Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.основні етапи розвитку економічної теорії.
2.сучасні напрямки,школи і течії
3.предмет і метод економічної теорії
4.економічні категорії,закони і принципи
5.функції економічної теорії
6.специфіка економічно соціальних досліджень
7.економічні потреби суспільства,їх суть і структура
8.економічні інтереси ,їх сутність і субєкти
9.структура суспільного виробництва
10.основні фактори(чинники) суспільного виробництва,їх класифікація
11.виробництво як основа життя та розвитку суспільства
12.суперечність між суспільними потребами і економічними ресурсами суспільства
13.обЄктивні основи розвитку людської цивілізації
14.еконмічна система її сутність та структурні елементи
15.економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економічної системи
16.типи і еволюція економічник систем
17.влісність як економічна та юридична категорія
18.обєкти та субєкти власності
19.різноманітність форм власності:еволюція форм власності та сучасні форми власності
20.сутність роздержавлення та приватизації форм власності
21.загальні форми організації суспільного виробництва: натуральне та товарне
22.товарне виробництво:умови виникнення ,форми та суперечності
23.вартість,споживна вартість і цінність товару
24.закон вартості :зміст,механізм та функції
25.товар як фундаментальна категорія товарного виробництва
26.походження,сутність та функції грошей
27.грошовий обіг та його закони
28.інфляція, її причини ,форми та соціально-економічні наслідки
29.грошова система: сутність,її основні елементи та типи
30.поняття ринку,умови виникнення та його характерні иси
31.ринковий механізм та його основні елементи
32.моделі ринкової економіки
33.шляхи переходу до ринку
34.функції ринку
35.закон попиту і пропозиції.еластичність попиту і пропозиції
36.поняття ,основні елементи та функції ринкової інфраструктури
37.банки та їх діяльність :поняття ,виникнення ,види та функції
38.біржі та їх місце в ринковій економіці
39.конкуренція і монополізм як основоположні атрибути ринкової економіки
40.види конкуренції
41.сутність,витоки та види монополізму. організаційні форми монополістичних структур
42.основні риси олігополістичної конкуренції
43.антимонопольна політика і антимонопольно-конкурентне законодавство в україні
44.підприємництво,його сутність
45.функції та принципи підприємництва
46.умови розвитку підприємницької діяльності
47.субєкти,обєкти та види підприємницької діяльності
48.форми організації підприємницької діяльності
49.фірма(підприємство),її сутність,функції та види
50.економічна сутність домогосподарства
51.місце домогосподарства в економічному житті суспільства та функції
52.доходи домогосподарства ,їх джерела та розводіл
53.витрати на споживання. заощадження домогосподарств
54.сутність витрат виробництва
55.класифікація витрат виробництва в ринковій економіці
56.собівартість продукції,її види та структура. шляхи зниження собівартості
57.прибуток:сутність та функції. теорії прибутку
58.норма прибутку і чинники,що її визначають. рентабельність. норма рентабельності.
59.суспільне відтворення: поняття відтворення та його види
60.сутність і типи економічного зростання. новий тип економічного зростання
61.макроекономічні показники. система національних рахунків.
62.сучасні форми суспільного продукту: внп,ввп,чвп,нд
63.національне багатство :сутність,структура та проблеми його відтворення
64.економічна рівновага і циклічність. суть економічного циклу
65.види циклів. фази економічних циклів
66.національні та світові економічні кризи
67.безробіття і зайнятість населення
68.інфляція: причини ,види та соціально-економічні наслідки
69.крива Філіпса
70.забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці
71.грошові реформи. особливості грошової реформи в україні
72.державне антикризове регулювання економіки.
73.доходи населення ,їх сутність та джерела формування
74.заробітна плата – основна форма доходів населення
75.форми і системи заробітної плати
76.сімейні доходи: джерела формування та структура використання
77.підприємницький дохід
78доходи від власності та рентні доходи
79.пенсійна реформа в україні
80.сутність і функції фінансів.структура та джерела фінансів
81.державний бюджет- провідна ланка фінансів
82.податки. функції та види податків
83.поняття кредитної системи та її структура
84.форми, функції та принципи крудиту
85.цінні папери та їх види
86.економічні функції держави в ринковій економіці та принципи її економічної політики
87.основні форми та методи державного регулювання ринкової економіки
88.антиінфляційна економічна політика держави
89.поняття світового господарства та етапи його розвитку
90.система міжнародних економічних відносин
91.роль економічної реформи в інтеграції україни у світову економічну систему
92.класифікація країн за рівнем соціально економічного розвитку
93.міжнародні інтеграційні процеси
94.регіональні економічні обєднання :становлення, розвиток, нинішній стан
1.основні етапи розвитку економічної теорії.
1. Витоки економічної науки слід шукати в навчаннях мислителів країн Сходу, Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Ксенофонт (430-354 рр.. До н. Е.) і Арістотель (384-322 рр.. До н. Е.) вперше вводять до наукового обігу термін "економія", що означає мистецтво ведення господарства. Аристотель подразделял два терміни: "економіка" (природна господарська діяльність, пов'язана з виробництвом продуктів) і "хремантістіка" (мистецтво наживати багатство, робити гроші).
Етапи розвитку: І – Меркантилізм (15-17 ст.), ІІ – Класична політекономія (17-19 ст.), ІІІ – Прагматична політекономія (19-20 ст.) + Марксиська політекономія (19-20 ст.), IV – Сучасна політекономія (остання чверть 20 ст.).
