Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАСТВА
О.В. Харитонов
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни
"ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
(для студентів денної форми навчання напрямку
6.070908 – "Геоінформаційні ситеми")
Харків – ХНАМГ – 2008
Конспект лекцій з навчальної дисципліни «Земельне право України» (для студентів денної форми навчання напрямку 6.070908 – «Геоінформаційні системи») / Авт.: Харитонов О.В. – Харків: ХНАМГ, 2008. - 139 с.
Автор: к.ю.н. О.В. Харитонов
Рецензент: к.ю.н. Т.А. Коляда
Рекомендовано кафедрою правового забезпечення господарської діяльності, протокол № 8 від 24 березня 2008 р.
ЗМІСТ
1. Лекція 1. Предмет, метод і система земельного права………………..……….3
2. Лекція 2. Право власності на землю…………………………………..……….13 3.Лекція 3. Право землекористування…………………………………………….20
4. Лекція 4. Правові основи управління земельним фондом………….……..….48
5. Лекція 5: Відповідальність за порушення земельного законодавства……….60
6. Лекція 6. Правовий режим земель сільськогосподарського
призначення ……………………………………………………………………..…68
7. Лекція 7. Правовий режим земель населених пунктів………………………..74
8. Лекція 8. Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення…………………………………………………...80
9. Лекція 9. Правовий режим земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення ………………………......89
10. Лекція 10. Правовий режим земель лісового фонду……………..…………107
11. Лекція 11. Правовий режим земель водного фонду………………………..132
Лекція 1. Предмет, метод і система земельного права
Питання:
1. Поняття предмета земельного права;
2. Метод земельного права;
3. Поняття і основні принципи земельного права;
4. Система земельного права;
5. Джерела земельного права.
1. Поняття предмета земельного права
Центральне місце в питаннях внутрішньої організації і по будови системи права належить проблемі виділення галузей права. Будь-яка галузь права, будучи зведеною в систему су купністю правових норм, характеризується наявністю спе цифічних ознак, які відрізняють її від інших галузей. До цих ознак належать предмет і метод правового регулювання, прин ципи, на яких базується дана галузь права, функції, які вона призначена виконувати. Найважливішою серед них є вста новлення предмета галузі права — визначення кола, матері ального змісту і якісних відмінностей тих суспільних відно син, що регулюються нормами цієї галузі права.
Предметом регулювання земельного права є суспільні відно сини, об'єктом в яких виступає земля. Але термін «земля» може використовуватися в різних значеннях. Як природний об'єкт земля виконує дві важливі функції: виступає як засіб виробництва в сільському господарстві і як просторово-територіільний базис — місце розміщення галузей народного господарстві, сільських і міських посе лень. Вона існує незалежно від людини, як загальна умова і предмет людського життя. Земля відноситься до числа незнищуваних природних ресурсів.
На відміну від рослинного і тваринного світу, об'єкти яко го належать до числа відновлюваних ресурсів природи, земля не має такої властивості. Завдяки спеціальним мето дам природна родючість грунту може тільки штучно понов люватись.
Земля також виконує екологічні функції як первинний елемент у системі складних взаємозв'язків об'єктів природи — екологічній системі. Досить суттєвим моментом є також те, що земля обмежена в просторі.
Земельне право являє собою систему спеціально встанов лених норм. Воно покликано регулювати особливий вид сус пільних відносин — земельні відносини. Серед них потрібно виділити основні форми відносин:
а) відносини земельної власності;
б) відносини в області управління земельним фон дом;
в) відносини землекористування;
г) землеохоронні відносини.
З цього переліку відносини власності є визначаль ними щодо інших форм відносин. Так, відносини з управління земельним фондом передбачають здійснен ня відповідними уповноваженими органами дій щодо залу чення земельних ділянок в господарський обіг, забезпечен ня найбільш ефективного і раціонального використання зе мельних ресурсів, ведення обліку і реєстрації земель. Відно сини власності на землю є також визначальними і для відно син користування землею, адже право землекористування є похідним від права власності на землю. Відносини з охорони земель також існують не самі по собі, а в тісному зв'язку з відносинами власності та землекористування.
2. Метод земельного права
При поділі права на галузі визначальним є предмет права. Разом з тим, іноді недостатньо предмета правового регулю вання, щоб розмежувати всю сукупність норм на галузі. Для цього застосовують другий критерій розмежування — метод правового регулювання.
Під методом слід розуміти засіб, спеціальний правовий про цес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб 'єктів, правові засоби впливу у разі порушення наданих прав і обов 'язків.
Залежно від змісту земельних відносин їх правове регу лювання здійснюється на основі імперативного організа ційного впливу шляхом обов'язкових приписів і заборон, або диспозитивного впливу шляхом визначення лише меж поведінки учасників відносин і надання їм можливості вільно і самостійно регулювати свої взаємовідносини в рам ках встановлених меж. У випадках, коли норми права учасниками земельних відно син добровільно не виконуються або порушуються встанов лені ними права і обов'язки, застосовується державний при мус до виконання норм шляхом притягнення винних до пра вової відповідальності і приведення цих відносин у відповідність з правовими вимогами. Заходи державного при мусу можуть бути застосовані однією із сторін, якщо вона наділена за законом правом самостійно застосовувати їх до другої сторони. У разі, якщо ні одна зі сторін не на ділена правом застосування засобів примусу до другої сторо ни, державний примус застосовується судом, арбітражним судом або спеціально уповноваженим на це державним орга ном.
Регулювання земельних відносин, коли одна сторона зе мельних відносин є носієм влади, а друга зобов'язана вико нувати її приписи, здійснюється на основі застосування імпе ративного способу регулювання. Так, в галузі використання і охорони земель досить велика кількість відносин побудована за схемою: уповноважений — орган державної влади, зобо в'язаний — власник або користувач земельної ділянки. У цій галузі, як правило, застосовують імперативний метод, тобто метод влади і підкорення. Наприклад, при здійсненні дер жавного контролю за використанням і охороною земель упов новажені на це посадові особи мають право (а власник і ко ристувачі земельних ділянок відповідно зобов'язані сприяти здійсненню цих прав) безперешкодно, при пред'явленні службового посвідчення відвідувати підприємства, устано ви, організації, в тому числі військові й оборонні об'єкти, незалежно від форм власності і відомчої належності для пе ревірки додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель; давати власникам землі й землекористувачам обов'язкові для виконання вказівки з питань використання та охорони земель та ін.
Імперативний метод регулювання земельних відносин за стосовується також при веденні державного земельного ка дастру; земельного моніторингу; визначення порядку прове дення земельних аукціонів і конкурсів та в усіх інших випадках, коли регулюютсья відносини в галузі державного управління земельним фондом.
Дещо інший характер відносин виникає в галузі регулювання взаємовідносин власників земельних ділянок між собою з приводу використання землі. Всі власники землі є рівними між собою. Вони мають рівні і необхідні права для забезпечення раціональною використання землі. У цій галузі земельних відносин домінує диспозитивний метол регулюван ня. Його суть полягає в тому, що власник має право розпо ряджатися своєю земельною ділянкою: продати її, здати в оренду і т.ін. Власники землі мають можливість у визначених межах самостійно регулювати взаємовідносини між собою. Імперативний і диспозитивний методи відносяться до гру пи загальних методів. В юридичній літературі окрім загальних називають ше галузеві метоли регулювання.
Земельне право, як самостійна галузь правової системи має властивий йому метод земельних відносин. Метод зе мельного права являє собою відповідні характеру земельних відносим способи й прийоми впливу на учасників цих відно син. Його складають встановлені земельно-правовими нор мами права й обов'язки учасників зсмельно-правових відно син і застосування до них засобів державного примусу при недотриманні ними правових норм.
3. Поняття і основні принципи земельного права
Принципи права — це основні засади, вихідні ідеї, що ха рактеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відоб раження об'єктивних закономірностей розвитку суспільства.
Під принципами земельного права потрібно розуміти за кріплені в діючому земельному законодавстві основоположні керівні засади, які виражаюють сутність норм земельного права й головні напрямки в області правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним викорис танням і охороною земель.
У системі основних принципів земельного права слід виді лити такі:
1) принцип правової рівності форм власності на землю. Згідно з чинним законодавством в Україні встановлено три форми власності: державна, колективна й приватна. Всі названі форми власності визнаються рівноправними;
2) принцип державного управління земельним фондом. Об'єк тивна необхідність державного управління земельним фон дом обумовлена економічним значенням землі для життєді яльності суспільства, просторовою обмеженістю земельного фонду, незамінністю у сфері матеріального виробництва та інших сферах господарської діяльності;
3) принцип багатоманітності форм землекористування. Зем лекористування може здійснюватись на основі придбання землі в приватну або колективну власність, земля також може надаватись в користування або в оренду згідно з правилами вста новленими чинним законодавством;
4) принцип раціонального використання і охорони земель. Він полягає в забезпеченні одночасно ефективного використан ня земель і їх охорони. Передбачаються спеціальні вимоги щодо збереження родючості грунтів, підвищення врожай ності, запобігання негативному впливу на стан земель, всього навколишнього природного середовиша. Цей принцип втілюється в багатьох нормах земельного права;
5) принцип цільового використання землі. Суть цього принци пу в тому, що ні власник земельної ділянки, ні його володі лець чи орендатор не вправі міняти цільове призначення зе мельної ділянки за своїм розсудом. Вони зобов'язані використовувати землі згідно з їх цільовим призначенням. Зміна цільового призначення землі допускається тільки в установленому порядку спеціально уповноваженими на це органами;
6) принцип платності землеволодіння та землекористування. Згідно з Законом України від 19 вересня 1996 р. «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним;
7) принцип пріоритетності сільськогосподарського викорис тання земель, тобто землі, придатні для потреб сільськогос подарського використання, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарських цілей.
4. Система земельного права
Земельне право включає в себе систему земельно-право вих інститутів, які закріплюють земельні відносини в суспільстві.
Система земельного права — це його структура, будова й внутрішня форма організації теоретичних положень і земель но-правових норм, які є елементами системи. Ці елементи об'єднані в певні групи за ознакою однорідності суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані.
Під системою галузі земельного права розуміють сукупність земельно-правових інститутів, що складаються з групи зе мельно-правових норм, які регулюють однорідні види земель них відносин. Прикладом можуть бути правові норми, шо регулюють відносини, пов'язані з веденням земельного ка дастру, і складають правовий інститут державного земельно го кадастру.
Інститути, шо мають загальні положення, дія яких розпо всюджується на всі або більшість земельних відносин, ство рюють у своїй сукупності загальну частину земельного права. Вона складається з інститутів права власності на землю, дер жавного управління земельним фондом, права користування землею і охорони прав на землю. Загальна частина земельного права вивчає правове регулювання використання всіх земель незалежно від їх категорій та цільового використання.
Особлива частина земельного права складається з інститутів, що визначають правовий режим окремих категорій земель, які виділяються за основним цільовим призначенням. Відпо відно до передбачених в законодавстві категоріями земель особлива частина земельного права складається з інституту правового режиму використання земель сільськогосподарсь кого призначення; земель населених пунктів; земель промис ловості, транспорту, енергетики, зв'язку, оборони та іншого призначення; земель природоохоронного, оздоровчого, рек реаційного, історико-культурного призначення; земель лісо вого фонду; земель водного фонду; земель запасу.
5. Джерела земельного права
Джерелом земельного права є нормативно-правові акти, які регулюють земельні відносини. Структура земельного за конодавства є формою організації системи земельних нор мативних актів. Якщо земельне право — це сукупність юри дичних норм, то земельне законодавство — це система нор мативних актів. Якщо земельне право можна розглядати як внутрішню форму права, зміст якого визначається соціаль но-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються, то земельне законодавство — зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом. Отже земельне право становить зміст земельного законодавства, а законо давство є формою вираження земельного права.
Земельне законодавство — це система нормативних актів, які містять в собі норми, що регулюють земельні відносини. Юридична сила всіх законів та інших нормативних актів ви значається залежно від компетенції органів державної влади, що їх видали, а також ролі нормативного акта в сис темі законодавства.
Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) й звичайні.
Конституція як основний закон держави є основою струк тури всього законодавства і займає центральне місце серед джерел земельного права.
Конституція України прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р. Вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нор мативні акти приймаються на основі Конституції і повині відповідати їй. Конституція містить норми різних галузей пра ва, в тому числі норми земельного права. Так, в статті 13 закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони с об'єктами права власності Українського народу. Конституційні норми перед бачають правові засади регулювання відносин власності в Ук раїні в загальному, а також право власності на землю зокрема. «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право надається і реалізується громадяна ми, юридичними особами та державою відповідно до ст. 14 Конституції України.
Після Конституції України вищу юридичну силу мають за кони. Центральне місце серед законів у галузі земельного права займає Земельний кодекс України. Він регулює головні питання права власності та використання земель. У ньому закріплені права й обов'язки власників землі та землеволодільців.
Серед законів, норми яких регулюють земельні відносини, необхідно назвати також Закони України «Про охорону нав колишнього природного середовища», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про природно-заповідний фонд», «Про колективне сільськогосподарське підприєм ство» та ін.
Важливе місце серед джерел земельного права займають Укази Президента України. Згідно Конституції, Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до вико нання на всій території України.
Велику групу джерел земельного права складають норма тивно-правові акти, прийняті Кабінетом Міністрів України. Такі акти відносяться до підзаконних нормативних актів, тобто актів виконавчих органів державної влади, які видаються в межах їх компетенції, на основі і на виконання законів Ук раїни. Декрети, постанови Кабінету Міністрів України на правленні на регулювання окремих питань земельного пра ва, конкретизацію положень законів України або указів Пре зидента, вони повинні відповідати діючому земельному за конодавству. Наприклад Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок», Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 р. «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)».
Досить значною частиною земельного законодавства є відомчі нормативні акти. Так, регулювати земельні відноси ни в межах наданих повноважень можуть Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет будів ництва, архітектури та житлової політики, Міністерство аг ропромислового комплексу, Державний комітет лісового гос подарства та ін.
Голови місцевих державних адміністрацій, органи місце вого самоврядування приймають в межах своїх повноважень рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території.
Вдосконаленню земельних відносин в нових умовах госпо дарювання служать також роз'яснення Вищого Господарсько го Суду України та Постанови Пленуму Верховного Суду України.
Лекція 2. Право власності на землю
Питання:
1. Загальна характеристика права власності на землю;
2. Право державної власності на землю;
3. Право колективної власноті на землю;
4. Право приватної власності громадян на землю.
1. Загальна характеристика права власності на землю
Відносини власності, включаючи відносини земельної власності, закріплені в Конституції України, Цивільному кодексі, Земельному кодексі, Законі «Про власність» та в інших законодавчих актах. Розглядаючи питання влас ності на землю, необхідно коротко охарактеризувати загальні ознаки права власності.
Право земельної власності означає панування власника над земельною ділянкою у визначених законодавством межах. Вони визначаються сукупністю наданих йому повноважень, які називаються «правом власності». Право власності на зем лю юридична категорія - виступає у формі норм права, які закріплюють економічні відносини з володіння, користування і розпорядження землею.
Право власності на землю має основні ознаки загального вчення про власність. Тому його можна розглядати в об'єктив ному і суб'єктивному значенні. В об'єктивному значенні пра во власності на землю являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини власності. У суб'єктивному розумінні право власності на землю — це сукупність повноважень влас ника з володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктивне право власності незалежно від форми власності захищається законом. Держава забезпечує захист всіх суб'єктів права власності і господарювання.
Відносини власності на землю в Україні регулюються Кон ституцією України, Законом України «Про власність», Земельним кодексом України та іншими зако нодавчими актами. Закон України «Про власність» виз начає право власності як врегульовані законом суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном.
Повноваження власника з володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою і є змістом права влас ності на землю, яке реалізується громадянами, юридичними особами і державою відповідно до закону.
Володіння землею — означає наявність фактичного пану вання конкретного власника над земельною ділянкою, мож ливість здійснення будь-яких дій з нею, а також утримання землі у сфері господарювання.
Користування — гарантована правовими нор мами можливість вилучення з землі корисних властивостей, можливість її господарської експлуатації та отримання прибутків від неї.
Розпорядження — визначення власником юридичної або фактичної долі землі.
Обмеження права власності на землю розділяють на постійні та тимчасові. Постійні обмеження прав власника — це закріплені в законодавстві обов'язки виконувати вимоги раціонального використання і охорони земель; не порушу вати своїми діями права й законні інтереси інших власників, користувачів землі, виконувати особливі умови використан ня особливо охоронюваних територій, охоронних зон. До тимчасових обмежень відносяться обмеження на здійснення купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, ведення будівництва з відхиленнями від існу ючих норм і правил та без проекту забудівлі.
З метою захисту права власності на землю чинне законодав ство встановлює спеціальний порядок оформлення права власності на землю. Документом, який підтверджує право власника на землю, є Державний акт на право власності землею, форма якого встановлена Постановою Верховної Ради України. Держав ний акт на право власності землею засвідчує право влас ності, а також є підставою для здійснення земельно-право вих та цивільно-правових угод, а також інших дій шодо роз порядження земельною ділянкою у відповідно до чинного земельного законодавства.
Закон України «Про власність» встановлює гарантії захисту права власності на землю. Громадянина можна позбавити пра ва власності на земельну ділянку тільки на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законом. Якшо за рішен ням суду необхідно вилучити земельну ділянку для задово лення державних або громадських потреб, колишньому влас нику надається інша рівноцінна за якістю земельна ділянка. Підстави припинення права власності на землю передба чені земельним законодавством.
2. Право державної власності на землю
Ст. 3 Земельного кодексу України встановлює, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну і приватну. Слід зазначити, що з прийняттям нової Кон ституції України 28 червня 1996 р., дещо змінилися пріори тети щодо земельної власності. Так, якщо в Земельному Ко дексі на першому місці стоїть державна власність на землю, то в Конституції першою є приватна власність.
Згідно з Земельним кодексом у державній власності перебу вають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.
Суб'єктами права державної власності на землю є:
1) Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України;
2) Верховна Рада Республіки Крим — на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;
3) обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народ них депутатів — на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Землі, що перебувають у державній власності, можуть пе редаватися в колективну або приватну власність і надаватися в користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Земельним кодексом визначена певна категорія земель, які перебувають виключно у державній власності і не можуть передаватись у колективну та приватну власність: землі загального користування населених пунктів (май дани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набе режні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетич ної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гек тарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогос подарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермер ських) господарств; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробу вальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.
Таким чином, в колективну і приватну власність можуть надаватися частина земель сільськогосподарського призна чення, окремі групи земель населених пунктів та земельні ділянки із земель запасу.
3. Право колективної власності на землю.
Серед форм власності на землю Земельний кодекс нази ває колективну власність на землю.
Відповідно до Земельного кодексу України суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогоспо дарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільсько-господарські акціонерні то вариства, в тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.
У колективну власність можуть бути передані землі колек тивних сільськогосподарських підприємств, сільськогоспо дарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садів ничих товариств — за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.
До прийняття такого рішення проводиться передача земель них ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відан ня сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.
Площа земель, що передаються у колективну власність, ста новить різницю між загальною площею земель, що знахо дяться у віданні відповідної Ради, і площею земель, які зали шаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.
Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу не підлягають.
Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільсько господарського акціонерного товариства у разі виходу з ньо го має право одержати свою частку землі в натурі (на місце вості), яка визначається в порядку, передбаченому Земель ним кодексом.
Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодав ством щодо успадкування майна і статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців пе реважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.
У разі продажі власником своєї земельної частки переваж не право на її купівлю мають співвласники.
Землі загального користування (внутрішньогосподарські шля хи, полезахисні лісосмуги та інші ґрунтозахисні насаджен ня, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогос подарських підприємств, сільсько господарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутіли, передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів.
4. Право приватної власності громадян на землю
Відповідно до Земельного кодексу, громадяни України мають право на одержання у власність земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і госпо дарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.
Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.
Передача земельних ділянок у власність громадян прово диться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.
Безплатно земельні ділянки передаються у власність гро мадян для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється в по рядку, передбаченому законодавством, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділян ки, що були раніше надані у встановленому порядку грома дянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначе ного Земельним кодексом, садівництва дачного і гаражного будівництва.
За плату передаються у власність громадян для ведення се лянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.
При визначенні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народ них депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, уста нови, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.
Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і прожива ють у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соці альній сфері села.
