Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT3
Міністерство освіти і науки України
Сумський державний університет
Юридичний факультет
Кафедра АГПФЕБ
РЕФЕРАТ
з дисципліни: «Захист прав суб’єктів господарської діяльності»
на тему:
«Правова природа досудового (претензійного) порядку врегулювання господарських спорів»
Виконала: студентка гр. Юм-41
Рязанець Юлія
Перевірив: викладач
Рєзнік О.М.
Суми – 2014
ЗМІСТ
|
ВСТУП………………………………………………………………………… |
3 |
|
Розділ 1. Основні положення досудового врегулювання господарських спорів……………………………………………………………………………. |
4 |
|
Розділ 2. Порядок пред’явлення і розгляду претензій. Вимоги до змісту претензії………………………………………………………………………… |
8 |
|
Розділ 3. Переваги та недоліки досудового порядку вирішення господарських спорів………………………………………………………… |
11 |
|
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………. |
14 |
|
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….. |
15 |
ВСТУП
Актуальність. Господарському судочинству притаманні деякі специфічні інститути, мета існування та впровадження яких спрямовані на розгляд та вирішення господарських спорів. Одним з таких інститутів є інститут досудового врегулювання господарських спорів, який являє собою сукупність правових норм та має ознаки, які притаманні основним засадам (принципам) господарського судочинства, а саме: нормативне врегулювання, визначення особливостей розгляду та вирішення спору, самостійний порядок та вираження і практичне значення.
Актуальність даної теми проявляється у тому, що в при досудовому врегулювання господарських спорів порушнику надається шанс врегулювати спір безпосередньо, без додаткових витрат на судовий розгляд (сплата судового збору, витрати на інформаційно-технічне забезпечення та ін..).
Стан наукової розробки. Даному питанню в своїх працях особливої уваги приділяють такі вчені-юристи, як: Чернадчук В.Д., Зуєва Л.Є., Рєзнікова В.В., Подцерковний О. та інші.
Метою роботи є визначення поняття, змісту та застосування досудового врегулювання господарських спорів.
Поставлена мета обумовлюється виконанням таких завдань:
Об‘єктом даної роботи є суспільні відносини, які виникають під час застосування досудового врегулювання господарських спорів.
Предметом є нормативно-правова база, а також інші документи, що мають місце при застосуванні досудового врегулювання господарських спорів.
Розділ 1. Основні положення досудового врегулювання господарських спорів
Захист прав та законних інтересів може здійснюватись різними способами, які особа вправі вільно обирати. Право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань гарантоване Основним законом України - Коституцією.
Однак ст. 55 Конституції України в першу чергу закріплює право кожної людини і громадянина на судовий захист, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, право на звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатись за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організації, членом або учасником яких є Україна [6].
У сучасних умовах розвитку суспільства необхідною умовою створення ефективної системи захисту порушених, невизнаних або оспорюваних суб’єктивних прав, свобод чи інтересів громадян та юридичних осіб є розвиток альтернативних методів вирішення спорів.
Альтернативні способи розв’язання конфліктів об’єднує договірна основа їх створення, добровільність застосування, оскільки їх використання є правом, а не обов’язком особи. Їм притаманна спільна мета: мирне врегулювання спору, досягнення компромісу та збереження дружніх (партнерських) стосунків між учасниками спору.
До альтернативних методів розв’язання конфліктів можна віднести інститут досудового врегулювання спорів або «претензійний порядок врегулювання»[1].
Досудовий (претензійний) порядок врегулювання господарських спорів регламентовано Розділом ІІ Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), а також ст. 222 Господарського кодексу України (далі – ГК України) від 16 січня 2003 р., іншими нормативно-правовими актами, зокрема: кодексом Торговельного мореплавства України; Повітряним кодексом України; статутом залізниць України; статутом автомобільного транспорту України, які регулюють спеціальний порядокдосудового врегулювання господарських спорів.
Так, ст. 5 ГПК України вказує, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою[4].