І. Меркантилізм. Форм-ся в кінці 15 ст, розвиток 16 ст Представники: англ.- Томас Мен, іт. – Г.Скаруффі, фр. – А. Монтескьєн, рос. – Ів. Посашков.
Об’єкт вивчення – економіка капіталістичного способу виробництва. Вони: 1) отожнюючи багатство з грішми, вважали, що багатством є лише те, що може бути реалізоване в грошах, золоті; 2) виробництво розглядали лише як передумову для створення багатства; 3) безпосереднім джерелом багатства вважали обіг (торгівлю), тому що там товари перетворюються в гроші й виникає прибуток завдяки продажу товарів дорожче, ніж вони були куплені. Висновок: баланс у зовнішній торгівлі повинен бути активним, т.б. треба менше купувати за кордоном і більше продавати.
Два етапи розвитку: перший – форма монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Другий – його прихильники відстоювали розширення зовн.торгівлі, не забороняли вивезення грошей з країни.
ІІ.Класина політекономія
Другий етап урозвитку пол.ек. Нові вимоги – свободи торгівлі та підприємництва. Меркантелізм поступається місцем теоретичним поглядам фізіократів у Фр. і класичної школи в Англ.
Фізіократи. (Фр. поч. 19 ст.) Представники: Франсуа Кене, Тюрго ін. Джерело багатства вбачали не в сфері (обігу) торгівлі, а у виробництві. Але обмежували виробництво лише землеробством. Промисловість вважали непродуктивною галуззю госпдарства, всі зайняті в цій сфері належали до “безплідного класу”.
Англ. класична школа. Представники: Уільям Петті, Адам Сміт, Д.Рікардо. Досягнення – прагнення виявити глибинні закономірності в суспільному житті, постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва (будь-якого вир-ва), а не лише землеробського, як у фізіократів, започаткування трудової теорії вартості, правило “невидимої руки”, виявлення нетрудового характеру прибутків підприємців.
ІІІ – Прагматична політекономія (19-20 ст.) + Марксиська політекономія (19-20 ст.),
Вення Маркса відноситься до пролетарської політекономії. (сер. 19 ст.) Пр-ки: К. Маркс, Ф. Енгельс. Розкриваючи внутрішні суперечності капіталізму, доводить, що капіталізм повинен поступитися більш прогресивному ладу – соціалізму, так як він змістив феодальний лад. На відміну від прагматистів, марксисти вважають, що такою основою, яка може забезпечити найвищу ефективність розвитку суспільного виробництва, є суспільна власність на засоби виробництва. Політекономія повинна стати на службі одного класу.
IV – Сучасна політекономія (остання чверть 20 ст.). Вона є результатом єдності та протилежності всіх попередніх течій в політекономії. Саме проблемою поєднання позитивних рис прагматичної школи, яка має вагомі доробки в з’ясуванні закономірностей мікроекономічних процесів, і класичної та марксиської політекономії з їх безсумнівними досягненнями в галузі вирішення соціальних питань і виявлення закономірностей проходження макроекономічних процесів і повинна займатися політекономія на сучасному етапі її розвитку. Тому ці проблеми і будуть в центрі уваги сьогодення.
Слід також згадати прихильників школи значного втручання держави в розвиток ринкових відносин і функціонування ринку, що започаткував Дж.М.Кейнс.
Протилежним до цього вчення є монетаризм, засновник М.Фрідмен, що наголошував на як найменшому втручанні держави в ринкові відносини й на саморегуляції ринку.
Об єкт дослідження неокласичної економічної теорії — поведінка Homo economicus — «людини економічної», що як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму затрати (чи зусилля). Ця теорія виникла в 70-ті роки XIX ст. її засновники — відомі австрійські економісти К.Менгер, Ф.Візер, Е.БемБаверк, англійський науковець У.Джевонс і швейцарський економіст Л.Вальрас та ін.
2.сучасні напрямки,школи і течії
Сучасна політекономія (остання чверть 20 ст.). Вона є результатом єдності та протилежності всіх попередніх течій в політекономії. Саме проблемою поєднання позитивних рис прагматичної школи, яка має вагомі доробки в з’ясуванні закономірностей мікроекономічних процесів, і класичної та марксиської політекономії з їх безсумнівними досягненнями в галузі вирішення соціальних питань і виявлення закономірностей проходження макроекономічних процесів і повинна займатися політекономія на сучасному етапі її розвитку. Тому ці проблеми і будуть в центрі уваги сьогодення.
Слід також згадати прихильників школи значного втручання держави в розвиток ринкових відносин і функціонування ринку, що започаткував Дж.М.Кейнс.
Протилежним до цього вчення є монетаризм, засновник М.Фрідмен, що наголошував на як найменшому втручанні держави в ринкові відносини й на саморегуляції ринку.
Об єкт дослідження неокласичної економічної теорії — поведінка Homo economicus — «людини економічної», що як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму затрати (чи зусилля). Ця теорія виникла в 70-ті роки XIX ст. її засновники — відомі австрійські економісти К.Менгер, Ф.Візер, Е.БемБаверк, англійський науковець У.Джевонс і швейцарський економіст Л.Вальрас та ін.
Основною категорією аналізу прихильники неокласичної економічної теорії вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості.
