Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Чим одні фірми відрізняються від інших
Фірмою називається економічно самостійна одиниця, яка створюється для виготовлення продукції або виконання робіт і надання платних послуг.
Під фірмами ще розуміють підприємства, які здійснюють господарську діяльність у різних галузях промисловості з метою отримання кінцевого фінансового результату – прибутку.
Кожна фірма має своє найменування, під яким вона значиться у державному реєстрі своєї країни. Назва містить ім’я та прізвище одного чи декількох власників і відображає характер діяльності та статус фірми.
Фірма має відмінності від таких об’єктів господарювання, як підприємство, завод або фабрика.
Відмінності:
· у формі господарювання;
· відрізняється статусом;
· кожна фірма має свій фірмовий знак або марку, яка використовується для ідентифікації товарів чи послуг продавця та їх відмінності від продукції (послуг) конкурентів на ринку.
Спільне:
· юридичні особи;
· самостійний баланс;
· розрахунковий рахунок;
· власна печатка;
· закінчена система обміну і звітності.
Кожна фірма має головну мету, тобто чітко окреслену причину її існування (місію).
Головною місією у багатьох фірм є виробництво продукції або надання послуг для задоволення потреб ринку та отримання завдяки цьому максимально можливого прибутку.
У кожній фірмі на основі цієї загальної місії формуються фірмові цілі.
Загальнофірмові цілі повинні бути:
· орієнтовані у часі;
· досяжні;
· конкретні;
· вимірювальні.
Усі цілі фірми мають бути чітко сформульовані для кожного виду її діяльності, тому що місія фірми має багато цілей.
Серед напрямів діяльності фірми розрізняють виробничу, маркетингову, комерційну, економічну, соціальну тощо.
2. За якими ознаками розділяються підприємства
Підприємства різняться між собою великою кількістю ознак:
- галузевою спеціалізацією;
- потужністю виробництва;
- структурою виробництва.
Найголовнішою вважають галузеву ознаку, яка обумовлює вид виробленої продукції, спосіб виробництва, призначення продукту та його споживання. Саме конкретний вид продукції та її призначення закладається в основу при створенні нового підприємства.
За галузевою ознакою підприємства поділяються на:
- підприємства промисловості, які виготовляють здебільшого машини, обладнання, інструменти, метал, хімічні засоби іпод.;
- сільськогосподарські підприємства, що виробляють продукцію рослинництва, тваринництва та ін.;
- підприємства транспорту;
- підприємства будівництва;
- підприємства виробничої та соціальної інфраструктури.
Найпоширенішим стало групування підприємств за виробничою потужністю. За цією ознакою всі підприємства поділяються на малі, середні й крупні.
Розподіляючи підприємства до тієї чи іншої групи, використовують переважно такі показники:
- кількість працюючих;
- обсяг виробленої продукції;
- вартість основних виробничих фондів.
За сферою діяльності існують такі підприємства:
- матеріального виробництва (це здебільшого промислові й сільськогосподарські, будівельні підприємства та ін.);
- нематеріального виробництва, які надають послуги - від ремонту побутової техніки до послуг охорони здоров'я, освіти, культури;
- посередницькі, завдання яких - налагодити взаємовигідні контакти між виробниками і споживачами, продавцями та покупцями; посередництво скорочує сукупні витрати, зменшує затрати споживачів на пошук необхідних товарів і створює замкнутий цикл відносин між виробником і споживачем;
- сфери обслуговування, стан якої, обсяг наданих і спожитих нею послуг належить до важливих характеристик рівня та якості життя населення; у розвинутих країнах у цій сфері суспільного виробництва зайнято більшість економічно активного населення.
3. Як впливають на організацію бізнесу правовий статус і розміри бізнесу
4. У чому різниця між партнерством і корпорацією
Партнерство (товариство)
Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.
За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти такі товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та з обмеженою відповідальністю.
Розглянемо, які переваги партнерство має перед одноосібними володіннями.
По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.
По-друге, вдосконалюється управління фірмою. З'являється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів.
По-третє, велика свобода та оперативність господарських дій.
По-четверте, як і одноосібні володіння, партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.
Проте ця форма організації підприємницької діяльності має певні недоліки (див. рис. 2.7), через що інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.
1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.
2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент - негнучке управління товариством.
3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства, як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва, значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.
Корпорація (акціонерне товариство)
Корпорація (акціонерне товариство) є нині домінуючою формою підприємницької діяльності, її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на подальший розвиток корпорації. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.
Переваги корпорації (акціонерного товариства) досить вагомі (див. рис. 2.8).
По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.
По-друге, потужній корпорації значно простіше повсякчас збільшувати обсяги виробництва або послуг, шо дає можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.
