Теорія соціальної роботи як наука та навчальна дисципліна

Работа добавлена на сайт samzan.net:

1.«Теорія соціальної роботи» як наука та навчальна дисципліна. Передумови формування соціальної роботи як науки

В начале XX века перечень профессий был дополнен тремя относительно новыми специальностями и направлениями научной и практической деятельности: "социальный педагог", "социальный работник" и "специалист по социальной работе". Но это не означало, что раньше отсутствовала практика социальной работы. До 1991 года клиентами социальных служб были лишь пожилые, инвалиды и семьи с детьми, да и социальные службы были представлены лишь отделами социального обеспечения. Когда в 1991 году появилась профессия "специалист по социальной работе", началась подготовка профессионалов - открылись факультеты по подготовке социальных работников, оформилось законодательство (Закон о социальном обслуживании, Закон о социальном обслуживнии пожилых и инвалидов, Закон о профилактике правонарушений среди несовершеннолетних, Закон о гарантиях защиты прав детей), изменилась структура социальных служб и расширился перечень клиентов, которым стали предоставлять социальную защиту и оказывать социальную помощь.  Эти же годы, когда программы подготовки стали нормой, можно обозначить как появление профессиональной социальной работы. Если послереволюционный и советский периоды характеризуются развитием, в  основном, системы социального обеспечения, которая сложилась в целом к концу  20-х гг., то в современных условиях идет формирование модели социальной работы, отражающей особенности социальных процессов современной Украины и использующей опыт и традиции организации социальной деятельности в сфере призрения и социального обеспечения. Анализ  литературы (Григорьев С. И., Гуслякова Л. Г., Ромм М. В., Ромм Т. А.) позволил  сделать вывод о том, что социальная работа в Украине как общественное явление  характеризуется некоторыми особенностями. Первая особенность формирования  отечественной модели социальной работы состоит в том, что становление и  развитие профессий "социальная работа" и "социальная педагогика" подготовлено  многолетней дореволюционной исторической традицией широкой социальной  деятельности в сфере оказания помощи; а также опытом воспитательной, культурно-массовой и просветительской работы среди населения в советский период.  Вторую особенность авторы видят в том, что существующий уникальный  исторический опыт в сфере социальной помощи в ходе известных событий был  утрачен, и применить его на практике без кардинальной ревизии, адаптации к  условиям современной действительности практически невозможно. Именно поэтому, в  отличие от стран с устоявшейся исторической традицией социальной работы, Украина  вынуждена практически заново, - хотя и не на пустом месте - создавать  современную национальную систему социальной работы. Третью особенность авторы  органично связывают со второй; т. к. груз нерешённых проблем в социальной сфере  изначально ставит специалистов в области социальной работы перед  трудноразрешимой проблемой: они вынуждены одновременно налаживать эффективную  систему социальной защиты, параллельно занимаясь разработкой научной концепции,  адекватной требованиям  современности, изучая, анализируя и адаптируя зарубежный опыт  социальной работы. Современная научная литература отличается многообразием толкований понятия  "социальная работа". Так, Национальная Ассоциация социальных работников США под  социальной работой понимает профессиональную деятельность по оказанию помощи  индивидам, группам в целях усиления и возрождения их способности к социальному  функционированию и созданию для этого благоприятных общественных условий. В начале 90-х годов 20-го века в Украине была сделана попытка определить социальную работу как вид деятельности, который является принадлежностью социальной сферы и предназначен для удовлетворения социальных потребностей  населения, прав людей на социальное обеспечение и компенсацию возникших не по их вине материальных, физических и моральных потерь. Позже, по мере становления  науки и практики социальной работы в стране, появились иные трактовки "социальной работы", в которых под социальной работой понимается не только оказание помощи, но также и система мер по приданию клиентам силы в самостоятельном решении собственных проблем.

2. Історичні та соціокультурні передумови формування професійної галузі соціальної допомоги в Україні.

3. Ставлення до жебрацтва на різних етапах розвитку суспільства.

Із прийняттям християнства, у період церковної доброчинності, допомога розглядалася як звичайна благодійність, релігійний обов'язок віруючого, як система гуманітарних послуг нужденним. І тільки в XX столітті соціальна робота визнана в усьому світі як професія, яка потребує спеціальної підготовки й завдяки якій кожна людина має себе відчути активним членом суспільства.

Соціальна робота відрізняється від філантропії, доброчинності, меценатства та інших подібних видів діяльності, оскільки передбачає не тільки й не стільки допомогу людині у вирішенні її повсякденних проблем, але й розвиває, виховує, указує на пошук власних ресурсів, розвиток умінь та навичок самодопомоги, самоорганізації та, зрештою, самореалізації.

Перший період історії становлення соціальної роботи хронологічно пов'язують iз виникненням у IХ ст. Древньоруської держави й утвердженням християнства як державної релігії (988 р.), коли надання допомоги хворим, убогим та іншим нужденним верствам населення стало однією iз форм реалізації християнської заповіді любові до ближнього.

Серед основних форм благодійництва у період Київської Русі особливого значення набула княжа благодійність. Крім роздачі милостині, це було "годування" нужденних на князівських дворах, облаштування притулків для калік тощо.

Іншим напрямом соціальної підтримки нужденних у цей час стала церковно-монастирська діяльність. Iз метою впорядкування форм благодійності у 996 році великий князь Володимир Святославич видав Статут, відповідно до якого соціальне піклування про нужденних віддавалося під покровительство церкви. Результатом такого роду діяльності церков і монастирів стало створення на Русі численних богадiлень, притулків та інших благодійних закладів. Після Батиєвого нашестя православна церква взагалі виявилася єдиним інститутом допомоги нужденним.

Другий період. Традиції княжої благодійності у ХІІ-ХІІІ ст. ст. розвинулися в історії південно-західного Галицько-Волинського князівства. Серед галицьких князів особливим благодійництвом прославилися Ярослав Осмомисл, Данило Галицький і Володимир Волинський. У цілому після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі воно перейняло велику частку київської культурно-освітньої спадщини, тим самим зберігши в українців почуття культурної ідентичності, у тому числi відновивши основні напрями соціальної благодійності.

Третій перiод розвитку соцiальної роботи припадає на час входження України до складу Речі Посполитої. З ХVІ ст. осередками відродження православ'я, а отже, і організованої благодійницької діяльності стають братства. Вони завоювали повагу й широку популярність, опікуючися вдовами й сиротами своїх померлих членів, підтримуючи шпиталі й надаючи своїм членам безвідсоткові позики. Іншим напрямом соціально-благодійницької діяльності братств стала освітня справа і, зокрема, відкриття шкіл та організація в них безплатного навчання при досить демократичному шкільному устрої (школи були відкриті для всіх верств населення).

Особливий імпульс для розвитку соціальна благодійнiсть за Україні отримала за Козацької доби. Саме у період ХVІ-ХVІІ ст. ст. тут сформувалися основи соціальної козацької педагогіки, якою декларувалася необхідність захисту потреб, інтересів, прав як окремої особистості, так і груп людей.

Основою організації шкільної освіти (зокрема полкових, січових шкіл, шкіл джур) був принцип соціальної благодійності, що знайшло відображення в організації безплатного, демократичного за формою навчання, у тому числі й дітей-сиріт, яких, за традицією, всиновлювали, а отже, i виховували козацькі курені. Вони ж опікувалися й матеріальним забезпеченням сімей загиблих козаків.

Оцінюючи висвітлену інформацію щодо перших трьох періодів соціальної роботи в Україні бiльше як характеристику передумов її становлення, зазначимо, що організаційне і законодавче оформлення соціальної роботи в Україні починається з другої половини ХVII ст., що знаменувало четвертий етап становлення соціальної роботи. Саме в цей час внаслiдок посилення центральної влади поряд iз церковною, приватною благодійністю, зокрема благодійністю окремих культурних осередків-братств, козацьких угруповань, набирає силу процес оформлення державного призріння. Так, 1670 року в Російській імперії, до складу якої входила на той час і Україна, було засновано Приказ створення богаділень, що, у свою чергу, знайшло подальше відображення у постановах Земського собору (1681) про практичну реалізацію цих завдань.

Особливо активно зазначена робота проводиться у першій чверті XVIII ст., що позначило п'ятий етап соціальної роботи в Україні. Однак, зауважимо, що в цей період, з одного боку, активно формується державна політика, спрямована на надання матеріальної та іншої допомоги нужденним, створюється мережа світських соціальних установ, а з іншого - виходять такі закони, як, наприклад, "Про заборону жебрацтва" (1712) та "Про визначення жебраків соціальне небезпечним елементом" (1721), що, власне, стало деякою суперечністю цього етапу соціальної роботи. Так чи інакше, а саме за петровських часiв було закладено фундамент інституту соціальної роботи і здійснено значний крок уперед у підвищенні ролі державного регулювання щодо організації призріння.

Наступним кроком стосовно реалізації ідеї створення системи державного призріння стало заснування в ході губернської реформи 1775 р. спеціальних губернських приказів громадського призріння. Організацію таких структур було в цілому здійснено в 42 губерніях Російської імперії за часів Катерини II, у тому числі й у кiлькох малоросійських.

До компетенцiї приказів громадського призріння входило опікування організацією і діяльністю народних шкіл, сирітських будинків, шпиталів і лікарень, богаділень для вбогих і людей похилого віку, будинків для інвалідів, громадських їдалень. Для губернських приказів громадського призріння з державної казни було виділено по 15 тис. карбованців. Крім того, з метою формування власного бюджету їм надавалося право використовувати відсотки на нерухомість, прибутки від підприємств місцевої промисловості.

Однак суперечністю періоду стало те, що державні соціальні установи були спроможними надати допомогу лише частині нужденних. Тому уряд сприяв виникненню філантропічного напряму - різноманітних товариств, що підтримували як церковну, так і приватну благодійність. Серед найбільш відомих товариств, що функціонували на 1850 р., можна назвати: Виховне товариство шляхетних дівчат, Вільне економічне товариство, Відомство установ імператриці Марії (ним було засновано інститути шляхетних дівчат, спрямовані саме на підтримку освіти дітей збіднілих дворянських родин), Імператорське людинолюбиве товариство, Комітет піклування про поранених тощо.

Загалом XVIII - перша половина XIX ст. - це період становлення і розвитку державного призріння. Особливістю цього етапу стала поява і відструктурування адресної допомоги нужденним, що згодом перетворилося на стійку тенденцію, реалізовану і в наші дні. Це, перш за все, допомога інвалідам, людям похилого віку, хворим, сиротам і тощо.

Отже, у Російській імперії, а таким чином і в Україні у першій половині XIX ст. було створено державну систему соціального призріння, яка підпорядковувалася спеціальним адміністративно-управлінським органам і складалася переважно з благодійних установ закритого типу. Водночас розширилася діяльність філантропічних товариств і приватних благодійників.

Шостий етап становлення соціальної роботи пов'язаний iз скасуванням кріпосного права (1861). Ця подія стала передумовою і основою широких реформаторських процесів. Утвердження нових соціально-економічних відносин вимагало коректування сталих підходів в управлінні соціальною сферою, зумовило необхідність відпрацювання нових принципів, форм і методів благодійності. Серед оновлених принципів соціальної роботи виділяємо такі: Заперечення жорсткої бюрократичної опіки соціального призріння. Децентралізація управління справою допомоги нужденним. Створення умов для розвитку місцевої ініціативи й самодіяльності в цій сфері громадського життя.