Монетаризм (англ. money — гроші) — економічна теорія, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон'юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв'язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту. Монетаризм виник у середині 50-х років XX ст. у США. Його лідер — глава чіказької школи політичної економії М.Фрідмен — виступає проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту. На його думку, державне регулювання економіки малоефективне через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва, тому його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу.
Інституціоналізм (лат. institutum — установа) — один із напрямів західної економічної думки, що виник наприкінці XIX—на початку XX ст. Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори. Засновниками інституціоналізму були американські науковці Т.Веблен, Д.Коммонс, У.Гамільтон, англійський економіст А.Гобсон та ін. Т.Веблен, наприклад, розглядав життя людини як боротьбу за існування, а значить, процес відбору і пристосування, Аналогічно, на думку інституціоналістів, у процесі розвитку суспільства відбувається процес природного відбору інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Самі інститути є особливими формами життя (в тому числі господарського), людських зв'язків і відносин, що мають сталий характер, формують у суспільстві духовні якості та властивості. У свою чергу, інститути є також важливими факторами відбору.
Представники інституціоналізму виступили з різкою критакою маржиналізму, неокласичної теорії ринкової рівноваги з її методологічним принципом граничної корисності і продуктивності (вважали їх формалізованими абстракціями).
Кейнсіанська економіна теорія
Кейнсіанство — один із провідних напрямів сучасної економічної теорії. Назву отримав від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж.Кейнса (1883-1946), який найбільш повно усвідомлював, що без активного втручання держави в розвиток соціальноекономічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний надалі існувати, неможливо «уникнути повного руйнування існуючих економічних форм». Кейнс одним із перших у західній економічній науці обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як національний доход, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження і т.ін. Ці категорії він розглядав у їх взаємодії та функціональних зв'язках.
На відміну від своїх попередників, Кейнс стверджував, що рівноваги в економічній системі неможливо досягти через механізм вільної конкуренції, рухливість капіталу тощо і що рівновага — рідкісний випадок в економіці. Щоб наблизитися до неї, необхідно насамперед регулювати попит шляхом підвищення ефективності інвестиційних процесів з боку підприємств і держави (головну роль у цьому процесі він відводив державі — ефект мультиплікатора). Розширення функцій держави, на думку Кейнса, необхідні для боротьби зі зростанням безробіття, кризами, за раціональне використання трудових ресурсів. Збільшення приватних інвестицій держава повинна регулювати здешевленням кредиту. Від загальної суми інвес тицій залежить обсяг національного доходу, зростання зайнятості, урівноваження попиту і пропозиції. З цією метою Кейнс вважав за доцільне збільшувати державні витрати на військові цілі.
3.предмет і метод економічної теорії
Предмет економічної теорії - це дослідження відносин між людьми з приводу виробництва, обміну, розподілу, споживання матеріальних благ і послуг в результаті ефективного використання рідкісних ресурсів для задоволення безмежних потреб.
Використовують загальнонаукові та спеціальні методи.
Загальнонаукові методи.
Узагальнюючим наук. методом, яким користуються економіка і політина економіка, в ому проявляється їх взаємозв’язок, є діалектичний метод, який передбачає вивчення явищ і процесів ек. життя: 1) в їх загальному зв’язку й взаємозалежності, 2) в стані безперервного розвитку, 3) коли кількісні зміни, які виникають у процесі розвитку, ведуть до змін якісних. Джерелом при цьому є єдність і боротьба протилежностей.
Структурно-функціональний метод передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Структурно-функціональний підхід визначає системні оз наки, що зберігаються за об'єктами дослідження незалежно від характеру їхньої трансформації,
Поєднання якісного та кількісного аналізу і визначення на цій ос нові математичних методів в економічних дослідженнях. Ними користуються різні економічні школи (неокейнсіанська, монетаристська, неоліберальна та ін.).
Кількісні характеристики є невід'ємною частиною будь-якого економічного дослідження. Засновники математичного напряму в політеко номії XIX ст. У. Джевонс і Л. Вальрас, застосувавши абстрактні математичні моделі, відійшли від трудової вартості.
Вчені-економісти завжди обґрунтовували свої висновки за до помогою точного кількісного аналізу. Необхідність володіння прийомами математичного аналізу зу мовлена розвитком об'єкта дослідження — багатовимірного світу економіки.
Спеціальні методи, за допомо гою яких економічна теорія висвітлює сутність явища, що вивча ється.
Метод наукової абстракції. Він полягає у виді ленні найсуттєвіших характеристик процесу, що вивчається, аб страгуванні від усього другорядного, випадкового. Спочатку дають загальну характеристику явища, визначають притаманні йому супе речності, а потім розглядають конкретні вияви цього явища.
Процес пізнання в політекономії не зводиться лише до отримання розрізнених висновків та узагальнень.Він передбачає розгляд будь-якого явича як частку єдиної цілісної системи, яку являє собою людське суспільство тому важливим завданням процесу пізнання є зведення висновків до системи. Отже метод пізнання має носити системний характер.
Абстрактне мислення охоплює й інші методи, зокрема аналіз і синтез. У процесі аналізу предмет дослідження розчленовується, мислення йде від видимого, конкретного до абстрактного. У процесі синтезу досліджується економічне явище у взаємозв'яз ку і взаємодії його складових частин. Мислення тут іде від абстракт ного до конкретного.
Метод поєднання логічного та історичного під ходів. Логічний взаємозв'язок усіх компонентів суспільства як цілісно го організму відбиває історичний процес виникнення і становлен ня певної системи. Поєднання логічного та історичного в економіч ній теорії допомагає відкриттю якісно нових форм дії економічних законів і знаходженню нового змісту в економічних категоріях.
Соціально-економічний експеримент належить до спеціальних методів дослідження економічних явищ. Зауважимо, що йдеться про виважений з урахуванням попереднього вивчення історичного досвіду соціально-економічний експеримент. Абстракція в цьому випадку є досить умовною, і з повним правом можна стверджува ти, що немає нічого більш практичного, ніж витончена теорія.
Зростає значення кількісних методів, зокрема ста тистичних. Саме управлінський аспект економічної теорії стимулює вивчення ста тистичних показників. Статистичні матеріали доцільно групувати за тематичними проблемами. Аналіз їх може віддзеркалювати, наприклад, реальні суперечності між певними соціальними групами населення, різни ми політичними течіями тощо.
Завершальною ланкою методу політекономії є суспільна практика. Тільки в процесі практики може бути визначена істинність або хибність наукових абстракцій. Процес пізнання реальної дійсності починається з практики і завершується нею.
Отже, метод політекономії, за допомогою якого вивчаються виробничі відносини, спирається на діалектичний світогляд. Використовуючи математичні засоби аналізу і синтезу економічних процесів і явищ, він досліджує їх в історичному розвитку, а також у діалектичній єдності кількісних і якісних змін.
4.економічні категорії,закони і принципи
Категорія - це нижчий ступінь пізнан ня економічних явищ. Вищим, який дозволяє повною мірою розкрити суть явища, є економічний закон.
Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства, називають економічними категоріями (наприклад, "товар", "вартість", "прибуток", "націо нальний доход" тощо). Економічні категорії відбивають сутність економічних явищ і процесів. Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони Для економічних законів характерний більш високий ступінь пізнання людиною єдності та зв'язку явищ і процесів, вони відображають глибокі приховані зв'язки й відносини, охоплюють явища і процеси, які виражаються у низці катего рій. Інакше кажучи, внутрішньо необхідний, сталий, суттєвий зв'язок між економічними явищами та процесами, що вира жається за допомогою економічних законів, набуває відобра ження у взаємозв'язку певних економічних категорій. Кож ний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.
Економічні закони виявляють об'єктивні, стійкі причинно-наслідкові зв'язки як у середині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними, розкривають сутність зв'язків (на приклад, закони вартості, середнього або монопольного прибутку, співвідношення між складовими національного доходу). Економічні закони не можуть бути незмінними, оскільки економічні процеси не є чимось застиглим. Економічні закони, як і закони природознавства, мають об'єктивний характер, тобто вони виражають реальний зв'язок економічних явищ і процесів, які відбуваються незалежно від волі й свідомості людей.
До системи економічних законів належать чотири їх типи. Перший тип — загальні економічні закони, тобто закони, влас тиві всім суспільним способам виробництва (закон відповід ності виробничих відносин рівню й характеру розвитку про дуктивних сил, закон зростання продуктивності прані, закон економії робочого часу тощо). Загальні економічні закони ві дображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, влас тиві технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами в процесі праці, однаковими для всіх суспільних форм.
Другий тип економічних законів — це закони, що діють у декількох суспіїьно-економічних формаціях: закон вартості, за кон попиту і пропозиції тощо. Такі закони відображають внут рішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деяки ми однаковими елементами різних суспільних форм в одно типних суспільно-економічних формаціях. Це особливі еконо мічні закони.
До третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного спо собу виробництва. Найважливіший серед них — основний еко номічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відноси нами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.
Четвертий тип економічних законів — це закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвит ку капіталізму).
Економічні принципи - теоретичні узагальнення, що містять допущення, усереднення, які відображають певні тенденції розвитку економічної системи.
Принципи пов'язані з економічними законами, але на відміну від них обєктивно у природі не існують. Вони спеціально створюються у процесі систематизації економічних знань і виступають у вигляді певних постулатів, які можна розглядати як форму реалізації, використання економічних законів. Принципи мають менш стійкий і менш обов'язковий характер, ніж закони.
5.функції економічної теорії
У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її основні функції: пізнавальна, методологічна, практична, прогностична, виховна.
Пізнавальна (евристична) функція. Реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ. Розкриваючи і формулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія тим самим збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства, розширює науковий світогляд людей, сприяє науковому передбаченню економічного розвитку суспільства.
Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія виступає теоретико-методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.
Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.
Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку країни в майбутньому. По суті, вона зводиться до розробки прогнозів довгострокових програм розвитку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх ресурсів, витрат і можливих кінцевих результатів.
Виховна функція - полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи. Вона виховує у них усвідомлення того, що досягти професійних успіхів і вищого життєвого рівня можна лише оволодівши глибокими знаннями, в результаті наполегливої праці, прояву підприємливості та ініціативи, прийняття та обґрунтування рішень і здатності брати на себе відповідальність за свої господарські дії в умовах конкуренції.
6.специфіка економічно соціальних досліджень
7.економічні потреби суспільства,їх суть і структура
Потреби - це категорія, яка відображає ставлення людей до умов їх життєдіяльності, це щось необхідне для розвитку людини як особистості.
Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору. Наприклад, професор А.С.Гальчинський виділяє економічні та неекономічні, виробничі та невиробничі потреби. На його думку, структура економічних (особистих) потреб складається із:
1) фізичних потреб: продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення;
2) інтелектуальних потреб: одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурного відпочинку, предметів і послуг культурного призначення;
3) соціальних потреб: охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок, тощо.
8.економічні інтереси ,їх сутність і субєкти
Економічний інтерес - це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Це мотив та стимул соціальних цілеспрямованих дій економічних суб'єктів з метою отримання певних результатів для задоволення різноманітних потреб (див. рис. 4.2).
Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.
Інтереси безпосередньо пов'язані з психологією, звичаями, культурним рівнем і свідомістю людей. Безумовно, що економіка не може функціонувати і розвиватися поза інтересами людей. Вони прямо впливають на цільові установки і мотивації економічної діяльності господарюючих суб'єктів.
Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив, клас, суспільство в цілому. Об'єктом економічного інтересу є результат суспільного виробництва (продукт, послуга тощо), який іде на задоволення цієї потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.
Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки й економічних інтересів.
Економічні інтереси класифікуються за різними критеріями. Найбільш важливою є класифікація інтересів за ознакою суб'єктивності. Відповідно до цього підходу виділяють такі види інтересів: особисті (найманого працівника і роботодавця, учителя, депутата), сімейні інтереси домогосподарств, фірм, окремих демографічних груп, колективні, національні, визначається їх вагомість та роль у системі економічних інтересів, що склались на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.
За об'єктами інтересів виділяють майнові, матеріальні, фінансові, інтелектуальні, духовні, соціальні інтереси.
Узагалі економічні інтереси як усвідомлені потреби відповідають та відображають види і структуру потреб.
Визначальним у системі інтересів суспільства завжди є особистий інтерес, навіть якщо людина є членом певного колективу. Різноманітність суб'єктів господарювання та їхніх особистих інтересів визначають і складність їхньої реалізації, складність економічних відносин.
Основні засоби реалізації інтересів особистих (приватних) є зростання індивідуальних доходів за рахунок заробітної плати в умовах найму; колективних, групових - виступає накопиченням колективного багатства, максимізація прибутку, фонду заробітної плати; державних (суспільних) є державна підприємницька діяльність, зростання економічної ефективності суспільного виробництва і національного доходу.
9.структура суспільного виробництва
Виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших технічних систем. У процесі виробництва не тільки змінюється спосіб та вид виготовлення благ та послуг, але відбувається і моральне вдосконалення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним. Люди не можуть перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати.
Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у даний момент. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, і якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає недоцільною або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради споживання. Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід завжди розглядати як органічне ціле.
За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:
1) основне виробництво;
2) виробнича інфраструктура;
3) соціальна інфраструктура.
Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспільного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне виробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво.
Виробнича інфраструктура - це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних).
Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.
В економічній теорії в практиці господарювання підприємства матеріальної сфери поділяють на два підрозділи: І - виробництво засобів виробництва і ІІ - виробництво предметів споживання. Це зумовлено тим, що засоби виробництва і предмети споживання виконують суттєво різні функції в процесі відтворення. Якщо перші призначено для відтворення переважно речових, матеріальних елементів продуктивних сил, то другі - для відтворення людських фактора виробництва.
Проблема співвідношення І і ІІ підрозділів суспільного відтворення має величезне значення для розвитку економіки.
Стосовно промисловості виділяють групу "А" (засоби виробництва) і групу "В" (предмети споживання).
Структура народного господарства, що склалася нині в Україні, характеризується значним переважанням галузей, які створюють засоби виробництва. Це свідчить про те, що в найближчі роки в національному господарстві необхідно значно підвищити частку виробництва предметів споживання. Для України це посильне завдання, бо тут є сприятливі природні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва, а також багатьох галузей харчової та легкої промисловості.
Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає: охорону здоров'я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв'язок, культуру, мистецтво та ін.
В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструктура) і нематеріальних послуг становлять сферу послуг.
Співвідношення нематеріального та матеріального виробництва з розвитком суспільно-історичного прогресу змінюється. В умовах високого рівня розвитку науки і техніки зростають роль і значення сфери нематеріального виробництва і особливо продукування духовних цінностей. Швидко розвивається сфера послуг, виробнича і соціальна інфраструктура, сфера інформаційного обслуговування виробництва. Розширюється структура продуктивної праці: продуктивною стає праця у сфері не лише матеріального , а й нематеріального виробництва
10.основні фактори(чинники) суспільного виробництва,їх класифікація
Існують різні підходи при виділенні факторів і їх класифікації в окремі групи. Марксистська теорія в якості факторів виділяє: особистий фактор виробництва і речовий фактор виробництва.
Особистий фактор виробництва це трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати процес виробництва. Поняття праця використовується поряд з поняттям робоча сила. Вони розглядаються як різні економічні категорії.
Робоча сила - це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей та професійних навичок, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. До речового фактору належать усі засоби виробництва, тобто сукупність предметів та засобів праці, які використовуються в суспільному виробництві для створення матеріальних благ.
Предмети праці - це те, на що спрямовано працю людини. Предмети праці поділяються на ті, котрі дані самою природою (руда, вугілля, газ і т.д.), а також ті, що є результатом попередньої праці людини (метал, бавовна).
Засоби праці - це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці, тобто все те, що людина ставить між собою і предметами праці. До засобів праці належать будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання і т.п.
