Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 4
Зміст
|
[1]
[2] [2.1] 1.1. Психолого-педагогічна характеристика порушень поведінки у дітей
[2.2]
[2.3]
[3] [3.1] 2.1. Підготовчий етап експереметнального дослідження порушень поведінки дітей старшого дошкільного віку
[3.2]
[3.3]
[3.4]
[3.5]
[4]
[5] |
Додатки
Вивчення і профілактика негативних явищ поведінці людей будь-якому суспільстві проблема першорядної важливості. Особливу значимість цю проблему стоїть у державах, що у стані соціально-економічного кризи. На початку ХХІ сторіччя проблема поведінкових порушень залишається популярної як і зарубіжної, і у вітчизняної психології.
Фахівці багатьох наук про людину - нейрофізіологи, психологи, соціологи, юристи, психіатри, займаються вивченням порушень поведінки. Кожна дисципліна виділяє власний ракурс аналізу. Психологи належать до порушень поведінки такі прояви, як підвищена агресивність, аутизація, надмірна замкнутість, тривожність та інші.
Нині дедалі більша увага приваблюють проблеми вивчення психологічних причин порушень поведінки в дітей віком різних вікових груп, розробки програм психопрофилактики і корекції.
Особливо попереду стоїть проблема дитячої агресії. Проблема агресії в дітей віком та процесу формування агресивної поведінки, і навіть пошуку шляхів його корекції, починаючи з дошкільного дитинства, було розглянуто на роботах вітчизняних психологів О.М. Гаспаровой, А.Д. Кошелевой, Н.Д. Левитова, Т.Г. Румянцевой, І.А. Фурманова, іноземних авторів А. Адлера, А. Бандура, Х. Хеккаузена. Проблемою сором'язливості займалися й вітчизняні, й іноземні незалежні вчені: Д.М. Болдуін, Є.І. Гаспарова, А.А. Захаров, Ф. Зімбардо, Д. Изард, Ю.М. Орлов, Т.А. Смолева, Д.Б. Вотсон, У. Штерн. Тривога розглядали К.Є. Изард, Н.Ю. Синягина, А.І. Захаров, Прихожан А.М..
У зв'язку з прогресивними політичними, соціальними змінами суспільство потребує соціально зрілих, вільних особистостях, які мають правові знання, але у, водночас соціальні кризові процеси, які у сучасного російського суспільстві, негативно впливають на психологію людей, негативно впливають на фізичний і психічний розвиток дошкільника. Виникають протиріччя між вимогами нашого суспільства та можливостями дитини. Перед педагогами стають завдання: подолати виникаючі протиріччя, та навчити дитини контролювати свою поведінку, допомогти реалізувати свої потреби у самовираженні, самоствердження, виявити свої здібності, оцінити себе й можуть бути оціненими іншими.
Тема нашого дослідження: «Особливості порушень поведінки» (на прикладі старшого дошкільного віку).
Мета дослідження: визначити специфіку проявів порушень поведінки в дітей віком старшого дошкільного віку і її можливості їх коригування і психопрофилактики.
Об'єкт дослідження: поведінка дітей 5-7-летнего віку.
Предмет дослідження: особливості порушень поведінки в дітей віком дошкільного віку і її їх корекція (з прикладу агресивної поведінки).
Гіпотеза: враховуючи специфіку порушень поведінки дошкільнят і корекційні можливості груповий ігровий терапії, висувається припущення, робота зниження рівня агресивності у віці виступатиме ефективним засобом корекції, якщо вибрати такі напрями роботи:
·навчання агресивних дітей прийнятним способам висловлювання гніву;
·навчання дітей навичок розпізнавання і функцію контролю негативні емоції, вмінню володіти собою у ситуаціях, провокують спалахи гніву;
·формування здатність до емпатії, довірі, співчуття, співпереживання.
Завдання дослідження:
1. Провести теоретичний аналіз проблеми порушень поведінки.
2. Розкрити специфіку профілактики порушень поведінки у дитячому віці.
3. Дослідити основні види порушень поведінки у дітей цього віку.
4. Провести дослідно-експериментальне дослідження порушень поведінки.
5. Розробити коректувальні вправи.
Методи дослідження: аналіз наукової літератури, структуралізоване спостереження, анкетування, тестування, аналіз документів.
Проблема порушення поведінки у дітей і підлітків – тема, на жаль, дуже актуальна і дуже сучасна, оскільки сьогодні порушення поведінки різного характеру в даній віковій категорії є однією з найпоширеніших причин звернення до дитячих і підліткових психіатрів у всьому світі в цілому і в нашій країні зокрема.
Поширеність порушень поведінки різної генези, як вже указувалося вище, у дітей дуже висока. Її показники коливаються в межах від 12% до 25% від загального дитячого населення. Така варіабельність кількісних показників в першу чергу обумовлена відмінностями в методах діагностики, що використовуються. У хлопчиків порушення поведінки виявляються частіше, ніж у дівчаток (85% і 15% відповідно).
Кажучи про порушення поведінки, необхідно знати, що під поведінкою, як такою, ми розуміємо психологічну і фізичну манеру поводитися з урахуванням стандартів, встановлених в соціальній групі, до якої належить людина [7, с.26].
Виходячи з попереднього визначення, порушення поведінки – це відхилення від прийнятих в даному суспільстві соціальних і етичних норм, стійкі дії або вчинки, що включають головним чином агресивність деструктивної (руйнівної) і асоціальної (направленої проти колективу) спрямованості з картиною, що повторюються дезадаптації (порушення пристосовності) поведінки, що глибоко розповсюдилася [7, с.30]. Вони виявляються або в зневазі прав інших людей, або в порушенні характерних для даного віку соціальних норм або правил.
В даний час разом з поняттям «порушення поведінки» використовується поняття поведінка, що «відхиляється» або «девіантна».
Які ж причини порушень поведінки в дитячому віці? За сучасними уявленнями порушення поведінки у дітей можуть бути розділені на дві основні групи:
До першої групи причин відносяться:
До другої групи можна віднести:
Окремо слід сказати про поняття, відоме всім нам під назвою «перехідний вік». В даний час, у зв'язку з розширенням спектру використовуваних для обстеження головного мозку методик, з'ясовано, що в підлітковому віці в головному мозку відбуваються певні структурні перебудови, що характеризуються фізіологічним (що відбувається в нормі у будь-якої дитини) зниженням кількості кліток сірої речовини і зменшенням розмірів «амігдали» та «інсули», відділів мозку, що відповідають за емоційне сприйняття дійсності, здібність до співпереживання і розпізнавання чужих страждань. В нормі до 17-18 років відбувається повна компенсація даних змін. Ці перебудови і є причинами «перехідного віку». Важливо знати, що у дітей і підлітків, що мають значущі органічні зміни в головному мозку (родові травми, ЗПРР в ранньому віці, ЧМТ, епілепсія, і т.д.) в даний період часу часто відбувається збій, і описані вище зміни не компенсуються, що може привести до старту важких психічних захворювань саме в цьому віці [14, с.154].
Таким чином, враховуючи все відзначене вище, всі порушення поведінки можна розділити на:
Таким чином, загальні принципи виникнення патологічних (хворобливих, вимагаючих втручання медицини) порушень поведінки можна представити наступною схемою (мал. 1):
Мал. 1. B позначає поведінку, P –особистість, E –оточення.
Чи можливий перехід від непатологічних до патологічних порушень поведінки? Так. Можливий. Переходу непатологічних порушень поведінки в патологічні можуть сприяти різні чинники зовнішнього середовища і емоційно-психологічні особливості дитини. Цей факт підтверджується роботами багатьох фізіологів і лікарів (роботи Д. Леонгарда, П.Б.Ганнушкіна, Г.Є. Сухарьової). Результатом трансформації непатологічного порушення поведінки в патологічне є виникнення у дитини або підлітка грубих особових порушень, визначуваних, як психіатричний діагноз.
Патологічне порушення поведінки може бути наступних видів:
Дані форми порушення поведінки часто є невід'ємною частиною таких психічних захворювань, як затримки психо-речового розвитку різного генеза, розумова відсталість, аутизм, органічна поразка ЦНС різного генеза, синдром дефіциту уваги з гіперактивністю і т.д., і вимагають додаткової медикаментозної і психотерапевтичної корекції.
До способів медичної корекції відносять:
В поведінці і розвитку дітей дошкільного віку часто зустрічаються порушення поведінки (агресивність, запальність, пасивність, гіперактивність), відставання в розвитку і різні форми дитячої нервовості (невропатія, неврози, страхи).
Ускладнення психічного і особового розвитку дитини обумовлені, як правило, двома чинниками: 1) помилками виховання або 2) певною незрілістю, мінімальними поразками нервової системи. Часто обидва ці чинника діють одночасно, оскільки дорослі нерідко недооцінюють або ігнорують (а іноді і зовсім не знають) ті особливості нервової системи дитини, які лежать в основі труднощів поведінки, і намагаються "виправити" дитину різними неадекватними виховними діями. Дуже важливо тому уміти виявити істинні причини поведінки дитини, що турбує батьків і вихователів, і намітити відповідні шляхи коректувальної роботи з ним. Для цього необхідно ясно уявляти собі симптоматику вказаних вище порушень психічного розвитку дітей, знання якої дозволить педагогу спільно з психологом не тільки правильно побудувати роботу з дитиною, але і визначити, чи не переходять ті або інші ускладнення в хворобливі форми, що вимагають кваліфікованої медичної допомоги [9, с.82].
Коректувальна робота з дитиною повинна бути почата якомога раніше. Своєчасність психологічної допомоги - головна умова її успішності і ефективності.
Агресивність. Багатьом маленьким дітям властива агресивність. Переживання і розчарування, які дорослим здаються дрібними і незначними, для дитини виявляються вельми гострими і складнопереносимі саме через незрілість його нервової системи. Тому самим задовільним для дитини рішенням може виявитися і фізична реакція, особливо якщо у нього обмежена здібність до самовираження [8, с.29].
Виділяються дві найчастіші причини агресії у дітей. По-перше, боязнь бути травмованим, скривдженим, піддатися нападу, одержати пошкодження. Чим сильніше агресія, тим страх, що сильніше стоїть за нею. По-друге, пережита образа, або душевна травма, або сам напад. Дуже часто страх породжується порушеними соціальними відносинами дитини і оточуючих його дорослих.
Фізична агресія може виражатися як в бійках, так і у формі руйнівного відношення до речей. Діти рвуть книги, розкидають і рушать іграшки, ламають потрібні речі, підпалюють. Іноді агресивність і руйнівність співпадають, і тоді дитина кидає іграшки в інших дітей або дорослих. Така поведінка у будь-якому випадку мотивована потребою в увазі, якимись драматичними подіями [5, с.76].
Агресивність не обов'язково виявляється у фізичних діях. Деякі діти схильні до так званої вербальної агресії (ображали, дратують, лаються), за якою часто стоїть незадоволена потреба відчути себе сильним або відігратися за власні образи. Іноді діти лаються абсолютно безневинно, не розуміючи значення слів. В інших випадках дитина, не розуміючи значення лайливого слова, використовує його, бажаючи засмутити дорослих або досадити кому-небудь. Буває і так, що лайка є засобом виразу емоцій в несподіваних неприємних ситуаціях: дитина впала, розбилася, його дражнили або зачепили. В цьому випадку дитині корисно дати альтернативу лайці - слова, які можна з відчуттям вимовити як розрядка ("ялинки-палиці", "пропади пропадом").
Запальність. Дитину вважають запальною, якщо він схильний по будь-кому, навіть самому незначному, з погляду дорослих мотиву влаштувати істерику, розплакатися, розсердитися, але агресії при цьому не проявляє. Запальність - це швидше вираз відчаю і безпорадності, ніж прояв характеру. Проте вона заподіює і дорослим, і самій дитині масу незручностей, і тому вимагає подолання [5, с.48].
Як і у випадку з агресивним спалахом, напад запальності необхідно спробувати попередити. В одних випадках вдається відвернути дитину, в інших доцільно покинути його, залишивши без аудиторії. Дітей доросліших можна спонукати висловлювати свої відчуття.
Якщо ж дитина вже розлютилася, то урезонити його не вдасться.
Пасивність. Нерідко дорослі не бачать жодної проблеми в пасивній поведінці дитини, вважають, що він просто "тихоня", відрізняється гарною поведінкою [11, с.83]. Проте це далеко не завжди так.
Тихі діти відчувають різноманітні і далеко не найприємніші емоції. Дитина може бути нещасною, пригніченою або соромливою. Підхід до таких дітей повинен бути поступовим, бо може пройти немало часу, перш ніж з'явиться у відповідь реакція.
Нерідко тиха поведінка дитини - реакція на неувагу або нелади удома. Такою поведінкою він ізолюється у власному світі. Проявами цього є посмоктування пальця, дряпання шкіри, вискубування у себе волосся або вій, розгойдування і ін.
Гіперактивність. Якщо описані вище види порушень поведінки є більшою мірою результатом погрішностей у вихованні і в меншій - слідством загальної вікової незрілості центральної нервової системи, то в основі гіпердинамічного синдрому можуть лежати мікроорганічні ураження головного мозку, що виникли в результаті ускладнень вагітності і пологів, виснажуючі соматичні захворювання раннього віку (важкий діатез, диспепсія), фізичні і психічні травми. Ніяка інша дитяча трудність не викликає так багато нарікань і скарг батьків і вихователів дитячих садів як ця, вельми поширена в дошкільному віці (В.І. Гарбузов, 1990) [5, с.117].
В старшому дошкільному віці гіпердинамичну дитину починають привчати до посидючості. Коли він набігається і втомиться, йому можна запропонувати зайнятися ліпленням, малюванням, конструюванням, причому потрібно обов'язково постаратися зробити так, щоб інтерес до такого заняття спонукав дитину довести почату справу до кінця. На перших порах потрібна наполегливість дорослих, які деколи буквально фізично утримують дитину за столом, допомагаючи йому закінчити споруду або малюнок. Поступово посидючість стане для нього звичною і, поступивши в школу, він зможе просидіти за партою весь урок.
Діти з порушеннями поведінки — це та категорія дітей, яка найбільш засуджується і відкидається дорослими. нерозуміння і незнання причин агресивної поведінки призводить до того, що вони викликають у дорослих відкриту неприязнь і неприйняття в цілому.
Дуже часто негативні характеристики особистості і способи поведінки, укоріняються і розвиваються унаслідок несприятливих взаємостосунків з педагогами, не володіючими навиками спілкування з важкими дітьми. Адже саме взаємодія з дорослою, готовою зрозуміти і прийняти дитину, дає йому можливість пережити увагу до свого внутрішнього світу, в якому нагромадилися дуже багато негативних емоцій і з якими самостійно він не в змозі справитися.
Виникає необхідність організації комплексної роботи по подоланню поведінкових порушень, що включає не тільки роботу безпосередньо з дітьми, але і з соціумом, що оточує дитину.
Основним напрямом роботи з дошкільниками є соціалізація агресії, тобто навчення дитини контролю власних агресивних устремлінь або виразу їх у формах, прийнятних в певному співтоваристві [8, с.58]. Абсолютно ясно, що «природний» агресивний потенціал нікуди не зникне у міру дорослішання. Задача педагогів і психологів — в результаті організованої роботи навчити дітей регулювати свої агресивні імпульси, адаптуватися до вимог суспільства.
Необхідно ще раз підкреслити, що робота по подоланню дитячих поведінкових порушень може мати позитивний результат лише в тому випадку, якщо будуть з'єднані зусилля психологів, соціальних педагогів, вчителів і, природно, батьків. Проведення коректувальної роботи, що будується тільки на безпосередній взаємодії з дитиною, явно недостатнє, для подолання складної проблеми девіантної поведінки [16, с.183].
Найбільшою трудністю є робота з сім'єю, оскільки дуже часто батьки або не бачать проблеми, або не хочуть визнавати її наявність і щось міняти у взаємостосунках з дитиною. Часто, починаючи вирішувати проблему поведінкових порушень конкретної дитини, доводиться стикатися з важковирішуваною проблемою порушення психологічного здоров'я самих батьків, порушення механізмів функціонування сім'ї, проблемою неповних сімей, наявність конфліктів між батьками і т.п.
Якщо ви досить часто стикаєтеся з проблемами взаємостосунків з дитиною, то слід одержати консультацію дитячого психолога. Грамотний фахівець завжди прийде на допомогу і вкаже на помилки у вихованні [16, с.172].
Найважливішою умовою при організації коректувальної роботи є подолання батьківських і педагогічних обмежень і набуття ними нового досвіду взаємодії з дітьми за допомогою практичного тренування комунікативних навиків, переосмислення їх ролі і позиції по відношенню до дітей.
Методи і прийоми взаємодії з агресивними дітьми в конкретних ситуаціях.
Одним з основних напрямів роботи з агресивними дітьми є гнучке чергування і комбінування методів і прийомів поведінки дорослого залежно від особливостей вигляду і вираженості агресивної поведінки дитини, а також від конкретних зовнішніх обставин і умов прояву агресії в ситуації «тут і тепер».
Основні прийоми взаємодії з дітьми у випадках прояву фізичної агресії.
1. У тому випадку, коли дорослий бачить, що дитину вже ніколи відволікати і напад ось-ось відбудеться — якнайкращою реакцією дорослого буде просто відвести руку дитини або утримати його за плечі. При цьому потрібно різко сказати дитині не «Можна!». Якщо дорослий знаходиться оддалік, оклик теж може зупинити дитину, що знає з колишнього досвіду, що такі витівки не дозволені.
2. Різке слово агресивній дитині і прихильна увага потерпілому можуть явно показати дитині, що він програє від наслідків своєї поведінки. (Звичайно, дуже важливо, щоб в звичайний час винуватець користувався такою ж увагою).
3. Не варто примушувати дитину до вибачення — деякі діти швидко заучують формулу «Пробач», щоб уникнути недоброго уваги дорослих.
4. У агресивної дитини необхідно стимулювати виникнення гуманних відчуттів по відношенню до скривдженої їм дитини («Саша, невже тобі не жаль інших дітей?», «Якщо ти інших жаліти не будеш, то і тебе ніхто не пошкодує»).
5. Дитину, що вчинила агресивний вчинок, необхідно підводити до усвідомлення і розуміння ним причин своєї поведінки, а також його найближчих і віддалених наслідків («ти стукнув Віру тому, що..., а ще чому...?»).
6. В деяких випадках для попередження виникнення агресивних реакцій можна спробувати переключити увагу дитини. Засобами перемикання уваги на інший стан або поведінку є новизна, незвичність, несподіванка дій і поведінки.
7. Покажіть дитині кінцеву неефективність агресивної поведінки. Поясніть йому, що навіть якщо на початку він і досягне для себе вигоди, наприклад, відніме у іншої дитини вподобану іграшку, то згодом з ним ніхто з дітей не схоче грати, і він залишиться в гордій самотності. Навряд чи його спокусить така перспектива. Розкажіть також про такі негативні наслідки агресивної поведінки як невідворотність покарання, повернення зла і ін. [13, с. 86-88].
Основні прийоми взаємодії з дітьми у випадках прояву вербальної агресії.
Агресивність не обов'язково виявляється у фізичних діях. Вербальна агресія — цей вираз негативних відчуттів як через форму (сварка, крик, виск), так і через зміст словесних відповідей (загроза, прокляття, лайка). Та обставина, що лайливі слова шокують дорослих, привертають їх увагу, виявляється якнайкращим мотивом, щоб повторювати їх.
1. Деякі діти лаються абсолютно безневинно. Вони не знають значення слів і не мають наміру когось шокувати. В подібному випадку найефективнішим буде просто сказати, що це грубе або неприємне слово і краще його не використовувати.
2. Не розуміючи значення слова, діти часто знають, що воно заборонено. Дитина використовує його для ефекту, щоб засмутити дорослих або досадити комусь. Ігнорувати лайку дитини і надавати йому увагу в інший час — один з ефективних методів, який може допомогти. Дитина розчарується в лайці, якщо не бачитиме бажаного ефекту.
3. Необхідно зробити догану дитині, особливо якщо він знає, які слова лайливі, а які ні. В цьому випадку різке, несхвальне «Задоволений!» діє краще за тривалу несхвальну тираду. Також краще утриматися від залучення уваги інших дорослих до лихослів'я. Репліки типу «Ти послухай, що він говорить!», зроблені у присутності дитини, забезпечують йому аудиторію і увагу і швидше, стимулюватимуть, а не припинятимуть лайку.
4. Діти, як і дорослі, потребують виразу емоцій. Тому корисно давати їм альтернативу лайки — слова, які можна вимовити з відчуттям, коли дитина заб'ється або турбуватиметься, слова для відповіді на дразнилки і слова для посилення виразності.
5. Якщо образливі слова дитини адресуються дорослим, треба як менше звертати на них увагу. Доцільно ігнорувати дитину, звиклу ображати людей. Якщо і інші діти теж научатися не звертати на нього уваги, коли він грубить, дитина зрозуміє, що продовжувати не варто [9, с. 72-78].
В групі необхідно встановлювати соціальні правила поведінки в доступній для дитини формі. Наприклад, «ми нікого не б'ємо, і нас ніхто не б'є». Для дітей у віці чотирьох років і старше вимоги можуть бути більш докладними. Можете заявити: «в нашій групі існує правило: якщо тобі потрібна іграшка, а нею грає інша дитина і не дає її тобі, почекай».
На закінчення хочеться відзначити, що дорослим, важливо пам'ятати наступне: агресія — це не тільки деструктивна поведінка, що заподіює шкоду оточуючим, приводячи до руйнівних і негативних наслідків, але також це ще і величезна сила, яка може служити джерелом енергії для більш конструктивних цілей, якщо уміти їй управляти. І наша основна задача — навчити дитину контролювати свою агресію і використати її в мирних цілях.
Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що незалежно від спрямованості та особливостей поведінки в більшості підходів основною якісною характеристикою порушень поведінки є агресивність. Тому для корекції порушень поведінки дітей молодшого шкільного віку необхідно визначити тип і причини порушення поведінки, при цьому необхідно враховувати та вікові особливості дітей, так як в молодшому шкільному віці закладається фундамент моральної поведінки, відбувається засвоєння моральних норм і правил поведінки, починає формуватися громадська спрямованість особистості .
Для більш успішної корекційної роботи необхідний пошук найбільш ефективних методів і засобів впливу на кожного окремого дитини або групи дітей з порушенням поведінки. Індивідуальний підхід означає виявлення природи психологічних труднощів конкретної дитини і дійсних психологічних механізмів, вибір відповідних даному індивідуальному нагоди способів і методів роботи.
Нами було проведено експериментальне дослідження, метою якого було визначення специфіки проявів агресивної поведінки дошкільників і коректувальна робота з дітьми, що мають дану проблему поведінки.
Для досягнення результатів експериментального дослідження нами було висунуто ряд наступних задач:
1)·підбір методів дослідження і проведення діагностики агресивної поведінки дітей старшого дошкільного віку;
2) реалізація програми ігрової терапії з метою корекції агресивної поведінки у дітей старшого дошкільного віку;
3) узагальнення і опис результатів даної експериментальної роботи. Враховуючи специфіку порушень поведінки дошкільників і коректувальні можливості колективної ігрової терапії, ми висунули гіпотезу про те, що робота по зниженню рівня агресивності в дошкільному віці виступатиме ефективним засобом корекції.
Відповідно до мети, задач і гіпотези дослідження, ми зупинили свій вибір на наступних методиках:
1. Анкета для батьків Лаврент’євой Г.П. і Тітаренко Т.М.;
2. Бесіда з дітьми на тему: «Я і телевізор»;
3. Структуралізований нагляд, що проводиться вихователем (методика діагностики агресивної поведінки дітей Лаврентьевой Г.П.).
Базою дослідження стали учні ЗОШ №2, м.Конотоп. У дослідженні брали участь 15 дітей молодшого шкільного віку. Дослідження проводилося анонімно і з повної згоди піддослідних. Відбір піддослідних проводився з особистих справах дітей. У всіх досліджуваних дітей порушення поведінки виявлялися у вигляді непокори і непослуху.
Основними факторами порушень поведінки у вигляді непокори і непослуху виступають рівень домагань, самооцінка і статус, комунікативні здібності та конфліктоустойчівость.
У нашому експерименті для розробки програми корекції порушень поведінки дітей визначені наступні фактори:
1) соціальний статус;
2) комунікативні здібності.
Кожна з позначених вище діагностичних методик має шкалу рівня агресивності (підвищений, високий, середній, слабкий рівень агресивності). На підставі діагностичних заходів буде проведено аналіз даних.
Контингент піддослідних
|
№ |
П.І. дитини |
|
1. |
Костя А. |
|
2. |
Ганна Б. |
|
3. |
Рустам Р. |
|
4. |
Діма Р. |
|
5. |
Артем Д. |
|
6. |
Катя Л. |
|
7. |
Коля Л. |
|
8. |
Антон М. |
|
9. |
Микита П. |
|
10. |
Фелікс П. |
|
11. |
Кирило Р. |
|
12. |
Лера З. |
|
13. |
Ганна З. |
|
14. |
Даниил Х. |
|
15. |
Андрій В. |
|
16. |
Анастасія К. |
|
17. |
Ірина В. |
|
18. |
Софія А. |
Мета: виявити схильність до агресивної поведінки у дітей старшого дошкільного віку.
Батькам пропонується відповісти на 20 питань-твердженнь. Позитивна відповідь на кожне запропоноване твердження оцінюється в 1 бал. Підраховується підсумкова сума балів, на підставі чого робиться висновок про рівень агресивності дитини (чим більше підсумкова сума, тим вище рівень агресивності дитини). (Додаток А).
Шкала оцінок результатів
Підвищений рівень агресивності - 16-20 балів.
Високий рівень агресивності - 11-15 балів.
Середній рівень агресивності - 6-10 балів.
Слабкий рівень агресивності -1-5 балів.
Після проведення опитуваня нами було отримано наступні результати, які оформили у вигляді таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Оцінка рівня агресивності дітей-дошкільників за методикою Лаврент’євої Т. М.
|
№ |
П.І. дитини |
Кіл-ть балів |
Рівень агресивності |
|||
|
Слабкий |
Середній |
Високий |
Підвищений |
|||
|
1. |
10 |
|||||
|
2. |
9 |
|||||
|
3. |
10 |
|||||
|
4. |
10 |
|||||
|
5. |
2 |
|||||
|
6. |
4 |
|||||
|
7. |
7 |
|||||
|
8. |
4 |
|||||
|
9. |
12 |
|||||
|
10. |
1 |
|||||
|
11. |
6 |
|||||
|
12. |
3 |
|||||
|
13. |
4 |
|||||
|
14. |
4 |
|||||
|
15. |
4 |
|||||
|
16. |
12 |
|||||
|
17. |
9 |
|||||
|
18. |
7 |
|||||
|
Всього |
8 |
8 |
2 |
0 |
Кількісний аналіз, проведений на підставі анкетування батьків по даній методиці, показав, що в групі дітей виявлено:
– 2 дітей мають високий рівень агресивності;
– 8 дітей по середніх рівнем агресивності
– 8 дітей з низьким рівнем агресивності.
Якісний аналіз показав, що в даній групі дітей наймасовішими порушеннями поведінки є: відмова ділиться, поступитися (12 чоловік), бажання помститися (11 чоловік), упертість в досягненні своїх цілей (9 чоловік), сварки, бійки (8 чоловік), псування іграшок (8 чоловік).
Мета: виявити схильність до агресивної поведінки у дітей старшого дошкільного віку.
Випробувач (психолог або вихователь) у формі бесіди проводить в індивідуальному режимі з кожною дитиною чотири тестові випробування на предмет його відношення до питань, пов'язаних з проявом агресивності на телеекрані, що говорить і про його особисту агресивність (або схильності до неї). Якщо питання або відповідь не зрозуміле дитині, випробувач повторює їх. Причому, дитина повинна сама вибрати одну з трьох готових відповідей, або придумати свій варіант відповіді. За відповідь на кожне питання випробовуваний одержує від 0 до 2 балів - залежно від ступеня «наближення» відповіді до вищого прояву агресивності. Бал 0 ставиться при виборі відповідей з літерою «а» (відсутність агресивності), 1 бал – в тому випадку коли дитиною вибирається відповідь з літерою «б», відповідна присутності деякої частка агресивності (але вельми невисокої); 2 бали - у разі вибору дитиною відповіді з літерою «в» (відповідного високому рівню агресивності). У випадку, якщо дитина придумує власні варіанти відповідей, виставляння за них бали проводиться по тій же стратегії, що і при виборі «готових» відповідей. Підраховується підсумкова сума балів, на підставі чого робиться висновок про рівень агресивності дитини (чим більше підсумкова сума, тим вище рівень агресивності дитини). (Додаток Б).
Шкала оцінки результатів
Підвищений рівень агресивності - 7-8 балів.
Високий рівень агресивності - 5-6 балів.
Середній рівень агресивності - 3-4 балів.
Слабкий рівень агресивності - 0-2 балів.
Проведення наступної методики для визначення оцінки рівня агресивності дітей-дошкільників по методиці «Бесіда з дітьми на тему: «Я і телевізор» дало нам наступні результати, які ми для кращої обробки оформили у вигляді таблиці 2.2.
Таблиця 2.2
Агресивність дітей-дошкільників по методиці «Бесіда з дітьми на тему: «Я і телевізор»
|
№ |
П.І. дитини |
К-ть балів |
Рівень агресивності |
|||
|
Слабкий |
Середній |
Високий |
Підвищений |
|||
|
1. |
5 |
|||||
|
2. |
1 |
|||||
|
3. |
4 |
|||||
|
4. |
8 |
|||||
|
5. |
1 |
|||||
|
6. |
4 |
|||||
|
7. |
4 |
|||||
|
8. |
1 |
|||||
|
9. |
5 |
|||||
|
10. |
3 |
|||||
|
11. |
6 |
|||||
|
12. |
0 |
|||||
|
13. |
5 |
|||||
|
14. |
3 |
|||||
|
15. |
2 |
|||||
|
16. |
4 |
|||||
|
17. |
7 |
|||||
|
18. |
4 |
|||||
|
Разом: |
5 |
7 |
4 |
2 |
Результати даної методики виявили наступні показники:
– 2 людини з підвищеним рівнем агресивності;
– 4 людини з високим рівнем агресивності;
– 7 дітей з середнім рівнем агресивності;
– 5 дітей із слабким рівнем агресивності.
Мета: виявити схильність до агресивної поведінки у дітей старшого дошкільного віку.
Обладнання: карта спостережень, що включає 18 фрагментів - фіксованих форм поведінки, в даному випадку агресивної (випробувач протягом заняття спостерігає за дитиною і фіксує результати після його закінчення).
Інструкція. У відповідях слід лише проставити «+» (що означає ТАК, присутні); або «-» (що означає НІ, відсутні). Кожний «+» відповідає 1 балу (відповідь «-» відповідає 0 балів). Підраховується підсумкова сума балів, на підставі чого робиться висновок про рівень агресивності дитини (чим більше підсумкова сума, тим вище рівень агресивності дитини). (Додаток В).
Шкала оцінок результатів.
Підвищений рівень агресивності - 15-18 балів
Високий рівень агресивності - 10-14 балів.
Середній рівень агресивності - 6-9 балів.
Слабкий рівень агресивності - 0-5 балів.
Для проведення останньої методики ми обрали структуралізований нагляд, що проводиться вихователем, в результаті отримали настпуні результати таблиця 2.3.
Таблиця 2.3.
Оцінка рівня агресивності дітей-дошкільників за методикою Г.П. Лаврентьєвої
|
№ |
П.І. дитини |
К-ть балів |
Рівень агресивності |
|||
|
Слабкий |
Середній |
Високий |
Підвищений |
|||
|
1. |
12 |
|||||
|
2. |
6 |
|||||
|
3. |
5 |
|||||
|
4. |
12 |
|||||
|
5. |
0 |
|||||
|
6. |
3 |
|||||
|
7. |
10 |
|||||
|
8. |
0 |
|||||
|
9. |
8 |
|||||
|
10. |
2 |
|||||
|
11. |
6 |
|||||
|
12. |
0 |
|||||
|
13. |
0 |
|||||
|
14. |
1 |
|||||
|
15. |
3 |
|||||
|
16. |
9 |
|||||
|
17. |
6 |
|||||
|
18. |
4 |
|||||
|
Разом: |
10 |
5 |
3 |
0 |
Спостереження вихователя, що проводиться по даній методиці, дозволив виявити в групі дітей:
– 3 дітей з високим рівнем агресивності;
– 5 дітей з середнім рівнем агресивності;
– 10 дітей із слабким рівнем агресивності.
Якісний аналіз отриманих даних показав, що масовими порушеннями поведінки дітей даної групи є: недотримання дисципліни (10 чоловік), наслідування хуліганським витівкам інших (9 чоловік), бійки (7 чоловік), негативне відношення до зауважень (7 чоловік), «впадання в сказ» (7 чоловік).
Порівняльний аналіз результатів трьох методик дає неоднозначну картину. В результатах наглядів дорослих (батьків і вихователів), кількість дітей з високим і підвищеним рівнем агресивності рівна 2 і 3 дітям відповідно. В методиці «Я і телевізор» кількість агресивних дошкільників зростає до 6 чоловік, причому 1 з них (...) був і батьками і вихователями оцінений, як «середній». Ці результати дають можливість припустити, що дошкільник схильний впливу агресивних образів, що атакують його засобами масової інформації.
Аналіз результатів двох методик нагляду (батьків і вихователя) виявив розбіжності в думках батьків і вихователя на прояви порушень поведінки дітей. Зокрема, в анкеті батьків пункт «любить бути першим, командувати, підпорядковувати собі інших» помічений позитивно. Вихователь позначає тих же самих дітей в графі «наслідує хуліганським витівкам інших». Також є розбіжності по псуванню власності і бійкам. Цей висновок дає право стверджувати, що оцінка дорослими дитини досить часто буває необ'єктивною і потребує повторної перевірки іншими методиками.
Таким чином, згідно з метою і задачами дослідження, вибір діагностичних методик здійснювався по тому, наскільки дана методика визначає ступінь агресивності у дітей. Для того, щоб результати були максимально достовірними, були вибрано наступних декілька методик: анкета для батьків Лаврент’єва Г.П. і Тітаренко Т.М.; бесіда з дітьми на тему: «Я і телевізор»; структуралізований нагляд, що проводиться вихователем (методика діагностики агресивної поведінки дітей Лаврент’євої Т.П..
Порівняльний аналіз результатів трьох методик дав неоднозначну картину, але все-таки допоміг виділити в групі дітей тих, хто імовірно характеризувався, як «агресивний». З 18 обстежених дітей до групи дітей з агресивною поведінкою нами було віднесено 3 дітей. В їх поведінці були відзначені ворожість, гнів; псування суспільної і особистої власності; негативне відношення до зауважень; бійки.
За результатами трьох методик ми оформили таблицю результатів відповідей 2.4.
Таблиця 2.4.
|
№ |
П.І. дитини |
Результати по методиках |
Висновки про рівень агресивності |
||
|
1 |
2 |
3 |
|||
|
1. |
СР |
В |
В |
В |
|
|
2. |
СР |
СЛ |
СР |
СР |
|
|
3. |
СР |
СР |
СЛ |
СР |
|
|
4. |
СР |
П |
В |
В |
|
|
5. |
СЛ |
СЛ |
СЛ |
СЛ |
|
|
6. |
СЛ |
СР |
СЛ |
СЛ |
|
|
7. |
СР |
СР |
В |
СР |
|
|
8. |
СЛ |
СЛ |
СЛ |
СЛ |
|
|
9. |
В |
В |
СР |
В |
|
|
10. |
СЛ |
СР |
СЛ |
СЛ |
|
|
11. |
СР |
В |
СР |
СР |
|
|
12. |
СЛ |
СЛ |
СЛ |
СЛ |
|
|
13. |
СЛ |
В |
СЛ |
СР |
|
|
14. |
СЛ |
СР |
СЛ |
СЛ |
|
|
15. |
СЛ |
СЛ |
СЛ |
СЛ |
|
|
16. |
В |
СР |
СР |
СР |
|
|
17. |
СР |
П |
СР |
СР |
|
|
18 |
СР |
СР |
СЛ |
СР |
П - підвищений рівень агресивності.
В - Високий рівень агресивності.
СР - Середній рівень агресивності.
СЛ - Слабкий рівень агресивності.
Виявлені особливості даних дітей підтвердили необхідність проведення коректувальних заходів. Для цього нами було розроблено коректувальну програму (Додаток Г).
Результати дослідження показали нам, що в психологічній літературі поки немає єдиного визначення поняття «порушення поведінки» у дітей. Всі спроби класифікацій порушень носять умовних характер, оскільки поведінка дошкільника частіше за все поєднує в собі риси декількох поведінкових порушень. Проте, узагальнюючи все вищезазначене, умовно можна виділити 3 найбільш виражені групи так званих важких дітей, що мають поведінкові проблеми:
1. Агресивні діти - виділяючи дану групу, важливо оцінити ступінь прояву агресивної реакції, тривалість дії і характер можливих причин, деколи неявних, викликали дане порушення поведінка.
2. Емоційно і рухово-розгальмовані діти – всі ті діти, що відносяться до цього типу, реагують дуже бурхливо: якщо вони виражають захоплення або страждають, то їх експресивна поведінка буде обов'язкова дуже гучною.
3. Дуже сором’язливі, ранимі, образливі, боязкі, тривожні діти - це діти, що соромляться виражати свої емоції, тихо переживаючі свої проблеми, боячись звернути на себе увагу.
В поведінці і розвитку дітей дошкільного віку порушення поведінки (агресивність, запальність, пасивність, гіперактивність, соромливість), що часто зустрічаються, різні форми дитячої нервовості (невропатія, неврози, страхи) обумовлені, як правило, двома чинниками - помилками виховання або певною незрілістю, мінімальними поразками нервової системи. Для виявлення істинних причин поведінки дитини необхідно представляти симптоматику конкретних, часто зустрічаючихся порушень поведінки, знання яких дозволить правильно побудувати роботу з дитиною, а для визначення ступеня тяжкості розладу, що є у дитини, спиратися на критерії оцінки можливого відхилення в будь-якій поведінці.
Для експериментального дослідження нами було обрано ряд методик, які відповідали висунутій намі меті і завданням дослідження. Вибір діагностичних методик здійснювався по тому, наскільки дана методика визначає ступінь агресивності у дітей. Для того, щоб результати були максимально достовірними, були вибрано наступні декілька методик: анкета для батьків Лаврент’євої Г.П. і Тітаренко Т.М.; бесіда з дітьми на тему: «Я і телевізор»; структуралізованний нагляд, що проводиться вихователем (методика діагностики агресивної поведінки дітей Лаврент’євої Г.П..
Напри кінець ми вирішили зробити порівняльний аналіз результатів трьох методик. В результаті чого отримали неоднозначну картину, але все-таки це допомогло нам виділити в групі дітей тих, хто імовірно характеризувався, як «агресивний». З 18 обстежених дітей до групи дітей з агресивною поведінкою нами були віднесено 3 дітей. В їх поведінці були відзначені ворожість, гнів; псування суспільної і особистої власності; негативне відношення до зауважень; бійки. Виявлені особливості даних дітей підтвердили необхідність проведення коректувальних заходів.
Для цього ми запропонували ряд коректувальних занять, як метод роботи при цьому ми обрали ігрову терапію. Було складено перспективний план занять, призначених для зменшення рівня агресивності, кожне з якого включало рішення задач всіх трьох етапів роботи. Пристосовуючись до потреб дітей, що йдуть по шляху зниження рівня агресивності, що актуалізуються, в процесі реалізації програма коректувалася і в неї вносилися зміни. На підставі запланованого і проведеного комплексу ігрових занять було виявлено позитивну динаміку поведінки агресивних дітей, зниження агресивних імпульсів, розширення поведінкового репертуару, розвиток уміння правильно розуміти свій емоційний стан і уміння адекватно його виразити, формування навиків позитивного спілкування, емпатії, співчуття, співпереживання.
Додаток А
Шановні батьки, будь-ласка, дайте відповіді на запитання, що стосуються поведінки вашої дитини.
Часом здається, що до неї вселився злий дух.
Так__________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
Вона може промовчати, коли чимось незадоволена.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
3. Коли хтось чинить їй на зло, вона обов'язково намагається відплатити тим самим.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
4. Іноді їй зволікається без жодної причини хочеться лаятися.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
5. Буває, що вона з задоволенням ламає іграшки, щось розбиває, випорожнює.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
6. Іноді вона наполягає чомусь, що оточуючі втрачають терпіння.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
7. Вона проти подразнити тварин.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
8. Переспорити її важко.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
9. Дуже сердиться, коли їй здається, що хтось із неї жартує.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
10. Іноді в неї спалахує бажання щось погане, шокуюче оточуючих.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
11. У відповідь на звичайні розпорядження намагається зробити усе зовсім навпаки.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
12. Часто буркотлива.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
13. Сприймає себе, немов самостійну і рішучу.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
14. Любить бути першою, командувати, підкоряти собі інших.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
15. Невдачі викликають у неї сильне роздратування, бажання знайти винних.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
16. Легко свариться, починає бійку.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
17. Намагається спілкуватися із молодшими дітьми як фізично слабшими.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
18. В неї досить часті напади похмурої дратівливості.
Так_________________________________________________________
Ні________________________________________________________
19. Не рахується з однолітками, не поступається, не ділиться.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________________
20. Упевнена, що будь-яке завдання виконає найкраще.
Так_________________________________________________________
Ні_________________________________________________
Додаток Б
ТВЕРДЖЕННЯ:
1) Тобі запропонували на вибір подивитися на екрані телевізора:
а) Мультфільм «Віні Пух на погостинах у кролика»;
б) Мультфільм «Людина – Павук»;
в) Мультфільм «Дика сімейка Торнберри»;
г) свій варіант.
2) Яку дорослу передачу на екрані телевізора ти дивишься з великим задоволенням:
а) «Про тварин»;
б) «Нехай свідчать»;
в) «Кримінальна хроніка»;
г) свій варіант.
3) У якому телевізійному фільмі тобі хотілося б знятися:
а) «Пригоди Електроніка»;
б) «Менти»;
в) «Мортал Комбат смертельна битва»;
г) свій варіант.
4) Якби ти був головним режисером про що ти придумав дитячу передачу:
а) про дружбу для людей;
б) про бійки для людей;
в) дитячий бойовик;
г) свій варіант.
Додаток В
Фрагменти:
Розсерджений «занурюється у сказ».
Тримається поодаль від дорослих, навіть, коли чимось зачеплений за живе чи ніж те підозрюється.
Поводиться подібно «настороженій тварині».
Постійно потребує на допомогу й контроль з боку педагога.
Розповідає фантастичні, вигадані історії з елементами насильства.
У відповідь на вітання висловлює злість чи підозрілість.
Псує громадську й особисту власність.
Негативно ставиться до зауважень.
Чи був помічений у крадіжці солодощів, цінних предметів.
«Дикий погляд». Дивиться з-під лоба.
Дуже неслухняний, ніколи не дотримується дисципліни.
Кричить, загрожує, ображає.
Поводиться непристойно.
«Грає героя», особливо коли йому роблять зауваження.
Повторює хуліганські витівки інших.
Ховає чи знищує предмети, які належать іншим дітям.
Пристає до слабших.
Дереться, яким чином.
Додаток Г
Програма ігрової терапії для корекції агресивної поведінки дітей старшого дошкільного віку
Дошкільний вік - класичний вік гри, провідного виду діяльності дитини, він є для нього актуальним і цікавим проведенням часу.
Враховуючи думку психологів про те, що рекомендується включати агресивних дітей в сумісні ігри з неагресивними, наш вибір зупинився на методі групової ігрової корекції.
На основі аналізу закономірностей психічного розвитку шестирічних дітей було зроблено припущення, що для роботи з ними недоцільно проводити кожний з етапів по зниженню рівня агресії окремими серіями по 4-5 занять. Недоцільність обумовлюється недостатньою сформованістю стійкості уваги і високою стомлюваністю дітей, що займаються одноманітною діяльністю, і, внаслідок цього, зниженням мотивації до подальшої діяльності.
Тому була розроблена програма, що складається з 5 занять по 45 хвилин, згідно якої на кожному занятті послідовно проводяться 3 вищезгадані етапи, які в сукупності повинні були викликати ефект зниження агресії у дітей.
В процес коректувальної роботи була включена вся група обстежених дітей. Участь в іграх дітей з невираженою агресивною поведінкою мала важливе значення психологічної підтримки, створювало відчуття згуртованості в групі.
Перспективний план ігрових занять
|
№ |
Дата |
Назва запланованих занять |
Примітка |
||
|
1 етап |
2 етап |
3 етап |
|||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
11.0913 |
«гороб'ячі бійки» |
«чому побилися хлопчики» |
«Кенгуру» |
||
|
«маленький привид» |
«очі в очі» |
«Дракон» |
|||
|
«Обзивалки» |
Робота з демонстраційним матеріалом |
«добра тварина» |
|||
|
2 |
13.09.13 |
«двох баранів» |
«Зайчики» |
«прогулянка з компасом» |
|
|
«маленький привид» |
«очі в очі» |
||||
|
«Тух-тиби-дух» |
Робота з демонстраційним матеріалом |
«добра тварина» |
|||
|
3 |
15.09.13 |
«гороб'ячі бійки» |
«чому побилися хлопчики» |
«Кенгуру» |
|
|
«маленький привид” |
«очі в очі» |
«прогулянка з компасом» |
|||
|
“Обзивалки» |
Робота з демонстраційним матеріалом |
||||
|
4 |
18.09.13 |
«двох баранів» |
«Планети» |
«Кенгуру» |
|
|
«маленький привид» |
«очі в очі» |
«добра тварина» |
|||
|
«Тух-тиби-дух» |
Робота з демонстраційним матеріалом |
||||
|
5 |
20.09.13 |
«гороб'ячі бійки» |
«Планети» |
«Дракон» |
|
|
«маленький привид» |
«очі в очі» |
«прогулянка з компасом» |
|||
|
«Тух-тиби-дух» |
Робота з демонстраційним матеріалом |
«добра тварина» |
Як ввідний етап була запланована гра з «мішечком для криків», в якому діти, за пропозицією вихователя, могли залишити свій крик на час проведення занять, і забрати його назад після закінчення. Оскільки залишати і забирати крик було запропоновано дітям добровільно, то після третього заняття необхідність в цьому вводному етапі відпала унаслідок відсутності в ньому потреб дітей.
На першому етапі роботи з агресивними дітьми з 5 ігор, що входять в програму по коригуванню гніву, використовувалося 3 на кожному занятті. Зміна ігор проводилася для ефекту новизни з метою зацікавити дітей і мотивувати їх на ігрову діяльність. Зміст ігор був з урахуванням чергування реакції вербальної і фізичної агресії.
Також були внесені зміни в зміст 2 етапи. Для ознайомлення дітей з різноманіттям емоцій були використані не тільки ігри і демонстраційні матеріали М.І. Чистякової, але і портрети дітей в різних емоційних станах. На підставі портрета дитини з групою проводилася бесіда, в ході якої обговорювалося, яку емоцію відчуває ця дитина, що з ним могло відбутися, по яких ознаках можна вгадати його стан.
Після цього дітям демонстрували листи з схематичними зображеннями 15-ти людей, що відчувають різні емоції. Кожна дитина з групи повинна була ототожнити себе з яким-небудь чоловічком і розказати решті дітей, що з ним відбулося, чому він так виглядає і яка емоція намальована у нього на обличчі.
Коли більшості дітей стало вдаватися безпомилково розпізнавати емоції і складати невеликі розповіді, співпадаючі за змістом із зображеннями, відпрацьована протягом трьох занять процедура по розпізнаванню емоцій на фотографіях дітей була замінена обіграванням дитиною певного емоційного стану. З групи обиралася 2 дитина, і вони по черзі обігравали емоції різної валентності.
Задачею решти дітей був підбір із стимульного матеріалу відповідної фотографії дитини, що відчуває подібну емоцію і її назву.
Другий етап був реалізований так, щоб агресивні діти познайомилися з багатоманітною палітрою людських емоцій і мали приклади виразу як негативних, так і позитивних відчуттів, а також могли по мові тіла, міміці, «прочитувати» емоції.
Метою ігор третього етапу було наступне: навчити агресивних дітей бути менш образливими, дати їм унікальну можливість подивитися на себе очима оточуючих, побути на місці того, кого вони самі кривдять, не замислюючись про це. Починаючи з третім заняттям, програма доповнилася його обговоренням з дітьми у вільній формі.
На підставі процесу групової ігрової терапії була виявлена наступна динаміка поведінки агресивних дітей в групі.
По-перше, протягом п'яти занять був виражений процес легального випліскування гніву: агресивні імпульси виявилися на першому занятті, наростали з подальшими, досягли піку на четвертому і на завершальному пішли на спад.
По-друге, виявлено, що невміння дітей розпізнавати і контролювати негативні емоції пов'язано з вузьким набором їх поведінкового репертуару і незнанням багатьох відтінків емоційних станів. Після курсу з п'яти занять діти розширили свій репертуар реагування на різні ситуації, майже безпомилково навчилися визначати валентність емоції і стали обігравати не тільки негативні, але і позитивні емоції за власною ініціативою.
По-третє, на етапі формування здібності до емпатії, в процесі ролевих ігор діти мали нагоду поставити себе на місце іншого, поспівчувати жертві, тим самим розвиваючи в собі співпереживання і довіру. До кінця занять вони усвідомили поведінку, яка кривдить інших, стали менш різкими по відношенню до членів групи, проте одиничні агресивні тенденції мали місце бути.
Діти, виявлені діагностикою, як агресивні, в процесі занять показали переконливу динаміку. Хлопчик на заняттях першого етапу проявляв підвищену активність, а на 5 занятті продемонстрував помітний спад. До ввідного етапу втратив інтерес разом зі всіма дітьми продемонструвала помітний інтерес до власних емоцій не тільки на заняттях, але і у вільний час. Дівчинка стала описувати свої емоції словами і навіть прагнути описати емоції інших дітей, з якими грала, демонструвала свої уміння розпізнавання емоцій близьким дорослим, хвалитися на заняттях не показував особливих результатів, але в житті і вихователі і батьки помітили зниження агресивних проявів, скарги з боку дітей на поведінку дівчинки знизилися.
Необхідно підкреслити, що програма занять, що містить протягом всього експериментального дослідження відносно стабільний каркас, що складається з трьох етапів роботи з агресивною поведінкою, мала динаміку. Пристосовуючись до потреб дітей, що йдуть по шляху зниження рівня агресивності, що актуалізуються, програма коректувалася, з неї був видалений ввідний етап, запланований бути ритуалом на початку кожного заняття; починаючи з третім заняттям, був введений завершальний етап сумісного обговорення заняття. На кожному з етапів, призначених власне для зменшення рівня агресивності, погоджено із задачами конкретного етапу, по ходу групової роботи, вносилися деякі зміни.
Виходячи з одержаних результатів, можна затверджувати, що методи надання корекцій виявилися достатньо ефективними. Діти змогли прийнятними способами відреагувати накопичений гнів, навчилися розпізнавати свої і чужі емоції, довіряти і співпереживати.
Слід припустити, що збільшення числа занять до 9-12 підвищить результативність консультування в плані зміцнення і закріплення змін в поведінці і сформованих навиків дітей по розпізнаванню і контролю негативних емоцій, співпереживанню і довір'ю.