60-70-ті роки XIX ст. - період проведення ліберальних реформ, серед яких дві: земська 1864 р. і міська 1870 р. законодавчо зумовили зміну системи соціальної благодійності. Першою, згідно з "Положенням про губернські й повітові земські установи", декларувалося утворення губернських земств як органів місцевого самоврядування. Іншою у містах на виборній основі утворювалися міські думи. До компетенції земських і міських органів самоврядування ввійшло: завідування лікувальними і благодійними закладами, призріння бідних, невиліковно і психічно хворих, опікування народною освітою і охороною здоров'я.

Наприкінці XIX ст. земські й міські органи самоврядування на території земських губерній утримували у 5 разів більше благодійних установ порiвняно з кількістю одержаних ними від приказів громадського призріння. В Україні саме земства стали головними осередками організації і проведення соціальної роботи. Вони справедливо можуть вважатися першоосновою системи соціальної роботи в Україні.

Один із найвідоміших дослідників діяльності українських земств О.Моргун досить правомірно назвав "земське самоврядування "одним iз найвидатніших явищ у суспільному, економічному й культурному житті України кінця XIX ст.".

В Україні земства було впроваджено з 1865 р. на Лівобережжі й Півдні. З 1911 року цей процес охопив і Правобережжя. Яскравими і водночас типовими прикладами може слугувати соціальна діяльність Полтавського й Херсонського земств. Так, у другій половині XIX ст. у Полтавській губернії земськi органи самоврядування створили досить розгалужену систему соціальної допомоги населенню, серед основних напрямів якої варто виділити: відкриття лікарень і аптек, організацію притулків для дітей, створення закладів громадського призріння для дорослого населення, фінансування освіти незаможних верств населення, організацію бібліотек-читалень. У діяльності Херсонського земства особливого значення набув аспект медико-санітарного обслуговування населення. 1886 року ним була створена перша в Україні Херсонська земська санітарна організація.

Таким чином, можна дійти висновку, що результатом переходу справи призріння до органів самоврядування стало розширення масштабів, виникнення нових форм соціальної підтримки, підвищення загального рівня організації допомоги немічним, бідним та хворим. Звичайно, були й слабкі сторони у їхній діяльності (обмеженість та недостатність деяких заходів, невеликі потужності та повільний розвиток практики надання допомоги нужденним верствам населення через брак фінансування), але вони в жодному разi не можуть слугувати підґрунтям для недооцінки практики соціальної роботи земств.

До позитивних здобуткiв слiд вiднести:· залучення коштів iз різних джерел (земських бюджетів, благодійницьких організацій, у тому числі тих, що перебували у вiданні державних попечительських органів) з метою пiдвищення рівня проведення різноманітних заходів, розгортання соціальної допомоги в нових сферах діяльності; створення притулків для дітей; адресну допомогу; допомогу у працевлаштуванні; медичну допомогу.

Крім зазначеної системи, в Україні частина благодійних організацій і закладів діяла у межах великих державно-громадських об'єднань. Зокрема, у складі Відомства закладів імператриці Марії в Україні наприкінці 90-х років XIX ст. функціонували майже 300 благодійних товариств і установ, у Товаристві Червоного Хреста - більше ніж 250. Як правило, їхня діяльність контролювалася урядовими відомствами: Міністерством фінансів, Міністерством юстиції, Міністерством народної освіти та ін.

Активно розвивається в цей період і приватна благодійність. Відомі українські підприємці Терещенки, Симиренки, Ханенки, Бобринські, Бродські, Гальперіни жертвували значні суми на лікарні, богадільні, училища та інші благодійні установи.

Характерною рисою другої половини XIX ст. став розвиток церковнопарафіяльної благодійності. Урядовий закон 1864 р. про парафіяльні попечительства поклав початок новому періоду церковно-парафіяльної благодійності. Одним із її завдань стало початкове навчання дітей і устаткування благодійних закладів. Фінансувалися ці заходи головним чином за рахунок добровільних унесків парафіян.

Саме в цей період почала складатися і система соціального забезпечення. Так, у 1903 р. вийшов урядовий закон "Про винагороду потерпілих унаслідок нещасних випадків робітників і службовців на підприємствах фабрично-заводської, гірничо-видобувної промисловості". Цей закон передбачав нарахування пенсій або надання одноразової допомоги внаслідок травми, отриманої на виробництві, чи тимчасової втрати працездатності у зв'язку із виробничими обставинами. Іншим напрямом соціального забезпечення в цей час стало нарахування пенсій службовцям цивільних і військових відомств. При цьому передбачалася залежність розміру пенсій від вислуги років, військового чину, посади.

Отже, саме iз другої половини XIX ст. в Україні відбуваються істотні зміни щодо розуміння соціальної роботи. Децентралізація управління соціальною сферою, передача значної частини функцій призріння земським і міським органам самоврядування, широке залучення громадськості до організації допомоги нужденним, урядове заохочення благодійників та низка інших підходів до розвитку соціальної роботи забезпечили якісно новий її рівень, зокрема зародження таких тенденцій і особливостей, як відкритість, диференційованість й адресність, розвиток трудової допомоги, розширення мережі благодійних товариств і установ, організація соціального страхування, державного пенсійного забезпечення службовців.

До кінця 80-х років ХХ ст. було створено всі необхідні передумови для переходу від окремих елементів передового досвіду соціальної роботи до державного рівня вирішення проблем, створення центральної системи служб соціальної допомоги (ЦССМ) населенню з розгалуженою інфраструктурою й відповідним кадровим забезпеченням.

Становлення та розвиток ЦССМ у вже незалежній Україні можна умовно поділити на такі періоди:

1992-1993 роки – період формування та становлення системи ЦССМ;

1994-1997 роки – пошук та розробка специфічних для соціальної роботи методів та форм діяльності; 1998-2000 роки – подальша розбудова змісту і форм соціальної роботи. Моніторинг діяльності системи центрів соціальної допомоги;

2001-2003(4) роки – перехід системи центрів ССМ у нову якість шляхом модернізації діючої системи, систематизації методологічної бази надання соціальних послуг населенню, виділення ролі соціального працівника;

2004(5)-2007 роки – створення комплексного підходу у вирішенні соціальних проблем населення – робота міжгалузевих команд, нормативно-правових документів, які регулюють таку спільну діяльність. Створення системи спеціалізованих формувань, розширення діяльності на різновікові групи населення.

У 2008 році розпочато пошуки шляхів реформування системи центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, активізацію соціальної роботи в громаді. Створюються комунальні соціальні заклади з юридичним статусом, розробляються мінімальні соціальні стандарти.

Кінець 2008 року – затверджено Стратегію розвитку системи соціальних послуг для сім'ї, дітей та молоді на 2009 – 2014 роки (наказ профільного Міністерства сім'ї молоді та спорту від 04.11.2008 року № 4414), метою якої є підвищення якості та доступності професійних соціальних послуг безпосередньо в громадах.

Таким чином, аналіз шляхів розвитку соціальної роботи в Україні (території і державі) показує, що соціальна робота є специфічним видом професійної діяльності. Специфіка його пов’язана з предметом праці – соціальними взаємовідносинами, – а отже, "процесом творення і відтворення особистості людини" [8].

Поучение Владимира Мономаха: «Все же более убогих не забывайте, понасколько можете, по силам кормите и подавайте сироте и вдовицу оправдывайте сами, а не давайте сильному губить человека». Его основная заповедь гласила: «Странние и нищие накормляли и напояли, аки мати дети своя».

В Слове чудовского инока Евфимия «О милости и киi просящих достойны суть милости, киi же ни» говорится, что «без милости… вера православная – яко древо без плода… Лучша милостыня паче жертв, полезна паче постов и трудов телесных». В старину говорили: «В рай входят святою милостынею», «Нищий богатым питается, а богатый нищего молитвою спасается».

Церковный устав 996 года относил нищих и убогих людей к людям церковным. Их называли христовой братией, богомольцами за мир. Князь Владимир по примеру своей бабушки – княгини Ольги открыл в Киеве несколько богаделен и странноприимных домов. В честь своего бракосочетания с сестрой византийского императора Анной он основал церковь во имя Пресвятой Богородицы – приют для всех нуждающихся. Как свидетельствует предание, его сын – князь Ярослав Владимирович также был «якоже и отец его христолюбив и нищелюбив». На личные деньги он учредил сиротское училище на 300 воспитанников.

Князь Ярослав Осмомысл Галицкий перед смертью созвал всех подданных и говорил со слезами: «Отцы, братья и дети… простите и отпустите!» И приказал раздать все имущество нищим и монастырям. И раздавали все три дня.

Костомаров в «Очерках домашней жизни и нравах великорусского народа» писал: «Русский, видя несчастного… не считал себя вправе судить его, а полагал, что долг христианина помочь тому, кто просит; справедливо или несправедливо он просит и куда бы он не употребил то, что ему дано – в этом судит его Бог». Нищие подразделялись на богадельных, кладбищенских, монастырских, гулящих и прочих.

Домострой предписывал нищих приглашать в дом, поить и кормить, «ибо они заступники перед Богом за наши грехи». Нищие были постоянным гостями за патриаршим столом. В 1678 году на празднике Успения Богородицы на патриаршем дворе накормили 2050 нищих, а во время обеда всем еще раздали и милостыню.

4. Звязок теорії СР з психологією. Обгрунтувати психологічні основи СР.

Уже изначально в процессе становления и институциализации социальной работы было ясно, что органическая составляющая её - психологическая деятельность социальных работников и психологов, психосоциальная работа с индивидом и группой. В рамках социальной работы возникла социальная индивидуальная психотерапия, поэтому в первый период социальная работа даже сводилась к социально-психологической работе.

Социально-психологическая работа проводится среди людей с отклонениями от общепринятой нормы или сломленных жизнью и включает изменение как внутренней психологической жизни этих людей, так и их внешних жизненных обстоятельств. Социально-психологическая работа - это работа, направленная на изменение и осуществляемая 3-мя разными способами: психолог добивается изменений жизненных ситуаций клиента (клиентов) с помощью: а) собственных действий, без помощи клиента, б) путем прямого управления, в) путем косвенного управления.

Социальный работник при прямом управлении прямо руководит действиями клиента, предлагает, призывает, заставляет иногда клиента делать то-то и т.д. - т.е. здесь он берет ответственность за действия, но сами действия по улучшению ситуации производит клиент. Сюда относятся профилактические меры, консультации, беседы (например, социальный работник советует своему клиенту пройти курсы переподготовки, чтобы устроиться на работу).

При косвенном управлении используется рациональная терапия, аппелирование к сознанию клиента, побуждение его принять решение об улучшении своей ситуации и реализовать это решение. В процессе работы с клиентом социальный работник использует все виды работы.

Таким образом, анализ позиций о теории социальной работы приводит к следующим общим выводам.

Психология составляет существенную часть содержания теории и практики социальной работы, ибо объект социальной работы индивид или группа индивидов, обладают определенными психологическими особенностями, которые необходимо учитывать в процессе работы с ними.

