Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Фінансові відносини – вагомий елемент економічної системи. Вони пов’язані з утворенням, розподілом та використанням грошових ресурсів для задоволення суспільних і особистих потреб, регулювання економічних процесів у суспільстві, проведення економічної та соціальної політики.
Складовою частиною єдиної системи фінансів країни є фінанси освіти, під якими, на наш погляд, слід розуміти економічні відносини, пов’язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів, що направляються суспільством на розвиток освіти, підготовку й перепідготовку кадрів.
Фінанси освіти в грошовій формі відбивають головні сторони процесу розширеного відтворення в даній сфері суспільної діяльності і сприяють здійсненню цього процесу відповідно до вимог економічних законів.
Найважливішим питанням щодо фінансів освіти є їх чітке виокремлення в системі економічних відносин. Для цього треба виявити специфіку даної економічної категорії, тобто визначити сукупність ознак, що характеризують і відрізняють фінанси освіти від інших економічних відносин.
Вирішуючи це питання слід шукати не якісь ознаки або одну ознаку, властиві тільки цій економічній категорії, а виходити з того, що фінансам притаманна специфічна сукупність, комбінація ознак, що характеризують їх різні властивості. Тому цій економічній категорії притаманна, на наш погляд, така специфічна сукупність ознак: вартісний (грошовий) характер, обов’язковий зв’язок з формуванням і рухом грошових фондів, можливість однобічного руху вартості, тобто безеквівалентність (на відміну від грошей фінанси, як правило, не віддзеркалюють економічні відносини, базовані на принципі еквівалентності, це означає, що формування і використання грошових фондів не завжди, а точніше майже завжди, не охоплюються дією закону вартості).
Фінансам освіти, на нашу думку, притаманні дві функції.
Процес розподілу (перерозподілу) сукупного суспільного продукту забезпечується, з нашого погляду, двома функціями фінансів, бо економічні відносини, які опосередковують їх створення й використання, різні за своїм характером і складом учасників. Так, при створенні фондів грошових коштів економічні відносини можуть формуватися, наприклад, між освітніми закладами і державою (державний бюджет), промисловими і сільськогосподарськими підприємствами й організаціями, а при їх використанні між освітніми закладами і їх співробітниками, студентами тощо. Це особливо наочно проявляється в процесі використання бюджетних асигнувань, при створенні й використанні спеціальних коштів.
Разом з тим фінансам освіти притаманні значні специфічні риси, не характерні всім фінансам у цілому. Перш за все, це переважання відносин з приводу використання грошових фондів, оскільки процес розподілу в освіті в першу чергу полягає у використанні грошових фондів, створених поза сферою освіти, а саме при формуванні прибуткової частини державного бюджету. Крім того, фінанси освіти відрізняє переважання централізованих фондів грошових коштів над децентралізованими фондами, при якому останнім відводиться другорядна роль. По суті, децентралізовані фонди грошових коштів є допоміжними джерелами фінансування освіти, і це становище, у кожному разі дотепер, не змінили перетворення у сфері освіти.
Істотні особливості є у формах і методах створення й використання грошових фондів в освіті. Перш за все, формування цих коштів відбувається лише в одній формі – фінансовій. Кредитна форма тут повністю відсутня.
Основою розподільчої функції фінансів освіти є функція використання централізованих і децентралізованих грошових фондів. Завдяки цій функції фінансів забезпечується планове, цільове й ефективне використання коштів, які виділяються на утримання і дальший розвиток освіти.
Суспільне призначення фінансів освіти в цій функції полягає в забезпеченні безперебійного і своєчасного фінансування установ освіти, з метою створення найбільш сприятливих економічних умов задоволення потреб суспільства в освіті.
При розподілі національного доходу в освіті формуються фонди заробітної платні, нарахувань на соціальне страхування, коштів на придбання обладнання й інвентарю, покриття поточних видатків, проведення капітального ремонту, стипендіальні фонди, централізовані й децентралізовані фонди капітальних вкладень.
Контрольна функція фінансів освіти реалізується в процесі цільового планомірного фінансування установ освіти і формування фондів позабюджетних коштів. Вона має широкий діапазон дії і використовується як дійовий інструмент підвищення ефективності використання фінансових ресурсів. Фінансовий контроль здійснюється за правильним і своєчасним складанням фінансових планів (планів фінансування), фінансуванням освітніх закладів, цільовим, раціональним і ефективним використанням фінансових ресурсів. Контрольна функція фінансів освіти проявляється також при фінансуванні капітальних вкладень.
Фінансовий контроль у сфері освіти сприяє виявленню й використанню прихованих внутрішньогосподарських резервів, дотриманню режиму економії у витрачанні матеріальних і грошових ресурсів. Контрольна функція фінансів забезпечує можливість суспільства ефективно впливати на процес споживання матеріальних благ в освіті, з метою забезпечення в цій галузі максимальної ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
Розподільча і контрольна функції фінансів освіти органічно пов’язані між собою і поза цим зв’язком не існують. Розподіл ресурсів уміщує в себе елементи контролю. У свою чергу контроль за фінансуванням не можливий без самого фінансування, тобто розподілу.
Розподільча і контрольна функції фінансів освіти виступають як форми економічних зв’язків освіти із загальнодержавними фінансами.
Література:
1. Аллахвердян Д.А. Финансово-кредитная система СССР. – М.: Мысль, 1982.
2. Вознесенский Э.А. Финансы как стоимостная категория. – М.: Финансы и статистика, 1985.
3. Моляков Д.С. Теория финансов социалистических предприятий и отраслей народного хозяйства. – М.: Финансы и статистика, 1986.
4. Финансы социалистических государств / Под ред. Э.А.Вознесенского.-М.: Финансы и статистика, 1982.
5. Финансы социалистического общества / Под ред. Н.В.Гаретовского.-М.: Финансы и статистика, 1985.
6. Финансы СССР / Под ред. Н.Г.Сычева и Б.Г.Болдырева. – М.: Финансы и статистика, 1984.
Освіта створює основу інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. У промислово розвинутих країнах видатки на освіту на всіх рівнях державного сектору, як правило, становлять від 4,5 до 7 % ВВП. У країнах, які розвиваються, видатки на освіту коливаються від 2,5 до 7,5 % ВВП, що в середньому становить меншу частину ВВП порівняно з промислово розвинутими країнами. Водночас у більшості країн саме державний сектор прямо надає послуги у сфері початкової і середньої школи в широкому обсязі, оскільки цей показник, як правило, перевищує 90 % від загальної суми витрат. Державний сектор впливає на попит освітніх послуг за допомогою таких чинників, як надання студентам стипендій, субсидій і допомог через рішення, що стосуються оплати навчання, а також через загальну структуру регулювання приватної освіти.
Конституція України встановлює, що в Україні кожен має право на освіту (ст. 53), причому повна загальна середня освіта є обов'язковою. Згідно з принципами, проголошеними Конституцією, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням та студентам.
Нормативно-правове регулювання надання освітніх послуг закладено у законах України "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту" "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту", "Про дошкільну освіту", "Про вищу освіту".
Чинним законодавством передбачено, що заклади освіти створюються органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб, за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.
Фінансування державних закладів освіти, установ та організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.
Відповідно до ст. 61 Закону України "Про освіту" держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10 % НД, а також валютні асигнування на основну діяльність. Кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, отримані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.
Додатково заклади освіти як джерела фінансування можуть розглядати:
• кошти за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;
• плату за надання додаткових освітніх послуг;
• кошти за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;
• доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;
• дотації з місцевих бюджетів;
• кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;
• валютні надходження;
• добровільні грошові внески, матеріальні цінності, отримані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;
• інші кошти.
Згідно з функціональною структурою видатків бюджету видатки на освіту (код 0900) включають асигнування на:
1) дошкільну освіту;
2) загальну середню освіту (в т. ч. загальноосвітні навчальні заклади; загальноосвітні спеціалізовані школи-інтернати та спеціальні навчальні заклади);
3) професійно-технічну освіту;
4) вищу освіту (вищі навчальні заклади І і II та Ш і IV рівнів акредитації);
5) післядипломну освіту;
6) позашкільну освіту та заходи з позашкільної роботи з дітьми;
7) програми матеріального забезпечення навчальних закладів;
8) дослідження і розробки у сфері освіти;
9) інші заклади та заходи у сфері освіти.
За рахунок коштів Державного бюджету України фінансуються видатки на:
а) загальну середню освіту, в т. ч. спеціалізовані школи (школи-інтернати), засновані на державній формі власності, та загальноосвітні школи соціальної реабілітації;
б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);
в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;
г) післядипломну освіту;
д) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим КМУ;
е) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим КМУ.
Міністерство освіти і науки України розробляє пропозиції щодо обсягів фінансування з Державного бюджету України на розвиток соціально-культурної сфери, науки, навчально-виховних закладів, установ, організацій, що перебувають у функціональному управлінні міністерства. Спільно з центральними органами державної влади визначає економічні та фінансові норми і нормативи на утримання державних навчально-виховних закладів, організовує збирання й аналіз державної та відомчої статистики і бухгалтерської звітності.
З Державного бюджету України фінансуються лише наукові дослідження фундаментального й пошукового характеру або виконання наукових програм державного значення. Відповідно до Закону України "Про освіту" виконання їх здійснюється на конкурсній основі з відбором найбільш наукомістких та високоефективних досліджень у галузі техніки й передової технології в пріоритетні галузі народного господарства.
Виконання прикладних досліджень та розробок здійснюється за господарськими договорами й оплачується замовником. Виконання наукових досліджень доручається колективам науковців на контрактній основі.
За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансується дошкільна та загальна середня освіта (школи, дитячі садки, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи). На фінансуванні міських та районних бюджетів перебувають заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації. За рахунок коштів обласних бюджетів та бюджету АРК фінансуються заклади професійно-технічної освіти, що виконують державне замовлення, а також вищі заклади освіти І—IV рівнів акредитації, що перебувають у власності АРК та спільній власності територіальних громад.
Поряд із державними та муніципальними освітніми закладами в Україні активно розвивається приватний сектор, який надає послуги у сфері освіти. Для цього сектора держава розробляє стандарти та систему норм, які визначають обов'язковий мінімум змісту освітніх програм, обсяг навантаження на учнів (студентів), а також мінімум кількості годин на вивчення тих чи інших предметів. На основі цих стандартів та показників засновники приватних закладів освіти мають розробити виробничі показники, на яких формується кошторис.
Отже, держава здійснює всебічне регулювання діяльності у сфері надання освітніх послуг, враховуючи значення такої діяльності для майбутнього розвитку і становлення освіченого покоління громадян України.
Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.
У Конституції України зазначено, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством (ст. 54). Отже, держава має приділяти велику увагу фінансуванню наукової та науково-технічної діяльності, що включає фінансування фундаментальних досліджень та видатків на розробку перспективних технологій і пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу.
Кошти виділяються на фундаментальні дослідження, пошукові та прикладні розробки; державні та міждержавні науково-технічні програми; державні премії України у галузі науки і техніки; фінансування наукових розробок із проблем стандартизації, сертифікації та еталонної бази, державних контрактів; фінансування наукової частини національних, міжгалузевих та галузевих програм тощо. У цій групі фінансуються науково-дослідні інститути, що виконують фундаментальні дослідження на державне замовлення, а також науково-дослідні організації, що перебувають на господарському розрахунку, але виконують державне замовлення з оплатою за рахунок державно-бюджетних асигнувань.
Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 % ВВП України. Безпосередньо за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюється фінансування фундаментальних та прикладних досліджень і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародним науковим та інформаційним зв'язкам державного значення.
Відповідно до законодавства бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового фінансування. Базове фінансування надається для забезпечення: фундаментальних наукових досліджень; найважливіших для держави напрямів досліджень, у т. ч. в інтересах національної безпеки та оборони; розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності; збереження наукових об'єктів, що становлять національне надбання; підготовки наукових кадрів.
Перелік наукових установ та вищих навчальних закладів, яким надається базове фінансування для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, затверджує КМУ.
Програмно-цільове фінансування здійснюється, як правило, на конкурсній основі для:
• науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;
• забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуються за державним замовленням;
• проектів, що виконуються у межах міжнародного науково-технічного співробітництва.