Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Університет новітніх технологій
Кафедра правознавства
з дисципліни: Фінансове право
Студентки 4-го курсу
заочної форми навчання
групи-31-П
МОШТИ ЯНИ ОЛЕКСАНДРІВНИ
КИЇВ - 2013
ЗМІСТ
1.Податкова система України.
2.Фінансова діяльність держави.
3.Література.
1.Податкова система України.
Податкова система, як було показано вище, в загальному вигляді характеризується наявністю сукупності елементів (структури), зв’язків між ними та цілісною спрямованістю на досягнення зазначеної мети. Це стосується, в першу чергу, співвідношення між окремими податками, завдяки якому наповнюється бюджет, та зміни їх впливу між собою на стан економіки в цілому. Саме тому застосовування аналізу системи оподаткування через її структуру дозволяє глибше зрозуміти сутність системи, її структуру, організацію, завдання, закономірності розвитку, оптимальні шляхи та методи управління.
Початком становлення сучасної податкової системи України можна вважати 25 червня 1991 року прийняття Закону України “Про систему оподаткування”. У ньому відображено перелік податків, зборів та інших обов’язкових платежів, і, зокрема, їх розподіл і порядок зарахування до загальнодержавних та місцевих бюджетів і державних цільових фондів, визначені джерела сплати податків, права і обов’язки податкових органів та платників податків. Упродовж трансформаційного періоду, в останні 10 років, податкова система України зазнавала певних змін. Особливо значимими були зміни і доповнення до діючого Закону України “Про систему оподаткування” та прийняття у 1997 році Законів України “Про податок на додану вартість” і “Про оподаткування прибутку підприємств”, що суттєво вплинуло на структуру податкових надходжень.
Структура податкової системи не є сталою. Залежно від пріоритетів стратегії розвитку країни, стану національної економіки та інших чинників структура системи протягом часу зазнавала суттєвих змін. Виходячи з природи і призначення окремих складових елементів податкової системи, з’являється можливість дослідити здатність створеної системи виконувати певні функції у їх органічній єдності. Саме через таку єдність стає можливим і управління нею, і введення її у розвиток суспільства.
У таблиці 3.1 наведена структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України за основними видами податків. Як бачимо, протягом аналізованого періоду змін зазнали практично всі елементи податкової системи, хоча і різною мірою. Особливо відчутними вони були для такого структурного елемента, як надходження до Пенсійного фонду, який в окремі роки входив чи не входив до її складу, плати за землю, податку на дохід/прибуток та податку на додану вартість.
Таблиця 3.1
Структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України за основними видами податків, %*
* Розраховано за даними Державного комітету статистики, Державного казначейства України.
Як бачимо з наведених даних, простежується чітка тенденція до зростання питомої ваги основних видів податків, тобто відбувається процес концентрації, коли за рахунок декількох податків формується значна частина доходів бюджету. Якщо розглянути структуру податкових надходжень дохідної частини Зведеного бюджету у 2000 році, то головними джерелами її формування є податок на прибуток підприємств (майже 25і%), податок на додану вартість (більш 30 %) та прибутковий податок з громадян (понад 20 %). Таким чином, можна констатувати, що близько 75 % податкових надходжень бюджету формується за рахунок трьох податків. При цьому значно зменшилася частка податкових надходжень у структурі доходів бюджету, яка формується за рахунок інших податків. З цього приводу можна навести приклад існування у чинній податковій системі податків з низьким обсягом надходжень, які тільки ускладнюють її.
До податків, які мають низький обсяг надходжень, належать:
1) плата за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду – 0,2 % від загальної суми податкових надходжень у 1998 році, 0,17 % у 1999 році та 0,13 % у 2000 році;
2) платежі за користування надрами – 0,18 %, 0,17 % та 0,18 % відповідно за роками;
3) податок на промисел – 0,06 %, 0,06 % та 0,5 %;
4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності – по 0,07 % протягом останніх трьох років;
5) надходження плати за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон – 0,03 %, 0,04 % та 0,03 %;
6) єдиний податок на підприємницьку діяльність з юридичних осіб – по 0,05 % та 0,8 % у 2000 році, коли цей податок вже мав назву “єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва” та дещо інший економічний зміст.
Що стосується двох перших видів податків (плати за спеціальне використання лісових ресурсів та платежів за користування надрами), то низький обсяг надходжень від справляння залежить не від їх значущості, а від необґрунтованого визначення бази оподаткування та недооцінки економічного ефекту від раціонального використання природних ресурсів держави. Збільшення надходжень рентної плати за використання природних ресурсів є ще одним джерелом поповнення дохідної частини бюджету.