Таким чином, досудовий порядок вирішення спорів між суб'єктами господарювання може застосовуватись виключно за бажанням суб'єктів господарювання. Можливі два варіанти. Перший - якщо сторони передбачили у договорі, що досудовий порядок врегулювання спору є для них обов'язковим, і тільки у разі неможливості врегулювати спір у досудовому порядку вони звертаються до суду. Другий — якщо такої вказівки договір не містить, але суб'єкт господарювання має бажання спробувати вирішити спір без звернення до суду [5].
З цих правил є два виключення. Перше стосується тих господарських відносин, щодо яких законодавством встановлено спеціальний, відмінний від передбаченого ГК України і ГПК України порядок вирішення спорів у досудовому порядку.
Другий виняток полягає в тому, що ГПК Україні закріплює виключний
перелік господарських спорів, на які не поширюється досудовий порядок їх вирішення [5].
Отже, можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Взагалі чинне законодавство не містить визначення поняття «досудовий порядок врегулювання господарських спорів». Відповідно до загальної теорії права досудовий (претензійний) порядок врегулювання спорів — це сукупність заходів, які підлягають здійсненню стороною, права якої порушено, для безпосереднього вирішення спору, що виник, зі стороною, яка є порушником майнових прав чи інтересів [10, c.45]. Під досудовим врегулюванням господарських спорів розуміється також ведення господарюючими суб’єктами усних переговорів, обмін кореспонденцією, пред’явлення претензій та проведення інших заходів, які мають на меті розв’язання спорів і суперечок, що виникають між ними, без передачі спору на розгляд до господарського суду.
Метою досудового врегулювання господарських спорів є усунення та/або запобігання негативному впливу на господарську діяльність з боку контрагентів; усунення між сторонами конфлікту, спірності ситуації без звернення до суду однієї зі сторін. Добровільне задоволення претензійних вимог забезпечує найбільш швидке відновлення порушених прав кредитора, — в цьому полягає позитивний аспект досудового порядку врегулювання спорів. Такий порядок є позитивним і для добросовісного боржника, оскільки позбавляє його необхідності несення додаткових видатків на судові витрати[].
Завданнями досудового врегулювання господарських спорів є:
Отже, досудовий порядок вирішення господарських спорів - це певне коло дій суб'єкта господарювання, направлених на розгляд та неупереджене розв'язання спору, шляхом застосування претензійного порядку, зазначеного діючим законодавством.
Розділ 2. Порядок пред’явлення і розгляду претензій. Вимоги до змісту претензії
Досудовий порядок обумовлюється пред'явленням особливого документа - претензії. Так, В. Д. Чернадчук, зазначає, що претензія як матеріально-правова вимога одного з учасників спірних правовідносин до іншого являє собою засіб урегулювання конфлікту самими сторонами без втручання господарського суду [10, c. 52]. Також претензія розуміється як письмовий документ, що надсилається особою, яка вважає, що її права та законні інтереси порушені, до порушника з вимогою відновити у цих правах та інтересах без втручання юрисдикційних органів.
Відповідно до ст. 6 ГПК України підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією. В претензії повинно бути зазначено:
а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;
б) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;
в) вимоги заявника;
г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;
д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії.
Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку[4].
Відповідно до ст.. 7 ГПК України строк розгляду претензії не повинен перевищувати два місяці, обчислення якого починається з дня одержання претензії. В тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.
Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами [4].
Стаття 8 ГПК України встановлює, що про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі. У відповіді на претензію зазначаються:
а) повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь;
б) коли претензію визнано повністю або частково, - визнана сума, назва, номер і дата розрахункового документа на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;
в) коли претензію відхилено повністю або частково, - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обгрунтовують відхилення претензії;
г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.
Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслано документи, що обгрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.
Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.
Стаття 11 ГПК України вказує, що підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду [4].
Водночас, ГПК України закріплює виключний перелік господарських спорів, на які не поширюється досудовий порядок їх вирішення. Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно. Ці спори вирішуються виключно у судовому порядку[4].
Розділ 3. Переваги та недоліки досудового порядку вирішення господарських спорів
У той же час існує низка невирішених на законодавчому рівні проблем, що спричиняє на сучасному етапі розвитку господарського процесу низьку ефективність досудового врегулювання господарських спорів, зумовлює необхідність його реформування.
