Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Школа постдемократії.
Зв”язки „ школа – ВНЗ” у нових умовах.
Нас вже чекає повноправна практика застосування зовнішнього тестування школярів. Шкільні колективи стануть значно відповідальніше працювати зі своїми випускниками, а університети зосередяться виключно на якості підготовки вже своїх випускників – студентів. А як же зі зв”язками школа – ВНЗ ? Що, будуть похоронені ? Зовсім ні !
Якраз навпаки – стануть саме зв”язками замість теперішньої підміни один одного, замість дублювання один у одного, замість критики один одного, замість пошуків винуватців один у одного і т.п.
Що мається на увазі ? А справжня профорієнтація замість теперішньої псевдо, що далі попередніх вступних випробувань за шкільною програмою і не йшла. Шкільна програма передбачена для шкільних колективів. Програми діяльності університетів дещо інші. У широкому сенсі слова. Престиж університету не вступними випробуваннями визначається і не абітурієнти є виразниками якості роботи закладу. Головними дійовими особами є викладачі та студенти. А викладачі високої кваліфікації, як сильні особистості завжди вирізняються тим, що в межах звичних, стандартних вимог їм скучно, тісно, вони хочуть і можуть зробити більше, ніж від них вимагається.
Що ж, не треба ходити далеко – школи рядом.
Участь школярів у науково - дослідницькій роботі.
Вже зараз у школах, а нового типу – особливо, набирає розмах пошукова робота, що носить характер ініціації у наукові дослідження. Ось у цьому полі й можуть засяяти для старшокласників яскраві грані сучасної науки і надати імпульс цілому спектру тієї активності викладачів ВНЗ, що наблизить як випускників шкіл, так і представників випускаючих кафедр до спільної мети – майбутньої справжньої наукової діяльності. Тим більше, що у школах для таких занять вже зараз передбачено фінансування, якщо не з місцевих бюджетів, то за рахунок додаткових освітніх послуг. Там, де вміють поставити якісну освіту школярів з останнім не має проблем. Вже зараз маємо приклади, коли учні ліцею під впливом відомого на теренах України у царині прикладної математики професора Хомченко Анатолія Никифоровича „бігають” на його семінари для студентів та аспірантів. А було коли Анатолій Никифорович витрачав свій вільний час на роботу з ліцеїстами всього лише за програмою вступних випробувань. Часи змінилися і з останнім тепер чудово справляються наші штатні вчителі математики.
Вибрані розділи з програм профільних предметів.
Ми з вдячністю та радістю завжди зустрічаємо приїзд до нашого ліцею також Орлянського Володимира Юрійовича – заступника декана фізичного факультету Дніпропетровського національного університету. Він уміє провести профорієнтаційні заняття на вибраних розділах, саме зі своєї вузівської програми і тією мовою, що залишається зрозумілою ліцеїстам. Спочатку вони закохуються у його фізику, а потім вона стає вже їхньою долею успіху та соціально значимого входження у життя, навіть, вже як директорів комерційних банків.
Було б чудово, якби університетські викладачі приходили до випускників, щоб провести уроки ініціації до інтегрального та диференційного обчислювання, прикладної та дискретної математики і зрозумілою мовою показали б, що ці речі не такі вже й „ страшні, як їх малюють”. А на цій основі зацікавленості ненав”язливо запросити старшокласників саме до своєї „альма - матер”. Це був би якісно вищий, більш значущий та продуктивніший хід до профорієнтації, ніж теперішні почергові вихваляння „своєї, незрозуміло чим красивої, нареченої”.
Крім того, такий стиль взаємодії зі шкільними колективами давав би поштовх цілій низці концентричних кіл взаємної поваги. Замість сьогоднішньої ситуації, коли університетські викладачі ненароком моделюють образ школи, котра, мовляв, не вміє працювати зі шкільною програмою. Якщо дійсно є окремі такі вчителі, то це не означає, що не вміють працювати більшість з них. До того ж, якщо державний устрій дозволяє більш сильному ( університетам ) зайти на „поле” слабшого ( школи ), то який сенс останньому напружуватись. Тим більше, що за останнє десятиліття у суспільстві сформувався стереотип „ хочеш вищу освіту – готуй гроші”.
Екскурсії на сучасне виробництво та сферу послуг.
Поки що у нас на виробництві не має спеціальних відділів для проведення екскурсій. Як, наприклад, доводилось бачити роботу таких служб у Франції : на заводі „Рено”, у торговому порту м. Руана , винокурнях „Хенессі”, атомній електростанції „Палюель” та, навіть, у маленьких приватних господарствах.
Звичайно, відвідувачам треба заплатити, але це абсолютно доступні суми. У нас таку культуру зв”язків школа – науковий центр – виробництво могли б започаткувати саме університетські екскурсійні центри, працюючи на умовах самофінансування. Адже університетські працівники із виробничниками мають тісні зв”язки та добре поставлену, яскраву мову спілкування. А в шкільних програмах зовсім не важко передбачити години екскурсій у цілорічному режимі. І не треба чекати узгоджень з владними структурами. Діяльність же суспільно корисна, необхідна, моральна і легко регульована безліччю юридичних можливостей.
Ми щорічно 100-120 випускників возимо на екскурсії не стільки по Києву, як спеціально саме до НТУУ „КПІ”. Декани факультетів радо зустрічають наших школярів та педагогів. А якби, ще вони ж проторували екскурсійні стежинки на профільні виробничі майданчики Києва, нехай і за додаткові гроші, то таким би екскурсіям заздрили б не тільки інші школярі, а й їхні батьки. А там дивись і самі на своєму виробництві організували б відділ із двох працівників, що опікувався б саме екскурсіями. А ми, шкільні педагоги, у своїх турботах щодо профорієнтації діяли б не тільки у віртуальній іпостасі, а й могли б завдяки життєвим епізодам стверджувати плідну мотивацію молодих до майбутнього життя у суспільстві ЗНАНЬ, знань, що діють.
Сайт університету – друг абітурієнта.
Вже тисячоліття, як люди зрозуміли, що для дійових знань не має кращого шляху ніж письмова технологія. Зараз вона все більше приймає електронний вигляд та сутність все та ж – прочитали тисячі записане одним і охопили ще десятки тисяч, що хочуть також це мати чи застосувати. Як добре, що маємо численні сайти, що представляють університети. Та тільки не зовсім добре, що більшість з них далі отого „ представляють” і не йдуть.
А що ще треба ? Це як кому. Звичайно, що для університету важливо про себе заявити. Але ж не забудьмо скільки зусиль було спрямовано, щоб масово щоденно та „переконливо” показувати цінності та переваги всього радянського і чим це закінчилось. Окрім прямих ідеологічних інструментів взаємодії в людей існують і непрямі технологічні ресурси наповнення життя. І чим краща технологія взаємодії людини зі співтовариством, з оточуючим світом, тим вища якість життя. А кому ж її стверджувати, як не нам, освітянам ? Ми бідкаємось, що діти не хочуть читати, що за комп”ютерами просиджують заради розваг. А хто ж, як не науковці здатні приготувати інтелектуальний „продукт” і де ж, як не на університетських порталах його шукати ?
Звичайно, якщо там будуть переважно офіційні новини закладу про те, що і коли відбулося, хто був присутній, то можна бути певним – ні старшокласники, ні студенти того читати практично не будуть. Тим більше щось робити у відгук до діяльності сайту. Якщо знаменитий Фейман, для змоги дати вихід своєму науковому „я” придумав для початку платити по 5 доларів тим, хто буде слухати його лекції з фізики, то потужний університет тим більше у змозі придумати не менш працюючу мотивацію до освітньої активності старшокласників – своїх майбутніх абітурієнтів. І не тільки гроші можуть тому слугувати, тим більше не ті, що хочеться не дати, а навпаки забрати.
Чому діти так люблять комп”ютерні ігри ? Частіше у відповідь звучать нарікання чи висловлюється розпач від якостей молодого покоління. Та тільки недоліки людської натури не є єдиними її характеристиками.
Тут головна причина в тому, що старшокласникам вкрай необхідно мати хоч якусь дозволену нішу ДІЯТИ, без страху бути покараним. Особливо їх тягне діяти у новому для них середовищі. Стіни школи – це занадто звично, тому їх вабить інший світ. От давайте і спровокуємо саме університетський напрямок. Почнемо з хитрощів і запросимо на змагання спортивні, КВВ - новські, знавців – ерудитів, а потім, за рахунок занурення в університетське середовище дамо і „їжу” інтелектуально – наукову.
Наприклад, передбачимо на університетському сайті розділи, де абітурієнти зможуть розмістити свої вірші, пісні, творчі предметно – наукові розробки і т.п. Багато з них захочуть, щоб їх ПОМІТИЛИ саме у тому університеті, до якого мріють вступити. Мабуть, саме у створені таких умов для самовираження через ІНТЕЛЕКТ і зможе у майбутньому виявитись наша більш зросла педагогічна мудрість та вправність.
Бєлий В.І.