Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
?
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ
КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА
КУРСОВА РОБОТА з дисципліни
“Економіка праці”
на тему: “Аналіз і шляхи підвищення продуктивності праці”
Виконав студент групи Жданов О.В.
Перевірив доц. Жильченкова В.В.
Донецьк 2012 р.
ВСТУП
2.РОЗДІЛ ІІ:М ЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
2.1 Показники та методи вимірювання продуктивності праці
2.2 Планування росту продуктивності праці
3. РОЗДІЛ ІІІ: ШЛЯХИ І МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
3.1 Шляхи підвищення продуктивності праці
РОЗДІЛ ІV:РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА
ВИСНОВКИ ПО РОЗРАХУНКОВІЙ ЧАСТИНІ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТОК
Курсова робота: 60с., 1 рис., 10 табл., 83 формул, 3 додатків, 12 джерел.
Актуальність дослідження. Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття "продуктивність" і "продуктивність праці".
Продуктивність –це ефективність використання ресурсів –праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації –під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.
Вища продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, у суспільстві.
Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.
Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.
З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:
Продуктивність праці –це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.
У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.
Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Метою курсової роботи є дослідження продуктивності праці, її ролі в економічному зростанні підприємства, а також аналіз і резерви росту продуктивності праці на підприємстві
Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо ефективністю.
Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи: 1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал); 2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Відповідно окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.
Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).
Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку –результатів праці та витрат праці.
Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат [6].
Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.
Національний дохід або валовий національний продукт у разі підвищення продуктивності збільшуються швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості України досить низький. Згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці в США [8, 98].
Схематично залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності відображає модель "пастки" низької продуктивності.
Модель показує причинний зв'язок між багатьма змінними і чинниками, які впливають на продуктивність.
Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства.
Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:
В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю часу за незмінної ЇЇ якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це веде до зміни співвідношення затрат живої та уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.
В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості.
У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.
Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.
Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.
За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) –збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.
На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.
Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використанім праці.
Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.
Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.
Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.
Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.
Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:
Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.
Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
Виробіток –це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво
В = Q / Т, (1.1)
де В –виробіток; Q –обсяг виробленої продукції; Т –затрати робочого часу.
Трудомісткість –це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):
Тр = Т / Q (1.2)
де Тр –трудомісткість на одиницю продукції.
Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так.
% зниження трудомісткості = % підвищення виробітку (100 + % підвищення виробітку) × 100;
% підвищення виробітку = % зниження трудомісткості (100 –% зниження трудомісткості) × 100.
Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини новоствореної вартості –національного доходу –за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.
Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:
Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.
Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.
Залежність між цими показниками може бути виражена так:
|
Індекс денного виробітку |
= |
Індекс годинного виробітку |
× |
Індекс використання робочого часу протягом зміни; |
|
Індекс річного виробітку |
= |
Індекс денного виробітку |
× |
Індекс кількості явочних днів протягом року. |
РОЗДІЛ ІІ МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
2.1 Методи вимірювання продуктивності праці
Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.
Вимірювання продуктивності праці має грунтуватися на розумінні її економічного змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі.(Рисунок 1.1 )
Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:
•одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;
•повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;
•забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;
•показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.
Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.
Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво.
Формула (2.1)
де В —виробіток; Т —затрати робочого часу; Q —обсяг виробленої продукції.
На підприємствах виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці. Це такі способи :
.Натуральний –ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах.
.Вартісний - ділення обсягу виробленої продукції у гривнях на затрати часу, що виражені в середньо- списковій чисельності робітників або відпрацьованих ними кількості людино-днів;-годин.
.Трудовий - ділення обсягу виробленої продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах на кількість працівників.
Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто величина обернена до виробітку):
( 2.2.)
де Тр —трудомісткість на одиницю продукції.
Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:
% зниження трудомісткості = % підвищення виробітку / (100 + % підвищення виробітку)- 100;
% підвищення виробітку = % зниження трудомісткості / (100 - % зниження трудомісткості)- 100.
Виробіток є найпоширенішим і універсальним показником. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини знову створеної вартості національного доходу —за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.
Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:
•виробіток на одну відпрацьовану людино-годину —годинний;
•виробіток на один відпрацьований людино-день —денний;
•виробіток на одного середньооблікового працівника —річний (квартальний, місячний).
Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.
Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.
Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.
Залежність між цими показниками може бути виражена так:
) Індекс денного виробітку = Індекс годинного виробітку - Індекс використання робочого часу протягом зміни;
) Індекс річного виробітку = Індекс денного виробітку - Індекс кількості явочних днів протягом року.
Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.
Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).
Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).
Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна усувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).
Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо годинах. За науково обгрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.
Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто не порівняльні у зв'язку з різним ступенем їх обгрунтованості. Відсутні науково обгрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.
У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).
Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.
Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.
2.2 Планування росту продуктивності праці
У ринковій економіці підвищення продуктивності праці —основний чинник вирішення економічних проблем підприємства.
Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природнокліматичних, структурних.
Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.
Метою планування зростання продуктивності є:
•розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;
•найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;
•визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;
•аналіз динаміки зростання продуктивності праці.
Планування росту продуктивності праці здійснюється такими методами:
Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці за формулою:
(2.3)
де Qпл. –запланований обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях; Чпл. –планова чисельність промислово-виробничого персоналу
Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є пофакторний метод, тобто метод планування за факторами зростання продуктивності праці.
Відповідно фактори зростання продуктивності праці –це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Вивчення цих факторів і пошук резервів зростання продуктивності праці є важливим завданням економічної теорії і практики.
Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів:
.Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів.
Усі техніко-економічні фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:
) підвищення технічного рівня виробництва;
) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;
) удосконалення управління організації виробництва і праці;
) зміна обсягу виробництва продукції;
) галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;
) уведення в дію і освоєння нових об'єктів.
Підвищення технічного рівня виробництва.
Економія робочої сили під впливом цього фактору обчислюється так:
(2.4)
де t1 і t2 –трудомісткість виготовлення одного виду продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу ; Nпл. –плановий обсяг випуску продукції;
Фд. –дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому році; Квн. –коефіцієнт виконання норми; Кч. - коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.
Структурні зрушення у виробництві.
Зміна чисельності робітників за рахунок структурних зрушень у виробничій програмі знаходять за формулою:
(2.5)
де Тб. і Тпл. –відповідно трудомісткість 1 млн. грн. продукції в базовому і плановому періодах; Qпл. - обсяг випуску продукції по плану.
Зменшення чисельності робітників за рахунок збільшення питомої ваги кооперативних поставок обчислюють за формулою:
(2.6)
де Ппл. і Пб. - питома вага кооперативних поставок в базовому і плановому періодах; Чб. –базова чисельність робітників.