Основная цель социальной работы - улучшить жизнь клиентов путем изменения их внутреннего мира и внешних обстоятельств, которые влияют на этот мир, поэтому психологические основы социальной работы включают как общетеоретические психологические концепции, так и методы практической психологии.

Весь смысл социальной работы, всех ее принципов, методов заключается в улучшении социального положения, лучшей приспособляемости клиента к ситуации. Поэтому цель психологической практики социальной работы также заключается в развитии оптимальной социализации и вместе с тем социальной адаптации и реабилитации клиента. Совершенствование социализации, социально - психологической адаптации и реабилитации составляют сердцевину всей социальной работы.

Таким образом, психология социальной работы по своей структуре включает 3 основных

блока:

1) общетеоретические психологические идеи и концепции, составляющие методологическую базу психологической практики социальной работы;

2) конкретные психотехнологии, т.е. психологические методы профилактики, диагностики и разрешения («лечения») социально-психологических проблем индивидов и отдельных групп, их социально-психологической адаптации и реабилитации.

3) особенности социально - психологической работы социальных работников с индивидами и разными группами населения, нуждающимися в психосоциальной помощи (что предполагает выявление и учет специфики их социально - психологического поведения, образа мышления и действий).

5. Психологічні складові соціальної роботи: психодіагностика, психокорекція, арт-терапія.

Психодиагностика, как метод, является основным способом сбора, обработки и анализа данных и реализуется в конкретных диагностических методиках - тестах. Психодиагностические тесты подразделяются по различным основаниям. Так, по предмету диагностики, личности выделяются тесты способностей (в частности, тесты для исследования интеллекта), тесты личности (в т.ч. социально-психологические). Важнейшей формой психодиагностических тестов являются опросники. При выборе психодиагностических тестов психосоциальный работник должен исходить из четко осознанной и поставленной задачи по обследованию данного клиента (клиентов). Психодиагностические тесты должны правильно использоваться, что является залогом их эффективности. Неверное неквалифицированное применение и интерпритация тестов приведут к искаженным выводам о состоянии и особенностях личности клиента и к последующему неадекватному выбору методов и средств для его коррекции и реабилитации. Эффективность использования тестов определяется рядом факторов. Так, тест должен опираться на определенную теоретическую концепцию. Тест может применяться только по его назначению. Тест должен применяться в соответствующей ему сфере практики (производство, семейная жизнь и т.д.). . Тест, наконец, должен обладать надежностью и валидностью. Надежность - это характеристика теста, означающая точность психодиагностических изменений, а также устойчивость результатов теста к действию посторонних случайных факторов и по прошествии определенного времени. В основе надежности теста лежат представления о истинных показателях и ошибках измерения. алидность, т.е. обоснованность теста, отвечает на два вопроса: 1) какие выводы можно сделать об объекте тестирования, 2) какие выводы могут быть сделаны на основе теста о реальном поведении человека, которое отличается от наблюдаемого при тестировании, т.е. в какой мере можно на основании результатов тестирования предсказать поведение человека.

Арт-терапия - метод психотерапии, использующий для лечения и психокоррекции художественные приёмы и творчество, такие как рисование, лепка, музыка, фотография, кинофильмы, книги, актёрское мастерство, создание историй и многое другое. Арт-терапия сочетает традиционные теории и техники психотерапии с пониманием психологических аспектов творческого процесса, особенно тех частей художественного материала, которые вызывают эмоции.

Психокорре́кция - один из видов психологической помощи деятельность, направленная на исправление особенностей психологического развития, не соответствующих оптимальной модели, с помощью специальных средств психологического воздействия; а также — деятельность, направленная на формирование у человека нужных психологических качеств для повышения его социализации и адаптации к изменяющимся жизненным условиям. Психокоррекционные воздействия могут быть следующих видов: убеждение, внушение, подражание, подкрепление. Различают индивидуальную и групповую психокоррекцию. В индивидуальной ср работает с клиентом один на один при отсутствии посторонних лиц. В групповой — работа происходит сразу с группой клиентов со схожими проблемами, эффект достигается за счёт взаимодействия и взаимовлияния людей друг на друга.

6. Зв'язок СР та соціології

Своїм теоретичним набутком, методологією пізнання соціальної реальності, з'ясування ефективності практичних зусиль соціальна робота зобов'язана соціології - науці про суспільство як цілісну систему, інститути, процеси, групи і спільноти, принципи їх взаємодії, відносини особистості і суспільства, закономірності наявної поведінки людей.

Результати соціологічних досліджень набули неабиякого значення для соціальної роботи з виникненням спеціальних соціологічних теорій, утвердженням їх як певного самостійного рівня соціологічного знання і з формуванням на цій основі основних галузей соціології (соціології права, соціології праці, соціології молоді, соціології сім'ї). Усе це дуже важливо при визначенні стратегії соціальної роботи у конкретних соціально-історичних умовах, оптимізації зусиль в роботі з конкретними категоріями клієнтів.

Взаємодія соціальної роботи із соціологією відбувається за такими напрямами:

використання результатів соціологічних досліджень соціальної структури суспільства, інших фундаментальних проблем соціуму в практичній соціальній роботі;

використання соціологічних знань про суспільство, спільноти, особистість при підготовці і перепідготовці, вихованні соціальних працівників;

аналіз соціальної роботи, експертна оцінка її форм і методів з погляду їх значущості для суспільства, конкретного середовища й осіб, стосовно яких вона реалізується.

Загалом, без використання надбань пошуково-дослідницького інструментарію соціології соціальна робота ризикує втратити зв'язок з реальністю і розвиватися на периферії актуальних життєвих потреб людей, чиї соціальне самопочуття, емоційне благополуччя, бачення буттєвої перспективи залежать саме від неї.

7. Можливості застосування в СР мотиваційних та гуманістичних теорій(Маслоу, Роджерс)

По А. Маслоу, каждый человек - единое уникальное организованное целое (принципы индивидуальности и холизма), а не совокупность неких отдельных частей. Потребности в человеке являются потребностями всего человека, а не отдельных его органов.

Гуманистические психологи подчеркивают радикальные отличия человека от животных, поэтому выводы из исследований животных не могут быть экстраполированы на человека, обладающего такими идеально-духовными качествами, отсутствующими у животных, как идеалы, ценности, разнообразные человеческие чувства (любовь, юмор, вина и пр.). По мнению Маслоу, в самой природе человека, в каждой личности заложены возможности позитивности развития и самосовершенствования.

Важнейшей частью персонологической теории А. Маслоу является анализ человеческих потребностей и разработка потребностной теории. Эта теория, получившая название «иерархическая теория потребностей», предполагает, что, во-первых, все потребности человека врожденны или инстинктоидны, и, во-вторых, у человека они иерархически организованы в пять видов. Схематически это выглядит так:

Доминирующие потребности (расположенные в основании пирамиды) должны быть более или менее удовлетворены, прежде чем человек осознает их наличие и мотивируется в поведении более высокими потребностями. По Маслоу, потребности никогда не удовлетворяются полностью. Высшими потребностями личности являются потребности в самоактуализации. Самоактуализация, это значит быть тем, кем человек может быть по своей природе, по своим потенциям, то есть человек должен достичь вершин своего потенциала. На основе иерархической теории потребностей А. Маслоу выдвинул две категории мотивов поведения человека - дефицитные мотивы и мотивы роста. Цель дефицитарных мотивов - удовлетворение дефицитарных состояний (голод, холод, опасность и т.д.). Эти мотивы являются устойчивыми детерминантами поведения. Мотивы роста (бытийные потребности) имеют конечной целью стремление актуализировать потенциал личности.

Основные направления теории личности К. Роджерса

В основе персонологии К. Роджерса лежит разработанная им «клиент-центрированная (или личностно-центрированная) терапия».". По К. Роджерсу, имеется столько видов реальности (версий действительности), сколько существует людей. Одним из ключевых понятий в теории К. Роджерса является «Я-концепция»(самость) - это восприятие и осознание людьми самих себя, не всегда соответствующее их собственному переживанию. Это соответствие или гармония обозначается в теории Роджерса термином «конгруэнция». И наоборот, в случае несоответствия имеет место инконгруэнтность. «Я-концепция» - это часть феноменального поля человека, то есть всего переживаемого и воспринимаемого человеком. «Я-концепция» - это восприятие себя таким, каким человек видит себя в отношениях к миру, к другим. Это набор образов о себе (Я-мужчина, Я-служащий, Я-отец и т. д.). «Я-концепция» - это также представление о том, каким Я хотел бы быть («Я-идеальное»).

Общность взглядов К. Роджерса и А. Маслоу, позволяет считать их представителями одного гуманистического направления психологии. Вместе с тем между ними есть определенные различия. По А. Маслоу поведение человека регулируется иерархией потребностей. Тогда как К. Роджерс с позиций феноменологии подчеркивал определяющее значение личностного восприятия себя и мира в процессе жизнедеятельности. Идеи Роджерса сложились на основе его психотерапевтической работы с клиентами, имеющими психологические проблемы, и затем были перенесены в общую теорию личности. Напротив, А. Маслоу, не занимавшийся терапией, подчеркивал, что психология должна исследовать, прежде всего, психику здоровых людей.

8. Запровадження до галузі СР біхевіористського підходу

Взгляды Б.Скиннера на природу человека.

По Б.Скиннеру, люди абсолютно зависят от прошлого опыта, т.е. поведение людей -это продукт предшествующих подкреплений (мы делаем то, что уже было подкреплено опытом). Вся жизнь человека от младенчества до старости - это поведение, обусловленное разными видами внешних подкреплений (стимулов): родители (на ребенка), школа, мнение сверстников и т.п. Организм человека - это черный ящик и что там внутри (рациональные или иррациональные процессы) - это не более чем интересная гипотеза, которая не объясняет поведения человека. Личность, по Скиннеру, это набор форм реакций, составляющих поведение данного человека. Поведение человека - это система оперантных реакций, сформированных на основе прошлого научения, и чтобы понять поведение, надо только понять этот прошлый опыт.

Основные положения социально-когнитивной теории А. Бандуры

По мнению А. Бандуры, люди с рождения имеют лишь элементарные рефлексы, но нет врожденных схем поведения, которые они могут приобрести только путем научения. Биологические факторы ограничивают процесс научения. Гены и гормоны влияют на физическое развитие и потенциальные поведенческие реакции.

 Врожденные и приобретенные формы поведения трудно разделить.

Люди обладают следующими пятью способностями:

Способность к символизации, то есть к преобразованию своего опыта в символы, но это еще не означает их разумность. Люди могут создавать идеи, выходящие за пределы их сенсорного опыта;

Способность людей к предвидению, к постановке целей. Предвидение - это не просто учет суммы прошлых действий и их последствий, но и результат размышлений;

Люди обладают способностью опосредования (викарная способность). По мнению А. Бандуры, фактически в основе поведения и научения лежит не прямой опыт, а наблюдения за поведением других людей.  

Способность людей к саморегуляции, к развитию внутренних стандартов поведения, на основе которых происходит внутренняя самооценка своего поведения;

Люди обладают способностью к самоанализу, которая является чисто человеческой.

