Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
3
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДТРИМКА СІМЇ В ПРОЦЕСІ КОМПЛЕКСНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДИТИНИ З ПОРУШЕННЯМИ РОЗВИТКУ
Курсова робота
ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП……………………………………………………………………………………………………………. 3
РОЗДІЛ І Психолого- педагогічні підходи у вихованні дітей з обмеженими можливостями ……………………………………………………………………………………………… 5
1.1. Погляди дослідників на проблему виховання і навчання дітей з особливими потребами………………… …………………………………………………………… 5
1.2.Компетентність батьків, як умова успішного виховання особливої
дитини ………………………………………………………………………………………………………….. 10
РОЗДІЛ ІІ Психолого - педагогічна допомога сім'ям,що виховують дітей з особливими потребами……………………………………………………………………………..… 16
2.1 Соціально-психологічна реабілітація батьків як вирішальна умова їх підготовки до виховання особливої дитини……………………………………………….. 16
2.2 Основні завдання та форми взаємодії фахівців і батьків……………………… 22
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………………………. 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………………………… 31 ДОДАТКИ………………………………………………………………………………………………………. 33
ВСТУП
Соціальна політика в Україні, зорієнтована на інвалідах, дорослих і дітях, побудована сьогодні на основі медичної моделі інвалідності. Наслідком такої орієнтації суспільства і держави на цю модель є ізоляція дитини з обмеженими можливостями від суспільства у спеціалізованому навчальному закладі, яка виключає батьків з виховного процесу і забезпечує розвиток у дитини пасивно - утриманських життєвих орієнтацій. Але де б не довелося навчатися дитині, до навчання в школі її повинні підготувати батьки. І в першу чергу, вона повинна оволодіти необхідними вміннями та навичками з самообслуговування.
На сучасному етапі існування спеціальної освіти проблема підвищення компетентності батьків,що виховують дитину з відхиленнями у розвитку розглядається дослідниками на основі фундаментальних праць Л.С.Виготського «Діагностика розвитку та педагогічна клініка важкого дитинства» (1931) і проблема віку »(1932). У цих роботах Л. С. Виготський висловив свою думку, що кожен вік характеризується соціальною ситуацією розвитку, з віком змінюється типова діяльність дитини. Саме в діяльності виникають і розвиваються нові психологічні функції і якості, так звані новоутворення.
Лікарі-неонатологи припустили, що включення батьків у реабілітаційний процес повинно мати системний характер. Узагальнення отриманих даних спільного дослідження, проведеного Інститутом педіатрії РАМН та Інститутом корекційної педагогіки РАО з 1999 по 2003 р., на базі відділення з виходжування та реабілітації маловагих дітей, дозволило визначити організаційні форми і напрями роботи педагога-психолога з батьками дітей перших місяців життя.
Вітчизняні фахівці в області тифлопедагогіки (А.М.Вітковська, В.З. Денискіна, Г.В.Нікуліна) у своїх роботах підкреслюють важливість раннього початку корекції, що забезпечує успішність соціалізації, цієї категорії людей [17, 33].
В даний час відомі серйозні роботи Є.М. Мастюкова, А.Р. Маллер В.В. Ткачової висвітлюють проблеми дітей із середнім і важкім ступенем розумової відсталості, інвалідністю, внаслідок дитячого церебрального паралічу та їх батьків. У науковій літературі широко представлена робота з батьками, які виховують «проблемних» дітей раннього та дошкільного віку (Г.А. Мішина, Є.І. Т.М. Волковська), приділяється увага сім'ям, які мають аутичних дітей (Є.Р. Баєнська, Є.К. Лютова, Г.Б. Моніна). Е.А. Єкжанова, Є.Р. Смірнова висвітлюють особливості розвитку дітей із затримкою психічного розвитку.
Поява в сім'ї дитини з відхиленнями у розвитку вносить корективи в звичний побут родини. Правильна оцінка батьками сімейної ситуації, сприяє адекватному встановленню оптимального клімату в сім'ї. Дитина з особливими потребами здатна під впливом виховання успішно розвиватися психічно та у особистісних відносинах.
Взаємодія батьків з дитиною відбувається у побуті, в процесі передачі знань, досвіду, в ході ігрової діяльності, на корекційних і розвиваючих заняттях. Засвоєння дітьми з обмеженими можливостями соціального досвіду, включення їх в існуючу систему суспільних відносин вимагає від батьків певних знань, додаткових заходів, засобів і зусиль. Однією зі складових реабілітації є рання педагогічна допомога дитині.
Психокорекційна допомога сім'ї представлена системою охорони здоров'я: відділеннями психологічної допомоги при центрах психічного здоров'я, консультаціями дитячих психіатрів, педагогічна допомога надається фахівцями дефектологами (логопед, олігофренопедагог, тифлопедагог, сурдопедагог), службою ПМПК, а також соціальними центрами.
У відділі допомоги сім'ї та дітям ДУ «Рівненський соціальний центр» на обліку перебувають 197 сімей, які виховують 199 дітей з особливими потребами. При Центрі працює група тимчасового перебування «Особлива дитина». В даний час на психолого-педагогічному супроводі знаходяться дванадцять сімей.
Зважаючи на вищесказане, тема курсової роботи визначилася як проблема підвищення педагогічної компетентності батьків, які виховують дітей з особливими потребами.
Об'єкт дослідження - умови підвищення педагогічної компетентності батьків.
Предмет дослідження - особливості підвищення педагогічної компетентності батьків.
Мета дослідження - виявити психолого-педагогічні аспекти підвищення педагогічної компетентності батьків.
Гіпотеза дослідження - якщо у батьків висока педагогічна компетентність, то вона забезпечує ефективну реабілітацію та соціалізацію дітей з особливими потребами.
РОЗДІЛ І Психолого - педагогічні підходи у вихованні дітей з обмеженими можливостями
1.1. Погляди дослідників на проблему виховання і навчання дітей з особливими потребами
Біля витоків вітчизняної корекційної педагогіки стояли видатні вчені: А.І.Граборов, Л.К.Шлегер, К.Н.Корнілов. Активним організатором спеціальної освіти в Росії був В. П. Кащенко (1870-1943), який в 1908 році відкрив у Москві «Школу-санаторій для дефективних дітей». Його книга «Педагогічна корекція. Виправлення недоліків характеру в дітей і підлітків» була перевидана в 1994р. і до цих пір є актуальною серед педагогів, дефектологів і батьків.
Становлення державної системи спеціальної освіти в Росії почалося після 1917 р. Діти з відхиленнями у розвитку були оголошені об'єктом виключно державної турботи і опинилися в ізоляції від середовища нормально розвинутих однолітків, сім'ї, церкви, громадських благодійних ініціатив. Сформувалася система «закритих» спеціальних освітніх закладів інтернатного типу.
В останнє десятиліття, завдяки новим установкам держави були дозволені не тільки приватні благодійні ініціативи та патронаж церкви над аномальними дітьми, а й розширені, порівняно з радянським періодом, права батьків, проголошена свобода вибору форм навчання.
Гострою проблемою є організація ранньої діагностики та корекції відхилень у розвитку. Саме ранній і дошкільний періоди є періодами найбільш інтенсивного психічного розвитку. У ці періоди відбувається дозрівання мозку, закладається основний обсяг умовних зв'язків, що служить фундаментом для подальшого розвитку вищих психічних функцій і особистості в цілому.
У процесі розвитку дитини функціональні системи взаємовпливають один на одного. Особливо цей вплив виражений в ранньому віці. Так, на першому році життя психічний розвиток малюка тісно пов'язаний з розвитком його сенсорних і моторних функцій. Тому емоційно-позитивна взаємодія дитини з матір'ю становить основу формування всіх психічних функцій: мови, уваги, пам'яті, цілеспрямованої діяльності, емоційної сфери, мислення і свідомості.
Спеціальні дослідження показали, що негативні наслідки виховання дітей грудного та раннього віку в установах закритого типу виникають не через відсутність матеріального догляду, а є наслідком недостатності емоційних контактів та спільної діяльності дитини з дорослим, а також недостатність сенсорної та соціальної стимуляції дитини в подібних установах . [5,61]
Однією з найбільш важливих для спеціальної педагогіки є концепція Л.С. Виготського про провідну роль навчання в розвитку. Величезне значення для теорії і практики спеціальної освіти мають його ідеї про системну будову будь-якого дефекту і про наявність компенсаторних можливостей при різних відхиленнях в розвитку, про значення колективних форм діяльності (навчальної, ігрової, трудової) для становлення особистості аномальної дитини, про співвідношення інтелекту і афекту , про розвиток мислення й мови.
Корекційна спрямованість процесу навчання припускає педагогічний вплив за допомогою спеціальних методів і прийомів, стимулюючих у дітей компенсаторні процеси розвитку пізнавальних можливостей.
