Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Мінестерство освіти науки молоді та спорту Украïни
Харківський національний Універсітет им.А.Н.Бекетова
Кафедра Міської і регіональної економіки
РОЗРАХУНКОВО – ГРАФІЧНА РОБОТА
Виконала:
Студентка 3- гокурсу
Группи ОиА 2010-1
Ергакова Марина
Перевірив викладач
Гайденко С.Н.
Харків 2013
ВСТУП
Зміст
Вступ……………………………………………………….... 3
1.Регіональний ринок праці…………………………………4-19
1.1Теоретичні основи ринку праці…………………...........5-12
1.2 Розрахункова частина регіонального ринку праці…13-19
2. Показники аналізу відтворювальної структури регіону й галузевої структури………………………………………..20-33
3.Методика розрахунку показників поняття депресивної території та можливості її санації…………………………34-40
3.1Теоретичні основи розрахунку показників поняття депресивної території та можливості її санації……….34-36
3.2 Розрахункова частина розрахунку показників поняття депресивної території та можливості її санації…………36-40
Висновоки………………………………………………………….40
Списки використаних джерел……………………………………..41
Вступ
Регіональна економіка – це галузь економічної науки, об’єктом вивчення якої є господарство окремих територій країни, тобто її регіонів.
Предметом вивчення є просторовий розвиток господарства, закономірності, принципи та фактори його формування і функціонування, конкретні регіональні відмінності економічніх систем, що розвиваються під впливом загальних,національних та глобальніх чинників. Завдання:
- розширення та поглиблення змісту регіональних досліджень, вивчення й осмислення нових процесів і явищ,
- розвиток та вдосконалення методології регіональних досліджень, розробка наукових основ оптимальної трансформації структури соц.-ек систем регіонів, їх інфрастурктурних складових;
- дослідження проблеми більш широкого і повного залучення національних і світових ресурсів для розвитку госп-ва регіону;
- вдосконалення фінансово-економчних основ місцевого самоврядування;
- вивчення соц.-ек умов і факторів відтворення в регіонах;
- дослідження рівня спеціалізації, інтеграції і проблем комплексного розвитку регіонів і їх ек зв’язків;
Метою є надання студентам консультативно-практичної допомоги під час аудиторних практичних занять, індивідуальної та самостійної роботи з дисципліни “Регіональна економіка”. Студенти повинні вивчити запропоновані теми даного курсу і виконати розрахунково-графічне завдання,яке складається з трьох складових:
Перша складова характеризується розрахунком показників регіонального ринку праці.
Друга складова характеризується розрахунком показників аналізу відтворювальної структури регіону й галузевої структури.
Третя складова характеризується розрахунком показників поняття депресивної території та можливості її санації.
Ринок праці
У ринкових умовах господарювання фактор зайнятості населення є визначальним у формуванні соціально-економічного стану суспільства в цілому і кожної людини зокрема. Тому однією з найважливіших функцій державного управління в регіоні, як і в державі в цілому, є вивчення, аналіз та адекватне отриманому результату регулювання процесів зайнятості населення.
Ринок праці — ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми — виробники товарів та послуг (працедавці) — потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці — ставка заробітної плати — та обсяг використання праці.
Праця (або послуги праці) — один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.
Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але через те, що об'єктом купівлі-продажу є лише послуги праці робітника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством.
Обсяг використання праці вимірюються у годинах роботи протягом певного періоду (отже, праця — це потокова величина). Запаси праці в економіці вимірюються показником робоча сила: це працездатне населення, тобто кількість людей, які досягли певного віку (в Україні 16 років) і працюють або хоча й не мають роботи, то шукають її чи очікують, що їм запропонують роботу.
Працедавець — це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати та отримувати заробітну плату.
Сегменто́ваний хара́ктер ри́нку пра́ці — явище, характерне для поліетнічних країн. Згідно з соціологічною концепцією, ринок праці в поліетнічних суспільствах складається із двох секторів або ж сегментів — первинного й вторинного, які заповнюються робочою силою згідно з її професійно-кваліфікаційним рівнем. При цьому первинний сектор заповнюється висококваліфікованою робочою силою (спеціалісти з вищою освітою, управлінський апарат, представники науки, художня інтелігенція тощо), а вторинний — малокваліфікованою, що відбивається на оплаті.
Розрізняють зовнішній (професійний) ринок праці і внутрішній ринок праці.
Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, а, отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту. На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників за видами професій. Зовнішній ринок допускає можливість вільного переходу з одного місяця на інше.
Внутрішній ринок являє собою систему соціально-трудових відносин у межах одного підприємства, в середині якого розміщення робочої сили і визначення її ціни відбувається згідно з адміністративними правилами та процедурами. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів в середині підприємства, переміщення з однієї посади на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі.
Практично у всіх країнах існує відкритий і тіньовий ринок праці.
Відкритий ринок охоплює все працездатне населення. Це перш за все організована, офіційна частина ринку - населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Неофіційна частина ринку охоплює тих громадян, які мають намір влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійні навчання.
Тіньовий ринок - це ринок, де зайняті на підприємствах і в організаціях мають велику ймовірність опинитися без роботи, тому що офіційно вони не є працевлаштованими.
Оцінка стану ринку праці частково проводиться при розгляді ефективності ресурсних обмежень або аналізі обмежень за трудовими ресурсами. Якщо який-небудь ресурс лімітує подальший розвиток виробництва, то це означає, що обмеження за даним ресурсом ефективне, тобто даний ресурс у дефіциті. Якщо обмеження за ресурсом ефективне, то приріст ресурсу приводить до приросту обсягів виробництва. Тобто обсяг виробництва еластичний щодо ресурсу, який розглядається. Якщо який-небудь ресурс в регіоні надлишковий, то збільшення його обсягів не впливає на зростання виробництва. Інакше кажучи, обсяг виробництва нееластичний по відношенню до ресурсу, а обмеження за даним видом ресурсу — неефективне.
Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль, у процес управління.
Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможномті робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.
Аналіз стану ринку праці й оцінка ступеня лімітуючого впливу дефіциту трудових ресурсів на розвиток виробництва здійснюється за допомогою індикаторів двох типів.
Перший пов’язаний з тим, що ступінь дефіцитності трудових ресурсів оцінюється в комплексі з іншими факторами виробництва. Лімітуючий вплив також створюють сировина, матеріали, устаткування, фінанси, земля, вода, корисні копалини.
Другий пов’язаний з процесом аналізу, в якому здійснюється автономна оцінка дефіциту трудових ресурсів як абсолютного, так і структурного характеру: абсолютний дефіцит і структурний дефіцит інженерно-технічних робітників, кваліфікованих і некваліфікованих працівників, чоловічих і жіночих трудових ресурсів.
Як правило, структурна незбалансованість на ринку праці свідчить про диспропорції у професійно-кваліфікаційній структурі населення, її невідповідність структурі робочих місць. Особливо часто явище структурної незбалансованості на ринку праці виникає за структурної перебудови економіки, зміни галузевого профілю регіону, конверсії оборонних підприємств.
У цілому проблеми ринку праці в науковій літературі трактуються як проблеми працедефіцитності, але не слід забувати і про можливість існування такого явища, як праценадлишковість.