 Основные новации, выдвинутые в концепции А. Бандуры сводятся к разработке двух главных способов научения: научение через наблюдение и научение в действии.

9. СР та метод соціометрії і психодрами Я. Морено

Соціометрія - теорія вивчення міжособових відносин, автором якої є австрійсько-американський психолог та соціолог Якоб Морено. Рідше соціометрією називають методику вивчення внутрішніх групових звязків та ієрархії в маленьких групах осіб.

Тому часто під соціометрією розуміють методи дослідження структури міжособистісних відносин в малій соціальній групі шляхом вивчення виборів, зроблених членами групи по тих чи інших соціометричних критеріях. Одним з основних соціометричних методів є соціометричне опитування, а соціометричним критерієм – запитання соціометричної анкети (тесту), в якій респондентам пропонується обрати одного або декількох членів досліджуваної групи . Соціометричне опитування істотно відрізняється від інших видів соціологічного опитування за характером вихідних даних, способами їхнього представлення, процедурою опитування та методах аналізу зібраної інформації. На відміну від інших видів опитування результатом виміру тут є не характеристика респондента а взаємини між респондентами. Ця відмінність призводить до виникнення спеціальних способів представлення зібраних даних:отримана структура представляється у вигляді спеціального малюнку (соціограми) або таблиці (соціоматриці).

Психодрама дає доступ до підсвідомості, в якому зосереджуються корені проблем. В психодрамі базовий принцип "тут і тепер", тобто особистісні конфлікти відтворюються і досліджуються в тому вигляді, який вони мають у сьогоденні. По-друге, різноманітні рольові ігри створюють інтерес і невимушеність відносин, розкріпаченя учасників. По-третє, у грі можна відтворити реальні відносини в уявних умовах, тобто при здійсненні помилки немає ризику за них поплатитися. Найважливішим у психодрамі є спонтанність як ключ до звільнення творчого начала особистості. Єдиними вимогами до неї є адекватність і новизна. У процесі спонтанного театрального дійства відбувається емоційний обмін між учасниками, включаючи і психотерапевта (це називається "тілі"). Коли члени групи міняються ролями чи намагаються подивитись на світ чужими очима, між ними виникають теле-відносини. При розігруванні драми вона, з одного боку, знову проживається, з іншого - відбувається звільнення від неї, т. е. катарсис, сила якого залежить від спонтанності дій учасників. І тоді в результаті приходить інсайт - момент осяяння, коли без якого б то не було логічного аналізу знаходиться вірне рішення проблеми

10. Можливості застосування психодинамічного підходу Фрейда в СР

Согласно теории Фрейда, структура личности складывается из трех основных начал: «Оно» - глубинный слой бессознательного влечения, сущностное ядро личности, вокруг которого наслаиваются другие элементы. «Оно» руководствуется только «принципом удовольствия». «Я» олицетворяет то, что можно назвать разумом и рассудительностью в противоположность «Оно», содержащим страсти.

Эротические желания заложены в человеке с детства. У ребенка эти побуждения проходят несколько этапов:

этап. Аутоэротизм и нарцизм - половые побуждения направлены на собственное тело (аутоэротизм - объект полового влечения еще не определен; нарцизм - объект определен, им становиться само тело ребенка). ІІ этап. Эротические побуждения раздваиваются: у мальчиков эротический импульс направлен на мать у девочек на отца.

Прослеживая особенности психосексуального развития в детстве и юности Фрейд выделяет следующие стадии:

Оральная - становление сексуальности выражается в манипуляциях ртом: кусании, сосании, жевании

Анальная - сексуальность выражается в удержании или выталкивании фекалий

Фаллическая - дети рассматривают и исследуют свои гениталии, мастурбируют, проявляют интерес к вопросам рождения и половым отношениям .

Латентная - отсутствует явное сексуальное влечение; идет расширение социальных контактов со сверстниками .

Генитальная - стадия полового созревания.

Много внимания З.Фрейд уделил анализу тревожного состояния. Тревога - это функция Эго назначение ее состоит в том, чтобы предупреждать индивида о надвигающейся опасности, угрозе, которую надо встретить или избежать. Другими словами, тревога - это форма адаптации организма и является важнейшим свойством человеческой природы. З. Фрейд различает следующие типы тревоги:

Реалистическая тревога (синоним страха) - это эмоциональный ответ на угрозу и /или понимание реальных опасностей ;

Невротическая тревога - это эмоциональный ответ на опасность того, что неприемлемые импульсы со стороны Оно (лат. - Ид) станут осознанными; боязнь того, что Эго окажется неспособным контролировать инстинктивные побуждения .

Моральная тревога - это эмоциональный ответ, связанный с тем, что Эго испытывает угрозу наказания со стороны Суперэго.

 З.Фрейд разработал классификацию защитных механизмов, которые помогают затормозить прорыв импульсов Оно и снимают или снижают тревогу. Эти механизмы искажают восприятие реальности, чтобы сделать тревогу менее угрожающей для организма. З. Фрейд выделяет следующие защитные механизмы:

1.Вытеснение. Это первичная защита Эго, которая лежит в основе других защитных механизмов и обеспечивает наиболее прямой уход от тревоги.

2.Проекция - это процесс, выражающийся в том, что индивид, приписывает собственные неприемлемые мысли, чувства, поведение другим людям

3.Замещение. Это проявление инстинктивного импульса переадресовки от более угрожающего объекта к менее угрожающему

Рационализация. Это искажение реальности с целью самозащиты.

Противодействие. Это выражение в мыслях и поведении обратных действий или побуждений

Регрессия. Это возврат к ребячливым, детским моделям поведения

Сублимация. Это процесс изменения своих импульсов, трансформация их в социально приемлемые мысли и действия.

Отрицание. Это отрицание, отказ признавать неприятные события.

11. Субєкт та обєкт в соціальній роботі. Соціальний працівник як субєкт соціальної роботи. Етичний кодекс соціального працівника.

До суб’єктів соціальної роботи належать держава в цілому, яка здійснює соціальну політику, державні, благодійні і громадські соціальні служби та організації, які надають соціальні послуги, соціальні працівники та працівники соціальної сфери, люди, які переживають складні життєві обставини і бажають їх змінити.

Об’єктом соціальної роботи є складні життєві обставини, соціальні проблеми людей, розв’язання яких потребує кваліфікованої сторонньої допомоги.

Об'єкт і суб'єкт соціальної роботи є її основними структурними елементами. Під об'єктом розуміють усіх, хто потребує допомоги незалежно від її характеру та специфіки. Усі, хто надає таку допомогу, належать до суб'єктів соціальної роботи. Отже, соціальна робота — це своєрідна взаємодія об'єкта і суб'єкта, результатом якої є допомога людям у розв'язанні їхніх життєвих проблем.

Окремі автори розподіляють об'єкти соціальної роботи на три основні категорії: соціально незахищені групи, маргінальні групи і люди з відхиленнями у поведінці. Більш узагальнену класифікацію здійснено за критерієм масштабності об'єкта. У цьому розумінні об'єктами соціальної роботи є індивіди (люди похилого віку, інваліди, діти та молодь, особи які повернулись з місць позбавлення волі), сім'ї (кризові, неблагополучні), групи і спільноти, які перебувають у скрутній життєвій ситуації. Скрутною зазвичай називають ситуацію, що порушує нормальне соціальне функціонування чи ефективну соціалізацію зазначених об'єктів або загрожує їм.

Виходячи із специфіки сфери діяльності можна визначити багаточисельну групу субєктів, які організовують, стимулюють, реалізують, коригують, допомагають окремим людям, групам, громадам, серед яких на першому місці стоїть соціальний працівник. Соціальний працівник  –професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги.

Згіднл виконуваних функцій виділяють наступні групи субєктів: соціальний працівник професіонал або працюючий на громадських засадах; організації, установи, соціальні інститути сус-ва (соц служби); громадські добровільні організації, фонди, приватні соціальні служби; викладачі, соціальні педагоги – всі ті хто сприяють формуванню знань, умінь, навичок в соц роботі; всі ті хто займаються дослідницькою роботою – теоретики, вчені.

Професійна етика у сфері соціальних досліджень потребує особливої регламентації. В усьому світі діяльність соціологічних співтовариств регулюють спеціальні етичні кодекси, які відбивають «багатошаровість» професійної етики соціолога, зумовлену мультиваріантністю його соціальних відносин. На 3-ьому з'їзді Соціологічної асоціації України було ухвалено рішення про створити Комісію з професійної етики і доручити їй підготовку Кодексу професійної етики відповідно до сучасних вимог до професійної діяльності соціологів.

Кодекс професійної етики соціолога був затверджений 5 з'їздом Соціологічної асоціації України 20 травня 2004 року. Цей кодекс визначає головні принципи і етичні норми професійної відповідальності та поведінки соціологів України. Кодекс містить вступ, основний зміст(«Етичні норми»), додаток(«відповідальність за порушення кодексу професійної етики соціолога») і висновки.

Основний зміст кодексу становлять етичні норми та правила, структуровані відповідно до таких сфер професійної діяльності соціологів: · організація професійної діяльності та трудові відносини; · науково-дослідна діяльність; · наукове спілкування; · презентація результатів дослідження і наукові публікації;

· редакційно-видавнича діяльність; · освіта, викладання, професійна підготовка; · консультування й експертиза; · публічні виступи; · робота за контрактами та надання послуг.

Як додаток до складу Кодексу входить розділ «Відповідальність за порушення Кодексу професійної етики соціолога», який описує процедури подання і розгляду скарг Комісією з професійної етики САУ.

Етичні норми, задекларовані цим Кодексом, спираються на загальні моральні принципи, прийняті в міжнародній соціологічній спільноті: · професійна компетентність; · чесність; · професійна відповідальність;

· соціальна відповідальність; · повага до прав і гідності кожної людини.

12. Погляди на поняття «клієнт соціальої роботи»

Осіб, задля добробуту яких функціонує соціальна політика держави, працюють відповідні служби, фахівці та волонтери, у різних країнах називають клієнтами, бенефіціарами, споживачами, пацієнтами, підопічними, користувачами, учасниками програми тощо. Така термінологічна багатоманітність пов'язана зі специфікою відносин у соціальній роботі.

У медицині особу, якій надають допомогу, називають «пацієнтом», в юриспруденції -- «потерпілим», «позивачем». Проте соціальна робота ґрунтується на ідеї, що особа, котрій надають допомогу, володіє особистісною суб'єктністю, а тому, залежно від інтелектуальних, фізичних, психічних і моральних ресурсів, вона має брати участь у розв'язанні своїх проблем, взаємодіяти із соціальним працівником. У зв'язку з цим утвердилася думка, що осіб, яким надають допомогу соціальні працівники, найкраще називати клієнтами.

Клієнт соціальної роботи -- індивід, група людей, сім'я, громада, які не можуть самостійно подолати свої проблеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно і тому потребують допомоги фахових соціальних працівників, є адресатами соціальної роботи.