У спеціальній психології та педагогіці сім'я як об'єкт дослідження вивчена вкрай мало. Увага в основному приділяється науковому вивченню сімей, що мають дітей з найбільш важкими аномаліями розвитку, а саме з середньою і важкою ступенем розумової відсталості, інвалідністю, внаслідок дитячого церебрального паралічу (ДЦП). Розглянуто психологічний клімат сімей, розроблені корекційні заходи, призначені для реалізації конкретної допомоги сім'ям. В даний час відомі серйозні роботи Є.М. Мастюкова, А.Р. Маллер, В.В. Ткачової, що висвітлюють проблеми таких дітей та їхніх батьків.
«Успішна корекційна робота з дитиною неможлива без певної спеціальної освіти батьків. Вся робота установи має бути спрямована на те, щоб батьки з пасивних спостерігачів стали активними учасниками виховання і навчання своїх дітей »- вважає А.Р. Маллер [7, 172].
Є.М. Мастюкова наполягає на тому, що всю психотерапевтичну роботу з матір'ю необхідно проводити одночасно з навчанням її конкретним прийомам корекційної роботи. [6, 281].
В.В. Ткачова також розглядає роботу з сім'ями, що мають дітей з відхиленнями в розвитку. Вона розробила методику психолого-педагогічної допомоги батькам, у якій виділяється два напрямки роботи: педагогічний (вплив засобами педагогіки); психологічний (корекція батьківських установок, яка представлена індивідуальною та груповою формами). В.В. Ткачова висловлює думку, що «досягнення психокорекційного ефекту здійснюється внаслідок особистої участі матері хворої дитини в її освітньо-виховному процесі» [9, 29]
У науковій літературі приділяється увага сім'ям, які мають аутичних дітей (Є.Р. Баєнська, Є.К. Лютова, Г.Б. Моніна), розглядаються основні проблеми виховання, описуються способи навчання батьків методам корекційної роботи з дитиною з аутизмом. Є.Р. Баєнська аналізує основні проблеми взаємодії батьків з дитиною з аутизмом дошкільного віку: проблеми організації дитини, обумовлені її швидкою виснажливістю; проблеми залучення уваги; відсутність постійної реакції на звертання; особливості мовного і моторного розвитку; невиразність наслідування; відсутність або слабкість емоційної прихильності.
Є. К. Лютова пропонує конкретні прийоми взаємодії батьків з дитиною з аутизмом: сімейне читання, спільне малювання, створення сімейних ритуалів. Г.Б. Моніна рекомендує батькам першочергові напрямки корекційної роботи.
У науковій літературі широко представлена робота з батьками, які виховують «проблемних» дітей раннього та дошкільного віку (Г.А. Мішина, Є.І. Морозова, Т.Н. Волковська). Так, Г.А Мішина розглядає форми організації корекційно-педагогічної роботи фахівця-дефектолога з сім'єю, яка виховує дитину раннього віку з порушеннями психофізичного розвитку. Вона пропонує такі форми організації: консультативно-рекомендаційну; лекційно-просвітницьку; організацію «круглих столів», батьківських конференцій; індивідуальні заняття з батьками і їх дитиною; групові заняття.
Т.М. Волковська вважає індивідуальні форми впливу, зокрема, індивідуальне консультування найбільш продуктивними формами роботи з сім'ями. Серед форм індивідуального впливу пропонуються наступні:
- Спільне обговорення з батьками ходу і результатів корекційної роботи;
- Аналіз причин незначного просування у розвитку окремих сторін психічної діяльності і спільне вироблення рекомендацій щодо подолання негативних тенденцій у розвитку дитини;
- Індивідуальні практикуми з навчання батьків спільним формам діяльності з дітьми, що носять корекційну спрямованість.
Групова форма роботи представлена у Т.М. Волковської - семінар-практикум, сприяє оволодінню більш широким колом знань з проблеми, а також необхідними практичними навичками. Мати дитини з відхиленнями у розвитку навчається за допомогою фахівця певного набору спеціальних методичних прийомів, необхідних для проведення занять з дитиною в домашніх умовах. [11].
Є.А. Єкжанова розглядає групові та індивідуальні форми роботи з батьками, що мають дітей з затримкою психічного розвитку. «Не варто нехтувати таким широко відомим видом взаємодії, як щомісячні батьківські збори. Ефективність їх проведення безпосередньо залежить від рівня їх підготовки, а також від важливості та актуальності запропонованої для обговорення теми »- пише Є.А. Єкжанова »[1, 201]. Суттєву допомогу батькам надають індивідуальні консультації. Добре зарекомендували себе, на думку Є.А. Єкжанової, такі активні форми роботи з батьками, як семінари-практикуми, консультації, психологічні тренінги.
Сім'я - це рідний дім, де дитина живе, грає, вчиться пізнавати світ і людей. Майбутнє дитини багато в чому залежить від умілого, чуйного підходу до неї, а в цьому роль близьких неоціненна. Дитину виховує все, що її оточує. Суспільні відносини і взаємини, вплив і взаємодії, в які вступають між собою дорослі і діти, завжди є виховними [2, 150]. Якщо у дитини не задовольняються її потреби в пестощах, любові, емоційному контакті і вона переживає стан внутрішнього занепокоєння, то все це затримує розвиток особистості дитини. На розвиток органів почуттів і моторики малюка направлено сенсомоторне виховання дитини. Відстеження переміщення яскравих предметів веде до появи у малюка позитивних емоцій - першої посмішки, перших голосових реакцій. При цьому малюка слід радувати, збагачувати світловими враженнями, показуючи йому іграшки різного кольору, підвішуючи їх над ліжечком. Вже наприкінці першого року життя малюка слід знайомити з формою, величиною і кольором предметів, навчати його простим предметним діям. Для психічного розвитку дитини важливе значення має взаємозв'язок розвитку дій з предметами й мови.
В даний час практично відсутні роботи, що розкривають завдання та особливості діяльності батьків стосовно дітей з комплексними порушеннями розвитку. Це можна пояснити тим, що діти даної категорії, як правило, відразу потрапляли в спеціальні установи і роль батьків певною мірою «згасала». Однак сучасна ситуація істотно змінюється. Деякі батьки звертаються до фахівців з перших же днів виявлення порушень. Багато хто прагне віддавати дітей в установи, які знаходяться недалеко від будинку, так щоб діти могли більшу частину часу перебувати вдома, в колі сім'ї. Але де б дитина ні перебувала - у спеціальній установі або в сім'ї, батьки повинні прагнути стати учасниками цілісної системи корекційної роботи.
Без особливих труднощів у дитини формуються багато якостей особистості в сім'ї, де панує доброзичливість, любов і повага, всі члени сім'ї допомагають одне одному. Тоді легше засвоюється досвід моральної поведінки і первинного соціального спілкування. Отже, виховання дитини повинно починатися з виховання, самовиховання і самоосвіти батьків. Вони повинні знати, не тільки як доглядати за дитиною, але і яким чином розвивати психіку дитини і формувати його як особистість.
Виховання дитини з обмеженими можливостями вимагає наявності спеціальних знань, перебудови при необхідності міжособистісних стосунків у сім'ї, відмови від негідних стилів взаємодії і використання тактики виховної роботи з урахуванням дефекту, типу сім'ї, умов життя. Але треба усвідомити, що готових рецептів виховання на всі випадки життя не може бути. Батьки повинні самі пізнати закономірності розвитку своєї дитини і співвідносити з ними свої дії. Ефективність корекційної роботи з дітьми, що мають порушення в розвитку, в цілому залежить від узгоджених і взаємопов'язаних дій батьків і всіх учасників корекційно-інтегративного педагогічного процесу.
Від рівня педагогічної компетентності батьків багато в чому залежить успішність соціальної інтеграції в суспільство дитини з обмеженими можливостями.
1.2 Компетентність батьків, як умова успішного виховання особливої дитини
Роль батьків у соціалізації дітей з особливими потребами величезна.
Процес сімейного виховання більш природний, ніж в освітній установі. Дитині менш помітні навмисні виховні впливи, і вона активніше проявляє свою індивідуальність. При цьому не можна забувати, що в сімейному вихованні допускається чимало помилок. Роль сім'ї в корекційно-педагогічній роботи з дітьми, що мають різні порушення, полягає в систематичній і цілеспрямованій допомозі дитині, що здійснюється в єдності з усіма учасниками системи корекційного процесу. Завдання батьків - допомогти дитині в складних умовах хвороби розкрити весь закладений в неї природою потенціал розвитку, сформувати компенсаторні можливості, підготувати до школи, зробити дитину максимально пристосованою до перебування в дитячому колективі і в перспективі до максимальної інтеграції в суспільство і трудову та професійну діяльності.
Вже з самого народження дитини з відхиленнями у розвитку у батьків майже завжди виникає питання, де вона повинна виховуватися. Поява нових форм організації корекційно-педагогічного процесу надає широкі можливості впровадження нових педагогічних технологій виховання і навчання дітей раннього та дошкільного віку в сім'ї.
