Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Скворцова Лідія Олексіївна
УДК–971/979
САЛЬВАДОР В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ВІД ДИКТАТУРИ ДО ДЕМОКРАТІЇ (70–90-ТІ РОКИ XX СТОЛІТТЯ)
07.00.02. — Всесвітня історія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
історичних наук
Донецьк – 1999
Дисертацiєю є рукопис
Роботу виконано в Донецькому державному унiверситеті
Науковий керівник — кандидат історичних наук Баришніков С.А., доцент кафедри нової та новітньої історії Донецького державного університету
Офіційні опоненти: доктор історичних наук Бєловолов Ю.Г., професор кафедри міжнародних відносин та зовнішної політики Донецького державного університету
Кандидат історичних наук Губарев В.К., доцент кафедри історії Донецького державного технічного університету
Провідна установа — Київский національний університет ім. Тараса Шевченко
Захист відбудеться 14 жовтня 1999р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 11.051.02 для захисту дисертацій в Донецькому державному університеті (340055, м. Донецьк, вул.Університетська, 24, другий учбовий корпус, ауд. 32)
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького державного університету ( 340055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24)
Автореферат розісланий “13” вересня 1999 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.В. Крапівін
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальнiсть теми дослiдження обумовлена декiлькома аспектами: по–перше, посиленням тенденцій до демократизації політичних систем у багатьох країнах світу, до числа яких входить Україна. Унікальний і часом драматичний досвід Сальвадору на шляху до демократії — держави, яка пройшла через військово–авторитарний режим, військовий переворот та тривалий збройний конфлікт, яка зазнала державного тероризму, репресій та розчарування реформистськими та радикальними проектами суспільної перебудови відбиває як загальні риси світового досвіду економічної та політичної модернізації, так і специфічні риси, своєрідність політичних процесів у малій і залежній країні, що знаходиться у сфері впливу великих капіталіcтичних держав.
По–друге, актуальність теми обумовлюється її недостатнім вивченням у вітчизняній латиноамериканістиці в хронологічних межах дослідження перш за все з погляду комплексного підходу до вивчення історії політичного розвитку країни та необхідніcтю подати об'єктивний аналіз внутрішньо-політичних обставин Сальвадору в останню чверть ХХ століття з урахуванням нових підходів, відмінних від тих, які панували раніш.
По–третє, у зв'зку з конфліктними процесами в пострадянському просторі особливий інтерес становить аналіз ескалації сальвадорського конфлікту та шляхів його врегулювання, що дозволяє використати сальвадорський досвід для уникнення аналогічних проблем в політичному житті України. А визначення характеру руху до демократії і перешкод до її консолідації важливі з погляду розв'язання задач укріплення демократичних інститутів в Україні та інших країнах СНД. Інакше кажучи, визначення механізмів взаємодії держави й суспільства в умовах "нової демократiї" виявляються актуальними не тiльки в науковому, але й у практичному планi.
По–четверте, проблеми урегулювання внутрішньодержавного конфлiкту, створення механiзмiв мирних угод, роззброєння збройних угрупувань та iх залучення до полiтичного життя не менш актуальнi для країн СНД, якi зiткнулися з реалiями збройних сутичок, партизанських вiйн i мiжнародного тероризму, що дозволяє видiлити "зони ризику" перехiдних суспiльств i виробити формулу запобiгання небажаним полiтичним ексцесам, якi небезпечнi дестабiлiзацiєю суспільства.
По–п'яте, сальвадорський конфлiкт був пов'язаний з вузловими проблемами центральноамериканської кризи i тому досвiд Сальвадору на шляху переходу до демократичної держави в аналогiї з iншими країнами Центральної Америки також є актуальним для України. Драматичний досвід, який був накопичений Сальвадором у перехідний період, може бути корисним у виробленні найбільш ефективних методів розв’язання міждержавних конфліктів, а також моделі “цивілізованого співіснування” в межах співробітництва.
Предметом дослiдження є аналiз полiтичних подiй у Сальвадорi в останню чверть ХХ столiття, що має важливе значення в межах вивчення полiтичної iсторiї країн Центральної Америки й дозволяє оцiнити "якiсть" режиму, що змiнив диктатуру, визначити можливостi подальшого розвитку демократiї, спiввiднести полiтичнi явища у Сальвадорi з iншими країнами Центральної Америки, Схiдної Європи та СНД, якi також переживають перехiдний перiод.
Об'єктом дослiдження обрано полiтику вiйськових i цивiльних урядiв, дiяльнiсть полiтичних партiй i збройної опозицiї, розумiння й оцiнка ними проблем суспiльного розвитку в дослiджуваний перiод. Комплексне вивчення особливостей iсторiї розвитку Сальвадору розширює тематику дослiджень, присвячених проблемам поставторитаризму, i в цiлому доповнює роботи з такої тематики, дозволяє дослiдити полiтичнi явища в Сальвадорi в контекстi розвитку країн "третього свiту".
Хронологiчнi межi дослiдження охоплюють перiод 70–90-х рокiв ХХ столiття, тобто вiд початку кризи полiтичної системи, через збройний конфлiкт 80-х рокiв, до виходу з кризи в 90-тi роки. Акцентуючи в дослiдженнi полiтичної iсторiї країни на таких хронологiчних межах, автор керується тим, що в цi роки вiдбувається якiсна змiна державної структури суспiльства, установлення iдеологiчних орiєнтирiв та еволюцiя полiтичних партiй, якi визначають сучасну полiтику Сальвадору, а також приймається Конституцiя, в якiй закладено основнi засади демократiї.
Мета дослiдження полягає в тому, щоб розкрити особливостi й окреслити основнi напрямки полiтичної iсторiї Сальвадору в 70-90-тi роки ХХ столiття, зосереджуючись на внутрiшнiх факторах, якi визначають напрямки розвитку держави в умовах перехiдного перiоду вiд диктатури до демократiї. Вiдповiдно до цього автор ставить такi завдання в дисертацiйнiй роботi:
1) дати оцінку політичного розвитку Сальвадору в 70-ті роки відповідно з новими підходами в історичних дослідженнях;
2) видiлити провідні причини кризи військово-авторитарного режиму, основнi вузли суперечностей влади й опозицiї ;
3) визначити динаміку внутрішньополітичного конфлікту у 80-ті роки та ступінь впливу опозиції на формування політичного курсу керівництва країни;
4) простежити діяльність громадянських урядів крізь призму реформ та визначити їх значення в перехідний період;
5) охарактеризувати процес мирного врегулювання конфлікту у контексті з внутрішньополітичною проблематикою;
6) виявити основнi тенденцiї полiтичного розвитку, проблеми й труднощi полiтичної модернiзацiї в 90-тi роки;
7) оцiнити перспективи полiтичної стабiлiзацiї, становлення структур громадянського суспiльства в постконфліктний перiод.
Наукова новизна дисертацiї. Наукова новизна теми дисертацiї здебiльшого обумовлюється тим, що у вiтчизнянiй лiтературi до цього часу немає комплексного дослiдження полiтичної iсторiї Сальвадору останньої чвертi ХХ столiття. Ця дисертацiя є першою спробою осмислити цю складну й багатогранну тему та на основi вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, широкого кола докуметальних джерел провести комплексне дослідження особливостей політичного розвитку Сальвадору в 70-90-ті роки . Крiм того, у процесi роботи автор залучає новий матерiал, унiкальнi документи, якi ще не використовувалися в науковому обiгу.
У дисертацiї дослiджено цiлий комплекс найгострiших проблем, з якими зiткнувся Сальвадор — модернiзацiя державних структур, створення й змiцнення iнститутiв демократiї, загострення внутрiшньополiтичної ситуацiї, появи рецидивiв тероризму тощо — інтерес до дослідження яких помітно зменшився з урегулюванням конфлікту, відповідно проблеми подальшої еволюції країни залишилися недослідженими.
У дисертацiї по-новому ставляться питання розвитку внутрішньополітичного конфлікту. Визначення основних складових кризи авторитарного режиму (кризи легітимності, управління, поява збройної опозиції ті її боротьба за владу) дали можливість нового трактування характеру й динаміки політичного конфлікту, що дозволило автору простежити причини входу та виходу з конфлікту.
Практичне значення дисертацiї. Практичне значення дисертацiї пояснюється величезною увагою свiтової спiльностi, прикутої до Центральної Америки протягом бiльше, нiж десятилiття, i полягає в тому, що проведений аналiз провiдних аспектiв внутрiшньодержавного конфлiкту в Сальвадорi дозволяє виявити не тiльки характер i структуру цього конфлiкту, але й спрогнозувати варiанти його розвитку, а також розробити модель регiонального розв'язання конфлiктiв. Матерiали й висновки дисертацiї можна застосовувати в навчальному процесi вищих навчальних закладiв у викладаннi новiтньої iсторiї Латинської Америки, Сальвадору, а також пiд час пiдготовки спецкурсiв з полiтичної iсторiї країн Центральної Америки i в якостi iсторiографiчного джерела.
Апробацiя результатiв дисертацiї. Основнi положення й висновки дисертацiї викладенi в доповiдях на вузiвських наукових конференцiях професорсько–викладацького складу Донецького державного унiверситету, обговорювались на засiданнях кафедри нової та новiтньої icторiї Донецького державного унiверситету, викладенi в статтях.
СТРУКТУРА I ЗМIСТ ДИСЕРТАЦIЇ
Дисертацiя складається зi вступу, чотирьох роздiлiв (одинадцяти пiдроздiлiв), висновкiв, списку використаних джерел і літератури (243 назви).
У вступi обумовлюється актуальнiсть дослiдження, подаються її хронологiчнi межi, визначаються предмет, мета, завдання дисертацiї, її наукова новизна й практичне значення.
Перший роздiл "Iсторiографiя, джерельна база й методологiя дослiдження" мiстить iсторiографiю питання, яке розглядається за проблемно–хронологiчним принципом, характеристику джерел i методологiчну основу дослiдження.
Сальвадорська тематика в дослiджуваний перiод недостатньо розроблена у вiтчизнянiй i зарубiжнiй латиноамериканiстицi в комплексному пiдходi до вивчення полiтичної iсторiї окремих країн Центральної Америки, що позначається на станi iсторiографiї дослiдження. У бiльшостi публiкацiй увага авторiв сфокусована на окремих аспектах цiєї проблеми. Увагу авторiв, таких як Т.Є. Ворожейкiної, В.М. Гришина, М.С. Леонова, О.В. Баришева, у цi роки привертали проблеми утворення й дiяльностi революцiйних огранiзацiй i масових рухiв, теми революцiї й контрреволюцiї. Революцiйна тематика стала основою колективних монографiй радянських латиноамериканiстiв.
Важливе методологiчне значення у вивченнi обраної теми мають колективнi монографiї за редакцiєю О.Ф.Шульговського, якi мiстять аналiз сальвадорської полiтичної системи, рiзнi концепцiї полiтичного розвитку 70–х-початку 80–х рокiв, а також роботи Г.I. Мирського й О.Ф. Шульговського, присвячених дослiдженню полiтичної ролi армiї, проблем сальвадорського мiлiтаризму та вiйськового авторитаризму.
У планi партiйно–полiтичної проблематики важливими є статтi О.К. Стеценка та Є.Г. Лапшева, якi розглядають iдеологiю й полiтику провiдних полiтичних партiй країни в умовах збройного конфлiкту й поставторитарної трансформацiї, знаходячись поза тематики дослiдникiв, пов'язаної з дiяльнiстю революцiйних органiзацiй i лiвих партiй.
Мiжнароднi аспекти центральноамериканської кризи висвiтленi в роботах В.П. Сударева, М.Л. Каминiна, М.О. Оборотової, Б.Ф. Мартинова, в яких головна прогалина в аналiзi зовнiшньополiтичних аспектiв полягала в тому, що проблема врегулювання була вiдiрвана вiд характеристики внутрiшньополiтичної проблематики. Новий пiдхiд вiдокремлює колективну монографiю росiйських латиноамериканистiв, в якiй аналiз полiтичних процесiв подається в контекстi глобальних тенденцiй свiтового розвитку з урахуванням внутрiшнiх конфлiктодiючих факторiв.
Спробою комплексного дослiдження проблем розвитку країн Центральної Америки перiоду 70-х-початку 80-х рокiв стала колективна монографiя вiтчизняних латиноамериканiстiв, де визначено основнi риси й закономiрностi суспiльного розвитку, виявлено специфiку розвитку країни, подано оцiнку перспектив революціоного руху. Також багатоаспектною є робота О.I.Строганова, в якiй автор комплексно проаналiзував перiод полiтичної модернiзацiї Сальвадору пiсля врегулювання конфлiкту.
Аналiзу проблем нацiонального примирення й поставторитарнiй трансформацiї присвячено працi М.Л. Чумакової, в яких представлено варiант розблокування конфлiкту в контекстi з миротворчими зусиллями сторiн, якi беруть безпосередню участь у конфлiктi, магiстральнi напрями сучасного розвитку країни, що допомогло визначити специфiку перехiдного перiоду й подальший хiд демократичного розвитку Сальвадору.
Чiльне мiсце cеред великого масиву робiт зарубiжних авторiв посiдає колективний збiрник американських вчених, в в якому порушено широке коло питань сальвадорської полiтичної icторiї. Автори приходять до висновку про циклiчнiсть центральноамериканської iсторiї, про "залежну демократiю" в Сальвадорi, i намагаються робити прогнози стосовно шляхiв роз'язання конфлiкту й подальшої долi демократiї.
Великий iнтерес являють собою роботи Р. Боннера й Дж. Данкерлея, в яких подано аналiз полiтики США в Сальвадорi, розкрито особливостi полiтичного розвитку країни 70-х рокiв, представлено характеристику сальвадорського режиму.
Важливе мiсце посiдають роботи латиноамериканських вчених Е. Торреса–Рiваса, I. Ельякурiа, Р. Менхiвара, що дослiджують теми кризи влади, сальвадорського авторитаризму, державного насильства. Великий акцент автори ставлять на проблемах соцiальної нерiвностi, залежної економiки, вiдсутностi демократiї i одностайно погоджуються з думкою, що насильство вiйни не спричинить вирiшення конфлiкту, а Р. Менхiвар пропонує сценарiй полiтичного врегулювання конфлiкту.
Надзвичайно корисними в дослiдженнi питань шляхiв революцiйного руху в Сальвадорi виявились результати спостережень учених Т. Монтгомерi, Дж. Норта, А. Андiно, Д. Мiс, Р. Шмiдта, в основi яких лежить питання розгляду дiяльностi та вiдносин лiвих партiй i повстанських органiзацiй. Автори висловлюють симпатiї лiвим i, якщо Дж.Норт спробував зробити прогноз полiтичного розвитку країни в разi приходу до влади революцiйного уряду, не заперечуючи других варiантiв розвитку подiй, то iншi поставили на перемогу революцiї, знiмаючи питання дослiдження мирного врегулювання збройного конфлiкту на користь демократiї.
Певний внесок у розроблення тематики, присвяченої проблемам єдностi лiвих сил, зробили публiкацiї професiйних революцiонерiв В. Монтеса, Ш. Хандаля, Х. Вiльялобоса, Х. Баррiоса, що мiстять багатий матерiал для вивчення стратегiї й тактики революцiйної лiвої.
Таким чином, говорячи про основнi iсторiографiчнi аспекти проблеми, фрагментарно висвiтлених у роботах рiзних авторiв, можна констатувати той факт, що поза увагою наших попередникiв залишились велика кiлькiсть питань з проблем внутрiшньополiтичного розвитку Сальвадору, в першу чергу позицiй i поглядiв полiтичних партiй на перспективи суспiльного розвитку країни. Практично не розробленнi питання, зв'язаннi з рiшенням проблем постконфлiктного розвитку iсторiї держави. I найголовнiшою прогалиною є вiдсутнiсть комплексної узагальнюючої працi з полiтичної iсторiї Cальвадору за останню чверть ХХ столiття. У дисертацiї надано можливiсть глибокого висвiтлення основних питань полiтичного розвитку Сальвадору в перiод новiтньої iсторiї.
Джерельну базу становить рiзноплановий комплекс джерел, який забезпечує дисертацiї вiрогiднicть iсторичного дослiдження.
До першої групи джерел належать державні документи. З цiєї групи джерел заслуговують на увагу Конституцiї країни 1962 та 1983 рокiв, вiдповiдно до яких визначаються органiзацiя державного механiзму, правова основа влади. Джерела цiєї групи є фактологiчною основою для аналiзу полiтики держави та особливостей її внутрiшньої стратегiї.
Другу групу джерел складають документи, якi cтосуються мiжнародних органiзацiй та коалiцiй, ООН та iнших держав, i дозволяють з'ясувати ставлення свiтової спiльностi до сальвадорського конфлiкту. Рiзноманiтнi варіанти мирних угод, документи зустрiчей на вищому рiвнi, мiжрегiональних конференцiй дозволяють простежити становлення концепцiї розв'язання конфлiкту, норми та принципи миротворчої дiяльностi. В цьому планi інтерес викликає Франко–мексиканська декларацiя, в основi якої лежить принцип визнання збройної опозицiї ФНВФМ як рiвноправної полiтичної сили країни з боку великих капiталiстичних держав, що стало поштовхом до легiтимацiї ФНВФМ усерединi країни й фактом визнання його на мiжнародній арені.
Не менш важливе значення заслуговує варiант Акта миру, в якому були закладенi принципи миру в Сальвадорi й поставлена точка вiдрахування розвитку громадянських вiдносин.Проблема збереження полiтичних прав людини знаходиться пiд пильною увагою з боку мiжнародної органiзацiї — Органiзацiї об'єднаних нацiй (ООН), й прийнятi нею резолюцiї у вiдношеннi Сальвадору, якi вiдзначили багато порушень прав людини, допомогають пролити свiт на внутрiшню природу конфлiкта, зрозумiти накал соцiально–полiтичних внутрiшних протирiч.
До третьої групи джерел належать програмнi документи та заяви полiтичних партiй i повстанських органiзацiй, якi вiдбивають рiзноманiтнiсть iдейно–полiтичних течiй i мiстять вiдомостi про оцiнки еволюцiї поглядiв керiвництва партiй, стратегiї й тактики повстанських органiзацiй, особливостей виборчих кампанiй. Знайомство з документами полiтичних партiй, органiзацiї "молодих офiцерiв" дозволяє зрозумiти їх структуру й состав, основнi функцiї i полiтичнi завдання, мiсце i роль в полiтичному життi країни.
Надто широко представленi документи лiвих сил Сальвадору — Комунiстичної партiї та революцiйних органiзацiй (ФНВФМ й РДФ). Це матерiали VII з'їзду КПС, звернення, манiфести та пропозицiї органiзацiй,газети "Венсеремос", якi видавалися пiдпiльно. Порiвняльний аналiз документiв дозволяють виявити загальнi та вiдмiннi положення в полiтичних установках цих органiзацiй, зрозумiти характер їх взаємовiдносин, простежити еволюцiю поглядiв керiвництва лiвих сил на рiзних етапах громадянської вiйни.
Четверта група джерел мiстить мемуари полiтичних дiячiв, учасникiв повстанського руху, ветеранiв армiї, до оцiнок яких автор ставиться обережно через те, що вони належать до рiзних соцiальних верств i полiтичних партiй, i вiдповiдно до їхнiх полiтико–iдеологiчних настанов часто мають протилежнi погляди та iдеї, часом неадекватнi дiйсностi. Серед цiєї групи джерел слід видiлити спогади полковника сальвадорської армiї Кастро Морана, увага якого зосереджена на внутрiшнiх проблемах армiї, зокрема формуванню збройної стратегiї й тактики як необхiдних умов виходу з кризи, характеристики з точки зору сальвадорського генералiтету полштичної концепцiї органiзацiї "молодих офiцерiв".
П'яту групу джерел становлять перiодичнi cуспiльно–полiтичнi видання Сальвадору, центральноамериканських держав, а також вiтчизняна перiодика, в яких мiстяться публiкацiї державних заяв, декларацiї полiтичних партiй i суспiльних органiзацiй. Особливу цiннicть являють документальнi додатки до журналiв Estudios centroamericanos (орган католицького Унiверситету Сан–Сальвадору) i тематичнi видання Центральноамериканського iнституту полiтичних дослiджень (INCEP) у Гватемалi, що включають численнi добiрки документiв з ключевих проблем суспiльно–полiтичного розвитку країни.
Методологiчну основу дисертацiї становить система наукових принципiв i методiв пiзнання, якi грунтуються на дiалектицi, досягненнях вiтчизняної та зарубiжної iсторичної науки й спрямованi на об'єктивне, всебiчне висвiтлення подiй, фактiв на основi проблемно–хронологiчного пiдходу. У роботi використовується формацiйний пiдход до аналiзу суспiльно-полiтичних явищ. Робота грунтується на принципах iсторизму й об'єктивностi, комплексного й системного пiдходу до обраної теми.
У роздiлi II "Боротьба основних полiтичних сил з питань соцiально–полiтичного розвитку Сальвадора в 70-тi роки" подано характеристику полiтичної системи країни в перiод авторитаризму, прокоментовано соцiальну базу опозицiї iснуючому режиму, показано зростання демократичного руху, окреслено ознаки поглиблення полiтичної кризи 1979 року i проаналiзовано подiї вiйськового перевороту, що став початком падiння диктатури й переходом до цивiльної форми правлiння.
Визначальною рисою полiтичного розвитку Сальвадору в 70-тi роки було панування авторитарного вiйськового режиму з домiнуючою роллю армiї, превалююче становище якої було офiцiйно закрiплене в Конституцiї 1962 року i полiтико–правових доктринах держави. Наслiдком такого виняткового становища вiйськових, як гаранта стабiльностi й порядку, виявилось встановлення контролю армiї над державою. Полiтичну пiдтримку її панування забезпечувала права Партiя нацiонального примирення (ПНП), а союз з аграрною олiгархiєю утворював економiчну основу влади вiйськових.
Легальнi канали для вияву iнтересiв iнших соцiальних верств населення (студентiв, робiтникiв, сiльськогосподарського пролетарiату) було закрито.В країнi,були вiдсутнi громадянськi свободи,порушувалися конституцiйнi норми, результати виборiв фальсифiкувалися, що забеспечувало прихiд до влади чергових ставленникiв вiйськового режиму. Полiтична система, яка не забезпечувала каналiв взаємодiї влади й суспiльства та не допускала участi громадян у полiтичному процесi, стала гальмом суспiльного розвитку та генератором внутрiшнього конфлiкту.
Одним iз чинникiв полiтичної мобiлiзацiї мас стали лiвi органiзацiї, якi, зневiрившись у легальних засобах висловлення протесту, прийшли до необхiдностi створення вiйськово–полiтичних органiзацiй i виявилися противагою репресивнiй машинi диктатури.
Збройна опозицiя у виглядi вiйськово–полiтичних органiзацiй, незважаючи на iдеологiчнi протирiччя, розбiжностi в тактичних i органiзацiйних методах боротьби, була єдиною в оцiнках глибини кризи i визначення спiльностi виявлення завдань (повалення iснуючого режиму та прихiд до влади революцiйно–демократичних урядiв, упровадження радикальних суспiльних перетворень). Проте, змагання революцiйних органiзацiй за лiдерство, наголошення на мiлiтаристських методах боротьби з диктаторським режимом i прихiльнiсть до революцiйної теорiї насильства та, як результат цього, терористичнi форми дiй, якi здебiльшого мали розбiжностi з їхнiми програмними настановами, стали перешкодою для об'єднання лiвих сил у 70-тi роки.
На тлi поглиблення соцiально–полiтичної кризи роль реформаторiв iснуючої полiтичної системи взяла на себе найбiльш полiтизована група населення — молодi офiцери. Внаслiдок вiйськового перевороту 1979 року вперше в країнi впродовж багатьох десятилiть до влади прийшла вiйськово–цивiльна хунта, що зробила першi несмiливi кроки на шляху лiбералiзацiї полiтичного життя, i створила можливiсть модернiзацiї держави та суспiльства. Однак, нерiшучicть її членiв i непослiдовнicть їхнiх дiй призвели до втрати пiдтримки легальної опозицiї, швидкого об'єднання правих вiйськових, якi поновили свою реакцiйну дiяльнicть. Втiм, було вiдкрито шлях до реформування архаїчних державних структур, створено передумови реорганiзацiї iнституцiйної системи.
У роздiлi III "Особливостi цивiльного правлiння в Сальвадорi (80-тi роки)" аналiзується процес перегрупування сил у правлячому блоцi, окреслено етапи консолiдацiї збройної опозицiї, подається аналiз форм та методiв боротьби лiвих сил з правлячим режимом, охарактеризовано полiтику першого цивiльного уряду, який дiяв у воєнних умовах, вiдображено динамiку виборчих кампанiй як доказ просування країни до демократiї, а також розвиток мирних переговорiв як свiдчення початку врегулювання сальвадорського конфлiкту.
Аналiз полiтичних обставин у 80-тi роки говорить про iстотнi змiни, що вiдбулися в системi правлiння. Хунта стала тiєю переходною структурою, яка забезпечила поетапнiсть переходу вiд вiйськово–цивiльного до цивiльного правлiння в особi Наполеона Дуарте та партiї християнських демократiв. Конституцiя, прийнята 1983 року, легiтимно пiдтвердила встановлену форму правлiння, а принципи на норми, закрiпленi в статтях основного закону, вiдкривали шлях для просування країни до демократизацiї. Динамiка виборчих кампанiй, незважаючи на поглиблення збройного конфлiкту, стала чинником легiтимiзацiї уряду й ще одним свiдченням просування країни шляхом демократичних реформ.
Проте "трiумф демократiї", а саме так розцiнював Вашингтон перехiд до цивiльного правлiння, не призвiв до розв'язання державного конфлiкту. Були створенi передумови для консолiдацiї "збройної опозицiї,яка пропонувала альтернативний варiант виходу з кризи шляхом встановлення революцiйно-демократичної форми правлiння. За створенням Фронта нацiонального визволення iменi Фарабундо Мартi (ФНОФМ) , як вiйськового ядра революцiйних сил, та Революцiйно–демократичного фронту (РДФ), як широкого антиiмперiалiстичного союзу, завершився унiтарний процес об'єднання лiвих сил.
Подальша боротьба лiвих сил з правлячим режимом набула характеру збройного протистояння й переросла в тривалу громаднську вiйну. Зростання кiлькостi повстанцiв, популярнiсть iдеї революцiї, розширення районiв, якi не пiдкорилися законному урядовi, визнання на мiжнародному рiвнi свiдчили про глибокий розкол суспiльства. В умовах боротьби за владу спроби мирних iнiцiатив взаємовиключались, що викликало новий оберт насилля, мiцнiше затягувався вузол протирiч.
З умови мiлiтаризацiї країни, спроби держави посилити контроль над економiкою шляхом проведення структурних реформ в економiчнiй i соцiальнiй сферах життя суспiльства не зняли гостроти проблем i стали доказом неспроможностi першого цивiльного уряду вивести країну з тривалої кризи. Зрив плану президента "Шлях до миру 1985-1989 рр.", ставка на вiйськову силу, небажання йти на полiтичнi компромicи як з боку уряду, так i з боку ФНВФМ не привели, та й не могли привести, країну до очiкуваного миру, що спричинило змiнив розташуваннi полiтичних сил у перiод проведення парламентських i президентських виборiв.
Динамiка виборчих кампанiй дозволила видiлити значнi змiни в полiтичному життi країни. По–перше, пiдсумки правлiння Дуарте й розпад ХДП призвели до її поразки на парламентських виборах 1988 року та стали причиною провiщення трiумфу третьої сили в країнi в образi партiї АРЕНА. Обережна полiтична тактика партiї, широка соцiальна пропаганда, перегляд iдеологiчних i полiтичних програмних положень, запропонований АРЕНА неоконсервативний варiант виходу країни з тривалої кризи — сприяли зростанню популярностi партiї i зумовили перемогу її кандидата на президентських виборах 1989 року. По-друге, розпад ФНВФМ–РДФ i подальша легалiзацiя РДФ свiдчили про кризу концепцiї революцiйної вiйни, про поступове визнання неефективностi збройних методiв боротьби за владу, про змiни у свiдомостi лiвих сил на користь перспектив законної участi повстанцiв у полiтицi держави й можливостi цивiлiзованими методами вести боротьбу за владу й утвердження своїх принципiв.
За умови патової cитуацiї на фронтах, продовження вiйни було безглуздим. Вагомий мiжнародний чинник, який указував на необхiднiсть полiтичного врегулювання, а також змiни в масовiй свiдомостi, що перейшли в антивоєннi виступи, створили умови для початку мирних переговорiв. I незважаючи на труднощi й перешкоди в переговорному процесi, хiд i результати дiалогу свiдчили про рух у пошуку досягнення миру.
У роздiлi IV "Модернiзацiя полiтичної системи Сальвадору в 90-тi роки" висвiтлено хiд i результати мирних переговорiв, вiдзначено проблеми й вiдображено труднощi полiтичної модернiзацiї на шляху розбудови правової держави й громадянського суспiльства.
На початку 90-х рокiв було вiдкрито шлях для завершення процесу мирного врегулювання сальвадорського конфлiкту. Це стало можливим завдяки активним зусиллям миротворницької мiсiї свiтової cпiльностi, накопиченню психологiчної втоми населення вiд вiйни, змiнам пiдходiв ФНВФМ i сальвадорського уряду до питань миру. У сiчнi 1992 року мирнi угоди було доведено до успiшного завершення, що створило сприятливi умови для проведення обраного АРЕНА неолiберального курсу розвитку країни.
Проте, наслiдки розв'язання ключових проблем часто супроводжувались хвилями насильства й тероризму, соцiальної напруженостi в суспiльствi, що пiдвищувало вразливiсть уряду аренiстiв i впливало на популярнiсть партiї в країнi. Однак, успiшна зовнiшня полiтика, здобуття президентом Кристiанi лаврiв миротворця зберегли лiдерськi позицiї партiї i стали вiзитною карткою успiшного кiнця президентьских виборiв 1994 року для кандидата вiд партiї- Кальдерона Соля, який продовжив лiнiю спадковостi урядового курсу аренiстiв.
Суттєво змiнилася полiтична надбудова країни — вiдбулася легалiзацiя ФНВФМ i перетворення його на полiтичну партiю, позначивши перехiд лiвої опозицiї до полiтичної боротьби на законодавчiй основi. Вiдмовившись вiд iдеологiчних орiєнтирiв i переоцiнивши деякi свої програмнi положення, партiя не змiнила свого полiтичного курсу — завоювання влади й розбудови соцiалiзму. Соцiально–полiтична напруженiсть дозволила лiвiй опозицiї представити альтернативу неолiберальному курсу уряду й отримати потужну пiдтримку виборцiв запропонованої ними моделi розвитку на парламентських виборах 1997 року, що дає прекрасний шанс на перемогу на президентських виборах 1999 року.
Намiчене в 90-тi роки зрушення в суспiльних настроях на користь нацiонального консенсусу створило тенденцiї для встановлення громадянських вiдносин i розвитку iнститутiв громадянського суспiльства, у процесi створення яких взяли участь рiзнi структури полiтичної системиурядовi й неурядовi органiзацiї, полiтичнi партiї й суспiльнi рухи, армiя та церква — що об'єктивно розширює полiтичну участь громадян на шляху поглиблення демократизацiї. Набираюча силу "низова демократiя" являє собою один з виявiв нової форми участi мас у прийняттi суспiльно–полiтичних рiшень, реально наближаючись до народовладдя, а це говорить на користь поступового змiцнення демократiї в країнi.
У висновках дисертацiї пiдведено пiдсумки дослiдження, сформульовано основнi результати, вiдзначено практичнi рекомендацiї. Дослiдження полiтичної icторiї Сальвадору дозволяє видiлити головнi напрямки та етапи полiтичної еволюцiї країни за останню чверть ХХ столiтття. По-перше, полiтична система сальвадорського суспiльства 70-х рокiв, в основi якої стояв вiйськово–авторитарний режим, забезпечувала жорстку авторитарну стабiлiзацiю та полiтико–соцiальний контроль держави над суспiльством. Державна консервативна полiтика, що не допускала участi громадян у полiтичному життi країни, призвела до вiдриву влади вiд суспiльства та викликала зростання лiворадикальної збройної опозицiї, сплеск внутрiшнього конфлiкту. Спроба демократично налаштованої частини вiйськових реформувати iснуючу полiтичну систему наприкiнцi 70-х рокiв, з одного боку, вiдкрила можливiсть до поетапного переходу країни вiд вiйськового правлiнння до цивiльного, з другого боку, спричинила прискорення полiтичних процесiв, в основi яких лежала боротьба мiж консервативними, реформiстськими та революцiйними силами, що набула характеру збройного протистояння та переросла в громадянську вiйну.
По-друге, перехiд до цивiльного правлiння в умовах вiйни, яке значною мiрою визначалася iдейно–полiтичним протистоянням наддержав, ускладнював ров’язання проблем полiтичної модернiзацiї держави. Однак, поступовий розвиток законотворчої дiяльностi пiсля виходу з кризи та забезпечення полiтичної стабiльностi, оформлення структур громадянського суспiльства, поява каналiв легальної полiтичної участi народних мас, розвиток електоральних процесiв стали необхiдними умовами розвитку демократiї в країнi та сприяли повороту суспiльної свiдомостi на пошук досягнення миру. Вплив позитивних змiн у мiжнародних обставинах та розумiння безперспективностi силових пiдходiв у розв'язаннi суперечливих питань створили сприятливi передумови для початку мирних переговорiв.
По-третє, мирне врегулювання збройного конфлiкту прискорило процес полiтичної модернiзацiї країни, в основу якої покладено курс на змiцнення представницької полiтичної системи, нацiональне примирення, демократизацiю суспiльства та створення правової держави. Якiснi змiни в характерi полiтико–економiчної системи країни спричинили розширення областi конструктивної взаїмодiї рiзних соцiально-полiтичних сил країни в iнтересах миру й розвитку спiвробiтництва. Полiтична стабiльнiсть i розвиток демократичних процесiв будуть залежати багато в чому вiд здатностi правлячої партiї проводити полiтику вiдповiдно до iнтересiв бiльшостi населення, викорiнити насилля й соцiальну напруженiсть, створити умови для розбудови правової держави i встановити громадянськi вiдносини в суспiльствi. В iншому випадку, результати президентських виборiв 1999 року можуть виявитися на користь лiвих сил, а це здатно викликати небезпечнi соцiально–полiтичнi експерименти, припинення допомоги з боку великих капiталiстичних держав, якi виступають спонсорами демократичних проектiв, вiрогiднiстю нового циклу полiтичного конфлiкту.
Виходячи з досвiду полiтичного розвитку Сальвадору в перехiдний перiод можна видiлити ряд практичних рекомендацiй для сьогоднiшньої України. По–перше, це стосується механiзму розв'язання конфлiктiв i розвитку миротворництва i cвiдчить про те, що розв'язанням суперечливих питань повинен стати тривалий переговорний дiалог на користь досягнення компромiсу в iм'я миру i злагоди. По–друге, у вирiшеннi забезпечення полiтичної стабiльностi та подоланнi негативних тенденцiй у соцiально–економiчнiй областi, важливо враховувати стабiлiзуючий потнецiал iнтеграцiоних структур, збереження вже iснуючих економiчних зв'язкiв. А звiдси на правлячих колах лежить вiдповiдальнiсть у виборi вiйськових союзникiв, зовнiшнього курсу, соцiально–економiчної полiтики держави вiдровiдно до iнтересiв бiльшостi населення й нацiональної безпеки України. Вiд вiрного вибору багато в чому буде залежати перспектива розвитку вiдносин державної влади й суспiльства, просування соцiально–економiчних реформ, усталенiсть i процвiтання суспiльства.
СПИСОК ПУБЛIКАЦIЙ АВТОРА
1. Електоральнi процеси в Сальвадорi за громадянської вiйни (до проблеми переходу вiд авторитаризму до демократiї) // Питання нової та новiтньої iсторiї–Київ: Національний унiверситет iм. Т. Шевченко, 1998.-С.160-170 (0,6 др.арк.);
2. Сальвадорська армiя: проблеми, вплив на суспiльство i спiввiдношення з владними структурами країни (80-тi роки) // Збiрник наукових праць – Київ: Вiйськово–гуманiтарний iнститут, Вип.5.–1998.-С.33-45 (0,6 др.арк.)
3. До проблеми демократизацiї i демiлiтаризацiї у Сальвадорi на рубежi 80–90–х рокiв // Збiрник наукових праць — Київ: Вiйськово–гуманiтарний iнститут, 1998.-Вип.5.-С.46-56 (0,5 др.арк.)
4. Сальвадор: политический кризис и переворот 1979 года // Вiсник ДонДУ Серiя "Б" гуманiтарнi науки № 2. — Донецьк: ДонДУ, 1998.–С.95-99 (0,5 др.арк.)
5. Партия власти АРЕНА и ее эволюция // Матерiали вузiвської наукової конференцiї професорсько–викладацького складу за пiдсумками науково–дослiдницької роботи: iсторичнi науки, полiтологiя – Донецьк, 1997.-С.268-270 (0,3 др.арк.)
6. Опыт урегулирования сальвадорского конфликта (внешнеполитический аспект) — рукопись депонирована в ГНТБ Украины, № 1866 — Ук 96 от 09.10.96.
АНОТАЦII
Скворцова Лiдiя Олексiївна Сальвадор в умовах переходу вiд диктатури до демократiї (70-90-тi роки ХХ столiття) — Рукопис.
Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата iсторичних наук за спецiальнiстю 07.00.02. – Всесвiтня iсторiя – Донецький державний унiверситет, Донецьк, 1999.
Дисертацiю присвячено дослiдженню полiтичної iсторiї Cальвадору за останню чверть ХХ столiття. У дисертацiї видiленi головнi напрямки й етапи полiтичного розвитку держави в передкризовий, кризовий, та постконфлiктний перiоди. Встановлено, що у вiдзначених хронологiчних межах вiдбулася якiсна змiна державної структури суспiльства, становлення основних полiтичних партiй, якi визначають сучасну полiтику держави. Запропонованi новi пiдходи й трактовка характеру з урахуванням внутрiшнiх конфлiктоутворюючих факторiв та важливicтю оцiнки перспектив постконфлiктного устрою Сальвадору в 90-тi роки Аналiз форм та методiв здобуткiв нацiонального примирення дозволяє виробити попереднi рiшення, спрямованi на запобiгання та врегулювання конфлiктних ситуацiй. Основнi положення та результати працi викладенi у 6 наукових статтях i можуть бути використанi в навчальному процесi вищих учбових закладiв, а також в якостi iсторiографiчного джерела за темою цього дослiдження.
Ключовi слова: криза, конфлiкт, полiтична партiя, вибори, реформи, мирне врегулювання, суспiльство.
Скворцова Л.А. Сальвадор в условиях перехода от диктатуры к демократии (70–90-е годы ХХ века) — Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – Всеобщая история – Донецкий государственный университет, Донецк, 1999.
Диссертация посвящена исследованию политической истории Сальвадора в последнюю четверть ХХ века.Впервые предпринята попытка комплексно–исторического исследования проблем социально-политического развития в рамках отдельно взятой страны центральноамериканского региона в период 70-90-х годов.
В работе выделены главные направления и этапы политического развития государства в предкризисный, кризисный и постконфликтный периоды. Установлено, что в обозначенных хронологических рамках произошло качественное изменение государственной структуры общества, становление идеологических ориентиров, эволюция основных политических партий, определяющих современную политику государства.
В диссертации дана характеристика сальвадорской политической системы периода авторитаризма, проанализирован ход борьбы основных политических сил по вопросам социально–политического развития Сальвадора в 70-е годы. Отмечено, что на фоне углубления кризиса в стране происходит активизация демократического движения, расширяется социальная база оппозиции диктаторскому режиму, назревает глубокий конфликт в обществе. Это во многом обусловило причины возникновения, особенностей процесса формирования военно-политических организаций для борьбы с диктатурой.
В частности проанализирована роль движения "молодых офицеров" в подготовке и проведении государственного переворота 1979 года, положившего конец диктатуре в стране и обозначившего переход от военного, который исчерпал свои возможности, к военно–гражданскому правлению. С созданием военно–гражданской хунты открылась возможность для трансформации государства и общества по пути демократизации и прогрессивных социально–экономических преобразований.
В диссертации впервые рассматриваются основные аспекты сальвадорского кризиса с учетом внутренних конфликтообразующих факторов, что дало возможность проследить причины, динамику развития, пути выхода из конфликта, а также обозначить необходимые предпосылки демократизации. Даны анализ и оценка деятельности военно–гражданской хунты, политики первого гражданского правительства в период развития вооруженного конфликта. Попытки провести структурные реформы в экономике и социальной политике растворились в трясине конфликта и не сняли остроты социально–экономических проблем. Результат деятельности правительства Н.Дуарте показывает, что путь страны к демократии возможен только в условиях национального примирения.
На основании углубленного изучения комплекса источников, относящихся к вопросу развития революционного движения в Сальвадоре, рассмотрена политика и стратегия вооруженной оппозиции,состоявшей из блока левых партий и революционных организаций и предлагавшей альтернативный вариант развития страны. Созданный в 1980 году ФНОФМ явился консолидирующим фактором всех левых сил в борьбе с правящим режимом. Однако, борьба за власть как со стороны левых так и со стороны правых сил отодвинули на второй план возможности поиска путей к политической стабилизации общества.
В диссертации освещены ход и результаты мирных переговоров. Подписание мирного соглашения 1992 года создало благоприятные условия для модернизации государства по пути демократии. Анализ форм и методов достижения национального примирения позволяет выработать опережающие решения, направленные на предотвращение и урегулирование конфликтных ситуаций.
В диссертации обозначены проблемы и отображены трудности политической модернизации на пути построения демократического общества. Исследована деятельность второго гражданского правительства, его роль в развитии демократических процессов в стране. Итоги деятельности правительства аренистов (1989–1994) стали визитной карточкой успешного исхода президентских выборов 1994 года для кандидата партии АРЕНА, намеренного проводить политику преемственности партийного курса.
В работе дан анализ процесса преобразования ФНОФМ в легальную политическую партию, становления структур гражданского общества. Отмечено, что включение фронта в демократический процесс, развитие элементов "новой демократии" явились факторами в пользу укрепления политической демократии, расширения участия граждан в общественно–политической жизни страны.
Методологическую основу диссертации составляет система научных принципов и методов познания: принципы научной объективности и историзма. В работе применяется формационный подход к анализу общественно-политических явлений, который позволяет увидеть общее и отличие в организации государственной власти, политического режима и общественного строя в различные периоды исторического развития страны.
Основные положения и результаты работы изложены в 6 научных статьях и могут быть использованы в учебном процессе в высших учебных заведениях.
Ключевые слова: кризис, конфликт, политическая партия, выборы, реформы, мирное урегулирование, общество.
Skvortsova L.A. Salvador in conditions of transition from dictatorship to democracy (70-90 years of XX century) – Manuscript.
Thesis for a candidate degree by speciality 07.00.02. – Universal history. – Donetsk state university, Donetsk,1999.
The dissertation is devoted research of a political history of Salvador in the last quarte of XX the century. In the research directions and stages of political development of a state at the periods befor crisis, of crisis and postconflicts are allocated. It established, that in designated chronological frameworks qualitative change of a state structure of society, determination of ideological orientations, evolution of main political parties, determining modern policy of this state. New approaches and explanation of the character and of dynamic of the political conflict in view of internal conflicts making factors and by importance of valuation of prospects of postconflict settlement of Salvador in 90's are offered. The analysis of forms and of methods of the achievement of national reconciliation permits to forestalling decisions, directed at prevention and settlement of conflicts situations. The main theses and results this research are state in 6 scientific articles and can be used in an educational process in high school esteblishments.
Key words: crisis, conflict, a political parties, elections, reforms, peace settlement, society.