На різних етапах розвитку соціальної роботи це поняття виражало дещо різний зміст. Найчіткіше еволюція його простежується в теорії і практиці соціальної роботи в США. На початку XX ст. клієнтами американських соціальних працівників були переважно емігранти, котрим важко давалися адаптація до нового соціокультурного оточення, інтеграція в нову суспільну систему. У 30-ті роки, з настанням великої економічної депресії, основною соціальною проблемою була бідність, а клієнтами соціальних служб -- малозабезпечені люди, які опинилися за межею бідності. Ключове завдання соціальної роботи з ними полягало в наданні матеріальної та моральної підтримки. Після Другої світової війни американські соціальні служби зосередилися на роботі з представниками середнього класу, особисті проблеми яких були пов'язані насамперед із стосунками у сім'ях і відносинами у мікросередовищах. Відтоді провідне завдання соціальних працівників полягає у спільному з клієнтом пошуку засобів зміни сценарію життя сім'ї і найближчого оточення. У 60-ті роки розпочався поступовий розвиток групових форм роботи, а також спрямованої на структурні зміни роботи у громаді. Через два десятиліття клієнтом соціальної роботи почали вважати будь-якого суб'єкта, який має проблеми, а завданням соціальних працівників -- сприяння нормальному його функціонуванню в суспільстві.

В Україні клієнтами чи потенційними клієнтами соціальної роботи найчастіше вважають представників вразливих (пригнічених) верств, груп населення («груп ризику»), тобто індивідів, групи, що зазнають чи мають ризик зазнати негативних впливів соціальних, економічних, екологічних чинників або захворіти.

Закон України «Про соціальні послуги» гласить, що соціальна допомога має надаватися людям, котрі потрапили у складні життєві обставини. Це означає, що кожна людина може стати клієнтом соціальних служб, якщо потрапляє в ситуацію чи обставини, які об'єктивно неможливо подолати власними силами (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку із старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення і негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо). За таких ситуацій вимоги до людей перевищують їхній звичний адаптивний потенціал, криють у собі або виклик, або загрозу життєдіяльності людини, а інколи спричинюють непоправні втрати. Кожна з них обмежує активність індивіда, породжує потреби додаткових моральних і матеріальних ресурсів.

13. Поняття «стигма». Стигматизація клієнтів.

Бути клієнтом - невелика привілея. Можливо, Ви згадали про почуття залежності, безпорадності, приниженості, а також про почуття провини, злості, образи, розгубленості, відчуття, що Ви "ніщо" або "ніхто". Саме такими негативні відчуття/почуття пов'язані з поняттям "стигма".

Стигма - соціальне становище індивіда, яке сприймається в даному середовищі як принизливе, та пов'язані з цим суб'єктивні переживання. Стигматизацію - категорізація відбувається відповідно до певних характеристик, має негативне забарвлення, супроводжується відчуттям меншовартості та відторгненням з боку громадськості. Закриті інституції/інтернати створюють умови для зловживань з боку персоналу та порушень прав мешканців. В інтернатах мало можливостей для прояву індивідуальності. Персонал інтернатів працює в умовах психологічних перевантажень, стресу і наражається на вигорання. Крім того, догляд в інтернатах є затратним.

Теорія стигматизації (ярликів) пояснює проблеми клієнтів як наслідок стигми, дискримінації, упередження, що обмежує активність і функції клієнта, призводить до прийняття стигми і відповідного ставлення до себе .

  Така ситуація вимагає від соціального працівника: 1) дестигматизації клієнта в суспільстві, середовищі просвітницькими програмами; 2) навчання і підтримку членів сім’ї клієнта, друзів; 3) залучення широкого кола громадськості; 4) внесення необхідних змін до законодавства. Прикладом дії цієї теорії в Україні є створення Центрів матері і дитини для проживання там бездомних матерів з дітьми до 1 року після пологів на державному утримуванні. Позитивним у цій теорії є рівність у наданні соціальних послуг і толерантність до клієнтів, їх захист. До негативного слід віднести пояснення всіх проблем клієнта стигмою, упередженістю, дискримінацією.

14. Клієнт як партнер в процесі здійснення соціальної роботи.

Соціальна робота виступає як своєрідна взаємодія між обєктом та субєктом, результатом якої є допомога людям у вирішенні життєвих проблем. Ця взаємодія (обєктивно-субєктивні відносини) не є застиглою, адже не рідко обєкт сам бере активну участь у здійсненні соціальної допомоги, виступаюси субєктом.

Стан клієнта не може бути весь час однаковим, а динамічно змінюється. Соціальний працівник має прагнути розвивати самостійність своїх клієнтів, які у стосунках з ним почуватимуться не залежними, а партнерами. Важливо мати на увазі, що за певних обставин клієнтом може стати кожен, а процес «перетворення на клієнта» починається з перших хвилин взаємодії людини із соціальним працівником, усного чи письмового укладення угоди (контракту) про співпрацю.

Безперечно, у сучасній соціальній роботі стосунки між клієнтом і соціальним працівником повинні мати партнерський характер, що означає поціновування внеску обох сторін. Така позиція зобов'язує соціального працівника ставитися з повагою до досвіду, думок і рішень клієнта.

15. Основні обовязки соціального працівника.

Соціальний працівник  –професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги.

Так як соціальний працівник весь час має спілкуватися з різними людьми, він має широкий перелік посадових обов'язків . Він повинен:

· Виявляти в сімї та окремих дітей та підлітків, які потребують соціального захисту ; дітей підлітків та дорослих, які потребують опіки та допомоги у влаштуванні в лікувальні та навчально--виховні заклади, отриманні матеріальної, соціально-побутової та іншої допомоги.

· Встановлювати причини утруднень, конфліктів , що виникають у навчальний та поза навчальній сфері, у сімї та ін.

· Сприяти розв'язанню цих труднощів та конфліктів та гарантувати соціальний захист;спільній діяльності різних громадських та державних організацій і установ по наданню необхідної допомоги групам ризику.

· Надавати допомогу в сімейному вихованні, діяльності педагогічних колективів.

· Проводити психолого-педагогічні та соціально-педагогічні консультації, виховну роботу з неповнолітніми важковиховуваними дітьми

· Брати участь у створенні центрів соціальної допомоги (всиновлення, піклуванні й опіка; соціальна реабілітація; притулки; молодіжні, підліткові, дитячі, сімейні центри, клуби, асоціації, об'єднання за інтересами та ін.)

Рівні здійснення професійної діяльності соціального працівника:

1. Виконання (копіювання чужих зразків виконання діяльності);

2. Планування (здійснення діяльності за власним уявленням без врахування обставин);

3. Проектування (здійснення діяльності, виходячи з її системного розуміння)

Функції соціального працівника - це предметно-інструментальна основа його професійної діяльності. Професійні функції соціального працівника дозволяють уявити структуру функціональних обов'язків як певну суму знань, вмінь і навичок, які забезпечують професійну компетентність спеціалістів в практичній роботі.

Український дослідник В.М.Сидоров основні із них об'єднав класи: базові та спеціальні. До базових функцій за ці фікацією автор відносить: діагностичну (оціночну), корекційну. До спеціальних: комунікативну, організаторську, прогностичну, превентивну, психо- терапевтичну, рекламно-пропагандистську, медичну, соціально-педагогічну, соціально-економічну.

16. Процес формування професійних цінностей у соціальній роботі. Професійні межі в соціальній роботі.

Цінності соціальної роботи -- ідеї та переконання, на які спираються соціальні працівники у процесі прийняття фахових рішень.

У практичній СР цінності втілюються за допомогою знань та навичок.

Специфічні цінності, які визначають поведінку фахівців соціальної роботи, дослідники нерідко витлумачують їх по-різному, втілюючи у своїх формулюваннях певні відтінки смислу, встановлюючи певну їх пріоритетність. Наприклад, професор Брістольського університету Філлайда Парслоу вважає, що найважливішими є такі цінності соціальної роботи:

віра у цінність кожної особистості;

віра у право кожного індивіда на самостійний вибір у житті;

віра у можливість індивіда змінюватись.

У реальній практиці фахової соціальної роботи цінності інтерпретуються в таких рекомендаціях:

не завдавай шкоди; не перебільшуй ролі допомоги; демонструй, що ти перебуваєш поряд із клієнтом заради нього; будь доступним, відкритим, природним, гнучким, толерантним; утримуйся від критичних суджень; підтримуй добрі стосунки з клієнтом; вір у здатність клієнта до змін; перетворюй незадоволення на прагнення змін; орієнтуйся на прагнення і бажання клієнта; роби тільки те, що необхідно; спирайся на добру волю, згоду клієнта; допомагай людям якомога більше дізнатися про власні ресурси і можливості їх розкриття; збільшуй кількість варіантів вибору для клієнта; будь реалістичним; практикуй те, що знаєш, і те, у що віриш; продовжуй навчання.

З приводу меж соціальної роботи можна привести приклад принципів біоетики, яка звизначає ставлення до клієнта та допомогу йому не переходячи усталених норм.

Соціальна робота спирається на такі принципи біоетики:

автономії особистості (що полягає у повазі людини, як особистості, у визнанні її свободо волі, права та можливості займати визначальну позицію питаннях що стосуються соціального, психологічного, фізичного та тілесного благополуччя);

благодіяння (здатність дыяти на благо інших людей, що здійснюється завдяки наявності почуття відповідальності та обов’язку, альтруїзму, любові до ближнього, співчуття, емпатії);

справедливості (необхідність та можливість справедливого задоволення потреб людини та розподіл матеріальних та духовних благ);

«не нашкодити» (не заподіяти лиха (не лише буквально, а й любі дії, що можна було попередити) клієнту чи суспільству не лише навмисно, а й випадково).

17. Застосування системного підходу у соціальній роботі.

Системна модель соціальної роботи – модель СР, яка ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують. Такою системою є сімя, в середині якої існують взаємини між подружжям, дітьми, родичами; сімя включена у взаємодію з різними соціальними інститутами – державою, системою освіти і виховання… З цього погляду завдання СР полягає у вивченні оточення клієнта, впливу на нього інших людей, соціальних фактів.

Системний підхід базується на загальній теорії систем і розглядає людину, виходячи з сукупності її стосунків в суспільному середовищі як частину складної соціальної системи.

Комплексний підхід застосування сучасних технологій соціальної роботи відповідно до проблем клієнта: проблеми із законом, проблеми здоров’я, дезадаптація поведінки, загострення негативних психічних рис.

На приклад, робота з жінками, що потерпають від насильства, при системному підході направлена не лише на допомогу (психологічну, медичну, забезпечення житлом), а й на роботу з кривдником. При роботі з наркозалежними людьми – медична, психологічна, соціальна допомога та робота з родиною ((созависимые) позбавлення від бажання «допомоги»).

Допомога в хоспісах надається не лише хворому а й його родині + допомога у підготовці похорону.

18. Основні методи в галузі соціальної роботи. Особливості індивідуальної, групової роботи та соціальної роботи в громаді.

Методи СР – способи діяльності СП, які використовуються у сфері вирішення соціально-психологічних проблем.

Підбір методів залежить: вміння і навичок, причин і ресурсів, можливостей соціальної служби.

Методи -  це моделі СР, чіткий комплекс знань, вмінь, навичок, цінностей, який базується на певній компетенції.