Проте слід підкреслити, що засоби виробництва самі по собі, без тісного контакту з людською працею не можуть виробляти блага і являють собою груду мертвих речей. Щоб процес виробництва розпочався, потрібно з'єднати засоби виробництва з робочою силою, тому засоби виробництва і люди, які володіють певними навиками, досвідом в органічній сукупності утворюють продуктивні сили суспільства.
Сучасна економічна теорія традиційно виділяє чотири групи факторів виробництва: землю, працю, капітал, підприємницьку здібність.
1) Земля, чи більш широко - природні ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище - повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п'ємо, - розглядаємо також як природні ресурси.
2) Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.
Праця вимірюється часом, витраченим людиною на виробництві. Вважається, що в процесі праці відбувається споживання робочої сили, а також розвиток і вдосконалення самої людини завдяки нагромадженню знань, досвіду, підвищенню кваліфікації. Чим більш кваліфікована праця людини, тим вищий її капітал, а відповідно і дохід з цього капіталу.
3) Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його ефективну доцільність.
4) В сучасних умовах набуває великого значення четвертий фактор - підприємницькі здібності.
Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця. тому підприємництво вважають особливим людським ресурсом, що об'єднує всі інші ресурси в єдиний процес виробництва товарів або послуг.
11.виробництво як основа життя та розвитку суспільства
Виробництво - це діяльність людини, за допомогою якої він задовольняє свої потреби. Адже природа не надає людині необхідні йому блага. Їх треба виробляти. Ось чому виробництво є об'єктивна необхідність.
Призначення виробництва - задоволення потреб людини і суспільства. Досягається це в ході взаємодії людини і природи. А оскільки активною стороною в такій взаємодії виступає людина, то можна зробити ще одне важливе уточнення: виробництво - це процес перетворення природи людиною, - тварини пристосовуються до природи, людина ж підпорядковує її собі.
Сукупність усіх сил, що використовуються людиною в процесі виробництва (включаючи фізичні та духовні зусилля самої людини), в економічній теорії позначається поняттям «продуктивні сили».
Розвитку продуктивних сил властиві дві прогресивні тенденції - вони стають все менш матеріало-та трудомісткими. Перша тенденція знаменує порятунок природи, друга - порятунок людини. В іншому випадку зростаючі масштаби виробництва поглинули б не тільки природу, а й людину. Тим часом у сучасній економіці він виділяється з безпосереднього процесу виробництва, стає над ним, поруч з ним, отримуючи можливість розвитку того, що природою даровано лише людині, - інтелектуально-духовних здібностей.
12.суперечність між суспільними потребами і економічними ресурсами суспільства
Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.
Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності.
Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.
Обмеженість виробничих ресурсів є однією з важливих передумов розвитку і формування ринку. Об'єктивною її основою є дія закону рідкості, знання якого дає можливість зрозуміти необхідність подолання суперечностей між зростанням потреб і обмеженістю виробничих ресурсів.
Як відомо, сутність будь-якого економічного закону показує при-чинно-наслідковий зв'язок певних економічних процесів.
Причиною існування закону рідкості є суперечності між безмежними потребами виробничих ресурсів.
Безумовно, є такі потреби, які можна втамувати (наприклад, у деяких продуктах харчування, адже людина не може з'їсти більше, ніж потрібно для її організму). Проте кількість засобів існування під впливом розвитку продуктивних сил, спілкування людей весь час зростає. В цьому виявляється дія закону зростання потреб. Досить порівняти, що споживала людина понад 100 років тому і що входить до її споживчого кошика сьогодні. Відмінність досить значна. Перелік засобів споживання і надалі змінюватиметься і розширюватиметься.
Зростання людських потреб весь час наштовхується на обмеженість економічних ресурсів.
Що ж належить до економічний ресурсів?
По-перше, це природні, людські 1;а вироблені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Економічні потреби містять різноманітні знаряддя праці, устаткування, інструменти, що використовуються у виробництві непродовольчих товарів, продукції сільського господарства, виробничі промислові та сільськогосподарські приміщення, засоби транспорту і зв'язку, землю, корисні копалини, робочу силу. Отже, економічні ресурси — це чинники виробництва. Економічні ресурси можна називати виробничими ресурсами.
По-друге, всі економічні ресурси мають загальну властивість: вони рідкісні, оскільки існують в обмеженій кількості.
Рідкість економічних ресурсів треба розуміти так, що кількість їх фіксована і має певні межі. Безумовно, рівень рідкості різних видів ресурсів неоднакова. Деякі з них дійсно мають досить обмежений обсяг (наприклад, благородні метали, деякі види корисних копалин). Запаси інших значні, але вони у природі не відновлюються, і людство знає, що настане такий час, коли запаси будуть повністю вичерпані (нафта, газ, вугілля, залізна руда тощо). Тому слово «обмеженість», можливо, краще сприймається як «рідкість». Однак в економічній теорії ці слова вже давно розглядаються як синоніми. Справа в тому, що економічний ресурс у досить тривалому періоді історії людства дійсно розглядається як рідкісний.
По-третє, економічні ресурси мають ту особливість, що вони у процесі виробництва входять до вартості створюваного продукту.
По-четверте, використання економічних ресурсів, особливо первинних, у будь-якій сфері виключає можливість одночасного використання їх в іншій сфері. Наприклад, конкретну ділянку землі можна використати лише в одній сфері: або для вирощування сільськогосподарської продукції, або під будівництво, або для видобутку корисних копалин. Отже, використання певної земельної ділянки в будь-якій одній сфері виключає можливість її одночасного використання в інших, не зважаючи на те, що потреба в цьому існує.
