачених страхових внесків. Решта (76,1%) становила прибуток страхових компаній.
В 1912 році були прийняті на державному рівні закони «Про забезпечення робітників на випадок захворювання», «Про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві» і ряд інших. Були створені так звані лікарняні каси, пізніше їх стали називати страховими касами. Вони надавали робітникам два види допомоги: у випадку захворювання та при нещасному випадку. Допомога по тимчасовій непрацездатності призначалась від половини до двох третин заробітку і виплачувалась лише з четвертого дня хвороби. Допомога по вагітності і пологах видавалась протягом шести неділь робітницям, які пропрацювали на даному підприємстві не менше трьох місяців.
Після 1917 року соціальне страхування в Україні розвивалось в єдиному руслі всіх республік Радянського Союзу. В перші роки після революції в умовах громадянської війни йшли пошуки більш ефективних форм соціального захисту трудівників. І, як наслідок, в 1918 році було прийняте положення про соціальне забезпечення працюючих, яке гарантувало забезпечення всіх найманих працівників незалежно від особливостей праці допомогою при тимчасовій втраті заробітку у зв'язку з хворобою, пологами і родами, каліцтвом. Починаючи з 1922 року виплата допомоги здійснювалася безпосередньо підприємствами в залік страхових внесків.
В 1929 році державне соціальне страхування мало єдиний цільовий бюджет. Разом з тим вже тоді в нормативних-правових актах підкреслювалось, що кошти державного соціального страхування є цільовими і використовувати їх на інші цілі недопустимо. А з 1931 року за рахунок коштів державного соціального страхування фінансуються санаторно-курортне лікування в спеціалізованих установах, санаторіях, пансіонатах, будинках відпочинку та дитячі оздоровчі табори.
Переломним моментом в історії соціального страхування є передача його в управління профспілкам. Рішенням союзного уряду 23 червня 1933 року всі кошти соціального страхування, а також санаторії, будинки відпочинку та ряд інших установ були передані профспілкам.
Демократичні перетворення в суспільстві вимагали відповідних змін і в правових відносинах. В Україні на порядок денний постало питання про удосконалення системи соціального страхування. У лютому 1991 року Уряд України і профспілки (на той час Рада Федерації незалежних профспілок України) прийняли спільну постанову «Про управління соціальним страхуванням в Україні», а в березні того ж року профспілки за участю представників Мінпраці, Мінфіну, Нацбанку України на практиці реалізували положення прийнятої спільної постанови. Так було створено принципово нову структуру – Фонд соціального страхування України. Організаційно Фонд здійснював свою діяльність через створене правління Фонду, до складу якого входила абсолютна більшість представників від профспілкових об'єднань. Правління фонду розробляло та затверджувало положення про фонд та його виконавчі органи. Метою створення фонду було забезпечити фінансову самостійність та стабільність системи соціального страхування.
18 січня 2001 року Верховною Радою України, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і визначено Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності правонаступником Фонду соціального страхування України.
Сьогодні в Україні відносини у сфері соціального страхування регулюються нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Власне існування інституту соціального страхування в Україні та його основні завдання передбачені ст. 46 Конституції України.
Загальні засади функціонування системи соціального страхування у цілому, організації управління нею, види соціального страхування та їхні пріоритетні завдання визначаються згадуваними вище Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Правовідносини у сфері кожного з видів соціального страхування, що запроваджуються в Україні, та управління ними регламентуються законами з окремих видів соціального страхування. На сьогодні в Україні ухвалені спеціальні закони з чотирьох видів загальнообов’язкового державного соціального страхування:
– у сфері соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, – Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV [33];
– у сфері соціального страхування на випадок безробіття – Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р. № 1533-III [34];
– у сфері соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, – Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18 січня 2001 р. № 2240-III [35];
– у сфері пенсійного страхування – Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р. № 1058-IV [30].
Проводиться робота з формування правових та фінансово-економічних засад для упровадження ще одного виду соціального страхування – медичного.
Зазначеними вище законами з окремих видів соціального страхування конкретизуються норми ст. 46 Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування і визначаються основні завдання кожного з видів соціального страхування, організаційна структура і система управління кожним із видів соціального страхування, права, обов’язки та відповідальність суб’єктів правовідносин у сфері соціального страхування, види страхових виплат (матеріального забезпечення) і соціальних послуг за відповідними видами соціального страхування, порядок проведення цих страхових виплат і надання соціальних послуг, джерела формування і порядок використання коштів кожного з видів соціального страхування тощо.
Таким чином, проаналізувавши розвиток становлення державного соціального страхування в Україні, визначимо поняття, мету та цілі соціального трахування.
1.2. Поняття, мета та цілі соціального страхування
Соціальне страхування є складовим елементом соціальної сфери суспільства. Соціальна сфера є специфічною галуззю людської діяльності ( сукупністю відповідних іх видів, функцій та організаційних форм), предметом якої є громадяни країн з їх потребами. Соціальна сфера, крім соціального страхування, охоплює також охорону здоров’я, освіту, науку, культуру, мистецтво, ЗМІ, спорт та туризм, побутове обслуговування , торгівлю та громадське харчування, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, забезпечення безпеки і суспільного порядку (заходи оборонного та правоохоронного характеру).
Соціа́льне страхува́ння це – фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.
Соціальне страхування є однією із організаційно-правових форм соціального забезпечення, визначальною категорією в якому є соціальні ризики й вимога їх обов’язкового й добровільного страхування.
Соціальне страхування можна собі уявити як соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов’язкового характеру, яка зможе діяти досить ефективно лише в тому випадку, якщо вона буде всеосяжною як із погляду охоплення нею населення, так і з погляду покриття ризиків. Кінцева мета полягає в реалізації плану, який захищав би всі верстви населення від усієї сукупності факторів нестабільності.
Страхування здійснюється при наявності страхового інтересу, як міри фінансової зацікавленості, компенсації при настанні несприятливих подій з майном або людьми.
В Україні страховий інтерес визначено як об'єкт страхування, яким є:
1) майнові інтереси пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією застрахованої особи (особисте страхування: страхування життя, від нещасних випадків, медичне страхування);
2) майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майна (майнове страхування: страхування нерухомого майна, об'єктів виробництва, будівництва, сільського господарства, транспортних засобів, фінансів та інше);
3) майнові інтереси, що пов'язані з нанесенням шкоди особі або її майну, за що несе відповідальність страхувальник (страхування відповідальності: страхування відповідальності власника транспортних засобів, відповідальність перевізника (вантаж, пасажири), відповідальність професіонала, відповідальність підприємств (за якість продукції, за шкоду навколишньому середовищу).