Категорії методів: соціально-економічні (всі ті засоби СР за допомогою яких впливають на матеріальні, моральні, національні, сімейні та інші соц..інтереси та потреби клієнтів. Ці методи застосовують у формі натуральної та грошової допомоги, встановлення пільг; догляду та побутового обслуговування), організаційно-розпорядчі (орієнтовані на координацію і взаємовідношення СР з організаційною структурою соціальних служб; мають безпосередній вплив спираючись на нормативні акти), психолого-педагогічні (безпосередня взаємодія з клієнтом через механізм соціально-психологічної, педагогічної зміни його самопочуття і поведінки. Головним є підтримка, надання інформації, роз’яснення, рекомендації…).

За кількістю клієнтів виділяють:

індивідуальну – СР з людиною, яка відчуває або усвідомлює потребу в допомозі та може користуватися послугами, тобто стає клієнтом СР.

Основні моделі індивідуальної СР: метод вирішення проблем – базується на психодинамічній концепції відповідно до якої все життя людини є процесом що має своє проблемне вирішення, СП повинен допомогти клієнту знайти правильні шляхи вирішення проблеми; створити терапевтичну взаємодію, яка сприяє вільному висловлюванню клієнтом своїх почуттів, висловленню актуальних питань та самостійному їх вирішенню. Процес соціального втручання здійснюється за допомогою – зняття неспокою, формування позитивної мотивації,підтримка, зняття об’єктивної блокади, раціоналізування проблеми, знаходження її причини. Психологічний метод – заснований на проникнення у причини девіантної поведінки клієнта. Це зумовлює складну діагностику особистості в ситуації при зацікавленій участі самого клієнта. Теоретики (Холліс) стверджували, що кожна людина повинна мати право жити унікальним чином, але якщо не торкається прав інших людей. Прийняття людини такою якою вона є і надання їй права на сомовизначення. Розгляд проблеми: «людина + ситуація + взаємодія», фундамент – сім’я. Поведінковий метод – зосереджується на можливостях соціального середовища у взаємодії особистість – середовище у процесі допомоги клієнту здійснюється модифікація поведінки, головне завдання – допомогти людям управляти їх власною поведінкою, досягти поставленої мети.

групову – 3 моделі групової роботи: групова психотерапія – має індивідуальні терапевтичні цілі і спрямована на полегшення стану, або подолання особистісних проблем (тривога, низька самооцінка, недостатність цілеспрямованості, неефективність управління стресом, дискомфорт у групових ситуаціях, недовіра до інших людей. Освітні групи – займаються обміном інформації та формуванням навичок. В таких групах використовується ситуаційний спосіб навчання, активне залучення до розв’язання реальних проблем і набуття власного досвіду через дискусії або рольові ігри; соціальні групи – мають на меті функціональну активність з метою подолання ізольованості і надання позитивного досвіду стосунків (розвиток інтересів та навичок, підвищення відчуття власної цінності – клуби, денні центри для людей похилого віку); дискусійні групи – мають на меті обговорення проблем актуальних для певного кола людей, де відбувається обмін досвідом, поглядами думками; соціальні терапевтичні групи – ств.для підтримки та розв’язання індивідуальних проблем. Завданням СП є допомога усвідомити власні потреби і проблеми, їх причини та організувати колективну діяльність спрямовану на їх подолання. Завдання СП – допомога усвідомити власні потреби, проблеми, їх прични і організувати колективну діяльність спрямовану на їх подолання.

роботу в громаді – процес допомоги в самовдосконаленій спільноті шляхом організації колективної дії. Завдання СП: розвиток командних, денних послуг та служб тимчасового догляду, щоб здійснювати проживання людей у своїх власних домівках, коли це можливо; підтримка оглядальників, координація послуг за місцем проживання; забезпечення раціонального використання коштів тих, хто оплачує послуги у громаді; налагодження та підтримка контактів з особами, групами та організаціями; розробка стратегічного плану, цілей, завдань, пріоритетів; підтримка створення груп та їх ефективний розвиток; робота з конфліктами всередині та поміж групами і організаціями; співпраця та ведення переговорів з іншими службами та агентствами; підтримка груп та організацій в отриманні ресурсів (заявки на гранд).

Модель центру по роботі з громадою: покращення становища дітей, сімей, молоді, шляхом підвищення рівня поінформованості у соціально-педагогічній діяльності; проведеня опитування з метою вивчення потреб дітей, сімей, молоді та можливостей членів громади, щодо їх задоволення; організація семінарів, тренінгів, круглих столів для спеціалістів дошкільних закладів, підліткових клубів, представників органів місцевого самоврядування; надання консультацій працівникам соціальної сфери, батькам.

Модель школа усвідомленого батьківства: проведення тренінгових занять для батьків, які виховують дітей раннього віку; здійснення індивідуальних консультацій, щодо виховання та розвитку дітей раннього віку для учасників тренінгових занять; співпраця з державними та громадськими організаціями; проведення інформаційної компанії, щодо залучення учасників.

Модель підтримка ВІЛ-інфікованих дітей та сімей: психологічні консультації для батьків;+ з юридичних питань; заняття для батьків по догляду та розвитку ВІЛ-інфікованої дитини, організація свят та вистав, перегляд мультфільмів для дітей; розвиваючі заняття для дітей раннього віку.

19. Волонтерство як ресурс реалізації соціальних програм. Структура та мотивація волонтерства у сучасному світі.

Волонтерський рух - це рух по наданню безкорисливої допомоги тим, хто її потребує. Під цим поняттям розуміють волонтерські дії, як на місцевому, так і на державному рівнях, і разом з цим, як двосторонні та міжнародні програми. Волонтери відіграють різносторонню роль в розвитку та добробуті країн. В рамках національних програм і програм ООН сприяють розвитку гуманітарної допомоги, технічного співробітництва, пропаганди прав людини, демократії та миру.

Волонтерська діяльність ґрунтується на таких основоположних засадах: добровільність та доброчинність; законність; гуманність та гідність; спільність інтересів і рівність прав її учасників; гласність; відповідальність; конфіденційність.

Основними напрями волонтерської діяльності в Україні на сьогодні є: організація дозвілля молоді; залучення волонтерів до масових форм роботи; анкетування, опитування, соціологічні дослідження; проведення інтелектуальних і розважальних ігор; сприяння розширенню світогляду, інтелектуального розвитку дітей-інвалідів; робота консультативних пунктів на базі різних закладів та на вулицях міста; індивідуальна робота з інвалідами вдома; проведення роботи серед молоді; розвиток молоді за інтересами і потребами (розвиток творчого потенціалу талановитої молоді); навчання молоді; проведення зустрічей з молодіжними аудиторіями; пропаганда здорового способу життя; соціальна реабілітація, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі; соціально-психологічне опікунство, соціальний патронаж (діти-інваліди, малозабезпечені, безпритульні діти); участь у виїзних акціях.

Мотивация - это то, что толкает нас совершить какое-либо действие в соответствии с возникшей у нас потребностью. Благодаря влиянию мотиваций, один человек тратит огромное количество времени и сил на самоутверждение, а другой -  на самосохранение. Часть ученых считает, что мотивации располагаются в иерархической значимости. Раскрыл иерархию индивидуальных мотивов психолог Абрахам Маслоу в своей гуманистической теории.

Иерархия мотивов.

индивидуальные: удовлетворение физиологических потребностей (еда, воздух, жизнь, жилье) - стремление к безопасности, гарантии в удовлетворении физиологических потребностей - потребность в общее, в общении равных - престиж, чувство гордости - самореализация.

групповые: совпадение интересов (хобби, общие знакомства), принуждение к участию в группе - образование коллектива, пары - групповой дух, поклонение общему идолу - гордость за группу, стремление к победе с конкурентами, солидарность - общегрупповая цель.

В связи с теми или иными потребностями, человеку можно предложить и соответствующую работу, например:

1. Удовлетворение физиологических потребностей:  приготовление и раздача пищи; пошив одежды; работа на свежем воздухе; работа, связанная с различными спортивными мероприятиями и  непосредственным участием в них.

2. Удовлетворение потребности  в безопасности: распространение экологически чистых продуктов; работа в коллективе (расширение круга безопасного общения); работа с правоохранительными организациями; работа для повышения уже имеющегося профессионализма, что поможет укрепить свои позиции на основной работе. Или же получение новых знаний, помогающих в поиске работы.

3. Удовлетворение социальных потребностей: организация и участие в публичных мероприятиях; работа администратором, преподавателем, воспитателем или диспетчером; совместная работа  лиц противоположного пола.

4. Удовлетворение потребности чувства  гордости и престижа: работа представителем организации во время контактов со внешними лицами; работа в качестве руководителя группы людей, т.е. на ответственной должности; получение престижно звучащей должности.

5. Самореализация: творческая деятельность с ненормированным графиком работы; работа преподавателя.

Выявить  наиболее точно мотивы, которые подвигли человека к добровольчеству, можно, проведя психологическое тестирование - это наиболее точный, но и требующий специальной подготовки способ.

20. Якості і ролі соціального працівника.

Фахівець з соціальної роботи може:

• допомогти людині, яка звернулася по допомогу, (клієнту) зрозуміти причини своїх проблем та знайти шляхи їх подолання; надати клієнту психологічну, юридичну та педагогічну консультацію, допомогти у розвитку його позитивних властивостей; представляти інтереси клієнта та захищати його права;  організовувати та координувати роботу фахівців різних професій, спрямовану на допомогу клієнту, керувати роботою колективу соціальних працівників; проводити профорієнтацію, співбесіду та тестування при прийнятті на роботу; розробляти і проводити соціологічні дослідження; проводити роботу з профілактики негативних соціальних явищ, формування здорового способу життя, подолання згубних звичок та негативних особистісних рис; розробляти програми діяльності соціальних служб та громадських організацій, спрямовані на подолання соціальних проблем (соціальні проекти), забезпечувати їх фінансування та координувати їх реалізацію; консультувати керівників органів державного та місцевого управління, політичних партій та громадських організацій, місцевих громад із питань соціальної політики; проводити навчання, тренінги, ділові ігри для клієнтів та працівників своїх організацій; займатися науковою роботою та викладати соціальну роботу у вищих навчальних закладах.

Фахівець із соціальної роботи повинен мати знання з соціології, психології, менеджменту. Соціальному працівникові необхідні організаторські здібності, комунікабельність, відповідальність, здатність співчувати, а також дотримання норм професійної етики.

Як консультант СП повинен володіти певними рисами: емпатія, реагувати на проблему клієнта таким чином, щоб надати йому впевненості у тому що він вирішить цю проблему, конкретність, чіткість суджень, стверджень для розуміння клієнтом проблеми, щирість, вміння працювати з інформацією тут і тепер; не засуджувати, не принижувати, під час розмови надавати клієнту можливість висловитися, проявляти почуття підтримки, закінчувати розмову на позитиві.

Сфери діяльності випускників спеціальності “Соціальна робота” такі:

• спеціалісти органів державного та місцевого управління з соціальних питань;

• спеціалісти державних соціальних служб;

• інспектори центрів зайнятості та працевлаштування, фахівці кадрових агентств;

• фахівці центрів соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального обслуговування;

• менеджери проектів громадських організацій;

• експерти та консультанти з питань соціальної політики політичних партій та профспілкових організацій;

• менеджери з персоналу, психологи, тренери, інспектори відділів кадрів державних та приватних підприємств, консалтингових компаній;

• співробітники науково-дослідних інститутів, дослідницьких центрів;

• викладачі навчальних закладів.