Удосконалення управління організації виробництва і праці.
Економія чисельності працюючих за рахунок вдосконалення управління виробництвом визначається:
(2.7)
де ∑ЧСб. –сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів в базовому році,чол. ∑ЧСнорм. - сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів по прогресивних нормах, прийнятих в плановому періоді,чол.
Економію чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу(Ероб.ч.) можна обчислити:
(2.8)
де Дб. і Дпл. –число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах; Ч’пвп –вихідна чисельність ПВП, скорегована з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол. Проб. –питома вага робітника в базовій чисельності ПВП, %. міна обсягу виробництва продукції.
Відносне зменшення чисельності працівників при збільшенні обсягу виробництва(Еобсяг.вир.) визначається за формулою:
(2.9)
де Чб.ум-пости –базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники),чол.; ∆Q –приріст обсягу виробництва, % ∆Чум-пост –приріст чисельність умовно-постійного персоналу, %.
Галузеві фактори.
Відносна економія робочої сили по даній групі факторів(Егал.ф.) може визначається за формулою:
(2.10)
де tб. і tпл. –трудомісткість видобутку або виробництв одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-годю; Nпл. –плановий обсяг виробництва, натур. один; Фпл. –плановий фонд робочого часу одного робітника, год.
Введення в дію і освоєння нових об'єктів.
Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.
Загальна економія чисельності працівників (Езаг.) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих факторів.
2. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді:
(2.11)
де Ко –темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %
3. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому період(Чвих.) загальної величини їх зменшення(Езаг).
4. Розрахунок приросту продуктивності праці(∆Пп.пл.) в плановому періоді:
(2.12)
Якщо по підприємству є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:
(2.13)
де ∆Пп. –можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому періоді, % ∆Тпрогр. –процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому періоді:
(2.14)
де Ероб.часу –економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому періоді, н-год.;
Тпрогр.б. - трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.
Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці. Цей розрахунок можна здійснити, користуючись залежністю:
(2.15)
де ∆Qпп. –приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %; ∆Ч –приріст чисельності, %; ∆Q –приріст обсягу виробництва, %
Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності.
Вихідним показником всіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.
Відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці окремих чинників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні принципи цих розрахунків:
•необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;
•в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;
•за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів.
Вплив вивільнення чисельності за рахунок кожного фактора визначаємо:
(2.16)
де Еі ––економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб; Чп —умовна чисельність працюючих, розрахована на запланований обсяг виробництва за виробітком базисного року, осіб; Езаг —економія чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб;
На рівень продуктивності праці впливають структурні зрушення у виробництві. Оскільки збільшення планових обсягів виробництва по окремих цехах неоднакове, остільки умовна чисельність працюючих, розрахована в цілому по підприємству, і сума умовної чисельності по цехах різнитиметься:
Ечп = Чбаз · Коб · Чп (2.17)
де Ечп —відносна економія чисельності промислово-виробничого персоналу; Чбаз —чисельність промислово-виробничого персоналу в окремих структурних підрозділах у базисному періоді, осіб; Коб —коефіцієнт збільшення обсягу виробництва продукції у плановому періоді; Чп —умовна чисельність промислово-виробничого персоналу, розрахована в цілому по підприємству.
Важливим фактором зростання продуктивності праці є підвищення технічного рівня виробництва, що досягається за рахунок комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів, упровадження передової технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів
Вплив комплексної механізації та автоматизації на економію праці в деяких випадках можна визначити прямим розрахунком. Вплив удосконалення організації виробництва і праці на підвищення продуктивності найчастіше виявляється за такими напрямами:
Вплив на зростання продуктивності праці зміни обсягу і структури виробництва здійснюється за такими напрямами, як зміна обсягу виробництва продукції, зміна питомої ваги окремих видів продукції тощо. Необхідно наголосити, що пропорційно до збільшення обсягу виробництва коливається лише чисельність основних робітників, і значно меншою мірою чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу.
Даний метод планування зростання продуктивності праці є досить поширеним. Проте він має і серйозні вади, оскільки розрахунок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше завищує планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці.
У методиці планування необхідно подолати існуючі вади, а головне —зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне зростання продуктивності праці за мінімальних затрат. Доцільно було б розширити практику планування підвищення продуктивності праці на основі розрахунку ефективності організацій-но-технічних заходів, спрямованих на зниження трудомісткості і поліпшення використання робочого часу.
Під час планування зростання продуктивності праці за таким методом можна використовувати показники зниження технологічної трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу; зниження повної трудомісткості.
Основними техніко-економічними показниками, які використовуються під час планування підвищення продуктивності праці, можуть бути:
•нормована, фактична і планова трудомісткість усієї виробничої програми, а також розрахованої на одиницю продукції, що випускається;
•зниження трудомісткості від упровадження запланованих організаційно-технічних заходів;
•чисельність працівників за категоріями;
•баланс робочого часу працівників у базисному і плановому періодах.
Визначається залежність між показниками годинного, денного і річного виробітку, а також між виробітком робітників і працюючих.
(2.18)
де Іпг —індекс годинної продуктивності праці; Ттехнол —трудомісткість технологічна планового обсягу робіт, розрахована за фактичними затратами праці; Тз —зниження затрат праці від упровадження організаційно-технічних заходів.
Розраховуючи місячну і річну продуктивність праці, слід урахувати середню кількість відпрацьованих годин за зміну середньо-обліковим працівником, а також середню кількість явочних днів одного середньооблікового працівника в плановому і базисному періодах.
Індекс зростання річної (місячної) продуктивності праці визначається за формулою:
Іпр = Ірг · Ізмф · Іяв дн, (2.19)
де Іпр —індекс річної продуктивності праці; Ізмф —індекс використання змінного фонду робочого часу; Іяв дн —індекс зміни кількості явочних днів за рік у середньооблікового працівника.
При цьому:
(2.20)
де Фпл і Фб ––відповідно середня кількість відпрацьованих годин за зміну середньообліковим працівником у плановому і базовому періодах, год.;
Щоб розрахувати денну або річну (місячну) продуктивність праці на основі повної трудомісткості, необхідно індекс годинної продуктивності праці скоригувати на індекс використання змінного і річного фонду робочого часу працюючих. Визначаючи підвищення продуктивності праці працівників за годинною продуктивністю, яка розрахована на основі виробничої, або технологічної, трудомісткості, необхідно врахувати вплив зміни структури кадрів виробничих або основних робітників.
РОЗДІЛ ІІІ МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
3.1 Шляхи і методи підвищення продуктивності праці
Ураховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи:
Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві –це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.
Розглянемо детальніше зміст діяльності економістів та менеджерів на кожному із названих етапів програми управління продуктивністю праці на підприємстві.