Соціальне страхування – гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безкоштовної медицини. Здійснюється шляхом формування централізованих страхових фондів з внесків роботодавців, працівників та держави. Фонди створюються для певних видів соціальних випадків, що регулюються соціальною політикою держави відповідно до міжнародних норм.
Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:
1) наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;
2) наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.
У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.
Основні характеристики соціального страхування:
1.Соціальне страхування фінансується із внесків, які акумулюються у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачується пенсії та допомога.
2.Обов язкова участь працівників ( за деякими винятками).
3.Надлишок коштів інвестується для отримання додаткового доходу.
4.Особисте право на пенсію чи допомогу гарантується наявним оліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності.
5.Розмір внеску та виплати часто залежить від того, скільки застрахована особа або заробляла раніше.
Переважають такі чотири джерела фінансування соціального страхування:
1.Певний відсоток від застрахованих заробітків, що сплачується працівниками.
2. Відсоток від застрахованого фонду заробітної плати, що сплачується роботодавцем.
3. Державна участь за рахунок загальних або спеціальних податків.
4. Інші надходження ( наприклад за рахунок продажу державної власності, держаних боргових запозичень, доходу від інвестування надлишкових страхових коштів тощо).
Якщо метою є забезпечення мінімального доходу ( прожиткового мінімуму) чи певних стандартів послуг для всього населення країни, тоді найчастіше вдаються до фінансування з державного бюджету, за рахунок загальних податкових надходжень. Фінансування через загальні податки переважно пов язане з універсальними схемами соціального забезпечення, тобто коли єдині за розміром допомоги чи пенсії виплачують усім громадянам або резидентам, без урахування факторів доходів, зайнятості, матеріального стану і джерел існування.
Якщо ж метою є заміщення втраченого заробітку ( доходу) за умови настання певного соціального ризику ( старість, інвалідність, безробіття, хвороба, тощо), тоді переважає фінансування за рахунок страхових внесків як відсоток від заробітку.
Характерною рисою принципу страхування є те, що фінансування соціальних виплат здійснюється за рахунок внесків до соціального страхування, а також тісна взаємозалежність між внесками і обсягом соціальних виплат ( послуг). Тобто, соціальні виплати еквівалентні або майже еквівалентні внескам. Тим самим принцип страхування доповнюється в рамках системи соціального страхування тим, що при наданні допомоги, крім орієнтації на індивідуальні внески, мають значення і елементи соціального перерозподілу.
Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.
Об'єкт соціального страхування – майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.
Соціальне стахування покликане виконувати такі функції:
1)Захисну – реалізація системи заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства і дитинства, а також охорони здоров’я членів суспільства в умовах бесплатної медицини.
2) Компенсаційну – формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, повязані з утриманням непрацездатних та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі в трудовому процесі.
3) Відтворювальну – забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів.
4) Перерозподільну – скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян.
5) Стабілізуючу – сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.
Соціальне страхування можна проводити в двох формах: державній і колективній. Державне соціальне страхування обов'язкове, а колективне може бути і обов'язковим, і добровільним. За ступенем охоплення населення соціальне страхування буває загальним або для окремих соціальних груп населення.
Державне соціальне страхування відіграє важливу роль у розвитку суспільства. У Конституції України (ст. 46) зазначено: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». З метою забезпечення таких прав в Україні створена система загальнообов'язкового державного соціального страхування. Поряд розвиваються форми добровільного соціального страхування.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі – роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Базовими характеристиками загальнообов’язкового державного соціального страхування, що відрізняють його від інших інститутів соціального захисту, є:
1) обов’язковість ( за законом) для страхувальників – працівників і роботодавців – вносити страхові внески; особисте страхування, зазвичай, має добровільний характер, що не дозволяє йому бути настільки масовим по охопленню ( за кількістю застахованих);
2)публічний вид правовідносин суб єктів соціального страхування, за допомогою якого досягається обов’язковість за законом участі в ньому суб’єктів і високий рівень гарантій захисту застрахованих, що дозволяє відмовитися від обтяжливої процедури оформленя індивідуальних договорів ( і контролю його виконання) між страхувальниками ( роботодавцями і працівниками) і страховиками на користь застрахованих; особисте страхування має приватний характер цивільно – правових відносин;
3) обов’язкове ( за законом) право для застрахованих на одержанння страхових виплат при настанні страхових випадків ( види виплат, послуг, їхні розміри визначенні в законах), реалізацію і повноту виплат за якими можна домагатися в судовому порядку;
4) високий рівень надійності збереження фінансових засобів, що забезпечуються у виді фінансування « з коліс» і не дозволяє знецінитися коштам, а досягається за допомогою солідарності поколінь і застосування державного контролю за правильністю і цільовим характером витрати коштів;
5)досить « дешеве» для населення держави ( порівнянно з особистим страхуванням ), що досягається за допомогою солідарності поколінь і застосування державного контролю за правильністю і цільовим характером витрати коштів;
6) самокеровані форми організації обов’язкового соціального страхування, коли майже всі питання по створенню і керуванню складними ( організаційними, правовими, методико-соціальними, фінансовими) системами здійснюються найбільш зацікавленими суб’єктами ( представниками роботодавців і працівників).
Розглянемо види загальнообов'язкового державного соціального страхування, які існують в Україні у наступній таблиці.
Види загальнообов'язкового державного соціального страхування
|
Тип соціального страхування |
Механізм реалізації |
|
На випадок безробіття |
Здійснюється через Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. |
|
Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням |
здійснюється через Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. |
|
Від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності |
здійснюється через Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. |
|
Пенсійне страхування. |
здійснюється через Пенсійний фонд України та недержавні пенсійні фонди. |
Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають:
а) на підприємствах , в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;
б) у фізичних осіб;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно ( члени творчих спілок, творчі працівники, які не єчленами творчих спілок), громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами:
1)законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;
2)обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян – суб'єктів підприємницької діяльності;
3)надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
4)обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;
5)солідарності та субсидування;
6)державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
7)забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;
8)цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
9)паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
До суб’єктів загальнодержавного соціального страхування належать:
1)застраховані особи;
2)страхувальники;
3)страховики.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється державне соціальне страхування. В окремих випадках до застрахованих належать члени сімей громадян, а також інші особи. Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та громадяни, що забезпечують себе роботою самостійно. Громадяни України, які працюють за межами України, мають право на забезпечення державного соціального страхування за умови сплати передбачених страхових внесків. Представниками застрахованих осіб можуть бути профспілки або інші уповноважені працівниками органи.
Страхувальниками є роботодавці та інші особи, які сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Це, зокрема, самозайняті (адвокати, підприємці тощо), громадяни, які проживають за межами України і сплачують внески та ін. Страхувальники зобов'язані сплачувати обов'язкові страхові внески. Страховики – це цільові державні фонди, створені з метою забезпечення мобілізації коштів та фінансування державних соціальних програм. Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого застрахована особа отримує право на одержання матеріального забезпечення та соціальні послуги.
Для забезпечення певних видів соціального страхування створюються відповідні державні фонди. Страхові фонди – установи, що здійснюють мобілізацію страхових внесків та забезпечують фінансування передбачених виплат застрахованим особам. Усі застраховані громадяни є членами відповідних страхових фондів залежно від виду соціального страхування. Державні страхові фонди належать до некомерційних самоврядних організацій.
Як правило, цільові страхові державні фонди не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено.
Таким фондам забороняється також використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з виконанням їх функцій. Кошти цільових страхових державних фондів не входять до складу Державного бюджету України. Ці фонди мають самостійні бюджети. Управління страховими фондами здійснюється на паритетній основі представниками держави та суб'єктів соціального страхування (страхувальників і страховиків). Для забезпечення стабільної діяльності фондів створюються резерви страхових коштів. Фонди зобов'язані публікувати в засобах масової інформації свої бюджети.
З метою забезпечення загальнообов'язкового соціального страхування в Україні створено такі державні фонди:
1) Пенсійний фонд України (ПФУ);
2) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФЗДССБ);
3) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФССТВП);
4) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (ФССНВ);
5) Фонд медичного страхування (ФМС) (передбачається створити).
Основними джерелами доходів фондів соціального страхування є обов'язкові внески роботодавців та застрахованих осіб, асигнування та інші кошти. Розміри внесків до фондів визначають, ґрунтуючись на необхідності забезпечити достатній рівень фінансування соціальних програм, що реалізуються державою. Порядок створення страхових фондів регламентується законодавством України. Виплати застрахованим особам здійснюються з періоду настання страхових випадків.
Для прикладу розглянемо джерела формування коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. До них, зокрема, належать:
1) страхові внески страхувальників – роботодавців і застрахованих осіб. Роботодавці зобов'язані перераховувати до бюджету фонду 1,5% витрат на оплату праці найманих працівників (включаючи основну та додаткову заробітну плату). Для найманих працівників установлені такі внески: для осіб, зарплата яких становить величину нижчу за прожитковий мінімум працездатної особи, – 0,5% від суми оплати праці. Для працівників, зарплата яких перевищує величину прожиткового мінімуму працездатних осіб, – 1,0%.
2)пені, штрафи та інші фінансові санкції;
3)благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;
4) асигнування із Державного бюджету України;
5)інші надходження.
Соціальне страхування – найважливіший елемент державної соціальної політики у сфері управління ризиками відтворення населення і виконує функції соціального захисту, забезпечення фінансування соціальної допомоги, регулювання доходів та рівня життя різних груп населення, попередження та профілактики наслідків настання соціальних ризиків.
Організаційні принципи соціального страхування визначаються національними, історичними, та політичними традиціями суспільства.
Необхідність страхового захисту має кілька аспектів: природний, економічний, соціальний, юридичний, міжнародний.
З позицій природних інтересів суспільства та окремих його громадян, страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам битків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих.
Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який ґрунтується на акумуляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров'я та (або) матеріального благополуччя подій, як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення.
У соціальному плані страхування є формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві.
В юридичному аспекті страхування є різновидом цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів.
Міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавствах різних країн і уніфікації способів захисту інтересів господарюючих суб'єктів, з одного боку, та розробки таких юридичних норм, які б забезпечили страховикам наявність достатніх фінансових гарантій, з іншого боку.
Соціальне страхування – це система правових, економічних і організаційних заходів, покликаних компенсувати окремі види соціальних ризиків.
Таким чином, необхідність страхового захисту викликана прагненням обмежити як матеріальні, так і нематеріальні збитки, пов'язані з певними ризиками, отже в наступному пункті детально ознайомимося з поняттям страхового ризику і страхового випадку.
1.3.Страховий ризик і страховий випадок
Соціальне страхування на відміну від звичайного нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю людини як члена суспільства і базується на понятті соціального ризику.
Соціальним ризиком прийнято вважати ризик втрати заробітку в разі відсутності попиту на працю або в разі втрати здатності до праці. Отже, через систему соціального страхування суспільство захищає трудящих та їхні сім'ї від можливого зубожіння через неможливість отримання заробітку.
Поява соціального страхування нерозривно пов'язана з утворенням робітничого класу – класу найманих працівників, єдиним джерело доходу яких є заробітна плата. Причинами втрати цього джерела доходу для працівника та його сім'ї може стати безробіття або непрацездатність через хворобу, нещасний випадок, каліцтво, старість або навіть смерть годувальника. Перелічені події є випадками (видами) соціального ризику. Ці види ризику масові, загальні, мають соціальний характер, оскільки визначаються переважно соціальними умовами й меншою мірою залежать від людини.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань, що призвели до втрати працездатності» страховий ризик – це обставини, внаслідок яких може виникнути страховий випадок. Також страховий випадок трактується як страхови́й ри́зик – певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Нестрахові ризики – події, які теж супроводжуються певними втратами для потерпілого, але не підлягають страхуванню, найчастіше у зв'язку з відсутністю бажаючих взяти на себе зобов'язання щодо відшкодування збитків, спричинених цими подіями. Це, як правило, ризики, за якими неможливо оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розмір збитків та ціну страхової послуги. Базилевич В. Д. Страхова справа - учебник
З розвитком ринкових відносин зростає ступінь ризику, отже, зростає потреба суспільства у засобах захисту та механізмах обмеження ризику. Страхування компенсує збитки (або частину їх) у грошовій формі, а не відшкодовує товарно-матеріальні цінності, і, таким чином, не може повністю усунути порушень перебігу відтворювального процесу. Але воно послаблює залежність суспільного виробництва та окремого підприємця від непередбачуваних небажаних випадків і являє собою вироблений суспільством механізм боротьби із порушенням економічної рівноваги. Та часткова або повна компенсація збитків – не єдина функція страхування. Важливе значення мають превентивні (попереджувальні) заходи, спрямовані на запобігання страхового випадку (протипожежні заходи, запобігання дорожньо-транспортним пригодам, епідеміям тощо) та репресивні, спрямовані на усунення страхового випадку (боротьба з пожежею, паводком, епідемією і т. ін.).
Зазначимо, що в соціальному страхуванні ризики здебільшого компенсуються не повною мірою. Взагалі – це проблема соціального забезпечення. Адже завдання соціального забезпечення не лише матеріально підтримати людину, а й захистити її добробут. Якщо повністю компенсувати збитки від усіх соціальних ризиків, то це може знищити стимули до праці взагалі. Зазвичай компенсація втраченого заробітку для різних видів соціальних ризиків становить від 50 до 70 %.
Страховий випадок – це нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, що заподіяло застрахованому працівнику професійно зумовлену фізичну або психічну травму при виконанні трудових обов'язків у результаті професійної діяльності, з настанням яких виникає право застрахованої особи на одержання матеріального забезпечення і (або) соціальних послуг.
Професійне захворювання вважається страховим випадком також при встановленні або його виявленні в період, коли потерпілий не перебуває у виробничих відносинах із підприємством, на якому він захворів.
Нещасний випадок чи професійне захворювання, що відбулися внаслідок порушення нормативних актів з охорони праці застрахованим, також є страховим випадком.
Порушення правил охорони праці застрахованим, що призвело до нещасного випадку чи професійного захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим. Але в цих випадках сума страхових виплат потерпілому може бути зменшена до 50%.
Підставою для сплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної і соціальної реабілітації, а також для страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) у встановлених нормах. Основи охорони праці - Березуцький В.В.
У законодавстві відсутнє визначення поняття «професійний ризик виробництва», правильність тлумачення якого безпосередньо впливає на проведення справедливої тарифної політики Фонду і визначення розміру страхового внеску.
У 2000 році, на етапі створення Фонду, коли необхідно було у надзвичайно стислий термін вирішити питання виплати потерпілим сум відшкодування шкоди, професійний ризик виробництва був визначений як «фінансовий ризик виробництва» або «ймовірність виникнення матеріальних витрат Фонду, пов’язаних з відшкодуванням шкоди потерпілим на виробництві», на підставі чого були сформовані відповідні класи та визначені страхові тарифи.
Такий підхід є механічним перенесенням фінансового досвіду «звичайного» страхування, яке тривалий час діяло в Україні, у сферу щойно створеного страхування від нещасного випадку на виробництві без урахування його особливостей та відмінностей від інших видів страхування, зокрема зв’язку професійного ризику виробництва тільки з умовами здійснення трудової діяльності, а також необхідності диференціації страхових тарифів залежно від ступеня професійного ризику виробництва.
Суттєвим недоліком такого підходу є обрання головним чинником для оцінки професійного ризику виробництва тільки фінансових наслідків страхової події. Така оцінка ризику не враховує причин настання страхового випадку, дуже приблизно відображає кількість, частоту і тяжкість нещасних випадків та професійних захворювань і зовсім не враховує стан умов і безпеки праці, що суперечить основним принципам страхування від нещасного випадку, унеможливлює справедливу диференціацію страхових тарифів.
Разом з тим стаття 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» містить вимоги, які у взаємодії із основними принципами дають змогу визначити чітке поняття «професійний ризик виробництва»: «У разі систематичних порушень нормативних актів про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасного випадку і професійного захворювання, …підприємство може бути віднесене до більш високого класу професійного ризику виробництва». Тобто «професійний ризик» тотожний ризику настання нещасних випадків чи професійних захворювань або ймовірності ушкодження здоров’я, або смерті працівника, пов’язаних з виконанням ним трудових обов’язків. Це твердження підтверджується іншою частиною статті 47 цього Закону: «Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого належить підприємство, знижки до нього чи надбавки».
Професійне захворювання є страховим випадком у разі його встановлення чи виявлення як в період перебування особи в трудових відносинах, так і тоді, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.
Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком.
Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов’язань перед потерпілим.
Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України , відповідно до Закону України «Про охорону праці».
Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.
Нещасний випадок – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.
Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади.
В окремих випадках, за наявності підстав, Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим нещасний випадок, що стався за обставин, не визначених передбаченим частиною другою цієї статті переліком. Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався (ст. 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 1991 р.):
1) разі виконання трудових обов’язків, а також у разі здійснення будь-яких дій в інтересах підприємства чи організації, хоча й без спеціального доручення;
2) по дорозі на роботу чи з роботи;
3)на території підприємства, організації або в іншому місці роботи протягом робочого часу, необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або після закінчення роботи;
4)поблизу підприємства, організації або в іншого місця роботи протягом робочого часу, якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового розпорядку;
5)під час виконання державних або громадських обов’язків;
6) під час виконання дій з метою рятування людського життя, охорони державної, колективної та індивідуальної власності, а також охорони правопорядку.
Окрім перелічених випадків, трудовим вважається каліцтво, отримане під час проходження виробничого навчання, практики чи практичних занять. Інвалідність внаслідок трудового каліцтва встановлюється на підставі акта про нещасний випадок, складеного за місцем роботи, або рішення суду про факт травмування на виробництві.
До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою. Професійне захворювання як причина інвалідності встановлюється МСЕК на підставі списку професійних захворювань і відповідно до висновку спеціалізованої медичної установи про наявність професійного захворювання. Список професійних захворювань та інструкцію з його застосування затверджено МОЗ, Міністерством соціального захисту населення і Міністерством праці України 2 лютого 1995 року.
Професійними захворюваннями є захворювання: що виникають під впливом хімічних факторів; промислових аерозолів; викликані дією фізичних факторів; пов’язані з фізичним перевантаженням та перенапруженням окремих органів і систем; викликані дією біологічних факторів; алергічні захворювання; злоякісні новоутворення (професійний рак).
В окремих випадках Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим випадком захворювання, не внесене до переліку професійних захворювань, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним.
За правовим значенням для пенсійного забезпечення професійне захворювання не відрізняється від трудового каліцтва.
Страховими виплатами є грошові суми, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку .
Зазначені грошові суми складаються із:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі – щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати пенсії у зв’язку з інвалідністю потерпілого;
4) страхової виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника;
5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.
За даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків, кількість особливих справ складає близько 290 тис., з них станом на 01.01.2002 року прийнято Фондом 268,3 тис., в тому числі прийнято 120,7 тис. справ на потерпілих від вугільних підприємств.
За 9 місяців 2001 року доходи Фонду соціального страхування від нещасних випадків становили 604,1 млн грн. Витрати по відшкодуванню шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті за цей період становили 385 млн грн, що складає 63,7 % від надходжень до Фонду .
У 2001 році було започатковано надання соціальних послуг потерпілим. У першу чергу це виготовлення протезів, оплата ліків, медичних послуг, санаторно-курортне лікування.
Ступінь втрати працездатності потерпілим визначається відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» і встановлюється медико-соціальною експертизою за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов’язане ушкодження здоров’я, причину, час настання та групу інвалідності у зв’язку з ушкодженням здоров’я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.
Огляд потерпілого проводиться МСЕК за умови подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту профпатології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
Позачергова експертиза проводиться МСЕК за заявою потерпілого, інших заінтересованих осіб, суду чи прокуратури.