21. Базові навички соціального працівника. Визначити роль комунікативних навичок. Навести приклади.

Уміння - це елементи діяльності, що дозволяють що-небудь робити з високою якістю, наприклад точно і правильно виконувати якусь дію, операцію, серію дій або операцій. Уміння звичайно містять автоматично виконувані частини, називані навичками, але в цілому являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, принаймні в основних проміжних пунктах і кінцевій меті.

Навички - це цілком автоматизовані, інстинкто-подібні компоненти вмінь, реалізовані на рівні несвідомого контролю. Якщо під дією розуміти частину діяльності, що має чітко поставлену свідому мету, то навичкою також можна назвати автоматизований компонент дії. При автоматизації дій і операцій, перетворенні в навички у структурі діяльності відбувається ряд перетворень. По-перше, автоматизовані дії й операції зливаються в єдиний цілісно виконуваний акт, іменований умінням (наприклад, складна система рухів людини, яка пише або робить спортивну вправу, яка проводить хірургічну операцію або яка виготовляє тонку деталь, яка читає лекцію тощо). При цьому зайві, непотрібні рухи зникають, а кількість помилкових різко зменшується.

Велике значення у формуванні всіх типів умінь і навичок мають вправи. Завдяки їм відбувається автоматизація навичок, удосконалення вмінь, діяльності в цілому. Вправи необхідні як на етапі вироблення умінь і навичок, так і в процесі їх збереження. Без постійних, систематичних вправ уміння і навички зазвичай зникають, втрачають свої якості.

Для ефективного здійснення соціальної роботи потрібні відповідні навички. Соціальний працівник, зокрема, повинен вміти:

- цілеспрямовано і з розумінням слухати інших;

- збирати інформацію, щоб підготувати соціальну історію, оцінку, звіт; - формувати і підтримувати професійні відносини, спрямовані на надання соціальної допомоги;

- спостерігати та інтерпретувати вербальну і невербальну поведінку, використовуючи знання з теорії особистості та діагностичні методи;

- спрямовувати зусилля клієнтів на вирішення їх проблем та завоювати їх довіру;

- обговорювати делікатні проблеми з необхідною долею уваги та підтримки, викликаючи у клієнта довіру;

- творчо вирішувати проблеми клієнта;

- визначати момент призупинення терапевтичної допомоги клієнту;

- проводити дослідження та інтерпретувати їх результати;

- бути посередником і вести переговори між конфліктуючими сторонами;

- забезпечувати зв’язок між різними організаціями;

- повідомляти про соціальні потреби державним організаціям, приватним, громадським або законодавчим органам, що забезпечують фінансування відповідної діяльності.

Соціальний працівник повинен вміти просто і грамотно говорити і писати, навчати інших, уважно й доброзичливо реагувати на емоційні й кризові ситуації, служити зразком у професійних відносинах, пояснювати складні психосоціальні явища, ефективно організовувати свою роботу, вишукувати джерела й засоби для надання допомоги іншим, оцінювати власну поведінку, вести роботу в групі, вирішувати конфліктні ситуації, застосовувати на практиці знання соціальної психології.

(Конспект: Навички – те, що соц.. працівник повинен вміти виконувати у межі своеї професійної діяльності. Базові навички: вміти вести бесіду з клієнтом, збирати інформацію, психологічно підтримувати клієнта, зберігати відібрану інформацію, вміти вести професійні записи, знаходити мобілізувати та розподіляти ресурси (зовнішні і внутрішні), захищати кл. та допомагати йому представляти себе, надавати кл. необхідну інф. про варіанти вирішення проблеми та наслідки змін. Усі навички базуються на 5 етапах: визначення проблеми, вироблення плану, реалізація плану, оцінювання результатів, закінчення стосунків з клієнтом.)

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників існують різні підходи до визначення сутності понять «комунікативні  навички та вміння», їх змісту та складових. Деякі дослідники вважають комунікативні вміння способом моделювання процесу спілкування, інші наголошують на тому, що комунікативні навички є властивістю особистості, заснованою на певних вольових здібностях та професійному досвіді.

22. Соціально вразливі верстви населення.

Соціально вразливими верствами населення, в широкому розумінні, є представники вразливих/пригнічених верств населення, а саме: індивіди або соціальні групи, що мають більшу, ніж інші, ймовірність зазнати негативних впливів соціальних, екологічних факторів або дістати хвороби. Синонімом цього поняття є «групи ризику», які є об’єктом постійної уваги представників соціальних служб. Вони є потенційними клієнтами відділів соціальної роботи за місцем їх проживання. Тому такими клієнтами працівників соціальних служб є різні за віком люди (від немовлят до престарілих) і представники різних рас, етнічних груп, соціоекономічних рівнів, релігій.

Серед них можна виділити такі категорії:

•  бездомні;
•  родини, в яких є проблеми дитячої занедбаності, сексуальних фізичних зловживань стосовно дитини або одного з партнерів;
•  подружні пари, які мають серйозні подружні конфлікти;
•  родини, в яких дитину виховує лише один із батьків та в яких мають місце серйозні конфлікти;
•  ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини;
•  особи, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні вади, низький рівень професійної підготовки тощо;
•  особи, які порушили закон і були за це покарані;
•  вагітні дівчата-підлітки;
•  гомосексуалісти/лесбіянки, які мають особисті або сімейні проблеми;
•  особи, які мають соматичні (тілесні) чи психічні захворювання або інвалідність;
•  залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;
•  іммігранти та меншини, що мають недостатні ресурси та можливості або ті, хто став жертвою расизму, сектизму або інших форм дискримінації;
•  особи із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;
•  особи похилого віку, які не можуть адекватно функціонувати;
•  мігранти та біженці, які мають недостатні необхідні ресурси;
•  діти, які мають проблеми, пов’язані з навчанням в школі, та їхні родини;
•  особи, які перебувають у стресовому стані, пов’язаному з травмуючими подіями (вихід на пенсію, смерть близької людини тощо), а також діти, які залишили сім’ю — бездомні.

Очевидно, що не всі наведені категорії однаковою мірою охоплені соціальним захистом.

Клієнт СР – особа чи група людей, їхні родичі, сім’ї, громади, які не можуть самостійно подолати свої проблеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно і тому потребують сторонньої допомоги.

23. Поняття «професійна дистанція» та проблема емоційного «вигорання» в СР. Шляхи подолання.

В отношениях между работником и клиентом всегда должна сохраняться определенная дистанция, обусловленная их социально-функциональными ролями. Отбор этических принципов в процессе своих отношений с клиентами работники совершают, исходя из императивов профессионально-служебной этики.

В СР есть необходимость соблюдать дистанцию; собственные чувства могут отражать те чувства, которые испытывает потерпевший (если слишком близко принять их к сердцу), и тогда вряд ли можно сохранить позицию помогающего.

Социальная работа активно посягает на традиционную сферу личной жизни и навязывает ей свой «профессионализм», предполагающий известную дистанцию и самоотстранение специалиста от ситуации, в качестве частичной и вынужденной замены неформальных межличностных контактов типа родственной поддержки или дружеского совета, нередко даже вызывает враждебную реакцию и раздражение у потенциальных и реальных клиентов. Обыденное сознание человека сопротивляется внедрению в эти сферы «научного подхода».

Синдром психоемоційного «вигорання» — це реакція організму людини, що виникає внаслідок тривалих професійних стресів середнього ступеня інтенсивності. Синдром психоемоційного «вигорання» — це процес поступового втрачання емоційної, пізнавальної та фізичної енергії, що виявляється в ознаках емоційного та інтелектуального виснаження, фізичної втоми, особистої відстороненості та зменшення почуття задоволення від виконаної роботи. Цей синдром вважають виробленим особою механізмом психологічного захисту у формі часткового чи повного виключення емоцій (аж до психоемоційного «отупіння»).

Групи симптомів, характерних для синдрому психоемоційного «вигорання»:

1. Група фізичних симптомів: Стомленість, фізична втома, виснаження; зміна маси тіла (схуднення або збільшення маси тіла); недостатній сон, безсоння; незадовільний загальний стан здоров'я; важке дихання, задишка; нудота, запаморочення, надмірна пітливість, тремтіння тіла; артеріальна гіпертензія; виразки і запалення на шкірі та слизових оболонках, патологічні вияви хвороб серця та судин.

2. Група емоційних симптомів: Нестача емоцій; песимізм, цинізм і черствість у роботі та особистому житті; байдужість, втома; відчуття безпомічності та безнадійності; агресивність, дратівливість; тривога, посилення ірраціонального неспокою; нездатність зосередитися; депресія, відчуття провини; істерики, душевні страждання; втрата ідеалів, надії або професійних перспектив; збільшення деперсоналізації своєї чи інших: люди стають ніби без обличчя, як манекени; переважає відчуття самотності.

3. Група інтелектуальних симптомів : Зниження інтересу до нових теорій та ідей у роботі, до альтернативних підходів у вирішенні проблем; нудьга, туга, апатія; втрата смаку та інтересу до життя; надання переваги стандартним шаблонам, схемам, рутині, ніж креативно-творчому підходу; цинізм і байдужість до новин; недостатня участь чи відмова від участі у творчих експериментах — тренінгах, освітніх циклах, курсах; формалізм у виконанні роботи.

4. Група поведінкових симптомів: під час роботи з'являються втома і бажання відпочити; байдужість до їжі; виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків; нещасні випадки — падіння, травми, аварії та ін.; імпульсивна емоційна поведінка.

5. Група соціальних симптомів: Низька соціальна активність; зниження інтересу до дозвілля, захоплень; соціальні контакти обмежуються роботою; байдужість у ставленні до співробітників та рідних; відчуття ізоляції, непорозуміння з іншими; відчуття нестачі підтримки з боку сім'ї, родичів, друзів і колег.

Учёные доказали, что чаще всего выгорают люди, неудовлетворённые своей работой. Если человек не ошибся кардинально в выборе профессии, то дело, скорее всего, в условиях и организации его труда. Обратите внимание: эмоциональное выгорание может быть «заразным». Это значит, что если в организации есть «выгорающий» сотрудник, то его негативизм, апатия и цинизм довольно успешно передаются другим.

Профилактика выгорания:

Посильная нагрузка (не слишком большая и не слишком малая); умение делегировать полномочия; признание и уважение со стороны профессионального сообщества; справедливость в решениях и распределении поощрений. Также очень важным для предотвращения эмоционального выгорания сотрудников является развитие эмоционального интеллекта руководителя.

Эмоциональный интеллект – это способность осознавать и мотивировать свои эмоции и эмоции окружающих и управлять собственными эмоциями в одиночестве и при взаимодействии с другими людьми.

Развитие коммуникативных навыков – умения эффективно общаться и налаживать контакты с людьми – очень важно для предотвращения эмоционального выгорания. Ориентация на сотрудничество и компромисс помогает решать проблемы по мере их поступления, что препятствует развитию апатии и накоплению раздражения.