По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутство фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.
По-четверте, корпорація - це організаційно-правовий утвір, який може функціонувати тривалий час (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.
Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, також має недоліки:
1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності і контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами та акціонерами корпорації.
2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім - дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування.
3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорацій може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок .
5. Які складові мікросередовища менеджменту Вам відомі
Мікросередовище - це середовище прямого впливу на організацію (підприємство). Чинники мікросередовища поділяються на дві групи. До першої відносяться ті, що діють у близькому оточенні; до другої - що діють усередині організації.
До чинників близького оточення відносять:
1) кліматичні (складові: природні умови, роза вітрів; переважаючий атмосферний тиск; середньодобова температура повітря, вологість);
2) постачальники (види сировини, матеріалів; обсяги постачань; ціни постачань; відстань доставки);
3) споживачі (асортимент продукції, що споживається; обсяги постачань; ціни постачань; рівень платоспроможності);
4) конкуренти (ступінь освоєння ринку; якість продовольчої продукції; орієнтовані сегменти ринку; асортимент продукції);
5) фінансово-кредитні організації (асортимент надання послуг; банківський відсоток за операціями; комфортність; простота оформлення документів; можливість інвестування та одержання кредиту);
6) державні органи (контроль за дотриманням законодавства; система керівництва; взаємовідносини з місцевою адміністрацією).
До чинників, які діють усередині організації (підприємства), слід віднести: середній рівень заробітної плати; забезпечення трудовими ресурсами, кваліфікацію працівників; забезпеченість матеріальними ресурсами; організаційну структуру підприємства тощо.
6.У чому відмінність між зовнішнім сер. Прямого та опосередкованого впливу.
Зовнішнє середовище — це сукупність господарських І суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, І національних і міждержавних інституціональних структур І та інших зовнішніх (відносно підприємства) умов і чинників, І що діють у глобальному оточенні.
Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють на середовище прямої та опосередкованої дії.
Середовище прямого впливу на організацію утворюють певні суб'єкти — споживачі, конкуренти, постачальники, державні органи, фінансово-кредитні установи та інші зовнішні агенти й контрагенти. Це середовище ще називають середовищем завдань, тому що до нього входять елементи, які безпосередньо пов'язані з операціями організації.
До найвагоміших факторів прямої дії належать закони України про підприємство, підприємництво, власність, охорону праці, захист прав споживачів, про обмеження монополізму й недопущення недобросовісної конкуренції, урядові декрети й постанови, нормативні документи галузевих і територіальних органів управління, спрямованих на правове та організаційне закріплення економічних відносин міждержавними владними структурами й господарськими суб'єктами, напрацювання норм і правил їхньої поведінки (правил гри) в економічному просторі.
Середовище непрямої дії охоплює матеріально-технічні умови, суспільні відносини та інституції, інші чинники, що впливають на організації опосередковано. Цим чинникам властивий високий рівень варіативності, невизначеності й непередбачуваності. До основних з них, за якими підприємство має уважно стежити й правильно оцінювати пов'язані з ними загрози чи зиски під час вироблення підприємницької стратегії, належать економічні, політичні, соціокультурні, науково-технологічні, екологічні й деякі інші.
7.Що таке Pablic Relation!
Паблік рилейшнз (ПР), або робота з громадськістю, спрямована на формування і підтримку сприятливого іміджу фірми, на переконання громадськості в необхідності діяльності підприємства, його благодатному впливу на життя суспільства. Виникнення, формування і розвиток паблік рилейшнз як мистецтва і науки про способи й методи досягнення гармонії, взаєморозуміння і визнання діяльності того чи іншого підприємства
пов'язані з розумінням того, що успіх бізнесу значною мірою залежить від громадської думки.
Робота з громадськістю, як і реклама та інші види комунікації, є інструментом комунікативної політики підприємства і ґрунтується на принципах взаєморозуміння, правдивості, ясності, повної інформованості та співробітництва, єдності слова і діла.
Мета паблік рилейшнз — встановити двостороннє спілкування організації та громадськості для виявлення спільних уявлень або інтересів і досягнення взаєморозуміння, що ґрунтується на правдивості, знаннях та інформованості.
Розумінню сприяє репутація, набутий досвід, культурні чинники. Важливими складовими більшості програм паблік рилейшнз для завоювання надійної репутації є створення атмосфери довіри і реалізація певної стратегії.
Основні напрями
У наші дні термін "public relations" включає в себе такі основні напрямки:
1. Громадська думка.
2. Суспільні відносини.
3. Урядові відносини.
4. Життя громади.
5. Промислові відносини.
6. Фінансові відносини.
7. Міжнародні відносини.
8. Споживчі відносини.
9. Дослідження та статистика.