Найбільша частка участі батьків у вихованні дітей припадає на період раннього дитинства, коли провідною діяльністю є емоційне спілкування з дитиною. На цьому етапі активно розвиваються психомоторні функції, закладаються передумови до оволодіння мовою, формується наслідувальна здатність. Завдання батьків - стимулювати розвиток усіх функцій, але не можна робити це хаотично. Заходи, що сприяють корекції розвитку, необхідно виконувати в певній системі. Програма такої взаємодії розробляється спільно з педагогом, психологом, лікарем. Вона може включати в себе виконання вправ різних видів, режимні моменти, ігри з дітьми вдома і на прогулянках. За рекомендаціями фахівців батьки здобувають відповідні розвиваючі ігри та іграшки, картинний матеріал.
Оскільки успіх корекції забезпечується регулярністю занять, важливо, щоб з дитиною займалися не тільки досвідчені педагоги 2-4 рази на місяць, а й самі батьки в домашніх умовах з дня на день [17, 38]
У ході індивідуального заняття педагог може підібрати ефективні методи і прийоми корекційно-педагогічної роботи. З метою отримання батьками своєчасної педагогічної інформації про методи виховання та розвиток малюка всі заняття проводяться в їх присутності. З [14, 42].
У дошкільний період на частку батьків доводиться виконання з дітьми завдань, які спеціально розробляють педагоги та психологи. Батьки допомагають і в закріпленні отриманих в ході навчання знань.
Л. С. Виготський підкреслював, що особливості особистості аномальної дитини багато в чому визначаються його положенням в сім'ї. Негативні фактори сімейного виховання здатні викликати затримку психічного розвитку, порушення поведінки та особистісного розвитку в цілому. У зв'язку з цим допомогу сім'ї з боку фахівців, держави і суспільства є складовою частиною будь корекційної програми. [5,120]
Поєднання теоретичних знань, їх закріплення в досвіді сімейного виховання, дискусії та практикуми, звернені до реальних труднощів сімейного виховання, створюють гарну основу батьківської компетентності [11, 249].
Компетенція (від лат. Соmреtеге - добиватися, відповідати, підходити) це:
а) сукупність повноважень (прав і обов'язків) державних органів або посадових осіб, що визначають межі повноважень у процесі здійснення ними своїх функцій, Компетенція органів та посадових осіб встановлюється законом, статутом даного органу, а також закріплюється в положеннях по відділах і в посадових інструкціях, або в інших нормативних актах. Межі компетенції встановлюються відповідно з функціями органу управління.
б) коло питань, в яких дана особа має пізнання, досвідом.
Компетентність - 1) міра відповідності знань, умінь і досвіду осіб певного соціально-професійного статусу реальному рівню складності виконуваних ними завдань і вирішуваних проблем. На відміну від терміну «кваліфікація», включає крім суто професійних знань і умінь, що характеризують кваліфікацію, такі якості, як ініціатива, співробітництво, здатність працювати в групі, комунікативні здібності, уміння вчитися, оцінювати, логічно мислити, відбирати і використовувати інформацію, 2) область повноважень керуючого органу, посадової особи; коло питань, по яких вони мають право прийняття рішень [15, 237].
На відміну від терміну «кваліфікація», включає крім професійних знань і умінь, що характеризують кваліфікацію, такі якості, як ініціатива, співробітництво, здатність працювати в групі, комунікативні здібності, уміння вчитися, оцінювати, логічно мислити, відбирати і використовувати інформацію. Компетентність - це особисті можливості і кваліфікація (знання, досвід), що дозволяють брати участь в розробці певного кола рішень або вирішувати питання самому, завдяки наявності певних знань, навичок; це рівень освіченості особистості, який визначається ступенем оволодіння теоретичними засобами пізнавальної або практичної діяльності.
Компетентність комунікативна - здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми; система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації у певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії.
Компетентність загальнокультурна - рівень освіченості, достатній для самоосвіти і самостійного вирішення виникаючих при цьому пізнавальних проблем і визначення своєї позиції [6, 133].
Педагогічна компетентність щодо дитини з особливостями розвитку - це особисті можливості використовувати сукупність відомостей про специфіку виховання і навчання,про способи взаємодії з дитиною з обтяженим дефектом розвитку,про особливості психічного та особистісного розвитку дитини в нормі і в патології, її вікових особливостях, про технології педагогічного впливу на дитину з урахуванням її первинних і вторинних порушень у розвитку, а так само умінь, що стосуються постановки завдань та організації ситуацій; умінь, що відносяться до застосування спеціальних прийомів впливу на дитину та вміння аналізувати свої дії. Крім того це здатність розуміти потреби дитини і створити умови для їх розумного задоволення, свідомо планувати його освіту і входження в доросле життя відповідно з матеріальним достатком сім'ї, здібностями дитини та соціальною ситуацією.
Компетентною вважається така діяльність, в якій на високому рівні виконуються функціональні обов'язки, використовуються спеціальні та загальнокультурні знання та вміння, найбільш повно розкриваються здібності і моральні особистісні якості, досягається високий кінцевий результат. Показником компетентності у взаєминах з дитиною є інтерес до неї, а також до вивчення себе самої, своїх дій.
Суть допомоги з боку фахівця полягає в корекції методики виховання. Вона вимагає вдосконалення умов сімейного виховання в різних типах сімей, коригування змісту, форм і методів виховання з урахуванням вікових особливостей дітей, прогнозування розвитку сім'ї, підвищення її психолого-педагогічної культури як засобу переходу сім'ї з об'єкта виховання в суб'єкт саморозвитку та саморегуляції.
Труднощі в роботі фахівця пов'язані з тим, що сім'ї різні за інтелекту-альним рівнем, моральним виглядом, педагогічною підготовленістю. Батьки нерідко покладаються на свій індивідуальний, не завжди виправданий, досвід, не замислюються над наслідками своїх дій на дитину, недооцінюють силу виховних знань і умінь, часто самі потребують допомоги.
Умовно всі сім'ї (з точки зору устрою життя, результативності виховної діяльності батьків) поділяються на три групи.
Першу групу складають сім'ї з високим рівнем виховних можливостей - педагогічно розвинені сім'ї. Тут уклад сімейного життя в основному позитивний, стабільний, і рівень психолого-педагогічної культури досить високий. Власні педагогічні цілі і завдання усвідомлені, маються уявлення про способи їх реалізації, батьки знають, чого вони хочуть і як цього домогтися, чудово розуміють, що результати безпосередньо залежать від власних витрат і зусиль. Батьки роблять те, що потрібно робити в конкретній ситуації що б допомогти дитині досягти успіхів.
У другу групу входять сім'ї з середнім рівнем виховних можливостей. Уклад сім'ї часто суперечливий, рівень психолого-педагогічної культури батьків і матерів в основному середній. Моральна і трудова атмосфера сім'ї є позитивними, але у відносинах між дорослими і дітьми часто виникають конфлікти з різного приводу. Батьки володіють певними знаннями в галузі педагогіки, але вони уривчасті, недостатньо осмислені. Вони не завжди вміють застосовувати свої знання на практиці, їх виховні вміння потребують подальшого розвитку.
До третьої групи належать педагогічно слабкі сім'ї, з низьким рівнем виховних можливостей, де уклад сімейного життя нестійкий, несприятливий, рівень психолого-педагогічної культури низький. Ця група батьків дуже не однорідна. У сімейному укладі найчастіше зустрічаються такі негативні явища, як пияцтво, чвари, жорстокість, грубість, насильство. Відносини між членами сім'ї неврегульовані, мають місце порушення правил поведінки в побуті, гіпертрофія матеріальних потреб і витіснення ними духовних, індивідуалістична спрямованість членів сім'ї, високий рівень конфліктності. Для батьків характерне безвідповідальне ставлення до своїх дітей, деспотичний стиль відносин, часом байдужість. Цілі і завдання виховання дітей не стабільні, часто змінюються. Уявлення про способи їх реалізації відсутні. Присутні неадекватні очікування віддачі на власні витрати і зусилля. Бажання отримати більше, ніж вклав. Спостерігається насильне занурення дитини в діяльність без урахування його бажань. Присутня надія на третю особу, яка вирішить усі проблеми.
Батьки,що увійшли до першої групи, як правило, є союзниками і помічниками сімейного соціального педагога. Дві інші групи представляють в тій чи іншій мірі проблемні сім'ї.
Батьки, які мають пасивну і відсторонену позицію щодо виховання дитини і максимально орієнтовані на медичну допомогу, потребують роз'яснення, в т.ч. і з боку лікуючого лікаря, про необхідність надання психолого-педагогічну допомогу дитині в процесі медичної реабілітації. Форма і характер підношення інформації про необхідність використання педагогічних технологій для корекції відхилень у розвитку дитини впливає на позицію матері щодо виховання дитини. Позиція змінюється залежно від психологічного стану, рівня інформованості про використання педагогічних методів в комплексній реабілітації малюка, установки на види допомоги дитині першого року життя, вміння спостерігати і оцінювати динаміку розвитку реакцій немовляти. [12, 19].
Матері мають початковий низький рівень педагогічної компетенції у питаннях про виховання проблемної дитини першого року життя, по різному ставляться до специфічних освітніх потреб малюка і по різному включаються в корекційно -педагогічний процес.