За потерпілим, тимчасово переведеним на легшу нижчеоплачувану роботу, зберігається його середньомісячний заробіток на строк, визначений ЛКК, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності.
Стійкою втратою професійної працездатності вважається будь-яка втрата професійної працездатності, визначена МСЕК.
Необхідність переведення потерпілого на іншу роботу, її тривалість та характер установлюються ЛКК або МСЕК.
За згодою потерпілого роботодавець зобов’язаний надати йому рекомендовану ЛКК або МСЕК роботу за наявності відповідних вакансій.
Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує потерпілому страхову виплату у розмірі його середньомісячного заробітку.
Середньомісячний заробіток обчислюється в порядку, передбаченому статтею 34 Закону про страхування по нещасному випадку та професійному захворюванню. Право соціального забезпечення (Ярошенко І.С.)
Розділ 2. Практичні аспекти правових основ соціального страхування
2.1. Нормативно-правове забезпечення державного соціального страхування
Упровадження системи соціального страхування в Україні грунтується на положеннях Конституції України. Відповідно до статті 46 Конституції України: «громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» 2 березня 2000 року № 1533-III, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-III, « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року.№ 1058-IV.
Прийняття Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» повинно посилити практичну роботу щодо профілактики нещасних випадків на виробництві. Закон визначає такі завдання страхування від нещасного випадку (ст. 1):
1) вжиття профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці;
2)відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
3)відшкодування матеріальної й моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
Найголовнішим завданням вважається не відшкодування шкоди від нещасного випадку, як випливає з назви Закону, а завдання щодо вжиття профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та профзахворюванням на виробництві.
Закон узаконює низку конкретних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, зумовленим обставинами виробничого середовища.
Основними принципами страхування від нещасного випадку (ст. 5) є:
1)паритетність держави, представників застрахованих осіб і роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;
2)своєчасне й повне відшкодування шкоди страховиком;
3)обов’язковість страхування від нещасного випадку осіб, працюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, і громадян – суб’єктів підприємницької діяльності;
4)надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
5)обов’язковість оплати страхувальником страхових внесків;
6)диференціація страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;
7)формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;
8)економічна заінтересованість суб’єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;
9)цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.
Дія вказаного закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання, у фізичних осіб, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, і громадян – суб’єктів підприємницької діяльності.
Для страхування працівника від нещасного випадку не потрібні його згода або заява. Страхування здійснюється в безособовій формі. Сам факт вступу на роботу або до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована незалежно від фактичного виконання роботодавцем своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків. Застрахованій особі видається свідоцтво встановленого зразка.
Законодавство про страхування на випадок безробіття включає:
Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття);
Закон України «Про зайнятість населення» та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страхування на випадок безробіття здійснюється за принципами:
1)надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;
2)обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності;
3) цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;
4)солідарності та субсидування;
5)обов'язковості фінансування витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг;
6)паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;
7)диференціації розмірів виплати допомоги у зв’язку з безробіттям залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;
8)надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, допомоги у зв’язку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;
9)законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.
Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють в умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.
Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору.
Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків до ФСС ВБ із дня реєстрації (роботодавець зобов'язаний зареєструватися у виконавчій дирекції за місцем свого знаходження як платник страхових внесків у 10-денний строк із дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або з дня укладання трудового договору з найманим працівником).
Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування.
Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджується Кабінетом Міністрів України.
Особи, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття:
1)працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;
2)іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законодавство України, що регулює відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, ґрунтується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визначено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, застосовуються норми міжнародного договору.
Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є встановлення гарантій щодо захисту прав громадян на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі тимчасової непрацездатності (враховуючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною, смерті громадянина або члена його сім'ї.
Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.
Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, відбувається за принципами:
1)законодавчого визначення умов і порядку проведення загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
2)обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обраних на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;
3)обов'язковості страхування членів колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів;
4) добровільності страхування громадян України, які працюють за межами території У країни і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають (мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до чинного законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);
5)добровільності страхування осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок);
6) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;
7) обов'язковості фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»;
8)формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;
9)цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
10) паритетності в управлінні Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності представників держави, застрахованих осіб та роботодавців;
11) відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.
Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних і консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;
2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.
Керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, здійснює Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, який проводить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення, соціальних послуг і забезпечує їх надання, а також контролює використання цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів, є некомерційною самоврядною організацією.
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України ( 254к/96-ВР ), складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування ( 16/98-ВР ), цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі – закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності; права на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); солідарності та субсидування в солідарній системі; фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; спрямування частини страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу; { Абзац десятий частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3668-VI ( 3668-17 ) від 08.07.2011 } державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; організації управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступності його діяльності; обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; відповідальності суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
На розгляд Верховної Ради України подано кілька законопроектів щодо п’ятого виду загальнообов’язкового державного соціального страхування – медичного страхування.
Таким чином, аналіз чинної законодавчої бази загальнообов'язкового державного соціального страхування показує, що є усі передумови для створення нормативно-правової бази, яка відповідала б європейським стандартам. Однак, інертність, непослідовність і протиріччя практичної діяльності владних структур в нових умовах господарювання об'єктивно вимагає постійного внесення коректив у сферу соціального страхування. Отже, в наступному розділі розглянемо реформи, щодо системи соціального страхування.
2.2 Реформа системи соціального страхування України.
Проголошення України незалежною, соціальною державою стало початком нової соціальної політики, яка вийшла за межі застарілої пострадянської моделі державного соціального захисту, а натомість розпочала курс на інтеграцію у європейський політичний, економічний і правовий простір.
Система соціального страхування в Україні пройшла у своєму розвитку декілька етапів:
I етап – 1998 рік – прийняття Закону «Основи законодавства України про загальнообов' язкове державне соціальне страхування». Враховуючи важливість цього законодавчого акта, Президія Верховної Ради України Постановою прийняла рішення про проведення 8 квітня 1996 року парламентського слухання щодо даного законопроекту. Обговоривши проект закону, учасники парламентського слухання в основному схвалили його й рекомендували Верховній Раді після відповідного доопрацювання розглянути цей законопроект.
Основи законодавства України про соціальне страхування були доопрацьовані і подані до Верховної Ради. Парламент розглядав їх тричі у першому читанні, двічі – у другому і 14 січня 1998 року прийняв Основи. Цим самим було відкрито шлях для розробки законопроектів з окремих видів соціального страхування.
II етап – 1999-2000 р. – прийняття законів відповідно до Основ законодавства України із загальнообов' язкового державного соціального страхування. Верховною Радою України були прийняті Закони «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (23 вересня 1999 року № 1105-XIV), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2 березня 2000 року № 1533-III), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (від 18 січня 2001 року № 2240-III).
Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов' язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціях Міжнародної організації праці (МОП) № 67 (1944 рік).
III етап – 2001 р. – впровадження державного соціального страхування. Відповідно до прийнятих законів, в 2001 році запроваджено три види загальнообов' язкового державного соціального страхування: на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
IV етап – 2002–по т.ч. –удосконалення законодавства з загальнообов' язкового державного соціального страхування, впровадження пенсійного та розробка основ медичного соціального страхування.
В грудні 1993 року Верховною Радою України Концепція соціального забезпечення населення України, яка врахувала перехід країни до ринкової економіки, оскільки механізми діючої на той час системи соціального захисту вичерпали себе і спричинили негативні тенденції, такі як зростання заборгованості з виплат, випадки нецільового використання страхових коштів, невідповідність форм управління фондами існуючій системі формування коштів. Необхідно було реформувати всю систему соціального захисту в Україні.
Метою реформи системи соціального захисту населення України є:
1. Створення стійкої фінансової системи для економічного та правового захисту людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, догляду за нею, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадків, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб;
2. Створення ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства;
3. Удосконалення системи виплат;
4. Установлення дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів.
Соціальне забезпечення радянського періоду повністю спиралось на державу і втілювалось у життя державними органами. Така модель має серйозні недоліки. Держава, крім соціального забезпечення, виконує багато інших завдань та функцій, які вступають у пряму конкуренцію між собою, особливо щодо фінансування тих чи інших напрямів та окремих програм . Звідси виникає небезпека того, що державні органи швидше за все будуть більше зорієнтовані на сьогоденну політичну цілеспрямованість, а не на глобальні, довготривалі інтереси всього населення.
Тому є сенс у тому, щоб здійснення державного соціального страхування доручити установам, які не є у безпосередньому підпорядкуванні держави. При цьому слід врахувати, що фінансові ресурси соціального страхування мають бути відокремленими від Державного бюджету. Тоді не буде спокуси отримати доступ до коштів, які виділені на соціальні потреби, і привласнювати їх при нагоді.
Україна, як відомо, розпочала перебудову соціального страхування з початку 2001 р. і йде в реформуванні цього важливого напряму соціальної політики, фактично, європейським шляхом. Адже здійснення державного соціального страхування у нашій країні є функцією самоврядних правових органів – фондів загальнообов’язкового соціального страхування. Вважається, що якщо держава частину своїх повноважень передає соціальним партнерам, тим самим відбувається зміцнення самої держави. Держава бере на себе лише загальний юридичний нагляд за системою соціального страхування.
Самоврядування у соціальному страхуванні означає, що всі учасники системи – як застраховані, так і роботодавці – несуть відповідальність за управління страховою організацією. Це свідчить про відмову від елементів централізованого державного керівництва і є співзвучним ринковому принципу особистої відповідальності.
Сутність самоврядування в системі соціального страхування полягає у виділенні органів управління цієї системи із системи безпосереднього державного управління. Установи соціального страхування наділяються правовою самостійністю й незалежністю від уряду, парламенту та інститутів державного управління. Однак виділення соціального страхування із системи державного управління не означає, що держава не несе за нього ніякої відповідальності. Держава має створювати правову основу, на якій базуватимуться відносини між страхувальником та застрахованими, а також регулювати створення установ соціального страхування через прийняття законів та підзаконних актів. Держава, крім того, бере участь на засадах соціального партнерства в управлінні фондами соціального страхування, здійснює нагляд і контроль за цією системою.
Страхування – це один з найважливіших механізмів, який забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів громадян, підприємців, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потужним джерелом акумулювання коштів для їх, подальшого довготривалого інвестування у галузі економіки. Але на сьогодні, незважаючи на досить сталий розвиток страхового ринку та його реформування в Україні, він є заручником економічної ситуації, що склалася. Практично відсутній розвиток довгострокових видів страхування, який надасть можливість у більших обсягах залучати кошти для подальшого інвестування, суттєво зменшити бюджетні витрати та значною мірою перекласти тягар багатьох соціальних виплат на плечі страхових компаній.
Кошти необхідно використовувати ефективно, щоб вони не лежали на депозитах у банках. Як показує світовий досвід, одним із найкращих шляхів є інвестиції на фондовому ринку (але фондовий ринок в Україні недостатньо розвинений).
Економіка України здатна ефективно використовувати дуже великі обсяги коштів. Тільки інвестувати їх треба (до остаточного становлення фондового ринку) в інвестиційно привабливі підприємства під контролем та за законодавчої підтримки держави. Отже, в наступному розділі розглянемо рекомендації, стосовно ефективності соціального страхування.
2.3.Практичні рекомендації щодо ефективності соціального страхування.
Проблеми раціоналізації соціального навантаження на економіку є актуальними для України. Сьогодні стоїть завдання побудувати таку систему соціального захисту, яка могла б швидко і якісно підняти рівень життя соціально незахищених груп населення і в той же час не гальмувати розвиток економіки. Вирішити це завдання можна тільки шляхом формування гнучких, адаптованих до нових економічних умов систем управління соціальними ризиками, які рівняються на найкращі світові досягнення та зважають на національні особливості.
Питання розвитку соціального страхування зводиться до пошуку шляхів досягнення балансу між економічною і соціальною складовими розвитку суспільства, які дозволили б уникнути конфронтації між ними та попередити перетворення соціального захисту населення з механізму управління соціальними ризиками в «баласт», який є перепоною економічного зростання.
Існуюча система соціального страхування та соціального забезпечення є недосконалою. Незадовільне вирішення соціальних питань, зловживання і маніпулювання фінансами у цій сфері дуже болісно сприймаються більшістю громадян України. Не зважаючи на те, що неодноразово порушувалося питання щодо наявності розкрадання коштів соціального страхування, необхідності їх більш ефективного використання, положення справ в цих фондах не покращується. Більше того, жодного разу не зверталась увага на викривлення певних положень в самих Законах України про соціальне страхування і невідповідністі суті вказаних фондів задекларованим цілям. Фонди соціального і пенсійного страхування, в їх сучасному вигляді, є нічим іншим, як фінансовими кормушками під «дахом» Держави і створені з єдиною метою аккумуляції грошових коштів для здійснення певних цілей окремими угрупуванями. Таке положення в соціальному страхуванні є в подальшому неприпустимим.
Незалежні профспілки закликають до проведення системного реформування соціального страхування, як системи забезпечення реальних послуг для громадян через прозору систему управління та пропонують провести уніфікацію і кодифікацію соціального законодавства України взагалі.