10. Засоби масової інформації (ЗМІ).
Знання та вміння фахівця в галузі ПР
Ось список різноманітних сфер застосування знань і умінь фахівця в галузі ПР:
1. Консультування на основі законів поведінки людини.
2. Виявлення можливих тенденцій і передбачення їх наслідків.
3. Вивчення громадської думки, ставлення та очікування з боку громадськості та рекомендації необхідних заходів для формування думки і задоволення очікування.
4. Встановлення і підтримка двостороннього спілкування, заснованого на правді і повній інформованості.
5. Запобігання конфліктам і непорозумінь.
6. Сприяння формуванню взаємної поваги і соціальної відповідальності.
7. Гармонізація особистих і суспільних інтересів.
8. Сприяння формуванню доброзичливих відносин з персоналом, постачальниками та споживачами.
9. Поліпшення виробничих відносин.
10. Залучення кваліфікованих працівників і зниження плинності кадрів.
11. Реклама товарів і послуг.
12. Підвищення прибутковості.
13. Створення "власного іміджу".
Складові частини ПР
Звичайна діяльність ПР складається з чотирьох різних, але пов'язаних один з одним частин:
1. Аналіз, дослідження і постановка задачі.
2. Розробка програми та кошторису.
3. Завантаження та здійснення програми.
4. Дослідження результатів, їх оцінка та можливі доробки.
Ці частини іноді називають система РЕЙС (англійське RACE: Research [Дослідження], Action [Дія], Communication [Спілкування] and Evaluation [Оцінка]).
Корисним є перерахувати, що входить і що не входить в поняття ПР:
Поняття "public relations" включає в себе:
1. Все, що може бути поліпшити взаєморозуміння між організацією і тими, з ким ця організація вступає в контакт як всередині, так і за її межами.
2. Рекомендації щодо створення "суспільного обличчя" організації.
3. Заходи, спрямовані на виявлення та ліквідацію чуток або інших джерел нерозуміння.
4. Заходи, спрямовані на розширення сфери впливу організації засобами відповідної пропаганди, реклами, виставок, відео-і кінопоказів.
5. Будь-які дії, спрямовані на поліпшення контактів між людьми або організаціями.
При цьому "public relations" не є:
1. Бар'єром між правдою і громадськістю.
2. Пропагандою, яка прагне щось нав'язати, незалежно від правди, етичних норм і суспільних інтересів.
3. Пропагандою, спрямованої виключно на збільшення реалізації, хоча ПР мають важливе значення для програм реалізації та маркетингу.
4. Набором хитрощів і трюків. Вони іноді використовуються для того, щоб привернути увагу, але при частому і ізольованому застосуванні зовсім марні.
5. Безкоштовною рекламою.
6. Простий роботою з пресою, хоча робота з пресою є дуже важливою частиною більшості програм ПР.
8.Як постачальник впливає на діяльність фірми?
Вплив постачальників на підприємство достатньо суттєвий. Ціна, якість їх продукції, умови постачання, дисципліна поставок, експлуатаційні витрати безпосередньо позначаються на собівартості, а, значить, і на прибутках підприємства, на його конкурентоздатності.
Розрізняють постачальників: сировини, матеріалів, основних засобів, енергетичних, фінансових, трудових, інформаційних та інших ресурсів і послуг.
Найбільш загальні критерії оцінки впливу постачальників наступні:
-Техніко-технологічний рівень продукції.
- Сприятливе поєднання параметрів ціна-якість.
- Зручність і дешевизна поставок (географія).
- Висока конкурентостійкість постачальника.
- Низька ймовірність тиску, погіршення умов, обсягів і якості поставок.
- Характеристика особливостей продукції, що поставляється (ліквідність, універсальність, дефіцитність, замінність тощо).
- Можливість вдосконалення продукції, що поставляється, відповідно до стратегічних змін на підприємстві.
- Оцінка рівня конкуренції за ресурсами (кількість підприємств, що використовуватимуть аналогічні види ресурсів).
Відсутність значної залежності від постачальника (розміщення замовлень у кількох постачальників, оцінка мобільності переходу на інші ресурси).
- Можливості використання ресурсів-замінників і наявність підприємств, що зможуть їх виробляти.
- Оцінка вартості витрат на можливу зміну постачальника.
- Оцінка можливості інтеграції з постачальниками по окремих видах продукції.
Найважливіше - не потрапляти в економічну залежність від постачальників, тобто співпрацювати лише з одним із них.
Крім конкурентів, покупців, партнерів, постачальників на підприємство суттєво можуть впливати інші елементи мікросередовища: місцеві органи партій, громадських організацій і влади (держадміністрація, рада, податкова адміністрація, казначейство, фінорган, санстанція, пожежний нагляд, технагляд, держстандарт тощо), якщо вони не зацікавлені в діяльності підприємства, тобто не є його стейкхолдерами. Тому то слід вчитися будувати наскільки це можливо нормальні стосунки і з ними.