Батьки повинні зайнятися своєю освітою і самоосвітою, оволодіти основними технологіями з виховання. Надати кваліфіковану допомогу у виборі літератури і в складанні програми самоосвіти батьків можуть професійно підготовлені люди: психолог, фахівець з соціальної реабілітації, лікар, соціальний працівник, педагог. Одна з особливостей діяльності фахівця, який працює з родиною - вплив на уклад сімейного життя, що сприяє становленню психолого-педагогічної культури батьків, створення умов у сім'ї для саморозвитку, іншими словами - виховання батьків.
У поняття «виховання батьків» входить:
- Засвоєння знань і навичок по догляду за дітьми та їх вихованням;
- Набуття знань про нормальний розвиток дитини і необхідних навичок;
- Діяльність, яка спирається на переконання, що певні знання допоможуть людям стати хорошими батьками і що ці знання можна засвоїти;
- Орієнтація на поставлені завдання [10, 242].
Практичний досвід роботи переконує в тому, що часто батьки основну роль у подоланні порушень психомоторного розвитку відводять медикаментозному лікуванню. Але навіть найкраще медикаментозне лікування є ефективним лише при правильному сімейному вихованні і проведенні батьками цільової системи спеціальних вправ. При дефіциті у вихованні та освіті, діти бувають менш пристосованими до життя, безпорадними навіть у звичайних життєвих ситуаціях. Тому, якими б важкими не були порушення в розвитку дитини, треба вирішувати питання на користь поєднання лікування з освітою. Виховання дитини з відхиленнями у розвитку є корекційним, тобто воно спрямоване на організацію лікувально-педагогічного процесу.
Для сім'ї, яка виховує «особливу» дитину, дуже важливими є такі функції, як корекційно-розвиваюча, що компенсує та реабілітаційна, метою яких є, в кінцевому підсумку, досягнення дитиною в майбутньому матеріальної незалежності та соціальної адаптації. Тому батькам необхідні знання в галузі психології, педагогіки, соціальної педагогіки, ряду дисциплін медичного блоку.
Під час процесу надання педагогічної допомоги дітям з комплексними порушеннями вносяться суттєві поправки в конкретні методики, модернізуються технології та зміст навчання з урахуванням природи і характеру порушень, розробляються нові прийоми і методи корекційного впливу і вдосконалюються методики, вже наявні в різних галузях спеціальної педагогіки - тифлопедагогіки, сурдопедагогіки, олігофренопедагогіки та логопедії.
Тільки за бажанням і цілеспрямованістю батьки можуть опанувати нелегку науку виховання дитини з відхиленнями у розвитку, та створити умови для її ефективного психічного та особистісного розвитку. Різні труднощі підстерігають батьків на різних вікових етапах розвитку дитини.
РОЗДІЛ ІІ. Психолого - педагогічна допомога сім'ям, які виховують дітей з особливими потребами
2.1 Соціально-психологічна реабілітація батьків як вирішальна умова їх підготовки до виховання особливої дитини.
Багато реабілітаційних центрів роботу з батьками визначили як один з пріоритетних напрямків. Ця робота включає обстеження психологічного стану матері і надання їй консультативної та, при необхідності, психотерапевтичної допомоги, навчання прийомам виховання та реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров'я в домашніх умовах, надання допомоги в діяльності громадських об'єднань батьків дітей-інвалідів. Використання нових реабілітаційних технологій за активної участі в реабілітаційному процесі батьків дозволяє домагатися вирішення поставлених завдань [16, 4].
Колектив реабілітаційного або іншого спеціалізованого закладу є тією ланкою, яка об'єднує і спрямовує зусилля всіх учасників реабілітаційного процесу на досягнення загальних результатів. При психолого-педагогічному консультуванні батьків виділяють конкретні завдання:
-Виявити вікові та індивідуальні особливості в розвитку дитини:
-Визначити причину первинних і вторинних відхилень у розвитку;
-Виявити позицію батьків по відношенню до дитини (прийняття-відкидання) і способи взаємодії батьків зі своєю дитиною (адекватні-неадекватні);
-Організувати педагогічну допомогу батькам; психологічну підтримку в розвязанні особистих проблем, що накладають негативний відбиток на характер сімейного виховання;
-Підвищити рівень їх компетентності в галузі психолого-педагогічних знань про закономірності розвитку дитини;
-Визначити тип освітнього дошкільної установи: розробити індивідуальну програму виховання і навчання дитини;
-Обгрунтувати педагогічний прогноз [16, 5].
Шок, викликаний звісткою про появу в сім'ї дитини з дефектом, серйозно травмує психіку батьків і впливає на встановленні між ними відносини. У гармонійних сім'ях подружжя, як правило, знаходять шляхи взаємної підтримки, заспокоюють один одного, переживають своє горе разом. Але в більшості своїй відносини між подружжям після появи дитини з дефектом охолоджуються. Одним з найважливіших умов подолання негативних переживань у батьків, які мають дитину з обмеженими можливостями, - включення їх в активну діяльність, пов'язану з вихованням дитини. При цьому значущим є навчання батьків різноманітним формам взаємодії з малюком, спостереженню й оцінки його реакцій і поведінки. Якщо батьки активно починають займатися з дитиною, у них значно більше з'являється шансів на те, що соціалізація дитини пройде успішно. Тому важливо підвести батьків до розуміння значущості сім'ї у вихованні дитини, так як корекція особистісних якостей дитини неможлива без змін його взаємин з дорослими в сім'ї [16, 6].
Сім'ї, що мають дітей з обмеженими можливостями, мають подібні проблеми і труднощі. Нерідко їм бракує фізичних і моральних сил. Всі вони потребують психологічної підтримки, потреби поділитися з іншими людьми своїми сумнівами і труднощами. Характер спілкування батьків багато в чому визначається їх індивідуальними особливостями. Члени гармонійних сімей, в більшості своїй, не замикаються рамками відносин тільки між собою, а мають друзів, у них є свої інтереси, улюблені заняття. Ці зв'язки із зовнішнім світом є стійким джерелом психологічної підтримки при виникненні тих чи інших сімейних проблем. Батьки завжди можуть поділитися з друзями з приводу тривожних переживань і труднощів, що виникли в сім'ї, особливо якщо вони вже стикалися з аналогічними ситуаціями. У дітей, як і у дорослих, також з'являються друзі поза сім'єю. На жаль, у багатьох батьків, обтяжених тими чи іншими проблемами, існує тенденція звуження кола знайомств. Вони часто замикаються в собі, не хочуть зустрічатися зі своїми приятелями, у них може виникнути підозрілість, недовіра до інших людей. З цієї причини вони не можуть «піти» від своїх проблем, постійно відчувають внутрішнє психічне напруження, що виявляється нерідко у виникненні почуття безвиході. Для таких батьків дуже корисною є робота в батьківських групах та спілкування з іншими, більш оптимістично налаштованими батьками [17, 40].
Незважаючи на багато труднощів, що виникають у родині в зв'язку з появою дитини з дефектом, їх можна подолати або пом'якшити, якщо батьки опанують навичками управління своїми почуттями і мисленням, навчаться використовувати свої виховні можливості і досвід виховання таких дітей, накопичений в інших сім'ях. Хоча в поняття «виховання батьків» і не входять психотерапія для батьків і сімейна терапія, але не всі сім'ї можуть впоратися з проблемами самостійно. Їм необхідна своєчасна психологічна підтримка та психотерапевтична допомога.
Тривалий емоційний стрес, який відчувають батьки хворої дитини, формує певні особливості їх особистості, такі як підвищена чутливість і тривожність, невпевненість у собі, внутрішня суперечливість. Такий емоційний стан несприятливо відбивається на емоційно-особистісному розвитку дитини. Тому лікарю, психологу і педагогу-дефектологу треба лікувати і вчити не тільки дитину, але і всіх членів сім'ї, особливо матері необхідно створити позитивне ставлення до сімейної психотерапії [13, 54].
При проведенні цієї роботи фахівці обов'язково враховують особливості характеру членів сім'ї, вираженість і особливості стресового стану у кожного з них. Доцільно вивчити психологічний клімат у сім'ї (тест сімейної тривоги), батьківські стилі та виховну компетентність батьків, ціннісні орієнтації, рівень домагань, самооцінку.
Завданням психотерапевтичної роботи є нормалізація взаємин усередині сім'ї, вироблення єдиного та адекватного розуміння проблем дитини.
При складанні програми роботи з батьками враховуються три основні складові:
1) інформаційна підтримка;
2) навчання;
3) психологічна допомога [17, 38].
Диференціація сімей по групах залежно від сімейного укладу (сприятливий, суперечливий, неблагополучний) і рівня психолого-педагогічної культури батьків (високий, середній, низький) дозволяє дати основи психолого-педагогічних знань батькам і здійснювати індивідуальний підхід, використовуючи відповідні методи впливу на батьків.
З самого початку знайомства необхідно визначити готовність батьків співпрацювати з фахівцями різних профілів, обсяг корекційної роботи, який вони здатні засвоїти. Батьків необхідно готувати до співпраці, адже вона вимагає чимало часу і зусиль. Батьки потребують підтримки і схвалення, адже результати будуть видні не відразу і батькам може здатися, що їхні зусилля витрачені даремно.
Насамперед слід навчити матір уважно спостерігати за розвитком своєї дитини, вести щоденник спостережень, а також оволодіти деякими прийомами по догляду, виховання та навчання дитини. Всю психотерапевтичну роботу з матір'ю необхідно проводити одночасно з навчанням її конкретним прийомам корекційної роботи. На початкових етапах роботи переважає індивідуальна психотерапія членів сім'ї з одночасним навчанням кожного з них окремим прийомам корекційної роботи, наприклад, бабусю навчають, як правильно годувати дитину, як вчити її самостійно приймати їжу; мати - як розвивати дитину під час прогулянки, як проводити з нею ті чи інші корекційні заняття; батька - як займатися з дитиною фізичним вихованням. Кожен член сім'ї повинен отримати від фахівців рекомендації з виховання та навчання дитини. Якщо цей аспект консультування стає ведучим і батькам пропонуються конкретні лікувально-корекційні програми, звертається особлива увага на ті чи інші збережені функції і потенційні можливості дитини, тоді таке консультування в цілому є психотерапевтичним.
Активне та грамотне залучення батьків до роботи зі своєю дитиною вважається основним методом психотерапії сім'ї.
До важливих етапів роботи з батьками можна віднести наступні:
1. Корекція деяких форм поведінки матері, таких як агресивність, необ'єктивна оцінка поведінки дитини, негативні бажання, прагнення піти від труднощів, примітивізація поведінки, пов'язана зі зниженою самооцінкою.
2. Формування розуміння матір'ю проблем її дитини.
3 Поступове усунення суджень про перебільшення проблем дитини, уявлення про безперспективність розвитку дитини.
4. Підвищення особистісної самооцінки матері у зв'язку з можливістю побачити результати своєї праці в успіхах дитини.
5. Корекція внутрішнього психологічного стану матері: переживання, пов'язані з психофізичною недостатністю дитини, повинні поступово перейти в усвідомлення можливостей дитини, в радість від його маленьких успіхів.
6. Здійснення особистісного зростання матері в процесі взаємодії зі своєю дитиною, в процесі його навчання і виховання за допомогою психолога; перехід матері з позиції переживання про недуги дитини в позицію творчого пошуку реалізації її можливостей.
7. Трансформація виховно-освітнього процесу, реалізована матір'ю по відношенню до дитини, в психотерапевтичний процес по відношенню до себе самої; творча діяльність матері, спрямована на її дитину, допомагає їй самій, лікуючи її від негативного впливу психологічного стресу.
Нерідко в сім'ї виникають суперечливі судження про навчання і виховання дитини. Фахівець, що виконує роль психотерапевта, повинен вміти проводити сімейні дискусії і керувати ними, володіти сімейною ситуацією, вміти слухати і вести психотерапевтичну роботу з допомогою питань «резюмування» та інших прийомів. Методи роботи з близькими дорослими включають психотерапевтичні тренінги, демонстрацію педагогічних технологій, інформування про можливості дитячого організму для відновлення мозку [4, 99].
Кожен фахівець, який працює з дитиною з відхиленнями у розвитку, обов'язково повинен проводити психотерапевтичну роботу з батьками. Навчанням батьків залежить від структури дефекту, в рамках таких програм займаються професійні педагоги, що спеціалізуються на навчанні батьків, соціальні працівники, домашні вчителі, що забезпечує надалі організацію безпосереднього навчання дитини.
Потреба у спілкуванні в дитини виникає вже на першому році життя в результаті безпосереднього емоційного спілкування з матір'ю, і з віком набуває все більш яскраво виражений характер. Розвиток дитини повністю залежить від того, як реалізується ця потреба, яке місце займає спілкування в її житті, з ким вона спілкується, яке коло і характер спілкування, яке ставлення під час спілкування до дитини і дитини до них. Непоправної шкоди розвитку дитини завдає соціальна ізоляція.
У дітей з порушеннями розвитку спостерігаються ті ж етапи психічного розвитку, які властиві нормальним дітям, але методики педагогічного впливу повинні бути інші. Вони спрямовані насамперед на усунення перешкод, викликаних недугою і перешкоджають нормальному темпу розвитку дитини.
Спеціалісти - працівники дитячих консультацій, члени медико-психолого-педагогічних комісій,спецпедагоги - допомагають батькам краще пізнати дитину, розкривають їм сутність порушень. Бесіди психолога, педагога, лікарів дозволяють їм виявити, усвідомити потенційні можливості своєї дитини. Завдяки цьому батьки отримують певні життєво важливі для них відомості : з чого починати, що робити, як правильно організувати дитині допомогу, спрямовану на подолання порушень. Родині, в якій є така дитина, необхідно за допомогою фахівців опанувати ситуацією і розкрити моральні, психологічні ресурси, які є у кожного члена сім'ї.
Завдання фахівців щодо батьків полягає в поступовому і послідовному включенні сім'ї в процес корекційної роботи. Це передбачає розширення знань батьків з проблем загального психічного розвитку дітей, їх знайомство з прийомами і методами роботи, участь у практичному навчанні і спостереженнях за динамікою розвитку дитини в процесі корекційно-навчальної взаємодії з фахівцями. Потім розробляються й уточнюються індивідуальні корекційні програми, підбираються найбільш ефективні методи і прийоми навчання, дієві форми роботи. Батьки стають активними учасниками цього процесу. Особливе значення надається встановленню психологічної взаємодії між усіма його учасниками, підвищення психолого-педагогічної компетентності батьків у питаннях виховання і навчання дітей з порушеннями розвитку. Активне та грамотне залучення батьків до роботи зі своєю дитиною вважається основним методом психотерапії сім'ї. Батьки повинні отримати інформацію про джерела допомоги: асоціаціях батьків, батьківських форумах та інших формах суспільної підтримки, про наявність реабілітаційних центрів в місті,та найближчих до району проживання.
Для досягнення позитивних результатів необхідне проведення ряду заходів, спеціально зорієнтованих на батьків. Це можуть бути консультації, фрагменти спільної діяльності педагогів і батьків, бесіди-роз'яснення, під час яких конкретизуються цілі і завдання роботи з дітьми в домашніх умовах.
2.2 Основні завдання та форми взаємодії фахівців і батьків.
2.2.1.Завдання для фахівців і батьків.
Мета педагогічної допомоги дітям з порушеннями розвитку полягає в тому, щоб створити умови для появи у дитини досвіду подолання або розв'язання проблем, адаптації її до соціуму через процес виховання і навчання. Батьки і фахівці в процесі виховання дитини з особливими потребами навчання ставлять перед собою корекційні завдання, що відповідають віку дитини.
Спеціаліст по роботі з сім'єю вирішує в основному завдання підвищення якості виховної роботи не тільки з дітьми, а й з батьками. Головним завданням фахівця при взаємодії з сім'єю хворої дитини є не тільки видача рекомендацій з лікування та виховання дитини, а й створення таких умов, які сприятимуть активному вирішенню виникаючих проблем. У таких випадках батьки не вважають що їм нав'язують готові рішення, вважають їх своїми і більш охоче використовують при вихованні та навчанні дитини [14, 43].
Першочергове завдання для батьків - вибрати, разом з фахівцями, відповідну тактику допомоги, здійснювати і моделювати свої дії таким чином, щоб максимально наблизити дитину до окресленої мети, а саме - підготувати її до життя, сформувати у неї навички та вміння для облаштування свого побуту, для оволодіння якої-небудь доступною і посильною професією. Це завдання, на кожному етапі розвитку, визначається з урахуванням специфіки збережених і порушених функцій, провідного дефекту розвитку, стану інтелекту, моторики, рівня мовного розвитку та медичного діагнозу. Необхідно чітко визначати цілі, які бажано досягти в процесі навчання на найближчий час.
Перед початком навчання дитини необхідно виявити, якими знаннями, уявленнями і вміннями в межах даної теми вона володіє і які проблеми у неї виникають. Допомогу в цьому може надати дефектолог, логопед, корекційний педагог. У разі необхідності батьки можуть звернутися за допомогою в психолого-медико-педагогічну консультацію (комісію), де працюють фахівці різних профілів.
На початковій стадії навчання більшість завдань можна і потрібно виконувати в процесі повсякденного догляду за дитиною.
Основними завданнями батьків так само є:
- Створення у будинку спокійної доброзичливої атмосфери з тими режимними обмеженнями, які продиктовані станом дитини;
- Забезпечення своєчасного прийому дитиною запропонованих їй медикаментозних засобів, спостереження за їх дією та інформування про це лікаря;
- Постійне спостереження за соматичним і психологічним станом дитини з веденням щоденника спостереження;
- Оволодіння основами спеціальної педагогіки і психології, навичками проведення в домашніх умовах занять з раннього корекційного розвитку і виховання, а також навчання своїх дітей;
- Оволодіння основами правових знань, що відносяться до прав інвалідів та дітей групи ризику за відхиленнями у розвитку;
- Участь у діяльності громадських об'єднань та організацій батьків дітей з порушеннями у розвитку;
- Батькам необхідно знати особливості розвитку дитини; сформувати адекватну самооцінку, правильне ставлення до дефекту та сильні вольові якості; включати в життя дитини ігрову і посильну ігрову діяльність; при відвідуванні дитиною дитячого закладу батьки повинні продовжувати з ним працювати.