Зважаючи на те, що фонди соціального страхування являються громадськими організаціями, а закони не закріплюють монопольного створення та управління ними тільки створенними, в сучасному розумінні правліннями фондів, ми пропонуємо провести реформу у сфері державної соціальної політики не за рахунок збільшення відповідних Фондів та підняття ставки зборів, або перекладення їх на плечі працівників, а за рахунок введення демократичних ринкових важелів управління ними, тобто: надання працівникам вільного вибору страхувальника – профспілки, недержавні пенсійні фонди, медичні страхові фонди, страхові компанії, з обов’язковим перестрахуванням у державному фонді (державна гарантія). Це однозначно призведе до підвищення ефективності використання коштів, їх більш цільового використання, суттєво зменшить їх розкрадання та підвищить їх віддачу та соціальну значимість.
Для України це дасть можливість без кардинальних змін в чинному законодавстві:
1) вивести кошти заробітної плати з тіні та полегшити податковий тиск на роботодавців, що зробить безглуздим укриття повного розміру заробітної плати для роботодавця і перекладе вибір сплати страхових коштів на працівників на підставі відповідного договору з суб’єктом страхування;
2) зменшити тіньовий обіг коштів і залучити їх у легальну економіку держави, відповідно збільшити надходження податків до бюджету;
3)зменшити витрати з бюджету України на утримання виконавчого апарату фондів страхування (більшість працівників яких мають статус державних службовців) і, відповідно, на виплати та пільги, що передбачені з коштів державного бюджету;
4)поліпшити реальний соціальний захист населення України за рахунок збереження страхових коштів від розкрадання та зайвих витрат, здійснення страхування на договірних підставах.
Сучасний стан законодавчої бази у сфері соціального захисту та страхування показує, що сьогодні практично неможливо прийняти такі нормативні і законодавчі акти, які б могли бути використані в майбутньому, оскільки самі поки що перебувають на стадії становлення. Та й суспільна свідомість не готова до радикальних змін у системі соціального захисту населення, адже сформувалась вона на основі законодавства Союзу РСР, в умовах панування державної власності та монопольного права держави встановлювати види та умови страхування, розміри страхових внесків, перерозподіляти страхові ресурси між страховиками, галузями і територіями[6]. Тому реформування законодавчої бази в системі соціального забезпечення повинно здійснюватись поступово.
Першочерговим завданням у сфері соціального захисту є реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування. Адже, для розвинутих в соціально-економічному плані країн давно стало очевидним, що ціллю життя людини повинна бути не держава і не економіка, а саме життя, творча реалізація особистості, соціальна стабільність, соціальна захищеність і впевненість у завтрашньому дні. Це все можна досягти лише за умови якщо в державі буде добре налагоджена система соціального захисту і соціального страхування.
Принципами реформування можуть бути: обґрунтованість, послідовність, поетапність, а також соціальна спрямованість результатів, що планується.
Як відомо, в Україні основними законодавчими актами, спрямованими на загальне правове забезпечення соціальне страхування є Конституція України (стаття 46), та Кодекс Законів про працю України, глава XVII «Державне соціальне страхування» (статті 253-258-1). Вагомий внесок у розвиток соціального забезпечення внесла і Концепція соціального забезпечення населення України, згідно якої соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості.
Згодом для реалізації положень Концепції і на основі Конституції України були розроблені Основи законодавства України про соціальне страхування, які прийняті у вигляді базового закону. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Із прийняттям даного законодавчого акту розпочався новий відлік сучасного загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Складовою нового Закону було визначення необхідності створення п'яти видів загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійного страхування;страхування на випадок безробіття; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; медичного страхування.
Сьогодні з п'яти видів соціального страхування, передбачених Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, функціонує лише чотири: на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності, та пенсійне страхування, яке перебуває на стадії реформування. Медичне ж страхування залишається не впрвадженим. Це є великою перешкодою на шляху до євроінтеграції. Адже в такому випадку не виконуються положення ст. 49 Конституції України, згідно якої, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Фахівці (В.М Лехан, В.М.Войцехівський,В.В. Рудень, Н.Є. Буркат, С.І. Загаєвський) стверджують, що подолати негаразди медичної галузі можна, запровадивши систему державного загальнообов'язкового медичного страхування. Про це також свідчить і світовий досвід, який доводить, що ефективність медичної допомоги неухильно зростає при застосуванні страхових механізмів.
Тому нагальною проблемою є прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування». На сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано три законопроекти щодо запровадження цього виду страхування. Відповідні законопроекти за № 1040 від 27 листопада 2007 р., № 1040-1 та № 1040-2 від 25 січня 2008 р. вже розроблені та отримали висновки профільного комітету Верховної Ради України та ГНЕУ Апарату Верховної Ради України. Законопроект № 1040-2 передбачає внесення змін до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», ЗУ «Про страхування», Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Основ законодавства України про охорону здоров'я. Однак практичної реалізації вони не отримали.
Важливим завданням є також розгляд питання про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випаду на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», передбачивши, зокрема, обов'язок роботодавця відшкодувати шкоду в порядку зворотної вимоги (регресу) Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в разі неодноразового допущення аварій або катастроф, які призвели до загибелі людей або ушкодження їх здоров'я; розроблення та запровадження механізмів економічної зацікавленості роботодавців у забезпеченні промислової безпеки шляхом диференціації страхових внесків залежно від стану безпеки праці, рівня виробничого травматизму та професійної захворюваності.
Подальшими напрямами в реформуванні пенсійної системи має стати схвалення Концепції подальшого проведення пенсійної реформи в Україні і прийняття Закону «Про запровадження накопичувальної систем загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» передбачивши там перерахування обов'язкових страхових внесків до недержавних пенсійних фондів, які вже мають досвід з недержавного пенсійного забезпечення.
Завершальним кроком для України повинна стати ратифікація Європейського кодексу соціального забезпечення. Перші кроки вже зроблені, адже 14 вересня 2006 року Україна ратифікувала Європейську соціальну хартію, яка набрала чинності 1 лютого 2007 року. Підписання цього документу поставило завдання не лише щодо адаптації національного законодавства до норм ЄСХ, але й практичного впровадження соціальних стандартів у сферах праці, зайнятості, страхування, медичної та соціальної допомоги.
Висновки.
Трансформація суспільної системи в Україні на початку 90-х рр. Створила для населення країни радикально нову ситуацію, що стала характеризуватися незвично високим рівнем соціальних ризиків. Діюча в Україні система соціального страхування зберігає риси, переважно характерні для соціальної допомоги, ніж страхування. При досить високому страховому навантаженні на роботодавців рівень більшості соціальних виплат явно недостатній і не ув’язаний з обсягом внесених страхових засобів. Правове поле цього інституту соціального захисту тільки формується.
Відсутній реальний поділ системи соціального страхування і системи соціальної допомоги. Терміни, принципи й інструментарій організації фінансових інститутів і систем соціальних гарантій, широко використувані в багатьох промислово розвинутих країнах у практиці різних видів соціального страхування – соціальний і професійний ризики, еквівалентність страхових тарифів – ( ці й інші класичні елементи і механізм даних систем) – усе ще представляються гіпотетичними категоріями, а не життєво важливими регуляторами соціального захисту населення.
Це багато в чому пояснює масову незацікавленість працюючого населення у своєчасній сплаті в повному обсязі страхових внесків ( працівниками і роботодавцями) у державні позабюджетні соціальні фонди.
Доводиться константувати серйозне відставання в створенні економічних умов і інституційної бази для формування нових механізмів соціального захисту у формі збалансованих між собою економічних відносин та інституту соціальних фондів звужує їхню роль і функції, зводить їх, переважно, до фінансових установ ( збирачів внесків і розподільників прибутків).
Великий масштаб проблем проблем формування інституту інституту соціального страхування обумовлений несистемністю і повільними темпами інституційних перетворень у соціальній сфері.
Система соціального страхування органічно пов’язана із системою заробітної плати, податковою системою, політикою, політичною ситуацією у державі, станом ринку праці, демографічними проблемами сьогодення і її динаміки розвитку на майбутнє. На сьогодні формування системи соціального страхування не пов’язано із зазначеними вище факторами, які багато в чому визначають якісні її характеристики – рівень пенсій та інших страхових виплат, якість обсяг послуг по лікуванню й оздоровленню трудящих, і тому, побудувати ефективну систему соціального захисту в Україні не вдасться.
Світовий досвід свідчить, що основні види соціального страхування ( пенсійного, від нещасних випадків на виробництві, по безробіттю), фінансових задач по компенсації втрати доходів ( у зв’язку з тимчасовою і постійною втратою працездатності або місця роботи), виконують цілий ряд інших функцій: оздоровлення трудящих і членів їхніх родин, організацію лікування, проведення великомасштабних національних програм по реабілітації інвалідів (медичної, професійної і соціальної).
Як підсумок – єдине поле соціальних ризиків не охоплено рівномірною « сіткою» страхування, у ньому є багато недоліків , що призведе до ослаблення і випадання зі сфери соціального захисту ( зі страхової сітки) значних прошарків населення.
Проведення економічної реформи і структурної перебудови економіки обумовлює необхідність подальшого розвитку національного страхового ринку як важливої складової частини фінансового ринку України, що сприяє створенню підґрунтя для стійкого економічного зростання.
Розвиток страхового ринку і використання його в інтересах сталого розвитку національної економіки в умовах її інтеграції у світове економічне співтовариство та посилення процесів глобалізації є важливим компонентом національної безпеки.
У сучасних умовах соціальне страхування в економіці України поступово набуває більшого значення. Воно стає важливим елементом процесу економічного розвитку і зростання, ґрунтується на економічній діяльності суспільства, підвищує його добробут, створює умови для соціального прогресу.
Різні аспекти виникнення і розвитку страхування досліджувались такими вітчизняними і зарубіжними вченими як: В.Д.Базилевич, І.Т.Балабанов С.К.Реверчук, С.А.Рибніков, В.І.Серебровський, Я.О.Чапічадзе, В.В.Шахов.
Аналіз наукової літератури дозволив визначити соціальне страхування як систему прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття в незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел.
На сьогоднішній день у науковій літературі виділено чотири види соціального страхування:
1) пенсійне страхування;
2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
3) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
4) страхування на випадок безробіття.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФСС ТВП).
Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності. Завданнями страхування від нещасного випадку є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття – система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг.
На жаль, на сьогоднішній день система соціального страхування в Україні має наступні проблеми:
1) чинне законодавство, що регламентує функціонування страхового ринку, не є логічно завершеним;
2) немає чіткого бачення стратегічного розвитку вітчизняного ринку соціального страхування в цілому та його окремих складових;
3) проблеми кадрового, технічного, інформаційного забезпечення тощо.
Їх вирішення дозволить не лише поліпшити соціальну політику України, а й зміцнить економіку держави, вивільнить додаткові бюджетні кошти, запобігатиме «тінізації» економіки, дозволить більш ефективно перерозподіляти грошові ресурси, за рахунок зниження навантаження на бюджет країни тощо.
Для вдосконалення системи соціального страхування в Україні необхідно:
1) вдосконалити систему правового забезпечення розвитку ринку соціального страхування та державного регулювання і нагляду за діяльністю його учасників;
2) впровадити стимулюючу податкову політику на підприємствах;
3) створити економічну основу забезпечення відшкодування основних фінансових ризиків, що вимагає встановлення обґрунтованого розміру тарифів страхових внесків, поступового перетворення страхових фондів у фінансово-кредитні страхові компанії;
4) створити сприятливі умови для розвитку добровільного страхування, в тому числі на комерційних засадах тощо.
Формування системи обов’язкового соціального страхування в Україні вимагає концептуального і законодавчого вирішення ряду першочергових завдань національного масштабу:
1)Розробка доктрини системи соціального страхування для України (філософії соціального страхування і його місця в системі соціального захисту населення, ролі соціальних суб єктів у питаннях фінансування і керування).
2)Розробка методологічних основ для формування власного правового поля соціального страхування, що має чіткі законодавчі рамки, що фіксують і не допускають його змішуватися з правовими полями особистого страхування, з одного боку, і соціальною допомогою, з іншого.
3)Розмежування функцій і повноважень з організації і керування системою і окремими видами соціального страхування основних соціальних суб єктів (роботодавців, працівників і держави), рольових позицій страхувальників, застрахованих, організуючих і контролюючих органів.
4)Визначення форм, рівнів і механізмів реалізації соціальних гарантій, які забезпечуються різними видами соціального страхування.
5)Визначення 4-5 базових правових інститутів соціального страхування, які б включали всі можливі види страхових випадків і забезпечення координації їхньої діяльності з метою щільного правового структурування усіх форм і видів захисту.
6)Визначення фінансових механізмів видів соціального страхування з врахуванням формування оптимального навантаження суб єктів страхування, пов язаного з політикою заробітної плати, доходів і податкової політики в країні.
7)Визначення інструментарію й інфраструктури керування соціальним страхуванням – моделей актуарних розрахунків, інформаційної бази, статусів актуарних центрів і контрольних органів, медико-реабілітаційних служб.
Список використаної літератури.
Плиса В. Й. Основи страхування / Плиса В. Й. – Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – 144 с.
Ярошенко І. С. Право соціального забезпечення: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 232 с