Може існувати три типи праценадлишкових регіонів:
1. Регіони з відставанням у рівні соціально-економічного розвитку та інтенсивним демографічним зростанням.
2. Депресивні регіони, кількість робочих місць в яких стабілізується або скорочується внаслідок стагнації в галузях спеціалізації через вичерпання сировинних ресурсів чи неконкурентноспроможність вироблюваної продукції.
3. Регіони з деформованою структурою економіки або монопольним становищем підприємств та окремих галузей на ринку праці, через що виникає незбалансованість демографічного або кваліфікаційного характеру.
Демографічна статистика разом з системою реєстрації актів громадського стану утворює взаємозв’язану і налагоджену систему обліку зайнятості населення. Існує великий досвід розрахунків більшості індикаторів демографічної структури, однак не завжди відслідковуються з достатньою точністю міграційні потоки, особливо всередині регіону. Тому в ряді випадків для уточнення внутрішньорегіональної міграції застосовують експертні методи. Національна структура зайнятості визначається за результатами перепису населення, відповідні індикатори розраховуються за аналітичними методами. Єдиним недоліком такої системи є тривалий період часу між процедурою перепису населення та його результатами.
Щодо оцінки ринку праці, то в більшості країн світу з добре налагодженою статистикою зайнятості, системою реєстрації безробітних, практикою залучення робітників через систему відкритих оголошень про наймання, розрахунок показників-індикаторів ринку праці на основі отриманих даних проводиться за аналітичними методами. В умовах дефіциту трудових ресурсів визначення його реальної величини є складним завданням і не піддається систематичному обліку. Найадекватнішу оцінку величини дефіциту можна отримати при відповідній обробці та інтерпретації експертних даних. За недосконалості статистики зайнятості й обліку безробіття експертні методи доцільно застосовувати і для оцінки наявності і рівня безробіття.
У сучасний період розвитку економіки потреба в робочій силі має тенденцію до скорочення. Для поглибленішого аналізу можливості у появі цього явища необхідно спиратися на параметри, які можуть бути визначені в контексті заходів щодо структурної реорганізації економіки, а саме на:
* очікуваний попит на продукцію певної галузі;
* зміни в структурі інвестицій;
* обсяги вивільнення надлишкових і низькоефективних виробничих ресурсів;
* зміни в обсягах виробництва у зв’язку з ліквідацією зайвих виробничих нагромаджень тощо.
Виходячи з цього розглянемо види зайнятості:
Повна зайнятість — це ситуація, за якої є достатня кількість робочих місць для задоволення запитів на роботу всього працездатного населення країни. Практично, це — відсутність довготривалого безробіття, можливість надавати всім бажаючим робочі місця, які відповідають їх професійній орієнтації, освіті, досвіду. Таке розуміння повної зайнятості характернее для ринкової економіки. З позиції планової економіки повна зайнятість сприймається як «загальна», «поголовна» зайнятість працездатного населення. Зворотним явищем повної зайнятості є незайнятість — наявність працездатного населення, яке з різних причин не працює. Незайнятість може носити тимчасовий або стійкий (сталий, постійний) характер.
Неповна (часткова) зайнятість — наявність в країні, регіоні осіб, які мають можливість і бажання працювати, але в силу незалежних від них причин (виробничих, організаційних і т. д.) не можуть бути зайняті на повну норму. Часткова зайнятість передбачає можливість влаштування на роботу на неповний робочий день, на сезонний період. Вона може бути явною або прихованою. Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. ЇЇ можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень. Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими чинниками. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємств і виявляється в низьких доходах людей, неповному використанні професійної компетенції або низькій продуктивності праці. В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом; вона набула загрозливих розмірів.
Раціональна зайнятість — зайнятість в народному господарстві з урахуванням доцільності перерозподілу і використання трудових ресурсів, їх статево-вікової й освітньої структури. Особливістю цього виду є те, що зайнятість не завжди буває ефективною, позаяк здійснюється з метою покращення статево-вікової структури, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів та ін.
Ефективна зайнятість — зайнятість, яка здійснюється у відповідності з вимогами інтенсивного типу відтворення, критеріями економічної доцільності і соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непривабливої і важкої фізичної праці.
Подвійна зайнятість — ситуація, яка має місце тоді, коли людина працює більш ніж в одному місці одночасно і не залежить від єдиного джерела доходу. Класичними прикладами такої є зайнятість поштових робітників, продавців молока і шкільних учителів. В США приблизно 5% всіх зайнятих працюють не лише в одному місці. В слаборозвинених країнах подвійна зайнятість — звичайне явище.
Випадкова зайнятість — робота від випадку до випадку, без певного робочого часу і постійної заробітної плати. Таке становище є радше винятком, ніж правилом, в розвинених країнах і правилом — в країнах, що розвиваються. На таких засадах працює багато людей, які мають свій бізнес, утворюючи, таким чином, неофіційний сектор економіки.
Зайнятість, яка не відповідає кваліфікації — це ситуація, коли, з одного боку, на ринку праці є багато робітників, які або уже опанували кваліфікацію, необхідну для задовільної роботи, або здатні отримати її за звичайну плату, а з іншого боку, при наявності бар'єрів для доступу на ринок вони вимушені виконувати некваліфіковану роботу і, тим самим, не бути недозавантаженими. Недозавантаженими вважаютьсяті робітники, які цінять дохід вище, а дозвілля нижче, ніж звичайні робітники: вони згідні працювати більшу кількість годин, ніж пропонує їм стандартний робочий тиждень, нерідко шукають роботу на стороні — за умов неповного робочого часу і як додаток до своєї основної роботи.
Вивільнення працівників з галузей господарського комплексу регіону поряд з іншими складовими формує певний резерв робочої сили. Такий перехід робочої сили з функціонуючого стану в резервний, і навпаки, причому як у відкритій, так і прихованій формі, означає формування механізму самоналагоджуваності регіональних ринків праці. При цьому різні форми територіально-галузевого резерву неоднаково впливають на структуру пропозиції робочої сили.
У кількісному аспекті необхідно розмежовувати наявний резерв у сфері обігу і використання робочої сили та її потенційний резерв. Останній складається з осіб, які тільки за певних соціально-економічних умов претендуватимуть на робочі місця за наймом і можуть частково чи повністю увійти до складу сукупної робочої сили регіону.
Розділ 1.Вихідні дані для розрахунку показників регіонального ринку праці.
Таблиця 1 – Резерви робочої сили на підприємствах, в установах, в організаціях, нав та підвищення кваліфікації кадрів для потреб даного регіону (), тис.чол. чальних закладах, які здійснюють професійну перепідготовку
|
Регіон Показники |
А |
В |
С |
D |
Е |
|
Підприємства |
189,9 |
211,9 |
97,9 |
89,9 |
105,9 |
|
Установи |
200,9 |
309,1 |
109,3 |
409,7 |
509,5 |
|
Організації |
300,9 |
400,9 |
200,9 |
100,9 |
600,9 |
|
Навчальні заклади |
660,9 |
450,9 |
500,9 |
420,9 |
110,9 |
|
Разом |
1361,2 |
1372,8 |
909 |
1021,4 |
1327,2 |
Таблиця 2 – Резерви робочої сили, що формуються з осіб, звільнених з роботи за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни, вивільнених внаслідок ліквідації підприємств, реконструкції і модернізації виробництва, диверсифікації його чи конверсії у n-ій галузі регіону (), тис.чол.
|
Регіон Галузь |
А |
В |
С |
D |
Е |
|
Легка промисловість |
10,9 |
12,9 |
16,9 |
18,9 |
56,2 |
|
Харчова промисловість |
10,9 |
19,5 |
19,1 |
10,1 |
19,2 |
|
Сільське господарство |
20,9 |
30,9 |
34,5 |
50,9 |
60,9 |
|
Чорна металургія |
36,9 |
23,9 |
24,9 |
30,9 |
39,9 |
|
Кольорова металургія |
45,8 |
13,9 |
40,9 |
19,7 |
20,9 |
|
Машинобудування і металообробка |
40,9 |
10,9 |
30,9 |
50,9 |
60,9 |
|
Будівництво |
21,9 |
12,9 |
30,9 |
23,9 |
32,9 |
|
Вугільна промисловість |
100,9 |
300,9 |
200,9 |
500,9 |
400,9 |
|
Транспорт і зв'язок |
39,7 |
19,5 |
59,1 |
49,2 |
29,8 |
|
Внутрішня торгівля |
56,9 |
65,9 |
28,9 |
33,9 |
14,9 |
|
Разом |
348,9 |
511,2 |
487 |
789,3 |
736,5 |
Таблиця 3 – Внутрішньовиробничі резерви n-ї галузі регіону (), тис.чол.
|
Регіон Галузь |
А |
В |
С |
D |
Е |
|
Легка промисловість |
65,9 |
56,9 |
28,9 |
33,9 |
14,9 |
|
Харчова промисловість |
19,5 |
39,7 |
59,1 |
49,2 |
29,8 |
|
Сільське господарство |
300,9 |
100,9 |
200,9 |
500,9 |
32,9 |
|
Чорна металургія |
12,9 |
21,9 |
30,9 |
23,9 |
60,9 |
|
Кольорова металургія |
10,9 |
40,9 |
30,9 |
50,9 |
20,9 |
|
Машинобудування і металообробка |
13,9 |
45,8 |
19,7 |
20,9 |
30,9 |
|
Будівництво |
23,9 |
36,9 |
30,9 |
39,9 |
21,9 |
|
Вугільна промисловість |
30,9 |
20,9 |
50,9 |
60,9 |
10,9 |
|
Транспорт і зв'язок |
19,5 |
19,9 |
10,1 |
19,2 |
59,1 |
|
Внутрішня торгівля |
12,9 |
10,9 |
18,9 |
56,2 |
18,9 |
|
Разом |
511,2 |
334,7 |
481,2 |
855,9 |
301,1 |
Таблиця 4 – Резерви робочої сили, які складаються з офіційно зареєстрованих безробітних (), тис.чол.
|
Регіон |
А |
В |
С |
D |
Е |
|
Значення |
189,9 |
309,1 |
200,9 |
420,9 |
509,5 |
Таблиця 5 – Чисельність зайнятих n-ї галузі сфери матеріального виробництва та невиробничої сфери регіону ( та ), тис.чол.
|
Регіон Галузь |
А |
В |
С |
D |
Е |
|
Легка промисловість |
69,9 |
66,9 |
38,9 |
55,9 |
18,9 |
|
Харчова промисловість |
29,1 |
49,7 |
69,1 |
69,4 |
59,1 |
|
Сільське господарство |
400,9 |
2009 |
300,9 |
700,9 |
10,9 |
|
Чорна металургія |
17,9 |
31,9 |
40,9 |
45,9 |
60,9 |
|
Кольорова металургія |
20,9 |
60,9 |
40,9 |
70,9 |
30,9 |
|
Машинобудування і металообробка |
19,9 |
56,9 |
29,7 |
40,9 |
20,9 |
|
Будівництво |
34,1 |
47,9 |
35,9 |
61,9 |
21,9 |
|
Вугільна промисловість |
50,9 |
30,9 |
60,9 |
80,9 |
32,9 |
|
Транспорт і зв'язок |
29,8 |
9,5 |
18,1 |
39,4 |
29,8 |
|
Внутрішня торгівля |
22,9 |
17,9 |
19,9 |
78,4 |
14,9 |
|
Разом |
696,3 |
573,4 |
655,2 |
1244,5 |
301,1 |
Таблиця 6 – Чисельність осіб працездатного віку, зайнятих індивідуальним виробництвом товарів і послуг (), тис.чол.
|
Регіон |
А |
В |
С |
D |
Е |
|
Значення |
110,9 |
100,9 |
109,3 |
211,9 |
105,9 |
Загальні обсяги резерву робочої сили на стадіях її обігу та використання () складатимуться на ринку праці регіону з:
- суми резерву робочої сили на підприємствах, в установах, в організаціях, навчальних закладах, які здійснюють професійну перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів для потреб даного регіону ();
- резерву робочої сили, який формується з осіб, звільнених з роботи за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни, вивільнених внаслідок ліквідації підприємств, реконструкції і модернізації виробництва, диверсифікації його чи конверсії у n-ій галузі регіону ();
- внутрішньовиробничого резерву n-ї галузі регіону ();
- резерву робочої сили, що складається з офіційно зареєстрованих безробітних ().
Таким чином, загальна формула розрахунку резерву робочої сили набуває вигляду:
де n — галузь економіки регіону.
Ркгіон А
Ррс = 1361,2+(348,9+311,2)+189,9=2211,2 тис. чол
Регіон В
Ррс =1372,8+(511,2+334,7)+306,1 = 2527,8 тис. чол
Регіон С
Ррс = 909+(487+481,2)+200,9 = 2078,1тис. чол
Регіон Д
Ррс =1021,4+(789,3+855,9)+420,9 = 3087,5 тис. чол
Регіон Е
Ррс =1327,2+(736,5+301,1)+509,5 =2874,3 тис. Чол
Певні труднощі методичного характеру виникають при визначенні внутрішньовиробничих резервів робочої сили, що мають, як правило, приховану форму, оскільки підприємства іноді замовчують дані про внутрішні резерви з власних міркувань. Найприйнятніший метод оцінки цієї складової — визначення розбіжностей між нормативною і фактичною чисельністю працівників. Також може бути використана емпірична залежність, яка полягає в тому, що в умовах згортання деяких виробництв скорочення кількості працюючих становить приблизно 50 % від темпів падіння обсягів виробництва. Для детальніших розрахунків потрібна інформація про функціональний склад робочої сили галузі, зокрема чисельність працівників основного виробництва, кількість яких безпосередньо пов’язана з обсягами випуску продукції.
Ситуація, коли при істотному скороченні обсягів виробництва реальне вивільнення працівників не відбувається, свідчить про те, що нагромаджуються значні резерви робочої сили.
Загальні обсяги функціонуючої робочої сили на регіональному ринку праці () визначаються таким чином:
де — чисельність зайнятих n-ї галузі сфери матеріального виробництва регіону;
— внутрішньовиробничий резерв n-ї галузі регіону;
— чисельність зайнятих m-ї галузі невиробничої сфери регіону;
— чисельність осіб працездатного віку, зайнятих індивідуальним виробництвом товарів і послуг.
Регіон А
Фрс = (696,3-511,2)+696,3+110,9= 992,3тис. чол
Регіон В
Фрс = (573,4-334,7)+573,4+100,9 = 913 тис. чол
Регіон С
Фрс = (655,2-481,2)+655,2+109,3= 938,5 тис. чол
Регіон Д
Фрс = (1244,5-855,9)+1244,5+211,9 = 1845тис. чол
Регіон Е
Фрс = (301,1-301,1)+301,1+105,9 = 407 тис. чол
Висновок: найбільша кіскість резерву робочої сили знаходиться в регіоні Д, а найменший в регіоні С. Найбільший обсяг робочої сили, що функціонуе в регіоні знаходиться в регіоні А та Д.Співідношення між резервною робочою силою і тією, що функціонує в регіоні, є важливим індикатором процесів, які відбуваються на ринку праці. Надмірне і тривале резервування кваліфікованої робочої сили негативно впливає на її якісні характеристики.
Соціально небезпечною формою резервування робочої сили є регіональне безробіття. У такому разі при аналізі ринку праці необхідно:
* по-перше, виявити найбільш вражені безробіттям статево-вікові, освітні та професійно-кваліфікаційні групи населення, а також сектори економіки, вивільнення робочої сили з яких постійно поповнює склад незайнятого населення регіону;
* по-друге, визначити територіальні осередки з гострою, кризовою ситуацією у сфері зайнятості населення.
Загальний функціональний стан такого резерву робочої сили може характеризуватися наступними показниками:
- обсяги, темпи, форми поширення безробіття;
- співвідношення між масштабами зареєстрованого і прихованого безробіття;
- середня тривалість перебування у статусі офіційно зареєстрованого безробітного;
- інтенсивність поширення безробіття серед різних соціально-демографічних груп населення;
- чисельне співвідношення між категоріями безробітних, які отримують допомогу, беруть участь у громадських роботах і проводять професійне навчання і перекваліфікацію;
- чисельність зареєстрованих безробітних і незайнятого населення (активних шукачів роботи), яка припадає на одне вакантне робоче місце.
Слід зазначити, що оцінка ситуації на регіональних ринках праці лише з позиції спаду виробництва чи зростання безробіття в сучасних умовах є низько результативною. Це відбувається тому, що під визначення гостро кризових підпадає досить велика кількість територіальних структур. Тому прийнятним можна вважати підхід, який коректно реалізується за допомогою таких груп оцінок:
* зрушення в економічній базі територіального розвитку та їх вплив на економічну місткість ринку праці;
* загальні кількісно-якісні зміни у сфері докладання праці;
* динаміка обсягів та інтенсивності територіально-галузевого руху робочої сили;
* масштаби пропозиції робочої сили з боку різних категорій працездатного населення.
Кожна з наведених груп може розгортатися в досить деталізовану систему показників. Однак особливу соціальну значимість для всіх регіонів має аналіз змін у структурі потреби робочої сили, зумовленої приватизацією підприємств. Такий аналіз спирається на інформацію стосовно скорочення чи зростання кількості робочих місць, інтенсивності очікуваного вивільнення робочої сили з приватизованих підприємств, можливих масштабів працевлаштування населення з обмеженою працездатністю.
За сучасних умов основним об’єктом аналізу мають стати процеси деструктивного і дезінтеграційного характеру в сфері зайнятості населення регіону (непропорційно високе відносно темпів падіння обсягів виробництва реальне вивільнення робочої сили, швидке зростання явного і прихованого безробіття, суттєве перевищення масштабів реального вивільнення робочої сили порівняно з очікуваним), а методом проведення аналізу може бути аналітичне зіставлення територіальних показників з середніми по регіону і визначення відповідних коефіцієнтів відхилення .
Роздділ 2 .Показники аналізу відтворювальної структури регіону й галузевої структури.
Раніше в економічній науці й практиці відтворювальна структура регіонів і країни в цілому традиційно аналізувалась за показниками сукупного суспільного продукту (), національного доходу (), співвідношенням фонду нагромадження і фонду споживання у , виробленого і спожитого у регіоні .
Внаслідок переходу статистичного обліку результатів економічної діяльності в Україні на методологію системи національних рахунків () ситуація змінилась, але через те, що розрахунок усіх попередньо нагромаджених статистичних даних та їх аналіз здійснювався за старою методикою, необхідно більш детально її розглянути:
— це показник, що визначає сумарну вартість усіх товарів, які були вироблені протягом року на території регіону. Розраховується як сума фонду відшкодування ((У свою чергу, фонд відшкодування складається з суми матеріальних витрат () та амортизаційних відрахувань ():
)) і національного доходу ():
ССП = МВ + АВ + НД
|
Регіон |
, |
||||||
|
A |
1000,9 |
900,9 |
4000,9 |
6200,9 |
1000,9 |
2000,9 |
1067,9 |
|
B |
2300,9 |
1800,9 |
5600,9 |
7300,9 |
2300,9 |
210,9 |
857,9 |
|
C |
1540,9 |
840,9 |
4870,9 |
5910,9 |
2600,9 |
740,9 |
1460,9 |
|
D |
2456,9 |
2002,9 |
5789,9 |
8080,9 |
1345,9 |
2678,9 |
1987,9 |
|
E |
1939,7 |
709,9 |
4969,1 |
6929,4 |
1909,3 |
2919,5 |
909,8 |
Регіон А
ССП = 1000,9+900,9+4000,9=5902,7 тис.грн.
Регіон В
ССП = 2300,9+1800,9+5600,9=9702,7 тис.грн.
Регіон С
ССП = 1540,9+840,9+4870,9 = 7252,7 тис.грн.
Регіон Д
ССП = 2456,9+2002,9+5789,9 = 10249,7 тис.грн.
Регіон Е
ССП = 1939,7+709,9+4969,1 = 7618,7тис.грн.
Висновок: розрахувавши сукупний суспільний продукт по всіх регіонах ми бачимо, що найбльший він в регіоні Д, що свідчить про те, що якщо підрахувати всю продану продукцію, то найбільшу сумарну вартість буде становити продукція вироблена саме в регіоні Д.
Національний дохід буває двох видів:
* вироблений ();
* спожитий ().
Національний дохід вироблений розраховують як різницю між обсягом чистого продукту по всіх галузях (підприємствах) () і сумою амортизаційних відрахувань ():
Регіон А
НДв = 6200,9– 900,9= 5300тис.грн.
Регіон В
НДв = 7300,9 – 1800,9 = 5500 тис.грн.
Регіон С
НДв =5910,9 – 840,9= 5070 тис.грн.
Регіон Д
НДв = 8080,9 – 2002,9= 6078 тис.грн.
Регіон Е
НДв = 6929,4– 709,9 =6219,5 тис.грн
Національний дохід спожитий складається з фонду споживання () і фонду нагромадження ():
У свою чергу, фонд споживання являє собою суму особистого споживання () і суспільного споживання (), при цьому — це витрати населення на споживання товарів і послуг, а — поточні і капітальні витрати на розвиток суспільної сфери:
У розрахунках сукупного суспільного продукту використовують національний дохід вироблений.
Регіон А
НДс = 1000,9+2000,9+1067,9 = 4069,7тис.грн
Регіон В
НДс = 2300,9+2110,9+857,9 = 5269,7тис.грн
Регіон С
НДс = 2600,9+740,9+1460,9 = 4532,7тис.грн
Регіон Д
НДс = 1345,9+2678,9+1987,9 = 6012,7тис.грн
Регіон Е
НДс = 1909,3+2919,5+909,8 = 5738,6тис.грн.
Висновок: національний дохід – це різниця між обсягом читого продукту у всіх галузях та амортизаційними відрахуваннями. Отже найбільшусукупність усіх видів доходів в економіці зосереджено в регіоні Д. Національний дохід вироблений і споживчий безпосередньо пов’язанф між собою. Це свідчить про те, що якщо національний дохід вироблений буде найбільшим, то і національних дохід споживчий також буде найбільшим.
Наведена методика відтворювального аналізу національного доходу ґрунтується на марксистському положенні, що вартість створюється лише в сфері матеріального виробництва. У світовій практиці використовуються інші підходи, які знайшли відображення в (для регіонів — ), про що вже йшлося. Справа в тому, що розрахунки за показниками національного доходу приводять до викривлення реальних обсягів економічної діяльності в регіонах і недостатньо повно відображають рух фінансових потоків.
При відтворювальному аналізі за слід звертати увагу на три моменти:
1) співвідношення виробленого і спожитого в регіоні ;
2) співвідношення фонду споживання і фонду нагромадження в ;
3) співвідношення особистого і суспільного споживання у фонді споживання регіону.
При цьому використовують такі градації:
* перевищення споживання над його виробництвом, що означає ввезення в регіон;
* збалансованість виробництва і споживання у регіоні;
* перевищення виробництва над його споживанням, що означає вивезення з регіону.
Але треба дуже обережно ставитися до результатів таких розрахунків через можливі досить значні викривлення реальних відтворювальних взаємозв’язків у показнику .
Оцінку співвідношення фондів нагромадження і споживання в (так звана норма нагромадження), а також частка особистого споживання у фонді споживання регіону можна проводити лише шляхом порівняння отриманих результатів з середнім за метарегіоном чи нормативним рівнем.
Оцінка співвідношення фондів нагромадження і фонду споживання в здійснюється за такою номінальною шкалою:
- гіпертрофія нагромадження (частка доходу нагромадження вища за нормативну);
- збалансованість нагромадження і споживання (на рівні нормативного значення);
- гіпертрофія споживання (частка фонду нагромадження нижче за нормативну).
В основі аналізу за лежить показник регіону як сумарна додана вартість, створена всіма господарюючими суб’єктами, розташованими в регіоні. регіону розраховують за трьома методами:
1) сума доданої вартості всіх галузей і секторів економіки;
2) сума сукупних витрат населення, сукупних приватних інвестицій і сукупних витрат місцевих бюджетів і чистого експорту;
3) за джерелами формування, тобто сума заощаджень населення, сукупних витрат населення, податків з населення, соціальних трансфертів, нерозподіленого прибутку підприємств, податків підприємств та інвестицій підприємств.
(комплектуючими) і обслуговуючими.
Для оцінки стадії економічного розвитку регіону важливо визначити наявність у ньому первинних, вторинних, третинних і четвертинних видів діяльності. Для цього провадять ідентифікацію, тобто визначають, які конкретно стадії виробничого процесу концентруються в регіоні - управління, дослідження чи власне виробництво.
Показник рівня диверсифікації характеризує наявність і відносну рівномірність розвитку в регіоні окремих галузей економічної діяльності. Галузеву диверсифікацію слід розглядати як величину, обернену галузевій концентрації регіону. Показники галузевої концентрації і галузевої диверсифікації розраховують аналогічно показникам географічної концентрації і диверсифікації. Для їх розрахунку зіставляється частка зайнятих в окремих галузях у регіоні і країні (метарегіоні) в цілому. Ступінь диверсифікації вимірюють також за показниками обсягів виробництва, вартості основного капіталу тощо. Однак найбільш індикативним стосовно ступеня диверсифікації є показник зайнятості.
Коефіцієнт галузевої концентрації розраховують за такою формулою:
де — індекс галузі;
— кількість зайнятих у -й галузі (відповідно в - регіоні, - метарегіоні (країні) для всіх , для яких ;
— загальна кількість зайнятих у регіоні й метарегіоні (країні).
Кгк=(69.9/696.3-250.5/3570.5)+(29.1/696.3-276.4/3570.5)+(400.9/696.3-1614.5/3570.5)+(17.9/696.3-197.5/3570.5)+(20.9/696.3-224.5/3570.5)=0
Регіон А
Кгк = 0
Регіон В
Кгк = 0
Регіон С
Кгк = 0
Регіон Д
Кгк = 0
Регіон Е
Кгк = 0
Коефіцієнт диверсифікації є величина, обернена коефіцієнту галузевої концентрації:
Регіон А
Кд = 1
Регіон В
Кд = 1
Регіон С
Кд = 1
Регіон Д
Кд = 1
Регіон Е
Кд = нескінченність
Коефіцієнти диверсифікації змінюють своє значення від 0 до 1. Чим більше значення коефіцієнта диверсифікації, тим рівномірніше розвинуті в регіоні різні галузі економічної діяльності. І, навпаки, чим ближчий він до 0, тим наявніша в регіоні галузева моноструктура.
Моноструктура характерна або для недорозвинутих регіонів і суспільств, або для регіонів, які склалися не на основі розселення, а в результаті наближення структури розселення до структури розміщення виробництва. За рівнем економічного розвитку моноструктурні регіони можуть перебувати на різних стадіях соціально-економічного розвитку.
За значенням коефіцієнта диверсифікації розрізняють:
- диверсифіковану галузеву структуру регіону;
- слабкодиверсифіковану;
- моноструктуру.
Дуже важливим також є визначення галузей спеціалізації регіону, галузей, які виконують допоміжну функцію, і галузей, що обслуговують виробництво і населення.
Співвідношення між кількістю зайнятих у згаданих групах галузей дають кількісне значення регіонального мультиплікатора ():
де — загальна кількість зайнятих у регіоні;
— кількість зайнятих у галузі спеціалізації.
Регіон А
Рм = 696,3/(69,9+29,1+400,9+17,9) = 1,3
Регіон В
Рм = 593,4/(31,9+60,9+56,9+47,9) = 3,0
Регіон С
Рм = 735,2/(69,1+300,9+40,9+40,9) = 1,6
Регіон Д
Рм = 1244,5/(70,9+40,9+61,9+80,9) = 4,8
Регіон Е
Рм = 301,1/(21,9+32,9+29,8+14,9) = 3,0
Висновок: найбільше значення регіонального мультиплікатора в регіоні Д, а найменше в А.
Інтенсивність виконання базових функцій (), або, інакше кажучи, інтенсивність розвитку галузей спеціалізації є величина, обернена регіональному мультиплікатору:
За показником інтенсивності виконання базових функцій розрізняють регіони:
* з гіпертрофією галузей спеціалізації (або високою інтенсивністю виконання базових функцій);
* зі збалансованістю галузей спеціалізації (комплектуючого та обслуговуючого комплексів);
* з гіпертрофією обслуговуючого комплексу (низькою інтенсивністю виконання базових функцій);
* регіони, де базові функції не з’ясовані.
Регіон А
Івбф = 1/1,3 = 0,77
Регіон В
Івбф = 1/3,0 = 0,3
Регіон С
Івбф = 1/1,6 = 0,62
Регіон Д
Івбф = 1/4,8 = 0,20
Регіон Д
Івбф = 1/3,0 = 0,3
Висновок: проаналізуваши показник інтенсивності виконання робіт базаових функцій можно сказати, що регіони поділяються на з гіпертрофією галузей спеціалізації, зі збалансованістю галузей спеціалізації, з гіпертрофією обслуговуючого комплексу та регіони, де базові функції не з’ясовані. Якщо показник наближаеться до 1, то це регіони з високою інтенсивністю виконання базових функцій (Регіон А, С). А якщо показник приближений до 0, то це ті рігіони які ще не визначилися зі своєю спеціалізацією (Регіон Д).
Виробничий цикл — період перебування предметів праці (сировини і матеріалів) у виробничому процесі з початку виготовлення до випуску готового продукту. В окремих галузях (металургійна, хімічна тощо), де виробничий процес не можна переривати з економічних причин, або з питань безпеки виробничий цикл є безперервним. Робітники, що обслуговують безперервне виробництво, іменуються працівниками безперервного виробництва.
Повнота виробничого циклу є важливим показником для аналізу взаємозв’язаності регіонального комплексу. Цей показник окреслює його відносну автономність або, навпаки, залежність від інших регіонів, тобто характер міжрегіональних зв’язків. Розрізняють два типи виробничо-технологічного циклу в регіоні — завершений і незавершений. Слід зауважити, що в регіоні можуть існувати не один, а кілька виробничо-технологічних циклів (комплексів). Взаємозв’язаність регіонального комплексу характеризується частотою економічних зв’язків між об’єктами регіону і потенціалом внутрішньорегіональної взаємодії, що склалася.
Аналіз потенціалу внутрішньорегіональної взаємодії є особливо важливим у перехідний період. За командно-адміністративної системи чільне місце посідали вертикальні зв’язки, в результаті чого гальмувалося встановлення економічно доцільних зв’язків між підприємствами і регіонами і не реалізовувався ефект агломерації. При формуванні регіональних ринків потенціал внутрішньорегіональних зв’язків можливо задіяти досить швидко і дати короткостроковий ефект. Найвищий потенціал дії внутрішньорегіональних зв’язків спостерігається в розвинутих регіонах з диверсифікованою структурою машинобудівного профілю. У регіонах з моноструктурою при монополізації ринку кількома підприємствами зазначений потенціал може бути взагалі відсутнім.
Наявність і розвиток у регіоні різних видів діяльності (первинні, вторинні, третинні і четвертинні види виробництв) є також важливою характеристикою економічного розвитку регіону. Співвідношення наявних галузей кожної з груп діяльності має значення для визначення перспектив подальшого розвитку регіону та його потенціалу. В цьому напрямі важливим стає аналіз структури економічних функцій.
У територіальній організації виробництва і розподілу праці в останні десятиріччя дедалі помітнішою стає спеціалізація не на окремих галузях виробництва, а на певних рівнях (функціях) економічної діяльності. Відбувається розшарування рівнів економічної діяльності і поглиблення просторового розриву технологічного процесу. Таким чином, можна виокремити такі рівні (функції) економічної діяльності: управління, дослідження і розвиток, виробництво.
При аналізі регіонального циклу визначається ступінь зв’язку регіональних економічних циклів з галузевою структурою. Такий зв’язок є величиною змінною. Ті елементи циклу, які неможливо віднести до відмінностей у галузевій структурі, можна приписати міжрегіональним розбіжностям у середині галузі, які, в свою чергу, пояснюються відмінностями в інших особливостях регіонів.
Загальною рисою досліджень такого типу є зіставлення часу початку, довготривалості та амплітуди циклів у кожному досліджуваному секторі економіки і порівняння результатів з аналогічними даними інших регіонів. Так, найчутливішими до циклічних коливань є галузі, які виробляють товари тривалого користування, тому регіони з високою концентрацією таких галузей першими реагують на зміну в стимулах. Згідно з цим положенням, виробництво товарів довгострокового користування має більшу чутливість і до циклу. Приплив нового населення в регіон зумовлює розширення обслуговуючих галузей, особливо будівельної промисловості. Потім отримані імпульси розвитку передадуться далі.
Відносна розбіжність у режимі циклічних коливань пояснюється таким: у фазі спаду виробництва крупні інвестиції не здійснюються, отже, економіка району, що швидко розвивається, відчуває в них гостру нестачу. Однак у період пожвавлення відносно більша експансія спостерігається на територіях, для яких характерні високі темпи розвитку. Прибутковість від інвестицій різниться в різних регіонах, що приводить до різних темпів виходу з кризового стану.
При оцінці амплітуди циклічних коливань використовують абсолютні зміни основних показників соціально-економічного розвитку регіону. Але такий підхід має певні недоліки. Так, він не враховує сезонні і загальнонаціональні циклічні коливання. Обмеженість статистичної інформації приводить до того, що при визначенні чутливості до регіонального економічного циклу неможливо виходити тільки з галузевої структури економіки регіону і довгострокових тенденцій його розвитку. Слід враховувати й інші фактори. До них належать: відносна значущість галузей, які виробляють товари тривалого користування в даному регіоні; наявність в ньому галузей, які розвиваються; диверсифікація структури господарства; чутливість до кризи кожної окремо взятої галузі; напрям і темпи зміни умов розвитку регіону.
При аналізі регіонального мультиплікатора основна увага приділяється взаємозв’язкам між секторами в середині регіону або опосередкованому розповсюдженні імпульсів, які розпочалися в будь-якому секторі економіки і поширились на всі інші сегменти. Таке розповсюдження дає вже згаданий мультиплікативний ефект. Дослідження мультиплікативного процесу для подальшого програмування соціально-економічного розвитку регіону полягає в тому, що регіональний мультиплікатор чітко вказує, яким чином розвиток одного сектора спричиняє розширення іншого. Це дуже важливо, оскільки імпульси одних приводять до розширення виробництва, а інших — до його скорочення.
Оцінка регіонального мультиплікатора здійснюється з використанням різної кількості змінних. Найдосконалішим є аналіз, який приводить до отримання кількісних результатів і пов’язаний з використанням схеми “витрати — випуск”. Але такий вид аналізу є складним процесом. Простіший аналіз регіонального мультиплікатора пов’язаний з дослідженням економічної бази регіону. Такі обстеження в основному уникають змінних, які характеризують міжрегіональні зв’язки, і базуються на детальній класифікації галузей.
Аналіз з наголосом на економічну базу заснований на розмежуванні базових (первинне виробництво) і обслуговуючих (вторинне, третинне, четвертинне виробництво) галузей або видів виробництв. Передумовою проведення такого аналізу є факт, що розвиток різних адміністративно-територіальних одиниць визначається товарами і послугами, які виробляються в межах даної території, але продаються за її межами. Такі “базові” види діяльності дають кошти на оплачування сировини, продовольчої продукції та іншої продукції обробної промисловості, яку регіон самостійно не може виробити, при цьому розглядається показник basic–service ratio. Цей показник відображає:
- співвідношення між загальною зайнятістю у базових галузях або працюючих на вивезення і загальною зайнятістю в обслуговуючих галузях або галузях місцевої промисловості;
- співвідношення між приростом зайнятих у базових або працюючих на вивезення галузях та його приростом в обслуговуючих галузях або галузях місцевої промисловості.
З даних про співвідношення між базовими та обслуговуючими галузями і виводиться формула регіонального мультиплікатора, яка була розглянута раніше. Слід зауважити, що метод, заснований на динаміці зайнятості, є надійнішим, хоча визнається, що вибір того чи іншого методу розрахунку регіонального мультиплікатора залежить від особливостей і цілей дослідження.
Деякі дослідники при проведенні аналізу чи прогнозуванні користуються поняттям “мультиплікатор зайнятості”, який практично нічим не відрізняється від регіонального мультиплікатора.
Оцінюючи перспективи експансії базових галузей, мультиплікатор зайнятості визначається із співвідношення між базовими та обслуговуючими галузями і передбачає збільшення загальної зайнятості в майбутньому.
Така техніка розрахунків являє собою один з багатьох непрямих методів прогнозування кількості населення і його міграцій з обліком факторів, які можна застосовувати на додаток до прямих методів
Таблиця 3. Дані та для розрахунку , тис.чол.
|
Регіон Галузь |
А |
В |
С |
D |
Е |
Країна |
|
1. Легка промисловість |
69,9 |
66,9 |
38,9 |
55,9 |
18,9 |
250,5 |
|
2. Харчова промисловість |
29,1 |
49,7 |
69,1 |
69,4 |
59,1 |
276,4 |
|
3. Сільське господарство |
400,9 |
200,9 |
300,9 |
700,9 |
10,9 |
1694,5 |
|
4. Чорна металургія |
17,9 |
31,9 |
40,9 |
45,9 |
60,9 |
197,5 |
|
5. Кольорова металургія |
20,9 |
60,9 |
40,9 |
70,9 |
30,9 |
224,5 |
|
6. Машинобудування і металообробка |
19,9 |
56,9 |
29,7 |
40,9 |
20,9 |
168,3 |
|
7. Будівництво |
34,1 |
47,9 |
35,9 |
61,9 |
21,9 |
201,7 |
|
8. Вугільна промисловість |
50,9 |
30,9 |
60,9 |
80,9 |
32,9 |
256,5 |
|
9. Транспорт і зв'язок |
29,8 |
29,5 |
18,1 |
39,4 |
29,8 |
146,6 |
|
10. Внутрішня торгівля |
22,6 |
17,9 |
19,9 |
78,4 |
14,9 |
154 |
|
11. Разом |
696,3 |
593,4 |
735,2 |
1244,5 |
292,7 |
3570,5 |
Таблиця 4 – Дані , для розрахунку (), тис.чол.
|
Регіон Показники |
А |
В |
С |
D |
Е |
|
696,3 |
593,4 |
735,2 |
1244,5 |
292,7 |
|
|
517,8 |
349,4 |
449,8 |
872,1 |
149,8 |
Розділ 3.Методика розрахунку показників поняття депресивної території та можливості її санації
Державна політика підтримки галузей і територій має бути селективною (вибірковою), а в умовах гострого дефіциту бюджету — високоселективною. Об’єктами особливої підтримки за умов масових кризових ситуацій соціально-економічного, природно-ресурсного та екологічного характеру стає відносно невелика група виробничо-господарських (підприємства) і регіональних (населені пункти, обмежені території) структур, тобто таких, де ці ситуації аномально загострені, а власних ресурсів для перелому негативних тенденцій недостатньо.
У виробничо-господарській сфері до таких структур насамперед належать підприємства-банкрути, а в регіональних системах — депресивні території.
Депресивні території — це такі просторово локальні утворення, в яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку, отже, немає підстав розраховувати на самостійний вихід з кризової ситуації. На відміну від збанкрутілих підприємств території як невід’ємні частини соціально-економічного, природно-ресурсного, екологічного, культурно-історичного потенціалів суспільства, невід’ємні складові єдиної держави звичайно не можуть ліквідовуватись, тобто неможливо механічно припинити їх функціонування.
Існування депресивних територій звичайно потребує вжиття, як на державному, так і на регіональному (місцевому) рівнях антидепресивних заходів. Зрозуміло, що за економічної кризи можна стверджувати, що вся країна є депресивною територією. Тому ми говоримо про “аномалії” депресії, наддепресії, тобто виділяємо дуже обмежені території, а не регіони. Тільки таким чином можна об’єктивно виділити депресивну територію як об’єкт першочергового державного регулювання і розробити обґрунтовані заходи щодо її санації.
Депресивними в умовах економічної кризи територіями слід вважати регіони, в межах яких темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, екології, соціальних послуг і т.п. вищі за макрорегіональні, загальнодержавні. Тобто, такі компактні територіальні утворення (населені пункти) дійсно є центрами депресивних напружень. Система заходів, яка проводиться для оздоровлення депресивних територій, називається санацією. Результатом проведення санації на першому етапі є зняття аномальної гостроти проблем, а надалі економічно-соціальна реабілітація території.
Досягненню цієї мети служать системні механізми, тобто сукупність регулятивних заходів, здатних одночасно впливати на ситуації в сфері економіки, соціальних відносин, природокористування та ін., тобто застосування багатофункціональних регуляторів (економіко-правових, соціально-організаційних, соціально-економіко-демографічних тощо).
Завдання вибору територій для їх включення до переліку депресивних вирішується за допомогою кількісних показників, які дають можливість проаналізувати стан певної території і порівняти їх з середніми по країні.
Визначення території як депресивної складається з ряду етапів:
1-й етап — оцінка існуючого положення і тенденцій зміни ситуації на ринках праці і в сфері зайнятості населення з використанням статистики або розроблених на її основі спеціальних показників, які потім зводяться в інтегрований бальний критерій. У результаті з’ясовуються райони, населені пункти, в яких ситуація на ринку праці значно відрізняється від середніх і тому вони можуть претендувати на отримання статусу території пріоритетного розвитку;
2-й етап — з’ясовуються причини зазначених відхилень. При цьому розрахунки проводяться тільки для тих адміністративно-територіальних одиниць, які були виділені як такі, що претендують на статус територій пріоритетного розвитку. Це дає можливість визначити напрям політики регулювання ринку праці і зайнятості населення залежно від того, якими причинами (демографічними, економічними, соціальними чи іншими) зумовлена ситуація. В результаті виокремлені райони, населені пункти групуються за типом політики регулювання ринку праці та зайнятості населення;
3-й етап — з кількості виділених районів вибираються ті, де не вдалося визначити причини, що привели до виникнення критичного стану. Це означає, що даний стан є наслідком, як правило, незадовільної діяльності місцевої служби зайнятості (несвоєчасне зняття з обліку безробітних, поганий моніторинг ринку праці тощо). Такі райони виключаються з кількості тих, що претендують на отримання статусу територій пріоритетного розвитку.
Розглянемо конкретно можливий розрахунок показників, які характеризують ситуацію на ринку праці і у сфері зайнятості населення (1-й етап):
де — рівень незайнятості;
— кількість незайнятих працездатних громадян у районі, місті, які перебувають на обліку служби зайнятості;
— загальна кількість працездатного населення в районі, місті.
Вихідні дані для розрахунку показників поняття депресивної
території та можливості її санації
|
Регіон |
Кнпросз , тис чол |
Зкпрн, тис чол |
Козб, тис чол |
Кбзозп, тис чол |
Кбпзп, тис чол |
Кврмспсз, тис чол |
|
A |
11009 |
1600,9 |
600,9 |
100,9 |
300,9 |
300,9 |
|
B |
1000,9 |
1390,9 |
1390,9 |
970,9 |
110,9 |
990,9 |
|
C |
869,9 |
919,9 |
519,9 |
212,9 |
401,9 |
219,9 |
|
D |
1999,9 |
2979,9 |
1979,9 |
996,9 |
1009,9 |
879,1 |
|
E |
709,6 |
809,6 |
409,6 |
109,1 |
309,8 |
109,3 |
Регіон А
Рн = (1100,9/1660,9)*100% = 66,3%
Регіон В
Рн = (1000,9/1390,9)*100% = 71,9%
Регіон С
Рн = (869,9/919,9)*100% = 94,6%
Регіон Д
Рн = (1999,9/2979,9)*100% = 67,1%
Регіон Е
Рн = (709,6/809,6)*100% = 87,6%
Висновок: найкраща ситуація на ринку праці та у сфері зайнятості спостерігаеться в регіоні С, де зайнято 94,6% всього населення
де — рівень безробіття;
— кількість офіційно зареєстрованих безробітних.
Регіон А
Рб = (660,9/1660,9)*100 = 41,3%
Регіон В
Рб = (1390,9/1390,9)*100 = 100%
Регіон С
Рб = (519,9/919,9)*100 = 56,5%
Регіон Д
Рб = (1979,9/2979,9)*100 = 66,4%
Регіон Е
Рб = (400,9/809,6)*100 = 49,5%
Висновок: найбільший рівень безробіття спостерігаеться в регіоні Д, а найменший в регіоні В, де він взагалі відсутні.
Рівень незайнятості і безробіття в районі, місті непрямим шляхом характеризують соціальне напруження.
Слід зауважити, що за рекомендацією Міжнародної організації праці, в знаменнику необхідно використовувати кількість економічно активного населення:
де — коефіцієнт ротації безробітних, який свідчить про застій або мобільність ринку праці в районі, місті і пов’язаних з цим небажаних соціальних наслідках;
— кількість безробітних, знятих з обліку за звітний період;
— кількість безробітних в районі, місті на початок звітного періоду.
Регіон А
РРб = 100,9/300,9 = 0,3
Регіон В
РРб = 970,9/110,9 = 8,75
Регіон С
РРб = 212,9/401,9 = 0,52
Регіон Д
РРб = 996,9/1002,9 = 0,99
Регіон Е
РРб = 109,1/309,8 = 0,35
Висновок: коефіцієнт ротації безробітних, який свідчить про застій або мобільність ринку праці в районі, місті і пов’язаних з цим небажаних соціальних наслідках.
де — визначає співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці. Разом з показником він може використовуватись також для оцінки ступеня професійно-кваліфікаційної відповідності між попитом і пропозицією робочої сили;
— кількість вільних робочих місць у районі, місті, про які сповістили підприємства службам зайнятості.
Регіон А
СВПП = 300,9/660,9 = 0,45 місць/чол.
Регіон В
СВПП = 990,9/1390,9 = 0,71 місць/чол.
Регіон С
СВПП = 219,9/519,9 = 0,42 місць/чол.
Регіон Д
СВПП = 879,1/1979,9 = 0,44 місцб/чол.
Регіон Е
СВПП = 109,3/409,6 = 0,26 місць/чол.
Висновок: цим показником відображаеться співвідношення між попитом і пропозіціею. Найкраще співвідношення можна побачити в регіоні В, де воно становить 0,71 місць на чоловіка.
Зазначені показники розраховують для всієї сукупності районів, з яких визначають претенденти на статус території пріоритетного розвитку. Далі розраховують величину відхилення показників конкретного регіону від середнього значення даного показника з обраної сукупності.
За допомогою експертно-аналітичного методу визначають інтервали абсолютних величин відхилень, кожному з яких присвоється певний бал. Після цього бали за показниками сумують і отриману кількість балів ділять на кількість показників, що використовувалися. Таким чином отримують середню бальну інтегральну оцінку стану ринку праці в районі, місті. Адміністративні одиниці, які мають найбільшу суму балів, виділяють в якості територій пріоритетного розвитку, причому їх кількість не повинна перевищувати
10 – 15% загальної кількості адміністративно-територіальних одиниць у розглянутій сукупності.
Довідково розраховують динамічні показники, що характеризують зміни, які відбулися на ринку праці в кожній адміністративно-територіальній одиниці. Для цього абсолютне значення кожного окремого статистичного показника на кінець досліджуваного періоду ділять на цей самий показник на початок періоду. Далі проводять розрахунки, аналогічні тим, що використовують при оцінці ринку праці.
Далі визначають причини, що зумовили відхилення показників від середніх. Спочатку показники групують за їх якісним змістом, тобто виокремлюються демографічні, економічні й соціальні причини і потім проводиться оцінка за кожною з цих груп. Усі групи причин описують визначеним набором показників, що впливає на ринок праці територіально-адміністративної одиниці. Можуть використовуватися такі показники:
* питома вага працездатного населення в загальній кількості населення, %;
* індекс споживчих цін (з використанням індексу інфляції);
* середні грошові доходи на душу населення;
* частка збиткових підприємств, %;
* приріст населення за рахунок міграції, %;
* працюючі неповний робочий день, в % до спискової кількості зайнятих на найближчий квартал.
Висновки
У результаті вивчення навчальної дисципліни та складання розрахунково-графічной роботи студент повинен знати: соціально-економічну сутність регіональних відтворювальних процесів,фактичний стан економічних, соціальних, демографічних, екологічних процесів на рівні різних регіонів; основні методи статистичного аналізу основних макроекономічних показників розвитку регіону,сутність регіональної економічної політики в Украïні і за кордоном,особливості демографічної та екологічної політики на рівні регіону,основні напрями і методи регіональної політики.
Мати уявлення: про особливості соціально-економічного розвитку різних регіонів Украïни про шляхи виходу з кризи депресивних регіонів нашої країни; про ефективністьрізних методів регулювання регіональної економіки.
Вміти:аналізувати основні макроекономічні показники соціально-економічного розвитку регіону, працювати з регіональною статистикою, аналізувати рівень економічної безпеки регіону,вибирати найбільш прийнятні методи управління соціально-економічними процесами на рівні регіону.
Таким чином,завдяки лекціям,практичним заняттям, під керівництвом викладача та самостійной праці (ргз) під контролем викладача методичною допомогою,ми маемо не тільки уявлення ай практичні навички.
Список використаних джерел
1. Анализ и прогнозирование развития экономики региона / Под ред. Н.Д. Прокопенко. - К.: Наук. думка, 1991.
2. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики. - К.: Кондор, 2003.
3. Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів. - К.: Кондор, 2006.
4. Заєць Т.А. Відтворення робочої сили в Україні: Регіональні проблеми. - К., 1996.
5. Изард У. Методы регионального анализа: Введение в науку о регионах. - М., 1966.
6. Коврига А.В. Исследования новых тенденций и подходов к управлению региональным экономическим развитием. - Х.: ХГАГХ, 1998.
7. bibliotekar.ru/economicheskaya-teoriya/71.htm