Індивідуальна програма корекційно-розвиваючого навчання в сім'ї дитини складається спільно фахівцями і батьками, вона повинна враховувати особливості захворювання. Батьки повинні знати цілі і очікувані результати індивідуальної програми реабілітації дитини.
У процесі навчання можуть виникнути певні труднощі, до яких батьки повинні бути готові. Наприклад, коли дитина може, але не хоче виконувати завдання. У таких випадках дитину необхідно насамперед навчити підкорятися вимогам дорослих. Часто невиконання завдань може бути пов'язано з порушеннями уваги, тому важливо правильно визначити причину небажання і застосовувати адекватні форми впливу.
Батькам і оточуючим дорослим ніколи не можна бути причиною плачу і дискомфорту дитини. Одним з найголовніших правил сімейного виховання дитини з особливостями розвитку є попередження у нього дискомфортного стану, загального збудження, страху, реакцій протесту. Слова і справи батьків завжди повинні бути прикладом для дитини. Батькам необхідно завжди виконувати обіцянки, дані дитині. Особливо це стосується дітей з відхиленнями у розвитку, які зазвичай менше, ніж інші діти, спілкуються з навколишнім світом.
2.2.2 Форми роботи з підвищення рівня педагогічної компетентності у батьків, які виховують дітей з відхиленнями у розвитку
Основою вдосконалення сімейного виховання є робота з підвищення педагогічної культури батьків, важливою складовою частиною якої виступає підготовка до виховання дитини з особливими потребами в освіті. Говорячи про користь засвоєння батьками знань про виховання дітей, не можна забувати, що їх виховна діяльність завжди відбувається на тлі устрою сімейного життя та є її частиною. Робота з батьками по формуванню педагогічної компетентності не повинна бути стихійною, епізодичною і обов'язково повинна плануватися спеціалістом по роботі з сім'єю. Основою для планування є аналіз результатів анкетування,що вивчає дитину і батьків, рівень інформованості членів родини з питань виховання і навчання дітей, включення до річного плану роботи питань, що хвилюють батьків.
Визначивши мету і завдання роботи з сім'єю, необхідно вибрати найбільш ефективні форми організації корекційно-педагогічного процесу та співпраці фахівців з батьками. Батькам необхідно пояснити значення режиму дня і створення умов для організації діяльності дитини в сім'ї, роз'яснити роль предметно-розвиваючого середовища та взаємодії з близькими дорослими в розвитку дитини дошкільного віку [16, 7].
Як показує багаторічний практичний досвід Г.А. Мішиної [8,135] та інших авторів, найбільш часто використовуються такі форми організації лікувально-корекційного процесу:
1) консультативно-рекомендаційна;
2) інформаційно-просвітницька;
3) практичні заняття для батьків;
4) організація «круглих столів», батьківських конференцій, семінарів, клубів, дитячих свят і ранків;
5) індивідуальні заняття з батьками і їх дитиною;
6) психотерапія і психокорекційна арттерапія;
7) групові заняття.
Як свідчить практика, найбільш широко використовується консультативно-рекомендаційна форма. У таких консультаціях беруть участь фахівці різних профілів, що проводять первинне обстеження дитини і потім відстежують динаміку її розвитку. Психологічне консультування - це основа, яка повинна бути прийнята до уваги при організації будь-якого консультування.
Можна виділити різні рівні консультування залежно від можливостей фахівців - мається на увазі, як їх підготовка, так і чисто формальні, організаторські моменти (наявність постійного пристосованого приміщення, необхідного часу, організації праці в тому чи іншому закладі та ін.) Так, консультування може вестися в ряді випадків на чисто інформаційному рівні, коли консультант в ході однієї-двох зустрічей забезпечує клієнта певними необхідними йому відомостями. Інший рівень консультування - навчання тим чи іншим навичкам, умінням - поведінковим, соціальним, навичкам найпростішої корекційної роботи, а не просто забезпечення інформацією. Третій рівень - допомога в активній перебудові системи відносин, оцінки дійсності, а не просто забезпечення інформацією або навчання.
Педагогу важливо зорієнтувати зусилля батьків на взаємодію з дитиною в даний момент, на створення предметно-розвиваючого середовища, що враховує особливості дитини і значимість систематичного проведення корекційно-педагогічних занять в умовах сім'ї [12, 17].
Фахівці за бажанням батьків вибирають ті чи інші питання виховання і висвітлюють їх у своїх лекціях. Лекції присвячуються знайомству батьків з закономірностями розвитку дитини, принципами первісного виховання і навчання малюка, організації предметно-розвивального простору дитини в сім'ї. У процесі лекцій бажано використовувати відео-і фотоматеріали, демонструвати розвиваючі вправи. [12, 16].
Слухаючи лекції і питання інших батьків, слухачі краще усвідомлюють і вирішують свої проблеми. Крім того, вони мають можливість познайомитися і надати підтримку один одному. При інформуванні батьків про проблеми виховання і освіти велике значення має фактичне підтвердження слів педагога шляхом консультацій із зазначенням джерел літератури, організації або відвідування виставок.
Поряд з лекціями проводяться практичні заняття, на яких батьки мають можливість оволодіти навичками з формування порушених функцій, умінь і навичок у своїх дітей. Це можуть бути педагогічні ігрові вправи, семінари-практикуми, педагогічні практикуми. Вони спрямовані на засвоєння батьками таких способів організації спільної діяльності з дитиною, як вправи, доручення, особистий приклад, постановка перспектив, ігри, умінням надавати співпраці виховного і розвиваючого характеру, умінням зацікавити дитину спільною діяльністю і створювати умови для прояву в ній дитиною суб'єктивної позиції.
Добре зарекомендували себе і такі форми як організація «круглих столів», «мозковий штурм», батьківських зборів, дискусій, конференцій, дитячих свят, клубів. У їх підготовці беруть участь фахівці, діти й самі батьки.
На індивідуальних заняттях з родиною виявляються позитивні особистісні якості батьків, необхідні для співпраці. Спеціалістом спільно з батьками розробляється індивідуальна корекційно-освітня програма для дитини з урахуванням структури основного дефекту і пов'язаних з ним порушень. При плануванні програми раннього втручання дуже важливо, щоб особлива увага приділялася реакцій батьків і можливості регулярного консультування на тому чи іншому етапі надання допомоги сім'ї.
Важливо навчити батьків проводити корекційно-розвивальну роботу одночасно з фахівцями, а також самостійно під їх керівництвом. Основна мета програм домашнього навчання полягає в стимуляції психомоторного розвитку дитини з урахуванням її індивідуальних особливостей, віку, а також структури провідного відхилення в розвитку і супутніх емоційно-поведінкових і інших порушень. Програми за участю батьків мають ряд переваг таких як:
1) Робота з програмою надає психотерапевтичний ефект на батьків.
2) Батьки отримують можливість безпосередньо працювати зі своєю дитиною.
3) Програми можуть бути легко адаптовані до індивідуальних особливостей кожної сім'ї.
4) Всі члени сім'ї виграють від участі в програмі.
Зміст програми включає в себе завдання, методи і прийоми роботи з малюком з урахуванням його потенційних можливостей (зони найближчого розвитку).
До форм індивідуальної роботи з батьками належать:
1. Демонстрація матері прийомів роботи з дитиною.
2. Конспектування матір'ю уроків, що проводяться педагогом.
3. Виконання домашніх завдань зі своєю дитиною.
4. Читання матір'ю спеціальної літератури, рекомендованої педагогом.
5. Реалізація творчих задумів матері в роботі з дитиною.
Спочатку від батьків потрібно фіксувати хід заняття педагога з дитиною і повторювати ці вправи вдома. Потім фахівець оцінює, що вийшло, і робить зауваження про характер і вигляд наступних занять.
У деяких сім'ях матері пропонується брати участь в окремих епізодах заняття: спеціаліст з дитиною діє як одне ціле, а мати як партнер по грі. Потім мати і фахівець міняються місцями.
В інших сім'ях фахівець може запропонувати мамі закінчити завдання, розпочате ним, а потім самостійно його виконати, допомагаючи у випадку невдачі.
Для навчання батьків налагодити співпрацю між батьками, дітьми, фахівцями та іншими людьми проводять заняття з двома дітьми та їх мамами (групове заняття).
За останнє десятиліття з'явилися нові форми допомоги батькам і дітям.
Корекційна допомога за заявою батьків та рекомендацією психолого-медико-педагогічної комісії може проходити в групах тимчасового перебування у дошкільному освітньому закладі компенсуючого виду («Про затвердження Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 роки» від 11.09.2009 р. №855 ). У цих групах батьки мають можливість бути присутнім на заняттях фахівця з дитиною, включаються в спільні ігри, обговорюють і планують ігрові завдання, отримують досвід створення предметно-розвиваючого середовища [5, 21].
Ще однією новою формою допомоги батькам та дітям з обмеженими можливостями здоров'я з зі слабо вираженими відхиленнями у розвитку є інтегроване виховання (відповідно до наказу МОН України від 20.01.2010 року «Про затвердження заходів на виконання розпорядження КМУ від 5 жовтня 2009 року №1622-р «Про затвердження плану заходів щодо розвитку загальної,середньої,дошкільної та позашкільної освіти на період до 2012 року»). Створено новий тип дошкільного закладу комбінованого виду. У цих установах виховуються діти з відхиленнями в розвитку та діти,що нормально розвиваються. При організації корекційно-розвивального навчання в інтегрованих групах велика увага приділяється індивідуальному підходу вихователів до створення умов формування адекватних форм взаємодії кожної проблемної дитини з однолітками,що нормально розвиваються, в різних видах діяльності (на заняттях з фізичного і музичного виховання, в ході проведення занять з образотворчої діяльності та у вільній ігровій діяльності) [16, 9].
Одночасно проводиться робота з усіма батьками групи. Велика увага приділяється: педагогічним технологіям спілкування батьків зі своїми дітьми, значенню та ролі іграшок, а також процесу гри в розвитку дитини раннього та дошкільного віку.
В даний час корекційно-педагогічну допомогу дітям з порушеннями у розвитку та їх сім'ям надають в різних реабілітаційних центрах, благодійних організаціях, товариствах батьків і їх дітей, некомерційні недержавні організації, центрах лікувальної педагогіки.
ВИСНОВКИ
Вивчення наукової і методичної літератури з проблеми дозволило зробити висновок про те, що батьків, які мають особливу дитину, слід підготувати до того, що її виховання в сім'ї потребує багато духовних і фізичних сил. Треба щоб вони протягом життя зберігали фізичне здоров'я, душевну рівновагу і оптимізм. Спілкування батьків з дитиною в процесі всіх форм взаємодії і відносин має бути емоційно комфортним і розвиваючим. Важливо створити таку обстановку теплоти та довірливості, коли дитина природно включається в різні відносини.
Від рівня моральних відносин між батьками і дитиною багато в чому залежить ставлення дитини до всіх старших. Несправедливе ставлення до дитини з боку дорослих може виявлятися не тільки у відвертій неприязні, ненависті, а й у вигляді байдужого ставлення. В результаті дитина стає підозріла, у неї формується недовіра до людей, що переходить поступово у озлобленість.
Дорослий виступає по відношенню до дитини найважливішим чинником і умовою її фізичного і душевного здоров'я, яке залежить від переважання певних життєвих норм у поведінки дитини, а це, особливо на ранніх ступенях вікового розвитку, повністю залежить від батьків. Чим багатше людська особистість духовно, тим серйозніше і відповідальніше вона ставиться до дітей.
Підвищення рівня педагогічної компетентності батьків допомагає надавати психолого-педагогічну допомогу дитині на якісно новому рівні, зі знанням особливостей вікового розвитку дитини, закономірностей, завдань, сутності процесу соціальної реабілітації. Підставою для оцінки результатів праці батьків є навченість і вихованість дитини, її здатність до входження в соціальне середовище. Дорослішаючи, дитина повинна поступово набувати здатність керувати своїми бажаннями, ставити цілі, спрямовані на перетворення самого себе. Дуже важливо виробити у дитини психологічну впевненість у власній повноцінності, щоб набуті знання виявились корисними в подальшому працевлаштуванні, підготувати дитину до доступних їй видів діяльності.
Дослідження фізіології мозку і дитячої психології показали, що засвоєння дитиною суспільного досвіду і закладка основ різних здібностей відбувається найбільш ефективно в період до трьох років, коли відбувається інтенсивний розвиток нервових клітин. Завдання батьків, що мають дітей з тими чи іншими дефектами, не упустити ці можливості.
Досвід психолого-педагогічної допомоги батькам та їх дітям з відхиленнями у розвитку в нових організаційних формах показує, що раннє включення батьків у корекційно-виховний процес дозволяє не тільки скорегувати, а й попередити появу вторинних відхилень у розвитку, досягти максимально можливого особистісного становлення кожної дитини з метою інтеграції їх у суспільство.
Відомі сім'ї, в яких один або обоє батьків з нестандартною дитиною стають висококваліфікованими фахівцями в галузі спеціальної педагогіки і психології, пишуть книги, створюють сайти в Інтернеті, діляться досвідом з іншими сім'ями і повністю реалізують свої здібності у цій галузі.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Екжанова, Є. А. Корекційно-розвиваюче навчання і виховання [Текст]. - М.: Просвещение, 2005. - 272 с.
2.Жигорєва, М. В. Діти з комплексними порушеннями у розвитку: педагогічна допомога [Текст]. - М.: ACADEMIA, 2006. - 238 с.
3.Зальцман, Л. М. Робота з батьками дітей, що мають порушення зору та інтелекту [Текст] / / Дефектологія. - 2006. - № 2. - С. 31 - 35.
4.Закрєпіна, А. В. Психолого-педагогічний супровід дітей з обмеженими можливостями здоров'я [Текст]: / / Дошкільне виховання. - 2009. - № 4. - С. 94 -101.
5.Закрєпіна, А. В. Організація індивідуальної педагогічної роботи з батьками в умовах груп тимчасового перебування [Текст]: / / Виховання і навчання дітей з порушеннями розвитку. - 2009. - № 1. - С. 21 - 28
6.Коджаспірова, Г. М. Словник з педагогіки [Текст]: / Г. М. Коджаспірова, А. Ю. Коджаспіров. - Москва. : ІКЦ «МарТ»; Ростов н / Д.: видавничий центр «МарТ». - 2005 - 448 с.
7.Лодкіна, Т. В. Соціальна педагогіка. Захист сім'ї та дитинства [Текст]. - М,: ACADEMIA, 2007. - 206 с.
8.Мастюкова, Є. М. Виховання дітей з відхиленнями у розвитку [Текст] / Є. М. Мастюкова, А. Г. Московкина. - М.: ВЛАДОС, 2004. - 408 с.
9.Мастюкова, Є. М. Лікувальна педагогіка (ранній і дошкільний вік) [Текст]: / Поради педагогам і батькам з підготовки до навчання дітей з особливими проблемами в розвитку. - М.: ВЛАДОС, 1997. - 304 с.
10.Маллєр, А. Р. Виховання і навчання дітей з важкою інтелектуальною недостатністю [Текст]: навчальний посібник / А.Р Малєр, Г.В.Цикота. - М.: ACADEMIA, 2003. - 202 с.
11.Овчарова, Р. В. Психологія батьківства [Текст]: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2005 - 362 с.
12. Половинкіна, О. Б. Педагогічна підтримка сім'ї в процесі комплексної реабілітації дитини з органічним ураженням центральної нервової системи в умовах стаціонару [Текст] / Дефектологія - 2005 - № 1 - С. 15 - 20.
13.Панкратова, М. А. Соціально - психологічний патронаж сімей, які виховують дітей з порушеннями розвитку [Текст]: / М. А. Панкратова, С. А. Андрєєва / / Виховання і навчання дітей з порушеннями розвитку. - 2009, - № 2. - С. 52 - 55.
14.Павлова, Н. М. Підвищення педагогічної компетентності батьків, які виховують дитину раннього віку з органічним ураженням ЦНС розвитку [Текст]: / / Виховання і навчання дітей з порушеннями розвитку. - 2009. - № 3. - С. 42 - 47.
15.Педагогіка [Текст]: Велика сучасна енциклопедія / упорядник Є. С. Рапацевич. - Мн. : «Сучасне слово ». - 2005. - 720 с.
16.Стребельова, Є. А. Сучасні форми допомоги родині, яка виховує дитину з відхиленнями у розвитку [Текст] / Є. А. Стребельова, А. В. Закрепіна / / Дефектологія. - 2005. - № 1. - С. 3 - 10.
17.Сумарокова, І. Г. Психолого-педагогічна робота з сім'єю, яка виховує незрячу дитину раннього та дошкільного віку [Текст] / / Дефектологія. - 2008. - № 4. - С. 33 - 44.
18.Ткачова, В. В. Робота психолога з матерями, які виховують дітей з важкими руховими порушеннями [Текст] / / Дефектологія. - 2005. - № 1. - С. 25 - 34.
19.Хайртдінова, Л. Ф. Про роботу з батьками в спеціальному (корекційному) дошкільному навчальному закладі для дітей з порушеннями інтелекту [Текст] / / Дефектологія. - 2005. - № 1. - С. 11 - 15.
20.Ярська-Смирнова, Є. Р. Соціальна робота з інвалідами / Є. Р. Ярська-Смирнова, Г. М. Наберушкіна. - М.: ПІТЕР, 2005. - С.315.