9.Яке значення для організації мають споживачі?
Споживчий ринок – це окремі особи та домашні господарства, які купують товари та користуються послугами для особистого або сімейного споживання чи використання.
Неможливо проаналізувати поведінку всіх покупців споживчого ринку окремо. Успіх діяльності фірми, яка працює на споживчому ринку, залежить від того, наскільки вдало та надійно вона знайде своє коло покупців, свій сегмент ринку. Тому в діловому світі витрачається багато коштів і часу на дослідження споживача на ринку з метою побудови певної моделі поведінки покупців. Дані моделі мають містити: зовнішні збудники; процеси сприйняття інформації; процеси прийняття рішень про купівлю.
Психологічні фактори враховують те, що людина – не машина, і від неї неможливо чекати однозначного реагування. Тому треба враховувати її мотивацію, сприйняття, засвоєння інформації, вироблення певних переконань та ставлення до покупки.
Поведінку споживача при покупці товару переважно визначають і фактори соціокультурного впливу. Зокрема, суттєвий вплив мають референтні групи. Референтні групи – це групи людей, які безпосередньо або опосередковано впливають на поведінку споживача (членські або первинні колективи, сім’я).
До факторів-збудників, які визначають поведінку покупця, належать і фактори ситуаційного впливу:
Загалом фактори, які впливають на купівельну поведінку покупця, можна поділити на дві групи: контрольовані та неконтрольовані з боку підприємства. Психологічні, особистісні, соціокультурні фактори та фактори ситуаційного впливу не підлягають контролю з боку підприємства. Їх треба постійно досліджувати та враховувати в маркетинговій програмі підприємства.
Менеджерам з маркетингу важливо розуміти, як під впливом проаналізованих факторів відбувається процес прийняття споживачем рішення про покупку, з яких етапів складається цей процес.
Механізм купівлі споживчих товарів складається з п’яти етапів:
Усвідомлення потреби (який нестаток, чим він викликаний). На цьому етапі маркетологам важливо визначити коло тих обставин, які підштовхують покупця до думки про можливість одержання тієї чи іншої послуги.
Пошук інформації про товар – покупцеві потрібні додаткові відомості про товар, який його цікавить. Джерелами інформації можуть бути: особисті джерела (сусіди, сім’я, друзі), комерційні джерела (реклама, продавці, дилери, виставки), джерела емпіричного характеру (дотик, вивчення використання товару), загальнодоступні джерела (ЗМІ).
Оцінка варіантів – порівняння товарів за визначальними характеристиками (властивості товару, образ марки тощо).
Кінцеве рішення про купівлю – має базуватися на всіх попередніх етапах, хоча дуже часто воно буває спонтанним.
Реакція на покупку – споживач визначає своє ставлення до покупки "задоволений – незадоволений", від чого буде залежати використання чи невикористання споживачем в подальшому цього товару.
10.Що таке конкурентні переваги, якими вони мають бувають?
Конкурентна перевага — рівень ефективного використання наявних у розпорядженні фірми (а здобувають також для майбутнього споживання) всіх видів ресурсів. Конкурентоспроможність може бути оцінена тільки в рамках групи фірм, що випускають однакові товари. Конкурентоспроможність — поняття відносне, та сама фірма в рамках регіональної групи може бути визнана конкурентоспроможною, а в рамках світового ринку — ні.
Найбільш складним є оцінка міри конкурентоспроможності, тобто виявлення характеру конкурентної переваги порівняно з іншими. Таким чином, рівень конкурентної переваги потрібно оцінювати щодо відповідної фірми-лідера. За умови дотримання певних вимог (ідентичність фаз життєвого циклу, ідентичність характеру, що задовольняє потреби, і т.д.) рівень конкурентної переваги може бути оцінений як відношення рівня рентабельності виробництва цієї фірми порівняно з аналогічним показником фірми-лідера, обчисленого на певну перспективу.
Таким чином, поняття конкурентної переваги можна визначити як ті характеристики й властивості товару, які створюють для фірми певну перевагу над своїми прямими конкурентами.
Конкурентна перевага може бути зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня базується на відмітних якостях товару, які утворюють цінність для покупця, внутрішня — на перевазі фірми щодо витрат виробництва, які менші ніж у конкурентів.
Конкурентні переваги є концентрованим проявом переваги над конкурентами в економічній, технічній, організаційній сферах діяльності підприємства, які можна виміряти економічними показниками (додатковий прибуток, більш висока рентабельність, ринкова частка, обсяг продаж).