Вимірювання й оцінювання досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема –вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі –забезпечення достовірності і порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг з витратами на їх виготовлення. Це завдання лише на перший погляд здається простим. На практиці більшість організацій виготовляє значну кількість різноманітної продукції, яку нерідко важко порівнювати і додавати. Універсальні вартісні показники кількості продукції не позбавлені впливу інфляційних процесів, стихійного коливання ринкової кон'юнктури, ними не завжди можна виразити залишки незавершеного виробництва. Ще важче точно підрахувати витрати праці на випуск конкретного виду продукції чи послуг, оскільки звичайно кожний працівник прямо чи непрямо бере участь у виробництві багатьох видів продукції, і розділити між ними витрати праці просто лише для робітників-відрядників.
Слід також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто, можна зменшити кількість праці на досягнення певного корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. Продуктивність живої праці при цьому звичайно зросте, але чи одержить від цього користь підприємство, можна сказати, лише розрахувавши продуктивність за багатофакторною моделлю, яка б враховувала витрати і живої, й уречевленої праці. Так само, наприклад, можна замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Якщо при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися такими самими, то показник виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (бо підприємство використовує меншу кількість праці), але реальний рівень виробітку залишиться таким самим (бо сумарні витрати на персонал для одержання певного корисного ефекту залишилися такими самими). Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності праці на підприємстві.
Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу.
Шукаючи й аналізуючи резерви, необхідно також враховувати їх класифікацію за різними ознаками, щоб не обійти увагою жоден з можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід ще раз підкреслити, що значні резерви зростання продуктивності праці приховані не лише в процесі безпосереднього виробництва, а й у процесі його організації та управління.
Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, необхідно забезпечити узгодження цілей та завдань програми. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, проран-жувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи з реалізації встановлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розроблення критеріїв результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від упровадження передбачуваних заходів. На кожен пункт плану мають бути визначені термін виконання та відповідальні виконавці.
Розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди мусить пам'ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників. Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення продуктивності праці повинен поділятися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, який його досягнув. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати щодо зростання продуктивності праці відіб'ються на реалізації їх особистих професійних інтересів.
Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових етапах, ще до того, як вони стануть надто складними. Вихідним моментом процесу контролю є встановлення конкретних, обмежених у часі цілей, які можна виміряти. У процесі контролю порівнюються фактичні й задані показники продуктивності праці або їх складові, визначається масштаб допустимих відхилень. При значному відхиленні менеджер приймає рішення про регулювання системи. Слід пам'ятати, що контроль у будь-якій справі потрібен лише для того, щоб сприяти досягненню цілей. Надмірний, невдало продуманий контроль може дати небажані наслідки, зокрема спрямувати зусилля працівників на задоволення вимог контролю, а не на досягнення цілей. Організовуючи контроль, важливо приділити увагу зворотному зв'язку, реальності вимог, заінтересованості працівників, економічності контролюючих систем.
Вимірювання й оцінювання впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити й порівняти ефективність їх упровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Як і на першому етапі, найважливішим завданням економіста тут є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників. Визначивши найефективніші напрямки роботи щодо підвищення продуктивності, необхідно прийняти відповідні мотивуючі рішення і надалі зосередити увагу саме на цих напрямках.
Отже, управління продуктивністю праці –це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності і будь-якого масштабу, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.
РОЗДІЛ IV РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА
4.1 Основні фонди
1.1 первісна вартість ОФ (1 група): 195552000 + 123491000 + 31506000 = 350549000 грн
первісна вартість ОФ (2 група): 99406000 + 9800 = 99415800 грн
первісна вартість ОФ (3 група): 92344000 грн
первісна вартість ОФ (4 група): 86769408 грн
∑ПВ = 350549000+99415800+92344000+86769408 = 629078208 грн.
1.2 сума зносу:
група: 195552000*0,69 +123491000*0,62 +31506000*0,78 = 236069980 грн
група: 99406000*0,61+9800*0,2 = 60639620 грн
група: 92344000*0,57 = 52636080 грн
група: 86769408 *0,49 = 42517009,92 грн
∑Зн = 236069980+60639620+52636080+42517009,92 = 39186289,92 грн
1.3 балансова вартість групи ОФ на початок року:
1 група: 350549000 –236069980 = 114479020 грн
група: 99415800 – 60639620 = 38776180 грн
група: 92344000 –52636080 = 39707920 грн
група: 86769408 –42517009,92 = 44252398,08 грн
∑БВ = 114479020+38776180+39707920+44252398,08 = 237215518,08 грн
Таблица 4.1
Розрахунок балансової вартості ОФ
|
|
ПВ ОФ, грн. |
Сума зносу, грн. |
БВ групи ОФ на початок року |
|
1 група |
|
|
|
|
Будівлі |
195552000 |
||
|
Споруди |
123491000 |
||
|
Передавальні пристрої |
31506000 |
||
|
Разом |
350549000 |
||
|
2 група |
|
|
|
|
Автомобільний транспорт промисловості |
99406000 |
||
|
Офісні меблі |
9800 |
||
|
Разом |
99415800 |
||
|
3 група |
|
|
|
|
Машини і обладнання |
92344000 |
||
|
Разом |
92344000 |
||
|
4 група |
|
|
|
|
ЕОМ, програми |
86769408 |
,92 |
,08 |
|
Разом |
86769408 |
,92 |
,08 |
|
Усього |
629078208 |
,9 |
,08 |
4.1.2 Розрахунок армотизаційних відрахувань основних фондів :
Балансова вартість на початок звітного періоду :
Вб=Вп+Ва+В -С-Ам
Вп –балансова вартість основних фондів на початок періоду ,що передував звітному; Ва-сума витрат на придбання основних фондів на початок періоду , що передував звітному; В-витрати на капітальний ремонт ,реконструкцію для поліпшення основних фондів за період, що передував звітному; С-сума виведених із експлуатації основних фондів протягом періоду , що передував звітному; Ам-сума армотизаційних відрахувань нарахована у період, що передував звітному.
Перша група основних фондів(річна норма армотизації -8% , квартальна-2%)
На початок першого кварталу = 114479020 (грн.)
Армотизаційні відрахування за перший квартал = 114479020*0,02 = 2289580,4 (грн.)
На початок другого кварталу = 114479020 –2289580,4 = 112189439,6 (грн.)
Армотизаційні відрахування на другий квартал = 112189439,6*0,02 = 2243788,79 (грн.)
В червні почата реконструкція складу балансовою вартістю = 120624 (грн.)
На початок третього кварталу = 112189439,6 –2243788,79 –120624 = 109825026,81 (грн.)