До осіб, які працюють у сільському господарстві, належать усі працівники колективних сільськогосподарських підприємств, підсобних сільських господарств, селянських (фермерських) господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.
При визначенні середнього розміру земельної частки має враховуватися якість сільськогосподарських угідь. Розмір се редньої земельної частки може переглядатися залежно від демографічних умов і конкретних обставин, що склалися Радою народних депутатів, яка визначила цей розмір.
Надана громадянинові у власність земельна ділянка може бути об'єктом застави лише за зобов'язанням з участю кре дитної установи.
Колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) або землеко ристувачам земельні ділянки не повертаються. За їх бажан ням може бути передані у власність або надані у користу вання інші земельні ділянки на загальних підставах.
Іноземним громадянам і особам без громадянства земельні ділянки у власність не надаються.
Лекція 3. Право землекористування
Питання:
1. Поняття землекористування;
2. Форми землекористування;
3. Припинення і перехід прав на землю;
4. Вилучення (викуп) земель;
5. Плата за придбання землі у власність, земельний податок, орендна платта за землю;
6. Права і обовязки власників землі та землекористувачів;
7. Захист і гарантії прав власників землі та землекористувачів.
1. Поняття землекористування
Питанням використання земель у Земельному кодексу Ук раїни присвячений окремий розділ, але ні в Земельному ко дексі, ні в інших законодавчих актах немає чіткого визначення по няття «землекористування». При розгляді права землекорис тування, на думку А.М. Шульги, необхідно враховувати, що в умовах формування ринкових відносин в економіці країни право землекористування дещо змінюється. Ми бачимо стійку тенденцію до розширення повноважень землекористувачів. Крім того, земельне законодавство йде по шляху встанов лення плати за користування землею, розширення дого вірної форми в галузі землекористування, а також правових та інших гарантій прав землекористувачів.
В юридичній літературі право землекористування розгля дається як:
правовий інститут, тобто сукупність норм, що регулю ють права і обов'язки землекористувачів та інших осіб, правовідношення, в якому реалізується суб'єктивне пра во; суб'єктивне право, яке належить конкретному суб'єкту.
Суб'єктивним правом землекористувача є можлива поведін ка особи, регламентована законодавством, направлена на вилучення корисних властивостей землі з метою реалізації її матеріальних, екологічних та інших інтересів.
Деякі автори вважають, шо зміст суб'єктивного права зем лекористування включає повноваження щодо користування земельною ділянкою, тобто повноваження конкретної осо би безпосередньо здійснювати в своїх інтересах цільову екс плуатацію земельної ділянки для отримання певних благ. Це так зване обмежене тлумачення права землекористування. Прихильники розширеного тлумачення права землекорис тування вважають, шо суб'єктивне право землекористуван ня не можна обмежувати тільки одним повноваженням зем лекористувача — користуватися земельною ділянкою, воно повинно включати також інші повноваження (володіння і розпорядження), а також обов'язки землекористувача.
Таким чином, з урахуванням повноважень власників і землекористувачів право землекористування можна визна чити як сукупність повноважень конкретного суб'єкта на во лодіння і користування певною земельною ділянкою.
2. Форми землекористування
Законодавство України виділяє три форми користування землею громадянами та їх колективами: на підставі отримання права приватної або колективної влас ності на землю, надання землі в користування, отримання земельної ділянки в оренду. Причому, користування землею землекористувачем і орендарем має похідний і залеж ний характер, на відміну від користування землею, яке здійснюється на праві власності.
Передача земель у власність. Реформування земельних відно син в країні передбачає передачу земель у приватну й колек тивну власність. Питання приватизації регламентуються цілою низкою законодавчих актів: Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок», Указом Президента України від 12 липня 1995 р. «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» та ін.
Приватиза ція — це юридично визначена процедура, за якою реалізуєть ся матеріальна й процесуальна правосуб'єктність осіб, спря мована на виникнення права приватної і колективної влас ності.
Об'єктом приватизації є всі землі в межах території Украї ни. Об'єктами конкретних приватизаційних земельних пра вовідносин можуть бути, переважно земельні ділянки ре зервного фонду, віднесені відповідними радами до таких, що підлягають перерозподілу і наступній передачі в при ватну і колективну власність.
Передача земельних ділянок у колективну й приватну власність проводиться Радами народних депутатів, на тери торії яких розташовані земельні ділянки.
Власники земельних ділянок, переданих їм Радою на родних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначе ний строк.
Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земель них ділянок із земель запасу, подають заяву до сільської, селищної, міської, а у разі відмови — до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування зе мельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета ЇЇ використання і склад сім'ї.
Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і в разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину за мовляє землевпорядній організації розробку проекту її відве дення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з район ними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і сані тарним органами, органом архітектури і подається до район ної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.
Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, проводиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташуван ня цієї ділянки.
Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро тех нічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).
Ради народних депутатів розглядають у місячний строк заз начені заяви та матеріали та приймають відповідні рішення.
Передача у власність громадян земельних ділянок, які пе ребувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, проводиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановле ному законодавством.
Громадяни можуть придбати у місцевих Рад народних де путатів земельні ділянки у власність для ведення селянсько го (фермерського) господарства понад площу, що передається безплатно. Таке придбання проводиться за плату в порядку, передбаченому законодавством.
Рішення відповідної Ради народних депутатів з цього пи тання є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки з посвідченням у нотаріальному поряд ку.
Укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відве дення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності.
Передача земельної ділянки у колективну власність колек тивним сільськогосподарським підприємствам, сільськогос подарським кооперати-вам, сільськогосподарським акціонер ним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, про водиться сільськими, селищними, міськими Радами народ них депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.
Місцева Рада народних депутатів розглядає у місячний строк зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цьо го питання.
Користування земельними ділянками. Користування землею являє собою гарантовану правовими нормами можливість вилучення з землі корисних властивостей, можливість її господарської експлуатації та отримання прибутків з неї.
За терміном надання земельної ділянки користування зем лею може бути постійним або тимчасовим. У постійне корис тування земельна ділянка надається без заздалегідь установ леного строку і має місце, коли необхідно забезпечити стабільність використання землі, створити зацікавленість у землекористувача вкладати засоби у підвищення родючості земель. В постійне користування земельні ділянки надаються із земель, що є державною власністю, підприємствам, відомствам та організаціям незалежно від форм власності та сфе ри їх діяльності.
Тимчасове користування землею може бути короткостро ковим - до трьох років і довгостроковим — від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності їх стро ки можуть бути продовжені на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгостро кового тимчасового користування.
У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерсь кого) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогос подарським підприємствам, установам і організаціям; установам, військово-навчальним закладам, підприєм ствам і організаціям Збройних сил України для потреб обо рони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям за участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, які повністю належать іно земним інвесторам.
У тимчасове користування земля надається Радами народ них депутатів із земель, що перебувають у державній влас ності: — громадянам України для городництва, сінокосіння і ви пасання худоби, ведення селянського (фермерського) гос подарства; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям; установам, військово-навчальним закладам, підприєм ствам і організаціям Збройних сил України для потреб обо рони; сільськогосподарским підприємствам і організаціям, житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб.
У тимчасове користування із земель, що перебувають у ко лективній і приватній власності, земля може надаватися відпо відним власникам цієї землі за договором, який реєструється у сільській, селищній, міській Раді народних депутатів: громадянам України для городництва, сінокосіння і ви пасання худоби; промисловим, транспортним та іншим підприємствам, установам і організаціям для несільськогосподарських потреб. У випадках, передбачених законодавством України і Рес публіки Крим, земля може надаватися в користування іншим організаціям та особам.
Продовження строку користування земельними ділянка ми, наданими із земель, що перебувають у державній влас ності, проводиться Радами народних депутатів, які надали їх у користування.
Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслу говуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарсь кого використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індиві дуального житлового, дачного і гаражного будівництва, інди відуального і колективного садівництва, городництва, сіно косіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.
Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передба чених Земельним кодексом; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, се лищною Радою народних депутатів.
Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки із земель усіх категорій за межами населених пунктів для бу дівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубо проводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд, та в інших випадках передбачених законо давством.
Верховна Рада України надає земельні ділянки у разі, коли для вилучення цих земель установлено особливий порядок.
Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підпри ємству, установі, організації провадиться лише після вилу чення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому Зе мельним кодексом.
Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.
Розробку проектів відведення земельних ділянок, перене сення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення доку ментів, що посвідчують право користування землею, здійсню ють державні та інші землевпорядні організації.
Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і органі зації.
Відведення земельних ділянок для потреб громадян прова диться за кошти державного, республіканського (Республіки Крим) та місцевих бюджетів на замовлення сільських, се лищних, міських, районних Рад народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки.
Умови й строки розробки проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визна чаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт.
Підприємство, установа, організація та громадяни, заінте ресовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відпо відним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділян ки.
Клопотання про відведення ділянок, що надаються Вер ховною Радою України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів.
До клопотання додається: копія генерального плану будів ництва або інші графічні матеріали, що обґрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали.
У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказу ються бажані її розмір і місце розташування, мета викорис тання.
Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає кло потання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночас но повідомляє про це Раду народних депутатаів. на тери торії якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з влас ником землі або землекористувачем і подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.
Якщо надання земельної ділянки проводиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подає до районної, міської, в адміністратив ному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депу татів.
Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місяч ний строк рішення про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання ділянки провадиться обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів.
Обласна, Київська, Севастопольська міська Рада народ них депутатів вирішує у місячний строк питання про надан ня земельної ділянки, а по проекту, за яким надання земель проводиться Верховною Радою України, подає проектні матеріали і свій висновок до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали і вносить у місячний строк свої пропозиції до Верховної Ради України.
Надаючи земельну ділянку в користування, орган, упов новажений на це повинен враховувати категорію землі та її цільове призначення. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільсько господарських цілей. Визначення земель, придатних для по треб сільського господарства, проводиться на підставі даних державного земельного кадастру.
Для будівництва промислових підприємств, об'єктів жит лово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередач і зв'язку, магістральних трубо проводів, а також для інших сільськогосподарських по треб надаються землі сільськогосподарського призначен ня, не придатні для ведення сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.
Надання для вказаних цілей земельних ділянок із земель лісового фонду проводиться переважно за рахунок нелісових площ або площ, зайнятих чагарниками і малоцінними на садженнями.
Надання земельних ділянок для видобування корисних ко палин відкритим способом і торфу та проведення інших робіт, пов'язаних із порушенням фунтового покриву, проводиться після приведення раніше наданих земельних ділянок у стан, придатний для використання їх за призначенням, і повер нення цих ділянок попереднім шіасникам землі або землеко ристувачам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.
Надання земельних ділянок під забудову на плоші заляган ня корисних копалин (крім загально поширених) провадиться за погодженням з органами державного гірничого нагляду, а на площах залягання загальнопоширених корисних копалин — за погодженням з обласними Радами народних депутатів.
Спеціальним видом тимчасового землекористування є за няття земельної ділянки для геологознімальних, пошукових. геодезичних та інших розвідувальних робіт. Підприємства, установи і організації, які здійснюють геологознімальні по шукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити ці роботи на всіх землях, незалежно від їх цільового призначення, на підставі дозволу на проведення розвідуваль них робіт і договору, шо укладається з власником землі, зем лекористувачем. Земельні ділянки для проведення розвіду вальних робіт у власника землі або землекористувача не ви лучаються (не викуповуються).
Дозвіл на проведення розвідувальних робіт видається орга нами державної адміністрації району або виконавчим комі тетом міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, на строк не більше одного року, а для будівництва розвідувальних свердловин на нафту і газ — на строк, обгрунтований проектною документацією.
Проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних, дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків, поховань і археологічних пам'яток дозволяється у виняткових випадках.
Підприємства, установи і організації, що проводять розві дувальні роботи, зобов'язані відшкодовувати власникам землі та землекористувачам усі збитки, включаючи неодержані доходи, а також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки у стан, придатний для використання їх за призна ченням, і передавати за актом власникові землі або землеко ристувачу.
Підприємства, установи і організації, які проводять розві дувальні роботи і повністю або частково обмежують вико ристання земельних ділянок власниками землі або землеко ристувачами, сплачують земельний податок або орендну плату за весь час строку зайняття ділянок.
Одним з видів тимчасового землекористу вання є використання землі на умовах оренди. Правове регу лювання орендних відносин в сфері використання землі здійснюється Земельним кодексом, Законом «Про оренду землі» та іншими спеціальними нормативними актами.
Згідно з ст. 3 Закону України «Про оренду» оренда землі — це засноване на договорі строкове, платне володіння і ко ристування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Оренда землі, як і тимчасове землекористування, характе ризується тимчасовим користуванням землі. В обох випадках використання земельних ресурсів оплатне. Але наряду із спільними рисами між тимчасовим користуванням і орен дою земльної ділянки існують певні відмінності. Так, коло суб'єктів, які використовують землю на підставі оренди, знач но більше. На умовах оренди земельні ділянки надаються гро мадянам, юридичним особам, громадським і релігійним організаціям, міжнародним об'єднанням та організаціям, а також іноземним організаціям, іноземним юридичним та фізичним особам, особам без громадянства.
Об'єктами оренди є земельні ділянки, шо перебувають у власності громадян і юридичних осіб України, територі альних громад сіл, селиш, міст (комунальній власності), дер жави.
Об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки з насад женнями, будівлями, спорудами, водоймами, що розташо вані на них, якщо це передбачено договором оренди.
При передачі в оренду земельних ділянок громадянами, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, їх місце розташуван ня визначається з урахуванням вимог раціональної органі зації території і компактності землекористування відповідно до спеціальних землевпорядних проектів, які затверджують ся загальними зборами членів сільськогосподарського підприємства або зборами уповноважених, а в акціонерному товаристві — загальними зборами товариства.
Орендодавцями земельних ділянок є громадяни і юри дичні особи України, у власності яких перебувають земельні ділянки.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у ко мунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські Ради.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у дер жавній власності, є районні, обласні, Київська і Севасто польська міські державні адміністрації. Рада міністрів Авто номної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у ме жах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земель них ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповід них Рад.
Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Орендарями земельних ділянок можуть бути районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації. Рада міністрів Автономної Республі ки Крим та Кабінет Міністрів України; органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради; громадяни України, юридичні особи, релігійні, гро мадські організації, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави, іноземні юридичні та фізичні осо би, особи без громадянства.
Орендарями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути юридичні особи, установчими до кументами яких передбачено здійснення цього виду діяль ності, а також фізичні особи, які мають необхідну кваліфі кацію або досвід роботи в сільському господарстві.
Орендарі набувають права на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, законами України та договором оренди землі.
Підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває в комунальній або державній власності, є рішення орендодавця.
У разі набуття права на оренду земельної ділянки на кон курентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати конкурсу чи аукціону.
Громадяни, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, можуть передати в оренду відповідну земельну ділянку лише для сільськогосподарського використання в порядку, визначе ному Земельним кодексом України і законами України.
При достроковому припиненні або розірванні договору оренди за ініціативою орендодавця земельної ділянки, пра во на оренду якої набуто за результатами аукціону (конкур су), орендарю відшкодовуються орендодавцем витрати на його набуття у розмірі, визначеному умовами договору, протягом 6-ти місяців.
Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути переда на в оренду у разі згоди заставодержателя.
Право на оренду земельної ділянки переходить після смерті громадянина-орендаря, якщо інше не передбачено догово ром оренди, до спадкоємців, а при їх відмові стати оренда рем чи відсутності таких — до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем та виявили бажання стати орендарями у разі, якщо це не суперечить законодавству Ук раїни.
У разі засудження громадянина-орендаря до позбавлення волі право на оренду земельної ділянки переходить до одно го із членів його сім'ї, який виявив бажання і може згідно з законами України стати орендарем.
Орендована для несільськогосподарського використання земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись у володіння і користування іншій особі (субо ренда) у разі переходу до неї права володіння і користуван ня на будівлю або споруду, яка розташована на орендованій земельній ділянці, а також в інших випадках і межах, перед бачених законом.
Орендар має право передати в суборенду земельні ділянки сільськогосподарського призначення лише у разі і на строк: тимчасової непрацездатності (хвороби); інвалідності; призову на строкову військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, створених відповід но до законодавства України; навчання з відривом від виробництва; обрання на виборні посади в органи місцевого самоврядування та органи державної влади України, якщо згідно з законами України він не може суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.
Умови договору суборенди земельної ділянки (її частини) мають бути визначені в договорі оренди земельної ділянки (її частини) і не суперечити йому. Термін суборенди не може перевищувати строку дії договору оренди земельної ділянки.
У разі припинення або розірвання договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
За бажанням однієї зі сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.
Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призна чення мають переважне право на одержання орендованих зе мельних ділянок у власність, крім випадків, коли їх орендаря ми є спільні підприємства, міжнародні об'єднання і органі зації з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємства, що повністю належать іноземним інвес торам, а також іноземні держави, міжнародні організації, іно земні юридичні особи та фізичні особи без громадянства.
Умови використання земельної ділянки, наданої в оренду, визначаються погодженням сторін і оформляються догово ром.
Договір оренди землі — це угода сторін про взаємні зобов'я зання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.
Договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі.
Невід'ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки.
Договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням.
Умови договору оренди земельної ділянки не можуть супе речити законам України. Істотними умовами договору оренди земельної ділянки є: об'єкт оренди (місце розташування і розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, тер міни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збережен ня якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик ви падкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
За згодою сторін у договорі оренди земельної ділянки мо жуть бути зазначені й інші умови (якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, а також обста вини, шо можуть вплинути на зміну або припинення дого вору оренди тощо).
Договір оренди земельної ділянки, шо перебуває у влас ності громадян або юридичних осіб, укладається між влас ником і особою, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду, в порядку, визначеному законодавством.
Особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної аіасності, подає до відпо відного органу виконавчої влади чи органу місцевого само врядування заяву (клопотання).
Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
У разі згоди орендодавця надати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір, в якому обумовлюють істотні та інші умови оренди землі.
Надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення.
У разі зміни цільового призначення земельної ділянки на дання її в оренду здійснюється за проектом відведення в по рядку, визначеному Земельним кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди.
Умови, строки, а також плата за розроблення проекту відве дення земельної ділянки, що перебуває у власності грома дян та юридичних осіб, визначаються за згодою сторін.
У разі надходження двох або більше клопотань (заяв) на оренду однієї й тієї ж земельної ділянки, що є у державній або комунальній власності, відповідні орендодавці проводять земельний аукціон (конкурс) щодо набуття права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший спеціальний порядок. Порядок набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах визначається орендодавця ми з дотриманням вимог законодавства про добросовісну конкуренцію.
Договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації.
У разі надання земельної ділянки в оренду в порядку відве дення договір оренди підписується після перенесення її меж у натуру (на місцевість).
Термін договору оренди земельної ділянки (у тому числі й до настання певної умови) визначається за погодженням сторін, але не більш як на п'ятдесят років.
Укладений договір оренди земельної ділянки підлягає дер жавній реєстрації.
Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєст руючого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Один зареєстрований примірник договору зберігається в органі, який здійснив його реєстрацію.
Порядок і органи, що здійснюють державну реєстрацію, визначаються Кабінетом Міністрів України.
3. Припинення і перехід прав на землю
Законодавством України передбачаються певні підстави припинення права власності на землю, використання земель них ділянок та їх оренди. Згідно з ст. 27 Земельного кодексу право користування земельною ділянкою чи її частиною при пиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділян ку; припинення діяльності підприємства, установи, органі зації, селянського (фермерського) господарства; систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди та ін.
Право користування орендованою землею припиняється також при розірванні договору оренди землі.
Право колективної і приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів; викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб.
Припинення права власності на землю або права користу вання земельною ділянкою у разі добровільної відмови влас ника землі або землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів.
У разі виявлення випадків використання землі не за цільо вим призначенням, нераціонального використання або спо собами, що призводять до зниження родючості грунтів і за бруднення, систематичного невнесення платежів за землю органи державного контролю за використанням і охороною земель або фінансові органи письмово попереджують влас ників землі і землекористувачів про необхідність усунення цих порушень у місячний строк.
Якщо порушення за цей час не будуть усунуті, на правопорушників накладається адміністративне стягнення у встановленому порядку і надається додатково місячний строк для усунення порушень. Якщо порушення і в цей строк не будуть усунуті, вказані органи передають відповідній місцевій Раді народних депутатів або власнику землі, який надав земельну ділянку в користування, акт і свій висновок про необхідність припи нення права на земельну ділянку.
Місцеві Ради народних депутатів на підставі одержаних матеріалів через уповноважені ними органи звертаються з позовом до суду, арбітражного суду про припинення права власності на земельну ділянку.
При переході права власності на будівлю і споруду разом з ними об'єктами переходить і право власності або право ко ристування земельною ділянкою без зміни її цільового при значення і, якщо інше не передбачено у договорі відчужен ня будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а та кож при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.
При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і органі заціям разом з цими об'єктами до них переходить право ко ристування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазна чені будівлі та споруди.
Право власності або право користування земельною ділян кою у перелічених випадках засвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог законодавства.
4. Вилучення (викуп) земель
Питання вилучення (викупу) земель регулює глава 4 Земель ного кодексу України. Вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям про водиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад на родних депутатів.
Вилучення земель проводиться за рішенням сільської, селищної Ради народних депутатів: із земель сіл і селиш для усіх потреб, за винятком ви падків, передбачених законодавством; за межами сіл і селиш у разі передачі їх у власність або надання в користування для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарсь кого використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індиві дуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, тра диційних народних промислів, крім випадків, передбачених законодавством.
Вилучення земель (крім ріллі і земельних ділянок, зайня тих багаторічними насадженнями) у межах міста для усіх потреб провадиться за рішенням міської Ради народних де путатів, за винятком випадків, передбачених законодав ством.
Вилучення земель на території району за межами населе них пунктів для надання їх у тимчасове користування для сільськогосподарського використання в порядку, а також для передачі у власність або надання у користування для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться за рішенням районної, міської, в адміністративному підпоряд куванні якої є район, Ради народних депутатів.
Вилучення земель на території області за межами населе них пунктів провадиться за рішенням обласної Ради народ них депутатів у разі їх надання: для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; для будівництва промислових підприємств, інших несільськогосподарських потреб.
У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення (викуп) земельної ділянки або у разі відмови місцевої Ради народних депутатів у її вилученні ці питання можуть бути вирішені у судовому порядку. При за доволенні позову рішення суду, арбітражного суду є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, що посвідчує право власності або право корис тування землею.
Викуп земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, для державних і громадських по треб проводиться Радами народних депутатів за рахунок їх бюджетів.
За межами населених пунктів, крім випадків надання зе мель для будівництва лінійних об'єктів, вилучення ріллі, зе мельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронно го, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства, до пускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.
Вилучення ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторіч ними насадженнями, у межах міст для усіх потреб допус кається за рішенням Верховної Ради України.
Вилучення особливо цінних продуктивних земель (чорно земи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових по родах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглин кові грунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середиьоглибокі; підзолисто-дернові суглинкові фунти; торфовища середньоглибокі і глибокі і глибокі осу шені; коричневі грунти Південного узбережжя Криму; дер нові глибокі грунти Закарпаття), земель сільськогосподарсь ких науково-дослідних установ і навчальних закладів для не сільськогосподарських потреб, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубо проводів, нафтових і газових свердловин та виробничих спо руд, пов'язаних з їх експлуатацією, а також земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, за повідників, національних, дендрологічних та меморіальних парків, ботанічних садів, поховань і археологічних пам'яток не допускається.
Законодавством України може бути заборонено вилучення інших особливо цінних продуктивних земель.
Підприємства, установи і організації, заінтересовані у ви лученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування попередньо узгодити із власниками землі і землекористувачами та місцевими Радами народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те органами дер жавного управління щодо охорони і використання земель місце розташування об'єкта, розмір ділянки та умови її ви лучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку те риторії, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх інших об'єктів, умови проживання населення і охорону навколишнього середови ща.
Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів прова диться у встановленому порядку підприємствами, установа ми і організаціями, заінтересованими у їх відведенні.
Попереднє погодження місць розташування об'єктів, розмірів намічуваних для вилучення (викупу) земельних діля нок та умов їх відведення проводиться місцевими Радами народних депутатів, які мають право вилучати ці ділянки.
Попереднє погодження місць розташування об'єктів на землях, що вилучаються за рішенням Верховної Ради Украї ни, а також об'єктів власності інших держав, міжнародних організацій та іноземних юридичних осіб проводиться Вер ховною Радою України.
Підприємства, установи і організації, заінтересовані у ви лученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопо таннями про попереднє погодження місць розташування об'єктів до відповідної місцевої Ради народних депутатів. Клопотання щодо об'єктів, розміщення яких погоджує Вер ховна Рада України, подаються до обласної, Київської, Се вастопольської міської Ради народних депутатів.
До клопотання додаються необхідні матеріали та розрахун ки.
Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає у місячний строк клопотання і дає підприємству, установі, організації дозвіл на підготовку матеріалів попереднього по годження місця розташування об'єкта.
Підприємство, установа, організація погоджують найбільш доцільне місце розташування об'єкта, розміри намічуваної для вилучення земельної ділянки та умови її вилучення (ви купу) із власником землі або землекористувачем, районни ми (міськими) землевпорядним, природоохоронним і сані тарним органами, органом охорони культурної спадщини, органом архітектури і подають відповідні матеріали до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає їх і погоджує місце розташування того об'єкта, під який має право вилучати земельну ділянку.
Якщо попереднє погодження місця розташування об'єкта проводиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів готує свій висновок і подає матер іали на погодження до районної, міської, в адміністратив ному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депу татів.
Районна (міська) Рада народних депутатів розглядає у місячний строк ці матеріали і погоджує місце розташування того об'єкта, під який має право вилучати земельну ділян ку, або подає свій висновок до обласної Ради народних де путатів.
Обласна Рада народних депутатів розглядає подані матері али і погоджує місце розташування об'єкта, під який вилу чення земельної ділянки проводиться цією Радою.
Матеріали попереднього погодження місця розташування об'єкта, що проводиться Верховною Радою України, пода ються обласною, Київською, Севастопольською міською Радою народних депутатів із своїм висновком до Кабінету Міністрів України, який розглядає їх у місячний строк і по дає свої пропозиції до Верховної Ради України.
Матеріали попереднього погодження місця розташуван ня об'єкта повинні включати: викопіювання з проекту рай онного планування або проекту планіровки та забудови міста, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Вказуються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відве дення.
5. Плата за придбання землі у власність, земельний податок, орендна плата за землю
Відповідно до Закону «Про плату за землю» від 19 ве ресня 1996 року плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищен ня родючості фунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на зем лях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів. Плата за землю стягується в вигляді земельного податку або оренд ної плати, що визначається в залежності від грошової оцін ки земель.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендарі, тобто громадяни і юридичні особи незалежно від форм власності, включаючи міжнародні організації, сумісні підприємства з участю іно земних фізичних і юридичних осіб, а також іноземні грома дяни та особи без громадянства, яким надана земельна ділянка у власність або користування на території України.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебу ває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди.
Власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості та місцеполо ження земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки зе мель.
Розмір земельного податку не залежить від результатів гос подарської діяльності власників землі та землекористувачів і встановлюються в вигляді стабільних платежів за одиницю площі земельної ділянки в розрахунку за один рік. Ставки податку визначаються окремо для категорій земель основно го цільового призначення, для окремих видів і підвидів угідь. Ставка податку на землю може змінюватись в випадку зміни оцінки землі, а також в інших випадках, але в будь-якому разі вона не залежить від землекористувача.
Орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої вста новлюється за угодою сторін у договорі оренди.
Порядок оподаткування і середні ставки земельного по датку та граничні розміри орендної плати за землю встанов люються Верховною Радою України.
Власники землі і землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права корис тування земельною ділянкою. В разі припинення права влас ності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування земельної ділянки у власності або у користуванні в поточному році.
Не справляється плата за радіоактивно й хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмежен ня щодо ведення сільського господарства, а також за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільсько господарського освоєння.
Новостворювані селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу передачі їх у власність або надання в користування земельної ділянки.
Верховна Рада Республіки Крим, обласні, Київська і Сева стопольська міські Ради народних депутатів можуть установ лювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, відстрочення сплати, зниження ставки земель ного податку.
Платежі за землю надходять до бюджетів сільських, селищ них, міських Рад народних депутатів, на території яких зна ходяться земельні ділянки.
6. Права і обов'язки власників землі та землекористувачів
Користування як правомочність землекористувача розкри вається через права і обов'язки по використанню земельних ресурсів. Залежно від цільового призначення земельної ділянки, категорії земель і суб'єкта визначаються обсяг і зміст прав і обов'язків. Поряд з цим земельне законодавсто має перелік загальних прав і обов'язків незалежно від категорії земель і цільового призначення ділянки.
Власники земельних ділянок і землекористувачі мають право: самостійно господарювати на землі; власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації; використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а та кож експлуатувати інші корисні властивості землі; зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням з сільською, селищною, міською Радою народних депутатів. Зведення на орендованій земельній ділянці приміщень виробничого і невиробничого призначення, у тому числі житла, орендарі погоджують з сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, іншим орендодавцем; власності на посіви і посадки сільськогосподарських куль тур і насаджень; одержати від нового власника землі, землекористувача або місцевої Ради народних депутатів компенсацію за підви щення родючості грунтів у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки.
Для захисту цих прав законодавство забороняє будь-яке втручання в діяльність, яка пов'язана з використанням землі, зі сторони державних, господарських та інших органів, за винятком випадків, передбачених законодавством. Всі пору шені права підлягають відновленню добровільно стороною, яка нанесла збитки, або в судовому порядку в повному об'ємі.
Для раціонального використання та забезпечення охорони земель власники земельних ділянок і землекористувачі зобо в'язані: забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання; ефективно використовувати землю відповідно до проек ту внутрішньогосподарського землеустрою, підвищувати її ро дючість, застосовувати природоохоронні технології вироб ництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель передбачених законодавством; своєчасно вносити земельний податок або орендну пла ту за землю; не порушувати права власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі орендарів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, ме режі зрошувальних і осушувальних систем; дотримувати режиму санітарних зон і територій, що особ ливо охороняються; додержувати правил добросусідства:
а) дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід до доріг загального користування, а також для спо рудження або ремонту межових знаків та споруд;
б) не чинити перешкод у проведенні до суміжної земельної ділянки необхідних комунікацій;
в) вживати заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів та міне ральних добрив на суміжну земельну ділянку.
Разом з правами, що мають загальний характер, земельне законодавство встановлює також спеціальні права та обо в'язки для землекористувачів земельних ділянок.
7. Захист і гарантії прав власників землі та землекористувачів
Надаючи землекористувачеві певні права та накладаючи обов'язки, закон разом з цим гарантує захист права земле користувача у випадку їх порушення, а також відшкодуван ня збитків, які йому нанесені.
У разі зруйнування будівлі внаслідок пожежі або стихійно го лиха право на земельну ділянку зберігається за власником або землекористувачем, у тому числі орендарем, якщо про тягом трьох років він розпочне відбудову зруйнованої або спорудження нової будівлі, за винятком випадків, коли про ектом планіровки і забудови населеного пункту передбачено інше використання земельної ділянки. У цьому разі землекористувачеві у встановленому порядку надається інша земельна ділянка для спорудження будівлі.
Громадяни, яким житловий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної су місної власності, використовують і розпоряджаються земель ною ділянкою спільно. Використання і розпорядження зе мельною ділянкою, шо належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласника ми цих обۥєктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.
Угода про порядок використання і розпорядження земель ною ділянкою є обов'язковою для особи, яка згодом прид бала відповідну частку в спільній власності на жилий буди нок і господарські будівлі.
Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується в судову порядку. Права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом.
Припинення права власності на земельну ділянку або пра ва користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених законодавством. Втручання в діяльність власників земельних ділянок і зем лекористувачів, пов'язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів і організацій за бороняється, за винятком випадків порушення власниками землі та землекористувачами земельного законодавства.
Права власників земельних ділянок і землекористувачів можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законом звернення стягнення на земельну ділянку за претензіями кредиторів може бути здійснено за рішенням суду, арбіт ражного суду лише у разі відсутності у боржника іншого май на, на яке може бути звернуто стягнення.
Звернення стягнення за претензіями кредиторів на земель ну ділянку, яка належить громадянину на праві приватної власності, не допускається, крім випадків, коли земельна ділянка є об'єктом застави.
Порушені права власників земельних ділянок і землеко ристувачів підлягають поновленню.
Поновлення прав власників земельних ділянок і землеко ристувачів здійснюється Радами народних депутатів відповід но до їх компетенції, судом, арбітражним судом або тре тейським судом.
Підприємства, установи, організації, інші власники землі і землекористувачі, які розробляють родовища корисних ко палин та торфу, а також проводять інші роботи, зобов'язані передбачати і здійснювати заходи щодо запобігання негатив ному впливу на сільськогосподарські, лісові та Інші угіддя за межами переданих їм у власність або наданих у користування земельних ділянок.
Вилучення (викуп) для державних або громадських потреб земельних ділянок у громадян може проводитися після виді лення за їх бажанням Радою народних депутатів рівноцінної земельної ділянки, будівництва на новому місці підприєм ствами, установами і організаціями, для яких відводиться земельна ділянка, житлових, виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкодування в повному обсязі інших збитків згідно з законодавством.
Вилучення (викуп) для державних або громадських потреб земель колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських науково-дослідних установ і учбових господарств, інших сільськогосподарських та лісогосподарсь ких підприємств і організацій може проводитися за умови будівництва за їх бажанням житлових, виробничих та інших бу дівель замість тих, що вилучаються, і відшкодування в по вному обсязі інших збитків згідно законодавства.
Збитки, заподіяні вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян, підлягають відшкодуван ню в повному обсязі власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, які зазнали цих збитків.
Відшкодування збитків власникам землі і землекористува чам проводиться підприємствами, установами, організація ми та громадянами, яким відведено земельні ділянки, що вилучаються (викуповуються), а також підприємствами, ус тановами, організаціями та громадянами, діяльність яких призводить до обмеження прав власників землі і землеко ристувачів, у тому числі орендарів, або погіршення якості земель, розташованих у зоні їх впливу.
Лекція 4. Правові основи управління земельним фондом
Питання:
1. Поняття і склад земельного фонду;
2. Органи державного управління земельним фондом і їх функції;
3. Контроль за використанням і охороною земель і їх моніторінг;
4. Державний земельний кадастр;
5. Землеустрій;
6. Вирішення земельних спорів.
1. Поняття і склад земельного фонду
Всі землі, які знаходяться в межах території України скла дають єдиний земельний фонд. В залежності від цільового призначення єдиний земельний фонд країни підрозділяють на сім категорій земель. Класифікація земель в залежності від їх цільового призначення дозволяє диференційований підхід до правового регулювання земельних відносин в рамках пра вового режиму земельного фонду. Під цільовим призначен ням земель розуміють встановлений правовий режим, умови і межі використання земель для конкретних цілей.
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або при значені для цих цілей. Це орні угіддя, пасовища, луки, землі, які відводяться під огороди, сади, а також міські угіддя, що використовуються для сільськогосподарських потреб, земельні ділянки, відведені під городи, сади тощо.
Землі населених пунктів (міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів) — це землі, що знаходяться в межах міської, селищної смуги та смуги сільського населе ного пункту, а також землі надані в відання населених пунктів за межами їх смуги. Ця категорія земель є територіальною базою для забудови житловими, комунально-побутовими, промисловими, транспортними та іншими будівлями та спо рудами в цілях задоволення житлово-комунальних, культур но-побутових та інших потреб населення, яке проживає на цій території.
Землями промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам, організаціям і установам для здійснення по кладених на них спеціальних завдань промислового вироб ництва, транспорту, зв'язку тощо.
До земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційно го та історико-культурного призначення належать землі несільськогосподарського (спеціального) призначення, які вилучені з господарського обігу і використовуються для спеці альних цілей.
Землі лісового фонду поділяються на:
а) лісові:
— вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинніс тю;
— не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісо вими шляхами, просіками, протипожежними розривами;
б) нелісові:
– зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних діля нок лісового фонду, наданих для потреб лісового господар ства.
Землями водного фонду визнаються землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спору дами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них береговими смугами водних шляхів.
Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать та кож землі, право власності або користування якими припи нено відповідно до законодавства.
Наведені категорії земель за своїм цільовим призначенням, за своїм внутрішнім складом не однорідні. Вони включають в себе землі, що використовуються для різних господарсько-економічних цілей, які визначають особливості їх правового режиму в рамках загального правового режиму відповідної категорії земель. Так, землі населених пунктів об'єднують в своєму складі землі забудови, землі загальногокористування, рекреаційні землі, землі сільськогосподарсь кого використання, землі, зайняті лісами, водоймищами та іншими об'єктами. Вони володіють певними особливостями режиму використання і охорони з урахуванням правового режиму всіх категорій земель
Структура земельного фонду не є статичною. Під дією різних економічних, екологічних та інших факторів відбува ються зміни як в складі земельного фонду, так і в середині кожної категорії.
2. Органи державного управління земельним фондом та їх функції
Зміст державного управління земельним фондом полягає у забезпеченні раціонального використання і ефективної охо рони земель на основі проведення організаційно правових та адміністративно-управлінських заходів у поєднанні з стиму люючими заходами економічного характеру.
Загальне державне управління здійснюється державними органами загальної та спеціальної компетенції і має терито ріальний характер. Воно розповсюджується на всі землі в межах території України, незалежно від категорії земель і суб'єктів, які ними володіють.
Відповідно до ст. 13 - 17 Земельного кодексу України, державне уп равління у галузі використання і охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцева державна адміністрація, Державний комітет України із земельних ресурсів, Міністер ство охорони навколишнього природного середовища Ук раїни та інші спеціально уповноважені державні орга ни відповідно до їх компетенції.
Здійснюючи діяльність щодо управління земельним фондом в межах повноважень, наданих законом, органи загального державного управління покладають виконання деяких функцій на органи державного управління спеціальної компетенції — Державний комітет України із земельних ресурсів, Держав ний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Міністерсво охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки, Міністерство охорони здоров'я та ін.
Центральним органом виконавчої влади спеціальної ком петенції, який здійснює функції управління земельними ре сурсами всього земельного фонду країни незалежно від відом чої підпорядкованості суб'єктів земельного права, є Держав ний комітет України із земельних ресурсів (Держкомзем Ук раїни).
Відповідно до положення про Державний комітет Ук раїни по земельних ресурсах на Держкомзем покладено функції щодо реалізації державної політики в галузі земель них відносин, сприяння структурній перебудові економіки, формування системи заходів щодо забезпечення економіч ної самостійності України. Головними завданнями Держкомзему України є: — координація проведення земельної реформи, створення умов для рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання; організація проведення робіт, пов'язаних з роздержав ленням земель, сприяння паюванню земель у колективних сільськогосподарських підприємствах, розвитку селянських (фермерських) господарств тощо.
Управління земельними ресурсами в межах районів, міст, селищ і сільських населених пунктів здійснюють органи місце вого самоврядування — місцеві Ради.
До відання місцевих Рад у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:
1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, визначеному законодавством;
2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі;
3) вилучення (викуп) земель відповідно законодавства;
4) ведення земельно-кадастрової документації, тощо.
Діяльність по управлінню земельним фондом розкриваєть ся через його функції. Види і зміст функцій управління зе мельним фондом визначаються законодавством.
Основні функції державного управління земельним фон дом включають: ведення державного земельного кадастру і обліку земель; планування використання і охорони земель; надання та виїмка земель; здійснення землеустрою; прове дення державного контролю за використанням і охороною земель; вирішення земельних спорів.
3. Контроль за використанням і охороною земель та їх моніторинг
Важливою функцією державного управління земельним фондом є контроль за правильним використання і охоро ною землі всіма землекористувачами.
Завдання державного контролю за використанням і охоро ною земель полягає у забезпеченні додержання всіма дер жавними та громадськими органами, а також підприємства ми, установами, організаціями і громадянами вимог земель ного законодавства з метою ефективного використання та охорони земель.
Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюється Радами народних депутатів, а також Держав ним комітетом України із земельних ресурсів. Міністер ством охорони навколишнього природного середовища Ук раїни та іншими спеціально уповноваженими держав ними органами.
Система контролю за використанням і охороною земель включає в себе здійснення ведення моніторингу земель.
Відповідно до Земельного кодексу України моніторинг зе мель представляє собою систему спостереження за станом земель ного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах ра діоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки, відвернення й ліквідації наслідків нега тивних процесів.
Об'єктом моніторингу земель є весь земельний фонд неза лежно від форм власності.
Залежно від охоплених територій здійснюється такий моні торинг земель: глобальний, національний, регіональний, локальний.
Моніторинг земель складається із систематичних спостере жень за станом земель (зйомки, обстеження, вишукування, виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов'язаних із змінами родючості грунтів (роз виток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури фунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицида ми тощо.
Спостереження за станом земель залежно від терміну та періодичності їх проведення поділяються на: базові (вихідні, що фіксують стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель): періодичні (через рік і більше); оперативні (фіксують поточні зміни).
Стан земельного фонду оцінюється шляхом аналізу ряду послідовних спостережень і порівнянь одержаних показників.
Здійснення моніторингу земель забезпечує Держкомзем за участю Мінприроди, Мінсільгосппроду, Української академії аграрних наук, Національного космічного агентства та інших заінтересованих міністерств і відомств.
Основою технічного забезпечення моніторингу є автома тизована інформаційна система.
Інформація, одержана під час спостережень за станом земельного фонду, узагальнюється по районах, містах, об ластях, Республіці Крим, а також по окремих природних комплексах і передається в пункти збору автоматизованої Інформаційної системи обласних, Київського й Севасто польського міських управлінь земельних ресурсів і Коміте ту із земельних ресурсів і земельній реформі Республіки Крим.
За результатами оцінки стану земельного фонду склада ються доповідні, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регіонального самоврядування та Держкомзему для вжиття заходів до відвернення і ліквідації наслідків нега тивних процесів.
4 . Державний земельний кадастр
Державний земельний кадастр є інструментом державного управління земельним фондом. Він забезпечує прийняття науково обґрунтованих рішень в області організації раціональ ного використання і охорони землі.
Державний земельний кадастр призначений для забезпе чення Рад народних депутатів, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян вірогідними і необхідними відомостями про природний, господарський стан та право вий режим земель з метою організації раціонального вико ристання та охорони земель, регулювання земельних відно син, землеустрою, обгрунтування розмірів плати за землю.
Державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на орен ду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування грунтів, зонування територій населених пунктів, економіч ної та грошової оцінки земель.
Державний земельний кадастр ведеться за єдиною для Ук раїни системою на базі нормативних документів, затверджу ваних Держкомземом.
Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом, Комітетом із земельних ресурсів і земельній реформі Рес публіки Крим, управліннями земельних ресурсів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адмініст рацій, відділами земельних ресурсів районних державних ад міністрацій, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.
Держкомзем забезпечує постійне вивчення потреби в зе мельно-кадастровій інформації.
Ведення державного земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, картографічних робіт, грунтових, геоботанічних, радіологічних, лісотипологічних, містобудівних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією права власності на землю, права користування землею і до говорів на оренду землі, обліком кількості та якості земель, бонітуванням грунтів, зонуванням територій населених пунктів та економічною оцінкою земель. Оперативність і точність даних земельного кадастру забезпечується викорис танням аерокосмічних зйомок та застосуванням методів дис танційного зондування земної поверхні.
Усі кадастрові відомості про землю оформлюються спе ціальною документацією, яка периодично оновлюється і скла дається щорічно. Документація державного земельного ка дастру ведеться на територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областей, Республіки Крим і України в цілому з урахуванням природно-сільськогоспо дарського і лісогосподарського районувань та функціональ ного зонування територій населених пунктів.
До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти і плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, тек стові та інші матеріали, які містять відомості про межі адмі ністративно-територіальних утворень, межі земельних діля нок власників землі і землекористувачів, у тому числі орен дарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, на родногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних де путатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому.
Організує роботу з ведення державного земельного ка дастру в Україні Держкомзем, який забезпечує здійснення картографування земельних угідь, обстеження, оцінку угідь, розробляє методичні вказівки і інструкції по веденню кадастра, узагальнює і аналізує земельні звіти, здійснює іншу діяльність в межах своєї компетенції.
Дані державного земельного кадастру підлягають обов'яз ковому застосуванню при плануванні використання і охоро ни земель, при наданні земель, проведенні землеустрою, оцінці господарської діяльності, здійсненні державного кон тролю за використанням і охороною земель. Земельний ка дастр використовують для відшкодування збитків, завданих землі, при припиненні права на земельну ділянку в випадку ЇЇ нераціонального або неефективного використання, при виплаті вартості витрат на покрашення земель в зв'язку з припиненням діяльності по рішенню державних органів та в інших випадках.
5. Землеустрій
Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства, рішень Рад народних депутатів щодо організації використання та охоро ни земель, створення сприятливого екологічного середови ща і поліпшення природних ландшафтів.
Основні положення землеустрою визначаються Кабінетом Міністрів України.
Землеустрій передбачає:
1) розробку прогнозів державної і регіональної програм використання та охорони земель;
2) складання схем землеустрою, розробку техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земельних ресурсів;
3) встановлення на місцевості меж адміністративно-тери торіальних утворень;
4) складання проектів створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної організації території;
5) обгрунтування розміщення і встановлення меж тери торій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;
6) складання проектів відведення земельних ділянок у власність або користування тощо.
Землеустрій здійснюється державними землевпорядними організаціями за рахунок коштів державного, республікансь кого (Республіки Крим) і місцевих бюджетів.
Розробка землевпорядних проектів, пов'язаних з охороною земель від селів, зсувів, підтоплення і засолення, може про водитися з ініціативи власників землі і землекористувачів за їх рахунок державними та іншими землевпорядними органі заціями.
Розгляд і затвердження землевпорядних проектів проводить ся в такому порядку: прогнозні матеріали, техніко-економічне обгрунтуван ня використання та охорони земель і схема землеустрою після погодження у порядку, встановленому у завданнях на їх роз робку, розглядаються і затверджуються відповідними Рада ми народних депутатів; проекти утворення нових землеволодінь і землекористувань після погодження із заінтересованими власниками землі й землекористувачами розглядаються і затверджуються сільськими, селищними, міськими, районними Радами на родних депутатів; проекти відведення земельних ділянок у власність або користування затверджуються Радами народних депутатів, які надають і вилучають земельні ділянки; проекти внутрігосподарського землеустрою колектив них сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарсь ких кооперативів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, селянських (фермерських) господарств після погодження їх із власниками землі і землекористувачами, сільськими, селищними Радами народних депутатів розглядаються та затверджуються районними, міськими, в адміністративному підпорядкуванні яких є рай он, Радами народних депутатів; робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядку ванням, докорінним поліпшенням і охороною земель, раці ональним їх використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів.
6. Вирішення земельних спорів
В процесі землекористування можуть виникати спори з при воду володіння, користування та розпорядження землею. Учасниками цих спорів можуть бути землекористувачі, а та кож інші особи, які своїми діями так чи інакше зачіпають права землекористувачів. При вирішенні земельних спорів встановлені чіткі і тверді процесуальні гарантії сторін, їхні права і обов'язки, а також порядок розгляду земельних спорів. Відповідно до ст.158 Земельного кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.
У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.
Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви.
Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.
Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.
У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.
Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.
Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.
Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.
Лекція 5. Відповідальність за порушення земельного законодавтсва
Питання:
1. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення;
2. Кримінальна відповідальність за земельні правопорушення;
3. Адміністративна відповідальність за земельні правопорушення;
4. Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства.
1. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення
Юридична відповідальність — це міра покарання правопо рушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства) на підставі закону, з метою попередження пра вопорушення в перспективі і відновлення (чи відшкодуван ня) втрачених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності.
Юридична відповідальність — це міра покарання, яка но сить, як правило, публічний характер. Вона здійснюється від імені держави шляхом державного примусу, повинна бути передбачена, в законодавстві, особливо в кри мінальному і адміністративному.
Юридична відповідальність настає лише за факт правопо рушення. Він є основною підставою юридичної відповідаль ності. Склад правопорушення обов'язково повинен бути за кріплений в діючому законодавстві.
Всі правопорушення поділяються на дві великі групи: кримі нальні злочини і проступки. Проступки, в свою чергу, поді ляють на конституційні, адміністративні (правопорушення), фінансові, цивільно-правові, дисциплінарні. Відповідно до цього юридичну відповідальність поділяють на такі основні види: конституційна, кримінальна, адміністративна, дисцип лінарна, цивільно-правова, матеріальна (в зв'язку із завдан ням шкоди в процесі виконання трудових обов'язків).
Підставою настання відповідальності є правопорушення, відповідно підставою настання відповідальності в земельному праві є земельне правопорушення. Земельне правопорушення — це суспільно небезпечна винна дія або бездіяльність, що суперечить нормам земельного права. Земельні правопорушення представляють собою негативні соціальні явища, тому що посягають на земельний лад і правопорядок, покликаний забезпечити раціональне використання і охорону земель. Причинами пра вопорушень в земельному праві нерідко бувають недоліки пра вового регулювання земельних відносин, безконтрольність за станом використання земельного фонду, недостатня юридич на грамотність населення в земельному законодавстві.
Суб'єктами земельних порушень можуть бути як громадяни, посадові особи, працівники підприємств, установ, організацій. Правопорушниками можуть бути і дер жавні органи, які незаконно розпоряджаються земельним фондом або здійснюють інші порушення діючих норм зе мельного права. Суб'єкти земельних правопорушень — юри дичні та фізичні особи — не обов'язково повинні бути зем лекористувачами або суб'єктами земельних відносин. Пору шувати земельні правовідносини можуть, наприклад, про ектні організації, які розробляють проекти землеустрою, бу дівництва підприємств, якщо при складанні проекту не до тримуються встановленнх законодавством нормативів.
Об'єктами земельних правопорушень можуть бути порушен ня права державної, колективної і приватної власності на землю, укладений порядок землекористування і охорони зе мель, права та інтереси окремих громадян, підприємств, ус танов, організацій,
Змістом земельних правопорушень є дії або бездіяльність, які суперечать вимогам норм земельного законодавства. Вони (дії або бездіяльність) є суспільно шкідливими і виступають в формі винних дій або бездіяльності.
Відповідальність за порушення може наступати тільки при наявності повного складу правопорушення, яке характери зується чотирьома елементами: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона і об'єктивна сторона правопорушення. Суб'єктивна сторона являє собою психічне ставлення суб'єкта до про типравного діяння, яке він здійснив. Об'єктивна сторона зе мельного правопорушення — це конкретні дії правопоруш ника, які посягають на земельні інтереси учасників земель них відносин.
Юридична відповідальність за скоєне правопорушення на стає в тому випадку, якщо в законодавстві закріплений склад правопорушення і встановлені санкції до правопорушників. Земельні правопорушення регламентуються не тільки земель ним законодавством, тому до порушників земельних правовідносин застосовують також санкції, які встановлені цивільним, ад міністративним, кримінальним, трудовим та іншим законо давством.
2. Кримінальна відповідальність за земельні правопорушення
Кримінальна відповідальність — це вид юридичної відпові дальності, яка встановлена кримінальним законодавством як негативна оцінка і покарання, як особливий вид державного при мусу, який має публічний характер, застосовується тільки судом від імені держави, у формі вироку до особи, яка вин на у скоєнні злочину.
Кримінальна відповідальність є найбільш суворим ви дом відповідальності за земельні правопорушення і має каральний характер. Діючий Кримінальний кодекс Украї ни до числа суспільно небезпечних правопорушень в об ласті земельного правопорядку відносить такі злочини:
Стаття 239 - Забруднення або псування земель: забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, - караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Ті самі діяння, які спричинили загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки, - караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Стаття 254 - Безгосподарське використання земель: безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури грунту, - караються штрафом до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Слід зазначити, що в наш час існує тенденція до декриміналізації окремих складів злочинів і віднесення їх до числа адміністративних про ступків.
3. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
Найбільш розповсюдженим видом юридичної відповідаль ності за земельні правопорушення є адміністративна відпо відальність.
Адміністративна відповідальність — це такий вид юридич ної відповідальності, яка наступає за адміністративні право порушення, передбачені Кодексом про адміністративні пра вопорушення та іншими нормативними актами. Адміністра тивна відповідальність матеріалізується у вигляді адміністра тивного стягнення. Адміністративне стягнення — міра відпо відальності за адміністративне правопорушення (проступок) застосовується з ціллю здійснити виховну дію на порушника та інших осіб і тим самим попередити здійснення нових про ступків, а також злочинів.
Адміністративні стягнення можуть накладатися адмініст ративними комісіями при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, суддями, держадміністраціями, органа ми внутрішніх справ, органами державних інспекцій, які уповноважені здійснювати контроль і накладати такі стяг нення; органами пожежного нагляду, залізничного транс порту, правовими і технічними інспекторами праці, митни ми органами, санепідеморганами тощо.
Справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушеннями законодавства в області використання і охо рони земель і порядку регулювання земельних відносин роз глядає, відповідно до Кодексу України про адміністра тивні правопорушення, державний комітет із земельних ресур сів та його органи на місцях.
Органи Державного комітету із земельних ресурсів на кладають адміністративні стягнення за: псування і забруд нення сільськогосподарських та інших земель (ст.52); пору шення правил використання земель (ст.53); самовільне зай няття земельної ділянки (ст.53-1); приховування або пере кручення даних земельного кадастру (ст. 53-2); несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст.54); самовільне відхилення від проектів внутрігосподарського зем леустрою (ст.54); знищення межових знаків (ст.56).
За порушення санітарних правил охорони земель справи про адміністративні правопорушення розглядають органи державного санітарного нагляду.
Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопору шення шістнадцятирічного віку. Це можуть бути як громадя ни України, так і іноземні громадяни та особи без громадян ства крім тих, які, згідно з чинними законами та міжнарод ними договорами, користуються імунітетом. Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністра тивні правопорушення, пов'язані з недодержанням установ лених правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.
Порушення умов і порядку використання земель сільсько господарськими виробниками, порча землі при проведенні будівельних та інших робіт, самовільна зміна режиму вико ристання землі, неприйняття заходів щодо охорони земель наносять шкоду земельним ресурсам, тому вони є підставою для застосування засобів адміністративного впливу. При ви явленні правопорушення інспектор землевпорядної служ би або інша уповноважена особа складає протокол. Останній є підставою для розгляду справи про порушення за конодавства.
Розгляд справ про адміністративні правопорушення відбу вається на засадах рівності громадян, відкрито, за наявності складу адміністративного проступку, протоколу про адміні стративне правопорушення, доказів і пояснень зацікавлених осіб.
Найбільш поширеним видом адміністративних стягнень є штраф. При його накладенні конкретний розмір ви значається в межах санкцій конкретної статті кодексу. Так, наприклад, згідно ст. 53 КпАП використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно вплива ють на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень — тягнуть за собою накладення штра фу на громадян від трьох до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів гро мадян. Крім того, розмір штрафу буде залежати також від тяжкості проступку, ступеня вини правопорушника, майно вого положення винного, а також обставин, що обтяжують або пом'якшують адміністративну відповідальність.
5. Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства
У випадках порушення майнових прав власників землі, землеволодільців, землекористувачів і орендарів земельних діля нок або завдання їм шкоди застосовується цивільно-правова відповідальність.
Загальні положення, що стосу ються відшкодування шкоди, завданої власнику землі, землеволодільцю, землекористувачу або орендарю землі в ре зультаті порушення земельного законодавства визначаються нормами цивільного законодавства.
Цивільно-правова відповідальність — це ті невигідні для заподіювача шкоди і боржника майнові наслідки, які встанов лені законом або договором на випадок невиконання обов'язку, а також невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання.
Завданням цивільно-правової відповідальності є відновлен ня порушених цивільних прав суб'єктів, відновлення майно вого стану, відшкодування збитків, зміцнення господарсь ко-договірної дисципліни, а також задоволення матеріаль них і духовних потреб громадян і організацій.
Підставами цивільно-правової відповідальності є факт (склад) цивільного правопорушення, деліктоздатність осо би — здатність нести юридичну відповідальність (недієздатні і неделіктоздатні особи, за загальним правилом, не можуть нести цивільно-правову відповідальність), наявність чинного цивільного законодавства.
Основною підставою цивільно-правової відповідальності є факт правопорушення, а саме: наявність майнової шкоди (збитків) в результаті право порушення; протиправність цивільно-правової діяльності або пове дінки боржника; наявність вини боржника за вчинення шкоди; причинний зв'язок між протиправним діянням і шко дою, як об'єктивна підстава цивільно-правової відповідаль ності.
Законом передбачаються різні види цивільно-правової відповідальності. Так, залежно від підстав виникнення правовідносин, за порушення яких виникає відповідальність остання поділяється на договірну і позадоговірну. Ст. 34 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року передбачає відповідальність за невиконання зобов'язань по договору оренди землі і порушення земельного законодав ства сторонами договору. За невиконання зобов'язань по до говору оренди земельної ділянки, в тому числі зміни або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність у відповідно до закону та догово ру. Умови відповідальності сторін за невиконання або не належне виконання договору оренди землі є істотними умо вами цього договору. Тому якщо в договорі не досягнуто згоди між сторонами по всіх істотних умовах, такий договір оренди землі вважається неукладеним.
Поряд з договірною відповідальністю в земельному праві застосовується також позадоговірна відповідальність. Так, Земельний кодекс України вказує, що збитки, заподіяні вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також об меження прав власників землі і землекористувачів, в тому числі орендарів, погіршенням якості земель або приведен ням їх у непридатність для використання за цільовим при значенням в результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян підлягають відшкодуванню в повному обсязі власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, які зазнали збитків.
Лекція 6. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення
Питання:
1. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення;
2. Земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства;
3. Земельні ділянки для ведення садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби;
4. Землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств.
1. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення
Земельне законодавство відносить до категорії сільськогос подарського призначення землі, основне цільове призначення яких - використання їх в сільськогосподарському вироб ництві.
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.
Придатність земель для використання їх в сільському гос подарстві встановлюється на підставі даних державного зе мельного кадастру.
Землі сільськогосподарського призначення поділяються на два основних види. Основну їх частину складають сільськогос подарські угіддя, що використовуються як засоби виробницт ва. Другий різновид цих земель — землі, що використовують ся як територіальний базис для розміщення доріг, виробни чих будівель та інших споруд, що безпосередньо обслугову ють потреби сільського господарства.
Сільськогосподарські угіддя залежно від їх природних властивостей та економічної доцільності використання в цілях рослинництва або тваринництва підрозділяють на наступні види: орні угіддя, пасовища, луки, землі, які відводяться під городи, сади, а також міські угіддя, що використову ються для сільськогосподарських потреб, земельні ділянки відведені під городи, сади тощо.
Землі, визнані в установленому порядку придатними для потреб сільського господарства, насамперед повинні надава тися сільськогосподарським організаціям, підприємствам і установам. Для будівництва промислових підприємств, житлових об'єктів», залізниць і автомобільних шляхів, ліній елек тропередач, магістральних трубопроводів, а також для інших несільськогосподарських потреб надаються землі несільсько-господарського призначення, або непридатні для сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Надання для зазначених вище цілей земельних ділянок із складу земель державного лісового фонду проводиться пере важно за рахунок не вкритих лісом площ, зайнятих чагарни ками і малоцінними насадженнями.
Землі сільськогосподарського призначення можуть бути передані у власність і надані у користування: громадянам — для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним учи лищам і загальноосвітнім школам — для дослідних і навчаль них цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням та релігійним органі заціям — для ведення підсобного сільського господарства.
Земельні ділянки, що зазнали радіоактивного і хімічного забруднення, на яких не забезпечується одержання чистої продукції, підлягають виключенню із сільськогосподарсько го обороту. Виробництво на цих землях сільськогосподарсь кої продукції забороняється.
2. Земельні ділянки особистих селянських господарств
Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі у сфері сільського зеленого туризму.
Правовий режим земельних ділянок для ведення особисто го підсобного господарства визначений у ст. 33 Земельного кодексу України і Законі України №742 "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 року.
Громадяни України можуть мати у власності й орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Іноземні громадяни і особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди.
Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку встановленому законом.
Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.
Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства відповідно до закону.
Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя) відповідно до закону.
У випадку виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст. 121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.
4. Земельні ділянки для ведення садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби
Правовий режим земель для ведення садівництва, город ництва, сінокосіння і випасання худоби регулюється ст. 34-36 Земельного кодексу.
Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.
Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення будинків, господарських споруд тощо.
Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До цих земель належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування.
Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.
Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.
Громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть також надаватися в оренду земельні ділянки для городництва.
На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.
На земельних ділянках, наданих для городництва, можуть бути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельної ділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок.
5. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства
Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Таке господарство може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Правовий режим використання земель для ведення фермерського господарства визначено ст. 31-32 Земельного кодексу України та Законом України №973 "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року.
Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної форми власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.
Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
У разі відмови органів державної влади і органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.
Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
Землі лісового і водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермерських господарств, за винятком невеликих - до 5 гектарів ділянок лісів у складі угідь фермерського господарства і невеликих - до 3 гектарів ділянок під замкненими природними водоймами. Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності.
Лекція 7. Правовий режим земель населених пунктів
Питання:
1. Поняття і склад земель населених пунктів;
2. Планування використання земель населених пунктів;
3. Землі міст;
4. Землі сільських населених пунктів;
5. Земельні ділянки для індивідуального, житлового, гаражного і дачного будівництва.
1. Поняття і склад земель населених пунктів
Землі, зайняті населеними пунктами, призначені для розміщення міст, селищ, сільських населених пунктів. Землями населених пунктів є всі землі в межах сільських селищних міських насе лених пунктів.
Всі населені пункти підрозділяють на кілька типів. В основу їх класифікації покладені наступні критерії: чисельність на селення, науково-виробнича спеціалізація населеного пунк ту, значення населеного пункту в системі розселення насе лення і адміністративно-територіальній будові країни.
Населені пункти діляться на міські (міста, селища місько го типу) й сільські.
Смуга населеного пункту. Ці землі обме жуються від інших категорій земель єдиного земельного фонду встановленням їх адміністративних кордонів, а саме міської, селищної, сільської смуги. Міська смуга є зовнішньою межею міста, що відокремлює його землі від прилеглих земель інших категорій (сільськогосподарського призначення, лісового фонду тощо). Значення цієї смуги полягає в тому, що вона не тільки відділяє землі міст, селищ міського типу, сільських населе них пунктів, а і є кордоном даного населеного пункту як адміністративно-територіальної одиниці, в межах якої здійснюється компетенція міських, селищних, сільських Рад, та їх виконкомів в області регулювання земельних відносин на підвідомчій їм території.
Види земель населених пунктів та загальна характеристика їх правового режиму. Землі населених пунктів (міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів) — одна із скла дових частин єдиного земельного фонду. Ця категорія земель є територіальною базою для забудови житловими, комуналь но-побутовими, промисловими, транспортними та іншими будівлями та спорудами в цілях задоволення житлово-кому нальних, культурно-побутових та інших потреб населення, що проживає на цій території.
Землі населених пунктів за своїм цільовим призначенням не однорідні.
До їх складу входять: землі міської, селищної та сільської забудови; землі загального користування; землі сільськогосподарського призначення та інші угід дя; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі, зайняті міськими лісами; землі промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення.
Складові частини земель населених пунктів мають різне цільове призначення. Але правовий режим всіх цих видів зе мель призначений основній задачі — обслуговування різного роду потреб населеного пункту.
Землі міської, селищної та сільської забудови — найбільш важ лива частина земель населених пунктів. До них відносяться землі, забудовані або які підлягають забудові житловими, культурно-побутовими, адміністративними, діловими, ви робничими, складськими, релігійними та іншими будівлями та спорудами. Ці землі надаються підприємствам, устано вам і організаціям для будівництва і експлуатації промисло вих, виробничих, житлових, культурно-побутових, релігій них та інших будівель і споруд, а також громадянам для інди відуального житлового будівництва.
Землі загального користування у містах, селищах і сільських населених пунктах складаються із земель, які використову ються як шляхи сполучення (площі, вулиці, провулки, про їзди, проїжджі частини, набережні), для задоволення куль турно-побутових потреб населення (парки, лісопарки, скве ри, сади, бульвари, водоймища, пляжі), полігонів для захоронення неутилізованих промислових відходів, полігонів побутових відходів і сміттєпереробних підприємств та інших земель, що призначені для задоволення потреб міста, сели ща, сільського населеного пункту. На цих землях здійснюється право загального землекористування і більша їх частина не надана конкретним організаціям.
2. Планування використання земель населених пунктів
В основі правового регулювання використання земель населе них пунктів лежить принцип планування.
Відповідно до Закону України від 20 квітня 2000 р. №1699 "Про планування і забудову територій", планування територій - це процес регулювання використання територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень.
Згідно з Земель ним кодексом всі землі міст, селищ, сільських населених пунктів використовуються за їх проектами планіровки та забудови і планів земельно-господарського уст рою. Проекти планіровки та забудови міст, селищ, сільських населених пунктів визначають основні напрямки викорис тання земель для промислового, житлового та іншого бу дівництва, благоустрою та розміщення місць відпочинку на селення.
План земельно-господарського устрою населеного пункту складається на основі генерального плану цього населеного пункту і затверджується відповідною місцевою Радою народ них депутатів. План земельно-господарського устрою може виконуватись як розділ генерального плану населеного пун кту і затверджуватись в його складі.
План земельно-господарського устрою може використову ватись для обгрунтування, розробки і подальшого плануван ня на землях населеного пункту необхідного обсягу організа ційних та інженерно-технічних заходів по освоєнню, поліп шенню якості земель, їх раціональному використанню, охо роні та захисту від руйнівних процесів тощо.
Планування територій здійснюється на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях.
Планування територій виконується відповідними органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Планування і забудова окремих земельних ділянок, що належать на праві власності чи праві користування, здійснюється їх власниками або користувачами у встановленому законодавством порядку.
Рішення органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб приймаються в межах, визначених законом відповідно до містобудівної документації за погодженням з спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури.
Рішення органів виконавчої влади і місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, прийняті в межах повноважень, визначених законом, є обов'язковими для суб'єктів містобудування.
3. Землі міст
До складу земель міста належать всі землі в межах міста (землі міської забудови, землі загального користування, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, землі, зай няті міськими лісами, парками, землі залізничного, водного, по вітряного, трубопроводного транспорту, гірничої промисловості та ін.).
Міська смуга є зовнішньою межею міста, шо відокрем лює його землі від прилеглих земель інших категорій (сільськогосподарського призначення, лісового фонду тощо). Межа міста визначається проектом планіровкн та забудови міста або техніко-економічним обгрунтуванням розвитку міста. Вона встановлюється і змінюється в порядку, шо виз начається Верховною Радою України.
Включення земельних ділянок до меж міста не тягне за со бою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до законодавства.
Порядок землеустрою території міст, надання та вилучен ня земельних ділянок і умови використання земель міста здійснюється відповідно до проектів планіровки й забудови міста.
Всі землі міста перебувають у віданні міської Ради та її виконкому, органи комунального господарства якого здійснюють безпосереднє управління земля ми міста.
Основними функціями державного управління землями міст є: відведення та вилучення земель; державна реєстрація землекористувань і облік земель; контроль та використання землі; вирішення земельних спорів.
Всі міські землі використовуються органами комунального господарства, підприємствами, організаціями, громадянами або надаються в безплатне громадське користування. Юри дичною підставою для цього є акт про відведення земельної ділянки або договір. Окремі землі загального користування (наприклад, вулиці, сквери тощо) використовуються без оформлення їх актом.
4. Землі сільських населених пунктів
До земель сільського населеного пункту належать всі землі, що знаходяться в межах, установлених для цього пункту в по рядку землеустрою. Це землі сільської забудови з присадиб ним користуванням громадян, землі загального користуван ня, призначені під вулиці, майдани, проїзди, парки, стаді они, колгоспні ринки, кладовища тощо, землі сільськогос подарського призначення та непродуктивні землі сільсько господарських підприємств, землі державних організацій, підприємств та установ.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення в межах сільських населених пунктів, закріплені за сільськогос подарськими підприємствами, використовуються для потреб сільського господарства, а ділянки загального користування — для культурно-побутових та інших потреб сільського насе лення. Земельні ділянки, що перебувають у користуванні дер жавних, кооперативних і громадських підприємств і установ, використовуються ними за цільовим призначенням.
Землі сільського населеного пункту перебувають у віданні сільської Ради народних депутатів.
Межі сільських населених пунктів встановлюються і зміню ються районною, міською, в адміністративному підпоряд куванні якої є район, Радою народних депутатів.
Використання земель сільського населеного пункту здійснюється відповідно до проектів планіровки та забудови даного населеного пункту.
5. Земельні ділянки для індивідуального, житлового, гаражного і дачного будівництва
Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних житлових будинків, господарських будівель, гаражів і дач.
Земельні ділянки, що надаються для індивідуального жит лового будівництва, використовуються для будівництва жит лових будинків та службово-господарських будівель. Розмір ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) складає: у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Земельна ділянка, відведена під житлове будівництво по винна бути використана за призначенням в терміни, вста новлені органами місцевого самоуправління. При перевищенні встановленого терміну органи місцевого самоврядування за стосовують до забудовника санкції, передбачені законодав ством.
Земельні ділянки для дачного будівництва використовують ся для будівництва житлового будинку, господарських буді вель і організації відпочинку, а також для вирощування овочів, ягід, фруктів, квітів. Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва не повинен перевищу вати 0,1 гектара.
Земельні ділянки, надані для гаражного будівництва, ви користовуються для спорудження будівель, необхідних для зберігання і обслуговування автомобілей, інших видів транс порту. Розмір земельних ділянок для будівництва індивіду альних гаражів — не більше 0,01 гектара.
Лекція 8. Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення
Питання:
1. Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;
2. Землі промисловості;
3. Землі транспорту, зв'язку та іншого призначення;
4. Землі для потреб оборони.
1. Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення
Землі промисловості, транс порту, зв'язку, оборони та іншого призначення складають самостійну категорію. Основним критерієм віднесення земель них ділянок до цієї категорії є загальна ціль, для якої вико ристовуються ці землі — створення різного роду об'єктів не рухомості та їх експлуатації. Об'єднання вказаних земель в рамках даної категорії обумовлено тим, що вони використо вуються для спеціальних несільськогосподорських потреб.
Землями промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприєм ствам, організаціям і установам для здійснення покладених на них спеціальних завдань промислового виробництва, транспор ту, зв 'язку тощо.
Залежно від конкретних цілей, для яких надаються ці землі, розрізняють наступні основні їх види: землі промисловості, землі транспорту, землі зв'язку, землі оборони, землі іншого призначення.
Земельне законодавство досить детально врегульовує питання використання вказаних земель для будівництва про мислових підприємств, оборони країни (укріплення, полі гони, аеродроми тощо), потреб транспорту, електрифікації, гірничих розробок, культурно-побутового обслуговування населення, збереження пам'ятників природи тощо.
Найважливішого ознакою земель промислового призначення є несільськогосподарське їх використання. Головною функцією даної категорії земель є їх використання в якості просторово-територіального базиса для розміщення об'єктів нерухо мості: промисловості, транспорту, енергетики, зв'язку та ін. Тому в пер шу чергу для вказаних потреб надають землі несільськогосподарського призначення або не придатні для сільського гос подарства, а в разі відсутності таких земель — сільськогоспо дарські угіддя гіршої якості.
Головна відмінність правового регулювання використання данної категорії земель полягає в тому, що їх правовий ре жим, а також правовий режим суміжних земельних ділянок підкоряється режиму експлуатації об'єктів нерухомості, які тісно зв'язані з землею. Іншою особливістю правового режи му земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення є нормування розмірів земельних діля нок, шо надаються для використання в несільськогосподарських цілях. Згідно ст. 66 Земельного кодексу розміри земель них ділянок, що надаються для зазначених цілей, визнача ються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації, а відведення діля нок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння. Якщо такі норми не встановлені, то площа земельної ділянки, не обхідної для обслуговування об'єкта, визначається в проекті його будівництва.
До числа особливостей правового режиму земель даної ка тегорії належить право підприємств, установ, організацій промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та інших галу зей надавати невикористовані ними землі за рішенням сільських, селищних, міських Рад у тим часове користування громадянам, колективним сільськогос подарським підприємствам, іншим підприємствам, устано вам і організаціям для сільськогосподарських цілей.
2. Землі промисловості
Поняття земель промисловості. Землі промисловості як ок ремий вид категорій земель знаходиться за територією населених пунктів. Це визначається тим, що землі, зайняті про мисловими підприємствами в містах і інших населених пун ктах, включаються в склад земель населених пунктів.
Землями промисловості визнаються землі, надані для розмі щення і експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних путів, інженерних мереж адміністративно-побутових будинків, інших споруд.
При відведенні земель для промислових цілей точно вка зується призначення певної земельної ділянки, що є підста вою віднесення цієї ділянки до категорії земель несільськогосподарського призначення.
Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встанов леному порядку норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння. Земельні ділянки надаються промисловим підпри ємствам для їх виробничої діяльності і використовуються для розміщення виробничих об'єктів, цехів, складів, проведен ня комунікацій і інших цілей.
Промислові підприємства зобов'язані використовувати свої земельні ділянки за їх цільовим призначенням, у зв'язку з їх виробничою діяльністю.
Земельні ділянки, що вивільняються підприємствами з видобування корисних копалин, іншими промисловими або транспортними підприємствами на наданих їм у користуван ня сільськогосподарських землях чи лісових угіддях, повинні бути приведені ними у стан, придатний для використання в сільському, лісовому, рибному господарстві, житловому бу дівництві або садівництві, а земельні ділянки на наданих у користування інших землях — для використання за призна ченням.
Навколо промислових підприємств залежно від характеру виробництва повинні створюватися санітарно-захисні зони відповідно до норм, затверджених у встановленому порядку. В межах цих зон житлове будівницт во забороняється.
Комплексні екологічні вимоги при розміщенні, проекту ванні, будівництві, реконструкції, введенні в експлуатацію підприємств, споруд та інших об'єктів закріплені в Законі України «Про охорону навколишнього природного середо вища». При розміщенні, техніко-економічному обгрунтуванні проекту, проектуванні, будівництві, реконструкції, введенні в експлуатацію підприємств, споруд в промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в енергетиці, вод ному, комунально-побутовому господарстві, при прокла денні ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів та інших об'єктів, які можуть негативно впливати на навколишнє середовище, повинні виконуватися вимоги екологічної без пеки і охорони здоров'я населення, передбачатися заходи щодо охорони природи, раціонального використання природних ресурсів, оздоровлення оточуючого природного се редовища.
У разі розміщення підприємств, споруд та інших об'єктів повинно бути забезпечено виконання вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонально го використання природних ресурсів.
3. Землі транспорту, зв'язку та іншого призначення
Землями транспорту, зв 'язку та іншого призначення визна ються землі, надані в користування підприємствам і організа ціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього вод ного, повітряного та трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач та зв 'язку.
Землі, надані транспорту, перебувають у розпорядженні відповідного відомства і обслуговують:
1) технічно-експлуа таційні;
2) комерційно-експлуатаційні;
3) господарські;
4) житлово-будівельні;
потреби відповідних видів транспорту, зв'язаних з утриманням, реконструкцією, розвитком і удос коналенням шляхів сполучення.
Розміри земельних ділянок, що надаються для вказаних цілей, визначаються відповідно до затверджених у встанов леному порядку норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок провадиться з урахуванням черговості їх освоєння.
Землі транспорту використовуються відповідними органа ми транспорту безпосередньо або надаються у смузі відве дення на договірних засадах в користування іншим відом ствам і організаціям, в першу чергу: а) для будівництва під'їздних шляхів, трубопроводів, тощо, б) під склади і організацію складських приміщень, в) для задоволення житлових, будівельних, господарських і культурних потреб робіт ників і службовців транспорту, г) для обслуговування по треб пасажирського руху.
До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Для забезпечення безпеки руху і експлуатації транспорт них засобів, безпеки населення, нормальної експлуатації інженерних споруд залізниці зобов'язані дотримуватися по рядку використання смуги відведення, утримувати земельні ділянки в межах смуги відведення способами, які не повинні наносити шкоду землі як природному об'єкту.
Землі, що використовуються водним транспортом, поділяються на дві категорії:
1) землі, закріплені за органами річкового флоту (пристанські території, землі під затонами, суднобудівельними заводами, соціально-культурними установами тощо); на них поширюється правовий режим земель несільськогосподарського призначення;
2) землі берегової смуги, що мають своєрідне правове ста новище, яке полягає в тому, що вони переважно не вилуча ються у землекористувачів, але характеризуються певними обмеженнями прав останніх в інтересах судноплавства.
Землі цивільного повітряного флоту складаються із земель, зайнятих аеродромами, різними технічними спорудами, аеро маяками, вишками, заводами, майстернями, житловими і службовими будинками, культурно-побутовими приміщен нями, льотними школами тощо.
Відповідно до ст. 71 Земельного кодексу України, до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.
До земель дорожнього господарства належать землі під проїздною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:
а) паралельні об'їздні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди;
б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;
в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;
г) захисні насадження.
Статті 75 і 76 Земельного кодексу встановлюють, що до земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.
Землі зв'язку можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.
Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони.
Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача.
Землі енергетичної системи можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.
Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.
4. Землі для потреб оборони
Землями для потреб оборони визнаються землі, надані для роз міщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, внутрішніх військ інших військових формувань .
Землі надаються в користування військовим частинам для спеціальних цілей. Військова частина, яка одержала землю зобов'язана використати її за прямим призначенням, визна ченим актом відведення. Міністерство оборони не має права змінювати цільове призначення наданої земельної ділянки. Військовим частинам дозволено, за певних обставин, при умові, що це не зашкодить бойовій підготовці військ і збере женню військової таємниці, надавати сільськогосподарським підприємствам землі полігонів, аеродромів, та інших об'єктів для сінокосіння, випасу худоби, посівів сільськогосподарсь ких культур. Таке використання має тимчасовий характер. Відводити зі складу земель спеціального призначення приса дибні ділянки, городи, сади тощо не дозволяється.
Для землекористувачів військових частин встановлено на суміжних ділянках особливі режими обмеження землекорис тування: а) заборонений район — територія до 5 км навколо зовнішньої огорожі деяких військових складів. Земельні ділян ки в межах забороненого району залишаються в користу ванні сільськогосподарських підприємств, окремих громадян, але з певним обмеженням (забороняється ставити будь-які споруди, що можуть бути загрозою для складів); б) заборон на зона — територія з особливим режимом користування, зміст якого залежить від характеру об'єкта.
Існує два види заборонних зон:
1) всередині земельних ділянок, зайнятих оборонними об'єктами;
2) на суміжних землекористуваннях (зовнішні оборонні зони).
Загальним обмеженням в межах зовнішніх оборонних зон є заборона ставити будь-які будівлі, споруди, проводити будь-які земельні роботи, прокладати електролінії, будувати водопроводні й каналізаційні мережі, будувати чи знищувати шляхи і переправи, насаджувати чи знищувати насадження тощо.
Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.
Лекція 9. Правовий режим земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення
Питання:
1. Землі природоохоронного призначення;
2. Землі оздоровчого призначення;
3. Землі рекреаційного призначення;
4. Землі історико-культурного призначення.
1. Землі природоохоронного призначення
До земель природоохоронного призначення належать землі заповідників, національних, зоологічних і дендрологічних парків, парків-пам 'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників (за винятком мисливських), заповідних урочищ, пам'яток приро ди.
До земель природоохоронного значення включаються земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що ма ють особливу екологічну, наукову, естетичну, господарсь ку, а також історико-культурну цінність. На цих землях про водяться заходи із збереження та відновлення запасів пев них природних ресурсів (лісів, рибних запасів, рослинного світу та ін.) при суворому обмеженні і регламентуванні ви користання інших природних ресурсів
Основний принцип регулювання використання цих земель полягає в тому, шо на природоохоронних землях допускається обмежена господарська діяльність за умови додержання вста новленого на них режиму.
Правовий режим земель природоохоронного призначення. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-парково го мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, шо оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:
— заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;
— пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні зоологічні, гідрологічні та геологічні.
Території природних заповідників, заповідні зони біосферннх заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу Ук раїни.
Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки й парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших формах власності передбачених законодавством України.
У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобо в'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відпо відною перереєстрацією охоронного зобов'язання.
Завдання, науковий профіль, особливості природоохорон ного режиму та характеру функціонування природних запо відників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, бота нічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків визначаються у положеннях, які затверджуються:
— Міністерством охорони навколишнього природного се редовища України — щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
— органами Міністерства охорони навколишнього природ ного середовища України на місцях — щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки за гальнодержавного значення є юридичними особами.
Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до законодавства України можуть бути визнані юридичними особами.
Території і об'єкти, що мають особливу екологічну, нау кову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням щодо кожної з таких тери торій чи об'єктів, яке відповідно до законодавства України про охорону пам'яток історії та культури затверджується Міністерством охорони навколишнього природного середовиша України і Міністерством культури України.
На землях природоохоронного й історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, що нега тивно впливає або може негативно впливати на стан при родних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи пе решкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Збереження територій і об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом:
1) встановлення заповідного режиму;
2) організації систематичних спостережень за станом запо відних природних комплексів і об'єктів;
3) проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;
4) додержання вимог щодо охорони територій і об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планіровочної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз;
5) запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;
6) здійснення державного і громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання;
7) встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищен ня і пошкодження заповідних природних комплексів і об'єктів;
8) проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;
9) проведення інших заходів з метою збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умо ви, то така діяльність не суперечить цільовому призначен ню територій і об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та викорис тання їх природних комплексів і окремих об'єктів.
Спеціально уповноваженим органом державного управлін ня в галузі організації, охорони і використання природно-заповідного фонду є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.
Для забезпечення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду можуть створювати ся спеціальні підрозділи Міністерства охорони навколиш нього природного середовища України та його органів на місцях. Управління природними заповідниками, біосферними за повідниками, національними природними парками, регіо нальними ландшафтними парками, а також ботанічними садами, дендрологічними парками і зоологічними парками загальнодержавного значення здійснюється спеціальними адміністраціями.
Спеціальні адміністрації можуть створюватися також для управління ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками місцевого значення та парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва за рішенням органів, у віданні яких вони перебувають.
До складу спеціальної адміністрації по управлінню терито ріями та об'єктами природно-заповідного фонду входять наукові підрозділи, служби охорони, господарсь кого та іншого обслуговування.
Управління територіями і об'єктами природно-заповід ного фонду, для яких не створюються спеціальні адмініст рації, здійснюється підприємствами, установами та органі заціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти.
Землі природних заповідників. Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природно му стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них розробки наукових засад охорони навколишнього природ ного середовища, ефективного використання природних ре сурсів та екологічної безпеки.
Ділянки землі й водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського викорис тання і надаються заповідникам у порядку, встановленому законодавством України.
Основними завданнями природних заповідників є збере ження природних комплексів і об'єктів на їх території, про ведення наукових досліджень і спостережень за станом на вколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.
На природні заповідники покладаються також координа ція і проведення наукових досліджень на територіях заказ ників, пам'яток природи, заповідних урочищ у регіоні.
На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільово му призначенню заповідника, порушує природний розви ток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впли ву на його природні комплекси та об'єкти.
Землі національних природних парків. Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів, які мають особливу природоохоронну, оздоров чу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Ділянки землі й водного простору з усіма природними ресурсами та об'єкта ми вилучаються з господарського вико ристання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому законодавством України.
До складу територій національних природних парків мо жуть включатися ділянки землі й водного простору інших землевласників та землекористувачів.
На території національних природних парків з урахуван ням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комп лексів і об'єктів, їх особливостей встановлюється диферен ційований режим щодо їх охорони, відтворення та викорис тання згідно з функціональним зонуванням:
заповідна зона призначена для охорони та відновлен ня найбільш цінних природних комплексів, режим якої ви значається відповідно до вимог, встаноаіених для природ них заповідників;
зона регульованої рекреації — в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення.
огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок, тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплину ти на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони;
зона стаціонарної рекреації — призначена для розмі щення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуго вування відвідувачів парку;
господарська зона — в її межах проводиться господарсь ка діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунально го призначення парку, а також, землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загаль них вимог щодо охорони навколишнього природного сере довища.
На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рек реації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, що призводить або може призвести до погіршен ня стану навколишнього природного середовища та знижен ня рекреаційної цінності території національного природно го парку.
Землі заказників. Заказниками оголошуються природні те риторії (акваторії) з метою збереження і відтворення при родних комплексів чи їх окремих компонентів.
Оголошення заказників проводиться без вилучення земель них ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх влас ників або користувачів.
На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.
Господарська, наукова та інша діяльність, що не супере чить цілям і завданням замовника, проводиться з додержан ням загальних вимог щодо охорони навколишнього природ ного середовища. Власники або користувачі земельних діля нок, водних та інших природних об'єктів, оголошених за казником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Землі пам'яток природи. Пам'ятками природи оголошують ся окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значен ня з метою збереження їх у природному стані. Оголошення пам'яток природи проводиться без вилучення земельних діля нок водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, шо загрожує збереженню або призводить до де градації чи зміни первісного їх стану.
Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених пам'ятками приро ди, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Землі заповідних урочищ. Заповідними урочищами оголошу ються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні лан дшафти, шо мають важливе наукове, природоохоронне і ес тетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.
Оголошення заповідних урочищ проводиться без вилучен ня земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, що відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповід но до вимог, встановлених для природних заповідників.
Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заповідними урочи щами, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режи му їх охорони та збереження.
Землі ботанічних садів. Ботанічні сади створюються з ме тою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження бота нічних колекцій, проведення наукової, навчальної і освітньої роботи.
Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами.
Ботанічним садам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної устано ви, ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються ботанічним садам у порядку, встановленому зако нодавством України.
На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори.
Землі дендрологічних парків. Дендрологічні парки створю ються з метою збереження і вивчення у спеціально створе них умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх ком позицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.
Дендрологічні парки загальнодержавного значення є нау ково-дослідними природоохоронними установами.
Дендрологічним паркам місцевого значення у встановле ному порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.
Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилуча ються з господарського використання і надаються дендроло гічним паркам у порядку, встановленому законодавством України.
На території дендрологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій.
На території дендрологічних парків може бути проведено зонування відповідно до вимог, встановлених для ботаніч них садів.
Землі зоологічних парків. Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, ство рення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.
Зоологічні парки загальнодержавного значення є приро доохоронними культурно-освітніми установами.
Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилуча ються з господарського використання і надаються зоологіч ним паркам у порядку, встановленому законодавством Ук раїни.
На території зоологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків.
На території зоологічних парків з метою забезпечення виконання поставлених перед ними завдань виділяються зони:
— експозиційна — призначена для стаціонарного утриман ня тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях;
— наукова — у її межах проводиться науково-дослідна ро бота (відвідування зони дозволяється в порядку, який вста новлюється адміністрацією парку);
— рекреаційна — призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;
— господарська — зона, де розміщуються допоміжні госпо дарські об'єкти.
Охоронні зони земель природно-заповідного фонду. Для за безпечення необхідного режиму охорони природних комп лексів та об'єктів природних заповідників, запобігання нега тивному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.
У разі необхідності охоронні зони можуть створювати сь на територіях, прилеглих до окремих ділянок національ них природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологі чних парків та парків-пам'яток садово-паркового мистецт ва.
Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень лан дшафтів та господарської діяльності на прилеглих територ іях.
Режим охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих територіях, на ос нові оцінки її впливу на навколишнє природне середови ще.
В охоронних зонах не допускається будівництво промис лових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впли ву здійснюється на основі екологічної експертизи, що про водиться в порядку, встановленому законодавством Ук раїни.
Положення, що визначають режим кожної з охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затверд жуються державними органами, які приймають рішення про їх виділення.
Охоронні зони територій та об'єктів природно-заповідно го фонду враховуються під час розробки проектно-планіровочної і проектної документації.
2. Землі оздоровчого призначення
До земель оздоровчого призначення належать земельні ділян ки, що мають природні лікувальні фактори (мінеральні джерела, залежі лікувальної грязі, кліматичні та інші умови), сприятливі для організації профілактики та лікування.
Землі оздоровчого призначення підлягають особливій охо роні. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, шо суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на природні лікувальні фактори цих зе мель.
Курортними й лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. Території (акваторії), придатні для організації лікування і профілактики захворю вань, а також відпочинку населення і володіють природніми лікувальними ресурсами (мінеральні джерела, лікувальні грязі, рапа лиманів і озер, лікувальний клімат, пляжі, інші природні об'єкти і умови), можуть бути віднесені до ліку вально-оздоровчих місцевостей. Лікувально-оздоровчі місце вості і курорти виділяються в цілях їх раціонального вико ристання і забезпечення збереження їх природних лікуваль них ресурсів і оздоровчих властивостей.
Лікувально-оздоровча місцевість — територія, що має при родні лікувальні ресурси і придатна для організації лікуван ня та профілактики захворювань, а також для відпочинку населення.
Курорт — особливо охоронювана територія, що освоєна і використовується в лікувально-профілактичних цілях та має природні лікувальні ресурси і необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди, включаючи об'єкти інфраструктури.
Для визнання території лікувально-оздоровчою місцевіс тю необхідно наявність певних умов. На території повинно знаходитись один або декілька унікальних природних ліку вальних ресурсів, необхідний запас мінеральної води, лікувальних грязей, і достатні ресурси інших лікувальних факторів. Територія повинна мати площу, придатну і дос татню для курортного будівництва, а також задовольняти екологічним і санітарно-епідемілогічним нормам і прави лам, встановленим для особливо охоронюваних територій лікувально-оздоровчого призначення. На ній повинні бути джерела питного і технічного водопостачання і надійне енер гозабезпечення, здатні задовольнити потреби майбутнього курорту.
Природні лікувальні ресурси надаються юридичним і фізич ним особам для лікування і профілактики захворювань, а також в цілях відпочинку. Мінеральні води можуть викорис товуватись для промислового розливу. Надання лікувальних природних ресурсів для інших цілей як правило не допус кається. У виключних випадках при наявності позитивного висновку екологічної і санітарно-епідемілогічної експертизи дозволяється використання природних лікувальних ресурсів для цілей, не пов'язаних з лікуванням, профілактикою і відпо чинком населення, якщо це не зашкодить для курортно-рек реаційному потенціалу відповідних територій. Природні ліку вальні ресурси надаються на підставі ліцензії у порядку, виз наченому законодавством.
Родовища мінеральних вод, лікувальних грязей, а також інших природних лікувальних ресурсів розробляються відпо відно до ліцензії. На курортах, в курортних регіонах (рай онах) природні лікувальні ресурси розробляються спеціалі зованими гідрогеологічними підприємствами і організація ми, які мають ліцензію на цей вид діяльності.
Об'єми добутих мінеральних вод, лікувальних грязей, а та кож інших корисних копалин, віднесених до категорії при родних лікувальних ресурсів, лімітуються затвердженими про мисловими категоріями запасу і термінами їх експлуатації. Технічні методи, які застосовуються при експлуатації вказа них природних лікувальних ресурсів, базуються на техноло гічних схемах їх розробки. Якість природних лікувальних ре сурсів регламентується спеціальним медичним висновком, який визначає кондиційний вміст корисних і шкідливих для людини компонентів.
Технологія видобування, підготовки і використання міне ральних вод, лікувальних грязей, а також інших корисних копалин, віднесених до категорії природних лікувальних ре сурсів, повинна гарантувати захист родовища від передчасного виснаження та забруднення і захисту корисних копа лин під втрати лікувальних властивостей.
У разі порушення правил використання природних ліку вальних ресурсів право користування природніми лікуваль ними ресурсами може бути зупинене або обмежене. Зупи нення і обмеження права користування природніми лікуваль ними ресурсами не звільняє винних осіб від інших видів відпо відальності, передбачених законодавством.
Санаторно-курортним організаціям для лікувально-про філактичних цілей надаються відповідно до вимог за конодавства про природні ресурси земельні ділянки та інші природні ресурси. Забудова земель лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів ведеться з дотриманням правил, вста новлених законодавством для відповідних робіт на вказаних особливо охоронюваних природних територіях.
Особливе значення для охорони природних лікувальних ре сурсів, лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів має організація їх санітарної охорони.
З метою охорони природних лікувальних факторів земель оздоровчого призначення встановлюються округи санітар ної охорони. У межах цих округів забороняється передавати земельні ділянки у власність і надавати їх у користування, в тому числі в оренду, тим підприємствам, установам, організаціям і гро мадянам, діяльність яких є несумісною з охороною природ них лікувальних властивостей та забезпеченням сприятливих умов для відпочинку населення.
Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законодавством України.
3. Землі рекреаційного призначення
До земель рекреаційного призначення належать землі, призна чені для організованого масового відпочинку і туризму населен ня. До них відносяться земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів; навчально-туристських стежок, маркірованих трас, дитячих і спортивних таборів і розташовані поза землями оздоров чого призначення.
За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, шо вико нують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпо чинку населення, включаються до складу зеленої зони.
Навколо міст і промислових селищ виділяються приміські зелені зони, в тому числі лісопаркові захисні пояси, як те риторії, шо виконують захисні, санітарно-гігієнічні й рекре аційні функції. На території рекреаційних зон забороняються:
а) господарська та інша діяльність, шо негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкоди ти використанню їх за цільовим призначенням;
б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначен ням.
Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законодавством України.
4. Землі історико-культурного призначення
До земель історико-культурного призначення належать землі історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, археологічних і архітектурних пам’яток та архітектурно-ланд шафтних комплексів. Ці землі використовуються в особливому режимі. Вилучен ня земель історико-культурного призначення для потреб, що суперечать їх основному цільовому призначенню, і будь-яка діяльність, що не відповідає встановленому режиму, не допускаються. Відповідно до законодавства окремі землі історико-культурного призначення можуть бути повністю вилучені з господарського використання, враховуючи землі, на яких і в яких розташовуються історико-культурні об'єкти, шо підлягають дослідженню і консервації.
До об'єктів, що розташовуються на землях історико-куль турного призначення, відносяться пам'ятники історії і куль тури.
Усі пам'ятки історії та культури, які знаходяться на тери торії України, охороняються державою.
До пам'яток історії та культури належать:
пам'ятки історії — будинки, споруди, пам'ятні місця і предмети, пов'язані з найважливішими історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави;
пам'ятки археології — городиша, кургани, залишки ста родавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів;
пам'ятки містобудування і архітектури — архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови містта інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також пов'язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти.
До пам'яток історії та культури можуть бути віднесені й інші об'єкти, що становлять історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність.
Ансамблі й комплекси пам'яток історії та культури, які ста новлять особливу історичну, наукову, художню чи іншу куль турну цінність, можуть бути оголошені рішеннями Кабіне том Міністрів історико-культурними заповідниками, охоро на яких здійснюється на підставі окремого про кожний з них положення.
Державний контроль за охороною і використанням пам'я ток історії та культури здійснюється Радами народних депу татів, їх виконавчими органами та спеціально уповноважени ми на те державними органами відповідно до законодавства.
Державний контроль за охороною і використанням пам'я ток історії та культури має своїм завданням забезпечити виконання всіма міністерствами, державними комітетами і відомствами, державними, кооперативними, іншими гро мадськими підприємствами, організаціями, установами і громадянами обов'язків щодо додержання встановленого порядку охорони, використання, обліку і реставрації пам'я ток, а також інших правил, передбачених законодавством.
Охорона і використання пам'яток природи та інших об'єктів навколишнього природного середовища, пов'язаних з пам'ят ками історії, археології, містобудування та архітектури, здійснюються державними органами охорони пам'яток за погодженням в необхідних випадках з іншими заінтересова ними органами.
Пам'ятки історії та культури використовуються для роз витку науки, освіти й культури та естетичного виховання. Використання пам'яток історії та культури в господарських і інших цілях допускається, якщо це не завдає шкоди схо ронності пам'яток і не порушує їх історико-художньої цінності. Надання пам'яток історії та культури в користу вання державним підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам для наукових, культурно-освітніх, туристських та інших цілей здійснюється в порядку і з додержанням умов, які визначаються законо давством.
Користування пам'ятками історії та культури здійснюється на підставі відповідних охоронних зобов'язань.
З метою забезпечення охорони пам'яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва встановлюються охоронні зони, зони регулювання забудови і зони охороного природного ландшафту в порядку, що визначається законодавством.
Зони охорони пам'яток історії та культури встановлюють ся виконавчими комітетами обласних, міських Рад народних депутатів за поданням відповідних державних органів охоро ни пам'яток. Зони охорони пам'яток історії та культури вклю чаються у проекти планування, забудови і реконструкції відповідних міст та інших населених пунктів.
У межах зазначених зон забороняються проводження зем ляних, будівельних та інших робіт, а також господарська діяльність без дозволу відповідних органів охорони пам'яток.
Проекти районного планування, генеральні плани міст, селиш міського типу та сільських населених пунктів, проекти детальної планіровки та забудови повинні передбачати охоронні зони, зони регулювання забудови і зони охоронного ландшафта. Проекти планування, забудови і реконст рукції міст та інших населених пунктів, які мають пам'ятки історії, археології, містобудування і архітектури, монумен тального мистецтва, підлягають погодженню з відповідними органами охорони пам'яток.
Закон передбачає спеціальні заходи щодо забезпечення збереження пам'яток історії та культури при будівельних та інших роботах. Будівельні, меліоративні, шляхові та інші ро боти, які можуть створювати загрозу для існування пам'яток історії та культури, проводяться тільки за погодженням з державними органами охорони пам'яток і після здійснення заходів, шо забезпечують охорону пам'яток. Проекти бу дівельних, меліоративних, шляхових та інших робіт повинні передбачати заходи, шо забезпечують схоронність пам'яток історії та культури, і бути погодженими з державними орга нами охорони пам'яток.
Підприємства, організації, установи в разі виявлення в процесі ведення робіт археологічних та інших об'єктів, які мають історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, зобов'язані повідомити про це державний орган охорони пам'яток і зупинити подальше ведення робіт.
Заходи щодо забезпечення схоронності пам'яток історії та культури при проводженні будівельних, меліоративних, шля хових та інших робіт організуються і координуються відпо відними державними органами охорони пам'яток. Зазначені заходи включають виявлення пам'яток, їх дослідження і фікса цію, передачу речових знахідок в музеї або інші спеціальні сховища, а також інші необхідні роботи, які проводяться за вказівкою державних органів охорони пам'яток.
Державні органи охорони пам'яток мають право зупиняти будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи в разі ви никнення в процесі проведення цих робіт небезпеки для пам’яток шторі, та культури або порушення правил їх охорони до числа обмежень, які зв'язані з забезпеченням охорони пам'ятників історії і культури, відноситься право виконавчих органів державної влади і органів місцевого самовряду вання обмежувати або забороняти рух транспортних засобів, самохідних машин та механізмів по шляхах, що пролягають через зони охорони пам'яток історії та культури, якщо ство рюється загроза для існування пам'яток.
Особливі вимоги пред'являються до ведення розкопок і розвідок пам'яток археології. Така діяльність допускається тільки при наявності дозволів (відкритих листів), що вида ються і реєструються у встановленому порядку. Організації і громадяни, які здійснюють археологічні роботи, зобов'язані забезпечити схоронність пам'яток.
Лекція 10. Правовий режим земель лісового фонду
Питання:
1. Поняття і загальна характеристика правового режиму земель лісового фонду;
2. Право лісокористування;
3. Державне управління в галузі використання, охорони, захисту та відтворення лісів і земель лісового фонду;
4. Правове регулювання відновлення лісів та лісорозведення;
5. Забезпечення охорони та захисту лісів.
1. Поняття і загальна характеристика правового режиму земель лісового фонду
Землі лісового фонду зай мають значну територію нашої країни. Основне їх цільове при значення — використання як засобу виробництва в лісовому господарстві. Земельне законодавство розглядає землі лісо вого фонду як самостійну категорію по відношенню до лісо вого фонду.
Використання і охорона лісів знаходиться в прямій залеж ності від стану земель даної категорії. У свою чергу, експлуа тація лісових ресурсів впливає на стан земель лісового фонду. Відносини, пов'язані з використанням земель лісового фон ду, є різновидністю земельних відносин і регулюються зе мельним і лісовим законодавством.
Відповідно до Земельного кодексу землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства.
У Лісовому кодексі землі лісового фонду поділяються на:
а) лісові:
вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинніс тю;
не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісо вими шляхами, просіками, протипожежними розривами;
б) нелісові:
зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо;
зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, бага торічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);
зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.
Землі лісового фонду є самостійною правовою категорією самостійним об'єктом правового регулювання по відношен ню до такої категорії, як лісовий фонд. Відносини, пов'язані з використанням земель лісового фонду, є різновидністю земельних відносин, як предмета земельного права. В силу цього всі норми, які регулюють відносини з приводу земель лісового фонду, носять земельно-правовий характер, неза лежно від того знаходяться вони в земельному законодавстві чи в лісовому кодексі. Земельне законодавство визначає загальні положення, що відносяться до регулювання використання і охорони земель лісового фонду, а лісове — відображає спе цифіку регулювання цих відносин. Беручи до уваги цільове призначення земель лісового фонду, їх правовий режим за кріплюється в земельному і лісовому законодавстві.
Загальна характеристика правового режиму земель лісового фонду. Специфічні властивості лісу як природного ресурсу визначають особливості правового регулювання земель лісо вого фонду. Для правильного розуміння цього правового ре гулювання необхідно дати коротку характеристику правово го режиму лісів.
Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів: окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогос подарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.
Ліс — один із основних елементів оточуючого людину при родного середовища. З біологічної точки зору він являє со бою складний комплекс, в якому нерозривно взаємнопов'язані деревинна, кущова і трав'яниста рослинність, тварин ний світ, грибна флора, грунт і мікроклімат. Користь лісу для суспільства полягає в тому, що він є джерелом дереви ни та деяких інших видів природної сировини, служить оз доровчо-санітарним та природно-стабілізуючим фактором всесвітнього значення.
Ліс — це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварини, мікроорганізми та інші при родні компоненти, що в своєму розвитку біологічно взає мопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище.
Корисними властивостями лісів є їх здатність зменшувати вплив негативних природних явищ, захищати грунти від ерозії, регулювати стік води, попереджувати забруднення навколишнього природного середовища і очищати його, сприяти оздоровленню населення та його естетичному вихо ванню.
Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сиро вина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використо вуються для задоволення потреб населення і виробництва.
Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на лісові ресурси державного і місцевого значення.
До лісових ресурсів державного значення належать дереви на від рубок головного користування і живиця.
До лісових ресурсів місцевого значення належать лісові ре сурси, не віднесені до ресурсів державного значення.
Ліси України є її національним багатством і за своїм при значенням та місцерозташуванням виконують переважно еко логічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздо ровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, ма ють обмежене експлуатаційне значення і підлягають держав ному обліку та охороні.
Для ведення лісового господарства важливе значення ма ють такі поняття, як група лісів і категорія захисності лісів. Відповідно до економічного, екологічного і соціального зна чення лісового фонду, функціями, які він виконує, прово диться поділ лісового фонду за групами лісів і розмежування лісів за категоріями захисності.
Лісове законодавство виділяє ліси першої і другої групи. Основна ціль такого поділу полягає в тому, щоб визначити режим заготівлі деревини і забезпечити охорону найбільш цінних лісів, які мають важливе природоохоронне значення. Залежно від груп і категорій захищенності лісів встанов люється порядок ведення лісового господарства в них, вико ристання лісового фонду, а також порядок вилучення ділянок лісового фонду. Віднесення лісів до відповідної групи означає використання тих чи інших видів і способів вируб ки, ширини просік і та ін.
До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції.
Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси пер шої групи належать до таких категорій захисності:
водоохоронні (смуги лісів уздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, включаючи смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);
захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколиш нього природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг; санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).
До першої групи належать також ліси на територіях при родно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення, лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.
До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення, для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.
Під час поділу лісів на групи та віднесення до категорій захисту визначаються межі земель, зайнятих лісами кож ної групи та категорії захисності.
Порядок ведення господарства залежно від груп лісів і ка тегорій захисності, використання лісових ресурсів і користу вання земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреа ційних, спортивних і туристичних цілей та проведення нау ково-дослідних робіт визначається Кабінетом Міністрів Ук раїни.
У лісах першої та другої груп можуть бути виділені особли во захисні земельні ділянки лісового фонду з режимом обме женого лісокористування.
Поділ лісів на групи та віднесення до категорій захисту. переведення лісів з однієї групи до іншої, а також виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду прова диться, виходячи з народногосподарського призначення лісів, їх місцерозташування та виконуваних ними функцій.
Переведення лісів з однієї групи до іншої та віднесення їх до категорій захисності у зв'язку з будівництвом великих гос подарських об'єктів здійснюється до початку цього будівниц тва.
Межі лісового фонду визначаються шляхом відмежування земель лісового фонду віл інших земель. Включення земель в склад лісового фонду і їх вилучення з нього здійснюється в порядку, передбаченому лісовим та земельним законодав ством.
Залежно від групи лісів і категорії захисту лісів вста новлюється порядок ведення господарства в них, режим ви користання лісів і відповідних земель, а також порядок ви лучення земель лісового фонду для державних і суспільних потреб. У зв'язку з цим важливе значення для забезпечення збереження лісів має визначення порядку переведення лісо вих земель в нелісові.
Переведення лісових земель до нелісових для використан ня у цілях, не пов'язаних із веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельни ми ділянками лісового фонду для потреб мисливського гос подарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортив них і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, проводиться за рішенням органів, які надають ці землі користування відповідно до земельного законодавства.
Переведення лісових земель до інших категорій проводиться за згодою відповідних державних органів лісового господар ства республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
Переведення лісових земель до нелісових у цілях, пов'яза них із веденням лісового господарства, спеціальним вико ристанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського госпо дарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, здійснюється з дозволу відповідних державних органів лісо вого господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя за погодженням з відповідними державними органами охорони навколишнього природного середовища. Важливий елемент правового режиму земель лісового фон ду — право власності на ці землі.
Відповідно до ст. 6 Лісового кодексу всі ліси в Україні є влас ністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним Ра дам народних депутатів, що визначені законодавством. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають зе мельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та Лісовим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тим часове користування провадиться без їх вилучення у пос тійних користувачів у порядку, визначеному законодавством України.
У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприєм ствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, в яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового гос подарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оз доровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаче ному Лісовим кодексом.
У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціаль ною підготовкою.
Право постійного користування земельними ділянками лісо вого фонду посвідчується державним актом на право пос тійного користування землею.
У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об' єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мис ливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреацій них, спортивних і туристичних цілей та проведення науко во-дослідних робіт.
Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути короткостроковим — до трьох років і дов гостроковим — від трьох до двадцяти п'яти років.
Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором.
Форма договору на право тимчасового користування зе мельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюються Кабіне том Міністрів України.
У тимчасове користування земельні ділянки лісового фон ду можуть надаватися на умовах оренди. Умови оренди визначаються за згодою сторін у договорі. Орендар має переважне право на поновлення договору оренди земельних ділянок лісового фонду після закінчення строку його дії.
2. Право лісокористування
Поняття права лісокористування. Ліси є джерелом заготівлі деревини - сировини для виробництва різної продукції. По ряд з цим в лісах ведеться заготівля різної недеревинної про дукції: живиці, різних смол, ефірних масел, технічної і лікарської сировини, грибів, горіхів, меду та інших харчових продуктів. Ліси — середовище проживання диких тварин і птахів, в них ведеться мисливське господарство. Одночасно ліси виконують важливі екологічні функції, які підтримують умови життя в біосфері.
Еколого-економічна характеристика лісу унікальна. При умові ведення розумного господарства його можливо вико ристовувати одночасно в різних необхідних суспільству цілях: заготовляти деревину, здійснювати побічне лісокористуван ня, використовувати в культурно-оздоровчих цілях і та ін.
Право користування лісом — центральний інститут лісово го права. Право лісокористування являє собою сукупність пра вових норм, що встановлюють умови і порядок багатоцільового використання лісів, їх збереження і відновлення, права і обов 'язки лісокористувачів, виходячи з інтересів суспільства в отри манні деревинної і недеревинної лісової продукції, використання інших корисних властивостей лісу і забезпечення охорони навколишнього середовища.
Лісокористування здійснюється з додержанням наступних основних вимог:
забезпечення безперервного, невичерпного і раціональ ного використання лісів для задоволення потреб економіки, населення в лісових ресурсах; збереження та посилення водоохоронних, захисних та інших функцій лісів в цілях охорони здоров'я громадян, по кращення навколишнього природнього середовища і розвитку економіки;
встановлення порядку лісокористування в залежності від значення лісів і функцій, які вони виконують, їх місцерозташування, природних і економічних умов;
забезпечення умов для відновлення лісів;
платність лісовикористання;
додержання науково обгрунтованих норм лісокористу вання.
Право лісокористування має суворо цільовий характер. За бороняється використання ділянок лісового фонду і ділянок, які не входять в лісовий фонд, в цілях і засобами, які протирічать вимогам лісового господарства.
Втручання органів державної влади в діяльність лісокорис тувачів по використанню ділянок лісового фонду і ділянок, які не входять в лісовий фонд, не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством.
У Лісовому кодексі встановлені вимоги, при дотриманні яких допускається здійснення права користування лісом. Одна з них — ліцензування діяльності, яка пов'язана з використан ня лісів.
Права і обов'язки лісокористувачів. В Лісовому кодексі сфор мульовані права і обов'язки лісокористувачів при користу ванні лісовим фондом. Кодекс визначає, що лісокористуван ня є постійним і тимчасовим.
Постійні лісокористувачі мають право:
на ведення у встановленому порядку лісового господар ства;
на першочергове спеціальне використання у встановле ному порядку лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського госпо дарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт;
власності на заготовлену продукцію і доходи від її реалі зації (крім доходів від реалізації продукції, одержаної від догляду за лісом та інших лісогосподарських заходів);
здійснювати у встановленому законодавством порядку будівництво доріг, лісових складів, пожежно-хімічних станцій, господарських приміщень та інших об'єктів, необхідних для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів.
Тимчасові лісокористувачі мають право:
здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів, користуватися земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведен ня науково-дослідних робіт відповідно до умов договору; за погодженням з Радами народних депутатів, які нада ли їм у користування земельні ділянки лісового фонду та постійними лісокористувачами, у встановленому законодав ством порядку прокладати дороги, обладнувати лісові склади, стоянки для автотранспорту, зводити господарські будівлі та споруди для зберігання і первинної обробки заготовленої сировини тощо.
Ці права мають загальний характер і вони конкретизують ся в залежності від виду лісокористування.
Конкретні права лісокористувача фіксуються у ліцензії, лісорубному білеті, ордері, лісовому білеті. У цих документах визначені обсяг, терміни і види користування лісом, які доз волені лісокористувачеві.
Права лісокористувачів охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавчими ак тами.
Втручання в діяльність лісокористувачів з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами. На землекористувачів покладається певне коло загальних обов'язків, які як і права, конкретизуються залежно від виду лісокористування. Характер обов'язків, які покладаються на лісокористувачів, багатоманітний. Один з головних обо в'язків — дотримання вимог законодавства і умов, на яких вони користуються лісом. Постійні лісокористувачі зобов'язані:
забезпечувати відтворення, охорону, захист і підвищення родючості грунтів, продуктивності лісових насаджень і поси лення їх корисних властивостей, виконувати інші вимоги законодавства щодо ведення лісового господарства та вико ристання лісових ресурсів;
дотримуватись науково обгрунтованих норм і порядку спеціального використання деревних та інших ресурсів лісу та користування земельними ділянками лісового фонду;
вести лісове господарство, здійснювати спеціальне ви користання лісових ресурсів та користуватися земельними ділянками лісового фонду способами, які б забезпечували збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для їх охорони, захисту;
виконувати роботи, пов'язані з відведенням у натурі земельних ділянок лісового фонду для спеціального вико ристання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт;
вести первинний облік лісів;
забезпечувати охорону рідкісних видів рослин і тварин, рідкісних рослинних угруповань відповідно до природоохо ронного законодавства;
своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів, не порушувати законні права тимчасових лісокористувачів
Тимчасові лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати користування земельними ділянками лісо вого фонду відповідно до умов їх надання; вести роботи способами, які б забезпечували збереженя оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також ство рювали сприятливі умови для відновлення насаджень, охорони, захисту, використання та відтворення лісів, охорони рідкісних видів флори і фауни; своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів; не порушувати права інших лісокористувачів; виконувати інші вимоги щодо регулювання порядку використання лісових ресурсів, встановлені законодавством України.
Підстави виникнення, зміни і припинення права лісокорис тування. Право користування ділянками лісового фонду і право користування ділянками лісів, що не входять у лісо вий фонд, виникають: з актів державних органів; з договорів; з судових рішень; за іншими підставами, передбаченими Лісовим кодек сом.
Право користування ділянками лісового фонду виникає з моменту державної реєстрації договорів оренди ділянки лісо вого фонду, отримання лісорубного білета, ордера або лісо вого білета.
Припинення права лісокористування можливе у випадках, передбачених законодавством. Постійне користування земель ними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.
Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду припиняється в разі:
1) добровільної відмови від користування земельними ділянками лісового фонду;
2) закінчення строку, на який було надано право користу вання земельними ділянками лісового фонду;
3) припинення діяльності лІсокористувачів, яким було надано право тимчасового користування земельними ділян ками лісового фонду;
4) невикористання у встановлені строки лісових ресурсів, порушення правил користування земельними ділянками лісо вого фонду або використання їх не за призначенням; користування земельними ділянками лісового фонду та спеціального використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища на наданих для користування земельних ділянках лісового фон ду та за їх межами; систематичного невнесення у встановлені строки плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користуван ня земельними ділянками лісового фонду; вилучення у встановленому порядку наданої земельної ділянки лісового фонду.
Припинення права тимчасового користування земельною ділянкою лісового фонду проводиться Радою народних депу татів, яка її надавала, а в разі незгоди тимчасових лісокори стувачів. — у судовому порядку.
Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші випадки припинення права тимчасового користування зе мельними ділянками лісового фонду.
Право загального лісокористування громадян. У порядку за гального використання лісових ресурсів громадяни мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горі хи, інші плоди, гриби, інші харчові лісові ресурси, брати участь в культурно-оздоровчих, туристичних і спортивних заходах, крім випадків, передбачених законодавчими актами.
На відміну від порядку надання лісів у користування на підставі договорів або адміністративних актів для здійснення права загального лісокористування не потрібно дозволу. Але громадяни повинні дотримуватись ряду встановлених вимог. Так, забороняються збір і заготівля громадянами дикорослих рослин і грибів, які занесені в Червону книгу України. Громадяни зобов’язані виконувати вимоги пожежної безпеки у лісах, не допускати поломки, рубки дерев та кущів, пошкод ження лісових культур, забруднення лісів, а також інші ви моги законодавства.
Лісовий кодекс допускає можливість обмеження права за гального лісокористування. Перебування громадян у лісах, збір дикорослих плодів, ягід, горіхів, грибів, інших харчових лісових ресурсів, лікарських рослин можуть бути обмежене в порядку, визначеному законодавством, в тому числі в цілях пожежної безпеки лісів, а в державних природних заповід никах, національних парках, природних парках і на особли во охоронюваних територіях — у зв'язку з встановленим на них режимом лісокористування.
Види права лісокористування. Лісовий кодекс не виділяє якого-небудь пріоритетного виду права лісокористування. Цінність лісів визначається не тільки тим запасом деревини, який знаходиться на них, а і всім комплексом функцій, які він виконує, в тому числі екологічних: водоохоронних, кліма-торегулюгочих, санітарно-гігієнічних, рекреаційних та ін. В основу класифікації видів права лісокористування покладе на роль лісів, які використовуються як ресурси природи. Ця роль виражається в значенні лісів як джерела деревини, ре сурсів іншого природнього походження та інших специфіч них корисних властивостей.
Види права лісокористування класифікуються наступним шляхом:
використання деревинних ресурсів лісу (заготівля дере вини, заготівля живиці, заготівля другорядних лісових мате ріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо); використання інших рослинних ресурсів лісу (побічне лісокористування: сінокосіння, випас худоби, розміщення пасік, заготівля соків, заготівля і збір дикорослих плодів, ягід, горіхів, грибів, інших харчових лісових ресурсів та видів побічного лісокористування); використання лісового середовища для відтворення рерурсів тваринного походження (користування лісом для по треб мисливського господарства); використання інших корисних властивостей лісів (кори стування лісовим фондом в науково-дослідних, культурнооздоровчих, туристичних і спортивних цілях).
Використання лісів можливе як з вилученням лісових ре сурсів, так і без їх вилучення. Ділянка лісового фонду може надаватися для здійснення одного або декількох видів лісо користування одному або кільком лісокористувачам.
Порядок заготівлі деревини. Заготівля деревини в порядку спеціального використання здійснюється під час рубок го ловного користування, шо проводяться у стиглих деревоста нах. У виняткових випадках проведення цих рубок може про водитись в пристигаючих деревостанах у лісах другої групи в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Деревина заготовляється також при інших видах рубок. Так до рубок проміжного користування відносяться: рубки, по в'язані з веденням лісового господарства (рубки догляду за лісом, санітарні рубки, рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів, прокладан ням просік, створенням протипожежних розривів тощо, лісо відновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водо охоронні та інші корисні властивості), інші рубки (розчи щення земельних ділянок лісового фонду, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубо проводів, шляхів тощо).
У лісах другої групи проводяться всі види рубок способа ми, що спрямовані на поліпшення породного складу і про дуктивності лісів, відновлення господарсько-цінних дерев них порід, збереження екологічних властивостей лісів і ефективне використання їх деревних ресурсів.
У лісах першої групи проводяться всі види рубок способа ми, що спрямовані на поліпшення лісового середовища, породного складу і якості лісів, на своєчасне й раціональне використання стиглої деревини та посилення захисних, во доохоронних й інших корисних властивостей лісів.
У лісах першої і другої зон округів санітарної охорони курортів і лікувально-оздоровчих зон, першого і другого по ясів зон санітарної охорони джерел водопостачання, лісах, що мають наукове або історичне значення (включаючи гене тичні резервати), лісах населених пунктів, лісопаркових час тинах зелених зон, лісоплодових насадженнях, державних лісових смугах, протиерозійних і приполонинних лісах, особ ливо цінних лісових масивах і субальпійських деревно-чагар никових угрупованнях, а також полезахисних лісових смугах, захисних лісових насадженнях на смугах відводу заліз ниць, захисних лісових насадженнях на смугах відводу авто мобільних шляхів, захисних лісових насадженнях на смугах відводу каналів допускаються тільки рубки догляду, санітарні рубки, рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних мо-лодняків і похідних деревостанів, прокладанням просік, ство ренням протипожежних розривів, лісовідновні рубки — в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші природні властивості, а також інші рубки (розчищення зе мельних ділянок лісового фонду, вкритих лісовою рослинніс тю, у зв'язку з будівництвом у встановленому порядку гідро вузлів, трубопроводів, шляхів тощо).
У лісах заповідників, заповідних і рекреаційних зон націо нальних природних і регіональних ландшафтних парків, па м'яток природи, заповідних урочищ, у виняткових випадках можуть проводитися санітарні рубки, рубки, пов'язані з ре конструкцією малоцінних деревостанів та влаштування про типожежних розривів, тільки на підставі наукового обгрунту вання і погодження з Міністерством охорони навколишньо го природного середовища України.
У смугах лісів, що захищають нерестовища цінних промис лових риб, лісах зон традиційної господарської діяльності і господарських зон національних природних парків, у лісах регіональних ландшафтних парків, а також у гірських лісах рубки проводяться способами, що спрямовані на збережен ня захисних, протиерозійних, водорегулюючих та інших ко рисних властивостей лісів.
В собливо захисних ділянках лісу може бути повністю або частково заборонено застосування окремих видів і способів рубок.
Правила рубок лісу затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Заготівля живиці. Заготівля живиці здійснюється шляхом підсочки стиглих хвойних деревостанів, які після закінчення строків підсочки плануються до рубки, а також пристигаю чих деревостанів, які до строку закінчення підсочки підляга тимуть рубці.
До закінчення строків підсочки у хвойних деревостанах, призначених для заготівлі живиці, рубки головного користування забороняються. Вирубування цих деревостанів до їх підсочки, а також дострокове вилучення їх з підсочки може допускатися, як виняток, у випадках, передбачених законодавством.
Правила заготівлі живиці, а також зони обов язкової підсоч ки деревостанів визначаються Кабінетом Міністрів України. Законодавством встановлюється спеціальний порядок раціонального використання другорядних лісових матеріалів, невиснажливого здійснення побічних лісових ко ристувань для задоволення потреб населення і виробництва в лісових ресурсах і є обов'язковим для виконання всіма по стійними і тимчасовими лісокористувачами.
Зазначені лісові ресурси використовуються в порядку спе ціального і загального використання.
Заготівля другорядних лісових матеріалів і здійснення по бічних лісових користувань (включаючи спеціально створені для цього насадження) для потреб виробничої та комерцій ної діяльності відносяться до спеціального використання, проводяться за плату на підставі спеціального дозволу — лісо вого квитка і тільки в межах відведених земельних ділянок лісового фонду.
Збір громадянами у лісах дикорослих трав'янистих рослин, квітів, грибів, ягід, горіхів та інших плодів для власного спо живання належить до загального використання лісових ре сурсів і проводиться безкоштовно.
До другорядних лісових матеріалів відноситься заготівля пнів, лубу, кори, деревної зелені. До побічних лісових користувань належать: випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, де ревних соків, збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки й очерету.
Заготівля другорядних лісових матеріалів і побічні лісові користування повинні здійснюватися способами і в термі ни, шо виключають можливість заподіяння шкоди лісу.
Порядок користування лісом у науково-дослідних, культур но-оздоровчих, туристичних і спортивних цілях. Право на тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчнх. рекреаційних, спортив них і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт надається юридичним і фізичним особам відповідними місцевими Радами народних депутатів за погодженням з по стійними лісокористувачами.
Науково-дослідні роботи на ділянках лісового фонду здійснюються відповідними організаціями безкоштовно. Особ ливістю регулювання даного виду лісокористування є те, що для проведення науково-дослідних робіт відповідним лісокористувачам можуть виділятися земельні ділянки лісового фонду, на яких може бути обмежено або повністю забороне но спеціальне використання лісових ресурсів, якшо це супе речить цілям науково-дослідних робіт.
Користувачі ділянками лісового фонду для науково-дослід них цілей мають право самостійно визначати структуру орга нізації користування лісовим фондом в науково-дослідних цілях, проводити будь-які заходи, необхідні для підготовки і здійснення наукових дослідів та експериментів, забезпечую чи безпеку людей, збереження лісу і відвернення негативно го впливу на оточуюче природне середовище.
Користування земельними ділянками лісового фонду в куль турно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів і з додержан ням правил архітектурного планування приміських зон са нітарних вимог.
На ділянках лісового фонду, шо використовуються в куль турно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристич них цілях, лісокористувачі здійснюють роботи щодо їх бла гоустрою при умові збереження лісів і природних ланд шафтів, з дотриманням правил пожежної безпеки і сані тарних норм.
Установи та підприємства відпочинку та туризму, розта шовані на території лісового фонду, користуються ділянка ми лісового фонду на платній основі.
Порядок користування земельними ділянками лісового фонду в науково-дослідних, в культурно-оздоровчих, рекре аційних, спортивних і туристичних цілях встановлюється Кабінетом Міністрів України.
3. Державне управління в галузі використання, охорони, захисту та відтворення лісів і земель лісового фонду
Система органів управління. Важливе значення для забез печення раціонального використання та охорони лісів та земель лісового фонду має організація державного управління в цій області. В основі класифікації органів, які здійсню ють державне управління в даній сфері, лежить об'єм і ха рактер їх компетенції. У зв'язку з цим прийнято розрізняти органи виконавчої влади загальної та спеціальної компе тенції.
Виконавчими органами державної влади загальної компе тенції, які здійснюють державне управління в галузі охоро ни, захисту, використання та відтворення лісів є Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях, спеціально уповноважені державні органи лісового господарства, місцеві органи державної ви конавчої влади та інші органи відповідно до законодавства України.
До відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за охороною, захистом, використанням і відтво ренням лісів належить:
здійснення державного контролю за охороною, захис том, використанням та відтворенням лісів; визначення порядку діяльності органів державної вико навчої влади щодо організації охорони, захисту, викорис тання та відтворення лісів; встановлення порядку поділу лісів на групи, віднесення до категорій захисності та виділення особливо захисних зе мельних ділянок лісового фонду; встановлення лімітів спеціального використання лісо вих ресурсів державного значення; встановлення порядку і нормативів плати за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду; затвердження Правил відпуску деревини на пні, рубки лісу, відтворення, охорони і захисту лісів, догляду за лісом, заготівлі технічної та лікарської сировини, інших продуктів лісу, а також користування земельними ділянками лісового фонду; забезпечення розробки комплексних державних та регіональних програм у галузі охорони, захисту і відтворення лісів, підвищення їх продуктивності та раціонального використання; рийняття рішень про обмеження або тимчасове при пинення діяльності підприємств, установ і організацій в по рядку, передбаченому законодавчими актами, в разі пору шення ними лісового законодавства; вирішення інших питань у галузі управління і контролю за охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів.
Спеціально уповноваженими державними органами лісо вого господарства є Комітет лісового господарства України та його органи на місцях.
До відання Комітету лісового господарства України у га лузі управління і контролю за охороною, захистом, вико ристанням та відтворенням лісів належить:
державне управління і контроль у галузі ведення лісово го господарства у всіх лісах, здійснення єдиної технічної по літики, впровадження в лісогосподарське виробництво до сягнень науки, техніки, технології і передового досвіду; визначення основних положень, організація лісовпо рядкування, ведення державного лісового кадастру, обліку лісів; організація ведення лісового господарства, включаючи питання охорони, захисту, раціонального використання лісо вих ресурсів та відтворення лісів; розробка норм, правил та інших нормативних документів у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів; координація роботи науково-дослідних установ у галузі ведення лісового господарства; розробка та організація виконання комплексних дер жавних і регіональних програм у галузі охорони, захисту лісів, підвищення їх продуктивності, раціонального використання та відтворення; здійснення міжнародного співробітництва в галузі лісо вого господарства; встановлення сезонних строків початку і закінчення за готівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань; вирішення інших питань у галузі управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів у межах своєї компетенції.
Нормативні акти Комітету лісового господарства України, видані відповідно до його компетенції, є обов'язковими для центральних та місцевих органів державної виконав чої влади, а також підприємств, установ, організацій та гро мадян.
Лісовпорядкування. Лісовпорядкування включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення ефектив ної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ре сурсів, а також підвищення культури ведення лісового гос подарства.
Лісовпорядкування на всій території України проводиться державними лісовпорядними службами за кошти державно го бюджету і за єдиною системою в порядку, встановленому Комітетом лісового господарства України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середо вища. Під час лісовпорядкування здійснюються:
визначення меж і внутрішньогосподарська організація тери торії лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів;
виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів;
інвентаризація лісового фонду з визначенням породно го і вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів;
виявлення деревостанів, що потребують рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, заходи щодо віднов лення лісів і лісорозведення, меліорації, охорони та захисту лісів тощо, а також визначення порядку і способів проведення цих робіт;
обгрунтування поділу лісів на групи і віднесення їх до категорій захисності;
обчислення розрахункової лісосіки, обсягів рубок, по в'язаних з веденням лісового господарства, та обсягів вико ристання інших видів лісових ресурсів.
визначення обсягів робіт щодо відновлення лісів і лісо розведення, охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб, а також інших лісогосподарських робіт;
лісобіологічні та інші обстеження і дослідження;
авторський нагляд за здійсненням розроблених під час лісовпорядкування заходів, а також інші лісовпорядні дії.
4. Правове регулювання відновлення лісів та лісорозведення
Загальна характеристика. Цілі відновлення лісів— своєчасне відтворення лісів на непокритих лісом землях, покращення складу лісів, збільшення продуктивності лісів, забезпечення раціонального використання земель лісового фонду. Лісороз ведення являє собою створення лісів на нелісових землях, ско рочення непродуктивних земель лісового фонду, створення захисних насаджень на землях, які не входять в лісовий фонд.
Використання ділянок лісового фонду, ведення лісового господарства повинно забезпечувати підвищення продуктив ності лісів. Підвищення продуктивності лісів здійснюється шляхом застосування системи науково обгрунтованих рубок, відтворення лісів, створення та ефективного використання постійної лісонасіннєвої бази на селекційно-генетичній ос нові, нагляд за лісами та проведення інших лісогосподарсь ких робіт.
Організація відтворення лісів та лісорозведення. Заходи щодо відновлення лісів і лісорозведення здійснюються постійни ми лісокористувачами.
На землях, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища і та ін.), здійснюється відновлення лісів, а на інших, призначених для створення лісів, землях, насамперед не придатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски тощо), — лісорозведення.
Землі, призначені для лісорозведення, переводяться до складу земель лісового фонду відповідно до земельного зако нодавства.
Обсяги і способи робіт щодо відновлення лісів та лісорозведення визначаються на підставі матеріалів лісовпорядку-вання або спеціального обстеження з урахуванням фактич них змін у лісовому фонді і стану земель, що підлягають залісенню.
Відновлення лісів та лісорозведення повинні забезпечува ти розширене їх відтворення і підвищення продуктивності з метою поліпшення навколишнього природного середовища та добробуту народу України.
Роботи, пов'язані з відновленням лісів, проводяться спо собами що забезпечують створення в найкоротші строки високопродуктивних лісів з господарсько цінних деревних і чагарникових порід за спеціальними програмами і проекта ми, що розроблюються державними органами лісового гос подарства.
Лісорозведення проводиться способами, що забезпечують створення лісових насаджень з високими продукційними і захисними властивостями з метою підвищення лісистості території, запобігання ерозійним процесам, поліпшення на вколишнього природного середовища.
Правила відновлення лісів і лісорозведення затверджують ся Кабінетом Міністрів України.
5. Забезпечення охорони та захисту лісів
Загальні вимоги щодо забезпечення охорони та захисту лісів.
Всі ліси нашої країни підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання.
Охорона і захист лісів здійснюються з урахуванням їх біо логічних та інших особливостей і включають в себе комплекс організаційних, правових та інших заходів щодо раціональ ного використання лісового фонду та лісів, що не входять в лісовий фонд, збереженню лісів від знищення, пошкоджен ня, послаблення, забруднення та інших негативних впливів. Забезпечення охорони та захисту лісів покладається на центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, Верховну Раду Республіки Крим, місцеві Ради народних депу татів та постійних лісокористувачів відповідно до законодав ства України.
Основні завдання охорони лісів від пожеж — попередження лісових пожеж, їх виявлення, обмеження розповсюдження та гасіння. У необхідних випадках на період високої пожежної небезпеки забороняється відвідування громадянами лісів та в'їзд в них транспортних засобів, а також визначення видів робіт на окремих ділянках лісового фонду.
У цілях попередження лісових пожеж, боротьби з ними місцеві Ради народних депутатів, Уряд Республіки Крим:
— щорічно організовує розробку і здійснення лісокористувачами заходів протипожежної профілактики в лісах;
— залучають до гасіння лісових пожеж населення, проти пожежну техніку і транспортні засоби підприємств, установ та організацій у встановленому законодавчими актами по рядку;
— забезпечують осіб, залучених до гасіння лісових пожеж, харчуванням та медичним обслуговуванням;
— сприяють будівництву об'єктів протипожежного призна чення, роботі повітряних суден авіалісоохорони;
— організують через засоби масової інформації пропаганду правил протипожежної безпеки, висвітлення проблем збе реження лісів;
— забезпечують координацію заходів, спрямованих на охо рону лісів від пожеж у межах своєї території.
Підприємства, установи, організації та громадяни, діяльність яких впливає на стан і відтворення лісів, зобо в'язані погоджувати відповідно до законодавства України з державними органами лісового господарства, державними органами охорони навколишнього природного середовища та іншими органами проведення організаційних, санітар них, технологічних та інших заходів щодо охорони і захисту лісів.
Лісова охорона. Охорону і захист лісів на території України здійснюють:
— лісова охорона спеціально уповноважених державних органів лісового господарства;
— лісова охорона інших постійних лісокористувачів.
Діяльність державної лісової охорони регулюється її стату том, який затверджується Кабінетом Міністрів України.
Службові особи державної лісової охорони, лісової охоро ни інших постійних лісокористувачів відповідно до законо давства мають право:
— давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) про усунення порушень лісового законодавства, встановле ного порядку використання лісових ресурсів та користуван ня земельними ділянками лісового фонду, інших порушень, що можуть завдати шкоди лісу;
— відвідувати безперешкодно підприємства, організації, установи для виконання контрольних функцій щодо забез печення належної охорони та захисту лісів;
— доставляти осіб, які порушують лісове законодавство, в органи внутрішніх справ, місцеві органи влади;
— вилучати у осіб, що порушують лісове законодавство, незаконно добуту продукцію лісових користувань, інструмен ти, обладнання, транспортні та інші засоби, що були зна ряддям правопорушення, а також відповідні документи;
— зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю в порядку, передбаченому законодавством.
Службові особи лісової охорони зобов'язані:
— запобігати порушенням правил охорони і захисту лісів, установленого порядку використання лісових ресурсів і ко ристування земельними ділянками лісового фонду та іншим діям, що можуть негативно впливати на ліс, і припиняти їх;
— здійснювати заходи щодо підвищення протипожежної стійкості насаджень, запобігання виникненню, розповсюд женню лісових пожеж та їх ліквідації, а також захисту лісів від шкідників і хвороб;
— сприяти лісокористувачам, яким надані земельні ділян ки лісового фонду для потреб мисливського господарства, у здійсненні заходів з організації мисливського господар ства, охорони і розведення диких звірів і птахів.
Працівники лісової охорони можуть мати й інші права і обов'язки відповідно до законодавства України.
Лекція 11. Правовий режим земель водного фонду
Правовий режим земель водного фонду розглядається у комплексі з правовим режимом водних відносин, які разом можна назвати водно-земельними відносинами що виступа ють єдиним комплексним об'єктом правового регулювання. Виходячи з цих позицій, такі відносини регулюються Земельним Кодексом України (гл. 12), норми якого стосуються здебільшого земель них відносин, Водним кодексом України, переважна біль шість норм якого стосується водних відносин, а також Зако ном України «Про охорону навколишнього природного сере довища», оскільки земля і води одночасно є об'єктами приро ди і виступають предметом екологічних відносин.
Комплексний характер водно-земельних відносин обумов лений специфікою призначення землі і вод у процесі створен ня і використання водних об'єктів, які мають властиве лише їм призначення і здійснюють спеціальні властиві їм функції. У ст. 1 Водного кодексу України (далі — ВК України) визначено, що води — це всі води, що входять до складу при родних ланок кругообігу води. Усі води (водні об'єкти) на те риторії України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосхо вища, ставки) і канали; інші водні об'єкти;
2) підземні води та джерела;
3) внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 ВК України).
До складу земель водного фонду належать землі, зайняті водними об'єктами, що перераховані в цій статті ЗК України.
Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, по передження їх забруднення, засмічення і вичерпання, зни щення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку уздовж річок, морів та навколо озер, водосхо вищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони.
Во ни є природоохоронною територією господарської діяльності. На землях водоохоронних зон забороняєть ся:
1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;
2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;
3) скидання неочищених стічних вод, використо вуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо).
Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спе ціально розробленими проектами. Порядок визначення роз мірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарсь кої діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибе режних захисних смуг, а також за додержанням режиму ви користання їх територій здійснюється місцевими державни ми адміністраціями, виконавчими комітетами місцевих рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.
Землі водного фонду можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам і юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись в власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища) інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за пого дженням із землекористувачами.
Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
1) для малих річок, струмків а також ставків площею менш як 3 гектари — 25 метрів;
2) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 метрів;
3) для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів.
При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж мо рів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів — з урахуванням містобудівної документації.
Створення прибережних захисних смуг уздовж річок, мо рів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охо рони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічен ня та збереження їх водності здійснюється в межах природо охоронних зон, встановлення яких передбачається п. 2 ст. 58 ЗК України. Такі смуги встановлюються в порядку і роз мірах, передбачених п. 2 коментованої статті цього кодексу. У при бережних захисних зонах забороняється розорювання зе мель, а також садівництво і городництво; зберігання та засто сування пестицидів і добрив; влаштування лісних таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів вироб ництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною тери торією з режимом обмеженої господарської діяльності.
Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.
У прибережних захисних смугах уздовж морів, морсь ких заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:
1) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;
2) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу;
3) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів;
4) застосування сильнодіючих пестицидів.
Режим господарської діяльності на земельних ділян ках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських за ток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.
Для забезпечення експлуатації і захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання.
Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, що розробляються і затверджуються в установленому порядку.
Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплю вальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівни цтва переправ тощо.
Земельні ділянки у межах смуг відведення належать до зе мель водного фонду і мають спеціальний правовий режим ко ристування.
За цільовим призначенням вони надаються для забезпечен ня експлуатації та захисту від екологічних порушень магіст ральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошуваль них та осушувальних системах, гідротехнічних та інших гід рометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок.
На судноплавних водних шляхах за межами населе них пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавс твом, встановлюються берегові смуги.
Розміри берегових смуг водних шляхів визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджу ються в установленому порядку.
Порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів визначається Кабінетом Міністрів України.
Берегові смуги водних шляхів мають водоохоронне призна чення. Вони встановлюються на судноплавних водних шля хах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'я заних із забезпеченням судноплавства. Земельні ділянки бе регових смуг водних шляхів можуть перебувати в державній, комунальній і приватній власності. Особливість земельних ділянок берегових смуг водних шляхів як об'єктів права влас ності полягає в тому, що до берегових смуг, пов'язаних із суд ноплавством, належать земельні ділянки на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів. Можливість віднесення до берегових смуг земельних ділянок приватної і державної форм власності зауважень не викликає. Що сто сується земель комунальної власності, то об'єктами права ко мунальної власності можуть бути земельні ділянки берегових смуг за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (ст. 83 ЗК України).
Розміри берегових смуг водних шляхів, режим користу вання ними, як і смуг відведення відповідно до ст. 92 ВК України встановлюються за проектами землеустрою берего вих смуг водних шляхів, які розробляються і затверджують ся Міністерством транспорту України за погодженням з від повідними державними органами охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, водного господар ства і земельних ресурсів.
Порядок установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними затверджений постановою Кабінету Мі ністрів України від 14 квітня 1997 р. № 347. Цим Порядком визначено, що спорудження тимчасових будівель і споруд та проведення інших робіт у межах берегових смуг водних шля хів, які не визначені проектом землеустрою берегових смуг водних шляхів, допускається за погодженням із сільською, селищною, міською радою. У межах берегових смуг водних шляхів дозволяється: влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних су ден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних споруд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден; установлення берегових навігаційних знаків; гідрометрологічних постів; зберігання твердого пали ва для суден підприємств і організацій водного транспорту, а також тимчасове зберігання суднового обладнання; влашту вання тимчасових зимових приміщень і проведення інших ро біт у разі випадкової зимівлі чи виходу з експлуатації судна.
Користувачі берегових смуг водних шляхів зобов'язані: ко ристуватися береговими смугами за призначенням; суворо до тримуватися встановленого режиму використання берегових смуг; вживати заходів для їх охорони від ерозії, зсувів, руй нування, підтоплення і забруднення; забезпечувати не проникнення стічних вод, отрутохімікатів і мінеральних добрив через берегові смуги водних шляхів у річки та водойми.
На берегових смугах водних шляхів забороняється діяль ність, що суперечить їх цільовому призначенню, а господарсь ка діяльність обмежується відповідно до ст. 89 ВК України юридичні й фізичні особи, винні в порушенні порядку вста новлення берегових смуг водних шляхів та користування ни ми, несуть відповідальність згідно із законодавством України.
НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ
Конспект лекцій з дисципліни "Земельне право України"(для студентів денної форми навчання напрямку 6.070908 – "Геоінформаційні ситеми").
Автор: Олексій Вікторович Харитонов
Редактор: М.З.Аляб’єв
Комп’ютерний набір і верстка О.В. Харитонов, С.В.Мацишина
План 2008, поз. 141Л
Підп. до друку 14.05.08 Формат 60х84 1/16 Папір офісний
Друк на ризографі Умовн.-друк. арк. 5,8 Обл.-вид.арк. 6,3
Зам.№ Тираж 100 прим.
61002,Харків, ХНАМГ, вул. Революції,12
Сектор оперативної поліграфії ІОЦ ХНАМГ
61002,Харків,ХНАМГ,вул.Революції,12