Так, однією з проблем є те, що пред’явлення претензії суб’єкту господарювання - правопорушнику слугує своєрідним попередженням його про можливе звернення до суду і притягнення до господарсько-правової відповідальності. Отримавши таке попередження, недобросовісний суб’єкт господарювання-правопорушник вдається до приховування майна, грошових коштів, намагаючись уникнути відповідальності, а той і взагалі припиняє свою господарську діяльність.
Крім цього, у періодичних джерелах, особливо практикуючими юристами, звертається увага на такі недоліки досудового врегулювання господарських спорів:
Також варто зауважити, що досудове врегулювання господарських спорів рекомендується застосовувати лише тоді, коли суб’єкт господарювання впевнений у добросовісності свого контрагента.
При цьому чи не найважливішою проблемою регулювання претензійного порядку господарських спорів є на сьогодні відсутність чіткого механізму примусового виконання визнаної претензії. Визнана, але не виконана претензія, замість того, щоб допомогти захистити права та законні інтереси, навпаки, збільшує час, необхідний для відновлення порушених майнових прав, створює інші значні труднощі для потерпілої сторони, призводить до безпідставного збагачення недобросовісного боржника. За цілком слушним висловлюванням Ю. Павлюченко, сучасний досудовий порядок вирішення господарських спорів не захищає суб’єкта господарювання від наслідків правопорушення, тому що законодавчо регламентована поведінка боржника не підкріплюється державним примусом. Виникає ситуація, коли законодавець дав можливість оперативно захистити свої права, однак механізм реалізації такої можливості не встановив [7, с. 78].
Однак деякі фахівці вказують і на переваги досудового порядку, а саме:
- за умови досудового врегулювання спору немає потреби сплачувати судовий збір, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у разі необхідності і витрати на проведення експертизи. До того ж за результатами розгляду справи в суді можлива сплата первинної суми, наприклад, штрафу, що визначався договором або рішенням контролюючого органу;
- судовий розгляд у першій інстанції може зайняти 2-3 місяці й більше, крім того, не виключено, що боржник-відповідач буде оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, а ця процедура може зайняти ще кілька місяців. Та й отримання рішення суду, яке набрало законної сили - ще не вирішення проблеми, оскільки його ще треба виконати, а цим займаються відділи державної виконавчої служби. Тому від подання позовної заяви до суду до фактичного виконання отриманого рішення можуть минути роки.
- сторони вільні в обранні зручного часу та місця для обговорення та знаходження консенсусу. Більше того, все може бути вирішено за допомогою телефонного зв’язку, інтернету, факсу тощо [5,8].
Отже, в контексті господарського судочинства досудове врегулювання спору має як переваги, так і недоліки. Тому, досудове врегулювання господарських спорів доцільно застосовувати лише тоді, коли суб’єкт господарювання впевнений в добросовісності свого контрагента.
ВИСНОВКИ
Отже, досудове врегулювання господарських спорів – це сукупність заходів, що підлягають здійсненню господарюючими суб’єктами, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до господарського суду. Значення досудового врегулювання господарських спорів розкривається через функції, які виконує ця стадія господарського процесу. По-перше, досудове врегулювання покликане забезпечити якомога швидше відновлення порушених прав підприємств та організацій. По-друге, воно сприяє виявленню і усуненню причин та умов виникнення господарських правопорушень. По-третє, досудове врегулювання сприяє організації та підвищенню рівня укладання та виконання господарських договорів.
Виходячи зі змісту чинного законодавства, можна виділити: загальний порядок досудового врегулювання господарських спорів (він регламентований нормами ст.ст. 5–11 Господарського процесуального кодексу України) та спеціальний порядок досудового врегулювання господарських спорів (визначається нормами інших нормативних актів), який застосовується щодо пред’явлення і розгляду претензій до органів транспорту.
При аналізі робіт науковців, щодо даної тематики, можна дійти висновку, що досудове врегулювання господарських спорів, як інститут господарського судочинства має, як певні недоліки, так і переваги. Тому, досудове врегулювання господарських спорів доцільно застосовувати лише тоді, коли суб’єкт господарювання впевнений в добросовісності свого контрагента. В інших випадках, краще звернутись за захистом своїх прав та інтересів до суду.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