По-п'яте, такі економічні ресурси, як засоби виробництва, мають не тільки встановлений або відомий кожному час фізичної та моральної зношеності, а й певне галузеве призначення. Наприклад, текстильний верстат не можна використовувати в хлібопекарній, добувній або деревообробній промисловості. Це свідчить про те, що існує чітко визначена «спеціалізація» техніки[10, c. 84-86].
Виходячи з викладених ознак економічних ресурсів, до них не можна відносити гроші (грошові ресурси). Це особливий фінансовий ресурс.
Обмеженість має багато причин. Однією з них є природна обмеженість. Наприклад, деякі метали (платина, золото, срібло) існують на землі в обмеженій кількості. Поступово вичерпуються запаси нафти, вугілля та інших корисних копалин. Навіть питна вода, яку раніше в багатьох країнах вважали необмеженим ресурсом, сьогодні стала товаром і вже реалізується як товар.
Інші ресурси можна вважати обмеженими через виробничі можливості. Інакше кажучи, виробництво деяких товарів відстає від зростання потреб населення.
Отже, процесом-причиною закону рідкості є наявність суперечності між безмежними потребами і обмеженими ресурсами.
Ця причина зумовлює такий процес-наслідок: необхідність подолання суперечності на основі певних форм створення ринку економічних ресурсі
13.обЄктивні основи розвитку людської цивілізації
Цивілізованість - один з історичних етапів розвитку людства. Видатний американський етнограф Л. Г. Морган (1818-1881) у книзі "Первісне суспільство", створенню якої він віддав близько 40 років життя, виділяв три головні етапи людської історії - епоху дикості, варварства і цивілізованості.
Люди, які жили в період перших двох епох, споживали пере-важно готові продукти природи. Створені людиною примітивні знаряддя праці були лише побічними засобами забезпечення тако-го споживання.
Становлення цивілізованості пов'язане з переходом від збираль-ництва до переробної суспільно-виробничої технології. Остання від-биває активне ставлення людини до навколишнього середовища, конкретно-історичний характер обміну, що відбувається між сус-пільством і природою. Розвиток суспільно-виробничої технології вказує на те, якими методами здійснюється праця і як на її основі виробляються матеріальні й духовні цінності, необхідні для забез-печення життєдіяльності людини. Перехід від однієї технології до іншої зумовлюється змінами у розвитку засобів виробництва, про-гресом науки і техніки.
У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому, особливе місце посідає природне середовище.
На певному історичному етапі природа підготувала умови для по-яви людини. Однак, відокремившись від природного середовища, людина не вийшла за межі його структури. Перетворюючи і присто-совуючи природу до своїх потреб, вона завжди залишається її не-від'ємною частиною.
Природні умови постійно впливають на розвиток людини, ма-ють важливе значення у визначенні змісту її праці, специфіки сус-пільно-виробничої діяльності. Відповідно до цього засоби вироб-ництва, передусім активніша і динамічніша частка їх - знаряддя праці, як і в цілому суспільно-виробнича технологія, пристосову-ються до існуючих природних умов, які відбиваються і на багато-гранності цивілізаційного прогресу.
Природні умови, специфіка виробничої технології, зміст праці людини та розвиток її потреб визначають історично конкретний рівень культури суспільства. Це поняття у широкому розумінні від-биває спосіб виготовлення матеріальних і духовних цінностей, їх передавання і споживання, що склалися у суспільстві. За своїм змі-стом воно близьке до поняття "цивілізація". Спільною основою їх є відповідний зміст людської праці не лише як специфічної діяль-ності, спрямованої на виробництво засобів існування людини (пред-метів харчування, одягу, житла, а також духовних цінностей), а й як першооснови, з якої формуються людина, суспільство в цілому, со-ціальна форма розвитку матеріального буття.
Відповідно до цього цивілізація визначається як історично кон-кретний стан суспільства, який характеризується особливим спо-собом праці, певною суспільно-виробничою технологією, відповід-ною матеріальною і духовною культурою. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних і культурних характе-ристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою.
14.еконмічна система її сутність та структурні елементи
Сутність і основні структурні елементи економічної системи. Економічна система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв’язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об’єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.
Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. У літературі така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв’язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка “обслуговує” економіку через формування “стереотипів” господарської поведінки людей. У даному разі класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.
Слід зауважити, що підхід до системного аналізу економічних процесів, побудований на характері власності, не дозволяє, на думку багатьох учених, пояснити істотні відмінності в організації господарства в країнах однієї суспільно-економічної формації, оскільки він абстрагується від реальних товарно-грошових відносин.
15.економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економічної системи
Економічні відносини — відносини і зв'язки між: людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Продуктивні сили, виражаючи відношення суспільства до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Вона завжди включає в себе і певну суспільну форму продуктивних сил, і спосіб організації економічної системи, які створює сукупність економічних відносин між людьми.
Ми вважаємо, що найбільш загальною категорією є економічні відносини. Цей термін визнається економістами всіх шкіл. Що стосується терміна виробничі відносини, то його можна застосовувати при аналізі відносин і зв'язків, які виникають між людьми у сфері безпосереднього виробництва. Відносини між людьми у сфері виробництва складаються з: 1) привласнення предметів природи; 2) способу поєднання людського ресурсу із засобами виробництва; 3) відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва; 4) організаційно-економічних відносин, складовою яких є управління виробництвом; 5) відносин між людьми щодо привласнення засобів виробництва.
Відносини між людьми у сфері розподілу формуються в процесі привласнення створеного продукту різними категоріями працівників: підприємцями, власниками засобів виробництва і землі, орендарями та державою (через стягнення податків).
Відносини між людьми у сфері обміну виникають у процесі купівлі-продажу товарів підприємствами, домогосподарствами, торговельними організаціями, державою. У сфері споживання економічні відносини виникають і зав'язуються між виробниками споживчих товарів і послуг та їх споживачами.
У сучасних умовах важливе місце в економічних відносинах належить товарно-грошовим і ринковим відносинам. Техніко-, організаційно- і соціально-економічні відносини. Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є техніко-економічні, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини.
Техніко-економічні відносини знаходять своє вираження у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми, в економічних нормативах тощо. З ними тісно пов'язані організаційно-економічні відносини, які виникають у процесі організації виробництва, розподілу, обміну і споживання, в управлінні цими процесами. Безпосередньо вони виникають між керівниками різних ланок суспільного виробництва і найманими працівниками, в процесі маркетингової діяльності, планування, програмування тощо.
Техніко-економічні і організаційно-економічні відносини відіграють важливу роль у виробництві, розподілі, обміні і споживанні, ступінь їх розвитку є суттєвою характеристикою рівня усуспільнення виробництва, продуктивних сил суспільства. Техніко-економічні та організаційно-економічні форми — структура виробництва, поділ і кооперація праці, форми управління — є об'єктом вивчення політичної економії. Вони тісно і безпосередньо пов'язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, що основані на тих чи інших типах і формах власності, але в той же час суттєво відрізняються від них тим, що не виражають відносин привласнення. їх розвиток, подібно до розвитку продуктивних сил, сприяє ефективності суспільного виробництва.
Соціально-економічні відносини — це така суспільна форма виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага. До соціально-економічних відносин належить також соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу.
16.типи і еволюція економічник систем
Економічна (господарська) система — це особливим чином упорядкована, скоординована система зв'язку між суб'єктами національної економіки.
Виділяють такі основні типи економічних систем:
традиційна (натуральне господарство);
ринкова;
адміністративно-командна (АКС);
змішана (ринкова економіка змішаного типу);
перехідна.
Традиційна (самодостатня) економіка ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей. Найбільш характерними рисами традиційних економічних систем є те, що їм притаманне панування натурально-общинних форм господарювання, багатоукладність економіки, виробництво, розподіл та обмін здійснюються на основі звичаїв, традицій і культових обрядів, які є первинними порівняно з новими формами економічної діяльності. Виробництво матеріальних і нематеріальних благ здійснюється за допомогою примітивної техніки з широким застосуванням ручної некваліфікованої праці з найпростішими формами її організації та за наявності слабкорозвиненої інфраструктури.
Адміністративно-командна система господарювання (яку називають централізовано-плановою) характеризується тим, що в ній усі ресурси є власністю держави, яка здійснює централізоване управління економікою на всіх рівнях. Особливостями цієї системи є те, що ще до початку процесу виробництва визначається перелік і обсяги вироблюваних матеріальних і нематеріальних благ та як, ким і за допомогою яких ресурсів вони будуть вироблятись. Спостерігається надмірна централізація ресурсів, їх розподіл здійснюється не на основі попиту і пропозиції, а з єдиного центра шляхом прикріплення виробників до споживачів, завдяки залежності останніх від перших.
Головні елементи цієї системи - жорстке директивне планування, контроль держави над економікою, пріоритет адміністративних стимулів виробництва над економічними, монополізм виробників і їх панування над споживачами, переважання державного сектора в народному господарстві.
Ринкова економіка, за теорією А. Сміта, - це лад, заснований на приватній власності, за якого здійснюється вільна гра ринкових сил.
У ринковій економіці держава виконує другорядну роль, хоча вона відіграє важливе значення в розвитку національного господарства. Тобто держава виконує лише ті функції, які окремий індивід, без ЇЇ втручання або взагалі, не може здійснити або зробить це економічно неефективно. Зокрема, такими функціями держави є організація громадського порядку, забезпечення національної оборони, організація державної поштової служби, запровадження обов'язкового шкільного навчання, емісія великих банкнот, будівництво деяких громадських споруд та їх утримання в належному стані тощо.
Отже, ринкова економіка - це економічна система, господарська діяльність якої базується на рівноправності різних форм і масштабів власності та економічної ініціативи, свободі учасників підприємницької діяльності, вільному ціноутворенні та вільній конкуренції.
Змішана економічна система притаманна сучасним економічно розвиненим країнам. їй властиві такі основні риси:
– високий рівень розвитку продуктивних сил з високорозвиненою ринковою інфраструктурою;
– широке різноманіття форм власності та господарювання за рівноправного становища всіх суб'єктів підприємницької діяльності;
– оптимальне поєднання механізмів ринкового саморегулювання з широким використанням державних методів регулювання економіки за їх органічного переплетення та доповнення один одного;
– орієнтація на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки через збільшення витрат на освіту, охорону здоров'я, поліпшення захисту членів суспільства від загальних ризиків.
17.влісність як економічна та юридична категорія