Армотизаційні відрахування за третій квартал = 109825026,81*0,02 = 2196500,54 (грн.)
На початок четвертого кварталу = 109825026,81 –2196500,54 = 107628526,27 (грн.)
Армотизаційні відрахування за четвертий квартал = 107628526,27*0,02 = 2152570,53(грн.)
В листопаді закінчено ремонт автостоянки балансовою вартістю = 123457 (грн.)
Вартість виконаних ремонтних робіт на автостоянці складає = 23492 (грн.)
На кінець четвертого кварталу = 107628526,27 - 2152570,53 + 123457 + 23492 = 105622904,75 (грн.)
Друга група фондів (річна норма армотизації-40%,квартальна-10%):
Вартість одиниці фондів = 1074865 + 1055 + 8556 = 1084476 (грн.)
На початок першого кварталу = 38776180 (грн.)
Армотизаційні відрахування за перший квартал = 38776180*0,1 = 3877618 (грн.)
Списано по спрацюванню технологічного обладнання в другому місяці в кількості –2
Реалізовано зайвих транспортних засобів Б в четвертому місяці в кількості = 2
Виручка від реалізованих транспортнх засобів Б = 162913 (грн.)
Реалізовано зайвих транспортних засобів А в другому місяці в кількості = 1
Виручка від реалізованих тарнспортних засобів А = 293009 (грн.)
На початок другого кварталу = 38776180 –3877618 –2*1084476 –293009 – = 32273688 (грн.)
Армотизаційні відрахування на другий квартал = 32273688*0,1 = 3227368,8 (грн.)
Введено технологічного обладнання в третьому місяці в кількості –
На початок третього кварталу = 32273688 –3227368,8 + 1*1084476 = 30130795,2 (грн.)
Армотизційні відрахування за третій квартал = 30130795,2*0,1 = 3013079,52 (грн.)
На початок четвертого кварталу = 30130795,2 –3013079,52 = 27117715,68 (грн.)
Армотизаційні відрахування за четвертий квартал =27117715,68*0,1 = 2711771,57 (грн.)
На кінець четвертого кварталу = 27117715,68 – 2711771,57 = 24405944,11 (грн.)
Третя група основних фондів(річна норм армотизації-24%,квартальна-6%)
Вартість одиниці фондів = 2109660 + 1055 + 8556 = 2119271 (грн.)
На початок першого кварталу = 39707920 (грн.)
Армотизаційні відрахування за перший квартал = 39707920*0,06 = 2382475,2 (грн.)
На початок другого кварталу = 39707920 –2382475,2 = 37325444,8 (грн.)
Армотизаційні вірахування на другий квартал = 37325444,8*0,06 = 2239526,69 (грн.)
Введено технологічного обладнання в четвертому місяці в кількості - 2
Списано по спрацюванню технологічного обладнання в п’ятому місяці кількості – 3
На початок третього кварталу = 37325444,8 –2239526,69 –*2119271 +2 * 2119271 = 32966647,11 (грн.)
Армотизаційні відрахування за третій квартал = 32966647,11*0,06 = 1977998,83 (грн.)
На початок четвертого квартолу = 32966647,11 –1977998,83 = 30988648,29(грн.)
Армотизаційні відрахування за четвертий квартал = 30988648,29*0,06 = 1859318,9 (грн.)
На кінець четвертого кварталу = 30988648,29 –1859318,9 = 29129329,39 (грн.)
Четверта група основних фондів(річна норма армотизації-60%,квартальна-15%)
На початок першого кварталу = 44252398,08 (грн.)
Армотизаційні відрахування за перший квартал = 44252398,08*0,15 = 6637859,71 (грн.)
На початок другого кварталу = 44252398,08 –6637859,71 = 37614538,37 (грн.)
Армотизаційні відрахування на другий квартал = 37614538,37*0,15 = 5642180,76 (грн.)
На початок третього кварталу = 37614538,37 –5642180,76 = 31972357,61 (грн.)
Армотизаційні відрахування за третій квартал = 31972357,61*0,15 = 4795853,64 (грн.)
На початок четвертого кварталу = 31972357,61 –4795853,64 = 27176503,97 (грн.)
Армотизаційні відрахування за четвертий квартал = 27176503,97*0,15 = 4076475,6(грн.)
На кінець четвертого кварталу = 27176503,97 –4076475,6 = 23100028,37 (грн.)
Всі наведені розрахунки приведені в таблиці 4.2
4.3 Показники, що характеризуюють основні фонди
1. Середньорічна вартість основних фондів:
Сср = + (4.1)
де Св- вартість основних фондів, які введені в дію; Кв- кількість повних місяців функціонування; Свив –вартість ОФ, які виведені з дії; Сп –вартість ОФ, на початок року.
Св2 гр=1074865+1055+8556 = 1084476 грн
Св 3гр =2109660+1055+8556=2119271 грн
Свив 2гр= 2*1074865 = 2149730 грн
Свив 3гр = 3*2109660 = 6328980 грн
Сср = 629078208 + (1084476*1*(12-5)/12+2119271*2*(12-4)/12-1084476*2*(12-3)/12-2191271*3*(12-5)/12-293009*1*(12-1)/12-162913*1*(12-2)/12) = 626796723 грн
2. Коефіцієнт спрацювання на початок року
Кспрп.р = 391862689,9/626796723 * 100% = 62,29 %
Коефіцієнт спрацювання на кінець року:
(4.3)
Кспр. к.р =
Коефіцієнт придатності на початок року:
Кприд п.р, =100-Кспр,п.р. (4.4)
Кприд п.р, =100- 62,29 = 37,71%
Коефіцієнт придатності ОФ на кінець року:
Кп к.р=100 - Кспр.п.р (4.5)
Кп к.р.=100 –,86 = 29,14 %
Коефіцієнт оновлення:
(4.6)
Ввв =1074865+1055+8556 = 1084476 грн
Ввив =2109660+1055+8556=2119271 грн
ВПк.р=ВПп.р.+Ввв-Ввив (4.7)
ВПк.р.= 629078208 +1*1084476+2*2119271-2*1084476-3*2119271-120624+123457-29309- 162913 = 625421372 грн
Конов=
Коефіцієнт вибуття:
(4.8)
Коефіцієнт оновлення на 0,505% менший за коефіцієнт вибуття, що свідчить про зменшення парку обладнання.
Коефіцієнт приросту:
Кприр= *100% (4.9)
Кприр= 0,85-1,355 = - 0,505%
Здійснимо порівняння коефіцієнту вибуття з середньою нормою амортизації, яка розраховується за формулою:
*100% (4.10)
Фвід= (4.11)
Фвід=6442000*77*1,17/626796723=0,93 грн/грн
Фміст=1/Фвід (4.12)
Фміст=1/0,93 = 1,08 грн/грн.