Развитие навыков саморегуляции помогает не накапливать стресс и напряжение, а своевременно избавляться от них. Умение распознавать свои реакции и состояния даёт возможность не допустить многих конфликтов или своевременно изменять ситуацию.

Стремление к саморазвитию и профессиональному росту помогает динамично справляться с трудностями и проявлять творчество. А творческий человек может преобразовать даже рутинную работу. Стремление совершенствоваться, узнавать новое, учиться также избавляет от скуки и депрессии.

Помимо умения хорошо работать, важно уметь и хорошо отдыхать. Это значит отдыхать достаточно, регулярно и сочетать активный и пассивный отдых.

И ещё – смотрите на жизнь с оптимизмом, понимайте, чего вы хотите достичь и сохраняйте свои ценности. Всё это поможет избежать профессионального выгорания и сделает вашу работу не только средством заработка, но и источником творческого вдохновения.

24. Супервізія в СР.

(Кое-что взяла из статьи о психотерапевтах. Подставте везде соцыальный работник))

Супервизия — буквально, “надзор”, а у нас это называлось бы “наставничество”

Супервизия важна для расширения профессионального уровня, профессиональных знаний и умений и просто для личностного роста профессионала.

Супервизия начала свое движение из недр психоанализа и интенсивно развивалась в его рамках.

Поначалу своеобразной формой супервизии был личный анализ, где аналитик выступал в роли пациента для более опытного аналитика. Иногда это становилось взаимодействием двух опытных аналитиков, двух учителей, один говорил о теории, обучал каким-то знаниям, а второй работал как врач-психотерапевт, как аналитик с пациентом. А иногда эти роли объединялись. В последующем же произошло разделение на теоретическую подготовку, личный анализ и супервизионную работу, в рамках которой психотерапевт представлял какие-то законченные либо текущие случаи своему супервизору-аналитику для совместного обсуждения. Сейчас супервизору все время приходится выбирать между двумя позициями. С одной стороны, супервизия — обучение, учебная ситуация. А с другой стороны — терапевтическая, потому что все время идет работа в личностном контексте, возникают какие-то личностные проблемы и одновременно соблазн не только увидеть эти проблемы, но и попытаться провести коррекцию, поработать над ними, чтобы они не мешали самому психотерапевту в его работе с пациентами. И тем не менее, крен все время должен быть в сторону учебной ситуации. Супервизия — это не терапия и не личный анализ, хотя, безусловно, способна выполнять и какие-то терапевтические, корректирующие функции.

Обратная связь постоянна. Супервизия — это сотрудничество, постоянное общение. Естественно, что и психотерапевт, и супервизируемый должны постоянно получать в процессе что-то новое. Либо — самое простое — что-то новое о пациенте, либо друг о друге, либо, конечно, каждый о себе. Каждый должен развиваться. Есть еще и вариант видеозаписи супервизионного процесса и последующий его анализ.

Главная задача супервизии: Рост профессиональный и личностный. Эти два компонента должны постоянно присутствовать. Помимо того, важен и элемент профессионального контроля.

В конце супервизии происходит совместное обсуждение: что появилось нового, что супервизируемый смог увидеть в себе, какая коррекция произошла в его развитии, реакциях, понимании — себя, пациента. И уже в соответствии с этим можно делать заключение о том, что достигнуто в результате супервизионной работы.

Действенный отпечаток на процесс «развития» молодого специалиста накладывает не только его собственный практический опыт работы с клиентом, но, в особенности, знания и умения, приобретённые им в результате сотрудничества с более опытным, квалифицированным профессионалом, способным помочь разобраться в затруднительной ситуации, научить использовать новые эффективные методы и технологии работы. Такого рода процесс «научения» в отечественной литературе традиционно называется наставничеством.

На Западе же подобное явление именуется супервизорством.

Вы можете стать супервизором просто потому, что сделали карьеру в своей профессии — социального работника, врача общей практики, психолога, психиатрической медсестры, трудотерапевта, психиатра. Время шло, и вы сами не заметили, как оказались одним из старших по статусу специалистов в своей организации (или профессиональном сообществе). От вас теперь ожидают, что вы внесете вклад в развитие профессии. Ваши супервизорские “часы” нужны начинающим, чтобы они могли, подобно вам, стать полноправными профессионалами. Вместо того чтобы отдавать время клиентам, теперь вы посвящаете его персоналу. А может быть, судьба определила так, что вы проработали в своей организации год или два, только-только освоились, и тут в нее пришел кто-то совсем “новенький”. И вы уже супервизор. Или, пока вы были в отпуске, местный университет и глава вашей службы без вашего ведома заключили контракт о студенческой практике. И вы ни с того ни с сего превратились в супервизора.

Супервизорство же является одним из атрибутов профессионализма в зарубежной социальной работе. Основными обязанностями социального работника-супервизора на западе являются:

1. Способствовать повышению квалификации персонала, уровня его знаний, навыков и умений (образовательная функция); отслеживать новую информацию и делиться ею с персоналом (выполнение функции консультирования).

2. Улаживание конфликтов в поведении, профилактика стрессов, организация досуга, корпоративных мероприятий, открытие комнат снятия стрессов (поддерживающая функция).

3. Подбор и расстановка кадров; планировании социальной работы; подбор «команд»; распределение обязанностей между членами команды; мониторинг; контроль; оценка качества работы социального работника; координация работу между командами; организация внешних связей команд с другими организациями или органами власти; сотрудничество с другими супервизорами; выполнение роли административного буфера (улаживание конфликта между клиентом и специалистом); защита профессиональных интересов подопечных ему социальных работников, т. е. выполнение роли посредника между специалистом по социальной работе и руководством органов социального обеспечения (контрольная функция).

Таким образом, супервизорство представляет собой технологию, включающую в себя подготовку социального работника, его последующий профессиональный рост и профилактику профессиональных рисков.

Супервизия помогает специалисту совершенствовать свои профессиональные знания и умения. Она является также инструментом совершенствования профессиональной деятельности и повышения уровня специалиста. Одновременно обеспечивается повышение уровня услуг организации социальной службы. Супервизия основана на взаимодействии и сотрудничестве супервизора и специалиста.

25. СР: основні принципи та переваги роботи в команді.

Работа в команде - дает нам уверенность в себе, поддержку и признание, в которых мы все нуждаемся. Она строится на активной жизненной позиции каждого сотрудника, крепких взаимоотношениях, сотрудничестве и конструктивной работе по достижению общих деловых целей.

В етичному кодексі спеціалістів із соціальної роботи України говориться таке стосовно етичної поведінки стосовно колег:

- Визнавати різні погляди та форми практичного досвіду колег у соціальній роботі й інших фахівців, висловлювати критичні зауваження та пропозиції лаконічно і коректно.

- Піддавати конструктивному аналізу професійні дії колег, теоретичні та методичні засади їхньої професійної діяльності.

- Створювати та систематично використовувати можливості, умови для обміну знаннями, досвідом і поглядами з колегами у соціальній роботі, фахівцями інших галузей, волонтерами з метою вдосконалення власної практики роботи та збагачення інтелектуальних ресурсів професійної групи.

- Підтримувати діяльність легалізованих професійних об'єднань та асоціацій, що відповідає вимогам чинного законодавства.

- Відстоювати професійну честь і гідність своїх колег, не допускати упередженої критики на їхню адресу та щодо професії взагалі.

- Звертати увагу відповідних організацій на будь-які порушення положень цього Кодексу.

Команда спеціалістів – це невелика група фахівців, які об’єднані аг. метою, підходами,взаємною відповідальністю для реалізації поставлених завдань.

Осн. моделі командної роботи: мультидисциплінарна та міждисциплінарна команда.

Мультидисциплінарна команда – це сукупність різних експертів з різних дисциплінарних сфер, робота яких керується окремим планом розвитку і визначається напрямками роботи.

Міждисциплінарна команда – це професійний напрямок роботи спеціалістів, який характеризується більш довготривалими і стійкими взаємовідносинами спеціалістів у команді, більш високим рівнем взаєморозуміння та узгодженості в роботі. Це забезпеч. на основі організації та підтримки систематичних зустрічей на яких обговорюються елементи професійної взаємодії в межах індивідуальної роботи з випадком. Така робота дає можливість позбутися ефекту психологічної втоми і професійного вигорання. Клієнти зустрічаються з усією командою, або з окремими її представниками. Консультації побудовані за принципом співробітництва, а саме практично всі етапи та стадії роботи з клієнтом обговорюються та закріплюються контрактом.

Наявність різних спеціалістів дає змогу проводити більш точну експертну оцінку ситуації клієнта, пропонувати більш широкий спектр соц. послуг, знімати міжвідомчі барєри.

Етапи роботи міждисциплінарної групи: 1. розгляд випадку, 2. обмін думками, 3. розподіл обов’язків між членами групи, 4. оцінка ситуації і планування роботи, 5. аналіз роботи, 6. завершення роботи.

Робота міждисциплінарної групи спирається на принципи:

1. членства: визнач. наявністю в команді різних професіоналів незалежно від того чи є ця робота основною для них.

2. інтеграції: зумовлює роботу різних професіоналів, які здійснюють соц. допомогу у межах своєї компетенції. Відповідно до рівня інтеграції спеціалістів розрізняють групи, які створені спеціально для роботи з індивідуальним випадком і гр.., які створені для вирішення схожих проблем.

3. колективної відповідальності: кожен член команди несе персональну відповідальність за вирішення проблеми клієнта.

Ефективність роботи команди спеціалістів зумовленя спільністю поглядів, професійною підготовкою, досвідом роботи, терміном спільної діяльності, творчої атмосфери, психологічної сумісності, тощо.

1. Михаил Булгаков, Собачье сердце
2. Основные понятия и направления системных исследований
3. Сан-Мартин
4. тема План лекции- Строение и анатомия.html
5. Htted highbouncing lover I must hve you' THOMS PRKE D'INVILLIERS The Gret Gtsby Chpter 1 In my younger nd more vulnerble yers my fther gve me some dvice t
6. на тему- Налог на прибыль организаций порядок исчисления и уплаты на примере организации
7. Дипломная работа- Розвиток самооцінки в підлітковому віці
8. Анализ рассказа Царь-рыба
9. ПРАЗДНИЧНЫЕ ДАТЫ ДЛЯ ДЕТСКОГО САДА. Для оформления методического кабинета и групп (для воспитателей и родителей)
10. реферату- Настилання підлоги керамічною плиткою з фризомРозділ- Технічні науки Настилання підлоги кераміч
11. Нижегородский государственный университет им.3
12. Основанием прямой четырехугольной призмы является ромб с углом в 600
13. религиозные воззрения Джордано Бруно Джордано Бруно итальянский философ родился в Ноле в 1543 году.
14. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Дніпр
15. Страхование
16. автомобили и автомобильное хозяйство 120100 технология машиностроения металлорежущие станки и инс
17. ТЕМА- МУЗЫКАЛЬНАЯ КУЛЬТУРА СРЕДНЕВЕКОВЬЯ
18. счета бух учёта которые построены с учётом экономической однородности
19. Тема 7 8 декабря 1991 19 сентября 1991 Эээ 19 сентября 2003 Россия Казахстан Белоруссия и Украина 2 а
20. Теория и практика связи с общественностью Альтруистический подход к определениям Public reltions

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе