Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Позитивні ефекти
Глобалізація, зумовлена доцентровими тенденціями світових інтеграційних процесів, покликана консолідувати планетарне співтовариство на грунті єдиного в глобальному масштабі економічного простору. В геометричній прогресії всеохоплююча економічна інтеграція в наш час[Коли?] формує єдину транснаціональну систему господарства — глобальний економічний моноліт. Процес інтернаціоналізації виробництва настільки втягує народи, країни, регіони у єдиний світовий мегасоціум, що це само собою, треба сподіватись, нівелює в майбутньому суть і обрис національно-державних утворень. Державні структури з часом почнуть розчинятися, їх військово-політичні потенції — сомоанулюватися, міждержавні кордони — руйнуватися. Загальна економічна інтеграція, усуваючи міжнаціональні бар'єри, руйнуючи міждержавні кордони, розчиняючи власне самі національно-державні утворення, об'єктивно покликана трансформувати ці утворення в єдину, цілісну, неподільну міжнаціональну спільність — глобальний соціомоноліт — з єдиним наднаціональним центром координації, управління, контролю…
Доцентровий вектор інтеграційних процесів однозначно диктує формування моноцілісного світового устрою.
Перспектива формування цілісного, неподільного світу в процесі глобальної економічної інтеграції — об'єктивна неминучість, зумовлена природною ходою суспільної еволюції. Отже, — вона виправдана. Насамперед тому, що в міру формування соціально-економічного в глобальному вимірі моноліту зникнуть будь-які підстави для міжнаціонального суперництва, ворожнечі і конфліктів. Цілісний, неподільний світ на грунті єдиного економічного простору тим хороший, що він виключить з життя людського можливість зіткнення у вигляді руйнівних війн. Відтак доцентрова тенденція глобалізаційних процесів об'єктивно покликана забезпечити самовиживання людської цивілізації і її прогрес.
Сутність та етапи глобалізації
Глобалізація охоплює практично всі сфери суспільної діяльності, включаючи політику, ідеологію, культуру, спосіб життя, самі умови існування людства. Глобалізація виражається в таких процесах:
зміцнення зв'язків між найвіддаленішими куточками планети, небувале поширення по всій планеті ідей та інформації, технологій, культури, ціннісних орієнтацій, способу життя, поведінки;
зростаюча інтенсивність взаємозв'язків у сфері торгівлі, фінансів, міграції населення в наслідок розвитку всеосяжних систем транспорту та комунікацій;
виникнення спільних для світового співтовариства проблем, процес зростання загальнолюдських інтересів у всіх сферах людського буття, стертя граней між місцевими й всепланетарними подіями.
Початок глобалізації знаменували події після 1945 р.
Друга світова війна стала глобальною війною, у яку тією чи іншою мірою були залучені всі континенти.
У 1945 р.була створена ООН, а також могутні наддержавні фінансові установи — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк.
Науково-технічна революція стала впливовим суспільним явищем.
Другий період 1970 — 1990-ті рр., тривав на тлі розвалу радянського блоку, а згодом і самого СРСР, завершення «холодної війни». У цей період людство усвідомило наявність глобальних проблем і здійснило спроби їх вирішення. З початку XXI ст. розпочався третій період глобалізації:
11 вересня 2001 р., після атак на США, глобального характеру набула боротьба проти світового тероризму;
у 2007 р. свідченням глобального характеру економіки стали спільні дії центробанків провідних держав та початок світової фінансової кризи.
Глобалізація: переваги і загрози для нашої країни
Глобалізація – це сучасна форма міжнародних відносин, яка характеризується поширенням взаємозалежності між країнами в економічній, політичній і культурній сферах практично на всю земну кулю. Основним чинником розвитку глобалізації стала науково-технічна революція, особливо розвиток світової системи інформації, поширення Інтернету, який зробив можливим миттєвий зв'язок між людьми в різних кінцях світу і усунув перешкоди на шляху розповсюдження будь-якої інформації.
Глобалізація є певним етапом розвитку людської цивілізації, коли національні економіки вже не можуть нормально розвиватися в межах однієї держави, а міжнародні економічні зв’язки призвели до утворення транснаціональних корпорацій і глобальних (світових) ринків. Іншими словами, глобалізація являє собою комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке здійснює потужний вплив на всі сторони життєдіяльності суспільств.
Сьогодні жодна країна світу, якою б потужною вона не була, не може існувати ізольовано від решти світу. Скажімо, найбагатша за своїми природними ресурсам країна у світі – Росія, не змогла б нормально існувати, якби не мала можливості продавати ці ресурси, зокрема енергоносії, десяткам країн, у тому числі й Україні. Інший приклад: глобальна фінансово-економічна криза 20082009 рр. практично охопила усі держави світу, і жодна країна не змогла від цієї кризи уберегтися.
Сьогодні усі країни в тій чи іншій мірі потерпають від глобальних проблем розвитку людства: погіршення екологічної ситуації, глобальне потепління, нерівномірне і неконтрольоване зростання населення в одних країнах і його катастрофічне зменшення в інших, нелегальна міграція, торгівля людьми, наркоманія, контрабанда, нерівномірність соціально-економічного розвитку країн, періодичні глобальні фінансово-економічні кризи, брак продовольства та питної води, гонка озброєнь і розповсюдження зброї масового ураження, зокрема ядерної, поширення релігійного екстремізму, тероризму та міжнародної злочинності.
Перед Україною, як частиною глобалізованого світу, постає майже увесь спектр зазначених глобальних проблем. І не тільки Україна, а навіть найпотужніші країни світу не в змозі самотужки їх розв’язати. Тому для подолання цих проблем і ризиків людство об’єднує свої зусилля і ресурси. При цьому глобалізація несе для України як позитиви, так і певні негативи. До позитивів можна віднести поширення швидкими темпами інформаційних технологій, більші можливості пошуку партнерів в усьому світі, а не лише серед найближчих сусідів, вільне пересування українських громадян у світі, можливості отримання освіти і роботи за кордоном. Серед негативів, які приносить Україні глобалізація, це – посилення економічної, політичної і культурної залежності від наддержав, поступова втрата національно-культурної ідентичності і самобутності і навіть національного суверенітету за рахунок добровільного делегування деяких державних функцій таким міжнародним об’єднанням, як ООН, Євросоюз, ОБСЄ, СНД.
Глобалізація нерідко ототожнюється з американізацією, що пов’язано із зростанням впливу США в міжнародному житті в XX і ХХІ століттях. Посилення впливу США проявляється в просуванні так званого «західного способу життя» на всі країни світу. Провідна роль США в процесі глобалізації визначається передусім їх потужним економічним потенціалом. Протягом останніх десятиліть США є лідером у світовій валютній системі, в продуктивності праці і ефективності економіки. США мають найпотужніший у світі науковий потенціал, який реалізується у виробництві і бізнесових проектах. На США припадає майже 45 відсотків світових витрат на наукові розробки. США посідають ключові позиції в міжнародних фінансово-економічних та торговельних організаціях: МВФ, СОТ, Світовому банку, МБРР та інших структурах. Бюджет ООН і НАТО приблизно на 70% забезпечується Сполученими Штатами Америки. Американські військові видатки становлять майже 40% військових витрат на оборону всіх країн світу. Після Другої світової війни за обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) США стабільно посідають перше або друге місце у світі. (Для порівняння: за даними МВФ, у 2010 році перші три місця у світі за обсягом ВВП (номінал) зайняли: країни Європейського Союзу – 16,1 трлн дол., США – 14,6 трлн дол., Китай – 5,7 трлн дол. Далі: 10те місце посіла Російська Федерація – 1,4 трлн дол., 17те місце – Туреччина – 729 млрд дол., 22ге місце – Польща – 438,8 млрд дол. і 52ге місце Україна – 136,5 млрд дол.).
Що стосується основного вектору цивілізаційного розвитку нашої держави, то це без сумніву має бути євроінтеграція. І не тільки тому, що географічний центр європейського континенту, за деякими підрахунками, розташований поблизу міста Рахова Закарпатської області. І навіть не тому, що Україна має давні історичні, економічні, політичні і культурні зв’язки з європейськими народами і свого часу (до Петра І) виступала провідником європейського цивілізаційного впливу на Московію. У нинішньому прагматичному світі все визначається розрахунками, які показують, що сумарний ВВП країн ЄС, як зазначалося вище, складає – 16,1 трлн дол. на рік, а кількість населення – 400 млн. осіб, у той час, як аналогічні показники країн Митного союзу (Росія, Казахстан і Білорусь) – всього 3 трлн дол. і близько 180 млн. осіб. До речі, членство Казахстану у Митному союзі і ОДКБ не заважає цій державі формувати основні міжнародні орієнтири у такій послідовності – Європейський Союз – Росія – Китай.
Відправною точкою для формування євроінтеграційної політики стала Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, затверджена 11 червня 1998 року. Згідно з цим документом досягнення повноправного членства України в ЄС проголошувалося стратегічною метою. Проте шлях, який Україна і Євросоюз подолали за 20 років, був довгим і складним: були періоди взаємного захоплення, розчарування і прагматичної співпраці. Наша країна крок за кроком просувається шляхом економічних і політичних реформ, поступово наближаючись до рівня вимог, що висуваються до країн-кандидатів на вступ до ЄС. На жаль, до цього часу ЄС всілякими засобами уникає дати адекватну відповідь на прагнення України отримати чітку перспективу членства в ЄС.
Понад 750 років тому наші предки затримали монголотатарські орди і не дали їм можливості вдертися в Західну Європу. А сьогодні нам брюссельські бюрократи «віддячують» тим, що тримають біля дверей Великої Європи прохачами та ще й повчають нас – як нам жити і що робити, щоб сподобатись Європейській спільноті. Такий він сьогодні прагматичний світ – на межі цинізму, і з цим ми змушені рахуватися. Але сам по собі вступ до Європейського Союзу не робить життя кращим, якщо економіка країни є нерозвиненою і відсталою. За прикладом далеко не треба ходити. Візьмемо хоча б такі країни, як Болгарія і Румунія, які вступили до Євросоюзу у 2007 році. Більшість болгар і румунів вважають, що сьогодні їм стало значно важче жити, ніж до вступу в ЄС.
Сьогодні політики різного спрямування пов’язують майбутнє України з її рухом у певному напрямі – до Європи або до Євразії. Але Україна має повернутися передусім сама до себе і привести в дію величезні потенційні сили, не лише і не стільки економічні, скільки соціокультурні, тобто духовні сили української нації, без активізації яких навіть значне зростання економіки не здатне автоматично забезпечити політичну стабільність та консолідацію в суспільстві, вихід України на міжнародну арену як стратегічно впливового гравця. Оскільки сьогодні саме зовнішньополітична орієнтація є найбільшим контраверсійним моментом у відносинах між Сходом і Заходом України, на наш погляд, саме зосередженість на проблемі «побудови Європи в Україні» може стати тією ідеєю, яка сприятиме консолідації української громади від Львова до Луганська і від Чернігова до Севастополя і відповідно посиленню позицій України на міжнародній арені.