Фозб=Всер/Чпвп (4.13)
Фозбр= 626796723/4919 = 127423,61 грн/особу
10. Рентабельність ОФ:
Роф (4.14)
Роф= 124670289,12/626796723*100% = 19,89%
Показники, які характеризують використання основних фондів наведені у табл. 4.3.
Отже, середньорічна вартість основних фондів склала 626796723 грн. На початок року коефіцієнт спрацювання становив 62,29%, на кінець року - збільшився на 8,57%. Аналіз руху основних фондів виявив тенденцію до зменшення парку обладнання (коефіцієнт приросту склав -0,505%).
Таблиця 4.3 Показники, що характеризують використання ОФ
|
Показник |
Одиниці виміру |
Значення |
|
Середньорічна вартість ОФ |
грн |
|
|
Коефіфієнт спрацювання ОФ на початок року |
% |
,29 |
|
Коефіфієнт спрацювання ОФ на кінець року |
% |
, |
|
Коефіцієнт прдатності на початок року |
% |
,71 |
|
Коефіцієнт прдатності на кінець року |
% |
,14 |
|
Середня норма амортизації |
% |
,40 |
|
Коефіцієнт оновленя |
% |
,851 |
|
Коефіцієнт вибуття |
% |
,36 |
|
Коефіцієнт приросту ОФ |
% |
-0,51 |
|
Фондвіддача |
грн/грн |
,93 |
|
Фондомісткість |
грн/грн |
,08 |
|
Фондоозброєність |
грн/грн |
,61 |
|
Рентабельність ОФ |
% |
,89 |
Норматив ОК по виробничим запасам:
Нмат + Нн/ф .
Нв.з =--------------------------- *100% (4.15)
Пв.з
Нмат (Нн/ф) - норматив ОК по матеріалам (напівфабрикатам)
Ноі=Nоі*Роі (4.16)
Nоі, - норма ОК в днях; Роі- середньодобові витрати
Роі= (4.17)
С01 - вартість і-го елементу ОК; Тк - тривалість періоду.
Nоі=Nтран+Nпідгот+Nпоточ+Nстрах (4.18)
Nтран - час на транспортування; Nпідг. - складська підготовка; N'поточ - 1/2 інтервалу поставки. Ncтрах -час на відвантаження при зриві поставки.
Nмат =6/2+2+4+2 = 11 днів
Nн/ф = 8/2+3+7+1=15 днів
Рмат=7537140*4,2/360=87933,3 грн в день
Рн.ф = 7537140*5,4/360 = 113057,1 грн в день
Нмат = 11*87933,3 = 967266,3 грн.
Нн/ф = 15*113057,1 = 1695856,5 грн.
Нвз= грн
Норматив ОК по готовій продукції
Нг.п.=Соі г.п.*tком (4.19)
С0, гп - середньодобові витрати на виробництво готової продукції;
tком - час на комплектування та підготовку
Соі г.п.= (4.20)
Соі г.п.=7537140*43,3/360 = 1004313,49 грн в день
Нг.п = 1004313,49 * 6 = 6025880,94 грн в день
Норматив ОК по незавершеному виробництву:
Ннзв=Nнзв*Соі=Тц*Кнв*Соі (4.21)
Тц- тривалість виробничого циклу
Кнв - коефіцієнт рівномірного наростання витрат;
Кнв= (4.22)
С1- собівартість в перший день;
С2=Свир-С1 (4.23)
С2 - собівартість в інші дні;
С1 = 7537140*(4,2+5,4+5,1)=110795958 грн.
С2 = 361552856,3 –110795958= 250756898,3 грн.
К н.в. =
Нн.зв=1004313,49 *9*0,65 = 5904360,18 грн
Норматив загальний:
Нзаг= Нв.з.+Нн.зв+Нг.п. (4.24)
Нзаг = + 6025880,94 + 5904360,18 = 16027353,1 грн
Коефіцієнт оборотності:
Коб =Q*Ц/Нзаг = Тов/Нзаг (4.25)
Коб = оборотів
Коефіцієнт закріплення:
Кзак = 1/Коб * 100 (4.26)
Кзаг=1/36,21*100 = 2,76 коп/грн
Тривалість одного обороту
Тоб = (4.27)
Тоб=360/36,21 = 9,94 дня
Відносне вивільнення ОК
∆Ввив = (4.28)
∆to- скорочення тривалості одного обороту
∆Ввив =- грн
Темп росту потреби в ОК:
Нзаг + ∆Ввід
Трост =___________ (4.29)
Нзаг
Трост=
Таблиця 4.4
Показники використання оборотних коштів
|
Показники |
Одиниці виміру |
Значення |
|
Норматив обігових коштів по виробничим запасам |
грн. |
|
|
Норматив обігових коштів по готовій продукції |
грн. |
,94 |
|
Норматив обігових коштів по незавершеному виробництву |
грн. |
,18 |
|
Норматив обігових коштів загальний |
грн. |
,1 |
|
Коефіцієнт оборотності |
оборотів |
,21 |
|
Коефіцієнт закріплення |
коп./грн. |
,76 |
|
Тривалість одного обороту |
днів |
,94 |
|
Відносне вивільнення обігових коштів |
грн. |
-1763008,84 |
|
Темп росту в обігових коштах |
% |
Загальний норматив ОК по підприємству склав 16027353,1грн . Аналіз показників ефективності використання ОК свідчить, що коефіцієнт оборотності складає 36,21 обороти при тривалості одного обороту 9,94 дні та коефіцієнт закріплення 2,76 коп/грн За рахунок скорочення тривалості одного обороту на підприємстві відбулося вивільнення ОК в розмірі -1763008,84 грн . Зменшення потреби в ОК склало 11 %.
4.5 Показники по праці
1 Показники базового року
1. Чисельність промислово-виробничого персоналу (Чпвп) = 4919 осіб
. Товарна продукція:
Тов =Q* Ц (4.30)
Тов =6442000*77 = 496034000 грн
З.Використання робочого часу на одного робітника:
Календарний фонд робочого час:
Тк=tдоб* Дкал (4.31)
tо6- тривалість доби
Дкал –кількість днів у році
Тк= 8760 год.
Номінальний фонд робочого часу:
Тн =tзм*(Дкал –Двих –Дсв) –tск*Дпсв (4.32)
де Тн - номінальний фонд робочого часу, год.;
tзм- тривалість зміни
Двих- кількість вихідних днів
Дсв - кількість святкових днів
Дпсв –кількість передсвяткових днів
tск—час на який скорочується зміна в передсвяткові дні
Тн= 2002год.
Ефективний фонд робочого часу:
Теф=Тн*(1-Врч ) (4.33)
де Теф - ефктивний фонд часу,
Теф =2002*(1-0,4)=1201,2 год
Врч - втрати робочого часу, год.;
Показники використання робочого часу усього на підприємстві
Тк = 8760*4919= 43090440 людино-год.
Тн = 2002*4919= 9847838 людино-год.
Теф= 1201,2*4919= 5908702,8 людино-год.
Коефіцієнт виконання норм
Квн=% (4.34)
Tр -трудомісткість виробів
Квн =
Річна продуктивність праці одного працюючого у вартісному виразі:
Пр.п= (4.35)
Пр.п= грн/особу
Річна продуктивність праці одного працюючого у натуральному виразі:
Пр.п= (4.36) Пр.п= тон/особу
Годинна продуктивність праці у вартісному виразі:
Пр.п= (4.37)
Пр.п= грн/люд-год
Годинна продуктивність праці у натуральному виразі:
Пр.п= (4.38)
Пр.п= тон/люд-год
5. Розрахунок фонду оплати праці
Фонд оплати праці робітників визначаємо за прямою відрядною системою оплати праці:
ФОП відр= Р*N (4.39)
де Р - розцінок за одиницю продукції
N - кількість виробленої продукції у звітному періоді
Розцінок за одиницю продукції визначається за формулою:
Р=Сг * tр , (4.40)
де Сг - середня годинна тарифна ставка, грн.
Сг = Стр1*Ксер (4.41)
С тр1 - тарифна ставка 1 -го розряду за важких та шкідливих умов праці
Ксер- середній тарифний коефіцієнт
Ксер = (4.42)
Рср - середній тарифний розряд;
Рм - тарифний розряд менший з двох суміжних;
Км, К6 - менший та більший тарифний коефіцієнт;
С тр1 - тарифна ставка 1-го розряду (за важких та шкідливих умов праці дорівнює 5,2 грн)
Ксер - середній тарифний коефіцієнт;
Ксер = (4,6-4)*(1,5-1,33)+1,33=1,43
Сг= 5,2*1,43 = 7,44 грн.
Р= 7,44*0,92 = 6,85 грн./тону
Звідси основний фонд оплати праці основних робітників-відрядників:
ФОПвід = 6,85*6442000 = 44132132,1 грн.
Загальний фонд оплати праці робітників-відрядників:
ФОПвід.заг =ФОПвідр + ( ФОПвідр * 3д) (4.43)
Зд - розмір додаткової заробітної плати
ФОПвід заг = 44132132,1+0,63*44132132,1 = 71935375,32 грн.
Фонд оплати працівників ПВП:
ФОПзаг = ФОПзаг*К3, (4.44)
К3 - коефіцієнт зарплати на обслуговування і управління виробництвом.
ФОПзаг = 71935375,32*1,6 = 115096600,51 грн.
Відрахування на соціальні потреби:
Всоц = ФОПзаг* Відр (4.45)
Всоц = 115096600,51*0,37 = 42585742,19 грн.
Отже, ФОП з відр. = 115096600,51+42585742,19 = 157682342,7 грн.
Зарплата одного працюючого ПВП за місяць:
Зп = (4.46)
де Ч - чисельність працюючих (базовий період), осіб;
Зп= грн.
2. Показники звітного року
. Чисельність працюючих :
Чз.в = Чбаз * Іq / Іпп - Чвив (4.47)
де Чб - чисельність працюючих у базовому періоді;
Iq (Іпп ) - індекси зміни обсягів виробництва (виробітку) у звітному році
Чвив -відносне вивільнення працюючих у звітному періоді
Чз.в = 4919*1,17/1,03-70 = 5518 осіб
Річний обсяг виробництва (Ро.в)
Р ов = 6442000*1,17 = 7537140 тон
Товарна продукція (Тов)
Тов = 6442000*(77*1,17) = 595240800 грн
Номінальний фонд робочого часу:
Тн = 2002*5518 = 11046239,09 люд/ год.
Ефективний фонд робочого часу:
Тсф = 11046239,09*(1-0,4) = 6627743,45 люд-год.
Трудомісткість виробів
t р= (4.48)
∆tр-індекс зміни норми часу
∆tр = (4.49)
В - виробіток у звітному періоді
∆tр =%
tр =
Коефіцієнт виконання норм
Квн =
2. Продуктивність праці 1-го працюючого:
Річна пдуктивність праці одного робітника у вартісному виразі:
ПРП = 595240800/5518= 105183,34 грн./особу
Річна продуктивність праці одного робітника у натуральному виразі:
ПРП = 7537140/5518 =107880,34 тон./особу
Годинна продуктивність праці у вартісному виразі:
ПРП = 595240800/6627743,45 = 87,57 грн./людино-год.
Годинна продуктивність праці у натуральному виразі:
ПРП = 7537140/ 6627743,45 =1,14 тон./людино-год;
Розрахунок ФОП:
Сгод= 5,2*1,33 = 6,92 грн.
Р= 6,92*0,893 = 6,18 грн.
ФОПвід = 6,18*7537140 = 46559914 грн
Загальний фонд оплати праці (основний і додатковий) робітників-відрядників:
ФОПвід заг = 46559914 +46559914 *0,62 = 75892659,82грн.
Фонд оплати праці ПВП загальний:
ФОПзаг = 75892659,82*1,6 = 121428255,71 грн.
Відрахування на соціальні потреби:
Всоц = 121428255,71 *0,37= 44928454,61 грн.
В тому числі: в Пенсійний фонд (32%)
Впекс = 121428255,71 *0,32 = 38857041,83 грн.
На випадок безробіття (2,5%)
В6езр = 121428255,71 *0,025 = 3035706,39 грн.
На випадок тимчасової непрацездатності (2.5%)
Внепр = 121428255,71 *0,025 = 3035706,39 грн.
ФОП з відр. = 121428255,71 + 44928454,61 = 166356710,33 грн.
Зп =грн
Таблиця 4.5
Показники по труду
|
Показник |
Одиниця виміру |
Базовий рік |
Звітний рік |
Темп росту, % |
|
Чисельність працюючих ПВП |
осіб |
,00 |
,17 |
|
|
Товарна продукція |
грн. |
,00 |
,00 |
,00 |
|
Річний обсяг виробництва |
тон |
,00 |
,00 |
,00 |
|
Річна ПП 1-го працюючого у вартісному виразі |
грн./ос. |
,41 |
,34 |
,98 |
|
Річна ПП 1-го працюючого у натуральному виразі |
тон/ос. |
,62 |
,02 |
,31 |
|
Годинна ПП 1-го працюючого у вартісному виразі |
грн/люд-год. |
,95 |
,57 |
,31 |
|
Годинна ПП 1-го працюючого у натуральному виразі |
тон/люд-год |
,09 |
,14 |
,31 |
|
Загальний ФОП ПВП |
грн. |
,51 |
,71 |
,50 |
|
ФОП основних робітників |
грн. |
,32 |
,82 |
,50 |
|
ЗП 1-го робітника ПВП |
грн. |
,86 |
,95 |
,06 |
У звітному періоду обсяг виробництва зріс на 17%. Підприємством було заплановано найняти робітників - 599 чол.
4.6 Витрати на виробництво та реалізацію продукції
Калькуляцію собівартості продукції здійснюємо за економічними елементами:
Витрати на одну тону продукції:
Сировина та матеріали 4,2 грн.
Покупні напівфабрикати 5,4 грн.
Паливо 5,1 грн./тону:
Оплата праці: Оп=121428255,71/7537140 = 16,11грн
Відрахування : Від = 44928454,61/7537140 = 5,96 грн
Амортизаційні відрахування: Ав = 51323967,46/7537140 = 6,81 грн
Ремонт: Рем = (23492+184287)/ 7537140 = 0,03 грн.
Інші виробничі витрати: В інші = Вв *Вінші(%), грн.
Витрати = Вмат + Вн/ф + Впал + ОП. + Від. + АВ + Рем (4.50)
Вінші =(4,2+5,4+5,1+16,11+5,96+6,81+0,03)*0,08 = 4,36 грн.
Виробнича собівартість:
Свир = Вв + Вінші (4.51)
Свир = 4,2+5,4+5,1+16,11+5,96+6,81+0,03+ 4,36 =47,97 грн
Позавиробничі витрати:
Вп.в = Свир*Вп.в(%), грн. (4.52)
Впв = 47,97*0,05 = 2,4 грн
Повна собівартість:
Сповна = Свир + Вп.в (4.53)
С повна = 47,97+2,4 = 50,37 грн
Таблиця 4.6
Витрати на виробництво реалізованої продукції у звітному періоді
|
Статті калькуляції |
Витрати на 1-цю прод-її, грн. |
Витрати на весь обсяг, грн. |
|
Сировина і матеріали |
,20 |
,0 |
|
Покупні напівфабрикати |
,40 |
,0 |
|
Паливо |
,10 |
,0 |
|
Оплата праці |
16,11 |
,7 |
|
Відрахування на соц. страх |
,96 |
,6 |
|
Амортизаційні відрахування |
,81 |
,5 |
|
Ремонт |
,03 |
,0 |
|
Інші виробничі витрати |
,36 |
,5 |
|
Виробнича собівартість |
,97 |
,3 |
|
Позавиробнічі витрати |
,40 |
,8 |
|
Повна собівартість |
,37 |
,1 |
Повна собівартість виробленої продукції в цілому по підприємству становить379630499,1, що на одну тону продукції складає 50,37грн.
4.7 Фінансові результати.
1. Виручка від реалізації продукції:
Вир = Q*Р =Тов (4.54)
Вир = 6442000*1,17*77 = 580359780 грн.
Пр = Вир-Сповна –ПДВ (4.55)
ПДВ =Пзоб - Пкр (4.56)
Пзоб = (4.57)
де Пзоб - податкові забов'язання;
Пзоб = 6442000*77*1,17*20/120+293009*20/120+162913*20/120 = 96802617 грн
Пкр = (4.58)
Пкр - пдатковий кредит;
Пкр =грн
ПДВ = 968026617 –,2 = 76058991,8 грн.
Пр = 580359780 –,1 –,8 = 124670289,12 грн
3.Податок на прибуток
Ппр. = Приб.*25%, грн. (4.59)
Ппр. = 124670289,12*0,25 = 31167572,28
ЧП = Пр - Ппр (4.60)
ЧП = 124670289,12 –,28 = 93502716,84 грн.
5. Рентабельність продукції:
Рпр = Пр/Сповна (4.61)
Рпр = 77 –,37/50,37 *100 = 52,87
Таблиця 4.7
Фінансові результати
|
Показник |
Значенн, грн. |
|
Виручка від реалізації продукції |
,00 |
|
ПДВ |
,80 |
|
Прибуток від реалізації |
,12 |
|
Податок на прибуток |
,28 |
|
Чистий прибуток |
,84 |
|
Рентабельність продукції, % |
,87 |
4.8 Основні техніко-економічні показники.
Рентабельність виробництва
Рвир = (4.62)
де Сср - середньорічна вартість ОФ,грн.;
Н заг - норматив ОК загальний, грн. в день.
Прибуток від реалізації продукції становить 124670289,12 грн. при рентабельності 52,87%.
Чистий прибуток в сумі 93502716,84 грн буде розподілено за такими напрямками: фонд накопичення (40%) 37401086,74 грн, фонд споживання (60%) 56101630,1 грн.
Таблиця 4.8
Основні техніко-економічні показники
|
Показник |
Одиниці виміру |
Значення |
|
Обсяг товарної продукції |
тон |
,00 |
|
Товарна продукція |
грн. |
,00 |
|
Середньоічна вартість ОФ |
грн. |
|
|
Середньоспискова чисельність ПВП |
осіб |
|
|
ФОП |
грн. |
,71 |
|
Річна продуктивність 1-го працюючого |
тон/чол. |
,02 |
|
Річна продуктивність 1-го працюючого |
грн./чол. |
,34 |
|
Середньорічна ЗП 1-го працюючого |
грн. |
,95 |
|
Собівартість товарної продукції |
грн. |
,1 |
|
Чистий прибуток |
грн. |
,84 |
|
Рентабельність виробництва |
% |
,55 |
ВИСНОВКИ ДО РОЗРАХУНКОВОЇ ЧАСТИНИ
Отже, середньорічна вартість основних фондів склала 626796723 грн. На початок року коефіцієнт спрацювання становив 62,29%, на кінець року - збільшився на 8,57%. Аналіз руху основних фондів виявив тенденцію до зменшення парку обладнання (коефіцієнт приросту склав -0,505%).
Загальний норматив ОК по підприємству склав 16027353,1грн . Аналіз показників ефективності використання ОК свідчить, що коефіцієнт оборотності складає 36,21 обороти при тривалості одного обороту 9,94 дні та коефіцієнт закріплення 2,76 коп/грн За рахунок скорочення тривалості одного обороту на підприємстві відбулося вивільнення ОК в розмірі -1763008,84 грн . Зменшення потреби в ОК склало 11 %.
У звітному періоду обсяг виробництва зріс на 17%. Підприємством було заплановано найняти робітників - 599 чол.
Повна собівартість виробленої продукції в цілому по підприємству становить379630499,1, що на одну тону продукції складає 50,37грн..
Прибуток від реалізації продукції становить 124670289,12 грн. при рентабельності 52,87%. Чистий прибуток в сумі 93502716,84 грн буде розподілено за такими напрямками: фонд накопичення (40%) 37401086,74 грн, фонд споживання (60%) 56101630,1 грн.
Продуктивність —це ефективність використання ресурсів —праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації —під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях кономічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо. Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу раці. У її визначенні вихідною категорією є праця. Продуктивність праці —це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції
Ми визначили ,що продуктивність праці є найважливішим якісним показником використання трудових ресурсів підприємства і головний фактор зростання обсягів виробництва продукції. Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентно спроможності підприємства розробляють і впроваджують програму управління продуктивності, яка включає в себе наступні етапи:
) вимірювання і оцінка досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема;
) пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки;
) розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен включати конкретні терміни і заходи по їх реалізації, передбачати фіксування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначати відповідних виконавців;
) розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;
) контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулюванням їх виконання;
) вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці. Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству і в цілому за окремими видами праці зокрема –вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми.
ДОДАТОК
|
ВИХІДНІ ДАНІ |
Одиниці виміру |
||
|
1. Річний обсяг виробництва. |
Тис. тон |
6442 |
|
|
2. Ціна одиниці продукції з ПДВ |
Грн/тон |
77 |
|
|
3. Трудомісткість виробів. |
Чол - год/т |
0,92 |
|
|
4. Середній розряд робіт . |
4,6 |
||
|
5. Вартість основних матеріалів. |
Грн./тону |
4,2 |
|
|
6. Покупні напівфабрикати і комплектуючі . |
Грн./тону |
5,4 |
|
|
7. Паливо і енергія на технологічні цілі . |
Грн./тону |
,1 |
|
|
СТРУКТУРА ВИРОБНИЧО –ТЕХНОЛОГІЧНОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВА |
|||
|
8. Будівлі: їх первісна вартість / % спрацювання . |
Тис. грн. |
195552 |
|
|
69% |
|||
|
9. Споруди: їх первісна вартість / % спрацювання . |
Тис. грн. |
123491 |
|
|
62% |
|||
|
10. Передавальні пристрої: первісна вартість / % спрацювання . |
Тис. грн. |
31506 |
|
|
78% |
|||
|
11. Машини і обладнання: первісна вартість / % спрацювання . |
Тис. грн. |
92344 |
|
|
57% |
|||
|
12. Автомобільний транспорт промисловості / % спрацювання . |
Тис. грн. |
99406 |
|
|
% |
|||
|
РУХ ОСНОВНИХ ФОНДІВ |
м-ц. |
кіль |
|
|
13. Введено технологічного обладнання 2 групи: |
5 |
||
|
3 групи: |
4 |
||
|
14. Списано по спрацюванню 2 групи: |
3 |
||
|
3 групи: |
5 |
||
|
15.1.Реалізовано зайвих транспортних засобів А .2.Реалізовано зайвих транспортних засобів Б |
|||
|
16. Вартість одиниці ( лінійного ) обладнання 3 групи: |
Грн. |
||
|
2 групи: |
Грн. |
||
|
17. Витрати на доставку одиниці обладнання . |
Грн. |
1055 |
|
|
18. Монтаж та установлення одиниці обладнання . |
Грн. |
8556 |
|
|
19. Виручка від реалізованих транспортних засобів “A” . |
Грн. |
293009 |
|
|
20. Виручка від реалізованих транспортних засобів “Б” . |
Грн. |
162913 |
|
|
21. В червні почата реконструкція складу балансовою вартістю . |
Грн. |
||
|
22. В листопаді закінчено ремонт автостоянки балансовою вартістю . |
Грн. |
123457 |
|
|
23. Вартість виконаних ремонтних робіт на автостоянці . |
Грн. |
23492 |
|
|
24. На протязі року виконано всіх видів ремонту технологічного обладнання . |
Грн. |
||
|
25. Інтервал поставки . |
Дні |
мат |
н/ф |
|
6 |
|||
|
26. Складська підготовка . |
Дні |
2 |
|
|
27. Час на відвантаження при зриву поставки . |
Дні |
4 |
|
|
28. Час на транспортування . |
Дні |
2 |
|
|
29. Питома вага норм оборотних коштів на формування матеріалів і напівфабрикатів в загальнім нормативі виробничих запасів . |
65% |
||
|
30. Тривалість виробничого циклу . |
Дні |
9 |
|
|
31. Час на комплектування і підготовку готової продукції до відвантажування . |
Дні |
6 |
|
|
32. Ріст обсягів виробництва у порівнянні з базовим періодом . |
17% |
||
|
33. Скорочення тривалості одного обороту . |
1.1% |
||
|
34. Втрати робочого часу (% від номінального фонду робочого часу ). |
40% |
||
|
35. Чисельність ПВП в базовому періоді . |
осіб |
4919 |
|
|
36. Відносне вивільнення працюючих в звітному періоді . |
осіб |
70 |
|
|
37. Зростання виробітку у звітному періоді |
% |
3 |
|
|
38. Розмір додаткової зарплати . |
63% |
||
|
39. Коефіцієнт зарплати на обслуговування і управління виробництвом . |
1,6 |
||
|
40. Інші виробничі витрати . |
7% |
||
|
41. Позавиробничі витрати . |
5% |
Рисунок 1.1 Методи вимірювання продуктивності праці
Таблиця 4.2
Балансова вартість ОФ та амортизаційні відрахування, грн..
|
Група ОФ |
квартал |
квартал |
квартал |
квартал |
Разом аморт. Відрахувань |
||||
|
Баланс |
Амортизація |
Баланс |
Амортизація |
Баланс |
Амортизація |
Баланс |
Амортизація |
||
|
1 група |
|
,4 |
|
,792 |
|
,54 |
|
,525 |
,254 |
|
на початок |
114479020 |
,6 |
,3 |
||||||
|
на кінець |
112189439,6 |
,8 |
,7 |
||||||
|
2 група |
|
|
,8 |
|
,52 |
|
,568 |
,89 |
|
|
на початок |
38776180 |
,68 |
|||||||
|
на кінець |
32273688 |
,2 |
,11 |
||||||
|
3 група |
|
,2 |
|
,688 |
|
,83 |
|
,897 |
,612 |
|
на початок |
39707920 |
,8 |
,29 |
||||||
|
на кінець |
37325444,8 |
,11 |
,39 |
||||||
|
4 група |
|
,712 |
|
,755 |
|
,64 |
|
,596 |
,7 |
|
на початок |
44252398,08 |
,37 |
,97 |
||||||
|
на кінець |
37614538,37 |
,61 |
,38 |
||||||
|
Усього |
|
,31 |
|
,04 |
|
,5 |
|
,59 |
,46 |