21. http://www.superinf.ru [Електронний ресурс]
22. http://www.mojrebenok.narod.ru [Електронний ресурс] / видавець
Дніпровська А.В
ДОДАТКИ
Додаток А
План збору інформації для оцінки сімейного стану
I. Структура сім'ї:
• прізвище, ім'я, по батькові членів сім'ї;
• дата і місце народження;
• сімейний стан;
• дані свідоцтва про народження, паспорта;
• адреса прописки, проживання, номер телефону;
• чи проживають обоє батьків в сім'ї;
• дані відсутнього батька;
• чи підтримує відсутній батько контакти з дітьми;
• де знаходиться відсутній батько, які умови його життя;
• чи є в сім'ї діти, що перебувають на повному державному забезпеченні; які причини їх знаходження, чи відвідують їхні батьки, члени сім'ї; плани щодо цих дітей;
• чи є родичі, чи підтримують стосунки.
II. Опис усіх членів сім'ї.
Мета: визначити середовище внутрішньосімейних відносин, вказати, чи є в сім'ї проблеми зі здоров'ям, з роботою.
• чи працюють дорослі члени сім'ї; чи є робота стабільною і надійною; хто доглядає за дітьми під час відсутності батьків?
III. Здоров'я:
• чи хворіє дитина в даний час, чи є хронічні захворювання;
• відповідність фізичного, емоційного, інтелектуального і соціального розвитку дитини віковим нормам;
• чи є проблеми зі здоров'ям у батьків;
• наявність інвалідності у членів сім'ї.
IV. Житлово-побутові умови:
• вид житлоплощі, кількість кімнат;
• наявність меблів;
• санітарно-гігієнічні умови;
• наявність спільних місць у дітей;
• чи проживають в сім'ї тварини;
• чи володіє родина ділянкою землі.
V. Фінансова ситуація в сім'ї
• дохід сім'ї;
• отримання соціальної допомоги.
VI. Освіта
• ставлення дорослих, дітей до школи або дитячого садка;
• поточні проблеми дитини в школі.
VII. Суть виниклих проблем на момент початку роботи з цією дитиною, сім'єю. Як самі члени сім'ї (у тому числі і діти) оцінюють ситуацію? Що, на їх думку, може поліпшити стан справ? Кого відносять до своїх близьких друзів, кому довіряють, з ким спілкуються.
VIII. Прогнозування змін, рекомендації (що необхідно для даної дитини, даної сім'ї).
Додаток Б
Приблизний план складання акта соціального обстеження сім'ї
1. Характеристика складу сім'ї (інформація про спільне проживання в сім'ї родичів, сторонніх людей)
2. Опис житлового приміщення (окрема квартира, власний будинок, частина будинку, комунальна квартира, кімната в гуртожитку, приватна квартира, кімната, житлова площа родичів, інше).
3. Форма власності: приватизоване житло, приватний сектор, житло, що здається внайми.
4.Умови проживання: оцінка санітарного стану житла, наявність необхідних меблів, одягу, іграшок, шкільного приладдя. Характеристика способу життя сім'ї, психологічна обстановка в сім'ї.
5. Сукупний дохід сім'ї (підтвердження довідками, інформація зі слів проживаючих), в тому числі і відомості про право і отриманні пенсій, аліментів, допомог на дитину.
Додаток В
Приблизний план складанні висновку на сім'ю
1.Характеристика складу сім'ї (інформація про спільне проживання в сім'ї родичів, сторонніх людей). Повна інформація про місце роботи, проживання батьків.
2. Відомості про родичів.
3. Категорія родини.
4. Місце навчання дітей, інформація про відвідування освітнього закладу.
5 Оцінка сімейної ситуації, поведінки батьків і неповнолітнього, характер взаємин між членами сім'ї, виконання батьківських обов'язків, випадки жорстокого поводження з неповнолітніми.
6. Оцінка рівня добробуту в сім'ї у даний час: дуже поганий (коштів не вистачає на їжу), низький (є тільки найнеобхідніше), середній (понад необхідні речі, є ділянка, побутова техніка), високий (автомобіль на ходу, гараж, дача, складна побутова техніка тощо), дуже високий (у споживанні немає жодних обмежень).
7. Оцінка якості харчування в сім'ї: різноманітне, повне, необхідний набір продуктів, гостра нестача необхідних продуктів, інші особливості.
8. Якими пільгами і компенсаціями користується сім'я.
9. Проблеми сім'ї, потреба в соціальній допомозі.
10. Виконана робота щодо сім'ї.
Додаток Г Зразок заяви на надання підтримки сімї
Завідувачці комунальної установи
« Дошкільний навчальний заклад
«Центр ранньої реабілітації та соціальної адаптації
дітей з особливими потребами «Пагінець»»
Савчук Тамара Євдокимівна
Прізвище___________________________________
ім'я________________________________________
По-батькові _______________________________
проживаючого за адресою:
м. Рівне, вулиця ________________________
корпус______ будинок № _______, квартира_____
телефон________________________________
Заява
Прошу надати соціально-педагогічну та психологічну підтримку моїй сім'ї у зв'язку зі сформованою важкою життєвою ситуацією.
Короткий опис труднощів, з якими зіткнулася сім'я.
З умовами надання допомоги і правилами взаємодії з фахівцями відділу ознайомлений (а).
Додаток Д
Методичні рекомендації з ведення супровідної документації в ході здійснення патронажу сім'ї
Документування діяльності вирішує наступні завдання:
• накопичення достовірної інформації про клієнта, його проблеми, способи і методи роботи з ним,
• зміцнення міждисциплінарного співробітництва, координації зусиль різних фахівців, відомств;
• передача зафіксованої інформації про стан проблем клієнта на всі рівні управління;
• узагальнення методів роботи з клієнтами;
• систематизація інформації про форми та види комплексної допомоги.
Ведення документації на клієнта - одна з основних форм організації діяльності. Досвід, який набуває фахівець у процесі збору інформації, фактичного налагодження взаємин з іншими учасниками взаємодії, що відбивається в документації, служить засобом підвищення професіоналізму та кваліфікації самого фахівця. У процесі ведення документації слід дотримуватися певних принципів, що сприяє ефективності обслуговування, конфіденційності отриманої інформації. 1. Принцип повноти у формуванні даних про клієнта. 2 Принцип поміркованості як уміння представляти дані про клієнта в стислій, зручній для роботи формі, достатньої для планування і надання послуг.
Включення сім'ї в реабілітаційний процес починається з попереднього знайомства: через відвідування сім'ї, отримання інформації від відповідних установ, якщо сім'я перебуває на обліку, від сусідів, родичів, індивідуального консультування. Первинна інформація оформляється документально: актами обстеження та відвідувань, картою сім'ї (соціальним паспортом). Карта сім'ї необхідна для визначення проблем та шляхів їх вирішення за допомогою власних ресурсів сім'ї, а також зовнішніх ресурсів. Максимальна кількість інформації дозволяє найбільш вірно визначити характер заходів програми реабілітації для досягнення позитивного результату.
Програма реабілітації являє собою індивідуальний план по роботі з сім'єю, в якому фіксуються основні завдання та шляхи їх виконання, терміни вирішення проблем. При необхідності в програму вносяться зміни і доповнення. Програма може бути реалізована: • через роботу з сім'єю і неповнолітніми в ній • через роботу з батьками у соціально-реабілітаційний центрі, куди тимчасово помістили дитину • через надання консультації фахівцями для батьків.
Для контролю, корегування та виконання наміченого плану реабілітаційної програми проводяться відвідування сім'ї.
Наведені нижче інформаційні матеріали розраховані на досить повну і об'ємну інформацію про сім'ю. Залежно від ситуації конкретної сім'ї у форми документації можуть включатися додаткові пункти.
Для збору та заповнення необхідної інформації передбачено такі інформаційні матеріали:
1. План збору інформації для оцінки сімейного стану.
2. Приблизний план складання акта соціального обстеження сім'ї.
3. Приблизний план складання висновку на сім'ю.
4. Карта родини.
5.Програма комплексної реабілітації сім'ї .
Додаток Е
Індивідуальна програма виховання, навчання та розвитку Віті Д., 3 роки
Діагноз: Затримка мовного та психічного розвитку.
Результат обстеження: дитина ходить самостійно досить впевнено, але не стрибає, не розвинена тонка ручна моторика. Каже окремі слова, розуміє звернену мову. Батьків найбільше хвилює відставання в розвитку мови.
Програма для батьків включає в себе розвиток загальної і мовної моторики.
Необхідно розвивати загальні рухи, вчити стрибати, ходити, спираючись на п'яту, потім на носок. Стояти на одній, на іншій нозі, зберігати рівновагу, розвивати моторику рук. Формувати пальцевий захоплення дрібних предметів. Використовувати різні ігри зі звуконаслідуванням (хто як кричить).
Для стимуляції мовного розвитку необхідно збагачувати пасивний словник: вчити показувати в альбомі фотографії близьких. У книжках показувати предмети, які називає дорослий. Розвивати і закріплювати навички самообслуговування. Формувати і стимулювати предметно-ігрову діяльність.
Вчити виділяти «великий» і «маленький». Формувати предметно-ігрові дії. Розвивати інтерес до сюжетних ігор.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 33 34 35 36 37 38 39 40