Низький рівень питомої ваги рентної плати в доходах Зведеного бюджету України поки що не має відчутного впливу на реальний добробут суспільства. Зараз при наданні ліцензії на право видобутку природних ресурсів не враховується їх вартісна оцінка, і це ніяк не впливає на ефективність користування надрами. Однак світовий досвід вказує на необхідність обов’язкового врахування вартості мінеральної сировини, яка знаходиться у надрах, і відповідного відображення її в системі ліцензування, що дозволяє розширити інструментальні можливості держави щодо удосконалення економічного механізму користування надрами. Таким чином, наша держава має потужне джерело поповнення дохідної частини бюджету, якщо при наданні ліценцій враховувати вартість природних ресурсів, які знаходяться у надрах.
Що стосується плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та податку на промисел, то їх доцільно об’єднати і сплачувати лише єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва, тому що об’єктом оподаткування при сплаті цих податків виступають суб’єкти малого бізнесу.
Стосовно оформлення документів на право виїзду за кордон, то цей податок доцільно віднести до державного мита, тому що він є різновидом оплати послуг, які надає держава громадянам.
Таким чином, як бачимо, існує значний резерв для удосконалення структури податкової системи шляхом скорочення переліку податків та зменшення при цьому витрат на адміністрування.
Якщо детально розглядати вплив окремих податків на структуру податкової системи, то найбільшої уваги заслуговує ПДВ, який є основним дохідноформуючим елементом системи. Як свідчать наведені дані, протягом 1992 року сума надходжень від ПДВ, коли його ставка становила 28 %, дозволила забезпечити основну частину податкових надходжень до бюджету (39,6 %). Хоча не можна скидати з рахунку й той факт, що ці зміни сприяли зростанню й без того високого рівня інфляції в країні. У 1995 році після зменшення ставки ПДВ (з 28 % до 20 %) та застосування нульової ставки, введення пільг для суб’єктів господарської діяльності зі сплати цього податку відбулося значне скорочення надходжень від його справляння.
Дані таблиці 3.1 свідчать, що 1995 рік характеризувався навіть перевищенням надходжень від податку на прибуток (23,5 % від загальної суми податкових надходжень) порівняно з ПДВ (21,9 %). Таку ситуацію можна пояснити високою рентабельністю виробництва продукції в промисловості, торгівлі, будівництві, зумовлену лібералізацією цін у 1992–1993 роках. Через відсутність дієвих механізмів ціноутворення та дефіциту продукції багато підприємств необґрунтовано збільшували ціни. Так, у 1992 році рентабельність промисловості становила 30,2 %.
Пізніше, у 1995–1996 роках, коли почала зменшуватися інфляція (з 109,8 % до 34,4 %), перед підприємствами виникли проблеми збуту продукції, попиту на роботи та послуги, які мали високий рівень витрат та цін, тому вони були змушені йти на зменшення свого прибутку (почали спрацьовувати ринкові механізми ціноутворення). Так, у 1996 році рентабельність промисловості зменшилася майже втричі (порівняно з 1992 роком) і становила 8,9 %.
Досвід розвинених індустріальних країн переконує, що продукція з рівнем рентабельності 10 % є достатньо конкурентоспроможною. Тому падіння рівня цього показника в умовах України не можна вважати критичним. Водночас ці процеси зменшують частку податку на прибуток у структурі податкових надходжень. Так, при практично однакових ставках податку на прибуток в Україні, США, Німеччині, Данії та Франції його частка у доходах бюджету суттєво відрізняється. В Україні вона сягає до 20 %, а у зазначених країнах знаходиться в межах 8–11 %.
Структурні коливання податкових надходжень є результатом комплексу причин, пов’язаних як зі змінами діючого законодавства, так і з соціально-економічним станом та розвитком України. Відображенням існуючих соціально-економічних проблем України слід пояснити реформування системи державних цільових фондів, зміни об’єкта оподаткування – дохід чи прибуток, перегляд ставок та механізму стягнення окремих податків тощо. До ряду подібних соціально-економічних проблем слід віднести наявність великого обсягу державного боргу, який на початок третього кварталу 2000 року становив майже 14 млрд. дол., що складає понад 40 % ВВП. Накопичений обсяг боргу зменшує можливості для маневрів при формуванні структури податкової системи. Політика уряду щодо нього повинна бути послідовною і довгостроковою. Її головне завдання – мінімізація темпів приросту боргу з метою уникнення збільшення податкового навантаження на економіку у майбутньому
Не менш суттєвою проблемою для країн з перехідною економікою є значний обсяг накопичених недоїмок зі сплати податкових платежів. Станом на 01.01.2000, за даними Державної податкової служби України, загальний обсяг недоїмки за всіма податковими платежами складав 11,86 млрд. грн., що перевищує 9 % ВВП за 1999 рік. Така тенденція також суттєво впливає на структуру податкової системи.
Важливо наголосити, що відсутність чіткої структуризації податкових елементів стає серйозною перешкодою для отримання адекватної оцінки впливу податкової політики на різні сторони соціально-економічного розвитку держави, зокрема, активізацію підприємницької діяльності, зростання добробуту населення тощо.
Те, що структура податків відображає стан національної економіки та підкреслює перекоси її розвитку – лише один бік проблеми. З іншого боку, вкрай необачливо не враховувати самостійного значення та впливу внутрішньої структури податкової системи на вирішення стратегічних проблем розвитку. Дійсно, визначеність у досягненні результату є бажаним наслідком прийнятого рішення. Однак на сам результат значний вплив справляє така характеристика системи, як її структура. Адже структура – це сукупність стійких зв’язків системи, що забезпечують її цілісність і тотожність самій собі. Структура системи дозволяє не втрачати її основних властивостей та особливих функцій навіть за умови внутрішнього або зовнішнього впливу на неї.
Тому для успішного просування процесу реформування податкової системи України та побудови теоретичної моделі податкової системи особливого значення набуває визначення внутрішніх структурних проблем, пов’язаних зі становленням та функціонуванням власне цієї системи. Лише на такому шляху можна найефективніше реалізувати об’єктивно існуючий взаємозв’язок і взаємовплив окремих складових. На жаль, таке методологічне положення системності не знайшло адекватного відображення у вітчизняній практиці формування податкових відносин та податкової політики.
Схема 3.1
Схематично структура існуючої податкової системи України наведена на схемі 3.1. У ній відображені підходи до структуризації податкової системи, які не обмежуються переліком податків та платежів, а й відображають основні види їх класифікації. Засноване на класифікації податків, варіантне відображення структури податкової системи забезпечує необхідну глибину в її оцінці та розширює аналітичний інструментарій залежно від поставленої мети.
Найперше, що простежується при аналізі наведеної схеми, це відсутність чіткості та логіки понятійного апарату. Податкова система включає податки, збори, відрахування, плату, інші обов’язкові платежі. Природно, така термінологічна невизначеність формує певні перепони у сприйнятті структури вітчизняної податкової системи та оподаткування у цілому. Це поглиблюється ще й тим, що існують внески до державних цільових фондів, які не входять до структури податкових надходжень. Проте для платників податків вони складають додатковий податковий тягар, вилучаючи частину їх доходу. У результаті виникають суттєві труднощі при розробці методичних узагальнень та практичних рішень щодо ключових проблем вітчизняного оподаткування.
2.Фінансова діяльність держави.
Термін "фінанси" походить від франц. finance - "обов'язкова сплата грошей", що, у свою чергу походить від лат. finare - "закінчити, врегулювати суперечку (грошову )".
У сучасному розумінні фінансами називають систему економічних відносин, за допомогою яких створюються і розподіляються державні кошти.
Як зазначає А.Г.Зюнькін, "фінансова діяльність держави зумовлена об'єктивною необхідністю розподілу та перерозподілу національного доходу, а також задоволення як індивідуальних потреб громадян, так і потреб суспільства в цілому." [3; 4]
На практиці фінансова діяльність держави уявляє собою процес збирання, розподілу (перерозподілу) та використання коштів, що забезпечуют
ь виконання державою функцій. Нею займаються уповноважені державні органи, що здійснюють пряме планове збирання і розподіл коштів.
Всі фінансові ресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізовані фонди грошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження держави як суб'єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузях народного господарства.
До державних фінансів України належать зведений державний бюджет України, фінанси державного сектора економіки, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні та страхові фонди.
До поняття "фінанси" близьке за своїм значенням поняття "гроші". Проте, між цими поняттями існує й принципова відмінність : якщо гроші - це загальний еквівалент, за допомогою якого вимірюються затрати праці виробників, то фінанси є економічним інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу, знаряддям контролю за фондами грошових ресурсів. Крім державних, у суспільстві є й приватні фінанси. Якщо стан і розвиток державних фінансів визначаються рішеннями держави і діями публічної влади, то приватні фінанси залежать виключно від законів ринкової економіки. Здіснюючи финансову діяльність, держава може в примусовому порядку забезпечити власні доходи, приватні ж особи зробити цього не можуть. Державні фінанси пов'язані з грошовою системою держави, яка не залежить від волі приватного власника. Нарешті, ще одна відмінність між державними та приватними фінансами полягає в тому, що перші є засобом досягнення загального інтересу громадян держави, тоді як другі зорієнтовані переважно на на отримання прибутку тих чи інших фізичних чи юридичних осіб.
Таким чином, фінансову діяльність держави можна розглядати як особливу галузь управління, спеціальним завданням якої є мобілізація коштів для всіх інших сфер її діяльності. На сучасному етапі, коли Україна здійснює перехід до ринкової економіки, значення фінансової діяльності держави дедалі зростає, причому держава частіше вдається до економічних важелів фінансової діяльності на противагу тоталітарній економіці, за якої держава у своїй фінансовій діяльності віддавала перевагу командно-адміністративним важелям.
Література: