Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Умови, фактори, можливості макросередовища і мікросередовища, в яких здійснюється господарська діяльність підприємства.
Стратегічний аналіз є початковим етапом розробки стратегії діяльності п/ва, яка ґрунтується на дослідженні та оцін ці внутрішнього та зовнішнього середовища, в якому знаходиться п/во, і дає можливість виявити: 1) Які в дійсності стратегічні можливості п/ва? 2) Яка стратегія найкраща?
Дослідження проводяться у двох основних напрямах: - вивчається ситуація і умови конкуренції в галузі, де функціонує п/во; - вивчається ситуація всередині самого п/ва.
Перший напрям відноситься до макросередовища підприємст ва, а другий — до його мікросередовища.
Ключові питання СА середовища п/ва: 1)макро: - які основні екон. показники хар-ть галузь; - яким є рівень конкуренції і вплив кожної з конкурентних сил; - що викликає зміну в галузі; - які п/ва мають найбільш сильні (слабкі) позиції; - чи приваблива галузь з точки зору перспективи одержання прибутку вище середнього. 2)мікро: - чи підходить діюча стратегія; - які сильні та слабкі сторони п/ва, можливості та прогнози; - чи конкурентоспроможне п/во за витратами; - наскільки сильна конкурентна позиція п/ва; - які стратегічні проблеми повинні бути вивчені.
Діюче п/во здійснює свою госп. діяльність у певному середовищі. Його внутрішнє середовище містить у собі той потенціал, який дає можливість п/ву існувати та виживати у відповідному інтервалі часу. Внутрішнє середовище може бути також джерелом рі зних проблем і навіть загибелі п/ва у тому випадку, якщо воно не забезпечує його необхідного функціонування.
Зовнішнє середовище постачає п/ву необхідні мате ріальні, трудові, фінансові та інші ресурси, споживає його готову продукцію, роботи та послуги. П/во постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем і забезпечує тим самим можливість свого виживання.
Стратегічний аналіз п/ва — це процес визначення критично важливих ключових понять зовнішнього і внутріш нього середовищ, які можуть вплинути на здатність п/ва досягати своїх цілей як у коротко-, так і довготерміновій перспективі.
У процесі стратегічного аналізу необхідно звернути увагу на логічний перехід від аналізу мікро- і макросередовища п/ва до розробки альтернатив і вибору з них оптимальної стратегії.
2. Концептуальні засади стратегічного аналізу.
Стратегічний аналіз — це спосіб дослідження і перетворен ня бази даних, одержаних внаслідок аналізу середовища, на стра тегію п/ва. Стратегія інтегрує багато конкурентоспроможних дій та підходів до бізнесу, від яких залежить успішність діяльності п/ва. В цілому, стратегія — це план управління п/вом, спрямований на зміцнення його позицій, задоволення потреб споживачів та досягнення передбачених цілей.
Стратегічний аналіз є початковим етапом розробки стратегії діяльності п/ва, яка ґрунтується на дослідженні та оцін ці внутр. та зовн. середовища, в якому знаходиться п/во, і дає можливість виявити: 1)Які в дійсності стратегічні можливості п/ва?; 2)Яка стратегія найкраща?
Дослідження проводяться у двох основних напрямах: - вивчається ситуація і умови конкуренції в галузі, де функціонує п/во; - вивчається ситуація всередині самого п/ва. Перший напрям відноситься до макросередовища п/ ва, а другий — до його мікросередовища.
Ключові питання СА середовища п/ва: 1)макро: - які основні екон. показники хар-ть галузь; - яким є рівень конкуренції і вплив кожної з конкурентних сил; - що викликає зміну в галузі; - які п/ва мають найбільш сильні (слабкі) позиції; - чи приваблива галузь з точки зору перспективи одержання прибутку вище середнього. 2)мікро: - чи підходить діюча стратегія; - які сильні та слабкі сторони п/ва, можливості та прогнози; - чи конкурентоспроможне п/во за витратами; - наскільки сильна конкурентна позиція п/ва; - які стратегічні проблеми повинні бути вивчені.
Діюче п/во здійснює свою господарську діяльність у певному середовищі. Його внутрішнє середовище є джерелом життєвої сили. Воно містить у собі той потенціал, який дає можливість п/тву існувати та виживати у відповідному інтервалі часу. Внутрішнє середовище може бути також джерелом рі зних проблем і навіть загибелі п/ва у тому випадку, якщо воно не забезпечує його необхідного функціонування.
Зовнішнє середовище постачає п/ву необхідні мате ріальні, трудові, фін. та інші ресурси, споживає його готову продукцію, роботи та послуги. П/во постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем і забезпечує тим самим можливість свого виживання
Стратегічний аналіз п/ва — це процес визначення критично важливих ключових понять зовнішнього і внутріш нього середовищ, які можуть вплинути на здатність п/ва досягати своїх цілей як у коротко-, так і довготерміновій перспективі.
У процесі стратегічного аналізу необхідно звернути увагу на логічний перехід від аналізу мікро- і макросередовища підприємства до розробки альтернатив і вибору з них оптимальної стратегії.
Менеджери п/ва повинні мати чітке уявлення про роль мікро- і макросередовища п/ва для того, щоб пра вильно визначити його стратегічні перспективи, сформулювати цілі і завдання, виробити стратегію розвитку підприємства, наці лену на посилення його позиції на ринку.
3. Суть, зміст та завдання стратегічного аналізу, сфера його застосування.
Суть СА полягає у тому, що він використо вується заради вибору конкретної стратегії з багатьох альтерна тив і формування всієї системи стратегій. При здійсненні стратегічного аналізу визначається вплив зовнішніх і внутрішніх фак торів на критерії конкретних стратегій. Оскільки у системі стра тегій окремі стратегії взаємопов'язані, то один і той же критерій може належати різним стратегіям.
При формуванні сукупності критеріїв слід обмежуватися не великою кількістю основних критеріїв, щоб стратегічний аналіз не був громіздким і перевага стратегії була очевидною. Таким чином, СА допомагає обрати напрям, у якому п/во буде розвиватися. Без стратегії у п/ва не має обґрунтованого плану діяльності і єдиної програми досяг нення бажаних результатів.
Стратегія п/ва складається з таких взаємопов'язаних завдань:
Реалізація стратегічного плану.
1.СА макросередовища дає змогу менеджеру визначити сферу діяльності підприємства, а також види продукції (послуг), які воно реалізовуватиме своїм клієнтам, тобто сформу лювати перше стратегічне завдання.
2.Друге завдання — визначення цілей. Цілі класифікують ся на короткострокові і довгострокові. Перші передбачають швидке одержання потрібних результатів, другі — визнача ють дії, необхідні сьогодні заради бажаного результату завтра. Якщо передбачається вибір між досягненням довгостро кових і короткострокових цілей, перевагу віддають довго строковим.
3.СА є інструментом вирішення третього стратегічного завдання, що дає можливість керівництву підприємства сформулювати стратегію для досягнення намічених цілей. Стратегія п/ва, як правило, складається з: продуманих цілеспрямованих дій; реакції на передбачуваний розвиток подій та посилену кон курентну боротьбу. Формування стратегії включає в себе розробку плану дій та їх адаптацію до нової ринкової ситуації. Поточна стратегія розробляється менеджером п/ва з урахуванням подій, що відбуваються як усередині, так і за межами п/ва.
4.Четверте завдання стратегії п/ва — це реалізація стратегії. Користуючись інструментами стратегічного аналізу, адміністрація підприємства розробляє систему оцінок відповідності між тим як виконана робота і тим, що необхідно для ефективної реалізації стратегії. Конкретне здійснення стратегії починається з аналізу того, що підприємство має зробити для успішного виконання стратегічного плану.
5.Стратегічний аналіз має велике значення для оцінки результатів діяльності та зміни стратегічного плану п/ва або його реалізації, тобто для виконання п'ятого за вдання стратегії. Поява нових обставин змушує п/во вносити корективи до стратегії розвитку: довготерміновий напрям розвитку може бути змінено, діяльність п/ва — переорієнтована, завдання управління і майбутня позиція п/ва — переглянуті.
Постійно відбувається пошук шляхів більш успішного здійс нення стратегії. її реалізація починається з об'єднання різних рі шень і дій керівництва щодо організації роботи окремих груп і кожного працівника персонально. Перегляд бюджету, зміна політики, реорганізація, вдосконалення системи заробітної плати, впровадження нових технологій у виробничий процес — усе це типові дії менеджерів, які дають змогу поліпшити стратегічну роботу.
Кожне з п'яти завдань стратегічного управління потребує постійного аналізу і прийняття рішень: чи продовжувати робо ту в заданому напрямі, чи вносити зміни? В процесі стратегіч ного управління ніщо не є закінченим, і всі попередні дії кори гуються залежно від трансформації навколишнього середови ща або появи нових можливостей, здатних поліпшити страте гію. Стратегічне управління — процес, який перебуває в пос тійному русі. Зміни обставин як усередині п/ва, так і поза ним, або все разом потребують відповідних коригувань стратегії.
План управління п/вом охоплює всі його головні фун кції та підрозділи: виробництво, фінанси, маркетинг, кадри, науко ві дослідження і розробки. Для кожного підрозділу п/ва, кожної функції визначається певна роль у цій стратегії. Зробити стратегічний вибір за даними СА — означає пов'язати бізнес-рішення з конкурентоспроможними діями, вихо дячи при цьому з даних щодо всього п/ва. В цій єдності дій та підходів і полягає поточна стратегія підприємства.
4. Предмет дисципліни, мета та обєкти дослідження.
СА досліджує різні фактори і можливості, які п/во може використати для свого розвитку. Ці фактори вивчаються комплексно, з розрахунком на довготривалу перспективу.
Метою СА є змістовний і більш-менш формальний опис об’єктів дослідження, виявлення тенденцій, особливостей, можливих напрямків його розвитку.
Предмет СА визначається:
Предметом СА є концептуальні напрямки функціонування і розвитку п/ва, його організаційні, економічні та інформаційні ресурси та можливості, які розглядаються з погляду нарощування стратегічного потенціалу п/ва та зміцнення його позицій на ринку у довгостроковому аспекті.
Об’єкт – п/во, його внутр. та зовн. Середовище.
Як об’єкти СА, переважно виділяють окремі стратегічні господарські підрозділи, стратегічні зони господарювання, сектори бізнесу або окремі продукти.
Стратегічні господарські підрозділи – це квазіавтономні підрозділи диверсифікованої компанії, структура якої організована за дивізіональною схемою.
Стратегічні зони господарювання – це окремі сегменти оточення, на які підприємство має вихід або бажає вийти.
Сектори бізнесу – це окремий напрям у діяльності підприємства. Найдетальніший СА здійснюється за окремими продуктами – тобто конкретними видами товарів.
Економічна стратегія — це система й механізм стратегічного управління активами і капіталом підприємства в умовах відсутності точної та детальної картини майбутнього.
Стратегічне управління не відокремлене від системи управління підприємством у цілому. Цикл стратегічного управління передбачає довгостроковий період і включає в себе кілька циклів середньострокового управління, а останнє — кілька циклів короткострокового (поточного) управління. Це забезпечує безперервність реалізації стратегії. Задачі управління в процесі реалізації страте гії конкретизуються і передаються з контуру стратегічного упра вління в контури середньострокового і поточного управління, а також у виробництво.
Кінцевою метою будь-якого виробництва в ринкових умовах є створення товарів (надання послуг) для задоволення потреб спо живачів.
Економічна стратегія підприємства в контурі поточного упра вління передбачає:
організацію виробничої кооперації та науково-технічного співробітництва;
забезпечення збалансованості діяльності за стадіями життєвого циклу продукції;
створення нових механізмів інвестування в розширення і науково-технічний розвиток підприємства;
досягнення узгодженості інтересів держави і власників підприємств щодо використання природних ресурсів;
• ефективне використання основного та оборотного капіталу. Для виконання економічної стратегії підприємства необхідно всебічно вивчити процес виробництва.
Виробництво — це процес використання робочої сили і об ладнання у поєднанні з природними ресурсами та матеріалами для виготовлення необхідних товарів і надання послуг. Праця, капітал та природні ресурси — це фактори виробничого проце су. Товари і послуги — продукти процесу виробництва.
Процес виробництва являє собою форму виробничого капіта лу, пов'язану з двома іншими формами капіталу — грошовою та товарною і відповідно з двома стадіями його кругообігу. Але основою цього перетворення є виробництво, в процесі якого відбу вається самозростання вартості капіталу підприємства.
Для стратегічного аналізу середовища використовуються такі методи: SWOT-аналіз; аналіз ланцюжка цінностей; оцінка конку рентоспроможності .
Метод SWOT - ґрунтується на підході, який дає змогу вивчати зовнішнє і внутрішнє середовища п/ва разом. За допомогою цього ме тоду можна встановити взаємозв'язки між силою та слабкістю, які властиві підприємству, і зовнішніми загрозами та можливос тями. Спершу виявляють сильні і слабкі сторони, а також загро зи та можливості, після цього встановлюють взаємозв'язки між ними, що може бути використано для розробки стратегії п/ва. Після складання списку сильних і слабких сторін п/ ва, а також загроз і можливостей встановлюють зв'язки між ни ми. Для цього складають матрицю. Для успішного аналізу оточення п/ва за методом SWOT важливо не тільки виявити загрози і можливості, а й оцінити їх з то чки зору важливості та ступеня впливу на стратегію п/ва.
Для оцінки можливостей використовується метод позиціонування кожної конкретної можливості на матриці можливостей.
Аналіз середовища — це дуже складний і важливий процес для вироблення стратегії п/ва. Він потребує постійного спостереження і оцінки факторів, встановлення зв'язку між ними, а також виявлення сильних та слабких сторін п/ва, можливостей і загроз, які існують у зовнішньому середовищі.
Метод аналізу витрат і ланцюжка цінностей. Важливим елементом стратегічного аналізу витрат є ланцюжок цінностей, який визначає діяльність, функції і процеси з розробки, виробни цтва, доставки, маркетингу продукції або послуг. Ланцюжок, що взаємопов'язує вартість окремих видів діяльності, починається з операцій із забезпечення сировиною і продовжується у процесі виробництва і випуску продукції, а також її просуванні на ринку до кінцевого споживача. Ланцюжок цінностей підприємства дає можливість оцінити основні види діяльності щодо створення продукту для споживача і вплив на процес виробництва допоміж них видів діяльності.
Розкладаючи діяльність п/ва на окремі операції, стратегічно пов'язані дії та напрями діяльності, можна краще зрозуміти структуру витрат підприємства і визначити їх основні складові. Кожний вид діяльності у ланцюжку пов'язаний з витра тами і зв'язує в свою чергу активи. Зіставляючи виробничі витра ти підприємства і активи з окремим видом діяльності у ланцюжку цінностей, можна проаналізувати витрати.
Метод оцінки конкурентоспроможності п/ва ґрун тується на аналізі галузі і оцінці конкурентів. У процесі такого аналізу виявляються головні фактори успіху та конкурентні критерії, за якими учасники ринку розподіляються на лідерів та аутсайдерів. Дослідження конкурентів та їх порівняльна оцінка є основою для визначення переваг і можливостей основних су перників.
Аналіз починається із виявлення ключових чинників успіху п/ва у даній галузі і важливих показників їх конкурент них переваг або недоліків. Після цього п/во та його кон куренти оцінюються за кожним показником. Для цього можна використати шкалу оцінок від 1 до 10 (1 — дуже погано, 10 — дуже добре). На другому етапі оцінюються сильні сторони кож ного із суперників і розраховуються підсумкові показники їх конкурентної сили. Після цього роблять висновки про ступінь конкурентних переваг або недоліків і визначають сфери, де пози ції п/ва більш сильні або слабкі.
7. Інформаційна база стратегічного аналізу.
Інформаційна база стратегічного аналізу — це постійно діюча система взаємозв'язків фахівців, обладнання і концептуальних моделей, призначених для збору, класифікації, аналізу та оцінки інформації, необхідної для стратегічного управління підприємством. Джерелом такої інформації є середовище. За ступенем зв'язків елементів середовища зі стратегічним управлінням підприємства розрізняють такі його складові частини: - макрооточення; - безпосереднє оточення; - внутрішнє середовище.
СА макросередовища включає вивчення впливу економіки держави, правового регулювання, політичних про цесів, природних умов і ресурсів, соціальних аспектів на страте гію розвитку п/ва. Ці елементи макрооточення не мають прямого зв'язку з п/вом, але впливають на формування загальної атмосфери бізнесу.
Безпосереднє оточення аналізується за такими основними компонентами: покупці, постачальники, конкуренти, ринок робо чої сили та інші. Воно охоплює тих учасників ринку, з якими п/тво має прямі стосунки або які безпосередньо вплива ють на його діяльність.
СА внутрішнього середовища виявляє мож ливості і потенціал, на який може розраховувати п/во у конкурентній боротьбі в процесі досягнення своїх цілей. Внутріш нє середовище включає такі елементи підприємства: виробництво, фінанси, маркетинг, управління персоналом, організаційну структуру.
Формування інформаційної бази СА почи нається зі збирання інформації щодо критичних елементів середо вища такими способами: - сканування середовища, тобто пошук вже сформованої інформації, яка існує у ретроспективі; - моніторинг середовища, тобто відстеження поточної і нової інформації; - прогнозування — спроба представити інформацію про майбутній стан середовища.
Для аналізу інформації на п/ві створюється спеціаль на система оцінки зовн. середовища, яка передбачає про ведення спеціальних спостережень, пов'язаних з особливими подіями, і регулярних спостережень за станом важливих для під приємства зовнішніх чинників. Проведення спостережень може здійснюватися у різний спосіб. Найбільш розповсюдженими се ред них є:
аналіз матеріалів, опублікованих у періодичний пресі, книжках, та ін.;
участь у професійних конференціях;
вивчення думок співробітників підприємства;
проведення нарад з проблемних питань на підприємстві;
аналіз досвіду діяльності підприємства.
Усі ключові стратегічні показники діяльності підприємства разом з показниками, які характеризують виробничий процес, мають кількісно оцінюватися і відображатися у звітах підприємс тва та його підрозділів.
Звітна та інша інформація дає виконавцям стратегії можли вість оцінити показники і забезпечити умови для впровадження нових розробок та дій, які сприятимуть поліпшенню виконання або конкретизації стратегії.
8. Оцінка та аналіз грошових потоків підприємства.
Економічна діяльність підприємства породжує грошові розра хунки з постачальниками, покупцями, фінансовими і кредитними установами. Розрізняють такі грошові потоки:
• витрати грошових коштів на оплату матеріальних чинників виробництва, оплату праці, комунальних послуг, купівлю акцій інших підприємств, погашення заборгованості кредиторам.
Полярний рух грошових коштів потребує кількісного вимірю вання вартості грошей з урахуванням часу, зіставлення з поперед німи періодами, керування ним з метою підтримки стабільної платоспроможності, виявлення потреби у збільшенні коштів під приємства і кредитах, що дає змогу керівництву одержувати гро шові кошти на більш вигідних умовах, заздалегідь визначаючи розмір вільних коштів та можливості їхнього інвестування.
У сучасних умовах грошовий потік повинен прогнозуватися на кожному підприємстві. На розмір грошового потоку вплива ють податкове законодавство, методи нарахування амортизації активів, структура капіталу. Він складається з суми чистого при бутку і амортизаційних відрахувань.
Потоки, носіями яких є грошові кошти, в ринкових умовах мають ціну і перебувають під впливом таких економічних чин ників: період часу, інфляція, ризик, ліквідність.
Розглянуті чинники впливають на оцінку грошових потоків, збільшуючи або зменшуючи їх вартість. Усе це викликає потребу в розрахункових алгоритмах і аналітичних моделях для визна чення теперішньої та майбутньої вартості грошових потоків, породжених цінними паперами, інвестиціями і іншими видами фінансової діяльності.
Оцінка майбутньої вартості. Майбутня вартість — вартість інвестованих в справу грошових коштів через визначений проміжок часу з урахуван ням встановленої ставки відсотка. Вона визначається за такою формулою:
FV=Р *(1+k)n, де FV— майбутня вартість; Р — вартість грошей в даний момент; к — відсоткова ставка; п — кількість років (періодів).
Оцінка теперішньої вартості. Теперішня вартість — це вартість на сьогодні майбутніх надходжень грошових коштів з поправкою на ризик. Теперішня вартість є основою для порівняння прибутковості різних інвести цій за певний період.
PV=FVI / (1+k)n.
9. Фактор часу в оцінці теперішньої і майбутньої вартості грошових потоків, цінних паперів, в інвестиційній діяльності.
Майбутня вартість — вартість інвестованих в справу грошових коштів через визначений проміжок часу з урахуван ням встановленої ставки відсотка. Вона визначається за такою формулою:
FV=Р *(1+k)n, де FV— майбутня вартість; Р — вартість грошей в даний момент; к — відсоткова ставка; п — кількість років (періодів).
Ця формула для розрахунку майбутньої вартості ґрунтується на складному відсотку, при якому сума прибутку щорічно (або в інші тимчасові періоди) приєднується до внеску й сама прино сить відсоток.
Теперішня вартість — це вартість на сьогодні майбутніх надходжень грошових коштів з поправкою на ризик. Теперішня вартість є основою для порівняння прибутковості різних інвести цій за певний період.
Отже, для порівняльного аналізу необхідно грошову вартість майбутніх надходжень, прибутків або грошових потоків скоригувати на ставку дисконту. Таким чином, дисконтування — про цедура, за допомогою якої обчислюється сьогоднішнє значення будь-якої суми, яка може бути отримана в майбутньому. Дискон тна ставка використовується для розрахунку майбутніх платежів, щоб врахувати ризик і невпевненість, пов'язані з чинником часу. Із зростанням періоду часу збільшуються ставка дисконту та ставки капіталізації.
Теперішня вартість інвестиції в майбутньому обчислюється за формулою:
PV=FVI / (1+k)n,
де PV— теперішня вартість;
FV—майбутня вартість грошового потоку;
к — відсоткова ставка;
п — кількість років (періодів).
Ця залежність характеризує вплив на вартість грошового по току чинника часу.
З вищенаведеного можна зробити висновок, що для керування фінансовою діяльністю підприємства необхідно постійно визна чати теперішню вартість грошового потоку і майбутню вартість з урахуванням відсоткових платежів. Таким чином, за допомогою фінансових розрахунків, знаючи теперішню вартість грошових потоків, можна визначити майбутні прибутки, і, навпаки, знання майбутніх надходжень грошових прибутків допомагає визначити їх теперішню вартість.
Цінні папери — загальний термін для позначення акцій, облі гацій і деяких інших фінансових інструментів, що продаються і купуються в процесі діяльності підприємства.
Цінні папери щодо виплати доходів можна розподілити на папери з фіксованим рівнем доходу (облігації, привілейовані ак ції") і з нефіксованими доходами (звичайні акції).
10. Ануїтет, його різновиди і використання в стратегічному аналізі.
Ануїтет, або довгострокова фінансова рента — це рівновели кі платежі або надходження, здійснювані за рівні проміжки часу протягом певного періоду часу. Кожний окремий платіж, кожне окреме надходження, що входять до складу ануїтету, є його членами.
Ануїтетні платежі і надходження можуть бути річними, півріч ними, щоквартальними і щомісячними. До ануїтетів відносяться щомісячні платежі за заставою під нерухомість, орендні платежі, періодичне погашення позик, внески зі страхування тощо.
Ануїтети класифікуються на майбутні і теперішні. Відповідно розрізняють майбутню і теперішню вартості ануїтетів. Розгляне мо алгоритми їх розрахунків.
Алгоритм оцінки майбутньої вартості ануїтету
FVa = a* (1+k)n-1
де FVa — майбутня вартість членів ануїтету;
а — ануїтетні платежі;
k –відсоткова ставка;
п— кількість періодів.
Таким чином, майбутня вартість ануїтету — загальна майбутня вартість ануїтету на кінець першого періоду кожного члена ануїтету.
Алгоритм оцінки теперішньої вартості ануїтету. Теперішня вартість ануїтету — це грошова оцінку майбутніх надходжень або платежів за рівні проміжки часу протягом певного періоду. Теперішня вар тість ануїтету за кожним його членом розраховується за формулою:
PVa = a / (1+k)n,
де PVa — теперішня вартість члена ануїтету за кожний період;
а — ануїтетні платежі (грошові потоки);
к — відсоткова ставка;
п — кількість періодів.
Завдання, аналогічні розглянутим вище, постійно вирішують ся в процесі управління фінансами підприємства, прогнозуванні господарських операцій та оцінки їх ефективності.
Слід зазначити, що відсоткові ставки розраховуються на певні періоди, найчастіше — на один рік. Якщо відсотки нараховуються за періоди менше одного року (півріччя, квартал, місяць), то склад ний відсоток за більш короткий період, наприклад квартал, стано вить Va річного відсотка, а період нарахування відсотка — V4 року.
У таких випадках оцінка майбутньої вартості грошового пото ку визначається за формулою:
FV=P-(\+k/n)"m, де FV— майбутня вартість; Р — величина грошового потоку в даний момент; к—відсоткова ставка; n — кількість періодів; w — кількість разів нарахування складного відсотка.
11. Обсяг виробництва, його прогнозування.
Прогнозування завжди визнавалося важливим елементом пла нування виробництва. Досі воно є основою для розробки необ хідних стратегій. У прогнозуванні обсягів виробництва важливе місце належить роз поділу і використанню ресурсів.
Обсяг виробництва можна розглядати як систему управління. Системний підхід до управління в сучасних умовах став загаль новизнаним явищем. З формальної точки зору система — це су купність функціональних компонентів, які взаємодіють між со бою для досягнення поставленої мети.
Основою для прогнозування обсягів виробництва є прогноз обсягів реалізації.
Використовуючи прогнозні дані щодо обсягів реалізації продукції за відповідними роками і конкретними видам продукції та норми прямих матеріальних і трудових затрат, можна розрахувати вартість прямих матеріальних затрат і прямих за. трат праці на кожний прогнозний рік.
Крім прямих матеріальних і трудових затрат, прогнозуються і непрямі затрати, які не можуть бути віднесені на конкретні види продукції, їх оцінюють і прогнозують окремо від прямих. До таких витрат відносять загальновиробничі витрати, які розподіляють між видами продукції з використанням бази розподілу.
Так аналогічно розраховуються прогнозні витрати на другий рік.
Прогноз обсягу виробництва, прямих та непрямих затрат щодо даного обсягу виробництва є необхідною передумовою планування виробництва. На основі стратегії розвитку підприємства, системи планів, розроблених підприємством, здійснюється організація запланованих робіт, фактична реалізація виробничих процесів створюється мотивація задіяного для їх виконання персоналу.
12. Методи визначення оптимального обсягу виробництва.
При виробництві заданого обсягу продукції п/во несе певні втрати, розмір яких залежить від можливості зміни кількості задіяних ресурсів. Кількісні значення багатьох ресурсів, що викори стовуються, — затрати на оплату праці, сировини, палива, енергії та інших — можуть бути легко і швидко змінені. Інші ресурси потре бують більше часу для освоєння, наприклад, необоротні активи. Тому усі економічні ресурси з урахуванням фактору часу класифі куються на ресурси короткострокового і довгострокового періодів.
Короткостроковим - це період, протягом якого п/во не має можливості змінити свої, необоротні активи, але може використовувати їх впродовж тривалого часу. Виробничі потужності підприємства в межах короткостроко вого періоду залишаються незмінними, використовуючись більш-менш інтенсивно, проте обсяг виробництва може бути змінений шляхом використання більшої або меншої кількості живої праці-матеріальних оборотних ресурсів.
Довгостроковий період — це період, впродовж якого зміню ються виробничі потужності п/ва.
В кожний з цих періодів застосовують відповідні методи ви значення оптимального обсягу виробництва.
У короткостроковому періоді п/во може змінити обсяг виробництва шляхом поєднання ресурсів, які змінюються, з фіксованим капіталом.
З розвитком технічного прогресу, впровадженням нових технологій відбуваються зміни не тільки в змінних витратах, а й незмінні витрати стають змінними, змінюється масштаб вир-ва. Період, в якому всі витрати змінюються, включаючи постійний капітал, називають довгостроковим. Якщо в якомусь діапазоні випуску до вгострокові середні витрати зменшуються зі зростанням вир-ва, то п/во одержує економію, зумовлену зростанням ма сштабів виробництва. Якщо середні витрати зростають, п/во несе втрати від зростання масштабів вир-ва. Коли в якомусь діапазоні випуску довгострокові середні витрати зовсім не змінюються зі зміною обсягу виробництва, то п/во має постійний ефект від зміни масштабів вир-ва.
П/во може змінювати свої виробничі потужності: встановити додаткове обладнання або зменшити його кількість. Припустимо, що п/во спочатку мало мінімальні ви робничі потужності, а згодом завдяки успішній діяльності роз ширилося. На перших етапах з розширенням виробничих потуж ностей середні загальні витрати знижуватимуться, але введення дедалі більших потужностей призведе до зростання цих витрат. Джерелами економії, зумовленої змінами масштабів вир-ва, є певні фактори. В міру зростання масштабу виробництва змі нюються виробничі технології і методи внутр. організації для того, щоб використати переваги великого вир-ва. Такі зміни створюють ефект економії за рахунок масштабів випуску. Економії сприяють більш глибока кооперація праці та її розподіл.
Зміни масштабів виробництва зумовлюють втрати, більшість з яких пов'язана з організаційними проблемами. В міру зростання п/во стає більш залежним від ієрархічних методів коор динації діяльності його персоналу.
13. Виробнича функція, її значення в стратегічному аналізі обсягів виробництва.
Товари, виконані роботи і надані послуги — це продукти процесу виробництва, основними елементами якого є робоча сила, основний капітал і матеріали у поєднанні з природними ресурсами. Технологія вир-ва ґрунтується на поєднанні вище названих чинників. Вона удосконалюється в міру використання сучасних машин, обладнання, кваліфікованішої праці, сировини і матеріалів, що дає змогу випускати більше продукції з даної кількості ресурсів.
Співвідношення між факторами вир-ва й максимально можливим обсягом вир-ва описується виробничою функ цією, яка будується для певної технології. Поліпшення технології вир-ва сприяє збільшенню максимально можливого обсягу продукції за різних комбінацій факторів, що формує вже нову виробничу функцію.
Цю функцію для визначення максимального обсягу продукції можна проілюструвати за допомогою виробничої сітки (таблиці).
Таблиця містить дані про співвідношення між затратами праці та капіталу, необхідними для вир-ва продукту «А» за даної технології. Вони ґрунтуються на залежності між змінними затратами і обсягом випуску продукції, які є характеристиками вироб ничої функції
Виробнича функція може бути представлена графічно, якщо на горизонталі вказати години праці за місяць, а на верти калі — години роботи обладнання за місяць. Виробнича функція характеризує зміни структури затрат виробництва.
Аналіз показує, що кожний обсяг виробництва має свою ви робничу функцію, яка дає змогу, використовуючи дані вироб ничої сітки, з багатьох варіантів структур затрат обрати най більш ефективний, який відповідатиме обраній стратегії роз витку підприємства. Виробнича сітка розробляється інженерно-технічним персоналом підприємства і з успіхом може бути використана для прогнозу вання обсягу виробництва.
14. Витрати виробництва, їх оптимізація.
Вартість виготовлених товарів та послуг визначається техно логічним процесом і витратами на їх виробництво.
Витрати з економічної точки зору — це вартість усіх видів за трат основного і оборотного капіталу на виробництво та реаліза цію продукції. Кількість ресурсів ніколи не буває достатньою для забезпечення всіх виробничих потреб. У практичній діяльності рішення про виробництво певної продукції викликає необхідність відмовитися від використання тих самих ресурсів для виробництва інших споживчих вартостей.
Таким чином, всі витрати виробництва є альтернативними. Це є головною перешкодою, з якою стикається п/во в процесі реалізації своїх можливостей максимізації прибутку. Тому при визначенні стратегії необхідно точно знати, скільки коштує вир-во того або іншого товару за даних обставин, якими є витрати на його вир-во. Поняття витрат має кілька значень. у короткостроковому періоді часу витрати умовно розподіляють на постійні та змінні. Останні змінюють свою кількісну величину залежно від зміни обсягу виробництва, постійні витрати і змінні разом складають загальні витрати.
Особливе місце в дослідженні витрат посідають додаткові витрати, які розраховуються як різниця в загальних витратах між наступним і попереднім обсягами випуску продукції. Додаткові видатки, пов'язані зі збільшенням випуску продукції на одиницю, називаються граничними витратами.
Середні заг. витрати залежать від середніх постійних і змінних витрат. Внаслідок інтеграції цих двох чинників формуються середні загальні витрати. Зі збільш. обсягу вир-ва вони спершу знижуються, а потім починають зростати.
Концепція граничних витрат має для п/ва стратегічне значення, оскільки дає змогу визначити витрати, величину яких п/во може безпосередньо контролювати і які є для п/ва оптимальними. Граничні витрати характеризують той обсяг вир-ва, перевищення якого зумовлює подорожчання виробництва.
Таким чином, можна дійти висновку: якщо граничні витра ти нижчі, ніж середні загальні витрати раніше виробленої про дукції, то це означає зменшення середніх загальних витрат. І навпаки, перевищення граничних витрат над середніми загальними витратами попередніх обся гів випуску продукції відображує зростання загальних витрат виробництва.
У довгостроковому періоді всі ресурси, використання яких передбачено стратегією розвитку п/ва, є змінними. Ди наміка довгострокових середніх загальних витрат визначається в основному масштабом виробництва. Тому в довгостроковому пе ріоді менеджери можуть збільшувати або зменшувати обсяг ви робництва шляхом кількісної зміни основних засобів та інших необоротних активів. Але на конкретну дату п/во мати ме їх певну величину. В межах цієї величини витрати виробницт ва змінюватимуться відповідно до методів, розглянутих у корот костроковому періоді.
15. Оцінка обсягів виробництва, орієнтованих на стратегію максимізації прибутку, мінімізацію витрат або припинення діяльності.
Валовий фінансовий результат за інших рівних умов перебуває у певній залежності від обсягу виробництва. Прогнозний вибір обсягу виробництва, орієнтованого на максимальний прибуток, здійснюється шляхом ретельного аналізу взаємозалежності факторів виробництва, доходів і витрат.
Прогнозні показники, які характеризують обсяги виробництва продукції, це загальні витрати на її виготовлення, граничні витрати. Загальний прибуток за кожним можливим обсягом випуску розраховується як добуток обсягу випуску та ціни реалізації. Граничний прибуток обчислюється як різниця між ціною реалізації продукції і сумою граничних витрат.
Для оцінки беззбиткового виробництва необхідно визначити нижню критичну точку виробництва.
При прогнозуванні обсягу виробництва деякі економісти орієн туються на величину прибутку, яка припадає на одиницю проду кції.
Аналіз показує, що оцінка прогнозного обсягу виробництва з позиції максимального прибутку на одиницю продукції не дає можливості визначити фактичний обсяг виробництва, який приносить підприємству максимальний прибуток.
Витрати виробництва, як вже згадувалося, класифікують на стійні і змінні. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коли підприємство не виробляє продукції. До таких витрат відносять: орендна плата за обладнання, амортизація необоротних активів, адміністративні витрати та інші в залежності від специфіки виробництва та його організації. Таким чином, підприємство за знає збитків, які дорівнюють його постійним витратам. Для ук раїнських підприємств така ситуація є досить поширеною і може бути зумовлена різними чинниками: зміною ринкової ситуації, зниженням конкурентоспроможності продукції, диверсифікацією виробництва тощо. У таких випадках, щоб зменшити збитки, під приємство повинно виробляти продукцію зі збитками. В залеж ності від попиту на продукцію, а також ціни можливої реалізації у таких випадках стратегія підприємства полягає у мінімізації ви трат або припиненні випуску продукції, якщо виробнича діяль ність не зменшує постійні витрати.
Аналіз показує, що найменший збиток має місце при нульо вому обсязі виробництва. Це свідчить про необ хідність припинення випуску даної продукції.
Знання методів прогнозування обсягів виробництва за різних стратегій розвитку підприємства дає змогу використовувати їх у практичній діяльності, а менеджерам усіх рівнів своєчасно розробляти, аналізувати і приймати рішення, які сприяють прогресу бізнесу.
16. Розроблення та економічне обґрунтування стратегії фінансової програми.
17. Структура капіталу і ризик, їх взаємозв’язок та прогнозування.
Взаємодія суб'єктів ринкової економіки, діяльність кожного з них, незалежно від сфери вкладення капіталу, зумовлена насам перед економічним інтересом — одержанням прибутку.
Власники капіталу, інвестуючи його у ту чи іншу сферу діяль ності, водночас з бажанням отримати певний прибуток, вступа ють у сферу невизначеності з точки зору отримання доходу від інвестованого капіталу. Тобто підприємницька діяльність не по збавлена ризику.
Зі структурою капіталу пов'язані два поняття ризику: підпри ємницький та фінансовий.
Підприємницький ризик — це ризикованість вкладень у ак тиви підприємства, що не має боргів. Він являє собою невизначе ність в одержанні майбутнього валового прибутку від операцій ної діяльності і зумовлений сукупністю чинників: - коливаннями вартості матеріальних ресурсів; - здатністю підприємства змінювати ціни на свою продукцію залежно від зміни ринкової ситуації; - зміною попиту на продукцію підприємства; - зниженням конкурентоспроможності продукції;- високим рівнем операційного важеля (левериджу).
Деякі чинники можуть певною мі рою регулювати, наприклад, обсяги реалізації та ціни на продукцію, особливе місце серед чинників, які визначають підприємницький ризик, займає операційний леверидж. Його суть у тому, що прибу ток від основної діяльності залежить від рівня постійних витрат у собівартості продукції. В сучасних умовах виробництва високий рішень постійних витрат спостерігаєтеся у високотехнологічних та капіталоємних виробництвах з високою питомою вагою висококваліфікованого персоналу.
Зі збільшенням об сягів реалізації рівень змінних витрат у сумі витрат має тенден цію до підвищення, а рівень операційного левериджу, тобто рівень постійних витрат — до зниження. Таким чином, підприє мницький ризик є обов'язковою складовою будь-якої підприєм ницької діяльності, а основна частина прибутку, одержаного під приємством, — це винагорода за ризик.
Ризики, які супроводжують фінансову діяльність підприємст ва, формують великий портфель ризиків і визначаються загаль ним поняттям — фінансовий ризик. Він становить найбільшу час тину сукупних господарських ризиків підприємства. Його рівень зростає із збільшенням обсягів і диверсифікацією фінансової діяль ності підприємства. Фінансовий ризик впливає на різні аспекти господарської діяльності підприємства й супроводжує підготовку практично всіх управлінських рішень. Цей вид ризику, який є додатковим до підприємницького, стосується передусім акціонерів що володіють звичайними акціями, особливо якщо підприємство у своїй діяльності використовує такі джерела, як позики. Фінансовий ризик виникає за певної структури капіталу і впливає на дохідність звичайних акцій.
Капітал підприємства характеризує загальну вартість у грошо вій матеріальній і нематеріальній формах, інвестовану у форму вання його активів. Серед чинників виробництва — капіталу, ма теріальних і трудових ресурсів, капітал відіграє пріоритетну роль.
Капітал відображає фінансові ресурси підприємства, які при носять дохід. У цій своїй ролі капітал може розглядатися ізольо вано від виробничого фактора — у формі залученого капіталу, що забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій сфері його діяльності.
За джерелами формування виділяють власний і залучений капітал.
Власний капітал характеризує загальну вартість ресурсів під приємства, що належать йому на правах власності і використо вуються ним для формування відповідної частини активів.
Залучений капітал відображає кошти для фінансування розвитку підприємства, залучені на умовах повернення грошей, або іншого майна. Усі форми залученого капіталу, які використовуються підприємством, є його зобов'язаннями, що підлягають погашенню у передбачені терміни.
Ефект фінансового левериджу зростає, якщо зі збільшенням у структурі капіталу залучених джерел фінансування підвищується рівень дохідності власного капіталу.
Показники: Диференціал фінансового леверидмсу (ДА - ПК) — показує різ ницю між рівнем дохідності активів і рівнем відсотків за залучений капітал. При зниженні дохідності активів вплив фінансового леве риджу зменшується. Коли середній рівень дохідності активів нижчий, ніж середня ставка за залучені ресурси, отримуємо від'ємне значення дифе ренціалу. Це вказує на можливість та ефективність використання залученого фінансування лише за умови, коли дохідність активів вища, ніж ринкова відсоткова ставка за кредитні ресурси. Податковий коректор (1 - РП) — відображає ступінь впливу а ефект фінансового левериджу рівня оподаткування прибутку.
18. Стратегічна політика структури капіталу підприємства.
3 найбільш важливих і складних завдань, які вирішуються процесі стратегічної оцінки фінансування п/ва, є оптимізація структури капіталу. Це таке співвідношення використання власних і залучених коштів, при якому забезпечується найефективніша пропорційність між коефіцієнтами дохідності та фінансової стійкості п/ва, тобто максимізується його ринкова вартість.
Стратегічна політика структури капіталу — це його оптимізація. Вона передбачає такі напрями дослідження: аналіз капіталу підприємства; оцінку основних чинників, що визначають формування структури капіталу; оптимізацію структури капіталу за критерієм максимізації рівня дохідності; оптимізацію структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості.
Осн. метою аналізу капіталу п/ва є з'ясування тенденції динаміки обсягу і структури капіталу в наступному пе ріоді та їх впливу на фін. стійкість та ефективність викоритання капіталу.
У процесі оцінки діяльності п/ва можуть бути спрогнозовані: середні темпи зростання фін. ресурсів, які формуються із власних джерел; мінімальна частина ВК в загальному обсязі капіталу, який використовується п/вом; коефіцієнт дохідності власного капіталу п/ва; співвідношення оборотних і необоротних активів п/ва; мінімальний рівень ліквідних активів, що забезпечують поточну платоспроможність п/ва.
На структуру капіталу впливають галузеві особливості діяль ності п/ва, які визначають структуру активів та їх ліквід ність. П/ва, для яких характерний великий рівень нео боротних активів, як правило, мають низький кредитний рейтинг. Такі п/ва у своїй госп. діяльності значною мірою орієнтуються на використання ВК. Галузеві особливості визначають також тривалість операційного циклу - чим менший період операційного циклу, тим більше у п/ва можливостей для використання залученого капіталу. Стадія життєвого циклу п/ва також впливає на структуру капіталу. П/во, яке перебуває на ранній стадії життєвого циклу і випускає конкурентоспроможну продукцію, може для фінансування своєї діяльності залучати більшу суму позикового капіталу, на стадії зрілості — більшою мірою повинне використовувати власний капітал.
Кон'юнктура товарного і фін. ринків також впливає на структуру капіталу. Чим стабільніше кон'юнктура товарного ринку, тим безпечнішим є використання залученого капіталу, і навпаки — при падінні обсягів реалізації продукції використання залученого капіталу треба зменшувати. Чинники фінансового рин ку впливають на збільшення або зменшення власного капіталу.
Високий рівень дохідності дає можливість п/ву за рахунок капіталізації одержаного прибутку скоротити рівень ви користання залученого капіталу.
З урахуванням цих факторів стратегічна політика структури капіталу на підприємстві зводиться до:
визначення оптимальної для даного підприємства пропорції використання власного і залученого капіталу;
забезпечення залучення необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.
При розробці стратегічної політики структури капіталу головна мета — прогноз такої структури ка піталу, яка за найнижчої вартості капіталу допомагатиме підтри мувати стабільні доходи і дивіденди для акціонерів.
Таким чином, головна мета стратегічного аналізу структури капіталу — це формування такого співвідношення, за якого досягається найвищий прибуток на звичайні акції.
19. Аналіз структури капіталу та прогнозні показники діяльності п/ва.
Економічна література пропонує різні методичні підходи до вирішення завдання оптимізації структури капіталу. Найпошире нішими з них є методичні підходи, що визначаються на основі:
управління величиною ефекту фінансового левериджу, який використовується підприємством;
формування політики фінансування активів з урахуванням вартості, ризику та термінів залучення капіталу;
мінімальної вартості залучення капіталу.
Розглянемо суть та можливості використання кожного мето дичного прийому.
Вплив ефекту фінансового левериджу на кінцеві результати діяльності підприємства та інтереси його власник. Величина ефекту фінансового леве риджу пов'язана зі структурою капіталу.
Розглянемо вплив на оптимізацію структури капіталу політики фінансування активів підприємства з урахуванням вартості, ри зику та термінів залучення окремих джерел капіталу.
Під політикою фінансування активів слід розуміти певну су купність управлінських рішень та дій щодо вибору джерел коштів. які використовуються для формування активів підприємства Та Дотримання найоптимальнішого співвідношення між ними.
Обґрунтована політика фінансування активів підприємства має велике значення для його діяльності, оскільки вона забезпечує ефективне використання капіталу, фінансову стійкість така спроможність збалансування зниження ціни формування капіталу та зменшення ризику витрат.
Аналіз чинників формування структури капіталу в поєднанні з використанням теоретичних вимог дає змогу забезпечити форму вання найоптимальнішої структури фінансування активів підпри ємства.
У стратегічному аналізі структури капіталу велике значення має оцінка вартості капіталу.
Під вартістю капіталу розуміють суму коштів, яку підприємст во, що одержує капітал, сплачує за використання одиниці капіталу його власнику.
Капітал підприємства формується з різноманітних джерел, кож не з яких має свою вартість залучення капіталу.
Вартість власного капіталу дорівнює сумі отриманих дивіден дів (спожитий дохід) та частини прибутку, яка спрямована у ре зервний капітал та реінвестована в активи (нерозподілений прибу ток). Формула розрахунку вартості власного капіталу має такий вигляд:
ВВК = ЧП/ВК 100,
де ВВК— вартість власного капіталу, %;
ЧП—чистий прибуток;
ВК—середня вартість власного капіталу.
Додаткове залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел відбувається шляхом додаткової емісії акцій підприємс тва або додаткових внесків у його статутний капітал. Для ви значення суми чистого прибутку, який належатиме власникам акцій додаткового випуску відповідно до питомої ваги цих акцій.
Сума залучення капіталу від емісії нових акцій залежить від курсу їх продажу і витрат, пов'язаних з емісією. Його вартість розраховується за формулою:
СДК = КП-НА-ВЕ,
де СДК — сума залучення додаткового капіталу від емісії нових акцій;
КП— курс продажу «нових» акцій;
BE — витрати, пов'язані з емісією.
Формула розрахунку вартості залучення додаткового власного капіталу (ВДК) має такий вигляд:
Вартість залучення капіталу у формі банківських позик визна чається на основі відсоткової ставки за кредит і може бути розра хована за такою формулою:
ВИ = П(1-РП),
де ВИ — вартість капіталу за рахунок позики, %;
П— відсоткова ставка за кредит банку, %;
РП—рівень податку на прибуток.
У процесі господарської діяльності підприємство іноді може використовувати для розрахунків такий фінансовий інструмент, як товарний кредит у формі короткострокової відстрочки платежу. Для обчислення його вартості використовують формулу:
ВТК = Цз/Кз*100
де ВТК— вартість товарного кредиту, %;
Цз — сума цінових знижок;
Кз — середній розмір кредиторської заборгованості за товар ним кредитом.
Таким чином, капітал підприємства може формуватися з кіль кох джерел, кожне з яких має свою вартість. Прогнозна вартість капіталу, який використовуватиметься підприємством, розраховується як його середньозважена вартість. Аналізуючи різні прогноз ні варіанти структур капіталу, підприємство може обрати опти мальну за критерієм середньозваженої вартості.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що струк тура капіталу впливає на загальну середньозважену його вартість.
Аналіз структури капіталу, його факторів показує, що вона тісно пов'язана із системою прогнозування показників підприємства.
Розробка усіх видів управлінських рішень неможлива без вико ристання системи показників, за допомогою яких можуть бути реа лізовані логіка, принципи та методичні підходи стратегічного аналі зу і подальшого довгострокового і короткострокового планування.
Під показником у стратегічному аналізі, прогнозному обліку та звітності слід розуміти кількісно-якісні характеристики соціально-економічних явищ, факторів і процесів, які відбуваються у бізнесі. Причому якісна сторона його відображає суть явищ або процесів у конкретних умовах місця і часу, а кількісна — розмір, абсолютну або відносну величину.
Система прогнозних показників повинна відповідати таким ос новним вимогам:
єдність і обов'язковість показників для даного рівня прогнозування;
здатність до агрегатування і дезагрегатування;
мати одиниці вимірювання;
забезпечувати комплексну характеристику всіх аспектів функціонування об'єктів прогнозування;
бути гнучкою, здатною до адаптації та відображення всіх змін стану об'єкта прогнозування.
Кількість показників, які використовуються у прогнозах, повинна бути обмеженою.
У стратегічних оцінках розрізняють такі основні групи показ ників: кінцеві і проміжні; натуральні та вартісні; абсолютні і відносні; регламентовані, розрахункові та інформаційні.
У сучасному ринковому господарюванні надзвичайно велику роль відіграють вартісні показники. Вони відображають загальні результати діяльності підприємства, дають змогу забезпечувати взаєм ну узгодженість усіх видів прогнозів, визначити напрямки розвитку підприємства. За допомогою вартісних показників у прогнозній системі обліку і звітності розробляються господарські операції; визначаються обсяги та структура реалізації продукції; прогнозують доходи, витрати і кінцеві результати діяльності; складаються прогнозний баланс та звіт про фінансові результати. Детальніше прогнозні показники будуть розглянуті у четвертому розділі.
20. Оцінка фінансового ліверіджу і його зв’язок зі структурою капіталу.
Економічна література пропонує різні методичні підходи до вирішення завдання оптимізації структури капіталу. Найпошире нішими з них є методичні підходи, що визначаються на основі:
управління величиною ефекту фінансового левериджу, який використовується підприємством;
формування політики фінансування активів з урахуванням вартості, ризику та термінів залучення капіталу;
мінімальної вартості залучення капіталу.
Вплив ефекту фінансового левериджу на кінцеві результати діяльності підприємства та інтереси його власник. Величина ефекту фінансового левериджу пов'язана зі структурою капіталу.
|
Таблиця |
||||
|
ВПЛИВ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ НА ЙОГО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ |
||||
|
№ |
Варіанти структур |
|||
|
рядка |
І |
II |
III |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
|
1 |
Загальна сума капіталу: |
1500 |
1500 |
1500 |
|
у тому числі: |
||||
|
1.1 |
власний капітал |
1500 |
750 |
450 |
|
1.2 |
залучений капітал |
— |
750 |
1050 |
|
2 |
Чистий дохід (виручка) від реалізації |
800 |
800 |
800 |
|
товарів робіт, послуг |
||||
|
3 |
Витрати: |
300 |
450 |
510 |
|
утому числі: |
||||
|
3.1 |
операційні та інші витрати |
300 |
300 |
300 |
|
3.2 |
витрати за відсотками за кредит |
— |
150 |
210 |
|
(20 % річних) |
||||
|
4 |
Прибуток від звичайної діяльності до |
500 |
350 |
290 |
|
оподаткування (р. 2 - р. 3) |
||||
|
5 |
Чистий прибуток після оподаткування |
350 |
245 |
203 |
|
(податок ЗО %) (р. 4 - р. 4 ■ 0,3) |
||||
|
6 |
Дохідність власного капіталу (р. 5 : р. 1.1) |
0,23 |
0,33 |
0,45 |
|
7 |
Ефект фінансового левериджу |
0,1 |
0,22 |
Дані табл. 3.4 показують, що величина ефекту фінансового леве риджу пов'язана зі структурою капіталу. Так, у другому варіанті, коли структура капіталу становить 50 %, дохідність власного ка піталу порівняно з першим варіантом збільшується на 0,1, або на Ю %, а у третьому варіанті — на 0,22, або на 22 %.
21. Прогноз структури капіталу відповідно до стратегії розвитку підприємства і показників, зумовлених нею.
Капітал підприємства може формуватися з кіль кох джерел, кожне з яких має свою вартість. Прогнозна вартість капіталу, який використовуватиметься підприємством, розраховується як його середньозважена вартість. Аналізуючи різні прогноз ні варіанти структур капіталу, підприємство може обрати опти мальну за критерієм середньозваженої вартості.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що струк тура капіталу впливає на загальну середньозважену його вартість.
Аналіз структури капіталу, його факторів показує, що вона тісно пов'язана із системою прогнозування показників підприємства.
Розробка усіх видів управлінських рішень неможлива без вико ристання системи показників, за допомогою яких можуть бути реа лізовані логіка, принципи та методичні підходи стратегічного аналі зу і подальшого довгострокового і короткострокового планування.
Під показником у стратегічному аналізі, прогнозному обліку та звітності слід розуміти кількісно-якісні характеристики соціально-економічних явищ, факторів і процесів, які відбуваються у бізнесі. Причому якісна сторона його відображає суть явищ або процесів у конкретних умовах місця і часу, а кількісна — розмір, абсолютну або відносну величину.
Система прогнозних показників повинна відповідати таким ос новним вимогам:
єдність і обов'язковість показників для даного рівня прогнозування;
здатність до агрегатування і дезагрегатування;
мати одиниці вимірювання;
забезпечувати комплексну характеристику всіх аспектів функціонування об'єктів прогнозування;
бути гнучкою, здатною до адаптації та відображення всіх змін стану об'єкта прогнозування.
Кількість показників, які використовуються у прогнозах, повинна бути обмеженою.
У стратегічних оцінках розрізняють такі основні групи показ ників: кінцеві і проміжні; натуральні та вартісні; абсолютні і відносні; регламентовані, розрахункові та інформаційні.
У сучасному ринковому господарюванні надзвичайно велику роль відіграють вартісні показники. Вони відображають загальні результати діяльності підприємства, дають змогу забезпечувати взаєм ну узгодженість усіх видів прогнозів, визначити напрямки розвитку підприємства. За допомогою вартісних показників у прогнозній системі обліку і звітності розробляються господарські операції; визначаються обсяги та структура реалізації продукції; прогнозують доходи, витрати і кінцеві результати діяльності; складаються прогнозний баланс та звіт про фінансові результати.
22. Стратегічний аналіз показників фінансової звітності, його значення в управлінні підприємством.
Щодо процесу здійснення господарсько-фінансової діяльності розрізняють історичну і прогнозну фінансові звітності підприємства. Історична звітність фіксує результати господарювання за визначений період. Прогнозна фінансова звітність формується до початку госпо дарської діяльності відповідно до обраної стратегії підприємства.
Для того щоб спланувати прибуток, потік коштів, підприємство насамперед повинно скласти точний прогноз своїх прибутків і витрат. Для цього воно має бути впевненим у тому, що йому вдасться реалізувати певну кількість своєї продукції за визначеною ціною. Підприємство повинно точно знати витрати виробництва і збуту кожного свого виробу.
Відповідна служба підприємства, володіючи прогнозною ін формацією, системою планових показників і кошторисів, розроб ляє основний прогноз діяльності. Якщо у виробника є ефективна і точна система нормування витрат на виробництво різних видів продукції, то дані для основного кошторису можна одержати шляхом простого множення обсягу виробництва кожного виду продукції, зазначеного в прогнозі збуту, на нормативні витрати на виробництво відповідних виробів. На основі отриманих у та кий спосіб даних виробник робить висновок про те, чи має він достатні засоби для виконання виробничих планів, у противному разі потрібно шукати додаткові засоби.
Таким чином, основний кошторис є прогнозом рентабельності роботи підприємства. Він являє собою розрахунок прибутків і збитків на певний період, до якого додаються розрахунки вартос ті реалізованої продукції, витрат з продажу, адміністративних ви трат та касових надходжень. Фактично такий кошторис перетво рюється на балансову таблицю, складену на останнє число періо ду, на який формується кошторис.
Головне призначення прогнозного кошторису полягає в тому, щоб визначити кількість засобів виробництва і коштів, потрібних для виробництва того обсягу продукції, який передбачається реа лізувати згідно з прогнозом збуту. Щоб основний прогнозний кошторис міг стати засобом ефективного контролю витрат вироб ництва, його слід розділити на кілька окремих кошторисів, кожен з яких у свою чергу необхідно розбити на дрібніші статті відпо відних витрат. Для керування діяльністю підприємства необхідно складати прогнозні кошториси збуту, виробництва, витрат на ма теріали, витрат на робочу силу, накладних витрат, витрат допо міжних служб, розробляти інтегровану систему прогнозної фі нансової звітності підприємства.
23. Прогнозне моделювання фінансових показників. Види моделей, їх зміст і призначення.
Складання річних, середньорічних прогнозних фінансових звітів є функцією фінансової служби підприємства. Прогнозна звітність має на меті показати фінансовий стан підприємства через якийсь визначений проміжок часу в майбутньому — рік, квартал, місяць.
Відправною моделлю прогнозної фінансової звітності є балан сове рівняння. Воно лежить в основі початкової історичної фі нансової звітності, відштовхуючись від якої прогнозуються на наступний період показники майбутньої звітності. Моделі прог нозної фінансової звітності різняться за складом компонентів активів і зобов'язань балансового рівняння. Так, якщо ставиться мета показати в прогнозному балансі майбутню структуру капі талу, то виникає необхідність передбачити для довгострокового капіталу в складі зобов'язань самостійні позиції для власного ка піталу і залученого. За відсутності такої мети власний і залуче ний капітали можуть бути подані однією спільною позицією. Аналогічний підхід застосовується при моделюванні складу еле ментів фінансової звітності для інших цілей.
Модель прогнозної фінансової звітності концентрує розрахун кову інформацію для прогнозів бухгалтерського балансу, прибу тків та збитків, руху грошових коштів, аналізу структури капіта лу, розрахунку та оцінки критичного обсягу продажів тощо.
Прогнозна фінансова звітність являє собою інтегровану прог нозну і бюджетну (планову) інформацію щодо певного інтервалу часу: року, кварталу, місяця. Вона базується на прогнозах дохо дів, матеріальних витрат, витрат з оплати праці, адміністративних витрат, витрат на збут та інших.
24. Прогноз складових елементів бізнесу.
Прогнозування складових елементів бізнесу
Ділова система бізнесу являє собою комбінацію дій людей, матеріальних засобів і грошових коштів, обладнання. При наяв ності цих чинників і інших фінансових умов, зафіксованих у бух галтерському балансі, вони є відправною інформацією для про гнозування бізнесу. Якщо бізнес починається з нульового фінан сового старту, то для його здійснення необхідно насамперед сформувати майно — довгостроковий та поточний капітал і тіль ки за таких умов можна виробляти продукцію, надавати послуги, оновлювати матеріальні ресурси, удосконалювати технологію, планувати, створювати та використовувати прибуток.
Спрогнозувавши фінансові операції щодо створення стартово го капіталу, підприємство потім прогнозує поточні операції на майбутній період — обсяг продажів, витрати, пов'язані з вироб ництвом і продажем, прибуток тощо.
За наявності вихідного капіталу при прогнозі майбутньої гос подарської діяльності враховують фінансові операції, пов'язані з відновленням основного капіталу, з орендою основних засобів.
Операції з відновлення основних засобів. Підприємство може прогнозувати заміну обладнання за таких причин: збільшення обсягів виробництва продукції; поліпшення якості; зниження рівня витрат; забезпечення диверсифікації ви робництва.
Порядок капіталовкладень на придбання нового обладнання визначається фінансовою службою підприємства відповідно до стратегії його розвитку на майбутній період.
Перед тим, як використати капітал на придбання обладнання, яке замінить існуюче, підприємство повинно бути впевнено, що його інвестиції принесуть достатній прибуток у формі річної економії. Це виявляється шляхом зіставлення експлуатаційних витрат за існуючого і запланованого до придбання обладнання. При цьому умовно вважають, що кількість та якість продукції, яка виробляється, залишаються незмінними. Порівняння показує різ ницю в рівнях річних експлуатаційних витрат, і якщо вона на ко ристь нового обладнання, то це є запорукою майбутніх прибутків.
Особливостями моделі прогнозного балансу із заміни облад нання є відображення в активі історичних і прогнозних витрат на експлуатацію основних засобів, а в зобов'язаннях — історичних та прогнозних прибутків і збитків.
Прогноз орендних операцій. При фінансовій оренді в орендаря зростають довгострокові активи й водночас на цю ж суму збільшуються довгострокові зобов'язання щодо оренди. Хоча насправді засоби, орен довані підприємством, йому не належать, проте вони включаються суму засобів, які належать підприємству. Таким чином, фінансова оренда є винятком із загального правила про те, що засоби підприємства включають суму засобів виробництва і права власності, що належать підприємству.
Початкову вартість орендованих основних засобів підприєм ство відшкодовує шляхом нарахування амортизації, виходячи з початкової вартості і терміну оренди. Наприкінці прогнозованого періоду сума витрат з оренди відшкодовується за рахунок прогнозованого прибутку.
При операційній оренді орендна плата відноситься орендарю у кожному звітному періоді на рахунок прибутків і збитків.
З проведеного аналізу змісту операцій з оренди можна зроби ти такі висновки:
витрати з оренди відшкодовуються підприємством за рахунок прогнозованого прибутку;
первісна вартість орендованого підприємством об'єкта компенсується за рахунок амортизації, що компенсується прогнозним прибутком.
За наявності в прогнозованій моделі вихідного балансу, можна аналізувати струк туру довгострокових активів, тобто співвідношення між власни ми довгостроковими активами й орендованим майном, структуру довгострокових зобов'язань — співвідношення між власним ка піталом і довгостроковими зобов'язаннями, структуру активів і всієї сукупності операцій.
25. Стратегічна оцінка матеріальних затрат, затрат на оплату праці і відрахувань, пов’язаних з ними.
Прогнозування затрат праці ґрунтується на прогнозі обсягу і структури виробництва. Затрати праці класифікують на прямі та не прямі затрати, відрахування на соціальне страхування й інші цілі.
Прямі затрати праці характеризують затрати на основну робо чу силу і фіксуються у виробничому бюджеті в годинах та варто сті кожної одиниці виробу і всього випуску продукції або іншим методом, який використовується на даному підприємстві.
Непрямі затрати праці — вартість допоміжної праці: оплата пра ці комірників, зарплата контролерів, працівників, зайнятих на ремо нті й обслуговуванні приміщень. Вони, як правило, включаються в бюджет витрат підприємства. Більшість непрямих витрат є постій ними, вони не змінюються в прямій залежності від виробничої дія льності. Навіть у тому випадку, якщо підприємство не діє (або май же не діє), зарплата основним службовцям, вартість допоміжної робочої сили, страхові внески продовжують нараховуватися.
Тому дані про затрати праці при їхньому прогнозуванні бе руть з бюджету (плану) виробництва, що є основним інструмен том планування виробничої діяльності. Усі затрати праці, що мають місце у виробничому процесі, формуються в балансовій моделі. Витрати праці — це новоутворена вартість, виражена в заро бітній платі і відрахуваннях на соціальні та інші потреби. Ці ви трати включаються у вартість вироблених товарів або послуг, що спочатку відображається в графі «Незавершене виробництво», і компенсуються різними видами кредиторської заборгованості: заборгованістю робітникам та службовцям із зарплати, органам соціального страхування з відрахувань на ці цілі тощо, що відби то в графі «Кредитори».
Витрати з оплати праці відшкодовуються підприємством за ра хунок прибутків від реалізації продукції, виконаних робіт і послуг, що акумулюються на рахунку «Прибутки і збитки». Тому витрати з праці, що ввійшли до складу виробництва, разом із матеріальними і грошовими витратами, відносяться в графу «Прибутки і збитки» із компенсуванням їх за графою «Незавершене виробництво».
Погашення заборгованості службовцям та працівникам, подат ковим органам, органам соціального страхування і кредиторам показано в графі «Грошові кошти» з компенсуванням графою «Кредитори».
Відображений прогнозний баланс, пов'язаний із витратами з оплати праці, є фрагментом прогнозного балансу підприємст ва на кінець заданого періоду часу.
26. Прогноз фінансових операцій з оновлення основного капіталу підприємства. Моделювання грошового потоку.
Якщо бізнес починається з нульового фін. старту, то для його здійснення необхідно насамперед сформувати майно — довгостроковий та поточний капітал і тіль ки за таких умов можна виробляти продукцію, надавати послуги, оновлювати матеріальні ресурси, удосконалювати технологію, планувати, створювати та використовувати прибуток. Приміром, для формування основного і оборотного капіталу створюється п/во з початковим капіталом 150 тис. грн., в установі банку відкривається поточний рахунок, на який перераховуються ці гроші. Крім цього, залучається позиковий капітал шляхом одержання банківського кредиту на суму, наприклад 50 тис. грн., що надходять на поточний рахунок п/ва. Отже, влас ний і позиковий капітали = 200 тис. грн.
П/во для здійснення економічної функції має намір придбати основні засоби — устаткування на суму 100 тис. грн.; матеріальні цінності — сировину, основні і допоміжні матеріали, паливо — на суму 50 тис. грн. Перша і друга фінансові операції хар-ть створення ак тивів на суму 200 тис. грн., водночас формуються зобов'язання перед власниками і позичальниками на таку ж суму.
Третя і четверта фін. операції ілюструють перетворення форми активів: грошової — на основні засоби на суму 100 тис. грн. і на оборотні матеріальні засоби на суму 50 тис. грн. Це по казує склад активів і структуру зобов'язань після того, як будуть здійснені ці операції. Із загальної суми активів половина припадає на дов гострокові активи, по 25 % — на матеріальні активи і на грошові кошти. 75 % зобов'язань становить власний капітал і лише чверть — позиковий.
Спрогнозувавши фін. операції щодо створення стартово го капіталу, підприємство потім прогнозує поточні операції на майбутній період — обсяг продажів, витрати, пов'язані з вироб ництвом і продажем, прибуток тощо.
Певної уваги заслуговує методика прогнозування руху грошо вих коштів (грошового потоку).
Прогноз-ня грош. потоку є основою управління ко штами підприємства. Воно показує кількісну потребу в грошо вих коштах, допомагає визначити, яку частину вільних коштів можна інвестувати і на який термін, дає змогу заздалегідь ви значити потребу в кредитах, надаючи в такий спосіб можливість фінансовій службі підприємства одержувати кредит на найвигідніших умовах.
Прогноз-ня прибутків, балансу і руху грошових коштів дає змогу сформувати заг. картину фін. стану п/ва на будь-який період часу, а також визначити можливі фін. потреби, що випливають з операцій, передбачених у плані.
Аналіз даних прогнозної моделі показує, що вона містить повну інформацію про рух грошових коштів за певний період часу.
Річна прогнозна модель грошового потоку охоплює занадто великий інтервал часу. Тому доцільно прогнозувати рух коштів також на більш короткі ін тервали часу: квартал, місяць, використовуючи модель прогноз ного грошового потоку, і дані графи «Грошові кошти» помісячних балансових прогнозів на наступ ний рік.
27. Інтегрована модель показників прогнозної фінансової звітності.
З бухгалтерського обліку відомо, що сума активів підприємст ва повинна дорівнювати сумі його капіталу і зобов'язань. Якщо капітал представити як зобов'язання підприємства перед власни ком капіталу, то балансове рівняння матиме такий вигляд: А=З
Будь-який бізнес в економічній системі розглядається як са мостійна одиниця діяльності, незалежно від власників капіталу. Він повинен мати план дій з переліком фінансових показників, основним з яких є прибуток. Щоб спланувати прибуток, підприємство повинно насамперед точно спрогнозувати свої прибутки і витрати, бути впевненим в тому, що воно зможе реалізувати певну кількість своєї продукції за визначеною ціною, точно зна ти вартість виробництва і збуту кожного виробу. Відсутність такого роду інформації свідчить про ризикованість діяльності підприємства.
Прогнозна фінансова звітність є інформаційним орієнтиром для діяльності підприємства, спрямованої на досягнення постав леної мети. Історична звітність відображає вихідний фінансовий стан, прогнозована звітність — майбутній дохід, витрати і прибу ток, які використовуються у фінансовій моделі, та майбутній фі нансовий стан підприємства.
Таким чином, прогнозована фінансова звітність є інфор маційною базою керування підприємством. Робота менедже ра полягає у формулюванні стратегії розвитку бізнесу, забез печенні прогнозною інформацією і прогнозною фінансовою звітністю.
Прогнозна та історична фінансова звітності складаються з бух галтерського балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів і представлені у прогнозній балансовій моделі. При аналізі сегментів господарських операцій зі створення стартового капіталу, заміни устаткування, оренди, руху запасів і трудових витрат було встановлено, яким чином кожна операція вписується в балансове рівняння і відбивається на фінансовій структурі бізнесу.
Прогнозна балансова модель відображає початковий баланс, на основі якого фінансова служба підприємства прогнозує доходи, витрати і прибутки. Початковий баланс розкриває зміст і структуру активів, а також зміст і структуру зобов'язань. Необоротні активи початкового балансу дорівнюють 45 % —,оборотні — 55 %, довгострокові зобов'язання — 72 %, коротко строкові зобов'язання — 28 %. У прогнозі на наступний рік пе редбачається:
погашення боргів за податками, що відображено у зменшенні грошових коштів і податків до сплати;
виплата дивідендів, що відображено в активі і зобов'язаннях від'ємними величинами. Внаслідок цієї операції передбачається зменшення грошових коштів та зобов'язань на ту ж величину.
Для виробничої діяльності підприємством запланована купів ля матеріалів (основних і допоміжних), що відображено додатною величиною в статті «Матеріали» активу балансу і відповідно в статті «Кредитори» зобов'язань.
Операція балансової моделі відбиває передбачувані затра ти матеріалів у процесі виробництва, що зафіксовано від'ємною величиною у графі «Матеріали» і збіль шення витрат на виробництво на цю ж суму, що показано додат ною величиною у графі «Незавершене виробництво».
Для перетворення матеріалів на готову продукцію прогнозу ються витрати на оплату праці.
У прогнозованій моделі витрати на оплату .праці є витратами виробництва і тому відображаються в графі «Незавершене вироб ництво» додатною величиною з компенсуванням за графою «Грошові кошти» від'ємною величиною.
Операція показує загальновиробничі витрати, які є складо вою частиною постійних витрат підприємства і зумовлені управ лінням процесом виробництва продукції. Ці витрати включають ся в затрати виробництва і балансуються кредиторською заборго ваністю.
Прогнозована річна сума амортизації фіксується додатним числом у графі «Незавершене виробництво» і балансується від'ємним числом графи «Амортизація».
Операція страхування майна підприєм ства, її прогнозна сума фіксується в графах «Неза вершене виробництво» і «Кредитори».
Операція показує прогнозовану суму чистого дохо ду (виручки) від реалізації продукції (без податку на додану вартість).
Сума, що характеризує обсяг реалізації, фіксує ться як дебіторська заборгованість з балансуванням за графою «Прибутки та збитки».
Витрати на просування товарів на ринок є витратами обігу і включають витрати на збут, оплату праці працівників, зайнятих у сфері обігу. Для їхнього відокремлення від виробничих витрат, вони відносяться прямо на зменшення прибутку підприємства, що відображається від'ємною величи ною у графі «Прибутки та збитки» і додатною — у графі «Кредитори».
Операція показує прогнозовану величину придбання основ них засобів за рахунок кредитів, що зафіксовано в активі (графа «Довгострокові активи») і в зобов'язаннях (графа «Кредитори»),
Також відображається перевірочний баланс, що формується як сума за всіма графами прогнозної балансової моделі на наступ ний рік.
Прогнозним балансом передбачений залишок незавершеного виробництва. Шляхом вирахування із за гальної суми незавершеного виробництва, величини залишку незавершеного виробництва на кінець про гнозованого періоду одержуємо величину прогнозованої вироб ничої собівартості готової продукції. На цю су му оприбутковується готова продукція ( «Готова продукція») шляхом зменшення на цю величину витрат на виробництво.
Обсяг реалізованої продукції за прогнозо ваною виробничою собівартістю розраховується за графою «Го това продукція» алгебраїчним підсумовуванням. Ця величина ві дображається у графі «Готова продукція» та графі «Прибутки і збитки».
Надходження грошових коштів від покупців зменшує на цю суму дебіторську заборгованість.
Прогнозовані грошові виплати реєструються в графі «Грошові кошти» активів і в графі «Кредитори» зобо в'язань.
Прогнозована балансова модель передбачає виплату податків «Податки до сплати»)і нараху вання дивідендів («Дивіденди до сплати»). На ці ж суми зменшується прогнозований прибуток (графа «Прибутки і збитки»).
Прибуток, який залишився являє собою нероз поділений прибуток підприємства і фіксується в графі «Нерозпо ділений прибуток».
«Прогнозний баланс» відображає активи і зобов'язання підприємства на майбутній період. Ці суми знаходяться підсумо вуванням даних відповідних граф.
Досліджувана балансова модель на майбутній рік включає: початковий баланс; прогнозовані операції на майбутній рік; прогнозний баланс на кінець визначеного періоду часу; показники прибутків та збитків (графа «Прибутки і збитки»); прогноз грошового потоку (графа «Грошові кошти»).
Прогнозована балансова модель проста за формою, але міс тить всю аналітичну інформацію, необхідну для складання форм фінансової звітності, прогнозного аналізу структури ак тивів та зобов'язань. Так, наприклад, у початковому і прогноз ному балансах активи і зобов'язання розташовуються від більш до менш довгострокових, спочатку наводяться позаоборотні активи, а потім оборотні засоби; запаси, що відносяться до поточних активів, передують більш ліквідним активам — дебіторській заборгованості і грошовим коштам. Аналогічно, капітал та довгострокові зобов'язання розташовуються перед поточними зобов'язаннями. Оскільки у графі «Прибутки і зби тки» наведено прибутки і витрати прогнозованого періоду, во на дається в розділі зобов'язань останньою. Прогнозований період часу не тільки передбачає розмір прибутку, а й порядок його використання.
Прибуток — це показник економічного зростання масш табів основної діяльності підприємства за певний період-За даними прогнозної балансової моделі операцій на майбутній рік, прогнозний фінансовий результат має такий вигляд:
Кожен показник прибутку розкриває його зміст. Показник прибутку, тобто прибуток до сплати податків і дивідендів, використовується в багатьох аналітичних розрахун ках і відображає результат діяльності підприємства.
Наведена прогнозна балансова модель розроблена на наступ ний рік. Зі зміною умов бізнесу корегуються вихідні прогно зовані дані і відповідно до цього змінюється прогнозний ба ланс та звіт про фінансові результати. Прогнозні балансові мо делі можна розробляти і на коротші періоди часу — квартал, місяць.
28. Обґрунтування доцільності інвестицій у виробництво, цінні папери, їх зв’язок зі стратегією розвитку підприємства.
29. Види інвестиційних проектів.
Інвестиції— процес взаємодії двох сторін: підприємця (ініціатора проекту) та інвестора (який фінансує проект). Усі інвестиції можна поділити на дві основні групи: - портфельні; - реальні.
Портфельними інвестиціями називаються вкладення капіталу в групу проектів, наприклад, придбання цінних паперів різних підприємств.
Реальні інвестиції — це фінансові вкладення в конкретний, як правило, довгостроковий проект і зазвичай пов'язані з придбан ням реальних активів.
За об'єктом використання розрізняють: - інвестиції в майно {матеріальні інвестиції), наприклад, інвестиції в обладнання, будівлі, запаси матеріалів; - фінансові інвестиції— вкладення в фінансове майно, придбання прав на участь в справах інших підприємств (наприклад,придбання акцій, інших цінних паперів); - нематеріальні інвестиції— це інвестиції в нематеріальні цінності, наприклад, в підготовку кадрів, дослідження і розробки, рекламу.
За Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку № 25 «Облік інвестицій» виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції.
Короткострокові інвестиції— інвестиції строком до одного року задля вигідного розміщення тимчасово вільних грошових коштів. Це, як правило, інвестиції у цінні папери (ринкові), які легко реалізуються.
Довгострокові інвестиції— кошти, вкладені на тривалий строк (понад рік) в юридично самостійні підприємства заради їх прид бання, впливу на них чи для одержання додаткового прибутку.
Довгострокові вкладення — це інвестиції в облігації, акції, спеціальні фонди (пенсійний фонд, фонд погашення облігацій) та матеріальні необоротні активи.
В умовах ринкової економіки існує багато можливостей для інвестицій. Разом з тим будь-яке підприємство має обмежені фі нансові ресурси, придатні для інвестицій. Тому постає завдання оптимізації інвестиційного портфеля.
Крім того, існує фактор ризику. Інвестиційна діяльність зав жди відбувається в умовах невизначеності, ступінь якої може значно змінюватися. Так, в момент придбання нових основних за собів неможливо точно передбачити економічний ефект цієї опе рації. Нерідко рішення приймається інтуїтивно.
30. Критерії прийняття інвестиційних рішень.
Прогнозування інвестицій — це важлива проблема фінансо вого планування.
Велике значення має економічне обґрунтування інвестиційного проекту, пов'язаного з новими капітальними вкладеннями. У прак тиці планування капітальних вкладень існують певні показники, які дають можливість приймати рішення щодо інвестиції. Найго ловнішими з них є:
Період окупності інвестицій — це кількість років, потрібних для покриття всіх витрат на інвестиційний проект. Якщо період окупності прийнятний для підприємства, проект буде схвалено. При порівнянні двох або більше проектів, перевага надається проектам з коротшим періодом окупності.
Розрахувати період окупності нескладно. Але цей показник, попри свою простоту, має недолік: він не враховує зміни вартості грошей з часом, а також грошових надходжень в роки, наступні після періоду окупності.
Середня ставка доходу — це простий бухгалтерський засіб, який показує прибутковість проекту. Суть методу полягає в порівнянні чистих доходів з початковою вартістю проекту. Для цього суму всіх майбутніх чистих доходів ділять на суму середніх інвестицій.
Для спрощення розрахунків припускається, що амортизація початкових інвестицій провадиться щорічно рівномірно. Тому, щоб знайти середні інвестиції, суму початкової інвестиції ділимо на два. Однак цей метод також має недоліки. Він зовсім не вра ховує зміну вартості грошей з часом, ігнорує амортизаційні від рахування як джерело грошового потоку.
Чиста теперішня вартість — це різниця між теперішньою вартістю майбутніх грошових надходжень та вартістю початкової інвестиції. Щоб визначити чисту теперішню вартість проекту ка пітальних вкладень, потрібно майбутні грошові надходження ди сконтувати за допомогою відповідної ставки дисконту. Потім знаходять різницю між теперішньою вартістю майбутніх грошо вих надходжень і теперішньою вартістю первісної інвестиції.
Якщо теперішня вартість майбутніх грошових потоків, очіку ваних від інвестиції, вища за початкову вартість інвестиції, то проект варто реалізувати, оскільки він забезпечить підприємству отримання прибутку.
Якщо, навпаки, теперішня вартість майбутніх грошових пото ків нижча за початкову вартість інвестиції, то проект слід відхи лити, тому що він не забезпечить інвестору надходження прибутку.
Методика визначення чистої теперішньої вартості має певні переваги порівняно з двома вищезгаданими. По-перше, ця мето дика враховує зміну вартості грошей з часом. По-друге, розрахун ки проводяться виходячи з грошових потоків, а не з чистих дохо дів. Грошові потоки (чисті доходи + амортизація) включають в себе амортизаційні відрахування.
Індекс рентабельності (прибутковості) — відношення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків до початкової вартості інвестиції. Цей коефіцієнт використовується як засіб розміщення проектів за спадаючою їх привабливістю. Якщо коефіцієнт прибутковості має значення більше одиниці, то проект рекомендується до використання. Проект з індексом прибутковості меншим за одиницю відхиляється
Внутрішня ставка доходу визначається як ставка, що врів новажує початкову інвестицію з теперішньою вартістю майбу тнього грошового потоку. Іншими словами, це ставка дискон ту, за якої теперішня вартість грошових потоків дорівнює початковій інвестиції; а чиста теперішня вартість майбутніх грошових потоків — нулю.
Гранична ставка — це ставка, нижче якої проекти відхиля ються. Визначають граничну ставку, виходячи з вартості фінан сування та ризикованості проекту. Після цього планують гро шові потоки і розраховують внутрішню ставку доходу. Якщо вона вища за граничну ставку, то проект рекомендується для ін вестування.
Перевага використання методу внутрішньої ставки доходу полягає в тому, що він враховує зміну вартості грошей з часом, який є більш точним і реальним. Однак, він більш трудомісткий, особливо коли щорічні грошові потоки неоднакові.
31. Оцінка ефективності інвестиційної стратегії.
32. Аналіз доцільності інвестицій без ризику.
33. Методи „внутрішньої ставки доходу”, ”середньої ставки доходу”, „чистої теперішньої вартості”, „періоду окупності”, „ індексу прибутковості”.
Прогнозування інвестицій — це важлива проблема фінансо вого планування.
Велике значення має економічне обґрунтування інвестиційного проекту, пов'язаного з новими капітальними вкладеннями. У прак тиці планування капітальних вкладень існують певні показники, які дають можливість приймати рішення щодо інвестиції. Найго ловнішими з них є:
Період окупності інвестицій — це кількість років, потрібних для покриття всіх витрат на інвестиційний проект. Якщо період окупності прийнятний для підприємства, проект буде схвалено. При порівнянні двох або більше проектів, перевага надається проектам з коротшим періодом окупності.
Розрахувати період окупності нескладно. Але цей показник, попри свою простоту, має недолік: він не враховує зміни вартості грошей з часом, а також грошових надходжень в роки, наступні після періоду окупності.
Середня ставка доходу — це простий бухгалтерський засіб, який показує прибутковість проекту. Суть методу полягає в порівнянні чистих доходів з початковою вартістю проекту. Для цього суму всіх майбутніх чистих доходів ділять на суму середніх інвестицій.
Для спрощення розрахунків припускається, що амортизація початкових інвестицій провадиться щорічно рівномірно. Тому, щоб знайти середні інвестиції, суму початкової інвестиції ділимо на два. Однак цей метод також має недоліки. Він зовсім не вра ховує зміну вартості грошей з часом, ігнорує амортизаційні від рахування як джерело грошового потоку.
Чиста теперішня вартість — це різниця між теперішньою вартістю майбутніх грошових надходжень та вартістю початкової інвестиції. Щоб визначити чисту теперішню вартість проекту ка пітальних вкладень, потрібно майбутні грошові надходження ди сконтувати за допомогою відповідної ставки дисконту. Потім знаходять різницю між теперішньою вартістю майбутніх грошо вих надходжень і теперішньою вартістю первісної інвестиції.
Якщо теперішня вартість майбутніх грошових потоків, очіку ваних від інвестиції, вища за початкову вартість інвестиції, то проект варто реалізувати, оскільки він забезпечить підприємству отримання прибутку.
Якщо, навпаки, теперішня вартість майбутніх грошових пото ків нижча за початкову вартість інвестиції, то проект слід відхи лити, тому що він не забезпечить інвестору надходження прибутку.
Методика визначення чистої теперішньої вартості має певні переваги порівняно з двома вищезгаданими. По-перше, ця мето дика враховує зміну вартості грошей з часом. По-друге, розрахун ки проводяться виходячи з грошових потоків, а не з чистих дохо дів. Грошові потоки (чисті доходи + амортизація) включають в себе амортизаційні відрахування.
Індекс рентабельності (прибутковості) — відношення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків до початкової вартості інвестиції. Цей коефіцієнт використовується як засіб розміщення проектів за спадаючою їх привабливістю. Якщо коефіцієнт прибутковості має значення більше одиниці, то проект рекомендується до використання. Проект з індексом прибутковості меншим за одиницю відхиляється
Внутрішня ставка доходу визначається як ставка, що врів новажує початкову інвестицію з теперішньою вартістю майбу тнього грошового потоку. Іншими словами, це ставка дискон ту, за якої теперішня вартість грошових потоків дорівнює початковій інвестиції; а чиста теперішня вартість майбутніх грошових потоків — нулю.
Гранична ставка — це ставка, нижче якої проекти відхиля ються. Визначають граничну ставку, виходячи з вартості фінан сування та ризикованості проекту. Після цього планують гро шові потоки і розраховують внутрішню ставку доходу. Якщо вона вища за граничну ставку, то проект рекомендується для ін вестування.
Перевага використання методу внутрішньої ставки доходу полягає в тому, що він враховує зміну вартості грошей з часом, який є більш точним і реальним. Однак, він більш трудомісткий, особливо коли щорічні грошові потоки неоднакові.
34. Стратегічна оцінка інвестиційної діяльності з ризиком.
Ризик — це невизначеність в одержанні доходу взагалі або в одержанні того розміру доходу від інвестицій, на які розраховує інвестор.
Тому при обчисленні очікуваного доходу підприємства врахо вується ризик.
Ризик і дохідність визначаються як дві взаємопов'язані категорії.
Ризик поділяється на систематичний і не систематичний. Систематичний ризик є частиною загального ризику, який залежить від загального стану економіки. Система тичний ризик інколи в літературі називають ринковим ризиком.
Несистематичний ризик є ризиком для конкретного інвестора. Кожен підприємець встановлює для себе прийнятний ступінь ри зику. Як допустимий ризик можна прийняти можливість повної втрати прибутку від реалізації того чи іншого проекту. Критич ний ризик пов'язаний не тільки з втратою прибутку, а й з недоотриманням виручки* коли необхідно витрати компенсувати за свій рахунок. Найбільш загрозливим для підприємства є катастрофіч ний ризик, що призводить до банкрутства, втрати інвестицій.
Оцінка доцільності інвестицій — це оцінка проектів з ризи ком. Очікувані грошові доходи можуть несподівано зрости або зменшитися. Цьому можуть сприяти такі фактори: зменшення або збільшення ставок, під які інвестуються майбутні грошові потоки; підвищення собівартості товарів, продукції; втрата пози цій на ринку.
Для оцінки ризику можна використати кілька методів: статис тичний, метод еквівалента певності, аналіз чутливості реагування.
За допомогою статистичного методу вивчається статистика втрат і прибутків, які мали місце на даному чи аналогічному ви робництві, встановлюється розмір та частота отримання тієї чи іншої економічної віддачі і складається найбільш вірогідний про гноз на майбутнє. Під економічною віддачею розуміють економіч ну рентабельність або ефективність витрат, інвестицій, яка роз раховується як відношення прибутку до витрат або інвестиції необхідних для отримання прибутку.
35. Методи „еквівалента певності”, „чутливості реагування”.
Суть методу еквівалента певності полягає в тому, щоб розпо ділити грошовий потік на певну та ризикову частини. Грошові потоки переводяться в безпечні (певні), потім дисконтуються з безпечною ставкою. За основу, як правило, береться безпечна ставка за державними облігаціями.
Щоб визначити еквівалент певності, треба зробити розрахунки в такій послідовності:
Якщо значення чистої теперішньої вартості дорівнює нулю або більше за нього, проект можна прийняти для підприємства. У протилежному випадку проект не слід затверджувати.
Метод аналізу чутливості реагування дає змогу визначити, як змінюється чиста теперішня вартість проекту в залежності від зміни факторів: обсягу продажу товарів, матеріальних витрат, ви трат на оплату праці, дисконтної ставки та інших. За допомогою цього методу можна встановити ризикованість проекту: чим біль ше відхилення або зміна чистої теперішньої вартості проекту, тим він ризикованіший.
36. Врахування інфляції в оцінці майбутніх доходів від інвестиційних проектів.
Інфляція — це процес, який характеризується підвищенням загального рівня цін в економіці або, що іпрактично еквівалентно, зниженням купівельної вартості грошей.
Інфляція є головним чинником, який впливає на відсоткові ставки, оскільки під її дією змінюється купівельна сила грошо вих одиниць і зменшується коефіцієнт реальної прибутковості інвестицій.
Наприклад, заощадження розміром 10 000 грош. одиниць ін вестовані в цінні папери, за якими через рик інвестор отримає 8 % річних або 10 800 грош. одиниць, з яких П 0 000 — основний борг за внесок, а 800 — сума відсотків. Якщо протягом року інфляція становитиме 13 %, тоді товар, ціна якого на початку року дорів нювала 10 грош. одиницям, коштуватиме наприкінці року 11,3 грош. одиниць. На початку року власник заощаджень міг придбати 1000 один, товару (10000 : 10), наприкінці року — 956 одиниць (10800 : 11,3). Таким чином, хоча власник і збільшив свої заоща дження на 800 грош. одиниць, інфляція звела їх нанівець.
Коли зростає інфляція, реальна вартість очікуваних грошових потоків падає.
Якщо не враховувати ризик інфляції, то чиста теперішня вартість та внутрішня ставка доходу можуть бути штучно за вищені.
Щоб методи оцінки доцільності інвестицій не були помилко вими, треба скоригувати грошові потоки і ставку дисконту на річ ні темпи інфляції.